КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ФОСТИК МАР’ЯНА ВІКТОРІВНА

УДК 339.73:316.32

ПАРАДИГМА АНТИГЛОБАЛІЗМУ В ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Спеціальність 08.05.01 – світове господарство і міжнародні економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Дисертаційну роботу виконано на кафедрі світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Дудченко Микола Андрійович,

Професор кафедри світового господарства і

міжнародних відносин Інституту міжнародних відносин

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Лук’яненко Дмитро Григорович,

завідувач кафедри міжнародного менеджменту

Київського національного економічного університету

Міністерства освіти і науки України

кандидат економічних наук, доцент

Гладій Ірина Йосипівна,

доцент кафедри міжнародної економіки,

фінансово-кредитних відносин та маркетингу

Тернопільської академії народного господарства

Провідна установа – Донецький національний університет

Міністерства освіти і науки України, кафедра міжнародної

економіки

Захист відбудеться 21 лютого 2005 року о 16.00 годині на засідання спеціалізованої вченої ради Д 26.001.02 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, зал засідань вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12.

Автореферат розіслано 21 січня 2005 року.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Поліщук Л.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Глобалізаційні процеси сучасності впливають на розвиток світової економічної системи неоднозначно. Поряд з позитивним впливом чітко простежуються й ризики глобалізації: поляризація і нерівність розподілу доходів, некерованість і асиметричність самого процесу глобалізації, зростання обсягів фінансових спекуляцій і надмірне зростання економічної й політичної ваги транснаціональних корпорацій.

Особливо позначились глобалізаційні процеси на розвитку фінансової сфери. Саме тому такої виняткової ролі на даному етапі набувають міжнародні фінансові організації (МФО). Створені після Другої світової війни, провідні міжнародні фінансові інституції (МВФ і Світовий банк) в умовах кардинальних змін в економічній системі далі не можуть бути гарантами стабільності й ефективно виконувати свої функції, зокрема обов’язки кредитора останньої інстанції. Відсутність відповідних важелів впливу та помилки, які припускали експерти МВФ і Світового банку в оцінці сучасних економічних процесів і розробці програм кредитування, призвели до того, що особливо гостро постало питання реформування існуючої системи міжнародних фінансових інституцій.

За таких умов у світової спільноти почало формуватись критичне сприйняття процесу глобалізації, яке згодом знайшло своє практичне відображення у конкретній діяльності. Спочатку вона включала проведення масштабних маніфестацій, акцій протесту, форумів, а згодом розробку альтернативних теорій глобалізації та моделей реформування існуючої світової економічної системи. Це явище отримало у світовій літературі назву антиглобалізм. Особливо гострої критики з боку антиглобалістичного руху на даному етапі зазнають саме міжнародні фінансові інституції, оскільки вони є не тільки рушіями глобалізації, а й активно насаджують неоліберальні підходи, котрі вже практично дискредитували себе.

Наукова розробка даної теми для України нині є особливо актуальною, тому що вона, як і решта постсоціалістичних країн, прагне ввійти в об’єктивно обумовлені, але водночас і суперечливі глобалізаційні економічні процеси. Обираючи національну стратегію розвитку, необхідно зважати на існуючі альтернативні підходи, реально оцінювати можливі наслідки економічної глобалізації. А з огляду на те, що діяльність МВФ і Світового банку в Україні також є неоднозначною і не принесла бажаних результатів, проблема реформування цих міжнародних інституцій набуває нового змісту.

Вагомий внесок у дослідження проблеми глобалізації, її рушійних сил та особливостей, уточнення сутності антиглобалізму зробили провідні західні вчені: І. Валерстайн, Дж. Гелбрейт, А. Гідденс, Дж. Даннінг, П. Друкер, Е. МакГрю, Г.П. Мартін, Дж. Робінсон, Дж. Сакс, Дж. Сорос, Г. Томпсон, Т. Фрідман, Д. Хелд, П. Херст, Х. Шуман.

Представники економічної та політичної наукових шкіл пострадянських країн також вивчали згадану проблематику. Певною мірою свою позицію у визначенні природи глобалізації висловили такі російські вчені, як Е.А. Азроянц, А.В. Бузгалін, А.Б. Вебер, М.Г. Делягін, Г.Г. Дилигенський, Ю.А. Красін, В.І. Кузнєцов, А.І. Неклеса, В.І. Пантін, А.І. Уткін, М.О. Чешков.

Важливу роль у теоретичному та емпіричному дослідженні проблематики впливу глобалізації на сучасні економічні процеси відіграють праці сучасних вітчизняних вчених: О.Г. Білоруса, О.С. Власюка, А.С. Гальчинського, В.П. Клочка, Д.Г. Лук’яненка, З.О. Луцишин, Ю.П. Пахомова, А.М. Поручника, А.П. Румянцева, С.І. Соколенка, А.С. Філіпенка.

Проте у зазначених працях, присвячених розкриттю сутності глобалізаційних процесів і перебігу реформи міжнародних фінансових інституцій, практично відсутні комплексні дослідження, які б всебічно аналізували вплив саме економічного антиглобалізму на трансформаційні процеси МВФ і Світового банку, оцінювали альтернативні теорії глобалізації та практичні моделі, запропоновані представниками міжнародних антиглобалістичних рухів та організацій.

Вагомість зазначеної проблеми, необхідність її вирішення та актуальність зумовили вибір теми дисертаційного дослідження, окреслили коло питань, які в ньому вивчаюлися.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами полягає в тому, що дисертаційне дослідження виконано у відповідності із науковою темою кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин "Механізм взаємодії економіки України із світовим господарством в умовах глобалізації", яка є складовою загальної наукової теми Інституту міжнародних відносин "Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України" (№01БФ048-01), у рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України”.

Мета і завдання дослідження. Зважаючи на наукову і практичну актуальність теми і спираючись на результати вивчення окремих її аспектів у світовій і національній економічній літературі, метою дисертаційної роботи є всебічний та комплексний аналіз теоретичних і практичних аспектів, методів і наслідків впливу антиглобалізму на трансформаційні процеси у міжнародних фінансових організаціях (на прикладі МВФ і Світового банку), обґрунтування та визначення тенденцій і перспектив розвитку антиглобалізму як нового явища на міжнародній арені, його наслідків, які, зокрема, торкаються й України.

Досягнення поставленої мети дисертаційного дослідження передбачає розв’язання низки завдань, що визначають структуру наукової роботи:

розкрити теоретико-методологічні особливості й проблеми визначення, класифікації й аналізу сутності глобалізаційних процесів з урахуванням їхніх сучасних форм прояву, кількісних і якісних параметрів їх виміру;

виявити і проаналізувати причини виникнення економічного антиглобалізму;

розкрити причини, передумови і цілі реформування системи міжнародних фінансових інституцій (МВФ і Світового банку);

проаналізувати особливості й сфери впливу теорій економічного антиглобалізму на реформування міжнародних фінансових організацій, виявити і оцінити наслідки їхнього впливу;

обґрунтувати необхідність розробки альтернативних теорій глобалізації, довести можливість ефективного застосування їх на практиці

вивчити та вдосконалити методичні підходи до класифікації антиглобалістичних організацій.

Об’єктом дослідження є природа економічного антиглобалізму, що виник внаслідок суперечливості сучасних глобалізаційних процесів, та реформування міжнародних фінансових організацій, передумовою якого також є глобалізаційні зміни у сфері міжнародних фінансів.

Предметом дослідження є вплив економічного антиглобалізму як потужного чинника сучасних економічних відносин на процес реформування міжнародних фінансових інституцій.

Методи дослідження. У дисертації застосовано широкий інструментарій та різноманітні методи наукового дослідження, а саме: метод спостереження, що дав можливість здобути первинні емпіричні знання щодо об’єкта дослідження (підрозділи 1.3. і 2.2); метод кількісного та якісного порівняння, наприклад, при дослідженні альтернативних економічних теорій та мікромоделей, що пропонують антиглобалісти (у розділі 3); метод абстрагування, зокрема, застосовувався при розкритті сутності й недоліків глобалізації (у розділі 1); метод елементарно-теоретичного синтезу та аналізу під час дослідження альтернативних теорій і мікромоделей, а також методів впливу антиглобалізму на реформування міжнародних фінансових інституцій (МФІ) (у розділах 2 та 3); метод дедукції, зокрема метод супутніх змін (у підрозділі 2.2); метод історизму (у підрозділі 1.3) при вивченні становлення антиглобалістичного руху.

Крім того, у науковій роботі було використано й інші методи теоретичного та емпіричного досліджень, окремі різновиди як загальноприйнятих наукових принципів, так і спеціальних принципів науково-економічного пізнання: творчо-критичний та описово-аналітичний (підрозділ 1.1), статистичний (підрозділи 1.3, 2.2, 3.1), метод секторального та покраїнного аналізу (підрозділ 2.2).

Фактологічною основою дисертації були поряд з монографіями періодичні видання, офіційні публікації, матеріали і документи, що обумовлено складністю обраної теми, недостатнім висвітленням у науковій літературі проблем, що розглядаються у даному дослідженні. У процесі роботи над даною науковою темою дослідження проаналізовано вітчизняну та зарубіжну наукову і спеціальну літературу з використанням широкого кола джерел статистичної та аналітичної інформації міжнародних фінансових організацій - МВФ, Світового банку і публікації їхніх спеціальних органів та установ, офіційних статистичних довідників і періодичних матеріалів міжнародних неурядових організацій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у поглибленому системному розкритті сутності, особливостей та головних тенденцій розвитку економічного антиглобалізму, комплексному аналізі його впливу на процес реформування міжнародної фінансової архітектури, зокрема на трансформаційні процеси у таких міжнародних фінансових організаціях, як МВФ і Світовий банк.

У процесі дослідження автор одержала такі найсуттєвіші наукові результати, які розкривають її особистий внесок у розробку проблеми, що досліджується, конкретизують новизну наукової роботи:

уперше:

розкрито основні риси сучасної парадигми економічного антиглобалізму, в основі якої лежить прагнення до економічної справедливості й рівноправності, тобто передбачається певна господарська еволюція в напрямі формування суспільства, що ґрунтуватиметься на співпраці й кооперації, на основі еквівалентного розподілу доходів;

запропоновано авторське визначення поняття „економічного антиглобалізму” як системи поглядів, що базується на критичній оцінці сучасних форм і проявів глобалізації, на виявленні причин кризових явищ і процесів у сучасній економічній системі, і передбачає розробку та втілення альтернативних економічних мікро- і макромоделей безпечного розвитку;

доведено наявну недостатню обґрунтованість і розробленість альтернативних антиглобалістичних теорій, виділено деякі перспективні підходи, що можуть бути втілені на практиці у функціонуванні локальних грошових систем, справедливій торгівлі, партисипативній економіці, добровільному обмеженні споживання тощо. Особливу увагу звернено не тільки на переваги, але й на усунення недоліків цих альтернативних підходів;

одержало подальший розвиток:

поняття глобалізації з виявленням і обґрунтуванням рушійних сил цього явища, негативних і позитивних рис його, наслідків глобалізаційних змін у економічній сфері;

з’ясування ролі міжнародних фінансових організацій у становленні сучасної форми економічної глобалізації з урахуванням специфіки історичного розвитку цих організацій, виявлення випадків взаємного дублювання функцій та зміну пріоритетів у їхній діяльності, невідповідності існуючої системи міжнародних фінансових організацій викликам глобалізованого економічного середовища, а відтак і необхідності реформування цієї системи;

трактування сутності інституційно-функціональних змін, що відбулися у структурі МФІ під впливом антиглобалізму, серед яких слід виділити такі як створення Відділу по зв’язкам з громадськістю, залучення антиглобалістичних неурядових організацій до обговорення проектів кредитування, активізацію діяльності щодо списання боргів найбіднішим країнам, підвищення транспарентності у діяльності МФІ;

узагальнення одержаних у ході реформування результатів, зокрема, щодо соціальних та екологічних аспектів діяльності МФІ. Разом з тим виявлено, що вплив економічного антиглобалізму виявився недостатнім для того, щоб викликати глибокі зміни у теоретичних підходах, на яких ґрунтується діяльність МФІ;

обґрунтування недосконалості традиційних неоліберальних економічних підходів, які насаджують міжнародні фінансові організації, на основі застосування методу математичного моделювання, із доведенням необхідності розробки нових альтернативних моделей розвитку світового господарства;

удосконалено:

методичні підходи до класифікації антиглобалістичних організацій, котрі прямо чи опосередковано впливають на реформування МВФ і Світового банку, з упорядкуванням не тільки за очевидними типологічними ознаками (ключові питання, якими займається організація; головні напрями діяльності організації тощо), але й детермінацією особливостей взаємодії з міжнародними фінансовими інституціями і національними урядами.

Практичне значення одержаних результатів наукового дослідження полягає в тому, що його основні положення і висновки можуть бути використані як методичні засади у діяльності неурядових організацій (в тому числі і в Україні) та у роботі міжнародних фінансових організацій, зокрема МВФ і Світового банку та їхніх представництв у країнах, що розвиваються, і в країнах з перехідною економікою. Висновки та пропозиції даного дослідження можуть бути одним з джерел формування та реалізації економічних програм і проектів розвитку, які розробляються і реалізуються в Україні за участю міжнародних фінансових організацій.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено у практичну роботу: Ради національної безпеки і оборони України (Акт від 12 березня 2004 року), Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України (Акт №179 від 22 червня 2004 року).

Апробація результатів дисертації. Основні положення і наукові результати дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка та міжнародних науково-теоретичних і науково-практичних конференціях в Україні: науково-теоретичній конференції аспірантів і студентів Інституту міжнародних відносин (18 жовтня 2001 р., м. Київ); науково-практичній конференції студентів і молодих вчених “Міжнародний бізнес: адаптація до зовнішнього середовища” (10-11 жовтня 2002 р., м. Київ); міжнародній науково-теоретичній конференції “Шляхи диверсифікації експорту України на світовий ринок послуг” (21 листопада 2002 р., м. Київ); науково-теоретичній конференції аспірантів і студентів Інституту міжнародних відносин (14 жовтня 2002 р., м. Київ); міжнародній науково-теоретичній конференції “Механізми співпраці України з міжнародними фінансовими інституціями” (20 листопада 2003 р., м. Київ); міжнародній науково-практичній конференції „Україна у пост-біполярній системі міжнародних відносин” (18-19 листопада 2004 р., м. Київ); та Білорусі: міжнародній науково-теоретичній конференції “Пріоритети інтелектуальної еліти в розвитку світової цивілізації” (м. Мінськ). Доповіді та тези виступів на конференціях опубліковані.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено дослідження сучасного економічного антиглобалізму та впливу парадигми антиглобалізму на інституційно-функціональну трансформацію міжнародних фінансових організацій (МВФ і Світового банку). Усі наукові результати, викладені у дисертаційному дослідженні, отримані автором особисто.

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 6 одноосібних наукових статей та тези доповідей на міжнародних наукових конференціях загальним обсягом 1,9 д.а., усі у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і 5 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 219 сторінок, у тому числі 11 аналітичних таблиць, 13 рисунків. При написанні дисертації використано 193 літературних джерела, перелік – на 13 сторінках. Додатки містять 3 таблиці і 2 рисунки на 16 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У „Вступі” обґрунтовано актуальність теми дослідження, показано ступінь її розробки, зв’язок роботи з науковими програмами і темами, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, доведено наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення.

У першому розділі – „Теоретичні основи та сучасні оцінки економічного антиглобалізму” – розглянуто передумови виникнення, особливості й головні напрями розвитку економічного антиглобалізму, які становлять теоретичне підґрунтя для аналізу впливу цього явища на трансформаційні процеси сучасності, визначення результатів і наслідків цього впливу. В дисертаційному дослідженні зазначено, що головною причиною виникнення економічного антиглобалізму як системи поглядів, була асиметричність і неоднозначність сучасних глобалізаційних процесів у світовій економіці.

У дисертації зроблено наголос на тому, що у теоретико-методологічному плані визначення поняття “економічний антиглобалізм” є досить дискусійним і суперечливим, що перш за все зумовлено відсутністю наукового консенсусу щодо універсального визначення поняття “економічна глобалізація”, а відтак і відсутністю чітко сформульованих ключових характеристик цього явища.

Зважаючи на це, автор дисертації особливу увагу зосередила на аналізі існуючих підходів до визначення і характеристики процесу економічної глобалізації, виявленні і систематизації його негативних і позитивних рис, етапів розвитку, формулюванні та обґрунтуванні власного підходу. Отже, автор визначила такі головні характеристики економічної глобалізації: лібералізація міжнародної торгівлі товарами і послугами, поширення прямих іноземних інвестицій, виникнення потужних транскордонних фінансових потоків. Увагу акцентовано на тому, що такі тенденції можливі внаслідок дуалістичної взаємодії, з одного боку, економічної політики, що призвела до зниження національних бар’єрів для міжнародних економічних трансакцій, а з іншого – розвитку нових технологій, особливо у сфері інформації та комунікації.

Зважаючи на неоднозначну оцінку глобалізаційних підходів, автор у другому підрозділі першого розділу виявила та оцінила негативні риси та наслідки глобалізаційних процесів сучасності. Автор дійшла висновку, що незважаючи на великий позитивний потенціал економічної глобалізації, сучасні форми її втілення є досить суперечливими і призводять до негативних наслідків у різних сферах світової економіки.

До усталених негативних рис сучасної форми економічної глобалізації автор відносить: зростання загальносвітового рівня бідності на тлі підвищення добробуту населення у розвинутих країнах; асиметричність сучасного економічного розвитку і зростання економічної нерівності як у середині окремих країн, так і між країнами (рис. 1); неконтрольованість багатьох процесів, зумовлених глобалізацією у сфері фінансів, і як наслідок – можливість виникнення масштабних криз; відсутність ефективного контролю за діяльністю ТНК та деякі негативні аспекти цієї діяльності; тінізація світової економіки і зростання масштабів відмивання грошей, міжнародний тероризм.

Рис. 1 Нерівність у розподілі прибутку (за індексом Тейля) Джерело: O’Rourke K.H. “Globalization and Inequality: Historical Trends” // National Bureau of Economic Research, NBER Working Series, Working Paper 8339, Cambridge, June 2001. – p. 44.

Враховуючи ці негативні риси сучасних глобалізаційних процесів, які набувають все системнішого характеру, автор вважає логічною появу та формування нової цивілізаційної парадигми – парадигми антиглобалізму. Автор сконцентрувала увагу на особливостях формування, головних рисах і деяких формах практичного втілення нової системи поглядів, котра отримала назву “економічний антиглобалізм”. За авторським визначенням економічний антиглобалізм – це система поглядів, що передбачає критичну оцінку глобалізаційних процесів, з визнанням їх суперечливого характеру, негативного кризового потенціалу у головних сферах економічної діяльності та орієнтує на пошук шляхів реформування існуючої системи аж до її докорінної зміни.

У дисертаційному дослідженні показано, що парадигма економічного антиглобалізму знайшла своє відображення і практичне втілення в діяльності багатьох неурядових організацій (релігійних, правозахисних, природоохоронних тощо), дослідницьких центрів, профспілок, громадських об’єднань і поклала початок масовому антиглобалістичному руху. Про зміни саме парадигмального характеру свідчить той факт, що представники економічного антиглобалізму вважають, що реалізація позитивного потенціалу глобалізації неможлива без змін у світогляді, без утвердження та насаджування таких цінностей, як рівноправність, справедливість, співпраця, без відмови від неоліберальної моделі суспільства, в якому єдиною метою існування є збільшення прибутку.

У другому розділі – “Вплив антиглобалізму на трансформацію МВФ та Світового банку” досліджується та аналізується перебіг структурно-функціонального реформування міжнародних фінансових організацій, його причини, передумови та внесок економічного антиглобалізму до цього процесу.

На сучасному етапі потужний позитивний потенціал глобалізації не використовується світовою спільнотою саме через відсутність ефективної системи управління загальносвітовими процесами. Особливо актуальною є проблема управління у фінансовій сфері. Адже саме у цій сфері наслідки глобалізаційних зрушень є найбільш неоднозначними. Водночас існуюча система міжнародних фінансових організацій, зокрема Міжнародний валютний фонд і Світовий банк, не мають на даному етапі змоги забезпечити ефективне управління економічними процесами глобалізації. Таким чином, можна констатувати об’єктивну необхідність реформування існуючих міжнародних фінансових організацій.

У дисертаційному дослідженні показано, що причини та передумови виникнення такої необхідності полягають насамперед у тих зрушеннях, що стались у світовій економіці з часу створення Бреттон-Вудських організацій. Міжнародні фінансові організації (МВФ і Світовий банк) були створені як частина міжнародної фінансової архітектури, що ґрунтувалась на системі фіксованих валютних паритетів. Якісні зміни, що відбулись у світовій економіці з часу створення МФО, спонукали їх до саморозвитку. Автор вважає, що в процесі саморозвитку міжнародних фінансових інституцій відбулась зміна сфери їхнього впливу, інструментарію та частини функцій. Це призвело до дублювання функцій, конфлікту юрисдикцій та ускладнення координації дій, що негативно позначилось на ефективності функціонування цих організацій.

Наступним фактором, що істотно знижує ефективність діяльності МФО, є використання цими організаціями напрацьованих шаблонних підходів до врегулювання кризових ситуацій та проведення економічних реформ, які не враховують тих специфічних соціальних та економічних умов, що склались у тій чи іншій країні.

До причин реформування можна віднести і ряд масштабних фінансових криз, що відбулись у 90-х роках ХХ століття у Мексиці та ряді країн Азії. Неготовність МФІ до появи таких кризових явищ, нездатність прогнозувати і запобігати таким проявам фінансової глобалізації, а також відсутність у їх розпорядженні достатньо впливових інструментів регулювання криз та зменшення їхніх негативних наслідків, продемонстрували наскільки невідповідною й застарілою є існуюча система міжнародних фінансових організацій.

Вивчаючи шляхи впливу економічного антиглобалізму на трансформаційні процеси у системі МФІ, автор дослідження виокремила найчисленнішу частину антиглобалістичного руху – неурядові організації, та провела системний аналіз їхньої діяльності, спрямованої на дискредитацію чи вдосконалення роботи МФІ. Із загальної кількості цих організацій (від 15 до 20 тис. за різними даними) автор обрала 100, які займаються проблемами економічної глобалізації, і в цьому контексті зацікавлені у реформуванні МВФ і Світового банку. На прикладі цих організацій було досліджено характер взаємодії представників економічного антиглобалізму з МФІ: приблизно чверть з них обирають конфронтацію, тобто відкидають будь-яку можливість співпраці з існуючими МФІ, п’ятнадцять відсотків співпрацюють з МФІ в тих чи інших аспектах, решта схильні до діалогу, але він є спорадичним характер і недостатньо результативним.

У даному розділі розглянуто також шляхи і напрями взаємовпливу антиглобалізму на реформування системи міжнародних фінансових організацій, визначено головні результати впливу. Найпомітнішими з них є інституційні: у структурі МВФ та Світового банку було створено відділи, що повинні забезпечувати обмін інформацією між представниками громадськості та МФІ; деякі з існуючих відділів розширили коло своїх обов’язків (зобов’язались вивчати екологічні аспекти макроекономічної політики країн-членів, змістили акценти у своїй діяльності у бік вивчення проблеми бідності).

Значних зрушеннь було досягнуто і у напрямі підвищення транспарентності МФІ. Під тиском громадських організацій МВФ і Світовий банк були змушені публікувати та розповсюджувати більш повну інформацію щодо їхньої діяльності, залучати антиглобалістичні організації до розробки окремих проектів, створити спеціальні відділи, які б давали незалежну оцінку діяльності цих міжнародних організацій та оприлюднювали результати своїх досліджень (Відділ незалежної оцінки у складі МВФ, створений у 2001 році). До інших помітних наслідків впливу економічного антиглобалізму на трансформацію МФІ можна віднести прискорення процесу списування боргів найбідніших країн за програмою HIPC, включення до програм структурної перебудови економіки так званих соціальних гарантій, з метою зменшення впливу на вразливі прошарки суспільства.

На тлі вищезгаданих досягнень майже незмінними залишились основні принципи, на яких будує свою роботу МВФ і Світовий банк. Ці організації продовжують насаджувати неоліберальні цінності й використовувати у своїй діяльності положення Вашингтонського консенсусу, хоча такі підходи зазнають значної критики з боку представників економічного антиглобалізму та майже не приносять позитивних наслідків на практиці.

Саме вивченню доцільності активного впровадження неоліберальної економічної політики присвячено першу частину третього розділу дисертаційного дослідження – „Альтернативні моделі економічного розвитку як втілення парадигми антиглобалізму”. У дисертаційній роботі представлено макроекономічну економетричну модель, в основу якої покладено алгоритм моделі, розробленої співробітниками Гарвардського університету Дж. Саксом та Е. Ворнером, що дозволило простежити залежність між дотриманням „вірної”, з точки зору неолібералізму, економічної політики і темпами економічного зростання. Припущенням моделі Ворнера і Сакса є також те, що за таких умов бідніші країни будуть демонструвати вищі темпи зростання, а отже, дотримання вірної економічної політики сприятиме економічній конвергенції.

Вибірка, яку досліджували, складається з 22 країн. До неї було включено усі країни, які раніше входили до складу СРСР (у тому числі й Україна) та країни, які у 2004 році отримали статус членів ЄС. Що стосується часового проміжку, то автор обрала період з 1996 по 2002 роки. Оцінка розвитку країн у цей період здійснювалась за шістьма критеріями (три політичні і три економічні). Країни, що не пройшли відбір хоча б за одним критерієм, вважаються такими, що не дотримувались вірної економічної та політичної стратегії. Середні темпи економічного зростання країн, що пройшли відбір, становили 3,1 %, а країн, які не пройшли, – 2,1 %. Причому найвищі темпи зростання продемонстрували країни, рівень ВВП яких у 1996 році був найнижчим. Але водночас країни з вибірки, які були дискваліфіковані за ознакою відкритості економіки (Естонія, Угорщина) показали у цей період найвищі темпи економічного зростання з усієї сукупності – 5,687 %. Загалом ці результати підтверджують висловлені Ворнером і Саксом припущення щодо достатності дотримання неоліберальної економічної стратегії для економічного зростання.

Для того, щоб підтвердити і розвинути основні висновки, автор звернулася до регресійного аналізу. Загальне рівняння регресії є таким:

y= b1 + b2ln(x),

де y – незалежна змінна (темпи зростання ВВП у період з 1996 по 2002 роки); x– залежна змінна (реальний ВВП на душу населення у 1996 році); b1 і b2 – невідомі параметри регресійної моделі.

Оцінивши невідомі параметри за методом найменших квадратів, було отримано таке рівняння регресії для усієї вибірки країн: y = 1,1908 + 0,17ln(x). Регресійну криву залежності темпів зростання реального ВВП на душу населення від його початкових розмірів для усієї вибірки країн зображено на рис. 2.

Рис.2 Регресійна крива залежності темпів зростання реального ВВП на душу населення від його початкових розмірів для усієї вибірки країн

Проведений регресійний аналіз дозволив зробити висновок, що між початковим рівнем реального ВВП усіх країн вибірки і темпами їхнього економічного зростання у період з 1996 по 2002 роки існує досить слабкий зв’язок (коефіцієнт детермінації становить лише 0,0019). Дещо вищим є коефіцієнт детермінації для країн, які пройшли відбір за обраними критеріями, – 0,0986, але й такий показник свідчить про наявність дуже слабкого зв’язку.

З метою оцінки щільності зв’язку між темпами зростання реального ВВП на душу населення і дотриманням країнами вірної економічної та політичної стратегії, автором використала коефіцієнт асоціації. Розрахунки довели, що щільність зв’язку є досить невисокою (коефіцієнт асоціації становить 0,06). Це дало змогу зробити висновок, що на темпи економічного зростання у країнах вибірки в обраний період більш інтенсивно впливали інші чинники, а отже прямого зв’язку між дотриманням ними неоліберальної економічної політики та темпами економічного зростання немає.

Оскільки нерівність у розподілі доходів між країнами світу продовжує зростати, а неоліберальна економічна стратегія не забезпечує необхідних передумов для економічної конвергенції та жорстко критикується представниками економічного антиглобалізму, очевидною є необхідність створення практичної та теоретичної альтернативи неолібералізму. У цьому розділі дисертаційного дослідження було проаналізовано завдання, які ставлять перед собою представники економічного антиглобалізму, дано оцінку альтернативним підходам, напрацьованим ними, до вирішення проблем неоліберальної глобалізації. Автор виділила декілька категорій таких альтернативних підходів. До першої категорії увійшли моделі розвитку, які вимагають руйнації існуючої економічної системи світового господарства і створення нової парадигми економічного розвитку. До другої – альтернативи, що полягають у модифікації існуючої системи, її адаптації до глобалізаційних змін. Третя категорія альтернатив – це такі, що ставлять під сумнів доцільність глобалізації як такої, заперечують життєздатність ринкової економіки та капіталізму взагалі, більшість з них перебувають у зародковому стані, або є утопічними.

Крім теоретичних альтернатив, у розділі приділено увагу вивченню нових моделей економічної поведінки, які розробляють та застосовують на практиці антиглобалісти. До таких моделей було віднесено справедливу торгівлю, локальні грошові системи, партисипативну економіку, добровільне обмеження споживання, економіку дарування.

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють зробити наступні висновки і рекомендації, які характеризуються науковою новизною і мають теоретико-методологічне та науково-практичне значення:

Критичний аналіз світової наукової літератури показав, що складності, пов’язані зі з’ясуванням сутності глобалізації, зумовлені значною мірою складністю і неоднозначністю самого поняття „глобалізація”, наявністю і взаємним впливом різних проявів цього складного процесу, відмінностями у трактуванні цього поняття з точки зору різних наук, відсутністю уніфікованих показників, котрі б дали змогу оцінювати вплив глобалізаційних процесів на розвиток тієї чи іншої країни.

З метою уникнення спрощених інтерпретацій і трактувань сутності глобалізації узагальнено якісні й кількісні критерії визначення цього процесу. Головні з них полягають у тому, що глобалізація постає як розширення, інтенсифікація, прискорення та зростаюча взаємопов’язаність країн світу. Кількісна оцінка глобалізації можлива за основним показником – індексом глобалізації. Цей показник інтегрує декілька ключових індикаторів: рівень глобалізації торгівлі товарами і послугами, котрий вимірюють шляхом оцінки частки міжнародної торгівлі щодо ВВП кожної з країн, конвергенція світових і національних цін на товари та послуги; іноземні прямі й портфельні інвестиції у процентному відношенні до ВВП країни; частка громадян, які здійснюють закордонні подорожі; кількість хвилин міжнародних телефонних розмов на душу населення; сума міжнародних грошових переказів відносно ВВП країни, кількість користувачів Інтернету у країні, кількість Інтернет-хостів та Інтернет-серверів на душу населення.

Глобалізаційні процеси слід розглядати як об’єктивні і такі, що мають позитивний потенціал, котрий на сучасному етапі не може бути рівноцінно використаний усіма учасниками світогосподарських зв’язків. Більше того, глобалізація у її сучасній неоліберальній формі набирає ознак некерованості й асиметричності, що в свою чергу стало причиною виникнення спротиву з боку країн та окремих осіб, котрі зазнали відчутних негативних наслідків глобалізаційних процесів.

Економічний антиглобалізм – система поглядів, що базується на критичній оцінці сучасних форм і проявів глобалізації, виявленні причин кризових явищ і процесів у сучасній економічній системі, і передбачає розробку і втілення альтернативних економічних мікро- та макромоделей безпечного розвитку. Появу економічного антиглобалізму слід датувати 80-ми роками ХХ століття. Своє практичне втілення економічний антиглобалізм отримав у вигляді світового антиглобалістичного руху, метою якого є боротьба з негативними проявами сучасної форми глобалізації, а також діяльність, пов’язана з розповсюдженням об’єктивної інформації щодо впливу глобалізації на сучасні економічні процеси.

Головними учасниками антиглобалістичного руху є профспілки, міжнародні неурядові організації, релігійні організації, соціал-демократичні, соціалістичні й комуністичні партії, об’єднання молоді, незалежні дослідницькі центри. Виявлено, що особливостями сучасного економічного антиглобалізму є масовість і відсутність ієрархії (мережева форма організації та постійний обмін інформацією в середині цієї мережі), а також плюралізм поглядів у середовищі антиглобалістів.

Виявлено історичні передумови трансформаційних зрушень у діяльності таких міжнародних організацій, як МВФ і Світовий банк. Стрімкі зміни, що відбулись у світовій економіці під тиском глобалізації, призвели до взаємного дублювання функцій вищеназваних організацій. Нові технологічні досягнення та політика повної лібералізації капіталу позбавили міжнародні фінансові інституції важливих важелів впливу на світові фінансові процеси. Помилки, допущені експертами Міжнародного валютного фонду і Світового банку у оцінці та регулюванні економічної ситуації в окремих країнах, свідчать про застарілість підходів і неефективну структуру цих організацій. Отже, наприкінці ХХ століття виникла об’єктивна необхідність у реформуванні міжнародних фінансових організацій.

Класифіковано антиглобалістичні організації за такими ознаками: ключові питання, якими займається організація; основні сфери докладання зусиль; готовність до співпраці з міжнародними фінансовими інституціями. Проведений автором вибірковий критично-порівняльний та емпіричний аналіз гіпотез реформування міжнародних фінансових організацій, які пропонують представники антиглобалізму, переконливо свідчить про відсутність єдиної, теоретично обґрунтованої, досконалої гіпотези, котру можна без застережень застосувати на практиці. Серед представлених гіпотез автор виділила два підходи – радикальний і реформістський. Прибічники реформістського підходу не ставлять під сумнів доцільність існування сучасної системи міжнародних фінансових організацій, визначають головними напрямами реформування соціальний та екологічний аспекти розвитку, врахування культурних і соціальних особливостей країни-реципієнта фінансової допомоги при розроблянні програм кредитування, особливий підхід до найбідніших країн, а також питання транспарентності й контрольованості МФІ. Радикальні кола антиглобалістів постулюють, що існуюча система міжнародних фінансових організацій неспроможна ефективно регулювати світову економіку на сучасному етапі її розвитку, а відтак повинна бути замінена на інший наднаціональний орган, що мав би більш потужні інструменти впливу.

Сучасний антиглобалізм чинить вплив на реформування міжнародних фінансових організацій як прямо (прямий діалог: семінари, конференції, відкриті листи, демонстрації), так і опосередковано (через мас-медіа та національні уряди). Мотивацією міжнародних фінансових організацій до співпраці є покращення громадської думки, а також використання досвіду і розгалуженої інституційної структури окремих громадських організацій для більш ефективного втілення проектів і програм кредитування. Незаангажованість антиглобалістичних організацій дає змогу МФІ отримувати від них реальні дані про економічний розвиток і стан країни, для перевірки даних, отриманих від уряду країни.

Найзначніших успіхів, що їх вдалось досягти антиглобалістам у реформуванні МФІ, є зміни у сфері відкритості й транспарентності МВФ і Світового банку. Під тиском з боку антиглобалістів відбулись деякі зміни у структурі МВФ, було створено нові відділи і підрозділи, котрі повинні зробити цей інститут більш демократичним. Було досягнуто певних результатів і в тому, що стосується соціальних та екологічних аспектів діяльності МФІ. Однак, загальні теоретичні засади політики МФІ не зазнали помітних змін.

З позиції економічної конвергенції, на досягнення якої спрямовано діяльність міжнародних фінансових організацій, моделлю, яка враховує найбільшу кількість факторів, слід вважати запропоновану Е. Ворнером та Дж. Саксом, оскільки вона бере до уваги не тільки економічні, а й політичні впливи. За даною моделлю, визначним фактором економічного зростання є дотримання “вірної” стратегії в політиці та економіці, яка включає демократичний устрій, захист прав людини, дотримання неоліберальної економічної політики; а бідні країни, котрі дотримуються такої стратегії, зростають швидшими темпами, ніж багаті країни за тих само умов.

В обраній автором вибірці з 22 країн у досліджуваний період (з 1996 по 2002 роки) процеси економічного зростання фактично не залежали від дотримання країнами “вірної” стратегії, а багаті країни зростали швидшими темпами, ніж бідні, причому чіткої залежності між початковим рівнем ВВП на душу населення і темпами економічного зростання встановити не вдалося. Цей висновок автор зробила на основі регресійного аналізу та застосування коефіцієнту асоціації (для визначення зв’язку між якісними факторами).

Отже, за результатами математичної моделі можна зробити висновок, що дотримання неоліберальної економічної політики не є необхідною і достатньою умовою економічного зростання.

Водночас саме неоліберальну економічну політику активно насаджують міжнародні організації. Вона визначає на сучасному етапі перебіг глобалізаційних процесів у цілому. Саме тому економічний антиглобалізм має на меті внести зміни у неоліберальне спрямування сучасного економічного розвитку. За переконанням учасників антиглобалістичного руху, зміни в сфері економічної глобалізації неможливі без змін у світогляді, без утвердження і насадження таких цінностей, як рівноправність, справедливість, співпраця, без відмови від моделі суспільства, в якому єдиною метою є збільшення прибутку.

Проаналізовані теорії альтернативної глобалізації автор класифікувала таким чином:

альтернативи, котрі не вимагають глибинних структурних змін, але передбачають певне коригування курсу неоліберальної глобалізації;

альтернативи, в основі яких лежать глибокі структурні зміни, але прибічники цих структурних змін не виступають проти капіталізму та ринкової економіки як такої;

найбільш радикальні теорії, котрі не тільки мають на меті структурні зміни, а й ставлять під сумнів доцільність існування системи, побудованої на ринкових засадах.

Недостатня розвинутість альтернативних теорій, які пропонуються міжнародним фінансовим інституціям, компенсується наявністю антиглобалістичних моделей, що можуть бути ефективно застосовані на практиці. До таких моделей автор відносить локальні громадські грошові системи, котрі не тільки ефективно застосовуються на практиці, але й мають досить широкий ареал застосування; партисипативну економіку, головними ідеями якої є підвищення ролі робітника в управлінні підприємством, на якому він зайнятий, ротація кадрів і формування рівнозначних комплексів робіт, що включали б рутинну і творчу, управлінську і механічну роботу; економіку дарування, що практикується в окремих громадах і доводить можливість існування суспільства, котре базується не на обміні та конкуренції; добровільне скорочення споживання, що може бути початком переходу до стратегії стійкого розвитку; справедливу торгівлю, яка має на меті захист і задоволення потреб виробників з країн, що розвиваються.

Навіть за умови утопічності деяких альтернативних антиглобалістичних теорій у сучасному однополярному світі антиглобалізм набуває великої ваги, як міжнародний актор, здатний виносити певні проблеми на розгляд світової спільноти, впливати на інституційні процедури, на зміни у політиці, на позицію та поведінку окремих держав. Саме в цьому й полягає конструктивна роль антиглобалізму як явища, навіть якщо на даному етапі антиглобалізм не може самостійно вирішити жодної з означених вище проблем.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

Фостик М.В. Міжнародні фінансові інституції: проблеми збереження та розвитку в умовах поглиблення глобалізаційних процесів // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. - 2002. - №5. - С. 20 - 27.

Фостик М.В. Глобалізація та антиглобалізм у домінантах зрушень сучасних міжнародних економічних відносин // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - № 31. Ч. ІІ. - С. 209 - 212.

Фостик М.В. Діалог між представниками антиглобалістичного руху та міжнародними фінансовими організаціями // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - № 43. Ч. ІІ. - С. 148 - 151.

Фостик М.В. Аналіз діяльності неурядових антиглобалістичних організацій у напрямку реформування МФІ // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - № 46. Ч. І. - С. 162 - 164.

Фостик М.В. Справедлива торгівля - застосування ідеї на практиці як шлях до нової глобалізації // Економіка та підприємництво. - 2003. - № 11. - С. 122 - 129.

Фостик М.В.