НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА імені В.М. КОРЕЦЬКОГО

Федорченко Наталія Володимирівна

УДК 347.462

ДОГОВІР ДОРУЧЕННЯ

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права імені В.М.Корецького

Національної академії наук України.

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України

Шевченко Ярославна Миколаївна,

Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України,

завідуюча відділом проблем цивільного, трудового та підприємницького права, академік Академії правових наук України

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Луць Володимир Васильович,

Академія муніципального управління,

завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін

кандидат юридичних наук, доцент

Шимон Світлана Іванівна,

Київський національний економічний університет,

доцент кафедри правового регулювання економіки

Провідна установа: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, кафедра цивільного права, Міністерство освіти і науки України (м. Харків).

Захист відбудеться 7 червня 2004 р. о 15 год. хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01001, м.Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м.Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 6 травня 2004 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук Кучеренко І.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Становлення в Україні ринкових економічних відносин зумовлює необхідність кардинального реформування як цивільного законодавства в цілому, так і окремих його складових, зокрема договірних відносин, які в сучасних умовах мають служити вдосконаленню цивільно-правового регулювання суспільних відносин.

В процесі укладання і виконання цивільно-правових договорів реалізуються певні соціально-економічні права громадян.

Все більшого значення набувають сьогодні гарантії реального і повного здійснення прав і обов’язків суб’єктів цивільного права. До числа таких гарантій слід віднести закріплену за учасниками цивільного обороту можливість отримувати послуги і допомогу представників. Найбільш поширеною формою є саме договір доручення, предметом якого є юридичні дії повіреного як в сфері цивільних, так і в сфері окремих сімейних, цивільно-процесуальних, земельних, трудових, адміністративних і кримінально-процесуальних відносин.

Значення правового регулювання відносин, направлених на надання допомоги у вчиненні юридичних дій значно підвищується в умовах радикального реформування суспільства, де все більшої ваги набирає діяльність представників.

Останні за часом комплексні дисертаційні дослідження, предметом яких був договір доручення провадилися ще за часів існування Радянського Союзу. Стан рівня наукової розробленості даної проблеми (недостатня теоретична розробленість важливих аспектів договору доручення, відсутність досліджень, узагальнюючих практику застосування договору доручення та виникнення нових відносин) не міг не відбитись на законодавстві.

Одним із пріоритетних завдань нашої держави на сучасному етапі є її інтеграція до європейського та світового співтовариства. Успішність реалізації цього завдання в першу чергу залежить від того, наскільки цивільне законодавство України відповідатиме сучасним тенденціям розвитку договірного права.

Викладене і обумовлює своєчасність та актуальність даного дисертаційного дослідження.

Дослідження поставлених у роботі завдань, аналіз генезису наукової думки щодо досліджуваної проблематики, а також сформульовані в дисертації висновки засновані на загальних досягненнях юридичної науки, у тому числі на результатах досліджень відомих вітчизняних та зарубіжних цивілістів, а також фахівців інших галузей правової науки. Теоретичну основу дисертації складають наукові дослідження М.М. Агаркова, Б.С. Антимонова, К.П. Аннекова, М.І. Брагінського, Я.Р. Вебера, В.В. Вітрянського, Д.М. Генкіна, А.С. Довгерта, О.В. Дзери, О.С. Іоффе, Л.М. Казанцева, О.О. Красавчикова, Н.С. Кузнєцової, А.В. Луць, В.В. Луця, Л.А. Лунца, Д.І. Мейера, М.С. Малеїна, Р.А. Майданика, І.Б. Новицького, Н. О. Нерсесова, Й.О. Покровського, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, С.Я. Фурси, Г.Ф. Шершенєвича, Я.М. Шевченко та інших учених.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертації є складовою науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України “Приватно-правові засади нового цивільного законодавства України”.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в проведенні системного аналізу зобов’язань з надання послуг, цивільно-правових аспектів регулювання договірних відносин, що виникають між довірителем і повіреним, аналіз чинного законодавства щодо регулювання договірних відносин з надання послуг.

Відповідно до поставленої мети були визначені основні завдання:

- дослідити зобов’язання з надання послуг, їх природу, місце і систему в цивільному праві України;

- визначити особливості об’єктів зобов’язань з надання послуг;

- установити сутнісні відмінності зобов’язань з надання послуг від підрядних договорів;

- провести аналіз законодавства та наукової думки щодо правового регулювання договору доручення та проблем, пов‘язаних з його застосуванням;

- дослідити і визначити особливості укладання договорів доручення;

- проаналізувати види договорів доручення; розробити науково-теоретичні рекомендації щодо правового регулювання застосування договору доручення у відносинах з надання послуг.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають за договором доручення.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти, які регулюють договір доручення та пов’язані з цим договором правовідносини, а також науково-теоретичні концепції, погляди в сфері науки цивільного права України.

Методи дослідження. В процесі дисертаційного дослідження використано дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (діалектичний, історичний, структурно-функціональний, формально-логічний методи, метод системного аналізу) та спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм). Застосування діалектичного та історичного методів дозволило проаналізувати процес становлення та розвитку законодавства в сфері регулювання зобов’язальних відносин за договорами доручення, метод тлумачення правових норм, структурно-функціональний та формально-логічний застосовувалися при аналізі правових норм чинного законодавства та виробленні пропозицій щодо удосконалення правових норм в досліджуваній сфері. Порівняльно-правовий метод використовувався при аналізі чинних і раніше діючих нормативно-правових актів щодо регулювання договору доручення, а також виявленні та дослідженні аналогічних досліджуваним норм в праві іноземних держав.

Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає в тому, що вона є одним з перших в Україні комплексних досліджень проблем правового регулювання договору доручення, а також у визначенні і теоретичному обґрунтуванні напрямків удосконалення чинного цивільного законодавства і судової практики його застосування.

Відповідно до одержаних в процесі дисертаційного дослідження результатів автор виносить на захист найважливіші науково-теоретичні положення:

1. Спеціально аргументується неможливість існування одностороннього договору доручення, оскільки навіть у випадку, якщо договір доручення є безоплатним, довіритель несе обов’язки за таким договором.

2. Робиться висновок про те, що неповнолітні (в віці від 14 до 18 років) вправі виступати як довірителі і повірені за договором доручення. Оскільки в ЦК встановлено, що частково дієздатний “самостійно” (тобто за своїм розсудом, а не “особисто”) вчиняє, розпоряджається, здійснює різного роду дії, остільки можна стверджувати, що неповнолітній, безумовно, вправі бути довірителем за будь-яким договором доручення (за згодою батьків, усиновителів, опікунів), а крім цього він може доручити (без згоди будь-кого) повіреному вчинити правочин, по розпорядженню заробітком чи стипендією.

3. Додатково обґрунтовується висновок про те, що предметом договору доручення не може вважатись предмет правочину, який вчиняється повіреним, оскільки предметом договору доручення виступають юридичні дії, а не “ефект, ними забезпечуваний”.

4. Пропонується внести доповнення до ст. 1010 ЦК України, якими уточнити, що спадкоємці фізичної особи - повіреного, та ліквідатор юридичної особи повіреного зобов’язані вжити заходів, які необхідні для охорони “лише наявного в них” майна довірителя.

5. Обґрунтовується недоцільність встановлення строку попередження про відмову від договору доручення у випадках, коли відмова від договору провадиться довірителем, оскільки це може значно порушити можливість захисту прав та інтересів довірителя у випадку недобросовісності повіреного. У зв’язку з цим пропонується в ч. 3 ст. 1008 ЦК України внести відповідні зміни.

6. Доводиться, що у випадку, якщо право на виконання доручення пов’язане з необхідністю наявності у повіреного ліцензії, договір доручення повинен припинятись у випадку закінчення строку дії ліцензії, а також у випадку зупинення їх дії чи анулювання.

7. Обґрунтовується, що у випадку, якщо договір доручення на купівлю або продаж цінних паперів є безоплатним, то повіреним за таким договором може виступати особа, яка не має ліцензії на право здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.

8. Оскільки договір доручення відноситься до групи договорів про надання послуг, неправильним є зазначення в ст. 1009 ЦК про те, що якщо договір доручення був припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним, довіритель повинен виплатити повіреному плату пропорційно виконаній ним роботі. У зв’язку з цим обґрунтовується необхідність внесення змін до ст. 1009 ЦК, якими встановити, що плата повіреному виплачується пропорційно наданим послугам, а не виконаній роботі.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення дисертації полягає в подальшій розробці теоретичних проблем договірних відносин, зокрема договору доручення. Дисертаційне дослідження має також практичну спрямованість, яка полягає у внесенні пропозицій і формулюванні висновків, що можуть бути використанні для удосконалення цивільного законодавства України. Реалізація запропонованих пропозицій у ЦК України дозволить полегшити застосування договору доручення і сприятиме єдиному застосуванню цивільного законодавства. Окремі теоретичні положення дисертаційної роботи можуть бути застосовані у навчальному процесі, при розробці навчальних програм із курсу “Цивільне право” для вищих навчальних закладів, а також студентами при підготовці наукових робіт.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано і обговорено на засіданні відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.

Основні наукові положення дисертації були апробовані у виступах на наукових конференціях, зокрема на ІІІ-х аспірантських читаннях “ХХІ століття і сучасна науково-практична інноваційна культура” (м. Київ, 11 квітня 2001 року) та Науково-практичній конференції „Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (м. Київ, 19 квітня 2001).

Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, що входять до переліку наукових видань ВАК України, у тезах двох виступів на наукових конференціях.

Структура роботи обумовлена її метою та поставленими задачами і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (226 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 223 сторінки, з них список використаних джерел займає 23 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, дається характеристика об‘єкта, предмета та методологічної основи дослідження, визначається мета, завдання дослідження, науково-теоретична основа, формулюється наукова новизна та основні положення, які виносяться на захист, висвітлюється практичне значення й апробація результатів дослідження, зазначаються публікації за темою дисертації.

Перший розділ “Зобов‘язання з надання послуг: природа, місце в цивільному праві України” присвячено постановці проблеми, дослідженню питань, пов‘язаних із визначенням стану вивчення проблеми, методологічного підґрунтя дослідження та ключових понять зобов’язання з надання послуг.

Розкривається поняття зобов‘язання з надання послуг, дається поняття послуги в економічному і правовому сенсі. Зазначається, що загальним для всіх договірних зобов’язань з надання послуг є те, що предметом їх є дії нематеріального характеру. У цьому полягає основна відмінність їх від договорів підряду, де предметом є результат діяльності виконавця, тобто матеріальний об’єкт. Автор вважає, що за сучасних умов особливого значення набуває усунення недоліків у правовому регулюванні досліджуваних відносин і вирішення теоретичних питань про юридичну чинність і допустимість тих або інших нормативних актів, про заповнення прогалин і суперечностей у нормативних актах, про вдосконалення та розширення сфери застосування типових договорів і т. ін.

Закон не наводить вичерпних ознак послуги як предмета досліджуваного зобов'язання.

Характерними ознаками нематеріальних послуг як предмета зобов'язання з надання послуг є: по-перше, те, що діяльність послугодавця не втілюється в речовому результаті, по-друге, те, що послугодавець не гарантує досягнення передбачуваного результату.

Аналіз висловлених у літературі думок про диференціацію зобов'язання з надання послуг, а також про побудову системи зобов'язань дає змогу автору зробити деякі висновки, основні з них такі: зобов'язання з надання послуг є однією з ланок системи цивільно-правових зобов'язань; диференціацією мають охоплюватися тільки зобов'язання з надання послуг; система зобов'язання з надання послуг не повинна мати замкнутий, вичерпний характер. Нею мають охоплюватися як відомі, так і ще не відомі різновиди відносин з надання нематеріальних послуг; досвід диференціації зобов'язань з надання послуг дозволяє виявити критерій, який може бути покладений в основу диференціації. Видається, що диференціацію зобов'язання з надання послуг слід здійснювати за допомогою категорії "потреба".

Автор відстоює думку про те, що послуги не можуть бути предметом цивільно-правового підрядного договору, а робота підрядника не може полягати в наданні послуг.

Звертається увага на правове регулювання якості послуги, яка недостатньо досліджена в цивілістичній літературі, відсутнє і нормативне визначення поняття "якість послуги". Таким чином, правило про якість послуг слід сформулювати в такий спосіб: "Якість послуги має відповідати умовам договору, положенням або вимогам нормативних актів, а за їх відсутності – звичаям ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться".

Викладене дає змогу автору визначити зобов'язання з надання послуг як зобов'язання, відповідно до якого одна сторона (послугодавець) зобов'язана надати послугу - здійснити діяльність, що не має речового результату, а інша сторона (послугоодержувач) зобов'язана сплатити послугодавцю обумовлену винагороду.

Автор досліджує зміст та визначає відмінності між зобов‘язаннями з надання послуг та підрядними договорами.

Другий розділ “Поняття та суб’єкти договору доручення” містить у собі два підрозділи, які присвячені теоретичному та науковому аналізу природи договорів про надання послуг і, зокрема, договору доручення, визначенню його місця в сучасній системі договірного права України, співвідношенню із суміжними договорами, а також дослідженню суб’єктного складу договору доручення.

У підрозділі 2.1. “Поняття та характеристика договору доручення” автором дається поняття договору доручення, показано історичний розвиток цього цивільно-правового інституту. Особлива увага звертається на необхідність розмежування близьких в цивільному обороті - двостороннього правочину - договору доручення і одностороннього - видачі довіреності. З позиції цього розмежування є доцільнішим вживати для осіб, які видають і отримують довіреність, юридично точні, хоча і громіздкі найменування: "особа, що видала довіреність (письмове уповноваження)", а не “довіритель”, і “особа, що одержала довіреність (письмове уповноваження)”, а не “повірений”.

Додатково обґрунтовується точка зору щодо розмежування договору доручення і довіреності. Обґрунтовується положення про неможливість ототожнення таких двох інститутів як договір доручення (двосторонній правочин), і довіреності (односторонній правочин), основна відмінність, на думку автора, полягає у тому, що за договором доручення у повіреного виникає обов’язок виконати від імені довірителя певні юридичні дії, а за довіреністю у повіреного не виникає обов’язку вчинити дії, а є лише право.

Аргументується положення про те, що однією із специфічних рис договору доручення є його суто особистий характер, побудований на взаємній довірі сторін, яка передбачається на протязі всього часу існування договору.

Звертається увага на те, що оскільки у випадку вчинення на векселі індосаменту в порядку доручення, особа якій доручається вчинення дій по векселю діє від власного імені як держатель векселя за індосаментом, укладення договору доручення на здійснення певних дій по векселю можливе лише у випадку, коли індосамент на векселі не вчинений. В такому випадку повноваження повіреного будуть підтверджуватись довіреністю.

Автором спростовується положення, висловлене в науковій літературі, про можливість існування односторонньо зобов’язуючого договору доручення. В дисертації відстоюється точка зору, у відповідності до якої договір доручення може бути тільки двостороннє зобов’язуючим. Те, що повірений завжди несе обов‘язки, очевидно. Довіритель, в свою чергу, в будь-якому випадку (навіть і при відсутності витрат зі сторони повіреного) зобов‘язаний давати вказівки про порядок виконання доручення, прийняти все виконане повіреним, отримати звіт. Закон (ст. 1007 ЦК України) передбачає ряд обов’язків і для довірителя.

Окреслені ознаки єдності і відмінності договору доручення з суміжними договорами (комісії, підряду, і т. д)

У підрозділі 2.2. “Суб’єкти договору доручення” автор розглядає проблеми, пов‘язані з суб‘єктним складом цього договору.

В дисертації обґрунтовується думка, що неповнолітні (в віці від 14 до 18 років) в деяких випадках вправі виступати в якості довірителей і повірених за договором доручення, не дивлячись на поширену думку про те, що сторонами в договорі доручення можуть бути лише особи з повною дієздатністю. Оскільки ЦК передбачено, що частково дієздатний “самостійно” (тобто за своїм розсудом, а не “особисто”) вчиняє, розпоряджається, здійснює різного роду дії, остільки можна стверджувати, що неповнолітній, безумовно, вправі бути довірителем за будь-яким договором доручення (за згодою батьків, усиновителів, опікунів), а крім цього він може доручити (без згоди будь-кого) повіреному вчинити правочин по розпорядженню заробітком чи стипендією (наприклад, одержати стипендію і повернути з отриманої суми борг довірителя, а залишок переслати по відомій адресі); здійснити авторські чи винахідницькі права (наприклад, доручити подати заявку на винахід, доручити одержати самостійно внесений неповнолітнім внесок в ощадбанку). Звичайно, доручення може бути дано й у відношенні здійснення дрібних побутових правочинів.

Згідно з Законом України “Про цінні папери і фондову біржу” довірителем в договорах доручення, які можуть укладатись торговцями цінними паперами, може виступати тільки емітент цінних паперів. Згідно з Законом України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” торговці цінними паперами можуть укладати договори доручення з будь-яким власником цінних паперів чи особою, яка бажає придбати цінні папери, а також емітентом цінних паперів. На думку автора немає логічних підстав для того, щоб встановлювати правило, згідно з яким довірителем, за договорами доручення, що укладаються торговцями цінними паперами, може виступати тільки емітент. Враховуючи це, для усунення вказаних протиріч у законі України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” автором пропонується внести відповідні зміни до закону “Про цінні папери і фондову біржу”.

Автор відзначає, що повірений за договором доручення при здійсненні діяльності щодо торгівлі цінними паперами має спеціальний, чітко визначений законом статус. І тільки з виконанням усіх вимог законодавства, що пред’являються до торговця цінними паперами, останній може виступати довіреною особою. Діяльність торговця щодо представництва третіх осіб є постійною. Враховуючи це, автором робиться висновок про те, що представництво торговців цінними паперами є комерційним представництвом за умови, якщо торговець представляє підприємців у сфері підприємницької діяльності.

Розділ третій “Зміст договору доручення” присвячений дослідженню питань, пов’язаних з визначенням істотних та інших умов договору, предмету договору, а також визначенню прав та обов’язків сторін договору.

В підрозділі 3.1. „Предмет та інші умови договору доручення” автором досліджуються питання, пов’язані з предметом договору доручення, визначенням істотних та інших умов договору.

До істотних умов договору доручення слід віднести умови про предмет (дії, які повинен вчинити повірений).

В дисертації відстоюється точка зору, у відповідності з якою предметом договору доручення є юридичні дії, а не “ефект, ними забезпечуваний”. Предметом доручення є дії юридичного характеру. Фактичні дії можуть лише супроводжувати юридичну діяльність повіреного.

Досліджуючи особливості предмету договору доручення, автором окреслено коло правовідносин, в яких представництво на підставі договору доручення заборонено або неможливо. Як тільки ті чи інші відносини стають тісно пов‘язаними з особистістю суб‘єкта права, з його інтимною сферою, представництво по договору доручення стає неможливим.

Специфіка договору доручення на ведення справи в суді полягає в тому, що всі юридичні дії адвоката - повіреного ані разом, ані окремо не створюють для повіреного матеріально-правових наслідків.

На думку автора, умова про винагороду є звичайною умовою договору, оскільки ЦК встановлює спеціальні правила щодо визначення цієї умови на випадок, якщо сторони не врегулюють це в тексті договору.

Автором обстоюється думка, що договір доручення, який укладається торговцями цінними паперами як повіреними може бути тільки відплатним. Такий висновок пояснюється тим, що торговці здійснюють згідно з виданою їм ліцензією, підприємницьку діяльність. Згідно з ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Тобто, укладення торговцем безвідплатних договорів доручення не має на меті отримання прибутку, а тому й вказані договори не можуть вважатись вчиненими в межах здійснення торговцями підприємницької діяльності.

Строк у договорі доручення не відіграє тієї ролі, що характерна для більшості інших цивільно-правових договорів. Найбільш істотною обставиною для визначення строку дії договору є характер дій, що доручаються. Якщо доручення носить разовий характер (отримати посилку, переказ, купівля-продаж житлового приміщення, подання заяви) то термін, як правило, може бути конкретизований вже в момент укладання договору. Якщо ж повіреному доручається ведення справи, тобто здійснення сукупності складних юридичних дій, то сторонами звичайно погоджуються лише приблизні строки.

Автор вважає неприпустимим включення в договір на ведення справ в суді умов про обов‘язковість досягнення результату, необхідного клієнту.

У підрозділі 3.2. „Права та обов’язки сторін за договором доручення” автором досліджуються питання, пов’язані із змістом договору доручення як правовідношення.

Серед обов'язків довірителя на перший план можна винести обов'язок видати повіреному довіреність (ст. 1007 ЦК), крім випадків передбачених законодавством. Необхідність видачі довіреності обумовлена декількома моментами. По-перше, у поняття договору доручення законодавець не включив передачу повноважень повіреному. Разом з тим слід зазначити допустимість вказівки в самому тексті договору на передані повноваження і їхній обсяг, що, зокрема, випливає з аналізу п. 3 ст. 244 нового ЦК. По-друге, довіреність служить підтвердженням повноважень перед третіми особами, з якими довіритель планує вступити в юридично значимі відносини. Розгляд довіреності як доказу повноважень дозволяє зробити висновок про можливість для повіреного вимагати повторної видачі довіреності у випадку її втрати.

Серед інших обов’язків довірителя слід виділити такий обов’язок як негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв’язку з виконанням доручення. На відміну від інших обов’язків, передбачених ЦК, цей обов’язок притаманний будь-якому договору доручення і сторони не можуть встановити інше в договорі.

Такі обов’язки як забезпечення повіреного засобами, необхідними для виконання доручення та відшкодування повіреному витрат, пов’язаних з виконанням доручення, можуть і не виникати у довірителя, оскільки ЦК закріплюючи їх за довірителем, надає можливість сторонам встановити інше в договорі доручення.

У випадку, якщо на довірителя за договором доручення покладений обов’язок забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення, відмова довірителя видати повіреному такі засоби до виконання доручення може розглядатися як прагнення припинити договір, оскільки одним з основних положень цього правочину є діяльність повіреного за рахунок довірителя.

Основним обов’язком повіреного є обов’язок виконати доручення особисто.

Проаналізувавши права та обов'язки сторін, автор виділяє основні ознаки договору доручення, що у сукупності дозволяють виділити його з ряду схожих договорів. Це, насамперед, наділення однієї зі сторін повноваженнями діяти від імені іншої, що досягається або за допомогою видачі довіреності, або вказівкою в договорі. По-друге, можливість кожної зі сторін безпричинно припинити договір в односторонньому порядку. По-третє, можливість для повіреного вибрати замісника чи вчинити передоручення.

Розділ четвертий дисертації „Порядок укладення, виконання та припинення договору доручення” присвячений дослідженню питань пов’язаних з укладенням, виконанням та припиненням договорів доручення.

У підрозділі 4.1. “Порядок укладання та виконання договору доручення” автором досліджуються проблеми, пов’язані з укладенням та виконанням договору доручення.

Автором виділяються випадки, коли укладення договору доручення є обов’язковим для суб’єктів цивільних правовідносин. Зокрема, це стосується купівлі-продажу цінних паперів. Згідно з роз’ясненнями ДКЦПФР на сьогоднішній день здійснення купівлі-продажу цінних паперів на вторинному ринку відноситься до професійної діяльності на ринку цінних паперів та потребує отримання відповідної ліцензії. Враховуючи це, суб’єкти підприємницької діяльності змушенні здійснювати купівлю та продаж цінних паперів через уповноважених представників – торговців цінними паперами, на підставі договорів доручення. Автор вважає, що такий підхід є неприйнятним, оскільки порушує принцип вільного волевиявлення сторін, встановлений ст. 627 ЦК України.

При цьому слід мати на увазі, що у випадку якщо договір доручення на купівлю-продаж цінних паперів є безоплатним, то така діяльність не буде вважатись професійною діяльністю на ринку цінних паперів і тому повіреним в таких договорах може виступати особа, яка не має ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.

Зроблено висновок про те, що договір доручення повинен бути обов’язково укладений в письмовій формі в наступних випадках:

- договір укладається з участю юридичних осіб;

- сума (винагороди) перевищує 10 неоподаткованих мінімумів громадян.

- є пряма вказівка закону.

За зобов’язанням, яке виникає на підставі договору доручення на здійснення судового представництва, виконання полягає в наданні юридичних послуг повіреним.

Всі принципи виконання зобов’язань, закріплені цивільним правом, повністю поширюються на зобов’язання, що виникають на підставі договору доручення.

Тільки при належному виконанні юридичних дій по договору доручення можна розраховувати на досягнення мети договору - правового результату за допомогою послуг. Для цього необхідно чітко слідувати вказівкам, виконати доручення особисто, надати довірителю звіт.

Вимоги до якості предмету виконання в повній мірі відносяться до договору доручення і полягають в тому, що послуги які надаються повіреним, повинні бути умілими. Коли послугу надає професійний повірений, вимоги якості трансформуються в обов’язки повіреного надати послугу кваліфіковано.

В дисертації дається детальний аналіз правової природи вказівок довірителя стосовно договору доручення на здійснення професійного представництва в суді. Розглянуті наслідки їх невиконання. Особливо підкреслюється, що вказівки довірителя обов‘язкові для адвоката - повіреного лише в тій мірі, в якій вони не перевищують меж закону і моралі.

Питання про кількісні показники стосовно до договору доручення зводиться до того, що повірений зобов’язаний на виконання договору здійснити ту кількість конкретних дій (і в тому обсязі і змісті), на які його уповноважив довіритель.

Належне виконання зобов’язання полягає у бездоганному виконанні умов договору, зокрема умов, які відносяться до предмета договору. Хоча фактичні дії і не входять до предмету договору, в числі умов договору може бути вказано обов’язок (право) повіреного - здійснити всі необхідні фактичні дії, які сприяють виконанню договору.

Договори доручення часто укладаються на невизначений строк. Виконання такого договору довіритель може вимагати у будь-який момент, виходячи із розумно необхідного часу для вчинення дій повіреним.

Місце виконання зобов’язання, що завершає виконання зобов’язання, яке виникло із договору доручення, має свою специфіку, оскільки повірений повинен “передати довірителеві все одержане у зв’язку з виконанням доручення” (п.3 ст. 1006 ЦК), а не довіритель зобов’язаний з’явитись до повіреного (боржника) за належним. Частіш за все при передачі грошей, речей, документів місцем заключного виконання слід вважати місце проживання (місце знаходження) кредитора (довірителя).

У підрозділі 4.2. “Припинення договору доручення” досліджуються проблеми, пов’язані з припиненням договору доручення.

В дисертації найбільш повно розкриваються такі притаманні зобов’язанням із договору доручення підстави припинення як розірвання договору довірителем і відмова від нього повіреного.

Право на немотивовану відмову від договору доручення є виключним і відрізняє доручення від більшості інших цивільно-правових договорів.

Враховуючи особливості договорів доручення автором звертається увага на те, що зобов'язання довірителя з договору доручення практично не може бути припинено заліком.

В окремих сферах цивільного обороту можливе існування і спеціальних підстав припинення договору доручення. Зокрема це стосується договорів доручення на купівлю або продаж цінних паперів, діяльності по декларування товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України (митних брокерів) та інших.. Оскільки діяльність щодо виконання доручень на купівлю-продаж цінних паперів згідно з законодавством України підлягає ліцензуванню, автором звертається увага на те, що договір доручення на купівлю-продаж цінних паперів повинен припинятись у випадках закінчення строку дії ліцензії повіреного, а також у випадку зупинення її дії чи анулювання Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, оскільки діяльність торговця цінними паперами без ліцензії не допускається (п.1.9 Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів).

Автор пропонує вказані підстави припинення договорів та обов’язок торговця повідомити довірителя про припинення договору закріпити в Ліцензійних умовах провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів, затверджених наказом Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва, рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 14.03.2001 № 49/60.

У висновках сформульовано найбільш суттєві положення і пропозиції, отримані в результаті дисертаційного дослідження даної теми, даються рекомендації щодо удосконалення механізму цивільно - правового регулювання договору доручення.

Отримані результати у своїй сукупності дозволили отримати нові науково обґрунтовані положення та висновки щодо визначення правової природи договору доручення, його місця в системі цивільних правочинів та створення теоретичної бази для удосконалення законодавства в сфері укладення договорів доручення.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нові вирішення конкретного наукового завдання, суть якого полягає у всебічному обґрунтуванні самостійної ролі договору доручення як одного з найважливіших компонентів ринкової економіки, і на цих засадах сформульовані конкретні пропозиції по удосконаленню цивільного законодавства України стосовно інституту договору доручення.

В стислій формі викладено загальні підсумки дослідження в сфері правового регулювання укладення, припинення та виконання договорів доручення, а також можливості формування досліджуваних зобов’язальних правовідносин на законодавчому рівні. На підставі досліджень законодавства, судової практики та зроблених на їх основі висновків автором сформульовані особливості окремих видів договорів доручення. Зокрема запропоновано внести зміни до ЦК: внести доповнення до ст. 1010 ЦК України, якими уточнити, що спадкоємці фізичної особи та ліквідатор – юридичної особи повіреного, зобов’язані вжити заходів, які необхідні для охорони “лише наявного в них” майна довірителя; викласти ч. 3 ст. 1008 в наступній редакції: „Якщо повірений діє як підприємець, у випадку його відмови від договору, він має повідомити довірителя про відмову від договору не пізніш як за один місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлений договором.”

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Федорченко Н.В. Загальні проблеми зобов’язань по наданню послугДержава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 17. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 237-242.

2. Федорченко Н.В. Договір доручення і діяльність адвоката // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 19. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 345-351.

3. Федорченко Н.В. Зміст договору дорученняДержава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 19. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004.

4. Федорченко Н.В. Загальна характеристика договору доручення // Часопис київського університету права № 3. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 50-57.

5. Федорченко Н.В. Договір доручення як правова форма надання послуг // Матеріали ІІІ-х аспірантських читань “ХХІ століття і сучасна науково-практична інноваційна культура” (м. Київ, 11 квітня 2001 року). – К.: Вид-во ”КІТЕП”, 2001. –С.31-35.

6. Федорченко Н.В. Права та обов’язки сторін за договором доручення // Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції „Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (м. Київ, 19 квітня 2001). – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – 2001. – С. 98_101.

Федорченко Н.В. Договір доручення . - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03. - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2004.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню зобов’язань, які виникають на підставі договору доручення, який є найбільш поширеною формою надання юридичних послуг.

Вперше на науковому рівні після прийняття нового ЦК проводиться дослідження договору доручення за законодавством України. Основною метою дисертаційного дослідження є виявлення характерних ознак і особливостей договору доручення в чинному законодавстві України, теоретичний аналіз зобов’язань, які виникають у процесі укладення, виконання або припинення договору доручення.

Здійснено теоретичний і науковий аналіз природи договорів про надання послуг і, зокрема, договору доручення. У дисертації наводиться цивільно-правова характеристика договору доручення, його співвідношення із суміжними цивільно-правовими договорами. Проаналізовані особливості змісту, укладання і виконання договору доручення.

На підставі аналізу наукової літератури, нормативних актів та судової практики сформульовані конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення правового регулювання договорів доручення в цивільному законодавстві України.

Ключові слова: послуга, представництво, довіреність, договір доручення, довіритель, повірений, замісник повіреного, передоручення, комерційне представництво.

Федорченко Н.В. Договор поручения. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Институт государства и права им. В.М.Корецкого НАН Украины, Киев, 2004.

Диссертационное исследование посвящено комплексному анализу договора поручения, который получил широкое распространение в гражданском обороте, и является наиболее распространенной формой оказания юридических услуг.

Впервые на научном уровне после принятия нового ГК проводится исследование правового регулирования договора поручения в законодательстве Украины.

В работе исследуются проблемы, связанные с определением правовой природы договора поручения, разграничения его с другими гражданско-правовыми договорами на оказание услуг. При исследовании содержания обязательств сторон по договору поручения, автором обосновывается точка зрения, что договор поручения не может быть односторонним. Даже в случае если договор поручения является безвозмездным, на доверителя возлагается обязанность немедленно принять от поверенного все полученное им в связи с исполнением поручения.

Изучая особенности субъектного состава договора поручения автором обосновывается вывод о том, что стороной в договоре поручения могут выступать несовершеннолетние (в возрасте от 14 до 18 лет). При чем по общему правилу несовершеннолетние могут выступать стороной в договоре поручения только при согласии родителей (усыновителей) или попечителей, однако выступать доверителями в договорах поручения, связанных с распоряжением заработком или стипендией, (а также при совершении мелких бытовых сделок), несовершеннолетние могут и без согласия родителей (усыновителей) или попечителей. В отдельных случаях, когда выполнение поручения связано с осуществлением деятельности, которая подлежит лицензированию, субъектами договора поручения могут выступать только лица, которые имеют лицензию и соответственно отвечают лицензионным условиям. Автор обращает внимание на то, что в случае заключения договора поручения на куплю-продажу ценных бумаг с лицами, которые имеют статус торговцев ценными бумагами, такое представительство будет считаться коммерческим представительством, при условии, если торговец представляет предпринимателей в сфере предпринимательской деятельности.

Исследуя вопросы определения содержания договора как сделки, автор отмечает, что к существенным условиям договора поручения относится условие о предмете договора, которым по мнению автора являются юридические действия, а не “эффект, ими обеспечиваемый”. Автором выделяется круг правоотношений, в которых представительство на основании договора поручения запрещено или невозможно. По мнению автора, условие о вознаграждении является обычным условием договора, поскольку Гражданский кодекс устанавливает специальные правила относительно определения этого условия на случай, если стороны не урегулируют это в тексте договора. Обращается внимание на то, что договор поручения, который заключается торговцами ценными бумагами как поверенными, может быть только возмездным. Автором обосновывается недопустимость включения в договор на ведение дел в суде условий об обязательности достижения результата, необходимого клиенту.

Раскрываются особенности заключения и исполнения договоров поручения, в частности выделяются сферы правоотношений в которых заключение договоров поручения обязательно, определяются случаи в которых договор поручения обязательно должен быть заключен в письменной форме. На основании проведенного исследования делается вывод о том, что в случаях, когда исполнение договора поручения связанно с осуществлением деятельности, которая подлежит лицензированию, договор поручения должен прекращаться в случаях аннулирования лицензии поверенного.

Ключевые слова: услуга, представительство, доверенность, договор поручения, доверитель, поверенный, заместитель поверенного, перепоручение, коммерческое представительство.

Fedorchenko N.V. Commission. - Manuscript.

Dissertation for a Candidate degree in Law in speciality 12.00.03 - Civil Law and Civil Process; Family Law; Private International Law. V. Koretskiy Institute of Statehood and Law. National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2004.

The dissertation is dedicated to a comprehensive analysis of obligation to render service, in particular, commissions, which has become widespread in civil law as well as often used form of rendering legal services. For the first time the research of commission under the legislation of Ukraine is being carried out at a high scientific level.

The basic goal of the dissertation‘s research is revealing the characteristic features and peculiarities of commission under the legislation of Ukraine currently in force, theoretical analysis of obligations to