Міністерство освіти і науки України

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Федосєєв Олександр Сергійович

УДК 338.2:339.564

МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ БАНКІВ

У ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Спеціальність 08.02.03 - організація управління,

планування і регулювання економіки

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Дніпропетровськ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародних економічних відносин і бізнесу Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: | кандидат технічних наук (економіка промисловості)

Гришкін Вадим Олегович, Дніпропетровський національний університет, доцент кафедри міжнародних економічних відносин і бізнесу

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор

Биков Георгій Михайлович, Український державний хіміко-технологічний університет Міністерства освіти і науки України, професор кафедри політекономії (м.Дніпропетровськ)

кандидат економічних наук

Нечаєв Віктор Олексійович,

директор Криворізької філії ПриватБанку

(м. Кривий Ріг)

Провідна організація: | Східноукраїнський національний університет ім.В.І.Даля Міністерства освіти і науки України (м. Луганськ), кафедра менеджменту

Захист відбудеться “11” травня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.03 у Дніпропетровському національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 49050 м. Дніпропетровськ, вул. Наукова, 13, ауд.317.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці національного університету за адресою: 49050 ДСП, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова 8.

Автореферат розісланий “9” квітня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

К 08.051.03 А.К.Василевський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Наприкінці ХХ століття Україна змінила орієнтири свого майбутнього розвитку, ставши на шлях радикальних соціально-економічних перетворень у напрямку розбудови соціальної держави. Перед суспільством у всій своїй величі постала ситуація, коли практично в більшості напрямків конверсійної трансформації мають бути створені умови, які б сприяли саморозвитку суб’єктів економіки. Переважну частину елементів економічної структури потрібно перевести в режим функціонування і підтримання процесу розширеного відтворення без потреби підживлення фінансовими ресурсами з боку держави. В міру економічного зростання і створення засад до посилення позицій окремих громадян щодо їх можливостей робити нагромадження, придбавати власність, набувати фінансової самостійності і незалежності від державного „соціального опікунства” мав здійснюватися перехід від системи патерналізму до системи самозабезпечення населення у всіх сферах життя.

Для переводу економіки країни на переважно соціально-орієнтований шлях розвитку і прискорення на цій основі соціальної динаміки нагально необхідною вважалася концентрація уваги і зусиль на розв’язанні цієї проблеми всіх соціально-економічних інститутів. І, насамперед, вимога такої узгодженої активності постала перед комерційними банками, як найбільш потужної структури фінансового ринку України. Саме банкам у загальнодержавному завданні соціалізації належить провідна роль у вирішенні фундаментальної проблеми економіки щодо децентралізованого розподілу фінансових ресурсів та розробки механізмів для їх найпродуктивнішого використання. На банки традиційно покладено виконання трьох основних функцій. Перша з них пов’язана з проведенням розрахунків між економічними суб’єктами в межах фінансової системи країни, друга - з акумуляцією грошових коштів, а третя - з отриманням прибутку від банківських операцій, в основному у вигляді різниці між ціною залучення і розміщення фінансових ресурсів. Дві перші функції мають народногосподарське значення, а третя –мікроекономічне. Це дає можливість розглядати кожен окремий банк як поєднання об’єкта та провідника монетарної політики держави і самостійно господарюючого економічного суб’єкта в масштабі всієї економіки.

Проблеми банків щодо посилення цих функцій і нарощування результативності банківської діяльності, як з позицій держави, так і окремих банків, досліджують цілий ряд зарубіжних та вітчизняних учених. Теорія і практика з проблематики стратегічного планування та управління діяльністю банку створені і збагачені за рахунок внесків у науку таких зарубіжних вчених, як Ван Хорн Дж.К., Е.Дж.Долан , Б. Карлоф ,Р. Міллер , П. Роуз , Г. Марковіц , Ф. Едвардс , І. Вуд та ін.

Достатній внесок у вирішення проблеми залучення та розміщення фінансових ресурсів банками зроблено і російськими науковцями, такими як І.Балабанов, М. Биков, Н. Єгорова, Є. Жуков, Г. Коробова, Ю. Коробов, О. Лаврушин, А. Іванов, Л. Максимова, О. Мирецький, О. Олійник, В. Перехожєв, О. Смулов та ін. З початком переходу до ринкових методів господарювання подальший розвиток дістали загальнотеоретичні і специфічні аспекти формування та функціонування елементів банківської системи у працях таких вітчизняних учених як Д.Богиня, І. Бушуєва, О.Васюренко, О.Вовчак, А. Гальчинський, В. Геєць, Т. Гончарук, О. Дзюблюк, Ю. Заруба, С. Осташ, Є. Панченко, Л. Федулова, М.Швайка, Н. Шелудько.

Водночас слід зазначити, що в працях українських дослідників основна увага приділялась і приділяється питанням організації і регулювання діяльності банків як фінансових посередників. Але ж, як необхідно зазначити банки відіграють в економіці не лише традиційно визнану роль, а й іншу, більш суспільно значущу, як то активна участь у соціалізації економіки. І виконати таку функцію здатні лише активні виробники банківських послуг. Але в цьому напрямку теоретичні і методологічні розробки ще не надають відповідного рішення. Ось чому теоретичне узагальнення і методичне вирішення проблеми утвердження та посилення соціальної компоненти в діяльності банків є надзвичайно актуальним, що й обумовило вибір теми, визначення мети і завдання дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем відповідно до програм Національного банку України, що проводилася по лінії USADI, з охопленням такого напрямку, як „Розвиток інфраструктури України : банківський нагляд”, „Підготовка працівників фінансового сектору та підготовка банківських працівників”. Певною мірою дослідження узгоджується з держбюджетною тематикою кафедри міжнародних економічних відносин і бізнесу Дніпропетровського національного університету „Актуальні проблеми адаптації промислового сектору економіки України до ринкових перетворень” ( № 05-191-00 ) в частині посилення фінансової спроможності суб’єктів господарювання та стратегією розвитку Акціонерного поштово-пенсійного банку (АППБ) „Аваль” до 2005 року.

Дослідження за темою дисертаційної роботи проведені також у контексті пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки, які визначені у розпорядженні Президента України від 24 січня 1997 р. № 52/97 „ Про наукові дослідження з питань економічної та соціальної політики на замовлення Президента України”.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування цілісної наукової концепції соціальної функції банків у перехідній економіці, розвиток теоретичних положень і розробка методичних підходів до запровадження в регіональну практику банківської діяльності дійового механізму забезпечення потреб суб’єктів економіки в банківських послугах.

Для її досягнення були визначені до вирішення такі завдання :

- обґрунтувати суть банку, як підприємства, що виробляє особливий, специфічний продукт, відмінний від сфери матеріального виробництва;

- визначити предмет діяльності суб’єктів банківської сфери і обґрунтувати зміст категорій „банківська послуга”, „банківська операція”, „банківський продукт”;

- провести аналіз концептуальних підходів і розробити класифікацію банківських послуг у контексті здійснюваних банківських операцій та вироблюваних банківських продуктів;

- виявити зв’язок між конгломератом ресурсів банку та результатом банківської діяльності і запропонувати до науково-практичного використання ґрунтовне тлумачення їх спільних спроможностей;

- запропонувати організаційно-економічний механізм оптимально-можливого забезпечення потреб суб’єктів економіки в грошових коштах на соціальні цілі безпосередньо чи опосередковано;

- розробити методичні положення й елементи організаційно-економічного механізму посилення соціальної компоненти в діяльності банківських структур.

Об’єктом дослідження є процеси задоволення потреб фізичних та юридичних осіб у збереженні і примноженні вартості одержаних ними доходів та в додаткових грошових коштах для підтримання обсягів поточного споживання.

Предметом дослідження виступає організаційно-економічний механізм забезпечення надання банком послуг у межах виробничих і споживчих потреб регіону.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження базується на результатах новітніх теоретичних і прикладних розробок вітчизняних і зарубіжних науковців у сфері банківської діяльності, а також законодавчі акти Верховної Ради, декрети і постанови Кабінету Міністрів, рішення і нормативні акти органів виконавчої влади, інструктивні матеріали Національного банку України. Крім перерахованих документів, у дисертації використані матеріали наукових конференцій і семінарів з проблем сталого розвитку банківської системи та соціально-економічного зростання. Дослідження ґрунтується також на наукових працях, виконаних особисто дисертантом і опублікованих упродовж 2003-2004 рр.

Конкретні завдання дисертаційної роботи вирішувалися на основі системного і логічного аналізу законодавчих актів і практики їх застосування в забезпеченні соціальної динаміки, економічного аналізу результатів участі банків у процесах соціалізації економіки, інструментарію статистичного і соціологічного вивчення спрямованості банківської системи на проблеми виробництва, споживання і добробуту. Вибір конкретного метода дослідження значною мірою обумовлювався наявною інформаційно - фактологічною базою і необхідністю доведення наукових розробок до рівня теоретичних тлумачень і практичних рекомендацій.

4

Як інформаційна база в дисертації використані офіційні статистичні матеріали Держкомстату України, Національного банку України, статистичного управління Харківської області, спеціально зібрані матеріали стосовно функціонування і розвитку АППБ „Аваль” в цілому і підпорядкованих йому окремих регіональних дирекцій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше розглянуто проблему соціалізації економіки з позицій участі і активного впливу на неї елементів банківської системи. У процесі виконання роботи особисто автором були сформульовані і обґрунтовані наукові положення, які мають усі ознаками новизни і подаються до захисту, а саме:

уперше:

- обґрунтовано концептуальний підхід до кваліфікації діяльності банків, як активних суб’єктів соціалізації економіки;

- визначено предмет діяльності банківської сфери і обґрунтовано зміст категорій „банківська послуга”, „банківська операція”, „ банківський продукт “;

- розроблена на підставі систематизації підходів до визначення результату діяльності банків, класифікація банківських послуг і відповідних їм банківських операцій та продуктів щодо задоволення соціальних потреб;

- запропоновано ввести в науковий і практичний обіг категорію „банківський потенціал”, якому надано ґрунтовне тлумачення і встановлено його взаємозв’язок з такими поняттями, як „банківські ресурси” і „ результат банківської діяльності”;

- розроблено механізм реалізації соціальної функції банку в умовах перехідної економіки;

удосконалено:

- методику визначення конкурентних переваг банку в процесі реалізації соціальної функції в промисловому регіоні;

- методику формування корпоративної політики заробітної плати, що ґрунтується на вимозі максимізації використання особистнісного трудового потенціалу всіх банківських працівників без винятку;

дістало подальшого розвитку:

- теорія функціонування суб’єктів банківського сектору як підприємств, що здійснюють специфічну діяльність і отримують доходи. Обґрунтовано, що банк є особливим видом підприємства, діяльність якого здійснюється не у сфері виробництва, а у сфері обігу. Він надає послуги виробничій та невиробничим сферам економіки і безпосередньо населенню, забезпечуючи тим самим їх різноманітні потреби в грошових коштах.

Значна частина наукових положень, запропонованих, сформульованих і обґрунтованих у роботі, якісно відрізняється від відомих раніше і надає достатній матеріал для подальшого поглиблення економічної теорії розбудови і функціонування соціальної держави.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони створюють ґрунтовні підвалини до посилення соціальної компоненти в діяльності вітчизняних банків і виступають теоретико-методологічною базою до подальшого проведення досліджень щодо формування умов із забезпечення сталої і плідної участі банків у процесах соціалізації економіки.

Основні положення, висновки і рекомендації дисертаційної роботи стосовно формування і застосування у високорозвиненому регіоні механізму реалізації банком соціальної функції дозволили точніше і грунтовніше визначити основні поточні та довгострокові пріоритети розвитку Харківської області на період до 2011 р. щодо уповільнення процесів розшарування населення за рівнем доходів і майновим станом, сприяння створенню нових робочих місць та активізації інвестиційних процесів ( довідка № 01-39/1535 від 05.04.2004 року).

Розробки автора стосовно упорядкування банківської термінології та класифікації банківських послуг і відповідних їм банківських операцій та продуктів реалізовані в методичних розробках АППБ „Аваль” і запроваджені відповідною постановою до використання у повсякденній практиці. На базі методичних положень щодо кадрової політики та стимулювання персоналу банку був розроблений розділ щодо формування конкурентних переваг „Загальної стратегії розвитку АППБ „Аваль” на перспективу до 2010 року „(довідка № 18-01/1219 від 02.04.2004 року).

Результати дослідження також використано в навчальному процесі Харківської філії Української академії банківської справи (довідка № 10-125/72 від 20.01.2004), Дніпропетровського національного університету (кафедра міжнародних економічних відносин і бізнесу) під час розробки і корекції робочих програм з дисциплін „Банківська справа”, „Державне регулювання економіки”, „Ділова економіка” ( довідка № 45 від 08.03.2004 року) та Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України при викладанні дисципліни „Гроші та банківська справа”, а також і на 4-х спеціально проведених семінарах в Центрі підвищення кваліфікації цього ж закладу для працівників фінансових органів ряду областей ( довідка № 150 від 26.03.2004).

Особистий внесок здобувача полягає в одноосібно виконаному завершеному науковому дослідженні. Усі наукові результати, висновки, рекомендації та пропозиції належать автору і є його особистим науковим доробком.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження доповідалися та обговорювалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених „Фінансово-кредитна система України: проблеми та шляхи їх вирішення „

(м. Дніпропетровськ, 24 лютого 2003 року); Міжнародній науково-практичній конференції „Вплив ринку і державного регулювання на розвиток фінансово-кредитної системи України” (м. Харків, 16 травня 2003 року ); УІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта ‘2004”: Банківська система України (м. Дніпропетровськ, 10 лютого 2004 року); на постійно діючих семінарах зональних центрів перепідготовки кадрів у системі АППБ „Аваль” у 2002-2003рр.

Публікації. Основні ідеї, положення та результати дисертаційної роботи висвітлені у 8 одноосібних публікаціях загальним обсягом 4,65 ум.друк.арк., з них 5 статей у фахових наукових виданнях обсягом 3,8 ум.друк.арк. та 3 - у збірниках тез виступів і матеріалів конференцій.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Її обсяг становить 228 сторінок друкованого тексту, у тому числі 39 таблиць, 25 рисунків, 6 додатків на 27 сторінках. Список використаних джерел нараховує 203 найменувань і займає 16 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, виділено наукову новизну та особистий внесок дисертанта в розробку наукових результатів, розкрито теоретичне і практичне значення одержаних висновків, форми їх апробації.

У першому розділі - „ Соціальна функція банків і результати їх діяльності щодо її забезпечення” - розглядаються теоретичні та методологічні підходи до визначення суспільних функцій, виконуваних банками в соціально зорієнтованій ринковій економіці; визначається предмет діяльності суб’єктів банківської сфери; обґрунтовується зміст ряду категорій банківської діяльності і розроблюється класифікація банківських послуг.

Вихідним методологічним пунктом дослідження є розмежування поверхневих та глибинних процесів функціонування банку у перехідній економіці і обґрунтування його суспільного призначення у більш широкому від посередництва аспекті. Банківська участь в економіці соціального спрямування , на думку автора, не зводиться виключно до надання посередницьких послуг і здійснення операцій за ними. Сьогодні вже не в теорії, а в практиці країн з розвиненою ринковою економікою не сприймається життєвою посередницька парадигма банків. Комерційні банки виступають інститутами, соціальні функції яких полягають у складній, багатоплановій сукупності відносин, що формуються у сфері зіткнення споживчої вартості з її безпосереднім споживачем. Діючи в інтересах усіх учасників соціально-економічних відносин, банки в кінцевому рахунку прямо чи опосередковано впливають на задоволення різноманітних споживчих і виробничих потреб. За стратегії безпосереднього впливу банки спрямовують зусилля на те, щоб створити умови для більшої індивідуалізації добробуту, забезпечуючи плюралізм життєвих укладів та можливості різних соціальних груп до вибору власних варіантів формування рівня і якості життя. Несиметричність доходів громадян обумовлює розбіжність у споживанні продовольства і забезпеченості товарами тривалого користування. Через це, все більшою мірою задоволення потреб населення залежатиме від можливостей і бажання до акумулювання грошових коштів протягом деякого терміну, до нагромадження необхідної суми. Для деяких категорій населення термін нагромадження може бути відносно коротким, а для інших - більш тривалий, залежно від сум грошей, які вони здатні без суттєвого погіршення умов життя вилучити з поточного споживання і відкласти його на більш віддалений час. До нагромадження коштів спонукають не лише потреби споживчого характеру й створення та нарощування власності. Інтереси сімей породжують необхідність здійснення грошових заощаджень, як заради заощаджень, так і з метою страхового захисту досягнутого сімейного добробуту. Для формування страхових заощаджень необхідний більш тривалий проміжок часу, що створює можливості відповідного вилучення із доходів значно меншої їх частини.

Саме на підґрунті забезпечення досягнення цілей заощадження будують свою політику суб’єкти банківської сфери. Вони концентрують заощадження і формують тим самим відчутні за обсягами грошові ресурси і потім перерозподіляють їх відповідно до потреб і домінант соціально-економічного розвитку. За даними Держкомстату України, на початок 2003 року заощадження фізичних осіб, розміщені в банках, перевищили 19 млрд. грн., що було в 6,1 рази більше порівняно з 1998 роком. Фінансовий фундамент банків, створений із коштів громадян, слугує основою захищеності людини через можливості самофінансування поточних чи майбутніх потреб. Джерелом самофінансування слугують нагромаджені кошти безпосередньо або як відсотки, нараховані по них, та банківські кредити.

Участь банків у процесах соціалізації, на думку автора, можлива і через взаємовідносини з суб’єктами економіки і досягнення тим самим опосередкованих соціально значущих результатів. По-перше, це збереження коштів, проведення розрахунків та організація кредитних зв’язків із галузями, які спеціалізуються на виробництві товарів широкого вжитку. По-друге, це обслуговування поточного господарського обороту і надання кредитів підприємствам галузей, які опосередковано приймають участь у соціалізації через підтримання арени праці та доходності, зайнятих на них робітників. У 2002 р. зобов’язання банків за коштами залученими на рахунки суб’єктів господарювання та фізичних осіб з нарахованими відсотками склали 37,7 млрд. грн., а залишки заборгованості за кредитами перевищили 41,2 млрд. грн.

При цьому дисертант формулює концепцію стосовно відсутності будь-якого автоматизму в діях банків щодо задоволення потреб у збереженні і додаткових коштах. Для відчутного просування в процесах соціалізації він пропонує відійти від сприйняття банківської діяльності як простого посередництва і піднятися до бачення банку як активного продуцента банківських послуг. Банки не прилаштовуються до ланок діючого господарського механізму, а активно ставлять перед ним відповідні вимоги і доповнюють його необхідними елементами. Вони або стимулюють активність економічної системи в цілому щодо посилення соціальної компоненти, або не підтримують їх устремлінь і викликають, врешті-решт негативні чи не зовсім бажані соціально-економічні наслідки. У контексті розглядання банку як активного учасника процесів соціалізації автор обґрунтовує парадигму останнього як особливого підприємства.

Виокремлений теоретико-методологічний зріз соціальної функції банків доповнюється в цьому розділі ґрунтовним дослідженням результату їх діяльності, оскільки в банківській практиці до останнього часу з метою характеристики банківської діяльності використовуються такі не тотожні обсягові показники, як, скажімо, „банківська послуга”, „банківська операція”, банківський продукт”. Аналіз робіт закордонних і вітчизняних учених, а також практики господарювання в Україні і за кордоном, дозволив автору визначити благо, що створюється зусиллями працівників банку, банківську послугу. Остання кваліфікується в дисертаційному дослідженні як економічна категорія, що відтворює економічні відносини між клієнтом і банком з приводу задоволення потреб першого у грошових коштах чи зміни їх маси через створення специфічних споживчих вартостей протягом терміну підтримання контактів між ними. Мотивом діяльності з надання послуг банками і реалізацією, у такий спосіб, їх соціальної функції виступає винагорода, яку вони отримують від споживача. Зміст банківських операцій однозначно складають конкретні дії із задоволення потреб клієнтів. Банківські операції, асортимент яких у кожний конкретний проміжок часу є обмеженим, визначають розмір витрат за надання клієнтських послуг. Щодо „банківського продукту” як фінансової категорії, то дисертант вважає його за форму прояву, тобто є підтвердженням факту надання конкретної послуги.

З позицій такого підходу до змісту і результату діяльності банку в роботі обґрунтовано механізм задоволення потреб клієнтів у грошових коштах і розроблено класифікацію банківських послуг і відповідних їм банківських операцій та продуктів.

У другому розділі - „ Формування і задіяння потенціалу банків з метою соціальної конверсії економіки” - оцінюються спроможності українських банків і стан задоволення ними потреб суб’єктів економіки в грошових коштах. За результатами наукового дослідження установлено, що в період з 1994 по 2002 роки доходи банків зменшилися на 22 %, а витрати збільшилися на 5,6 %.За розрахунками автора, які наведені на рис.1, співвідношення між сукупними доходами і витратами банківської системи набуло негативної тенденції. Подібна динаміка доходів і витрат обумовила і обсяги надходжень чистого прибутку. У цілому по банківській системі він склав лише 14,1 % від рівня 1994 року. Проте позитивом визнано факт формування останнього за рахунок стабільних джерел доходу. Відомо, що в закордонній практиці оцінку доходів і витрат проводять відносно активів, які створюються в результаті розміщення власних і залучених коштів. Працюючі,

Рис.1. Динаміка співвідношення доходів і витрат банківської системи України у 1994-2002рр.

або дохідні, активи зросли по банківській системі в цілому в період з 1998 по 2002 роки на 21,8 в.п. і склали на початок 2003 року понад 71,8 %. Питома вага активів, вкладених у позикові операції, у високорозвинених країнах світу коливається від 19,9 до 83,3 %. Пояснення цим відмінностям можна віднайти в підходах до резервних вимог. У контексті загальнотеоретичного задуму дисертант акцентує увагу на необхідності змін на краще у задоволенні потреб членів суспільства під час розширення переліку активних операцій і деякого погіршення загальних показників діяльності банків. Навіть формування власної бази фінансових ресурсів банків прямо чи опосередковано пов’язано з вирішенням ряду потреб, так би мовити, пересічного громадянина. Проте банкам власних коштів практично ніколи не вистачає. Спрямованість банку на задоволення потреб у зберіганні і примноженні грошових коштів орієнтує на широку клієнтську базу і, унаслідок цього, на залучення ресурсів. Але в цьому аспекті діяльність українських банків була переважно зорієнтованою на потреби суб’єктів господарювання. Протягом 1998-2002 рр. обсяги задоволення потреб у збереженні і примноженні вартості коштів юридичних осіб в 1,8 рази перевищували подібні запити фізичних осіб. Водночас потреби підприємств у збереженні коштів за своєю природою мають короткотерміновий характер, оскільки призначені для обслуговування планового господарського обігу. Основним же джерелом „довгих” грошей у цивілізованому світі є строкові заощадження населення. Ті ж тенденції, що склалися в країні із заощадженнями, пояснюються аксіоматичним положенням, що подібні процеси відбуваються „у фарватері” макроекономічної кон’юнктури і є своєрідним індикатором економічної стабільності держави. Населення, відчувши на собі всі негаразди, зазнавши шоку від втрати і знецінення грошових коштів, зменшило в роки ринкового реформування міру довіри до банків. Тільки з 2002 р. позначилася тенденція до задоволення потреб у заощадженнях через банки. Загальна сума потреб населення у збереженні і нагромадженні грошових ресурсів, матеріалізована в залучених строкових коштах, склала у 2002 р. понад 14 млрд. грн. і перевищила їх рівень 1998 р. більше ніж у 4 рази. Забезпечення цих потреб для банків є відносно дорогим видом діяльності через необхідність проведення активних операцій ризикового характеру.

Оскільки у відновленні економічних засад соціалізації мова йде про відродження сфери матеріального виробництва через підтримку національного товаровиробника, з боку банків мав би бути забезпечений відповідний підхід. Незважаючи на це, до останнього часу не можна стверджувати, що українські банки стали рушієм вітчизняних компаній і зробили вагомий внесок у соціальні процеси хоча б за допомогою опосередкованих дій. Кредити, надані в економіку у 2002 р., були майже втричі більші за обсягом від 1998 р., але складали при цьому лише 19 % ВВП України. І це тоді, коли співвідношення кредитів до ВВП, скажімо в Німеччині перевищує 113 %, у США-119 %, в Японії- 193 % . За такої обмеженості кредитного потенціалу банки, разом з тим, не зовсім обґрунтовано, з погляду забезпечення соціальної орієнтації економіки, вибирали сфери кредитування. Фізичним особам банки спромоглися надати у 2002 р. тільки 7,9 % від загального обсягу кредитів. За п’ять років приріст обсягів кредитування суб’єкта, який декларативно став центром соціальної політики, не перевищив 2,1 %. Але й надання основної маси кредитних ресурсів суб’єктам господарювання теж не спричинило суттєвого впливу на активність реального сектору економіки, а останній, унаслідок цього не міг стати джерелом соціальних зрушень. На реальних виробників товарів і послуг у 2002 р. в середньому припадало 40819 грн. кредитів. Характерним було і те, що понад 67 % їх були короткостроковими. Відчутного впливу на рівень добробуту не спричинили і кредити, надані фізичним особам безпосередньо. У середньому з розрахунку на працюючого їх обсяг не перевищив 271 грн. Безумовно, що такі обсяги надання кредитів не могли докорінно змінити рівень життя населення.

Ураховуючи варіативність меж надання послуг банками по регіонах, дисертант побудував ряд залежностей їх територіальну концентрацію з наявністю потенціальних клієнтів і результатів господарювання. В останні роки в Україні на один зареєстрований банк припадало до 250 тис.осіб, що майже відповідало рівню високорозвинених країн. Але в розрізі регіонів ця норма не витримувалася. Якщо в м. Києві і Київській області на один зареєстрований банк припадало дещо більше 56 тис. осіб, то в промислово-розвинених областях – 330-400 тис. осіб, а в сільськогосподарських – 500 – 740 тис. осіб. Разом з тим у розділі доведено, що проблема розвитку банківської системи в напрямку формування можливостей щодо більш повного виконання ними соціальної функції полягає не стільки в збільшенні кількості банків, скільки в розвитку їх активності. П’ять банків, зареєстрованих у м. Києві (АППБ „Аваль”, ПІБ, Ексімбанк, Укрсоцбанк, Ощадбанк) та ПриватБанк (м.Дніпропетровськ) і ПУМБ (м.Донецьк) сконцентрували загалом приблизно 58 % заощаджень фізичних осіб (за станом на початок 2002 р.). При цьому міра участі названих банків у реалізації соціальної функції по регіонах була досить різною. За исновком автора, подібна ситуація пояснюється наявністю суперечностей у взаємовідносинах між суб’єктами господарювання і банками. Фінансовий стан підприємств вимагав банківських кредитів для його покращення і водночас був гальмом до їх надання. Вони фактично розділилися на дві слабко взаємодіючі зони. Орієнтація в стратегії банків на короткотермінові інтереси суб’єктів економіки і обмеження, унаслідок цього, власного потенціалу соціалізації і стала тим тягарем, який стримує соціальну динаміку.

У третьому розділі - „ Регіональні та внутрішньобанківські механізми посилення соціальної компоненти в діяльності банку” - знайшли відображення найбільш актуальні питання формування і задіяння механізму реалізації соціальної функції в процесі діяльності банку на етапі нестійкої ринкової системи господарювання.

Методологічною можливістю, яка дозволяє застосувати до моделювання процесів банківської діяльності технічний термін „механізм”, є набуття ним власної соціальної предметності і виключно у процесі функціонування. Базуючись на цьому положенні, дисертант пропонує сприймати механізм забезпечення соціальної спрямованості банку як „передавальний пристрій”, який опосередковує всі результати конкретного процесу його діяльності з формування і продуктивного використання комплексу наявних ресурсів. З огляду на те, що в банківській практиці не вироблено до останнього часу підходів щодо тлумачення можливостей поєднання у різних співвідношеннях його ресурсів (фінансових, трудових, матеріальних, технічних, технологічних, інформаційних, матеріальних) пропонується визначати їх як банківський потенціал. Інтеграційну здатність наявних на конкретний період часу ресурсів, через надання за них послуг, слід визначати виключно відносно міри задоволення потреб юридичних і фізичних осіб у додаткових коштах та зберіганні і примноженні вартості доходів. При цьому рівень інтеграційної здатності не є величиною сталою, а змінюється у часі і просторі з підвищенням чи зниженням дієздатності засобів праці, працездатності сукупної робочої сили тощо. У формуванні відносно точних і адекватних уявлень про банківський потенціал країни і регіонів автор відійшов від абстрактно-теоретичних положень і запропонував кількісно визначені характеристики. Зокрема, ним виявлено, що потенціал обласних дирекцій АППБ „Аваль” за мірою задіяння в соціальній конверсії досить нерівномірний. За помітних успіхів у проблемних регіонах банку не вдалося реалізувати в тою ж мірою модель плідного поєднання майже тотожних за обсягом ресурсів у високорозвинених областях. Банки пропонують в основному стандартні, однорідні послуги. Споживачеві, загалом, практично байдуже, у кого з банків, за діючою на ринку ціною, їх купувати. І разом з тим, одні банки здатні надавати більше послуг, а інші - відносно менше. Міра адекватності ресурсів реальним результатам діяльності банку залежить від того, наскільки обґрунтований механізм регулювання банківського потенціалу і на які чинники він спрямований. Якщо конструкція механізму неправильна або навіть неточна, тобто зорієнтована на чинники без урахування їх домінуючого впливу, реальні процеси надання банківських послуг розвиваються не за сконструйованим, а за стихійно складеним алгоритмом.

У розділі узагальнено прояви задоволення потреб у банківських послугах через 12 специфічних кількісно-якісних характеристик, а саме: фінансові ресурси банку (Х1), економічна активність суб’єктів економіки (Х2), соціально-економічна ситуація в регіоні (Х3), платоспроможність населення (Х4), структура розміщення коштів (Х5), тарифна політика (Х6), система внутрішньобанківського заохочення і санкцій (Х7), імідж банку (Х8), рівень технічного оснащення банку (Х9), кількість банків у регіоні (Х10), зручність і якість надання банківських послуг (Х11), персонал банку (Х12). За методикою, яка базується на методах багатовимірного статистичного аналізу, дисертантом обґрунтовано, що за спрямованості механізму функціонування банку на чинники Х12, Х7 і Х1 банківська діяльність у соціальному аспекті набуває сталого характеру. Вагомість персоналу (Х12) комерційного банку в стійкому задоволенні потреб суб’єктів економіки щодо збереження та примноження доходів для забезпечення майбутнього споживання і в додаткових грошових коштах для посилення можливостей поточного споживання пояснюється його потенціями безпосередньо, а також тими можливостями, які відкриваються за умови задіяння в комплексі з іншими банківськими ресурсами. До того ж саме персонал здатний використати спочатку на користь банку, а потім і суспільства можливості зовнішнього середовища, а в окремих випадках - і протидіяти загрозам, які надходять від нього.

Автор доводить , що за всієї широти можливостей, проблема персоналу належить до сфери внутрішніх відносин банку, і лише від зусиль останнього залежить результат реалізації потенцій, закладених у людській складовій банківського потенціалу. Для укріплення стійкості банківської системи автор пропонує до запровадження програму заходів із регульованого формування кадрового резерву і забезпеченню професіональної кар’єри. На успіх приречені лише ті банки, зусилля яких концентруються не тільки на залученні, але й на розвитку, утриманні і мотивації персоналу. З метою встановлення кола тих цінностей, які здатні викликати у працівників банку бажання до реалізації власних здібностей, дисертантом протягом 2000-2002 рр. було проведене анкетне опитування різних категорій працівників банківської сфери в Харківській області. Респондентами чітко були виокремлені два блоки чинників, а саме: можливості професійної кар’єри (92%) і рівень заробітної плати (90%) та механізм поєднання інтересів працівників з інтересами банку (70%) і зміст праці (68%). Визначення конкретного обсягу винагороди, як свідчать результати дослідження, слід здійснювати залежно від кількості і якості праці окремих фахівців, зокрема, і виробничих формувань, в яких вони здійснюють діяльність, у цілому, за такою формулою:

,

де -сукупний базовий дохід відповідного і-го і j-го фахівця к-го структурного підрозділу банку;

- сума індивідуальних коефіцієнтів трудових зусиль і-го фахівця ;

- коефіцієнт доплати і-му фахівцю за суміщення посади j-го відсутнього працівника;

- обсяг винагороди к-го підрозділу за результатами його діяльності незалежно від прибутку;

- коефіцієнт участі і-го фахівця к-го підрозділу, у досягненні загальних результатів діяльності;

- поточні (річні) преміальні виплати і-му фахівцю q-го виду за наявності прибутку;

- матеріальні виплати (допомоги) р-го виду і-му фахівцю, згідно з соціальними гарантіями.

Завдяки переорієнтації зі статичної на динамічну складову в професіональній кар’єрі і структурі оплати праці вдалося не лише зберегти клієнтську базу в системі ХОД АППБ „Аваль”, а й розширити її майже вдвічі протягом 2000-2003 рр.

ВИСНОВКИ

У дисертації викладені теоретичні узагальнення і нове вирішення наукової проблеми формування механізму реалізації суб’єктами банківської системи соціальної функції у перехідній економіці. Дослідження розвиває науково обґрунтовані підходи до посилення соціальної компоненти в діяльності банків та містить пропозиції стосовно напрямів, механізмів і методів узгодження цього аспекту їх функціонування в регіональному розрізі. Виконане дослідження дає змогу зробити такі висновки.

1.Підприємства банківської системи реалізують політику участі у вирішенні соціальних завдань за двома стратегіями - безпосереднього впливу і через сприяння змінам у задоволенні потреб і забезпеченні розвитку. Стратегія безпосереднього впливу спрямована на забезпечення таких умов, за яких представники більшості суспільних груп мали б можливість самостійно вирішувати проблеми власного добробуту. Опосередковане сприяння банками соціальним зрушенням можливе через надання кредитів підприємствам, які спеціалізуються на виробництві товарів широкого вжитку, та іншим продуцентам з метою збереження робочих місць і підтримання рівня дохідності робітників.

2. На банки покладено зобов’язання щодо задоволення потреб населення і суб’єктів економіки у фінансових ресурсах шляхом надання послуг. Специфічність банківської послуги проявляється у формі і функціональному призначенні. Згідно з формою до послуг відносять ті блага, споживання яких вимагає підтримання безпосередніх контактів між банком і клієнтом. Відповідно до функціонального призначення банківською послугою вважають лише ті споживчі вартості, цільовою функцією яких є задоволення потреб клієнтів.

3. Регулятивно-організаційні заходи, які проводилися в країні у 1992-2002 рр. з метою надання банківському сектору більшої привабливості, знизили його потенціал соціалізації. Українські банки не стали рушієм розвитку виробничого сектору і підвищення добробуту населення. Обсяги кредитів, наданих суб’єктам господарювання, склали лише 19 % ВВП України, тоді як у розвинених країнах вони у 5-7 разів вищі. Фізичним особам банки спромоглися надати у 2002 р. тільки 7,9 % від загального обсягу кредитів.

4. Фінансовий сектор до останнього часу спрямований на виконання посередницьких функцій. Операції у фінансовому секторі обмежуються короткими термінами часу. Динаміка виробництва, навіть у тих розмірах що намітилися, випереджала обсяги надання кредитів, а не навпаки. Стратегія реалізації соціальної функції банків була і залишається в цілому такою, що не забезпечує створення потужної бази для стійкого економічного зростання і соціалізації.

5. Необхідно посилити соціальну компоненту в діяльності банків через оптимізацію інтегративного поєднання конгломерату їх ресурсів. В основу здійснення банками такої політики в регіонах слід покласти принципи активізації чинників з домінуючим впливом на динаміку результатів їх участі в соціалізації економіки. Як свідчать результати досліджень чинниками, такого характеру в промисловому регіоні виступають персонал банку, система внутрішньобанківського заохочення і санкцій та фінансові ресурси банку.

6. Банкам необхідно пристосувати власну стратегію до трансформаційних зрушень на регіональному рівні і надати їй здатності швидкого пристосування до змін у секторі соціалізації. Перед банками, як ніколи раніше, постає завдання переходу від пошуку клієнта до збереження їх контингенту. Динамізм соціально-економічного середовища ставить перед кожним з банків настільки жорсткі вимоги, що для них усіх без виключення існує або шлях розвитку, або згортання діяльності.

7. У діяльності банку переплітаються численні індивідуальні і групові інтереси, які потребують узгодження. Найбільш кваліфікованих менеджерів цікавлять не довгострокові плани з поступовим просуванням по щаблях драбини адміністративних посад, а короткотермінова, строком до п’яти років, професіональна кар’єра, матеріальний достаток зі створеними ними самими цінностями. Здатність банків до утримання кваліфікованих фахівців протягом тривалого часу, без „розмивання” стабільного ядра визначається спроможністю до систематичного поновлення мотивації до праці і стимулів щодо їх задоволення та досягнення на цій основі оптимально-можливого соціального результату від надання послуг. У контексті цієї тези обґрунтовано ефективність мотиваційних новацій, продукованих банком безпосередньо, порівняно із запозиченими.

8. Практичними результатами формування конкретної моделі реалізації банком у регіоні соціальної функції є запропоновані автором такі розробки: обґрунтування суб’єктів банківської сфери як глибинних інститутів соціально-економічного розвитку; розробка механізму участі банків у соціалізації економіки; викладення теоретичних основ концепції результату діяльності банку; формулювання поняття „банківський потенціал”; класифікація банківських послуг і відповідних їм банківських операцій та продуктів; визначення чинників нарощування результату задіяного на соціалізацію банківського потенціалу; виявлення економічної природи недостатнього впливу на реалізацію повною мірою особистнісного потенціалу працівників банків; обґрунтовано внутрішньобанківський механізм мотивації і стимулювання персоналу.

Усі