КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ФІЛІПЕНКО ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК – 341.22: 338.47(4)

ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ

СПІЛЬНОЇ ТРАНСПОРТНОЇ ПОЛІТИКИ ЄВРОСОЮЗУ

Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник доктор юридичних наук, доцент

Муравйов Віктор Іванович,

Інститут міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри порівняльного і європейського права

Офіційні опоненти доктор юридичних наук, професор

Висоцький Олександр Федорович,

Українська академія зовнішньої торгівлі,

професор кафедри міжнародного права та правознавства,

Заслужений діяч науки і техніки України

кандидат юридичних наук, доцент

Войтович Сергій Адамович,

ТОВ „Юридична і патентна фірма ”Грищенко і Партнери”

Провідна установа Національний університет МВС України, м. Харків

Захист відбудеться 01.03.2004 р. о 14 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: Київ, вул. Володимирська, 58, к.10.

Автореферат розіслано 30 січня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Бурлай Є.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Транспорт є надзвичайно важливою галуззю господарства Європейського Союзу (Євросоюзу) як регіонального інтеграційного об’єднання і складовою перевезень вантажів та пасажирів. Як відомо, сам процес перевезень не виробляє нового продукту, але виступає ланкою сполучення між підприємствами, сприяючи функціонуванню інших галузей європейської економіки. Природним чином транспорт сприяє і процесові інтеграції у європейському регіоні. Європейська економічна інтеграція у сфері транспорту здійснюється на принципах міжнародного економічного права, що стосуються ринку транспортних послуг як однієї з галузей міжнародної економіки, а також шляхом запровадження спільної транспортної політики (СТП), яка віддзеркалює наднаціональний характер європейської інтеграції. Правовими засобами, що забезпечують здійснення СТП, виступають акти органів Євросоюзу та міжнародні договори, учасниками яких є держави-члени Євросоюзу і треті країни.

СТП відіграє важливу роль у процесі залучення третіх країн до євроінтеграції, що відбувається на основі договірних відносин між цими країнами і Євросоюзом. Правові рамки для співпраці Євросоюзу та України в транспортній сфері встановлює Угода про партнерство та співробітництво (УПС), що запроваджує організаційно-правовий механізм співпраці між сторонами і є основою гармонізації транспортного законодавства України з нормами, які регулюють здійснення СТП. УПС передбачає укладання спеціальних угод між сторонами у сфері транспорту. Оскільки Україна зацікавлена в розвитку договірних відносин з Євросоюзом, актуальним є питання заміни чинних двосторонніх угод стосовно наземних, морських та повітряних перевезень з державами–членами об’єднання спільним договором між Європейським співтовариством (ЄС), з одного боку, і його державами-членами та Україною – з другого. Цей договір може стосуватися доступу до ринку та правил, що встановлюють умови надання транспортних послуг. У цьому зв’язку виникає потреба в комплексному дослідженні проблеми правового регулювання транспортного сектору в Євросоюзі, що визначає актуальність теми дисертації.

Актуальність теми дослідження зумовлена також недостатнім ступенем її наукової розробки в доктрині міжнародного права.

В Україні практично відсутні спеціальні комплексні дослідження інституційної та правової основи здійснення СТП Євросоюзу. Залишилася поза межами досліджень українських вчених і важлива проблема реалізації СТП у відносинах з Україною.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконане в рамках проекту Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розробка міжнародних, правових, політичних та економічних основ державності України” (№ 97128) та науково-дослідної роботи кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Інтеграція України у світовий та європейський простір” (державний реєстраційний № 011 БФ048-01).

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є вивчення інтеграційного потенціалу спільної транспортної політики Євросоюзу, правових засобів її поширення, зокрема на Україну, визначення завдань, що їх має вирішити остання для досягнення європейських стандартів у регулюванні транспортного сектору. Для досягнення цієї мети в дослідженні поставлено такі завдання:

- розкрити поняття спільної транспортної політики Євросоюзу та окреслити етапи становлення останньої, проаналізувати сучасний механізм регулювання СТП у його інституційному та правовому аспектах;

- з’ясувати особливості здійснення СТП в окремих видах транспорту, а також специфіку застосування міжнародно-правових стандартів перевезень вантажів і пасажирів у Євросоюзі та Україні;

- дати характеристику транспортного комплексу України та механізму його регулювання на предмет відповідності європейським стандартам у цій сфері;

- розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства України з урахуванням досвіду правового забезпечення СТП у Євросоюзі та у його окремих країнах-членах.

Об’єктом дослідження є економічні та правові аспекти євроінтеграції.

Предметом дослідження є комплекс правових засобів здійснення інтеграції у транспортній сфері – як у рамках Євросоюзу, так і в рамках відносин ЄС із третіми країнами (зокрема, Україною).

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження обрано принципи системності, об’єктивності та формальної логіки.

Під час виконання дослідження використано історико-правовий метод – для вивчення генезису та еволюції правового регулювання функціонування СТП, формально-юридичний, порівняльно-правовий та метод моделювання – у процесі аналізу національних нормативно-правових актів держав–членів Євросоюзу та міжнародно-правових документів. У роботі використано й інші наукові методи пізнання, властиві як загальній теорії права, так і науці міжнародного права, а також методи конкретно-соціологічних досліджень, статистичний та ін.

Джерельну базу дослідження становлять документи, що визначають правові засади СТП Євросоюзу; правові акти Євросоюзу з питань СТП; рішення Суду ЄС, які вплинули на формування СТП; матеріали та документи, що висвітлюють питання узгодження СТП Євросоюзу з політикою розвитку транспортного сектору в Україні.

Українська наука міжнародного права лише від середини 90-х років минулого століття почала досліджувати правові проблеми, пов’язані з функціонуванням європейських організацій, у тому числі Євросоюзу. Це праці М.Баймуратова, Г.Бувайлика, М.Буроменського, В.Буткевича, А.Георгіци, В.Денисова, А.Довгерта, В.Євінтова, В.Киселя, В.Муравйова, В.Опришка, К.Сандровського, Л.Тимченка, А.Філіпенка, О.Шниркова. Результати цих досліджень дають змогу дістати чітке уявлення про особливості правового регулювання світових інтеграційних процесів, зокрема у європейському регіоні.

З-поміж літературних джерел, у яких опрацьовувалися правові проблеми функціонування транспортного сектору, слід виділити роботи Г.Анцелевича, О.Висоцького, С.Войтовича, В.Гіжевського, А.Міхашевича, І.Приянчука, Г.Самойленка, А.Хахлюка.

Серед зарубіжних фахівців питанням правового регулювання спільної транспортної політики займалися К.Аббаті, С.Андерсен, Н.Аргіріс, Д.Балфур, Д.Баністер, К.Баттон, Л.Бланко, В.Блонк, М.Богуславський, А.Бредімас, К.Вінстон, М.Вітбрук, Д.Вронка, Л.Ентін, Ю.Ердменгер, А.Карк, Д.Ласок, Ю.Мюллер, О.Олтенау, Д.Полак, А.Татам, Д.Тіммон, Б.Топорнін, К.Станбрук, Х.Стівенс, Д.Ушер, П.Феннель, Ю.Юмашев та ін.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першою в Україні спробою системного комплексного дослідження механізму регулювання спільної транспортної політики Євросоюзу.

До положень, у яких найбільшою мірою відтворено моменти наукової новизни, можна віднести такі:

1. Під СТП Євросоюзу слід розуміти комплекс дій на рівні Євросоюзу та його держав-членів з метою досягнення збалансованого, узгодженого регулювання відносин на європейському транспортному ринку.

2. Специфіка реалізації СТП полягає в тісній взаємодії міжнародного права з правом Євросоюзу, яка передбачає, зокрема, участь держав–членів Євросоюзу в міжнародно-правових транспортних угодах.

3. Наднаціональний характер СТП, історично зумовлений європейськими інтеграційними процесами, передбачає пріоритет правових актів Євросоюзу з питань СТП порівняно з актами внутрішнього права країн-членів; окремі норми права об’єднання мають пряму дію у внутрішніх правопорядках цих країн.

4. Проблему правового регулювання СТП слід вивчати в ракурсі теорії “трьох рівнів”: національне регулювання (держави-члени) – регулювання на рівні Євросоюзу – міжнародно-правове регулювання.

5. Історичні етапи формування та розвитку СТП, визначені автором, пов’язані з рівнем участі інститутів Євросоюзу та його держав-членів у процесі її розробки та здійснення.

6. Організаційно-правовий механізм регулювання СТП представлений системою органів Євросоюзу та європейськими нормативними актами, що регулюють здійснення інтеграції у сфері транспорту.

7. Правові акти інститутів Євросоюзу мають зобов’язальний або рекомендаційний характер і встановлюють мінімальні вимоги для здійснення державами–членами ЄС узгодженої транспортної політики на національному рівні та гармонізації режиму функціонування європейського транспортного ринку.

8. Участь України в процесах європейської інтеграції, зокрема в транспортній сфері, вимагає співпраці з Євросоюзом та його державами-членами в напрямі участі в міжнародних транспортних коридорах, транс’європейських транспортних мережах, а також гармонізації українського законодавства з європейськими стандартами.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що зроблені здобувачем висновки можуть бути використані в процесі роботи, пов’язаної з гармонізацією українського законодавства з нормами права Євросоюзу. Ці результати можуть бути також використані в діяльності національних органів, що займаються гармонізацією норм права України з правом Євросоюзу (Кабінету Міністрів України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства юстиції України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Верховної Ради України та ін.). Результати дослідження можуть бути корисними в роботі українських судових органів, аналітичних центрів, що надають консультативну допомогу з питань гармонізації права України з правом Євросоюзу, у роботі спільних комітетів “Україна–ЄС”, представництв України в державах–членах Євросоюзу тощо.

Значення даного дослідження для України вбачається в тому, що сформульовані в дисертації висновки й теоретичні положення можуть сприяти подальшому розвиткові науки міжнародного права, насамперед – досліджень, які стосуються інституту транспортної політики у праві Євросоюзу.

Результати дисертаційного дослідження можуть знайти застосування у навчальному процесі при розробці навчальних посібників, підручників та методичних матеріалів, а також у викладанні курсів “Міжнародне публічне право”, “Міжнародне економічне право”, “Право міжнародних організацій”, “Право Європейського Союзу” та “Європейське транспортне право”.

Окремі положення дисертації використано автором у процесі викладання навчальних курсів „Міжнародне публічне право”, „Міжнародне економічне право”, „Право міжнародних організацій”, „Правове регулювання спеціальних перевезень”, „Інституційне право Євросоюзу”.

Апробація результатів дисертації. Положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка й були оприлюднені на Науково-теоретичній конференції аспірантів і студентів Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 18 жовтня 2001 року), Науково-практичній конференції “Розвиток податкових відносин та модернізація податкової служби України” (Ірпінь, 19–20 грудня 2002 року). Тези виступів опубліковано.

Результати дослідження було використано під час роботи автора в Національному Секретаріаті міжнародного транспортного коридору (МТК) Європа–Кавказ–Азія, Проекті Tacis “Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони”, а також при підготовці Національної Програми адаптації законодавства України до законодавства Євросоюзу, до якої залучався автор.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження дістали відображення в п’яти наукових працях автора, з них три статті опубліковано у фахових виданнях.

Структура дисертаційної роботи зумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження обраної теми. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (10 підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 210 сторінок, з яких список використаних джерел займає 15 сторінок і містить 250 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність обраної для дослідження теми дисертації, показано її зв’язок із науковими програмами, планами і темами Інституту, охарактеризовано загальний стан її дослідження в літературі, показано наукову новизну одержаних результатів та їхнє теоретичне й практичне значення, подано відомості про апробацію, структуру та обсяг роботи, характер публікацій, практичне впровадження результатів дослідження.

У першому розділі „Розвиток організаційно-правового механізму регулювання спільної транспортної політики Євросоюзу”, що складається з трьох підрозділів, аналізуються тенденції розвитку СТП у Євросоюзі, визначаються поняття СТП та специфічні ознаки правового механізму її реалізації, які полягають, зокрема, у поєднанні норм міжнародного права з власним правом об’єднання. Система регулювання СТП складається з об’єднаних в інститути та галузі правових норм, що містяться в установчих договорах про створення Євросоюзу та європейських співтовариств, міжнародних угодах європейських співтовариств, а також норм, створених інститутами європейських інтеграційних організацій.

Транспорт виступає ключовим чинником сучасної європейської економіки. Сучасна транспортна система має бути здатною стабільно задовольняти економічні, соціальні та екологічні інтереси суспільства. Забезпечити сталий розвиток транспортної системи покликані СТП та відповідний правовий масив, розроблений ЄС для її реалізації.

На думку автора, необхідність в СТП можна пояснити такими чинниками:

1. Суттєвим значенням транспорту для економіки європейських країн у цілому за багатьма критеріями (високий відсоток працівників у сфері транспортних послуг, обсяг інвестицій, розгалужена система надання послуг), яке полягає в тому, що транспортна політика кожної з держав–членів Євросоюзу виступає складовою частиною загальної національної економічної політики.

2. Необхідністю надання допомоги іншим секторам економіки держав – членів Євросоюзу (там, де пропонується спеціалізована продукція, покупець і продавець залежать від транспорту), що є вирішальною для державної економіки.

3. Конкуренцією різних видів транспорту між собою і відповідною необхідністю адекватного регулювання їхньої діяльності; тим, що транспорт – це галузь із зобов’язаннями в публічній сфері, куди уряди часто втручаються, не лише наполягаючи на впровадженні певних послуг, а й контролюючи тарифи; тією обставиною, що в даній галузі працюють підприємства різної структури, які надають широкий спектр послуг. Негнучкість пропозиції транспорту призводить до “швидкого псування” його послуг, і це унеможливлює повну свободу конкуренції.

4. Тим, що транспорт є предметом багатьох міжнародних угод, у яких беруть участь країни-члени і які вони зобов’язані виконувати, що обмежує компетенцію інститутів ЄС у регулюванні СТП.

5. Неповною компетенцією наднаціональних органів щодо відносин з третіми країнами (наприклад, компетенція Комісії ЄС з режиму Рейну, встановленого Мангеймською конвенцією 1868 року).

6. Відмінностями в методах регулювання роботи транспорту в різних країнах–членах ЄС: одні (такі як Нідерланди) зберігають максимальну свободу у сфері послуг міжнародного транспорту; інші (Німеччина та Франція) надають перевагу державному регулюванню.

У роботі зазначається, що СТП пов’язана з реформуванням національних політик держав-членів у транспортній сфері з метою створення нових, узгоджених політик Євросоюзу. СТП є втіленням процесу інтеграції, що має перейти в наднаціональну транспортну політику, яка спрямована на зменшення або уникнення розбіжностей у правових системах країн-членів. Кінцевою метою СТП є встановлення спільного ринку у сфері транспортних послуг.

На основі положень теорії міжнародного права досліджено поняття СТП Євросоюзу. СТП Євросоюзу визначено як напрям діяльності на рівні ЄС та держав-членів з метою досягнення збалансованого, узгодженого регулювання транспортних відносин на спільному європейському транспортному ринку. Інституційна та правова форми СТП мають на меті зробити регулювання ринків транспортних послуг максимально ефективним.

На думку автора, СТП пройшла чотири етапи розвитку. Перший етап – 50–70-ті роки – характеризується імплементацією положень Римського договору, що закріплюють заборону дискримінації і полегшують транспортні операції в межах Співтовариства, до внутрішніх правових систем країн–членів ЄС та появою перших правових актів щодо гармонізації умов конкуренції у сфері транспорту. Другий етап – 80-90-ті роки – був відзначений розширенням співпраці держав-членів у рамках Євросоюзу та активним розвитком таких видів транспорту, як морський, автомобільний та комбінований. 1992 рік ознаменував початок третього етапу розвитку СТП і не лише спричинив, а й значною мірою прискорив її прогрес, коли Європейська Комісія була уповноважена реалізувати транспортну політику. Як показано в роботі, четвертий етап розвитку СТП розпочався з приходом нового тисячоліття, коли Європейська Комісія затвердила Білу Книгу “Європейська транспортна політика до 2010-го року: час для рішень”, що стала новою програмою дій для СТП.

Розглядаючи особливості регулювання СТП, автор виділяє міжнародний договірний механізм інтеграції в межах Євросоюзу, тобто систему угод, за допомогою яких спрямовується розвиток інтеграційних процесів у цьому об’єднанні. Ці угоди регулюють відносини між суб?єктами європейської інтеграції в системі Євросоюзу, якими є держави, міжнародні організації та міжнародні структури співпраці цих держав у сфері транспорту. Особливості договірного механізму інтеграції, здійснюваної у Євросоюзі, дістали відображення в характерних рисах інституційного механізму цього об’єднання, який являє собою систему органів Євросоюзу, а також актів, що їх вони ухвалюють. Основу його структури становлять Європейський Парламент, Рада, Комісія, Суд та Рахункова палата (ст. 5 Договору про Євросоюз, ст. 7 Договору про заснування ЄС). Стосовно СТП їх доповнюють спеціалізовані органи Євросоюзу, такі як Європейське Агентство з безпеки судноплавства, Європейське агентство безпеки авіації, Співтовариство європейських залізничних шляхів та ін.

Другий розділ дисертації „Особливості регулювання транспортного сектору на рівні Євросоюзу” присвячено дослідженню комплексу питань, пов’язаних зі здійсненням СТП.

У першому підрозділі автором зроблено аналіз правових актів, ухвалюваних інститутами Співтовариства щодо окремих видів транспорту. Зазначено, що СТП передбачає застосування різних правових інструментів регулювання до кожного сектору.

У загальному обсязі перевезень вантажів, що здійснюються в межах Євросоюзу, автомобільний транспорт посідає основне місце. Це й зумовило ухвалення ЄС великої кількості нормативних актів з питань регулювання автоперевезень щодо ліцензування, професійних вимог і трудових відносин, оподаткування, стандартів обладнання тощо. Саме автомобільному транспорту присвячено основну частину заходів ЄС у сфері СТП.

Велике значення для Євросоюзу має внутрішній водний транспорт, особливо – процес загальноєвропейської інтеграції водних шляхів, до якого дедалі більше прилучається Україна. Особливостями внутрішнього водного транспорту є його порівняна дешевизна, здатність перевозити вантажі майже будь-яких габаритів і категорій та конкурентоспроможність порівняно з іншими видами перевезень. Більшість перевезень внутрішніми водними шляхами Співтовариства відбувається по Рейну. Таким чином, головними положеннями, що регулюють внутрішню навігацію, є положення, закріплені в Переглянутій конвенції щодо навігації по Рейну (Мангеймська конвенція) 1868 року та Додатковому протоколі 2, який було підписано в Страсбурзі 17 жовтня 1979 року і який вніс зміни до Конвенції. З метою інкорпорації їхніх головних положень у право Співтовариства Рада Євросоюзу ухвалила низку правових актів, що встановили умови здобуття перевізниками права на участь у заходах, регульованих Переглянутою конвенцією щодо навігації по Рейну стосовно суден, які належать Рейнській навігації. Подальшому реформуванню СТП у сфері внутрішнього водного транспорту сприяло створення у 2002 році Європейського Агентства з безпеки судноплавства; ухвалення постанов про прискорення поетапного введення двокорпусних нафтових танкерів та про створення системи моніторингу інформації.

У дисертації підкреслено, що в межах СТП Євросоюзу морський транспорт має спеціальний статус. На відміну від інших видів транспорту, морський транспорт за самою природою є переважно міжнародним та регулюється багатьма міжнародними документами (зокрема, Кодексом ООН про проведення лінійних конференцій та Міжнародною конвенцією про безпеку життя на морі (SOLAS) 1974 року), тож ЄС не може діяти односторонньо, а має повноваження лише на ведення переговорів із третіми країнами, а відповідно до рішення Суду ЄС у справі French Merchant Seamen (Комісія ЄЕС проти Франції), незважаючи на те, що морський транспорт вилучено з СТП, він є предметом регулювання загальних положень Договору.

З огляду на інтеграційні цілі та зміст діяльності Співтовариства, його політика в галузі морського транспорту служить забезпеченню свободи надання послуг та конкурентоспроможності торговельного флоту країн – членів Євросоюзу. Сучасний правовий механізм регулювання СТП спрямований на реалізацію безпечної діяльності морського транспорту і представлений Регламентом Ради та Європарламенту 2099/2002 від 29 листопада 2002 року про заснування Комітету з безпеки на морі.

Так само як і морський, повітряний транспорт передусім є міжнародним видом транспорту. Повітряні послуги у Євросоюзі регулюють Чиказька конвенція 1944 року та мережа двосторонніх угод між урядами держав–членів ЄС (чия головна мета полягає в тому, щоб захистити власні національні авіалінії від конкуренції), а також внутрішнє законодавство. Чиказька конвенція забезпечує загальні рамки діяльності міжнародної цивільної авіації, а двосторонні угоди – правила польотів, у яких визначаються маршрути, авіалінії і тарифи.

Згідно зі ст. 133 Договору про ЄС, Співтовариство має компетенцію вести переговори з третіми країнами та спеціалізованими міжнародними організаціями з приводу всіх комерційних аспектів повітряного транспорту. У сфері міжнародного співробітництва з питань повітряного транспорту ЄС підписало Конвенцію про уніфікацію певних правил для міжнародних повітряних перевезень від 28 травня 1999 року (т. зв. Монреальська конвенція) з метою забезпечення належної якості повітряних перевезень своїх громадян як на території Євросоюзу, так і по всьому світу.

Значну увагу Євросоюз приділяє регулюванню питань безпеки, прикладом чого є ухвалений 15 липня 2002 року Європарламентом та Радою Регламент №1592/2002, що заснував Європейське агентство безпеки авіації. Регламент дозволяє участь в Агентстві всіх країн, що є сторонами Чиказької конвенції та підписали угоди з ЄС, згідно з якими вони приймають та застосовують законодавство Співтовариства у сфері повітряного транспорту. ЄС також виробило низку правових актів та Кодекс поведінки, що регулюють так звані “Комп’ютерні системи резервування” (CRSs).

Головну роль у формуванні СТП у сфері залізничного транспорту відіграє Співтовариство європейських залізничних шляхів, що подає пропозиції стосовно формування та реалізації СТП в рамках інститутів Євросоюзу. Найважливішим документом ЄС у галузі регулювання залізничного транспорту є Директива 2001/12/ЄЕС від 26 лютого 2001 року про розвиток залізниць Співтовариства, відповідно до якої під залізничним підприємством розуміють будь-яке державне або приватне підприємство, яке має видану згідно з чинним законодавством Співтовариства ліцензію й основна діяльність якого полягає в наданні послуг транспортування товарів та/або пасажирів залізницями за умови, що підприємство є транспортним.

Проте держави-члени самостійно розвивають власні мережі залізниць та забезпечують дотримання на них стандартів безпеки на основі принципу недискримінації. Умови та ціни перевезень товарів залізничним транспортом у рамках Євросоюзу встановлюють безпосередньо учасники договору перевезення з урахуванням собівартості цих товарів та ситуації на ринку.

У межах СТП особливе місце надається підтримці розвитку комбінованого транспорту. Сьогодні в транспортному сполученні для перевезення вантажів використовують кілька видів транспорту – такі перевезення мають назву змішаних або комбінованих перевезень. Міжнародна дорожня транспортна спілка визначила перелік пріоритетів розвитку комбінованого транспорту. Сфери, що їх вона вважає життєво необхідними для узгодження дій урядів і автодорожніх та залізничних операторів, включають гармонізацію ваги та розмірів перевізних одиниць і гармонізацію національного й міжнародного комбінованого транспорту.

Як зазначено в роботі, оскільки всі згадані вище види транспорту конкурують між собою, вирішення конфлікту між ними, а також усунення технічних та інституційних перешкод, що існували між державами-членами, є головним завданням СТП. Мета останньої полягала в тому, щоб створити спільний транспортний ринок. Проте, як засвідчила практика, створення спільного транспортного ринку виявилося недостатньо, щоб забезпечити пересування в такому великому і неоднорідному регіоні, як Євросоюз. Громадяни Євросоюзу та його вантажі, обсяг яких зростав, не мали змоги вільно пересуватися у фрагментованих національних транспортних системах, що існували в минулому. Тому Євросоюз створив головну програму розвитку інфраструктури для трансєвропейських мереж (ТЄМ) у сфері транспорту, відповідно до якої трансєвропейська транспортна мережа (ТЄТМ) була покликана виправити недоліки у правовому регулюванні транспортних послуг на європейському ринку.

Створення внутрішнього ринку без перешкод та обмежень доступу на ринок Євросоюзу привертає увагу країн Центральної та Східної Європи, головним чином, у контексті прийняття до Євросоюзу нових членів, що має відбутися 1 травня 2004 року. Доступ до західноєвропейських наземних транспортних ринків для операторів країн Центральної та Східної Європи регулюють регламенти Співтовариства, наявні двосторонні угоди та квоти на перевезення, встановлені Європейською конференцією міністрів транспорту (ЄКМТ). Зближення законодавств країн Центральної та Східної Європи з чинним законодавством Євросоюзу є необхідною умовою для інтеграції цих країн у ЄС. Воно також має значення для економічних операторів у Співтоваристві, оскільки ринкові умови в країнах Центральної та Східної Європи стануть схожими на умови ринку ЄС.

У третьому розділі дисертації „Правові засади співпраці України з Євросоюзом в транспортній сфері”аналізуються перспективи правового співробітництва України з Євросоюзом у сфері транспорту, досліджується питання гармонізації транспортного права України з європейськими стандартами та визначаються можливі напрямки подальшої співпраці України з Євросоюзом.

Правові засади співпраці між Україною і європейськими інтеграційними об’єднаннями визначаються насамперед УПС, міжнародними угодами, що стали засобом імплементації положень останньої, актами органів Євросоюзу та України. Імплементація УПС у сфері транспорту має низку позитивних наслідків для обох сторін: поліпшення руху товарів, введення прозорої системи отримання дозволів, повне застосування положень Конвенції TIR щодо транзиту, та й узагалі – запровадження ефективної системи транспортних послуг, що відбудеться в результаті раціоналізації транспортного сектору. Створення компаній та філій на взаємній основі є дуже важливим чинником забезпечення рівних умов для необхідного обміну ноу-хау у сфері транспортних послуг, особливо в Україні. Доступ на ринок ЄС має надзвичайне значення для сприяння поліпшенню структури транспортного сектору України.

У дисертації зазначається, що, як показує аналіз нормативної бази транспортного сектору Євросоюзу, існує потреба в гармонізації правових положень українського законодавства з нормативними актами ЄС, що регулюють сферу транспорту. Україна, з огляду на національні інтереси, може сама вирішувати, яка галузь законодавства вважатиметься пріоритетною для гармонізації. При цьому особливе значення має створення механізму для управління процесом гармонізації на національному рівні за допомогою організаційних засобів.

Гармонізація в рамках співробітництва України з Євросоюзом спрямована на створення сприятливих умов для доступу українських виробників та провайдерів послуг на спільний ринок ЄС і на ринки країн, які визнають стандарти Співтовариства. Розвиток сфери транспорту визначають також положення УПС щодо торгівлі, які передбачають сприяння торгівлі шляхом усунення перешкод, зокрема – за допомогою застосування правил недискримінації на транспортному ринку. Щодо еволюційних перспектив цих положень у світлі ст. 4 УПС, то слід зазначити, що кінцевим їх результатом може бути створення зони вільної торгівлі, яке вимагатиме скасування митних тарифів та інших перепон фактично в усій торгівлі товарами між сторонами УПС. При цьому слід пам’ятати, що поступова інтеграція країн Центральної та Східної Європи в ЄС у майбутньому призведе до виникнення спільного кордону між Євросоюзом і Україною (Польща, Румунія, Словаччина та Угорщина).

Протягом тривалого часу Україна відіграє важливу роль у налагодженні транспортних зв’язків між країнами Європи та Азії. Тому одним із головних напрямів реалізації транспортної політики останнім часом є організація функціонування та розвитку МТК і входження їх до міжнародної транспортної мережі.

У рамках Співтовариства було проведено Критську конференцію, що визначила 9 транспортних коридорів, 4 з яких (№3, №5, №7, №9) проходять територією України. Існування та розвиток МТК на території України регулює низка меморандумів. Останнім часом за активної участі України проведено значну роботу щодо створення коридору Європа – Кавказ – Азія, складовою частиною якого є Євро-Азіатський транспортний коридор. 12 країн, у тому числі й Україна, підписали “Основну багатосторонню угоду про міжнародний транспорт щодо розвитку коридору Європа – Кавказ – Азія” і Технічні додатки до неї. Ці документи є важливим договірним механізмом сприяння розвиткові та регулюванню міжнародних вантажних і пасажирських перевезень (включно з транзитними), координації та гармонізації транспортної політики і правових рамок у галузі транспорту.

У висновках роботи зазначається, що СТП, яка виступає важливим інструментом європейської економічної інтеграції, насамперед має на меті зробити максимально ефективним регулювання європейського ринку транспортних послуг.

Специфіка правового регулювання СТП Євросоюзу зумовлена особливим місцем транспорту в економіці й полягає передусім у тісній взаємодії міжнародного права і власного права європейського об’єднання.

Міжнародно-правову основу СТП Євросоюзу становить система міжнародних угод, що регулюють відносини у сфері транспортних послуг: між державами–членами Євросоюзу, міжнародними транспортними організаціями та спеціалізованими структурами, створеними в рамках Євросоюзу з метою регулювання співпраці цих держав. Однак особливість регулювання СТП полягає в обмеженій ролі міжнародного договірного механізму, яка зводиться переважно до визначення правових засад для заснування та діяльності європейських транспортних структур. Інституційний механізм СТП представлений системою органів Євросоюзу та ухвалюваних ними актів, а також спеціалізованими транспортними установами.

Особливості сучасного етапу розвитку СТП зумовлені т. зв. „гуманізацією” транспортного сектору Євросоюзу. Цей процес – завдяки створенню відповідних структур – відображається в ухваленні нових положень про захист прав споживачів, підвищення вимог до професійного рівня перевізників та рівня безпеки транспортного обладнання, обережне ставлення до навколишнього середовища, запровадження єдиних транспортних документів і стандартів, а також активне залучення третіх країн до інтеграції в транспортній сфері Євросоюзу.

З метою забезпечення сприятливих умов для вступу до Євросоюзу країнам-кандидатам необхідно розглянути та вирішити питання законодавчого регулювання: здійснення транспортної політики як комплексної системи; підтримання безпеки на транспорті; забезпечення високоякісних сполучень між транспортними системами країн-кандидатів та країн–членів Євросоюзу.

Україна повинна враховувати вимоги Євросоюзу до третіх країн, які бажають вступити до європейських інтеграційних організацій, а також їхній відповідний досвід на європейському транспортному ринку. З огляду на те, що відносини з приводу надання транспортних послуг, зокрема, регулюються цілою низкою міжнародних конвенцій, одним зі шляхів європейської інтеграції України є приєднання до цих міжнародно-правових документів. Водночас виконання положень УПС про транспорт може надати Україні можливість увійти до світової економіки та поглибити процес співробітництва з Євросоюзом, зокрема, активною участю України в міжнародних транспортних коридорах і ТЄТМ.

Основні положення дисертаційного дослідження відображені в таких публікаціях автора:

1. Шкідченко О.В. Правове регулювання функціонування міжнародних транспортних коридорів в Україні // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. – 2001. – Вип. 29 (Ч. ІІ). – С. 143–150.

2. Шкідченко О.В. Правове регулювання доступу країн Центральної та Східної Європи на транспортний ринок ЄС // Науковий Вісник: Збірник наукових праць. – Київ: Державна податкова адміністрація України. Академія державної податкової служби України. – Ірпінь, 2002. – Вип. 4 (18). – С. 482–484.

3. Шкідченко О.В. Правове регулювання розвитку Транс-європейських транспортних мереж // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. – 2002. – Вип. 31 (Ч. ІІ). – С. 143–147.

4. Шкідченко О.В. Правові засади транспортної політики ЄС // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. – 2002. – Вип. 33 (Ч. 2). – С. 123–129.

5. Філіпенко О.В. Можливості правового реформування транспортного сектору України, надані Угодою про Партнерство та Співробітництво між ЄС та Україною // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. – 2003. – Вип. 41 (Ч. ІІ) – С. 71–78.

Філіпенко О.В. Правовий механізм регулювання спільної транспортної політики Євросоюзу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 – міжнародне право. – Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.

Дисертація присвячена дослідженню правових питань регулювання спільної транспортної політики Євросоюзу.

У роботі аналізуються тенденції розвитку спільної транспортної політики на рівні інститутів Євросоюзу; дається визначення поняття СТП; досліджуються специфічні ознаки останньої, міжнародно-правовий статус СТП та його елементи, організаційно-правовий механізм регулювання СТП. У дисертації досліджуються можливості та механізми співпраці України з ЄС у транспортній сфері.

Ключові слова: спільна транспортна політика, організаційно-правовий механізм СТП, Євросоюз, рішення, директива, регламент, економічна інтеграція, гармонізація.

Филиппенко Е.В. Правовой механизм регулирования общей транспортной политики Евросоюза. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 – международное право. Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2003.

Диссертация посвящена исследованию правовых вопросов регулирования общей транспортной политики (ОТП) Евросоюза.

В работе анализируются тенденции развития общей транспортной политики на уровне институтов Евросоюза; дается определение понятия ОТП; исследуются специфические свойства последней, международно-правовой статус OТП и его элементы, организационно-правовой механизм регулирования OТП. В диссертации исследуются возможности и механизмы сотрудничества Украины с ЕС в транспортной сфере.

Ключевые слова: общая транспортная политика, организационно-правовой механизм ОТП, Евросоюз, решения, директива, регламент, экономическая интеграция, гармонизация.

Filipenko O. V. Legal Mechanism of the European Union Common Transport Policy Regulation. – Manuscript.

Thesis for a candidate of law degree specialty 12.00.11 – International law. – Institute of International relations at Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2003.

The dissertation elucidates the legal issues of the European Union Common Transport Policy (CTP). The author gives the definition of the CTP, describes the tendencies of the CTP development, CTP international legal status and its elements.

The thesis deals with the concept that the close cooperation of international law and the law of the European Union as a specific feature of the CTP. In the analysis it is also shown that the legal mechanism of transport services brought to life two different models of the legal regulation of European economic integration which are positioned at the interstate and supranational levels. Besides, the author describes the organizational and legal mechanism of EU CTP as represented by the main EU institutions with the specialized transport structures within the EU framework as a CTP component and its legal acts.

The essential part of the thesis is devoted to the investigation of a legal basis for promoting cooperation in transport services between EU and Ukraine which is constituted by the Partnership and Cooperation Agreement (PCA). As a PCA is a basic agreement regulating the EU-Ukraine relations the author’s idea shown is that the more detailed and specific transport agreement is needed for further development and improvement of the Ukraine transport industry and its European integration.

Key words: common transport policy (CTP), CTP organizational – legal mechanism, European Union, decision, directive, regulation, economic integration, harmonization.