МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ГРАЦІАНОВ Анатолій Ігорович

УДК 340.1

ПРОЦЕС СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ТА УНІФІКАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА

І РОЗВИТОК ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі теорії держави і права Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України.

Науковий керівник |

доктор юридичних наук, професор

ОНІЩЕНКО Наталія Миколаївна,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

НАН України

Офіційні опоненти: | доктор юридичних наук, професор

КАЛЮЖНИЙ Ростислав Андрійович,

Національна академія внутрішніх справ України,

начальник кафедри

кандидат юридичних наук, доцент

БОБРОВНИК Світлана Василівна,

Київський університет права,

проректор

Провідна установа | Інститут законодавства Верховної Ради України,

м. Київ

Захист відбудеться “22” вересня 2004 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.009.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ-35, пл. Солом’янська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ-35, пл. Солом’янська, 1.

Автореферат розіслано “18” серпня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук О.Б. Горова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед проблем соціально-економічного, політичного, національно-державного і правового розвитку сучасного суспільства першочергове значення набувають питання створення ринкової економіки, формування соціальної, правової держави. Значна роль у їх вирішенні належить чинному законодавству, таким його важливим тенденціям, як систематизація та уніфікація. Ці об’єктивні, самостійні та своєрідні процеси відображають втілення різних рівнів правового опосередкування суспільних відносин, обумовлюють сучасну соціально-юридичну практику.

Систематизація й уніфікація, як вимоги упорядкування, характеризують усі сфери суспільства: економіку, політику, право, – по-різному впливаючи на їх зміст, структуру та перспективу розвитку. Цей аспект майже не враховувався державною законотворчою політикою. Зміна акцентів у співвідношенні зазначених тенденцій, як показала практика, не дає бажаних результатів, порушує гармонійний розвиток усього суспільного механізму.

Удосконалення нормативно-правової бази є складним процесом, особливе місце в якому займають систематизація та уніфікація, що дають можливість всебічно врахувати характер українського законодавства.

Систематизації та уніфікації нормативних актів в правовій теорії не приділяється належної уваги, незважаючи на те, що законодавство на сучасному етапі не завжди встигає за розвитком суспільства, часом суперечить уже прийнятим нормативно-правовим актам. В результаті з’являються акти, що фактично не діють; в деяких з них зустрічаються повторення, неясності, помилки, а інколи – прогалини і неузгоджені положення. Все це свідчить про необхідність удосконалення існуючих нормативно-правових актів шляхом їх опрацювання та усунення відмінностей у схожих явищах, що істотно вплине на систематизацію й уніфікацію законодавства.

Нормативно-правові акти видаються різними органами, мають неоднакову юридичну силу, не співпадають за часовим виміром, поширюються на різних суб’єктів і територіальний простір. Тому природно, що з часом між ними виникають суперечності, а збільшення кількості нормативних матеріалів ускладнює їх використання. Крім того, акти, видані в різні періоди часу, неоднаково регулюють суспільні відносини. Але законодавство не може функціонувати належним чином, якщо воно не є системою, складові якої тісно взаємопов’язані та узгоджені, взаємовплив яких ретельно регламентується чіткою ієрархічною побудовою.

Упорядкування законодавства – одне з основних завдань на шляху до побудови правової держави. Тому проблема систематизації та уніфікації нормативно-правових актів є досить актуальною на сьогоднішній день.

Систематизація законодавства є процесом обробки й упорядкування нормативно-правового матеріалу, розміщення його за певними критеріями, а уніфікація – це суттєвий формалізований процес, спрямований на усунення розбіжностей між нормативними актами.

Систематизація та уніфікація нормативно-правових актів необхідні перш за все для ведення обліку розвитку законодавства і здійснення контролю над ним, для забезпечення узгодженості та взаємозалежності різних його частин. Дані процеси є важливими умовами правильного з’ясування і застосування норм права державними органами, вони сприяють розумінню законодавства як єдиного цілого. Систематизація й уніфікація забезпечують доступність законодавства для суспільства, вони повинні використовуватись насамперед для забезпечення суб’єкта права необхідною нормативно-правовою документацією. Важливість цих процесів не викликає сумніву.

Завдяки систематизації долаються суперечності між нормами права, скасовуються чи змінюються старі нормативно-правові акти, замінюються новими відповідно до потреб суспільного життя; акти групуються за певними системними ознаками, зводяться в кодекси, зібрання законодавства та інші нормативно-правові документи.

Водночас, систематизація законодавства – не самоціль, вона повинна розумно поєднуватись з уніфікацією, яка сприяє усуненню відмінностей у регулюванні подібних явищ і створенні різнорівневих універсальних нормативних актів. Уніфікація сприяє об’єднанню всіх структурних елементів системи законодавства, зменшує обсяг правового матеріалу, усуває надмірну диференціацію. Вона є своєрідним балансом, противагою процесу систематизації і разом з тим охоплює усі структурні грані діючого законодавства.

Уніфікація в процесі систематизації є основною ланкою, оскільки виступає підґрунтям при оформленні існуючого законодавства шляхом об’єднання нормативно-правових актів у певному порядку, без зміни їх змісту, а також здійснює внутрішню перебудову актів, змінюючи зміст предмета правового регулювання. Особливий інтерес для юриспруденції становить процес уніфікації, коли вона виступає прийомом юридичної техніки при систематизації законодавства та виробленні єдиної термінології нормативно-правових актів. У такому вигляді уніфікація впливає на стиль законодавства, рівень його ефективності і внутрішньої будови.

Деякі аспекти проблеми систематизації й уніфікації законодавства розкривають у своїх працях українські та російські вчені: С. Алєксєєв, С. Бобровник, О. Богінич, Ф. Бурчак, О. Васильєв, В. Денисов, О. Зайчук, А. Заєць, В. Євінтов, В. Журавський, Р. Калюжний, Д. Керімов, М. Козюбра, А. Колодій, В. Копєйчиков, О. Копиленко, М. Матузов, Н. Оніщенко, В. Опришко, А. Піголкін, Є. Погорєлов, В. Погорілко, С. Погребняк, С. Поленіна, П. Рабінович, В. Селиванов, В. Синюков, Л. Тіунова, Ю. Тихомиров, І. Усенко, Л. Хван, Г. Чернобель, А. Шебанов, Ю. Шемшученко, Л. Явич, А. Яхлаков та ін. Дані питання розробляли також дослідники з далекого зарубіжжя: Ф. Ауман, Рене Давид, Ж. Карбоньє, X. Кетц, Перес Ернандес Лісет, Л. Фрідмен, К. Цвайгерт тощо.

Систематизація та уніфікація найбільш повно, об’єктивно і реально відбивають весь процес соціально-правового розвитку суспільства на сучасному етапі. Однак їх проблеми, висвітлені в правовій літературі, з огляду на динамічний розвиток законодавчої бази, а також економічних, політичних, соціальних відносин, потребують подальшого наукового дослідження. Крім того, комплексні спеціальні дослідження даних правових категорій в Україні ще не проводились. Цим і обумовлюється актуальність теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою загальної науково-дослідної програми Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України і виконане в межах планової теми “Теоретико-методологічні основи розвитку правової системи України” (номер державної реєстрації RК0102U001597).

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є з’ясування сутності процесів систематизації та уніфікації законодавства, характеристика основних їх видів і форм прояву та розробка пропозицій щодо подальшого удосконалення правової системи України.

Зазначена мета зумовила постановку і розв’язання таких основних задач:– 

дослідити досягнення в розробці проблеми систематизації й уніфікації законодавства, підзаконної нормотворчості у вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі, зосередивши увагу на її невирішених та дискусійних питаннях;– 

визначити і систематизувати основні теоретико-методологічні та концептуальні підходи до аналізу систематизації й уніфікації як засобів удосконалення законодавства;– 

з’ясувати пізнавальну і ціннісну значущість понять “систематизація” та “уніфікація” для комплексного аналізу правової сфери;– 

проаналізувати юридичну природу процесів систематизації й уніфікації законодавства, розкрити їх характерні риси та особливості;– 

розкрити об’єктивну необхідність і передумови здійснення систематизації й уніфікації, їх діалектичну взаємозумовленість, нерозривність і парність у структурі соціально-юридичних відносин;– 

з’ясувати значення систематизації та уніфікації як необхідних умов формування якісно нової нормативної бази України;– 

виявити фактори, які впливають на ефективність систематизації й уніфікації законодавства;– 

визначити практичні можливості систематизації й уніфікації у процесі вирішення національно-політичних, державно-територіальних і правових питань;– 

проаналізувати місце та роль систематизації й уніфікації в механізмі правового регулювання суспільних відносин і безпосередньо в правотворчості, а також в процесі розвитку правової системи.

Об’єктом дослідження виступають гносеологічні аспекти соціально-юридичної природи систематизації та уніфікації законодавства в механізмі правового регулювання суспільних відносин, правової системи з питань удосконалення законодавчого процесу, можливих способів їх впливу на юридичну практику і підвищення рівня законодавчої техніки.

Предметом дослідження є трансформація процесів систематизації (видів та етапів) та уніфікації (видів та форм) в умовах розвитку сучасної правової системи України.

Методи дослідження. В процесі дослідження використовувались загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. За допомогою формально-логічного метода було проаналізовано чинне та перспективне законодавство України з метою визначення найбільш ефективних форм систематизації й уніфікації нормативно-правових актів. Порівняльно-правовий метод дозволив встановити певні спільні риси та відмінності в питаннях впливу систематизації й уніфікації на законотворчий процес, а також дослідити їх роль в розвитку правової системи. Системно-структурний метод застосовувався для аналізу і визначення понять систематизації й уніфікації законодавства, правової системи та її структурних елементів, видів систематизації законодавства.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших комплексних наукових досліджень, присвячених аналізу двох взаємозалежних, об’єктивних тенденцій розвитку українського законодавства – систематизації й уніфікації.

Результатом узагальнення проблемних питань теми є формування цілісної концепції процесу систематизації й уніфікації нормативно-правових актів. Вони стають основою при аналізі всієї системи законодавства, механізму правового регулювання, стану і перспектив розвитку правової системи.

Наукова новизна дисертації полягає в розробці і формулюванні таких положень.

1. Доведено, що систематизація й уніфікація є двома взаємообумовленими, стримуючими противагами в системі внутрішніх державних відносин, що не допускають однобічного підходу і привілейованості застосування. Вони пронизують усі сфери суспільних відносин, відображають їх розмаїтість і динамічність, втілюють різні рівні правової регламентації багатогранних взаємозв’язків.

2. На основі аналізу різних наукових підходів вітчизняних та зарубіжних дослідників визначено, що систематизація та уніфікація є провідними тенденціями українського законодавства, що об’єктивно, повно і всебічно відбивають весь процес соціально-правових перетворень у сучасних умовах.

3. Запропоновано визначити основними результатами процесу систематизації такі:– 

правове регулювання широкого спектру нормативно-правових актів, врахування їх специфіки та особливостей упорядкування;– 

виключення або, принаймні обмеження дублювання норм різними галузями законодавства;– 

усунення прогалин;– 

подолання колізій у законодавстві;– 

створення умов відповідної юридичної кваліфікації.

4. Пропонується під уніфікацією законодавства розуміти своєрідну науку узагальнення і єднання різних структур механізму правової регламентації, що має двоєдиний характер. Доведено, що уніфікація є, з одного боку, процесом вироблення загальних норм відносно подібних проблем соціального розвитку, з іншого – техніко-формалізованою обробкою вже прийнятих уніфікованих положень.

5. Визначено форми вираження процесу уніфікації законодавства: універсалізаційна, інтеграційна і систематизаційна. Ця тріада дає змогу більш глибоко аналізувати правову сутність регульованих відносин, пізнавати їх зміст і структуру.

6. Обґрунтовано, що уніфікація має суттєве значення в процесі систематизації законодавства, при розробці різних галузевих і міжгалузевих стандартів, здійсненні ревізійних робіт.

7. Виділено одну з важливих складових процесу уніфікації законодавства – термінологічну обробку нормативно-правових актів. Обґрунтовано, що вживання юридичної термінології впливає на стиль законодавства, його якісні характеристики і внутрішню будову, та запропоновано створення інформаційно-пошукової мови для сучасних технічних засобів.

8. Запропоновано створення автоматизованої інформаційно-пошукової системи нормативно-правових актів – “Законодавство”, в якій був би акумульований словниковий матеріал, що відображає термінологію і лексику нормативних актів.

9. Виявлено, що систематизація та уніфікація відіграють значну роль в розвитку законодавства, виробленні єдиної термінології нормативно-правових актів, розширенні арсеналу прийомів законодавчої техніки.

Практичне значення одержаних результатів. Наукове значення дисертаційного дослідження полягає, насамперед, у визначенні нової для вітчизняної юридичної науки проблеми – систематизації й уніфікації законодавства – як фундаментального загальнотеоретичного напрямку. Її послідовне вирішення зможе істотно вплинути на теоретико-змістовну і техніко-юридичну сторони правотворчої діяльності.

Рекомендації щодо удосконалення законодавства, які містяться в роботі, можуть бути використані в правотворчій і правозастосовчій діяльності. Синхронна дія систематизації й уніфікації сприяє більш чіткому формуванню законодавства і його якісно оновленої системи. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження будуть корисними для науково-дослідної діяльності при визначенні сучасних методологічних підходів до дослідження державно-правових явищ, а також можуть бути застосовані при оновленні національного правознавства, вдосконаленні чинного законодавства, підготовці та викладенні навчальних курсів з теорії держави і права, розробці відповідних підручників та навчальних посібників.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана у відділі теорії держави та права Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України. Окремі положення дисертаційного дослідження доповідалися на трьох конференціях: Міжнародній науковій конференції “Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем” (17-20 жовтня 2000 р., м. Київ); Науково-практичній конференції “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (8 грудня 2000 р., м. Запоріжжя); Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (29-30 квітня 2002 р., м. Хмельницький).

Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано чотири статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези двох доповідей на конференціях.

Структура дисертації. Специфіка об’єкта, мети і завдань дослідження зумовила його логіку і структуру. Робота складається із вступу, трьох розділів, розподілених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 185 сторінок друкованого тексту, у тому числі 15 сторінок списку використаних джерел, який охоплює 149 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі дисертантом обґрунтовується актуальність і ступінь дослідженості теми, розкривається наукова новизна, визначається зв’язок роботи з відповідними науковими програмами і темами, мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження, характеризується його методологічна основа, практичне значення отриманих результатів, наводяться відомості про їх апробацію.

Перший розділ дисертації “Систематизація законодавства і розвиток правової системи України” присвячений аналізу систематизації законодавства, її видів, а також визначенню теоретичного і практичного значення даного процесу для розвитку правової системи України.

Внутрішня єдність і диференціація сукупності правових норм, як наголошує автор, не виключають різноманітних, не однорідних і недостатньо узгоджених між собою форм вираження права. Ці форми складаються з множини законів та інших нормативних актів, виданих різними органами держави в різний час, опублікованих в різних офіційних виданнях. Винятково швидкі темпи розвитку суспільства на сучасному етапі обумовлюють активну нормотворчу діяльність державних органів. Отже кількість нормативно-правових актів постійно зростає, а упорядкування законодавства практично не здійснюється. Тому особливе місце в цьому процесі належить систематизації, яка має велике значення для подальшого розвитку правової системи.

Законодавство багато в чому не встигає за динамікою розвитку суспільних відносин, інколи суперечить раніше прийнятим правовим актам. Без систематизації нормативно-правових актів неможливо удосконалити законодавство, привести його до певної системи, а недосконалість чи відсутність упорядкованості в нормативному матеріалі спричиняє недоліки у процесі правотворчості.

Систематизація – це діяльність по упорядкуванню й удосконаленню нормативного матеріалу шляхом його обробки і розміщення за класифікаційними критеріями, що обираються відповідно до тих завдань, які розв’язуються цією діяльністю. Систематизація законодавства сприяє ефективному здійсненню правотворчої діяльності, зокрема виявленню причин суперечностей, невідповідностей у нормативному регулюванні та способів їх усунення. Вона забезпечує зручність при реалізації прав, можливість оперативного знаходження норм і їх правильного тлумачення.

Конкретний результат систематизації виступає в певній формі – залежно від спрямування. Вона може мати на меті створення єдиного зведеного акта, що на основі загальних принципів вперше або по-новому врегулює певну галузь суспільних відносин. Іноді завданням систематизації є лише впорядкування чинного законодавства, без зміни його змісту.

У роботі розглядається ряд етапів систематичної обробки нормативного матеріалу, а також розкривається сутність кожного виду систематизації нормативно-правових актів та ступінь їх впливу на рівень розвитку законодавчого процесу. Дисертант розглядає співвідношення між кодифікацією, інкорпорацією, консолідацією та обліком, їх визначеннями. Багато науковців в питанні про ті чи інші види систематичної обробки законодавства по різному визначали зміст відповідних понять.

Автором доведено, що систематизація законодавства має велике значення для правової системи України як постійна форма її розвитку та упорядкування.

Правова система здійснює нормативно-правовий вплив на суспільні відносини. Вона відображає баланс інтересів різних соціальних груп, класів суспільства. Ці інтереси отримують відображення в праві, законах та інших частинах системи у вигляді державної волі.

Правова система є поняттям складним і багатоплановим, що містить у собі цілий комплекс елементів, взаємозв’язок і функціонування яких обумовлюють її існування.

Аналіз поняття та структурних компонентів правової системи переконує, що її стрижневими елементами є право, система права і система законодавства. В роботі розглядається співвідношення правової системи та системи права, а також взаємозв’язок між системою права і системою законодавства.

Для складових елементів системи права та системи законодавства, таких як норми і нормативно-правові акти, властива системність. А оскільки вони існують не поодиноко, а в комплексах, асоціаціях, збірниках тощо, їх необхідно систематизувати.

Система права і правова система – не ідентичні поняття. Правова система є максимально широкою категорією, що відображає всю правову організацію даного суспільства. Система ж права – це його суто внутрішня будова. Вона виступає як один із найважливіших чинників, що визначають побудову і розвиток системи законодавства, розриває об’єктивно існуючі закономірності суспільного розвитку.

У другому розділі дисертації “Уніфікація законодавства: необхідність, сутність, призначення” розглядається вплив процесу уніфікації на різні сторони суспільного життя, розкриваються поняття, соціально-економічні та юридичні передумови уніфікації законодавства, її види і форми, місце в розвитку правової системи, а також роль в процесі систематизації законодавства.

Автор зазначає, що уніфікація – постійний предмет дослідження представників галузевих юридичних наук різних країн. Однак у теорії права уніфікації необґрунтовано приділяється мало уваги, хоча необхідність її загальнотеоретичного аналізу очевидна. Це пов’язано з тим, що становлення української держави вимагає уніфікованого підходу до загальних цілей і завдань правового регулювання суспільних відносин, до упорядкування нормативного матеріалу різних галузей законодавства, узгодженості правової системи.

У дисертації стверджується, що ефективність правового регулювання суспільних відносин досягається не тільки за рахунок посилення процесу систематизації, а й завдяки інтенсивному розвитку його уніфікації. Систематизація та уніфікація є двома взаємообумовленими, стримуючими противагами в системі внутрішньодержавних відносин.

Життєздатність процесу уніфікації залежить від рівня систематизації. Хоча вони взаємозалежні, систематизація постійно виступає в ролі “ведучого”. Її активність породжує диференціацію правової матерії, а отже, і потенційну потребу в уніфікації.

Автором визначаються універсалізаційна, інтеграційна і систематизаційна форми вираження процесу уніфікації законодавства.

Правова універсалізація стосується внутрішніх первинних компонентів системи законодавства і полягає у виробленні таких загальних приписів, які становлять структурну основу однієї чи кількох галузей або інститутів та формулюють функціональну єдність.

Інтеграція – вищий ступінь уніфікації законодавства в міждержавних відносинах. Вона виявляє себе, як правило, в різних міжурядових угодах із багатьох соціальних і господарських проблем та у прямих договорах між підприємствами в межах їх безпосередньої компетенції.

Систематизаційна форма уніфікації допускає два напрями: технічне узагальнення нормативного матеріалу та переробку діючих правових актів, тобто усунення неузгодженостей і суперечностей правового регулювання.

Отже, процес уніфікації має двоєдину спрямованість, оскільки вона не тільки виробляє загальні розпорядження з тих чи інших подібних проблем соціального розвитку, а й дає грамотну техніко-формалізовану обробку вже прийнятих уніфікаційних положень. Видання загальних норм – лише частина цього процесу, що становить юридичну основу уніфікації. Єдність є її головною внутрішньою властивістю.

Таким чином, уніфікація українського законодавства – це детермінований практикою суспільного розвитку двоєдиний, суттєво-формалізований процес, спрямований на усунення розходжень у регулюванні подібних або родинних явищ і створення універсальних різнорівневих нормативних актів чи приписів, що мають істотний вплив на стан усієї системи законодавства.

Прагнення законодавця до уніфікації має, принаймні, дві підстави: потреба в однаковому регулюванні близьких суспільних відносин та бажання концентрації вже наявної множинності правового матеріалу в однойменній сфері, що створює труднощі його застосування на практиці. Відповідно, в одних випадках уніфікованому впливу піддається правова матерія окремих нормативних актів, зміст яких поширюється на невелику, специфічну групу суспільних відносин в межах певної галузі; в інших – рівень уніфікації може досягати рівня кодифікації нормативних актів.

Уніфікація також відіграє значну роль у розвитку правової системи. Невизнання уніфікованої структури правової системи України може призвести до грубих порушень принципу законності багатьма суб’єктами держави. Щоб не допустити цього, необхідно дотримуватися єдиних правових основ функціонування державного механізму.

Особливістю уніфікації є те, що вона носить фазовий характер. Кожна фаза уніфікаційного розвитку має свої нюанси і впливає на структурне формування системи законодавства конкретної галузі; відбиває насамперед правову політику держави на певному етапі, її законодавчі перетворення, а також закріплює єдині форми та методи регулювання найбільш важливих родинних суспільних відносин.

Невпорядкованість правотворчості створює сприятливі умови для появи розрізнених, малоефективних, часто суперечливих один одному приписів, що ускладнює процес правозастосування. Уніфікація сприяє синхронній дії всіх структурних елементів системи законодавства, зміцнює їх взаємозумовленість. Дисертант наголошує, що даний процес відбувається в рамках усієї правової системи. Уніфікація охоплює всі структурні ланки системи законодавства і має безперервний характер.

Третій розділ дисертації “Уніфікація законодавства та єдина термінологія” присвячений питанням термінологічної обробки нормативно-правових актів, оволодіння системою певних вимог, необхідних для створення законів і підзаконних актів та використання в ході їх складання спеціальної юридичної термінології, а також впливу процесу уніфікації на законотворчість.

Сучасні науково-технічні перетворення, відображаючи процеси спеціалізації й інтеграції різних наук, виявили тенденцію до ускладнення спеціальних юридичних понять і термінів, що їх визначають, до громіздкості словосполучень, які вимагають на практиці уточнення та уніфікації. Єдина юридична термінологія, як елемент правового інструментарію, впливає на стиль законодавства, його якісні характеристики і внутрішню будову. Тому з’явилася потреба в гранично точному формулюванні правових приписів, однаковому їх розумінні та застосуванні.

Як зазначає дисертант, будь-яка форма уніфікації припускає, насамперед, ліквідацію багатозначності використовуваних у правотворчості слів і словосполучень з метою впровадження в текст нормативного акту єдиної, універсальної термінології, що становить невід’ємну частину уніфікаційного циклу і багато в чому відображає його юридичну природу. Термінологічна взаємозалежність проявляється в тому, що неможливо уявити уніфіковані правові акти без загальних понять і термінів, які їх визначають. Не можна вважати уніфікованими правові акти, в яких відсутня єдина термінологія.

Вживання спеціальних юридичних термінів зручне для однозначного визначення понять, воно сприяє більш чіткому викладу норм права, максимально ущільнює словесну інформацію, забезпечує повноту юридичних формулювань. Але не варто перенасичувати тексти правових приписів спеціальними термінами. Це вимагає додаткових технічних витрат на з’ясування значення вжитої термінології.

Характерними ознаками спеціальної юридичної термінології виступають чіткість сфери застосування і точна відповідність змісту суті відображуваного об’єкта.

Автор доводить неможливість використання уніфікованої термінології у вузькому та широкому розумінні, оскільки вона визначається, насамперед, сукупністю єдиних правових понять, які використовуються в науковій і практичній діяльності. У даному випадку йдеться про спеціальні правові терміни, що визначають конкретні загальні поняття нормативного документа, грамотне використання яких свідчить про високу юридичну культуру законодавця.

У роботі звертається увага на пропозиції вчених запровадити спеціальну термінологічну службу в країні, створення та функціонування якої повинно мати організаційно-правовий і технологічний аспекти.

Стандартизовані еталони уніфікованих юридичних термінів, що обслуговують українське законодавство, за всієї їх універсальності є неоднорідними. У зв’язку із збільшенням обсягу правової термінології, виявляється все більше проблем з її обліком, обробкою та збереженням. Навіть вдало складені стандарти, еталони і різні словники не вирішують проблем. Проаналізувавши це питання, автор пропонує створити центр правової інформації, автоматизовану інформаційно-пошукову систему нормативно-правових актів – “Законодавство”. Уніфіковане законодавство, становить основу інформаційно-пошукових тез, саме користується цією інформацією з метою подальшого розвитку й удосконалення.

Потреба в розширенні і поглибленні професійної компетентності парламентаріїв, працівників державного апарату, особливо юристів, у засвоєнні ними спеціальних юридичних знань у галузі законотворчості і законодавчої техніки стає особливо гострішою й актуальнішою сьогодні, коли ми прагнемо створити справжню правову державу. Ігнорування досвіду законодавчої практики спричиняє недосконалість створюваних законів і підзаконних актів, що, в свою чергу, негативно позначається на правозастосовчій практиці.

Закон – основна категорія законодавчої системи країни, його вивчення займає центральне місце в юридичній теорії і законодавчій техніці. В роботі наведені найважливіші, основні ознаки закону.

Дисертант стверджує, що однією з важливих умов удосконалення законодавства є оволодіння системою певних вимог законодавчої техніки, а саме: логіки, стилю і мови закону. Неухильне дотримання вимог законодавчої техніки щодо цих вимог сприятиме вдосконаленню законодавства і поліпшенню практики його реалізації, зміцненню режиму правопорядку в країні.

У висновках узагальнено та сформульовано підсумки дослідження щодо удосконалення та упорядкування законодавства України, а також теоретико-методологічні положення і практичні рекомендації, необхідні для покращення правової системи.

В процесі дослідження автором підтверджено положення, покладене в його основу, про природу процесів систематизації та уніфікації законодавства як складних, багатогранних, структурних елементів необхідних для удосконалення законодавства, приведення його до стрункої системи погоджених між собою норм.

Чинне законодавство потрібно час від часу систематизувати, тобто впорядковувати. В результаті буде досягнута певна системність правових актів і юридичних норм. Без систематизації нормативно-правових актів неможливо удосконалити законодавство, привести його до певної системи, а недосконалість чи відсутність упорядкованості в нормативному матеріалі спричиняє недоліки у процесі правотворчості.

Процес систематизації проходить ряд етапів, на кожному з яких потрібно дотримуватися певних правил законодавчої техніки та загальнотеоретичних понять.

Систематизація й уніфікація пронизують усі сфери суспільних відносин, відображають їх розмаїтість і динамічність, втілюють різні рівні правової регламентації багатогранних взаємозв’язків.

Проаналізувавши вплив уніфікації на нормативний матеріал, автор встановив, що в одних випадках уніфікованому впливу піддається правова матерія окремих нормативних актів, зміст яких поширюється на невелику специфічну групу суспільних відносин усередині певної галузі, а в інших – рівень уніфікації може досягати кодифікації нормативних актів, що регламентують галузеві суспільні відносини в цілому.

У правовій системі відбуваються різноманітні складні внутрішні процеси, тісно пов’язані із зовнішніми. Вони проходять як в усій системі, так і в окремих її частинах: підсистемах, ланках, блоках. Тому важливо виявляти та враховувати саме внутрішні закономірності правової системи, їх конкретний прояв, механізм дії. Це необхідно і для усунення можливих суперечностей у правовій системі, які, хоча і не є антагоністичними, можуть спричиняти небажані наслідки.

Систематизація та уніфікація законодавства мають велике значення для розвитку правової системи України, охоплюють всі її структурні ланки, мають безупинний характер. Систематизація є постійною формою її розвитку та упорядкування. Уніфікація сприяє усуненню розбіжностей у регулюванні подібних явищ і створенні різнорівневих універсальних нормативних актів, об’єднанню всіх структурних елементів системи законодавства, зменшує обсяг правового матеріалу, усуває надмірну диференціацію.

Неможливо удосконалити законодавство без умови його правильного розуміння та термінологічного визначення. Систематизація й уніфікація відіграють значну роль в розвитку законодавства, виробленні єдиної термінології нормативно-правових актів, розширенні арсеналу прийомів юридичної техніки.

Вміле використання юридичних термінів у процесі правотворчості дасть змогу безпосередньо зайнятися уніфікаційними розробками видових систем нормативно-правових актів, стандартизацією їх найменувань і внутрішньої структури.

Уніфікація юридичних термінів є такою сукупністю прийомів, правил і засобів, за допомогою яких досягаються термінологічна єдність та погодженість діючого законодавства.

Робота з формулювання та редакції закону вимагає великої уваги, досвіду і мистецтва. Необхідно домогтися не тільки внутрішньої, а й зовнішньої логіки, зв’язку, взаємозумовленості між статтями та пунктами (частинами), главами і розділами закону. Закон одержить досконалу форму тільки за умови суворого дотримання правил і прийомів законодавчої техніки при формуванні кожної із його структурних частин.

Невід’ємним елементом удосконалення законодавства є мова закону. Повсякденна мова завдяки її універсальності, багатозначності, образності не завжди задовольняє потреби законодавчого тексту. Професіоналізація законодавчої мови необхідна для точності, чіткості і стислості приписів закону, що виключають можливість їх довільного тлумачення та перекручування в процесі судової й адміністративної практики.

Зрозумілість, точність і стислість мови закону створюють сприятливі умови для однакового його розуміння та тлумачення, однакового дотримання, виконання і застосування.

Дисертантом зроблено й інші висновки і пропозиції.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Граціанов А.І. Роль уніфікації в систематизації законодавства // Держава і право. – К.: ІДП НАНУ. – 2000. – Вип. 8. – С. 15-19.

2. Граціанов А.І. Консолідація як форма упорядкування законодавстваДержава і право. – К.: ІДП НАНУ. – 2001. – Вип. 12. – С. 11-13.

3. Граціанов А.І. Інкорпорація як вид систематизації законодавства // Держава і право. – К.: ІДП НАНУ. – 2002. – Вип. 17. – С. 6-11.

4. Граціанов А.І. Спеціальна юридична термінологія як спосіб удосконалення законодавства // Держава і право. – К.: ІДП НАНУ. – 2003. – Вип. . – С. 124-129.

5. Граціанов А.І. Поняття систематизації законодавства та її значення // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем: Матеріали міжнародної наукової конференції. – К.: ІДП НАНУ. – 2000. – С. .

6. Граціанов А.І. Облік як вид систематизації законодавства // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Збірник наукових праць за матеріалами Міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених”. – Хмельницький. – 2002. – Спецвипуск 1. – С. 12-13.

Граціанов А.І. Процес систематизації та уніфікації законодавства і розвиток правової системи України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Національна академія внутрішніх справ України. – Київ, 2004.

Дисертація є самостійною завершеною науковою працею, одним із перших комплексних досліджень, яка присвячена аналізу двох взаємозалежних, об’єктивних тенденцій українського законодавства – систематизації й уніфікації, проблемам їх розвитку, взаємного співіснування та ступеню впливу на упорядкування і вдосконалення правової системи.

Систематизація та уніфікація законодавства є основними елементами упорядкування нормативного матеріалу.

Автором характеризуються теоретико-методологічні положення, що містять визначення поняття, змісту, форм, видів та етапів систематизації й уніфікації законодавства, їх впливу на розвиток правової системи України; розглядається співвідношення між видами систематизації, а також аналізується вплив уніфікації на нормативний матеріал; визначається місце і роль цих процесів в суспільстві та державі.

У роботі розкривається значення систематизації й уніфікації законодавства, шляхи удосконалення структури законодавства, процеси підготовки і прийняття законів, створення дієвих механізмів їх реалізації, вдосконалення юридичної техніки, відображення національною правовою системою прогресивних тенденцій правового розвитку.

Дисертантом досліджено процес уніфікації юридичних термінів, необхідний для єдності і погодженості чинного законодавства, а також вплив спеціальної юридичної термінології та мови закону на стиль нормативно-правових актів.

Ключові слова: законодавство, законодавча техніка, інкорпорація, кодифікація, консолідація, нормативно-правовий акт, облік, правова система, систематизація, уніфікація.

Грацианов А.И. Процесс систематизации и унификации законодательства и развитие правовой системы Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Национальная академия внутренних дел Украины. – Киев, 2004.

Диссертация является самостоятельной законченной научной работой, одним из первых комплексных исследований, посвященная анализу двух взаимозависимых, объективных тенденций украинского законодательства – систематизации и унификации.

В исследовании, исходя из коренных преобразований нашего общества, глобальных проблем его социально-экономического, политического, национально-государственного и правового развития, определяются теоретико-методологические основы, тенденции развития, а также особенности становления, формирования систематизации и унификации законодательства как сложных и многогранных процессов.

В работе проведено комплексное исследование общетеоретических проблем систематизации и унификации законодательства. Результатом обобщения проблемных вопросов темы стало формирование целостной концепции данных процессов. Они берутся за основу при анализе всей системы законодательства, механизма правового регулирования, состояния и перспективы развития правоприменительной практики.

На основании проведенного исследования подчеркивается, что в период увеличения нормативно-правовой базы необходимо своевременно и качественно проводить систематизацию и унификацию законодательства Украины во избежание нагромождения значительного количества необработанного нормативного материала, поскольку упорядочение и усовершенствование законодательства является одной из основных потребностей современности.

В диссертации отмечено влияние процессов систематизации и унификации законодательства на усовершенствование правовой системы, выделены ее основные элементы, а также доказана необходимость их взаимного развития.

Автором установлено, что систематизация и унификация пронизывают все сферы социально-правовой действительности и отражают ее динамичность, воплощают разные уровни правового усовершенствования нормативно-правовых актов. Они являются двумя взаимообусловленными, сдерживающими противовесами в системе государственных отношений, не терпящих одностороннего подхода и привилегированного применения.

В работе характеризуются теоретико-методологические положения, включающие определение понятия, содержания, формы, видов, этапов и основных элементов систематизации и унификации законодательства; рассматривается соотношение между видами систематизации, а также анализируется воздействие унификации на нормативный материал; раскрывается место и роль этих процессов в социальной среде и государстве.

Диссертантом исследуются значение систематизации и унификации законодательства, пути усовершенствования структуры законодательства, процессы подготовки и принятия законов, создания действующих механизмов их реализации.

Значительное внимание автором уделено специальной юридической терминологии и языку закона, как необходимым элементам для логически правильного построения законодательного акта.

Теоретическая и практическая роль научной аргументации исследования заключается в том, что оно дает возможность получать и применять информацию о воздействии различных факторов на правовые явления, степени необходимости в обществе определенных правовых институтов, а также о возможностях их функционирования, осуществления процесса систематизации и унификации, тенденциях развития правовых явлений, оптимальных путях достижения поставленных целей.

Ключевые слова: законодательная техника, законодательство, инкорпорация, кодификация, консолидация, нормативно-правовой акт, правовая система, систематизация, унификация, учет.

Gratsianov A.I. Legislation systematization and unification process and evolution of Ukrainian jus. – Manuscript.

Dissertation on candidate of juridical science scientific degree receiving in specialty 12.00.01 – State and law theory and history; political and lawful doctrine history. – National Academy of Internal Affairs. – Kiev, 2004.

Dissertation is an independent complete scientific work, one of the first complex achievements that is dedicated to analysis of two objective organic tendencies of Ukrainian legislate such as systematization and unification, its evolution problems, reciprocal co-existence and influence level on jus regulation and improvement.

Legislation systematization and unification is a main element in normative material regulating.

The author defines theoretic-methodological states, which include determination of conception, content, forms, types and stages of legislation systematization and unification, its influence on Ukrainian jus development, views relationships between systematization kinds and determines the process place and role in social environment and in State.

Legislation systematization and unification meaning, legislation structure improvement ways, a law preparation and adoption process, its realization acting mechanism creation, juridical technique improvement and representation of legal development progressive tendencies by state jus are disclosed in the work.

Candidate for a degree investigated the process of juridical terms unification, necessary for existing legislation unity and co-ordination and special juridical terminology and law language influence on standard act style as well.

Key words: legislation, legal technique, incorporation, codification, consolidation, normative lawful act, calculation, jus, systematization and unification.