Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Гринюк олена Володимирівна

УДК 347.764

Цивільно-правові аспекти майнового

страхування в УКраїні

спеціальність: 12.00.03. – цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного права Київського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

Академік Академії правових наук України

Кузнєцова Наталія Семенівна,

Київський національний педагогічний

університет імені Тараса Шевченка,

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Підопригора Оксана Опанасівна,

Ново-Каховська філія Відкритого Міжнародного

Університету розвитку людини “Україна”,

заступник проректора зі стратегічних питань

кандидат юридичних наук, доцент

Борисова Валентина Іванівна,

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого (м. Харків),

завідувач кафедри цивільного права.

Провідна установа: Одеська національна юридична академія, кафедра цивільного права (м. Одеса).

Захист відбудеться “_20_” травня 2004 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано „_16_” квітня 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Боднар Т.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Побудова ринкової моделі економіки шляхом проведення економічних реформ, відновлення приватних засад у господарюванні і формування приватного підприємництва зумовили посилення уваги до інституту страхування як соціально-економічного механізму захисту господарської діяльності від руйнівної дії стихійного лиха, нещасних випадків, несприятливих змін ринкової кон’юнктури тощо. Крім того, небезпека вказаних факторів може зашкодити матеріальним об’єктам життєдіяльності фізичних осіб.

Як засвідчує аналіз історії та сучасного становлення інституту страхування, зокрема майнового, страхування є обов’язковим елементом кожної економічної і соціальної системи суспільства. Без розвинутої системи страхування економіка успішно функціонувати не може. Майнове страхування має стати одним із основних механізмів поновлення порушених майнових інтересів осіб у випадках непередбачуваних природних, техногенних та інших явищ, що позитивно впливає на зміцнення фінансів держави.

Втім, слід зауважити, що сучасний стан правовідносин з майнового страхування на страховому ринку України свідчить про серйозні суперечності та прогалини в чинному законодавстві. Крім того, сама держава гальмує розвиток майнового страхування, відшкодовуючи збитки, головним чином шляхом виділення бюджетних коштів для ліквідації наслідків стихійного лиха і на інші аналогічні цілі. Можна стверджувати, що допомога держави важлива, але ні в якому разі вона не повинна стати єдиним або основним джерелом компенсацій. У зв’язку з цим створення системи фінансових гарантій, розвиток майнового страхування в Україні як механізму захисту майнових інтересів є і необхідним, і особливо значимим.

Усе це зумовлює необхідність поглибленого дослідження відповідних цивільно-правових норм, що регулюють правовідносини в майновому страхуванні. На сучасному етапі необхідний якісно новий підхід до теоретичного висвітлення і практичного обґрунтування всіх елементів правовідносин з майнового страхування.

Дослідженню страхових правовідносин, зокрема майнових, були присвячені праці представників дореволюційної доби. Зокрема це роботи В.Р.Ідельсона, Д.І. Мейєра, Г.Ф.Шершеневича тощо. Правові питання майнового страхування в економічних зв’язках радянського періоду частково висвітлювалися: Є.Н. Гендзехадзе, К.О. Граве, Л.А. Лунцем, О.С.Іоффе, В.К. Райхером, В.І.Серебровським, В.М. Яковлєвим та ін.

Значний внесок у розв’язання проблем страхових правовідносин був зроблений представницею сучасного періоду М.Я.Шиміновою. Також, питанням страхових правовідносин було присвячено праці В.В. Аленичева, Д.А. Петрова, Є.О.Суханова.

В останні роки відчувається значна зацікавленість українських вчених-правознавців правовими проблемами страхових правовідносин. Аналізу страхових правовідносин присвячені праці Є.М.Білоусова, В.В. Луця, В.П. Янішена.

В дисертаційному дослідженні було опрацьовано монографії, , зокрема, - В.Д.Базилевича, О.Д.Василика, А.А. Гвозденка, О.Д.Заруби, М.С. Клапківа, Ф.В. Коньшина, Л.І. Рейтмана, С.С.Осадця та ін., присвячені страхуванню в сфері економіки.

Разом з тим теоретичні проблеми становлення і розвитку страхових майнових правовідносин в Україні висвітлені недостатньо і потребують поглибленого вивчення, що посилює актуальність обраної теми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою науково-дослідної роботи кафедри цивільного права та комплексної бюджетної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз відповідних правових норм, виявлення цивільно-правових механізмів правового регулювання, дослідження їх ефективності.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

дослідити еволюцію та перспективи розвитку інституту майнового страхування в Україні;

визначити особливості страхових правовідносин, зокрема майнових, та їх місце в системі цивільних правовідносин;

провести класифікацію страхових правовідносин;

провести детальний аналіз структурних елементів правовідносин з майнового страхування;

розкрити умови та порядок укладання договору майнового страхування;

визначити особливості динаміки договірних відносин у сфері майнового страхування;

розглянути особливості відповідальності сторін за порушення договору майнового страхування з огляду на загальну теорію цивільного права, а також практики застосування цивільного законодавства;

визначити підстави визнання договору майнового страхування недійсним.

Об’єктом дослідження є правові норми, що регулюють правові відносини в сфері майнового страхування.

Предметом дисертаційного дослідження виступають конкретні правові відносини, що виникають між страховиком і страхувальником у разі забезпечення матеріальних благ останнього.

Методи дослідження. Дисертаційна робота ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів юридичної науки, зокрема на вимогах об’єктивного та всебічного аналізу суспільних явищ цивільно-правового характеру. Діалектичний метод пізнання супроводжував весь процес дисертаційного дослідження і дозволив розглянути тенденції розвитку інституту майнового страхування в цивільних правовідносинах. Методи системного аналізу та синтезу використано для дослідження кожного з елементів правовідносин у майновому страхуванні. Розвиток правового інституту страхування, зокрема майнового, досліджується за допомогою історичного підходу через взаємозв’язок з конкретно-історичним станом економіки та законодавчої бази. Метод наукової абстракції застосовується для систематизації теоретичних уявлень про елементи страхових правовідносин. В роботі використано також інші методи, зокрема: порівняльно-правовий (при порівнянні цивільного законодавства України з законодавством інших держав та міжнародно-правовими актами), формально-юридичний (при аналізі змісту актів цивільного законодавства та практики його застосування) та ін. Теоретичною та методологічною основою даного дисертаційного дослідження стало вивчення й творче переосмислення основних досягнень вітчизняної і зарубіжної науки в галузі страхування.

Наукова новизна одержаних результатів. Основні результати дослідження, що становлять наукову новизну та особистий внесок автора, полягають у системному теоретично-практичному дослідженні особливостей страхових майнових правовідносин.

Найбільш суттєві результати, що містять наукову новизну, можна визначити наступним чином:

1) на основі проведеного ретроспективного аналізу становлення інституту майнового страхування виділені чотири основні періоди та обґрунтований висновок, що розвиток страхування, зокрема майнового, безпосередньо залежав від суспільно-політичних процесів в Україні;

2) запропоновано визначення поняття страхового інтересу та його ролі у правовідношенні з майнового страхування. Страховий інтерес повинен бути: а) майновим; б) юридичним (титульним); в) суб’єктивним; г) правомірним;

3) обґрунтована необхідність виявлення страхового інтересу у конкретного страхувальника при укладанні договору майнового страхування під страхом визнання його нікчемним;

4) проведена класифікація страхових правовідносин з метою їх подальшої систематизації та впорядкування;

5) визначені особливості страхових організацій (юридичних осіб) як суб’єктів страхових майнових правовідносин. Обґрунтований висновок, що страхова організація наділена загальною правоздатністю господарського товариства зі спеціальним обсягом дієздатності як фінансової установи;

6) розкриті особливості правового статусу страхувальника як суб’єкта правовідношення з майнового страхування. Страхувальник розглядається як особа, яка має бути наділеною всіма елементами страхового інтересу;

7) проведений порівняльний аналіз понять суброгації та регрес як механізмів переходу прав кредитора до третьої особи у правовідношенні з майнового страхування;

8) обґрунтовується висновок про те, що рух правовідносин при обов’язковій формі майнового страхування зумовлений простими юридичними фактами речового правовідношення та їх сукупністю;

9) визначена динаміка змісту правовідношення майновому страхуванні в залежності від етапу розвитку страхового правовідношення: якщо до моменту настання страхового випадку максимум обов’язків покладається на страхувальника, то після настання – на страховика;

10) визначена роль договору як добровільної форми виникнення зобов’язань з майнового страхування, а також його особливості в сучасних економічних умовах.

Дисертаційне дослідження також містить конкретні пропозиції з удосконалення страхового законодавства України, зокрема автором запропоновано:

1) доповнити ЦК України від 16.01.2003р. статтею наступного змісту:

„Страховий інтерес – суб’єктивне відношення особи (фізичної або юридичної), яке обумовлене певною об’єктивною потребою щодо забезпечення збереження об’єкта страхової охорони, що засноване на юридичному титулі, відповідно до якого ця особа може зазнати збитків при настанні певної події (страхової події)”;

2) внести зміни у ч.1 ст. 3 Закону України “Про страхування” наступного змісту:

“Страхувальниками визнаються юридичні та дієздатні фізичні особи, які наділені страховим інтересом щодо об’єкту страхової охорони і уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України”. Відповідно у ч.2 ст. 984 ЦК України внести наступні зміни: “Страхувальниками є юридичні та дієздатні фізичні особи, які наділені страховим інтересом і відповідно до укладеного ними договору страхування вносять страхові платежі”;

3) ввести у ЦК України і ЗУ “Про страхування” термін “об’єкт страхової охорони”, під яким розуміють “життя, здоров’я людини (в особистому страхуванні); майно (в майновому страхуванні); життя, здоров’я або майно третьої особи, якій страхувальник спричинив шкоду (страхування відповідальності)”;

4) замінити термін “об’єкт страхування” на “об’єкт страхової охорони” в ст.989 ч.1 п.3, ст.991 ч.1 п.3, ст.998 ч.1 п.2 ЦК України. Цей термін поширити на ст.16 ч.4, ст.17 ч.2, ст.21 ч.1 п.3, ст.26 ч.1 п.3., ст.29 ч.2 п.2 ЗУ “Про страхування”;

5) закріпити у ЦК України та ЗУ “Про страхування” механізм регресу чи суброгації як переходу до страховика прав страхувальника щодо особи, яка винна у заподіянні збитків;

6) закріпити у законодавстві відповідальність осіб (майбутніх страхувальників) за неукладення договорів з майнового страхування, які, відповідно до ст.7 ЗУ “Про страхування” підлягають обов’язковому страхуванню;

7) ч.1 ст. 982 ЦК України доповнити вказівкою на таку істотну умову, як страховий інтерес страхувальника (при майновому страхуванні);

8) доповнити ч.1 ст. 998 ЦК України нормою наступного змісту:

“Договір майнового страхування, в якому страхувальник не володіє страховим інтересом, є нікчемним”. Дану пропозицію поширити і на ч.2 ст. 29 ЗУ “Про страхування”.

Ч.1 ст. 29 ЗУ “Про страхування” викласти в редакції:

“Договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених Цивільним Кодексом України”.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані на основі проведеного аналізу теоретичні висновки можуть бути базою для подальших правових досліджень у сфері страхування, зокрема майнового, а також можуть бути використанні в навчальному процесі, як при викладанні нормативного курсу з цивільного права, так і спецкурсу „Майнове страхування”, а також інших спецкурсів, пов’язаних із правовим регулюванням страхової діяльності.

Пропозиції та рекомендації дисертанта можуть бути використанні у правотворчій та правозастосовчій діяльності при розробці відповідних законопроектів та формуванні судової практики.

Окремі положення дисертації були використанні в навчальному процесі при викладанні таких дисциплін, як „Цивільне право”, „Страхове право”, „Комерційне право”, „Правове регулювання підприємницької діяльності” у Сєверодонецькій філії Міжрегіональної Академії управління персоналом (довідка №10 від 26.01.2004р.).

Окремі положення наукового дослідження було використано у ЗАТ „Українська акціонерна страхова компанія АСКА”(довідка №125 від 28.01.04р.).

Пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання окремих цивільно-правових питань у майновому страхуванні були розглянуті Комітетом з питань правової політики Верховної Ради України (довідка №162/2004 від 28.01.2004 р.), а також подані до Міністерства фінансів України.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і практичні рекомендації дисертаційного дослідження доповідалися автором на: Міжнародній науковій конференції з нагоди 290-річчя прийняття першої в світі Конституції – Конституції Пилипа Орлика (Київ, 2000р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми формування правової держави в Україні” (до 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод) (Харків, 2000р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування у сучасний період” (Хмельницький, 2002р.).

Публікації. Теоретичні і практичні результати дослідження, висновки і пропозиції автора відображено в 7 публікаціях, у тому числі 4 публікаціях у наукових фахових виданнях загальним обсягом 2,3 др. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, 11 підрозділів, висновків, списку використаних джерел із 199 найменувань (серед них 141 найменування використаної літератури, 43 найменування нормативних актів України, 9 найменувань нормативних актів інших держав та 6 найменувань судової практики), додатків, які містять 3 схеми. Роботу викладено на 210 сторінках друкованого тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, вказуються мета й завдання, конкретизуються методи дослідження, формулюється практичне і теоретичне значення основних положень дисертації, її новизна та ступінь апробації результатів дослідження.

Вирішення основних завдань дисертаційного дослідження, визначених їх метою, здійснено шляхом дослідження проблем, згрупованих у трьох розділах.

У першому розділі “Загальна характеристика інституту майнового страхування” на основі комплексного та системного підходу визначено соціально-економічну природу майнового страхування та розкрито його особливості як інституту цивільного права.

У ході проведеного дослідження встановлено, що страхування є тим соціально-економічним засобом захисту, за допомогою якого можна мінімізувати негативну дію різноманітних явищ у суспільному житті і навіть попередити чи взагалі усунути небажані наслідки їх дії. Об’єктивна необхідність існування та розвитку страхування в нашій державі викликана тим, що воно є ефективним, раціональним, економічним та доступним засобом захисту майнових інтересів як господарюючих суб’єктів, виробників товарів та послуг, так і фізичних осіб – не підприємців.

Для розуміння причин виникнення проблем у процесі розвитку інституту майнового страхування в Україні, страхування розглядається в ретроспективному плані. Виділені чотири періоди його розвитку: “доісторичний (попередній)” період; період зародження і становлення страхування як організаційного, економічного і правового інституту (друга половина ХVІІІ ст. – початок ХХ ст.); становлення інституту майнового страхування в “радянський” період (1917р. – 1991р.), сучасний період - після набуття незалежності Україною, а також визначені межі цих періодів. Історичний огляд показав, що з початку свого виникнення як організаційного економіко-правового інституту майнове страхування було майже завжди обмеженим директивами держави, тому страхові компанії як суб’єкти правовідносин в майновому страхуванні були вимушені існувати та здійснювати діяльність в антиконкурентних, безініціативних умовах господарського життя, де існували нормативна неврегульованість та монополія держави, починаючи з Росії та закінчуючи СРСР, до складу яких входило багато територій України.

У процесі дослідження визначено, що правовідносини в майновому страхуванні являють собою цивільно-правові відносини між певними фізичними та юридичними особами (страхувальниками) з одного боку та певними юридичними особами (страховиками) – з іншого, які встановлюються у зв’язку з потребою забезпечення захисту певних майнових інтересів від негативних наслідків настання певної події, пов’язаних (інтересів) з володінням, користуванням та розпорядженням майном страхувальників. При цьому під „майном” розуміють річ або сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Встановлено, що страхове зобов’язання відноситься до зобов’язань з надання послуг.

Обґрунтовано, що правовідношення в майновому страхуванні як таке буде нікчемним у випадку відсутності у страхувальника страхового інтересу, оскільки страховий інтерес визначає всі важливі елементи страхового правовідношення: його суб’єктний склад, об’єкт, права і обов’язки суб’єктів, а також його виконання, відповідальність за його невиконання і неналежне виконання. Принцип “немає інтересу – немає страхування” є фундаментальним для майнового страхування. Страховий інтерес має свою структуру: він повинен бути майновим, юридичним (титульним), правомірним та суб’єктивним. Майновий інтерес означає зацікавленість страхувальника в цілості об’єкта майбутньої страхової охорони (ненастанні страхової події), оскільки такий інтерес має свій грошовий еквівалент, а страхування не може приносити вигоди. Проте особа може нести збитки тільки за умови наявності юридичного зв’язку з цим об’єктом – у цьому виявляється інтерес юридичний (титульний). Крім того, під правомірністю страхового інтересу розуміють його відповідність не тільки діючому законодавству, але і принципам страхування. Суб’єктивність інтересу означає, що він пов’язаний безпосередньо з особою страхувальника.

У процесі дослідження виявлено, що невід’ємною для страхування є також категорія ризику. Необхідно зауважити, що саме в страхуванні ризик набуває значення істотного та центрального елементу страхового правовідношення. В силу такого виключного значення поняття ризику для страхування страховий договір відносять до алеаторних (ризикових), а сам ризик розглядають як основу страхового договору, укладання якого полягає в усуненні наслідків ризику. З точки зору страхового права, ризик – це небезпека виникнення несприятливих наслідків, відносно якої не відомо, настане вона чи ні, тобто певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Саме ці ознаки ризику обумовлюють виникнення у фізичної або юридичної особи потреби захистити своє майно. Така потреба набуває форми свідомого спонукання і виявляється як інтерес особи в забезпеченні свого майна за допомогою правового механізму страхування.

У процесі дослідження було представлено у трьох схемах удосконалену класифікацію страхових правовідносин. Перша – класифікація майнового страхування. Поділ проводиться за критерієм „в залежності від об’єкту страхової охорони”. Виділено два види об’єктів страхової охорони, за якими проводиться майнове страхування: страхування майна фізичних осіб і страхування майна юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Розмежування цих двох видів пов’язане з істотними розбіжностями у практиці проведення страхування майна фізичних осіб і суб’єктів господарства. У подальшому поділі виділено такий критерій, як “за родом небезпек для об’єктів страхової охорони” (страхування від стихійного лиха, від нещасних випадків і т. ін.). У страхуванні майна юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців виділено страхування фінансових ризиків з використанням критерію „за видами ризиків в майновому обороті” (комерційні ризики і т. ін.) у зв’язку із впливом різного роду небезпек на грошові засоби (як виду родових речей) суб’єктів господарства. Друга схема стосується особистого страхування. В основі даного поділу представлені основні критерії: „страхування життя”, „страхування нещасних випадків” і „медичне страхування”, які мають свій подальший поділ. У третій схемі поділ страхування проводиться „за особливостями страховика”. Виділено „в залежності від власника корпоративних прав” комерційне, державне та взаємне страхування; „за родом діяльності” – звичайне (пряме), перестрахування, співстрахування.

У другому розділі “Поняття та структурні особливості правовідносин з майнового страхування” визначено, що суб’єктами зобов’язання із майнового страхування є страховик і страхувальник. У зв’язку з тим, що страхове зобов’язання є взаємним, на сторони за зобов’язанням може бути покладена і пасивна, і активна функції, при чому обидві ці функції свідчать про відносні дії прав, які належать уповноваженому.

На підставі аналізу діючого законодавства з’ясовано, що страховик є фінансовою установою, новоствореною юридичною особою у визначених законодавством України організаційно-правових формах господарського товариства, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. З моменту державної реєстрації і внесення страхової компанії до Державного реєстру страховиків та видачі їй ліцензії на право здійснення певних видів страхування (при виконанні даної послідовності) у страховика виникає правоздатність та дієздатність. Доведено, що страхова організація наділена загальною правоздатністю господарського товариства, при цьому обґрунтовано, що отримання ліцензії дає можливість займатися певним видом діяльності, тобто своїми діями: придбати права і нести обов’язки в процесі здійснення страхової діяльності, – це є ознакою поняття дієздатності. Правоздатність юридичної особи, за новим цивільним законодавством, визначається як можливість мати такі ж цивільні права та обов’язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині; тому у випадку зі страховою компанією, треба говорити саме про загальну правоздатність господарського товариства, що має спеціальний обсяг дієздатності (право на здійснення страхових операцій тощо). Проаналізовано правовий статус об’єднань страховиків, їх види, а також виявлено прогалини в діючому законодавстві щодо регулювання процесу створення та діяльності окремих видів об’єднань.

У процесі дослідження встановлено, що страхувальниками визнаються юридичні та дієздатні фізичні особи, які наділені страховим інтересом і відповідно до договору майнового страхування або згідно із законодавством України зобов’язуються вносити встановлені договором платежі, замість чого після настання страхового випадку отримують право вимагати сплати від страховика страхового відшкодування.

Проаналізовано об’єкт майнового страхування як вид цивільних правовідносин, у зв’язку з чим показані суперечності щодо визначення об’єкта страхування в діючому законодавстві. Майнові інтереси, вказані в законодавстві як об’єкт страхування, притаманні речовим правовідносинам, а їх задоволення буде метою страхового правовідношення. Відтак майнове страхування, як вид відносних правовідносин, має своїм об’єктом поведінку зобов’язаних осіб (юридичний об’єкт та його матеріальний предмет); а названі майнові інтереси входять до складу категорії “страховий інтерес” і тому можуть утворювати предмет правовідношення з майнового страхування. Відокремлена від вказаних об’єктів і категорія „об’єкт страхової охорони”, яким у правовідношенні з майнового страхування є майно.

Правовідношення з майнового страхування є двостороннім. До настання обумовленої в договорі майнового страхування страхової події (страхового випадку) суб’єктивним правом володіє страховик, після настання – страхувальник. Основним елементом змісту суб’єктивного права у правовідношенні з майнового страхування є повноваження на чужі дії, тобто право страховика вимагати від свого контрагента (страхувальника) виконання певних дій – сплати страхового внеску. Саме завдяки цьому, другому, елементу суб’єктивного права видається за можливе виокремлення одного з юридичних об’єктів і матеріальних предметів правовідношення з майнового страхування – дії зобов’язаної особи (страхувальника) і річ, на яку ці дії спрямовано (грошова сума – страховий платіж). Правовідносини з майнового страхування, будучи правовідносинами активного типу, характеризуються тим, що здійснення обов’язків осіб-боржників – страхувальником до настання страхового випадку і страховиком після його настання – призводять до задоволення інтересів уповноважених: страховика в першому випадку і страхувальника в другому. Право вимоги, закріплене за такими уповноваженими, виконує допоміжну функцію: воно забезпечує точне, повне і своєчасне виконання обов’язку.

В дисертаційному дослідженні особлива увага приділяється аналізу юридичних обов’язків страхувальника і страховика, в результаті якого встановлено певні принципи страхування. Це принцип найвищої довіри сторін, принцип контрибуції, принцип суброгації (за діючим законодавством принцип переходу до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за завдані збитки) тощо.

З’ясовано, що право регресу в страхуванні – це право зворотної вимоги, що виникає у страховика (регредієнта) до винної особи (регресату) на тій основі, що страховик попередньо провів виконання за страховим зобов’язанням, виплативши страхове відшкодування страхувальникові, тобто право регресу виникає з моменту сплати за третю особу. Суброгація – це перехід прав кредитора до третьої особи на основі закону. При суброгації до страховика переходить право, що вже виникло (з моменту заподіяння шкоди) у страхувальника. При порівнянні процесу регресу з процесом суброгації, звернено увагу, що суброгація дає можливість суб’єктам обирати момент, коли здійснювати це право: наприклад, після сплати страхового відшкодування чи під час сплати, а також можливі випадки застосування суброгації до виплати страхового відшкодування. Отже, страховик ще до виплати страхового відшкодування може подати позов до суду на предмет стягнення з винного завданої шкоди в тій частині, яку страховик має сплатити страхувальникові. Це робиться для того, щоб суд мав змогу врахувати претензії страховика при винесенні рішення за справою.

Цивілістична доктрина розрізняє добровільну і обов’язкову форму страхування в залежності від характеру джерела їх виникнення. Добровільним страхуванням вважається те, яке виникло на основі добровільного волевиявлення сторін і було зафіксоване в договорі. Обов’язковим страхуванням вважаються правові відносини, що виникли безпосередньо із закону. Обґрунтовано, що рух правовідносин при обов’язковій формі майнового страхування зумовлений простими юридичними фактами речових правовідносин та їх сукупністю, у зв’язку з цим сам факт наявності у фізичної або юридичної особи на праві власності майна не є підставою виникнення зобов’язання з обов’язкового майнового страхування. Роль страхувальників по відношенню до моменту виникнення обов’язкового страхування не може бути пасивною; страхування повинно виникати не з моменту появи речі, а з моменту її освоєння тією чи іншою особою. З правової точки зору суб’єкту необхідно здійснити одну із правомірних дій - юридичний вчинок (по відношенню до обов’язку застрахувати майно), який, відповідно до закону, викликає юридичні наслідки незалежно від наміру і спрямованості волі особи, яка здійснила таку дію. Саме вступ у речові правовідносини, зокрема у право власності, буде вважатися моментом виникнення зобов’язання з обов’язкового майнового страхування.

Якщо обов’язок щодо здійснення майнового страхування виникає з прийняттям його на себе особою за іншим, ніж страхування, договором, то спеціальні правила про обов’язкове страхування на такі випадки не розповсюджуються. Як правило, такий обов’язок є умовою укладання інших договорів, іноді істотною. Наприклад, Закон України “Про лізинг” передбачає страхування в якості істотної умови договору лізингу.

У третьому розділі “Загальна характеристика договору майнового страхування” з’ясовано, що договір страхування є двосторонньою, платною, реальною угодою.

Обґрунтовано, що не всіляка угода між страховиком і страхувальником буде вважатися договором страхування. Договір майнового страхування регулює поведінку сторін, не тільки встановлюючи їх взаємні права і обов’язки, але і визначаючи конкретні критерії щодо оцінки їх поведінки для застосування в їх відносинах загальних принципів права, зокрема цивільного.

У роботі проаналізовано умови дійсності договору майнового страхування, серед яких особлива увага приділена умові щодо наявності у страхувальника страхового інтересу. Саме завдяки існуванню такого інтересу виникає воля, спрямована на укладання договору майнового страхування. Остання зовні проявляється волевиявленням. Відтак, страховий інтерес повинен бути однією з істотних умов договору майнового страхування.

Волевиявлення проявляється як пропозиція укласти договір майнового страхування страхувальником (оферта) та повне й безумовне прийняття існуючих умов у такій пропозиції страховиком (акцепт). У правовідношенні з майнового страхування офертою вважається заява страхувальника, зроблена, зазвичай, у письмовій формі. Аналіз діючого законодавства та існуючої практики проведення майнового страхування в Українській пожежній страховій компанії (УПСК) дав змогу встановити, що форма заяви, хоч і складається страховиком, але підписується від імені страхувальника, тому вона повинна відображати його намір вважати себе таким, що уклав договір на умовах, вказаних в договорі, зі страховиком, якщо останній прийме пропозицію.

Обґрунтовано, що, договір майнового страхування, будучи реальною угодою сторін, вважається укладеним за наявності двох фактів: угоди і сплати страхового вкладу. Правило щодо вступу в дію договору після сплати страхового платежу є диспозитивним, тому сторони мають право зафіксувати в договорі страхування інший момент вступу договору. Зазвичай, якщо договір майнового страхування укладається при існуванні невеликих страхових ризиків (як правило, з фізичними особами), то моментом укладення такого договору визнається внесення страхового платежу (або першого платежу). За загальним правилом, факт укладення договору може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), який є формою договору страхування.

Встановлено, що на практиці, страховик укладає з юридичними особами (страхувальниками) договір майнового страхування, який засновується як і страхове свідоцтво на підставі діючого законодавства і Правил страхування певних об’єктів страхової охорони, зареєстрованих у спеціальному уповноваженому центральному органі виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю. В такому випадку сторони підписують укладений ними договір майнового страхування, а страхове свідоцтво (поліс), за загальним правилом, буде виданий страхувальнику тільки після сплати страхового платежу (першого платежу) як факт укладення, вступу договору в дію.

Доведено, що Правила страхування є за своєю суттю локальним нормативним актом, на основі якого складається договір страхування (поліс, свідоцтво), і на які посилається страхувальник, роблячи оферту. Правила страхування можуть містити, крім істотних умов, й інші, але щоб стати обов’язковими, вони повинні бути включені у договір страхування.

У роботі проаналізовано істотні, звичайні і випадкові умови договору майнового страхування. Проте на підставі проведеного аналізу з’ясовано, що з моменту укладання договору майнового страхування, всі його умови (істотні, звичайні і випадкові) стають для сторін обов’язковими для виконання незалежно від значення, яке мали до його укладання. Зважаючи на існуючу практику господарських судів, виявлено наслідки відсутності або неконкретизованості істотних умов договору майнового страхування.

Динамічний характер договірних відносин в майновому страхуванні обумовлює виконання, зміну і припинення зобов’язання. Як вже зазначалось, страхування – це забезпечення майнових інтересів, тобто певний комплекс дій, процес, що включає в себе юридичний об’єкт і його матеріальний предмет, які, за загальним правилом, у своїй сукупності являються є одночасно і предметом виконання зобов’язання. У процесі дослідження на основі діючого законодавства та практики УПСК щодо страхування майна встановлено, за яких умов зобов’язання з майнового страхування буде вважатися належно виконаним.

У роботі проаналізовано принцип доведення настання страхового випадку. По-перше, потрібно встановити факт настання передбаченого в договорі страхового випадку; по-друге – визначити розмір спричинених внаслідок цього збитків у майні страхувальника; і по-третє, підтвердити причинний зв’язок між страховим випадком та наслідками, що вже настали. Факт та причини виникнення страхового випадку необхідно засвідчити певними документами. З цією метою можуть використовуватися документи, отримані в порядку, передбаченому спеціальними нормами законодавства. Наприклад, акти органів пожежного нагляду при пожежі; постанови слідчих органів, якщо шкода спричинена злочинними діями третіх осіб; довідки органів гідрометеорологічної чи сейсмологічної служби при стихійних лихах. Для того, щоб страхове відшкодування за договором страхування підлягало сплаті, повинна бути фактична причина (іншими словами, першопричина (causa causarum) збитку), яка прямо приводить до спричинення шкоди.

На підставі аналізу цивільно-правової теорії та діючого спеціального законодавства встановлено наслідки зміни зовнішньої і внутрішньої моделі договору майнового страхування. Проаналізовано підстави припинення договору майнового страхування.

Неналежне виконання чи взагалі невиконання покладених на зобов’язаних осіб обов’язків тягне за собою порушення цілісності правового зв’язку між певними особами у правовідношенні оскільки відсутній – повністю чи у певному обсязі – такий з елементів правовідношення, як юридичний обов’язок. Відтак законодавство України передбачає майнову відповідальність страховика за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування шляхом сплати страхувальникові неустойки (пені, штрафу), розмір якої визначається умовами договору страхування. Щодо страхувальника, то за невиконання ним обов’язків законодавство України передбачає можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування. За загальним правилом, сторони можуть самостійно, у порядку домовленості застосовувати одну із форм договірної відповідальності, крім випадку, коли в законодавстві передбачена законна неустойка. Проте, сплата (передача) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Отже, боржник (страховик або страхувальник), який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Вказані законодавчі правила проаналізовані на основі рішень господарського суду та практики страхування майна в УПСК, що дало змогу зробити висновки про те, що застосування майнової санкції є правом, а не обов’язком суб’єктів цивільно-правової відповідальності.

Обґрунтовується висновок про те, що при недотриманні вимог законодавства і укладанні договору майнового страхування з недоліками суб’єктного складу, форми, волі та змісту, ЦК України, а також Закон України “Про страхування” передбачає визнання таких правочинів недійсними з моменту укладання, що тягне для сторін (або для винної сторони) невигідні наслідки. Безперечно, договір майнового страхування вважається недійсним і не підлягає виконанню, якщо його укладено після страхового випадку або, якщо об’єктом страхової охорони є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили. Крім того, допускається укладання договорів страхування страхувальником щодо одного й того самого об’єкта з іншими страховиками за умови повідомлення їх про те, що об’єкт уже застрахований. Недотримання цього правила має наслідком недійсність нового договору страхування.

Відсутність деяких елементів категорії страхового інтересу спричиняє різного роду негативні наслідки для страхувальника (відмову від страхового відшкодування, договірну відповідальність тощо). У деяких випадках страховик має право вимоги визнання договору недійсним. Так, якщо страхувальник з моменту укладання договору майнового страхування не мав страхового інтересу, про що страховик не знав: у страхувальника не було майнового зв’язку з об’єктом страхової охорони, він мав інтерес на отримання вигоди після настання страхового випадку, провокував настання страхової події тощо, – договір був укладений з пороком волі та волевиявлення. За загальним правилом, такий договір вважається недійсним.

Відповідно до діючого законодавства, договір страхування визнається недійсним у судовому порядку. Втім, якщо договір страхування є нікчемним, то він визнається недійсним незалежно від судового рішення з моменту укладення. Спори за такими вимогами підлягають вирішенню судом у загальному порядку за заявою будь-якої особи, в той же час як заперечна угода визнається недійсною тільки за заявою зацікавленої особи, в ролі якої може виступати і той, хто здійснив угоду, і третя особа.

ВИСНОВКИ

Проведено теоретичне дослідження цивільно-правових аспектів майнового страхування в Україні, його виникнення, становлення та розвитку в сучасних економічних умовах. Основні результати дослідження полягають у наступному:

1. На підставі ретроспективного аналізу правового інституту майнового страхування в Україні виділені чотири періоди його розвитку: “доісторичний (попередній)” період; період зародження і становлення страхування як організаційного, економічного і правового інституту (друга половина ХVІІІ ст. – початок ХХ ст.); становлення інституту майнового страхування в “радянський” період (1917р. – 1991р.), сучасний період - після набуття незалежності Україною, а також визначені межі цих періодів. Обґрунтовується висновок про те, що інститут майнового страхування пройшов випробування часом, його становлення і розвиток залежали від суспільно-політичних процесів в Україні на різних історичних етапах і сьогодні він є одним із засобів забезпечення майнових інтересів фізичних та юридичних осіб.

2. Страховий інтерес у правовідношенні з майнового страхування - це суб’єктивне відношення особи (фізичної або юридичної), яке обумовлене певною об’єктивною потребою щодо забезпечення збереження об’єкта страхової охорони, що засноване на юридичному титулі, відповідно до якого ця особа може зазнати шкоди при настанні певної події (страхової події).

3. Відсутність у страхувальника страхового інтересу викликає відмову страховика в укладанні договору майнового страхування або визнання нікчемним існуючого договору майнового страхування.

4. Теоретичне обґрунтування та структуризація страхових правовідносин дозволили удосконалити класифікацію страхових правовідносин, яка надає можливості розмежовувати і в той же час розкривати взаємні зв’язки страхових правовідносин в їх сутності на підставі певних критеріїв. У роботі представлені три схеми класифікації: „майнового страхування”, „особистого страхування” і „страхування за особливостями діяльності страховика”.

5. Проведений у роботі аналіз структурних елементів страхових майнових правовідносин дозволив виявити, що страхова організація, будучи фінансовою установою, новоствореною юридичною особою у визначених законодавством організаційно-правових формах, наділена загальною правоздатністю господарського товариства зі спеціальним обсягом дієздатності.

6. Страхувальниками є юридичні та дієздатні фізичні особи, які володіють страховим інтересом щодо об’єкту страхової охорони і уклали із страховиками договори страхування, або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

7. Встановлено, що право регресу в страхуванні – це право зворотної вимоги, що виникає у страховика (регредієнта) до винної особи (регресату) на тій основі, що страховик попередньо провів виконання за страховим зобов’язанням, виплативши страхове відшкодування страхувальникові, тобто право регресу виникає з моменту сплати за третю особу. Відповідно до механізму суброгації, до страховика переходить право зворотної вимоги з моменту заподіяння шкоди страхувальникові.

8. Зобов’язання з обов’язкового майнового страхування виникає з моменту юридичного освоєння речі особою. Саме вступ у речові правовідносини, зокрема у право власності, буде вважатися моментом виникнення зобов’язання з обов’язкового майнового страхування.

9. Встановлено, що з настанням страхового випадку, який визначає етапи розвитку правовідношення з майнового страхування, сторони змінюються в своєму статусі. До настання страхового випадку уповноваженою стороною правовідношення з майнового страхування є страховик, зобов’язаною стороною є страхувальник, після – відповідно страхувальник і страховик.

10. Доведено важливе значення договору майнового страхування як добровільної форми забезпечення об’єктів страхової охорони від негативних наслідків страхової події. Належне виконання договору приводить до забезпечення майнових зв’язків страхувальника з його майном, подальшого виступу такої особи в майновому обороті без відчуття тимчасових незручностей, спричинених настанням страхового випадку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Грищенко О.В. Страховик як одна із сторін страхових майнових правовідносин. // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 2001. – №3 – С.178-190.

2. Грищенко О.В. Принцип суброгації в майновому страхуванні // Вісник Київського національного університету ім. Т.Шевченка. Юридичні науки. – 2001. – № 44. – С.44-47.

3. Грищенко О.В. Страховий інтерес як необхідна умова існування страхового правовідношення // Науковий вісник Чернівецького університету серії “Правознавство”. – 2002. – №3. – С.15-18.

4. Грищенко О.В. Об’єкт страхових майнових правовідносин // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 2002. – №4. – С.49-58.

5.Грищенко О.В. Загальна характеристика зобов’язань зі страхування. Зобов’язання з