МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА МЕДИЧНА СТОМАТОЛОГІЧНА АКАДЕМІЯ

ГЕРМАН СВІТЛАНА ІВАНІВНА

УДК 616.314.17.–008.1–085.361

ОБГРУНТУВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ПЛАЦЕНТАРНИХ ПРЕПАРАТІВ
У КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ
ГЕНЕРАЛІЗОВАНОГО ПАРОДОНТИТА

14.01.22 –стоматологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Полтава - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному медичному університеті
МОЗ України (ректор – Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук,професор, академік А.Я. Циганенко).

Науковий керівник:

кандидат медичних наук, професор

КАТУРОВА Галина Федорівна,

Харківський державний медичний університет

МОЗ України, завідувачка кафедри терапевтичної стоматології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор

МАЩЕНКО Ігор Сергійович,

Дніпропетровська державна медична академія

МОЗ України, завідувач кафедри терапевтичної стоматології;

доктор медичних наук, професор

ЯРОВА Світлана Павлівна,

Донецький державний медичний університет

ім. М. Горького МОЗ України,

завідувачка кафедри загальної стоматології факультета післядипломної освіти

Провідна установа: Національний медичний університет ім О.О.Богомольця МОЗ України, кафедра терапевтичної стоматології

Захист дисертації відбудеться “27” “квітня” 2004 року о1330 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 44.601.01 при Українській медичній стоматологічній академії за адресою: 36024, м. Полтава, вул.. Шевченка 23.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Української медичної стоматологічної академії за адресою:36024, м. Полтава, вул. Шевченка 23.

Автореферат розісланий “26” “березня” 2004р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради Д 44.601.01

д. мед. н., професор Т.О. Дев’яткіна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Генералізований пародонтит, посідаючи ведуче місце в структурі стоматологічних захворювань, залишається самою загадковою і невирішеною проблемою стоматології. Не дивлячись на значні досягнення у вивченні патогенезу, причини виникнення, діагностики й лікування цього захворювання являються предметом сперечань до сьогодення (А.М. Політун, 1999; М.Ф. Данилевський,2000; Г.Ф. Білоклицька, 2000; А.В. Борисенко, 2000; І.С. Мащенко, 2001).

Розвиток мікробіології та імунології, розуміння їх ведучої ролі в розвитку запально-деструктивного процесу в пародонті намітили нові шляхи вивчення конкретних механізмів імунопатогенеза генералізованого пародонтиту і нові підходи до його комплексного лікування (І.С. Мащенко, 2001; Л.А. Малиновська, 1987, 1993; Г.Ф. Білоклицька та ін., 1995; А.П. Грохольський, 2000; К.М. Косенко, 2000; Т.П. Скрипнікова, 2000).

Завдяки розвитку клінічної імунології в стоматології, зокрема в пародонтології, широко упроваджуються сучасні імунологічні методи обстеження хворих, які дозволяють виявити дефекти імунної відповіді, правильно оцінити стан гуморального і клітинного імунітету та їх роль в генезі захворювань пародонту (Г.П. Іванюшко та ін., 1990; І.С. Мащенко, 1990; Ю.Г. Коленко, 2002).

Поряд з цим, використання в якості загальної терапії імуномодуляторів не завжди сприяє швидкому усуненню запалення в тканинах пародонту. Тому розробка і обгрунтування нових методів лікування хворих на пародонтит з використанням імуномодулюючих та протизапальних препаратів очевидна. Пошук лікарських засобів, що мають комбіновану дію, для комплексного лікування пародонтита є актуальною задачею сучасної стоматології.

Нашу увагу привернули препарати плаценти, які використовуються як протизапальні й імуностимулюючі засоби в різних галузях медицини (В.І. Покришкін, 1989; А. Московчук, В. Ласкута, 1996; А.М. Гольцев та ін., 1999;).

Усе це визначило інтерес автора до експериментального вивчення плацентарних препаратів “Амніоцен” і “Біоглобін” та іх клінічної ефективності при лікуванні пародонтита.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота пов’язана з плановою науковою темою кафедри терапевтичної стоматології Харківського державного медичного університету “Розробка, дослідження і впровадження методів лікування хвороб зубів і слизової оболонки ротової порожнини” (шифр № ) а також з плановою науковою темою Інституту мікробіології та імунології ім. І.І. Мєчнікова АМН України “Визначити вплив препаратів плаценти на показники імунітету при запальних захворюваннях (клініко-експериментальні дослідження), № держреєстрації 0194014332.

Мета дослідження. Підвищити ефективність комплексного лікування пародонтита шляхом застосування плацентарних препаратів – “Амніоцена” і “Біоглобіна”. Для досягнення поставленої мети були визначені такі завдання:

1. Порівняти імунотропні властивості “Амніоцена” і “Біоглобіна” в експерименті.

2. Вивчити початковий стан клітинного й гуморального імунітету у хворих на пародонтит з урахуванням тяжкості процесу.

3. Провести оцінку ефективності застосування вивчених в експерименті препаратів “Амніоцена” і “Біоглобіна” при лікуванні хворих на пародонтит (I, II, III ступеня тяжкості) .

4. Провести порівняльний аналіз ближчих та віддалених результатів комплексного лікування хворих на пародонтит із застосуванням “Амніоцена” і “Біоглобіна”.

5. На основі експериментальних і клінічних даних розробити ефективний спосіб комплексного лікування хворих на генералізований пародонтит з застосуванням плацентарних препаратів “Амніоцена” і “Біоглобіна”.

Об’єкт дослідження – хворі на генералізований пародонтит I, II, III ступеня тяжкості захворювання, комплексне лікування з використанням плацентарних препаратів.

Предмет дослідження – імунний статус хворих на хронічний генералізований пародонтит і його корекція у комплексному лікуванні. із застосуванням імуномодуляторів “Амніоцена” і “Біоглобіна”.

Методи дослідження – імунологічні дослідження крові тварин в експерименті з метою визначення імунотропних властивостей “Амніоцена” і “Біоглобіна”, клінічні й імунологічні методи обстеження хворих на пародонтит для оцінки ефективності запропонованого методу комплексного лікування, рентгенологічний і статистичні методи для аналізу отриманих результатів експериментально-клінічних досліджень.

Наукова новизна отриманих результатів. Уперше в умовах експерименту порівняні імуномодулюючі властивості плацентарних препаратів “Амніоцена” і “Біоглобіна”. Показано, що “Амніоцен” у більшій мірі ніж “Біоглобін” має здатність активізувати Т-лімфоцити, нормалізувати кількість В- лімфоцитів, клітини макрофагальної системи, а також продукцію антитіл.

Уперше в клініці терапевтичної стоматології доведено, що плацентарні препарати “Амніоцен” і “Біоглобін” мають імуномодулюючу та виражену противозапальну дію на організм хворих на генералізований пародонтит, для якого характерно пригнічення імунореактивності, в основному клітинного імунітету.

Вперше розроблений спосіб комплексного патогенетичного лікування генералізованого пародонтита з застосуванням препаратів “Амніоцен” і “Біоглобін”, який відрізняється високою ефективністю. Формування груп проведене залежно від індивідуальної чутливості до “Амніоцену” або “Біоглобіну”.

Практична цінність результатів дослідження. В експериментальних дослідженнях на тваринах встановлені імунотропні властивості препаратів із тканини плаценти “Амніоцена” і “Біоглобіна”.

Розроблений і впроваджений у лікувальну практику стоматології новий спосіб комплексного лікування пародонтита із застосуванням препаратів “Амніоцена” й “Біоглобіна” (Патент на винахід “Спосіб комплексного лікування пародонтита” 30696А від 15.12.2000, та патент на винахід “Спосіб комплексного лікування пародонтита” 59111А від 15.08.2003), які дають можливість в короткі терміни досягти усунення запалення в тканинах пародонту та стійкої ремісії. Рекомендується перед призначенням препаратів визначати індивідуальну чутливість до “Амніоцену” або “Біоглобіну”.

Запропоновані нами способи лікування пародонтита впроваджені в клінічну практику Харківської обласної стоматологічної поліклініки та стоматологічних поліклінік № і № м. Харкова. Результати роботи використовуються в практичній діяльності й навчальному процесі кафедри терапевтичної стоматології Харківського державного медичного університету та кафедри терапевтичної та дитячої стоматології Харківської медичної академії післядипломної освіти.

Особистий внесок здобувача. Внесок автора в отриманні наукових результатів полягав у виборі напрямку, в аналізі наукової літератури з проблеми, що вивчається, проведенні патентного пошуку, формулюванні мети і завдань дослідження, виконанні експериментальних і клінічних досліджень, у хворих на хронічний генералізований пародонтит.

Експериментальні й лабораторні дослідження виконані за участю автора в лабораторії мікробних культур і поживних середовищ інституту мікробіології і імунології АМН України ім. І.І. Мєчнікова. Статистична обробка отриманих результатів проведена дисертантом, усі положення та висновки сформульовані авторром.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на засіданні осередку Асоціації стоматологів м. Харкова (2000); науково-практичних конференціях “Медицина третього тисячоліття” (Харків, 2000); “Роль сучасних методів діагностики й лікування в підготовці лікарів” (Харків, 2001); науковій сесії ХДМУ, присвяченій 196-й річниці його заснування (Харків, 2001;2002), на конференціях “Сучасні аспекти стоматології та щелепно-лицевої хірургії” (Харків, 2003) і “Фундаментальні науки-клінічній стоматології” (Полтава, 2003), на міжкафедральній нараді стоматологічних кафедр ХДМУ та ХМАПО ( Харків 2002), на засіданні апробаційної ради №2 “Стоматологія” при Українській медичній стоматологічній академії (Полтава, 2003).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 13 наукових робіт, з них 8 у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України (4- самостійно), 2 деклараційних патента України на винахід.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, огляду літератури, описання об’єктів і методів дослідження, трьох розділів власних досліджень, обговорення результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку літературних джерел, який містить 208 найменувань вітчизняних авторів і 73 закордонних. Робота викладена на 157 сторінках принтерного тексту, проілюстрована 30 таблицями й 11 малюнками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Поставлені завдання обумовили необхідність проведення експериментальних та клінічних досліджень.

Експериментальні дослідження проведені на 438 морських свинках, 2005 безпородних і лінійних мишах СBA, С57ВL, (СВАхС57ВL)F1. Як контрольні препарати, які володіють імунотропними властивостями, використовували Т-активін, і десенсибілізуючими - дімедрол. У частині дослідів використовували тварин із зниженою антиінфекційною резистентністю, що досягалося випроміненням або попереднім введенням їм циклофосфана.

З метою дослідження ролі клітинних елементів у механізмах антиінфекційного захисту за експериментальну модель використовували метод переносу інтактних та активованих in vitro досліджуваними препаратами клітин тимуса, селезінки, лімфатичних вузлів, перитонеального ексудату, лімфоцитів периферійної крові реціпієнтам зі зниженою резистентністю.

Дослідження проведено в сингенній системі на мишах СВА і F1(CBAxG57BL), масою 16-18 г. Донорами служили інтактні миші, із лімфоїдних органів яких готували суміш з концентрацією 1x106-1x107 кл/мл і ділили її на 2 порції. Одну порцію обробля-ли однією з випробованих речовин, інкубували 1-2 години при 37 °С, потім відмивали двічі в 5-кратному об’ємі середовища 199 і вводили внутрішньовенно або внутрішньочеревинно реципієнтам, передчасно (за 4-24 години) оброблених циклофосфаном у дозі 200 мг/кг. Контрольні тварини отримували ту ж дозу необроблених препаратами клітин.

Для оцінки імунотропної активності препаратів використовували методи визначення антитіл у сироватці крові й антитілоутворюючих клітин у селезінці, реакцію гіперчутливості сповільненого ти-пу (ГСТ), визначення фагоцитарної активності макрофагів, проліфера-ції й кооперації Т- і В-лімфоцитів, визначення мітостатичної і лімфотоксичної дії, анафілактогенної активності. Усі дослідження проводили відповідно до методичних рекомендацій щодо експериментального (фармакологічного) вивчення імуномодулюючої дії фармакологічних засобів ( Петров Р.В., 1984).

Характеристика препаратів, узятих для дослідження імуномодулюючої активності:

“Амніоцен” (Amniocenum)- амніотична оболонка з плаценти людини (ТФД 42-1676-86); виробляє фірма “Екобінф”, м. Суми. “Біоглобін” (Bioglobinum)- комплекс біохімічних сполук в окисленій формі, отриманих з плацентарних тканин людини (ТФД 42 2386-94); випускає НПФ “Медбіоком, ЛТД”, м. Київ. “Т-активін” (препарат-порівняння); виготовляє фірма “Біомед” м. Москва.

Обстежено 170 хворих на генералізований пародонтит, соматично здорових за висновками терапевта. Діагностику пародонтита проводили відповідно з класифікацією М.Ф. Данилевського (1994) і відповідно з загальноприйнятими діагностичними критеріями. Загальноприйняте клінічне та рентгенологічне обстеження доповнювали лабораторними дослідженнями, спеціальними індексами та пробами. Для визначення стійкості ка-пілярів ясен, як об’єктивного критерію, використовували метод дозованого вакууму за В.І. Кулаженком (1960). Крім того, для оцінки стану тканин пародонту використовували папілярно-маргінально-альвеолярний - ПМА (Parma, 1960), пробу Писарєва-Шиллєра, пародонтальний за Russel A.(1956) і гігієнічний за Ю.А. Федоро-вим і В.В. Володкіною (1976) індекси.

Спеціальні методи використовували для оцінки імунологічного стану за реакціями, які характеризують гуморальний і клітин-ний імунітет. В усіх хворих, яких лікували, проводили: кількісний аналіз основних класів імуноглобулінів (G,A,М) у сироватці периферійної венозної крові з ліктьової вени ; визначення IgG, IgA, IgМ, sIgА у змішаній нормальній слині.

Кількісний склад імуноглобулінів визначали методом радіальної імунодифузії на агарі (Маncini et al., 1964). У реакції використовували моноспецифічні стандартні антисироватки до людських імуноглобулінів класів G,A,М, які були отримані з науково-виробничого центру “Мед Біо Спектр” (Москва) - набори “Статус-К” і “Статус-І”.

Проводили визначення процентного складу й абсолютної кількості Т- і В-лімфоцитів у периферійній венозній крові з ліктьової вени. Лімфоцити виділяли з гепаринизованої крові (50 ОД гепарину на 10 мл крові) методом диференційованого центрифугування на градієнті фікол-верографін. Для виділення Т-клітин користувалися методом спонтанного розеткоутворення (Jondal et al., 1972).

У всіх обстежених реєстрували початковий рівень гігієни ротової порожнини, проводили професійне видалення зубних відкладень та полірування поверхонь зубів,також пацієнтів навчали методам гігієни ротової порожнини.В залежності від глибини пародонтальних кишень проводили хірургічне лікування (кюретаж). При необхідності видалення зубів, збереження яких становилося неможливим, їх видаляли. Місцеве медикаментозне протизапальне лікування включало рясне промивання пародонтальних кишень 0,02% розчином хлоргексидина біглюконата, аплікації метилурацилової пасти під парафінову пов’язку на 30 хвилин. Рухливі зуби шинували з використанням стрічок “Fibersplint”, “Glass Spen”. Крім цього хворим призначали вітамін С та дімедрол в загальноприйнятих дозах.

Хворі на пародонтит у залежності від загальної терапії були поділені на такі групи:

I група (контрольна) – хворі на пародонтит (44 особи), яким призначали традиційне комплексне лікування з використанням препарату “Т-активін” підшкірно в дозі 1 мл на добу протягом 10 діб.

В залежності від індивідуальної чутливості до “Амніоцену” або “Біоглобіну” були сформовані дві наступні групи:

II групу склали хворі на пародонтит (56 осіб), які поряд з традиційними місцевими втручаннями отримували “Біоглобін” в добовій дозі 2 мл внутрім’язово протягом 10 діб (спосіб, розроблений нами, патент на винахід 59111А від 15. 08.2003);

У III групу були включені хворі на пародонтит (70 осіб), яким проведено комплексне лікування (спосіб, розроблений нами, патент на винахід 30696А від 15. 12.2000), яке полягало в тому, що з метою імунокорекції хворі додатково отримували “Амніоцен” по 1 мл підшкірно щодоби протягом 10 днів.

В кожній із груп була ідентична тяжкість захворювання.

Результати оцінювали після закінчення курсу лікування та у віддалені терміни - через 6 міс- 1,5- 2 -3роки.

Отримані результати досліджень оброблені методом варіаційної статистики з використанням критерію достовірності t Стьюдента.

Результати досліджень. Для виявлення побічних реакцій препаратів із плаценти людини – “Амніоцена” і “Біоглобіна”, в першу чергу, досліджували алергізуючі властивості препаратів у реакціях загальної й кожної анафілаксії. Встановлено, що “Амніоцен” і “Біоглобін” у всіх досліджуваних дозах не проявляють алергізуючих властивостей.

Для оцінки впливу препаратів на гуморальну ланку імунітету визначали тітри антитіл і число антитілоутворюючих клітин (АУК) в селезінці. Результати досліджень показали, що в низькореагуючої лінії мишей С57ВL амніоцен у дозі 5,0 мг/кг і біоглобін у дозі 14,0 мг/кг достовірно збільшували кількість АУК (контроль 61,0±7,2, дослід: амниіоцен- 91,0±10,1, біоглобін -108,0±11,1), у мишей лінії СВА збільшували кількість АУК в усіх досліджуваних дозах, що свідчить про можливість впливати на синтез антитіл. При безпосередньому визначенні рівня антитіл в сироватці тварин ця тенденція збереглася.

При дослідженні впливу “Амніоцена” та “Біоглобіна” на клітинну імунну відповідь вивчали ефекторну можливість лімфоцитів у реакції трансплантаційного імунітету. Було встановлено, що препарати в досліджуваному діапазоні доз не впливали на активність трансплантованих лімфоцитів, що свідчить про відсутність впливу на реакцію “трансплантат проти хазяїна”. Індекс інактивації колонієутворюючих одиниць (КУО) у “Біоглобіна”- від 52,6до 33,7 %, у “Амніоцена”- від 53до 40,1у контролі - 56,0у препарата порівняння “Т – активіна” - 40,6

При вивченні впливу препаратів на кооперацію Т – і В – лімфоцитів установлено, що “Амніоцен” у дозі 5 мг/кг і “Біоглобін” у дозі 14,0 мг/кг значно посилювали ефект взаємодії Т – і В – лімфоцитів, про що свідчить збільшення кількості АУК в селезінці тварин (240,0±20,2 і 278,3± 18,3 відповідно). Дані про кількість АУК в цих дослідах фактично відповідали кількості АУК в селезінці тварин, де застосовувався “Т- активін” (244,6±30,1).

При індукції гіперчутливості сповільненого типу (ГСТ) у сенсібілізованих еритроцитами барана (ЕБ) тварин після введення “Амніоцена” в дозах 2,5 і 5 мг/кг індекс реакції (ІР) підвищився до 31,6і 34,2відповідно. Після введення “Біоглобіна” ІР підвищився в дозі 7,0 мг/кг - 33,4а в дозі 14 мг/кг-52,2(при контролі –8,8±0,89що свідчить про посилення активності формування ГСТ під впливом плацентарних препаратів. Цей висновок підтверджується результатами, отриманими в наступному досліді у сублетально випромінених (5Гр) мишей, коли порушується імунологічна реактивність організму. Уведення тваринам “Амніоцену” в дозі 5 мг/кг і “Біоглобіну” в дозі 14 мг/кг стимулювало формування ГСТ в 2,5 – 3 раза.

Було вивчено два найбільш важливих критерія оцінки специфічної активності досліджуваних препаратів: пригнічення проліферації стовбурових клітин (мітостатичний ефект) та відміну інактивації ендогенних стовбурових клітин (лімфотоксична дія).

“Амніоцен” і “Біоглобін” у всіх визначених дозах не виявили мітостатичного ефекту, про що свідчать середні числа КУО в досліджуваних групах тварин, які не відрізнялися достовірно від середніх чисел КУО в контрольній групі.. Обробка тварин препаратами не впливала на гомотрансплантаційну активність пересаджених лімфоцитів, оскільки процент КУО, які вижили, суттєво не відрізнявся від контрольного. “Амніоцен” і “Біоглобін” в усіх досліджуваних дозах не чинили інгібіруючого впливу на швидко проліферуючі клітини, не володіли мітостатичною дією, не пригнічували функціональну активність лімфоцитів, таким чином не володіли лімфотоксичною дією.

У реакції бласттрансформації лімфоцитів обробка лімфоцитів “Амніоценом” і “Біоглобіном” у всіх випробуваних дозах не викликала суттєвого підвищення кількості бластів у порівнянні з спонтанною бласттрансформацією. Кількість бластів була суттєво нижче процента бласттрансформації в культурах, оброблених фітогемаглютиніном (ФГА), що підтверджує відсутність мітогенної активності препаратів (р<0,01).

При визначенні впливу “Амніоцену” і “Біоглобіну” на фагоцитарну активність макрофагів ПЕ в мишей лінії СВА встановлено, що препарати суттєво змінювали фагоцитарну активність макрофагів й індекс фагоцитозу: “Амніоцен” активізував фагоцитоз у 1,6 рази, а “Біоглобін” - в 1,3 рази. Разом з тим, вони помітно впливали на одну з основних функцій фагоцитів - їх перетравлюючу можливість, достовірно (р<0,05) підвищували індекс завершеності фагоцитозу в порівнянні з контролем. У НСТ-тесті, який дозволяє отримати уяву про порушення в системі окислювального метаболізму фагоцитів, “Амніоцен” і “Біоглобін” достовірно (р<0,05) підвищував кількість НСТ-позитивних нейтрофілів, що свідчить про здатність препаратів підвищувати ефективність мікробоцидних систем макрофагів.

Таким чином, на різних експериментальних моделях установлені імуномодулюючі властивості “Амніоцену” й “Біоглобіну”.

При порівнянні клінічної картини пародонтиту з імунологічними показниками ми підтвердили раніше опубліковані дані (И.В. Безрукова, 2001; Л.А Малиновська,1993; Г.Ф. Білоклицька,1995; І.С. Мащенко,2002), що у хворих на пародонтит відбувається пригнічення Т-клітинної ланки імунітету (Е-РОК - 42,3±0,5 проти 54,8±1,0 у контролі). Установлений взаємозв’язок обговорених імунологічних показників з тяжкістю клінічних проявів запально-деструктивного процесу в пародонті: у хворих з хронічним патологічним процесом I ступеня тяжкості в пародонті констатовано помірне зниження розеткоутворюючої функції лімфоцитів, більш виражене пригнічення Т- клітинної ланки відмічалося у хворих з II і III ступенями тяжкості пародонтита (відповідно Е-РОК-50,8±0,8; 40,3±0,8; 36,1±1,3). Включення імуномодуляторів до комплексного лікування пародонтита ліквідувало запальний процес, усувало патологічну рухомість зубів, нормалізувало показники функціональних проб. У всіх основних групах хворих відмічено нормалізацію показників пародонтального індексу та резистентності капіляпів (табл).

Таблиця

Зміни резистентності капілярів і пародонтального індекса

у хворих на хронічний генералізований пародонтит

під впливом імуномодуляторів (М+m)

Спосіб імуномо-дулюючої терапії | Пародон тит ступінь тяжкості | Резистентність капілярів

(в сек) | ПІ

(пародонтальний індекс)

до лікування | після лікуван-ня | до лікування | після лікуван-ня

Т-активін

(n=44)

Амніоцен

(n=70)

Біоглобін

(n=56) |

I(14)

II(15) III(15)

взагаліI(22)

II (30) III(18)

взагалі

I (15) II (26) III(15)

взагалі | 28,6±1,0 26,8±0,8

25,7±0,8

26,9±1,3

28,5±1,5

26,8±0,9

25,7±0,9

27,0±0,8

28,6±1,0

26,8±1,2

25,7±1,0

26,9±1,1 | Р<0,05

Р<0,05

Р<0,05

Р<0,05

Р<0,001

Р<0,001

Р<0,001

Р<0,001

Р<0,001

Р<0,001

Р<0,001

Р<0,001 | 53,3±1,0

51,2±1,0

49,1±1,0

51,2±1,1

70,3±1,0

69,3±1,0

68,3±1,0

69,3±1,0

72,6±0,9

70,4±0,9

68,2±0,9

70,4±2,2 | 1,45±0,15

2,00±0,20

4,40±0,40

2,60±0,20

1,45±0,10

2,00±0,20

4,40±0,40

2,60±0,10

1,45±0,10

2,00±0,20

4,40±0,40

2,60±0,10 | Р<0,05

Р>0,05

Р>0,05

Р>0,05

Р<0,01

Р<0,01

Р<0,01

Р<0,01

Р<0,05

Р<0,05

Р<0,05

Р<0,05 | 1,36±0,1

1,7±0,1

4,2±0,1

2,4±0,1

0,8±0,2

1,5±0,1

3,4±0,1

1,9±0,2

0,8±0,2

1,0±0,1

3,0±0,2

1,6±0,2

Примітка: Р-достовірність між даними до і після лікування.

Патологічна рухомість зубів у ближчі строки після лікування змінилася в сторону покращення їх статики. Призначення імунотропних препаратів у поєднанні з місцевим втручанням у хворих основних груп, як показали наші спостереження, сприяє швидшій інволю-ції клінічних змін. Порівняння частоти і строків ліквідації запального процесу у хворих контрольної й основних груп показало, що при застосуванні пропонованих імунокоригуючих засобів уже на 8-9 день комплексної терапії в більшості хворих, які отримували “Амніоцен” (у 63 із 70; 90,0або “Біоглобін” (у 45 із 56; 80,3зникали ознаки запалення в пародонті.. У хворих контрольної групи в ці терміни лікування в основному добивалися зниження активності запалення (у 27 із 44 - 61,3

У хворих III групи, які отримували “Амніоцен”, суб’єктивні й об’єктивні клінічні ознаки пародонтита зникали в більшій кількості на 2,6±0,3 дні раніше, а у хворих П групи, при використанні “Біоглобіну”, на 2,3±0,2 дні. раніше, ніж в контрольній групі..

Таким чином, порівняльне вивчення ефективності лікування хворих основної та контрольної груп за всіма клінічними критеріями виявило наявну перевагу при застосуванні імунотропних препаратів “Амніоцену” і “Біоглобіну”.

Слід зазначити, що усунення запалення в тканинах пародонту мало місце за умов нормалізації лабораторних показників, які наступали під впливом імунокоригуючої терапії.

Найбільші позитивні зміни резистентності капілярів і пародонтального індексу спостерігалися в групах хворих, які отримували “Амніоцен” і “Біоглобін”.

Ступінь нормалізації імунологічної реактивності виявилася найбільшою у хворих, які отримували “Амніоцен”. У цьому випадку відмічалося поступове відновлення кількості лімфоцитів за реакцією Е-РОК (%) до межі умовної норми (безпосередньо після лікування при I ступені тяжкості пародонтита 54,21±1,0; при II ступені- 54,44±2,8; при III ступені- 52,35±1,8 у порівнянні з 50,8±0,8 при I ступені тяжкості, 40,3±0,8 при II ступені тяжкості, 36,1±1,3 при III ступені тяжкості захворювання до лікування, через 6-10 місяців відповідно 52,3±1,2 при I ступені, 51,32±1,2 при II, 48,8±4,1 при III ступені тяжкості пародонтита; р< 0,05).

Найбільш стійкий імунокоригуючий ефект на ЕАС-РОК здійснював “Амніоцен”. Препарат сприяв стабільній нормалізації даного показника після закінчення курсу в 60 із 70 досліджуваних (85,7Досягнуті результати зберігалися протягом 6 місяців у всіх хворих і в строки 1,5-2 роки в пацієнтів, яких вилікували із застосуванням “Амніоцену”. Вміст В- лімфоцитів (%) у хворих даної групи нормалізувався на 17-20-й день до закінчення комплексної терапії (при I ступені тяжкості 18,0±0,1, при II –19,0±0,9, при III - 20,4±2,3 у порівнянні з 24,8±0,7 при I, 26,2±0,9 при II і 24,3±0,98 при III ступені тяжкості пародонтита до лікування) після чого реєструвалася їх стабілізація (через 6-10 місяців - 16,2±0,1 при I ступені, 18,0±0,3 при II, 20,0±1,0 при III ступені тяжкості пародонтита), що статистично вірогідно.

Під впливом “Амніоцену” до кінця лікування спостерігалося виражене достовірне (р<0,05) зниження рівня імуноглобуліну IgG(г/л) у сироватці периферійної венозної крові до 14,3±0,21 з 18,3±0,4 при I ступені, до 16,4±0,75 з 22,1±0,1 при II ступені, до 15,9±0,81 з 22,3±0,2 при III ступені тяжкості пародонтита; IgM до 1,05±0,43 з 0,9±0,18 при I ступені, до 0,99±0,4 з 0,2±0,3 при II ступені, до 0,99±0,31 з 0,19±0,2 при III ступені тяжкості пародонтита; IgA до 1,9±0,19 з 1,8±0,21 при I ступені, до 1,8±0,3 з 1,2±0,8 при II ступені, до 1,1±0,16 з 1,0±0,2 при III ступені. Через 1,5-2 роки після базової терапії, яка включала “Амніоцен”, вміст імуноглобулінів залишався в межах умовної норми (відповідно IgA - 1,9±0,1; IgG - 14,3±0,3; IgM – 1,05±0,1).

Віддалені клінічні результати проаналізовані в процесі диспансерного нагляду й обстеження в 97 із 129 хворих (75,2з ліквідованим повністю запальним процесом у білязуб-них тканинах. При цьому встановлено, що у 81 хворого (83,5 протягом 6-10 місяців після комплексної терапії клінічне покращення продовжувало зростати до клініко-рентгенологічної стабілізації, яка тривала 1,5-2 і більше років. У 9 хворих (9,3ефект лікування зберігався до 6-8 місяців, у 7 (7,2через 3-4 місяця після лікування наступило загострення процесу.

Аналіз порівняння віддалених групових результатів дозволяє зробити висновок про те, що призначення імуномодуляторів сприяє отриманню не тільки позитивних результатів комплексної терапії, але й тривалої клініко-рентгенологічної стабілізації процесу. Так, через 1,5 - 2 та більше років у групі хворих, яких лікували “Амніоценом”, досягнута клініко-рентгенологічна стабілізація у 61 із 63 хворого (96,8з ліквідованим за-паленням у пародонті, у 2 (3,2слабо виражені ознаки запалення в пародонті реєструвалися через 12 - 16 місяців після застосування лікувального комплексу.

Результати комплексної терапії, яка включала застосування “Біоглобіну”, були менш ефективними, ніж при застосуванні “Амніоцену”: стійка клініко-рентгенологічна стабілізація досяг-нута в 33 із 45 досліджуваних (73,3ефект лікування залишався задовільним до 6 - 8 місяців у 8 (17,7був нестійким у 4 хворих (9,0У контрольній групі клініко-рентгенологічна стабілізація досягнута в 13 із 21 пацієнта (61,9

Оцінюючи результати лікування хворих пародонтитом із застосуванням плацентарних препаратів, можна відмітити, що призначення їх є досить ефективним. Ми не спостерігали будь-яких побічних явищ, а терапев-тичний ефект як в найближчі, так й у віддалені строки був достатньо високим: при використанні “Амніоцену” він досягав 96,8при використанні “Біоглобіну”- 73,3у той час, як у контрольній групі - 61,9

При динамічному дослідженні імуноглобулінів слини G, А і sIgA в групах хворих при I, II, III ступені суттєвих змін показників не виявлено. У пацієнтів, які отримували “Амніоцен” – sIgA (г/л) при I ступені до 0,27±0,01 з 0,20±0,01; при II ступені до 0,26±0,01 з 0,19±0,01; при III ступені до 0,24±0,01 з 0,17±0,01. Через 6-10 місяців їх вміст стабілізувався IgG(г/л) - 0,26±0,01 (I ступінь), 0,24±0,01 (при II ступені), 0,22±0,01 (при III ступені); IgA (г/л) - 1,9±0,01 (I ступінь), 1,8±0,01 (при II ступені), 1,±0,01 (при III ступені); sIgA (г/л) - 0,26±0,01 (I ступінь), 0,24±0,01 (при II ступені), 0,22±0,01 (при III ступені).

Напрямок імунологічних змін у хворих, які отримували “Т-активін”, мав деякі відмінні особливості від таких у попередньої групи. Так, не дивлячись на те що кількість Т-лімфоцитів після імунотерапії відновилася, у наступні періоди спостережень кількість їх знижувалася (Е-РОК(%) - I ступінь: 50,8±0,8 до лікування, 53,2±1,0 після лікування, 51,4±1,2 через 6-10 місяців; II ступінь: 26,6±0,9 до лікування; 21,0±1,0 після лікування; 19,4±0,1 через 6-10 місяців; III ступінь: 24,3±0,98 до лікування; 18,7±0,01 після лікування; 16,2±0,1 через 6-10 місяців), що статистично вірогідно (р<0,05). Нормалізація кількості В-розеткоутворюючих лімфоцитів у периферійній крові відмічена тільки у 4-х із 44 досліджуваних (9,0через 2 місяці після лікування.

Вивчення складу імуноглобулінів після лікування “Т- активіном”, показало, що їх рівень змінювався менше, ніж у хворих, які отримували “Амніоцен”.

Підтвердженням тому, що “Амніоцен” у хворих на пародонтит має більш виражену дію, ніж “Т-актівін”, є не лише наведені дані, але й той факт, що кількість осіб з незмінними показниками гуморального імунітету після лікування “Амніоценом” була значно більшою (66 з 70 осіб- 94,2 -ніж Т-активіном - (у 4-х із 44 осіб - 9

Застосування “Біоглобіну” у хворих на хронічний генералізованний пародонтит позитивно впливало переважно на кількість Т-клітин, рівень імуноглобулінів усіх класів, менше- на кількість В- лімфоцитів. Так, відмічене поступове відновлення кількості Т- клітин безпосередньо після лікування (I ступінь - до 53,2±1,0; II ступінь – 53,2±0,9; III ступінь - до 50,2±1,2). Але ця тенденція менше виражена, ніж при застосуванні “Амніоцену”. “Біоглобін” позитивно впливав також на рівень імуноглобулінів усіх класів. До закінчення лікування спостерігали достовірне зниження імуноглобулінів IgG, а у віддалені строки (6-10 місяців) спостерігали тенденцію до їх підвищення.

“Біоглобін” менше впливав на кількість В- лімфоцитів. Препарат сприяв довгій стабілізації гуморальних факторів захисту після закінчення курсу в 49 із 56 осіб (87,5

Уведення “Біоглобіну” в комплексну терапію пародонтита доз-волило досягти позитивної динаміки вмісту Е-розеткоутворюючих лімфоцитів на 30-33 добу після курсу імунотерапії. Однак, якщо у хворих, які отримували “Амніоцен”, у подальшому кількість Е-РОК продовжувала збільшуватися, то у хворих, яким уводили “Біоглобін”, виявилися коливання кількості Т-лімфоцитів з по-ступовою тенденцією до їх зниження. У групі хворих, які отримували “Амніоцен”, відбувалося плавне підвищення кількості Т-клітин до межі умовної норми в залежності від початкового рівня Е-РОК клітин: при різкому зниженні до 2-го місяця; при помірному - до I місяця й при незначному - відразу після курсу імунотерапії.

У хворих, які отримували “Т-активін”, на початковому етапі диспансерно-го нагляду кількість Е-РОК не мала тенденції до збільшення.

У переважній більшості досліджуваних хворих на пародонтит, які отримували “Біоглобін” (у 49 із 56 – 87,5наприкінці курсу імунотропної терапії показник В- системи імунітету по ЕАС-РОК досягав рівня практично здорових людей. Так, при початково високих значеннях ЕАС-РОК кількість В- лімфоцитів зни-жувалася до нормального рівня протягом 3-х тижнів курсу імунотерапії, після чого реєструвалася її стабілізація.

Використання лікувальних комплексів, які включали призначення імунотропні засоби, приводило до значної корекції імуноглобулінів крові й імуноглобулінів слини.

Результати досліджень дозволили встановити, що під впливом “Амніоцену” у хворих на пародонтит зниження IgG у сироватці периферійної венозної крові було значнішим, ніж тих, кого лікували “Біоглобіном”. Рівень IgG і IgМ у них нормалізувався до закінчення лікування, вміст IgА залишався до цього часу декілька пониженим. Уміст імуноглобулінів G, М і А у хворих, яких лікували “Біоглобіном”, до закінчення комплексної тера-пії виходив за межі норми. Корекція всіх класів імуноглобулінів у хворих, яких лікували “Амніоценом” була досягну-та на 20-25 день після комплексної терапії, у пацієнтів, яким призначали “Біоглобін” - на 30-35 день.

Таким чином, можна зробити висновок: підтверджено, що у хворих на хронічний генералізований пародонтит є порушення функціональної активності регуляторних клітин імунної системи (Т- і В- лімфоцитів). Сумарний аналіз клінічних й імунологічних показників у хворих на пародонтит і характер лікування показали, що у хворих на генералізований пародонтит доцільно застосовувати імуномодулятори “Біоглобін” або “Амніоцен”, враховуючи індивідуальну чутливість. Застосування поряд з базовою терапією “Амніоцену” і “Біоглобіну” за розробленою нами методикою прискорює строки лікування пародонтита за рахунок значного підвищення захисних реакцій організму й дозволяє досягти в більшій кількості осіб довгої клініко-рентгенологічної стабілізації стану в пародонті..

ВИСНОВКИ

У дисертації на основі експериментальних і клінічних досліджень проведено теоретичне узагальнення і нове рішення наукової задачі, яка полягає в обгрунтуванні імунотропних властивостей плацентарних препаратів – “Амніоцена” і “Біоглобіна”, розкритті патогенетичної ролі порушень функції клітинної і гуморальної ланок імунної системи у хворих на хронічний генералізований пародонтит, а також у виявленні позитивного лікувального ефекта плацентарних препаратів на імунний захист і усування або (послаблення) клінічних проявів захворювання.

1. На підставі проведеного експериментального дослідження доведено, що “Амніоцен” у більшій мірі ніж “Біоглобін” у терапевтичних дозах має здатність діяти на клітинну та гуморальну ланку імунної системи (активує клітини макрофагальної фагоцитарної системи і Т-лімфоцити, а також стимулює продукцію антитіл).

2. У хворих на хронічний генералізований пародонтит відбувається значне зниження рівня імунологічної реактивності організму - спостерігається пригнічення клітинної ланки імунітету. При цьому в гуморальній ланці імунітету в даної категорії хворих виявлені різнонаправлені зміни –підвищення рівня IgG, зниження IgA і IgМ та секреторного sIgA.

Зниження рівня Т-лімфоцитів у хворих на генералізований пародонтит, ступінь тяжкості є показанням до проведення імунокоригуючої терапії..

3. Використання “Амніоцену”, який виявляє виражені імуномодулюючі властивості, у комплексній терапії хворих на генералізований пародонтит сприяє позитивній динаміці в клінічному перебігу захворювання в 90% та приводить до достовірного покращення й навіть нормалізації більшості показників клітинного та гуморального імунітету.

Включення в комплексну терапію хворих на генералізований пародонтит плацентарного препарату “Біоглобін” дозволяє ліквідувати запалення в тканинах пародонтуу 80,3% хворих і досягти нормалізації показників Т- і В систем імунітету.

4. Порівняльна характеристика ближчих та віддалених результатів комплексного лікування генералізованого пародонтиту із застосуванням плацентарних препаратів показала, що “Амніоцен” відрізняється більш вираженими імунотропними властивостями, ніж“Біоглобін” (відповідно кількість осіб з незмінними показниками гуморального й клітинного імунітету після їх використаннябули 94,2% та 87,5%).

У віддалені строки найбільш ефективним за всіма вивченими параметрами виявився препарат “Амніоцен” (клінічна реміссія спостерігалась у 96,8% хворих) та “Біоглобін”( клінічна реміссія у-73,3% хворих).

5.Розроблені та впроваджені в клініку способи комплексного лікування генералізованого пародонтиту плацентарними препаратами “Амніоценом” і “Біоглобіном”, що дало можливість досягти клініко-рентгенологічної стабілізації стану тканин пародонта у 83,9% хворих і обгрунтувати необхідність включення до комплексного лікування хронічного генералізованого пародонтита плацентарних препаратів, у залежності від ступеня тяжкості та чутливості до препаратів.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Перед призначенням плацентарних препаратів необхідно визначити індивідуальну чутливість хворого до “Амніоцену” або “Біоглобіну”.

2. Плацентарний препарат “Амніоцен” рекомендується застосовувати в комплексній терапії хронічного генералізованого пародонтита, як імуномодулюючий засіб, який сприяє скороченню строків лікування й підвищенню його ефективності, підшкірно по 1 мл протягом 10 діб.

3. Плацентарний препарат “Біоглобін” рекомендується застосовувати в комплексній терапії хронічного генералізованого пародонтита, як імуномодулюючий засіб, який сприяє скороченню строків лікування й підвищенню його ефективності, в/м по 2 мл кожен день протягом 10 діб.

СПИСОК ДРУКОВАНИХ НАУКОВИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

АНОТАЦІЯ

Герман С.І. ”Обґрунтування застосування плацентарних препаратів у комплексному лікуванні генералізованого пародонтита”. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.22- стоматологія. – Українська медична стоматологічна академія МОЗ України.- Полтава, 2004.

Дисертацію присвячено вивченню особливостей імунних порушень у хворих на генералізований пародонтит, вивченню імуномодулюючих властивостей плацентарних препаратів “Амніоцену” та “Біоглобіну” й розробці методу імуномодуляції в комплексному лікуванні цього захворювання.

Установлені різнонаправлені порушення з боку імунної системи у хворих на генералізований пародонтит.

Експериментально доведено, що протизапальні препарати “Амніоцен” та “Біоглобін”є імунологічно безпечними, мають здатність впливати на клітинну ланку імунної системи, а також здійснюють виразну стимулюючу дію на антитілогенез, що й зумовлює доцільність їх використання як імуномодулюючий засіб.

Уперше при лікуванні хворих на генералізований пародонтит застосовані препарати плаценти “Амніоцен” та “Біоглобін”, як імуномодулятори, установлений виражений терапевтичний ефект та розроблений спосіб комплексного патогенетичного лікування генералізованого пародонтита з “Амніоценом” та “Біоглобіном”.

Розроблений і впроваджений у лікувальну практику стоматології новий спосіб патогенетичного лікування пародонтита із застосуванням препаратів плаценти “Амніоцену” або “Біоглобіну” дозволяє скоротити терміни лікування і досягти стійкої ремісії.

Ключові слова: генералізований пародонтит, клітинний і гуморальний імунітет, лікування, амніоцен, біоглобін.

АННОТАЦИЯ

Герман С.И. “Обоснование применения плацентарных препаратов в комплексном лечении генерализованного пародонтита”. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.22. стоматология.- Украинская медицинская стоматологическая акдемия МОЗ Украины.- Полтава, 2004.

Диссертация посвящена изучению особенностей иммунных нарушений у больных генерализованным пародонтитом, изучению иммуномодулирующих свойств плацентарных препаратов “Амниоцена” и “Биоглобина” и разработке метода иммуномодуляции в комплексном лечении этого заболевания.

Установлены различные нарушения со стороны иммунной системы у больных генерализованным пародонтитом: наблюдается угнетение клеточного звена иммунитета и показателей фагоцитарной активности нейтрофильных гранулоцитов, соответственно клиническим степеням тяжести генерализованного пародонтита. При этом в гуморальном звене иммунитета у данной категории больных