Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

ГРИШИНА Сніжана Володимирівна

УДК 070.1: 821.161.2-92 “1960/1990”

УКРАЇНСЬКА ПУБЛІЦИСТИКА 60-х і 90-х РОКІВ

ХХ СТОЛІТТЯ

У КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ

(ідеї і тенденції)

10.01.08 – журналістика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КИЇВ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі періодичної перси Інституту журналістики

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, професор

Ярмиш Юрій Феодосійович,

Інститут журналістики Київського національного

університету імені Тараса Шевченка.

професор кафедри періодичної преси

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Шкляр Володимир Іванович,

Інститут журналістики Київського національного

університету імені Тараса Шевченка,

професор кафедри міжнародної журналістики

кандидат історичних наук, професор

Кривошея Григорій Петрович

Київський міжнародний університет,

завідувач кафедри теорії та історії журналістики

Провідна установа: Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

(Міністерство освіти і науки України)

Захист відбудеться 14 лютого 2005 року о 14 голині на засіданні

Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного

Університету імені Тараса Шевченка (04119, Київ, вул.. Мельникова, 36/1).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці

Ім. М.О. Максимовича Київського національного університету імені

Тараса Шевченка (01033, Київ, вул.. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 12 січня 2005 року.

Вчений секретар спеціалізованої ради

Доктор філологічних наук Сидоренко Н.М.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі пояснюється вибір теми, її актуальність, зв’язок роботи з науковими темами Інституту журналістики, де і виконувалася дисертація. Тут також обґрунтовується тема і завдання дослідження, предмет і об’єкт наукового пошуку, називаються обрані методи дослідження, розкривається наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, запропонованих висновків, вказується особистий внесок здобувача у підготовці до друку наукових праць, відзначається апробація результатів наукового пошуку на конференціях і конгресах, подається список опублікованих праць.

Перший розділ “Публіцистика: факти, явища, судження” має методологічний характер, у ньому здійснено огляд практично усіх наукових праць, присвячених феномену публіцистики. Розглянуто усі кандидатські та докторські дисертації, захищені з даної теми при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, а це 16 робіт. Проаналізовано внесок у розвиток теорії та становлення самого жанру корифеїв публіцистики В.Й. Здоровеги, В.В. Лизанчука, А.З. Москаленка, Н.М. Шудрі (Н.М. Сидоренко), Ю.А. Лазебника, В.А. Качкана, М.П. Подоляна, М.І. Скуленка, Д.М. Прилюка, В.В. Учонової, М.Г. Мезенцева, В.В. Овечкіна, Е.Б. Межелайтіса, А.А. Аграновського, І.М. Дзялошинського, І.М. Шатуновського, А.Я. Зись, Р.Г. Бухарцева, А.А. Казанського, О.І. Журбіна, І.Ф. Архіпова, В.Н. Фоміних, Е.П. Прохорова, Ю.І. Суровцева, Е.І. Проніна, А.А. Тертичного, М.С. Черепахова, В.М. Горохова, Г.В. Колосова. Тут же узагальнено усі тези дослідників, що стосуються понять:. Таким чином, окреслено усі ознаки “чистої публіцистики”, оскільки ними необхідно оперувати у другому та третьому розділах, де вивчено практичні здобутки публіцистів 60-х, 90-х років. Визначені категорії необхідні і для вивчення предмету у спеціалізованих вузах. Однак щодо ролі, значення та місця публіцистики у житті народу, то їх необхідно переглянути, -- ця думка є основним лейтмотивом першого розділу. На підтвердження даного переконання наведено ряд цитат з найбільш популярних теоретичних праць, де публіцистика ототожнюється із основним засобом комуністичного виховання громадян. До того ж, дослідження останніх років сконцентровані, в основному, на проблемах журналістики, а не публіцистики (тут розглянуто 30 книг, виданих протягом кількох останніх років). Тому у першому розділі “Публіцистика: факти, явища, судження” наголошується на тому, що потрібно показати основні ознаки публіцистики перших років державної незалежності, це публіцистика нової якості. До речі, такі дані можуть ґрунтуватися на висновках третього розділу дисертаційної роботи, де проаналізовано і прокоментовано значну кількість статей 90-х років.

У другому розділі “Світоглядно-естетичні наслідки шістдесятництва” при вивченні творчості шістдесятників автором дисертації введено в текст їхні біографії, оскільки такі дані рідкісні, а інформація про роки ув’язнення та перебування на засланні необхідна для показу ідейних переконань згаданих митців, бо і публіцистика аналізується саме в контексті національного відродження. Таким чином, тут застосовано біографічний метод наукового дослідження. Використання бібліографічно-описового методу дозволило упорядкувати публіцистику, що взята за основу другого розділу відповідно до змісту, мети та проблемності матеріалів. А типологічний, проблемно-тематичний методи дослідження допомогли визначитися із тенденціями, характерними для творчості шістдесятників. “Тенденція: 1. Напрям розвитку чого-небудь. 2. Прагнення, намір, властиві кому-, чому-небудь; // Потяг, схильність до чогось. 3. Провідна думка, ідея художнього, наукового й т. ін. твору; ідейне спрямування”.

Свою позицію з приводу вибору саме такого підходу до вивчення публіцистики шістдесятників автор обґрунтовує тим, що для дослідження знайдено необхідну кількість відповідних джерел. Основою для аналізу стали праці науковців та літературознавців М. Жулинського, Є. Сверстюка, І. Дзюби (праці 90-х років), П. Кононенка, М. Коцюбинської, В. Агеєвої, С. Андрусів, Л. Тарнашинської, В. Медведя, Б. Тихолоза, О. Пахльовської, О. Зарецького. Зроблено висновок, що для публіцистів-шістдесятників були характерні такі світоглядні тенденції: лібералізм – “Який дотримується вільнодумних поглядів: вільнодумство”; гуманізм – “1. Рух, спрямований на утвердження моральних прав людини за земне щастя, чуттєві радощі та вільний вияв своїх прагнень і бажань. 2. Ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності; людяність”; моралізм – від “мораль”: “Система норм і принципів поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства; етика”; патріотизм – “Любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, готовність для них на жертви й подвиги”. При цьому запропонований фактичний матеріал підкріплений кількома цитатами, тезами. Отже, визначено, що лібералізм проявлявся у протистоянні, опозиції, незалежності, опорі публіцистів, запереченні, боротьбі, внутрішній свободі. Особливістю гуманістичного спрямування публіцистики стало те, що митці слова у своїй творчості зверталися до двох типів особистості: людини-трудівника та видатної особи, як правило, знаменитості. При цьому людина сприймалася поза колективом, як одиниця Всесвіту. А ще публіцисти шістдесятих років наділяли людину духовним світом (духовність людини, духовне самовизначення нації, звернення до етичних проблем) – так проявлялася тенденція моралізму. А тенденція патріотизму полягала в обороні національних святинь, національної гідності, у виявленні гордості за свій народ.

На доказ наукової думки, теоретичних обґрунтувань наведено приклади з публіцистичних матеріалів В. Чорновола, Л. Лук’яненка, В. Мороза, Ю. Бадзьо, Є. Сверстюка, О. Тихого, Ю. Литвина, І. Герети, Б. Гориня, М. Гориня, С. Караванського, М. Осадчого. Вячеслав Чорновіл зібрав велику кількість документів і матеріалів про існуючий рух опору в постсталінській радянській системі. Валентин Мороз у своїх статтях розкрив філософію тоталітаризму, її головний інструмент насилля – КДБ. Тенденція патріотизму переважає у публіцистиці Олекси Тихого, значна частина його творів присвячена національній тематиці. Юрій Литвин розкрив суть правозахисного руху в Україні. Місце людини у тоталітарній системі (тенденція гуманізму) розкриває у статтях Юрій Бадзьо. Своєю творчістю метод соцреалізму заперечили Євген Сверстюк, Михайло Осадчий. До проблем культури на сторінках обласної і республіканської преси звертається Ігор Герета, Богдан Горинь. Михайло Горинь розмірковує над психологією праці, виробництва. Тенденція патріотизму характерна для творчості Станіслава Караванського (відстоювання позицій рідної мови). Визначено, що естетична тенденція у шістдесятників -- боротьба за свободу слова, митця, відстоювання справжньої творчості, що, власне, і складало їхню опозицію. У дисертації вона названа “культуротворчістю”. При цьому шлях, запропонований у дисертації для вивчення цього напрямку у розвитку публіцистики, обраний ширший, від досі існуючих літературознавчих досліджень. Проаналізувавши значну теоретичну базу і додавши до неї власні спостереження, автором дисертації запропоновано розглядати тенденцію культуротворчості за трьома напрямками. Перший – естетична незалежність: відстоювання свободи, незалежності творчості, митця. Другий – критика інакшістю: йдеться про заперечення публіцистичним словом методу соцреалізму. І третій напрямок – індивідуалізація: посилення особистісного начала, адже в умовах тоталітаризму певних успіхів митець міг досягнути тільки за умов сповідування власних художніх принципів. Дієвість цих механізмів на практиці підтверджено публіцистикою І. Дзюби та І. Світличного при чому до тенденції культуротворчості можна віднести усю їхню творчість.

Методом припущення у другому розділі запропонована спроба нового підходу до тенденції космізму. “Космізм – художнє відображення в літературі тем, мотивів, безпосередньо пов’язаних із уявленнями людини про космічну сферу”. Дослідження проводилося у два етапи: першою метою було довести, що космізм характерний для публіцистики 60-х років, оскільки досі у згаданому історичному часі він пов’язувався виключно з поезією, а в українській прозі він асоціювався лише із художньою творчістю Олеся Гончара завдяки науковому дослідженню професора А. Погрібного. Гіпотеза підтвердилася, а доказами стала вибірка матеріалів, знайдених у журналі “Вітчизна”, зокрема, оглянуто журнали 1960, 1963, 1966, 1967 років (статті М. Амосова, Б. Ямпольського, Б. Безпалька, Б. Рутковського, Д. Новикова). Другим етапом дослідження було запропонувати кілька видів космізму, оскільки проаналізована публіцистика показала, що це літературне явище можна вивчати за різними критеріями. Було використано словникову базу з теорії літератури і найкращі надбання з філософії та предмету “історія цивілізації”. У результаті припущення та логічного методу запропоновано три види космізму – в залежності від прямого та переносного значення слова. У прямому значенні космізм проявлявся через звернення публіцистів до космічної тематики, введення при обговоренні абстрактних тем прізвищ космонавтів (інших специфічних слів з космічної сфери) – тому названий соціальним, оскільки “Соціальний – 1.Пов’язаний із життям і стосунками людей у суспільстві; // Породжений умовами суспільного життя, певного середовища, ладу; // Існуючий у певному суспільстві. 2.Який має на меті зміну суспільних виробничих відносин”. Якщо ж публіцисти вдавалися до аналітики і при цьому розглядали людину як центр світосприйняття, -- таке явище запропоновано назвати філософським космізмом (категоріальна визначеність “людина – буття – Всесвіт” запозичена з філософії). У цьому контексті нами визначено кілька центральних питань, до яких зверталися у 60-х роках автори статей: створення матеріальних і духовних цінностей; незнищенність людського у людині; вихід на рівень сучасних досягнень цивілізації і культури; оцінка явищ, що відбуваються у світі через їхню шкідливість (корисність) для людини. А космізм, який розкриває глобальні питання, проблеми людства, цивілізацій, запропоновано називати планетарним (цивілізаційним), оскільки: “Глобальні проблеми – це, по-перше, ті, які мають планетарний, загальносвітовий характер, зачіпають життєві інтереси усіх народів і держав; по-друге, загрожують усьому людству у разі, якщо не будуть вчасно вирішені; по-третє, вимагають для свого розв’язання спільних і невідкладних зусиль усіх держав і народів”. При цьому аналіз публіцистики, що підпадає під цей критерій, показав, що планетарні проблеми митці вирішували завдяки введення у текст таких елементів: об’єктів-символів, що показують слабку захищеність цивілізації; суб’єктів, які несуть відповідальність за майбутнє цивілізації; прогнозування близького і далекого майбутнього цивілізації.

Таким чином, другий розділ дисертації показав, що для публіцистики були характерні тенденції лібералізму, гуманізму, моралізму, патріотизму, космізму та культуротворчості. При цьому потрібно пам’ятати, що названі тенденції у публіцистиці 60-х років зустрічаються як у “чистому” вигляді, так і поєднуються одна з одною, взаємопроникають.

У третьому розділі “Інтеграція тенденцій 60-х років у публіцистику 90-х” результати висновків, що були запропоновані у другому розділі, переводяться у площину 90-х років: ці два історичні періоди між собою дуже схожі, наступною метою було вияснити міграцію визначених тенденцій. Більшість з них, що взяли на озброєння шістдесятники, знайшли своє відображення у публіцистиці 90-х років. Основний метод для дослідження тут обрано порівняння. Після аналізу широкого матеріалу (статистика ведеться далі відповідно до підрозділів), помічено, що не втратила своєї актуальності тенденція патріотизму (вивчення теми “українська національна ідея”); своє продовження на сторінках видань знайшов філософський космізм (переосмислення категорій “людина”, “буття”, “Всесвіт”); планетарний космізм (чорнобильська тематика, екологічна проблематика); на шпальтах газет публіцисти 90-х років продовжують розмірковувати над тим, яким має бути головний герой твору (тенденція гуманізму). Факти, використані у другому розділі для визначення тенденцій, їхньої дієвості, детально аналізуються у контексті публіцистики 90-х років за конкретними темами. Саме таким чином пропонується розглядати інтеграцію тенденцій, що запропонували шістдесятники у публіцистику 90-х років.

Отже, “українська національна ідея” (“національна українська ідея”). Переглянуто значну частину публіцистики 1986 – 1991 років на дану тематику (вибірково взято по 10 номерів з кожного року газет “Вечірній Київ”, “Голос України”, “Урядовий кур’єр”, “Літературна газета”, журналів “Вітчизна”, “Дніпро”, “Слово і час”, “Сучасність”). Вона показала, у цей період публіцисти основну увагу зосереджували лише на правомірності існування національної ідеї як такої. Вона ототожнюється із “незалежністю”, “свободою” нашої держави. Негативним явищем при розгляді цього аспекту національної ідеї можна хіба що назвати зловживання термінами, наприклад, “парад суверенітетів”, “єдиний народ“, “розтиначі” та інші. Із 1991 року проблематика “національної (української) ідеї” публіцистами спрямовується в інше русло – дискусії щодо її значення і складових. Запропоновані висновки нами підтверджені на прикладах публіцистики професора Інституту журналістики А. Москаленка, академіка НАН України М. Жулинського, академіка НАН України І. Дзюби, професора Українського вільного університету О. Кульчицького, провідного наукового співробітника Інституту філософії НАН України Ф. Канака, професора Інституту журналістики В. Карпенка (усі статті, що друкувалися у “колонці головного редактора”), доктора фізико-математичних наук А. Свідзинського, кандидата філологічних наук О. Романчика, кандидата філософських наук О. Забужко, поета І. Драча, публіцистів О. Пахльовської, Р. Лиші. Використавши основні переконання зазначених авторів та добавивши логічні роздуми, системно-хронологічний науковий метод, нами запропоновано проблему української національної ідеї надалі аналізувати за такими аспектами:

1) історіографією: відновлення зв’язку часів, культурної, духовної спадковості (етнічні корені, мова, писемність, мистецтво, фольклор);

2) культурним становищем нашої держави;

3) внутрішньо-економічним розвитком України, її геополітичним становищем (формуванням ефективної зовнішньої політики);

4) питання “Україна і Росія”.

Такий вибір напрямків досягнення національної ідеї автору роботи здається вдалим, оскільки розвиток культури – це одне із небагатьох передумов виникнення та існування будь-якої цивілізації (загальноприйнята теорія поняття “цивілізація” за вченнями Тойнбі, Тейяра де Шардена, Шпенглера). Економічний, політичний розвиток країни, її територіальна визначеність завершують список ознак, за якими може функціонувати та чи інша цивілізація. І цілком самостійний аспект “Україна і Росія” нами обраний тому, що питання перспективи співіснування з Росією для України є дуже актуальним, а аналіз сумісності чи несумісності національних інтересів двох держав дуже часто зустрічається у пресі.

Вивчаючи публіцистику ХХ ст. не можна оминути теми аварії на ЧАЕС, вона стала планетарною, глобальною проблемою сучасності, саме на ній пройшло випробування слово письменника, журналіста. При розгляді теми автор дисертації скористався класифікацією періодів висвітлення чорнобильської тематики у ЗМІ за 1986-1992 роки, запропонованої В. Бугримом, вона виглядає так: 1) 26-28 квітня 1986 року – період інформаційного вакууму; 2) 29 квітня – 5-6 травня 1986 року – період інформаційної блокади; 3) 6-14 травня 1986 року – інформаційний прорив; 4) 15 травня 1986 року – 14 лютого 1987 року – період інформаційного хаосу; 5) 15 лютого 1987 року – 1 березня 1989 року – інформаційне розсекречування журналістських матеріалів; 6) 1 січня 1990 року – 31 грудня 1990 року – дослідницька інформаційно-психологічна діяльність ЗМІ і плюралістичне відображення громадської думки; 7) 1 січня 1991 року – 31 грудня 1991 року – період підбиття підсумків діяльності преси, телебачення, радіо, відео і кінематографа з даної тематики; 8) 1 січня 1992 року – квітень 1992 року – період поглибленого і компетентного підходу, відносної відкритості матеріалів у ЗМІ. Висновки дисертанта щодо динаміки публікацій ґрунтуються на огляді публікацій зі 140 газет: найбільша кількість матеріалів надрукована у 1986, 1990, 1991 роках – в період демократії і гласності; 1993, 1994, 1995, 1996 – роки загострення економічної кризи, коли було скорочено фінансування програми з подолання наслідків чорнобильської аварії. Найменша кількість публікацій спостерігалась у роки замовчування правди про масштаби та наслідки аварії на ЧАЕС – 1987, 1988, 1989 роки. Використання жанрово-описового методу дало можливість зробити висновки щодо часу, коли серед публікацій ЗМІ почали домінувати аналітичні жанри, зокрема, вони активізувалися із 90-го року (56% усіх матеріалів), серед домінуючих – стаття, яка відзначається ґрунтовним аналізом матеріалу. Проблемно-тематичний аналіз показав, що у перший рік після аварії публіцистика охоплювала такі питання: висвітлення ліквідації пожежі на ЧАЕС, закриття пошкодженого реактора, припинення радіоактивних викидів у навколишнє середовище, побудова “саркофага”, евакуація населення чорнобильської зони, Прип’яті та населених пунктів тридцятикілометрової зони, розгляд причин аварії. Враження від цих матеріалів: вони містять викривлені факти, носять заспокійливий характер. Аналіз публіцистичних матеріалів наступних двох років (1987-1988 рр.) показав, що більшість з них мала на меті розповісти про завершення будівництва “саркофага”, нормалізацію радіаційної ситуації, будівництво міста енергетиків “Славутич”. Вони, в основному, мають розповідний характер. Кінець 1989 року відзначається тим, що у населення зростає недовіра до того, що написане у пресі, тому перед журналістами стоїть важливе завдання: викрити те, що раніше замовчувалося, показати правду про стан радіаційного забруднення, екологічні, медичні та економічні наслідки аварії. У зв'язку з цим друкуються статті – ґрунтовні дослідження, які часто містять прогнози. Огляд матеріалів, надрукованих після 1990 року, засвідчив, що у ЗМІ відбувся справжній інформаційний вибух по висвітленню чорнобильської тематики: піддано критиці “концепцію 35 бер за життя”, викрито політичних діячів, вчених, негативно причетних до трагедії; у статтях наводяться факти про медичні наслідки аварії – погіршення у людей стану здоров’я; виникають думки про те, що чорнобильські проблеми не вирішуються.

Переглянувши великий масив статей, присвячених аварії на ЧАЕС, хотілося б зазначити, що досі на сторінках наших видань не запропоновано єдиної комплексної системи радіоекологічного моніторингу. З цієї причини, на думку дисертанта, важко робити якісь прогнози з високою часткою ефективності та достовірності щодо ступеня ефективності ліквідації наслідків аварії. Немає і стратегії поведінки з радіоактивними відходами, що знаходяться у зоні відчуження; не запропоновано варіантів реабілітації забруднених територій, хоча це могло б стати незамінним шляхом до покращення екологічної обстановки не тільки в Україні, а й в інших державах. Все ж, якщо давати загальну оцінку значення “чорнобильської” публіцистики, то вона є досить високою – соціологічні дослідження показали, що основним джерелом інформації для населення після аварії стали ЗМІ, де 48,3% складали публікації аналітичних жанрів.

Аналіз гостропроблемної публіцистики показав, що вона, в основному, окреслювалася розглядом екологічних (глобальних) проблем, також серед тем, що переважали -- корупція та бандитизм, підліткова злочинність, при цьому публіцистами 90-х років особлива увага приділяється філософським роздумам, вони намагаються вникнути в психологію своїх героїв. Такі статті містять аналітичну глибину, ґрунтовну оснащеність фактами, для них характерні яскравість і дохідливість стилю, вони містять максимум науковості та популярності. Факти, будівельний матеріал статей, підібрані тут уміло і подані майстрами слова об’єктивно. Автори, що у своїх матеріалах дотримувалися перерахованих вище ознак, порушували проблеми, актуальні на даний період часу, а як результат – такі матеріали не втрачають своєї гостроти і зараз, -- це безперечна ознака справжньої публіцистики, лише вона “не старіє”. При розгляді гостропроблемної публіцистики, зокрема, тієї, що на екологічну тематику, дисертантом зроблено кілька висновків, запропоновано рекомендації для митців пера. Проблемні матеріали обов’язково повинні передбачати висновки із конкретними пропозиціями – шляхами виходу із тієї проблеми, яка розглядалася автором. Для цього потрібно володіти ґрунтовними знаннями з відповідної проблеми, а отже, публіцист не повинен щоразу розпорошуватись на різноманітні теми, а мати вузькопрофільну спеціалізацію. При написанні матеріалів з специфічної тематики рекомендуємо залучати спеціалістів, адже тут не так важливий хід та спосіб викладу думок, як володіння необхідними фактами, пропозиції фахівця. Тут доречно згадати і про навчання справжнього публіциста: він повинен мати вищу освіту. Автор публіцистичного твору також повинен застерігати, попереджати, викликати потрібну реакцію у читача, щоб матеріал мав практичне призначення. При цьому необхідно використовувати усі можливі способи впливу на аудиторію. Коли ж митець слова береться за жанр журналістського розслідування, потрібно пам’ятати про журналістську етику, не переходити межі, встановлені законом. На нашу думку, твір буде повноцінним, якщо поряд із аналізом, логікою використовуватимуться емпіричні дослідження: спостереження, опитування, анкетування та інтерв’ювання. Розглядаючи проблему, необхідно вникати і в причини, що її викликали, цим самим здобуваючи довіру у читача.

ВИСНОВКИ

Аналіз значного масиву періодики 90-х років дав можливість визначити загальну характеристику публіцистики зазначеного періоду, у дисертації названої “публіцистикою перших років державної незалежності”. Основні її ознаки визначаються критеріями, характерними для жанру, в цілому. Однак змінилися теми матеріалів, типаж головних героїв, способи розкриття характерів. Якщо ще пару десятків років тому переважали “передовиці”, де інформаційним приводом служили здобутки, “подвиги” робітників ( у центрі герой твору), то сьогодні увага публіциста, в основному, спрямовується на глобальні проблеми людства, визначні, неординарні події ( у центру твору подія, процес). Якщо раніше при описі героя твору акценти робилися на тяжку працю, то тепер – на освіту, місце роботи, усякого роду нагороди. Змінилася і лексика, якою керуються публіцисти для опису головного героя.

2. Для публіцистики 60-х років характерна тенденція лібералізму -- лібералізм (вільнодумство) проявлявся у протистоянні, опозиції, незалежності, опорі публіцистів, запереченні, боротьбі, внутрішній свободі. Це свобода особи і народу, совісті, переконань, способу життя.

3. Гуманістичне ж спрямування публіцистики полягало у тому, що митці слова у своїй творчості зверталися до двох типів особистості: людини-трудівника та видатної особи, як правило, знаменитості. При цьому головний герой твору сприймався поза колективом, як одиниця Всесвіту.

4. Характерним був моралізм -- наділення людини духовним світом (духовність людини, духовне самовизначення нації, звернення до етичних проблем).

5. Теденція патріотизму (розгляд “національних питань”) полягала в обороні національних святинь, національної гідності, у виявленні гордості за свій народ. Нами виявлено, що новим у публіцистів цього періоду є й інакше сприйняття Батьківщини – воно критичне.

6. Іще одна тенденція шістдесятників – культуротворчість: боротьба за свободу слова, митця, відстоювання справжньої творчості, що, власне, і складало їхню опозицію. Запропоновано розглядати тенденцію культуротворчості за трьома напрямками. Перший – естетична незалежність: відстоювання свободи, незалежності творчості, митця. Другий – критика інакшістю: йдеться про заперечення публіцистичним словом методу соцреалізму. І третій напрямок – індивідуалізація: посилення особистісного начала, адже в умовах тоталітаризму певних успіхів митець міг досягнути тільки за умов сповідування власних художніх принципів.

7. Для публіцистики 60-х років була характерна і тенденція космізму. Виокремлено три його види – в залежності від прямого та переносного значення слова. У прямому значенні космізм (соціальний) проявлявся через звернення публіцистів до космічної тематики, введення при обговоренні абстрактних тем прізвищ космонавтів (інших специфічних слів з космічної сфери). Якщо ж публіцисти вдавалися до аналітики і при цьому розглядали людину як центр світосприйняття, -- така тенденція названа філософським космізмом. У цьому контексті нами визначено кілька центральних питань, до яких зверталися у 60-х роках автори статей: створення матеріальних і духовних цінностей; незнищенність людського у людині; вихід на рівень сучасних досягнень цивілізації і культури; оцінка явищ, що відбуваються у світі через їхню шкідливість (корисність) для людини. А космізм, який розкриває глобальні питання, проблеми людства, цивілізацій, запропоновано називати цивілізаційним. Визначено, що планетарні проблеми публіцисти вирішували завдяки введення у текст таких елементів: об’єктів-символів, що показують слабку захищеність цивілізації; суб’єктів, які несуть відповідальність за майбутнє цивілізації; прогнозування близького і далекого майбутнього цивілізації.

8. Усі названі тенденції рідко зустрічаються у “чистому” вигляді, вони взаємопов’язані. Там, де йдеться про людину, там згадуються і її моральні якості, почуття патріотизму; де згадується боротьба за свободу і незалежність, там же відстоюється і культура творчості. Визначені нами тенденції у публіцистиці 60-х років не лише поєднуються одна із одною, а й взаємопроникають, наприклад, патріотизм, моралізм і космізм можна вважати складовими гуманізму; так само лібералізм – більш ширше поняття, а культуртворчість – його складова.

9. Більшість з тенденцій, що взяли на озброєння шістдесятники, знайшли своє відображення у публіцистиці 90-х років. Не втратила своєї актуальності тенденція патріотизму (вивчення теми “українська національна ідея”); своє продовження на сторінках видань знайшов філософський космізм (переосмислення категорій “людина”, “буття”, “Всесвіт”); планетарний космізм (чорнобильська тематика, екологічна проблематика); на шпальтах газет публіцисти 90-х років продовжують розмірковувати над тим, яким має бути головний герой твору (тенденція гуманізму).

10. Аналіз публіцистики з теми “національна ідея” показав, що у матеріалах журналістам окрім розгляду значення та складових національної ідеї варто подавати конкретні пропозиції щодо національного поступу, розквіту України. Найактуальнішим завданням теоретичних досліджень має стати розробка чіткої концепції розгляду та вивчення національної ідеї.

11. Основне, на чому хотілося б наголосити – це те, що Україна і досі залишається атомною державою, тому потрібно не забувати про ті уроки, висновки, які нам дав Чорнобиль, не допускати, щоб сталися подібні чи якісь інші помилки. Побажання для публіцистів – у матеріалах на тему спиратися на наукові дані, дослідження, а не на безпідставні, голослівні роздуми. Проблеми, пов’язані з аварією на ЧАЕС, переносити у площину сучасності – зараз атомні станції мають багато ще невирішених завдань, переходити на питання масштабні про становище атомної енергетики, політики держави у цій сфері.

12. Якщо патріотизм шістдесятників полягав в обороні національних святинь, національної гідності, то деякі сучасні митці слова намагаються із патріотизму зробити професію. Такі творці не матимуть успіху.

13. Щодо культуротворчості – потрібно відмовитись від заміни “чорного” “білим”, і навпаки: те, що раніше зображувалось у негативному плані, зараз схвалються, часто-густо, незалежно від своєї суті. У такий спосіб світ нашої культури стає чорно-білим, однолінійним, а не складним, багатовимірним.

14. Дискусійним залишається питання відображення особистості. Не потрібно захоплюватись головним героєм твору – повією, мафіозі чи бандитом, оскільки складається враження, що немає позитивних героїв нашого часу.

15. Використовуючи найкращі надбання минулого та нові здобутки, сучасний митець повинен дбати про створення публіцистичного слова нової гармонії і якості. На нашу думку, один із перших кроків до цього: вдале поєднання теорії з практикою.

16. Кілька рекомендацій для авторів, які лише розпочинають свою працю на публіцистичній ниві: проблемні матеріали обов’язково повинні передбачати висновки із конкретними пропозиціями – шляхами виходу із ситуації, що розглядалася автором. Для цього потрібно володіти ґрунтовними знаннями з відповідної проблеми, а отже, публіцист не повинен щоразу розпорошуватись на різноманітні теми, а мати вузькопрофільну спеціалізацію. Автор публіцистичного твору також повинен застерігати, попереджати, викликати потрібну реакцію у читача, щоб матеріал мав практичне призначення. При цьому необхідно використовувати усі можливі способи впливу на аудиторію. Коли ж митець слова береться за жанр журналістського розслідування, потрібно пам’ятати про журналістську етику, не переходити межі, встановлені законом. На нашу думку, твір буде повноцінним, якщо поряд із аналізом, логікою використовуватимуться емпіричні дослідження: спостереження, опитування, анкетування та інтерв’ювання. Розглядаючи проблему, необхідно вникати і в причини, що її викликали, цим самим здобуваючи довіру в читача.

17. Публіцистика постійно розвивається, тому як теоретичний, так і практичний бік питання має перспективи подальшого вивчення. Науковим підґрунтям для детального аналізу цього виду творчості беззаперечно і надалі слугуватиме так званий “золотий фонд” – публіцистика шістдесятників, зокрема, творчість І. Дзюби, І. Світличного, Є. Сверстюка, В. Чорновола, та інших. Роботи публіцистів 90-х років – А. москаленка, В. Шкляра, В. Здоровеги, В. Лизанчука, М. Жулинського, М. Коцюбинської, О. Глушка, В. Карпенка, В. Яворівського, що вдало доповнюють творчу працю своїх попередників, є основною ланкою цілісної концепції подальшого розгортання цього виду творчості. Тенденцією розвитку публіцистики визначає творчість авторів, чиї роботи зумовлюють ідейне спрямування національних інтересів як у 60-х, так і в 90-х років (І. Дзюба, Є. Сверстюк).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гришина С. “Іронічне літературознавство”: публіцистика І. Дзюби // Гуманітарний вісник. Серія: Іноземна філологія: Всеукр. зб. наук. пр. – Черкаси: ЧДТУ, 2002. – Число шосте. – С. 31-33.

2. Гришина С. Космізм у публіцистиці 60-х років: спроба нового підходу до розгляду // Наукові записки Інституту журналістики. – 2001. – Т.6. – С. 40-43.

3. Гришина С. Культурно-політичний аспект у публіцистиці 90-х років: творчість І. Дзюби // Нова філологія. – Запоріжжя: ЗДУ, 2001. -- №2. – С. 131-137.

4. Гришина С. Національна ідея в публіцистиці 90-х років // Наукові записки Інституту журналістики. – 2001. – Т. 5. – С.42-44.

5. Гришина С. Публіцистика Івана Світличного // Культура народов Причорноморья. – Симферополь, 2001. -- №26. – С. 129-132.

АНОТАЦІЯ

Гришина Сніжана Володимирівна. Українська публіцистика 60-х, 90-х років ХХ ст. у контексті національного відродження (тенденції та тематика). – Рукопис.

Дисертація подана на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.08. – журналістика. – Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Київ, 2004.

У дисертації зроблено комплексний аналіз практично усіх відомих на сьогодні теоретичних здобутків у галузі публіцистики. На цій основі визначено основні ознаки у розвитку жанру, названого у роботі “публіцистикою перших років державної незалежності”. Також проведено ґрунтовні дослідження практичних засад у галузі публіцистики, зокрема, 60-х та 90-х років. Завдяки науковим методам систематизовано тенденції, характерні для публіцистики шістдесятників, відповідно, прослідковано їхню інтеграцію у публіцистику 90-х років: детально розглядаються теми українська національна ідея: різні способи розгляду”; “чорнобильська тематика очима публіцистів”; “гостропроблемна публіцистика: не описувати, а застерігати”. Таким чином, виконані мета та завдання, які поставив перед собою дисертант. Окрім цього, у висновках подано ряд рекомендацій для тих, хто лише розпочинає свою діяльність на публіцистичній ниві.

Ключові слова: публіцистика, тенденції, тематика, метод, українська національна ідея, національне відродження, журналістське розслідування, автор, стаття.

АННОТАЦИЯ

Гришина Снежана Владимировна. Украинская публицистика 60-х, 90-х годов ХХ века в контексте национального возрождения (тенденции и тематика). – Рукопись.

Диссертация представлена на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.08 – журналистика. – Институт журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. – Киев, 2004.

В диссертации впервые осуществлено комплексное научное исследование наиболее известных теоретических работ, посвященных сфере публицистики. На основе проанализированных материалов последнего десятилетия ХХ века определено основные характеристики жанра, который в работе назван “публицистикой первых годов государственной независимости”. Основной их смысл определяется общими критериями, характерными для жанра, но в данном случае иными выступают темы статей, тип главных героев, способы отображения характеров главных героев. Если раньше в центре материала показывали рабочего с его достижениями, направленными в развитие страны. Сегодня же основное внимание публицистов сконцентрировано на планетарных проблемах человечества, глобальных вопросах общества (в центре событие). Основные акценты теперь делаются на образование, профессию, место работы, награды разного рода; изменилась и лексика, которую используют для описания характеров.

Также систематически изучено саму публицистику 60-х, 90-х годов. Применяя при исследовании разнообразные научные методы, систематизировано тенденции, тематику. В контексте 60-х гг. определено такие тенденции: космизм (социальный, философский, планетарный), патриотизм, морализм, гуманизм, либерализм, культуротворчество. При этом нужно сделать ударение на то, что они редко встречаются в “чистом” виде, тенденции между собой связаны. Например, там, где рассказывается о человеке, там говорят и о его моральных качествах, патриотическом начале. Где речь идет о борьбе за право на независимость, там вспоминают и о борьбе за свободу слова, творчества. Так же, определенные тенденции проникают одна в другую: патриотизм, морализм, космизм можно считать составными гуманизма, а либерализм, к примеру, более широкое понятие, чем культуротворчество – это его составная часть.

В отношении 90-х годов эти тенденции рассматриваются на примере таких тем: “украинская национальная идея: разные методы изучения”, “чернобыльская тематика: взгляды публицистов”, “остропроблемная публицистика: не описывать, а предостерегать”. Таким образом, поставленные в диссертации цель и задания достигнуты. Кроме того, в выводах подано и рекомендации для начинающих публицистов.

Ключевые слова: публицистика, тенденции, тематика, метод, украинская национальная идея, национальное возрождение, журналистское расследование, автор, статья.

ANNOTATION

Gryshyna Snizhana Volodymyrivna. Ukrainian publicistic of 60-th, 90-th years of XX century in the context of national revival (tendencies and thematic). – Manuscript.

The dissertation is given for obtaining candidate's degree of philological science on speciality 10.01.08. – journalism. – Institute of Journalism of Kyiv National University named after Taras Shevchenko. – Kyiv, 2004.

In the dissertation almost all known today's theoretical achievements in publicistic field were complexly analyzed. On this basis, main features of the genre development, called in the work as "publicistic of first years of state independence" were determined. Also thorough research into practical bases of publicistic field, specifically, 60-th and 90-th years was carried out. Owing to scientific methods it systematized tendencies of publicists of 60-th years and their integration into 90-th years' publicistic: it considered in detail such themes as: "Ukrainian national idea: different methods of consideration"; "publicists' point of view on Chornobyl theme", "problem-pointed publicistic: don't describe but warn". So, the goal and the task posed by dissertant were performed. Moreover, in the conclusions a number of recommendations for the beginners of publicistic activity are presented.

Key words: publicistic, tendencies, thematic, method, Ukrainian national idea, national revival, journalistic investigation, author, article.