при Президентові України

ГУРКОВСЬКИЙ Володимир Ігорович

УДК 35.072.3:65.012.8

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПИТАННЯ ВЗАЄМОДІЇ

ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ

ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

исертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

КИЇВ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник - | доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових аук НИЖНИК Ніна Романівна,

Національна академія державного управління при Президентові України, перший проректор.

Офіційні опоненти : | октор наук з державного управління, професор ШАМРАЙ Василь Олександрович,

начальник факультету податкової міліції Національної академії державної податкової служби України;

кандидат філософських наук

ІБРАГІМОВА Іванна Михайлівна,

докторант Національної академії державного управління при Президентові України.

Провідна установа - | аціональний інститут стратегічних досліджень, відділ політичної комунікації, м.Київ.

Захист відбудеться 12 лютого 2004 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20, к.212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України ( 03057 м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20) .

Автореферат розісланий 10 січня 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.К. Майборода

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Необхідність дослідження організаційно-правових питань взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки зумовлюється тим, що внаслідок формування інформаційного суспільства наприкінці XX століття з’явилася тенденція до невпинного підвищення ролі інформаційних ресурсів у формі електронних даних практично в усіх сферах суспільної діяльності.

Нині оцінка стану, процесів організації, управління, охорони, захисту та регулювання суспільних інформаційних відносин у контексті інформаційної безпеки виходить на рівень головних проблем національної безпеки, охоплює її традиційні складові (військову, економічну, політичну, екологічну тощо) і утворює самостійний соціальний феномен.

Саме цим зумовлений помітний інтерес до цієї теми таких вітчизняних до-слід--ників, як І.В. Арістова, О.М. Бандурка, К.І. Бєляков, В.Т. Білоус, В.М. Бриж-ко, В.Д. Гавловський, В.О. Голубєв, М.В. Гуцалюк, Р.А. Калюжний, О.В. Лит-ви-ненко, І.М. Ібрагімова, М.І. Мельник, Н.Р. Нижник, Г.Г. Почепцов, Г.П. Сит--ник, О.В. Соснін, В.П. Тронь, М.І. Рибак, В.С. Цимбалюк, М.Я. Швець та інших.

Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається тим, що формування в Україні інформаційного суспільства і входження її в число провідних технологічно розвинутих країн світу неможливі без широкого використання в усіх сферах суспільного життя нових інформаційних технологій. Разом з тим динамічність розвитку глобальної інформаційної комп’ютерної мережі Інтернет та доступ до неї широкого кола користувачів потребує одночасної організації й підтримки безпеки інформації, що циркулює в їх комп’ютерних та інформаційних мережах.

Проте широке використання й впровадження сучасних інформаційних технологій і систем поряд з позитивними досягненнями спричинило виникнення низки соціальних, організаційних, юридичних та інших проблем. Серед них - поширення комп’ютерних вірусів, яке досягло значних масштабів і може завдати вагомих збитків як окремим користувачам, так і електронно-обчислювальним машинам (комп’ютерам), системам та комп’ютерним мережам, мережам електрозв’язку органів державної влади. Одним з найбільш поширених видів правопорушень є несанкціоновані проникнення в інформаційні системи з метою зчитування, модифікації, спотворення та знищення інформації. Дослідження показують, що деструктивні наслідки таких правопорушень у деяких випадках уже призвели до витоку службової інформації з мереж Адміністрації Президента України й інших органів державної влади.

Це потребує від органів державної влади вдосконалення не тільки технічного захисту власних систем безпеки комп’ютерних, інформаційних мереж, а й розробки нових підходів та організаційно-правових заходів щодо взаємодії з іншими державними органами, здатними розв’язувати зазначені проблеми на національному рівні.

Отже, актуальність теми дослідження зумовлена практикою державно-управлінської діяльності. Нова якість суспільного буття передбачає, насамперед, запровадження оптимального механізму державного управління, адекватного сучасним історичним обставинам і, відповідно, потребує від науки державного управління визначення, аналізу й узагальнення практики науково обгрунтованих рекомендацій щодо розв’язання наявних проблем, організаційного та правового забезпечення взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки.

Крім того, для України особливо актуальним є міжнародне співробітництво у сфері інформаційної безпеки. Багато проблем, зокрема такі, як подолання нееквівалентного інформаційного обміну, безпека використання міждержавних електронних інформаційних і комунікаційних систем та деякі інші можуть бути успішно розв’язані лише в тісній скоординованій співпраці з іншими державами.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась згідно з планом наукової діяльності кафедри державного управління і менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України та комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України “Державне управління та місцеве самоврядування” у межах наукових досліджень за напрямком “Виконавча влада в Україні: проблеми формування та функціонування” (державний реєстраційний номер 0101 U 002898), з якого автор дисертаційного дослідження був виконавцем по темі.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження - виявити, проаналізувати та узагальнити важливі проблеми, які сьогодні існують в організаційному та правовому забезпеченні взаємодії органів державної влади в питаннях формування, охорони і захисту суспільних інформаційних відносин та науково обґрунтувати шляхи вдосконалення механізму державного управління у сфері національної інформаційної безпеки.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

- здійснити системний огляд українських і зарубіжних науково-практичних джерел щодо вивчення проблем взаємовідносин органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки;

- уточнити зміст поняття “національна безпека” та ввести в науковий обіг науки державного управління категорію “національна інформаційна безпека”;

- розкрити тенденції у сфері національної інформаційної безпеки України в період формування інформаційного суспільства;

- виявити принципи й обґрунтувати основні завдання взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки;

- сформулювати визначення функціональної системи органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки, встановити порядок взаємовідносин структурних елементів цієї системи;

- з’ясувати способи вдосконалення взаємовідносин органів державної влади у сфері підтримки національної інформаційної безпеки на засадах законодавчого регулювання (щодо взаємодії, координації);

- розробити пропозиції й рекомендації щодо розв’язання проблем правового регулювання взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки.

Об’єкт дослідження - суспільні відносини, повязані із захистом життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави від реальних та потенційних загроз в інформаційному просторі.

Предмет дослідження - організаційно-правові питання взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що в державі для ефективного функціонування органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки необхідно розробити дієвий механізм взаємодії органів державної влади і на основі розвитку сучасних положень юридичної науки та науки державного управління виробити теоретико-методологічні засади формування нових підходів до вдосконалення існуючих взаємовідносин органів державної влади у цій сфері. У зв’язку із цим робиться припущення про доцільність створення відповідної нормативно-правової бази, заходів щодо організації взаємодії, координації органів державної влади. Це дасть змогу вдосконалити механізм державного управління у сфері національної інформаційної безпеки.

Методи дослідження. В дисертаційному дослідженні використано широкий спектр сучасних загальнонаукових методів, що ґрунтуються на комплексному, історичному, когнітологічному, семантичному підходах та евристиці. В основу дослідження покладені принципи діалектичного пізнання соціальних явищ і процесів, а також системно-аналітичний, індуктивний, дедуктивний, принципи системно-структурного аналізу, аналізу експертних оцінок, прогностичні методи.

Предмет дослідження обрано з урахуванням ситуаційної оцінки стану вирішення проблем державного управління в сфері національної інформаційної безпеки в Україні. Визначаючи власний гносеологічний підхід, автор спирався на вітчизняний досвід науки державного управління та юридичної науки, відображений у науковій літературі. На основі зібраної наукової інформації з теми дисертаційної роботи, її комплексного аналізу та систематизації визначено вихідні умови та методику проведення досліджень.

Використовуючи системно-аналітичний метод, здійснено огляд літератури за темою дослідження, теоретичне узагальнення розробок і пропозицій провідних вітчизняних і зарубіжних вчених.

З допомогою методу системно-структурного та порівняльно-емпіричного аналізу досліджувався зміст взаємовідносин органів державної влади у сфері гарантування національної інформаційної безпеки. Велику роль цей метод відіграв при з’ясуванні внутрішніх і зовнішніх зв’язків та визначенні завдань і функцій органів державної влади.

Для формулювання висновків, рекомендацій і визначення способів удосконалення механізму взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки застосовувались методи прогнозування (моделювання, узагальнення незалежних характеристик, аналогії).

Важливе значення в дослідженні належить сучасній законодавчій та нормативно-правовій базі, що регламентує державне управління у сфері національної інформаційної безпеки. Загальною методологічною настановою був системний моніторинг діяльності органів державної влади в умовах формування інформаційного суспільства. Обґрунтованість і достовірність основних наукових положень, висновків і рекомендацій на підставі результатів дослідження визначаються за допомогою аналізу експертних оцінок, літературних джерел, репрезентативних статистичних відомостей.

Наукова новизна одержаних результатів визначається внеском автора в удосконалення механізму державного управління у сфері національної інформаційної безпеки на основі наукового узагальнення та обґрунтування організаційно-правових заходів щодо взаємодії, координації роботи органів державної влади. У дисертації вирішено такі завдання:

- уперше в українській науці державного управління розглянуто питання охорони та захисту національної інформаційної безпеки державою за допомогою організаційно-правового механізму взаємодії та координації у сфері захисту державних інформаційних ресурсів;

- удосконалено класифікацію системи органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки виходячи з конкретизації і розкриття правового статусу цих органів через визначення ступеня їх компетенції, повноважень і механізмів їх взаємодії та координації;

- уточнено зміст поняття “національна безпека”; запропоновано ввести до наукового обігу нову категорію - “національна інформаційна безпека”, що має розглядатись як автономний об’єкт наукового дослідження;

- дістали подальшого розвитку методичні підходи до забезпечення ефективності державного управління у сфері національної інформаційної безпеки, які ґрунтуються на вдосконаленні чинного законодавства в галузі суспільних інформаційних відносин, впровадженні дієвого правового механізму організації взаємодії органів державної влади;

- теоретично обґрунтовано необхідність розмежування в нормативно-правових актах понять “координація” і “взаємодія”;

- аргументовано необхідність удосконалення правового забезпечення взаємодії органів державної влади на основі систематизації правових норм та створення кодексу України про інформацію;

- запропоновано з метою підвищення рівня взаємодії та координації органів державної влади, ефективності їх функціонування та забезпечення їх надійною безперебійною комунікацією створення загальнодержавної інформаційно-телекомунікаційної системи органів державної влади.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що положення та висновки дисертації дадуть змогу виявити специфічні особливості практичних проблем у сфері національної інформаційної безпеки України і на цій основі визначити науково обґрунтовані підходи до вжиття організаційно-правових заходів щодо модернізації національної системи інформаційної безпеки.

Рекомендації та пропозиції, сформульовані автором, можуть застосовуватись у таких сферах:

- практичній (в управлінській діяльності): при вдосконаленні системи державного управління у сфері національної безпеки в умовах інформаційного суспільства;

- науково-навчальній: при підготовці фахівців у галузі національної безпеки, підтримки, охорони та захисту національних інформаційних ресурсів, міжнародних інформаційних відносин, державного управління (при викладанні навчальних дисциплін за спеціалізацією “Міжнародна та національна безпека”);

- в інформаційно-аналітичній (пізнавальній): при створенні інформаційної бази, бази знань для наступного аналізу проблем, пов’язаних з національною безпекою у сфері суспільних інформаційних відносин, та визначенні способів їх розв’язування при формуванні доктринальних, концептуальних та організаційно-правових засад державної інформаційної політики.

Матеріали дослідження використано при підготовці проекту Указу Президента України “Про заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки держави” від 18.09.2002 року № 836 (акт про результати практичного впровадження від 18.10.2002); Порядку взаємодії органів виконавчої влади з питань захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційних та телекомунікаційних системах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 року № 1772 (акт про результати практичного впровадження від 09.12.2002 ) та можуть бути використані при вдосконаленні Закону України “Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003 року № 964-ІV (довідка про практичне впровадження від 22.09.2003 № 16/3-1472).

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана на кафедрі державного управління і менеджменту й обговорена на спільному засіданні кафедр державного управління і менеджменту та національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України (червень, 2003).

Основні теоретичні положення та висновки дисертації доповідалися на V Міжнародній науково-практичній конференції “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейське співтовариство” (Київ, 2002), на Міжвідомчому науково-практичному семінарі “Безпека та захист інформації у комп’ютерних системах правоохоронних органів”(Київ, 2002), V Міжнародній конференції “Безпека інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах” (Київ, 2002), Науково-практичній конференції за міжнародною участю “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003).

Публікації за темою дисертації. За темою дисертації автор опублікував десять статей, з них п’ять статей у фахових наукових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок. Список використаних джерел налічує 229 найменувань, з них 33 зарубіжних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь наукової розробки проблеми, вказується на зв’язок роботи з напрямами наукових досліджень; визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт, предмет, методологічну основу, висвітлюються наукова новизна роботи, її наукове та практичне значення, наводяться дані про впровадження, апробацію і публікацію результатів дослідження.

У першому розділі - “Теоретичні аспекти взаємодії та координації органів державної влади у сфері національної безпеки” - проведено системний огляд літератури за темою дослідження, на основі якого зазначено, що технологічний розвиток у світі у сфері інформатики, комп’ютерної науки зумовлює серйозні зміни в економіці, соціальній структурі суспільства, військовій справі, політиці, сприяє подальшій демократизації в суспільстві тощо. Масове використання нових електронних технічних засобів телекомунікації, з допомогою яких здійснюється інформатизація, стирає геополітичні межі, змінює спосіб життя мільйонів людей. Сьогодні в окремих країнах серед інтелектуалів, державних діячів ведуться дискусії про формування нових парадигм національної безпеки у контексті глобальної безпеки інформаційного суспільства, глобальної інформаційної цивілізації, глобальної інформаційної культури. Науковці, політики дедалі ширше оперують такими категоріями, як “глобальна кіберцивілізація”, “глобальна кіберкультура”, “електронне суспільство” (“е-суспільство”) тощо.

Серед вітчизняних досліджень останніх років з проблематики формування інформаційного суспільства заслуговують на увагу праці К.І. Бєлякова, В.М. Бри--жка, М. С. Вертузаєва, В.Д. Гавловського, О.М. Гальченка, М.В. Гуцалюка, В.О. Го-лубєва, Р.А. Калюжного, А.С. Ластовецького, О.В. Литвиненка, В.І. Мун-тіяна, Г.Г. Почепцова, О.М. Бандурки, Н.Р. Нижник, О.А. Орєхова, В. П. Троня, В.С. Цим-балюка, М.Я. Швеця, В.О. Шамрая, С.М. Чукут, О.В. Чубукової, О.М. Юрченка, Ю.В. Яцишина та інших.

Із зарубіжних дослідників названу тематику досліджують В.Г.Афанасьєв, Ю.М.Батурін, І.Л. Бачило, Д.Белл, Н. Вінер, Л.М. Землянова, В.А. Копилов, А.П. Курило, М. Мазур, А. Мінк, С.П. Расторгуєв, А.Д. Урсул та інші.

Наприкінці XX сторіччя з розвитком науково-технічного прогресу у сфері глобальних інформаційних технологій людство усвідомило важливість деяких аспектів національної безпеки, зокрема національної інформаційної безпеки. Глобальні електронні телекомунікаційні технології створили умови для появи нової парадигми: організація соціуму почала змінюватися в напрямі перерозподілу реальної влади від традиційних структур до центрів управління інформаційними потоками; підвищилася роль електронних засобів масової інформації; комп’ютеризація, що переросла в інформатизацію, докорінно змінила парадигми безпеки людини, суспільства, держави, міжнародного співтовариства.

Цій проблематиці присвячені праці Ю.М. Канигіна, О.В. Литвиненка, Є.К. Мар-чука, Г.Г. Почепцова та інших. Досить значний обсяг публікацій систематизовано в працях О.Г. Білоруса, зокрема у фундаментальній монографії авторського колективу під його керівництвом “Глобалізація і безпека розвитку”, що вийшла в 2001 році.

Науковому осмисленню теоретичних і прикладних проблем щодо удосконалення відносин органів державної влади на сучасному етапі розвитку суспільства певною мірою сприяли праці учених у галузі права та державного управління Г.В. Атаманчука, В.Б. Авер’янова, С.С. Алексєєва, В.Д. Бакуменка, В.В. Ко-пєйчикова, О.Д. Крупчана, Ю.П. Сурміна, Ю.П. Лебединського, Н.Р. Ниж-ник, О.Ю. Оболенського, В.Ф. Погорілка, В.Ф. Сіренка, В.П.Троня, Ю.С. Шем--шу-ченка та інших.

Проте можна констатувати, що сучасною наукою державного управління та юридичною наукою питання взаємовідносин органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки вивчені ще недостатньо.

Хоча обговорення проблем інформаційної безпеки, захисту інформації стає однією з найпопулярніших тем у різних засобах масової інформації, як правило, автори статей приділяють достатньо уваги опису різних технічних рішень і технологій, нових технологічних підходів і методів захисту інформації. Тому вибір тих чи інших джерел здійснювався за двома напрямами: за предметом та за об’єктом дисертаційного дослідження з метою їх подальшої інтеграції та агрегації при написанні роботи.

розділі охарактеризовано взаємодію та координацію як форми співпраці органів державної влади у сфері національної безпеки та розкрито особливості об’єкта дослідження - національної інформаційної безпеки.

Поділяючи думки вітчизняних вчених Р.А. Калюжного, Є.А.Тихонова, М.І. Мель-ника, В.В. Кравченка, В.С. Цимбалюка, Т.В. Фінікова, М.Я. Шве-ця, які стверджують, що поняття “безпека” має, крім сутності стану (коли, кому, чому-небудь ніщо не загрожує) інший зміст, дисертант запропонував авторське розуміння визначення безпеки.

Аналізуючи термінологію, що вживається в нормативно-правових актах та науковій літературі, автор погоджується з тлумаченням терміна “забезпечення”, поданим у монографії колективу авторів Р.А. Калюжного, В.О. Шамрая, В.Д. Га-вловського, М.В. Гуцалюка, М.Я. Швеця, В.С. Цимбалюка, Ю.В. Яцишина, А.С. Ласто--вецького “Інформаційне забезпечення управлінської діяльності в умовах інформатизації: організаційно-правові питання теорії і практики”. Із праць зазначених вчених випливає, що “забезпечення” означає дію, а також зберігання, виконання чогось, є гарантією здійснення того чи іншого процесу.

Погоджуючись з ними, дисертант вважає, що в практиці, а також у науковій термінології і нормативно-правових актах укорінилася тавтологічна недоречність щодо дефініції “забезпечення безпеки” (забезпечення національної безпеки, забезпечення інформаційної безпеки тощо). Зроблено припущення щодо неправильності вживання такого словосполучення.

з семантичного аналізу зазначених вище категорій автор робить узагальнення, що безпека як процес, суспільні відносини, умовно визначений дискретний стан (щодо кола суб’єктів чи об’єктів, простору, часу) може підтримуватися, охоронятися, боронитися, захищатися, зберігатися, берегтися, гарантуватися, але не забезпечуватися, оскільки право не регулює станів, а регулює тільки суспільні відносини.

Як стан, як дискретна статична (статистична) оціночна категорія національна безпека може розглядатися тільки з позицій теорії державного управління, але з позиції правознавства - тільки як суспільні відносини (правовідносини), процес.

Подано авторське формулювання категорії “національна безпека” і, відповідно, запропоноване визначення об’єкта наукового дослідження -національної інформаційної безпеки - суспільних відносин у сфері захисту життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від реальних та потенційних загроз в інформаційному просторі, що є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей державоутворюючої нації, її існування, самозбереження і прогресивного розвитку України як суверенної держави, що залежить від ілеспрямованої інформаційної політики гарантій, охорони, оборони, захисту її національних інтересів.

Спостереження за змінами в державному управлінні в галузі національної інформаційної безпеки свідчить, що перенесення центра уваги з удосконалення управління на реконструкцію функцій або матричне перенесення функцій з традиційних напрямів підтримання національної безпеки є надзвичайно складним. Це пов’язано з теоретичною невизначеністю суті та змісту низки категорій, які використовуються в нормативно-правових актах, у теорії державного управління.

Значну увагу в роботі приділено з’ясуванню суті та змісту поняття “взаємодія”, а також його співвідношенню з поняттям “координація” та низкою інших категорій. Термін “координація” походить від латинського koоrdinatio - разом упорядковувати. Слово “взаємодія” є складним, утвореним зі слів “взаємна” і “дія”. У сфері управління взаємодія означає взаємну узгоджену дію двох чи більше суб’єктів для досягнення спільної мети. Координація в державному управлінні - це формування коригуючих чи підтримуючих впливів для забезпечення погоджених дій організаційно незалежних державних органів щодо конкретних політичних рішень (державної політики). міст категорії “взаємодія” тісно пов’язаний зі змістом категорії “координація”. Встановлено, що в теорії державного управління окремі дослідники пропонують різне трактування цих понять. Одні дослідники ототожнюють їх сутність та зміст, інші вважають їх близькими за суттю, але різними за змістом.

На основі аналізу документів, що відображають практику діяльності відповідних органів державної влади, а також чинних нормативно-правових актів та осмислення цієї проблеми науковцями автором сформована власна позиція стосовно розмежування та сформульована відмінність координації від взаємодії. Вона полягає у прерогативі владних повноважень суб’єкта управління, який координує зусилля, не підпорядковуючи підрозділи один одному.

Аналізуючи положення вітчизняного законодавства, розкрито форми координації, які реалізуються на практиці, а саме: проведення спільних засідань колегій органів державної державної влади, що взаємодіють та координують діяльність один одного, нарад керівників їх структурних підрозділів для розгляду найактуальніших проблем; розробка та реалізація спільних планів, програм; видання спільних відомчих нормативно-правових актів, що регламентують порядок координації та взаємодії під час реалізації правових актів органів державної влади та здійснення спільних заходів; створення спільних робочих груп представників для вивчення окремих проблем та розробки пропозицій щодо їх розв’язання; надання комплексної практичної допомоги підпорядкованим підрозділам у реалізації нормативно-правових актів, програм, проектів при виконанні спільних рішень колегій та нарад цих органів, вдосконаленні форм координації та взаємодії між їх підрозділами на місцях; спільна підготовка та подання до органів держаної влади узагальненої інформації, звітів, пропозицій щодо вжиття заходів для поліпшення певних напрямів роботи та підвищення її результативності; взаємне інформування органами влади один одного про виявлені ними у процесі виконання своїх функцій причин та умов, що сприяють чи заважають ефективному функціонуванню та розв’язанню конкретних проблем, що виникають у процесі їх державно-управлінської діяльності; взаємообмін інформацією.

У розділі характеризуються етапи розвитку інформаційного суспільства у Європі та в Україні. Розкриваються особливості практичної реалізації інтересів основних об’ктів національної інформаційної безпеки - людини, громадянина, суспільства та держави. Розглянуто особливості сучасного стану та проблеми в таких галузях національної інформаційної безпеки, як телерадіомовлення, інформатизація, книговидавництво та захист державних інформаційних ресурсів.

Другий розділ - “Механізм взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки” - розкриває особливості функціональної системи національної інформаційної безпеки. Використовуючи теоретичні напрацювання українських учених В.Д. Бакуменка, Д.О. Безносенка, С.Д. Ду-бенко, В.М. Князєва, С.О. Кравченка, Н.Р. Нижник, В.І. Мельниченка, С.П. Мо-сова, О.Д. Крупчана, Н.Г. Плахотнюк, автор наводить власне визначення цієї системи з урахуванням вимог Закону України “Про основи національної безпеки України”. Система національної інформаційної безпеки розуміється як сукупність взаємовідносин суб’єктів державного управління (органів державної влади), які здійснюють державно-управлінську діяльність на основі розмежування компетенції між ними щодо об’єктів державного управління (сфери суспільного життя) з метою гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, розвитку громадянського суспільства та захищеності інформаційного суверенітету держави. Визначено взаємозв’язки її структурних елементів. В Україні створена й функціонує структурно повна система національної інформаційної безпеки. Водночас розподіл функцій між окремими суб’єктами цієї системи та схеми їх взаємодії потребують вдосконалення. Аналіз ефективності діяльності органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки дав змогу виявити недоліки у діяльності відповідних державних органів, внести пропозиції щодо організаційного вдосконалення цієї системи.

Проаналізовано роль і місце міжнародних принципів права, застосування та дотримання їх у правотворчій діяльності державних органів у процесі організації і підтримання національної інформаційної безпеки. Виявлено причини виникнення певних проблем в організації взаємодії та координації органів державної влади, що виникають у процесі підтримки національної інформаційної безпеки.

озкрито принципи та провідні завдання взаємодії органів державної влади. Обґрунтована доцільність використання в державно-управлінській діяльності та прийнятті нормативно-правових актів принципів і норм міжнародного права й наголошено на необхідності розвитку норм національного законодавства з урахуванням ратифікованих Україною актів міжнародного характеру. В основі безпосередньої взаємодії органів державної влади з громадськістю щодо підтримання національної інформаційної безпеки має бути визначення обов’язкової функції для усіх органів державної влади - інформування про свою діяльність громадян за допомогою всіх засобів масової інформації, включаючи й електронні. Обов’язком всіх функціональних структур органів державної влади повинно бути надання посадовими особами цих органів нормативно визначеного обсягу інформації про свою діяльність. Ефективність такої взаємодії принципово можлива і цілком залежить від визначення відповідальності (політичної та юридичної) вищого керівництва, що прискорить усвідомлення ним необхідності забезпечувати інформаційну прозорість своєї діяльності й активно вести відкритий діалог із суспільством і його структурами. Для підвищення дієвості зворотних зв’язків між підсистемами соціального управління, зокрема діалогу “влада-народ”, слід використовувати можливості не тільки традиційних, а й сучасних електронних інформаційних технологій.

Констатується, що за останні роки відбувся якісний прорив у процесах управління на всіх рівнях: від відомчого до міждержавного. Це зумовлено інтенсивним розвитком інформаційних технологій, що надають широкі можливості для вдосконалення й підвищення ефективності управління. Разом з тим посилюється небезпека несанкціонованого втручання в роботу інформаційних і телекомунікаційних систем. Вагомість можливих наслідків цього втручання настільки зросла, що органи державної влади стали певною мірою заручниками своїх інформаційних систем, причому є ризик витоку інформації під час взаємообміну інформації. Тому з метою ефективного обміну інформацією між органами державної влади запропоновано створити загальну інформаційно-телекомунікаційну систему, що забезпечить багатосторонній характер (зворотний зв’язок) їх управлінської діяльності. Зазначається, що для здійснення основних функцій та формування цілей державного органу, а також для забезпечення їх досягнення необхідні ефективні захищені комунікації.

Дослідження свідчать, що проблема підвищення дієвості взаємодії суб’єктів національної інформаційної безпеки переважно полягає не тільки в організаційній площині, а і в соціально-психологічній. Ефективний добір кадрів, належне матеріально-технічне забезпечення, індивідуальна мотивація до плідної праці та постійного набуття знань у державних службовців, відчуття того, що вони існують для народу, а не навпаки, і сприятимуть більшій надійності системи національної безпеки.

У третьому розділі - “Правове регулювання взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки” - розкрито правовий аспект регулювання взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки.

Розглянуто концептуальні положення правового регулювання та аргументовано впровадження дієвого правового механізму організації взаємодії органів влади у зазначеній сфері. На основі системного аналізу нормативно-правової бази інформаційного законодавства вносяться конкретні пропозиції щодо її вдосконалення, серед яких мотивовано необхідність: кодифікації законодавства, внесення змін у визначення поняття “захист інформації”, розроблення Державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів з інформаційної безпеки із залученням відомчих вузів Служби безпеки, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації України, посилення взаємодії та координації їх діяльності, легального визначення у переліку наукових спеціальностей ВАК України комплексної наукової дисципліни “Національна інформаційна безпека” (з економічних, політичних наук, наук з державного управління, правознавства та технічних наук).

Установлено, що з розширенням меж публічно-правового регулювання управлінської діяльності в умовах інформатизації відбуваються істотні зміни сутності і змісту правовідносин. У науці та практиці з’явилося поняття “правове забезпечення інформатизації”. Вітчизняні вчені В. Д. Гавловський, М.В. Гуцалюк, Р.А. Калюжний, В.О. Шамрай, М.Я. Швець, В.С. Цимбалюк розглядають зазначене поняття як діяльність відповідних суб’єктів суспільних відносин щодо формування комплексу правових норм, правил поведінки, прав і обов’язків учасників у сфері інформатизації.

Дисертант адаптував зазначене формулювання до визначення суті та змісту категорії “правова підтримка національної інформаційної безпеки”.

Відображаючи співвідношення потреб особи, суспільства, колективу (як форми корпорації), право виступає масштабом безпечної, потрібної, бажаної поведінки, а також суспільної і державної дисципліни, сполучною ланкою співвідношення потреб усіх членів суспільства в процесі його життєдіяльності. Із цим призначенням права нерозривно пов’язана і така його властивість, як захисна функція: а саме як захисника суспільства від антисоціальних проявів (загроз), посягань на права та законні інтереси громадян.

Крім того, з’ясовано, що право визначає юридичні умови підтримки та охорони встановленого в державі правопорядку (правового режиму). Такі властивості права, як нормативність, інформативність, чітка визначеність, гарантованість з боку держави дають змогу широко використати його як засіб організації взаємодії суб’єктів державної політики. У зв’язку із цим існують потреби у використанні права, юридичних форм для розв’язання найрізноманітніших суспільних (економічних, політичних, культурних та інших) проблем.

Як показали дослідження автора, національне право України містить значний масив нормативно-правових актів, які безпосередньо або опосередковано регулюють суспільні інформаційні відносини. Проте надійність правового регулювання визначається не кількістю нормативно-правових актів, а їх застосуванням на практиці. Аналіз наукових джерел свідчить, що Україна посідає одне з перших місць серед країн колишнього Радянського Союзу за кількістю прийнятих законів, що стосуються діяльності інформаційних засобів. Однак їх якісний бік визначається тим, як уповноважені на це органи дотримуються правових норм. У вітчизняному законодавстві відсутні систематизовані норми реалізації права. Йому властиві й інші недоліки. Проте, незважаючи на недосконалість вітчизняного законодавства, можна стверджувати, що стосовно інформації воно в цілому відповідає міжнародним правовим стандартам, що діють у сфері інформаційних відносин.

У правовому регулюванні суспільних інформаційних відносин в Україні існує низка проблем щодо взаємодії та координації органів державної влади, які потребують вирішення. Оптимальнішим, найбільш ефективним засобом є вдосконалення правового регулювання суспільних інформаційних відносин шляхом систематизації юридичних норм та формування кодексу України про інформацію.

У цьому кодексі мають бути відображені систематизовані на рівні окремого розділу загальної частини основні норми щодо сутності та змісту національної інформаційної безпеки, які необхідно розвинути, конкретизувати в особливій частині цього кодексу за об’єктно-суб’єктними ознаками окремих сфер суспільних інформаційних відносин.

ВИСНОВКИ

дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає в удосконаленні державного управління у сфері національної інформаційної безпеки через розробку дієвого правового механізму взаємодії, координації діяльності органів державної влади. Результати дослідження підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, і дають змогу зробити такі висновки, що мають теоретичне і практичне значення.

1. Аналіз наукової літератури свідчить, що через низький рівень організації взаємодії та правової підтримки координації у сфері національної інформаційної безпеки держава не може гарантувати належні функціонування та розвиток інформаційного середовища суспільних інформаційних відносин і його використання в інтересах особи, суспільства, а також визначення критеріїв ступеня захищеності від будь-яких загроз. Одним з найважливіших наукових результатів є обґрунтування розробки питань підтримки, охорони та захисту національної інформаційної безпеки держави через організаційно-правовий механізм взаємодії, координації.

Незважаючи на те, що органи державної влади мають різні повноваження, нерідко вони дублюють функції один одного, а іноді взагалі не враховують існування інших державних органів, що здатні протидіяти загрозам інформаційній сфері держави, зокрема тих, що здійснюють захист державних інформаційних ресурсів. Це вказує на необхідність перегляду існуючих взаємовідносин державних органів і розробки нових підходів до взаємодії та координації для об’єднання зусиль державних органів, що підвищить, результативність та дієвість державного управління у сфері національної інформаційної безпеки.

На прикладі створення Державного центру безпеки інформаційних та телекомунікаційних систем в Департаменті спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України доведено, що в разі виникнення прогнозованих критичних обставин (обстановки) щодо певного напряму системи національної інформаційної безпеки (значного обсягу вірусних атак на інформаційні системи органів державної влади) потрібно орган державної влади наділяти деякими функціями, а під ці функції створювати організаційну структуру та відповідне забезпечення її діяльності.

Інакше кажучи, якщо традиційна структура в системі державного управління з якихось причин неспроможна виконувати нову функцію, слід переходити до формування нової організаційної структури, а не чекати, коли проблема виросте до рівня загроз національним інтересам. Водночас, створюючи структуру, доцільно розробляти порядок координації діяльності та взаємодії цієї структури з іншими.

2. Аналіз стану правового регулювання взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки свідчить, що норми права із цих питань висвітлено в багатьох нормативно-правових актах, що безпосередньо не стосуються інформаційних правовідносин за інформаційним законодавством, або в науково-довідковій літературі, переважно зарубіжній, в яких нерідко доктринальні положення не збігаються з вітчизняною доктриною і національним інформаційним правом.

Нагальною є потреба зведення нормативно-правової бази у сфері суспільних інформаційних відносин до узгодженої кодифікованої форми, особливо з огляду на зростаючу значимість інформаційних відносин із застосуванням електронних засобів телекомунікації (зв’язку) та їх вплив на розвиток різних суспільних процесів: соціальних, економічних, політичних, оборонних, правоохоронних тощо.

У майбутньому кодифікованому інформаційному законодавстві (кодексі України про інформацію) необхідно відобразити на рівні окремого розділу питання публічно-правового регулювання щодо різних видів інформації з обмеженим доступом поряд з рамковими нормами про державну таємницю. На законодавчому рівні повинні регулюватись усі суспільні відносини, що виникають з приводу таємної та конфіденційної інформації, а його координованість та комплексність забезпечить уникнення невідповідностей у термінології.

3. З’ясовано, що національна інформаційна безпека - це не тільки стан захищеності національних інтересів України в інформаційній сфері, а й провідний вид суспільних інформаційних відносин щодо недопущення або зведення до мінімуму шкоди, що завдається життєво важливим інтересам особи, суспільства, держави.

Відповідно охорона та захист інформації, як одна з основних складових національної інформаційної безпеки має розглядатися, насамперед, як система розвитку інформаційного середовища, а не як засіб обмеження доступу до інформації. Вдосконалення правового регулювання в цьому напрямі дасть змогу розв’язати належним демократичним чином суперечність між одним з основних прав людини - правом на вільне отримання інформації і обмеженням доступу до певної інформації у визначених законодавством межах.

З позицій системного підходу пропонується категорію “захист інформації” формулювати як “охорона та захист інформації”.

4. У практичній нормотворчій діяльності органів державної влади не завжди спостерігається адекватне реагування на поняття “взаємодія” і “координація”. Їх зміст багато вчених ототожнює. На прикладі чинних нормативно-правових актів а з позиції теорії соціального управління аргументовано необхідність розмежувати їх на законодавчому рівні. Відмінність координації від взаємодії полягає у прерогативі владних повноважень суб’єкта управління, який здійснює координацію зусиль, не підпорядковуючи підрозділи один одному, тобто взаємодія реалізується успішно за наявності владного розпорядника - суб’єкта управління.

5. Входження України у світове інформаційне співтовариство потребує формування демократично орієнтованої суспільної свідомості, розширення доступу до інформації за допомогою глобальних систем електронної телекомунікації.

В мовах інформаційного суспільства досить проблематично розраховувати на високу ефективність забезпечення охорони та захисту інформації з обмеженим доступом (конфіденційної інформації, державної, комерційної особистої та інших видів таємниць, які охороняються законодавством) при низьких інформаційній культурі, правовій та інформаційній грамотності та законослухняності громадян. Це свідчить, що гарантування національної інформаційної безпеки значною мірою стосується культурологічної сфери і визначається рівнем інформаційної і правової культури суспільства.

Головною проблемою щодо національної інформаційної безпеки України в умовах формування інформаційного суспільства є дещо технократичний підхід у державному управлінні до охорони та захисту інформації. Аналіз вітчизняного законодавства свідчить саме про таку тенденцію. При цьому відзначається неузгодженість між великою кількістю законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів.

6. Термінологічний матеріал, що використовується при розробці нормативно-правових актів, з погляду складності, багатоплановості та новизни понятійного апарату, як і з погляду власне фізичного обсягу, являє собою безпрецедентне явище в українській мові, що потребує комплексних лінгвістико-правових досліджень та всебічної оцінки вживання термінів з точки зору науки державного управління. Йдеться не лише про термінологічне оформлення окремих документів у сфері організації та підтримки національної безпеки, а й про формування основоположних засад загальнодержавної терміносистеми. Для розв’зання зазначеної проблеми доцільно створити на базі Національної академії державного управління при Президентові України робочу групу з фахівців у галузі державного управління, правознавства та лінгвістики з метою нагромадження та аналізу фактичного матеріалу для створення тлумачного словника наукової термінології з державного управління.

7. З метою підвищення рівня взаємодії та координації діяльності органів державної влади, ефективності їх функціонування та забезпечення їх надійною комунікацією пропонується створити загальну інформаційно-телекомунікаційну систему органів державної влади, що здатна захищати та зберігати інформацію, яка в них циркулює. Завдяки користуванню інформаційними ресурсами зазначеної системи суб’єкти управлінського процесу матимуть постійний зворотний зв’язок, відсутність або незадовільний стан якого перешкоджає ефективному інформаційному обміну. Головне, на думку автора, - запровадження такої системи значно підвищить якість державного управління, рівень ділового спілкування та управління в органах державної влади.

8. Беручи до уваги позитивний досвід організації взаємодії у сфері захисту державних інформаційних ресурсів, можна констатувати, що розроблення порядку взаємодії та координації органів державної влади є доцільним та актуальним і в інших сферах національної інформаційної безпеки. Насамперед, потребують удосконалення взаємовідносини державних органів у сфері поширення інформації, що завдає шкоди моральному та інтелектуальному здоров’ю громадян (інформації, що містить елементи жорстокості, насильства, порнографії).

9. Як показують дослідження, незважаючи на наявність правової бази, в Україні, боротьба з правопорушеннями, що чиняться з використанням комп’ютерних технологій, зокрема з комп’ютерною злочинністю,