У творчій діяльності письменника виразно простежуються три періоди. Перший з них, учнівський, пов’язаний з журналістською працею в газетах “Розгорнутим фронтом” та “Ленінська зміна” у 30_і рр., навчанням у технікумі журналістики. У цей час домінують такі жанри, як стаття, кореспонденція, замітка, хоча він пробує сили в написанні нарису, рецензії, фейлетону. Публіцистичність виявляє себе і в перших художніх творах, надрукованих до війни в періодичних виданнях Харкова й Києва. У роки війни замітки Гончара поряд з віршами зрідка з’являлися в фронтовій газеті “Советский богатырь”, куди українського бійця запрошували стати штатним кореспондентом. Другий – розпочинається по війні, з часу публікації роману “Прапороносці”, яким молодий письменник прагнув донести до читачів сувору правду про подвиги воїнів-українців у боротьбі з фашистськими загарбниками. Він працює на редакторських посадах, очолює Комітет захисту миру та Спілку письменників України, обирається депутатом Верховних Рад СРСР і УРСР, активно виступає у ЗМІ як публіцист. Третій період – припадає на останнє десятиріччя життя й творчості Гончара, коли його словом ніби заговорив сам український народ, що, починаючи з кінця 80_х років минулого століття, став послідовно виборювати своє право на вільне розпорядження власними економічними й духовними скарбами.

Олесь Гончар – неповторний класик письменницької публіцистики другої пол. ХХ ст. Центральне місце ній посідає Україна, її талановитий народ, що віками пригнічувався різними чужоземними поневолювачами, титанічна боротьба за волю якого увінчалася здобутком незалежності своєї держави в 1991 р., до чого чимало зусиль гострим публіцистичним словом доклав письменник. В основі провідних мотивів його творчості є корінні питання буття українського народу, його минуле, сучасне та майбутнє. У мотивах державотворення, взаємин митця і влади, захисту національної мови, ставлення до співвітчизників за межами України, збереження навколишнього середовища, оцінці мистецької спадщини та її найвидатніших представників простежується еволюція світогляду й підходів автора до зображення й оцінки дійсності: від лояльного ставлення до існуючої в СРСР політичної системи в довоєнний час, щирої віри в поширені міфологеми тієї пори, через сумніви й вагання в добу хрущовської “відлиги”, спроби гуманізувати, демократизувати й спрямувати в цивілізоване річище суспільний розвиток у роки “застою”, до усвідомлення необхідності боротьби за проголошення України як незалежної держави. Публіцистичні праці Олеся Гончара засвідчують те, що він був одним із перших в Україні, хто зрозумів важливість й історичну потребу такого кроку. Письменник був лідером серед тих, хто відкрито заговорив про катастрофічні наслідки аварії на Чорнобильській АЕС, необхідність надання статусу державності українській мові.

Його журналістська й публіцистична спадщина складається з творів 27 жанрів. Найчастіше представлені стаття, промова, інтерв’ю, нарис, трапляються й такі жанрові форми, що досі не стали предметом ретельного розгляду в науковій літературі (передмова, рецензія, запис до книги музею, некролог, заява, відкритий лист, звернення, привітання та жанрові форми радіо- і телепубліцистики). Їх аналіз дає підстави для твердження, що навіть у творчості одного автора між жанрами журналістики й письменницької публіцистики є суттєва різниця: окремі такі жанри, як замітка, репортаж, звіт, інформація, кореспонденція, літературний запис, зустрічаються тільки в журналістській творчості Олеся Гончара, а промова, привітання, передмова, післямова, некролог, запис до книги музею, заява, відкритий лист, радіопубліцистика (виступ, інтерв’ю), телепубліцистика (виступ, інтерв’ю, нарис) – лише в публіцистиці письменника, хоча є жанри, представлені в обох сферах діяльності (стаття, інтерв’ю, нарис, звернення, рецензія, фейлетон, репліка, лист). Самобутність жанротворчості Гончара також виявилася на рівні дифузії жанрів. Зокрема, риси нарисовості активно проникають до форми й змісту статті, передмови, некролога, рецензії, інтерв’ю. У зв’язку з цим дисертантці доводилося послуговуватися складними термінами – відкритий лист-нарис, лист-есе, запис до книги музею-нарис, стаття-есе тощо. Митець завжди намагався враховувати жанрову специфіку публіцистичних творів, працював над удосконаленням їх змісту й форми, дбав про образність, логічність, а в окремих жанрах (стаття, рецензія, передмова) ще й – про науковість, яка поєднувалась з філософською заглибленістю в явища літературного процесу, умінням надати їм гострого соціального звучання.

За десятиліття творчої праці поетика публіцистичних жанрів Олеся Гончара зазнала помітної еволюції. У ідейно-тематичному змісті заполітизованість 30-40_х рр. поступово відійшла на задній план, а на передній – вийшли виважені й об’єктивні оцінки дійсності, узагальнення досягли глобальних, планетарних масштабів, що особливо помітно в публіцистиці останніх десятиліть життя письменника. Наявні в текстах творів радянські міфологеми та ідеологеми як знаки доби й документальні свідчення часу під пером Гончара-публіциста, збагачені його життєвим досвідом, набрали рис загальнолюдських, гуманістичних, наповнилися національним змістом. Орієнтація на подію й факт переходить у широку типізацію дійсності, оцінку її з позицій майбутніх поколінь, що відповідає подібним тенденціям у художній творчості письменника й суголосна з провідними особливостями літературного процесу кінця минулого століття, де активна взаємодія публіцистики й художньої літератури давала нову якість.

Автобіографічний синерген визначив специфіку публіцистичної творчості Олеся Гончара. Він реалізувався через постійне звернення до спогадів, листів, вражень від пережитого, побаченого й почутого. Уводячи автобіографічні моменти, письменник поряд з прагненням досягти ліричності, інколи романтичності чи сповідальності, а також особливої довірливості змісту, завжди наділяв їх соціальними смислами у відтворенні злободенних проблем буття українського народу.

Аналіз окремих проблем поетики письменницької публіцистики Олеся Гончара засвідчив його інтерес до використання онімних одиниць: хрематонімів, антропонімів, асоціонімів, топонімів та ін. Забезпечуючи інтертекстуальні зв’язки змісту публіцистичного твору з усім літературним здобутком митця, хрематоніми допомагають представити його духовну спадщину як цілісний, синкретичний творчий феномен. Антропоніми, топоніми постають як промовисті засоби матеріалізації історико-філософської концепції дійсності й життєвого ідеалу письменника, дозволяють простежити діалектику національного й загальнолюдського в його художньо-образному мисленні, мотивувати інтертекстуальні перегуки з художніми творами, мемуарами та епістолярієм.

Жанр твору, тема, ідейний задум автора, специфіка слухацької або читацької аудиторій зумовили семантичне наповнення онімізованого апелятива (асоціоніма) та різноплановий характер його функцій. Цілком природним є застосування цього тропа в текстах, призначених для зорового сприйняття: велика літера виступає оптичним сигналом акцентуації уваги читача-реципієнта на змісті внутрішньої форми слова, активізовує його мислення, спонукає до розгадки думки, закодованої в асоціонімі. Проте Гончар з такою ж ретельністю й послідовністю працював над творенням цього художнього засобу й у публіцистиці усного мовлення, про що свідчать його рукописи, очевидно, розраховуючи на акустичні властивості графічного мовленнєвого сигналу й майбутнє опублікування своє промови.

Письменник-гуманіст, утверджуючи високий ідейно-естетичний ідеал людини, акцентуючи увагу на животрепетних проблемах другої половини ХХ ст., часто звертається до сторінок літературної спадщини не лише українського, а й інших народів, творить оригінальний і складний інтертекстосвіт. Він використовує “чужі” тексти як будівельний матеріал власних творів на фабульному рівні, коли цитати задіяні в розкритті основних параметрів сюжету, і поза-фабульному, коли інтелектуальний потенціал реципієнта активно долучається до процесу “дописування” твору. Вільне розміщення цитати в структурі твору – на його початку, у кінці або в середині, – посилюючи такі сюжетні елементи, як зав’язка, розвиток дії, кульмінація чи розв’язка, сприяє наближенню публіцистичного твору до філософського, котрий починається й закінчується питанням Іншого.

Олесь Гончар – журналіст-професіонал, і набутий ним досвід роботи в газетах ще до війни, а в повоєнну добу – під час редакторської діяльності в “Дніпрі” та “Вітчизні”, пізніше – практика голови та члена редакційної колегії ряду видань класиків української та зарубіжної літератур, постає як органічна частина праці, спрямованої на удосконалення тексту. Здійснений при цьому неупереджений аналіз діяльності Гончара-редактора увиразнює автобіографічний синерген у публіцистичному дискурсі митця, привідкриває досі не відомі сторінки його творчої біографії.

На окрему увагу заслуговує творчий досвід Олеся Гончара як редактора власних публіцистичних текстів. Архів письменника, свідчення людей, причетних до підготовки текстів до друку, розкривають еволюцію їх змісту й форми, відтворюють етапи роботи письменника над публіцистичними творами. Прагматика саморедагування митця зумовлює добір необхідної лексики, стилістичне шліфування фрази, гармонізацію змістових і формальних чинників тексту й мотивована прагненням найбільш адекватно, художньо довершено донести до широкої читацької (слухацької чи глядацької) аудиторії зміст твору.

Докладний аналіз публіцистичних творів Гончара дає можливість твердити про специфічний різновид публіцистики – письменницьку. Вона відрізняється від журналістської посиленою увагою до використання розмаїтих художніх засобів, специфічною жанровою системою, особливим поєднанням різних публіцистичних пафосів.

Публіцистика Олеся Гончара, як і багатьох його сучасників, таких, як І. Дзюба, І. Драч, М. Жулинський, П. Мовчан, Б. Олійник, Д. Павличко, Є. Сверстюк, В. Яворівський, та ін., є взірцем служіння українському народові і його молодій незалежній державі. На відміну від публіцистики багатьох інших письменників, вона вирізняється філігранною довершеністю форми, активною інтеграцією з естетичною системою художньої творчості, наскрізним автобіографізмом і поглибленою інтертекстуальністю. Публіцистику й художню творчість митця об’єднує спільна концепція світу й людини, спрямована на пізнання дійсності й прогнозування перспектив її розвитку.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Монографія

Галич Валентина. Олесь Гончар – журналіст, публіцист, редактор: еволюція творчої майстерності: Монографія. – К.: Наук. думка, 2004. – 816 с.

Рецензії:

Пінчук Тетяна. Галич В. Олесь Гончар – журналіст, публіцист, редактор // Друкарство. – 2004. – №5.– С. 76–78.

Михайлин І. Л. Олесь Гончар крізь призму журналістики // Українське журналістикознавство. – 2004. – №5. – С. 75–79.

Статті у фахових виданнях

Галич Валентина. Виступи Олеся Гончара перед студентською аудиторією // Літературознавчі студії. – К.: ВПЦ Київський ун-т, 2003. – Вип.6. – С.47–52.

Галич Валентина. Екологічні мотиви в публіцистиці Олеся Гончара // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. – 2004. – №3. – С.30–43.

Галич Валентина. Жанрово-тематичне розмаїття публіцистики Олеся Гончара // Бахмутський шлях. – 2002. – №3-4. – С.136–149.

Галич Валентина. Заголовок у структурі змісту й форми публіцистичних творів Олеся Гончара // Збірник праць Науково-дослідницького центру періодики. – Львів, 2003. – Вип.11. – С.537–556.

Галич Валентина. Лист-привітання як мала жанрова форма публіцистики Олеся Гончара // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. – 2003. – №9. – С.173–186.

Галич Валентина. Лист як складова жанрової парадигми публіцистики Олеся Гончара // Литературоведческий сборник. – Донецк: ДонНУ, 2003. – Вип.14. – С.46–57.

Галич Валентина. Майстри не вмирають – вони ступають у безсмертя // Бахмутський шлях. – 2001. - №3-4. – С.173–181.

Галич Валентина. Нарис у жанровій системі публіцистичної спадщини Олеся Гончара // Наукові записки Інституту журналістики. – К., 2003. – Т.12. – С.43–52.

Галич Валентина. Некролог у жанровій структурі публіцистики Олеся Гончара // Наукові записки Інституту журналістики. – К., 2003. – Т.10. – С.63–67.

Галич Валентина. Новітні тенденції в літературному процесі в оцінці Олеся Гончара // Бахмутський шлях. – 2003. – №3-4. – С.146–150.

Галич Валентина. “Нотатки із сьогодення” Олеся Гончара: відоме і невідоме // Наукові записки Інституту журналістики. – К., 2002. – Т.7. – С.65–67.

Галич Валентина. Олесь Гончар і діаспора // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. – К.: Твім інтер, 2004. – Вип.17. – С.310–320.

Галич Валентина. Постать Юрія Яновського в публіцистиці Олеся Гончара // Літературознавчі студії. – К.: ВПЦ Київський ун-т, 2003. – Вип.4. – С.45–51.

Галич Валентина. Початок журналістської діяльності Олеся Гончара // Українське журналістикознавство. – К., 2003. – Вип.4. – С.6–11.

Галич Валентина. Проблема ментальності українського народу як провідний мотив публіцистики Олеся Гончара // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. – К.: Твім інтер, 2002. – Вип.14. – С.377–385.

Галич Валентина. Публіцистична стаття у творчій спадщині Олеся Гончара // Наукові записки Інституту журналістики. – К., 2002. – Т.9. – С.127–132.

Галич Валентина. Публіцистичність роману “Прапороносці” Олеся Гончара // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. – 2002. – №12. – С.79–87.

Галич Валентина. Публіцистичність щоденникових записів Олеся Гончара воєнних років // Наукові записки Інституту журналістики. – К., 2002. – Т.6. – С.95–106.

Галич Валентина. Радіопубліцистика Олеся Гончара // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. – 2004. – №7. – С. 59–69.

Галич Валентина. Рецензія в парадигмі публіцистики Олеся Гончара // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Научно-методический сборник. – Славянск: СГПУ, 2003. – Вып.ХІ. – Ч.2. – С.160–176.

Галич Валентина. Рецепція постаті Олександра Довженка в публіцистиці Олеся Гончара // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. – № 627: Серія Філологія. – Харків: ХНУ ім.В.Н.Каразіна, 2004. – Вип. 40. – С. 159–166.

Галич Валентина. Специфічні особливості інтерв’ю в жанровій системі публіцистики Олеся Гончара // Литературоведческий сборник. – Донецк: ДонНУ, 2002. – Вип.12. – С.126–134.

Галич Валентина. Творчі задуми Олеся Гончара в дискурсі його публіцистики // Актуальні проблеми літературознавства: Зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2003. – Т.15. – С.16–27.

Галич Валентина. Телевізійна публіцистика Олеся Гончара // Літературознавчі студії. – К.: ВПЦ Київський ун-т, 2003. – Вип.5. – С.47–52.

Галич Валентина. Українська ономастика в публіцистиці Олеся Гончара // Наукові записки Інституту журналістики. – К., 2002. – Т.8. – С.99–107.

Галич Валентина. Харків як історико-культурний центр в публіцистиці Олеся Гончара // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. – 2003. – №5. – С.28–35.

Галич Валентина. Шевченкіана Олеся Гончара // Шевченкознавчі студії.: Збірник наук. праць. – К.: ВПЦ Київ. ун-т , 2004. – Вип.6. – С.54–59.

Статті в інших виданнях

Галич Валентина. Асоціоніми в поетиці публіцистичних творів Олеся Гончара // Регіональна ономастика: Матеріали І регіональної науково-практичної конференції з ономастики. – Луганськ: Альма-матер, 2004. – С.19–25.

Галич Валентина. Борис Грінченко і мовний мотив у публіцистиці Олеся Гончара // Творча спадщина Бориса Грінченка в системі національних духовних вимірів: Матеріали наук. конф. – Луганськ: Знання, 2004. – С.81–88.

Галич Валентина. Доля дарувала дві світлі зустрі-чі. Роздуми над листами Олеся Гончара // Київ. – 1999. – №9–10. – С.134–136.

Галич Валентина. Заголовок-цитата в публіцистиці Олеся Гончара // Документалістика на порозі ХХІ століття: проблеми теорії та історії. – Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. – Луганськ: Знання, 2003. – С.8–18.

Галич Валентина. Іван Франко в публіцистиці Олеся Гончара // Донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. – Вип.5. – С.367–371.

Галич Валентина. Олесь Гончар і Микола Щепенко // Слобожанщина: літературний вимір. – Зб. наук.праць. – Луганськ: Знання, 2004. – Вип.2. – С.10–13.

Галич Валентина. Олесь Гончар – редактор // Вітчизна. – 2004.– №3-4. – С.141–147.

Галич Валентина. Передмова як жанр публіцистики Олеся Гончара // Всеукраїнські Гончарівсські читання (доповіді та повідомлення). – Дніпропетровськ: НГУ 2004. – С.33–39.

Галич Валентина. Постаті письменників-слобожанців у публіцистиці Олеся Гончара // Слобожанщина: літературний вимір. – Зб. наук.праць. – Луганськ: Знання, 2003. – Вип.1. – С.20–27.

АНОТАЦІЯ

Галич В.М. Публіцистична творчість Олеся Гончара: історія, поетика, прагматика. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 – журналістика. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. К., 2004.

Дисертація присвячена одній з актуальних і малодосліджених в історії української журналістики проблем – вивченню діяльності Олеся Гончара як журналіста, публіциста, редактора. Робота будується на залученні до наукового обігу малодоступного архівного матеріалу, що поруч з аналізом відомих публіцистичних праць письменника дає можливість розкрити ряд важливих сторін його творчої біографії, простежити еволюцію художньої майстерності та світоглядних позицій автора. Аналізуються мотиви публіцистики митця, її жанрова система та особливості поетики й авторського редагування текстів.

Ключові слова: письменницька публіцистика, жанрова система, інтертекстуальність, автобіографічний синерген, редагування, саморедагування, прагматика тексту, поетика.

АННОТАЦИЯ

Галич В.Н. Публицистическое творчество Олеся Гончара: история, поэтика, прагматика. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора филологических наук по специальности 10.01.08 – журналистика. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. К., 2004.

Диссертация посвящена одной из актуальных и малоисследованных в истории украинской журналистики проблем – изучению деятельности Олеся Гончара как журналиста, публициста, редактора. Работа строится на привлечении в научный оборот малодоступного архивного материала, который наряду с анализом известных публицистических работ писателя дает возможность раскрыть ряд важных сторон его творческой биографии, проследить эволюцию художественного мастерства и мировоззренческих позиций автора. Анализируются мотивы публицистики художника, ее жанровая система, особенности поэтики и авторского редактирования текстов.

Олесь Гончар – неповторимый классик писательской публицистики второй пол. ХХ в. В основе ведущих мотивов его публицистического творчества (создания государства, взаимоотношений художника и власти, развития национального языка, отношения к соотечественникам за пределами Украины, сохранения окружающей среды, оценки художественного наследия и его величайших представителей, роли молодежи в будущем государства) лежат коренные вопросы бытия украинского народа. Их анализ позволяет проследить эволюцию мировоззрения и подходов автора к отображению и оценке действительности: от лояльного отношения к существующей в СССР политической системе в довоенное время, через сомнения и непоследовательность в пору хрущевской “оттепели”, попытки гуманизировать, демократизировать и направить в цивилизованное русло общественное развитие в годы “застоя”, к осознанию необходимости борьбы за провозглашение Украины как независимого государства. Публицистические работы Гончара подтверждают, что он был одним из первых в Украине, кто понял важность и историческую необходимость такого шага, открыто заговорил о катастрофических последствиях Чернобыля, поставил вопросы предоставления государственного статуса украинскому языку.

В журналистском и публицистическом наследии Гончара встречаются произведения 27 жанров, наиболее часто представлены статья, речь, интервью, очерк. В его творчестве использовались и такие жанровые формы, которые до сих пор не стали предметом тщательного рассмотрения в научной литературе (предисловие, рецензия, запись в книге музея, некролог, заявление, открытое письмо, обращение, приветствие), а также те, что связаны с современными достижениями науки и техники (радио_, телепублицистика), которые еще недостаточно, в особенности относительно писательской публицистики, исследованы в журналистиковедении.

Их анализ дает все основания утверждать, что даже в творчестве одного писателя между жанрами журналистики и писательской публицистики имеется существенное различие: отдельные жанры, такие, как заметка, репортаж, отчет, информация, корреспонденция, литературная запись, встречаются только в журналистском творчестве Гончара, а речь, приветствие, предисловие, послесловие, некролог, запись в книге музея, заявление, открытое письмо, радиопублицистика (выступление, интервью), телепублицистика (выступление, интервью, очерк) – лишь в публицистике писателя, хотя имеются жанры, присущие обеим сферам деятельности (статья, интервью, очерк, обращение, рецензия, фельетон, реплика, письмо).

Поэтика публицистики писателя представлена в ономастическом и интертекстуальном измерениях. В функционально-стилистическом, когнитивном и прагматическом аспектах, в свете актуальных проблем дискурса, текстологии и нарратологии в журналистиковедении рассматривается специфика использования в публицистическом тексте заглавий, антропонимов, топонимов, мифонимов, ассоционимов и других ономастических единиц, а также разных видов цитат.

Писатель-гуманист часто обращается к страницам литературного наследия не только украинского, но и других народов, создает оригинальный и сложный интертекстомир, используя “чужие” тексты как строительный материал собственных произведений на фабульном уровне, когда цитаты задействованы в раскрытии основных параметров сюжета, и внефабульном, в случае активного включения интеллектуального потенциала реципиента в процесс “дописывания” произведения. Свободное размещение цитаты в структуре произведения – в его начале, в конце или в средине, – усиливая такие сюжетные элементы, как завязка, развитие действия, кульминация или развязка, сближает публицистическое произведение с философским, которое начинается и заканчивается вопросом Иного.

Олесь Гончар – журналист-профессионал, и приобретенный им опыт работы в газетах еще до войны, в послевоенную пору – во время редакторской деятельности в журналах “Дніпро” и “Вітчизна”, а позднее – практика председателя и члена редколлегии ряда изданий классиков украинской и зарубежной литератур являются органической частью работы, направленной на усовершенствование текста. Осуществленный при этом непредубежденный анализ деятельности Гончара-редактора делает более выразительным автобиографический синерген в публицистическом дискурсе художника, открывает до сих пор неизвестные страницы его творческой биографии.

Заслуживает внимания и творческая практика Гончара как редактора собственных публицистических текстов. Архив писателя, свидетельства людей, причастных к подготовке его текстов для печати, показывают эволюцию, воссоздающую этапы работы писателя над публицистическими произведениями разных жанровых форм. Его прагматика саморедактирования предопределяет отбор необходимой лексики, стилистическое шлифование фразы, гармонизацию содержательных и формальных факторов текста и мотивирована необходимостью наиболее адекватно, художественно донести до широкой аудитории читателей, телезрителей и радиослушателей содержание произведения, учитывая повторную публикацию.

Ключевые слова: писательская публицистика, жанровая система, интертекстуальность, автобиографический синерген, редактирование, саморедактирование, прагматика текста, поэтика.

SUMMARY

Halych V. M. Oles’ Gonchar’sactivity: history, poetics, pragmatics. – Manuscript. Doctoral dissertation (Philology) in specialiny 10.01.08 – journalism. – Кyiv. National Taras Shevchenko University. K., 2004.

The dissertation deals with one of the most actual and less investigated problems in the history of Ukrainian journalism, that is the study of Oles’ Gonchar’s public work as a journalist, publicist and editor. The paper is based on the involvement of rare archive sources. It gives a unique opportunity to reveal a great number of important facts of the author’s biography, to observe the evolution of his artistic skills and outlook attitudes along with the analysis of Gonchar’s famous articles. Reasons for the publicistic writing, its genre system, poetic peculiarities and the author’s editing are investigated.

Key-words: writer’s social and political journalism, genre system, intertextuality, autobiographical synergy, editiny, seef-editiny, text pragmatics, poetics.