КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Голуб Владислав Миколайович

УДК: 336.77

УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ ПОРТФЕЛЕМ

КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

Спеціальність 08.04.01. – Фінанси, грошовий обіг і кредит

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі банківської справи Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Мороз Анатолій Миколайович,

Київський національний економічний університет,

завідувач кафедри банківської справи

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Пересада Анатолій Анатолійович,

Київський національний економічний університет,

завідувач кафедри банківських інвестицій

кандидат економічних наук, доцент

Кірєєв Олександр Іванович,

Національний банк України,

Директор Центру наукових досліджень

Провідна установа: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра фінансів, грошового обігу і кредиту, м. Київ

Захист відбудеться “19” лютого 2004 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.02 Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, просп. Перемоги, 54/1, ауд.203.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, просп. Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розісланий “16” січня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А.М. Поддєрьогін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У будь-який період розвитку суспільства банки активно впливали на суспільні відносини, оскільки є фінансовими інститутами, що накопичують і розповсюджують особливий товар – платіжні кошти. Банки здійснюють кредитні операції за різноманітними схемами, беруть участь у реалізації важливих загальнодержавних програм з фінансової підтримки розвитку пріоритетних сфер і галузей економіки, впроваджують у практику ефективні й гнучкі кредитні інструменти. Банки посіли провідне місце серед фінансових інститутів розвинутих країн і здійснюють вплив на соціально-економічні і політичні процеси, особливо в період глобалізації світової економіки та заполітизованості вітчизняної. Не є винятком і період перехідної економіки в Україні, коли не вистачає надійних інструментів для акумулювання і розподілу наявних фінансових ресурсів.

Банківська система у країнах, які змінюють суспільну орієнтацію, проходить певні етапи – створення, стабілізації та подальшого розвитку. Сьогодні можливо констатувати, що в Україні в цілому розпочався етап економічного зростання. У багатьох галузях досягнуто значного збільшення виробництва продукції і послуг, завдяки збільшенню заробітної плати і соціальних виплат зростає рівень матеріального добробуту населення, забезпечено стабільність національної грошової одиниці. На такому фоні в цілому можна відзначити, що етап становлення банківської системи закінчився, створено і постійно вдосконалюється правове поле діяльності банків. До позитивних тенденцій належить і зменшення частки коштів суб’єктів господарювання у складі зобов’язань банків при прискоренні оборотів цих коштів, що свідчить про пожвавлення економічної ситуації в країні.

Однак співвідношення капіталу комерційних банків до ВВП країни становить лише близько 5%. У складі банківського кредитного портфеля ще присутня висока частка прострочених і сумнівних кредитів, превалює короткострокове кредитування під поточні потреби позичальників, що є однією з причин низьких темпів оновлення виробничих фондів суб’єктів господарювання.

Тому дослідження проблем подальшого вдосконалення функціонування банківської системи, зокрема процесу управління кредитним портфелем банку, привертає увагу багатьох вітчизняних учених, серед яких потрібно відзначити праці М.Д. Алексєєнко, А.С. Гальчинського, О.В. Дзюблюка, Л.В. Конопатської, І.М. Лазепка, М.І. Мируна, А.М. Мороза, С.Я. Огородніка, С.С. Осадця, Т.П. Остапішиної, М.І. Савлука, М.І. Сивульського та ін. Значний внесок у дослідження цього питання зробили російські вчені, передусім О. Лаврушин, Ю. Масленченков, Г. Панова, В. Усоскін, О. Ширінська та ін. У працях цих та інших фахівців розглядаються проблеми формування і моніторингу кредитного портфеля, наводяться класифікаційні характеристики кредитів і пов’язаних з ними ризиків, висвітлюються інші актуальні аспекти кредитних операцій комерційних банків. Проте питання саме вдосконалення управління кредитним портфелем залишаються дискусійними і недостатньо опрацьованими. Тому дана тема дослідження досить актуальна, особливо враховуючи динамічний розвиток кредитування як одного з основних напрямів діяльності комерційних банків.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертаційна робота є складовою науково-дослідної роботи кафедри банківської справи Київського національного економічного університету за темами: “Банківська система України та її становлення і розвиток у перехідний період до ринкової економіки”, номер державної реєстрації 0196V023340; “Грошово-кредитний механізм економічного зростання”, номер державної реєстрації 0101V002946. Роль автора полягає у впровадженні результатів дисертаційного дослідження щодо здійснення кредитного ризик-менеджменту в банку, методики комплексного аналізу кредитного портфеля, включаючи оцінку його якості і рівня ризику, вдосконалення ціноутворення на кредитні послуги банку використані для поглиблення теоретико-методичного забезпечення навчального процесу на кафедрі банківської справи КНЕУ та кафедрі міжнародних фінансів Української академії зовнішньої торгівлі.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є аналіз теоретичних і науково-методологічних положень щодо управління кредитним портфелем банку, а також розробка на даній основі практичних рекомендацій з удосконалення цієї роботи. Відповідно до поставленої мети визначено сукупність завдань теоретичного, методологічного і практичного характеру, до яких належать:

·

·

·

·

·

·

·

·

Об’єктом дослідження є кредитна діяльність банків України.

Предмет дослідження – кредитний портфель банків як елемент фінансово-економічних і правових відносин.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є системний підхід та основні положення управління діяльністю підприємств. Методична основа роботи — інструменти фінансового порівняльного аналізу, економіко-статистичні методи і програмні засоби ПЕОМ. Використовувалися також спостереження, групування, аналіз і синтез, класифікація та моделювання процесів і процедур, пов’язаних з формуванням і менеджментом кредитного портфеля банків.

Положення дисертаційного дослідження базуються: на законодавчих актах і нормативних документах щодо управління кредитним портфелем банків України, зокрема таких як Закон України “Про банки і банківську діяльність”, Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, Положення про кредитування, затверджених Національним банком України; на критичному синтезі класичних теорій та аналізі праць сучасних вітчизняних і зарубіжних авторів. Інформаційну базу дослідження становлять дані про результати діяльності банків України, а також матеріали з формування кредитного портфеля ВАТ “Державний ощадний банк України”.

Проведено спеціальний моніторинг діяльності ряду комерційних банків стосовно наявності і дії в них основних нормативних документів, що визначають процедуру управління кредитним портфелем. Для дослідження закордонного досвіду впровадження гнучких банківських інструментів та структурування активів з метою запобігання кредитного ризику використані праці провідних англійських, американських, австрійських, німецьких фахівців банківської справи, присвячені теоретичним аспектам цієї проблеми.

Наукову новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження визначають такі основні положення.

·

·

·

·

·

·

·

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці практичних рекомендацій і відповідних методик щодо вдосконалення управління кредитним портфелем банку. Реалізація методичних положень і пропозицій сприятиме підвищенню ефективності управління кредитним портфелем як важливої складової забезпечення конкурентоспроможності банку на фінансовому ринку.

Основні складові Положення та рекомендації щодо здійснення кредитного ризик-менеджменту впроваджені у ВАТ “Державний експортно-імпортний банк України” (довідка від 23.04.03 №02-001/3617). У ВАТ “Державний Ощадний банк України” (довідка від 10.04.03 №04/1891) запропоновано та апробовано: методику комплексного аналізу динаміки і складових кредитного портфеля комерційного банку з використанням ПЕОМ; основні складові меморандуму кредитної політики банку; методику оцінки суб’єктного ризику за станом підприємства у тому чи іншому секторі бізнесу, а також з урахуванням його галузевої та регіональної належності. Крім того, у ВАТ “Державний Ощадний банк України” впроваджено методичний підхід до вдосконалення ціноутворення на кредитні послуги (довідка від 14.03.03 №02/1419). На базі ВАТ КБ “Хрещатик” розроблено методику оцінки якості і рівня ризику кредитного портфеля банку з використанням ПЕОМ (довідка від 24.04.03 №40/12-2349). Розроблено і прийнято до впровадження в роботу кредитних підрозділів АБ “Діамантбанк” (довідка від 24.02.03 №1131/02-02) методичні рекомендації щодо фінансування ризиків кредитного портфеля з використанням страхування як найефективнішого способу зменшення втрат від настання ризикових подій. Напрями підвищення гнучкості кредитних інструментів, а також сек’юритизації активів банку запропоновано до впровадження в АБ “IНГ Банк Україна” (довідка від 04.02.03 №00010039).

Апробація результатів дисертації. Теоретичні і методичні напрацювання за результатами дослідження викладені та обговорені на науково-практичних конференціях:

·

·

·

Наукові публікації. Результати дисертації опубліковано в 10 наукових працях загальним обсягом 5,3 друк. арк., у тому числі в наукових фахових виданнях – 6 статей обсягом 3,1 друк. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи 177 сторінок, у тому числі 11 таблиць на 11 сторінках, 14 рисунків на 10 сторінках, 4 додатки. Список використаних джерел налічує 136 найменувань на 10 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дослідження обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації, визначено мету та основні завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 “Теоретичні засади управління кредитним портфелем банку” на основі вивчення та узагальнення наукових дефініцій і пропозицій, висловлених у працях як закордонних, так і вітчизняних учених, досліджено теоретичну базу змістовної сутності кредитного портфеля банків і визначено теоретико-методологічні засади управління ним.

Сформульована власна точка зору на кредитний портфель як важливий інструмент управління кредитною діяльністю комерційного банку, що має спрямовувати його стратегічну політику і поточну діяльність на виконання завдань державної кредитної політики. Для активізації ролі кредитного портфеля як інструмента підвищення дохідності від кредитних операцій запропоновано розглядати його з трьох позицій.

По-перше, банк має сформувати кредитний портфель за вимогами державної кредитної політики відповідно до його місця в її впровадженні. Це — стратегічний кредитний портфель, в якому визначаються перспективи підвищення кредитної активності банку, встановлюються співвідношення у розподілі кредитів за строками, галузями виробництва, регіонами, підприємницькими структурами і споживачами, визначаються пріоритети у кредитуванні малого і середнього бізнесу, обслуговуванні зовнішнього і внутрішнього товарного обігу тощо.

По-друге, банк формує кредитний портфель до моменту укладання кредитних угод на основі обсягів і з урахуванням структури стратегічного кредитного портфеля, тобто згідно з державними пріоритетами. Відбувається це шляхом відбору із представлених потенційними позичальниками кредитних проектів таких, що задовольняють принциповим вимогам кредитування. Це — переддоговірний (потенційний), або тактичний, кредитний портфель, в якому здійснюється декомпозиція стратегічного портфеля.

По-третє, це — портфель фактично наданих кредитів, або фактичний кредитний портфель, що зараз є загальновизнаним. Проте оцінка його якості має здійснюватися не тільки у традиційно встановленому порядку, а й за ознаками повноти реалізації завдань стратегічного кредитного портфеля. У такій ситуації кредитний портфель посідає належне йому активне місце не тільки в управлінні кредитною діяльністю окремого банку, а й банківської системи в цілому, сприяє вирішенню проблем забезпечення зростання потенціалу національної економіки.

Досліджено поняття “ кредитний портфель” як сукупність банківських позичок, що надаються в користування юридичним і фізичним особам для забезпечення їх господарських і соціальних потреб, структуровані за певними форматами відповідно до завдань певної кредитної політики і відображають результати її реалізації. Кредит як складова категорії фінансів відтворює у сукупному кількісному та якісному виглядах напрями і результати кредитної діяльності банківської системи (або окремого банку) та її вплив на розвиток соціально-економічних відносин у суспільстві. Крім того, до кредитного портфеля належать позичкові ресурси, що надаються небанківськими суб’єктами фінансового ринку, а також сфери господарського кредитування, але існує думка, що вони не потрапляють під пряме регулювання з боку державної кредитної політики.

В управлінні кредитним портфелем банку необхідно дотримуватися таких принципів:

·

·

·

Критичний аналіз теоретичних праць і власні дослідження дозволили сформувати особисте розуміння кредитного ризику, яке відрізняється від загальноприйнятої тим, що кредитний ризик розглядається не тільки в межах правовідносин кредитора і позичальника, а в середовищі різноманітних стосунків, які виникають при реалізації кредитного проекту. Коло дійсних “носіїв” кредитного ризику поширюється за рахунок суб’єктів, серед яких працює позичальник, – його партнери, партнери партнерів позичальника та ін. Таким чином, виникає сукупність кредитних ризиків, пов’язаних як з банківським, так і з підприємницьким (господарським) кредитом. Глибше теоретичне тлумачення поняття “кредит”, а також уточнення класифікації кредитів здійснено виключно з метою якомога повнішого визначення кредитного ризику.

З урахуванням аналізу складних умов формування кредитного ризикового середовища, а також ймовірності провокування ризиками перешкод у просторі і часі кредитний ризик визначається не тільки як складний, а й синергетичний (від лат. synergos — спільно діючий) ризик невиконання кредитних зобов’язань, що виникають з банківських і підприємницьких кредитних правовідносин.

Для цілей управління кредитними ризиками запропоновано їх класифікацію за обґрунтованими ознаками з метою забезпечення якомога повної діагностики ризиків у кредитному ризик-менеджменті. Увесь простір, на якому можуть виникнути кредитні ризики, поділено на дві групи – комерційне і некомерційне ризикове середовище. До кожної з цих груп включені підгрупи ризиків з їх декомпозицією. Наприклад, до комерційного ризикового середовища віднесені суб’єктні ризики, тобто ризики, пов’язані з діяльністю (бездіяльністю) суб’єктів кредитних правовідносин, які, у свою чергу, містять такі складові:

·

·

·

Поряд з розкриттям сутності ризиків, які належать до суб’єктного середовища, показано, що їх виникнення пов’язано з багатьма причинами, які призводять до незадовільного фінансово-економічного стану суб’єктів кредитних правовідносин на різному рівні. Крім того, провокувати цей ризик можуть фактори, які залежать від якості виконання обов’язків персоналом суб’єктів кредитних правовідносин, включаючи банк. Разом з науковим обґрунтуванням сутності і складових груп і підгруп конкретних ризиків надано теоретичне визначення особливостей ризику країни, регіонального і галузевого ризиків, а також запропоновано методичні підходи до їх діагностики та оцінки при формуванні кредитного портфеля банку з трансформуванням прийомів і показників, розроблених міжнародними фінансовими організаціями.

Вивчення законодавчого поля та основних положень державного регулювання кредитної діяльності вітчизняних банків, а також аналіз методологічного забезпечення формування кредитного портфеля дало змогу дійти висновку, що поряд із суттєвими, хоча іноді й різноспрямованими надбаннями в законодавчому і методологічному арсеналі, значним недоліком є відсутність цілісного концептуального і програмного (на той чи інший період) визначення кредитної політики на державному рівні, що не сприяє належному функціонуванню банків в економіці країни.

У розділі 2 “Практика формування кредитного портфеля банку” викладено методику комплексного аналізу динаміки і складових кредитного портфеля, оцінки якості і рівня його ризикованості, а також проаналізовано місце кредитної політики в управлінні кредитним портфелем на рівні банку. Дослідження виконано на прикладі вітчизняної банківської системи в цілому.

Згадана методика містить процедуру комплексного аналізу за кожним етапом відповідно до змістовних складових цього аналізу, вивчення основної і додаткової інформації для проведення аналізу, кількісних та якісних показників у просторі й часі, методів їх розрахунку, формування табличного, графічного відображення, а також інтерпретацію результатів.

Комплексний аналіз можна представити у вигляді таблиці.

Таблиця 1

Етапи аналізу кредитного портфеля банку

Етапи | Характеристики | Показники

1 | 2 | 3

1. Дослідження кредитної активності | Динаміка обсягів кредитного портфеля за кілька років; те саме стосовно суб’єктів кредитування за кількістю позичальників, за середнім обсягом кредитних вкладень тощо | Динамічні ряди, темпи росту і приросту, структурні показники, середні величини

2. Дотримання вимог кредитної політики | Обсяги і динаміка кредитів, наданих підприємствам реального сектора економіки; те саме стосовно підприємств малого бізнесу, пріоритетних галузей та регіонів. Забезпечення заходів стабілізації банківського сектора | Те саме, а також нормативні показники і порівняльні ознаки

3. Форматний аналіз | Обсяги і динаміка загальної кредитної заборгованості на певні дати, її складові за різними форматами; те саме щодо простроченої і пролонгованої заборгованості. Обсяги, динаміка і структура несплачених відсотків по кредитах за різними форматами | Те саме

Отже, на першому етапі здійснюється аналіз тенденцій змін у загальній кредитній активності банку за останні роки. На другому етапі аналізується рівень дотримання банком вимог державної кредитної політики. Надано пропозиції щодо застосування рішень різних органів державної влади стосовно напрямів реформування економічної і соціальної сфер, а також даних щодо загальної спрямованості кредитного портфеля банківського сектора в цілому, які містять аналітичні матеріали НБУ за відсутності поки що відповідної цілісної політики. На третьому етапі аналізуються окремі формати, що впливають на рівень ризикованості кредитного портфеля: вивчаються загальна характеристика і тенденції в русі простроченої та пролонгованої заборгованості за групами позичальників, видами кредитів, за строками їх надання, валютної складової, галузевої спрямованості, а також у розрізі територіального розподілу; обсяги, динаміка і структура несплачених відсотків за кредити тощо. Аналіз здійснюється ще й в розрізі функціональних і територіальних підрозділів банку. Крім того, показано взаємозв’язок між етапами аналізу і наскрізне його підпорядкування (за основними форматами та аспектами) виконанню завдань державної кредитної політики, наприклад участь банку у державних програмах підтримки розвитку найважливіших галузей або/і регіонів тощо.

Методика оцінки якості і рівня ризику кредитного портфеля банку є складовою комплексної системи аналізу кредитного портфеля банку, тобто четвертим етапом аналізу, але він розглядається самостійно. Аналіз здійснено з дотриманням основних показників, визначених регуляторними положеннями НБУ, проте до авторських надбань належить впорядкування процесу виконання аналітичної роботи, розробка єдиних методичних основ її здійснення, впровадження моделей, які дозволяють оцінювати рівень ризику та якість кредитного портфеля з урахуванням його змін структурно, у часі і просторі, територіальному і галузевому розподілах, а також у розрізі різних підрозділів банку.

Надано не тільки змістовну й послідовну характеристику процедур аналітичної роботи, але й конкретні рекомендації щодо використання найсуттєвіших показників, методів їх розрахунку та інтерпретації результатів. Визначено типові алгоритми здійснення розрахунків, єдині форми табличних і графічних матеріалів, які розроблено на ПЕОМ за допомогою EXCEL, що дозволяє використовувати прийоми і методи комплексного аналізу в сучасній технології будь-яким банком.

Використання методичних підходів дало змогу на прикладі Ощадбанку визначити загальну характеристику обсягу, структури і динаміки кредитного портфеля, оцінити рівень його якості та ризикованості у просторі й часі, а також його спрямованість на вирішення державних завдань (рис. 1). У результаті аналізу встановлено, що останнім часом зросла кредитна активність банку, збільшилась питома вага кредитів, наданих підприємствам реального сектора економіки, що притаманно майже всій банківській системі. Але водночас має місце підвищення рівня ризикованості кредитного портфеля як в цілому по банку, так і в розрізі його територіальних підрозділів, що пов’язано з недоліками у діагностиці і контролі ризиків, насамперед регіонального й галузевого (рис. 2).

Проаналізовано внутрішню управлінсько-розпорядчу документацію, що регулює формування, аналіз і контроль кредитного портфеля у комерційних банках. Це дало змогу дійти висновку про відсутність сформованої кредитної політики в більшості аналізованих банків, а також про майже формальне ставлення до виконання регулюючих положень НБУ, в результаті чого банки застосовують лише окремі методичні інструменти, що не дозволяє комплексно управляти ризиками кредитного портфеля та ним самим. Таке становище дійсно змінюється на краще, коли банк визначає власну кредитну політику, але її він формує, керуючись виключно власними інтересами, які можуть не кореспондентуватися з державними.

Розділ 3 “Шляхи підвищення ефективності управління кредитним портфелем банку” присвячено обґрунтуванню місця й ролі кредитного ризик-менеджменту в управлінні кредитним портфелем банку, розробці методології, методик та організації цього процесу, а також визначенню напрямів посилення гнучкості банківських інструментів і сек’юритизації активів з метою зниження кредитних ризиків.

Кредитний менеджмент розглядається насамперед з позиції зменшення загроз від кредитного ризику. Мета кредитного менеджменту, на нашу думку, полягає у збільшенні обсягів активних операцій банку при зменшенні втрат від ризиків, пов’язаних з кредитною діяльністю.

Тому вдосконалення саме кредитного ризик-менеджменту дає змогу спрямувати цей напрям управлінської діяльності на першочергове забезпечення захисту кредитного портфеля від ризикової загрози, бо креди тна функція комерційного банку завжди пов’язана з ризиками, що визначено та проаналізовано на практичних матеріалах. Актуальність впровадження кредитного ризик-менеджменту підтверджена й тим, що зараз у більшості банків подібного майже не існує, є лише окремі документи, що впорядковують деякі аспекти кредитної діяльності. Тому запропоновано як типове Положення із здійснення кредитного ризик-менеджменту в банку, в якому

регламентуються етапи, процедури здійснення ризик-менеджменту та їх методичне забезпечення.

В основу кредитного ризик-менеджменту покладено передусім визначення процедур відбору кредитних проектів для формування тактичного кредитного портфеля належної якості. Підкреслено важливість кредитного проекту (або його бізнес-плану) як основного документа, що визначає цільову спрямованість позички, містить у певній послідовності і з певним рівнем обґрунтування основні характеристики та фінансові показники проекту, пов’язані з його виконанням. Чим вище професійний рівень розробки проекту, тим менша ймовірність виникнення ризикової події під час його реалізації. Спираючись на наукові розробки вітчизняних учених щодо оцінки економічної ефективності проектів, надана методика порівняльної оцінки проектів з розрахунком певних показників, що ґрунтується на додержанні таких основних принципів:

·

·

·

·

У подальшому аналіз кредитного проекту має здійснюватися за такими форматами:

·

·

Об’єктом аналізу виступають організаційна схема і система управління підприємством, розподіл відповідальності, надійність управління кредитним проектом і його забезпечення трудовими ресурсами, кошторис управлінських витрат, у т. ч. на управління проектом, а також розгорнутий план реалізації проекту (джерела і строки одержання сировини, матеріалів тощо, строки здійснення пуско-налагоджувальних робіт та ін.). Загальна ймовірність виникнення будь-яких перешкод у здійсненні кредитного проекту значною мірою залежить від фахового рівня юридичної служби позичальника, яка повинна забезпечити захист його інтересів у договорах, угодах, контрактах, що супроводжують господарську діяльність.

Обґрунтовано визначення ринкової позиції проектів як ознаки для їх включення до тактичного кредитного портфеля банку. По-перше, оцінці підлягає маркетингова концепція проектів. На нашу думку, кредитні проекти повинні мати не менше, ніж дві концепції маркетингу:

1. Вхідна маркетингова концепція щодо забезпечення виконання проекту товарами, сировиною, матеріалами тощо.

2. Вихідна маркетингова концепція щодо просування на ринку продукції (товарів, робіт, послуг), яка буде одержана в результаті реалізації кредитного проекту.

Об’єктом аналізу визначено і загальну маркетингову концепцію підприємства, яка відображає його ринкову позицію незалежно від кредитного проекту. Аналіз і оцінка цієї концепції дозволяють вибрати такий проект, позитивний фінансовий результат якого для позичальника буде забезпечено не тільки за рахунок реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), одержаних у результаті впровадження кредитного проекту, а й незалежно від цього. Таке ставлення, на нашу думку, дасть змогу мати додаткові гарантії надійності кредитного проекту щодо формування джерел повернення кредитних коштів. Зіставлення якості маркетингу різних кредитних проектів, що зараз не проводиться майже жодним банком, на нашу думку, дозволяє вибрати менш загрозливий варіант щодо ймовірності виникнення кон’юнктурного ризику.

Послідовно викладено підходи до діагностики ризиків кредитного проекту. Аналіз і оцінка системного і форс-мажорного ризикових середовищ потенційних позичальників здійснюється за допомогою запропонованого групування проектів відповідно до рівня прояву цих ризиків у регіональному і галузевому аспектах, ознак привабливості проектів з метою формування тактичного кредитного портфеля належної якості. На цьому етапі повинна здійснюватися діагностика суб’єктного ризикового середовища претендентів на одержання позички, що має на меті на переддоговірному етапі забезпечити відбір проектів, реалізація яких буде пов’язана з мінімальним ризиком.

Запропоновано підходи до кількісної та якісної оцінки проектів та формування ознак їх привабливості. Наприклад, методика оцінки суб’єктного ризику позичальника (і/або суб’єктів його аудиторії) за їх станом на відповідному ринку, в якій враховані такі характеристики і показники, як термін роботи підприємства у секторі бізнесу, фаховий рівень керівництва (досвід роботи), професійний рівень кадрів (процентне співвідношення співробітників, які працюють за набутою спеціальністю, до загальної кількості), плинність кадрів (процентне співвідношення середньозваженого строку роботи всіх працівників до строку роботи підприємства), перспектива розвитку бізнесу (наявність стратегічного бізнес-плану та його реалізація), розмір сплаченого статутного капіталу, результати перевірок податкової інспекції тощо. Зіставлення результатів між претендентами на участь у кредитному проекті, і що вкрай необхідно — з урахуванням рівня суб’єктного ризику їх аудиторії, на нашу думку, дозволить обрати найменш загрозливий варіант кредитного проекту.

Суттєвими складовими першого етапу кредитного ризик-менеджменту є аналіз і оцінка фінансового стану позичальника та його партнерів, тобто суб’єктів господарювання, у взаємовідносинах з якими він має намір реалізовувати кредитний проект, що є необхідним для якомога повної діагностики кредитного ризику. Враховуючи, що цій роботі (за винятком аудиторії позичальника) зараз приділяє увагу і НБУ, і банки, відібрано основні показники для використання методів порівнювального фінансового аналізу (коефіцієнти оцінки фінансової сталості, платоспроможності (ліквідності), оборотності активів, прибутковості капіталу, активів тощо). Запропоновано методику зіставлення показників, які розраховуються у розрізі підприємств – суб’єктів кредиту для вибору найприйнятнішого варіанта проекту.

Підкреслюється, що привабливість проекту не означає, що він майже безризиковий. Тому у подальшому для кредитного ризик-менеджменту визначаються конкретні методи фінансування ризиків. Це важливий етап, на якому розробляються пропозиції щодо покриття можливих збитків від настання тієї чи іншої ризикової події, враховуючи напрями, встановлені у кредитній політиці банку. Це означає, що в усіх випадках має визначатися не тільки саме ризик, а й сторона, яка буде “розраховуватися” за нього. Розглянуто різні методи фінансування можливих втрат від ризиків шляхом розподілу і перерозподілу в межах і поза межами суб’єктів кредиту. Надано рекомендації щодо ефективного використання цих методів, обґрунтовано доцільність передачі (за плату) ризиків страховику – третій стороні, яка спеціалізується на цьому виді діяльності, завдяки чому має необхідні фахові і фінансові можливості. Запропоновано докладні рекомендації стосовно використання страхування суб’єктами кредитних відносин з урахуванням особливостей цільової спрямованості та умов реалізації кредитних проектів. Практична значущість їх підтверджується тим, що зараз страхування кредитних ризиків здійснюється у вузькому колі ризикового середовища, з обмеженою пропозицією страхових продуктів, що не дозволяє забезпечити надійне фінансування ризиків кредитного портфеля банку.

Крім того, для зниження ризикової складової кредитного портфеля запропоновано підходи до використання вітчизняною банківською системою гнучких кредитних інструментів, а також трансформації неліквідних активів у ліквідні цінні папери, що здійснено на основі вивчення й узагальнення досвіду закордонних банків, які працюють за умов розвинутої конкуренції. Наведено різноманітні варіанти впровадження кредитних ліній, структурування кредитних угод, гнучких умов забезпечення і погашення кредитів, а також методику розрахунку мінімальної процентної ставки за кредит з урахуванням ризикової складової, нормативів обов’язкового резервування, вартості та обсягів власної ресурсної бази, витрат банку на залучення ресурсів і надання кредиту, індикатора інфляційної складової тощо. Застосування плаваючих процентних ставок рекомендовано з метою максимального наближення ціни кредиту до змін ринкової кон’юнктури.

Рекомендації щодо сек’юритизації активів банків розроблено з урахуванням тих вагомих переваг, які одержують банки, тобто продаж позичок дає змогу: поліпшувати структуру активів банку; збільшувати його ліквідність; перекладати ризик (і кредитний, і процентний) на інвестора; збільшувати надходження за послуги. При рекомендації нових інструментів і методів сек’юритизації активів враховувалися особливості кредитної діяльності вітчизняних банків, рівень розвитку фондового ринку, рівень адекватності законодавчого й податкового полів щодо сприйняття досвіду закордонних банків. На нашу думку, у разі прояву об’єктивних стримуючих факторів їх слід вважати тимчасовими у зв’язку з активною політикою держави щодо входження до європейського й світового економічного співтовариства. За таких умов підвищення рівня обізнаності фахівців банків сприятиме прискореному використанню сучасних методів і інструментів зниження ризикованості кредитного портфеля і у поточному періоді (тобто впроваджуючи те, що зараз не тільки необхідне, а й можливе), і в перспективі.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в таких практичних рекомендаціях з удосконалення управління кредитним портфелем банку:

1. Визначення нового поняття кредитного портфеля банку як важливого елемента економічної категорії кредит дало змогу представити кредитний портфель не лише як технічну сукупність окремих кредитних активів, а насамперед як сукупність відносин кредитора і позичальників, які виникають у процесі руху тимчасово вільних грошових коштів.

2. Вивчення точок зору фахівців дозволило стверджувати, що кредит необхідно уявляти такою економічною категорією, яка випливає з різних сфер суспільної діяльності — підприємницької і фінансово-посередницької. Отже, банківський кредит — це позика у грошовій формі, який надається суб’єктам будь-якої форми власності, організаційно-правової форми і напрямів діяльності банківськими установами, котрі є частиною фінансово-кредитної системи країни.

3. Результати аналізу поняття „кредитний портфель” і визначення його складових відповідно до інституціональних та інших ознак стали підставою для складання класифікації кредитного портфеля за принципами його формування у різних сферах діяльності, формами надання кредиту. На сьогодні можна говорити про вагомість місця і ролі кредитного портфеля у впровадженні державної кредитної політики як одного з головних важелів управління ним на макроекономічному рівні і рівні окремого банку.

4. Сформульоване поняття кредитного портфеля як взаємовідносин між банком і позичальником дозволило дати визначення поняття ризикового середовища, в якому розвиваються ці взаємовідносини і стосунки партнерів позичальника. У зв’язку з цим вперше дано визначення кредитного ризику як синергетичного чинника, що впливає на якість кредитного портфеля банку. Для цього узагальнено ознаки кредитних ризиків, які класифіковані для застосування у кредитному ризик-менеджменті з урахуванням суб'єктної й об'єктної ризикових складових. Ризики згруповані за різними ознаками. За ознакою можливостей регулювання їх впливу з боку банку виокремлено такі ризики, які банк не може регулювати за жодних обставин, а тільки запобігти завдяки їх досконалій діагностиці і фінансуванню втрат. Виділено групи ризиків за ознаками середовища їх виникнення, конкретних носіїв, а також за форматами саме ризиків.

5.

6.

7.