ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

ГОРАЩУК ВАЛЕРІЙ ПАВЛОВИЧ

УДК 371.71.001

ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ

КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ'Я ШКОЛЯРІВ

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант: член-кореспондент АПН України , доктор педагогічних наук, професор, Шевченко Галина Павлівна.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор
Гриньова Марина Вікторівна,

Полтавський державний педагогічний університет

ім.. В.Г. Короленка, завідувач кафедри педагогічної

майстерності, декан природничого факультету;

доктор педагогічних наук, професор
Дубогай Олександра Дмитрівна,

Київський національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова, завідувач кафедри фізичного виховання і здоров’я;

доктор педагогічних наук, професор
Єрмаков Сергій Сидорович, Харківська державна академія дизайну і мистецтв, проректор з наукової роботи.

Провідна установа: Дрогобицький державний педагогічний університет
імені Івана Франка, кафедра педагогіки,
м. Дрогобич, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться " 25 " січня 2005 року о _____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди за адресою 61002, м. Харків, вул. Артема 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215 В).

Автореферат розісланий "25" _січня_ 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Золотухіна С.Т.

Загальна характеристика роботи

Актуальність та доцільність дослідження. У сучасному суспільстві життя й здоров’я людини визначаються як найвищі людські цінності. Вони є показником цивілізованості, що відбиває загальний рівень соціально-економічного розвитку суспільства, головним критерієм доцільності й ефективності всіх без винятку сфер державної діяльності (резолюція ООН №38/54 від 1997 року).

Основу культури цивілізації складають насамперед її уявлення про загальнопланетарну спільність людей, єдність людини, суспільства й природи, їхню духовно-фізичну гармонію. Цього можна досягти тільки за умови, що Людина змінить ціннісне ставлення до самої себе й навколишнього світу на засадах ноосфери (В.Вернадський). Швидкі перетворення в соціально-економічному розвитку суспільства й способі життя людини чинять сильний вплив на особистість і призводять до глибоких змін у її фізичному, психічному й духовному станах.

Несприятливі соціально-економічні умови сучасної України, важка екологічна ситуація, інформаційне перенасичення та інтенсифікація навчального процесу викликають тенденції до погіршення здоров’я дітей і учнівської молоді. Здоров’я цієї вікової групи особливо важливе, тому що, за оцінкою фахівців, приблизно 75% хвороб дорослих є наслідком умов життя в дитячі та юнацькі роки. Майже 90 % дітей, учнів, студентів мають відхилення в здоров’ї, а більше 50 % – незадовільну фізичну підготовку.

Сучасні умови розвитку українського суспільства висувають нові вимоги до системи освіти та виховання підростаючого покоління. Діти й молодь значно раніше інших категорій населення відчувають наслiдки деформації суспільства, гостро переживають свою соціальну незахищеність, прискорене падіння духовності, зростання психічної нестабільності та фізичної слабкості. Перегляд стратегії, змісту, методичного забезпечення навчально-виховного процесу, стану здоров’я дiтей і молодi, який погiршується з кожним роком, вимагає змiни у ставленні шкільної системи освіти до цієї проблеми.

Україні необхідне покоління з високим рівнем освіченості, культури й здоров’я, здатне сприймати загальнолюдські цінності, творчо, продуктивно та довго діяти в будь-якій галузі соціальної практики.

Національною доктриною розвитку освіти передбачено оперативну зміну змісту освіти на основі новітніх педагогічних і технологічних досягнень. Згідно з нею школа повинна виконувати освiтні, виховні, культуротворчі та аксіологічні функції.

Культура особистості школяра відображає рівень його розвитку, який вiдбивається у світогляді, системі цінностей, характері діяльності та спілкування, поведінці й способі життя, багатстві здібностей і творчих сил. Культура здоров’я є складовою частиною загальнокультурного розвитку особистості й складається з духовного, психічного, фізичного компонентів.

Наукові дослідження з формування культури здоров’я школярів у галузі педагогічної, культурологічної й валеологiчної освіти та виховання, на жаль, страждають обмеженістю, фрагментарністю, що не дає можливості представити цілісну картину наукових поглядів на цю проблему.

Теоретичні пошуки шляхів розвитку шкільного фізкультурного й валеологiчного навчання та виховання також недостатньо сприяли ефективності формування культури здоров’я молоді.

Слід констатувати, що спеціальні психолого-педагогічні дослідження, присвячені формуванню культури здоров’я школярів у процесi навчання, у вітчизняній педагогіці не проводилися. Залишаються не з’ясованими багато питань, розв’язання яких повинно сприяти формуванню культури здоров’я школярів. Так, наприклад, не розроблена концепція валеологiчної освіти в Україні, не визначено її зміст, структуру, основи організації навчально-виховного процесу з валеології та її інтеграції з іншими предметами шкільної освіти, можливості спеціальних предметів та iн.

У зв’язку з цим сьогодні від педагогічної науки вимагається глибоко обґрунтоване поновлення теорії й практики навчання та виховання учнiвської молоді, як бути здоровим у сучасних соцiальних умовах.

За останні роки інтерес учених – філософів, культурологів, соціологів, психологів, педагогів та медиків – до проблем здоров’я людини значно зростає. Вивчення проблеми здоров’я на методологічному, теоретичному й практичному рівнях узагалі й формування культури здоров’я зокрема висвітлені у вітчизняних і зарубіжних працях філософів і культурологів: В.Казначеєва, В.Климової, В.Скуміна, Є.Спіріна, І.Фролова та ін.; психологів: В.Леві, А.Маслоу та ін.; медиків: М.Амосова, Г.Апанасенка, Т.Бойченко, В.Войтенка, Р.Герберда, М.Гончаренко, Ю.Лисицина, І.Мільман, І.Муравова, В.Петленка, Л.Попової та ін.; педагогів-класиків: Я. Коменського, Дж.Локка, А.Макаренка, Ж.-Ж.Руссо, Г.Сковороди, В.Сухомлинського, К.Ушинського та ін.; сучасних педагогів: С.Васильєва, С.Волкової, Г.Долинського, О.Дубогай, Л.Жаліло, С.Кириленко, В.Оржеховської, Л.Татарнікової, Г.Шевченко та ін.; валеологів: Ю.Андреєва, Б.Болотова, І.Брехмана, В.Зайцева, П.Іванова, В.Калбанова, В.Лободіна, Г.Малахова, І.Невмивакіна, Т.Тихоплава та ін.

Аналіз філософської, соціологічної, психологічної, педагогічної, культурологічної, медичної та валеологічної літератури дає пiдстави стверджувати, що в цій проблемі не вивчена належним чином педагогічна система формування культури здоров’я школярів, її методологічне, теоретичне обґрунтування та практичне забезпечення. Така науково-педагогічна інформація була отримана в процесi дослідної роботи автором дисертацiї.

Розгляд проблем шкільної валеологiї та її інтеграції з предметами фізичної культури й безпеки життєдіяльності, що спрямовані на формування культури здоров’я школярів, дозволяє виявити ряд суперечностей:–

між соціокультурною важливістю здоров’я як інтеґративної характеристики розвитку суспільства й особистості та методологічною й теоретичною розробкою змісту та структури цього феномену; –

мiж об’єктивно існуючим педагогічним явищем та недостатньою розробкою соціально-педагогічних механізмів формування культури здоров’я школярів;–

між вимогами, що висуваються суспільством до особи випускника школи, та змістовим полем шкільної освіти, яке повинне забезпечити формування високого рівня культури здоров’я школярів;–

між вимогами до навчально-виховного процесу в школі та станом здоров’я школярів;–

між необхідністю формування високого рівня культури здоров’я школярів та недостатньою розробкою програмно-методичного забезпечення навчально-виховного процесу з питань здоров’я;–

між можливостями навчально-виховного процесу з формування культури здоров’я школярів та недостатньою професійною підготовкою вчителів.

Ці суперечності зумовлюють постановку проблеми методологічного й теоретичного обґрунтування формування культури здоров’я учнівської молоді в навчально-виховному процесі.

Протиріччя між потребою в теоретичному осмисленні нової освітньої стратегії на сучасному етапі й реальними можливостями нової наукової галузі культури здоров’я складає головну проблему дисертаційного дослідження. Розгляд теоретичних і методологічних питань формування культури здоров’я є одним із шляхів подолання вищевказаних протиріч.

Вважаємо, що між рівнем валеологічної, фізкультурної освіти та фізичного виховання школярів і станом їх здоров’я існує прямий і глибокий зв’язок.

Теоретичний аналіз проблеми та вивчення стану шкільної валеологічної й фізкультурної практики, а також власний викладацький і науковий досвід автора вказують на необхідність широкого дослiдження питання формування культури здоров’я школярів, що забезпечить реальне покращення рівня здоров’я у всіх аспектах. Особливу актуальність має аналіз складових компонентів культури здоров’я, їх змісту й структури, виявлення основних умов та шляхів їх формування в шкільної молоді.

Актуальність досліджуваної проблеми та необхідність методологічної й теоретичної її дослiдженостi зумовили вибір теми дисертацiйного дослідження „Теоретичні і методологічні засади формування культури здоров’я школярів”.

Зв’язок теми дослідження з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в напрямку реалізації Закону України “Про загальну середню освіту”, “Про фізичну культуру і спорт”, Національної доктрини розвитку освіти, Цільової комплексної програми “Фізичне виховання – здоров’я нації” та Національної програми “Діти України”, постанов Кабінету Міністрів України “Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання” від 16.11.2000 р. №1717. Обраний напрям дисертаційної роботи пов’язаний з темою наукового дослідження, яке проводилося кафедрою педагогіки Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, „Формування духовної культури учнівської молоді засобами мистецтва”. Тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні вченої ради Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 9 від 27 квітня 2001 р.) і узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 8 від 30.10.2001 р.).

Об’єкт дослідження – процес формування культури здоров’я школярів.

Предмет дослідження – теоретичні і методологічні засади формування культури здоров’я учнів середньої загальноосвітньої школи.

Мета дослідження – полягає в методологічному й теоретичному обґрунтуванні системи формування культури здоров’я школярів та визначенні перспективних шляхів їх реалізації.

Концепція дослідження

Концепція формування культури здоров’я школяра ґрунтується на положеннях загальної теорії культури, здоров’я, культури здоров’я, на системних, культурологічних, аксиологічних підходах. На підставі аналізу провідних ідей і теорій формування здорового покоління, розроблених спеціалістами з соціології, педагогіки, медицини, валеології, було створено педагогічну систему формування культури здоров’я школярів.

Концепція дослідження базується на розумінні процесу формування культури здоров’я школярів як цілісної, динамічної педагогічної системи, у якій структура, зміст і методика спрямовуються на формування високого рівня якості здоров’я.

Домінуючою ідеєю дослідження є розуміння здоров’я як найважливішої життєвої цінності, а людини – як творця та захисника життя на Землі. Феномен здоров’я школярів розглядається в контексті культуротворення та культурозбереження особистості.

Виходячи з цілісності людської особистості в змісті дослідження реалізована ідея ієрархічної побудови й тісної взаємодії духовного, психічного й фізичного розвитку школярів. Процес формування культури здоров’я здійснюється на принципах природовідповідності, культуровідповідності та духовно-фізичної гармонії. Загалом, сукупність теоретико-методичних положень і організаційно-методологічних заходів дозволять забезпечити високу ефективність формування культури здоров’я шкільної молоді.

Згідно з метою сформульовано завдання дослідження:

·

·

·

·

·

·

Методологічну основу дослідження становлять: філософські ідеї про пізнання світу, формування наукової картини світу, філософське вчення про взаємозумовленість соціальних явищ і педагогічної діяльності; ідеї діалектичного розвитку особистості в результаті включення в різноманітні види діяльності; принципи системного й цілісного підходів до вивчення педагогічних явищ; сучасні філософські, педагогічні, психологічні й валеологічні положення про формування й розвиток особистості, їх гуманістична спрямованість; концептуальні ідеї про зв’язок свідомості й поведінки людини; концептуальні положення педагогічної та валеологічної науки щодо формування здоров’я особистості в єдності духовного, психічного та фізичного аспектів, пріоритету збереження й зміцнення здоров’я дітей та учнівської молоді.

Нормативно-правову базу дослідження становлять основні положення щодо розвитку освіти в Україні, викладені в законах України „Про освіту”, „Про фізичну культуру і спорт”, „Про загальну середню освіту”; Національній доктрині розвитку освіти, Державній національній програмі „Освіта” (“Україна ХХІ століття”), Цільовій комплексній програмі „Фізичне виховання – здоров’я нації” та Національній програмі „Діти України”, Державній програмі „Вчитель”, Державному стандарті загальної середньої освіти.

Теоретичну основу дослідження становлять ідеї, концепції, положення та висновки, що стосуються:

· загальнотеоретичних проблем виховання, розкритих у працях філософів, педагогів, психологів (В.Андрущенко, Г.Батищев, І.Бех, О.Бодалєв, І.Ісаєв, В.Караковський, В.Кремінь, Б.Лихачов, А.Макаренко, В.Сластьонін, В.Сухомлинський та ін);

· системного підходу до сутності здоров’я та його формування (М.Амосов, Г.Апанасенко, І.Брехман, В.Войтенко, М.Гриньова, О.Дубогай, В.Казначеєв, С.Кириленко, В.Оржеховська, В.Петленко, Л.Попова, Е.Юдін та ін.);

· аксіологічного підходу до формування здоров’я (Л.Жаліло, Е.Маркарян, В.Межуєва, О.Научитель, І.Невмивакін, О.Савченко, В.Скумін, Т.Тихоплав, В.Тюрін та ін.);

· закономірностей, які розкривають соціально-педагогічні засади формування особистості (І.Звєрєва, А.Капська, Л.Коваль, Л.Міщик, С.Харченко та ін.);

· формування окремих компонентів феномену здоров’я (Ю.Андреєв, О.Беседіна, Б.Болотов, Е.Булич, М.Гончаренко, Г.Долинський, С.Єрмаков, І.Мільман, І.Муравов, В.Скумін та ін.);

· особистісно орієнтованого підходу до виховання (І.Бех, С.Подмазін, В.Сєриков, І.Якиманська та ін.).

Методи дослідження. Досягнення мети й розв’язання поставлених завдань сприяли використанню комплексу методів дослідження:

теоретичні: вивчення державних та міжнародних документів з питань розвитку науки, культури, освіти й медицини щодо стратегічних цілей і перспектив розв’язання проблеми формування здорового покоління з метою теоретичного узагальнення проблеми формування культури здоров’я; теоретичний аналіз філософської, психолого-педагогічної, культурологічної, медичної й валеологічної літератури й дисертаційних досліджень з метою виявлення стану здоров’я школярів, шляхів його формування та врахування позитивного досвіду з цього питання в педагогіці;

емпіричні: педагогічне спостереження, анкетування, бесіди, інтерв’ю, вивчення й узагальнення педагогічного досвіду, що сприяли дослідженню стану проблеми на практиці; метод моделювання, який сприяв визначенню й структуруванню освітньої галузі, розробці програм, підручника, посібника. Використано 34-річний педагогічний досвід роботи дисертанта.

Названі методи взаємодоповнюють один одного й забезпечують можливість системного пізнання предмета дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:–

упроваджено поняття „культура здоров’я школяра”, визначено його сутність та структуру, які базуються на системному, культурологічному, аксіологічному й особистісно орієнтованому підходах; –

подано науково-педагогічне обґрунтування взаємозв’язку між рівнем культури школярів та станом їх здоров’я;–

теоретично обґрунтовано систему знань школярів з освітньої галузі здоров’я і фізична культура; –

обґрунтовано доцільність інтеграції знань та вмінь з предметів фізичної культури, валеології та безпеки життєдіяльності з метою цілісного формування культури здоров’я школярів; –

запропоновано систему критеріїв оцінки рівня культури здоров’я школярів; –

розроблено й теоретично обґрунтовано Концепцію неперервної валеологічної освіти в Україні, педагогічну систему формування культури здоров’я школярів, та вказано можливі шляхи їх практичної реалізації в загальноосвітніх середніх закладах України.

Дістало подальшого розвитку поняття „здоров’я”, „валеологія”, „здоровий спосіб життя”, „індивідуальна оздоровча система” тощо.

Теоретичне значення полягає в:

– обґрунтуванні необхідності розробки нового педагогічного напряму – формування культури здоров’я школярів;

– визначенні мети, структури шкільної освіти з питань формування здорового покоління відповідно до сучасних освітніх потреб;

– обґрунтуванні теоретико-методологічних вимог до розробки Концепції неперервної валеологічної освіти в Україні;

– обґрунтовано теоретико-методологічні вимоги до створення нових програм, підручників, посібників, навчально-методичного забезпечення освітньої галузі здоров’я і фізична культура.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:

·

·

·

·

·

Матеріали дослідження реалізовані автором під час читання лекцій і проведення практичних занять з предметів культура здоров’я, історія валеології, теорія валеології, оздоровчі технології, методика викладання валеології, валеологія в Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка.

Результати дослідження можуть бути використані укладачами програм, розробниками курсів і спецкурсів, авторами підручників, посібників для учнів, студентів, учителів і слухачів інститутів післядипломної освіти та викладачів педагогічних ВНЗ.

Особистий внесок автора в роботах, опублікованих у співавторстві (Т.Бойченко, Н.Вадзюк, С.Волкова, М.Гончаренко, М.Гриньова, А.Драгнєв, Л.Жаліло, Л.Животовська, В.Мовчанок, Л.Морозова-Хмарська, Б.Романюк, С.Страшко, Т.Усатенко,

А.Царенко, В.Цьось, В.Шахненко), полягає у: розробці методологічних засад Концепції неперервної валеологічної освіти в Україні (1994 р.); обґрунтуванні ідеї системного та аксіологічного підходів до розробки змісту Державного стандарту загальної середньої освіти в Україні. Освітня галузь „Фізична культура і здоров’я”, „Валеологія” (1997 р.); визначенні структури та змісту програми предмета шкільного компонента „Основи валеології” для учнів 1-10 класів (1994 р.); змісту програми навчального предмета „Основи валеології” для учнів ліцеїв, гімназій, спеціалізованих шкіл гуманітарного й біолого-медичного профілю (1994 р.); визначенні структури та змісту Стандарту навчального українознавчого інтегрованого курсу „Здоров’я (валеологія)”, для української національної школи-родини (1995 р.); змісту програми предмета „Основи здоров’я 10-11 клас” (17-34 год., 0,5 год. на тиждень) (1996 р.); змісту навчальної програми загальноосвітнього курсу „Основи валеології” для педагогічних ВНЗ (освітньо-кваліфікаційний рівень – бакалавр) (2001 р.).

Апробація результатів дослідження здійснювалася на таких конференціях, конгресах, семінарах, нарадах:

міжнародних: Мiжнародна конференцiя „Українознавство: теоретико-методологiчні та організаційні проблеми” (м. Київ,  р.); Міжнародний педагогічний форум „Початкова школа XXI століття” (м. Київ,  р.); міжнародна науково-практична конференція „Вища освiта в Українi: реалії, тенденції, перспективи розвитку” (м. Київ,  р.); україно-канадський семінар „Проблеми викладання валеологiї в школах України та Канади” (за Канадсько-українською програмою „Партнери в охоронi здоров’я”) (м. Київ, 1996 р.); Міжнародна науково-практична конференція валеологiв „Формування, збереження i змiцнення здоров’я пiдростаючого покоління як обов’язковий компонент системи нацiональної освiти” (м. Дніпропетровськ, 1996 р.); Міжнародна конференція „Виховання дітей i молоді здоровому способу життя в кінцi XX століття” (м. Брно, Чехія, 1996 р.); Міжнародна науково-практична конференція „Університет та регіон” (м. Луганськ, 1997 р.); Міжнародний науково-практичний семінар: для координаторів Європейської мережі „Шкіл здоров’я” в Україні „Здоров’я – через освіту” (м.Харків, 1997 р.); Міжнародний науковий конгрес „Олімпійський спорт і спорт для всіх: проблеми здоров’я, рекреації, спортивної медицини і реабілітації” (м. Київ, 2000 р.); Мiжнародна науково-практична конференцiя „Проблеми валеології та медико-біологічної освіти в педагогічних вищих навчальних закладах” (м. Київ, 2001 р.); Мiжнародна науково-практична конференцiя „Ціннісні пріоритети освіти у ХХІ столітті” (м. Луганськ, 2003 р.); українсько-російська наукова методична конференція „Дидактика спорту: проблеми, тенденції, перспективи” (м. Донецьк, 2003 р.);

всеукраїнських: I Всеукраїнська науково-практична конференція „Здоров’я і освіта” (м. Львів, 1993 р.); всеукраїнський семiнар голiв обласних методоб’єднань, учителiв фiзичної культури з впровадження нової програми з фiзичної культури для учнiв загальноосвiтнiх шкіл (м. Черкаси, 1993 р.); нарада-семінар „Здоров’я через освiту” (м. Київ, 1994 р.); Всеукраїнський педагогічний ярмарок оригінальних ідей та методик (м. Київ, 1995 р.); виїзне засідання бюро відділення „Теорія та історія педагогіки” АПН України (м. Луганськ, 1995 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція: „Високі технології виховання” (м. Харків, 1995 р.); ІІІ Всеукраїнська науково-практична конференцiя „Актуальнi проблеми оздоровчої фiзкультури, спорту для інвалідів та валеології” (м. Кіровоград, 1995 р.); республiканський семiнар - практикум з фiзичного виховання для голiв обласних методичних об’єднань, викладачiв фiзичного виховання вищих навчальних закладiв І - ІІ рiвнiв акредитацiй i професійно-технічних училищ України (м. Луганськ, 1995 р.); теоретико-методологiчний симпозіум „Концептуальні засади та понятiйний апарат валеології” (м. Київ, 1996 р.); ІV Всеукраїнська науково-практична конференція „Актуальні проблеми з валеології та оздоровчої фізкультури в навчальних закладах України” (м. Кіровоград, 1996 р.); презентація досвіду роботи навчальних закладів Луганської області з проблеми „Освіта Луганщини в контексті педагогіки життєтворчості” (м. Київ, 1998 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція „Інновації в сучасному педагогічному процесі: теорія та практика” (м. Луганськ, 1999 р.); VІІ Всеукраїнські педагогічні читання „Василь Сухомлинський і сучасність” (Екологія дитинства), (м. Луганськ, 2000 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція „Безпека життя і діяльності та здоров’я учнівської молоді” (м. Бердянськ, 2002 р.);

регіональних: постійно діюча конференцiя-семiнар „Валеология и психология творчества в социально-экономической жизни Украины. Пути выживания и развития” (типология человека в бизнесе, педагогике, хрономедицине и астропсихологии) (м. Луганськ, 1995 р.); симпозіум „Наука Луганщини в контексті розвитку регіону” (м. Луганськ, 1999 р.) ;

обласних: виставка „Сучасна освіта Луганщини” (м. Луганськ, 1999 р.); обласна науково-методична конференція „Соціальні та медико-педагогічні умови формування здорового способу життя учнівської молоді: досвід, проблеми, шляхи вирішення” (м. Луганськ, 1999 р.), обласний семінар-практикум викладачів фізичної культури профтехучилищ (м. Луганськ, 2001 р.), науково-методична конференція викладачів фізичної культури професіонально-технічних навчальних закладів Луганської області „Вплив педагогічних засобів та фізичне самовдосконалення учнівської молоді” (м. Луганськ, 2003 р.); обласних науково-практичних конференціях, нарадах, семінарах педагогічних працівників (м. Луганськ, 1988–2003 рр.); науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Луганського національного педагогічного університету (1988–2003 рр.); науково-практичних конференціях, семінарах обласного інституту післядипломної освіти (м. Луганськ, 1990 – 1999 рр.).

Пошукувач входить до складу президії Науково-методичної ради Міністерства освіти і науки України, Відділення вищої освіти та комісії з вищої освіти, напрямок культура здоров’я, секція валеологія (Наказ № 220 від 26.03.2002 р.).

Кандидатська дисертація на тему „Дозування фізичних навантажень при розвитку основних фізичних якостей у школярів 6 – - річного віку” була захищена у 1986 році, її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувалися.

Публікації. Основні результати дослідження відображені в 56 публікаціях, у тому числі: 1 монографія (одноосібно), 1 підручник (одноосібно), 1 посібник (одноосібно), 20 фахових статей (19 – одноосібно), 10 програм (5 – одноосібно), 7 статей (6 – одноосібно), 11 – матеріалів конференцій (8 – одноосібно), 2 концепції, 1 державний стандарт, 2 методичні розробки.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (317 найменувань, з них 9 – іноземними мовами). Робота містить 2 таблиці на 3 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 414 сторінки, обсяг основного тексту – 385 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми і ступінь її дослідженості, визначено об’єкт, предмет, мету, основні концептуальні ідеї, завдання, методи дослідження. Розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення дисертації, наведено відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – „Методологічні засади формування культури здоров’я школярів” – були досліджені соціальні, культурологічні, медичні, валеологічні, педагогічні аспекти формування культури здоров’я учнівської молоді, представлені результати аналізу літератури та нормативних документів з проблеми стану здоров’я школярів, проаналізована історико-педагогічна спадщина з питань формування здоров’я школярів.

Нові підходи до здоров’я як категорії життєвої цінності знаменували собою рішучу відмову від традиційних соматичних теорій формування здоров’я людини. У зв’язку з цим на порядок денний поставлено питання про конкретні аспекти формування здоров’я та сучасні шляхи його формування.

Здоров’я особистості – це інтеґративна характеристика якості духовного, психічного та фізичного розвитку індивіда, яка забезпечує його повноцінну участь у різноманітних сферах соціального життя й діяльності як суб’єкта праці, пізнання, спілкування й творчості.

На здоров’я сучасного школяра звертається увага в багатьох наукових працях, але проблема як об’єкт системного дослідження все ще недостатньо розроблена як у теоретичному, так і в методологічному планах. Останні дослідження з питань здоров’я учнів надзвичайно різнопланові, хоч частина з них відрізняється поверховістю суджень, внутрішньою суперечливістю й не містить теоретичної цінності. У цілому ж поява великого масиву наукової літератури за короткий час свідчить про актуальність і неймовірну складність проблеми.

Очевидна недооцінка закладами освіти ролі культури у формуванні здоров’я людини, що пояснюється розумінням сутності здоров’я і з точки зору застарілих наукових концепцій.

У дисертації здійснено аналіз становлення процесу формування здоров’я дітей та учнівської молоді, що дало змогу визначити її основні напрями: культурологічний, оздоровчий, валеологічний, фізкультурний, які відбивають досягнення в галузі культурології, педагогіки, медицини, валеології, фізичного виховання.

Дослідження показало, що сьогодні формування культури здоров’я школярів слід розглядати як:

а) складний процес набуття школярами людських властивостей і якостей, спрямованість яких визначається сучасними знаннями феномену здоров’я;

б) явище, сутнісні характеристики якого забезпечують суб’єкт – суб’єктну єдність особистості, що виражається в одночасному засвоєнні гуманістичних цінностей і норм та ідеалу здоров’я;

в) педагогічний феномен, який має свої особливості в контексті формування здоров’я особистості;

г) рушійну силу, що активізує процес самопізнання, самовиховання, самовдосконалення, які відбиваються на фоні особистого зростання;

ґ) невід’ємну частину цілісного навчально-виховного процесу шкільної освіти.

Системних досліджень, присвячених проблемі формування культури здоров’я школярів, не проводилося, окремі аспекти культури здоров’я особистості розглядалися вченими, зокрема: духовний – досліджували Б.Акчурін, В.Климова, О.Команєва, В.Лободін, О.Савченко, В.Скумін, Л.Татарнікова та ін., психічний – С.Волкова, С.Кириленко, В.Колбанов, В.Оржеховська, Л.Попова та ін., фізичний – Г.Апанасенко, А.Беседіна, Т.Тойченко, Е.Булич, І.Муравов та ін., питання єдності аспектів здоров’я та їх ієрархії – Г.Апанасенко, Р.Герберт, І.Невмивакін, Л.Попова, Т.Тихоплав, С.Шапіро та ін., питання культури здоров’я майбутніх фахівців – В.Бобрицька, М.Гриньова, В.Горчакова, Г.Долинський, Л.Животовська, В.Ірхін, В.Климова, Н.Кривошеєва, С.Лебедченко, В.Морозова, Ф.Собякін, С.Страшко, О.Удод, В.Язловецький та ін.; розуміння змісту та структури – І. Глинянова, Е.Вайнер, О.Мамаєва та ін.; необхідність формування культури здоров’я школярів – Я.Бєлогурова, А.Видюк, Е.Дем’яненко, Е.Дойнова, С.Савельєва та ін.. Загалом дослідники визначають лише деякі напрями й аспекти. У той же час процес формування культури здоров’я школярів як цілісна система вченими не розглядався. Відсутні також міждисциплінарні дослідження теоретичних і методологічних засад формування культури здоров’я школярів. У зв’язку з цим назріла необхідність розробки та впровадження в навчальний процес школи педагогічної системи формування культури здоров’я школярів.

Існуючій системі формування здоров’я школярів притаманна вузькопредметна зорієнтованість, недооцінювання особистісного чинника в реалізації навчальних завдань. Школярі не вміють встановлювати зв’язки між знаннями з питань здоров’я та знаннями загальноосвітніх предметів, що не сприяє ефективному формуванню їх валеологічної освіченності.

Основні напрями розвитку системи формування культури здоров’я школярів визначають поліпшення теоретико-методологічних засад, посилення оздоровчого, культурологічного та аксіологічного підходів у навчально-виховному процесі.

Реформування школи, у свою чергу, висуває нові вимоги до підготовки вчителя. Вивчення практики роботи вчителів засвідчує, що вони відчувають труднощі у своїй професійній діяльності з питань формування здоров’я через недосконалість їхньої професійної підготовки, особливостей викладання нових предметів та необхідності здійснення особистісно орієнтованого навчання й виховання школярів.

Аналіз реальної педагогічної практики засвідчив наявність суперечностей між змістом освіти та соціальним запитом, необхідністю формування високої культури здоров’я школярів та непідготовленістю шкільної освіти до виконання цих завдань та ін..

Автором розглядаються методологічні проблеми педагогічного процесу формування культури здоров’я школярів, його особливості, управління ним та організаційно-педагогічні умови діяльності школи. Досліджуються особливості технології навчання, спрямовані на підвищення ефективності навчального процесу з питань здоров’я учнів у школі.

При розкритті особливостей шкільної освіти з питань здоров’я дається характеристика стану здоров’я учнів, визначаються сучасні підходи до формування в них культури здоров’я й тенденції методологічного й теоретичного оновлення навчально-виховного процесу. Доводиться, що поганий стан здоров’я школярів пов’язаний, переважно, з відсутністю системного підходу до розв’язання завдань валеологічної освіти й виховання.

Питанням прищеплення дітям гігієнічних навичок, профілактики розумової стомлюваності, дотримання режиму праці (навчання) й відпочинку особливу роль відводили Я.Коменський, П.Лесгафт, Й.Песталоцці, К.Ушинський, А.Макаренко, В.Сухомлинський, але сучасній школі цього теоретичного доробку недостатньо, щоб створити й реалізувати наукову систему формування культури здоров’я молоді.

Аналіз літературних джерел свідчить, що культура здоров’я особистості як наукова проблема вперше постала наприкінці ХХ століття (дослідження І.Брехмана, В.Климової, В.Скуміна).

Взаємодія педагогіки, культури й медицини у розв’язанні питань формування здоров’я людини має тривалу історію. Однак на переломних етапах розвитку людського суспільства, у період створення нових педагогічних парадигм взаємодія педагогіки, культури й медицини ставала особливо помітною й продуктивною.

Огляд медичної, педагогічної, культурологічної літератури дозволяє стверджувати, що сьогодні існує не тільки гостра необхідність у педагогічному дослідженні процесу становлення й розвитку культури здоров’я, але й можливість його проведення, обумовлена глибоким теоретичним осмисленням проблеми й розробкою нових методологічних підходів до вивчення процесу формування культури здоров’я школярів.

Такий стан досліджуваної проблеми в теорії й практиці шкільної освіти визначив необхідність розробки системи формування культури здоров’я школярів згідно з новою педагогічною парадигмою. Основою розробки й удосконалення цієї системи є поєднання традиційних та сучасних прогресивних поглядів на проблему. Сучасні підходи до формування культури здоров’я школярів ґрунтуються на розумінні особливостей феномену культури здоров’я школярів як важливої складової частини загальної культури особистості.

Аналіз проблеми дослідження свідчить, що новому напряму в педагогіці – формування культури здоров’я школяра – мало приділяється уваги в сучасній українській педагогіці як на теоретичному, так і практичному рівнях.

У другому розділі – „Теоретичні засади формування культури здоров’я школярів” – розглядаються питання сутності культури взагалі й культури особистості зокрема як основи культури здоров’я школярів, вивчається здоров’я сучасної людини з позицій системного, культурологічного та аксіологічного підходів і виділяється три його аспекти: духовний, психічний і фізичний, розкривається сутність культури здоров’я особистості та школярів з урахуванням сучасних поглядів на феномен здоров’я.

На основі аналізу праць дослідників з різних галузей наук (філософів, культурологів, медиків, педагогів, психологів, валеологів) визначено взаємозв’язок і взаємообумовленість культури й здоров’я, розкрито сутність понять „культура здоров’я особистості”, „культура здоров’я школяра”, виділено критерії, показники та рівні сформованості культури здоров’я.

Культура здоров’я – це специфічна якість динамічної структури особистості. Нами було вивчено тенденції дослідження культури здоров’я особистості й культури здоров’я школяра, які мають суттєве значення для практичного формування цієї якості в учнів загальноосвітніх середніх шкіл.

За теоретичну основу взято такі положення про культуру здоров’я:

· багатогранний процес біосоціального розвитку особистості;

· засвоєння особистістю досвіду з питань формування свого здоров’я;

· засвоєння індивідом норм загальної культури людини і суспільства;

· культура здоров’я як передумову формування високого рівня загальної культури особистості;

· культура здоров’я, яка постійно розвивається та вдосконалюється.

Ці теоретичні положення стали підґрунтям для розв’язання дослідницьких завдань й розробки педагогічної системи формування культури здоров’я школярів.

Нове вирішення наукової проблеми виявилося у визначенні змісту поняття культури здоров’я особистості й школяра.

Визначення терміна „культура здоров’я” й розкриття його сутнісної характеристики неоднозначно тлумачиться різними авторами. Термін „культура здоров’я” було введено на початку 80-х років філософом В.Климовою. Однак його змістове наповнення не було представлено. В.Скумін розробляв проблеми, пов’язані з культурою здоров’я, у контексті філософії М.Реріха. Освітня регіональна програма з пропаганди здорового способу життя Фонду Сороса акцентувала увагу на питаннях боротьби зі шкідливими звичками (уживання алкоголю, наркотичних речовин, паління та СНІД), а також культури харчування. Такі погляди на феномен культури здоров’я особистості не дозволяли здійснювати системний підхід до питань формування культури здоров’я особистості.

На нашу думку, культура здоров’я особистості – це важливий складовий компонент її загальної культури, обумовлений матеріальним і духовним середовищем життєдіяльності суспільства, що виражається в системі цінностей, знань, потреб, умінь і навичок щодо формування, збереження й зміцнення її здоров’я.

Це визначення покладене в основу запропонованої нами концептуальної моделі культури здоров’я особистості. Вона подана як сукупність трьох компонентних блоків: програмно-змістовного, потребнісно-мотиваційного й діяльнісно-практичного.

1. Програмно-змістовний блок включає всю систему знань щодо формування, збереження й зміцнення здоров’я у всіх його аспектах: духовному, психічному й фізичному. Він характеризує здатність людини грамотно розробити й постійно вдосконалювати індивідуальну оздоровчу систему, а також відбивається змістова сторона освіченості особистості в питаннях здоров’я з урахуванням віку, статі тощо. Цей блок містить у собі філософсько-культурологічні знання про культуру здоров’я особистості; знання про духовний, психічний, фізичний аспекти здоров’я як феномену, що поєднує всі аспекти здоров’я людини, та шляхи формування, збереження й зміцнення здоров’я у всіх його аспектах; знання розробки індивідуальної оздоровчої системи та пропагандистської роботи з формування культури здоров’я особистості.

2. Потребнісно-мотиваційний блок відбиває світоглядний бік культури здоров’я особистості, що характеризує високий рівень духовності людини, розвиток гуманістичних ціннісних орієнтацій у їх цілісності, визначає розуміння сенсу життя й усвідомлення його цінності, уявлення та ставлення до себе як космопланетарної істоти. До його складу входить світогляд, заснований на гуманістичних ціннісних орієнтаціях любові й доброго ставлення до всього існуючого, насамперед живого, розуміння мети й сенсу життя, усвідомлення його цінності, знання ідеалу особистості, усвідомлення себе як цілісної духовно-фізичної системи, сформованість свідомості в єдності космопланетарного, біосоціального, національного й особистісного аспектів, а також оптимістичне світовідчуття й високий рівень соціокультурної толерантності.

3. Діяльнісно-практичний блок характеризує результат оволодіння людиною, з урахуванням віку, досвіду життєдіяльності й віросповідання, необхідним обсягом умінь і навичок виконання оздоровчих технологій щодо здійснення здорового способу життя, що відбиває практичну спрямованість особистості на активну, плідну, довгу й щасливу життєдіяльність. Його зміст передбачає володіння суб’єктом оздоровчими технологіями, спрямованими на духовний, психічний і фізичний аспекти здоров’я; розуміння шкідливих звичок та боротьба з ними; уміння розробляти й удосконалювати протягом життя індивідуальну оздоровчу систему; ведення здорового способу життя з урахуванням віку, статі, психофізичних особливостей тощо.

Зазначені структурні блоки культури здоров’я особистості існують у єдності, внутрішньо взаємозалежні й у своїй сукупності складають цілісне явище. Слід зазначити, що концептуальна модель культури здоров’я особистості відбиває авторське розуміння теоретичних засад фізкультурної, валеологічної, культурологічної, аксіологічної, педагогічної освіти й виховання та навчання з питань безпеки життєдіяльності. Вона забезпечує уявлення про цей процес на всіх етапах дослідження, що будується з урахуванням теоретичних положень, наукових і емпіричних даних.

На нашу думку, у структурі культури здоров’я школяра доцільно виділити ті ж блоки, що й у культурі здоров’я особистості, але вони мають наступні особливості:

1. Програмно-змістовний блок характеризує всі види знань і уявлень школярів, що відбивають об’єктивні явища в процесі фізичного виховання й валеологічної діяльності. Вони включають підготовку учнів до розробки, аналізу й виконання індивідуальної оздоровчої системи на основі знання валеологічних закономірностей і процесів фізичного розвитку, добору індивідуальних оздоровчих технологій відповідно до вікових, статевих особливостей і т.ін.

Успішне формування культури здоров’я школяра можна здійснювати лише за умови оптимального програмно-змістового блоку моделі культури здоров’я особистості. При визначенні структури й змістовного наповнення цього блоку ми виходили, насамперед, із сутності поняття здоров’я, розглядали людину і її здоров’я як систему з пірамідальним принципом побудови. Спираючись на принципи системного підходу, були виділені три аспекти змістової сторони культури здоров’я особистості – духовний, психічний і фізичний, де перший відіграє роль системоутворюючої домінанти. Набуваючи й засвоюючи знання з фізичного виховання, валеологіі й безпеки життєдіяльності, людина може формувати, зберігати й зміцнювати своє здоров’я з урахуванням вікових, статевих та інших чинників.

В основу сучасних поглядів на культуру здоров’я особистості школяра покладена ідея, відповідно до якої навчальні предмети фізичне виховання, валеологія, безпека життєдіяльності функціонують як соціально необхідне змістове ціле, що забезпечує освіту й виховання здорової особистості. Загалом особистість учня з гуманістичними ціннісними оpієнтаціями повинна виступати результатом здійснення фізкультурної, валеологічної й культурологічної освіти й виховання в школі. У змістовому наповненні цього компонента культури здоров’я школяра великого значення набуває оволодіння національними традиціями фізичного й валеологічного виховання. Пpоникнення в духовну скарбницю народної медицини, фізичного виховання і спорту має значний інтерес для вивчення не тільки національних, але й світових оздоровчих систем. Це може стати основою для формування національної самосвідомості й розвинути здатність школярів до участі в діалозі різноманітних оздоровчих культур. Важливо також, що теоретичний компонент знань школярів про культуру здоров’я повинен бути особистісно орієнтованим і забарвленим емоційно-ціннісним ставленням їх до всього комплексу культурологічних та валеологічних проблем.

2. Потребнісно-мотиваційний блок включає такий суб’єктивний чинник, як мотиви, що охоплюють прагнення, потреби й інтереси школяра. У ролі стимулу формування культури здоров’я школяра можуть виступати зовнішні обставини, але провідне значення тут мають мотиви, такі як любов до людей, радість пізнання, бажання бути щасливим, участь у творчості, прагнення бути здоровим, фізично дужим і гарним тощо.

Світогляд є однією з форм спрямованості особистості – системи її поглядів на себе і своє місце у світі, які акумулюються в переконаннях, ідеалах, принципах, ціннісних орієнтаціях і життєвих позиціях людини. Він забезпечує основу змісту ціннісних орієнтацій у культурі здоров’я особистості.

Виховувати культуру здоров’я школяра – це значить, насамперед, формувати особистісні й суспільні ідеали, відповідно до яких духовно-моральне