Львівський національний університет імені Івана Франка

Галайчук Володимир Васильович

УДК 81’371

ЛЕКСИЧНІ ОДИНИЦІ МІКРОСИСТЕМИ “РОСЛИНИ”

В УКРАЇНСЬКИХ ФОЛЬКЛОРНИХ ТЕКСТАХ

10. . – Українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Львів – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української мови Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

Космеда Тетяна Анатоліївна, доктор філологічних наук, професор кафедри мовної підготовки Львівського інституту внутрішніх справ при НА ВС України

Офіційні опоненти:

Ґрещук Василь Васильович, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови Прикарпатського університету ім. В. Стефаника

Хобзей Наталія Василівна, кандидат філологічних наук,

старший науковий співробітник відділу української мови Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України

Провідна установа:

Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України, кафедра української мови

Захист відбудеться 15 червня 2004 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.06 для захисту дисертацій у Львівському національному універ-ситеті імені Івана Франка за адресою: 79001 м. Львів, вул. Універ-ситетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005 м. Львів, вул. Дра-гоманова, 5.

Автореферат розісланий 14 травня 2004 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент В.В. Будний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Неминучий розвиток лінгвістичної науки та удосконалення адекватного методологічного інструментарію потребує по-ступового розширення її аспектів, і тому на сучасному етапі особливої актуаль-ності набувають дослідження міждисциплінарного характеру. Прикладами є, зокрема, поява таких субдисциплін, як етнолінгвістика та лінгвофольклористи-ка, перед якими вивчення відповідних явищ традиційної народної культури із застосуванням лінгвістичних методів відкрило нові широкі перспективи.

Етнолінгвістика, витоки якої починаються у XIX столітті, набула значного розвитку, хоча й залишається ще неоднорідною, подекуди коливаючись з макси-мальною амплітудою від “етно-” до “лінгвістики”. Прикладами успішних результатів на етапі її становлення на слов’янських теренах є початкові томи словників “Слов’янські старожитності” (Росія) та “Словник народних стереотипів і символів” (Польща), створені висококваліфікованими науковими колективами. Водночас лінгвофольклористика, початки якої також можна простежити з ХІХ століття, не пішла далі публікацій окремих авторів. Зразками лінгвофолькло-ристичних дослід-жень можуть бути праці А. Євгеньєвої, Є. Артьоменко, А. Хроленко, С. Єрмоленко, І. Оссовецького та ін. Учені, з одного боку, розглядають мову фольклору як цілісне явище зі своїми особливостями, з іншого – її певні мікросистеми. Найширшу з них, на наш погляд, становлять назви рослин. Почасти її скрупульозно розглядали І. Оссовецький, А. Хроленко, Н. Молотаєва, Л. Дяченко, І. Клімас.

Питання лексичної семантики ще надовго залишатимуться для лінгвістики одними з основоположних і не вповні з’ясованими. Вивчення мови фолькло-ру необхідне і для розв’язання низки проблем традиційної культури народу, і для осмислення сучасних тенденцій її розвитку. Зокрема, нині маємо чи не унікальну можливість і перейняти найкращі здобутки сучасних європейсько-амери-кансь-ких шкіл у сферах культурної та соціальної антропології, і водночас записати на власних теренах і проаналізувати окрушини реліктових звичаїв та обрядів, утрачених на більшості ареалів їх первісного побутування.

Знати свою мову, свої етнічні особливості – це детермінована історі-єю необхідність. У зв’язку з цим актуальність поданого дослідження зумовлю-ється і потребою вивчення мови фольклору, і тим, щоб у контексті національного з’ясувати, яке значення має у ній окрема мікросистема, які типи вона охоплює, які чинники вплинули на становлення цих типів тощо.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна тема “Лексичні одиниці мікросистеми “Рослини” в українських фольклорних текстах” є складовою комплексного дослідження з проблем семантики, прагма-тики, лінгвофольклористики та лінгвістики тексту, що входить до планів наукової роботи кафедри української мови Львівського національного універ-ситету імені Івана Франка у рамках темарію “Структура української мови в діахронії та синхронії”.

Мета роботи – лінгвокультурологічний опис і аналіз фольклоризмів-фітонімів (на основі семантичного інваріанта), визначення і встановлення при-чин їх лінгвістичних особливостей. Для її досягнення поставлено такі завдання:

– визначити лінгвістичний статус лексичних фольклоризмів та розробити їх типологію;

– комплексно розглянути мікросистему “Рослини” у межах одного із фольклорних жанрів (у текстах замовлянь), а найбільш частотні й виразні фітоніми (осика, дуб, калина) – у системі фольклорних жанрів;

– окреслити ономасіологічні й семасіологічні особливості фітонімної системи фольклору;

– з погляду на лінгвокультурологію встановити залежність семантико-прагматичного потенціалу фітонімів від ментальнісних властивостей творців фольклору.

Об’єктом дослідження є фольклоризми лексико-тематичної мікросистеми “Рослини” (джерельною базою стали словники, насамперед В. Даля, Б. Грінчен-ка та енциклопедичний словник “Лікарські рослини” за редакцією акад. А. Гро-дзінського, фольклористична, етнографічна та ботанічна література. Значну частину матеріалу почерпнуто з польових записів, які автор зібрав у фольклорно-етно-графічних експедиціях, що були організовані Інститутом народознавства НАН Укра-їни під егідою Мінчорнобиля України (тепер – Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи) “Комплексне фольклорно-етнографічне дослідження радіоактивно забруднених зон Київського та Жито-мирського Полісся”).

Предмет дослідження – лінгвістичний статус лексичних фольклоризмів, народнотворча мотивація назв рослин, семантика фітонімів у фольклорних текстах, їх парадигматичні й синтагматичні зв’язки.

Основним методом дослідження є описовий, що полягає в узагальненні та класифікації лексичних фольклоризмів мікросистеми “Рослини”. Разом з тим використовуються методи компонентного аналізу (стосовно структури ЛЗ окремих фольклоризмів-фітонімів), кількісний (щодо визначення реєстру фітонімів, частот-ності окремих із них у фольклорних текстах) та зіставний. Застосування зіставного методу, зокрема, сприяє виявленню окремих спільних закономірностей розвитку та функціону-вання мовних засобів одного порядку, що аранжують фольк-лорні тексти українців і росіян, і водночас дозволяє визначити специфіку кожної мови і націо-нальні особливості її носіїв.

Теоретичним підґрунтям дослідження стали праці лінгвістичного та етнолін-гво-культурологічного характеру О. Потебні, Н. Толстого, А. Шамоти, М. Кочер-гана, І. Оссовецького, А. Хроленко, Н. Молотаєвої, Л. Дяченко, І. Клі-мас, В. Коло-мійця, Л. Лисиченко, В. Телії, Т. Космеди, В. Кононенка, Н. Пана-сен-ко, С. Ада-менко та багатьох інших учених.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що опрацьовано значний масив (більше п’яти тисяч текстів) неопублікованого фольклорного матеріалу; системати-зовано лінгвофольклористич-ну термінологію щодо лексичних одиниць зі специфічно фольклорною семантикою; подано типологію “рослинних” фольклоризмів за значен--ням та окреслено коло їх функцій у фольклорному тексті; встановлено залежність функціонально-семантичних ознак фітонімів від ментальності авторів фольк-лорних текстів; мікросистему фітонімів, яка до цього часу пере-важно була об’єктом монолінгвістичних досліджень, розглянуто у порівняльному аспекті.

Наукова новизна виявляється і в тому, що в результаті розгляду мікро-системи “Рослини” в українському фольклорі характерні особливості було визначено не тільки у межах цієї мовної мікросистеми, а й на більш загальному рівні – рівні етносу.

Результати дисертаційного дослідження мають теоретичне й практичне значення. Матеріали роботи та її положення можна використати при створенні словника фольклоризмів (методологічного посібника); у вивченні та аналізі кон-цептуальної та мовної картин світу (через дослідження їх сегмента – “фольклорної картинки світу”); також їх можна застосувати у працях з порівняльної етнографії та етнолінгвістики.

Апробація результатів дослідження проходила на наукових семінарах аспірантів та докторантів філологічного факультету Львівського державного (тепер – національного) університету імені Івана Франка, а також на таких науково-практичних конференціях: “50 лет образования кафедры русского языка филологи-ческого факультета”: наукові читання, присвячені 50_річчю заснування кафедри російської мови філологічного факультету Львівського державного університету ім. І. Франка. – Львів, 22 грудня 1994 р. “Функци-ональная лингвис-тика: Принципы организации текста”: Міжнародна наукова конференція. – Ялта, 7_жовтня 1996 р. “Львівська Потебніана”: наукові читання, присвячені 160_річчю з дня народження О. Потебні. – Львів, 26 вересня 1995 р. “Провідні лінгвістичні концепції кінця ХХ століття”: Всеукраїнська наукова конференція. – Львів, 26_ листопада 1996 р. “Мова. Культура. Взаєморозуміння”: Міжнародна наукова конференція до 95_річчя від дня народження проф. Є.В. Кротевича. – Львів, 28_січня 1997 р. “Українська філологія: школи, постаті, проблеми (до 150_річчя заснування кафедри укра-їнської словесності): Міжнародна наукова конференція. – Львів, 21_жовтня 1998 р. “Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності”: Всеукра-їнська наукова конференція. – Львів, 25_ січня 1999 р.

Публікації. Основні результати дослідження відображено у чотирнадцяти публікаціях, з яких п’ять – у наукових збірниках, апробованих ВАК.

Структура дисертації. Дослідження складається зі “Вступу”, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури. У тексті є три таблиці. Обсяг основного тексту дисертації – 168 с., перелік джерел та літера-тури складає 234 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність та но-визна, формулюються мета і завдання роботи, вказуються джерела фактичного матеріалу, висвітлюється зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка, подаються рекомендації практичного застосування одержаних результатів, а також перелік наукових конференцій, де були апробовані основні положення роботи, і кількість публікацій, у яких викладено основний зміст дисертації.

У першому розділі – “Лінгвістичний зміст поняття “фолькло-ризм” – розроблено свою лінгвістичну концепцію стосовно явищ, для яких у сучасній термінології усталилася назва “фольклоризми”.

У спеціалізованій науковій літературі термін “фольклоризм” трактується по-різному, причому акцент ставиться на перенесенні певних елементів із фольклору в інші системи: через інкрустацію їх у текст писемного тексту, через імітацію і трансформацію сюжетних структур, введення у текст окремих фольк-лорних мотивів та образів, символічне переосмислення міфологічних першоеле-ментів тощо. У дисертаційному дослідженні сповідується його лінгвістичне розуміння. Зокрема, наголошується, що перенесення найімовірніше мало би відбуватися не з фольклору в мову, а навпаки. Отже, ідентифікувати фольк-лоризми, принаймні лексичного рівня, можна безпосередньо у системі мови, – завдяки специфічній семантиці чи формі, відмінній від загальнорозмовної норми.

За формально-семантичними ознаками проводиться градація фольклоризмів як певних мовних одиниць лексико-фразеологічного рівня на власне фольклоризми, фольклореми, міфологеми, етноміфологеми, неміфоло-гічні фольк-лорні символи та фольклорні слова. При цьому термін фольклорема є авторською новацією, інші частково переосмислено або суттєво уточнено.

На початку першого розділу обґрунтовуються такі дефініції термінів: 1. Фольк-лоризми (як загальне поняття): форманти мовних рівнів, які завдяки специфічним значенню чи формі можна ідентифікувати як належні до фольклору вже у системі мови. 2. Міфологема: міфонім, внутрішня форма якого мотивується фантастичними уявленнями людини про світ. 3. Етноміфологема: національно-своєрідний символ, що відображає реальний світ крізь призму міфологічних уявлень. 4. Фольклорема: зазвичай образна, часто зі значенням символу лексема чи фразема, внутрішня форма якої зумовлена міфологічним мисленням творців фольклорних текстів. 5. Фольк-лорне слово: асемантизована лексема зі зведеними практично до нуля денотативним та сигніфікативним компонентами, тобто така, у структурі ЛЗ якої, завдяки переходу семантичних ознак у прагматичні, превалює прагматичний компонент.

Основні ознаки фольклоризмів різних типів узагальнено і проілюстро-вано таблицею. Це такі атрибути (або, навпаки, їх відсутність), як гіперінфор-мативність, реальність денотата, “міфологічність” чи “магічність” значення і територіальна заангажованість, суттєва не лише для ідентифікації етноміфологем, а й для правильного розуміння суті всіх фольклоризмів.

Далі з’ясовуються особливості фольклоризмів лексичного і фразеологіч-ного рівнів мови. Зокрема, акцентовано на винятковій образності та гіперін-формативності (точніше, прегнантності) фольклореми; на тому, що визначаль-ним при ідентифікації фольклорем (вужче – міфологем чи етноміфологем) є не лише міфологічність їх значення, яка подекуди лежить на поверхні, а й чітке усвідомлення тих механізмів, що спонукали до виникнення зв’язку між зовніш-ньою та внутрішньою формою. Розуміння їх образності, засноване на розумінні внутрішньої форми, – найважливіша умова сприйняття фольк-лорного тексту: без її виконання воно або неможливе, або хибне.

Крім своєрідності денотативно-сигніфікативних ознак, фольклоризми-фітоніми характеризуються також унікальними у кожному окремо взятому випадку прагматичними особливостями, до яких включаємо експресивно-емоційну оцінність та різноманітні конотації. Рослини досить часто є “предметами, що збуджують відчуття”, і це відображено у прагматичному компоненті їх ЛЗ.

Конотативність фольклоризмів залежить від багатьох чинників. Російська дослідниця І. Клімас, підсумовуючи результати свого дисертаційного дослід-ження, резюмувала, що основними факторами, які визначають конотативність слова у фольклорному тексті, є: 1) особливості морфемної структури фітонім-них іменників; 2) загальна оцінна тональність мікрофрагмента; 3) наявність озна-чень; 4) міжслівні та міжвіршеві зв’язки фітонімів; 5) внутрішньотекстові семан-тичні аналогії та опози-ції; 6) вживання, пов’язане з різноманітними художньо-композиційними прийомами; 7) підсилювальні повтори; 8) викорис-тання у ритмічно організованих фрагментах (для казки)” Климас И.С. Жанровое своеобразие русской устнопоэтической речи (на мате-риале лексико-тематической группы “растительный мир”): Автореф. дис... к-та филол. наук: 10.02.01 / Воронежский Гос. ун-т им. Ленинского комсомола. – Воронеж, 1989. – С. .

.

Зрозуміло, що подані ознаки певною мірою універсальні, тобто чинні не тільки для російського фольклору, а й для українського. Проте якщо розглядати фольклоризм поза текстом, суто як формант мовної системи, то треба шукати дещо інших критеріїв.

Мовна картина світу одного народу, навіть за умови певної близькості, досить суттєво відрізняється від мовної картини світу іншого (зокрема, це стосується і “фольклорної картинки світу”). Тому при визначенні конотацій хоча й не визначальною, проте обов’язковою ознакою має бути етногра-фічний характер фольклоризмів: представники різних етнічних культур одні й ті ж предмети, об’єкти, явища чи міфологеми можуть осмислювати й ідентично, і з деякими відмін-ностями, а в певних випадках спостерігаються очевидні семантичні лакуни. Специфіка сприйняття фольклореми, зокрема “рослинної”, крізь призму націо-нального, має значний вплив на її експресивність (здебіль-шого це стосується фольклорем-символів). Саме етнографічний характер знач-ною мірою зумовлює й оцінну сему прагматичного компонента, адже оцінка (оцінна сема) – це закріплене в семантичній структурі слова оцінне значення, що реалізує ставлення мовного колективу до співвідносного зі словом поняття чи предмета. А мовний колектив у нашій ситуації не може розглядатися поза своїми етнічними ознаками.

Крізь призму етнічного повинна розглядатися й естетична сутність фольк-лоризмів, як ще один складник прагматичного компонента їх ЛЗ. Найяскравіше естетизм проявляється у фольклорних символах, що спричинене їх гіперобразністю (фактично, у них є два денотати).

Якою б важливою не була прагматична функція “рослинних” фолькло-рем, її реалізація можлива тільки завдяки функції інформативній (зв’язок прагматики з семантикою безпосередній і очевидний). Місце назв рослин у фольклорних текстах визначається тільки щодо їх семантики.

Нестабільність у доборі засобів вираження певного образу пояснюємо активізацією якоїсь однієї ознаки у межах певного тексту. Так, калина й малина вживаються у певному значенні для характеристики об’єкта номінації з позиції його естетичної вартості. Вони відтворюють загальне значення “краса”. Реципі-єнт із контексту розуміє, що мовець акцентує увагу тільки на цій ознаці, і тому решта тимчасово ніби відходять на периферію сприйняття. Слова у даній ситуації вживаються в дещо асемантизованій формі, а нагромадження засобів ви-раження лише сприяє чіткішому оформленню активізованої ознаки, нехтуючи рештою.

Дослідники справедливо стверджують, що у народній ліриці немає чіткого фіксованого зв’язку між назвою рослини й конкретним денотатом. Обсяг дено-та-тивної семантики лексеми у ліричній пісні у багатьох випадках ширший, ніж у лі-тературній мові й діалектному мовленні. Наприклад, іменник виноград у піс-нях, крім загальних значень “дерево” чи “ягода”, може мати також значення “сад”.

Погоджуємось із висловленою тезою, проте зазначимо, що таке явище більш характерне для російського фольклору. В українських фольклорних текстах спосте-рігаємо порівняно меншу кількість засобів вираження окремих ознак чи почуттів. Це не впливає на сприйняття їх глибини, просто українці не так бурхливо передають свої емоції. Кількість матеріалу для вираження компенсується його ємністю.

Своєрідну заміну “предметності” на емоційність через асемантизацію зауважує й А. Хроленко: “Як уже зазначалось, епітети втратили “предметну” чіткість і перетвори-лися в артиклі емоційності, надпозитивної оцінки. Звідси й ало-гізми, коли на рокитовому кущі (до речі, цей ліричний кущ або позбавлений означен-ня, або означений як рокитовий) лист малиновий, лавровий і навіть лазоревий” Хроленко А.Т. Поэтическая фразеология русской народной лирической песни. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1981. – С.   ..

Зміщення семантики у сфері фітонімів найчастіше відбувається тоді, коли вони реалізують певну оцінку. Що ж стосується використання їх як символів, то В. Кононенко слушно зазначає, що хоча “широкий семантичний потенціал слова-символу, яке до того ж остаточно не втратило зв’язків із прямим значен-ням, утруднює встановлення меж словесного оточення, мінімального й достат-нього для реалізації символічного змісту, осмислення внутрішньої символіки тексту відбувається у процесі освоєння його образно-метафоричної структури”, проте “загальномовні зв’язки між словами – символами різних тематичних груп визначають їх зближення, розходження, перетинання, протистояння, що, однак, не можуть бути зведені до формально-семантичних відношень кореферентності, антонімії і под. Скажімо, на основі узагальнених понять “краса”, “жіночість” об’єд-нуються між собою слова-символи калина, тополя, верба, їхні слова-прототипи входять в один тематичний блок (“рослини”, “дерева”), проте їх функціональна взаємотрансформованість достатньо обмежена” Кононенко В.І. Система і текст: Процеси символізації // Мат. V Міжнар. наук. конф. “Семантика мови і тексту”. – Івано-Франківськ: Плай, 1996. – С. - 94..

Справді, у фольклорних текстах, особливо українських, заміна “калини” на “тополю” чи “вербу”, незважаючи на досить тісну кореляцію і символічних значень (“жінка за певних обставин”), і слів-прототипів (дерева) без суттєвих прагматичних змін практично неможлива: спостерігаємо чітке закріплення значення за кожним символом у залежності від конситуації. Натомість у росій-ських фольклорних текстах порушення фіксованості вживання слів-символів спостерігаємо досить часто: калинушка с малиною, лазоревый цветик, грушица кудрявая тощо у більшості випадків безсумнівно кореферентні.

Зважаючи на формальну та смислову неоднорідність фразеологізмів, у дисер-таційному дослідженні конкретизується, які з них можна розглядати як лінгвістичні фольклоризми, а які – ні. Крім паремій, як фольклоризми розгляда-ються ще притаманні для фольклору усталені мовні звороти. Наприклад, Це було за царя Тимка...; І я там був... та інші. Зазначається, що деякі з фразеоло-гічних фолькло-ризмів – ті, що є стягненими формами оповідок, – можуть бути й фольклоремами. Наприклад: Якби не любисток і тоя, то була б дівчина моя; Ілля робить гнилля та ін.

Крім вербалізованих образів, виражених іменниками й дієсловами (дієслова-ми – “рухомі образи”, образи у динаміці), у фольклорному тексті часто зустрічають-ся образи, закріплені за іменниками у скріпі з прикметника-ми. Словосполучення іменників з прикметниками переважно розглядаємо за ключовим словом. Проте з цього правила є й винятки. Для прикладу, у “Слові про Ігорів похід” є такі специфічно фольклорні фразеологічні сполучення, як сірий вовк, чорна земля, синє море, світле сонце, красна дівиця, молодий місяць, золоте стремено / шолом, гартовані стріли, криваві рани, гострі мечі, мутні ріки. Далеко не всі названі тут прикметники, підсилюючи образність іменника, вико-нують функцію простого епітета. Інколи саме вони і творять або модифікують значення фольклореми: чорні хмари – полки половців; чисте поле і синє море – символи неосяжності простору; більшість магічних обрядів та дій пов’язані з молодим місяцем. Для фразеологічних сполучень такого виду притаманні всі ознаки, визначені нами у фольклореми. Сполучення ж зразка красна дівиця, борзий кінь хоча і є фольклоризмами, проте під поняття фолькло-реми не підпадають, бо поступаються їй інформативністю.

Наприкінці першого розділу розглянуто фразеологізми із фітонімним опорним компонентом, акцентовано на відмінності, а подекуди й унікальності таких фразеологізмів порівняно з російською фразеологічною системою. Водночас, проте, зазначається, що розглядати фітонімний компонент більшості фразеологізмів як фольклоризм немає ніяких підстав, бо він там фігурує у буквальному значенні. Наприклад, у фраземах Верба товста та пуста; Як блекоти об’ївся йдеться про звичні природні ознаки й властивості верби і блеко-ти, поза будь-якою міфологічністю, “магічністю” тощо, тож у даному випадку фольклорної специфіки ці фітоніми практично не мають.

У другому розділі – “Народнотворча основа мотивації народ-них назв рослин. Фітоніми у текстах поетичного фольклору” – увагу звернено на механізми номінації фольклоризмів зі значенням “рослина”. Зокрема, розроб-лено їх типологію за мотивацією назви: а) назва рослини мотивована її формальними, зовнішніми ознаками: нічна свічка, день-і-ніч, золотий дощ зви-чайний, хрест-трава. Формальні ознаки можуть бути різними: підбіл, бо білий знизу; подорожник, бо росте при дорозі і т. п.; б) наближений до а) із зоонімним компонентом: ластовине зілля, котячі вуса, гадючник в’язолистий, вороняче око, вовчі ягоди тощо; в) наближений до а) із антропологічним складником: братки, бабині зуби, дівоча краса; г) наближений до а), до в) і до м) – із антропонімним складником: петрові батоги, іван-да-мар’я; д) наближений до в) – із етнонімним складником: татарник; ж) наближений до в) – із складником, що характеризує людину (ознаки, властивості): скажений огірок, зрад-зілля, гордовля, німиця, любисток; з) із урахуванням фітотерапевтичних особливостей: серпоріз, стягни-кров, лячник; и) із вказівкою у назві на отруйність рослини: дурман, нечіпай-зілля, белена; к) із вказівкою на те, що рослина – бур’ян: нетреба звичайна; л) із числовим компонентом, пов’язаним із формальною ознакою чи з магією числа: трой-зілля, семижон, дев’ясил; м) із використанням складника з міфологічним значенням: чортова борода, рай-дерево, біс-дерево.

Ті фітоніми, які мають у складі ЛЗ семи міфологічності чи магічності, за характером цих сем поділяємо на назви міфічних рослин (ці фітоніми мають у складі ЛЗ псевдоденотат: трой-зілля, розрив-трава, нечуй-вітер, переліт-трава і т. д.); міфологізованих, тобто таких, що реально існують, але наближені до міфічних: (папороть, розмай-зілля і т. д.); напівміфологізованих: реальних, проте з певними міфологічними чи магічними особливостями. Третя група найчисель-ніша: туди входять тютюн, сон-трава, любисток, одолєн-зілє і багато інших.

У багатьох випадках одну рослину (особливо – тільки за назвою) не мож-на віднести до конкретної групи. Наприклад, вороняче око – рослина отруйна. Це відображається у складникові “вороняче”: каркання ворон традиційно віщує біду або смерть, очевидно, під впливом семантики ворона. Водночас ягода рослини дійсно нагадує вороняче око, тобто її назва мотивована і формальною ознакою. Казковому нечуй-вітрові у природі відповідає “нечуй-вітер волоха-тенький”; розрив-зіллю – “розрив-зілля дрібноквіткове”. Нерідко реальність / міфічність рослини залежить від реґіональних особливостей (як у випадку з розмай-зіллям). Вузькореґіональна специфіка, відображена у назвах, може спри-чиняти й до підміни денотата. Наприклад, кривавником (від властивості спиняти кровотечу) в одних місцевостях називають “деревій”, а в інших – “звіробій”.

Внутрішня форма багатьох назв простежується ще досить виразно, як це бачимо при з’ясуванні мотивації фітонімів трой-зілля, семижон, дев’ясил, розрив-трава, нечуй-вітер, переліт-трава, розмай-зілля, одолєн-зілє, боже дерев-це, любисток тощо. На жаль, встановити мотивацію тієї чи іншої назви рослини можемо не завжди, і тому декотрі навіть зазнають впливу народної етимології, як от звіробій (ця нібито слов’янська назва насправді походить від татарського слова джерамбай).

Наприкінці розділу подається реєстр фітонімів (а це близько ста назв), які з різною частотністю фігурують в українських поетичних фольклорних текстах. Констатується, що виявлення об’єктивної картини функціонування фітонімів у фольклорі потребує встановлення частотності виконання того чи іншого тексту, з’ясування часу його виникнення і часу появи на певній території самої рослини (назви нових для якогось краю рослин часто переймають певний обсяг фольклорного значення від інших, автентичних). Деякі із фітонімів, наприклад, кипарис, шафран та ін. – іншомовного походження, а це також накладає на їх ЛЗ певний відбиток. Крім того, подаються характерні для фітонімів у поетичних текстах означення, визначаються репрезентативні пари та асоціативні ряди. Проведене дослідження здійснюється із широким залученням порівняльного матеріалу з російського фольклору, що попри відмінність самих результатів дозволяє підтвердити очікувану дієвість тотожних мотиваційних моделей.

У третьому розділі – “Функціонально-семантична характерис-тика фольклорем-фітонімів у текстах українського фольклору в аспекті лінгвокуль-турологічної парадигми” – на матеріалі фітонімів-фольклоризмів з’ясовано, яким є зв’язок між міфологічною картиною світу народу і його ментальністю, які механізми такого внутрішнього зв’язку. Адже “оживлюючи” природу чи навіть “добудовуючи” її безденотатними персоналіями, людина не могла оперувати тим, що було поза нею, тобто наділяла природні об’єкти й міфологічні персонажі тільки тими якостями, які мала й про які знала. Отож, аналізуючи певні міфологеми та етноміфологеми, отримуємо інформацію і про народ, у мові якого вони побутують.

Загалом усю пов’язану з рослинним світом інформацію, що стосується міфології, поділяємо на такі групи: 1) вірування, спричинені древопоклонством; 2) уявлення, що відображають зв’язок рослин із світобудовою; 3) вірування у “чарівні” рослини; 4) вірування про антропоморфізм та анімітизм рослин.

Далі послідовно подаємо загальну функціонально-семантичну характе-ристику понад восьми десятків фітонімів-фольклорем з пісенних, прозових текстів і текстів замовлянь українського фольклору крізь лінгвокультуроло-гічну парадигму.

Пієтет до природи, притаманний слов’янам, відобразився й у мові фольклору: в українських фольклорних текстах надзвичайно розвинута система народнопое-тичних символів, особливо репрезентованих фітонімами. Крім значення символу, рослинам часто надавалися й надприродні властивості. Фітоніми-фольклореми у фольклорних текстах мають чітко визначені конситу-ації, використовуються майже виключно поодинці і в багатьох випадках не можуть бути замінені на будь-які інші. Це передусім стосується лісового зела, бо все належне лісові для людини було таємничим. Саме такі наділені народною фантазією надзвичайними властивостями та якостями рослини і розглядаються у першому підрозділі “Функціонально-семантична характерис-тика фольклорем-фітонімів у прозових та пісенних фольклорних текстах”.

Загалом усі розглянуті у цьому підрозділі рослини умовно можна поділи-ти на такі, що: 1) мають властивість шкодити людині чи надавати їй, а в певних випадках і “нечистій силі”, яких-небудь побутових вигод (“предметно” допома-гають або шкодять у побуті, наприклад, у професійній сфері: мисливстві, рибальстві, ба навіть у злодійстві тощо); надають чарівних властивостей у сфері духовного (наприклад, роблять всезнаючим, щасливим, дають владу над ін-шими людьми, допомагають “привернути” коханого або “відвернути” нелюба) або фізичного (невидимість, влада над стихіями); відбирають певні властивості; оберігають людину від “усього злого” чи навертають її на зло; мають власти-вість чарівних ліків або ж отрути; 2) зберегли у своїй семантиці сліди анімізму (численні випадки “оживлення” рослин: Калина, Терен тощо); 3) рослини з міфологічним значенням: космогонічним (Світове дерево) та етіологічним (походження бур’янів, колючих рослин, злаків і т. д.). Подекуди та чи інша чарівна властивість, якою наділяють рослину, відображається у її назві, науко-вій чи діалектній (наприклад, любка як “приворотне” зілля, ключ-зілля як таке, що відмикає будь-які замки тощо), проте у переважній більшості випадків такого зв’язку немає або його вже важко простежити.

При сучасному лінгвофольклористичному аналізі до уваги традиційно береться чинник жанру. Це й зрозуміло, адже різні фольклорні жанри мають автентичне, властиве тільки їм комунікативне спрямування, зумовлене певним смисловим навантаженням. Водночас їх зміст детермінують причини, тобто доціль-ність виникнення. Це, звичайно, не може не відобразитися на структурних текстових одиницях, зокрема, – не вплинути на семантику та прагматику лексичних одиниць.

Свідомість того, що текст належить до певного жанру, автоматично відкриває у пам’яті реципієнта цього тексту необхідні “комірки”, налаштовує його на певне сприйняття. Тим самим активізуються не всі ознаки, притаманні тій чи іншій лексичній одиниці, а лише ті, що не виходять за межі даного, тобто актуального сприйняття.

Об’єктом для дослідження у третьому підрозділі третього розділу “Зна-чення й функції фітонімів у текстах замовлянь” вибрано тексти замовлянь. Без заглиблення в аналіз поняття “вербальна магія”, увагу в основному зосередже-но тільки на семантичних особливостях фітонімів, що функціонують у замов-ляннях як у текстах, що покликані предметно змінити дійсність і відображають цю зміну.

У процесі аналізу більше шестиста текстів замовлянь виявлено 47 фітоні-мів – назв дерев, кущів, зілля та злаків (враховано лише кореневі лексеми, закріплені за одним денотатом чи псевдоденотатом). Крім того, у текстах замовлянь частотні найменування, з рослинами безпосередньо пов’язані. Це партитивні фітоніми, із значенням частинності (листок, гілка); із значенням узагальненості, родові назви (дерево, кущ); із значенням локативності (ліс, луг). Усього виявлено 25 таких одиниць.

Біологічний поділ фітонімів у замовляннях визнається доцільним тільки щодо семантичних опозицій “злаки – (“польові – лісові”)” і “зілля – дерева”, бо інші опозиції семантика рослин у текстах замовлянь, як правило, ігнорує як неадекватні сприйняттю первісної людини: “світовим деревом” можуть бути калина і терен, а вони у біології класифікуються і як дерево, і як кущ; вишите на рушниках-божниках та вирізьблене на сволоках світове дерево часто має навіть форму трав’янистої рос-лини з цвітом. Такі текстові суперечності, чи алогізми, мають ґрунтовну мотивацію: сигніфікат у цьому випадку передбачає наявність псевдоденотата, котрий апелює до фантазії. Зрима ж форма прояву буває досить відмінною від вербальної.

На підставі семантичного аналізу в мікросистемі фітонімів у текстах замовлянь визначено сім функціонально зумовлених типів значень (відповідно, функція зумовлена значенням, а отже, один фітонім може належати й до різних типів): міфологічне магічно-локативне (світове дерево); міфологічне магічно-анімістичне (персоніфікація); магічно-анімітичне (чарівне зілля); міфологічно-локативне (дуб як символ флори і т. д.); магічно-метафоричне (у кліше із законом аналогії в основі); локативне, наближене до утилітарного (локативи “чужого” світу, що мають суто “фонове” функціональне навантаження); утилі-тарне (локативи “свого” світу, об’єкти замовлянь, матеріал для артефактів).

Крім очевидного впливу чинника жанру, на значення фітонімів у замов-ляннях має вплив і їх контекстуальне оточення, як вербальне, так і екстра-лінгвістичне. Ці чинники також враховано при визначенні того чи іншого функціонально-семантичного типу фітонімів. Наприклад, у текстах ніколи не вживається термін “світове дерево”, яким в українських замовляннях можуть бути дуб, верба (найчастіше), а також груша, яблуня, калина, терен, “хвоя” (ялина чи сосна), граб, явір і липа (зовсім рідко як світове дерево у замовляннях фігурують пень та колода). Проте можемо ідентифікувати його за топонімікою та аксесуарами. Воно розміщене на семох потоках, на морі, на лукоморї, на морських плитах, на окіані, на острові на Дияні / Буяні, у полі, на степі, під сонцем під жорстоким і під лісом під чорним, за городом, на Сіянських горах, на синьому / білому камені. Під ним / на ньому / у ньому: камінь Олтар / Алатир, престол, гніздо, дупло. На вершині світового дерева сидять: сокіл / 12 соколів на 12 дубах, сизокрилий орел / три орли, чорний ворон. На першому та другому “ярусах” світового дерева відповідно розміщені: дівчина, три сестри (іноді це три сестри – змії: Черняха, Зубаха і Васька), дід бородатий, царенко, цариця Яриця, цариця Шевела, цариця Ханиця, три або тричі по девять цариць, царі Хан, Їв, Савул, черепаха, Хоха-Яроха, Олена-змія, – тобто переважно хтонічні істоти – повелителі змій або різних болячок. У пізніших чи деформованих текстах ці старовинні образи часто замінюють Ісус Христос, Пресвята Богородиця, християнські святі. Світове дерево може бути на семи / семистах (тобто на багатьох) коренях, із семистами гілок, таке високе, що цвіту з нього – не дістати. Дерев може бути два, дванадцять. Фітоніми, що позначають світове дерево, практично не вживаються без додаткових означень: дуб – розложистий, золотокорий, дубнястий, дупленатий; груша – колюча, яблуня – золота і т. д. Безпосереднім є зв’язок світового дерева із символами нищення – сокирою, лопатою, вогнем тощо.

З екстралінгвістичних факторів характерний приклад, коли “замовляють” біль зубів, стоячи на камені. Водночас у замовлян-нях болю зубів, як правило, фігурує і фітонім дуб. Отож, визначивши спільну ознаку, яка єднає зуб, камінь та дуб, можна з упевненістю констатувати, що у тексті йдеться про міцність, твердість.

У четвертому розділі – “Комплексна функціонально-семантична та прагматична характеристика фітонімів осика, дуб та калина в україн-ських фольклорних текстах” – послідовно, у межах відповідних підрозділів, виокремлюються значення осики, дуба та калини у пареміях, поетичних та прозових текстах українського фольклору, тобто вказані фітоніми комплексно розглядаються як форманти фольклорної картинки світу. Подається типологія їх значень. Для фольклоризму калина робиться і компонентний семний аналіз ЛЗ та аналіз складу прагматичного складника ЛЗ. Вказуються причини, що так чи інакше вплинули на формування значення вказаних фітонімів, визначаються їх синтагматично-парадигматичні зв’язки. Простежується вплив концептуаль-ної картини світу на мовну, з’ясовується, які денотативні семи мотивують вживання того чи іншого фітоніма у фольклорних текстах та яка мотивація ви-никнення інваріантних значень. Розглядається вплив конситуації на предметно-логічні зв’язки окремих значень.

Аналіз фольклоризмів осика, дуб та калина у текстах українського фольклору провадиться із залученням прикладів і з російського фольклору, що дозволяє водночас і впевнитися у дієвості тієї чи іншої мотиваційної моделі, і виявити суттєві розбіжності, насамперед у ментальнісній сфері, яка безпосеред-ньо впливає на специфіку мови кожного народу.

Як засвідчили результати попереднього розділу, вузький жанровий підхід щодо аналізу фітонімної системи у сенсі проекції на загальну картину функціону-вання фітонімів-фольклоризмів є досить результативним. З іншого ж боку, хоча семантико-прагматичні особливості залежать від жанрової специфіки тексту, загалом вони корелюються, тобто й лірична пісня, і оповідка тощо зазвичай є джерелами однополюсної інформації.

Людина передусім осмислює зовнішню форму, а вже потім надає осмисленим об’єктам значення символу, прагматичних особливостей тощо. Тож закономірною є теза про залежність семантики лексичної одиниці від денотативних особливостей концепта. Якщо дерево дуб – високе, міцне, кремез-не і т. п., то суголосно й лексема дуб має відповідні символічні та ін. значення, що з’явились унаслідок абсолютизації певних денотативних ознак. Ці значення універсальні щодо фольклорних текстів різних жанрів, у т. ч. й щодо малих жанрів фольклору.

ВИСНОВКИ

У підсумково-теоретичному узагальненні викладено концепцію нового вирішення наукової проблеми лінгвістичної ідентифікації одиниць лексико-тематичної мікросистеми “Рослини” у контексті поняття “фольклоризм” у мо-вознавчому розумінні його. У такому аспекті лінгвокультурологічної парадиг-ми з’ясовуються семасіо-ономасіологічні особливості фітонімів-фольклоризмів на матеріалі текстів українського фольклору.

Лінгвістична типологія лексичних фольклоризмів, представлена у першому розділі, постає одним із результатів аналізу одиниць мікросистеми “Рослини”. Фітоніми у фольклорних текстах мають широкий діапазон значень і виконують функції міфологем: Світове дерево як міфологічна модель світу, Ка-лина, Малина, Шипшина як міфологічні персонажі, переліт-трава, нечуй-вітер як безденотатні назви “рослин”; етноміфологем: у фольклорних текстах знахо-димо численні приклади антропоморфічної та анімічної персоніфікації рослин: перетворення у рослини, “оживлення” рослин (осика як зрадлива дочка, калина як дівчина тощо); фольклорних слів – асемантизовані рефрени чи їх складники (“Каліно-маліно!”, “Чирвона. Чирвона яблонь чирвоних яблок зродила!”).

Міфологеми та етноміфологеми, згідно з нашою класифікацією, входять до розряду фольклорем, які, у свою чергу, становлять різновид фольклоризмів.

Фітоніми часто фігурують у фольклорних текстах і як символи, що не мають у складі ЛЗ сем міфологічності або магічності, тобто найменших неподільних одиниць значення, зумовлених участю денотата в опозиції “реальне – фантастичне” або наявністю “псевдоденотата”: рута як символ вірності, калина як символ кохання, краси тощо.

Народнотворча основа мотивації рослинних назв у багатьох випадках виявляється й поза фольклорним текстом, оскільки про існування такого тексту можемо лише здогадуватись. Мова йде про походження назв рослин на зразок адамове ребро, чортова борода тощо. Завдяки специфічності семантики або форми фольклоризми можна ідентифікувати вже безпосередньо у системі мови.

Мова, зокрема й мова фольклору, спроможна обмеженою кількістю засобів передавати максимальну інформацію. Цьому значно сприяє явище полісемантич-ності. Залежно від контекстуального оточення, від конситуації, від функціонального навантаження той самий фітонім може мати різні значення. Не останнім чинником у цьому переліку є й вплив жанрової специфіки тексту, бо кожному жанрові притаманні як особливий реєстр назв рослин, так і специфічна система їх значень.

Істотний вплив на синтагматично-парадигматичні та семантично-прагма-тичні особливості лексичних фольклоризмів має національний колорит, чи етнографічний чинник, який можна виділити і в окрему сему ЛЗ як “етногра-фічний (етнічний) маркер”. Схожість символіки у фітонімних системах різних народів пояснюється не її спільністю, а однаковими мотиваційними моделями, територіальною суміжністю або спільними джерелами запозичення.

Також варто зазначити, що стосовно фольклоризмів-фітонімів денота-тивні ознаки, як правило, є лише відправною точкою для інтерпретації на рівні духовного сприйняття. Іншими словами, рослину як ботанічний вид і цю ж рослину з фольклорного тексту (точніше, те уявлення про неї, яке пропонує нам фольклорний твір) іноді майже не єднає нічого, крім назви.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.