ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. І.І.МЕЧНИКОВА

ХИЖНЯК Ірина Анатоліївна

УДК 821.161.2’2’343.001.1

Міф та національна ідея у творчості Василя Пачовського

Спеціальність 10.01.01 – українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Одеса – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському національному університеті ім. І.І.Мечникова Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор

Мейзерська Тетяна Северинівна,

Одеський державний медичний університет,

завідувач кафедри українознавства і

культурології

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Турган Ольга Дмитрівна

Запорізький гуманітарний університет (ЗІДМУ)

завідувач кафедри української філології.

кандидат філологічних наук, старший

науковий співробітник відділу теорії

літератури Інституту літератури

ім.Т.Г.Шевченка НАН України

Скупейко Лукаш Іванович

Провідна установа Київський національний університет

ім.Т.Г.Шевченка, кафедра історії української

літератури та шевченкознавства, м.Київ

Захист відбудеться “20“ травня 2004 року о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.051.02 в Одеському національному університеті ім. І.І.Мечникова за адресою: 65058, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд.91.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Одеського національного університету ім.. І.І.Мечникова за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розіслано “_16__”_квітня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Черноіваненко Є.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Модернізм, що виник у кінці ХІХ - на початку ХХ ст., позначений строкатістю, химерністю, передчуттям кінця світу, пошуком нових символів, концентруванням образів, розвитком нової естетичної моделі світу, що базується на міфологічній символіці. “Міф з давніх часів був інтегральним елементом літератури. Давньогрецькі міфологічні сюжети функціонують у літературі більше двох тисячоліть, і нова історична ситуація породжує все нових Прометеїв, Едіпів, Орфеїв. Література звертається до міфу і використовує його як певну модель – модель ідеального, трагічного і комічного буття”1. Об’єднуючи в одне ціле розмаїтий, заплутаний світ модерних образів та символів, письменники прагнули в першу чергу проникнути в онтологічні проблеми людського буття, психологічно-екзистенційний світ особистості, намагалися показати візію майбутнього своєї держави. Міфологічні структури художнього мислення химерно поєднали у собі проблеми екзистенційні та соціально-історичні, психологічні та суто національні. Складний комплекс культурософського змісту органічно проникав у художній простір творів письменників-модерністів.

Актуальність теми. Тема міфу і історії на сьогодні є актуальною теоретичною проблемою, яка викликає науковий інтерес і є перспективною щодо дослідження української літератури, зокрема її класичної спадщини. Міфологічний аспект художнього осмислення явищ національної історії актуалізувався із застосуванням основних положень міфологічної (архетипної) критики, спираючись на яку літературознавці змогли по-новому інтерпретувати явища національного красного письменства, з’ясувати динаміку художніх форм через окреслення їх першооснов, культурних кодів, архетипів, міфологем. У цьому плані особливу увагу привертає українська поезія кінця ХІХ – початку ХХ ст., що відзначається посиленою міфологізацією. У площині згаданої проблеми залишається зовсім недослідженою творчість одного з визначних поетів-модерністів Василя Пачовського. Значний інтерес викликають його драматичні твори. Майже не досліджені на сьогодні, вони складають значну сторінку творчої спадщини письменника, без якої не можна уявити цілісного доробку автора.

Дебютувавши у 1901 році збіркою “Розсипані перли”, поет одразу потрапив під шквал як схвальної, так і нищівної критики. Дослідженням лірики В.Пачовського займалися свого часу І.Франко, А.Крушельницький, М.Євшан, О.Грицай, В.Шаян, В.Лев, О.Тарнавський.

_______________

1Марків Р. Фольклорно-міфологічні образи у драмах Василя Пачовського // Українська філологія: школи, постаті, проблеми: Збірник наукових праць Міжнародної наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті. – Львів: Світ, 1999. – Ч.1.- С.538

Останнім часом лірична творчість В.Пачовського стала предметом уваги цілої низки науковців: В.Лучука, М.Ільницького, Я.Поліщука, Л.Голомб, Н.Мушировської, Е.Балли і т.д.

Проте якщо стан вивчення лірики поета можна вважати цілком достатнім, то його драматична спадщина потребує окремої уваги. Актуальним та недослідженим залишається питання про поєднання у драматичних творах митця образів слов’янської та світової міфології, крізь призму яких автор виводить свої уявлення про внутрішній світ людини, України, історії її державності.

У контексті художньої творчості В.Пачовського міф функціонує і на рівні концептуальному, і на рівні жанру. Жанрова своєрідність творів митця, зокрема містерії як форми і як змісту драматургії поета, ще зовсім не вивчалася в українському літературознавстві.

Аналіз різних форм поетичного вираження В.Пачовського (як ліричного, так і драматичного) дає підстави для цілісного прочитання його творчості, з’ясування характерних для автора особливостей поетики, що, на нашу думку, найбільш органічно виявились у конструюванні національного міфу, який поєднав у собі історію та архетипи національної культури.

Міфотворчість В.Пачовського виразно проявилась і в пошуку ним образу ідеальної жінки як своєрідного художнього втілення одвічної боротьби добра та зла, мотивів райського щастя й насолоди на землі. Прагнучи знайти і втілити образ такої жінки, В.Пачовський звертається до слов’янської міфології, досить продуктивно використовуючи образи поганських богинь Лади й Марени. Заслуговує на увагу типологізація жіночих образів, здійснена В.Пачовським у збірці “Ладі й Марені терновий огонь мій”, яка по-своєму знайшла своє продовження у творчості В.Винниченка. Через неоднозначне ставлення до жінки (вона – зло і, водночас, – насолода, розрада) актуальною, на наш погляд, залишається проблема зіставлення ідеалу з дійсністю, що й простежується у творчості митця. Рухаючись по спіралі, шукаючи знову і знову ту, єдину, митець художньо втілює духовне зростання свого ліричного героя, його наближення до ідеалу.

У контексті обраних проблем актуальними є і публіцистичні твори В.Пачовського, у яких автор, аналізуючи історію України, формулює ті національні ідеї, що були, на його думку, втрачені українським народом. Докладнішого вивчення потребують і світоглядні позиції В.Пачовського, що стосуються майбутнього України, її космічної місії консолідації народів Європи та Азії. Поєднання міфу та історії у творах В.Пачовського спонукає нас до активних пошуків у визначенні центральної проблеми його творчості – проблеми національної ідеї. У цьому зв’язку актуальним і недостатньо дослідженим залишається питання органічного поєднання у творах письменника мотивів екзистенційних та національних, а також особистих і національних, які є показовими для індивідуальної міфології митця.

Творча спадщина В.Пачовського як поета, драматурга та публіциста все більше потребує докладнішого цілісного вивчення та аналізу, що дасть можливість наблизитися до розуміння основних закономірностей його поетичного мислення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з темою “Національне та загальнолюдське в українській літературі ХІХ – початку ХХ ст.”(реєстраційний номер 0101У001416), яку розробляє кафедра української літератури Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова.

Об’єктом дослідження стала творчість українського поета, драматурга, публіциста В.Пачовського, зокрема його драматичні твори: “Сон української ночі”, “Золоті ворота”, “Роман Великий”; поетична збірка “Ладі й Марені терновий огонь мій”; реферат “Конструктивні ідеї державності та космічна місія української нації”, стаття “Українці як народ”.

Предметом дослідження є засоби художнього втілення національної ідеї, образів національної та світової міфології, особливості міфогенної поетики у творчості поета-модерніста. Вивченню підлягають авторські інтерпретації “вічних” образів (міфологічних, біблійних, літературних тощо), які відтворюють національну специфіку їх трактування.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертації є визначення шляхів трансформації міфологічних сюжетів та образів крізь призму національної історії у творчості В.Пачовського.

Досягнення декларованої мети передбачає реалізацію таких завдань:

1) визначити місце поняття “національна ідея” в естетично-художніх пошуках української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття;

2) охарактеризувати художнє осмислення В.Пачовським явищ національної історії, зміст авторських понять “історичні” та “консервативні” ідеї, а також їх вплив на українську історію;

3) дослідити функціонування міфологічних опозицій “космос-хаос”, “добро-зло” як основного художнього способу зображення трагедії історичного буття України;

4) простежити трансформацію мотивів злочину та спокути, що найбільш виразно виявились у художньому конструюванні образу Марка Проклятого як своєрідної генези сучасності, міфологічної тяглості “проклять” української історії;

5) дослідити взаємозв’язок образів слов’янської міфології та “вічних” образів європейської культури у драматургії письменника;

6) простежити художні параметри міфологізації любові, онтологічні виміри екзистенційної проблеми любові і смерті та пов’язані з ними типологічні ряди жіночих образів;

7) дослідити жанр містерії у драматургії В.Пачовського.

Теоретико-методологічною основою дисертації є праці дослідників міфу М.Еліаде, К.Леві-Строса, О.Лосєва, Я.Голосовкера, Є.Мелетинського, Н.Фрая; праці з психоаналізу К.Юнга; студії з питань теорії поетики міфу та міфопоетичних структур А.Волкова, О.Антофійчука, О.Забужко, Т.Мейзерської, А.Нямцу, Я.Поліщука, О.Турган, Е.Соловей; культурологічні праці Є.Маланюка, Ю.Липи, Д.Гуменної.

При виконанні поставлених завдань були використані певні методи дослідження, зокрема:

· порівняльно-історичний метод при вивченні жанрової специфіки драматургії В.Пачовського, що тяжить до містерійного типу зображення;

· типологічний метод при розгляді типології жіночих образів у творчості поета;

· компаративістський метод був використаний під час розгляду предмета дослідження в культурологічному та історичному контексті творів європейської літератури;

· архетипний метод був застосований при дослідженні авторської інтерпретації “вічних” образів європейської культури, а також образів слов’янської міфології;

· розгляд міфогенної поетики драматургії В.Пачовського зумовив використання герменевтичного методу дослідження.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що у ній вперше досліджено у творчості В.Пачовського трансформацію міфологічних сюжетів та образів крізь призму національної історії.

У дисертації вперше визначено розуміння В.Пачовським поняття “українська національна ідея” та шляхів її реалізації. Конкретизовано та узагальнено трактування образу Марка Проклятого як ключової постаті-репрезентанта основних колізій української національної історії, що постає як національний міф. Вперше ґрунтовно досліджено образи слов’янської міфології (бога Світовида, Вія, Змія, Смерті), через які у творчості письменника простежується опозиція “минуле-сучасне-майбутнє” як своєрідна інтерпретація опозиції “хаос-космос”. Детальніше подано типологію жіночих образів у поезії та драматургії В.Пачовського.

Дисертація має теоретичне значення як спроба аналізу взаємодії національної історії, національної ідеї з міфологією. У ній на малодослідженому літературному матеріалі осмислюється процес міфологізації історії, закономірності переосмислення еволюції образів Марка Проклятого, України, Роксолани, Б.Хмельницького та інших у контексті творчості В.Пачовського.

Практичне значення. Матеріали дисертації можуть бути використані при читанні лекцій з історії української літератури, у спецкурсах і спецсемінарах з компаративістики, усної народної творчості, культурології, при написанні дипломних і курсових робіт студентами-філологами, учнями шкіл з поглибленим вивченням гуманітарних дисциплін.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри української літератури Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова. Окремі її тези покладено в основу доповідей, виголошених на Всеукраїнських наукових конференціях “Творчість Ю.Липи в культурно-історичному контексті ХХ ст.” (Одеса, 2000), “Українська література в контексті світової літератури” (Одеса, 2002), міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми міжкультурної комунікації у нових геополітичних умовах” (Тирасполь, 2002).

За темою дисертаційного дослідження опубліковано 7 наукових статей, у тому числі 3 у фахових виданнях. Публікації виконані без співавторів.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації складає 174 стор. (текстова частина – 162 стор.). Список використаної літератури нараховує 158 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, окреслено ступінь її опрацювання в науково-критичній літературі, визначено мету, завдання і предмет дисертаційного дослідження, розкрито його значення та вказано, де апробовано основні результати роботи.

У першому розділі “Творчість В.Пачовського у рецепції літературної критики” відстежується загальний стан досліджуваної проблеми, аналізується характер та особливості сприйняття творчості поета від часу виходу в світ його першої збірки і до сучасності. Докладно аналізуються різні оцінки творчості письменника, висловлені у дослідженнях І.Франка, М.Євшана, М.Степняка, В.Шаяна, О.Тарнавського, В.Бірчака, а також у працях М.Ільницького, Л.Голомб, Є.Нахліка, Н.Мушировської, Е.Балли.

Весь загал літературознавчої рецепції творчості В.Пачовського дисертантка поділяє на кілька періодів:

1. прижиттєва критична рецепція та оцінка творчості письменника підрадянським українським літературознавством;

2. оцінка творчості В.Пачовського діаспорою;

3. сучасні літературознавчі дослідження творчості письменника.

За життя В.Пачовського його поетичні та особливо драматичні твори зазнали неоднозначної оцінки з боку критиків. Відзначався неабиякий талант поета, сила його слова, вміння використовувати фольклорний матеріал, проте вказувалось і на обмеженість мотивів, тем, деяку примітивність у характеристиці образів. Однак аналізувалися переважно поетичні твори, а драматургія залишалася поза увагою критиків. Так, аналізуючи трагедію “Сон української ночі”, І.Франко відзначив лише недоліки твору, чим дуже образив поета.

За часів радянської влади творчість митця кваліфікувалася як буржуазна, націоналістична, а тому і не заслуговувала на увагу. Лише за кордоном, у діаспорі, з’являються поодинокі статті, присвячені творчості поета, передруковуються його твори. Так, до 25-ліття від дня смерті поета у журналі “Визвольний шлях” надруковано цілу низку статей, присвячених творчості митця. Серед них заслуговує на увагу дослідження В.Шаяна, де автор розглядає символіку драматичних творів В.Пачовського ( на матеріалі “Золотих воріт” та “Сну української ночі”), зупиняючись детальніше на двох символах: “золотому вінку” та “золотих воротах”. Дослідник чітко сформулював один із основних мотивів творчості В.Пачовського – роз-тлумачення державницьких ідей через історію України.

У цьому ж номері журналу була надрукована стаття Романа Пачовського, сина поета, де здійснювався огляд критичних статей, присвячених творчості В.Пачовського, в яких, у переважній більшості, аналізувалася лірика, а не драматургія письменника.

Новий етап у дослідженні творчості В.Пачовського складається в період 90-х років ХХ ст. зі здобуттям Україною незалежності. Проте знову ж таки в переважній більшості статей та досліджень увага зупиняється на поезії, а не на драматургії автора, зовсім не дослідженими залишаються публіцистичні твори. Аналізуючи твори поета, сучасні дослідники, крім глибокого ліричного особистісного підґрунтя творчості письменника, відзначають націотворчі, державницькі мотиви його творів; звертається увага на посилений міфогенний пласт його поетичного спадку.

У другому розділі “Поняття національної ідеї: історичні та художні виміри”, спираючись на дослідження П.Куліша, І.Франка, В.Соловйова, М.Костомарова, В.Липинського, М.Грушевського, Ю.Липи тощо, з’ясовуємо ряд загальнотеоретичних положень, необхідних для розуміння поняття національної ідеї. Вперше термін “українська ідея” в українській літературі ввів П.Куліш. Однак це поняття існувало з давніх часів: українці мріяли про волю, що ототожнювалась зі справедливістю. Поступово романтична націотворча культура виробила національний ідеал – справедливий життєустрій, і сформулювала національну ідею. Процес об’єктивації національної ідеї довготривалий, і, як правило, дослідники виділяють три етапи розвитку: академічний; культурно-просвітницький; політичний. Проте деякі науковці (Одохівська І.О., Шевченко В.Л.) виділяють п’ять стадій розвитку національної ідеї в Україні: генетично-етнічну стадію перед національного; культурно-просвітницьку; стадія самоусвідомлення, “активного творення власного національного життя”; національне відродження, орієнтоване на будівництво національної ідентичності; сьогодення – політичне самовизначення. А відома дослідниця О.Забужко виділяє лише дві фази національної ідеї: перша фаза національного месіанства, а точніше – “інфантильна”; друга – секулярна.

Одним із перших проблему національної самобутності, національної ідеї засобами художньої творчості осмислює Т.Г.Шевченко. Саме він у своїх творах показав взаємозв’язок минулого і сучасного, спробував окреслити обрії майбутнього. Поет був переконаний, що духовно український народ не перетворився на раба, що він зберіг свою самобутність, яка закладена в традиції.

У ХІХ ст. національна ідея постає як противага просвітницькій програмі, а в добу романтизму приходить відчуття самоцінності кожного народу, розуміння того, що поняття нації основане на знанні минулого. Націю і національну ідею розглядають як в просторі, так і в часі. Кирило-мефодіївці, представники українського романтизму, розуміли історичність самосвідомості українців, які завжди спирались на історію і зберегли її завдяки історичній пам’яті. Для українців немає сучасного без минулого, яке в сьогоденні проявляється через звичаї, традиції.

Саме романтизм дав поштовх до активного пошуку і відновлення української національної ідеї. З середини ХІХ століття у суспільно-політичному житті України все частіше з’являються ідеї самостійності та домагання “модерного українства”, і оскільки саме Галичина була пронизана ідеєю збереження національної ідентичності і там існували певні конституційні свободи, то активний національний рух опинився саме там.

У підрозділі 2.1“Концепція національної ідеї у творчості В.Пачовського” простежено художнє втілення поняття національної ідеї як інтегративної складової національного руху у драматичних і публіцистичних творах письменника, означено ядро індивідуальної міфології художника. Структуруючи поняття національної ідеї у рефераті “Конструктивні ідеї державності та космічна місія української нації”, В.Пачовський виділив два її основних функціональних різновиди - історичні та консервативні ідеї.

До історичних він відносить:

1) ідею святої Русі від Володимира до Юрія ІІ;

2) ідею лицарів Хреста Святого;

3) ідею “федерації всіх слов’ян у формі конфедерації вільних народів, ідею Кирило-Мефодіївського братства”.

Надаючи їм великого націотворчого значення, В.Пачовський констатує втрату національної ідеї як історичне безпам’ятство народу, який у доленосні часи не зумів прочитати, вивчити літописи та пам’ятки, що зберігали глибинний зміст історії.

Проблема пошуку національної ідеї стала для В.Пачовського проблемою національної гідності, пошуку національного ідеалу. В художньому світі письменника цей ідеал конденсувався у міфологічних постатях національної історії. У художньому баченні В.Пачовського такі постаті репрезентовані міфологічною опозицією двійників: князя Михайлика, який охороняє золоті ворота – символ державності, та вічного блукальця

Марка Проклятого, який “в ім’я ідеї свободи волі” “все хоче зробити, а все йому виходить на зло, тому замість ставить мусить все валить”1.

На думку В.Пачовського, історичні ідеї, що закладають іманентні структури розвитку нації, у свою чергу змикаються з ідеями консервативними, пов’язаними з виокремленням національного компоненту у контексті інших культур, інших націй.

Гасло князя Михайлика “Держава або смерть!” обумовлює художнє функціонування цілої низки структоротворчих рядів, що складають загальне поняття національної ідеї. Їх можна поділити принаймні на такі типи:

__________________

1Пачовський В. Золоті ворота // Пачовський В. Зібрані твори : У 2 т.- Т.2. – Філадельфія, Нью-Йорк, Торонто, 1985. – С.188.

1) язичницько-міфологічний, виражений ідеями сили землі та культу національної релігії;

2) соціально-політичний та історико-психологічний, виражений ідеями здобуття Чорного моря як дороги до океану та одвічної боротьби Європи з Азією;

3) космологічний.

Аналізуючи образ Марка Проклятого, В.Пачовський визначає три ключові ідеї державотворення:

1)“культ свободи волі у кожної індивідуальності для осягнення найвищого ідеалу етичної свідомості, ідеалу внутрішньої гармонії”2.

2)культ правди і волі.

3)культ державності, символом якої є Золоті ворота двох світів - Сходу і Заходу.

Саме ці ідеї й знайшли цікаву художню інтерпретацію у його драматичних творах: у містичному епосі “Золоті ворота” та трагедії “Сон української ночі”.

Так, заховані князем Михайликом, золоті ворота з однойменної поеми символізують втрачену державність. Були ворота – була держава, не стало воріт - “аж впав у пекло рідний край багатий”3.

У художній інтерпретації В.Пачовського образ золотих воріт – це уособлення самої України, вільної, єдиної, незалежної. У художньо-міфологічному просторі поет уявляє свою державу саме в образі воріт, крізь які переливається культура Азії в Європу і навпаки. У цьому автор вбачає вище космічне призначення України, що, синтезуючи два світи, здатна створити нову, вищу культуру.

У трагедії “Сон української ночі” В.Пачовський звертається до архаїчної символіки “золотого вінця” як мотиву єднання народу. Адже саме у відсутності єдності письменник вбачає одну з головних причин бездержавності України.

Навіть повстання Богдана Хмельницького, “найбільшого гетьмана”, як назвав його автор, не мало позитивних наслідків тому, що він, шукаючи чужої допомоги, не сперся на власні сили. В художній інтерпретації образ Богдана постає і як будівничий держави, її основоположник, і як зачинатель повстання, руйнівник, сліпе дитя України. Автор проводить паралель між Богданом Хмельницьким і Марком Проклятим. У художньому моделюванні образів Марка та Богдана накладаються мотиви біблійного та апокрифічного текстів. Образи Марка Проклятого та Духу Богдана викликають асоціації з образами Каїна та Агасфера.

________________________

2 Пачовський В. Конструктивні ідеї державності та космічна місія української нації // Хроніка – 2000.- К., 1993. – Вип.5(7).- С.192.

3 Пачовський В. Золоті ворота // Пачовський В. Зібрані твори: У 2т. – Т.2. – Філадельфія, Нью-Йорк, Торонто, 1985. – С.63.

Те, що герої В.Пачовського були прокляті і на цьому, і на тому світі, уподібнює їх до Каїна, а приречення на вічне блукання – до Агасфера. З образами Богдана Хмельницького та Марка Проклятого в трагедії “Сон української ночі” пов’язана ідея культу свободи волі, а точніше - її деструктивний прояв. Марко не може стати будівничим держави, оскільки не знаходить злагоди у собі. А Богдан, на думку автора, керується лише суб’єктивною волею, не вірячи у самодостатність українців і не бачачи ясної мети.

Своєрідно інтерпретуючи ідею культу землі, у трагедії “Сон української ночі” В.Пачовський змальовує Україну не лише як певну територію, а як сакральну Землю, як Матір. Образ матері-Землі-України, втілюючи жіноче начало, постає як образ дружини Сонця, що народжує світлого сина Сміхунчика. Так автор, використовуючи образи слов’янської міфології, приходить до художнього утвердження культу національної релігії, заснованої на освяченні Сонця.

Втіленням ідеї княжої України у трагедії В.Пачовського виступає образ Бояна – носія “святого” слова – слова згоди і єднання. У змалюванні цього образу відчувається значний вплив “Слова о полку Ігоревім”. Елементи цього впливу простежуються в дисертації і в аспекті змісту, і на рівні поетики.

Ідею козацької України втілено автором в образах гетьманів – творців “золотого вінця”, натхненників і рушіїв повстання. І це не випадково. Гетьманство як козацька верхівка, на думку автора, увібрало в себе найволелюбніші прагнення народу. У художньому світі трагедії саме гетьмани є осередком творчого начала і авангардом збереження державності. Описуючи славне минуле народу, В.Пачовський, як і свого часу Т.Шевченко, протиставляє його тогочасному занепаду, намагається розбудити своїх сучасників, викликати у них бажання розпочати відродження своєї держави.

У підрозділі 2.2 “Містеріальність як універсальна форма художнього втілення історії у творчості В.Пачовського” об’єктом аналізу стали драматичні твори “Роман Великий”, “Малий Святослав хоробрий”, “Гетьман Мазепа”, “Золоті ворота”, “Сон української ночі”. Спираючись на дослідження літературознавців, докладно з’ясовується поняття містеріальності як родової ознаки драматичної творчості, зауважено, що поет широко використовує не лише форму, а й зміст слов’янських містерій, інколи його твори прочитуються на межі драми й містерії –химерного переплетення цих двох жанрів.

Найчастіше у своїх драмах В.Пачовський використовує схему саме купальської містерії, в межах якої описує одвічні страждання й воскресіння України. Саме за такими схемами розгортаються дії у творах “Сон української ночі” та “Роман Великий”. В останньому простежується також накладання на слов’янську містерію структури античної трагедії: В.Пачовський вводить хор і розписує строфи й антистрофи. Така стилізація під давньогрецькі містерії не була випадковою. Здійснюючи містерію, греки відтворювали акт богоявлення, повторення життя того чи іншого бога, супроводжуючи все це обрядами очищення. Таким чином, беручи за основу форму античної містерії, В.Пачовський відтворює життя Романа, великого князя Галицько-Волинського князівства, як земного бога, повторюючи тим самим космогонічний обряд творення світу України. Смерть Романа від рук розбійників сприймається у трагедії як катарсис – він очистився власною кров’ю, подібно до давніх греків, що несли на вівтар жертовних тварин.

Дитячу гру-казку “Малий Святослав Хоробрий” автор визначає як “веснянку” і зауважує, що “співи можна переводити на лад щедрівок і колядок”, що також вказує на містерійну основу даного твору. Протягом всієї п’єси поет розгортає перед читачами містерійну обрядову драму “Кострубонько”, де діють і слов’янські язичницькі боги, і звичайні люди.

Містерія покладена в основу драми “Гетьман Мазепа” з жанровим визначенням “містерія Воскресіння”, тобто великодня містерія. До речі, цей же мотив зустрічається і в містичному епосі “Золоті ворота”, де після кожного Маркового злочину до нього волали мертві про порятунок і проклинали його.

У дисертаційному дослідженні простежено типологію художнього втілення різних форм містеріальності, зроблено висновок, що містерія у творчості В.Пачовського – це і священнодійство, і водночас театральна форма, що інсценізує події святого письма, де “святим письмом” фактично є міфологічний час, герої, їхні вчинки, як негативні, так і цілком позитивні.

У третьому розділі дисертації “Міфологічний дискурс і архетипи національної культури” аналізується художнє втілення та рецепція найдавніших сюжетів, вічних образів, міфологічних архетипів у драматичних творах В.Пачовського, внаслідок чого простежується авторська візія світу, художня версія віднайдення втраченої національної ідеї.

Так, продовжуючи осмислення причин української бездержавності, В.Пачовський звертається до образу Агасфера, безсмертної особистості, втіливши біблійну ідею вічної спокути за злочин в її українському варіанті зла – Маркові Проклятому. Цей персонаж присутній майже в усіх драматичних творах поета, проте, як головний, герой постає у поемі “Золоті ворота”. У творі Марко Проклятий існує поза часом, поза людським суспільством, він приречений безкінечно “програвати” один і той же стан, що сприймається як найжорстокіше покарання за зраду держави, за вбивство матері і сестри. Щоб спокутувати ці злочини, Марко має знайти себе і тому вирушає в дорогу – символічний знак очищення, спокути, звільнення від власного гріха.

З дорогою душі героя пов’язаний і мотив псевдоміфу, що виражає світ хаосу. Марко Проклятий втілює цей псевдоміф: він діє за принципом “або-або”, не замислюючись про наслідки. Проте поступово герой починає розуміти гріховність своїх дій і прагне спокути.

У дисертації докладно прослідковується художнє функціонування міфологеми лісу як раю і як лона, міфологем сну-сліпоти, печери, смерті-воскресіння.

Образ Марка Проклятого, уособлення самого українського народу, автор порівнює одночасно і з Агасфером, і з Одісеєм. Поет використовує схему міфологічної подорожі-пошуку, яка передбачає відвідування царства мертвих, а також різноманітні ініціації, крізь які проходять і Одісей, і Марко.

В.Пачовський зображує Марка і як упиря, який був вигодуваний кров’ю птахів ще малим хлопчиком. Ця вимушена упиризація є ще одним прокляттям, що не дає герою пройти ініціацію до кінця. Проте герой має дещо позитивне у собі, він мріє вирватись з цього “злочину – прокляття – смерті – воскресіння”, бажає спокутувати свої гріхи.

Аби підкреслити роздвоєність натури Марка, В.Пачовський зображує героя з двома обличчями: Митуси і Святослава - руйнівника і будівника.

Художньо актуалізуючи міфологему “хаос-космос”, В.Пачовський вводить концептуально протилежний Маркові образ князя Михайлика – охоронця золотих воріт державності. Так, художньо структуруючи пошук національної ідеї, автор бачить можливість її буття у різних площинах, у різних історичних шляхах її втілення.

У підрозділі 3.1 “Архетипи світової культури” розглянуто використання міфологічних архетипів у драмах В.Пачовського. Саме міф, на думку митця, наближує людину до сакрального, до Бога, це шлях від хаосу до космосу. Виділяючи основні ознаки міфологічної свідомості, письменник зображує світ як такий, що різко ділиться на полярні частини: добра і зла, божественного космосу, порядку і хаосу, що протистоїть божественному началу. Така міфологічна опозиція структурує художній світ поеми “Золоті ворота”: все, що було до зради Марка, уособлює світ первозданний, сакральний, золотий період історії української держави, який, на думку В.Пачовського, є світом ідеальним. Після того, як Марко зрадив князя Михайлика та свою державу, починається період хаосу. Однак, і світ космосу, і світ хаосу у В.Пачовського мають тенденцію до відтворення, змінюючи один одного в процесі художнього осмислення автором розвитку національної історії.

Поема “Золоті ворота” складається з трьох частин, назви яких перегукуються з назвами “Божественної комедії” Данте. В.Пачовський навмисне використовує структуру твору Данте, бо так само зображує духовну і матеріальну сторони земного буття, наголошуючи на їх органічній єдності.

Структурування твору згідно з опозицією “хаос-космос” простежується і у трагедії “Сон української ночі”, де згадане протиставлення своєрідно трансформоване в опозицію “сучасне-майбутнє”. Хаосом, злом є сучасний митцеві світ, представлений у творі метафорами ночі, могили, сліпоти, образами міфічних представників демонічних сил, а добро, порядок репрезентують метафори світанку, омріяного прозріння, образи представників українського лицарства.

Для відображення опозиції “хаос-космос” В.Пачовський широко використовує модель “тимчасової смерті”. Так події у поемі “Золоті ворота” та трагедії “Сон української ночі” відбуваються майже завжди вночі, і лише подекуди сходить сонце як вісник біди, нещасть, кровопролиття.

Ще одним проявом метафори ночі є сліпота Марка Проклятого. Тобто ніч присутня не тільки в художньому просторі твору, але й в душі Марка, а оскільки ніч асоціюється зі смертю, то фактично героя можна вважати мерцем – духовно він мертвий. Проте цю смерть автор розглядає як тимчасову, оскільки Марко приречений на вічне блукання, аж допоки не спокутує свої гріхи і не поверне Україні самостійність. Автор, спираючись на характерні для міфічного світогляду сприйняття циклічності часу, відображає своє уявлення про періодичність творення світу. Для В.Пачовського світ – це Україна, а моменти сакрального міфічного часу Першотворення у художньому світі поеми “Золоті ворота” – це апокаліпсисні перші десятиліття ХХ ст., коли на тлі історичних подій розгорталась шістсотлітня духовна історія української нації.

Інший вияв “тимчасової смерті” – перебування у печері, представлений у драмі “Сон української ночі”, де такі історичні постаті як Мазепа, Богун, Орлик, Залізняк, Гонта, Боян, Шевченко, Драгоманов тощо очікують сакрального часу Першотворення – це клич Б.Хмельницького до повстання – у печері, виковуючи золотий вінець та огнистий меч.

Модель “тимчасової смерті” передбачає неодмінне відродження і оновлення героя, а разом з ним і відродження зруйнованого космосу, тобто перемоги життя над смертю. Проте подолати смерть може народження цілком нового, а не відродження старого.

Міфологічний наратив поеми “Золоті ворота” В.Пачовського посилюється введенням подвійного моделювання дійсності: наяву і уві сні. Стирання меж між дійсністю і уявою сприяє чіткішій парадигматиці гріхопадіння головного героя твору. Композиційне розшарування сну у структурі поеми сприяє відображенню певної повторюваності історичних подій. Міфологема сну представлена у поемі у двох варіантах: сон як смерть і сон як воскресіння. Останній варіант описаний автором у сні Марка Проклятого, коли весь народ об”єднався для благої справи – вигнав нечисть. Тобто, відбулось нове народження/відродження України, її космізація. Проте прокинувшись, Марко бачить відсутність держави, народ розрізнений, розділений на окремі шматки, народ ще спить і це сон як смерть.

Мотив сну як смерті зустрічаємо і в трагедії “Сон української ночі”, де студенти засинають під владою чар Демона і їхній сон прямо названий смертю. І прокидаються вони вже ожившими трупами, тобто “заложними” мерцями.

Спираючись на архетипи світової культури, В.Пачовський означує шлях до пошуку власної індивідуально-національної ідентичності. Поет за допомогою образної системи драматичних творів виробляє символічний культурний код, свій власний авторський міф України.

У підрозділі 3.2 “Дискурс слов’янської міфології у творчості В.Пачовського” дисертантка зосереджує увагу на використанні письменником образів слов’янської міфології.

Авторська модель світу В.Пачовського спирається на культ доісторичного, відкриваючи невідоме минуле та його образи. Митець насамперед намагається відродити давній світоустрій, першочас, коли світ поставав як опозиція космосу - хаосу. Своєрідним втіленням цього є образ слов’янського бога Світовида, який за народними уявленнями був одночасно богом двох протилежних начал: війни, руйнування, а також плодючості й створення. Ідол бога Світовида слугував моделлю міфологічного простору для слов’ян, бо по вертикалі на ньому було зображено три світи: нижній – світ предків, середній – світ людей, що живуть, і верхній – світ богів. Змальовуючи образ бога Світовида, В.Пачовський повністю наслідує народні уявлення і зображує його з чотирма обличчями, повернутими в різні сторони світу. Проте це вже обличчя не язичницьких богів, а українських історичних діячів: Гоголя, Романа Великого, Святого Володимира, Тараса Шевченка. Ці історичні постаті для автора виконують функцію охоронців кордонів держави, вони асоціюються з духом народу, з роздвоєною натурою Марка. Шевченко і Гоголь уособлюють поетичне, духовне начало; Роман Великий і Володимир –силу, хоробрість, державність українців. Окрім вертикальної космічної моделі (небо – земля – підземелля) Світовид уособлює ще й горизонтальну: чотири його обличчя повернуті в різні сторони світу.

Окрім бога Світовида автор змальовує побратима Марка Проклятого - Юр Тура – персоніфікацію слов’янського Велеса, бога скотарства, пізніше ремесла й торгівлі. Юр – це авторський варіант слова Яр. Якщо Світовид символізує хліборобський період в історії слов’ян, то Велес-Тур – період скотарства.

Представниками хаосу у творах В.Пачовського є Вій, Смерть, Змій, Демон. Зображуючи цих героїв, автор також наслідує народні уявлення про них. Так, Вій у народній міфології – це старезний дідуган з величезними бровами, погляд якого може зурочити. Художньо переосмисливши це повір’я, В.Пачовський зображує Україну ніби зурочену цим чудовиськом, і як результат – постійні війни, міжусобиці, безлад, хаос. Крім того, в поемі він постає ще як упир, який п’є людську кров. Вій у художньому просторі поеми перетворюється на Змія, що спалює, знищує все на своєму шляху.

Згідно з космогонічними уявленнями змій ототожнювався зі стихіями вогню, води або повітря. Золотий і червоний кольори, якими наділяє змія В.Пачовський, відповідають саме стихії вогню. А водна стихія завжди асоціювалась із місцем знаходження злих духів, або з кордоном (шляхом) між світом живих та мертвих. У трагедії “Сон української ночі” саме річка (водна стихія) відділяє печеру, в якій кується вогнистий меч і золотий вінець, і знаходяться всі померлі гетьмани, політичні та громадські діячі України.

Образ Смерті - це своєрідно трансформований образ “сліпої глухані” Баби-Яги. В.Пачовський називає її “кострубатою”, тобто невмілою, невправною, можливо, тому що має кістяну ногу, яка не дозволяє бути досить повороткою. А оскільки вона “сліпа глуханя”, то не бачить свої жертви, а чує їх по запаху. Але під сліпотою смерті треба розуміти подвійну невидимість: вона не бачить живих так само, як і живі не бачать її. Герої, що помирають від коси смерті у поемі “Золоті ворота” наче проходять обряд ініціації: вони опускаються в лоно смерті, щоб повернутися звідки оновленими.

У зображенні Демона В.Пачовський відійшов від народних уявлень про нечистого і змалював його більше схожим на Мефістофеля . Така схожість не випадкова, цим автор підкреслив, що дух тьми та зневіри є характерним не лише для України, а й для інших народів, що це загальнолюдське явище.

Підрозділ 3.3 “Жіночі образи у контексті авторського міфу В.Пачовського” містить аналіз образу жінки як складової авторської моделі світу. В.Пачовський відмовляється від традиційного погляду на жінку як матір, домогосподарку і дотримується, на наш погляд, сучасних йому феміністичних ідей.

Об’єктом дисертаційного вивчення стали драми поета та поетична збірка “Ладі й Марені терновий огонь мій”, оскільки в ній найбільш яскраво представлені автором три типи жінок:

1) жінка-вамп;

2) жінка-матір;

3) “нова” жінка.

Всі ці типи у творчості В.Пачовського своєю глибинною суттю, своєю основою також сягають язичницьких міфологічних уявлень.

Основним мотивом збірки “Ладі й Марені терновий огонь мій” є мотив боротьби добра і зла, порядку і хаосу. Ліричний герой намагається прорости над двома началами, що ведуть боротьбу за його душу. Його життєвий цикл – це рух по синусоїді, де своєрідними точками підняття є пошук близької, рідної душі, розуміння гріховності зв’язку із заміжньою жінкою, засудження шлюбу з вигоди; а точками падіння є смертельна згуба дівчини через кохання, зв’язок із заміжньою жінкою. Постійне балансування між підняттям і падінням, високим і низьким, життям і смертю представлене у збірці образами язичницьких богинь Лади й Марени. У художньому просторі збірки ці богині також уособлюють опозицію “хаос-космос”.

Міфологічну опозицію Лада-Марена зустрічаємо і в трагедії “Роман Великий”. У художньому світі трагедії Світляна виступає в ролі богині Лади, а Марія – богині Марени. Ототожнення починається вже з портретної характеристики героїнь. Створений В.Пачовським образ Світляни, стрункої, золотоволосої дівчини, що вірно чекає свого коханого, виховує дітей, повністю співпадає з народним уявленням про образ богині Лади, що несла радість, веселощі, щастя.

Образ Марії у трагедії зображений як повна протилежність Світляні. Вона чорнява, демонічно красива, повна жаги і гріха, кохання її є невірним. Згадаємо, що Марена теж спереду гарна красуня, а ззаду потвора. Саме Марена перерізає рубець життя людини, а у трагедії Марія, зрадивши Романа Великого, стала причиною його смерті.

У В.Пачовського часто відбувається накладання одного історичного типу жінки на інший. Так, Роксоляна-Дзвінка із “Золотих воріт” показана і як ідеальна жінка, і як жінка-матір. Автор проводить цей образ через низку творів, у яких героїня, відповідно до виробленої автором міфомоделі смерті і воскресіння, проходить певні стадії від “нової” жінки до жінки-матері.

У художньому світі драматичних творів В.Пачовського втілено типи матері-страдниці і матері, здатної до рішучих дій. Дзвінка-Роксоляна ототожнюється в поемі “Золоті ворота” з богинею Землі, з Великою Матір’ю. А в трагедії “Сон української ночі” героїня вже сама стає цією землею, Матір’ю-Землею, Україною. На думку В.Пачовського, тип матері - страдниці провокує історичну безперспективність, є причиною історичної недозрілості нації. У дисертації робиться висновок про органічний зв’язок феміністичної та історичної проблематики в художньо-міфологічному світі В.Пачовського.

У Висновках підсумовуються основні результати дослідження.

Творчість В.Пачовського зазнала скромної рецепції. Це було викликано