КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ХИЛЬКО ОЛЕНА ЛЕОНІДІВНА

УДК 32.001:343.3/.7:35(477)

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИЗНАЧЕННЯ

ЗАГРОЗ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ

ТА ШЛЯХІВ ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

23.00.01 – теорія та історія політичної науки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: - кандидат філософських наук, доцент

Постригань Григорій Федорович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри політичних наук

Офіційні опоненти: - доктор політичних наук, старший науковий співробітник

Барков Валерій Юрійович,

Національний інститут стратегічних досліджень

при Президентові України,

завідувач відділу соціальних відносин та громадянського суспільства

- кандидат політичних наук

Зеленько Галина Іванівна,

Інститут політичних та етнонаціональних

досліджень НАН України,

старший науковий співробітник відділу

теоретичних і прикладних проблем політології

Провідна установа: - Інститут держави і права ім.В.М.Корецького,

відділ правових проблем політології,

НАН України, м.Київ

Захист відбудеться "20" грудня 2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.41 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул.Володимирська, 60, к.330.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул.Володимирська, 58.

Автореферат розісланий "18" листопада 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Обушний М.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Національна безпека є наріжним каменем існування будь-якого суспільства, нації, держави. Найбільш гостро проблема національної безпеки стоїть перед молодими посттоталітарними державами, до яких належить і Україна, адже політична наука в Україні, як і в інших пострадянських державах, не мала досвіду розробки теоретичних питань з національної безпеки. У незалежній Україні більшість напрацювань у сфері національної безпеки носять практичний, прикладний характер, розробляються елементи стратегії національної безпеки. У той же час, бракує комплексних теоретичних розробок з проблематики національної безпеки, на яких мають ґрунтуватись подальші практичні рекомендації; відсутній аналіз теоретичного доробку зарубіжних і вітчизняних науковців, які займаються проблемами національної безпеки. Поряд із великою популярністю проблематики національної безпеки та достатньо великим доробком в правовій науковій думці, широким масивом статистичного й фактичного матеріалу, ґрунтовний політологічний аналіз практично відсутній. Констатація основних загроз національній безпеці України та пропозиції по її забезпеченню в програмах політичних партій, виступах державних, політичних діячів не мають завершеного характеру й науково-теоретичного обґрунтування, а часто зумовлені політичною кон'юнктурою.

Таким чином, існує нагальна потреба комплексного дослідження теоретичних засад визначення загроз національній безпеці України та шляхів її забезпечення на основі аналізу вітчизняної нормативно-правової бази, концептуальних напрацювань органів державної влади, поглядів державних діячів, політиків, програм політичних партій, праць провідних науковців з проблематики національної безпеки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми державотворення України", науково-дослідної теми філософського факультету "Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть" (01БФ041-1).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розкриття теоретичних засад визначення загроз національній безпеці України та шляхів її забезпечення на основі аналізу вітчизняної теоретико-політичної думки. Реалізація цієї мети передбачає вирішення наступних завдань:

- охарактеризувати ідейно-теоретичні аспекти дослідження національної безпеки у світовій та українській теоретико-політичній думці; розкрити понятійно-категоріальний апарат проблематики національної безпеки;

- з’ясувати ступінь сформованості концепції національних інтересів України як основи, на якій ґрунтується національна безпека;

- дослідити теоретичні засади визначення загроз національній безпеці України у вітчизняній теоретико-політичній думці та їх відповідність визначеним національним інтересам;

- виявити та проаналізувати концептуальні підходи до визначення шляхів забезпечення національної безпеки України;

- проаналізувати цілісність концепції національної безпеки України у вітчизняній теоретико-політичній думці.

Об'єктом дослідження є національна безпека України.

Предметом дослідження є теоретичні засади визначення загроз національній безпеці України та шляхів її забезпечення.

Методи дослідження. Роботу виконано на засадах комплексного підходу до застосування наукових методів. У відповідності із принципом об'єктивності були неупереджено проаналізовані концептуальні розробки як органів державної влади, так і провідних науково-дослідних установ, програмні документи політичних партій різного спрямування, окремих державних діячів, політиків, науковців. Застосування логіко-семантичного підходу дало змогу проаналізувати базові елементи понятійно-категоріального апарату національної безпеки. Метод системного аналізу дозволив розглянути національну безпеку як складну систему із елементами, що існують у різних сферах суспільного життя і, взаємодіючи, утворюють певну цілісність. Метод структурного функціоналізму застосовувався до визначення функцій структурних елементів національної безпеки. Компаративістський метод дав можливість виявити спільне і відмінне у концепціях та підходах до національної безпеки в зарубіжних державах і в Україні, а також співставити українську нормативно-правову базу у сфері національної безпеки із концептуальними розробками провідних науково-дослідних установ, положеннями програм політичних партій. Історичний метод використовувався для вивчення ідейних аспектів дослідження національної безпеки в їх динаміці. Описовий метод – для розгляду теоретичних підходів до визначення загроз національній безпеці України та шляхів її забезпечення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненні комплексного аналізу теоретичних засад визначення загроз національній безпеці України та шляхів її забезпечення у вітчизняній теоретико-політичній думці. У цьому контексті сформульовано такі основні результати даного дослідження, які характеризуються науковою новизною, розкривають базову концепцію дисертації і виносяться на захист:

1. Дістало подальшого розвитку визначення ідейно-теоретичних аспектів дослідження національної безпеки в українській і світовій теоретико-політичній думці. Виявлено, що дослідження національної безпеки спираються на поняття "національні інтереси" та "національні цінності", а у світовій політологічній думці панує підхід, згідно з яким суть національної безпеки виражається через логічну залежність і послідовність наступних елементів: національний інтерес – загрози національній безпеці – шляхи забезпечення безпеки.

2. Виявлено нові аспекти у розробці теоретичних засад національної безпеки України. Обґрунтовано положення про те, що у вітчизняній теоретико-політичній думці відсутня цілісна концепція національних інтересів, на основі якої мають визначатися загрози й шляхи забезпечення національної безпеки України. Основним орієнтиром для ідентифікації загроз національній безпеці України є лише загальні "пріоритети національних інтересів".

3. Вперше здійснено дослідження теоретичних засад визначення загроз національній безпеці України та їх відповідності сформульованим пріоритетам національних інтересів. Продемонстровано, що при оцінюванні пріоритетів національних інтересів України вітчизняна теоретико-політична думка визнає найвищу пріоритетність прав і свобод людини і громадянина. У той же час, більшість окреслених загроз національній безпеці фактично є загрозами саме державній безпеці, тобто безпеці держави як інституту, органам влади, а загрозам безпеці суспільства, людини і громадянина фактично відведене другорядне місце. Виявлено, що нормативно-правові документи, а також наукові розробки при визначенні загроз національній безпеці України фактично зазначають лише існуючі прояви тих чи інших загроз. При цьому, концептуально нерозробленими залишаються проблеми джерел загроз національній безпеці, що знижує загальнотеоретичне обґрунтування практичних кроків у забезпеченні національної безпеки України.

4. На новому рівні здійснено оцінку наявних у вітчизняній теоретико-політичній думці шляхів забезпечення національної безпеки України, в результаті чого доведено, що в нормативно-правовій базі України, програмах політичних партій та наукових розробках серед шляхів забезпечення національної безпеки домінує державна політика. Українське законодавство акцентує увагу на тих шляхах забезпечення національної безпеки, де головним суб'єктом виступає держава як інститут, органи державної влади. Роль суспільства і громадянина, незважаючи на законодавче оформлення їх статусу як повноправних суб'єктів забезпечення національної безпеки, зводиться до мінімуму і є вторинною по відношенню до держави. Виявлено, що основними концептуальними підходами до визначення шляхів забезпечення національної безпеки в межах державної політики вітчизняна теоретико-політична думка визначає законодавчий та організаційно-управлінський підходи. Значно меншою мірою присутні геополітичний, гуманітарний та соціокультурний підходи.

5. Поглиблено аналіз проблеми цілісності концепції національної безпеки України. Визначено, що у вітчизняній теоретико-політичній думці відсутнє цілісне бачення національної безпеки України, яке включало би комплексне визначення національних інтересів, загроз національній безпеці та шляхів їх упередження й нейтралізації. Репрезентовано ідею, згідно з якою однією з найважливіших причин відсутності цілісної концепції національної безпеки в Україні є певна недооцінка ролі і значення громадянського суспільства в забезпеченні національної безпеки. Адже саме воно здатне забезпечити єдність людини, суспільства, нації, держави і організувати належний громадянський контроль за національною безпекою, гарантувати стабільний і безпечний розвиток суспільства в усіх сферах його життєдіяльності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для розробки теоретичних і практичних досліджень у сфері національної безпеки, вироблення політики національної безпеки, адекватної українським реаліям. Матеріали дисертації можуть бути використані для подальших наукових розробок, а також у навчальному процесі при підготовці курсів навчальних дисциплін з проблематики національної безпеки для студентів та аспірантів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були оприлюднені на таких наукових заходах:

- науково-практичних конференціях викладачів, докторантів, аспірантів та студентів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Дні науки філософського факультету", 2002-2004 рр.;

- міжнародній науковій конференції "Людина – Світ – Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавичих досліджень (до 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка)", Київ, 20-21 квітня 2004 року;

- науково-теоретичних семінарах аспірантів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 2004 році.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у чотирьох статтях, опублікованих у фахових журналах, та двох тезах виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації складає 202 сторінки, із них обсяг основного тексту – 176 сторінок, список використаної літератури включає 321 найменування обсягом 25 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У "Вступі" обґрунтовується актуальність теми дослідження, зазначається його зв'язок з існуючими науковими програмами, визначаються мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, доводиться його наукова новизна, висвітлюється практичне значення роботи, апробація одержаних результатів, вказується кількість авторських публікацій з досліджуваної тематики, а також коротко розкривається структура дисертації.

У першому розділі "Ідейно-теоретичні аспекти дослідження національної безпеки" подається огляд літератури з проблематики та аналіз теоретичних підходів до сутності національної безпеки у світовій і вітчизняній політологічній думці.

Історія дослідження проблематики безпеки сягає античних часів. Вже в працях Платона ("Держава") та Аристотеля ("Політика") можна знайти спроби викласти бачення проблем безпеки, загроз державному управлінню. У своєму вченні Аристотель доводив, що добробут і безпека як найвища життєва мета людини є й головною метою держави. Такі видатні мислителі, як Аристотель, Платон, Зенон, Кратер, Н.Макіавеллі, Т.Гоббс та інші вивчали правові аспекти взаємодії держави, суспільства і людини в контексті безпеки, що мало значний вплив на розвиток сучасних підходів до національної безпеки.

З формуванням Вестфальської системи міжнародних відносин з'явилось поняття держави-нації, що дало поштовх до появи поняття "національна безпека". Ряд європейських мислителів (зокрема, І.Кант, І.Фіхте, Г.В.Ф.Гегель, Ш.Л.Монтеск’є, І.Бентам) дали своє тлумачення взаємовідносин людини, суспільства і держави в контексті безпеки. Трактуючи державу як колективний договір, І.Фіхте вчив, що метою такої договірної держави є загальна безпека. Досягти такої мети можна лише через забезпечення прав людини. За Г.В.Ф.Гегелем, держава як самостійний організм надає можливість здійснення права кожної людини в державі. Ф.Бекон проголосив головним завданням будь-якої держави створення умов для безпеки та добробуту громадян. Дж.Локк визнавав відповідальність держави за створення умов для безпеки окремих громадян та суспільства в цілому.

Значну роль у дослідженнях проблематики національної безпеки відіграли ліберальні ідеї та цінності, які надають пріоритет забезпеченню прав і свобод людини і громадянина, кому повинна служити держава. Прихильники лібералізму (зокрема, Д.Локк, М.Фрідман, Д.Кекес, Л.Мізес, Д.Боаз, Д.Меннінг) в контексті безпеки чітко окреслили межі втручання держави, уряду в життя та діяльність індивідів.

Проблемами національної безпеки займались і займаються такі відомі зарубіжні дослідники, як Е.Азер, А.Ахарія, А.Беттлер, С.Браун, Б.Броді, А.Возженіков, А.Волферс, М.Каплан, Д.Кауффман, У.Ліппман, Г.Моргентау, І.Морозов, Ч.Мур, Д.Нехтерлейн, К.Норр, О.Прохожев, Є.Ротшильд, С.Стрендж, Ф.Трегер, Д.Тренін, П.Хат, К.Холсті, С.Хоффманн та інші.

Дослідження проблем національної безпеки зарубіжними науковцями спираються на поняття "національні інтереси" (С.Браун, Б.Броді, М.Каплан, У.Ліппман, Г.Моргентау, С.Хоффманн) та "національні цінності" (А.Ахарія, А.Волферс, Д.Кауффман, К.Норр, С.Стрендж, Ф.Трегер, К.Холсті).

Оскільки в СРСР існували лише поняття обороноздатності держави та "державної безпеки", що зумовило відсутність теоретичних розробок проблематики саме національної безпеки, точкою відліку досліджень національної безпеки України можна вважати лише перші роки незалежності. Початок системному комплексному цілісному дослідженню проблем національної безпеки поклали фундаментальні розробки Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України (НІСД).

Системні дослідження проблем національної безпеки проводяться такими вітчизняними дослідниками, як В.Барков, О.Білорус, І.Бінько, А.Гальчинський, О.Гончаренко, В.Горбулін, А.Гриценко, О.Данільян, О.Дзьобань, В.Косевцов, Е.Лисицин, Н.Нижник, М.Панов, С.Пирожков, В.Селіванов.

Дослідженням окремих видів національної безпеки займається більше науковців. Так, проблематику внутрішньополітичної безпеки досліджують І.Бінько, А.Гриценко, С.Головащенко, І.Жданов, С.Здіорук, Г.Зеленько, В.Кремень, В.Паламарчук. Зовнішньополітичну безпеку України аналізують В.Барков, А.Гуцал, В.Копійка, В.Манжола, В.Матійчик, І.Мінгазутдінов, Е.Лисицин, Б.Парахонський, В.Чалий, В.Чумак. Дослідженням економічної безпеки присвячені роботи І.Бінька, О.Власюка, Б.Губського, В.Шлемка, Я.Жаліло, Л.Кістерського, В.Мунтіяна, В.Новицького. Воєнній безпеці присвячені праці Р.Боднарчука, О.Бодрука, А.Павленка, Г.Перепелиці, А.Соболєва, М.Сунгуровського, Л.Полякова, А.Шевцова, В.Шеховцова. Проблеми інформаційної безпеки аналізуються в працях О.Баранова, О.Додонова, В.Жигалюка, В.Заблоцького, О.Литвиненка, Г.Почепцова. Дослідженням екологічної безпеки присвячені роботи В.Бокова, А.Качинського, М.Кисельова, В.Крисаченка, А.Лущика, А.Толстоухова, А.Яцика.

З перших років незалежності України проблеми національної безпеки стали предметом ґрунтовних дисертаційних досліджень вітчизняних науковців. З цієї проблематики було захищено декілька докторських та ряд кандидатських дисертацій, серед яких варто особливо відзначити дисертації О.Бодрука, Г.Дарнопиха, М.Мельника, О.Новікової, А.Смелянцева, О.Украінчука, О.Феденко. Але, незважаючи на велику увагу дослідників до проблематики національної безпеки та її популярність серед науковців, всі згадані вище праці мають прикладний характер і практичну спрямованість, висвітлюють проблеми національної безпеки лише в окремих сферах життєдіяльності. Автор же даного дисертаційного дослідження звернулась до з’ясування теоретичних засад визначення загроз національній безпеці України та шляхів її забезпечення, на які спирається вітчизняна теоретико-політична думка.

При визначенні поняття "національна безпека" сучасні дослідники спираються на розуміння безпеки як: стану / ступеню захищеності національних інтересів / цінностей; відсутності загроз; цінності; головної умови життєдіяльності особи, суспільства та держави; сукупності заходів, що вживаються для гарантування безпеки; здатності певного об'єкта безпеки зберегти притаманні йому риси та властивості в умовах потенційної чи реальної загрози; системи, що складається з елементів і будується на принципах цілісності, стійкості, взаємодії складових, саморегуляції.

Національну безпеку можна визначити як конкретний ступінь захищеності важливих цінностей, інтересів, прав особи, соціальних груп, всього суспільства і держави, зокрема загальнонаціональних цінностей та самобутності, від широкого спектру зовнішніх і внутрішніх загроз політичного, економічного, військового, екологічного, технологічного, інформаційного, культурного та іншого характеру. Суть національної безпеки можна чітко виразити схематично: національний інтерес – загроза (небезпека, виклик) - захист (забезпечення національної безпеки). Кожна із цих категорій існує в певній сфері людської життєдіяльності - політичній, соціально-економічній, воєнній, інформаційній, культурній, демографічній, екологічній тощо.

Важливим теоретичним аспектом дослідження національної безпеки є врахування різниці в розумінні поняття "нація" в східно-слов’янських і романо-германських мовах. В основі західного розуміння концепції нації (зокрема, це простежується в поглядах Ж.Руссо, Г.В.Ф.Гегеля, Д.Мацціні, К.Дейча, Г.Сетон-Вотсона, Р.Арона, Ф.Майнеке, С.Ґантінґтона тощо) лежить принцип єдності нації та держави через політичну волю громадян, громадянське суспільство, політичні права, взаємоповагу. Отже, національна безпека і державна безпека у західному розумінні є, по суті, одним і тим самим. Такого ж трактування поняття нація дотримувались і українські дослідники кінця ХІХ - початку ХХ століття (серед них - М.Драгоманов, Ю.Бачинський, В.Липинський, Д.Донцов). Радянська наукова думка при визначенні нації брала за основу етнічний компонент, тобто під "національним" історично-традиційно розуміли етнічні та етнополітичні аспекти певного соціального явища.

У розділі розкривається суть і взаємозв'язок основних категорій національної безпеки, таких як "національний інтерес", "загроза", "система забезпечення національної безпеки", "стан національної безпеки", "рівень національної безпеки", "стратегія національної безпеки", "політика національної безпеки".

У другому розділі "Проблема визначення загроз національній безпеці України у вітчизняній теоретико-політичній думці" аналізується сформованість концепції національних інтересів України, які є основою для визначення загроз національній безпеці; відповідність загроз визначеним національним інтересам; пріоритетність та класифікація загроз національній безпеці України у вітчизняній теоретико-політичній думці.

Основою, на якій у світовій теоретико-політичній думці визначаються загрози і, відповідно, шляхи забезпечення національної безпеки, є національні інтереси – усвідомлені потреби людей, суспільства, держави. Проте, в Україні, незважаючи на те, що в нормативних документах, науковій літературі, програмах політичних партій досить часто є посилання на "національні інтереси України", й досі немає цілісної законодавчо закріпленої Концепції національних інтересів. На даний момент існують лише окремі, визначені в певних нормативно-правових документах, науковій та політичній літературі, неузгоджені між собою переліки "пріоритетів національних інтересів України". Такий перелік містить, наприклад, Закон України "Про основи національної безпеки України" 2003 року. Тож, при визначенні загроз національній безпеці України законодавці, науковці і політики посилаються саме на пріоритети національних інтересів.

Зазначаючи пріоритети національних інтересів України, вітчизняні нормативно-правові акти та наукова література переважно містять посилання на загальнолюдські цінності та інтереси, властиві будь-якій державі. Випадки ж конкретного визначення притаманних саме Україні національних інтересів є поодинокими і стосуються лише кількох окремих сфер її суспільного життя. Таким чином, фактично не окреслена основа для визначення загроз й шляхів забезпечення національної безпеки України.

При визначенні пріоритетів національних інтересів України, вітчизняна теоретико-політична думка визнає найвищу пріоритетність прав і свобод людини і громадянина. Зокрема, Закон України "Про основи національної безпеки України" 2003 року визначає об'єктами національної безпеки, в першу чергу, "людину і громадянина – їхні конституційні права і свободи; суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси". Такої ж пріоритетності дотримуються науковці і політики. Наприклад, О.Білорус у праці "Глобалізація і національна стратегія України" зазначає: "Об'єктом національного інтересу визначається людина, суспільство, держава; суб'єктом – громадсько свідома і активна людина – громадянин". Програма Соціал-демократичної партії України (Об'єднаної) зазначає: "безпека держави - у безпеці особи і суспільства"; програма партії "Трудова Україна" проголошує: "не громадяни для держави, а держава для громадян"; програма блоку "Наша Україна" декларує: "нашою найвищою цінністю є людина... Державна політика в Україні повинна служити Людині".

У той же час, пріоритетність загроз національній безпеці України, визначених у вітчизняній теоретико-політичній думці, зовсім інша. Аналіз зазначених у тому ж Законі України "Про основи національної безпеки України" загроз національній безпеці показує, що дві третини з них є фактично загрозами саме державній безпеці, тобто безпеці держави як інституту, державному апарату, органам влади; а загрозам безпеці суспільства, людини і громадянина фактично відведене другорядне місце. Така ситуація характерна не лише для нормативно-правової бази, але й для розробок провідних науково-дослідних установ та окремих науковців з проблематики національної безпеки, програм політичних партій. Отже, при визначенні загроз національній безпеці України, вітчизняними дослідниками порушуються теоретичні засади визначення пріоритетності національних інтересів України.

У вітчизняній теоретико-політичній думці панує класифікація загроз національній безпеці України за сферами життєдіяльності – зовнішньополітичні, внутрішньополітичні, воєнні, економічні, соціальні, екологічні, інформаційні тощо. При цьому, практично ігнорується класифікація загроз за об'єктом, місцем знаходження джерела небезпеки, масштабами можливих наслідків, ступенем сформованості загрози.

Нормативно-правова база, а також наукові розробки при визначенні загроз національній безпеці України, фактично зазначають лише існуючі прояви тих чи інших загроз, класифікуючи їх за сферами життєдіяльності, в яких вони проявляються. У той же час, не вказуються джерела загроз, що унеможливлює їх упередження і спрямовує всі зусилля лише на подолання наслідків.

У програмах більшості вітчизняних політичних партій практично відсутнє визначення загроз національній безпеці України поряд із тим, що майже всі програми містять положення про шляхи подолання загроз національній безпеці.

У третьому розділі "Концептуальні підходи до визначення шляхів забезпечення національної безпеки України" досліджено, на які концептуальні підходи до визначення шляхів забезпечення національної безпеки України спирається вітчизняна нормативно-правова база, програми політичних партій, наукові розробки.

У вітчизняній нормативно-правовій базі, програмах політичних партій та наукових розробках серед шляхів забезпечення національної безпеки України домінує державна політика. Вітчизняне законодавство акцентує увагу на тих шляхах забезпечення національної безпеки, де головним суб'єктом виступає держава як інститут, органи державної влади. Роль суспільства, людини і громадянина, незважаючи на законодавче оформлення їх статусу як повноправних суб'єктів забезпечення національної безпеки, зводиться до мінімуму і є вторинною по відношенню до держави. Така ситуація характерна практично для всієї вітчизняної теоретико-політичної думки. Таким чином, сфера забезпечення національної безпеки фактично зводиться до монополії держави, що свідчить про те, що українська теоретико-політична думка ще значною мірою перебуває під впливом радянської тоталітарної спадщини.

Основними концептуальними підходами до забезпечення національної безпеки в межах державної політики вітчизняна теоретико-політична думка визначає законодавчий та організаційно-управлінський підходи. Законодавчий підхід відображений в положеннях Конституції України, Закону "Про основи національної безпеки України", Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, Закону "Про Раду національної безпеки та оборони України", Закону "Про оборону", Закону "Про інформацію" тощо; працях співробітників НІСД, Національного інституту проблем міжнародної безпеки (НІМБ) при РНБОУ, Українського центру економічних і політичних досліджень (УЦЕПД), роботах таких науковців як В.Білорус, І.Бінько, С.Головащенко, О.Данільян, О.Дзьобань, А.Качинський, В.Кремень, В.Мунтіян, Н.Нижник, М.Панов, Г.Ситник, Г.Хміль тощо; програмних положеннях КПУ, ПСПУ, СПУ, СДПУ(О), ПРУ. Такий підхід передбачає прийняття ряду нормативно-правових актів з метою забезпечення воєнної, зовнішньополітичної, внутрішньополітичної, економічної, соціальної, екологічної, інформаційної безпеки. Суть організаційно-управлінського підходу, який відстоюється дослідниками НІСД, НІМПБ, УЦЕПД, зокрема, І.Біньком, А.Качинським, Н.Лакіза-Сачук, О.Литвиненком, В.Паламарчуком, В.Потіхою та іншими, полягає в пропонуванні механізмів виконання передбачених законодавством положень, зокрема, через різні форми державного контролю, координацію діяльності органів влади, державне фінансування, створення нових структур.

В українській теоретико-політичній думці також має місце геополітичний підхід до визначення шляхів забезпечення зовнішньополітичної безпеки. Він відображений у Постанові Верховної Ради "Про основні напрями зовнішньої політики України" 1993 року; працях В.Горбуліна, О.Гончаренка, Е.Лисицина, В.Білоруса, О.Білоруса, Н.Нижник, О.Данільяна, О.Дзьобаня, А.Павленка, М.Панова, Г.Ситника тощо. При цьому, виділяються наступні основні шляхи забезпечення зовнішньополітичної безпеки: інтеграція до структур європейського та євроатлантичного простору (В.Білорус, О.Білорус, О.Гончаренко, В.Горбулін, О.Данільян, О.Дзьобань, Е.Лисицин, Н.Нижник, М.Панов, Г.Ситник; "Наша Україна", Блок Ю.Тимошенко); інтеграція в єдиний економічний (або й політичний) простір з Росією (КПУ, ПСПУ); дотримання позаблоковості, нейтралітету та без'ядерного статусу (А.Павленко, Е.Лисицин; СПУ, ПЗУ).

Разом із тим, вітчизняні державні діячі, політики та науковці надзвичайно мало уваги приділяють таким важливим концептуальним підходам, як гуманітарний та соціокультурний. Це зводить до мінімуму роль людини, громадянина, політичних партій та громадських об'єднань у забезпеченні національної безпеки. Гуманітарний та соціокультурний підходи мають місце лише у сфері забезпечення соціальної, екологічної та інформаційної безпеки. Загалом, у вітчизняній нормотворчій базі та науковій літературі питанням забезпечення прав людини, формування громадянського суспільства, забезпечення національної злагоди та консолідації, етнонаціональної стабільності, уникнення суспільної напруженості приділяється значно менше уваги, ніж проблемам підвищення ефективності функціонування державної влади.

Аналіз програм провідних українських політичних партій свідчить про недостатню увагу та відсутність у них комплексного системного підходу до проблем забезпечення національної безпеки. Це не сприяє формуванню й розвитку в Україні громадянського суспільства, яке паралельно з державою має бути вагомим суб'єктом забезпечення національної безпеки, адже в громадянському суспільстві неурядові структури й організації, включаючи політичні партії, є повноправними суб'єктами національної безпеки в рамках диверсифікованих механізмів демократичної участі.

Більшість вітчизняних законодавчих актів, програм політичних партій, наукових розробок передбачають визначення шляхів забезпечення національної безпеки безвідносно до означених загроз у даних сферах. Тобто, шляхи забезпечення національної безпеки неадекватні визначеним загрозам – вказуються одні загрози національній безпеці, а напрями політики в галузі безпеки спрямовані на подолання інших загроз. Отже, або невірно визначені загрози національній безпеці, або невірно визначені напрями забезпечення національної безпеки.

Зважаючи на те, що Україна знаходиться на шляху демократизації і для неї як ніколи актуальним є забезпечення прав та свобод людини, формування розвиненого громадянського суспільства, в Україні, окрім законодавчого, організаційно-управлінського підходів до визначення шляхів забезпечення національної безпеки, мають широко розвиватись гуманітарний та соціокультурний підходи, які передбачають акцентування уваги на задоволенні інтересів громадян і суспільства та їх активну роль у забезпеченні національної безпеки.

ВИСНОВКИ

1. У працях провідних мислителів різних часів відзначалось, що держава покликана обстоювати інтереси, основоположні цінності та права людини, забезпечувати її добробут та безпеку. Значну роль в дослідженнях проблематики національної безпеки відіграли ліберальні ідеї та цінності, які надають пріоритет забезпеченню прав і свобод людини і громадянина, кому повинна служити держава. Дослідження проблем національної безпеки зарубіжними науковцями спираються на поняття "національні інтереси" та "національні цінності".

Важливими теоретичними аспектами дослідження національної безпеки є аналіз взаємовідносин людини, суспільства, держави в контексті безпеки, визначення меж компетенції держави у забезпеченні безпеки людини та суспільства; врахування національних інтересів та національних цінностей як основи, на яку спирається національна безпека; розуміння суті національної безпеки, яка може бути виражена схематично як інтерес – загроза – захист; врахування різниці в розумінні поняття "нація" в західній політологічній думці та в радянській і пострадянській спадщині.

2. У вітчизняній теоретико-політичній думці відсутня цілісна концепція національних інтересів України. Вітчизняні нормативно-правові акти та наукова література, що мали б визначати такі інтереси, посилаються на загальнолюдські цінності та інтереси, властиві будь-якій державі. Випадки ж конкретного визначення притаманних саме Україні національних інтересів є поодинокими і стосуються лише кількох окремих сфер її суспільного життя. Таким чином, фактично не окреслена основа для визначення загроз і шляхів забезпечення національної безпеки України. Відповідно до даної специфіки української теоретико-політичної думки, основним орієнтиром для визначення загроз національній безпеці України є загальні пріоритети національних інтересів.

3. При визначенні пріоритетів національних інтересів України, вітчизняна теоретико-політична думка визнає найвищу пріоритетність прав і свобод людини і громадянина. У той же час, пріоритетність загроз національній безпеці України у вітчизняній теоретико-політичній думці зовсім інша: переважна більшість з них є фактично загрозами саме державній безпеці, тобто безпеці держави як інституту, а загрозам безпеці суспільства, людини і громадянина відведене другорядне місце. Отже, вітчизняними дослідниками порушуються теоретичні засади визначення пріоритетності національних інтересів України. Слід особливо відзначити ігнорування вітчизняною нормотворчою базою загроз, пов'язаних із відсутністю розвинутого громадянського суспільства в Україні, відсутністю консолідації нації, у той час, як в науковій літературі цим загрозам приділяться достатньо багато уваги.

Вітчизняна нормативно-правова база, а також наукові розробки з даного питання при визначенні загроз національній безпеці України фактично зазначають лише існуючі прояви тих чи інших загроз, класифікуючи їх за сферами життєдіяльності, в яких вони проявляються. У той же час, не вказуються джерела загроз, що унеможливлює їх упередження і спрямовує всі зусилля лише на подолання наслідків.

4. Серед шляхів забезпечення національної безпеки у вітчизняній теоретико-політичній думці домінує державна політика. Українське законодавство акцентує увагу на тих шляхах забезпечення національної безпеки, де головним суб'єктом виступає держава як інститут, органи державної влади. Роль суспільства, людини і громадянина, незважаючи на законодавче оформлення їх статусу як повноправних суб'єктів забезпечення національної безпеки, зводиться до мінімуму і є вторинною по відношенню до держави.

Основними концептуальними підходами до визначення шляхів забезпечення національної безпеки в межах державної політики вітчизняна теоретико-політична думка визначає законодавчий та організаційно-управлінський підходи, які розкриваються через забезпечення національної безпеки шляхом прийняття нових норм законодавства та через різні форми державного контролю, координації діяльності органів влади, державне фінансування, створення нових структур, ініціювання та проведення публічних обговорень з питань національної безпеки. Значно меншою мірою присутні геополітичний, гуманітарний та соціокультурний підходи.

5. У вітчизняній теоретико-політичній думці відсутнє цілісне бачення національної безпеки України, яке включало би комплексне визначення національних інтересів, загроз національній безпеці і шляхів їх упередження та нейтралізації. Визначені у вітчизняних законодавчих актах, програмах політичних партій, наукових розробках загрози національній безпеці неадекватні визначеним в цих же документах пріоритетам національних інтересів, а засоби забезпечення національної безпеки, у свою чергу, неадекватні визначеним тут же загрозам. Така відсутність цілісного концептуального бачення суспільством національної безпеки України сама по собі становить чи не найсерйознішу загрозу. Адже суспільство не може ефективно захищати свої національні інтереси, якщо останні не визначені, якщо доводиться реагувати на невідповідні інтересам загрози, застосовуючи неадекватні загрозам засоби.

Однією з найважливіших причин відсутності у вітчизняній теоретико-політичній думці бачення цілісної концепції національної безпеки України є певна недооцінка ролі і значення громадянського суспільства в забезпеченні національної безпеки. Адже саме воно здатне забезпечити єдність людини, суспільства, нації, держави і організувати належний громадянський контроль за національною безпекою, гарантувати стабільний і безпечний розвиток суспільства в усіх сферах його життєдіяльності. Формуванню цілісної всеохоплюючої концепції національної безпеки України сприяло би залучення всіх громадян, громадських та політичних об’єднань до відкритого публічного обговорення проблемних питань національної безпеки та вироблення чіткої концепції національних інтересів України, на основі якої будуть визначені загрози безпеці особи, суспільства та держави і шляхи її забезпечення. Активне залучення громадськості до обговорення даного питання також має сприяти консолідації нації, розвитку громадянського суспільства в Україні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Теоретичні підходи до визначення сутності поняття "національна безпека" // Вестник Севастопольського государственного технического университета.– 2003. – №50. – С.181-190.

2. Визначення загроз національній безпеці в українській теоретико-політичній думці // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2004. - №68-69. – С.57-60.

3. Концептуальні підходи до визначення шляхів забезпечення національної безпеки України // Політологічний вісник. – 2004. - №16. – С.143-152.

4. Військово-політичні та зовнішньополітичні аспекти національної безпеки України в передвиборчих програмах партій і блоків // Політологічний вісник.– 2002. – № 10. – С.187-194.

5. Еволюція підходів до визначення поняття "національна безпека" // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2003. – №56-57. – С.52.

6. Ідея національної безпеки в українській теоретико-політичній думці // Матеріали міжнародної наукової конференції. 20-21 квітня 2004 року. – К., 2004. – С.794-795.

АНОТАЦІЯ

Хилько О.Л. Теоретичні засади визначення загроз національній безпеці України та шляхів її забезпечення. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 – теорія та історія політичної науки. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2004.

В дисертації висвітлюються ідейно-теоретичні аспекти дослідження національної безпеки у світовій та українській теоретико-політичній думці, з’ясовується ступінь сформованості національних інтересів України як основи, на якій ґрунтується національна безпека та відповідно до якої визначаються загрози національній безпеці. Автором досліджені теоретичні засади визначення загроз національній безпеці України у вітчизняній теоретико-політичній думці (тобто в положеннях нормативно-правової бази, програмах політичних партій, розробках провідних науково-дослідних установ і науковців) та їх відповідність визначеним національним інтересам. Проаналізовано концептуальні підходи до визначення шляхів забезпечення національної безпеки України, а також цілісність концепції національної безпеки України у вітчизняній теоретико-політичній думці.

Ключові слова: теоретичні засади, національна безпека, національні інтереси, загрози національній безпеці, шляхи забезпечення національної безпеки.

АННОТАЦИЯ

Хилько О.Л. Теоретические основы определения угроз национальной безопасности Украины и путей её обеспечения. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.01 – теория и история политической науки. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2004.

В диссертации освещаются идейно-теоретические аспекты исследования национальной безопасности в мировой и украинской теоретико-политической мысли, определяется степень сформированности национальных интересов Украины как основы национальной безопасности, в соответствии с которой определяются угрозы национальной безопасности. Автором исследованы теоретические основы определения угроз национальной безопасности Украины в отечественной теоретико-политической мысли (то есть в положениях нормативно-правовой базы, программах политических партий, разработках ведущих научно-исследовательских учреждений, ученых) и их соответствие определенным национальным интересам. Проанализированы концептуальные подходы к определению путей обеспечения национальной безопасности Украины, а также целостность концепции национальной безопасности Украины в отечественной теоретико-политической мысли.

Ключевые слова: теоретические основы, национальная безопасность, национальные интересы, угрозы национальной безопасности, пути обеспечения национальной безопасности.

SUMMARY

O.Khylko. Theoretic basis of identification of the threats to national security of Ukraine and the ways of its provision. – Manuscript.

The dissertation for Ph.D. in Political Sciences, speciality 23.00.01 – Theory and History of Political Science. – Kyiv National Taras Shevchenko University. – Kyiv, 2004.

The dissertation represents theoretic aspects of national security researches in world and domestic theoretic and political thought. It is proved that problems of security have been studied from the ancient times. Researchers in different times mentioned that the state must secure fundamental interests of a man, human rights and freedoms. Liberal ideas and values which accent at provision of human rights produced essential influence at security studies. It is shown that western political thought interpret a nation and a state as a whole while soviet theoretic thought meant ethnic aspects of social phenomenon under the term "national". It is identified that the world theoretic thought is characterized by approach according to which the essence of national security is reflected in logical dependence of the following elements: national interest – threats to national security – the ways of security provision.

The author has analysed the degree of integrity of Ukrainian national interests concept. Thus, it is identified that such concept is not formed in domestic theoretic and political thought, so the basis which is to be a substructure for identification of threats to national security is not identified. For the first time study of theoretic basis of identification of threats to national security of Ukraine in domestic theoretic and political thought is provided. It is demonstrated that the majority of threats are in fact threats to a state as an institution, to state bodies, but threats to a person, to society are perceived as collateral. For the first time study of conceptual approaches of identification of the ways of national security provision is provided. As a result domination of state policy among the ways of security provision reflected in domestic theoretic and political thought is proved. The role of a person, society in security provision is minimized in spite of setting their status as full subjects of national security provision in domestic legislation. The main conceptual approaches of national security provision reflected in domestic theoretic and political thought are legislative and organizational and administrative.

Absence of national security integral understanding in Ukrainian theoretic and political thought is proved. One of the main reasons of such situation is underestimation of civil society role in national security provision.

Key words: theoretical basis, national security, national interests, threats to national security, ways of providing of national security.