БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ХАНЄЄВ ВЛАДИСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ

УДК 619:617-002.3:616.151.5:616-089.882:636.7

ГЕМОСТАЗ ТА ЙОГО КОРЕКЦІЯ

ПРИ ХІРУРГІЧНІЙ ІНФЕКЦІЇ У СОБАК

16.00.05 – ветеринарна хірургія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата ветеринарних наук

Біла Церква – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Білоцерківському державному аграрному університеті

Міністерства аграрної політики України

Науковий керівник – доктор ветеринарних наук, професор

РУБЛЕНКО Михайло Васильович,

Білоцерківський державний аграрний університет, кафедра хірургії

Офіційні опоненти: доктор ветеринарних наук, професор

БОРИСЕВИЧ Володимир Борисович,

Національний аграрний університет,

кафедра хірургії ім. І.О. Поваженка

кандидат ветеринарних наук, доцент

ЮРЧЕНКО Леонід Іванович,

Харківська державна зооветеринарна академія,

кафедра хірургії

Провідна установа – Львівська національна академія ветеринарної

медицини ім. С.З. Ґжицького, Міністерства

аграрної політики України, кафедра хірургії, м. Львів

Захист дисертації відбудеться “28” січня 2005 р. о 9.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.821.02 при Білоцерківському державному аграрному університеті за адресою: 09111, м. Біла Церква, вул. Ставищенська, 126; навчальний корпус №8, ауд. №1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Білоцерківського державного аграрного університету за адресою: м. Біла Церква, Соборна площа, 8/1.

Автореферат розісланий “23 грудня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради, доцент ______________________Стадник П.О.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За останні роки в містах та інших населених пунктах України істотно зросла чисельність собак, а тому з’явилася необхідність удосконалення ветеринарно-медичної допомоги цим тваринам. Це зумовлено не тільки економічними, а й морально-етичними факторами. У зв’язку з цим розширення і поглиблення науково-методичної бази щодо лікування і профілактики хвороб собак є однією із важливих проблем ветеринарної медицини.

У структурі хвороб собак хірургічна патологія, за даними В.П. Фасолі (2004), посідає перше місце (42,1% від загальної кількості). Серед усіх хірургічних захворювань травматизм у собак складає близько 50% (Борисевич В.Б. зі співавт., 2002). При цьому рани складають до 18% (Бахтурин А.Я. и др., 1998). Рани здебільшого забруднені мікрофлорою, а тому переходять у гнійні.

Разом з тим, питанням патогенезу, діагностики та лікування хірургічної інфекції у собак присвячені лише поодинокі роботи (Хомин Н.М., 1994; Борисевич В.Б., Смірнов О.М., Борисевич Б.В., 1998; Карамалак А.И., 2002; Петренко О.Ф., 2002; Soontornvipart К. et al., 2003). Водночас відомо (Плахотин М.В., 1961; Мастыко Г.С., 1985), що патогенетичною основою такої патології є запальна реакція з істотною видоспецифічністю. Остання зумовлена видовими особливостями участі різних систем медіаторів (калікреїн-кінінової, гемостазу, комплементарної) запального процесу (Рубленко М.В., 2000). Тому є необхідність патогенетичного обґрунтування лікувальних заходів ранової інфекції у тварин різних видів.

У ветеринарній медицині стан системи гемостазу досліджувався при ранах і хірургічній інфекції у свиней, великої рогатої худоби та коней (Семенов Б.С., Вощевоз А.Т., 1990; Рубленко М.В., 1997; Іздепський В., Кулинич С., 2002; Лазоренко А.Б., 2003; Ермолаев В.А., 2004). Також доведено (Іздепський В.Й., 1993), що при будь-якій травмі розвиваються універсальні зміни неспецифічної імунологічної реактивності, які істотною мірою визначають інтенсивність розвитку запальної реакції та її наслідки.

Однак, питання розвитку хірургічної інфекції у собак вивчено недостатньо, особливо патогенетичне обґрунтування лікувально-профілактичних заходів. Отже, вивчення патогенетичних механізмів участі системи гемостазу при хірургічній інфекції у собак, що дозволить удосконалити лікувальну допомогу цим тваринам, є актуальним.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з науковою тематикою кафедри хірургії та проблемної лабораторії з питань ветеринарної хірургії Білоцерківського державного аграрного університету “Вивчити видові особливості запальної реакції у тварин при хірургічній патології та розробити на цій основі ефективні діагностичні та лікувально-профілактичні заходи” (№ держреєстрації 0103U004461), галузевої науково-технічної програми “Забезпечення ветеринарно-санітарного благополуччя в Україні”, завдання 113.12.02 “Розробка діагностичних гемостазіологічних тестів при акушерській та хірургічній патології у тварин”.

Мета роботи – обґрунтувати патогенетичну роль системи гемостазу в розвитку хірургічної інфекції у собак та розробити на цій основі достатньо ефективні методи її корекції.

Для досягнення поставленої мети необхідно було розв’язати такі задачі:

1) визначити стан системи гемостазу у клінічно здорових собак;

2) дати клінічну характеристику різних форм хірургічної інфекції у собак;

3) вивчити зміни гемостазіологічних параметрів та ряду факторів неспецифічної імунологічної реактивності при різних клінічних формах хірургічної інфекції у собак;

4) розробити експериментально і патогенетично обґрунтувати схеми лікування хірургічної інфекції у собак.

Об’єкт досліджень – рани та хірургічна інфекція у собак.

Предмет досліджень – стан системи гемостазу та її корекція у собак з ранами та хірургічною інфекцією.

Методи досліджень – клінічні, бактеріологічні, гематологічні (гемоглобін, еритроцити, лейкоцити, тромбоцити), гемостазіологічні (протромбіновий час, активований частковий тромбопластиновий час, фібриноген, розчинний фібрин та продукти розщеплення фібрину/фібриногену, активність фактора ХІІІ, антитромбіну-ІІІ, протеїну С, фібринолізу), імунологічні (лізоцим, циркулюючі імунні комплекси), цитохімічні (мієлопероксидаза).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній ветеринарній хірургії теоретично та клініко-експериментально обґрунтовано патогенетичну роль системи гемостазу в розвитку хірургічної інфекції у собак та розроблено на цій основі достатньо ефективні методи її корекції із застосуванням мазей на гідрофільній основі, тіотриазоліну та пентоксифіліну. Доведено, що у собак із хірургічною інфекцією зміни гемостазіологічних параметрів залежать не лише від характеру та величини травми, а й від видового складу ранової мікрофлори. Встановлено, що при інфікуванні ран анаеробними та грамнегативними мікроорганізмами істотно порушується метаболізм фібриногену (одночасне накопичення в плазмі крові розчинного фібрину та продуктів розщеплення фібрину/фібриногену), знижується активність природних антикоагулянтів та фібринолізу, що зумовлює коагулопатію та ускладнений перебіг гнійно-запального процесу. Водночас, при інфікуванні асоціаціями грампозитивних мікробів розвивається помірна гіперкоагуляція, цілком контрольована антикоагулянтами.

Доведено діагностичну та прогностичну цінність при хірургічній інфекції у собак фібриногену, розчинного фібрину, фактора ХІІІ, антитромбіну-ІІІ, тканинного активатора плазміногену. У разі сприятливого перебігу кількість метаболітів фібриногену динамічно знижується, а активність фактора ХІІІ і антитромбіну-ІІІ підвищується. Пік активності фактора ХІІІ і тканинного активатора плазміногену припадає на період інтенсивного формування грануляційного бар’єра.

Новими є дані щодо бактерицидних властивостей нейтрофілів та динаміки циркулюючих імунних комплексів при хірургічній інфекції у собак. Встановлено, що в період інтенсивних деструктивних змін у тканинах знижується бактерицидний потенціал мікрофагів та накопичуються в кровоносному руслі імунні комплекси, що зумовлює неповноцінність біологічних бар’єрів, особливо при анаеробній та грамнегативній рановій інфекції.

Обґрунтовано й апробовано раціональні та досить ефективні засоби лікування хірургічної інфекції у собак: а) багатокомпонентні мазі на гідрофільній основі, які прискорюють очищення гнійно-запальних вогнищ та формування повноцінного грануляційного бар’єра, за рахунок чого відбувається нормалізація гемостазіологічних показників та неспецифічної імунологічної реактивності; б) тіотриазолін та пентоксифілін, які сприяють швидкій нормалізації метаболізму фібриногену, активності мієлопероксидази, кількості лізоциму та імунних комплексів, зростанню активності фактора ХІІІ і антитромбіну-ІІІ.

Практичне значення одержаних результатів полягає у використанні запропонованих гемостазіологічних діагностичних і прогностичних критеріїв, методів лікування хірургічної інфекції у собак в лікувальних закладах ветеринарної медицини різних форм власності. При цьому адаптовано методики дослідження системи гемостазу в собак та визначено їх гемостазіологічний статус у нормі. Інформативними маркерами складності патологічного процесу є вміст у плазмі крові фібриногену та розчинного фібрину, активність фактора ХІІІ, антитромбіну-ІІІ і тканинного активатора плазміногену. Запропоновані методи лікування патогенетично обґрунтовані, технічно прості та забезпечують досить високу лікувальну ефективність при різних формах хірургічної інфекції у собак. При місцевому лікуванні ранової інфекції доведена висока ефективність застосування мазей на гідрофільній основі “Левомеколь” та “Нітацид”. У комплексному лікуванні собак із гнійно-флегмонозними процесами доведено доцільність застосування тіотриазоліну та пентоксифіліну.

Отримані результати впроваджені в навчальний процес при вивченні дисципліни “Ветеринарна хірургія” та використовуються в наукових дослідженнях (Білоцерківський державний аграрний університет, Національний аграрний університет, Харківська державна зооветеринарна академія, Львівська національна академія ветеринарної медицини імені С.З. Ґжицького, Полтавська державна аграрна академія, Одеський державний аграрний університет).

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно виконано, проаналізовано та узагальнено весь обсяг клініко-експериментальних і лабораторних досліджень. Бактеріологічні дослідження проводилися в лабораторії кафедри мікробіології та вірусології Білоцерківського держагроуніверситету (завідувач кафедри професор Рухляда В.В.).

Апробація результатів досліджень. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися на 6-ти науково-практичних конференціях: міжнародних “Актуальные проблемы ветеринарной хирургии” (м. Троїцьк, 2004), “Современные проблемы ветеринарной хирургии” (м. Санкт-Петербург, 2004), “Сучасні проблеми ветеринарної хірургії” (м. Харків, 2004); на IV-й науково-практичній конференції “Проблеми неінфекційної патології тварин” (м. Біла Церква, 2003) та конференціях “Сучасні проблеми ветеринарної медицини” (м. Біла Церква, 2003, 2004); на 3-х наукових конференціях докторантів і аспірантів: “Тиждень науково-дослідної роботи молодих учених та студентської молоді” (м. Біла Церква, 2002), “Наукові пошуки молоді на початку ХХІ століття” (м. Біла Церква, 2003, 2004).

Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 9 наукових статей, з них 8 – у фахових виданнях: “Вісник Білоцерківського державного аграрного університету” (3), “Вісник Полтавської державної аграрної академії” (1), “Вісник Сумського національного аграрного університету” (1), журнали “Ветеринарна медицина України” (1) та “Сільський господар” (1), збірник наукових праць “Проблеми зооінженерії та ветеринарної медицини” (м. Харків) (1).

Структура і обсяг дисертації. Робота складається з вступу, огляду літератури, розділів результатів власних досліджень, їх аналізу і узагальнення, висновків та пропозицій, які викладені на 165 сторінках комп’ютерного набору, ілюстрована 30 таблицями та 12 рисунками. Список використаних джерел включає 282 найменування, із них 88 – авторів далекого зарубіжжя.

ВИБІР НАПРЯМІВ ДОСЛІДЖЕНЬ,

МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИ ВИКОНАННЯ РОБОТИ

Робота виконана протягом 2001–2004 рр. на кафедрі хірургії, а бактеріологічні дослідження – у лабораторії кафедри мікробіології та вірусології Білоцерківського державного аграрного університету. Матеріалом для дослідження були собаки, які поступали на лікування у хірургічну клініку університету (76), та клінічно здорові тварини (44).

Клініко-діагностичний етап включав клінічну та бактеріологічну характеристику різних форм хірургічної інфекції у собак. Тварин із хірургічною інфекцією розподілили, залежно від характеру пошкодження, на такі групи: з різано-розміжченими ранами – 26 гол., рваними – 16, кусаними ранами – 12, з абсцесами – 7, з підшкірними гнійними флегмонами – 15 гол.

При бактеріологічному дослідженні ранового ексудату визначали видовий склад мікрофлори, її кількість в 1 мл та чутливість до антибіотиків методом дифузії в агар.

Гематологічне дослідження у собак включало підрахунок кількості еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів, виведення лейкограми загальноприйнятими методами, а концентрації гемоглобіну – геміглобінціанідним методом.

При вивченні патогенетичної ролі системи гемостазу при хірургічній інфекції у собак досліджували стан її основних ланок. За допомогою протромбінового часу (ПЧ) за A.J. Quick (1974) оцінювали зовнішній шлях згортання крові, додатково визначали протромбіновий індекс (ПІ), який показує відношення ПЧ нормальної до ПЧ дослідної плазми, виражене у відсотках. Внутрішній шлях активації згортання крові (за участю факторів Хагемана, VIІІ, ІХ та ХІ) досліджували за допомогою активованого часткового тромбопластинового часу (АЧТЧ), який визначали реактивами фірми “Реанал” (Угорщина).

Фібриноген (Fg) відомий як білок гострої фази. Кількість цього білка у плазмі крові визначали спектрофотометричним методом В.О. Беліцера зі співавт. (1997), його метаболітів – розчинного фібрину (РФ) – за методом Т.В. Варецької зі співавт. (1992) і продуктів розщеплення фібрину/фібриногену (ПРФ) – за Т.В. Варецькою (1987), активність фібриностабілізувального фактора (ФХІІІ) визначали уніфікованим методом (реактиви фірми “Simkо-Ltd, Львів, Україна).

Фібринолітична система крові функціонально спрямована на природний лізис фібрину, що утворюється у процесі перманентного локального гемостазу та бере участь у генерації високоактивних медіаторів запалення. Її досліджували методом фібринових пластин за T. Astrup et S. Miillertz (1952), з одночасним визначенням сумарної фібринолітичної активності (СФА), активності плазміну (ПА) та тканинного активатора плазміногену (t-PA).

Найважливішим інгібітором гемокоагуляції та флогогенних ефектів компонентів системи гемостазу є антитромбін-ІІІ (АТ-ІІІ), активність якого визначали тест-набором фірми “Simko-Ltd” (Львів, Україна). Це ж стосується і протеїну С, який має ще й профібринолітичну дію. Його активність визначали наборами реактивів фірми “Ренам” (Москва, Росія) у нормалізованому відношенні (НВ), тобто час згортання дослідної до такого пулу нормальної плазми крові.

Зважаючи на обов’язкову участь нейтрофілів у розвитку гнійно-запального процесу, їх роль як зв’язуючого ланцюга між гемостазом і неспецифічною імунологічною реактивністю організму вивчали за активністю мієлопероксидази (МПО) мікрофагів цитохімічним методом за W. Loёle (1936) з оцінкою реакції напівкількісним способом за G. Astaldi et L. Verga (1957). При цьому вираховували середній цитохімічний коефіцієнт (СЦК) та диференціюючий цитохімічний коефіцієнт (ДЦК) за М.В. Рубленком зі співавт. (1998). У сироватці крові досліджували кількість лізоциму за О.В. Бухаріним (1974), циркулюючих великих (ВІК) та малих (МІК) імунних комплексів за Ю.А. Гриневичем та А.Н. Алферовою (1981).

Клініко-експериментальне обґрунтування лікувальних заходів при хірургічній інфекції у собак проводили в кількох серіях дослідів, а розробку методу лікування із застосуванням мазей на гідрофільній основі – на собаках із різано-розміжченими ранами. У першій серії дослідів тварин, у яких рани були інфіковані асоціаціями грампозитивної мікрофлори, розподілили на контрольну (4 гол.) і дослідну (6 гол.) групи. У другій серії 16 собак, у яких реєстрували асоціації анаеробної та грамнегативної ранової мікрофлори, теж розподілили на контрольну і дослідну групи (по 8).

При лікуванні всіх собак проводили хірургічну обробку ран із використанням потенційованого місцевого знеболювання з наступним промиванням антисептичним розчином 0,02%-ного фурациліну. Надалі у контрольних собак застосовували марлевий дренаж із лініментом стрептоциду один раз на добу. У дослідних – трубчастий поліхлорвініловий перфорований дренаж, через який один раз на добу в рани вводили мазь на гідрофільній основі. Зважаючи на результати бактеріологічних досліджень та антибактеріальні властивості компонентів гідрофільних мазей, у собак з грампозитивною рановою інфекцією застосовували мазь “Левомеколь”, а при наявності асоціацій анаеробної та грамнегативної мікрофлори – “Нітацид”. Дренування ран проводили протягом трьох діб. Потім у контрольних тварин лінімент стрептоциду наносили безпосередньо на поверхню ран до моменту їх очищення та закриття швами, а при перебізі за вторинним натягом – до повного загоєння. У дослідних собак використання мазей припиняли з 4-ї доби лікування, зважаючи на показання щодо накладання ранніх вторинних швів. Поряд з клінічними дослідженнями у собак брали проби крові до початку, на 4-у, 7-у та 16-у добу лікування. Клініко-експериментальну апробацію запропонованого методу провели на 14 собаках із рваними та 10 – із кусаними ранами.

Клініко-експериментальне вивчення лікувальної ефективності комплекс-ного методу із застосуванням мазей на гідрофільній основі та препаратів з імуностимулювальними та протизапальними властивостями провели на собаках з флегмонами. Їх розподілили на 3 групи (по 5). Лікування розпочинали на стадії абсцедування. Місцево проводили хірургічну обробку гнійно-запальних во-гнищ та застосовували мазь “Нітацид”. Першій дослідній групі тварин ін’єктували внутрішньом’язово 2,5%-ний розчин тіотриазоліну (2–4 мг/кг, двічі на добу, про-тягом 4-х діб); другій – внутрішньовенно кра-пельно двічі на добу 2%-ний пентоксифілін (8 мг/кг) на 0,9%-му розчині натрію хлориду (15 мл/кг); контроль-ним тваринам внутрішньовенно вводили 0,9%-ний розчин натрію хлориду (15 мл/кг). Проби крові відбирали до лікування, на 4-у та 12-у добу лікування.

Цифровий матеріал оброблено методами варіаційної статистики на персональному комп’ютері з використанням програми MS Excel.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Стан системи гемостазу у здорових собак

Істотною проблемою у ветеринарній гемостазіології є те, що більшість методик визначення активності системи гемостазу запозичені з гуманної медицини і не адаптовані для тварин певного виду. Зважаючи на це, визначили нормативні гемостазіологічні показники у клінічно здорових собак (табл. 1), підібравши тести, які з достатньою вірогідністю відображають стан компонентів основних ланок системи гемостазу у тварин цього виду.

Таблиця 1 – Гемостазіологічні показники у клінічно здорових собак, n=44

Показник | MmПоказник | Mm

Fg, г/л | 2,2±0,1 | СФА, мм2 607,7±22,8

РФ, г/л | 0,02±0,007 | ПА, мм2 284,4±11,1

ПРФ, мг/л | 0 | t-PA, мм2 | 323,3±25,1

ФХІІІ, у процентах | 98,4±1,6 | ПЧ, с | 12,7±0,3

АТ-ІІІ, у процентах | 99,9±3,5 | ПІ, у процентах | 100,52,2

Пр. С, НВ | 1,1±0,06 | АЧТЧ, с | 46,1±1,3

Клінічна та бактеріологічна характеристика, стан системи гемостазу та факторів неспе-цифічної імунологічної реактивності при

різних формах хірургічної інфекції у со-бак

При бактеріологічному дослідженні ексудату різано-розміжчених ран у 10-ти собак виявили асоціації Str. pyogenes, Str. mesenteroides, Staph. epidermidis та Staph. aureus, зрідка до них приєднувався Cl. sporogenes. У 16-ти собак виявляли E. coli, Cl. perfringens, іноді Str. fecalis. Кількість мікроорганізмів у 1мл ексудату в усіх випадках була в межах 106–109. Найбільшу антибіотико-резистентність проявили Cl. perfringens, Str. fecalis та Staph. еpidermidis. Найменш стійкими мікроорганізми були до левоміцетину, дещо нижчою антибактеріальна активність виявилася у неоміцину сульфату та тетрацикліну, а найменшою – у бензилпеніциліну натрієвої солі.

До лікування рани у собак мали виражені симптоми гнійного за-палення. При інфікуванні ран анаеробними та грамнегативними мікроорганізмами виявляли сірі ділянки некрозу країв і стінок, іноді крепітацію оточуючих тканин. Ексудат рідкий, від сірого до бурого кольору, часто з домішками крові, з не-приємним запахом, іноді з крапельками жиру. Температура тіла коливалася в межах 39,2–40,1 0С. При інфікуванні ран грампозитивною мікрофлорою зрідка виявляли незначні ділянки некротизованих тканин, ексудат був жовто-рожевого чи жовто-білого кольо-ру, температура тіла – в межах 39,1–39,8 0С.

В усіх собак з рваними ранами утворювалися кармани, що ускладнювало їх дренування, краї та стінки ран набряклі, помірно болючі, накопичувався рідкий, білуватий чи сіро-рожевий ексудат, загальний стан був здебільшого задовільним. Гнійно-запальна реакція у собак з кусаними ранами характеризувалась інтенсивним проявом місцевих ознак уже у перші дві доби після травмування: ексудат був рідкий, від жовто-сірого до буро-червоного кольору, часто опалесціюючий, з неприємним запахом. Загальний стан у таких собак переважно був пригніченим, температура тіла коливалася в межах 39,2–39,9 0С.

Абсцеси мали вигляд обмеженої припухлості діаметром 5–7 см, при пункції чи розтині виділявся рідкий ексудат білого чи жовтуватого кольору, погіршення загального стану не спостерігали. У собак із флегмонами в ділянці стегна та крупа було розлите, дещо ущільнене припухання тканин з ділянками розм’якшення чи прориву ексудату назовні. Тварини були пригнічені, у них спостерігалися знижений апетит, виражена спрага та кульгавість, блідість видимих слизових оболонок, температура тіла в межах 39,4–40,9 0С. Ексудат був рідкий, з домішками крові та рештками тканин, від біло-жовтого до червоно-бурого кольору.

При всіх формах хірургічної інфекції у собак розвивався виражений нейтрофільний лейкоцитоз (р<0,05). У тварин з різано-розміжченими, кусаними ранами, абсцесами та флегмонами виявляли також олігоцитемію та олігохромемію (р<0,05).

При дослідженні гемостазу встановлено, що вміст фібриногену істотно підвищився, порівняно з клінічно здоровими собаками, при всіх формах хірургічної інфекції, крім кусаних ран. Так, при інфікуванні ран грампозитивною мікрофлорою він досягав 5,18-0,19 г/л, анаеробною та грамнегативною – 5,290,41 г/л, при рваних ранах – 4,930,2 г/л (р<0,001), абсцесах – 3,830,57 г/л (р<0,01), флегмонах – 5,74±0,33 г/л (р<0,001), проте при кусаних ранах – лише 2,51±0,24 г/л (р>0,05). У 33% собак із кусаними ранами виявляли гіпофібриногенемію, що може бути ознакою розвитку коагулопатії споживання внаслідок дії токсинів грамнегативної та анаеробної мікрофлори.

У розглянутих випадках вірогідно знижувалася активність ФХІІІ (рис.1), що зумовлює прогресуючий розвиток гнійно-запальної реакції через утворення неповноцінного фібринового бар’єра.

Про активацію гемокоагуляції свідчить підвищення вмісту РФ: при інфікуванні ран грампозитивною мікрофлорою – до 0,510,29 г/л (р>0,05), анаеробною та грамнегативною – 0,590,14 г/л (р0,001), при рваних і кусаних ранах – 0,440,1 г/л і 0,410,1 г/л, відповідно (р0,001), абсцесах – 0,350,2 г/л (р>0,05), гнійних флегмонах – 0,660,14 г/л (р0,001).

Рис. 1. Активність фактора ХІІІ при різних формах хірургічної інфекції у собак:

1 – клінічно здорові собаки; 2 – рани, інфіковані грампозитивною мікрофлорою (р<0,001); 3 – рани, інфіковані анаеробною та грамнегативною мікрофлорою (р<0,001); 4 – рвані рани (р<0,01); 5 – кусані рани (р<0,001); 6 – абсцеси (р<0,05); 7 – гнійні флегмони (р<0,001)

Накопичення продуктів плазмінового протеолізу фібрину (ПРФ) у собак із гнійними ранами, інфікованими анаеробною та грамнегативною мікрофлорою (10±1,6 мг/л, р<0,001), кусаними (9,5±5 мг/л, р>0,05), рваними ранами (0,7±0,5 мг/л, р>0,05) та флегмонами (1,2±1,2 мг/л, р>0,05) є свідченням істотного порушення метаболізму фібриногену. Одночасна циркуляція у крові РФ і ПРФ є одним із показників розвитку внутрішньосудинного мікрозгортання крові. Якщо РФ поглиблює гіперкоагуляцію, то ПРФ мають антикоагуляційні і антиполімеризаційні властивості, набувають медіаторних властивостей, посилюючи інтенсивність запального процесу та погіршуючи мікроциркуляцію у травмованих тканинах.

При дослідженні фібринолізу виявлено його дисфункцію внаслідок зменшення t-PA, про що свідчать зміни співвідношення t-PA до ПА (у клінічно здорових собак воно становить 1,14:1): при інфікуванні ран грампозитивною мікрофлорою – 0,96:1, анаеробною та грамнегативною – 0,9:1, при рваних і кусаних ранах – 1,09:1 та 0,7:1, відповідно, абсцесах – 0,68:1, флегмонах – 0,73:1. Однак, при рваних ранах встановлено посилення фібринолізу через внутрішній шлях завдяки активації фактора Хагемана.

Крім того, у більшості випадків створювався дефіцит АТ-ІІІ, що може бути спричинене його витрачанням у процесі тромбіно- та фібриноутворення. При інфікуванні ран грампозитивною мікрофлорою, при абсцесах і рваних ранах активність АТ-ІІІ мала тенденцію до зниження – 97,72,8%, 79,810,7% і 82,39%, відповідно (р>0,05). При інфікуванні анаеробною та грамнегативною мікрофлорою становила 83,9±4,5% (р<0,01), , при кусаних ранах – 79,4±4,6% (р<0,01), гнійних флегмонах -– 70,25,8% (р0,001).

Отже, в деяких випадках мала місце потенційна форма дефіциту АТ-ІІІ (66–85%), при якій можливий розвиток тромботичних ускладнень.

Зниження активності АТ-ІІІ, як і ФХІІІ, може зумовлюватися конкурентним синтезом печінкою білків гострої фази, а також дією ендотоксинів грамнегативної мікрофлори, які пригнічують ФХІІІ і модифікують молекули АТ-ІІІ.

Активність протеїну С при рваних, кусаних ранах і абсцесах істотно не відрізнялася від цього показника у клінічно здорових собак (р>0,05), а у першому випадку була навіть дещо підвищеною – 1,30,08, 1,060,09 та 1,020,07, відповідно. При інфікуванні ран грампозитивними мікроорганізмами активність протеїну С становила 0,890,13 (р>0,05), при підшкірних гнійних флегмонах – 0,860,07 (р0,01).

Гнійно-запальний процес при інфікуванні ран грампозитивною мікрофлорою та при гнійних флегмонах супроводжувався зменшенням кількості нейтрофілів з високою бактерицидною активністю МПО, що підтверджується зниженням ДЦК до 1,20,1 (р0,001) і 1,690,12 (р0,05), відповідно (при нормі – 2,10,19). Водночас, при інфікуванні ран грамнегативною та анаеробною мікрофлорою виявлено підвищення СЦК до 1,18±0,03 (р<0,001) при нормі 0,9±0,05 та тенденцію до підвищення ДЦК – 2,6±0,3 (р>0,05). Поряд з цим, уміст ВІК у сироватці крові при інфікуванні ран анаеробною та грамнегативною мікрофлорою, порівняно з показником у клінічно здорових тварин (24,73), був підвищеним в 1,5 рази (р0,05), при гнійних флегмонах – у 3 рази (р0,001). Кількість МІК при інфікуванні ран грампозитивною мікрофлорою мала тенденцію до збільшення, а при флегмонах вона збільшувалася у 2,5 рази (у клінічно здорових собак – 192,221,7).

Отже, у собак з хірургічною інфекцією розвивається стан гіперкоагуляції. Зниження активності ФХІІІ і АТ-ІІІ, розвиток гіпофібриногенемії можуть свідчити про внутрішньосудинне мікрозгортання крові. До того ж, знижується бактерицидний потенціал нейтрофілів та накопичуються циркулюючі імунні комплекси. Усе це призводить до збільшення продукції медіаторів запалення та посилення гнійно-запальної реакції, що свідчить про необхідність їх корекції.

Обґрунтування застосування мазей на гідрофільній основі

при гнійних ранах у собак

В обох групах собак загальний стан та температура тіла нормалізувалися протягом 1–2 діб. При використанні лініменту стрептоциду болючість ділянки рани зникала протягом 2–4 діб, а набряк тканин – 3–6. У таких собак до 7–8-ї доби спостерігали виділення істотної кількості білуватого ексудату. Рановий дефект поступово заповнювався грануляціями та епітелізувався, для зменшення зяяння ран накладали зближуючі шви.

При лікуванні мазями на гідрофільній основі болючість зникала вже через 1–2 доби, запальний набряк – 2–4 доби, а виділення гнійного ексудату припинялося через 3–4 доби. Після накладання раннього вторинного шва ці рани загоювалися первинним натягом.

У зв’язку з тривалим очищенням ран, наявністю гнійної ексудації під час росту грануляційної тканини, загоєння у контрольних тварин відбувалося в 1,3–1,7 рази довше, ніж у дослідних. В останніх припинення гнійної ексудації практично збігалося в часі з початком росту грануляцій (табл. 2).

Таким чином, лікувальна ефективність мазей “Левомеколь” та “Нітацид” зумовлена їх позитивним впливом на стадію очищення ран, що прискорює формування повноцінного грануляційного бар’єра і забезпечує умови для загоєння первинним натягом. При цьому нормалізується кількість еритроцитів, лейкоцитів та відсоток молодих форм нейтрофілів, збільшується відсоток лімфоцитів і моноцитів.

При цьому в собак з ранами, інфікованими грампозитивною мікрофлорою, динаміка вмісту фібриногену в плазмі крові була неоднозначною (табл. 3). На 4-у добу лікування контрольних і дослідних тварин його концентрація була вищою, ніж у здорових (р0,01). В останніх на 7-у та 16-у добу вона зменшувалася. При застосуванні лініменту стрептоциду на 7-му добу вміст фібриногену також знижувався, а на 16-у – мав тенденцію до підвищення.

Таблиця 2 – Лікувальна ефективність мазей на гідрофільній основі при гнійних ранах

у собак

Група тварин |

К-сть

голів | Критерії перебігу

ранового процесу | Термін

лікування

(доба) | повне очищення

(доба) | поява (доба) | грануляцій | епітелізації | Рани, інфіковані грампозитивними мікробами | 6

4 | 3,7±0,6**

8±0,7 |

3,3±0,2**

4,5±0,3 | 6,7±0,2*

9,2±1 | 12,3±1,9**

21±1,2

Рани, інфіковані анаеробними та грамнегативними мікробами | 8

8 | 3,70,3***

7,30,4 | 3,20,2**

4 |

6,50,2***

100,4 | 14,50,6*

19,21,8 | Примітки: 1) чисельник – дослідні, знаменник – контрольні групи тварин;

2) значення Р * 0,05; ** 0,01; *** 0,001; решта 0,05, дослідна група, порівняно з контрольною

У контрольній групі собак протягом усього ранового процесу була істотно збільшеною кількість РФ. Крім того, у період активного очищення ран (на 4-у добу лікування) у цих тварин з’являлися ПРФ. У дослідній групі тварин вміст у крові РФ динамічно знижувався, а ПРФ протягом лікування не виявляли.

Пік найвищої активності ФХІІІ встановлено при застосуванні мазі “Левомеколь” у період інтенсивного формування грануляційного бар’єра – на 4-у добу лікування (120,67,9%; р0,05). При застосуванні лініменту стрептоциду протягом ранового процесу активність ФХІІІ нормалізувалася, але на 4-у добу була істотно нижчою, ніж показник дослідної групи.

У крові собак, яких лікували маззю “Левомеколь”, на 7-у добу істотно підвищилася активність АТ-ІІІ – 1348,4% (р0,01, щодо здорових тварин), тоді як у контрольній групі була зниженою – 93,7±10,6% (р<0,05).

На початкових стадіях ранового процесу істотне підвищення сумарного фібринолізу відбувалося за рахунок t-PA, активність якого у контрольній та дослідній групах на 4-у добу становила 573,265 мм2 (р0,01) і 544,59 мм2 (р0,001, щодо здорових тварин), відповідно. Висока активність t-PA у період найбільш інтенсивних репаративних процесів забезпечує не лише посилення фібринолізу, а й сприяє росту ендотелію. У подальшому у тварин контрольної групи активність t-PA істотно знижувалася – 233,336 мм2 (р0,05).

Таблиця 3 – Стан гемостазу в собак із різано-розміжченими ранами, інфікованими грампозитивною мікрофлорою

Показник | Клінічно

здорові

(n=44) | Доба дослідження

до лікування | 4-а | 7-а | 16-а

Fg, г/л | 2,2±0,1 | 5,18±0,19 |

2,95±0,24

3,45±0,38 | 1,68±0,11

1,58±0,15 1,62±0,16*

2,65±0,37

РФ, г/л | 0,02±0,007 | 0,51±0,29 | 0,24±0,18

0,53,1 | 0,18±0,12

0,48±0,21 | 0,11±0,08

0,29,11

ПРФ,

мг/л | 0 | 0 | 0***

16,6±0,8 | 0

0 | 0

0

ФХІІІ,

проценти | 98,4±1,6 | 74,2±5,6 |

120,6±7,9*

92,0±7,7 | 90,4±1,7

89,9±6,5 | 87,3±5,9

85,3±7,4

ПЧ, с | 12,7±0,3 | 11,9±0,4 | 10,7±0,7

11,21,312,9±0,6

12,4,1 | 13,5±0,5

13,1,1ПІ,

проценти | 100,5±2,2 | 105,5±4,1 | 117,8±7,8

112,513,397,7±5,3

101,6±1,2 | 93,3±3,7

96,2±0,6 | АЧТЧ, с | 46,1±1,3 | 49,5±1,5 | 40,7±1,1

37,5±2 | 40,1±0,3

38,7±1,3 | 42,3±0,8

40±0,6 | Примітки: 1) чисельник дослідна (n=6), знаменник контрольна група (n=4);

2) * р0,05; *** р0,001; решта р0,05, дослідна група, порівняно з контрольною

З початком формування грануляційного бар’єра активність кисеньзалежної бактерицидної системи мікрофагів підвищувалася переважно за рахунок клітин з високою цитохімічною активністю – показник ДЦК в контрольній групі був 2,80,2 (р0,05, щодо здорових собак), у дослідній – 2,750,25 (р0,05). Це пояснюється тим, що гнійно-запальна реакція у собак супроводжується виділенням великої кількості ексудату та розплавленням нежиттєздатних тканин, а тому досить висока цитохімічна активність МПА утримується до формування біологічного бар’єра. У подальшому перебіг ранового процесу супроводжувався зниженням ДЦК, що більш динамічно відбувалося у дослідних собак. Так, на 4-ту добу ДЦК в контрольній групі становив 2,350,48 (р0,05), а в дослідній – 1,580,1 (р0,05).

У контрольних собак на 4-у добу лікування кількість МІК, яким притаманна тривала персистенція у тканинах, була на 66% вищою, ніж у клінічно здорових, а у дослідних – не мала вірогідної різниці. Кількість ВІК в обох групах на 4-у і 7-у добу вірогідно не відрізнялася від норми, але у контрольних на 12-у добу мала тенденцію до підвищення (27,2±10,7).

У тварин із різано-розміжченими ранами, інфікованими асоціаціями анаеробної та грамнегативної мікрофлори, яким застосовували мазь “Нітацид”, вміст фібриногену вже на 4-у добу лікування вірогідно не відрізнявся від показника клінічно здорових собак (табл. 4), тоді як при застосуванні лініменту стрептоциду на 4-у і 7-у добу залишався підвищеним (р0,05 і р0,001, відповідно).

Таблиця 4 – Стан гемостазу в собак із різано-розміжченими ранами, інфікованими грамнегативною та анаеробною мікрофлорою

Показник | Клінічно

здорові

(n=44) | Доба дослідження

до лікування | 4-а | 7-а | 16-а

Fg, г/л | 2,2±0,1 | 5,29±0,41 |

3,09±0,57

3,64±0,56 | 1,85±0,25***

3,14±0,1 | 2,04±0,27

2,53,36

РФ, г/л | 0,02±0,007 | 0,59±0,14 |

0,46±0,17

0,5,150,44±0,17

0,51,210,13±0,08

0,44,17

ПРФ, мг/л | 0 | 10±1,6 |

0***

16,5±3,4 | 0***

23,2±4,8 | 0***

12±2,7

ФХІІІ, % | 98,4±1,6 | 78,5±1,5 |

95,8±3,6

87,9±4,1 | 88,8±5,2

82,22,886,3±4,3

89,23,6

ПЧ, с | 12,7±0,3 | 13,8±0,4 |

13,1±0,9

13,2±0,313,8±0,3

13,5,5 | 13,9±0,8

14,2ПІ, % | 100,5±2,2 | 91,3±1,9 | 96,2±5,9

95,42,291,3±2,2

93,3±3,890,6±5,3

90±1,1АЧТЧ, с | 46,1±1,3 | 68,9±3,9 |

51,5±3

53,72,9 | 53,2±3,3

51,2±247,2±0,4

46,2±3,3Примітки: 1) чисельник дослідна (n=8), знаменник контрольна група (n=8);

2) *** р0,001; решта р0,05, дослідна група, порівняно з

контрольною

Кількість РФ була підвищеною практично до кінця загоєння. У контрольних тварин протягом усього ранового процесу реєстрували персистенцію в крові ПРФ.

Активність ФХІІІ у контрольних тварин була нижчою від показника норми до 16-ї доби лікування (р0,05). У дослідній групі вона нормалізувалася на 4-у добу.

Активність АТ-ІІІ при лікуванні маззю “Нітацид” нормалізувалася на 7-у добу лікування. У контрольних собак вона залишалася низькою до 16-ї доби (р<0,001).

Фібриноліз протягом лікування нормалізувався. У контрольній групі на 4-у і 7-у добу виявлено тенденцію до підвищення активності t-PA – 398,466,1 мм2 і 408,248,7 мм2, а на 16-у цей показник нормалізувався (280,4±34,2 мм2). У собак, яким застосовували “Нітацид”, активність t-PA протягом ранового процесу вірогідно не змінювалася і не мала різниці з показником у здорових тварин.

Протягом лікування спостерігалося зростання активності МПО. Проте, це відбувалося за рахунок нейтрофілів із низькими бактерицидними властивостями. Так, на 4-у та 7-у добу у контрольних тварин показник СЦК був вірогідно підвищеним (р<0,001 і р<0,05, відповідно). Показник ДЦК зростав лише у дослідних собак на 4-у добу лікування (2,610,07; р0,05).

Рівень ВІК на 4-у добу лікування контрольних собак залишався істотно підвищеним (31,61,1; р0,05), а при застосуванні мазей на гідрофільній основі становив 28,33,8 (р>0,05, щодо клінічно здорових тварин).

Отже, мазі на гідрофільній основі за рахунок осмотичності сприяють очищенню вогнищ гнійного запалення, дозволяють накладати ранні вторинні шви. Разом з цим, відбувається підвищення активності АТ-ІІІ і ФХІІІ, усуваються гіперкоагуляційні зрушення та підвищуються бактерицидні властивості нейтрофілів. Однак, при ускладненні анаеробною та грамнегативною мікрофлорою ці позитивні зрушення менш виражені.

Застосування тіотриазоліну та пентоксифіліну в комплексному лікуванні собак із гнійними флегмонами

У всіх групах собак із флегмонами температура тіла та загальний стан нормалізувалися протягом 1–3 діб, болючість пошкодженої ділянки зникала на 2–4-у, запальний набряк – на 3–4-у, виділення гнійного ексудату припинялося на 5–6-у добу. Вираженої різниці клінічного перебігу між групами не виявлено. Проте, у собак, яким додатково застосовували тіотриазолін та пентоксифілін, виявлено більш динамічну нормалізацію молодих форм нейтрофілів. При застосуванні пентоксифіліну, крім того, більш динамічно нормалізувалася кількість еритроцитів.

Концентрація у плазмі крові фібриногену протягом лікування поступово зменшувалася в усіх групах. На 4-у добу вона ще залишалася підвищеною – 3,440,29 г/л; 3,40,55; 3,340,3 г/л (р<0,05), а на 12-у вже не відрізнялася від норми (2,040,45 г/л, 2,180,36 г/л, 2,090,36 г/л). Поряд з цим, у дослідних собак відбувалося динамічне зниження РФ, на 12-ту добу він становив 0,120,07 і 0,080,06 г/л, тоді як у контрольній групі залишався високим – 0,250,7 г/л (р0,001).

У собак першої дослідної та контрольної груп на 4-у добу в плазмі крові накопичувалися ПРФ – 13,69,7 мг/л і 8,6±6,2 мг/л. У контрольній групі ПРФ виявляли і на 12-ту добу (6,6-±4,4 мг/л). У другій дослідній групі упродовж лікування ПРФ не виявляли, до того ж, у цих тварин на 4-ту добу істотно зросла активність фактора ХІІІ (103,516,3%), що свідчить про сприятливий перебіг гнійно-запального процесу. У собак першої дослідної та контрольної груп на 4-у добу активність ФХІІІ була зниженою – 708,5% і 70,46% (р0,01), відповідно.

На 4-у добу лікування собак із флегмонами збільшувалася частка t-PA у сумарному фібринолізі. Співвідношення t-PA:ПА у собак першої дослідної групи на цей день становило 1,57:1 (у клінічно здорових 1,14:1), у другій групі – 1,13:1. У третій групі собак активність фібринолізу зростала як за рахунок t-PA, так і за рахунок плазміну, а співвідношення t-PA:ПА було 0,98:1. На 12-ту добу спостерігали помітне збільшення частки ПА, внаслідок чого це співвідношення зменшувалося і становило у групах собак 0,87:1, 1,07:1 та 0,91:1.

Активність АТ-ІІІ протягом лікування нормалізувалася. Так, на 4-у та 12-у добу лікування собак першої дослідної групи цей показник стано-вив 80,6±11,7 і 93,7±7,3%, відповідно, у другій групі – 91,4±10,2 і 95,5±7,7%, відповідно. Однак, у собак контро-льної групи і на 4-ту, і на 12-ту добу активність АТ-ІІІ залишалася істотно зниженою – 73,6±3,6% (р<0,001) та 84,6±1,6% (р<0,001).

Зміни активності протеїну С при гнійних флегмонах не мали вірогідного характеру, але до лікування виявлялася тенденція до зниження цього показника. Протягом лікування, навпаки, спостерігалася тенденція до його зростання.

Активність МПО під час формування грануляційного бар’єра (на 4-ту добу лікування) підвищувалася: СЦК становив 1,160,11 (р0,05), 1,110,14 (р0,05) і 1,240,11 (р0,01, щодо здорових тварин). У подальшому цитохімічна активність МПО нормалізувалася.

Протягом лікування знижувався рівень ВІК. Кількість МІК також зменшувалася, але більш динамічно це відбувалося у собак другої дослідної групи. Так, на 12-ту добу лікування показник у тварин першої дослідної та контрольної груп був істотно підвищеним – 283,836 і 300,433 (р0,05). При застосуванні пентоксифіліну рівень МІК вже вірогідно не відрізнявся від показника клінічно здорових собак.

Таким чином, комплексне лікування собак із гнійно-флегмонозними процесами сприяє нормалізації загального стану та усуненню місцевих ознак гнійного запалення. Тіотриазолін сприяє відновленню активності АТ-ІІІ, активує зовнішній шлях фібринолізу. Пентоксифілін сприяє нормалізації метаболізму фібриногену, підвищенню активності фактора ХІІІ і антитромбіну-ІІІ, що може зумовлюватися здатністю пентоксифіліну пригнічувати виділення медіаторів запальної реакції, таких як фактор некрозу пухлин, продукти перекисного окиснення ліпідів, нейтрофільні протеїнази.

Отже, тіотриазолін та пентоксифілін забезпечують усунення патогенетичних механізмів розвитку гнійно-запальних процесів і тому можуть бути доповненням до місцевого лікування мазями на гідрофільній основі.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації запропоноване нове розв’язання наукової задачі щодо вивчення патогенезу хірургічної інфекції у собак. Встановлено, що глибина патогенетичних змін значною мірою зумовлена особливостями функціонування системи гемостазу і нейтрофільних гранулоцитів, залежить від характеру і величини травми та видового складу ранової мікрофлори. У зв’язку з цим, при лікуванні собак із хірургічною інфекцією патогенетично обґрунтованим є застосування мазей на гідрофільній основі, тіотриазоліну та пентоксифіліну.

2. Бактеріологічне дослідження ексудату різано-розміжчених ран свідчить про інфікування переважно E. сoli в асоціаціях із Cl. perfringens, іноді Str. fecalis; дещо рідше виявляється грампозитивна ранова мікрофлора – Str. pyogenes, Str. mesenteroides, Staph. epidermidis та Staph. aureus, зрідка до них приєднувався Cl. sporogenes. Найбільшу антибіотико-резистентність проявили Cl. perfringens, Str. fecalis та Staph. еpidermidis. Найменш стійкими мікроорганізми були до левоміцетину, дещо нижча антибактеріальна активність неоміцину сульфату та тетрацикліну, а найменша – бензилпеніциліну натрієвої солі.

3. Гнійно-запальна реакція у собак з різними формами хірургічної інфекції супроводжується підвищенням температури тіла, пригніченням загального стану, значним набряком, гіперемією та болючістю травмованих тканин, виділенням великої кількості рідкого ексудату від білуватого (при грампозитивній рановій інфекції) до бурого кольору (при інфікуванні ран анаеробними та грамнегативними мікробами), часто з неприємним запахом. При цьому розвиваються нейтрофільний лейкоцитоз, у більшості випадків – олігоцитемія та олігохромемія.

4. У собак з хірургічною інфекцією розвивається стан гіперкоагуляції, який проявляється гіперфібриногенемією, накопиченням у