КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІВЛЄВА ІРИНА ВАДИМІВНА

УДК 339.9:339.732.4

РОЛЬ МІЖНАРОДНОГО ВАЛЮТНОГО ФОНДУ В МАКРОЕКОНОМІЧНІЙ СТАБІЛІЗАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ТРАНЗИТИВНИХ КРАЇН

Спеціальність 08.05.01 – світове господарство

і міжнародні економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис

Дисертаційна робота виконана на кафедрі світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник доктор економічних наук, професор

Шнирков Олександр Іванович – заступник директора з наукової роботи Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, академік НАН України

Пирожков Сергій Іванович - директор Національного

інституту проблем міжнародної безпеки, заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України

кандидат економічних наук, доцент

Софіщенко Ірина Ярославівна - доцент кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності Київського національного торговельно – економічного університету

Провідна установа Інститут світової економіки і міжнародних відносин

Національної академії наук України, відділ міжнародних валютно – кредитних і фінансових відносин, м. Київ

Захист дисертації відбудеться "7"червня 2004 р. о14 год. на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д.26.001.02 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

04119 м.Київ, вул. Мельникова 36/1, зал засідань вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017 м.Київ, вул. Володимирська 58, к.12.

Автореферат розісланий "7"травня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Поліщук Л.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Процес глобалізації є невід'ємною частиною лібералізації міжнародної торгівлі, міжнародних валютно – кредитних відносин. Одним із найважливіших акторів глобалізації світогосподарських зв'язків виступає Міжнародний валютний фонд (МВФ), який займає ключове місце в даній системі. Регулююча та стабілізуючі функції цієї організації є безперечно важливими та необхідними.

Один із найважливіших напрямів діяльності МВФ наприкінці 20 ст. полягав у сприянні демонтажу адміністративно – командної системи управління економікою в постсоціалістичних країнах, її переходу до системи ринкових відносин та інтеграції у світове господарство. Відмінною особливістю співробітництва МВФ з країнами Центральної і Східної Європи (ЦСЄ) була еволюція функцій Фонду від джерела отримання кредитів до гаранта зовнішньої платоспроможності країн. Входження нових країн до МВФ та співробітництво з ними пом'якшило гостроту проблеми необхідності трансформування даної організації.

Україна та країни Центральної і Східної Європи на сьогоднішній день належать до найбільш активних реципієнтів допомоги МВФ. Країни ЦСЄ вже достатньо просунулися на шляху економічних перетворень, найбільш успішні з них увійшли у 2004 році до Європейського Союзу. Тому, вивчення співробітництва МВФ з транзитивними країнами Європи має не тільки наукове, а й практичне значення для використання результатів аналізу при розробці Україною власної економічної моделі і формуванні стратегії співробітництва з міжнародними економічними та фінансовими організаціями.

Актуальність дослідження полягає у вивченні основних напрямів впливу МВФ на макроекономічну стабілізацію в країнах ЦСЄ та виробленні на цій основі нових наукових результатів, які можуть бути використані в Україні.

Дослідженням даної теми займаються такі вітчизняні та російські вчені: О.Г.Білорус, В.С. Будкін, З.С. Варналій, В.К. Врублевський, А.С. Гальчинський, В.М. Геєць, І.Н. Герчікова, М.А. Дудченко, О.К. Єременко, П.С. Єщенко, Л.Л.Кістерський, Л.Н. Красавіна, В.С. Кузнєцов, І.І. Лукінов, Д.Г. Лук'яненко, З.О.Луцишин, І.О.Лютий, В.Є. Новицький, Ю.М. Пахомов, С.І. Пирожков, О.В.Плотніков, А.М.Поручник, О.І. Рогач, С.В. Сіденко, Д.В. Смислов, В.М.Федосов, А.С.Філіпенко, В.І.Хорошковський, О.І. Шнирков та інш.

Серед іноземних вчених, що розробляють дану тематику, слід відзначити: Л.Бальцеровича, Р. Бетсма, З. Бжезинського, М. Блейера, Х. Блюмштайна, А.Брадсма, П. Ван Бергейка, Дж. Вільямсона, А. Гелба, А. Геск'єра, Ч. Грея, Р.Дорнбуша, С. Едварда, А. Едді, Т. Едісона, А. Зіденберга, Т. Кілліка, Г. Колодка, Я. Корнаї, П. Ленана, Дж. Сакса, Дж. Стігліца, С. Турновського, В. Фішера, С.Фішера, М. Фрідмена, Д. Харіса, Л. Хоффмана та інш. Водночас необхідно зазначити, що, незважаючи на значну кількість публікацій, присвячених діяльності Фонду, ця тема не є достатньо дослідженою і потребує подальшого вивчення та опрацювання. Нинішній стан наукової розробки визначеної проблеми вимагає комплексних узагальнень та систематизації, теоретико – методологічних і прикладних досліджень, що і обумовлює вибір теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка та пов'язано з науково – дослідною темою кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка в рамках науково – дослідної загальноінститутської теми "Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України" (тема № 01БФО4801) на 2001- 2005 рр. у роботі Підрозділу 4 "Механізми взаємодії економіки України зі світовим господарством в умовах глобалізації", яка є складовою комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми державотворення України". Тема дисертаційного дослідження також пов'язана з проектом Європейської Комісії ТЕМПУС CD_JEP- 22039-2001 "Вивчення міжнародних фінансів в українських університетах".

Мета та завдання дослідження полягає у аналізі системи заходів МВФ, спрямованих на досягнення макроекономічної стабілізації в країнах Центральної та Східної Європи та оцінці стратегії співробітництва України з Фондом. Для досягнення мети було поставлено і вирішено коло завдань:

розкрити роль МВФ в системі світового господарства та проаналізувати стабілізаційні стратегії Фонду;

дослідити основні напрями співробітництва країн ЦСЄ з МВФ;

розкрити сутність стабілізаційних економічних програм європейських країн з перехідною економікою та визначити в них роль МВФ;

виявити оптимальний термін кредитного співробітництва країн – членів та Фонду;

побудувати економетричну модель та на її основі оцінити ефективність співробітництва Фонду з країнами ЦСЄ;

довести взаємозв'язок між кредитами МВФ та основними макроекономічними показниками країн, що користуються допомогою Фонду на прикладі країн досліджуваного регіону;

економетрично оцінити ефективність співробітництва з МВФ для України та розробити практичні рекомендації стосовно вибору оптимальної стратегії співробітництва України з Фондом.

Визначені завдання дозволяють окреслити предмет і об'єкт дисертаційного

дослідження.

Об'єктом дослідження є процес макроекономічної стабілізації в країнах ЦСЄ в умовах економічної трансформації.

Предметом дослідження є діяльність Міжнародного валютного фонду, спрямована на досягнення макроекономічної стабілізації країнами Центральної та Східної Європи.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційного дослідження є наукові праці вітчизняних та зарубіжних економістів, присвячені проблемам реформування світової валютної системи, ролі Міжнародного валютного фонду в стабілізаційних процесах в регіонах світу, теорії макроекономічної стабілізації та особливості економічного розвитку країн Центральної та Східної Європи. У роботі використовувались наступні методи дослідження: метод історичного аналізу, дедуктивний та індуктивний методи, (при систематизації та поглибленому розкритті теорії макроекономічної стабілізації у підрозділі 1.1 та визначенні місця Міжнародного валютного фонду в системі світового господарства в підрозділі 1.2., 2.1, 2.2, 3.1). Емпіричний та статистичний методи, графічні методи стали основою при обробці даних окремих країн, що співробітничали з МВФ, та при аналізі макроекономічної ситуації в них (у підрозділах 1.3., 2.3., 3.2, 3.3). У роботі було використано комп'ютерну обробку даних із застосуванням електронного статистичного пакету "Статистика" при побудові економетричної моделі для оцінки ефективності співробітництва МВФ з країнами ЦСЄ при обчисленні кореляції економічних показників, метод регресійного аналізу, а також метод системного та порівняльного аналізу (дані методи застосовувались у підрозділах 2.3, 3.3).

В дисертаційній роботі використані офіційні статистичні дані Міжнародного валютного фонду, Державного комітету статистики України, Національного банку України, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Європейської економічної комісії ООН, Європейського банку реконструкції та розвитку, статистичні бази даних Університетів UFSIA та LESSIUS HOGESCHOOL м.Антверпен, Бельгія, Європейського центрального банку та Центральних банків країн Центральної і Східної Європи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у теоретичному узагальненні та обгрунтуванні методологічних засад, методичних підходів і розробці прикладних рішень з приводу ролі МВФ у макроекономічній стабілізації європейських транзитивних країн.

У дисертаційному дослідженні комплексно вирішується наукова проблема щодо впливу МВФ на формування макроекономічної стабілізації в країнах досліджуваного регіону, що потребує розробки нової раціональної моделі взаємовідносин країн з міжнародними фінансовими організаціями в цілому, та МВФ, зокрема у системі сучасного світового господарства.

У дисертації розроблені концептуальні підходи до аналізу співробітництва країн ЦСЄ з МВФ, механізм адаптації основних напрямів співробітництва країн Європи з перехідною економікою з МВФ до українських реалій, запропоновані економічні підходи до співробітництва України з МВФ та моделі визначення ефективності співробітництва країн ЦСЄ та України з МВФ.

Зазначені результати стали об'єктивною основою для наукових висновків, що розкривають логіку дослідження та конкретизують новизну роботи:

доведено, що взаємодія країн Центральної та Східної Європи з Міжнародним валютним фондом є необхідною передумовою для проведення економічних трансформацій та встановлення макроекономічної стабілізації в країнах, оскільки МВФ надає комплексну допомогу країнам – членам, що включає як технічну безкредитну допомогу, так і фінансування за відповідними механізмами, розробленими з урахуванням особливостей даного регіону;

виявлено, що найбільш оптимальним періодом кредитного співробітництва країн регіону з МВФ є середньостроковий термін до 10 років. Продовження співробітництва на більш тривалий термін призводить до залежності національних економік від наданих ресурсів, доларизації та валютних криз, експортної залежності та деформації внутрішньої структури економіки. Завершення протягом основного періоду економічної трансформації, досягнення макроекономічної стабілізації та відновлення економічного зростання повинно співпадати з переходом від кредитної форми співробітництва з МВФ до технічного механізму взаємодії;

розроблено економетричну модель оцінки ефективності співробітництва країн Центральної та Східної Європи з МВФ, яка дозволяє визначити характер та ступінь ефективності даного співробітництва. Модель базується на розрахунку кореляції лагу кредитів МВФ з експортом товарів та послуг, ВВП, державними витратами, валовими внутрішніми заощадженнями, рівнем безробіття, індексом реального обмінного курсу, валовими прямими іноземними інвестиціями, сукупними національними витратами, імпортом товарів та послуг, реальною відсотковою ставкою, обсягом зовнішньої та внутрішньої торгівлі;

доведено на основі економетричної моделі, що існує пряма лінійна залежність між лагом кредитів МВФ та валовими прямими інвестиціями, сукупними національними витратами, імпортом товарів та послуг, реальною відсотковою ставкою, обсягом зовнішньої та внутрішньої торгівлі. Це дає підстави стверджувати, що кредити МВФ заохочують зростання споживання, сприяють удосконаленню банківської та грошово – кредитної системи держави, надходженню іноземних інвестицій, стимулюють розвиток торгівлі;

обгрунтовано, що не існує прямої лінійної залежності між лагом кредитів МВФ та експортом товарів та послуг, динамікою ВВП, державними витратами, валовими внутрішніми заощадженнями, рівнем безробіття, індексом реального обмінного курсу. Це доводить недостатню ефективність механізму надання та використання кредитів МВФ у розвитку виробничої сфери, інноваційній діяльності, регулюванні державних витрат, впливу на структуру та зростання ВВП;

встановлено, що у 2001 –2003 рр. в Україні сформувалась переважна більшість економічних передумов для переходу до безкредитного технічного співробітництва з Фондом. Основними з них, зокрема, є: завершення економічної трансформації, досягнення макроекономічної стабілізації, відновлення темпів економічного зростання, вирівнювання диспропорцій платіжного балансу та перехід до інвестиційно – інноваційної моделі розвитку.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що системне дослідження ролі МВФ у макроекономічній стабілізації європейських країн з перехідною економікою та отримані висновки можуть використовуватись центральними органами законодавчої та виконавчої влади при формуванні стратегії співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями.

Методичний інструментарій, методологічний підхід та окремі положення дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка при розробці нормативних курсів, читанні лекцій та проведенні семінарських занять з “Перехідних економічних систем” та "Історії економічної дипломатії", читанні лекцій та проведенні семінарських занять з курсу “Економіка регіону Європа” (теми блоку “Економіка країн Центральної та Східної Європи”), проведенні семінарських занять з курсу "Міжнародні економічні відносини" (тема “Міжнародні валютно- кредитні відносини”), “Зовнішньоекономічна політика України” (тема “Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями”) та “Зовнішньоекономічні зв’язки України”.

Висновки та пропозиції дисертанта стосовно основних напрямків формування стратегії співробітництва України з МВФ були використані при підготовці "Послання Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 році" (довідка Адміністрації Президента України № 4/1-04/129 від 1.04.2002 року), у науково – дослідній загальноінститутській темі "Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України" (тема № 01БФО4801) на 2001- 2005 р.р. у роботі Підрозділу 4 "Механізми взаємодії економіки України зі світовим господарством в умовах глобалізації" при розробці напрямку "Механізми співпраці України з міжнародними фінансовими інституціями" (довідка №38-34 від 20 травня 2003 року), у науково – дослідній роботі Дипломатичної Академії України при Міністерстві закордонних справ України (довідка №179/2003 від 07 травня 2003 року).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням автора, в якій викладено авторський підхід щодо методології аналізу ролі Міжнародного валютного фонду в макроекономічній стабілізації європейських транзитивних країн та ефективності співробітництва країн з перехідною економікою з Фондом.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та наукові результати дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Прийняті до практичного запровадження основні положення та висновки, практичні результати та рекомендації даної дисертаційної роботи були представлені та обговорені на 8 наукових конференціях, з них 6 – міжнародних: міжнародній науково- теоретичній конференції "Особливості економічної політики постсоціалістичних країн в умовах глобалізації світової економіки (приклад України)" (м. Київ, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 25-26 листопада 1999 року); науково- теоретичній конференції аспірантів і студентів Інституту міжнародних відносин (м. Київ, ІМВ, 13 квітня 2000 року); міжнародній науково- теоретичній конференції "Економічна безпека в стратегії ринкових реформ (приклад України)" (м. Київ, ІМВ, 25-26 жовтня 2000 року); міжнародній науково- теоретичній конференції "Формування торгівельних режимів в перехідних економіках в умовах глобалізації (приклад України)" (м. Київ, ІМВ, 25-26 жовтня 2001 року); науковій конференції "Українська дипломатія: десять років досвіду двосторонніх відносин" (м. Київ, Дипломатична академія України при МЗС України, 19 грудня 2001 року); міжнародній науково- теоретичній конференції "Шляхи диверсифікації експорту України на світовий ринок послуг" (м. Київ, ІМВ, 21 листопада 2002 року); науково- практичній конференції студентів та молодих учених "Міжнародний бізнес: розвиток ринку інформаційно- комунікаційних технологій" (м. Київ, ІМВ, 9 –10 жовтня 2003 року), міжнародній науково- теоретичній конференції "Механізми співпраці України з міжнародними фінансовими інститутами" (м. Київ, ІМВ, 20 листопада 2003 року).

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано 7 наукових праць, з них 4 – у фахових наукових виданнях, які включені до відповідного переліку ВАК України. Загальний обсяг публікацій 2,25 друкованих аркушів.

Структура дисертації та її обсяг. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Роботу викладено на 175 сторінках, з яких основний текст займає 158 сторінок. Дослідження вміщує 9 таблиць, 21 рисунок. Список використаної літератури складається з 221 позиції та займає 19 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його мету і завдання, сформульовано об'єкт, предмет і методи дослідження, визначено наукову новизну та вказано на практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі "Програми макроекономічної стабілізації в стратегії МВФ" розкриваються основні концепції та теорії макроекономічної стабілізації, які складають теоретичне підгрунтя аналізу та наведені приклади співробітництва країн з МВФ. В даному розділі автором було дано визначення макроекономічної стабілізації: макроекономічна стабілізація – це заходи монетарної та фіскальної політики, що спрямовані на пом'якшення коливань економічного циклу, коливань темпів економічного зростання, інфляції і безробіття. Автором було класифіковано основні теорії макроекономічної стабілізації та розглянуто еволюцію цього явища, що створило науковий базис роботи. В дисертації розглядаються два основних підходи до макроекономічної стабілізації: ортодоксальний і гетеродоксальний.

За ортодоксальним сценарієм макроекономічна стабілізація - це комплекс таких макроекономічних заходів, як: проведення жорсткої грошово – кредитної політики, фіксація валютного курсу, як "якоря" для рівня цін та мінімізація дефіциту державного бюджету. Дані заходи можуть впроваджуватись протягом як тривалого періоду, так і нетривалого часу - 1-2 роки. В останньому випадку комплекс економічних заходів реалізується у вигляді моделі економічної трансформації "шокова терапія". Дана модель трансформації економіки активно і не без успіху використовувалась в країнах ЦСЄ.

У грошово- кредитній сфері перевага надається політиці "дорогих грошей", обмежується обсяг пільгових кредитів, обирається номінальний "якір" та стримується грошова пропозиція. Як номінальний "якір" обирають валютний курс, номінальну заробітну платню, номінальну грошову масу. Роль даного показника полягає в утриманні цін на продукцію на фіксованому рівні та зниження інфляційних очікувань. За даним сценарієм стабілізації пропонується вжиття наступних заходів:

лібералізація цін;

збільшення реального обсягу виробництва;

зниження швидкості грошового обігу;

скорочення номінальної пропозиції грошей.

Цей підхід грунтується на кількісній теорії грошей, в основі якої лежить рівняння Фішера:

MV = PY,

M = kPY

k = 1/V

де: M – номінальна пропозиція грошей, V – обсяг грошей в обігу, P – рівень цін, Y – обсяг виробництва.

Головна мета реалізації даного сценарію полягає у проведенні грошової реформи з метою вилучення надлишкової грошової маси в обігу. Паралельно мають вживатися такі заходи фіскальної політики, як секвестування бюджету та покриття дефіціту державного бюджету неемісійним шляхом. При реалізації цього етапу стратегії стабілізації перед урядом постає дві дилеми: по- перше, подолання ефекту Танзі – Олівера, тобто зменшення доходу від податків за причини інфляції; по- друге, поповнення дохідної частини державного бюджету.

Гетеродоксальна макроекономічна стабілізація передбачає послаблення боротьби за розподіл. Гетеродоксальні стабілізаційні програми - це ті програми, в яких паралельно зі стандартними монетарними та фіскальними заходами стабілізації передбачається пряме втручання в процес встановлення ціни та нарахування заробітної плати. Гетеродоксальні стабілізаційні програми виходять з того твердження, що інфляція має значну інерційну складову, що призводить до самовідтворення останньої. Гетеродоксальну стабілізацію доцільно запроваджувати в тих економічних системах, що потерпають від гіперінфляції. Дана модель, на відміну від попередньої, розрахована на короткий термін та більш придатна для застосування на перших етапах економічної трансформації. За гетеродоксальним підходом до стабілізації необхідним є вжиття більш ефективних заходів для боротьби з інфляцією, поряд з традиційними, ортодоксальними методами, такими, як жорстка грошово-кредитна політика та збалансованість державного бюджету.

Основна мета макроекономічної стабілізації – приборкання зростання темпів інфляції. Задля даної мети використовують два розповсюджених типи макроекономічної стабілізації: макроекономічна стабілізація, заснована на валютному курсі, та грошова або фіскальна макроекономічна стабілізація.

Стросовно критеріїв макроекономічної стабілізації, то автор, співставляючи наукові погляди прихильників різних економічних течій та шкіл, доходить до висновку, що макроекономічна стабілізація- це не тільки фінансова стабілізація, а економічний процес, який відбувається у всіх сферах економічного життя людини та для більш повного аналізу повинен враховувати не тільки фінансові показники та економічні фактори, а й політичні та соціо- ментальні процеси.

В дисертації аргументується необхідність наявності наступних економічних процесів, які і є критеріями макроекономічної стабілізації: показник інфляції має коливатись від 10% до 40% з перспективою на те, що він може впасти нижче 10% і залишатиметься в межах від 0% до 10%; загальний дефіцит державного бюджету необхідно зменшити до 30% (у більшості розвинутих країн цей показник нижчий від 3% від ВВП); державний борг має бути стабільним і нижчим 60% від ВВП; загальні витрати уряду необхідно скоротити з показника доперехідного періоду, що становив 50 – 60% від ВВП, до показника, який коливатиметься в межах 30 – 40%; офіційні резерви іноземної валюти мають перевищувати сукупний (державний та приватний) короткотерміновий зовнішній борг і складати одну третину державного зовнішнього боргу; пряме оподаткування (особливо податок на прибуток) має бути низьким, тобто разом із вкладом на соціальний захист воно має становити менш, ніж 20% ВВП; монетизація економіки має бути суттєвою і дорівнювати 30% від ВВП; відсоткова ставка має бути нижчою 20%.

Можна висловити наукову гіпотезу про те, що всі країни, які трансформують власні економіки за інверсійним типом (іншими словами, протилежним еволюційному типу), а це країни регіону Центральної та Східної Європи, що набули членства в ЄС, завершили процес трансформації економічних систем таким чином, щоб після проведених реформ їхні економіки відповідали у цілому “Копенгагенським критеріям”, а у довгостроковій перспективі і критеріям макроекономічної конвергенції.

Отже, базуючись на висновках стосовно критеріїв макроекономічної стабілізації, можна стверджувати, тобто довести сформульовану раніше гіпотезу, що критеріями макроекономічної стабілізації для країн ЦСЄ - є “копенгагенські критерії” та критерії конвергенції.

Основні елементи програм економічної стабілізації були викладені на сесії МВФ у 1985 році. Особливе місце в економічних програмах, що розробляються спільно з Фондом, займають такі основні агреговані економічні показники, як внутрішній кредит, дефіцит державного бюджету, міжнародні резерви і зовнішня заборгованість, а також ключові елементи системи ціноутворення, включаючи курс валюти, процентні ставки, а в деяких випадках і ціни на конкрентні товари, що істотно впливають на державні фінанси і зовнішню торгівлю країни-позичальника. У період дії угоди про кредит (стенд-бай) чи кредит розширеного фінансування, Фонд веде спостереження (моніторинг) за здійсненням програми економічних реформ у даній країні на основі критеріїв реалізації. Ці критерії відбираються з урахуванням економічної й інституціональної структури країни, наявності даних, доцільності концентрації зусиль на широких макроекономічних показниках, а також ряду інших факторів. Хід реалізації економічної програми контролюється Фондом також за допомогою періодичних оглядів.

В дисертації автор стверджує, що економічна стабілізація країни-позичальника повинна бути спрямована на економічне зростання. Для забезпечення стійкості платіжного балансу стабілізаційна програма повинна підкріплюватися економічними заходами. Особливе значення при цьому відіграє рівень відсоткової ставки і валютний курс, оскільки вони впливають на процес заощадження й надходження інвестицій і відбиваються на перспективах економічного зростання. Стабілізаційні програми ставлять своєю основною метою вплив на сферу пропозиції за рахунок таких заходів, як усунення диспропорцій, що перешкоджають зростанню експорту, і підвищення ефективності державних витрат. Ці заходи, на думку автора, допомагають зменшити розбалансованість економіки країни-позичальника і поліпшують перспективи її економічного зростання.

Досвід співпраці з МВФ доводить неоднозначність наслідків цього процесу для окремих країн. За 30 років співробітництва з Фондом у 1965 - 1995 рр. 90 країн отримували позики від МВФ, але у 32 країнах за роки співробітництва ВВП знизився на 15%. Стосовно аналізу практичних результатів діяльності МВФ доцільно визначити основні результати реалізації стабілізаційних програм Фонду в країнах – учасницях. У період свого становлення та за часів нафтових криз серед реципієнтів Фонду були і такі країни, що зараз належать до індустріально розвинутих країн. Але класичними реципієнтами допомоги МВФ прийнято вважати країни африканського регіону, країни Латинської Америки (Мексика, Бразилія та Аргентина), нові індустріальні країни азіатського регіону та нові фаворити Фонду – країни Центральної та Східної Європи.

Аналізуючи співробітництво МВФ з країнами африканського континенту, слід зауважити, що стабілізаційні програми, що розроблялися за підтримки МВФ, не дали тих результатів, що передбачалося отримати. Існує багато факторів, що першкодили процесу економічного розвитку у регіоні, але найважливішими з них є політична нестабільність, нерозвинутість інфраструктури, стихійні лиха та критична епідеміологічна ситуація на континенті. Країни Африки постійно користуються механізмами списання боргів найбіднішим країнам світу. Незважаючи на існуючі переваги такі, як забезпеченість значними природними ресурсами, дешева робоча сила та вигідне географічне розташування, країни Африки продовжують відігравати роль сировинного придатку розвинутих країн світу та залишатися світовою економічною периферією. З другої половини 80- х рр. метою надання кредитів даним країнам була підримка структурних перетворень і вирівнювання платіжного дисбалансу. Функції МВФ і Світового Банку у даному регіоні інколи дублювались. Спільна політика цих фінансових установ отримала назву "політика структурних адаптацій". Вона не дала бажаних результатів, оскільки була застосована механічно. З 90 – х рр. політика МВФ була спрямована на покращення соціальної сфери в регіоні.

Країни Латинської Америки розпочали співробітництво з Фондом ще на початку 80- х рр. Для зміцнення економічної ситуації МВФ спільно з міжнародними фінансовими інституціями розробив план економічної стабілізації в регіоні, відомий як “Вашингтонський консенсус”. На сьогодні країни латиноамериканського регіону вважаються найбільшими позичальниками МВФ. Програми Фонду для даних країн були спрямовані на досягнення економіками макроекономічної стабілізації та підтримку грошово- кредитного сектору. Як наслідок застосування даних програм для регіону, спостерігалися такі економічні явища, як зростання зовнішнього боргу, доларизація економіки, диспропорції платіжного балансу, гіперінфляція, сировинна орієнтованість експорту. Окремі країни, виконуючи рекомендації МВФ, що супроводжували програми макроекономічної стабілізації, пережили фінансові кризи: Мексика, Бразилія, Перу, Аргентина. В останній криза була наймасштабнішою. Країни Латинської Америки мають індустріально – орієнтовану економіку на відміну від країн Центральної та Східної Європи, що тяжіють до постіндустріальної моделі економіки, що і обумовлює специфіку стабілізаційних програм для даного регіону.

Активна спiвпраця азiатських країн з МВФ створила передумови для свiтової фiнансової кризи. Розробляючи програму макроекономiчної стабiлiзацiї, експерти МВФ не врахували нацiональних особливостей, створивши “неадаптовану” програму, яка спричинила кризу. Азiатська криза призвела до потужного економiчного спаду в цих країнах. Головною причиною значного скорочення внутрiшнього попиту були iнвестицiйнi витрати великих розмiрiв. Слабкiсть iнвестицiйного сектора не є безпрецидентним випадком у результатi здiйснення програм макроекономiчної стабiлiзацiї за пiдтримки МВФ, але в країнах, що постраждали вiд азiатської кризи, була спричинена ще iншими факторами, серед яких зниження обмінного курсу, великий обсяг непогашених зобов'язань в іноземній валюті.

У другому розділі "Вплив МВФ на економічні реформи в європейських країнах з перехідною економікою" визначено особливості політики макроекономічної стабілізації в країнах ЦСЄ та виявлено ефективність їх співпраці з МВФ. Оцінюючи ефективність співробітництва МВФ з країнами – реципієнтами допомоги, можна відзначити, що співробітництво з МВФ, як засіб отримання коштів на перебудову економіки, є необхідним для країн на середньостроковий термін (до 10 років). Більш довгий період співробітництва може призвести до повної залежності економік, їх переорієнтацію на імпортозалежність від ресурсів, розвиток неіноваційних секторів економіки, доларизацію, краху національних валютних систем та валютних криз. Прикладом цього слугують країни Латинської Америки та Східної Азії, чий досвід було проаналізовано в першому розділі дисертації.

Досвід країн ЦСЄ свідчить про те, що після досягнення мети співробітництва з Фондом, а саме: встановлення макроекономічної стабілізації в країні, завершення трансформації економіки, вирівнювання фінансових диспропорцій та досягнення економічного зростання, доцільно відмовлятися від фінансової допомоги МВФ та переходити з Фондом на безкредитне співробітництво.

Співробітництво з МВФ створює країні репутацію надійного партнера та сприяє надходженню коштів в економіку. Всі плани щодо реформування, які були частиною програм Міжнародного валютного фонду, визначили, що одночасний вплив на макроекономічну стабілізацію, ціни і права власності був необхідний з самого початку цих програм. Програми були значною мірою "неортодоксальні" своїм підходом до стабілізації цін, хоч вони відрізнялися від попередніх програм (наприклад, в Ізраїлі і Мексиці) в деяких аспектах, таких, як підхід до контролю заробітної плати. Але програми були дуже далекосяжними і честолюбними у спробі надто швидко перейти від початкової виробничої рівноваги старої системи до бажаної нової ринкової структури.

Початкові результати стабілізації були кращими, ніж очікувалось. Однак, в деяких випадках, удосконалення платіжного балансу, що спостерігалось, виявлялось тимчасовими. Головною несподіванкою для політиків і повним відхиленням від початкових прогнозів МВФ була швидкість, з якою стара система відреагувала на нові ціни і спонукальні сигнали. Розпад Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), який, в деякому сенсі, був подією екзогенного характеру з точки зору кожної країни, мав згубні наслідки для загального випуску продукції у майже всіх країнах. У той час, коли приватний, малий підприємницький сектор розвивався, фактори попиту та пропозиції відігравали більш впливову роль, ніж очікувалось, сильно скорочуючи випуск продукції великими державними підприємствами.

Хоч деяке скорочення виникло як результат процесу стабілізації, фактично у всіх випадках більш проблематичними питаннями були уповільнений темп структурного регулювання та досить повільний темп проведення приватизації.

Оцінюючи вплив МВФ на економічні реформи в європейських країнах з перехідною економікою, слід зазначити, що в країнах – економічних лідерах регіону стабілізаційні програми Фонду досягли поставленої мети. Десять років трансформації економіки в ЦСЄ дали позитивні результати, в першу чергу, для країн першої групи, а саме: Словенії, Чехії, Угорщини та Польщі. Ці країни першими серед країн регіону відмовились від фінансової допомоги МВФ і перейшли на безкредитне співробітництво з Фондом.

Роль МВФ в економічній трансформації в країнах регіону можна оцінити як стабілізуючу для грошово- фінансової сфери та торгівлі. Слід зазначити, що факт співробітництва з Фондом створив для країн репутацію платоспроможних і надійних партнерів, що сприяло загальному покращенню інвестиційного клімату в цих країнах і, як результат, зростання загального обсягу іноземних інвестицій, що надходили. Підтверженням таким висновкам слугують розрахунки на основі економетричної моделі, яка наведена в даному розділі. Доведено, що існує пряма лінійна залежність між лагом кредитів МВФ та валовими прямими інвестиціями, сукупними національними витратами, імпортом товарів та послуг, реальною відсотковою ставкою, обсягом зовнішньої та внутрішньої торгівлі. Це дає підставу стверджувати, що кредити МВФ заохочують зростання споживання, сприяють удосконаленню банківської та грошово – кредитної системи держави, надходженню іноземних інвестицій, стимулюють розвиток торгівлі.

В дисертації було проведено регресійний аналіз вихідних даних. При цьому аналізі використовувався Тест Фішера, який полягає в наступному: для визначення статистичного значення коефіцієнта детермінації R перевіряється нульова гіпотеза для F – статистики, що розраховується за формулою:

де: F – значення "F – статистики", R – статистичне значення коефіцієнту детермінації, n – число спостережень, m – число пояснювальних змінних.

Зміст гіпотези, що перевіряється, полягає у тому, що всі коефіцієнти лінійної регресії, за винятком вільного члена, дорівнюють нулю. Якщо вони дійсно дорівнюють нулю для генеральної сукупності, то рівняння регресії повинно мати

вигляд у=, а коефіцієнт детермінації та F- статистика Фішера також дорівнюють нулю.

У результаті проведення регресійного аналізу в 20 країнах з перехідною економікою (Албанії, Білорусі, Болгарії, Боснії і Герцеговині, Естонії, Латвії, Литві, Македонії, Молдові, Польщі, Росії, Румунії, Сербії і Чорногорії, Словаччині, Словенії, Угорщині, Україні, Хорватії, Чехії) було виявлено значну лінійну залежність від надходження кредитів МВФ таких показників національних економік, як: сукупні національні витрати, імпорт товарів та послуг, реальна відсоткова ставка, валові прямі іноземні інвестиції та обсяги торгівлі, прикладом чому є графік залежності імпорту товарів та послуг від лагу кредитів МВФ, зображений на рисунку 1. (див. Рис. 1)

Зале імпорту товарів та послуг від лагу кредитів МВФ

Рис. 1. Залежність імпорту товарів та послуг від лагу кредитів МВФ для 20 країн з перехідною економікою

Джерело: побудовано за даними International Financial Statistics, IMF, 2003.

Прямої лінійної залежності від надходження кредитів МВФ не виявлено для таких показників, як: обсяги безробіття, валові внутрішні заощадження, загальні витрати уряду на споживання, приріст ВВП, експорт товарів та послуг, індекс реального обмінного курсу. Це доводить недостатню ефективність механізму надання та використання кредитів МВФ у розвитку виробничої сфери, інноваційній діяльності, регулюванні державних витрат, впливу на структуру та зростання ВВП, дані висновки ілюструє графік залежності ВВП від лагу кредитів МВФ, який зображений на рисунку 2. (див. Рис. 2)

Залежність динаміки ВВП від лагу кредитів МВФ

Рис. 2. Залежність динаміки ВВП від лагу кредитів МВФ для 20 країн з перехідною економікою

Джерело: побудовано за даними International Financial Statistics, IMF, 2003.

У третьому розділі "Ефективність співробітництва МВФ і України" розглянуто еволюцію співробітництва України з МВФ та на основі побудованої економетричної моделі зроблено ряд висновків і пропозицій щодо подальшої співпрації з Фондом.

Відомо, що Україна набула повноправного членства в спецустановах ООН – групі Світового Банку та МВФ з 1992 р. Кредитні ресурси країна почала отримувати з 1994 р.

У 1996 р. та 1997 р. загальна динаміка ефективності використання кредитних ресурсів змінюється, а з 1998 р. по 2002 р. крива залежності вирівнюється. Можна зробити висновок про те, що весь період співробітництва України з МВФ був ефективним. У 1994 - 1996 рр. та 1998 - 2002 рр. існувала пряма лінійна залежність між кредитами, що надходили, та основними макроекономічними показниками. Це дає підстави зробити висновок про те, що кредити, що надходили, використовувалися за призначенням, а позитивна динаміка основних макроекономічних показників (ВВП, рівень інфляції та рівень безробіття) дають підстави стверджувати те, що співробітництво МВФ і України за даний період було плідним та ефективним.

Протилежна картина спостерігається у 1996 - 1997 рр. Кредити надходили за раніше відпрацьованою схемою згідно з умовами попередніх документів: “Листів про наміри” і програм економічного розвитку з української сторони та “Меморандумів” зі сторони МВФ, а ефект від їх використання, що має, згідно з даною моделлю, вигляд у зміні динаміки основних макроекономічних показників, був зворотнім лінійному, тобто негативним. Це явище дає всі підстави стверджувати про зовнішнє втручання у відпрацьований механізм. Залежність рівня зростання ВВП від обсягів надходження кредитів МВФ не виявлена. Проаналізувавши весь період кредитного співробітництва України з МВФ, можна стверджувати, що загальний ефект від використання кредитів був позитивним, але значного впливу на економічне зростання країни кредити не справили.

Переходячи до аналізу нового етапу співробітництва України з МВФ, який розпочався з 2002 р., можна зробити висновки про те, що перехід до безкредитної форми співробітництва має свої об’єктивні переваги. За останні чотири роки у країні відбувається стійке економічне зростання. Економіка країни вже не потребує кредитів міжнародних фінансових організацій, необхідних для трансформації.

Автор аргументує, що для України на даному етапі більш ефективним буде співробітництво з Фондом на безкредитній основі, перехід до механізму технічного співробітництва. Ефект від співробітництва з МВФ полягає не стільки у отриманні коштів для структурної трансформації економіки, скільки у створенні Фондом "економічної репутації" для країни. Однак, незважаючи на це, у майбутньому Уряд України планує остаточно не відмовлятися від кредитного співробітництва з МВФ і продовжувати отримувати кошти від Фонду. Показники макроекономічного зростання в Україні ще не є свідченням високого рівня розвиненості економіки. Україна повинна продовжувати співробітництво з МВФ, оскільки ця організація є провідною аналітичною установою в світі, яка "тестує" країни світової спільноти на предмет можливості співпраці з інвесторами. Також, слід зазначити, що кредитні відносини країни виступають реформостимулюючим фактором. Аналізуючи зміст та механізм запропонованої Фондом Україні нової кредитної програми "Попереджувальний стенд-бай", потрібно відзначити, що за своєю природою вона більше відповідає вимогам часу, ніж попередні програми. За умов проведення стабільної монетарної політики, при низькому рівні дефіциту державного бюджету є резерви для безкредитного функціонування економіки за прикладами 2000 – 2002 рр. Незважаючи на те, що на сьогодні золотовалютні резерви країни складають 8 млрд. дол. США, співробітництво з МВФ є потрібним для підтримання рівня економічних реформ, оскільки технічна, консультативна допомога даної організції така ж цінна, як і кредити, що можуть бути отримані.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й запропоновано нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у дослідженні та розробці сучасних методів співробітництва країн ЦСЄ та України з МВФ. У результаті проведення дисертаційного дослідження сформульовано ряд висновків й запропоновані до реалізації рекомендації теоретико- методологічного та науково- практичного характеру, що дозволяють узагальнити та систематизувати роль МВФ у макроекономічній стабілізації європейських транзитивних країн.

Дослідження ролі МВФ у макроекономічній стабілізації європейських транзитивних країн дало змогу обгрунтувати наступні висновки:

Стабілізаційні програми Фонду, що застосовувалися протягом тривалого періоду часу в країнах Латинської Америки, Африки та Центральної та Східної Європи, не завжди досягали позитивного результату, підтвердженням чого є диспропорції в розвитку економіки, що спостерігалися після запровадження відповідних програм. До даних результатів застосування програм можна віднести надмірну доларизацію економіки (в країнах Латинської Америки), зростання обсягу зовнішнього боргу (в країнах Африки та Центральної та Східної Європи).

В роботі були досліджені основні напрями співробітництва МВФ з країнами ЦСЄ і виявлено, що взаємодія країн Центральної та Східної Європи з Міжнародним валютним фондом є необхідною передумовою для проведення економічних трансформацій та встановлення макроекономічної стабілізації в країнах, оскільки МВФ надає комплексну допомогу країнам. Застосування стабілізаційного