ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н. КАРАЗІНА

Ігнатенко Марина Миколаївна

УДК 908(477.51)

РОЗВИТОК ІСТОРИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА НА ЧЕРНІГІВЩИНІ

У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТ.

07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

історичних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії та археології України Чернігівського державного педагогічного університету ім.Т.Г.Шевченка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: Кандидат історичних наук, доцент

КОВАЛЕНКО ОЛЕКСАНДР БОРИСОВИЧ,

Чернігівський державний педагогічний

університет ім. Т.Г.Шевченка,

декан історичного факультету

Офіційні опоненти: Доктор історичних наук, професор

ЕПШТЕЙН АРКАДІЙ ІСАКОВИЧ,

Харківський національний аерокосмічний

університет ім. М.Є.Жуковського,

професор кафедри політології

Кандидат історичних наук

РЯБОКОБИЛА ОЛЕНА ОЛЕКСАНДРІВНА,

Харківський національний автомобільно-

дорожній університет,

завідувач Музею історії університету

Провідна установа: Інститут історії України НАН України,

відділ регіональних проблем історії України

Захист відбудеться 23 квітня 2004 року о 16.30 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. IV-65.

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна (61077, м. Харків, Площа Свободи, 4)

Автореферат розісланий 11 березня 2004 року

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Є.П.Пугач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження. Історичному краєзнавству належить помітне місце в системі сучасної історичної науки. Вивчення минувшини окремих регіонів, міст і сіл України, так званої мікроісторії – важливий напрямок історичних студій, які здійснюють і фахівці, й аматори старовини. Особливого значення краєзнавчі дослідження набувають за умов сьогодення, коли спостерігаються піднесення національної самосвідомості, невпинне зростання інтересу до історії та культури. Історико-краєзнавчі студії, з одного боку, дозволяють залучити і нагромадити новий фактичний матеріал для наукового синтезу, а з іншого – слугують могутнім засобом формування національної гідності та самоствердження. Як слушно зауважив академік НАН України, голова правління Спілки краєзнавців України П.Т.Тронько, “почуття любові до отчого дому, глибокої поваги до вікових традицій є невичерпним джерелом духовності, моральності та культури сучасної людини” Тронько П. Краєзнавство на межі тисячоліть // Краєзнавство.- 2000.- № .- С. ..

У цьому контексті надзвичайно актуальним є вивчення досвіду і доробку краєзнавців післявоєнної доби, яким на звільненій від ворога, але сплюндрованій території Чернігівщини багато що довелося починати спочатку. Відновлення і розгортання краєзнавчих досліджень у повоєнний час аж до здобуття Україною незалежності мало суперечливий характер і відбувалось за умов системної кризи радянської тоталітарної системи. Це накладало суттєвий відбиток на характер і спрямованість краєзнавчих студій, що часом знецінювало їхні результати. Але всебічне вивчення цього періоду конче необхідно для відтворення цілісної картини розвитку історичного краєзнавства на Чернігівщині й в Україні загалом.

Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у відповідності з планами науково-дослідної роботи кафедри історії та археології України Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка.

Об’єктом дослідження є історико-краєзнавчий рух на Чернігівщині другої половини ХХ ст.

Предметом дослідження є історико-краєзнавча діяльність музеїв, архівів, бібліотек, закладів освіти, громадських організацій, а також краєзнавчі видання і публікації у місцевій пресі.

Територіальні межі дослідження визначені кордонами Чернігівської області, до складу якої увійшла більша частина великого історичного регіону України – Північного Лівобережжя або Чернігово-Сіверщини.

Хронологічні рамки дослідження зумовлені перебігом історичного процесу в регіоні. Відродження історико-краєзнавчих студій розпочалось безпосередньо після звільнення Чернігівщини від нацистських загарбників восени 1943 р., відтак ця дата є нижньою межею дисертації. Верхня хронологічна межа роботи припадає на 1991 р., коли після проголошення державної незалежності України краєзнавчі студії вийшли на якісно новий рівень.

Метою дисертаційного дослідження є комплексне вивчення діяльності краєзнавчих осередків Чернігівщини протягом 1943-1991 рр. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

-

-

-

-

-

Наукова новизна дисертації визначається передусім постановкою проблеми, яка досі не була об’єктом спеціального вивчення. Автором уперше здійснено спробу комплексного аналізу процесу розвитку історичного краєзнавства на Чернігівщині у 1943-1991 р., з’ясовано здобутки і прорахунки краєзнавців того часу. Системний підхід до вивчення документів і матеріалів дає можливість:

-

-

-

-

-

Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять принципи історизму і об’єктивності, які передбачають неупереджений розгляд подій та явищ минулого у їхньому розвитку і діалектичному взаємозв’язку. Органічне поєднання проблемно-хронологічного, структурно-системного та порівняльно-історичного методів дозволило реалізувати поставлені у дисертації мету і завдання.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що наведені в ній факти, висновки та спостереження можуть бути використані у подальших студіях з історії краєзнавчого руху на Чернігівщині й в Україні в цілому, при створенні узагальнюючих праць, навчальних посібників з історичного краєзнавства, історії музейної, архівної та бібліотечної справи. Крім того, матеріали дисертації можуть бути застосовані в процесі викладання історії України у середній та вищій школі.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорені на Ювілейній науковій конференції, присвяченій 80-річчю Чернігівського державного педагогічного інституту ім. Т.Г.Шевченка (Чернігів, 1996), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Неперервна професійна підготовка педагогічних кадрів гуманітарного профілю: теорія, практика, перспективи” (Ялта, 2000), Ювілейній науковій конференції, присвяченої 300-річчю Чернігівського колегіуму і 85-річчю Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка (Чернігів, 2001), Міжнародній науковій конференції “Знаки питання в історії України” (Ніжин, 2002). За результатами дослідження автором опубліковано 10 статей у фахових журналах та збірниках наукових праць.

Структура дисертації обумовлена метою і завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що поділяються на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури (934 позиції). Її обсяг становить 277 сторінок (основна частина 181 сторінка).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету дослідження, окреслено його територіальні і хронологічні межі, наукову новизну, практичне значення і апробацію роботи, розкрито її структуру та зв’язок з науковими програмами кафедри, на якій виконувалась дисертація.

У першому розділі “Історіографія проблеми і джерельна база дослідження” проаналізовано стан наукової розробки проблеми і схарактеризовано джерельну базу дослідження. Аналіз літератури свідчить, що у вітчизняній історіографії відсутня спеціальна праця, присвячена розвитку історичного краєзнавства на Чернігівщині, як і в Україні в цілому, у 40-80-х рр. ХХ ст. Загальні міркування і окремі спостереження з цього приводу, розкидані по сторінках наукових праць, аж ніяк не вичерпують проблему. Загалом використану літературу можна умовно поділити на три групи. До першої належать праці, в яких різні аспекти розвитку історико-краєзнавчих досліджень у зазначений період розглянуті у масштабах усієї України. Комплексний підхід до вивчення проблеми притаманний колективній монографії “Історичне краєзнавство в Українській РСР”, у якій розкрито форми й методи краєзнавчої роботи, а також зміст регіональних історичних досліджень Історичне краєзнавство в Українській РСР.- К.: Наукова думка, 1989.. На особливу увагу заслуговує цикл праць академіка НАН України, голови Правління Всеукраїнської спілки краєзнавців П.Т.Тронька, який узагальнив досвід краєзнавчої та пам’яткоохоронної роботи в Україні Тронько П.Т. Летопись дружбы и братства: Из опыта создания “Истории городов и сёл Украинской ССР”.- К., 1981; Його ж. Історико-культурні цінності і сучасність.- К, 1988; Його ж. Краєзнавство у відродженні духовності та культури.- К., 1994; Його ж. Краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи // Історія України: маловідомі імена, події, факти: Збірник статей.- К., 1999.- Вип. .- С. 5-13; Його ж. Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень: Досвід, проблеми, перспективи.- К., 2001; Його ж. Підсумки і перспективи розвитку історичного краєзнавства в Україні // Історія України: маловідомі імена, події, факти: Збірник статей.- К., 2002.- Вип. 21.- С. 3-13; Його ж. Краєзнавство України: здобутки і перспективи.- К., 2003. . Значний фактичний матеріал систематизовано у колективних працях “Охорона, використання та пропаганда пам’яток історії та культури в Українській РСР” й “Історико-культурна спадщина України: проблеми дослідження та збереження” Охорона, використання та пропаганда пам’яток історії та культури в УРСР.- К., 1989.- Ч. 3; Охорона, використання та пропаганда пам’яток історії та культури в УРСР.- К., 1989.- Ч. 4; Історико-культурна спадщина України: проблеми дослідження та збереження.- К., 1998.. Широке коло питань, пов’язаних з діяльністю краєзнавчих і пам’яткознавчих інституцій у другій половині ХХ ст., висвітлено у студіях В.О.Горбика, Ю.З.Данилюка, С.З.Заремби, Є.М.Скляренка Горбик В.О. Підготовка “Зводу пам’яток історії та культури” в контексті українського національного та культурного відродження // Завдання історичного краєзнавства у досліджені та популяризації пам’яток історії та культури.- К., 1991.- С. 83-93; Його ж. Проблеми і завдання підготовки багатотомного “Зводу пам’яток історії та культури України” // Історія України: маловідомі імена, події, факти: Збірник статей.- К., 1999.- Вип. 8.- С. 48-53; Його ж. Сучасний стан підготовки багатотомного “Зводу пам’яток історії та культури України” // Історія України: маловідомі імена, події, факти: Збірник статей.- К.-Донецьк, 2001.- Вип. 17.- С. 298-303; Данилюк Ю.З. Збереження та пропаганда історико-культурної спадщини старовинних малих і середніх міст України у 60-80-х роках // Дослідження історії малих та середніх міст України в контексті дальшого розвитку історичного краєзнавства.- Чернігів, 1990.- С. 68-79; Його ж. Ствердження негативних тенденцій в пам’яткоохоронній роботі у другій половині 40-х – першій половині 60-х рр. // Історія України: маловідомі імена, події, факти: Збірник статей.- К., 1999.- Вип. 8.- С. 139-144; Його ж. Дослідження історії міст і сіл України в контексті набутого досвіду // Історія України: маловідомі імена, події, факти: Збірник статей.- К.-Донецьк, 2001.- Вип. 19.- С. 253-263; Заремба С.З. Українське пам’яткознавство: історія, теорія, сучасність.- К., 1995; Скляренко Е.М. История фабрик и заводов Украинской ССР: Историография проблемы.- К., 1986. . Значну інформацію про краєзнавчу діяльність музейних закладів і архівних установ містять узагальнюючі праці А.С.Василенка, Г.Г.Мезенцевої, О.Г.Мітюкова Василенко А.С. Літопис слави народної.- К., 1974; Мезенцева Г.Г. Музеєзнавство.- К., 1980; Мітюков О.Г. Радянське архівне будівництво на Україні (1917-1973).- К., 1975. . Окремі аспекти краєзнавчого руху в Україні у післявоєнний період знайшли своє відображення у дисертаціях Ю.З.Данилюка, О.І.Крука, С.І.Поповича, О.В.Савчук Данилюк Ю.З. Развитие общественных форм исторического краеведения на Украине (конец 50-х – 80-е годы): Автореф. дис. … канд. ист. наук.- Харьков, 1991; Крук О.І. Розвиток музейної справи в Україні (кінець 1950 – 1980-і рр.): Автореф. дис. … канд. іст. наук.- Харків, 2000; Попович С.І. Розвиток туристського краєзнавства в Україні (60-і – перша половина 80-х рр. ХХ ст.): Автореф. дис. …канд. іст. наук.- К., 1994; Савчук О.В. Краєзнавчий рух в Україні (60 – перша половина 80-х рр. ХХ ст.): Автореф. дис. … канд. іст. наук.- К., 1997. . До другої, порівняно невеликої в кількісному відношенні групи слід, на нашу думку, віднести студії, в яких висвітлено розвиток історичного краєзнавства у другій половині ХХ ст. в окремих регіонах України. Якщо протягом 80 – початку 90-х рр. вони зазвичай оприлюднювались у вигляді тез доповідей на регіональних і всеукраїнських наукових конференціях з історичного краєзнавства, то впродовж останніх років – на сторінках фахової періодики і дисертаційних досліджень. Їх використання дозволило виявити специфіку краєзнавчого руху на Чернігівщині, рельєфніше побачити його сильні та слабкі сторони. Під цим кутом зору особливий інтерес становлять роботи А.М.Каньоси, В.Є.Лобурця, Н.В.Бесєдіної, В.Ф.Павлухіної, М.В.Поставничої Каньоса А.М. Історичне краєзнавство на Поділлі: історіографія проблеми (кінець 50-х – 80-і рр.) // Історія України: маловідомі імена, події, факти: Збірник статей.- К.-Донецьк, 2001.- Вип. 19.- С. ; Лобурець В.Є. Про створення тому “Полтавська область” багатотомного видання “Історія міст і сіл України” // Історія України: маловідомі імена, події, факти: Збірник статей.- К.-Донецьк, 2001.- Вип. .- С. 269-275; Бесєдіна Н.В. Досвід і проблеми розвитку історичного краєзнавства на Полтавщині в 60-80-х рр. // Історія України: маловідомі імена, події, факти: Збірник статей.- К., 2000.- Вип. 11.- С. 490-499; Павлухіна В.Ф. Історичне краєзнавство Донецької області в 50-90-ті роки: Автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.01.- Донецьк, 1998.- 17 с.; Павлухіна В.Ф. Проблеми історичного краєзнавства Донеччини // Історія України: маловідомі імена, події, факти: Збірник статей.- К.-Донецьк, 2001.- Вип. 17.- С. 115-121; Поставнича М.В. Історико-краєзнавча робота на Черкащині у 50-80-х роках ХХ ст. // Вісник Черкаського університету. Серія “Історичні науки”.- Черкаси, 2001.- Вип. 27.- С. 104-108; Поставнича М.В. Розвиток історичного краєзнавства на Черкащині в 50-90-х роках ХХ ст.: Автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.01.- Харків, 2002.- 18 с. .

Третю групу використаних при підготовці дисертації літератури складають праці, безпосередньо присвячені розвиткові історичного краєзнавства на Чернігівщині у 40-80-х рр. ХХ ст. Загальну характеристику цього періоду в історії краєзнавчого руху в регіоні містять студії О.Б.Коваленка Коваленко О.Б. Чернігів як осередок української історіографії // Інформаційний бюлетень Комітету науки і культури для зв’язків з українцями за кордоном при Академії наук України.- 1992.- № 2.- С. 67-70; Його ж. Регіональна історіографія Північного Лівобережжя: витоки, еволюція, спадщина // Україна на порозі ХХІ століття: актуальні питання історії: Збірник наукових праць.- К., 1999.- С. 11-18; Його ж. Головні етапи розвитку історичного краєзнавства на Чернігово-Сіверщині // Краєзнавство.- 2000.- № 1-2.- С. 39-45. . Краєзнавчий доробок місцевих музеїв, архівів та бібліотек окреслено у статтях Г.М.Арендар, С.М.Лихачової, Л.П.Болви, В.О.Горбика, А.А.Карнабеда, А.Л.Казакова, В.П.Коваленка, С.І.Кота, Є.В.Панкової, Л.В.Ясновської Арендар Г., Лихачова С. Чернігівський історичний музей у 20-90-і роки // Родовід.- 1996.- № 2.- С. 45-59; Болва Л.П. Держархів області в роки Великої Вітчизняної війни та відбудови народного господарства // Збірник статей, виступів за документами Державного архіву Чернігівської області.- Чернігів, 1998.- С. 52-60; Горбик В.О. З досвіду підготовки чернігівського тому “Зводу пам’яток історії та культури” // Друга Чернігівська обласна наукова конференція з історичного краєзнавства: Тези доповідей.- Чернігів-Ніжин, 1988.- Вип. ІІ.- С. ; Карнабед А.А. Научно-исследовательская и фондовая работа в Черниговском государственном архитектурно-историческом заповеднике за 20 лет // Тезисы докладов Черниговской областной научно-методической конференции, посвященной 20-летию Черниговского архитектурно-исторического заповедника.- Чернигов, 1987.- С. 7-9; Казаков А.Л., Коваленко В.П. Пять лет работы отдела археологии Черниговского исторического музея: итоги, перспективы // Тезисы докладов Черниговской областной научно-методической конференции, посвященной 90-летию Черниговского исторического музея.- Чернигов, 1986.- С. 7-9; Кот С.И. Охрана памятников истории и культуры народов СССР по Украинской ССР. Черниговская область.- К., 1986.- Вып. 4.- С. 260-302; Панкова Є.В. Краєзнавча робота місцевих бібліотек Чернігівської області // Третя Республіканська наукова конференція з історичного краєзнавства: Тези доповідей.- К., 1984.- С. 261-262; Ясновська Л.В. Археологічні дослідження давньоруських старожитностей Чернігівщини у 40-60-х рр. ХХ ст. // Сіверянський літопис.- 1998.- № 6.- С. 37-48. . І.К.Коломієць, Д.Т.Серьодкіна, В.Ф.Покотило, Б.С.Драпкін узагальнили здобутки провідних краєзнавчих осередків, що діяли у середніх школах області Коломієць І.К. Коли оживає історія.- К., 1985; Серьодкіна Д.Т., Покотило В.Ф. Юний краєзнавець.- К., 1969; Драпкін Б.С. До чистих джерел духовності.- Чернігів, 1994. . Основні напрямки історико-краєзнавчих досліджень у вищих навчальних закладах визначені у публікаціях О.Б.Коваленка, О.В.Ростовської, Є.М.Страшко, Е.В.Яковенко Коваленко О.Б. З досвіду історико-краєзнавчої роботи у Чернігівському педінституті ім. Т.Г.Шевченка // Проблеми вивчення краєзнавства у вищій школі: Матеріали Республіканського “круглого столу”.- Кіровоград, 1990.- С. 40-44; Його ж, Спецкурс з історії рідного краю в системі підготовки вчителя історії // Перша Чернігівська обласна наукова конференція з історичного краєзнавства: Тези доповідей.- Чернігів, 1985.- С. 137-139; Ростовська О.В., Страшко Є.М. Використання краєзнавчого матеріалу у студентських наукових роботах (з досвіду Ніжинського педінституту ім. М.В.Гоголя) // Друга Чернігівська обласна наукова конференція з історичного краєзнавства: Тези доповідей.- Чернігів-Ніжин, 1988.- Вип. І.- С. 40; Яковенко Е.В. Краєзнавча робота під час археологічної практики студентів-істориків Чернігівського педінституту // Третя Республіканська наукова конференція з історичного краєзнавства: Тези доповідей.- К., 1984.- С. 138-139. .

Таким чином, обрана нами дослідницька проблема відображена в історіографії фрагментарно. Наші попередники лише окреслили її контури, у загальних рисах висвітлили діяльність деяких краєзнавчих осередків. Водночас поза увагою залишились архівні документи і матеріали місцевої преси. До того ж, література, видана до середини 80-х рр., хибує на політичну заангажованість, зловживання ідеологічними кліше, упереджений добір фактів, ігнорування проблем і труднощів у краєзнавчій роботі. Відтак, поки що відсутнє цілісне уявлення про процес розвитку історичного краєзнавства на Чернігівщині у 40-80-х рр. ХХ ст.

Джерельну базу дисертаційного дослідження становлять різноманітні документи і матеріали, які умовно можна поділити на кілька основних груп. Одну з них складають законодавчі та інші нормативні акти СРСР і Української РСР щодо охорони, збереження і використання пам’яток історії, археології, архітектури, мистецтва, етнографії, письменства, а також визначних місць, що становили історичну, наукову чи художню цінність [240]. Саме вони утворювали правове поле, в якому протягом 40-80-х рр. ХХ ст. тривала діяльність краєзнавчих осередків.

У структурі джерельної бази дисертації переважають архівні документи і матеріали, значна частина яких уперше запроваджується в науковий обіг. Важливе місце серед них посідають оперативно-розпорядчі документи і матеріали діловодства державних установ регіону, які зберігаються у Державному архіві Чернігівської області. У складі фондів Виконавчого комітету Чернігівської обласної Ради депутатів трудящих (Ф. Р-5036) і підпорядкованих йому відділів культури (Ф. Р-5040), народної освіти (Ф. Р-5065) та архівного відділу (Ф. Р-647) виявлено цілу низку постанов, розпоряджень, наказів, протоколів засідань колегіальних органів, планів роботи і звітів про її виконання, діловодних записок, довідок, інформацій, інструктивних і методичних листів, які дозволили відтворити загальну картину діяльності органів виконавчої влади та державних установ в галузі історичного краєзнавства.

Ці відомості значною мірою конкретизують і унаочнюють документи з фондів Чернігівського історичного музею (Ф. Р-2124), Чернігівського архітектурно-історичного заповідника (Ф. Р-1533) та Державного архіву Чернігівської області (Ф. Р-651). Особливий інтерес становлять плани науково-дослідної роботи, що мала виразне краєзнавче спрямування, та звіти про їх виконання, тематико-експозиційні плани музейних закладів області та рецензії на них, довідки і доповідні записки про роботу державних і народних музеїв, програми наукових конференцій та семінарів з історії Чернігівщини, звіти про археологічні та етнографічні експедиції, плани-проспекти краєзнавчих видань та збірників документів і матеріалів з історії регіону.

Певну специфіку мають джерела, в яких відображено історико-краєзнавчу роботу у вищих навчальних закладах області. Вони виявлені у фондах Чернігівського державного педагогічного інституту ім. Т.Г.Шевченка (Ф. Р-608) і Ніжинського державного педагогічного інституту ім. М.В.Гоголя (Відділ Державного архіву Чернігівської області у м. Ніжині, Ф. Р-6121), а також у поточному архіві Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка. Це, передусім, плани науково-дослідної роботи вузів, кафедр суспільних наук та громадянської історії, окремих викладачів і звіти про їх виконання. Заслуговують також на увагу програми щорічних наукових конференцій викладачів та студентів, у яких досить широко репрезентована краєзнавча проблематика, матеріали про активну участь науково-педагогічних кадрів у підготовці чернігівського тому “Історії міст і сіл Української РСР”, “Нарисів історії Чернігівської обласної партійної організації” та інших краєзнавчих видань.

Перші після розгрому краєзнавчих об’єднань у 30-х рр. спроби залучення громадськості до збирання матеріалів і вивчення сучасної історії засвідчують документи з фондів Чернігівської обласної комісії по встановленню та розслідуванню злочинів, заподіяних німецько-фашистськими загарбниками (Ф. Р-3013) і Чернігівської обласної комісії з історії Великої Вітчизняної війни (Ф. Р-1429). Протоколи їх засідань та допитів свідків, численні акти про злочини фашистів, доповідні записки, спогади і щоденники учасників партизанського руху і підпілля на Чернігівщині дозволяють скласти уявлення не тільки про трагічну добу окупації, але й про форми безпосередньої участі мешканців області у створенні джерельної бази для подальших краєзнавчих студій з історії Великої Вітчизняної війни, увічненні пам’яті про її жертв і героїв. Тоді ж було започатковано збирання архівної колекції “Чернігівщина в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.” (Ф. Р-1376), до складу якої увійшли копії документів з різних архівів СРСР, спогади учасників війни та громадян, котрих було вивезено на примусові роботи до Німеччини, твори учнів шкіл області на тему “Що я пережив під час німецько-фашистської окупації”, альбом фотознімків зруйнованого Чернігова. Окремий фонд склали листи і листівки радянських громадян-остарбайтерів, надіслані під час війни з Німеччини і зібрані краєзнавцями по гарячих слідах подій (Ф. Р_).

Подальший розвиток громадських форм історичного краєзнавства в регіоні знайшов відображення у документах фонду Чернігівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (Ф. Р-518). Протоколи і стенограми конференцій і пленумів правління, документи численних секцій, матеріали науково-практичних і науково-методичних конференцій дали змогу, з одного боку, з’ясувати важливу роль цього громадського осередку в розгортанні краєзнавчого руху, а з іншого – побачити непоодинокі прояви формалізму в його роботі, командно-адміністративних методів керівництва і неприхованого ідеологічного диктату з боку владних структур. Хоча справедливості заради слід зауважити, що документи містять і критичні зауваження на адресу місцевої влади і керівників промислових і сільськогосподарських підприємств, які часто-густо нехтували своїми безпосередніми обов’язками щодо охорони історико-культурної спадщини.

Об’єктом ретельного аналізу стали документи і матеріали фонду Обласної редакційної колегії чернігівського тому “Історії міст і сіл Української РСР” (Ф. Р-5271). Передусім вони дозволили відчути масштабність цього проекту, до реалізації якого на громадських засадах були залучені тисячі краєзнавців і шанувальників історії краю. Опрацювання протоколів засідань Обласної редколегії, міських і районних комісій, повсюдно створених у населених пунктах груп сприяння, матеріалів нарад краєзнавчого активу спонукало до висновку про досить чітку і послідовну організацію цього процесу. Водночас листування з Головною редакційною колегією та редакцією Української Радянської Енциклопедії, відгуки і рецензії на підготовлені нариси засвідчили серйозні труднощі, з якими мали справу краєзнавці: брак джерел, наукової літератури, фахового вишколу. Загалом зосереджені у фондів джерела підтверджують думку про те, що ця копітка робота стимулювала розвиток історико-краєзнавчих студій і вивела їх на якісно новий рівень.

Окрему групу використаних джерел являють собою документи особових фондів відомих краєзнавців Чернігівщини другої половини ХХ ст. І.В.Бугаєвича (Ф. Р-8826), Й.І.Давидова (Ф. Р-8852), І.П.Дудка (Ф. Р-1568), В.Д.Драгунова (Ф. Р-8828), І.К.Іващенка (Ф. Р-5333), Б.А.Лозовського (Ф. Р-1552), С.П.Реп’яха (Ф. Р-1236), М.Т.Яцури (Ф. Р-1512). До їх числа належить і особовий фонд найстарішого краєзнавця, фундатора Сосницького музею Ю.С.Виноградського, який зберігається у відділі фондів Чернігівського історичного музею (АЛ-196/2059). Вивчення біографічних матеріалів, документів про службову, наукову та громадську діяльність (витягів з метричних книг, формулярів, особових листків по обліку кадрів, характеристик) уможливило відтворення основних етапів життя цих справжніх подвижників краєзнавства. У деяких особових фондах наявні рукописи неопублікованих праць, невеликі колекції документів ХІХ-ХХ ст. в оригіналах та копіях, які свого часу за різних обставин потрапили до рук краєзнавців.

Цей джерельний комплекс доповнюють документи та матеріали, що зберігаються у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України у Києві у складі фондів Ради Міністрів УРСР (Ф. Р-2) і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (Ф. Р-4760). Оперативно-розпорядча і діловодна документація, службове листування дали змогу зрозуміти загальний соціокультурний контекст, у якому тривав розвиток краєзнавчих студій на Чернігівщині, з’ясувати чинники еволюції форм і методів державного і політичного керівництва краєзнавчим рухом, скласти уявлення про механізм взаємин між директивними органами і громадськими організаціями у цій царині на рівні країни в цілому і окремого регіону.

У процесі підготовки дисертації було фронтально проглянуто повні комплекти обласних газет “Деснянська правда” (1943-1991 рр.), “Комсомолець Чернігівщини” (1961-1963 рр.) та “Комсомольський гарт” (1967-1991 рр.). Це дозволило виявити і опрацювати значний масив публікацій на історико-краєзнавчу тематику, що істотно урізноманітнило і збагатило джерельну базу роботи. Використані матеріали місцевої преси, у свою чергу, поділяються за своєю формою та змістом на кілька груп. Передусім це інформаційні повідомлення про поточні події – відкриття нових державних і громадських музеїв, проведення наукових конференцій та семінарів, створення краєзнавчих гуртків, товариств, клубів, походи “червоних слідопитів” по місцях бойової і трудової слави. До другої групи публікацій належать статті про діяльність окремих краєзнавчих осередків-музеїв, архівів, бібліотек, громадських організацій. Третю групу складають біографічні нариси про місцевих краєзнавців та поодинокі інтерв’ю з ними. До окремої групи слід віднести рецензії на нові видання з історії краю, а також огляди наукової і науково-популярної літератури з тієї або іншої історичної проблеми. У п’яту групу доцільно виокремити власне публікації краєзнавців з історії Чернігівщини, окремих населених пунктів, а також статті про пам’ятки історії та культури регіону. Необхідно зауважити, що матеріали, оприлюднені у місцевій пресі протягом 40-80-х рр. ХХ ст., відображають тогочасну дійсність з позицій панівної ідеології, а історичне минуле краю – у цілковитій відповідності з догмами радянської історіографії, які, щоправда, варіювалися в часі залежно від політичної кон’юнктури.

Специфічне джерело, яке потребує історіографічного аналізу, являє собою науковий доробок краєзнавців Чернігівщини другої половини ХХ ст. Його репрезентують індивідуальні та колективні монографії, збірники і добірки документів і матеріалів, хрестоматії з історії регіону, бібліографічні покажчики краєзнавчої літератури, статті й замітки у наукових, громадсько-політичних і літературних часописах. Чільне місце з-поміж цього розмаїття публікацій посідають два видання “Історії міст і сіл Української РСР”, здійснені у 1972 та 1983 рр., і справді унікальний енциклопедичний довідник “Чернігівщина”, який побачив світ 1990 р. Вони у концентрованому вигляді втілюють у собі особливості історико-краєзнавчих досліджень відповідно 60-х, 70-х і 80-х рр. ХХ ст.

Значний інтерес становить місцева наукова періодика того часу, передусім “Наукові записки“ Чернігівського державного педагогічного інституту ім. Т.Г.Шевченка і Ніжинського державного педагогічного інституту ім. М.В.Гоголя, на сторінках яких протягом 50-х – початку 60-х рр. було вміщено чимало праць викладачів з історії краю переважно радянської доби.

На особливу увагу і комплексний аналіз заслуговують збірники матеріалів або тез доповідей обласних і республіканських наукових конференцій з історичного краєзнавства, проведення яких було започатковано у 80-х рр. Вони свідчать про інтенсивне зростання чисельності місцевих дослідників, розширення кола проблем, які вивчались, дозволяють з’ясувати загальний науковий, фаховий рівень краєзнавчих студій в регіоні.

У процесі підготовки дисертації був опрацьований значний масив науково-популярної краєзнавчої літератури – путівники і фото-путівники по області, окремих містах і музеях, нариси про населені пункти, промислові та сільськогосподарські підприємства, рекламні буклети. Різні за своїм змістом, обсягом, поліграфічним виконанням, вони були призначені для найширшої аудиторії і не тільки знайомили читачів з сьогоденням Чернігівщини, а й формували з позицій панівної, “єдино наукової” методології спрощене, часом викривлене уявлення про її історичне минуле.

Отже, джерельна база дисертації складається з кількох документальних комплексів, до яких входять практично усі наявні різновиди писемних джерел другої половини ХХ ст. Слід зауважити, що, з огляду на специфіку доби, вони потребують надзвичайно уважного критичного підходу. Це стосується не тільки наведених у документах і газетних публікаціях відомостей про кількість активних учасників краєзнавчих акцій. Йдеться про відтворення історичних реалій, прихованих під машкарою гучних фраз і заяложених штампів. Тим не менше, всебічний аналіз усього масиву використаних джерел підтвердив достатній рівень їхньої репрезентативності, що уможливило вирішення поставлених у дослідженні завдань.

Другий розділ дисертації “Внесок державних культурно-освітніх закладів і архівних установ у розвиток історичного краєзнавства на Чернігівщині” присвячений історико-краєзнавчій діяльності музеїв, архівів та бібліотек регіону.

Незважаючи на значні втрати, заподіяні музейним закладам області під час окупації, протягом 40-х рр. вдалося відновити їхню мережу. Згодом чисельність державних музеїв значно зросла. Зазвичай вони виникали як музеї на громадських засадах і згодом отримували статус відділу або філіалу Чернігівського історичного музею. Наприкінці 80-х рр. в області діяло 12 державних музеїв різного профілю – історичних, краєзнавчих, меморіальних, художніх. З метою комплексного вивчення і використання музейних зібрань і нерухомих пам’яток було створено кілька заповідників – архітектурно-історичний у Чернігові (1967), історико-культурний у с. Качанівка Ічнянського району (1981), музей-заповідник “Слово о полку Ігоревім” у Новгороді-Сіверському (1990). Співробітники музеїв організували археологічні та етнографічні експедиції, публікували путівники та нариси з історії населених пунктів області, популяризували історичні знання серед мешканців краю. Широке коло учасників зібрали, зокрема, наукові конференції, присвячені 90-річчю Чернігівського історичного музею (1986) та 20-річчю Чернігівського архітектурно-історичного заповідника (1987), на яких було підведено підсумки певні підсумки їхньої краєзнавчої діяльності.

Значну роль у розвитку історичного краєзнавства відігравали архівні установи. У довоєнний час у Державному архіві Чернігівської області та його філіалах у Ніжині й Прилуках зберігалось понад 2 млн. справ. За років війни понад 1 млн. справ і унікальна бібліотека архіву були знищені. Одразу ж після визволення області у вересні 1943 р. архівні установи відновили свою діяльність. Впродовж 50-х рр. архівні документи було сконцентровано у пристосованих приміщеннях (у Ніжині й Прилуках їх розмістили у закритих православних храмах), упорядковано й систематизовано. Вже у 60-х рр. постало питання про спорудження в Чернігові сучасного архівосховища, але вирішити його не вдалося. Натомість – і це вельми показово – 1980 р. було зведено новий будинок архіву Чернігівського обкому Компартії України. У 1963 р. побачив світ путівник по фондах Державного архіву області, а протягом 70-80-х рр. було створено систематичний, географічний та іменний каталоги, що значно полегшило роботу дослідників-краєзнавців з історичними документами. Архівісти Чернігівщини разом з місцевими науковцями підготували 11 тематичних добірок документів і 10 ґрунтовних збірників документів та матеріалів, що висвітлювали здебільшого радянський період історії краю, а також минувшину старовинних міст області – Чернігова і Новгорода-Сіверського, що істотно збагатило джерельну базу краєзнавчих студій.

Активну участь у краєзнавчому русі брали бібліотечні установи. У структурі Чернігівської обласної бібліотеки в 1974 р. було створено кабінет краєзнавства, який відіграв роль методичного центру для усієї бібліотечної мережі області. Зусиллями бібліографічної служби було створено зведений каталог краєзнавчої літератури, що складався з кількох десятків тисяч карток з описами книг, статей, образотворчих і картографічних видань, які зберігалися не лише у книгосховищах області, а й за її межами. Краєзнавчі каталоги і картотеки були запроваджені й у всіх районних і сільських бібліотеках. Протягом 1972-1984 рр. бібліотека видавала бібліографічний покажчик “Нові книги про Чернігівщину за … роки”, починаючи з 1970 р. – бібліографічний покажчик “Література про Чернігівську область за … рік”, протягом 1972-1981 рр. – “Календар знаменних і пам’ятних дат по Чернігівській області на … рік”, з 1981 р. – бібліографічний покажчик “Знаменні і пам’ятні дати по Чернігівській області на … рік”. Неабияке значення для розгортання краєзнавчих студій мали бібліографічні покажчики з історії Чернігова, Ніжина, Прилук, Новгорода-Сіверського, Любеча, Остра, а також численні методично-бібліографічні матеріали, присвячені історії регіону. Новим явищем у діяльності бібліотек у 80-і рр. став абонемент індивідуальної та колективної краєзнавчої інформації, послугами якого користувалися окремі дослідники, а також архівні установи і музейні заклади. З 1974 р. на базі обласної бібліотеки працює клуб “Краєзнавець”, який систематично проводить читацькі конференції, тематичні вечори, презентації нових книг з історії регіону.

У третьому розділі “Роль навчальних закладів у розгортанні історико-краєзнавчого руху на Чернігівщині” проаналізовано діяльність краєзнавчих осередків, що існували протягом 40-80-х рр. у середній та вищій школі.

Перші краєзнавчі гуртки у школах Чернігівщини виникли вже у 1943-1944 рр., але масового характеру їх створення набуло у другій половині 50-х рр. Широкий розголос далеко за межами області, мала, зокрема діяльність історико-краєзнавчого гуртка у Новгород-Сіверській школі-інтернаті ім. К.Д.Ушинського, на базі якого з ініціативи вчителя історії І.К.Коломійця 1972 р. було засновано шкільне історичне товариство “Літописець”. Виразне краєзнавче спрямування мав у регіоні рух червоних слідопитів, започаткований у 1957 р. Туристично-краєзнавча робота особливо пожвавилась у 60-80-х рр., коли десятки тисяч школярів брали участь у походах по містах революційної, бойової і трудової слави, експедиціях, приурочених до ювілейних дат – 20-річчя Перемоги, 50-річчя утворення СРСР, 60-річчя Жовтневої революції. Активна збиральницька робота юних краєзнавців спричинила появу численних краєзнавчих музеїв у школах Чернігівщини, до яких часом потрапляли унікальні пам’ятки і документи. Краєзнавчі матеріали залучались і в процесі викладання історії СРСР у середній школі. Підготовлені провідними методистами – краєзнавцями області М.С.Чуприною, Ю.Я.Сіментовим і М.Т.Яцурою навчальні посібники “Краєзнавчі матеріали з історії Чернігівщини” (1968) і “Хрестоматія з історії Чернігівщини” (1969) користувались значною популярністю серед учителів та учнів.

Вищі навчальні заклади Чернігівщини – Чернігівський та Ніжинський педагогічні інститути у 20-х рр. стали справжніми центрами історико-краєзнавчого руху в регіоні. Але внаслідок брутального втручання тоталітарної держави у наукове життя і політичних репресій 30-х рр. їхній творчий потенціал зазнав значних втрат. Відновлення краєзнавчих студій у вузах області у післявоєнний час ускладнювалось перманентними змінами їхньої внутрішньої структури. Так, історичний факультет Чернігівського педінституту було без будь-яких серйозних підстав закрито у 1949 р. і відновлено лише у 1973 р. Історичний факультет Ніжинського педінституту після тривалої перерви почав діяти у 1968 р., але вже 1973 р. його було розформовано. Брак спеціальних кафедр і наукових кадрів відповідного профілю гальмував розгортання краєзнавчих досліджень. За цих умов краєзнавча робота була зосереджена на кафедрах марксизму-ленінізму, що визначило її спрямування – головним об’єктом досліджень стала історія місцевих компартійних і комсомольських організацій.

Протягом другої половини 50-60-х рр. авторський колектив, який складався здебільшого з викладачів кафедр суспільних наук Чернігівського і Ніжинського педінститутів, а також Чернігівського філіалу Київського політехнічного інституту готував “Нариси історії Чернігівської обласної партійної організації” (1970; 1980). Водночас вони брали участь у підготовці й редагуванні томів “Історії міст і сіл Української РСР” і “Зводу пам’яток історії та культури” по Чернігівській області. Тематика краєзнавчих досліджень помітно урізноманітнилась після створення у вузах області наприкінці 60-х – на початку 70-х рр. кафедр громадянської історії. Так, кафедра історії СРСР та УРСР Чернігівського педінституту в другій половині 70-х рр. розпочала в регіоні систематичні археологічні дослідження. Їхні підсумки було підведено на історико-археологічних семінарах “Чернігів та його округа в ІХ-ХІІІ ст.”, які відбулися за участю вчених з Чернігова, Києва, Москви, Ленінграда, Брянська, Гомеля та інших міст протягом 1985-1990 рр. До участі в краєзнавчих дослідженнях активно залучались студенти-історики: починаючи з 1975 р. при кафедрі історії СРСР та УРСР Чернігівського педінституту працював науковий гурток з історичного краєзнавства, регулярно проводились студентські наукові конференції. Значною своєрідністю відрізнявся краєзнавчий доробок викладачів Ніжинського педінституту, які поєднували у своїх студіях елементи історичного та літературного краєзнавства. Це засвідчили, зокрема, перші випуски періодичного збірника наукових праць “Література та культура Полісся”, започаткованого Ніжинським педінститутом у 1990 р.

У четвертому розділі “Громадський напрям в історико-краєзнавчому русі на Чернігівщині” висвітлено розвиток громадських форм краєзнавства в регіоні.

Патріотичне піднесення, зумовлене перемогами у війні з фашизмом, стало важливим джерелом відродження громадської складової краєзнавчого руху. Цьому сприяло і підступне загравання тоталітарної держави з діячами національної культури, науки, православної церкви, що спостерігалось у найтяжчі роки воєнного лихоліття. За цих обставин влада пішла на залучення представників громадськості до роботи Чернігівської обласної комісії сприяння Надзвичайній державній комісії по встановленню і розслідуванню злодіянь німецько-фашистських загарбників та їхніх спільників (1943-1945) і Чернігівської обласної комісії по вивченню історії Великої Вітчизняної війни (1946-1947), які мали свої осередки у всіх районах і містах обласного підпорядкування. У такий спосіб формувалась джерельна база, закладались підвалини для подальших краєзнавчих студій з цієї важливої проблеми. Однак ці перші спроби відродження громадських форм краєзнавства не набули подальшого розвитку – у країні невдовзі розпочалась чергова кампанія по боротьбі з ідеологічними збоченнями у