НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ім. П.І.ЧАЙКОВСЬКОГО

Iванченко Віталій Гаврилович

УДК 781.5+78.082.1 (477)

Чинники та носії змісту симфонії як жанрово-видового феномена

(досвід аналізу на прикладах

українських симфоній)

Спецiальнiсть 17.00.03 - Музичне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора мистецтвознавства

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії музики Донецької музичної академії ім. С.С.Прокоф’єва Міністерства культури і мистецтв України

Науковий консультант: доктор мистецтвознавства, професор, завідуючий кафедрою теорії музики, Національна музична академія України ім.. П.І.Чайковського (м. Київ)

Котляревський Іван Арсенійович

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор, завідуюча кафедрою історії музики, Кияновська Любов Олександрівна

Львівська державна музична академія ім.М.В.Лисенка Міністерства культури і мистецтв України (м. Львів)

доктор мистецтвознавства, професор, провідний науковий співробітник Загайкевич Марія Петрівна

Інститут мистецтвознавства фольклористики та етнології ім.М.Т. Рильського НАН України (м.Киів)

доктор мистецтвознавства, професор

кафедри музичного мистецтва Шульгіна Валерія Дмитрівна

Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв Міністерства культури і мистецтв України (м. Київ)

Провідна установа: Одеська державна музична академія ім. А.В.Нежданової Міністерства культури і мистецтв України, кафедра теорії музики та композиції (м.Одеса).

Захист відбудеться “_25_” ”березня 2004 р. о 15.30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського (м. Київ-1, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11, 2-й поверх, ауд. 36).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського за адресою: м. Київ-1, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11.

Автореферат розісланий “_23_” “_лютого_2004_ р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої

ради кандидат мистецтвознавства І.М.КОХАНИК

Загальна характеристика дисертації

Актуальність дослідження. Музика, як і інші види мистецтва, є однією з форм відбиття, пізнання й оцінки дійсності через її художнє тлумачення. Її інтонаційна природа, яку науково розробив Б.Асаф'єв, ґрунтується на глибокому взаємозв'язку мислення з емоційним станом людини. Соціальна, етична, естетична роль музики розкривається в окремих музичних творах, зміст кожного з них може бути виявлений насамперед на шляху проникання у характер і спрямованість емоційного розвитку. Це об'єктивне положення дозволяє говорити, що у даному виді художньої творчості переважають форми узагальненого відбиття дійсності через емоції, а конкретне може виражатися не більш, ніж через специфіку емоційного тону та логіку емоційного розвитку.

Музичні емоції, властиво, є "розумними емоціями" (Л.Виготський), тобто обов'язково репрезентують змістовний елемент. Художній зміст музичних творів розкривається через ідейну спрямованість, яка, у свою чергу, викристалізовується із музичної образності, що являє собою, з одного боку, систему взаємодіючих образів, рівних або не рівних за силою виразності, з іншого - єдиний образ-домінанту, який має різні ступені цілісності й масштабності. Музичні образи виражаються, як правило, через узагальнені характеристики: героїчні, драматичні, ліричні, споглядальні тощо в річищі взаємодії трьох родів змісту (епічного, ліричного, драматичного). Оскільки музика - мистецтво виражання величних ідей (зрозуміло у її найкращих зразках), то музичні образи є втіленням певних ідеалів, які намагається виразити композитор. Зміст художнього твору визначається ідеалом, який надає йому цілісність та самостійність. Ідеал стверджується через систему художніх образів, притаманних художньому твору і, в залежності від виду мистецтва, жанрових особливостей твору, має той чи інший ступінь конкретності виразу, той чи інший ступінь узагальненості. Як матеріально реалізований продукт творчого задуму (маляра, драматурга, композитора, письменника) зміст художнього твору постає обмеженим у часі-просторі обсягом інформації, що передається сукупністю конкретних засобів виразності даного виду мистецтва, які забезпечують той чи інший ступінь узагальнення цієї інформації у виражанні якої-небудь ідеї.

Узагальненість трактується як пізнання загального через явища, а самі ці явища - суть конкретного, матеріального виразу сенсу, що опредмечується через систему засобів виразності (зображальності). Така взаємодія узагальненості і конкретності змісту у музиці покладена в основу цілісного сприйняття. Дослідження процесів цієї взаємодії складає основу цілісного аналізу. Адекватність сприйняття й аналізу художнього цілого, яка досягається через вищий ступінь критичного осмислення й відчування параметрів взаємодії узагальненості та конкретності образного змісту, виводить інтелект на рівень істинної естетичної оцінки, котра може мати градації від естетичного задоволення до естетичного протесту.

Актуальність дисертації визначається, по-перше, необхідністю продовження пошуків методик аналізу змісту творів в галузі "чистої" музики і передовсім у сфері концептуальних жанрів, найвищим серед яких є симфонія; по-друге, системною розробкою об’єктивних критеріїв художньої, композиційної цілісності творів, по-третє, відкритістю стану наукової думки в Україні щодо розробки проблем, викладених у попередніх пунктах, отже можливістю їх розглядання на матеріалі українських симфоній.

Об’єктом дослідження є симфонія як вища форма “чистої” концептуальної музики. Процес пізнання музичного твору є процес опанування його змісту через структуру композиції. Методологічна спрямованість визначається розробкою поняття “зміст твору” в пізнавальному та оціночному аспектах аналізу. Сенс, доцільність музичного матеріалу, що звучить, визначається у пошуках логіки формотворення, проведенні асоціативних паралелей з поза музичними прообразами на ґрунті людського життєвого досвіду, нарешті, у виявленні соціальних функцій як окремого твору, так і цілих творчих напрямів, стилів.

Предметом дослiдження є симфонiї українських композиторiв, які постають у виглядi об’єктiв цiлiсного аналiзу, що формується з попередньої описової роботи. Таким чином, гносеологiчний аспект стає домiнантою дослiдження. На пiзнавальному тлi усiх параметрiв симфонiй як художнього i соцiального явища простежується дiя категорiй узагальненостi i конкретностi.

Метою дослідження є така методологічна спрямованість дисертації, яка визначається розробкою поняття "зміст твору" у пізнавальному та оціночному аспектах аналізу симфонії.

Тому у дисертації виявляється специфіка взаємодії узагальненості і конкретності у змісті музичного твору через алгоритм аналізу симфоній, що включає наступні параметри:

ь

ь

ь

ь

Зазначені параметри немов репрезентують різні рівні у структурі художнього змісту будь-якого музичного твору. Кожний з них, а також всі вони спільно "відповідають", тією чи іншою мірою, за сенсову та емоційну сторони. Наприклад, об'єм універсальних і специфічних понять має більше смислових показників, ніж емоційних у порівнянні з семантикою програмної і непрограмної музики.

Розгляд симфонії як художнього цілого викликає необхідність визначення її соціальної, естетичної значущості у сфері родів змісту - епічного, ліричного, драматичного, що різноманітно сполучуються у історично складених типах українського симфонізму 50-х - 60-х років ХХ століття: ліричному, драматичному, героїчному, картинному, епічному (М.Гордійчук). У 70-ті - 80-ті роки головні лінії українського симфонізму перетерплюють "внутрішньовидові розгалуження", в результаті чого "спроби типологічного ділення набувають часом закінченно-умовного характеру” (О.Зінькевич).

Аксіологічний аспект аналізу змісту виявляється у взаємодіі категорій логічного та історичного. Логічне, досліджує наявність або брак художньої цілісності у контексті композиції даного твору. Історичне виступає як зміст - узагальнення концепціі даного твору, що функціонує як соціальний феномен. Соціально-історична оцінка є оцінка соціально-історичного моменту дійсності через художній зміст твору (симфонії). Це, власно, судження композитора про той зміст дійсності, який він намагається передати через певну .систему художніх образів конкретного твору. Тенденції історичного розвитку, взаємовпливу різних напрямів в українському симфонізмі, закономірності застосування систем виразних засобів музики заторкнуті у роботі тією мірою, яка зумовлює виявлення узагальненості і конкретності змісту симфонії соціально-художнього феномена, що має силу естетичного впливу. Дослідження процесів цього впливу стає фактором пізнання художніх властивостей твору. Симфонії, що розглядаються у роботі, постають як об'єкти цілісного аналізу. Попередня описувальна робота, за низкою винятків, виноситься за дужки. Таким чином, гносеологічний аспект дослідження виступає як даність, а його (дослідження) фактором стає аксіологічний аспект. У взаємодії параметрів симфонії, як художнього та соціального явища, простежується дія категорій узагальненості та конкретності.

Завдання теоретичного осмислення феномена образного змісту симфонії розв’язується у двох напрямах:

1. Розкриття об'єктивних властивостей художнього (музичного) твору, що відбиваються у взаємодії категорій, універсальних і специфічних понять філософії, естетики, музикознавства. Узагальненість і конкретність ідейно-образного змісту в музиці є відбиттям загального закону взаємодії загального та одиничного. Закон виявляється на всіх рівнях структури музичного твору: від абстрактно логічного до музично-синтаксичного.

2. Виявлення художніх та виховних властивостей музичних творів. Для цього вводяться поняття: соціально-моральний ідеал, пізнання - оцінка, естетичний ідеал. Сукупне відбиття цих понять у свідомості слухача як чинників основних властивостей творів дає можливість більш-менш об'єктивної характеристики художності творів і відповідно їх суспільної значущості у сфері духовного розвитку та виховання людей у гуманістичних традиціях мистецтва.

Естетичний ідеал як художня мета узагальнено або конкретно виражається через систему чинників та носіїв стильових властивостей музичних творів. Дана система складає духовну й матеріальну основу ідей та образів, створює рухливий ареал рівнів навколо взаємодіючих, взаємопроникаючих змісту і форми. Рівні, що розташовуються умовно вище рівня змісту і форми - узагальнено-конкретне уявлення ідейно-естетичних принципів; рівні, що розташовуються нижче рівня змісту і форми - звуко-матеріальний прояв ідейно-естетичної концепції.

Основне коло завдань можна позначити в наступних положеннях: *

об'єктивні властивості художнього (музичного) твору, що відбиваються у взаємодії категорій, універсальних і специфічних понять філософії, естетики, музикознавства;*

узагальненість і конкретність ідейно-образного змісту в музиці як відбиття загального закону взаємодії загального та одиничного, що виявляється на всіх рівнях структури музичного твору;*

поняття: соціально-моральний ідеал, пізнання-оцінка, естетичний ідеал у виявленні художніх та виховних властивостей музичного твору;*

естетичний ідеал як художня мета, що узагальнено або конкретно виражається через систему чинників та носіїв стильових властивостей музичних творів;*

категорії зміст-форма у діалектиці взаємодії гносеологічного та аксіологічного аспектів симфонії як соціально-художнього феномена.

Наукова новизна дослідження пов’язана з наступними його аспектами:

1.

2.

3.

4.

5.

Стаття “Ліризм та епічність як характерні риси творчості Л.Ревуцького” (на прикладі вивчення Другої симфонії та Другого концерту для фортепіано з оркестром), що видана у збірці науково-методичних статей “Актуальні питання педагогічної підготовки студентів музичних учбових закладів”. – Донецьк, 1993. – 4.1. –С. 152-158, написана у співавторстві з Бєліковою В.В. Авторові дисертації належить тут аналіз Другої симфонії Л.Ревуцького.

Загальні методологічні підстави дослідження обумовлені теоретичною парадигматикою філософсько-естетичних вчень І.Канта, Г.Гегеля про діалектику буття художнього твору, про проблеми естетичного судження. Музикознавчі концепції Б.В.Асаф'єва, В.П.Бобровського, Н.О.Горюхіної, С.П.Грици, О.С.Зінькевич, М.Д.Копиці, О.Г.Костюка, І.Ф.Ляшенка, Л.А.Мазеля, В..В.Медушевського, В.Г.Москаленка, А.І.Мухи, Є.В.Назайкінського, І.Б.Пясковського, С.Х.Раппопорта, А.Н.Сохора, С.В.Тишка визначили системний підхід у аналізі симфоній, заснований на гармонічному поєднанні історичного та теоретичного ракурсів. Категоріальний апарат дослідження спирається на засади основоположного знання у сфері філософії та естетики: загальне, особливе, окреме, одиничне, ціле, частина, високе, прекрасне, епос, лірика, драматизм, естетична міра, естетичний смак, сприйняття, ідеал, художній образ, творчий метод, художній стиль, зміст, форма, традиції, новаторство, інтернаціональне, національне. Музикознавчий аналіз залучує спеціальні терміни зі вчень про гармонію, поліфонію, музичну форму, також терміни з галузі лінгвістики, такі як семантичне, денотат, коннотат.

Матеріал дослідження - симфонії українських композиторів, створені в період 20-х - 80-х років ХХ століття. Критеріями відбору для аналізу є принцип оптимального охоплення основних типів симфонізму української музики в річищі взаємодії родів змісту - епічного, ліричного, драматичного та, певною мірою, суб'єктивного судження автора про доцільність поглибленого розглядання тих чи інших симфоній.

Дисертаційне дослідження узгоджене з плановою науково-дослідницькою тематикою Донецької державної музичної академії ім. С.С.Прокоф’єва в галузі музично-культурологічних, музично-історичних та музично-теоретичних проблем, відповідає інтердисциплінарним комплексним тенденціям як провідним у формуванні сучасного музикознавця (зокрема, темі № 1 “Українська музика в контексті світової музичної культури” тематичного плану науково-дослідної діяльності Донецької державної музичної академії ім. С.С.Прокоф’єва).

Матеріали дослідження узагальнюють багаторічний досвід автора в галузі підготовки дипломних, магістерських робіт, викладання курсів поліфонії, музично-теоретичних систем, музичної педагогіки, музичної психології, музичної естетики, що читаються в Донецькій державній музичній академії ім. С.С.Прокоф’єва, Приазовському державному технічному університеті (м. Маріуполь); є апробованими в курсі "Філософія культури та художнє сприйняття музичних явищ”, який розроблений і читається автором у магістрів в Донецькій державній музичній академії ім. С.С.Прокоф’єва; в лекціях, прочитаних автором на факультеті підвищення кваліфікації для викладачів музичних училищ при Донецькій державній музичній академії ім. С.С.Прокоф’єва; на кафедрі історії музики етносів України та музичної критики Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського, у публікаціях і виступах на конференціях, власне, всім обсягом науково-дослідної і педагогічної роботи автора. Зокрема, низку положень дисертаційного дослідження було апробовано в доповідях на наукових конференціях, семінарах, симпозіумах, а саме:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

15.

Опубліковані тези доповідей:

1. Героическое в симфониях харьковских композиторов//Тезисы докладов Республиканской научно-теоретической конференции преподавателей и аспирантов вузов культуры и искусства “Актуальные вопросы патриотического воспитания средствами культуры и искусства”. – Одесса, 1982. – С. 153-156. – 0.2 арк.

2. Носители и факторы стилевых свойств музыкального произведения в гносеологическом и аксиологическом аспектах анализа – восприятия содержания // Конференция “Проблемы и методы анализа музыкального текста”. Тезисы докладов. – Ереван: ГИНД, - 1992. – С. 18-20. – 0.2. арк.

3. Програмнiсть як iсторичний чинник у симфонiях Л.Колодуба // Формування громадянської свiдомостi молоді. Тези i матерiали всеукраїнської наукової конференцiї, присвяченої роковинам Олега Ольжича. – Донецьк, 1995. – С. 180-182. – 0.2. арк.

4. Скифсько – слов’янськi мотиви у симфонiзмi С.Прокоф’єва i Г.Ляшенка // Тези доповiдей всеукраїнської науково-практичної конференцiї вузiв мистецтв “С.Прокоф’єв i сучаснiсть” - Донецьк, 1996. – С. 47-48. – 0.1. арк.

Опубліковані матеріали:

1. Украинская симфония – критический анализ содержания. (монографія) - М., 1992. Рукопис депоновано у “НИО информкультура Российской государственной библиотеки, №2582”.- М., 1992.- 219 с.- 9 арк.;

2. Патрiотизм як пiдвалина iдейного змiсту кантати-симфонiї “Кавказ” С.Людкевича // Богдан Хмельницкий: жизнь, деятельность, история и современность. Материалы научной конференции. – Донецк, 1995. С. 67-68. – 0,2. арк.;

3. Полiфонiя у І частинi Четвертої симфонiї Б.Лятошинського // Музичний свiт Бориса Лятошинського. Збiрник матерiалiв Мiжнародної теоретичної конференцiї, присвяченої 100- річчю вiд народження композитора. – К., 1995. С. 70-73. – 0.3 арк.;

4. Носiї та чинники у аналiзi-сприйняттi Третьої симфонiї Б.Лятошинського. Матерiали. – Львiв, 1995. С. 70-78. – 0,5. арк.;

5. Методика аналізу структури художнього змісту музичного твору //Збiрник матерiалiв науково практичної конференцiї, “Музична освіта в Україні”. – К., 2001. С. 166-169. – 0.25 арк.

6. Аналитические аспекты музыкальной культуры в сфере проявления обобщенности и конкретности содержания музыкального произведения //Проблемы музыкальной культуры: взгляд в ХХІ век. Материалы международной научной конференции. – Краснодар (Россия), 2001. С. 54-56. – 0,25 арк.

Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у 20 наукових статтях автора і 3 наукових монографіях з теми дослідження. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, семи підрозділів, чотирнадцяти пунктів, висновків, таблиці правильних порядків відповідей до тестів і бібліографічного покажчика (251 позиція). Загальний обсяг основного змісту роботи – 338 сторінок (без списку літератури), 362 сторінки (зі списком літератури).

Практичне значення дисертаційного дослідження. Спрямованість дисертації визначається характером задач втілення у практику теоретичного і історичного музикознавства, а також музичної критики методу пізнання-оцінки образного змісту симфонії як найрепрезентативнішого жанру концептуальної музики. Робота містить набір засобів, які надають їй комплексного характеру - сполучення наукового дослідження з методичним посібником. У синтезі категорій, понять з галузей філософії, естетики, музикознавства формуються розділи із навчально-контрольними вправами. В цілому, положення та висновки роботи можуть бути використані у вузівських курсах української музики, музичної естетики, аналізу музичних творів, поліфонії, при підготовці і написанні дипломних, магістерських робіт.

Основний зміст дисертації

Робота складається з ВСТУПУ, чотирьох розділів і ВИСНОВКІВ. Кожен розділ містить тематично позначені підрозділи, деякі підрозділи - пункти. Наприкінці підрозділів вводяться навчально-контрольні програми у тестовій формі. Перед СПИСКОМ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ поміщається Таблиця правильних порядків відповідей до навчально-контрольних програм.

У ВСТУПІ, крім методологічних настанов дослідження, розглядаються питання сприйняття-аналізу музичних творів у ракурсі їх соціальної зумовленості, стану розробки проблем симфонізму українським музикознавством.

Перший розділ “Узагальненість і конкретність змісту симфонії в процесі взаємодії категорій – понять” - вузол, що зв'язує теоретичні лінії дедуктивного способу пізнання. Наступні розділи: другий “Програмність музичних образів”, третій –“Чинники і носії стильових властивостей творів”, четвертий – “Адекватність змісту і форми у розкритті художньої концепції” репрезентують різноманітні сторони образного змісту українських симфоній у гносеологічному та аксіологічному аспектах. Взаємопереплетіння цих аспектів виявляється у наступній методологічній дефініції: симфонія є суб’єктом, що концентрує різноманітні сполучення родів змісту та інструментом пізнання і оцінки навколишнього світу через його художнє відображення.

ВИСНОВКИ містять міркування про сприйняття сучасною масовою свідомістю симфонії з її концептуальною конкретністю про можливі шляхи розвитку цього жанру. Дисертацію завершує таблиця правильних порядків відповідей до навчально-контрольних програм і перелік вибраної літератури.

Перший підрозділ першого розділу має підзаголовок “Філософсько-естетична та жанрово-видова сфери”. Тут структура художнього (музичного) твору розкладається на два ієрархічних рівня: філософсько-естетичну сферу, жанрово-видову сферу.

Будь-який художній твір, що стає об єктом пізнання, на рівні філософсько-естетичного осмислення може бути представлений трьома взаємодіючими, взаємопроникаючими парами категорій:

1. Загальне - одиничне.

2. Континуальність - дискретність.

3. Узагальненість - конкретність.

Вони мають різні рівні філософсько-естетичного пізнання:

·

·

·

Категорії загальне-одиничне в пізнавальному аспекті знаходять своє тлумачення насамперед в руслі як найбільш загальних, так і характерних рис змісту, які репрезентують даний твір в процесі розвитку певного напряму, жанру, виду.

Категорії континуальність-дискретність виявляються на рівні самого художнього об'єкту пізнання. Вони стають матеріальним втіленням загального (континуальність) та одиничного (дискретність).

Пара категорій узагальненість-конкретність має безпосереднє відношення до змісту, який може бути виражений різними способами: в сюжеті, грі символів та алегорій, семантиці знакової системи. У категоріальній ієрархії ці категорії містять біфункціональні властивості. Для філософсько-естетичної сфери узагальненість-конкретність - поняття універсальні, тобто відносяться до будь-якого виду, жанру мистецтва, для власне жанрово-видової сфери - орієнтуються на конкретний твір даного жанру, виду, наразі музики. Саме на стику цих двох сфер народжується дивовижне відчуття причетності до усього, що створює геній людини і в той же час формується потреба, тяжіння до конкретних ідей, образів конкретного виду мистецтва та його жанрових різновидів. Словом, узагальненість-конкретність визначають грані естетичного смаку, міра й рівень якого настільки індивідуалізовані, наскільки індивідуалізована людська особистість.

Отже, рівень пізнання твору з боку ідеалу та образного змісту визначається категоріями узагальненість-конкретність. Структура цього рівня указує на жанрові, видові особливості музичного твору і містить п'ять пар понять:

1. Узагальненість - конкретність.

2. Непрограмність - програмність.

3. Метод - стиль.

4. Зміст - форма.

5. Драматургія твору - композиція.

Пара узагальненість-конкретність виступає тут як ґрунтовне поняття, непрограмність-програмність виражає специфіку музичного жанру - інструментальну музику, пара метод-стиль репрезентує ідейні та композиційні принципи музичного твору, зміст-форма виражає особливості образного змісту в умовах специфіки формотворення, пара драматургія твору-композиція пов'язана зі сферою засобів музичної виразності, якістю та способами розвитку тематичного матеріалу, його групуванням у творі.

В структурі художнього змісту твору поняття узагальненість-конкретність, непрограмність-програмність розташовані на стику філософсько-естетичної та жанрово-видової сфер. Оціночний момент грає допоміжну, коректуючу роль, а на перший план тут виступає пізнавальний акт: визначення жанру, виду, виявлення чинників узагальненості або конкретності музичних образів. Наприклад, Шоста симфонія А.Штогаренка в процесі сприйняття музики репрезентує необхідні художні та композиційні показники (циклічність, концептуальність) для віднесення її саме до жанру симфонії картинного напряму з елементами епічного, драматичного. Програмний заголовок “Біографічна” служить основним чинником конкретизації загальної позиції композитора до історії народу. Конкретне тут представлено в основному пісенними образами і в цілому асоціативністю образів добра і зла, виражених досить традиційними жанрово-тематичними засобами.

Поняття метод-стиль пов'язані з вираженням естетичних, композиційних властивостей конкретного музичного твору. На рівні їх взаємодії відбувається немов зміщення уявлень від множинного до одиничного, від типового до індивідуального. Метод-стиль, входячи у структуру жанрово-видової сфери, пов'язані з пізнавальним актом, зумовленим принципами дії категорій узагальненість-конкретність, непрограмність-програмність. В структурі ж конкретного твору пара метод-стиль є чинником в аспекті логічного. Примітно, що оціночний процес від логічного до історичного проходить через пізнавальний шар жанрово-видової сфери і тільки потім досягає рівня соціально-історичної оцінки.

Пара зміст-форма є проміжною ланкою між безпосереднім виразником, предметним втіленням ідеї твору і оцінкою художнього, композиційного цілого. Через поняття зміст-форма здійснюється концентрація у сприйнятті-аналізі художньої ідеї.

Пара драматургія твору-композиція складає матеріальні засади змісту твору. Беручи участь у процесі пізнання, вона ще не забезпечує оціночний рівень і тому містить, як правило, характеристики на рівні попереднього судження про специфіку образного змісту, співвідношення принципів тотожності й контрасту у тематичному розвитку. Причому, без даних характеристик не можливе ніяке судження.

Другий підрозділ першого розділу – “Універсальні та специфічні поняття”. Методологія системного аналізу художнього твору на основі розробленої ієрархії категоріальної структури, дає можливість пізнання його композиційних і художніх властивостей в аспектах логічного та історичного. Водночас у процесі аналізу доводиться користуватися такими поняттями як ціле, частина, об'єктивне, суб'єктивне, ідея, засоби виразності. Звертає увагу той факт, що перелічені поняття можна співвіднести з діалектичними парами сфер категоріальної структури, які у сенсовому ракурсі збігаються із названими поняттями. Цей збіг відбувається на ієрархічних рівнях понять, які зазначаються як універсальні і специфічні.

Об'єм універсальних понять представлений трьома фундаментальними парами:

1. Ціле (загальне) - частина (одиничне).

2. Процес (континуальність) - структура (дискретність).

3. Об'єктивне (метод) - суб'єктивне (стиль).

Об'єм специфічних понять також представлений трьома парами:

1. Об'єктивне (метод) - суб'єктивне (стиль),

2. Ідея (зміст) - образ (форма).

3. Засоби виразності - тематизм.

Не абсолютизуючи функціональну значущість цих понять для усіх явищ мистецтва, можна ,тим не менше, дві групи, які вони складають, класифікувати таким чином: універсальні поняття виступають як чинники змісту художнього твору, специфічні поняття виступають як носії змісту художнього твору.

Системний підхід у вирішенні проблем художнього змісту виявляється насамперед через дослідження закономірностей зв’язку тематизму, композиції твору із соціальними, історичними передумовами, що об’єктивно впливають на його структурну та естетичну доцільність.

Дедуктивне поетапне проникання в глибину тематизму для з’ясування сутності взаємовідношень композиційного цілого і його частин – об’єктивно необхідний дослідницький процес. Але пізнання – адекватне аналізові – сприйняттю, для якого цей процес - не просто низка подій-понять як рівнодіючих елементів. Справа в тому, що свідомість і естетичне почуття реципієнта налаштовані на виявлення вузлових, визначаючих (домінантних) моментів у процесі аналізу-сприйняття. Повертаючись до категоріальної ієрархії, універсальних та специфічних понять з позицій дедуктивного методу, слід визначити, що перехід від універсальних понять до специфічних здійснюється через пару об'єктивне-суб'єктивне, але такі ж перехідні функції у категоріальній структурі між сферами жанрово-видовою і окремого музичного твору має пара метод-стиль. Уявімо феномен художнього (музичного) твору, що сприймається, містить немов би два виміри - лінії філософсько-естетичної, жанрово-видової сфер та обсягів універсальних і специфічних понять, що перетинаються у русі пізнання від загального до конкретного. Сутність пізнається через процес переходу від загального до конкретного, від об'єктивного до суб'єктивного. Цей процес пізнання зовсім не простий, оскільки викликає нові деталі і співвідношення компонентів твору. Охоплення музичного твору (симфонії) як системи свідомістю надає можливість оцінити його в усій певності художньої значущості і доцільності, тобто вийти на рівень цілісного пізнання.

В русі від універсальних понять до специфічних узагальненість і конкретність знаходяться у паралельному співвідношенні: компоненти пари розкриваються один через одного. У русі понять від філософсько-естетичної сфери до жанрово-видової узагальненість і конкретність знаходяться у послідовному співвідношенні. В уявному центрі перетину ліній відбувається тонке змішання категорій і понять в річищі магістрального руху від загального до конкретного: об'єктивне-метод, будучи носіями універсальних понять, переносяться у сферу конкретності, стаючи суб'єктивним-стилем, тобто представниками специфічних понять.

Етап пізнання художнього (музичного) твору, що розглядається, значний тим, що у ньому оптимально співвідносяться загальне і одиничне мірою, яка дозволяє мати судження про художню цінність твору, специфіку побудування цілого, коли узагальненість вже відійшла від загальних, приблизних уявлень, а конкретність ще не прийшла до деталізації, що розтинає ціле. Досягається той стан пізнання, який співвідноситься з поняттям змісту твору. Тут категорії метод-стиль відповідають рівню, на якому конкретне набуває узагальнюючого сенсу. Лінія жанрово-видової сфери, що дістала “естафету” від філософсько-естетичної, інтегрується із лінією пізнання, яка іде від універсальних понять до специфічних. Ця лінія, точніше - шар, є свого роду індикатор здібності слухача до пізнання художніх властивостей твору.

Для активного (непрофесійного або професійного) сприйняття зміст твору постає як вираження ідеї через образну систему. Водночас непрофесійна оцінка і професійна, як правило, не адекватні за внутрішньою аргументацією. Непрофесійна оцінка більш поверхова, тому що відповідає тільки на таке запитання: “що відбувається?”, хоча вона може виявити ступінь актуальності твору в аспекті логічного. Професійна ж оцінка відповідає також і на запитання: “чому так відбувається?”, тобто досліджує іманентні причини достоїнств і недоліків на рівнях: драматургія твору-композиція, зміст-форма, метод-стиль. Ступінь відмінності між непрофесіональною та професіональною оцінками визначається індивідуальними стильовими, жанровими властивостями твору і передусім складністю драматургії, засобів виразності.

Соціально-історична ощнка можлива тільки для професійного знання, через те, що зміст твору визначається тут не за фактом інформації із інших вуст, а на основі знань всього процесу історичного розвитку даного жанру, напряму, типу.

Таким чином, зміст твору знаходиться немов на грані між непрофесійним і професійним аналізом-сприйняттям. На ньому замикається ланцюг запитань “що?” і “чому?” Методологія індуктивного цілісного аналізу-сприйняття, що веде до пізнання-оцінки змісту твору (у логічному та історичному аспектах) через об'єм універсальних і специфічних понять уявляється у наступному алгоритмі:

1. Зміст твору як вираження ідеї через образну систему – пізнавальний аспект логічного.

2. Жанрова-видова сфера, об'єм специфічних понять як носії вираження основної ідеї змісту - етап професійного аналізу.

3. Філософська-естетична сфера, об'єм універсальних понять як чинники соціально-історичної оцінки.

Дія даної методології простежується на творах, що дістали суспільне визнання, які є свого роду етапними для історичного розвитку української симфонії: Друга симфонія Л.Ревуцького, Третя симфонія Б.Лятошинського, Третя (“Київська”) симфонія А.Штогаренка. Тут акцент робиться на аналізі носіїв жанрово-видової сфери, окремого музичного твору і специфічних понять - репрезентантів образного змісту на рівні другого етапу пізнання-оцінки. Зокрема, у Другій симфонії Л.Ревуцького і Третій симфонії Б.Лятошинського відмічається багатоманітна і цілісна роль поліфонії як у формуванні образно-емоційних рис тематизму, так і в драматургії образного змісту.

У другому розділі триває процес осмислення поняття змісту твору у гносеологічному аспекті, причому, симфонія трактується як семіотичний об'єкт, що має певний ступінь програмності. Певна рiч, в силу своєї специфiки музика не може, як театр, лiтература вiдповiдати усiм вимогам реалiстичного методу вiдбиття дiйсностi (скажiмо, правдивому зображенню типових, але конкретних життєвих ситуацiй), однак вона може правдиво втілити як реалiї духовнi прагнення певних суспiльних сил, емоцiйно вiдбити шляхи руху цих прагнень. Наприклад, у музицi героїчного типу яскраво виражається почуття iсторичного оптимiзму, притаманне прогресивнiй суспiльнiй свiдомостi. Музика у найкращих своїх зразках переконливо демонструє рiзноманiтнi шляхи формування цього почуття. Дистанцiя мiж iдеальним i реальним у музицi, у порiвняннi з iншими видами мистецтва, мiнiмальна, а вiддалення її вiд буденного - максимальне. Багатощабельнiсть асоцiативно-образного сприйняття музики не виключає головної її властивостi - граничної узагальненостi образного вираження. Щодо цього iснує точка зору, що музика не може дійти до конкретно-предметного змiсту художнiх образiв… вона прагне “зняти” предмет відтворюваних людських стосунків, дати його у гранично узагальненому виглядi. За фактом визначення сутностi музики ця точка зору є справедлива, але нам здається, що у виявленнi причинних зв’язкiв трактування даної сутностi допущено неточнiсть. Гадаємо, що узагальненiсть музичних образiв випливає передусiм зі специфiчної природи музики (на це звертає увагу С.Раппопорт), яка не дозволяє бiльш менш конкретно втілювати предмет художнього зображення незалежно вiд того, прагне композитор “зняти” цей предмет чи нi. Навпаки, з творчої практики вiдомо, що композитори намагаються активно використовувати засоби (в тому числi й поза музичні), якi могли б сприяти утвердженню цього предмета. Досить часто вони звертаються до наслiдувальних та емоцiйно-натуралiстичних властивостей музики. Iнша річ – “зняття” понять у дослiдницькому процесi. “Зняття” – це поєднання вiдкидання зi збереженням, утвердженням. Творчий процес є прагненням до цiлого, а дослiдження може зробити зрiз цього цiлого й виявити спiввiдношення “знятого” поняття з тим, що лежить на порядок вище. Так, “знята” мiра (що компенсує “знятi” якiсть i кiлькiсть) дорiвнюватиметься сутностi. Можна вважати, що в музицi мiра – це ступiнь конкретностi вiдображуваного, а коли вона “знiмається” - залишається сутнiсть (узагальненiсть змiсту).

Перший підрозділ “Знакові передумови образного змісту” у системі спостережень і висновків будується на посиланні про те, що в методології цілісного аналізу-сприйняття те, що відбувається на перших двох етапах пізнання - оцінки в об'ємі специфічних понять, пов'язано з поняттям знаку, в кінцевому рахунку спрямоване на вираження специфіки образного змісту твору. В об'ємі специфічних понять твір виступає як семіотичний об'єкт через систематизовані засоби музичної виразності на рівні пари засоби виразності-тематизм. Аналіз-сприйняття змісту проходить тут у оперуванні таким колом специфічних понять, яке визначається широтою та глибиною засобів музичної виразності, притаманних даному конкретному творові. Наприклад, зміст кожної з розглянутих у першій главі симфоній Л.Ревуцького, Б.Лятошинського, А.Штогаренка має власні специфічні передумови якості і способів розвитку тематизму, інакше кажучи, мають глибоко індивідуальні знакові ситуації. Рух через цей шар пізнання до оціночного аспекту логічного створює і передумову об'єктивної оцінки на рівні філософсько-естетичної сфери.

Уява про образний зміст твору формується в інструментальній музиці на основі використання субстанціональних понять. Семантика цих понять діє через такі чинники драматургії (за Гегелем) як “ситуація”, “колізія”, “дія”. Концептуальність змісту повною мірою може виявитися у зв'язку із сонатно-симфонічними принципами організації музичного процесу, структурний технологізм якого не суперечить, більш того - сприяє наочності образної уяви.

Тема - базова цілісна семантична одиниця і тільки з цього рівня можна вести предметну розмову про образний зміст твору. Не завжди експозиція теми демонструє багатобічне її виявлення, але те, що в темі даються основні риси художнього образу незаперечний семантичний факт. Сам же образ формується кінцево при завершенні твору в результаті розвитку тематизму за принципом тотожності або контрасту, або у проявленні обох принципів. Динаміка співвідношення основних тем в процесі дії цих принципів визначає характер основного образу, що випливає з інтеграції емоційних станів епосу, лірики, драми. Примітно, що цілісність образного змісту, до якої, безумовно, прагнуть композитори, залежить не тільки від якості тем, але й їх кількості у творі. Відношення головних тем визначають емоційний тон змісту твору. Це його провідна чуттєва передумова. Передумовою концептуальності є слухацький асоціативний досвід сприйняття, що опановує систему художньої мови даного твору.

Чим ширше коло засобів виразності, тим окресленіше, конкретніше вимальовується сюжетно-драматургічна канва музичного твору. Стійкість музично-образних асоціацій формується на основі синтезу музики зі словом, дією. Закріплені у союзі зі словом музичні емоційно-образні характеристики стають стабільними і часом переживають словесний сенс, моделюючись у твір без словесного тексту або із новим словесним текстом.

Семантичний паралелізм слова і музики, як носіїв законів риторики і власне музики, з усією вірогідністю і багатоманітністю виявляється у синтетичних музичних жанрах. На Україні до найбільш видатних зразків цих жанрів відносяться: Кантата-симфонія “Кавказ” С.Людкевича, Кантата-симфонія “Україно моя” А.Штогаренка, Третя симфонія (“Я стверджуюсь”) Є.Станковича. Узагальненість і конкретність змісту кожного з перелічених творів має інші параметри проявлення у порівнянні з “чистими” інструментальними симфоніями, оскільки музика не несе тут основну думку, об'єктивно поступаючись слову. Асоціативно-образний рівень музичного тематизму (музичного матеріалу) також визначається вербальною семантикою: музика слідує як підпора в посиленні сюжетного, дійового або метафоричного, алегоричного начал тексту. Знакові передумови образного змісту синтетичних музичних жанрів знижують критерії сприйняття через те, що музично-асоціативний досвід поступається загальноосвітньому, а сам зміст з музично-образних позицій переходить на позиції літературно-образні з музичним ухилом. Емоційно-концептуальні передумови виявляються уже на рівні дії двох типів (за І.Форкелем) музично-риторичних фігур.

У музично-риторичних фігурах другого типу музичні засоби несуть в собі функцію коннотата, оскільки спрямовані на емоційне оформлення конкретного словесного змісту або перцептивного смислу (денотатів). Фігури ж першого типу уже пов'язані з драматургічною ситуацією у розвитку образного змісту в цілому і співвідносяться з поняттям концепту. Вертикальні, горизонтальні співвідношення музичного і словесного текстів дають різноманітні трактування музично-риторичних фігур як самостійних виразних одиниць, що органічно входять у драматургію цілого.

Музично-риторичні фігури серед засобів виразності відрізняються певною тотожністю знаку (як форми) зі значенням (як сенсом) у різноманітних семантичних ситуаціях. Наприклад, незалежно від розташування у драматургії цілого, образного оточення поняття, які пов'язані з рухом вгору або униз і виражені словами, дістають в музиці тільки відповідний рух до верхнього або нижнього регістрів, якщо, певна річ, композитор не прагне свідомо створити ситуацію парадоксального протиріччя. Те ж саме відноситься до ладових, тембрових засобів.

У вокально-інструментальних жанрах літературний текст, власне слово на усіх рівнях понять пари драматургія твору - тематизм є контекстом (денотатом) для музичних засобів, оскільки музика тут покликана емоційно оформити літературний зміст, що безпосередньо виражає основні ідеї твору. Семантична, сенсова неоднозначність носіїв змісту у синтетичних жанрах - об'єктивний факт. Виникає питання - що ж уявляють такі поняття як