ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. В.Н.КАРАЗІНА

Жарраф Мохамед

УДК 321.727:316.422 (64)

МОДЕРНІЗАЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ МАРОККО:

НАПРЯМКИ, ЕТАПИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути і процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському національному університеті

ім. В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Фісун Олександр Анатолійович,

Харківський національний університет

ім.В.Н. Каразіна, доцент кафедри політології

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Наумкіна Світлана Михайлівна,

Південний Український державний

педагогічний університет ім.

К.Д.Ушинського (м.Одеса)

кандидат політичних наук, доцент

Авксентьєва Тетяна Геннадіївна

Харківський національний університет

радіоелектроніки, доцент кафедри

філософії (м.Харків)

Провідна установа: Національний інститут стратегічних

досліджень при Президентові України (м.Київ)

Захист відбудеться "12" лютого 2004 року о 1515 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.18 Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м.Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 4/65

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м.Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий "12" січня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 64.051.18 Чугуєнко М.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Остання чверть ХХ ст. ознаменувалась цілою низкою політичних трансформацій, які охопили спочатку латиноамериканські й південноєвропейські, а згодом і комуністичні східноєвропейські режими. Сьогодні їхня інтерпретація у світовій науці відбувається в контексті “теорії хвиль демократизації” С.Хантінгтона, згідно з якою утвердження сучасних інститутів демократичного правління або поліархії йшло у три етапи, причому на кожному з них цей процес торкався різних груп країн, а за підйомом демократії нерідко слідував її відкіт. Починаючи з 80-х рр. ХХ ст. криза тоталітарних і авторитарних режимів однопартійного типу і приплив “третьої хвилі” поширився і на країни Африки. Головною особливістю проблеми переходу до демократії в Африці, таким чином, є те, що він відбувався в межах політичної системи напівтрадиційного суспільства, в той час як демократизація в Латинській Америці, Південній Європі та у посткомуністичних державах – у контексті більш розвиненого, значною мірою модернізованого суспільства. Проблема полягає в тому, що “запозичити” демократію неможливо. Демократія має вкорінитися, стати способом життя, способом політичного мислення лідерів і мас, способом організації суспільства і управління ним.

Марокко – одна з найбільш своєрідних держав на півночі Африки, яка зберегла в економіці, політиці, культурі та соціальному устрої складне переплетіння традицій і сучасності, вчорашнього і сьогоднішнього дня. З 1956 р. Марокко відіграє все зростаючу роль на міжнародній арені, особливо в Африці та у басейні Середземного моря, а також у межах Ліги арабських держав і Організації “Ісламська конференція”. Панівна і офіційна державна релігія в Марокко – іслам. Усе це й обумовлює особливу актуальність теми дисертаційного дослідження – аналіз одного з найоригінальніших варіантів еволюції постколоніальної країни та синтезу традиційних і сучасних витоків у житті суспільства – політичного розвитку марокканської держави в контексті його модернізації та трансформації політико-режимних характеристик.

Додаткового інтересу і актуальності дослідженню надає така обставина: розвиток Марокко має власні логіку і специфіку, концептуальне розкриття яких відбувається в межах теорії політичної та економічної модернізації. До того ж, у 70-80-ті роки ХХ ст. стало очевидним, що модель модернізації й демократизації у тому вигляді, в якому їх розуміли західні політологи, виявилась невдалою. Як відомо, однією з основоположних традицій східних цивілізацій є патріархальність, яка не сприймає сучасні соціальні структури суспільства. Поняття “сучасність” відбиває суто європейські реалії, де відносини нерівності та експлуатації перенесені з релігійної, патріархальної та кланово-ієрархічної сфер у царину економіки. Тому результатом упровадження європейських політичних інститутів і соціального устрою в східні суспільства стало викривлення їхнього самобутнього розвитку.

Той факт, що у більшості афро-азіатських країн патріархальні устої вижили, можна пояснити лише тим, що вони пристосувались до процесу модернізації.

Марокко показав приклад політичної еволюції, яка цілком змінила тип політичної системи (від абсолютної до конституційної монархії, появи модерних політичних інститутів, конституції, парламенту, багатопартійності, зводу політичних прав та свобод громадян тощо). Цей час хронологічно відповідає періоду з 1956 до 2003 рр.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Пропонована праця безпосередньо пов’язана з комплексною науковою темою кафедри політології філософського факультету Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна – “Влада та її реалізація в незалежній Україні”.

Стан наукової розробки проблеми в сучасній політологічній літературі є вочевидь недостатнім, теоретичні конструкції, що розроблені в межах політичної науки, не “спрацьовують” на східному та африканському матеріалі. Це, в першу чергу, стосується проблем, з якими зіткнулися дослідники, які вивчали політичні режими в країнах, що розвиваються.

У марокканознавстві та сучасній політичній науці взагалі майже не торкаються питання щодо змін політичного життя Марокко, що пов’язані з приходом до влади нового короля країни – Мохамеда VI. Ці зміни характеризуються прискореною динамікою трансформаційних політичних процесів і своєрідністю модернізації марокканського суспільства, що разом із вищезазначеними причинами і обумовлює вибір теми дослідження модернізації політичної системи Марокко.

Різні аспекти теорії модернізації розглядали такі вчені, як С.Хантінгтон, Г.Алмонд, У.Мур, П.Бергер, М.Леві, Т.Парсонс та інші, які розкрили низку проблем модернізаційних процесів у країнах з різними соціально-політичними системами. Вони виділили головні напрямки і визначили зміст цих процесів, розробили типологію та охарактеризували специфіку трансформації різних сфер суспільства. Спеціально питаннями специфіки й особливостей розвитку політичної системи Марокко займалися такі відомі дослідники, як Р. Аваков, К. Арановський, Ж.Аяш, М.Д’яков, Р.Ланда, О.Малашенко, З.Ментешашвілі, П.Декруа, М.Тореллі, Ж.Спіллман, С.Амін, Н.Бенсбіа, М.Баназис, М.Дарриф, А.Бужадад, А.Сааф, Ф.Суазі, А.Галлаб, Д.Уотербюрі та ін. Результатом їхніх широкомасштабних досліджень стала розробка загально- прийнятих типологій африканських політичних режимів.

Роботи російських (К.Арановський, І.Фадєєва, О.Малашенко, В.Красильщиков, А.Єльянов та ін.), українських (М.Сазонов, О.Фісун, В.Горбатенко, В.Якушик) і марокканських (А.Алауї, А.Буталеб, А.Газі, М.Дарриф, А.Сааф) учених дозволили детально розглянути і визначити тип політичного режиму такої арабо-мусульманської країни, як Марокко, враховуючи шляхи еволюції марокканської монархії, виділити риси неопатримоніалізму та сучасності, визначити особливості розвитку політичного поля цієї держави.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у вивченні процесу еволюції політичної системи Марокко. Особлива увага при цьому приділяється аналізові процесів політичної модернізації Марокканської держави з часу завоювання незалежності, що в свою чергу визначає послідовність, зміст головних завдань дослідження та їх основні напрямки:*

дослідити теоретико-методологічні підвалини аналізу політичної системи та політичного режиму Марокко;*

розглянути у динаміці еволюцію політичної системи Марокко, виділити її головні етапи і соціально-політичні наслідки кожного з них;*

виявити особливості новітнього етапу трансформації політичної системи Марокко;*

виділити загальне й специфічне у політико-конституційному розвитку країни;*

обґрунтувати реалізацію завдань політичної модернізації (пошуки оптимального поєднання політики модерніті та традиційності; забезпечення внутрішньополітичної стабільності (маючи на увазі непохитність монархічного інституту та збереження традицій ісламської культури) та впровадження демократичних принципів і цінностей;*

здійснити детальний аналіз сучасної демократичної політики в королівстві Марокко;*

розкрити процес становлення партійно-політичного поля Марокко та визначити його новітні конфігурації.

Об’єктом дослідження є політична система Марокко та її особливості.

Предметом дослідження є модернізація політичної системи Марокко, етапи її розвитку (з 1956 до 2003 року) та перспективи подальшої трансформації.

Методи дослідження. В основу дослідження покладено ідеї та концепції вітчизняних і зарубіжних вчених – політологів, соціологів, філософів. Методологічною основою роботи є системний підхід, структурно-функціональний та кількісно-якісний аналіз, які дозволили всебічно розглянути модернізаційні процеси політичної системи королівства Марокко у динаміці та визначити головні перспективи її подальшої трансформації.

Наукова новизна дисертації полягає у ґрунтовному дослідженні на основі широкої оригінальної джерельної бази модернізації політичної системи королівства Марокко. Запропонована концепція включає в себе теоретичні положення та політичні прогнози щодо закономірностей процесів модернізації та демократизації в такій арабо-мусульманській монархії, як Марокко. Основні результати, отримані в процесі дослідження наукової проблеми, полягають у тому, що: *

на базі великого фактичного матеріалу підсумовано досвід державної модернізації “зверху” за умови конституційної монархії; визначена пріоритетна значущість в цьому процесі глави держави – короля; *

запропоноване авторське розуміння сутності та змісту етапів демократизаці Марокканської конституційної монархії; комплексно проаналізовані закономірності та специфіка складного поєднання монархії, ісламу і головних засад демократії (конституція, парламент, виборча система тощо) в Марокко; *

уточнені поняття “традиційна”, “парламентська” та “дуалістична” монархії; здійснена спроба визначити місце Марокканської держави в цьому понятійному переліку; *

здійснено багатофакторний політологічний аналіз політичного поля та конституційного дизайну Марокко; розглянуті та визначені місце і роль політичної опозиції в модернізаційному процесі; *

уперше в науковий обіг уведений значний фактичний матеріал, який стосується утворення нових політичних партій у Марокко, їхніх програм, політичної діяльності, участі у виборчих змаганнях; ґрунтовний політологічний аналіз цього матеріалу дав змогу визначити їхнє реальне місце в партійно-політичній системі країни;*

визначена спадковість доктрини хасанізму на сучасному етапі політики модернізації в роки правління короля Мохамеда VI.

Практичне значення одержаних результатів полягає в інноваційному поєднанні історичних, філософських, політологічних та культурно-правових аспектів трансформації політичної системи Марокко.

Зроблені висновки дозволяють виявити закономірності й специфічні особливості трансформації політичної системи традиційної ісламо-арабської монархії у конституційну, демократичну, соціальну монархію.

Матеріал дисертації може бути використаний при вивченні таких тем з курсу політології, як “Політична система”, “Політичні режими”, “Неопатримоніальні політичні системи”, “Порівняльна політика”, “Виборчі системи і політичний процес” тощо. Результати дослідження можуть бути використані у дипломатичній практиці для розвитку українсько-марокканських відносин.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та практичні висновки обговорювались на засіданні кафедри політології філософського факультету ХНУ ім. В.Н.Каразіна та на науково-практичних конференціях: “Конфлікти в суспільствах, що трансформуються” (ХI політологічні читання.–Х.: НЮА ім.Я.Мудрого, 2001р.); Каразінські читання” (м.Харків, 2003р.); 56 конференція молодих вчених “Каразінські читання” (2003р.); “Знакомимся с Ливийской Джамахирией: “Третья мировая теория”: Региональный “круглый стол” (м.Харків, 2003р.); “Особистість в умовах сучасних політичних відносин” (на ХIV Харківських політологічних читаннях.–Х.: НЮА ім.Я.Мудрого, 2003р.).

Особистий внесок дисертанта. Всі принципові ідеї дослідження належать особисто здобувачеві. Головні результати викладені у 30 публікаціях, серед яких 1 монографія (у співавторстві – дисертанту належать три розділи з чотирьох, вступ та висновки), 1 брошура, 1 збірка статей, 1 навчальний посібник (у співавторстві – дисертанту належать один розділ з трьох, вступ та висновки), 18 – у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та чотирьох додатків (у яких містяться: схеми – 2 стор., графіки – 3, таблиці – 2). Обсяг дисертації – 208 стор. Список використаної літератури з 263 найменувань міститься на 18 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкривається актуальність теми дисертації, зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами, стан розробки наукової проблеми, визначаються мета, об’єкт, предмет і головні завдання роботи, методи дослідження, наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, апробація результатів та структура роботи.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи аналізу політичної системи Марокко”, який складається з трьох підрозділів, досліджуються різні підходи до теорії модернізації, визначається поняття політичної системи і розглядаються особливості еволюції політичних систем країн, що розвиваються.

У першому підрозділі “Політична модернізація: сутність, види, типологія” головна увага спрямована на розкриття сутності модернізації. У підґрунті теорії модернізації, яка описує трансформаційні процеси країн, що розвиваються, містяться широко відомі концепції соціальних змін таких видатних учених, як М.Вебер, Е.Дюркгейм, Ф.Тенніс. Використовуючи їхні теоретичні розробки, дисертант вважає, що сучасне суспільство, залежно від типу солідарності, характеризується “органічною солідарністю”.

Останнім часом з’явилася чимала кількість різних моделей демократії та демократизації, що мають різне підґрунтя. Особлива увага приділяється проблемі переходу до демократії в Африці. При цьому виключне місце тут належить загальнонаціональним лідерам, а фактором стабільності може бути інститут монархії, який перебирає на себе роль носія спадковості і національної згоди.

У більшості країн Африки напівтрадиційного типу соціально-політичні проблеми мають помітно другорядне значення по відношенню до питань соціально-економічного розвитку. Дається характеристика розвитку Марокко, що має власну логіку і специфіку політико-економічної модернізації.

У другому підрозділі “Поняття і типи політичної системи: історична еволюція та інституціональний дизайн” аналізуються терміни політичної системи та її складових. Політична система у сучасній трактовці – це сукупність норм, ідей, політичних інститутів і дій, які взаємодіють між собою, організують політичну владу і механізми взаємозалежності громадянина і держави. Таке визначення приймається в даному дослідженні як робоче.

При розгляді структури політичної системи відзначається, що соціальні інститути, норми і традиції, які пов’язані із здійсненням політичної влади, є найважливішими компонентами політичної системи. Серед них: *

інституційний, який складається з різних соціально-політичних інститутів; *

функціональний (сукупність функцій); *

регулятивний – комплекс політико-правових норм та інших способів регулювання взаємовідносин між суб’єктами політики.

Фундаментом політичної системи є держава як найбільш тривка спадковість, яка має найбільший обсяг владних повноважень.

Поряд з політичними партіями важливими елементами політичної системи є суспільні організації громадян і право. Пояснюються різниця між громадянським і мусульманським правом, особливості останнього. Відзначається, що політична система будь-якої держави з часом змінюється відповідно до законів, які являють собою найбільш тривкі зв’язки, що характеризують єдність і динамізм політичних явищ на різних етапах її існування. Ці закономірності класифікуються за критеріями, найбільш значущі з яких є інституційність, глибина й універсальність їхньої дії та класова сутність.

Детальну класифікацію політичних систем можна отримати, якщо враховувати особливості форм державного правління й устрою, тип політичного режиму, характер політичної культури тощо. В кінці цього підрозділу докладно пояснюються особливості обмеженої монархії на прикладі Марокко, аргументується її проміжне місце між дуалістичною та парламентською монархією.

У третьому підрозділі “Політичні системи країн, що розвиваються: специфіка й особливості”особлива увага приділяється загальним рисам політичних систем країн, що розвиваються. В сучасній літературі виділяється така нова парадигма в концептуалізації афро-азіатських політичних форм, як патримоніалізм/неопатримоніалізм; наводиться приклад держави неопатримоніального типу – Марокко, де традиційність не витискується, а синтезується з сучасністю.

Докладно висвітлюються можливі умови успіху (і причини невдачі) трансформації країн, що розвиваються, серед яких найважливішими є співвідношення традиційного і сучасного в політичних системах і політичній культурі різних країн, ступінь їхнього впливу на реформаційний процес, наявність спротиву з боку патріархальних традицій, зокрема релігії.

Другий розділ “Еволюція політичної системи Марокко” складається з трьох підрозділів, в яких аналізуються перші чотири етапи процесу модернізації в Марокко, зміст усіх конституцій, які були прийняті в країні з 1962 до 1996 року.

У першому підрозділі “Головні етапи становлення й розвитку політичної системи Марокко” йдеться про трансформацію політичної системи Марокко, яка розпочалася в 1956 р. зі створення головних політичних інститутів, властивих для будь-якого демократичного суспільства: конституції, парламенту, виборчого права, багатопартійності, упровадження принципу розподілу влади тощо. Специфіка політичної модернізації Марокко полягає у збереженні монархії як політичного інституту, паралельному співіснуванні сучасної судової влади та шаріатських судів, у досить сильних традиційних зв’язках і відносинах. Запропоновано таку періодизацію процесу модернізації політичної системи в Марокко: I етап – 1956-1965 рр. (конституційний); II-й – 1965-1977 рр. (адміністративні реформи); III-й – 1977-1992 (розвиток правової держави); IV-й – 1992-1999 (завершення політичної модернізації, розпочатої Хасаном II); V-й (сучасний) розпочався у 1999 р. – до теперішнього часу.

Перший етап розпочався з 1956 р., коли Король Мохамед V розробив широку програму модернізації держави, апарату управління і політичних звичаїв.

Однією з прикмет нового світоустрою було створення у 1956 р. національної дорадчої асамблеї, своєрідного передпарламенту. У 1956 р. було введено новий адміністративно-територіальний поділ країни. Між 1957-1960 роками була здійснена модернізація шаріату (наближення його до цивільного права); затверджено звід законів стосовно політичних свобод, проведені перші комунальні вибори. Король Хасан II завершив, в основному, політичну модернізацію. 7.12.1962 р. національний референдум ухвалив першу конституцію, яка перетворила традиційну монархію на конституційну. У 1963 р. запрацював перший парламент.

Другий етап (1965-1977 рр.): прийняті дві (1970 та 1972 рр.) конституції та здійснена “сахарська” визвольна кампанія. У 1976 р. змінено адміністративно-територіальний поділ країни, що враховував плани децентралізації.

Третій етап (1977-1992 рр.) завершився прийняттям 4-ї конституції після референдуму у вересні 1992 р., у якій передбачалось створення Конституційної ради з метою перевірки відповідності затверджених законів конституції та правильності виборів у законодавчі та інші органи влади.

Четвертий етап (1992-1999 рр.) характеризувався прийняттям 5-ї конституції 1996 р., яка затвердила двопалатний парламент та значно підвищила рівень відповідальності уряду перед парламентом. Тобто встановлено дійсно рівноправні відносини між законодавчою та виконавчою гілками влади.

Важливим завданням демократизації Марокко є захист прав людини як мети і чинника соціально-економічного розвитку. Спираючись на загальнолюдські цінності та міжнародні правові акти в Марокко протягом 90-х рр. ХХ ст. ратифіковані міжнародні акти з прав людини, ліквідовані дискримінаційні закони щодо жінок. У березні 1998 р. уперше в історії королівства був реалізований принцип політичного чергування, який вписаний у логіку системи демократії.

З 1999 р., на нашу думку, з приходом до влади молодого короля Мохамеда VI почався останній – сучасний етап політичної модернізації Марокко.

У другому підрозділі “Еволюція політичного поля Марокко”, присвяченому вивченню політичного поля країни, показано, як відповідно до внутрішніх законів відбуваються політичні події та відтворюються політичні інституції.

Відзначається, що логіка розвитку політичного поля Марокко підпорядковується основним структурним законам, відомим у політичній науці. Розглянуто, як поступове ускладнення соціально-класової структури суспільства пов’язане з процесом появи політичних партій. Виявлено, що партії, які давно існували і мали певний політичний капітал, змушені були переглядати свої позиції в структурі політичного поля. Підкреслюється, що опозиція зміцніла і стала політичним явищем. Отже, розширення політичного поля Марокко за рахунок збільшення кількості партій поступово змінювало співвідношення сил і акценти в діалозі “король-опозиція”.

Відносини між правлячим режимом і опозицією відбилися у новому політичному курсі королівського двору – демократизації, який повинен був консолідувати навколо трону всі політичні сили. У 80-ті роки зросла кількість політичних партій в Марокко та ступінь їх співробітництва із владою.

Третій підрозділ “Еволюція конституційного дизайну” спрямований на розкриття сутності конституції та визначення характерних рис всіх прийнятих в Марокко конституцій.

Розглядаючи конституційний дизайн Марокко в розвитку, автор вказує, що на зміст конституційного проекту помітно вплинула конституція V Французької Республіки.

Значна увага приділяється розгляду видів монархій. Докладно аргументується (на прикладах європейських та східних монархій, а також за допомогою відповідних статей марокканської конституції, досліджень відомих учених), що тип конституційної монархії Марокко можна віднести до проміжного – від дуалістичної до парламентської монархії.

В дисертації розглянуто інституційну ієрархію: I-й ступінь відповідає подвійній перевазі особи короля: як привілейованого ініціатора здійснення влади (як арбітра у функціонуванні різних державних засад) і як лідера правовірних, що дозволяє йому бути над усіма державними органами; II – належить урядові як органу реалізації державної політики; III – представлений парламентом.

Аналізуються поправки до трьох попередніх конституцій. Вони передбачали політичну автономію парламентського інституту щодо уряду, механізм контролю над можливостями перетворення парламенту в урядову команду.

Ситуація змінилась після 1992 р., зокрема піднесена роль прем’єр-міністра, уряд стає самостійним державним органом зі своєю метою і програмою дій. Призначення уряду має бути ратифіковане парламентом (інвеституювання). Наголошується, що це дозволяє досягти певного конституційного балансу прав короля і парламенту та утворити ефективну конфігурацію співробітництва і розділення владних компетенцій. Підкреслено, що в конституціях 1992 і 1996 рр. з’являється принципово нова конституційна динаміка процесу інвеститури. Уряд пропонує власну програму, яка є додатковою до принципового рішення короля – інвеститури другого порядку (вона потребує підтвердження з боку парламенту).

Відзначається, що конституції 1962-1992 рр. встановлювали певні переваги виконавчої влади над законодавчою та судовою владами, натомість конституційні принципи постулювали незалежність судової влади.

Третій розділ “Сучасний етап модернізації політичної системи Марокко” складається з трьох підрозділів. В ньому проаналізовано п’ятий етап політичної модернізації.

У першому підрозділі “Трансформація політичної системи Марокко: новітній етап” йдеться про основні напрямки політики короля Мохамеда VI.

Відзначено, що головні фундаментальні завоювання Марокко – результат діяльності Фе Хасана II та втілення в життя його доктрини. Аналізуючи філософію хасанізму, виділяються три її основи: політичний плюралізм, економічний лібералізм та децентралізація. Відданий цій філософії, Мохамед VI проголосив нові напрямки розвитку: політику реґіоналізації і деконцентрації, створення правової держави, підтримку безпеки й стабільності в державі, які лягли в основу його нової концепції влади.

Підкреслюється, що кардинальні зміни в політичній системі Марокко відбувалися при незмінності монархії як політичного інституту.

Зазначається, що процес реформування політичної системи поглибився саме з 1992 р., коли був посилений контроль парламенту за діяльністю уряду, створена незалежна Конституційна рада, закріплено положення про визнання державою прав людини. Конституцією 1996 р. було затверджено двопалатний парламент, змінена структура формування Конституційної ради.

Наголошується, що успіх модернізаційного процесу значною мірою залежить від використання таких важливих резервів суспільства, як перетворення провінцій з об’єкту модернізації на співучасника реформаційного процесу, що сприятиме підвищенню чуттєвості політичної системи до зовнішніх імпульсів з боку суспільства.

Висвітлюються такі актуальні завдання модернізації, як: установити співробітництво між палатами парламенту; реформуванти в сфері освіти й професіональної підготовки молоді; зробити відносини адміністрації з громадянами прозорішими. В цілому, враховуючи успіхи та прорахунки трансформації політичної системи Марокко, зауважується, що в цьому складному процесі треба бачити передусім здорову тенденцію піднесення ролі закону й права в державі, звуження неопатримоніального простору.

У другому підрозділі “Особливості сучасної демократичної політики Марокко” досліджено складний процес переходу до демократії у новітній час.

Демократія як стратегічний вектор розвитку країни була визначена ще королем Хасаном II. Марокко згідно з конституцією – “конституційна, демократична і соціальна монархія”. Зазначається, що поняття про демократичні цінності, про важливість їх для суспільного розвитку країни поступово входять до політичної культури країни.

У цьому підрозділі висвітлюються особливості сучасної демократичної політики в королівстві.

В дисертації йдеться про два зустрічні рухи: 1) правова і законодавча ініціатива, контроль за дотриманням законів, забезпечення фундаментальних принципів побудови демократичної держави, 2) свідома підтримка повноправними громадянами дій влади, монарха, спрямованих на забезпечення зворотного зв’язку між верхами та низами за допомогою представницьких органів та вільної преси. Особливістю розвитку Марокко є наявність двох громадянських суспільств (офіційного й неофіційного), дається їх характеристика.

Висвітлюються конкретні кроки на шляху удосконалення системи прав, свобод і обов’язків особи (чоловіків і жінок).

Підкреслюється важливість державної підтримки засобів масової інформації, розроблено проект закону про пресу. Доводиться, що свобода преси, поглиблення демократії та соціально-економічний розвиток мають діалектичний зв’язок.

Розглянуто особливості адміністративного поділу сучасного Марокко. Завдання соціально-економічного пожвавлення регіонів має здійснюватися шляхом цілої низки пропозицій, серед яких пріоритетними є прийнятна інвестиційна політика та нова концепція влади.

Доводиться, що для поглиблення процесу демократизації необхідним є вирішення проблеми подолання ще сильних рис неопатримоніалізму та надцентралізації держави. Для цього передбачені конкретні кроки на шляху децентралізації та деконцентрації, переходу до самоуправління, розвитку інфраструктур, реформи комун.

У третьому підрозділі “Нові конфіґурації партійно-політичного поля Марокко” йдеться про всі політичні партії, які діють у політичному полі Марокко, аналізується новий (2002р.) Закон про партії в контексті його співвідношення з іншими реформами. Схарактеризовано нові партійні блоки та об’єднання.

Передбачено заходи, які повинні запобігати розколам всередині партій та забезпечити прозорість їхньої фінансової діяльності, що прискорить рух країни до правової держави. Пояснюються причини вибору використання таємного режиму голосування (пропорційно за списком, з 3% виборчим порогом у межах виборчого округу).

Докладно аналізується нова конфігурація політичного поля, зокрема марокканського соціалізму, який характеризує нинішню марокканську владу. Під час подальшої еволюції партій соціалістичної спрямованості започатковуються нові партії з новими планами і тактичними діями. Доведено, що йде процес групування різних сил на базі соціального лібералізму. Марокко зараз знаходиться під впливом багатьох політико-ідеологічних течій: лібералізму, соціалізму, популізму, соціальної демократії, ісламізму тощо.

Наголошується, що опозиція – позитивна й конструктивна. Із яких би причин будь-яка партія не ставала опозиційною, лінією вододілу сьогодні є не соціальні відносини із приводу влади, а відношення партій щодо майбутнього країни.

У висновках підводяться підсумки проведеного дослідження відповідно до мети та завдань, зроблені теоретичні узагальнення.

1. Досліджені теоретико-методологічні підвалини аналізу політичної системи та політичного режиму Марокко.

2. Розглянуто в динаміці еволюцію політичної системи Марокко, виділені її головні етапи (I етап – 1956-1965 рр.; II-й – 1965-1977; III-й – 1977-1992; IV-й – 1992-1999 і V-й розпочався у 1999р. – до теперішнього часу).

3. Виявлені особливості кожного з етапів модернізації політичної системи, особливу увагу приділено новітньому; проаналізовані найбільш важливі соціально-політичні наслідки кожного з етапів.

4. Виділено загальне й специфічне у політико-конституційному розвиткові країни. Наголошено, що Марокко впродовж усіх етапів модернізації в своїх конституціях підтверджував відданість обраному типу політичної системи – конституційній монархії, принципу розподілу влад, політичному плюралізму, економічному лібералізму, демократичним правам і свободам тощо. Доводиться, що еволюція політичної системи марокканської монархії рухається в напрямку до парламентської.

5. Обґрунтовано, що така послідовність реалізації завдань політичної модернізації забезпечила внутрішньополітичну стабільність, непохитність монархічного ладу та збереження ісламської культури, що поєднуються з упровадженням у політичну культуру країни політичних цінностей демократичного суспільства.

6. Докладно проаналізовано сучасну демократичну політику в Королівстві Марокко, розвиток елементів громадянського суспільства та правової держави. Пріоритетне значення в процесі трансформації всієї політичної системи й окремих її складників має зовнішня і внутрішня політика Короля та уряду. Серед чинників, що впливають на її формування, чи не найголовнішими є сила традиціоналізму та арабо-ісламський фактор.

Суперечливість взаємовідносин між неопатримоніальними характеристиками політичної системи та сучасними тенденціями є постійною рушійною силою для подальшого вдосконалення модерну, з одного боку, а з другого – гальмує процес трансформації.

Король відіграє роль не тільки арбітра між різними політичними силами, а й гаранта сприятливих умов для успішного просування країни демократичним шляхом. Режим конституційної, демократичної соціальної монархії дозволяє всім національним силам брати участь у процесі демократизації й модернізації.

7. Розкрито процес становлення партійно-політичного поля Марокко та визначені його новітні конфігурації з урахуванням останніх даних про результати виборів у вересні 2002р. до парламенту країни. Політичне поле країни протягом історичного періоду, досить швидко розширюється й ускладнюється не тільки за рахунок постійного кількісного збільшення, а й різноманіття політичних ідеологічних установок, стратегій, способів впливу на маси, різного відношення до внутрішньої й зовнішньої політики держави, опозиційних настроїв і т. ін. Все це свідчить про важливе демократичне завоювання – політичний плюралізм, який став свідоцтвом сучасної політичної реальності держави. Робиться такий політичний висновок щодо результатів вересневих (2002 р.) виборів до представницьких органів: вони довели стійку тенденцію посилення провідної ролі партії соціалістичної (лівої) спрямованості, через що, з одного боку, підтверджено демократичний курс країни, а з другого – ісламістські сили теж досягли певного успіху, що, в свою чергу, нагадує політичному керівництву країни про дієвість ісламського чинника.

Список опублікованих праць

1. Статті опубліковані у фахових виданнях

1. Жарраф Мохамед. Державна влада в Марокко в період здобуття незалежності//Вісник Харк. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна.–Х., 2000.–№470.–С.234-244.

2. Жарраф М. Демократична політика Його Величності Короля Марокко Мохамеда VI: положення і перспективи//Вісник Харк. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна.–Х., 2001.–№518.–С.179-183.

3. Жарраф М. Марокко на шляху модернізації//Віче. – К., 2001.-№6.–С.145-151.

4. Жарраф М. Політична система Марокко: конституційні аспекти//Нова політика.–К., 2001.–№4(36).–С.37-39.

5. Жарраф М. Початок політичної модернізації в Марокко//Трибуна.–К., 2001.–№7-8.–С.38.

6. Жарраф М. Динаміка розвитку політичного положення Марокко//Політолог. вісник Київ. нац. ун-ту ім. Т.Г.Шевченка.–К., 2001.–№9.–С.269-280.

7. Жарраф М. Марокканська Сахара: історико-політичні аспекти та міжнародна точка зору//Актуальні проблеми міжнародних відносин: Вісник Київ. нац. ун-ту; Ін-т міжнар. відносин. – К., 2001.– Вип. 28.–Ч.2.– №28.–С.109-117.

8. Жарраф М. Специфіка і особливості політичних систем країн, що розвиваються//Людина і політика.–К., 2002.–№2.–С.38-43.

9. Жарраф М. Концепція модернізації: її реалізація та загальна характеристика//Вісник Харк. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна.–Х., 2002.–№555.–С.65-71.

10. Жарраф М. Політичний портрет Його Величності Мохамеда VI–Короля Марокко//Нова парадигма.–Запоріжжя, 2002.–Вип.26: Філософія. Соціологія. Політологія.–С.90-96.

11. Жарраф М. Опозиційні партії в королівстві Марокко: ліві та ісламський фланг//Нова парадигма.–Запоріжжя, 2002.– Вип.27: Філософія. Соціологія. Політологія.–С.85-90.

12. Жарраф М. Політика демократизації Марокканської держави: сучасний етап//Право України.–К., 2002.–№10.–С.142-144.

13. Жарраф М. Теоретический анализ политической системы Марокко//Персонал.–К., 2002.–№10.–С.35-39.

14. Жарраф М. Етапи розвитку модернізації політичної системи Марокко//Людина і політика. -К., 2002. -№5. -С.69-73.

15. Жарраф М. Місце опозиції в партійно-політичному полі Марокко//Нова парадигма.–Запоріжжя, 2002.–Вип.28: Філософія. Соціологія. Політологія.–С.138-43.

16. Жарраф М. Нова політична карта Королівства Марокко і особливості виборів 27 вересня 2002 року//Нова парадигма.–Запоріжжя, 2002.–Вип. 30: Філософія. Соціологія. Політологія.–С.135-139.

17. Жарраф М. Марокко: доcвід модернізації (час правління Короля Фе Хасана II)//Нова парадигма.–Запоріжжя, 2003.–Вип.31: Філософія. Соціологія. Політологія.–С.185-192.

18. Жарраф М. Трансформації політичної системи Марокко//Віче.–2003.–№7(136).–С.75-76.

2. Інші публікації

1. Жарраф М. Конституционный политический конфликт в Марокко: конституция 7 декабря 1962 года//Конфлікти в суспільствах, що розвиваються: Зб. наук. Статей (за матеріалами ХI харк. політол. читань/Упоряд. А.П.Гетьман, О.В.Ставицький.– Х.: Право, 2001.–200 с.–С.32-33.

2. Жарраф М. Концепція політичної модернізації, викладена у тронних промовах Його Величності Короля Марокко–Мохамеда VI (1999-2002рр.)//Актуальні проблеми міжнародних відносин –К., 2002.–Вип. 33.–Ч.I.–С.78-81.

3. Жарраф Мохамед. Король Мохамед VI–лідер сучасного етапу модернізації в Королівстві Марокко//Особистість в умовах сучасних політичних відносин: Зб. наук. статей (за м-ми ХIV Харківських політологічних читань).–Х.: Право, 2003.–С.54-57.

4. Жарраф М. Процесс политической модернизации Марокко//Знакомимся с Ливийской Джамахирией: “Третья мировая теория”: Сб. докл. на регион. “круглом столе” в г.Харькове.–Х.: ХИУ, 2003.–С.84-89.

5. Jarraf M. Le Maroc moderne du jeune souvrain talentieux S.M. Le Roi Mohamed VI, Roi du 3ieme millenaire: evolution, modernisation//Journal Francophone d’Ukraine. –Х.–2003.–№8(17).–P.4-5.

6. Jarraf M. Le Hassanisme, doctrine d’une modernisation politique ouverte pour le systeme politique Marocain: democratie, reformes, developpement//Journal Francophone d’Ukraine.–Х.–2003.–№7(16).–P.8-10.

7. Jarraf M. Le Royaume du Maroc: L’Indepandance et L’ere du liberateur de la nation Feu S.M le Roi Mohamed V (1912-1961)//Journal Francophone d’Ukraine.–Х., 2003.–№6/15.–P.8-10.

8. Jarraf M. S.M. Le Roi du Maroc MohamedVI, un Roi Dynamique du 21eme siecle//Journal Francophone d’Ukraine.–Х.–2003.–№9(18).–P.5-6.

9. Жарраф М., Фисун А.A. Королевство Марокко на пути модернизации (июль 1999 – июль 2002).–Х.: Константа, 2003.–108с.

10. Жарраф М. Марокканская Сахара: история и перспективы.–Х.: Константа, 2003.–56с. (брошюра).

11. Жарраф М., Фисун А.А. Политическая модернизация королевства Марокко: история и современность (1912-1999гг.): Учеб. пособие.–Х.: Константа, 2003.–116с.

12. Жарраф М. Політика Королівства Марокко: (збірка статей).–Х.: Константа, 2003.–88с.

Анотації

Жарраф Мохамед. Модернізація політичної системи Марокко: напрямки, етапи і перспективи. – Рукопис (208 стор.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути і процеси. – Харків, 2004.

У роботі досліджуються різноманітні підходи до теорії модернізації, розглянуто модернізаційний процес у Марокко в його динаміці, вивчені й проаналізовані головні сфери його прояву: політична система, конституційний дизайн, партійно-політичне поле, соціально-культурні зміни та специфіка заломлення демократизації крізь товщу традиціоналізму. Визначено тип марокканської монархії.

Королівство Марокко, набуваючи досвіду модернізації своєї сучасної політичної системи в напрямку її демократизації, знаходиться серед країн, найбільш підготовлених до того, щоби витримати труднощі розвитку сьогодні й у майбутньому, яке гарантує йому стабільність і процвітання у новому тисячолітті. Успіх трансформації багато в чому залежить від ефективної діяльності всієї політичної системи, її складників під керівництвом молодого короля Мохамеда VI та від співпраці всіх позитивних політичних сил країни.

Ключові слова: модернізація політичної системи, конституційний дизайн, еволюція, політичне поле, конституція, неопатримоніалізм.

Жарраф Мохамед. Модернизация политической системы Марокко: направления, этапы и перспективы. – Рукопись (208 стр.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы. – Харьковский национальный университет им. В.Н.Каразина; – Харьков, 2004.

В работе исследуются разнообразные подходы к теории модернизации. Рассмотрен модернизационный процесс в Марокко в его динамике, изучены и описаны основные сферы его проявления: политическая система, конституционный дизайн, партийно-политическое поле, социально-культурные изменения и специфика преломления демократизации сквозь толщу традиционализма.

При рассмотрении процессов политической модернизации в Марокко учитывается прежде всего факт различия социополитических приоритетов восточной и западной цивилизаций; в силу этого с помощью различных методологических подходов уточнено понятие политической системы и определен тип марокканской монархии.

Предлагается периодизация политической модернизации Королевства Марокко, которая хронологически охватывает период с 1956 до 2003 г. (пять этапов).

В этой же последовательности рассмотрено постепенное усложнение социально-классовой структуры общества и связанное с ним расширение политического поля (появление новых и активизация старых политических акторов, реформирование оппозиции, усиление исламского фактора). Дана подробная характеристика конституционного дизайна Марокко, выделены его особенности и специфика. Подчеркивается, что конституционный дизайн развивается в условиях вынужденного компромисса, который поддерживает равновесие между властью и оппозицией, открывает большие возможности для маневров королевской власти.

Дана авторская интерпретация, суть и тенденции новейшего этапа модернизации политической системы Королевства Марокко. Выявлены и обоснованы особенности и основные направления демократической политики, которые получили свое отражение в формировании гражданского общества, создании более благоприятных возможностей для участия женщин в социально-экономической жизни, формировании новой, демократической по сути политической культуры народа. Выделена в качестве особенности марокканской политики демократизации забота о подрастающем поколении с участием самих детей (Детский парламент). Задачей этого неправительственного органа являются обсуждение важнейших вопросов образования и права детей.

Особое внимание уделено расширению прав и возможностей для реализации важнейшего демократического принципы – свободы средств массовой информации. Для этого была создана специальная независимая комиссия по этике, правам и свободам журналистов страны. Подчеркнута ведущая роль монарха в процессе демократизации.

На основе сравнительного анализа большого фактического материала (программы партий, общественных организаций, результаты выборов, включая выборы сентября 2002 г. и т.д.) дана характеристика новой конфигурации партийно-политического поля Марокко. Большое внимание уделено партиям социалистической направленности, дана характеристика трем типам марокканского социализма. Отмечается, что конкурентная борьба между политическими агентами (партиями) за формирование новых, демократических идей и взглядов разворачивается в религиозной сфере, но благодаря разумной политике короля, радикальная религиозная оппозиция была нейтрализована.

Королевство Марокко, пройдя через опыт модернизации своей современной политической системы, находится среди стран, наиболее подготовленных выдержать трудности развития в настоящее время и в будущем, которое ему гарантирует стабильность и процветание в новом тысячелетии. Успех трансформации во многом зависит от эффективной деятельности всей политической системы, ее составных частей под руководством молодого короля Мохамеда VI.

Ключевые слова: модернизация политической системы, конституционный дизайн, эволюция, политическое поле, конституционная монархия, конституция, неопатримониализм.

SUMMARY

Jarraf Mohamed. Modernization of political system of Morocco: directions, stages and perspectives. – Manuscript (208 p.)

The dissertation of Ph. D. scientific degree in political sciences in speciality 23.00.02 – political institutes and processes. – Kharkov, 2004.

The different approaches to the theory of modernization is investigated in the work as well as the modernization process in its dynamics including the main spheres of its manifestation: political system, constitution design, Party and political field, social and cultural changes and the specific character of democratization refraction through the thickness of traditionalism. The type of Morocco monarchy is determined.

Having received the experience of modernization of its modern political system in the direction of democratization the Kingdom of Morocco is now between the countries, the most prepared to bear the difficulties of development now and in future which guaranties the stability and prosperity in the new millennium. The success of transformation depends in many respects on the effective activity of the whole political system, its constitutive parts under the leadership of the young King Mohamed VI and the cooperation of all positive forces of the country.

Key words: modernization of political system, constitution design, evolution, political field, constitutive monarchy, constitution, neo-patrimonialism.

Підписано до друку 09.01.2004

Формат 60х90/16. Друк офсетний. Папір офсетний.

Авт. арк. 0,9. Замовлення №0901/П.

Тираж 100 прим.

Надруковано в друкарні видавництва “Константа”

м. Харків, вул. Космічна, 26, к. 113.

Тел.: (0572) 17-55-21, 30-36-88