ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кургузов Андрій Олегович

УДК: 141.7: 81:16

МОВА ЯК ЗАСІБ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ

САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Запоріжжя – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Запорізького державного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, доцент Кривега Людмила Дмитрівна, Запорізький державний університет,

завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Жадько Віталій Андрійович,

Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, професор кафедри управління навчальними закладами і педагогіки вищої школи;

кандидат філософських наук, доцент

Пелих Володимир Олександрович,

Національна металургійна академія України,

завідувач кафедри філософії.

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України, кафедра філософії, м. Київ.

Захист відбудеться "25" червня 2004 року о 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.01 в Запорізькому державному університеті за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського 66, корп. 6, ауд.114.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького державного університету за адресою: 69063, м.Запоріжжя, вул. Жуковського 66, корп. 2.

Автореферат розісланий "20" травня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Снєжко В.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена тими об’єктивними процесами, котрі свідчать про якісні зміни в життєдіяльності і світоглядних орієнтаціях сучасної особистості. Впродовж останніх десятиріч в Україні відбувається глибока соціальна трансформація: утворюються нові економічні, соціально-політичні та духовні реалії, виникають нові елітні, корпоративні й маргінальні субкультури і різноманітні форми соціокультурних об’єднань людей, які відзначаються різною мірою солідарності, зближення чи відчуження.

Проблема вивчення феномена самоідентифікації має міждисциплінарний і багатоаспектний характер. У науковій літературі виділяються психологічні, соціальні, політичні, культурні аспекти дослідження самоідентифікації особистості як соціального процесу. Теоретична розробка проблеми самоідентифікації особистості характеризується фраґментарністю та дискусійністю. Розкриття соціальної сутності самоідентифікації в сучасній літературі має вузько професійний напрямок.

Дослідження соціокультурної самоідентифікації особистості засобами мови є актуальним не лише в теоретичному, а й у політичному сенсі, що зумовлено необхідністю національної консолідації і водночас розширенням рамок потенційних можливостей щодо мовної самоідентифікації особистості.

За умов зростання міри індивідуальної свободи особистості її мовна самоідентифікація й національна самоідентифікація громадян стали практичними питаннями, від розв’язання яких залежить подальше соціокультурне оновлення суспільства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до державної бюджетної теми кафедри філософії Запорізького державного університету “Вдосконалення змісту і методики викладання філософських дисциплін у вищому навчальному закладі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України” (шифр держреєстрації №0194У043134).

Мета і задачі дослідження полягають в тому, щоб здійснити соціально-філософський аналіз мови як засобу соціокультурної самоідентифікації особистості та окреслити шляхи виходу з сучасної кризи мовної самоідентифікації, яка має місце в українському суспільстві.

Відповідно до поставленої мети дисертант вважає необхідним вирішити наступні дослідницькі завдання:

·

·

·

·

·

·

Об’єктом дослідження є мисленнєві конструкції дослідження соціокультурної самоідентифікації особистості і ролі мови в цьому процесі в сучасній суспільствознавчій думці.

Предметом дослідження є детермінанти оптимізації мовної самоідентифікації особистості як специфічно людської активності, спрямованої на реалізацію її потенціалу та задоволення її соціальних потреб в сучасному українському суспільстві.

Методологічні основи дослідження. Джерельною базою дослідження є сукупність соціогуманітарних і філософських текстів, присвячених осмисленню процесу самоідентифікації особистості.

Філософська рефлексія соціокультурної самоідентифікації особистості здійснювалася за допомогою таких методологічних засобів, як системний підхід, відповідно до якого соціокультурна самоідентифікація особистості розглядалася як складне соціальне явище, елементи якого - частини єдиного цілого; структурно-функціональний підхід, у межах якого було визначено сутність функцій мови як засобу соціокультурної самоідентифікації особистості; соціально-психологічний підхід, в рамках якого було проаналізовано процеси національної самоідентифікації громадян та соціокультурної самоідентифікації особистості, їхній взаємозв'язок із груповою солідарністю й відчуженням у перехідній ситуації сучасного суспільства. Це дозволило здійснити дослідження об'єктивного змісту й суб'єктивного сприйняття індивідами процесів національної і персональної самоідентифікації залежно від ракурсу вивчення предмета дослідження у кожному конкретному випадку.

Окрім того, в дисертаційній роботі автор спирався на принципи єдності теорії і практики, зв’язку і розвитку, сходження від загального до конкретного, єдності логічного та історичного, об’єктивності та конкретності істини.

Регулятивною методологічною ідеєю дисертаційного дослідження стала також ідея комплементарності і зв’язку різноманітних дисциплінарних дискурсів, що дозволило осмислити різнобічність феномена мовної самоідентифікації особистості та зорієнтувало на вихід за межі вузькодисциплінарного бачення зазначеної проблеми.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена вибором теми дослідження, яка ще не набула в Україні системного висвітлення, змістом цілей та науково-теоретичних завдань. Результати дослідження, що резюмують наукову новизну і виносяться на захист, можуть бути сформульовані у вигляді наступних тез:

- системно висвітлено феномен мови в якості засобу соціокультурної самоідентифікації особистості в контексті сучасного стану розвитку суспільства;

- вперше у вітчизняній літературі визначено зміст мовної самоідентифікації як поєднання мовно-рефлексивних процесів і свідомого активного використання особистістю мовних засобів при декларуванні привласнених цінностей, норм, пріоритетних смаків, поведінкових настанов та при отриманні схвалення (підтвердження) своєї ідентичності певним оточенням шляхом реальної чи віртуальної комунікації;

- поглиблено уявлення про сутність соціокультурної самоідентифікації особистості як прояв її активності щодо задоволення пізнавальних, ціннісних, економічних і духовних потреб шляхом самореференції та саморепрезентації як суб'єкта певного сектора соціокультурного простору;

- уточнено підстави класифікації соціокультурної самоідентифікації особистості та її мовної складової, якими виступають цілеспрямованість самоідентифікації, просторові характеристики, засоби та механізм самоідентифікації;

- поглиблено уявлення про зміст основних функцій мови як засобу соціокультурної самоідентифікації особистості, якими є ідентифікація людей у межах соціальної групи, етнічної (національної) спільноти; забезпечення гармонізації інтересів особистості та певного мовного співтовариства; позначення об’єктів дійсності та їхніх властивостей (мовне моделювання картини світу); здійснення процесів абстрактного мислення; обмін соціокультурно значимою інформацією; накопичення і збереження соціального досвіду та культурного надбання; регулювання та регламентування суспільних відносин;

- отримало подальший розвиток питання про напрямки впливу глобалізації і соціально-політичної трансформації суспільства на процес соціокультурної самоідентифікації громадян України. Розкрита сутність соціокультурної детермінації мовної самоідентифікації та проаналізовано основні об’єктивні і суб’єктивні фактори оптимізації мовної самоідентифікації особистості в сучасному українському суспільстві.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертації можуть стати методологічною основою для проведення соціологічних, політологічних, культурологічних досліджень життєдіяльності особистості, для розробки програми соціологічного аналізу ідентифікаційного стану свідомості нашого суспільства, моделей соціальних технологій, практичних рекомендацій для формування державної політики.

Отримані результати також можуть бути використані в системі патріотичного виховання і просвіти, в процесі викладання таких дисциплін, як “Соціальна філософія”, “Філософія”, “Культурологія”, “Вступ до мовознавства”, “Лінгвокраїнознавство” тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на кафедрі філософії Запорізького державного університету. Принципові ідеї, теоретичні положення і висновки дослідження було викладено в доповідях на таких конференціях: Всеукраїнська науково-теоретична конференція, присвячена 10-річчю незалежності України “Ідеологія державотворення і суспільствознавча наука” (м. Запоріжжя, 2001); Всеукраїнська науково-теоретична конференція “Громадянське суспільство і місцева влада: контури взаємодії” (м. Дніпропетровськ, 2002); Наукова конференція викладачів та студентів “Сучасне студентство України: досвід, проблеми, перспективи” (м. Запоріжжя, 2002); Всеукраїнська науково-практична конференція “Гуманістичний менеджмент як чинник оптимізації суспільної трансформації” (м. Запоріжжя, 2003); Наукова конференція студентів, аспірантів і молодих вчених (м. Запоріжжя, 2003).

Публікації. Основні результати дисертації викладені у 7 наукових публікаціях, серед яких 4 - у фахових виданнях. Всі праці написані без співавторів.

Структура та обсяг роботи зумовлені метою і головними завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Дисертація містить 166 с. основного тексту та 16 с. списку використаних джерел (208 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розглядається актуальність дисертаційного дослідження, обґрунтовуються мета і завдання, а також способи їх вирішення, конкретизуються об’єкт, предмет і методологія роботи, визначається теоретичне і практичне значення отриманих результатів, їхня наукова новизна, формулюються основні положення, які виносяться на захист, вказуються форми апробації результатів дисертаційної роботи та публікації з теми, що досліджується.

Розділ перший – “Методологічні засади дослідження соціокультурної самоідентифікації особистості” – складається з двох підрозділів. Підрозділ 1.1 – “Огляд наукових досліджень проблеми соціокультурної самоідентифікації особистості в суспільствознавчій думці” – присвячений вивченню стану наукової розробки досліджуваної теми. Підкреслюється, що історія дослідження мови як засобу соціокультурної самоідентифікації особистості являє собою взаємодію таких парадигм, як:

Семантична парадигма, яка представлена іменами Геракліта, Платона, Арістотеля, стоїків, М.Кузанського, У.Оккама, Б.Спінози, А.Ф.Лосєва;

Синтаксична парадигма, відтворена у філософських ідеях Б.Расела, Р.Карнапа, Л.Вітгенштейна, Г.Фреге;

Прагматична парадигма, яка була обґрунтована Ч.Пірсом, Дж. Дьюї, Ч.Джеймсом, теоріями К.Льюїса, А.Черча, Р.Монтегю, С.Кріпке, У.Куайна;

Парадигма “двох мов”, котра простежується протягом історії філософії мови від філософії античності до феноменології Е.Гусерля. Ідею “двох мов” поділяли М.Кузанський, Р.Декарт, Г.В.Лейбніц, Б.Спіноза, В.фон Гумбольдт, М.Хайдеггер, Х.-Г.Гадамер, М.Фуко. Теоретичні принципи “мовної дихотомії” набули розвитку в припущенні метамови (Р.Карнап) та “ейдейтичної мови” (Е.Гусерль).

Парадигма інтерсуб’єктивності, в рамках якої мова постулюється як інтерсуб’єктивне комунікативне явище. Тенденції парадигми інтерсуб’єктивності прослідковуються у філософії Х.Арендт, яка з’ясовує факт розташування суб’єкта у просторі в нетрадиційний спосіб: не в тілесному, а в комунікативному місцепокладанні.

Функціоналістська парадигма, що уточнює уявлення про природу пізнання й комунікації, зміст і механізм якої є найбільш істотною стороною і необхідною умовою соціокультурної самоідентифікаціїї особистості та взаємодії соціальних суб’єктів взагалі. Єдність різних функцій мови знайшла широке відображення в філософській, лінгвістичній і психологічній спадщині С.Л.Рубінштейна, В.В.Виноградова, О.Н.Міллер, В.З.Панфілова, Г.В.Колшанського, В.Ф.Петренко, В.Н.Телія.

Комунікативна парадигма, в межах якої розглядається мовний аспект теорії соціальної дії Ю.Хабермаса, комунікативної структури в теорії комунікації К.Ясперса, у філософії К.-О.Апеля. Дисертантом також аналізується духовно-символічна сутність мови та її трансцендентності в філософії В. фон Гумбольдта, котра набула подальшого розвитку в творчості Е.Кассірера, М.Хайдеггера, Х.-Г.Гадамера, М.Фуко, Ж.Дельоза, Ж.Дерріда.

Автор зазначає, що значний теоретичний фонд для осмислення проблеми самоідентифікації як соціального процесу накопичено в працях українських дослідників Р.М.Айдиняна, І.В.Бойченка, М.О.Булатова, В.І.Куценка, М.В.Поповича, В.І.Шинкарука, В.П.Андрущенка, В.П.Іванова, М.Ф.Цибри. Серед досліджень різноманітних аспектів соціокультурної самоідентифікації особистості також необхідно відзначити роботи С.Б.Кримського, П.І.Гнатенка, М.В.Поповича, В.Г.Табачковського, А.М.Єрмоленка, В.С.Ларцева, М.І.Обушного, І.І.Старовойтової, Т.Я.Лильо, С.Г.Веселовського, запорізьких вчених В.П.Бєха, В.І.Воловика, В.Г.Воронкової, Р.О.Додонова, В.А.Жадька, Л.Д.Кривеги, М.А.Лепського, В.О.Тарана. Дисертант зазначає, що поза увагою дослідників - філософів, соціологів, філологів, політологів - залишається питання про роль і функції мови в соціокультурній самоідентифікації особистості, що, безумовно, актуалізує інтерес до обраної теми.

Дискусійність підходів у вітчизняному й зарубіжному суспільствознавстві не привела до формування цілісного уявлення про специфіку мовної самоідентифікації особистості. Дисертант відзначає відсутність системного дослідження самоідентифікації особистості, яке б узагальнювало фрагментарні науково-теоретичні розробки даного питання і виходило на адекватний змістові сучасних подій рівень осмислення процесів самоідентифікації особистості засобами мови в українському суспільстві.

У підрозділі 1.2 – “Специфіка соціально-філософського аналізу соціокультурної самоідентифікації особистості і ролі мови в цьому процесі” – зазначається, що соціально-філософський аналіз процесу соціокультурної самоідентифікації особистості спрямований на відтворення в системі понять сукупності притаманних цьому процесові властивостей і зв'язків, на формування цілісної системи знань про соціокультурну самоідентифікацію особистості і роль мови в цьому процесі.

Дослідження процесу соціокультурної самоідентифікації особистості засобами мови виходить із складної соціальної природи цього явища. Рефлексія соціокультурної самоідентифікації особистості здійснювалася за допомогою таких методологічних ресурсів, як:

1) системного підходу (аналіз соціокультурної самоідентифікації особистості як складної цілісної системи, елементи якої визначені об’єктивними умовами і суб’єктивними факторами та є частинами єдиного цілого);

2) структурно-функціонального підходу (аналіз сутності і змістової спрямованості функцій мови як засобу соціокультурної самоідентифікації особистості);

3) соціально-психологічного підходу (аналіз об'єктивного змісту та суб'єктивного сприйняття індивідами процесів соціальної та персональної самоідентифікації залежно від ракурсу вивчення предмета дослідження у кожному конкретному випадку).

З’ясування сутності соціокультурної самоідентифікації особистості як соціального явища, форми активності людини потребує визначення факторів, що впливають на його стан і розвиток. Розглядаючи самоідентифікацію як об’єктивне соціальне явище, зазначимо, що з іншого боку, в сучасному мінливому суспільстві вона є важливою формою реалізації людиною свого сутнісного потенціалу і її життєвих сил на шляху від об’єктивно детермінованого індивіда до переважно внутрішньо детермінованої і вільної в своїх екзистенційних проявах особистості.

Автором з’ясовано зміст таких понять як “мова”, “ідентичність”, “ідентифікація”, “мовна самоідентифікація”, “соціокультурний простір”, “суб’єкт самоідентифікації”, “об’єкт самоідентифікації”.

На думку дисертанта, соціокультурна самоідентифікація особистості являє собою процес розв’язання протиріччя між соціальною свободою особистостї і соціальною необхідністю. Свободою вибирати свої суб’єктивні цінності та пріоритети і необхідністю вибирати та приймати (чи не приймати) для себе цінності, норми із існуючої системи пріоритетних норм, цінностей уподобань та смаків певної соціально-історичної спільноти.

В дисертації відзначається, що рушійною силою процесу соціокультурної самоідентифікації є свідоме активне прагнення і зацікавленість особистості ідентифікувати себе з певним соціальним, культурним, професійним, політичним утворенням, співзвучним їй щодо розуміння життя, стилю поведінки, самовідчуття, цінностей, яке виникає як поєднання впливу соціальних експектацій (очікувань) оточення особистості та прагнення самореалізуватись в соціокультурному просторі, ставши носієм певної, стрункої й узгодженої (що дуже важливо) системи цінностей, смаків і уподобань, моральних та естетичних настанов, правил і норм поведінки.

У другому розділі – “Ідентичність і процес мовної самоідентифікації особистості” - розглядається сутність і соціальне призначення соціокультурної самоідентифікації особистості та її мовної складової.

В підрозділі 2.1 – "Мова в соціокультурному просторі” – йдеться про логіку розгортання процесу соціокультурної самоідентифікації особистості в соціокультурному просторі.

Самоідентифікація особистості відбувається в межах певної культурно-мовної традиції, що склалася в певному соціумі й одночасно виходить за рамки цього соціуму в глобальний соціокультурний простір завдяки мові, втіленій в інформації, що репрезентує та ретранслює безліч цінностей, норм, рольових і поведінкових настанов, які значною мірою впливають на цей процес.

При дослідженні мови як засобу соціокультурної самоідентифікації особистості необхідно розрізняти мову як об’єктивно існуючу систему мовних знаків і правил їхнього використання, яка є джерелом цінностей, норм, правил, рольових настанов, пріоритетних смаків і уподобань, які в свою чергу виступають об’єктом соціокультурної самоідентифікації окремого індивіда та мовлення як процес активного свідомого використання мовної системи індивідом при декларуванні цінностей, норм, пріоритетних смаків, котрі він ідентифікує як свої (чи як процес свідомого дистанціювання від неприйнятних для індивіда цінностей, норм, пріоритетів тощо) та при отриманні підтвердження декларованих індивідом цінностей шляхом реальної чи віртуальної комунікації.

Мовна самоідентифікація є однією з форм творчості людини, за допомогою якої здійснюється самопізнання, самостановлення, реалізація свого неповторного "Я", пошук свого соціального призначення, що дозволяє отримувати переваги в конкурентній боротьбі з іншими соціальними суб'єктами, які діють в соціокультурному просторі.

У процесі соціокультурної самоідентифікації виникає певна ідентичність, тобто сукупність повторюваних, відповідних саме цій особистості або певній соціальній групі характерних ознак (ідентитетів), наявність яких складає міру цього явища, а втрата ідентичності означає руйнування цілісності особистості.

Дисертант пропонує тлумачити соціокультурну ідентичність як міждисциплінарне поняття, яке поєднує історичні, політичні, економічні, соціальні, культурні, моральні та естетичні аспекти процесу соціокультурної самоідентифікації особистості.

В процесі соціокультурної самоідентифікації особистість оцінює себе і як окрему, специфічну частку певної спільноти (сім'ї, нації, соціально-професійної страти чи статево-вікової категорії людей), і як представника роду людського, тобто на рівнях одиничного, особливого та загального явища. Все це у свідомості пов'язане з формуванням образу "Я" за фізичними, психічними і соціокультурними параметрами особистості.

Протиріччя між цими параметрами образу "Я" за наявності здатності людини самоідентифікуватись в "актуальному Я" та "потенційному Я", тобто за умов адекватної оцінки своїх особистісних якостей і можливостей для подальшого самовдосконалення, є джерелом активізації волі й життєвої енергії індивіда, спрямованої на досягнення поставлених цілей і подолання власних недоліків. Отже, соціокультурна самоідентифікація не обмежена пасивним самопізнанням і самовизначенням особистості у соціокультурному просторі, але може бути важливим засобом активізації та підвищення вольової цілеспрямованості індивіда на стратегічні цілі у житті.

Підрозділ 2.2 - “Функції мови як засобу соціокультурної самоідентифікації особистості” – присвячений аналізу ролі і функцій мови в процесі соціокультурної самоідентифікації особистості.

Процес соціокультурної самоідентифікації особистості здійснюється завдяки мові як поєднання мовно-рефлексивних процесів пізнання, оцінювання, аналізу, акумуляції норм, цінностей, рольових настанов (ідентитетів) та комунікації в ході перетворення людського індивіда в особистість.

Використовуючи мову як засіб соціокультурної самоідентифікації, особистість проходить такі етапи в рамках цього процесу:

- розпізнавання (пізнання) цінностей, норм, рольових настанов, ідентитетів, що пропонуються соціумом та оточенням;

- свідома ідентифікація з цими цінностями, нормами, пріоритетами, смаками, зразками поведінки чи дистанціювання від них шляхом комунікації (реальної чи віртуальної);

- активне декларування засвоєних і привласнених цінностей, норм тощо з метою отримання підтвердження своєї ідентичності оточенням;

- отримання підтвердження, схвалення, позитивної оцінки своєї позиції оточенням шляхом реальної чи віртуальної комунікації.

Мова як засіб процесу соціокультурної самоідентифікації особистості виконує ряд функцій:

-

-

-

-

-

-

-

-

Розділ третій – “Мова як чинник консолідації української нації” – складається з двох підрозділів.

Підрозділ 3.1 - “Мова як засіб національної самоідентифікації українців” – присвячений аналізу сучасного стану національної самоідентифікації українців; досліджується механізм і особливості цього процесу за умов сучасної трансформації глобального соціокультурного простору.

Розглядається ієрархія національних цінностей та особливості українського світобачення і світосприйняття, які проявляються в процесі національної самоідентифікації громадян нашої держави. Аналізується специфіка процесу національної самоідентифікації українців, котра зумовлюється характером, закономірностями розвитку, унікальністю внутрішнього ладу українського суспільства, а також національно-культурними особливостями співіснування і взаємодії української і російської мови.

Зазначається, що за сучасних умов співіснування та активної взаємодії різних мов і культур, в українському суспільстві виникають принципово нові соціально-економічні й мовно-культурні відносини, які зумовлюють об’єктивні зміни в процесі національної самоідентифікації українців.

В підрозділі 3.2 – “Фактори оптимізації процесу мовної самоідентифікації особистості в Україні” – дисертант аналізує низку об’єктивних та суб’єктивних чинників, сукупність яких справляє значний вплив на розвиток процесу мовної самоідентифікації особистості.

Основними факторами оптимізації мовної самоідентифікації в Україні, на думку дисертанта, є розвиток громадянського суспільства, створення сприятливої політичної та соціально-економічної ситуації в країні, соціально-конструктивна та збалансована мовна політика держави; поширення розповсюдження державної мови, іноземних мов і мов національних меншостей в сферу масової культури, родинно-побутового спілкування, в офіційну та виробничу сфери; залежність підвищення соціального статусу та кар’єрного зростання особи від рівня володіння державною та іноземними мовами; підвищення мовної активності особи, націленості на взаємодію та співпрацю, розширення інтелектуальних можливостей особи (рефлексивних здібностей, механізмів інтеграції та диференціації досвіду), широка гуманітарна освіченість особи, ґрунтовна фахова підготовка.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні сутності мови як засобу соціокультурної самоідентифікації особистості. Зважаючи на особливості сучасної соціально-політичної трансформації суспільства у роботі поставлена мета різнобічно підійти до феномена мови як засобу і фактора консолідації українського суспільства.

Висновки дисертаційного дослідження можуть бути сформульовані таким чином:

1. Дослідження соціокультурної самоідентифікації особистості як процесу самопізнання й набуття особистістю певної сукупності ознак (цінностей, норм, стереотипів поведінки, традиційних форм діяльності, ментальних характеристик) тієї чи іншої спільноти і особливо оволодіння мовою (мовами) спільноти дозволило дати уявлення про свідоме включення індивіда до певної спільноти, про мовні й соціально-психологічні структури політичної, економічної та духовної солідарності, про шляхи формування партій, громадських рухів, об'єднань за інтересами та соціальним походженням індивідів.

2. Використання в дослідженні системного, структурно-функціонального та соціально-психологічного підходів дозволило розглянути соціокультурну самоідентифікацію особистості як складне соціальне явище, елементом якого є мовна самоідентифікація; визначити сутність і змістову спрямованість функцій мови як засобу самоідентифікації; отримати уявленя про мовну самоідентифікацію як соціальний процес і як форму активності сучасної особи, виявити особливості формування мотивації до мовної самоідентифікації і цільової спрямованості активності особи, визначити соціальні й особистісні, індивідуально-психологічні передумови мовної активності особистості в процесі соціокультурної самоідентифікації.

3. Соціокультурну самоідентифікацію можна визначити як прояв активності особистості в ході діяльності, спрямованої на задоволення її ціннісних, пізнавальних, економічних і духовних потреб шляхом самореференції й саморепрезентації як суб'єкта певного сектора соціокультурного простору. Процес самоідентифікації як спосіб набуття підтримки й збереження ідентичності, тобто відповідності певної системи ознак, що дозволяють зараховувати індивіда до того чи іншого типу людей, до тієї чи іншої соціальної групи, грунтується, з одного боку, на соціальному контролі за реалізацією експектацій (очікувань) оточення, а з іншого - на особистісних базових якостях індивіда, які уможливлюють певний різновид його діяльності, поведінки, стилю життя.

4. Зміст мовної самоідентифікації полягає в поєднанні мовно-рефлексивних процесів і свідомого активного використання особистістю мовних засобів при декларуванні привласнених цінностей, норм, пріоритетних смаків, поведінкових настанов та при отриманні схвалення (підтвердження) своєї ідентичності певним оточенням шляхом реальної чи віртуальної комунікації.

5. В основу класифікації видів самоідентифікації особистості покладено: цілеспрямованість самоідентифікації, просторові характеристики самоідентифікації, засоби самоідентифікації, механізм самоідентифікації. Перелічене в цій класифікації не є вичерпним і в подальшому з ускладненням соціального життя і зростанням людських потреб можливі її уточнення.

6. За сучасних умов лібералізації людських відносин відбуваються сутнісні зміни в соціокультурній самоідентифікації. Вона дедалі більше перетворюється на самоідентифікацію особистості, звільняючи людину від фатальної заданості свого образу і приналежності до тієї чи іншої соціальної групи за походженням чи біологічними ознаками. Соціальна самоідентифікація (групова, корпоративна, колективна) також має тенденцію до звуження, реалізовуючись у межах сім’ї, партнерів по роботі, бізнесу; на другий план відходить самоідентифікація з нацією, державою. Все це відображає складні соціальні процеси адаптації населення до сучасного стану розвитку суспільства, до нової ролі держави стосовно своїх громадян, до виникнення й поширення приватного сектора економіки.

7. На функціонування соціокультурної самоідентифікації громадян України найбільшою мірою впливає існуючий світовий порядок, соціально-політична трансформація й глобалізація, релігія, ідеологія, політика, рівень розвитку громадянського суспільства і правової держави, менталітет нації, світоглядні орієнтації людей та спрямованість їхньої соціальної активності.

8. Факторами оптимізації мовної самоідентифікації особистості в Україні виступають: витворення мовної єдності нації та створення сприятливого соціокультурного простору і залежності підвищення соціального статусу і кар’єрного зростання особи від рівня володіння державною та іноземними мовами; підвищення мовної активності особистості, широка гуманітарна освіченість, ґрунтовна фахова підготовка.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Статті у фахових виданнях

1.

2.

3.

4.

Публікації в інших виданнях

5. Кургузов А.О. Проблема соціокультурної самоідентифікації особи // Ідеологія державотворення і суспільствознавча наука: Тези доповідей на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції, присвяченій 10-річчю незалежності України. 31 травня 2001 року.- Запоріжжя: Просвіта, 2001.- С. 282-283.

6. Кургузов А.О. Процес соціокультурної самоідентифікації особи в Україні: сучасний стан та перспективи // Актуальні проблеми державного управління.- Випуск 1(7).- Дніпропетровськ, 2002.- С. 222-229.

7. Кургузов А.О. Роль національно-культурних особливостей мови // Збірник наукових праць за матеріалами наукової конференції студентів, аспірантів і молодих вчених 2003 року (Запоріжжя, 14-17 квітня 2003 р.).- Запоріжжя: ЗДУ, 2003.- С. 177-182.

АНОТАЦІЯ

Кургузов А.О. Мова як засіб соціокультурної самоідентифікації особистості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії.- Запорізький державний університет, Запоріжжя, 2004.

Дисертація являє собою соціально-філософське дослідження соціокультурної самоідентифікації особистості та ролі мови як засобу цього процесу. Розглянуто методологічний аспект дослідження процесу соціокультурної самоідентифікації як засобу механізму саморегуляції соціуму та певного виду активності соціальних суб'єктів.

Виявлено та проаналізовано категоріальний ряд, що відображає зміст соціокультурної самоідентифікації особистості. Виявлено логіку розвитку процесу соціокультурної самоідентифікації особистості в сучасному суспільстві і з’ясовано об'єктивні критерії типології самоідентифікації особистості.

Проаналізовано основні види соціокультурної самоідентифікації, до яких відносяться: цілеспрямована (консервативна та прогресивна) самоідентифікація, нецілеспрямована самоідентифікація, зовнішня самоідентифікація, внутрішня самоідентифікація, самоідентифікація шляхом деідентифікації - заперечення іншого “Я” та самоідентифікація шляхом самоподолання, самозаперечення, перегляду власної позиці, реконструювання власної ідентичності.

Розкрита сутність соціокультурної детермінації мовної самоідентифікації, на функціонування якої найбільшою мірою впливає існуючий світовий порядок, соціально-політична трансформація й глобалізація, релігія, ідеологія, політика, рівень розвитку громадянського суспільства і правової держави, менталітет нації, світоглядні орієнтації людей та спрямованість їхньої соціальної активності.

Виявлено та проаналізовано основні об’єктивні та суб’єктивні фактори оптимізації процесу мовної самоідентифікації особистості в Україні.

Ключові слова: мова, ідентичність, ідентифікація, мовна самоідентифікація, соціокультурний простір, суб’єкт самоідентифікації, об’єкт самоідентифікації.

АННОТАЦИЯ

Кургузов А.О. Язык как средство социокультурной самоидентификации личности. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. – Запорожский государственный университет, Запорожье, 2004.

Диссертация представляет собой социально-философское исследование процесса социокультурной самоидентификации личности и роли языка как средства этого процесса. Рассматривается методологический аспект исследования социокультурной самоидентификации личности как определенного вида активности социальных субъектов и как средства механизма саморегуляции социума.

Проблема изучения феномена социокультурной самоидентификации имеет междисциплинарний и многоаспектный характер. В научной литературе выделяются психологические, социальные, политические, возрастные, культурные аспекты исследования социокультурной самоидентификации личности как социального процесса. Раскрытие социальной сущности самоидентификации в современной литературе носит узко профессиональный характер: отсутствует системное представление о структуре социокультурной самоидентификации и социальной значимости этого процесса как формы социальной активности современной личности.

Философская рефлексия социокультурной самоидентификации личности осуществлялась с помощью таких методологических средств, как: системный подход, согласно которому социокультурная самоидентификация личности рассматривается как сложное социальное явление, елементы которого - части единого целого; структурно-функциональный подход, в рамках которого определяется сущность и содержательная направленность функций языка как средства социокультурной самоидентификации личности; социально-психологический подход, который позволяет исследовать объективное содержание и субъективное восприятие индивидами процессов национальной и персональной самоидентификации в зависимости от ракурса рассмотрения предмета исследования.

Раскрыта логика развития процесса социокультурной самоидентификации личности в современном обществе и выделены критерии типологии самоидентификации. Проанализированы основные виды социокультурной самоидентификации личности, к которым относятся: целенаправленная (консервативная и прогрессивная) самоидентификация, нецеленаправленная самоидентификация, внешняя самоидентификация, внутренняя самоидентификация, самоидентификация путем деидентификации - отрицания другого “Я” и самоидентификация путем самопреодоления, самоотрицания, пересмотра собственной позиции, реконструирования собственной идентичности.

В диссертации определено, что функциями языка как средства социокультурной самоидентификации личности являются: идентификация людей в рамках социальной группы, этнического (национального) сообщества; обеспечение гармонизации интересов личности и определенного языкового сообщества; хранение и трансляция социального опыта и культурного достояния; регулирование и регламентация общественных отношений.

Раскрыта сущность социокультурной детерминации языковой самоидентификации, на функционирование которой в наибольшей степени влияет существующий мировой порядок, социально-политическая трансформація и глобализация, религия, идеология, политика, уровень развития гражданского общества и правового государства, менталитет нации, мировоззренческие ориентации личности и направленность ее социальной активности.

Выявлены и проанализированы основные объективные и субъективные факторы оптимизации процесса языковой самоидентификации личности в Украине.

Ключевые слова: язык, идентичность, идентификация, языковая самоидентификация, субъект самоидентификации, объект самоидентификации, социокультурное пространство.

SUMMARY

Kurguzov A. O. Language as a Means of Socio-cultural Self-identification of a Personality. – Manuscript.

Dissertation for academic degree of Candidate of Philosophic Science on speciality 09.00.03 – social philosophy and philosophy of history. – Zaporizhzha State University, Zaporozhzha, 2004.

The dissertation represents social-philosophical research of phenomenon of socio-cultural self-identification of personality and the role of language as unique means of this process. Methodological aspect of research of self-identification as self-regulation mechanism of society and definite type of social subject’s activity has been represented.

The categories that reflect the meaning of self-identification of a personality by means of language have been named and analyzed. The logic of self-identification of a personality in modern society has been distinguished and the criteria of classification of this process have been found out.

The main types of self-identification of a personality have been analyzed. They are: internal self-identification, external self-identification, focused self-identification, non-focused self-identification, personal re-identification, personal de-identification.

The main factors of optimization of language self-identification in Ukraine have been discovered and analyzed. The essence of socio-cultural determination of language self-identification has been revealed. Language self-identification is mostly influenced by the current world disposition, social-political transformation and globalization, religy, ideology, mentality, social subjects’ world outlook and activity, civic society.

Key words: language, identity, identification, subject of self-identification, object of self-identification, language self-identification, socio-cultural environment.