УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

КОРОЛЬ Богдан Олегович

УДК 338.33.009.12

РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ КОНКУРЕНЦІЇ НА ОСНОВІ ТОВАРНОЇ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА

Спеціальність 08.02.03 – організація управління, планування і регулювання економікою

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

РІВНЕ – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Українському державному університеті водного господарства та природокористування Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

ГУМЕНЮК ВІТАЛІЙ ЯКОВИЧ,

Український державний університет водного господарства та природокористування МОН України, завідувач кафедри трудових ресурсів і підприємництва.

Офіційні опоненти: 1. Доктор економічних наук, професор

БАШНЯНИН ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ,

Львівська комерційна академія МОН України,

завідувач кафедри економічної теорії.

2. Кандидат економічних наук, доцент

ЛИСЮК ВОЛОДИМИР МИТРОФАНОВИЧ,

Інститут проблем ринку і економіко-екологічних досліджень НАН України,

заступник завідувача відділом ринкових механізмів та структур.

Провідна установа: Донецька державна академія управління МОН України, кафедра загального та адміністративного менеджменту.

Захист відбудеться “11” червня 2004 року о 1500 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради
К 47.104.03 в Українському державному університеті водного господарства та природокористування за адресою:

33000, м. Рівне, вул. Соборна, 11.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Українського державного університету водного господарства та природокористування за адресою:

33000, м. Рівне, вул. Приходька, 75.

Автореферат розісланий “7” травня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради, к.е.н., доцент Ковшун Н.Е.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Україна уже більше десяти років перебуває в стані перманентних ринкових трансформацій, але й досі не отримала статус країни з ринковою економікою. Рівень розвитку ринкової системи визначається насамперед наближенням і досягненням досконалої конкуренції – такого типу ринку, коли є багато виробників (продавців) і споживачів (покупців). Головним напрямом досягнення досконалої конкуренції є диверсифікація господарської діяльності підприємств – розширення номенклатури і асортименту товарів. Саме завдяки диверсифікації розв’язуються такі важливі задачі: в інтересах суспільства – розвивається конкуренція і, відтак, підвищується ефективність ринкової системи; в інтересах суб’єктів підприємництва – зменшуються ризики і підвищується фінансова стабільність; для споживачів збільшується кількість альтернатив купівлі і розширюється коло задоволених потреб.

Актуальність і важливість розв’язання зазначених задач в Україні зумовлені такими обставинами: а) в результаті довголітньої радянської політики концентрації і спеціалізації виробництва уніфікованої продукції успадковані вузькопрофільні підприємства, реструктуризація яких здійснюється повільно і малоефективно; б) велика мінливість умов господарювання і, відповідно, надмірні ризики стримують розвиток підприємництва.

Розвитку диверсифікації і конкуренції приділяється велика увага в наукових працях добре відомих зарубіжних вчених – І. Ансоффа, Ф. Гаєка, Дж. К. Гелбрейта, Ф. Котлера, Ж.-Ж. Ламбена, Г. Марковіца, Ф. Пані, В. Парето, М. Портера, Дж. Робінсон, П. Самуельсона, А. Сміта,
А. Стрікленда, А. Томпсона, Е. Чемберліна, В. Шарпа й ін. Натомість в Україні, попри особливості й актуальність розвитку ринкових відносин, наукові праці в цьому напрямку є рідкісними; окремі аспекти диверсифікації і конкуренції висвітлюються переважно в контексті споріднених проблем – маркетингу, стратегічного планування, інноваційної діяльності підприємств тощо. З огляду на ці обставини особливої уваги заслуговують наукові праці О. Амоші, В. Андрійчука, В. Базилевича,
Г. Башнянина, І. Бланка, В. Вітлінського, В. Геєця, В. Герасимчука, Г. Губерної, Г. Кіндрацької,
М. Козоріз, О. Лапко, В. Лисюка, І. Лукінова, С. Наконечного, А. Наливайка, С. Мочерного,
А. Мельник, А. Пересади, В. Павлова, Б. Пасхавера, О. Поважного, О. Устенка, М. Чумаченка,
О. Ястремського й ін.

Невирішеними залишаються питання: а) ідентифікації й оцінювання диверсифікації та її впливу на конкурентне середовище; б) об’єктивного оцінювання й антимонопольного регулювання конкуренції з урахуванням диверсифікації господарської діяльності учасників ринку; в) вибору стратегій і організаційних форм інтеграції диверсифікованого виробництва, які сприяють стабілізації підприємництва і розвитку конкуренції тощо.

Викладені вище обставини зумовили вибір теми дисертаційної роботи, мету, об’єкт, предмет та основні завдання дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота відповідає науковому напряму координаційного плану № 68 “Економічні проблеми розбудови державності України: важелі та стимули розвитку господарських систем”, затвердженого наказом Міносвіти України № 37 від 13.02. 1997 р., та головним напрямам наукової діяльності Українського державного університету водного господарства та природокористування і тісно пов’язана з виконанням таких науково-дослідних робіт: “Управління природокористуванням і матеріальними ресурсами”, “Трансформація ринкових відносин і відтворення людського капіталу в Україні”.

Мета дослідження: розробка науково-методичних основ оцінювання, моніторингу і регулювання конкуренції на основі розвитку товарної диверсифікації.

Головні завдання дослідження:

·

·

·

·

·

Об’єкт дослідження: диверсифікація і конкуренція на продовольчому ринку.

Предмет дослідження: оцінювання і регулювання конкуренції на основі товарної диверсифікації.

Методологічні основи дослідження: закони й закономірності конкуренції, “портфельна” теорія, інші теорії і концепції зарубіжних та вітчизняних вчених.

Методи дослідження: системного аналізу, формалізації і матричного моделювання, порівняльного аналізу і синтезу, економіко-математичного та алгоритмічного моделювання, математичної статистики.

Інформаційна база дослідження: державні та галузеві нормативні акти, офіційні дані Держкомстату України, матеріали обліку і звітності організацій хлібопекарської галузі харчової промисловості Рівненської області, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, особисті розрахунки і узагальнення автора.

Наукова новизна здобутих результатів.

1. Розвинуто теоретичні основи диверсифікації, в тому числі: а) виділені ієрархічні рівні (підприємство – ринок) та її види за стадіями кругообороту виробничого капіталу (джерел постачання, асортименту продукції, каналів розподілу і способів товаропросування); б) виявлені мотиви диверсифікації з позицій макроекономіки (поліпшення конкуренції), суб’єктів господарювання (зменшення ризиків і підвищення стабільності фінансово-господарської діяльності) та споживачів (ширше задоволення потреб).

2. Вперше запропоновано і обґрунтовано доцільність застосування системи нових показників конкуренції: а) коефіцієнт монополізації ринку (за аналогією з індексом Джині в соціальній статистиці), який, на відміну від індексу Герфіндаля – Гіршмана, відображає частки усіх суб’єктів конкуренції на певному ринку; б) коефіцієнт монопольності домінанта – його впливу на конкуренцію з урахуванням структури товарного ринку; в) коефіцієнти децильного розподілу ринку між суб’єктами конкуренції – концентрації ринку, диференціації, локалізації, фондів.

3. Вперше обґрунтовано функціональну залежність (формулу) рівня конкуренції від однорідної товарної диверсифікації виробництва – кількості найменувань продукції аналогічного призначення.

4. Удосконалено й адаптовано основи “портфельної” теорії до особливостей регулювання диверсифікації виробництва з метою стабілізації діяльності суб’єктів господарювання, зокрема: а) систематизовано головні критерії, умови і сформовано алгоритм вибору та реалізації стратегії диверсифікації; б) на базі оптимізаційних моделей Г. Марковіца розроблено алгоритм і систему цільових функцій та обмежень формування портфеля продукції з урахуванням виробничих потужностей, структури собівартості виробництва і попиту на продукцію.

5. Розвинуто теоретичні основи вибору прийнятних організаційних форм поєднання переваг диверсифікації і спеціалізації виробництва в межах антимонопольного законодавства – створення центрів стратегічного господарювання у формі предметно спеціалізованих підрозділів (на засадах комерційного розрахунку) і дочірніх підприємств, а також об’єднання різнопрофільних спеціалізованих підприємств.

Практичне значення здобутих результатів.

1. Основні поняття, типологія, мотиви і наслідки диверсифікації, її вплив на конкурентне середовище можуть слугувати підґрунтям подальших наукових досліджень та розробки механізмів стимулювання диверсифікаційних процесів в Україні.

2. Система показників конкуренції є передумовою вирішення таких практичних завдань розвитку конкуренції: а) об’єктивнішого законодавчого нормування і антимонопольного регулювання конкуренції за коефіцієнтами монополізації і монопольності домінанта; б) забезпечення “прозорості” товарних ринків завдяки оприлюдненню показників конкуренції – концентрованої інформації для суб’єктів підприємництва, на основі якої можна обирати альтернативи розміщення інвестицій, “входу” чи “виходу” з певного ринку.

3. Впровадження організаційних форм поєднання переваг диверсифікації і спеціалізації діяльності суб’єктів господарювання сприятиме розвитку конкуренції і водночас стабілізації їх фінансових результатів та зниженню несистематичних ризиків.

Про практичне значення здобутих результатів свідчить застосування окремих рекомендацій в Рівненському обласному територіальному відділенні Антимонопольного комітету України (довідка № 01/10-1093-04 від 20.10.03 р.), на ВАТ “Рівнехліб” (довідка № 910 від 27.10.03 р.) та ВАТ “Поліссяхліб” (довідка № 130 від 22.10.03 р.).

Ряд положень дисертації було використано в навчальному процесі при викладанні дисциплін “Інвестиційний менеджмент”, “Маркетингові дослідження на ринку товарів і послуг”, “Управління ризиками” для студентів базових напрямків “Менеджмент” та “Економіка і підприємництво”, в робочих програмах за названими дисциплінами, що підтверджується відповідними довідками та опублікованими методичними розробками.

Особистий внесок здобувача. Всі результати дисертаційних досліджень автор здобув самостійно. З наукових робіт, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї, положення і розрахунки, які є результатом роботи дисертанта і становлять його індивідуальний внесок.

Апробація результатів дисертації. Результати виконаних досліджень, висновки і рекомендації, викладені в дисертації, доповідались на міжнародній науково-практичній конференції “Підприємництво в Україні: проблеми і шляхи розвитку” (Львів, 2000), міжнародній науково-технічній конференції “Водне господарство: економіка, екологія, менеджмент” (Рівне, 2000), ІІІ міжнародній науково-практичній конференції М-266 “Маркетинг та логістика в системі менеджменту” (Львів, 2000), міжнародній науково-методичній конференції “Актуальні проблеми підготовки фахівців за умов реструктуризації органів регіонального управління”, (Рівне, 2000), міжнародній науково-практичній конференції “Системи обліку в Україні: трансформація до міжнародної практики” (Хмельницький, 2001), міжнародній науково-технічній конференції “Актуальні проблеми водного господарства та природокористування” (Рівне, 2002) та науково-практичних конференціях викладачів, аспірантів і студентів УДУВГП.

Публікації. Результати досліджень за темою дисертації опубліковані у 14 наукових статтях (3,04 друк. арк.), з них 6 – у фахових виданнях. Здобувачу особисто належить 2 друк. арк.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел інформації. Зміст викладено на 161 сторінці друкованого тексту, у тому числі в 30 таблицях і 30 рисунках. Бібліографія складається зі 161 назви на 13 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження; визначено мету, предмет і об’єкт дослідження; сформульовано завдання, відображено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

В першому розділі “Теоретичні засади диверсифікації виробництва і розвитку конкуренції” проаналізовані та конкретизовані концептуальні положення і головні чинники розвитку конкуренції на основі диверсифікації діяльності суб’єктів господарювання, а також виявлені тенденції й проблеми, які стримують розвиток цих процесів.

В спеціальній літературі найпоширенішим є тлумаченням конкуренції як процесу – суперництва (боротьби) між товаровиробниками за отримання найвищих прибутків та інших вигод. Таке поняття є неповним і не може слугувати методологічною основою системного дослідження і регулювання конкуренції. Зокрема, в ньому ігнорується структурна складова системи конкуренції, наявність посередників і контрагентів “товаровиробників” – покупців, без яких не може бути “суперництва”. До того ж воно не кореспондується із загальновизнаною класифікацією ринків за двома ознаками конкуренції – кількістю продавців і кількістю покупців. Тому в даній роботі конкуренція розглядається в ширшому сенсі – як система відносин між учасниками ринку (продавцями і покупцями), кожен з яких може вільно вибирати альтернативу продажу чи купівлі товарів. Атрибутами цієї системи, як і будь-якої іншої, є: а) певна структура – співвідношення між кількістю учасників товарообміну та їх частками на відповідному ринку; б) відносини між учасниками ринку (структурними складовими системи) – процеси суперництва, основаного на пропозиції кращої альтернативи продажу і купівлі товарів. Чим більше альтернативних пропозицій з боку продавців і покупців, тим вищий рівень конкуренції.

Конкуренція є системою відкритою і саморегульованою у визначених межах. Відкритість системи полягає в появі нових учасників і виході з ринку інших, що спричиняє зміну її структури, співвідношення між попитом і пропозицією і, відтак, між якістю і ціною товарів. Завдяки відкритості системи відбувається її саморегулювання: врівноважуються попит і пропозиція, усувається надприбутковість і таким чином посилюється суперництво за краще співвідношення між якістю і ціною товарів. Ефективність саморегулювання залежить насамперед від “прозорості” ринку – поінформованості чинних і потенційних учасників конкуренції про стан і динаміку системи, а також від зовнішніх умов функціонування системи, які визначаються і регулюються державними органами. Метою державного регулювання зовнішніх умов конкуренції є забезпечення ефективного саморегулювання – режиму вільної конкуренції, до основних ознак якої належать: а) багато альтернатив купівлі-продажу – продавців і покупців різних товарів; б) вільний вхід, вихід з ринку суб’єктів господарювання; в) відсутність змови між продавцями, з одного боку, і між покупцями – з другого та інших проявів недобросовісної конкуренції.

Основний зміст і проблеми регулювання найповніше простежуються на кібернетичній моделі (рис. 1), де об’єктом регулювання є конкуренція (ОР). Вхід системи {х} складається з множини факторів, які впливають на досконалість конкуренції. Вихід керованої системи характеризує множина кількісних і якісних параметрів досконалості конкуренції – {y}.

Умовні позначення:

{х} – множина факторів впливу на конкуренцію; {y} – множина факторів, які характеризують досконалість конкуренції; y – фактори досконалості конкуренції, які підлягають оцінюванню;
{z} – множина показників досконалості конкуренції; {zt}, {zt-1} – множина показників досконалості конкуренції відповідно в періоди t і t-1; {zt+1} – множина показників бажаного рівня конкуренції; {Uy} – множина механізмів впливу державного органу регулювання на вхід системи; {П} – засоби оприлюднення множини {z}.

Рис. 1. Модель системи державного регулювання конкуренції

В зворотному зв’язку орган вимірювання (ОВ) фіксує інформацію про зміну виходу
системи – у, а також її перетворює в зручну для використання форму – показники {z}. Множина {z} передається інформаційному органу (ІО) для оприлюднення за допомогою засобів масової і спеціальної інформації {П}. На підставі множини показників досконалості конкуренції {z} в період t судять про зниження чи зростання конкуренції. За умови, що {zt} {zt-1}, оброблена інформація про стан виходу системи надається органу планування (ОП), інакше – в державні органи регулювання (ДОР). В цей же елемент системи регулювання надходить також програмна інформація {zt+1} від ОП про необхідний стан виходу системи в період t+1. Множина {Uy} складається з таких основних з метою створення сприятливих умов для саморегулювання системи і приросту факторів {х}: а) кон’юнктурної політики держави в економіці; б) структурної політики держави; в) роздержавлення і приватизації; г) державного підприємництва; д) державних замовлень і державних контрактів.

Згідно з наведеною схемою першочерговими науково-методичними проблемами регулювання конкуренції є: а) розробка показників об’єктивного оцінювання та моніторингу конкуренції з метою забезпечення поінформованості чинних і потенційних учасників ринку і, окремо, для нормування і регулювання конкуренції – {z}; б) виявлення основних чинників розвитку конкуренції і їх впливу на конкурентне середовище {x}; в) вибір прийнятних організаційних форм і способів впливу на розвиток конкуренції.

Альтернативність пропозиції залежить від кількості учасників ринку і видів товарів у кожного з них – тобто від товарної диверсифікації Розбіжності в поняттях диверсифікації, які зустрічаються в спеціальній літературі, зумовлені насамперед тим, що вона розглядається в різних наукових працях в контексті дослідження того чи іншого об’єкта або виду діяльності – стосовно товарного чи фінансового ринку, продукції підприємства чи джерел матеріально-технічного постачання тощо (рис. 2). В дисертації досліджується лише товарна диверсифікація (в контексті конкуренції на товарних ринках) як урізноманітнення товарів і товарообмінних операцій. Залежно від ієрархічного рівня у відносинах “підприємство – ринок” розмежовано два взаємозв’язаних поняття: 1) товарна диверсифікація виробництва (надалі виробнича) – розширення номенклатури й асортименту товарів; 2) диверсифікація товарного ринку (надалі – ринкова) – збільшення торговельних альтернатив, з одного боку, купівлі, з другого – продажу товарів.

Рис. 2. Класифікація видів диверсифікації

Ринкова диверсифікація залежить від виробничої та кількості учасників ринку (виробників, посередників і споживачів). В свою чергу, з метою зменшення диверсифікованих ризиків і стабілізації фінансово-господарської діяльності підприємства диверсифікують (окрім товарів): джерела і умови постачання засобів виробництва, нематеріальні активи, канали розподілу і способи стимулювання збуту продукції тощо.

Попри невпинну і швидку товарну диверсифікацію в розвинутих країнах і на світовому ринку, у вітчизняній історії її темпи були нерівномірними й повільними. За інтенсивністю і характером диверсифікація в післявоєнні часи можна виділити такі періоди: 1) до середини 60-х років зростали обсяги й асортимент товарів переважно виробничого призначення на основі будівництва вузькоспеціалізованих підприємств-гігантів; 2) в кінці 60-х років прискорилася диверсифікація товарів індивідуального споживання, завдяки появі під адміністративним тиском “підсобних господарств” і цехів “товарів народного споживання” на великих промислових підприємствах, незалежно від їх галузевої спеціалізації; 3) на початку 90-х років – різкий спад обсягів виробництва на вузькоспеціалізованих підприємствах, широка експансія імпортних товарів. На сьогодні значно зросла ринкова диверсифікація – насамперед завдяки розвитку торгівлі та імпорту іноземних товарів. До основних причин повільної диверсифікації товарів вітчизняного виробництва належать: а) несприятливі умови для заснування підприємств малого і середнього бізнесу (збільшення кількості товаровиробників); б) відсутність спеціальних механізмів стимулювання наявних підприємств до освоєння нової продукції; в) непрозора і недосконала конкуренції та малоефективні механізми антимонопольного регулювання.

У другому розділі “Оцінювання і державне регулювання розвитку конкуренції на основі товарної диверсифікації” досліджено науково-методичні проблеми і концепції оцінювання та нормативно-правового регулювання розвитку конкуренції на основі товарної диверсифікації.

Оцінювання конкуренції має відповідати концепції державного регулювання конкуренції між суб’єктами ринку. У світовій практиці використовують дві концепції антимонопольної політики: структурна і регулятивна. Звідси і виникнення двох концептуальних моделей антимонопольного регулювання – американської (США, Канада, Аргентина, Японія) і європейської (країни – члени ЄС, Австралія). Американська модель антимонопольного регулювання полягає в реалізації політики, спрямованої проти монополії як структурної одиниці (структурний напрям). Антимонопольна політика у країнах ЄС базується на контролі та регулюванні структурних часток домінантів конкурентного середовища. Відповідно до цих концепцій в теорії і світовій практиці зазвичай застосовується два показники конкуренції: 1) індекс Герфіндаля – Гіршмана; 2) частка домінанта на ринку. Перший з них зовсім не відображає структуру конкурентного середовища, другий – частково, лише частки трьох або п’яти найпотужніших конкурентів.

Тому в роботі розроблено науково-методичні основи оцінювання конкуренції з урахуванням: а) структури ринку, яка визначається кількістю учасників і розподілом належних їм ринкових часток; б) розміру ринкової частки монополіста (домінантів ринку) і її співвідношення з ринковими частками інших суб’єктів господарювання. У відповідності до цих положень введені поняття “монополізації” і “монопольності”. Монополізація – це збільшення диференціації часток суб’єктів конкуренції. Монопольність домінанта – досягнення та збереження або посилення суб’єктом господарювання монопольного (домінантного) становища на товарному ринку.

На основі вище викладених теоретичних засад та математичних аналогій в теорії структурного аналізу доходів населення розроблена і апробована система нових, об’єктивніших показників конкуренції: 1) коефіцієнт концентрації ринку (аналогія – індекс Джині і крива Лоренца); 2) коефіцієнт монополізації; 3) коефіцієнт монопольності домінанта; 4) показники децильного чи іншого рівноінтервального розподілу часток ринку – диференціації, локалізації, фондів.

Коефіцієнт концентрації ринку визначається за формулою:

, (1)

або в графічному відображенні (рис. 2):

, (2)

де Yk – частка конкурентів в k-му інтервалі (децилі); Pk – ринкова частка конкурентів в k-му інтервалі; cum Pk – кумулятивна ринкова частка; n – кількість інтервалів розподілу.

Рис. 2. Графічна інтерпретація коефіцієнта концентрації ринку (аналогія – “крива Лоренца”)

Він відображає нерівномірність розподілу ринку між учасниками конкуренції. При рівномірному розподілі значення коефіцієнта наближаються до 0 (площа S1 0) і, відповідно, загострюється конкуренція між “рівносильними” учасниками. При збільшенні часток домінантів, а отже, посиленні їх впливу на інших конкурентів, значення коефіцієнта наближаються до 1. У випадку повної монополізації ринку 2S2 0, а G 1.

Натомість, якщо ринок розподілений рівномірно (G 0), але кількість конкурентів невелика, то й кількість альтернатив купівлі/продажу буде малою, а можливості змови між ними – досить великими. Цей недолік усувається при застосуванні коефіцієнта монополізації ринку, який враховує і структуру, і кількість учасників ринку. Він визначається за такою формулою:

, (3)

де т – кількість конкурентів; Рj – частка ринку j-го конкурента, %.

Завдяки збільшенню кількості конкурентів (т ) зростає альтернативність купівлі/продажу товарів і унеможливлюється змова між ними.

Сила впливу домінанта залежить не лише від його частки, а й від загальної структури ринку, наявності на ньому близьких за силою впливу конкурентів. Тому доцільно застосовувати коефіцієнт монопольності домінанта, який враховує названі фактори, і визначається за формулою:

, (4)

де Pтах – частка ринку найпотужнішого домінанта, %.

Можливі значення коефіцієнтів kМ і kД можуть перебувати в межах від 0 до 100. Збільшення їх величин засвідчуватиме відповідно зростання монополізації ринку та збільшення монопольної влади домінанта.

В загальній схемі регулювання конкуренції (див. рис. 1) ці коефіцієнти входили б до множини {z} і в результаті обробки інформації на виході системи були б основою для прийняття рішень ДОУ (Антимонопольним комітетом України) за принципом зростання конкуренції (kД 0) та забезпечення “прозорості” ринку.

Апробація розробленої системи показників на прикладі ринку хліба і хлібобулочних виробів засвідчує: а) практичну доступність її застосування; б) об’єктивне відображення динаміки конкуренції (табл. 1). Числові значення показників відображають надзвичайно високий рівень монополізації досліджуваного ринку, що також підтверджується стабільним зменшенням кількості його суб’єктів (13 – у 2002 р. проти 21 – у 1998 р.).

Коефіцієнти монополізації і монопольності домінанта варто використовувати як основні для: а) нормування граничних значень ринкових часток домінантів ринку і антимонопольного регулювання; б) забезпечення “прозорості” товарних ринків завдяки оприлюдненню числових параметрів конкуренції, на основі чого суб’єкти господарювання обиратимуть альтернативи розміщення інвестицій, “входу” чи “виходу” з ринку. Інші показники можна використовувати як допоміжні в поглибленому аналізі ринкової структури, зокрема: а) коефіцієнт концентрації ринку, індекс Герфіндаля-Гіршмана та коефіцієнт варіації часток – для оцінювання структури ринку;
б) коефіцієнти диференціації, фондів та локалізації – для аналізу концентрації ринкових часток в інтервальному розподілі; в) коефіцієнт подібності – для моніторингу структурних змін конкурентного середовища.

Одним із головних атрибутів ринку досконалої конкуренції є велика кількість товаровиробників (продавців) і споживачів. Її рівень визначатиметься потенційним стиканням інтересів конкурентів – суб’єктів ринку, які продають (купують) товари одного асортименту.

Таблиця 1

Показники конкуренції на ринку хліба і хлібобулочних виробів Рівненського району Рівненської області впродовж 1998 –2002 рр.

№ з/п | Показник | Роки

1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7

1. | Коефіцієнт диференціації (k10) | 59,000 | 28,000 | 383,000 | 421,000 | 413,000

2. | Коефіцієнт концентрації ринку (G) | 0,825 | 0,839 | 0,843 | 0,830 | 0,798

3. | Коефіцієнт фондів (kф) | 0,003 | 0,002 | 0,002 | 0,002 | 0,002

4. | Коефіцієнт локалізації (Lk)

1 | 0,021 | 0,021 | 0,019 | 0,017 | 0,013

2 | 0,021 | 0,021 | 0,019 | 0,017 | 0,019

3 | 0,021 | 0,021 | 0,026 | 0,017 | 0,026

4 | 0,021 | 0,035 | 0,044 | 0,025 | 0,026

5 | 0,086 | 0,057 | 0,057 | 0,034 | 0,031

6 | 0,142 | 0,107 | 0,057 | 0,048 | 0,039

7 | 0,161 | 0,154 | 0,063 | 0,068 | 0,071

8 | 0,295 | 0,304 | 0,179 | 0,282 | 0,359

9 | 1,043 | 0,572 | 1,019 | 1,835 | 3,227

10 | 8,189 | 8,708 | 8,517 | 7,657 | 6,189

5. | Індекс Герфіндаля-Гіршмана (HHI), %2 | 3552,600 | 3806,120 | 4064,040 | 4021,700 | 4190,160

6. | Коефіцієнт варіації часток (cvp), % | 260,451 | 270,970 | 266,366 | 249,032 | 219,495

7. | Коефіцієнт подібності (в поточному році з попереднім) (Ld п–б), проценто-пункти | 1,033 | 1,044 | 0,561 | 0,400

8. | Коефіцієнт монополізації ринку (kМ), % | 3,929 | 3,993 | 4,437 | 4,880 | 6,142

9. | Коефіцієнт монопольності домінанта (kД), % | 41,421 | 38,744 | 42,742 | 39,071 | 39,525

Максимальну кількість випадків одноразового стикання інтересів між кожною парною комбінацією конкурентів можна визначити на основі суми арифметичної прогресії. У відповідності до цих положень рівень конкуренції (К) між продавцями (покупцями) залежить від їх кількості (к) і рівня однорідної товарної диверсифікації на певному товарному ринку, тобто:

, (5)

де – середньоринковий рівень однорідної товарної диверсифікації (асортимент товарів одного функціонального призначення) одного продавця (покупця), Ді – рівень однорідної диверсифікації товарів, з якими конкурує на ринку і-й продавець (покупець).

Отже, чим вищим є рівень однорідної товарної диверсифікації виробництва суб’єктів господарювання і наближається до рівня однорідної товарної диверсифікації ринку, тим вищим буде рівень конкуренції між ними. Ця формалізована залежність слугуватиме підставою для державної підтримки малого і середнього бізнесу та розробки концепції стимулювання розвитку диверсифікаційних процесів. Відповідно у системі державного регулювання конкуренції (див. рис. 1) елементами множини входу {х}, які підлягають виміру, будуть кількість конкурентів і рівень товарної диверсифікації їх виробництва.

Систему показників конкуренції також адаптовано для оцінювання рівня товарної диверсифікації окремих суб’єктів господарювання. На прикладі найбільших товаровиробників ринку хліба і хлібобулочних виробів (ВАТ “Рівнехліб” і “Поліссяхліб”) виявлено, що ці суб’єкти ринку збільшили рівень товарної диверсифікації, що загалом позитивно вплинуло на конкуренцію.

В третьому розділі “Організаційні форми і стратегії диверсифікації діяльності підприємств” розроблено науково-методичні основи вибору організаційних форм і стратегії диверсифікації виробництва та оптимізації товарного “портфеля” підприємства

На старті ринкових трансформацій Україні отримала у спадок частину радянської системи вузькоспеціалізованих підприємств-гігантів, тобто монопольну і незбалансовану виробничу структуру, повільні темпи реструктуризації яких гальмуються дефіцитом інвестицій. У зв’язку з цим постала потреба виявлення ефективних організаційних форм поєднання переваг спеціалізації і диверсифікації, що сприяло б розвитку конкуренції і водночас стабілізації фінансових результатів суб’єктів підприємництва та зниженню собівартості продукції.

Оскільки основною ознакою спеціалізації є виготовлення обмеженої кількості видів продукції, то її вважають протилежністю виробничій диверсифікації. В дійсності диверсифікацію можна органічно поєднати з предметною та подетальною спеціалізацією шляхом виділення центрів стратегічного господарювання (ЦСГ) у формі предметно спеціалізованих підрозділів (на основі комерційного розрахунку) і дочірніх підприємств, кожен з яких має виготовляти і реалізовувати товари певного призначення.

Поєднання переваг спеціалізації та диверсифікації шляхом інтеграції відбувається на якісно вищому рівні: об’єднані підприємства зберігають оперативну самостійність щодо виробництва і реалізації продукції та конкурентні позиції на товарних ринках. Проте, при об’єднанні однопрофільних підприємств нові господарські утворення можуть монополізувати ринок. У таких випадках ДОР зобов’язаний контролювати і призупиняти створення подібних об’єднань, якщо коефіцієнт монопольності домінанта kД перевищує встановлену законодавством норму. Тому лише при об’єднанні різнопрофільних спеціалізованих підприємств інтеграційний напрям розвитку диверсифікації сприятиме: а) здешевленню продукції і ширшому задоволенню потреб споживачів; б) посиленню конкуренції і зменшенню несистематичних ризиків її суб’єктів.

Залежно від рівня виробничої диверсифікації і рівня ринкової конкуренції можливі такі організаційні форми диверсифікації виробництва підприємств (об’єднань): 1) функціональна (U-форма); 2) матрична; 3) філіальна (М-форма); 4) конгломератна (Н-форма). На вибір одної з них впливають два фактори:

1) рівень конкуренції на ринку, який можна оцінити з використанням коефіцієнтів монополізації ринку і монопольності домінанта;

2) рівень диверсифікації виробництва окремого суб’єкта/об’єднання, який можна оцінити за показниками, аналогічними з показниками конкуренції (рис. 3).

Рис. 3. Організаційні форми диверсифікації виробництва

Успішна реалізація проектів диверсифікації вимагає чіткої взаємодії всіх підсистем, що досягається завдяки повноті оцінювання виробничо-господарського потенціалу, аналізу та реагування на зміни у зовнішньому середовищі підприємства. Це становить основу пропонованої концепції стратегічного управління проектами диверсифікації (див. рис. 4) і вирізняє від інших концепцій системністю та повнотою аналізу внутрішнього і зовнішнього середовищ організації, ситуаційним характером управління.

Одним із перших етапів управління проектами диверсифікації, який вимагає прийняття рішень, визначено формування цілей і напрямків диверсифікаційного розвитку. На етапі формування раціонального виробничого портфеля як вихідну взято модель оптимізації портфеля цінних паперів Г. Марковіца. На відміну від управління портфелем фінансових активів, при оптимізації виробничого портфеля в цільовій функції і обмеженнях враховується зміна собівартості у зв’язку зі зміною обсягів виробництва і реалізації продукції, ринковий попит і наявні виробничі потужності (рис. 5).

Апробацію моделі (див. рис. 5) здійснено на прикладі ВАТ “Рівнехліб” і “Поліссяхліб”, в результаті чого сформовано їх оптимальні виробничі програми за критеріями максимуму прибутку і мінімуму портфельного ризику з використанням відповідних обмежень.

Рис. 4. Вибір і реалізація стратегії диверсифікації на підприємстві

Рис. 5. Формування моделі оптимізації диверсифікованого портфеля

ВИСНОВКИ

1. Диверсифікація є основним чинником розвитку конкуренції, зниження диверсифікованих ризиків, підвищення стабільності підприємницької діяльності та повнішого задоволення потреб споживачів. Натомість, диверсифікація виробництва і товарних ринків та її вплив на конкуренцію залишаються малодослідженими, в тому числі: сутність і різновиди диверсифікації; залежність конкуренції від товарної диверсифікації та механізми її посилення; антимонопольне регулювання діяльності підприємств з урахуванням диверсифікації.

2. З метою усунення розбіжностей в тлумаченні основного змісту та конкретизації напрямів дослідження товарної диверсифікації і конкуренції варто дотримуватися таких понять. Конкуренція – це система відносин між учасниками ринку (продавцями і покупцями), кожен з яких може вільно вибирати альтернативу продажу чи купівлі товарів. Товарна диверсифікація – урізноманітнення товарів і товарообмінних операцій. До основних видів диверсифікації належать: а) за видами активів – товарна і фінансова; б) за стадіями кругообороту виробничого капіталу – постачання, виробництва і збуту; в) за видами інтеграції господарської діяльності – вертикальна, горизонтальна і конгломератна.

3. Рівень конкуренції (К) залежить від кількості учасників ринку (к) та кількості різновидів товарів (однорідної ринкової диверсифікації) у кожного з них (), тобто: .

4. В антимонопольному регулюванні конкуренції доцільно застосовувати нормативний коефіцієнт монопольності домінанта, який враховує не лише його частку ринку, а й інших суб’єктів конкуренції. Для поглибленого аналізу і моніторингу конкуренції з боку державних органів, а також для інформування потенційних і наявних учасників ринку про стан і динаміку конкурентного середовища доцільно використовувати: коефіцієнти концентрації ринку і коефіцієнт монополізації ринку. Завдяки періодичній публікації цих показників ринок стає прозорішим, а саморегулювання конкуренції – ефективнішим.

5. Диверсифікація не є повною протилежністю спеціалізації виробництва і може розвиватися (в межах антимонопольного законодавства) на основі предметної та подетальної спеціалізації підрозділів підприємства (об’єднання). Завдяки організаційним формам такого поєднання зберігаються переваги і диверсифікації, і спеціалізації виробничої діяльності підприємства. Диверсифікований виробничий “портфель” можна оптимізувати на основі модифікованої моделі Марковіца – з урахуванням обмежень попиту і виробничих потужностей.

Застосування пропонованих у дисертаційній роботі положень, узагальнених в п. 4 висновків, потребує удосконалення нормативно-правових актів антимонопольного регулювання конкурентних відносин в Україні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Публікації у фахових виданнях

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Додаткові публікації

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

АНОТАЦІЯ

Король Б. О. Регулювання розвитку конкуренції на основі товарної диверсифікації виробництва. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 – організація управління, планування і регулювання економікою. – Український державний університет водного господарства та природокористування, Рівне, 2003.

У дисертації вирішується проблема регулювання розвитку конкуренції між суб’єктами ринку на основі їх товарної диверсифікації виробництва. Проаналізовано теоретичні засади розвитку конкуренції і диверсифікації, на основі чого обґрунтовано вибір товарної диверсифікації як одного з факторів розвитку ринку в напрямку досконалої конкуренції. Розроблено новий інструментарій в оцінюванні рівня конкуренції між суб’єктами ринку, який адаптовано до оцінювання товарної диверсифікації. На прикладі ринків продовольчих товарів розроблено алгоритм вибору і реалізації стратегії диверсифікації, поширено методичні основи “портфельної” теорії в раціональному формуванні виробничого портфеля, а також методичні рекомендації при виборі прийнятних організаційних форм суб’єктів господарювання.

Ключові слова: диверсифікація, досконала конкуренції, антимонопольне регулювання, монополізація, монопольність, оцінювання, моніторинг, раціональний портфель, організаційні форми диверсифікації виробництва.

SUMMARY

Korol B. O. Regulation of the development of the competition which is based on ground goods diversification production. – Manuscript.

The dissertation to gain a Candidate’s degree of economic sciences in the speciality 08.02.03 – organization of management, planning and regulation of the economy. – Ukrainian State University of Water Management and Natural Resources Application, Rivne, 2003.

A problem of the regulation of goods diversification and competitive relations between subjects of the food market is solved in the dissertation. The analized theoretical principles of the development of diversification and competition have been analized at this basis the choice of goods was wellgrounded as one of the gears of the market development in the direction of perfect competition. The new implement was created to estimate the level of competition between market’s subjects was worked out.