КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Крайній Костянтин Костянтинович

УДК 930.1:281.93

Дослідження церковної історії в Київському

Церковно-історичному та археологічному товаристві

1872-1920 рр.

Спеціальність 07.00.06 – Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ-2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії для гуманітарних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор

Казьмирчук Григорій Дмитрович, завідувач кафедри історії для гуманітарних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: – доктор історичних наук, старший науковий співробітник

Матяш Ірина Борисівна, директор Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства Державного комітету архівів України

– кандидат історичних наук, доцент

Пивовар Сергій Федорович, завідувач кафедри новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України.

Захист відбудеться “14” червня 2004 р. о 10-тій годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “12” травня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Божко О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації підпорядкована вирішенню основних завдань та меті роботи. Дослідження складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (202 позиції) і 3-х додатків. Загальний обсяг роботи – 265 сторінок тексту.

Вступ. Актуальність дослідження. Висвітлення діяльності Київського Церковно-історичного та археологічного товариства в справі розробки церковної історії є важливим чинником в дослідженні витоків вітчизняної історичної науки. На рубежі ХІХ-ХХ ст. Товариство являло собою одну з найбільших наукових установ, що займалася вивченням та збереженням історико-культурної спадщини України. Завдяки активній науково-дослідній роботі, яку проводили його члени, був покладений початок вітчизняному музеєзнавству та пам’яткоохоронній справі, зібраний значний масив джерел з історії української Церкви, створений ряд фундаментальних праць, які і до сьогодні не втратили своєї наукової актуальності. Виходячи з цього, вже давно об’єктивно назріла потреба включення набутого членами Товариства наукового досвіду в орбіту сучасної історіографічної науки – як через необхідність заповнення певної прогалини, так і для визначення закономірностей розвитку київської історико-церковної школи. Наукова актуальність теми посилюється недостатнім її вивченням в сучасній історичній науці: діяльність членів Товариства на ниві вивчення церковної історії досі не була предметом спеціального дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема розроблялася згідно з напрямом наукових досліджень Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, пов’язана з науково-дослідницькою, експозиційною та лекційно-екскурсійною діяльністю відділу історії Києво-Печерської лаври.

Об’єктом дослідження є Київське Церковно-історичне та археологічне товариство і Церковно-археологічний музей, що існував при ньому.

Предмет дослідження складає діяльність членів означеного Товариства по вивченню та збереженню культурної спадщини України, в першу чергу – пам'яток церковної давнини, їхня музеєзнавча та науково-літературна діяльність спрямована на популяризацію історичних та археологічних знань, участь у науковому житті країни.

Мета дисертації полягає у якомога точному і повному науковому осмисленні та відтворенні на підставі історичних джерел процесу становлення і розвитку Церковно-історичного та археологічного товариства, дослідження діяльності його членів в справі вивчення церковної історії; здійснення мотивованих висновків стосовно загальних тенденцій розвитку історичної та археологічної науки в Київській духовній академії на рубежі ХІХ-ХХ ст.

Завдання дисертаційного дослідження визначені відповідно до поставленої мети:

проаналізувати стан дослідження проблеми в українській історіографії; виявити і класифікувати історичні джерела, встановити їх повноту і достовірність, залучити до наукового обігу нові відомості, що висвітлюють історію та діяльність Київського Церковно-історичного та археологічного товариства;

дослідити етапи розвитку та обґрунтувати періодизацію діяльності Товариства;

розкрити внесок Товариства у справу дослідження та збереження українських церковних пам’яток;

висвітлити діяльність Товариства у справі розвитку вітчизняного музеєзнавства, розглянути історію формування колекцій Київського Церковно-археологічного музею;

з’ясувати принципи організації наукових досліджень у галузі церковної історії та виявити основні напрями церковно-історичних досліджень членів Товариства;

дослідити роль Товариства у процесі формування історико-церковної школи Київської духовної академії;

визначити основні завдання по дослідженню наукової діяльності Товариства на перспективу.

Хронологічні межі дисертації окреслені періодом з 1871 по 1922 р., верхня межа якого визначається початком організаційної діяльності викладачів Київської духовної академії по створенню Церковно-археологічного музею та комісії при ньому – прообразу майбутнього Церковно-історичного та археологічного товариства, а нижня – часом, коли внаслідок ліквідації Київської духовної академії припинило свою діяльність Товариство, а експонати його музею були передані до створеного на території Києво-Печерської лаври Музею культів і побуту.

Географічні межі представленого дослідження охоплюють, окрім Київської єпархії Російської Православної Церкви, на території якої здебільшого діяло Товариство, всі інші українські єпархії, а також сусідні російські, білоруські та польські, котрі, за академічною реформою 1808 р., входили до складу Київського духовно-учбового округу.

Методологічну та теоретичну базу дисертації склала сукупність основоположних принципів історизму, об’єктивності, всебічності та загальнонаукових і специфічних методів історичного дослідження.

В дисертації використані методи історичного джерелознавства (наукової евристики, класифікації і критики джерел) та наукознавства (бібліометричний аналіз). Загальнонаукові принципи і методи дозволили всесторонньо вивчити предмет і об’єкт дослідження. Синтез інформації про об’єкт і предмет дослідження здійснено на основі комплексного застосування історичного, системного, соціокультурного та наукознавчого підходів.

Наукова новизна і теоретичне значення роботи. Вперше в українській історіографії на підставі виявленого і опрацьованого значного масиву архівних документів, історіографічних та бібліографічних джерел комплексно відтворено історію становлення і розвитку одного з перших наукових товариств церковно-історичного та археологічного напрямку. При цьому в науковий обіг введено значний масив архівних документів, що раніше не використовувалися; заново визначені провідні тенденції та етапи розвитку, напрями наукової роботи членів Київського Церковно-історичного та археологічного товариства; дістало подальший розвиток обґрунтування періодизації основних етапів його розвитку. Одержані результати допомагають відтворити основні тенденції й особливості розвитку церковно-історичних та археологічних товариств України.

Практичне значення дисертації. З огляду на актуальність проблеми, її тісний зв’язок із сучасністю, а також маловивченість історії наукових товариств кінця ХІХ – початку ХХ ст. церковно-історичного характеру, дослідження означеної теми має важливе наукове і практичне значення. Матеріали роботи можуть бути використані при розробці нових тем науковцями, підготовці довідкових видань з історіографії, археології та музеєзнавства, праць узагальнюючого характеру з історії української науки, у виданнях культурно-просвітницького, художньо-мистецького та церковно-релігійного характеру, при створенні музейних та бібліотечних каталогів, розробці експозиційних комплексів у музеях.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Розділи дисертації, основні положення і результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедр історії Росії та Історії для гуманітарних факультетів історичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Матеріали дослідження використовувалися при написанні ряду монографій, присвячених історії Києво-Печерської лаври та Київської духовної академії, дві з яких вийшли протягом 2000-2001 рр., при створенні концепції та тематико-експозиційного плану музейної експозиції Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, підготовці каталогу збережених експонатів Церковно-археологічного музею. Основні положення і результати дослідження протягом 1998-2002 рр. було викладено у доповідях на наукових і науково-практичних конференціях: “Історія релігій в Україні. VIII міжнародний круглий стіл” (Львів, травень 1998 р.); Міжнародна конференція “Церковна археологія: проблеми, пошуки, відкриття” (Севастополь, жовтень 2001 р.); VII Міжнародні Могилянські читання “Музейна справа в Україні на зламі тисячоліть” (Київ, грудень 2002 р.), Міжнародна наукова конференція “Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи”. (Дніпропетровськ, вересень 1999 р.); Наукова конференція “Яковлівські читання”. (Черкаси, лютий 2000 р.), Наукові читання “Чернігівський Троїцько-Іллінський монастир: історія та сучасність”. (Чернігів, грудень 1999 р.), Міждисциплінарний семінар при Товаристві дослідників Центрально-Східної Європи (Київ, жовтень 2001 р.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Джерельна база та історіографія дослідження” розглядається та характеризується ступінь наукової розробки проблеми в історіографічній науці та наявний комплекс документальних матеріалів з означеної теми.

Джерельна база даного дослідження становить собою сукупність друкованих матеріалів та архівних документів і охоплює різні типи джерел: писемні, речові, зображувальні. Найбільшої уваги приділяється писемним джерелам. Для вирішення поставлених в дисертаційному дослідженні завдань залучено комплекс опублікованих джерел, а також значну кількість оригінальних архівних матеріалів до сьогодні не введених в науковий обіг. Виокремлено такі групи опублікованих джерел пов’язаних із дослідженням означеної теми: а) установча та звітна документація; б) газетна і журнальна періодика; в) мемуари, спогади окремих членів Товариства; г) творчі матеріали (повідомлення, замітки, огляди, статті); д) науково-довідкові видання (путівники, довідники, покажчики, каталоги музею).

Крім того, неактулізовану частину інформації джерельної бази з історії Товариства складають документи, що зберігаються у фондах державних архівних установ. Основний масив документів, пов’язаних із темою дисертаційного дослідження зосереджено у Центральному державному історичному архіві України в м. Києві, насамперед, в фонді Церковно-археологічного товариства (ф. 1396). До нього включені справи, що характеризують діяльність Товариства впродовж 1873-1915 рр. – протоколи засідань, звіти про огляд пам’яток, офіційне листування. Документи цього фонду є достовірним і об’єктивним джерелом інформації про практичну наукову діяльність членів Товариства. Суттєво доповнюють джерельну базу дослідження матеріали з фонду Київської духовної академії (ф. 711). Тут знаходяться справи господарчого характеру, списки надходжень до музею, тощо. Головна цінність документів цього фонду полягає в тому, що вони допомагають скласти уявлення про діяльність Товариства в 1917-18 рр., майже не висвітлену в інших джерелах. Фрагментарно висвітлюють історію Товариства офіційні синодальні документи, що знаходяться у фонді Київської духовної консисторії (ф. 127). У фонді Києво-Печерської лаври (ф. 128) виявлено ряд справ, в яких міститься інформація про дослідження членами Товариства давніх лаврських споруд. В Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.Вернадського документи, присвячені діяльності Товариства, можна знайти в фонді Київської духовної академії (ф. 160) та особистому фонді М.І.Петрова (ф. 225). Тут зберігаються списки рукописів і книг Церковно-археологічного музею, інвентарні книги надходжень до музею, спогади М.І.Петрова. Означені справи дозволяють досить ґрунтовно прослідити історію формування колекцій музею. В той же час, мемуари М.І.Петрова, попри наведені там цікаві факти, є досить суб’єктивним джерелом інформації Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського. Ф. 225. №№ 1, 980, 981.. Понад сто справ присвячених Товариству зберігаються в архіві фондів Національного Києво-Печерського заповідника. Майже всі вони датовані 1872-1908 рр. і уявляють собою офіційну документацію Товариства. В інвентарних книгах Заповідника міститься інформація про експонати Церковно-археологічного музею, що надійшли до лаврського музею після 1922 р. Архів Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. №№ 1276-1277.

Таким чином, переважна більшість архівних матеріалів – це документація установчого та звітного характеру, а також творчі матеріали членів Товариства. Разом вони дають досить чітке уявлення про його історію та науково-дослідницьку діяльність.

Виходячи з аналізу наявної джерельної бази, робиться висновок, що вона цілком достатня для отримання сукупності наукових фактів як емпіриційної основи дослідження. Виявлений дисертантом в архівних установах Києва і залучений до наукового обігу корпус документів дозволяє ґрунтовно дослідити історію Товариства, по-новому оцінити діяльність його членів в справі дослідження церковної історії.

Історіографічний аналіз наукової літератури показує, що висвітлення зазначеної теми має фрагментарний характер, а фундаментальні проблеми не знайшли повного і глибокого відображення. Проте нечисленні публікації в сукупності відобразили концепційні і структурні компоненти теми. У межах періоду, що вивчається, виокремлено три етапи розвитку історіографічних досліджень.

Перший етап тривав з 70-х рр. ХІХ ст. до початку 20-х рр. ХХ ст. (час існування Товариства). Найбільшої уваги Товариству приділяли представники історичної школи Київської духовної академії (М.І.Петров, П.О.Лашкарьов, П.Г.Лебединцев, В.З.Завітневич та ін. Петров Н.И. Муравьевская коллекция в Церковно-археологическом музее при Киевской духовной академии // Труды Киевской духовной академии (далі – ТКДА). – 1878. – № 7. – С. 193-216.; його ж. О древней стенописи в Спасской на Берестове церкви // ТКДА. – 1908. – № 2. – С. 266-298. та ін.; Лашкарев П.А. Остатки древних зданий Киево-Печерской лавры // ТКДА – 1883 – № 1. – С. 119-128; Лебединцев П.Г. Открытие древних мозаик в главном куполе Киево-Софийского собора // Киевская старина (далі – КС). – 1884. – т. Х, сентябрь. – С. 162-165.; Завитневич В.З. О кресте, которым преподобный игумен Сергий благословил великого князя Дмитрия Ивановича Донского на борьбу с Мамаем, 1380 года // ТКДА. – 1889. – № 1. – С. 113-131.). Пріоритетними напрямками їхніх наукових досліджень були археологічна діяльність Товариства, історико-мистецтвознавча атрибуція експонатів, створення описів та каталогів колекції Церковно-археологічного музею. Ці роботи дають досить повне уявлення про дослідницьку роботу, яку провадило Товариство, стан музею. Колекціям Церковно-археологічного музею присвячено ряд робіт інших науковців. Дослідженням його іконопису займалися представники російської історико-мистецтвознавчої школи (М.П.Лихачов, М.П.Кондаков, Д.В.Айналов Лихачев Н.П. Материалы для истории русского иконописания. Атлас. – СПб., 1906. – ч. 1., табл. ХІІ-1, СХСІХ-ССХ та ін.; Иконы Синайской и Афонской коллекции преосв. Порфирия, издаваемые в лично им изготовленных 23 таблицах. Объяснительный текст Н.П. Кондакова. – СПб., 1902.; Айналов Д. Синайские иконы восковой живописи // Византийский временник. – СПб., 1902. – Т. ІХ. – Вып. 3-4. – С. 343-377.). Загальну характеристику музею і його колекціям дав у своїх роботах відомий український музеєзнавець І.Свєнціцький Свєнціцький І. Українська старовина в Київському Церковно-археологічному музеї. // Записки історико-філологічної секції УНТ в Києві. – К., 1918. – Кн. 17. – С. 87-91..

Другий етап припадає на радянські часи (20-і – поч. 90-х рр. ХХ ст.). Висвітлення історії Товариства мало суто фрагментарний характер, більшості тогочасних істориків притаманно критично-негативне ставлення до його наукової спадщини. Про нього мимохідь згадується в статтях, присвячених вітчизняним історичним товариствам ХІХ ст. Разгон А.М. Исторические общества в России и СССР // Советская историческая энциклопедия. – М., 1965. – Т. 6. – Стб. 549.; Степанский А.Д. К истории научно-исторических обществ в дореволюционной России // Археографический ежегодник за 1974 год. – М., 1975. – С. 38-55. До теми археологічної діяльності Товариства звертався М.К.Каргер, оцінюючи її значення вкрай низько Каргер М.К. Древний Киев. – М.-Л., 1958. – Т. 2. – С. 46-47.. Більша увага приділялася Церковно-археологічному музею. У 1927 р. вийшов збірник “Український музей”, ряд статей якого був присвячений атрибуції його колишніх експонатів Новицька М. Датовані епітрахілі лаврського музею 1640-1743 рр. // Український музей. – К., 1927. – зб.1. – С. 51-70.. У середині 1980-х рр. з’явилася монографія Г.І.Вздорнова, в якій вміщено ґрунтовне дослідження історії формування музейної колекції іконопису Вздорнов Г.И. История изучения и открытия русской средневековой живописи. ХІХ в. – М., 1986..

На сучасному етапі (з поч. 90-х рр. ХХ ст.), з’явився ряд наукових праць, які відзначаються більш глибоким підходом до теми. Першу спробу відтворити історію Товариства й дати належну оцінку діяльності його членів у справі дослідження та збереження давніх українських пам’яток, зробив С.З.Заремба Заремба С. Церковно-історичне та археологічне товариство в Києві // Київська старовина. – 1995. – № 1. – С. 82-89; Українське пам’яткознавство: історія, теорія, сучасність. – К., 1995 – С. 102-117.. Ґрунтовний аналіз діяльності секретаря Товариства М.І.Петрова на терені дослідження церковної археології та історії дав В.І.Ульяновський Ульяновський В.І. “Третя складова” історико-церковної школи Київської духовної Академії. // Просемінарій: Медієвістика Історія церкви, науки і культури. – К., 1997. – Вип. 1. – С. 134-144; Ульяновський В., Панчук О. Микола Петров: портрет у часовій перспективі та різних інтер'єрах. // Петров М.І. Скрижалі пам’яті. – К., 2003. – С. 5-67.. Проте тенденція приділяти більшої уваги музею та його колекціям характерна і для сучасних дослідників. Так, історію формування та подальшу долю рукописного зібрання досліджували Л.В.Шаріпова і Є.К.Чернухін Шаріпова Л.В.З історії рукописного зібрання Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії. // Рукописна та книжкова спадщина України. – К., 1993. – Вип. 1. – С. 123-133.; Чернухін Є.К. Грецькі рукописи у зібраннях Києва. Каталог. – Київ-Вашингтон, 2000 – С. 272-320.. Іконописним збіркам присвячені роботи І.В.Шульц та М.Борбудакіса Шульц І.В. До історії формування колекції живопису Києво-Печерського заповідника. // Мистецька спадщина. Матеріали та дослідження. – К., 1993. – С. 3-15.; Борбудакис Маколис. От фаюмского портрета к истокам искусства византийских икон. – Гераклейон, 1998..

Загалом, наявні наукові роботи висвітлюють лише окремі питання, пов’язані з діяльністю Товариства, переважно – музеєзнавчого та мистецтвознавчого характеру. Таким чином, на сьогодні залишається актуальною проблема розширення діапазону досліджень із даної теми, з доповненням, а в деяких випадках і переглядом висновків попередніх дослідників.

У другому розділі “Створення і діяльність Церковно-історичного та археологічного товариства” висвітлюються основні етапи розвитку Товариства.

Наприкінці 1860-х рр. ідея створення спеціальної наукової установи, яка займалася б зібранням та збереженням унікальних пам’яток християнського мистецтва, постає на сторінках друкованих видань. Головним ініціатором створення при духовних академіях церковно-археологічних музеїв та комісій, які б займалися дослідженням та музеєфікацією предметів церковного мистецтва, виступив професор Київської академії П.О.Лашкарьов. 19 травня 1870 р. на засіданні Ради Академії він вперше поставив питання про необхідність створення таких установ. Наступного року він разом з професорами О.Д.Вороновим та Ф.О.Терновським склав проект статуту Церковно-археологічного музею та комісії. Синод затвердив його 31 січня 1873 р., однак робота Товариства розпочалася з осені 1872 р. Період з 1872 по 1881 р., коли була прийнята нова редакція статуту, прийнято вважати першим етапом історії Церковно-археологічного товариства. Основною його рисою була повна підпорядкованість роботи Товариства потребам музею. Його головне завдання полягало в пошуку експонатів та впорядкуванні музею.

З кінця 1870-х рр., після залучення Товариства до контролю за реставрацією та перебудовою церковних споруд у Київській та сусідніх з нею єпархіях, його діяльність суттєво ускладнилася. Тому виникла потреба внести зміни до статуту. Після затвердження у серпні 1881 р. його нової редакції, розпочинається другий етап історії Товариства. У цей час набагато більшої уваги приділяється науково-дослідницькій роботі, запроваджується читання рефератів, переважно на археологічні теми. Члени Товариства регулярно проводять дослідження пам’яток, беруть участь у відновленні давніх київських храмів.

Наприкінці 1890-х рр. керівництво Академії вирішило розширити межі діяльності Товариства. У жовтні 1901 р. був прийнятий новий статут, за яким воно перетворилось на Церковно-історичне та археологічне. Відповідно змістилося і поле його наукової діяльності: археологія відсувається на другий план, а замість неї чільне місце займає церковна історія. Так розпочався третій період в історії Товариства. Відтепер основна увага приділяється розробці науково-теоретичних питань. В роки 1-ї світової війни робота Товариства занепадає: зменшується кількість засідань, через фінансову нестабільність припиняється друкування його видань. За радянської влади, у 1920 р., Товариство разом із Духовною академією було ліквідовано, а колекція Церковно-археологічного музею потрапила до Музею культів і побуту, організовано на території Києво-Печерської лаври.

У третьому розділі “Археологічні дослідження культових пам’яток членами Церковно-історичного та археологічного товариства” йдеться про діяльність Товариства по вивченню пам’яток церковної давнини.

Дослідження з церковної археології можна розділити на три групи: дослідження пам’яток Києва та його околиць спеціально призначеними Товариством комісіями; обстеження пам’яток церковної давнини інших міст України відрядженими туди з Києва кваліфікованими фахівцями; обстеження церковних пам’яток інших міст України місцевими кореспондентами Церковно-історичного та археологічного товариства.

Свої дослідження Товариство розпочало влітку 1873 р., коли його членами було обстежено ряд церковних пам’яток Києва. Дослідження ці носили досить поверховий характер, увага приділялася, здебільшого, внутрішньому оздобленню храмів та предметам церковної давнини, які могли б поповнити експозицію Церковно-археологічного музею. Лише на початку 1880-х рр. археологічні дослідження набувають більшого значення в роботі Товариства, причому найбільшої уваги приділялося київським пам’яткам давньоруського мистецтва. За дорученням Київської духовної консисторії, в зв’язку з запланованими перебудовами, проводились обстеження київських храмів XVIII-XIX ст. Велося також спостереження за будівництвом нових храмів та інших споруд, які зводилися на території церковних садиб – як колишніх так і діючих.

В той же час, поза Києвом, через брак коштів, дослідження церковних пам’яток проводилися, здебільшого, не силами київських фахівців, а місцевими членами-кореспондентами. Керувалися вони при цьому відповідною інструкцією, складеною П.О.Лашкарьовим і Ф.А.Смирновим у квітні 1873 р. Проте, через аматорський підхід, їхні звіти часто носили поверховий і хаотичний характер.

Наприкінці розділу визначається внесок Товариства у справу дослідження та збереження українських церковних пам’яток:

завдяки проведеним членами Товариства пам’яткоохоронним заходам були збережені та дійшли до нашого часу унікальні культові споруди давньоруських і польсько-литовських часів;

відкрито, обстежено і реставровано чудові взірці давньоруського мистецтва – фрески й мозаїки Софійського і Михайлівського собору, фрески Кирилівської церкви тощо;

зібрано значний археологічний матеріал, що ліг в основу колекції Церковно-археологічного музею;

проведені перші серйозні обстеження ряду давньоруських пам’яток, остаточно доведено давнє походження деяких із них;

дослідження Товариства привернули увагу громадськості до проблеми охорони та вивчення давніх пам’яток церковної архітектури, дали поштовх для розвитку української археології.

У четвертому розділі “Музейна справа в роботі Церковно-історичного та археологічного товариства” йдеться про музеєзнавчий аспект діяльності Товариства.

Музейна діяльність охоплювала виявлення і збирання предметів давнини церковного та побутового характеру, їхню атрибуцію і каталогізацію, реставрацію й експонування, а також підготовку до друку і видання каталогів окремих колекцій, покажчиків тощо. Основою колекції музею стали речі, передані з академічної бібліотеки.

Було визначено три засоби придбання експонатів: через купівлю, обмін та пожертви. Однак через недостатнє фінансування за власний рахунок для музею було придбано лише кілька предметів. Обміну ж дублетними експонатами майже зовсім не було: Товариство не вбачало за собою права віддавати з музею речі, відправлені туди безкорисливими жертводавцями, тому зі статуту 1881 р. пункт про обмін був вилучений.

Музейна колекція склалася, здебільшого, завдяки добровільним пожертвам. Її основою стало декілька значних зібрань. Найбільше з них (9050 предметів) надійшло від київського колекціонера М.О.Леопардова протягом 1894-95 рр. Найціннішою ж колекцією вважалося зібрання ікон Порфирія Успенського, яке музей отримав у 1885 р. за заповітом власника. Воно складалося з 43 ікон, серед яких були чотири енкаустичні, VI-VII ст.ст. Між інших великих надходжень – колекція Московського Товариства любителів духовної просвіти (112 ікон, надійшла до музею у 1874 р.), колекція рукописів та стародруків з бібліотеки Почаївської лаври (261 №№, 1874-75 рр.), сорокінсько-філаретівська колекція ікон (222 №№, 1876 р.), колекції церковних старожитностей А.М.Муравйова (190 №№, 1878 р.), О.П.Демидової (208 №№, 1888 р.) і В.М.Фальковського (128 №№, 1901 р.)

На момент закриття музею загальне число його експонатів становила майже 33 тисячі. Взагалі, за цінністю своїх колекцій Церковно-археологічний музей вже на початку ХХ ст. став в один ряд з найбільшими музеями Російської імперії. При цьому, на відміну від більшості інших музейних установ, він не отримував грошової допомоги з боку держави.

Музейна діяльність занепала з початком 1-ї світової війни, а після евакуації до Казані частини колекції майже зовсім припинилася. У післяреволюційні роки над експонатами музею нависла реальна загроза загибелі. Після реевакуації вони впродовж кількох років лежали без належного догляду в колишньому академічному корпусі. Зрештою, в 1922-23 рр. переважна більшість з них потрапила до Лаврського Музею культу і побуту.

Значення музейної справи Товариства полягає в наступному:

Київський Церковно-археологічний музей став першою науковою установою Російської імперії, яка головним своїм завданням ставила зібрання і вивчення церковно-археологічного матеріалу;

в музеї було зібрано, досліджено і збережено унікальні пам’ятки духовної і матеріальної культури;

музейна діяльність членів Товариства дала поштовх до розвитку вітчизняного музеєзнавства;

колекції Церковно-археологічного музею лягли в основу фондових зібрань деяких сучасних музейних установ Києва.

П’ятий розділ “Науково-дослідницька діяльність членів Товариства” присвячено науково-теоретичній роботі членів Церковно-історичного та археологічного товариства.

До діяльності його членів в цьому плані віднесено: підготовку наукових рефератів і виступ з ними на засіданнях Товариства; участь за дорученням і від імені Товариства в роботі археологічних з’їздів, співпрацю з іншими науковими установами; науково-видавничу справу.

Перший статут не передбачав підготовки і викладу наукових рефератів. Обов’язковим доповненням до всіх засідань вони стали у 1881 р. Реферати цього часу присвячені переважно результатам археологічних досліджень і описам предметів, що надійшли до музею. З 1899 р. викладачам Академії було надане право виступати з доповідями на теми, що не стосувались церковної археології. Читання рефератів тривало до осені 1915 р., коли академічні будови були передані військовим. Загалом, з 1880 по 1915 р. виступив 51 доповідач, було прочитано 354 реферати, з яких 300 мали відношення до церковної історії та археології, а решта – до богословських проблем, філософії, психології, філології.

Інший напрям наукової діяльності Товариства полягав у контактах з різними науковими установами, участі у Всеросійських археологічних з’їздах. Починаючи з 3-го з’їзду (Київ, серпень 1874 р.), воно постійно делегувало на них своїх офіційних представників. Товариство активно співпрацювало з вітчизняними та закордонними науковими установами – Академією Наук, Археологічною комісією, Московським Археологічним товариством, університетами – Київським, Московським, Петербурзьким, Харківським, Болгарським і Хорватським археологічними товариствами тощо.

Важливим аспектом роботи Товариства була видавнича діяльність. Вона розпочалася ще в середині 70-х рр. ХІХ ст. Переважна більшість з видань цього часу – описи колекцій та окремих експонатів музею. Зокрема, опис музейних рукописів видав М.І.Петров Петров Н.И. Описание рукописей, находящихся в музее Церковно-археологического общества при Киевской духовной академии. – К., 1875-1879. – Вып. 1-3.. Відомості про нові надходження до музею щомісяця протягом 1875-95 рр. друкувалися в “Известиях Церковно-археологического общества”, і впродовж 1874-1916 рр. – у щорічних звітах Товариства. Згодом цю інформацію було використано при складанні покажчика Петров Н.И. Указатель Церковно-археологического музея при Киевской духовной академии. – К., 1880; 2-е изд. – К., 1897. та 5-ти випусків ілюстрованого музейного каталогу Петров Н.И. Альбом достопримечательностей Церковно-археологического музея при Киевской духовной академии. – К., 1912-1915. – Вып. 1-5.. Визначним моментом у житті Товариства стала поява в 1883 р. власного наукового часопису – “Чтений в Церковно-археологическом обществе при Киевской духовной академии”. Однак регулярно він став виходити з 1899 р. Його останній, 14-й випуск, з’явився у 1916 р.

Підбивають розділ висновки про значення наукової діяльності Товариства:

наукові роботи, що читалися на засіданнях, підсумовували археологічну та музеєзнавчу діяльність Товариства;

завдяки їм висвітлювались малодосліджені до того часу питання церковної історії та археології;

найкращі з цих робіт, опубліковані в академічних та інших наукових виданнях, заклали основу вітчизняної церковної історіографії;

участю в археологічних з’їздах, співпрацею з науковими установами Товариство сприяло встановленню контактів між різними науковими товариствами та окремими дослідниками, чим суттєво пожвавило наукове життя в Україні;

своєю видавничою діяльністю воно здійснило значний внесок у популяризацію наукових знань.

У висновках автором конкретизовано і узагальнено основні результати дослідження і водночас окреслено коло питань на перспективу.

Джерельна база з заявленої теми відзначається типологічною різноманітністю і включає писемні джерела, речові пам’ятки, фотодокументи. Основу джерельного комплексу становлять писемні джерела, вагома частина яких вперше залучена автором до наукового обігу. Вони дозволили ґрунтовно дослідити історію Товариства, по-новому оцінити діяльність його членів в справі дослідження церковної історії. Здійснений історіографічний аналіз спеціальної літератури засвідчив недостатність вивчення досліджуваної проблеми. В той же час виявлено значний масив наукової літератури, що стосується окремих конкретних питань діяльності Товариства, здійснено їх комплексне дослідження;

В ході роботи доведено, що Київське Церковно-історичне та археологічне товариство у своєму розвитку пройшло три етапи і дана їхня докладна характеристика. Для першого етапу (1872-1881 рр.) характерна повна підпорядкованість його роботи потребам музею, наукова діяльність мала практичний характер і полягала в дослідженні пам’яток давнини з метою пошуку музейних експонатів. На другому етапі (1881-1901 рр.) незрівнянно більшої уваги приділяється теоретичній роботі (запроваджується читання рефератів, започатковано видавничу діяльність). На третьому (1901-1920 рр.) археологія відсувається на другий план, а замість неї чільне місце займає церковна історія, основна увага приділяється розробці науково-теоретичних питань;

Велике значення мали археологічні дослідження, які проводились членами Товариства. Ними здійснені перші серйозні обстеження ряду давньоруських пам’яток України, відкриті, описані і реставровані чудові взірці давньоруського мистецтва. Проведені пам’яткоохоронні заходи дозволили зберегти унікальні пам’ятки української церковної архітектури. Дослідження привернули увагу громадськості до проблеми охорони та вивчення давніх пам’яток церковної архітектури, а зроблені членами Товариства описи давніх храмів, що не збереглися до сьогоднішнього часу, є неоцінним джерелом інформації для сучасних науковців;

При Товаристві був створений Церковно-археологічний музей, котрий став першою науковою установою в країні, яка головним своїм завданням мала зібрання і вивчення церковно-археологічного матеріалу. Його колекції лягли в основу збірок ряду сучасних музейних установ Києва, зокрема, – Києво-Печерського заповідника;

Наукові роботи членів Товариства висвітили малодосліджені до того часу питання церковної історії та археології і заклали основу вітчизняної церковної історіографії;

Дослідження церковної історії, – найважливішої складової наукової діяльності Товариства, – суттєво посприяли формуванню та розвитку історико-церковної школи Київської духовної академії;

Питання, пов’язані з історією Київського Церковно-історичного та археологічного товариства, діяльністю його членів на терені пам’яткоохоронництва та музеєзнавства, потребують подальшого глибокого вивчення, в тому числі – у світлі дослідження київської історико-церковної школи.

Основний зміст та висновки дисертації викладені у таких

публікаціях автора:

Монографії:

1. Історики Києво-Печерської лаври ХІХ – початку ХХ ст. – К.: Університетське видавництво “Пульсари”, 2000. – 240 с. – 13,5 ум. друк. арк.

2. Київське Церковно-історичне та археологічне товариство – Лаврський альманах: Збірник наукових праць. – К.: Університетське видавництво “Пульсари”, 2001. – Вип. 4, спецвипуск 1. – 104 с. – 12,09 ум. друк. арк.

Брошура:

3. Діяльність Київського Церковно-історичного та археологічного товариства з дослідження давньоруських християнських пам’яток Києва. – К.: Логос, 2004. – 19 с. – 0,9 ум. друк. арк.

Статті:

4. Реставраційні роботи у Троїцькій надбрамній церкві 1881-1883 рр.// Лаврський альманах: Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури: Зб. наукових праць. – К.: “KM Akademia”, 1999. – Вип. 1. – C. 17-21 – 0,6 ум. друк. арк.

5. Історики Києво-Печерської лаври. Федір Титов (1864-1935). // Лаврський альманах: Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури: Зб. наукових праць. – К.: “KM Akademia”, 1999. – Вип. 2. – C. 36-40. – 0,6 ум. друк. арк.

Матеріали наукових конференцій:

6. Дослідження українських пам’яток церковної давнини членами Київського Церковно-археологічного товариства. // Історія релігій в Україні. Матеріали VIII міжнародного круглого столу. – Львів: “Логос”, 1998. – С. 128-129. – 0,1 ум. друк. арк.

7. Церковно-археологічний музей при Київській духовній академії та його колекція християнських культових пам’яток. // Зб.: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. – Дніпропетровськ: РВВ ОП “Дніпропетровська книжкова друкарня”, 1999. – С. 25-27. – 0,2 ум. друк. арк.

8. Дослідження чернігівських печер членами Київського Церковно-археологічного товариства. // Чернігівський Троїцько-Іллінський монастир: історія та сучасність: Тези наукових читань. – Чернігів: “Просвіта”, 1999. – С. 17-19. – 0,2 ум. друк. арк.

9. Єпископ Філарет (Філаретов) – перший голова Київського Церковно-археологічного товариства. // Могилянські читання 2002 року: Зб. наукових праць: Музейна справа в Україні на зламі тисячоліть. – К.: ВІПОЛ, 2003. – С. 250-253. – 0,3 ум. друк. арк.

10. Обстеження Канівського Успенського (Георгіївського) собору членами Київського Церковно-археологічного товариства // Яковлівські Читання. Матеріали наукової конференції пам’яті Андрія Яковліва (1872-1955). – Черкаси, 2000. – С. 59-62. – 0,2 ум. друк. арк.

11. Розробка питань церковної археології членами Київського Церковно-археологічного товариства. // Церковная археология Южной Руси. (Сб. материалов Международной конференции “Церковная археология: проблемы, поиски, открытия”. Севастополь, 2001 г.). – Севастополь, 2002. – С. 14-19. – 0,4 ум. друк. арк.

12. Церковна археологія: минуле і перспективи. // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Православ’я – наука – суспільство: проблема взаємодії”. – Черкаси, 2003. – С. 53-55. – 0,2 ум. друк. арк.

Анотації

Крайній К.К. Дослідження церковної історії в Київському церковно-історичному та археологічному товаристві 1872-1920 рр. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 – Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.

В дисертації на основі значної кількості архівних джерел та спеціальної літератури комплексно досліджено та проаналізовано діяльність Київського Церковно-історичного та археологічного товариства на терені вивчення історії Української Церкви. На основі залучених джерел, вагома частина яких вперше вводиться до наукового обігу, ґрунтовно висвітлені питання організації, основних етапів розвитку Товариства та створеного при ньому Церковно-археологічного музею. В дисертації розглядаються такі аспекти роботи Церковно-історичного та археологічного товариства, як археологічні дослідження, музейна справа, науково-теоретична та видавнича діяльність.

Ключові слова: церковна археологія, археологічний з'їзд, академія, наукові дослідження, історія Церкви, пам'ятки, музей, Київ.

Крайний К.К. Исследование церковной истории в Киевском церковно-историческом и археологическом обществе 1872-1920 гг. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 – Историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев, 2004.

В диссертации на основе значительного числа архивных источников и специальной литературы комплексно исследована и проанализирована деятельность Киевского Церковно-исторического и археологического общества на ниве изучения истории Церкви. Это научное общество, основанное в 1872 г. при Киевской духовной академии, сыграло видную роль в деле изучения и сохранения памятников архитектуры Древнего Киева. Его членами было положено начало систематическим археологическим исследованиям киевских храмов, собран значительный фактический материал по истории украинской Церкви, создан ряд фундаментальных работ, не утративших своей научной актуальности.

Работа состоит из пяти разделов. В первом рассматривается источниковедческая база и историография проблемы. Анализ источниковедческой базы позволяет сделать вывод, что она отличается типологическим разнообразием и включает письменные источники, вещественные памятники, фотодокументы. Ее основу составляют письменные источники, большинство из которых впервые введено в научный оборот. В то же время, историографический анализ свидетельствует, что, несмотря на наличие ряда работ, освещающих отдельные аспекты деятельности Общества, в целом данная проблема недостаточно изучена.

Второй раздел посвящен истории Киевского Церковно-исторического и археологического общества, прошедшего в своем развитии три этапа. Для первого (1872-1881 гг.), характерна полная подчиненность его работы потребностям музея. На втором этапе (1881-1901 гг.) существенно вырастает значение научно-теоретической работы. На третьем (1901-1920 гг.) археология отодвигается на второй план, а главенствующее место занимает церковная история. С началом 1-й мировой войны деятельность Общества затухает, а после закрытия Академии оно прекращает свое существование.

В третьем разделе освещается археологическая деятельность членов Общества. Рассматриваются проводимые ими археологические изыскания, которые привлекли внимание общественности к проблеме охраны и изучения древних памятников церковной архитектуры, а сделанные описания несохранившихся памятников стали неоценимым источником информации для современных исследователей.

Четвертый раздел посвящен музейной работе. Созданный при Обществе Церковно-археологический музей стал первым в стране, главной своей задачей ставившим собирание и изучение церковно-археологического материала. После закрытия музея его коллекции легли в основу собраний ряда современных киевских музеев.

В пятом разделе освещается такой важный аспект деятельности Общества, как научно-исследовательская работа. Рассматриваются такие ее направления, как подготовка рефератов, участие в археологических съездах, контакты с другими научными учреждениями, издательская деятельность.

В выводах обобщаются результаты проведенного исследования проблемы и очерчен круг вопросов на перспективу.

Ключевые слова: церковная археология, археологический съезд, академия, научные исследования, история Церкви, памятники, музей, Киев.

Krajnij К.К. Researches of a church history in Kiev church-historical and archeology of a community 1872-1920 years. – Manuscript.

The dissertation Candidate's degree of Science (History) on speciality 07.00.06 – Historiography, source study and special historical subject. Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2004.

On the basis of significant, number of archival sources and special literature in the dissertation complitly investigated and analyzed the activity of Kiev church-historical and archeological community in a field of studing the history of the Ukrainian Church. On the basis of involved sources, the most part of whieh for the first time is beines entered scientific revolution. The questions of organization, were lit greatey stages of development of a community and based are deeply covered at