3.3. Засоби фольклорної поетики в системі психологізму. Відзначено продуктивність фольклорних засобів у зображенні внутрішнього світу персонажів, їхню різноплановість у творчості Франка: це і прямі інкрустації фольклору, зокрема народної пісні в художню тканину твору, і використання його імпліцитної метафоричної поетики. Перше функціонує як натяк на внутрішній стан героя за неможливості висловити свої почуття безпосередньо (пісня Густі Трацької, Реґіни Стальської). Серед стрижневих, змістово і психологічно значимих фольклорних мотивів у романістиці Франка виокремлюється полісемантичний мотив дороги і пов’язаний із ним мотив Долі. Семантико-психологічний підхід із залученням імпліцитної метафоричної поетики фольклорного походження, зокрема амбівалентного метасимволу води, допоміг проінтерпретувати назву роману „Не спитавши броду” в аспекті художнього психологізму. Виявлено її полісемантичність, поліфункціональність у структурі роману, що об’єднана єдиною авторською ідейно-художньою концепцією, в основі якої лежать гармонізуючі чинники – шлях досягнення особистісної та міжособистісної гармонії мислиться через утвердження раціонально-вольового первня у психічній структурі індивіда.

У висновках підсумовано основні результати дисертаційного дослідження:

1. У дисертації комплексно розглянуто романи І.Франка „Не спитавши броду”, „Лель і Полель”, „Перехресні стежки” у світлі проблеми художнього психологізму. Системний аналіз творів у функціональному, поетикальному та художньо-психографічному аспектах виявив тенденцію поглиблення авторського інтересу до психічного життя людини, її неперехідних онтологічних цінностей у вимірі індивідуальному та міжособистісному.

2. Увага до внутрішнього світу людини, її психологічного зображення була притаманна і дофранківській прозі, проте письменник вивів його на якісно новий рівень – його людина перебуває у складних взаєминах не тільки з довколишнім світом, а й у суперечностях власної душі, у протистоянні зі своїми „внутрішніми” ворогами. Перемога над останніми в авторській психологічній концепції постає вагомим чинником особистісної і суспільної гармонізації, адже нерідко саме конфлікти внутрішнього плану перешкоджають повноцінній комунікації його героїв зі світом. Власне, Франкова концепція людини і світу функціонує лише за умови збереження тісного зв’язку між особистістю і довкіллям. Автор намагається збалансувати зовнішній і внутрішній світи героя, громадське й особистісне, свідомі й неусвідомлені пориви, узгоджуючи „екстреми”, шукаючи гармонії між ними, апелюючи до концепту „цілісності” (єдності психічних складників). У Франковій концепції рівновага і гармонія осягаються через взаємодію протилежних начал. Вигравши війну „з собою самим”, „самоактуалізувавшись” (А.Маслоу), герой підноситься на вищий щабель у самовдосконаленні, у випробуваннях загартовується його воля. Важливими гармонізуючими чинниками у Франковій етико-антропологічній концепції постають відповідальність людини перед світом, перейнятість обов’язком, мірилом яких є сумління.

Концепція людини і світу в романістиці І.Франка є органічним продовженням етико-антропологічних концепцій української філософської традиції (Г.Сковорода, П.Юркевич, Д.Чижевський), а психологічні ідеї мислителя кінця ХІХ ст. суголосні ідеям сучасної гуманістичної психології (Д.Б’юджентал, Ф.Лерш, А.Маслоу, В.Франкл та ін.).

3. Дослідження засвідчило органічність ідейно-естетичних позицій Франка у художній, теоретико-літературній і літературно-критичній діяльності, що проростала з авторської світоглядної позиції, її цілісного еволюційного поступу на всіх ділянках вияву його творчих потуг. Вужче – взаємні кореляції між основними аспектами Франкової концепції художнього психологізму. У дисертації з’ясовано, як у формах психологічного зображення проступають риси нових стильових тенденцій у прозі кінця ХІХ ст. Нахил до суб’єктивності, зміни ракурсу викладу (крізь сприйняття героєм) корелюють із письменницькою концептуальною настановою щодо цінності особистості, її погляду на світ, який чимдалі частіше постає через суб’єктивне відбиття у людській психіці. Таким чином, народжується поліфонія світобачень за відсутності авторської авторитарної оцінки. За яким із голосів правда – вирішувати читачеві, уявлення якого через рецептивний механізм також включено в онтологію твору. Особливо це відчутно в романі „Перехресні стежки”: відкритий фінал твору, що зумовив полісемантичні тлумачення, ніби наголошує на неможливості вичерпно пізнати світ і людину.

4. Застосування письменником багатої палітри художніх форм, засобів і прийомів психологічного зображення (як екстервентних, так само й інтервентних) уможливлює художнє розкриття внутрішнього світу особистості у багатстві її зв’язків зі світом зовнішнім, у детермінованості її поведінки як соціальними, так і власне психічними чинниками. Завдяки художній інтуїції письменник відчув і відтворив зв’язок між процесами екстеріоризації – інтеріоризації, показуючи людину в єдності зовнішнього і внутрішнього, у причинно-наслідкових зв’язках – мотиву і вчинку, події і переживання, в чому ці процеси, як і форми психологічного зображення, виявляють свою художню доцільність. У доборі художніх засобів психологізації романів Франка панує принцип доцільної рівноваги, який досягається ситуативними домінантами, підпорядкованими авторському задумові, належним співвідношенням екстервентної та інтервентної форм психологічного зображення.

5. Динаміка розвитку психологічного зображення у прозі Франка не завжди окреслюється прямолінійно, скоріше нагадуючи концентричну спіраль, що функціонує за законом взаємного метажанрового взаємозбагачення і художньої доцільності. Уточнено напрям поглиблення психологізму в досліджуваних романах письменника, яке відбувалося за рахунок активізації інтервентної форми психологічного зображення (внутрішнє мовлення, інтеріоризація), реанімації імпліцитних засобів фольклорної поетики. Воно помітне також у тенденції до об’єктивації викладу, залученні читача до процесу спів-творення, у поглибленні комунікативної функції твору. Так, власною письменницькою творчістю, майстерним відтворенням внутрішніх станів Франко накреслив магістралі розвитку української прози у ХХ ст.

6. Творчий геній Івана Франка синтезував інтелектуальний та інтуїтивний підходи у художньому зображенні людини, а ірраціональні людинознавчі осяяння митця в літературній творчості надовго випереджали майбутні здобутки психологічної науки, почасти здійснені пізніше й самим Франком, стимулювали його пошуково-дослідницьку активність в осягненні психологічних таїн художнього творення. Художня, і зокрема прозова, творчість І.Франка стала підготовчою стадією, підґрунтям зростання будівлі його художньо-естетичної концепції, викладеної у трактаті „Із секретів поетичної творчості”. Потужним її підмурівком став також літературно-критичний доробок митця.

7. Увага до аналізу внутрішнього світу персонажів у романістиці Франка з акцентуванням на морально-етичних домінантах дає можливість твердити про етичний персоналізм письменника, його універсальну гуманістичну платформу, на якій зведена авторська концепція художнього осягнення складної системи „людина - світ”.

ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Каневська Л. Психологічні виміри дихотомних моделей у романі Івана Франка “Лель і Полель” // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. – К.: Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України 2002. – Вип.3. – С. 52-57. (0,5 др. арк.).

2. Каневська Л. Етико-антропологічний ідеал І.Франка та його модифікації у прозі письменника // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України – К.: Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2003. – Вип.4. – С. 83-87. (0,4 др. арк.).

3. Каневська Л. „Простір страждання” Франкового героя-інтелігента (психолого-біографічний ракурс) // Слово і Час. – 2003. – №9. – С. 44-53. (0,7 др. арк.).

4. Каневська Л. Психологізм у теоретико-літературному та літературно-критичному дискурсі І.Франка // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України – К.: Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2004. – Вип. 5. – Ч.1. – С. 21-25. (0,4 др. арк.).

АНОТАЦІЯ

Каневська Л.В. Психологізм романів Івана Франка середини 80-х – 90-х років. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України. – Київ, 2004.

Дисертацію присвячено системному розгляду романів І.Франка середини 80-х – 90-х років у світлі художнього психологізму. Твори письменника цілісно осмислено з погляду поетики психологізму в контексті авторської концепції людини і світу, теоретико-літературного та літературно-критичного доробку митця. Висвітлено основні засади концепції літературного психологізму І.Франка у багатоманітті поставлених у творах філософсько-психологічних проблем, функціональності форм, засобів і прийомів психологічного зображення. Функціональний та поетикальний аспекти психологізму подано у психологічному ракурсі авторської світоглядної позиції та психографічному контексті.

По-новому (у світлі поетики психологізму) осмислено проблему автора і героя, імпліцитного автобіографізму романістики. Обґрунтовано поняття „психологічне зображення” як доцільніше порівняно з „психологічним аналізом” у застосуванні до авторського психологізму, диференційовано та ієрархізовано наявні у романах Франка засоби і прийоми психологізації, виявлено їхню підпорядкованість двом формам психологічного зображення – інтервентній та екстервентній і відповідно класифіковано.

Ключові слова: роман, авторська позиція, психологічне зображення, поетика психологізму, екстервентний та інтервентний психологізм, концепція людини і світу, імпліцитний автобіографізм.

АННОТАЦИЯ

Каневская Л.В. Психологизм романов Ивана Франко середины 80-х – 90-х годов. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 – украинская литература. – Институт литературы им.Т.Г.Шевченко НАН Украины. – Киев, 2004.

Диссертация посвящена системному рассмотрению романов Ивана Франко в ракурсе художественного психологизма. Актуальность темы исследования продиктована необходимостью осмыслить проблему психологизма в художественном и теоретическом аспектах, выявить особенности авторского мастерства и черты художественного новаторства в психологическом изображении персонажей. Объектом анализа стали романы писателя середины 80-х – 90-х годов ХІХ века („Не спросясь броду”, „Лель и Полель”, „Пути-дороги”) как наиболее показательные с точки зрения психологического изображения в его романистике, характеризующиеся зрелостью этико-антропологических взглядов писателя. С целью более широкого обоснования авторской концепции психологизма привлечены также его теоретико-литературные и литературно-критические работы, некоторые образцы лирики, эпистолярное наследие.

Исследование многоплановой проблемы художественного психологизма осуществляется в трёх аспектах: функциональном (етико-антропологическая концепция писателя), поэтикальном (система форм, средств и приемов психологического изображения) и психографическом (отражение авторской индивидуальности в произведениях). Категория “психологизм” функционирует в работе в двух основных значениях: как методологический подход к истолкованию текстовой реальности и как художественное средство изображения психического.

Произведения писателя целостно осмыслены с точки зрения поэтики психологизма в контексте авторской концепции человека и мира, его теоретико-литературного и литературно-критического наследия. Излагается концепция литературного психологизма И.Франко в разнообразии поставленных в произведениях философско-психологических проблем, функциональности форм, способов и приёмов психологического изображения.

Романы рассмотрены как целостный конгломерат идеологических и художественно-эстетических поисков писателя, объединенный особым „внутренним сюжетом”, схожестью коллизий душевной жизни героев-интеллигентов, структурой их психического организма, что инспирировано авторским индивидуальным психическим опытом, как и (в латентной форме) сюжетное решение этих коллизий.

В теоретическом аспекте обосновано понятие „психологическое изображение” как более целесообразное в сравнении с „психологическим анализом” относительно авторского психологизма, установлено семантическую функциональность каждого из них. Выявлено оригинальное метафоричное осмысление Франком-критиком форм психологического изображения – екстервентной (“способ изображения чувства живыми образами”) и интервентной (как “магической лампы”). Раскрыто особенности применения И.Франко методологии психологических исследований как составляющей украинского литературоведения, важное место рецептивно-коммуникативного аспекта и аспекта психологии творчества в его теоретико-литературном и литературно-критическом дискурсе.

Дифференцированы, иерархизированы и классифицированы существующие в романах И.Франко средства и приёмы психологизации, выявлена их подчиненность двум формам психологического изображения – интервентной (авторское психологическое изображение, внутренняя речь, сновидения) и экстервентной (психологический портрет, пейзаж, экстерьер, интерьер, внешняя речь). Устанавливаются корреляции перечисленных средств и форм с авторской этико-антропологической концепцией, в чем они выявляют свою художественную целесообразность: человек изображается в единстве внешнего и внутреннего, в разнообразии связей с окружающим миром, в причинно-следственных связях.

Осуществленная попытка интерпретировать произведения писателя в проблемно-психологическом аспекте позволила декодировать заглавие романа „Не спросясь броду” и показать его семантико-психологическую полифункциональность в романной структуре, соотносительность с авторской концепцией человека и мира. В ее основе лежат гармонизирующие – личностные и межличностные – факторы. Путь гармонизации, как его понимает И.Франко, лежит через утверждение рационально-волевого начала в психической структуре индивида, что отражает осознание писателем особенностей украинского национального характера, необходимости усиления в нем деятельных интенций с целью преобразования действительности. Не случайно идеологический аспект сознания героев освещается в его романах через екстериоризацию.

Проведенное исследование выявило органичность идейно-эстетических позиций И.Франко в его художественной, литературно-критической и теоретико-литературной деятельности, которая произрастала из единой авторской мировоззренческой концепции, синтезировавшей социологический и психологический подходы. Обнаружена тенденция постепенного углубления психологического начала в романах писателя, которое осуществлялось за счет культивирования интервентной формы психологического изображения (различных видов внутренней речи, интериоризации вообще), изображения событий в свете их восприятия героями, использования имплицитных средств фольклорной поэтики, а также усиления коммуникативных функций произведения. Констатировано, что именно этим И.Франко прокладывал магистрали развития украинской прозы ХХ века. Показано также, что романы писателя стали подготовительной стадией вызревания его идейно-психологической концепции, изложенной позднее в трактате “Из секретов поэтического творчества”.

Ключевые слова: роман, авторская позиция, психологическое изображение, поэтика психологизма, экстервентный и интервентный психологизм, концепция человека и мира, имплицитный автобиографизм.

SUMMARY

Kanevska L.V. Psychologism of Ivan Franko’s novels of the middle 80th – 90th. – Manuscript.

Dissertation for Candidate’s Degree in Philology. Speciality 10.01.01 – Ukrainian literature. – Taras Shevchenko Institute of Literature, Ukraine’s National Academy of Sciences. – Kyiv, 2004.

Dissertation is devoted to the complex investigation of Ivan Franko’s novels of the middle 80-th – 90-th of 19th century in the aspect of artistic psychologism. Writer’s works are comprehensively examined from the point of view of psychologism’s poetics and in the context of author’s concept of the person and the world, of the theoretical-literary and literary-critical heritage of the artist. The dissertation highlights the basic principles of I.Franko’s literary psychologism concept through the variety of the philosophical-psychological problems, put in his works, functionality of the forms, means and techniques of the psychological image. Functional and poetical aspects of the psychologism are represented in psychological consideration of author’s world outlook position and in psychographical context.

In a new manner (in the light of psychologism poetics) is shown a problem of the author and hero, implicit autobiographysm of the novels. As to author’s psychologism, the concept of the “psychological image” is more expedient in comparison with the “psychological analysis”. The applicant distinguished and created hierarchy of psychologization means and techniques represented in Franko’s novels. The applicant revealed and appropriately classified their subordination to two forms of the psychological images – interventical and exterventical.

Key words: novel, author’s position, psychological image, psychologism’s poetics, interventical and exterventical psychologism, concept of the person and the world, implicit autobiographysm.