НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Коннова майя вікторівна

УДК 930.1(460) “1936/1939”

громадянська війна в іспанії

(1936-1939 роки): історіографія

07.00.06 – історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Вінницького державного

педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

Науковий керівник:

доктор історичних наук,

Іваницька Ольга Павлівна,

Київський міжнародний університет,

завідувач кафедри міжнародних відносин.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

Таран Лідія Валентинівна,

Міжнародний Соломонів університет,

професор кафедри історії;

доктор історичних наук, професор

Бєловолов Юрій Григорович,

Донецький національний університет,

професор кафедри міжнародних відносин

і зовнішньої політики.

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, історичний факультет.

Захист відбудеться “25” червня 2004 р. о _15.00____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 при Інституті історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “ 24 ” травня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук Гуржій О.І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У подіях новітньої історії Іспанії, які кардинально вплинули на характер політичного розвитку іспанського суспільства, громадянській війні 1936-1939 рр. належить особливе місце. Враховуючи, по-перше, масштабність руху, який, по суті, охопив всю країну і розколов її населення на два ворожі табори, по-друге, його довготривалість, по-третє, міжнародний резонанс і геополітичну значущість, по-четверте, реальні наслідки війни та їх вплив на розстановку політичних сил-переможниць, можна стверджувати: іспанський громадянський конфлікт 1930-х рр. належить до феноменальних за своєю природою явищ європейської історії ХХ ст. Разом з тим слід зазначити, що дослідження теми в цілому та її окремих аспектів залишається донині недостатньо глибоким, існує багато полярних за оцінками суджень іспанських істориків, а також їх колег у Європі та Америці. Здійснені останнім часом публікації невідомих документів зумовили необхідність поглибленого вивчення перебігу подій 1936-1939 рр. у Іспанії: їх причин, характеру та мотивів втручання в конфлікт зарубіжних країн. Не менш важливим є з’ясування того, наскільки громадянська війна зумовила характер соціально-економічних перетворень і суто політичних змін в країні. Зрозуміло, що зважений аналіз не можливо здійснити без всебічного опрацювання всієї історіографічної спадщини, присвяченої суспільній природі досліджуваного явища.

Об’єктивна відповідь на означені питання, без сумніву, дасть можливість простежити еволюцію поглядів на громадянську війну в Іспанії, визначити сучасний стан наукової розробки і пріоритетні напрями подальшого пошуку суспільствознавців, а також сприятиме розвитку української іспаністики.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою частиною наукових планів кафедри всесвітньої історії Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

Метою дослідження стали комплексне вивчення широкого спектру історіографічних джерел про громадянську війну 1936-1939 рр. в Іспанії та аналіз на цій основі всієї складності і суперечливості оцінок подій тогочасного збройного конфлікту, з’ясування їх об’єктивності і правомірності стосовно предмету дослідження, висвітлення хибних або помилкових тверджень радянських іспаністів, визначення місця вітчизняної і зарубіжної історіографії в нормативно-ціннісній системі наукової творчості, відстеження основних концепцій історіографії проблеми.

Мета дослідження передбачає розв’язання таких завдань:

- виявлення, систематизацію й характеристику основних груп історіографічних джерел з громадянської війни в Іспанії 1936-1939 рр.;

- ідентифікацію та аргументацію відповідно до сучасних вимог історичної науки дефініцій та понять з даної проблематики, уточнення і обґрунтування неправомірності застосування деякої радянської термінології при постановці й розробці окремих аспектів громадянської війни;

- вичленення основних етапів розвитку радянської історіографії з теми, узагальнення найпоширеніших концептуальних підходів власне іспанської історичної школи та типових тенденцій європейської й американської історіографій;

- з’ясування рівня осмислення вченими причин, ходу конфлікту і розстановки сил сторін;

- аналіз основної спеціальної літератури з метою більш повного висвітлення обставин, мотивів і наслідків втручання тоталітарних держав у іспанські події ;

- вивчення в контексті сучасної історичної парадигми з врахуванням значною мірою оновленої джерельно-документальної бази ролі Комінтерну та СРСР у зазначених подіях у цілому та формуванні і діяльності інтернаціональних бригад, зокрема;

- визначення міри дослідженості та з’ясованості в історичній літературі проблеми втрат (у тому числі людських жертв) і економічних наслідків іспанського громадянського конфлікту 1936-1939 рр.;

- встановлення можливих перспективних напрямів подальшої творчої роботи з питань історії громадянської війни.

Об’єктом дослідження стали різноманітні за характером і різножанрові історіографічні джерела радянського, російського та далекого зарубіжного походження: збірники документів і мемуари, колективні та індивідуальні монографічні праці, історичні нариси, політичні біографії, профільні статті та розвідки.

Предметом наукового вивчення визначено історіографічний процес і відображення в ньому розвитку знань про громадянську війну в Іспанії 1936-1939 рр., характер і глибину осмислення тих подій, рівень фактографічної насиченості аналізованого історичного процесу, об’єктивність оцінок і ступінь аргументованості висновків дослідників сучасності та минулого.

Хронологічно охоплені праці істориків, збірники документів, спогади тощо, створені як упродовж самої громадянської війни, так і після неї, включаючи найновітніші видання ХХІ ст.

Методологічну основу роботи та її теоретичне підґрунтя становлять принципи історизму та об’єктивності, діалектичний підхід, які дали можливість вивчити розвиток знань у динаміці і тісному зв’язку з його конкретно-історичними умовами. У відповідності з метою і завданнями були застосовані методи історіографічного аналізу та синтезу, критики першоджерел, проблемно-хронологічний, ретроспективний та порівняльний методи.

Наукова новизна теми полягає у постановці і розробці недослідженої у вітчизняній історіографії теми. Зокрема, здійснено комплексний історіографічний аналіз праць радянських і сучасних російських та зарубіжних іспаністів, залучено велику кількість власне іспанської історичної літератури, характеристика якої пропонується вперше у вітчизняній історичній практиці.

спростовано тезу радянсько-ленінської та зарубіжної марксистської історіографій про пріоритетну роль зовнішніх чинників при підготовці та розв’язуванні іспанського громадянського конфлікту. Натомість на основі всебічного аналізу документальної бази та наукової літератури доведено, що головним компонентом війни в Іспанії 1936-1939 рр., її витоків, причин та початку був внутрішній фактор. На підставі вивчення спеціальної літератури обґрунтовується неправомірність радянської ідентифікації іспанської війни як “національно-революційної”, “антифашистської”, “національно-визвольної”, “національно-патріотичної”, бо вона була за сутністю, походженням та формою війною між іспанцями, тобто громадянською. У процесі історіографічного аналізу досліджено дійсні роль і значення СРСР та Комінтерну в іспанських подіях 1936-1939 рр., відкинуто міф про альтруїстичний характер різнопланової радянської допомоги Іспанській республіці, викриті наміри сталінського керівництва за допомогою Комінтерну та його представників радянізувати Іспанію.

Практичне значення положень і результатів дослідження полягає в тому, що вони сприятимуть виробленню об’єктивної концепції іспанської історії новітнього часу. Матеріали дисертації можуть бути використані при написанні спеціальних та узагальнюючих праць з новітньої історії Іспанії, при підготовці загальних та тематичних курсів з зарубіжної історіографії.

Наукову апробацію роботи здійснено на засіданні кафедри міжнародних відносин Київського міжнародного університету (листопад 2003 р.) і кафедри всесвітньої історії Вінницького державного педагогічного університету (грудень 2003 р.). Результати дисертаційного дослідження висвітлені в доповідях на Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Вивчення всесвітньої історії в Україні: традиції, сучасний стан та перспективи” (17-18 жовтня 2002 р., м. Чернігів) та “Актуальні проблеми історії і правознавства у працях молодих вчених” (23-24 жовтня 2003 р., м. Тернопіль), науковій конференції, присвяченій 90-річчю Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського (3-4 квітня 2002 р., м.Вінниця).

Публікації. Зміст дисертації викладений у 6 статтях, надрукованих у виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Завдання, характер і зміст досліджуваної проблеми визначили структуру дисертації. Вона складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 215 стор., з них основного тексту – 195 стор., список джерел та літератури – 20 стор. (254 найменування).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми, визначені її актуальність, об’єкт, предмет, хронологічні рамки, мета та основні завдання дисертації, доведені її наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, а також вмотивовано її структуру.

У першому розділі – “Стан наукової розробки проблеми, джерела та методи дослідження” – висвітлено ступінь наукової розробки теми, охарактеризовані історіографічні джерела, обґрунтовано методи дослідження.

Висвітлення подій громадянської війни в Іспанії почалося вже у другій половині 1930-х рр., а їх наукове осмислення та вивчення – по завершенні Другої світової війни. Джерельною базою перших спеціальних студій стали спогади безпосередніх учасників і очевидців війни: письменників, журналістів, дипломатів, військових і технічних фахівців. Особливо цінними серед них є “Іспанський щоденник” М.Кольцова, репортажі І.Еренбурга, О.Савича, а також твори Е.Хемінгуея, А.де Сент-Екзюпері, Д.Оруелла, А.Мальро, А.Кестлера, М.Залки тощо.

На рубежі 50-60-х рр. у СРСР розпочалося формування окремої галузі історичної науки – іспаністики новітнього часу, її організатором і натхненником став І.М.Майський. Також слід назвати таких вчених як Х.Вісенс, Х. Гарсіа, С.П.Пожарська, К.Л.Майданик, Д.П.Пріцкер, М.Т.Мещеряков. Центром їхньої діяльності став Інститут загальної історії, при якому 1971 р. з ініціативи академіка І.М.Майського був заснований щорічник “Проблеми іспанської історії”.

Перші історіографічні огляди проблеми громадянської війни були здійснені в СРСР на початку 1960-х рр. Л.В.Пономарьовою та М.Т.Мещеряковим Советская историческая наука от ХХ к ХХІІ съезду КПСС. История стран Западной Европы и Америки: сб. статей. – М., 1963. – С. 21-216; Мещеряков М.Т. Испанская тема в работах советских историков // Вестник Академии наук СССР. – 1965. – С.129-134.. У наступне десятиліття їх доробок доповнив ґрунтовний огляд світової літератури про іспанську війну, який здійснила Л.М.Юрьєва Юрьева Л.М. Национально-революционная война в Испании и мировая литература. – М., 1973.. В її праці були охарактеризовані переважно спогади сучасників та учасників подій, публіцистика та художні твори письменників-антифашистів. Майже через п’ятнадцять років з-під пера С.П.Пожарської побачила світ аналітична стаття “Радянська історіографія антифашистської війни в Іспанії (1936-1939 рр.)”, якій передували два ювілейних історіографічних огляди наукової спадщини академіка І.М.Майського Пожарская С.П. Советская историография антифашистской войны в Испании (1936-1939 гг.) // Новая и новейшая история. – 1987. - №2. – С. 204-211; Пожарская С.П. Академик Иван Михайлович Майский: страницы творческой биографии // Из истории Европы в новое и новейшее время. – М., 1984. – С. 5-17..

Отже, в радянській історіографії громадянської війни можна виділити дві групи джерел і досліджень: а) праці сучасників – журналістів, дипломатів й інших учасників тогочасних подій в Іспанії, яким притаманні оцінки на основі суто власного досвіду та вражень і які збройний конфлікт між законним республіканським урядом і військовими заколотниками зобразили через особисте емоційне сприйняття; б) напрацювання істориків післявоєнного періоду, в яких чіткіше простежується диференційний підхід при характеристиці сторін (революційно-республіканської демократії та монархічно-націоналістичних кіл). Останні, зрозуміло, мають ширшу джерельно-документальну базу і, відповідно, глибший ступінь наукового аналізу. У своєму розвитку радянська історіографія пройшла декілька етапів: від пафосної і апологетичної мемуарно-публіцистичної літератури 1930-х та 1950-х рр., у якій знайшли своє суб’єктивне відображення окремі епізоди та фрагменти з емоційно-психологічними напластуваннями до узагальнюючих концептуально-оціночних монографічних робіт з новітньої історії Іспанії та громадянської війни у 1960-1980-х рр. Проте вадами радянської іспаністики залишились недостатній спектр джерел, довільне маніпулювання фактами, ідеологічна заангажованість концепції в цілому та оцінок конкретних подій, зокрема.

Значний резонанс серед спеціалістів свого часу викликали розвідки С.П.Пожарської та М.Т.Мещерякова Пожарская С.П. От 18 июля – долгий путь. – М.,1977; Мещеряков М.Т. Испанская республика и Коминтерн. Национально-революционная война испанского народа и политика Коммунистического Интернационала. 1936-1939 гг. – М., 1981., яким належить чільне місце у визнанні міфологізації деяких аспектів іспанського громадянського протистояння та перші спроби їх дійсного наукового висвітлення. М.Т.Мещеряков, не применшуючи значення діяльності інтербригад в Іспанії, у своїх студіях вперше серед істориків спробував уникнути їх ідеалізації, правдиво (у припустимих тоді межах) показав роль Комінтерну в радикалізації становища на Піренеях. Праці С.П.Пожарської, опубліковані у пострадянський час, засвідчили готовність дослідниці заповнити лакуни, які існували в російській іспаністиці.

Помітними напрацюваннями серед сучасних російських науковців є монографії М.В.Новикова та Ю.Є.Рибалкіна Новиков М.В. СССР, Коминтерн и гражданская война в Испании. 1936-1939 гг.: В 2 ч. - Ярославль, 1995; Рыбалкин Ю.Е. Операция “Х”. Советская военная помощь республиканской Испании (1936-1939). – М., 2000, де показана роль СРСР і Комінтерну в іспанських подіях без агітаційно-пропагандистського навантаження. Крім того, М.В.Новиков склав найновітніший бібліографічний довідник радянських джерелі літератури з проблеми, що неабияк полегшує перспективу нових векторів наукового пошуку.

У ході вивчення спеціальної літератури та джерел визначено такі їх основні типи: 1) збірники документів і матеріалів Spain Betraid. The Soviet Union in the Spanish Civil War. – Yall University Press. – 2001; The Republic Besieged. Civil War in Spain 1936 - 1939. – Edinburgh, 1996. ; 2) мемуарна та епістолярна література і журналістська публіцистика: спогади іспанських політичних діячів, радянських і європейських дипломатів, радників від СРСР та Комінтерну, замітки військових; 3) радянські студії узагальнюючого характеру; 4) наукові праці іспанських істориків, серед яких одні (Р. де ла Сієрва, С.Суньєр, Х.М. Гарсіа Ескудеро) репрезентують профранкістський напрямок в історичній літературі, а інші – прореспубліканський (Е.Лістер, М.Туньон де ла Лара, С.Вілар, Р.Тамамес, А.Віньяс); 5) дослідження англо-американських та інших іспаністів (П.Престон, С.Пейн, Г.Джексон, Е.Карр, Х.Томас, Б.Боллотен та ін.), серед яких можна виділити три основні напрями: демократичний, консервативний та об’єктивістський; 6) напрацювання російських істориків пострадянського періоду; 7) праці вітчизняних іспаністів (О.П.Іваницька, А.А.Комшуков).

Комплексне використання та системне вивчення всіх названих категорій джерел і критичний підхід до їх змісту дозволили здійснити дослідження історіографії іспанської громадянської війни. Звичайно, в одній праці, обмеженій в обсязі, неможливо розглянути всі наявні роботи про громадянську війну 1936-1939 рр. в Іспанії. Тому проаналізовані ті з них, на основі яких можна дати репрезентативну характеристику стану розробки обраної теми, простежити провідні тенденції, особливості та закономірності вивчення найважливіших її аспектів. У сучасній іспаністиці усталились концептуальні та типологічні підходи, що дозволило уникнути фальсифікації щодо сутності збройного конфлікту Moa Pio. El derrumbe de la Segunda republica y la Guerra civil. - Madrid: Ediciones Encuentro, S.A., 2001; Moa Pio. Los mitos de la guerra Civil. - Madrid: La esfera historia, 2003; Juаn Раblо Fusi. Franсо. Sраnіеn untеr dеr Dісtаtur. 1936-1975. –Мunсhеn, 1992; Cierva R. de la. La trajectoria historica del antifranquismo. //Cierva R. de la, Vilar S. Pro y contra Franco. – Barcelona, 1985; Cierva R. de la. La victoria y el caos. A los sesenta anos del 1 de abril de 1939. – Madrid: Editorial Fenix, S.L, 1999; Еsсudего Jоsе Магіа Gагсіа. Ніstoгіа роlіtіса de lаs dоs Еsраnаs. Т.4 Segunda edicion, corregida y aumentado. – Маdrid: Editora nacional, 1976; Espadas Burgos M. Franquismo y politica exterior. – Barcelona: Library Editorial Argos, S.A., 1986; Ruiz Dаvid. La dictatura franquista – Barcelona: Dopesa, 1983; Thomas Hugh. The Spanish Civil War. – New York: The modern Library, 2001; Payne Stanley G. El regimen de Franco. 1936-1975. – Madrid: Alianza Editorial, 1987; Престон Пол. Франко. Биография. – М., 1999; Jackon Gabriel. The Spanish Republic and the Civil War. 1931-1939. – Princeton: Princeton University Press, 1972; Carr E.H. The Comintern and the Spanish Civil War. – New York: Pantheon Books, 1984..

Підсумовуючи вищесказане, зазначимо, що проблематика іспанського суспільного протистояння другої половини 1930-х рр. є достатньо забезпеченою джерельною базою, його фактологічний аспект досліджений досить репрезентативно. Попри те, що пошук нових даних триватиме, на перший план висуваються епістемологічні аспекти, осмислення фактів, їх концептуальне розуміння, пошуки нової парадигми громадянської війни в Іспанії, які неможливі без об’єктивних історіографічних підсумків.

У другому розділі–“Історична наука СРСР і Заходу про причини, початок і співвідношення сил в іспанській громадянській війні 1936-1939рр.”– проаналізовано процес нагромадження знань у сфері, яка стосується витоків збройного конфлікту 1936-1939 рр., тих чинників, що безпосередньо викликали широкомасштабне громадянське протистояння, а також закономірності та рівня його політичної, ідеологічної та організаційної підготовленості.

Всебічне вивчення радянської історіографічної спадщини дозволило з’ясувати, що більшість суспільствознавців і публіцистів розглядали причини громадянського протистояння переважно в ідеологічно-класовому зрізі. Лейтмотивом радянської історичної літератури від самого початку стало те, що нібито заколот був організований військовими задля встановлення фашистського режиму в Іспанії. Марксистська історіографія тривалий час підтримувала міф про міжнародну фашистську змову. Такий підхід був притаманний і іспанським комуністам Д.Ібаррурі, Е.Лістеру. Радянські дослідники теми виходили з того, що ідея фашизації країни була заохочена і підтримана Німеччиною та Італією. Саме загроза збереженню існуючого легітимного державного ладу і демократичному устрою ззовні, за їхніми оцінками, була важливим і потужним каталізатором поляризації сил у іспанському суспільстві. за їхніми трактуваннями, альтернатива диктувалась або наслідуванням італо-німецького типу державності, або ж радянського. В спеціальних студіях авторів колишнього СРСР зазначено, що громадянське військове протистояння в Іспанії було ескаловане зовнішніми чинниками, передусім, фашистськими режимами. Хоча радянські іспаністи на той час фактично визнавали: громадянська війна стала породженням внутрішніх особливостей і суперечностей суспільно-політичного, соціально-економічного, національно-культурного розвитку країни (С.П.Пожарська, Х.Гарсіа, Д.П. Пріцкер).

У зарубіжній історіографії оцінки передумов та початку громадянської війни в Іспанії істотно відрізняються від радянських постулатів. Пояснюється це, насамперед тим, що документальна основа іспанських та інших зарубіжних праць значно ширша, аргументованість висновків, відповідно, правомірніша. Сучасні іспаністи передусім одностайні у тому, що корені громадянського протистояння слід шукати не у найближчих десятиліттях перед заколотом, а у глибинних пластах історії. Вони певні, що події напередодні конфлікту стали лише безпосереднім каталізатором війни, але не першоосновою. Така аргументація виглядає незаперечною в наукових студіях С.Пейна та Х.Томаса. Д.Руїс і В.К.Піскорський особливо наголошують на тому, що Іспанія мала відмінну від загальноєвропейських процесів історію, обумовлену складною минувшиною (арабський компонент, реконкіста, католицизм, монархізм, поліетнічність тощо). Західна історіографія стверджує, що саме іспанський традиціоналізм, регіональний автономізм, глибока релігійність склали основу не тільки ментально-психологічного світу, а й спричинилися на політичній свідомості суспільства. Уповільнений розвиток капіталістичних відносин (через потужні позиції феодальних латифундистів, монархії та церкви, специфіку колоніальної моделі) створив соціально-економічну базу для громадянських суперечностей. Країна тяжіла до реалізації накопиченого потенціалу, оновлення системи економічних відносин, причому потребувала цього негайно. Такі міркування знайшли широке відображення у колективній праці “Країни Південної Європи в сучасному світі” (М., 1989), а також студіях радянського історика іспанського походження Х.Вісенса.

Історики-іспаністи суголосні в тому, що прорахунки республіканців у галузі аграрної, військової, церковної реформ та конституційного законодавства були надто великими (С.Пейн, Х.Томас, Г.Джексон, Ж.Соріа, Ж.Дескола, П.Престон, С.Вілар). Ліберальні та демократичні сили не були консолідовані для протистояння громадянському безладу. Суспільна поляризація в зв’язку з цим набула крайньої межі, що виразилося в політизації країни під впливом ідеологій протистояння – фашизму та комунізму. Проте особливість полягає в тому, що жодна з цих ідеологічних систем не мала реальної сили в самій державі, але обидва ці “привиди” впливали на політичну поведінку антагоністичних сил у зв’язку з їх тогочасною роллю в європейській історії. Важливі узагальнення щодо цього аспекту містяться в працях таких визнаних іспаністів, як Р. де ла Сієрва та Х.А. Вака де Осма.

Зарубіжним історикам вдалося спростувати, спираючись на репрезентативні документи, такі міфи марксистської історіографії, як, по-перше, твердження про загальноармійський характер виступу військових і, по-друге, про домінуючу роль генералітету в ньому. Вони простежили, здійснивши ґрунтовний екскурс в іспанську минувшину, роль військових у історії Іспанії. Через їх суспільне представництво, організованість і дисциплінованість саме на них покладалися важливі функції в організації громадянського життя. Це підтвердили липневі події 1936 р., які предметно відтворені в дослідженнях П.Престона, С.Пейна, Х.Г.Дамса..

У третьому розділі – “СРСР, Комінтерн та іспанська громадянська війна 1936-1939 рр. у радянських та зарубіжних дослідженнях” – проаналізовано концептуальні підходи й оцінки ролі СРСР і Комінтерну в іспанських подіях 1936-1939 рр., що склалися у радянській та зарубіжній історіографії.

В радянській історичній науці оцінка реальної ролі Радянського Союзу та Комінтерну в іспанській громадянській війні була підмінена мемуаристикою та публіцистикою, причому ретельно стерилізованими ідейно-політичною цензурою. Більшість архівних документів не були оприлюднені, а тому документальним підґрунтям праць радянських істориків головним чином стала лише партійно-радянська преса, яка у 1930-ті рр. під тиском тоталітарного режиму остаточно втратила об’єктивність при висвітленні подій.

У перших індивідуальних науково-публіцистичних працях Д.П.Пріцкера, М.Т.Мещерякова, Х.Гарсіа, С.П.Пожарської питання участі та ролі СРСР і Комінтерну в іспанських подіях 1936-1939 рр. зведене головним чином до схематичного висвітлення, набору “стандартних фраз”, а фактологічний аспект проблеми – до вияву почуттів солідарності радянських людей і необхідності збору коштів.

У 1960-1970-х рр. у радянській історіографії сформувалася не наукова, а так би мовити політично-ідеологічна концепція участі СРСР та Комуністичного Інтернаціоналу в збройному конфлікті. В загальних рисах вона постулювала тезу про те, що, виконуючи свій інтернаціональний та пролетарський обов’язок, радянські люди та Комінтерн надали допомогу іспанському народові в його боротьбі з міжнародним фашизмом, що інтереси антифашистської зовнішньої політики СРСР повністю співпадали з аналогічним прагненням Іспанської республіки. За тих умов у питанні участі СРСР і керованого ним Комінтерну в іспанських подіях 1936-1939 рр. нашаровувались різного роду стійкі міфологеми. концептуальну оцінку радянської історіографії можна звести до стандартної формули: Іспанська республіка, СРСР та Комінтерн захищали демократію; Німеччина, Італія та франкісти – фашизм. Хоча реалії тогочасного життя свідчили про інше.

1980-ті рр. становлять окремий, свого роду перехідний та завершальний етап радянської історіографії, який суттєво різнився від попередніх. Тоді в радянській історичній науці М.Т.Мещеряковим була здійснена спроба з’ясувати методи діяльності Комінтерну в Іспанії у 1930-х рр., щоправда, кардинальної зміни у цьому аспекті не сталося, оскільки автор, не маючи доступу до архівів, не зміг зініціювати перегляд старих постулатів.

У 1990-х рр. розпочалися радикальні зміни в царині конкретизації та типологізації форм участі СРСР і Комінтерну в іспанській громадянській війні 1936-1939 рр. Найвагомішим здобутком російської історичної науки в зазначений період є публікація збірника документів “Комінтерн та громадянська війна в Іспанії. Документи” (М., 2001) за редакцією С.П.Пожарської. Всі матеріали в збірнику опубліковані вперше. Вони значною мірою (все ж не повною) віддзеркалюють стратегічну лінію Комінтерну, його методи і основні напрями діяльності в період, що досліджується.

Таким чином, у галузі радянсько-іспанських відносин та діяльності Комінтерну під час громадянської війни в Іспанії 1936-1939 рр. радянські вчені здійснили певні напрацювання, які становлять відповідну науково-інформаційну цінність. Проте, ідеологічний диктат тоталітарної системи призвів до глибоких деформацій при висвітленні цієї проблематики, до кон’юнктурного тлумачення багатьох подій і фактів, до їхньої фальсифікації та замовчування. Причому все це робилося з розрахунків обслуговування поточного політичного моменту.

Зарубіжна іспаністика у 1960-1980-ті рр. виявилася також заполітизованою. У ній умовно можна виділити дві течії: консервативну (неоконсервативну) профранкістську та промарксистську (прореспубліканську). До першої належать Р.де ла Сієрва, Х.Г.Дамс, С.Суньєр, П. Бруе, Б.Боллотен, Х.М. Гарсіа Ескудеро, С.Пейн, Х.П.Фузі; до другої – Е.Лістер, М.Туньон де ла Лара, С.Вілар, Р. Тамамес, М. Галло, Ж.Соріа, А.Віньяс, Л.Вишельський.

Для багатьох закордонних дослідників від самого початку геополітична мотивація (французький чинник, зовнішньополітичні пріоритети колективної безпеки, апробація зброї та тактики) радянської участі в іспанському конфлікті була переважаючою над ідеологічним фактором (Д.Сміт, Г.Р.Саутуорт, П.Бруе, Х.Томас, Х.М.Гарсіа Ескудеро, П.Престон, Г.Джексон). Останній почасти розглядався як камуфляжно-маскуючий. Дворушництво і нещирість радянського уряду були піддані справедливій критиці не тільки представниками консервативної течії, а й об’єктивістською школою (Б.Боллотен, С.Пейн, Х.Г.Дамс).

У новітній збірці документів “Зраджена Іспанія. Радянський Союз в іспанській громадянській війні”, підготовленій до друку російськими і американськими вченими, вперше було подолано табу щодо визначення ролі Комінтерну у зазначених драматичних подіях, а інтербригадівський рух отримав можливість об’єктивної оцінки Spain Betraid. The Soviet Union in the Spanish Civil War .- Yall University Press, 2001. Архівні матеріали, як і аргументація розвідок російських та західних істориків, дозволили зробити висновок, що плани щодо пролетарської революції в Іспанії, як і в інших країнах, були схвалені і тактично заангажовані на створення антифашистського Народного фронту VІІ конгресом Комінтерну влітку 1935 р. Тактика Комінтерну була завуальованою, їй відводилась роль “троянського коня” у досягненні стратегічної мети – перемоги у західних країнах комуністичних революцій.

На основі документів вдалося розвінчати стійкі міфи не тільки радянської історіографії, а й почасти зарубіжної, а саме: про самостійність іспанських комуністів, безкорисливість радянської допомоги, жертовність і самовідданість іноземних волонтерів, а також їх роль у військових операціях, про дружбу між інтербригадівцями та іспанцями. Певного оприлюднення набули документи про роль НКВС та інших радянських спецслужб у іспанській справі, зокрема і в організації репресій проти інтербригадівців (А.Віньяс, Х.Кобо, Х.Томас, Ю.Є.Рибалкін, А.А.Комшуков, М.В.Новиков, С.Альварес, Р.Радош, Г.Севастьянов, М.Абец).

У четвертому розділі – “Радянська та зарубіжна історіографія про мету та характер італо-німецької участі в іспанських подіях 1936-1939 рр.” – висвітлена участь тоталітарних держав Італії та Німеччини у збройному конфлікті на Піренейському півострові. Доведено, що марксистська історіографія дотримувалась ідеологічної схеми про заздалегідь сплановану участь італо-німецького керівництва в підготовці повстання іспанських військових. Така інтерпретація домінувала у працях радянських істориків практично до розпаду СРСР. Після того, на основі вперше опублікованих архівних документів і аргументованих положень зарубіжної іспаністики радянська версія італо-німецької причетності до організації військового путчу в Іспанії еволюціонувала. Це, насамперед, пов’язано з студіями С.П.Пожарської, яка зазначила, що, вірогідно, офіційно по державній лінії з боку Італії та Німеччини не існувало заздалегідь розроблених політичних планів стосовно Іспанії. Згодом науковець визнала, що версія про активну допомогу Німеччини в період попередньої підготовки заколоту – ніщо інше, як фантазія. Дану конецепцію підтримав А.А.Красиков.

Західні історики переконливо обстоюють той факт, що італо-німецька інтервенція здійснювалася на прохання Франко і не була наперед спланованою, хоча її ймовірність і враховувалася дуче і фюрером. Остаточно дійшли згоди дослідники в питанні про те, що тоталітарні держави не брали безпосередньої участі у підготовці путчу (С.Пейн, П.Моа, А.Віньянс, М.Еспадас Бургос).

Сучасна історіографія оперує обґрунтованими даними про конкретні військово-технічні постачання, допомогу людськими ресурсами (Х.Томас, Х.М.Гарсіа Ескудеро). Незаперечні факти дозволяють твердити, що італо-німецька допомога була паритетною до міжнародної підтримки республіканців. Докладно про це йдеться в працях Х.М.Гарсіа Екскудеро, Р.Саласа Ларрасабаля, Х.Саласа Ларрасабаля, Р.Уіллі.

Правомірним, на нашу думку, видається такий висновок: втручання тоталітарних держав у іспанські події зумовило їх подальший перебіг. У такий спосіб Німеччина та Італія досягли своєї стратегічної мети – не допустили посилення сил народного фронту в Західній Європі напередодні Другої світової війни. Профранкістська історіографія виправдовує військово-матеріальні ін’єкції з боку Німеччини та Італії діями республіканського уряду на самому початку війни. Відстоюється концепція про те, що саме республіканці спровокували переростання суто громадянського конфлікту у міжнародний (Гарсіа Екскудеро).

У п’ятому розділі – “Історіографія жертв та економічних наслідків громадянської війни в Іспанії 1936-1939 рр.” – наводяться результати опрацювання та рівень дослідження про жертви та економічні наслідки подій в Іспанії в 1936-1939 рр. у радянській, сучасній російській та західній історіографії.

Цей аспект виявився чи не найскладнішим і найсуперечливішим у методології та інструментарії дослідження, а також у джерельному забезпеченні. Методологічно його параметри тісно “переплетені” з достовірністю цифр, оскільки оцінки не позбавлені політичних симпатій-антипатій сторін. Тому фахівці обґрунтовують статистичні розбіжності як при характеристиці “білого” терору, так і стосовно репресій “червоного”. Складність становить вживання термінів і категорій: “терор”, “репресії”, “насильство”, “жертви”. Дебатованими залишаються і питання хронологічних рамок обчислення та кількості жертв. Про це наголошують такі дослідники, як Г.Джексон та М. де Амандо.

Найдраматичнішими сторонами іспанського протистояння є репресії, які масштабно застосовувалися в обох зонах. У цьому контексті звинувачення республіканців і націоналістів один одного є категорично непримиренними. В зарубіжній іспаністиці стверджується, що репресивні заходи націоналістів були більш результативними і контрольованими. Зокрема, С.Пейн наголошує на тому, що стратами займалися переважно цивільна гвардія, фалангістська міліція. Республіканська репресивна технологія грішила ситуативністю, спонтанністю, випадковістю, самовільністю і вибір її застосування почасти був необґрунтованим. підстави стверджувати таке дає аналіз досліджень американських істориків Г.Ранзато, С.Пейна, англійського – М.Річардса. Іспанські історики Р. де ла Сієрва та П.Моа пишуть про існування республіканських комітетів для “чисток”, що складали списки жертв, у яких до уваги не бралися ні стать, ні вік, ні професія. В списках фігурували прізвища студентів, робітників, селян, людей вільних професій. Репресивні заходи в республіканській зоні оцінюються науковцями як екстраполяція радянської системи НКВС і, зокрема, спрямована проти ідеологічних супротивників – інакомислячих, троцькістів, анархістів. Сучасна іспаністика вважає репресії всередині республіканського табору проти самих же республіканців одним з визначальних факторів поразки республіки (Х.Кобо, Х.М.Гарсіа Екскудеро, Р.де ла Сієрва, А.А.Комшуков). Відтак всі дослідники визнали: репресії та терор є неминучим супровідним явищем будь-якого збройного конфлікту. Іспанія не стала виключенням.

Зарубіжна історіографія аргументовано спростовує кількість жертв у 1-2 млн. осіб, запропоновану радянськими вченими. Провідні іспаністи, спираючись на демографічну статистику, а також документацію Червоного Хреста, міністерства юстиції, муніципалітетів, свідчення очевидців, припускають цифру жертв до 500 тис. (С.Пейн, Х.Томас, Г.Джексон).

Американський історик Г.Джексон здійснив детальний і диференційований аналіз втрат іспанців з обох таборів і дійшов висновку: 100 тис. загинули під час боїв; 10 тис. – від авіанальотів; 50 тис. – від хвороб; 20 тис. – унаслідок політичних репресій у республіканській зоні; 200 тис. – від політичних репресій у національній зоні; 200 тис. – у результаті франкістських репресій упродовж 1939-1943 рр. Отже, разом: 580 тис. осіб. З запропонованими Г.Джексоном цифровими даними людських втрат у громадянській війні також згодні на основі власного аналізу такі дослідники як Х.Кобо, А.Ф. Ортіс, С.Пейн, Б.Ц.Урланіс.

Радянські дослідники практично не аналізували економічні наслідки громадянської війни в Іспанії, хіба що окрім Х.Вісенса, який навів конкретні дані збитків, близькі до запропонованих іспанським автором Д.Руїсом. Тодішнє економічне становище країни вивчали М.Галло, Д.Хупер. Найдостовірніші відомості промислових та сільськогосподарських повоєнних втрат подали Р.Тамамес і Х.Томас.

Переможна для націоналістів громадянська війна не принесла країні бажаного суспільного порозуміння і спокою. До величезних людських втрат, вона долучила відчутні збитки в усьому народногосподарському комплексі країни: не вціліла жодна з галузей, відбулося загальне зубожіння більшості іспанської спільноти. Збройний конфлікт призвів до деформації суспільно-політичної системи та утвердження франкістського режиму, функціонування якого тривало майже сорок років.

У висновках наведені практичні результати проведеної роботи, обґрунтовано декілька важливих узагальнюючих положень, що винесені на захист:

1.Вивчення спеціальної літератури з обраної теми дозволило систематизувати її у кількох основних групах, взявши за основу національно-репрезентативний та проблемно-хронологічний принципи. У всьому масиві історичних досліджень виокремлено як об’єкти наукового пошуку (аналізу), відповідно, праці іспанських, англійських, американських, канадських, радянських, російських, французьких істориків різних періодів.

Іспанська історіографія у своєму розвитку пройшла складну еволюцію. В її історії можна виділити два хронологічних етапи: перший – 1939-1975 рр. – становлення і розвиток історіографії за умов франкістського режиму в Іспанії; другий – 1975-2003 рр. – постфранкістська історіографія. На першому етапі відбулася радикальна поляризація наукових сил суспільствознавців на прореспубліканське і профранкістське крило. У кожному з них можна виділити певні дослідницькі школи і “хвилі” активності. Основним змістом новітнього історіографічного періоду, який розглядався у дисертації як другий етап іспанської національної історіографії, стало зростання плюралізму методологій, розширення діапазону пошуків зі сцієнтистського погляду, соціологізація історичної думки.

З кінця 1970-х до початку 1990-х рр. іспанська історіографія пройшла складний процес трансформації, перетворившись з ідеологічно поляризованої на офіційну національну. При цьому, виконуючи свою питому етнонаціональну функцію, вона відкривала великі потенційні можливості для подальшого розвитку досліджень. 1980-ті рр. обумовили появу фінальної частини певного історіографічного циклу. Саме тоді з’явилося найбільше концептуальних положень у національній історіографії. Визначальною рисою того часу було оптимальне поєднання традицій та новацій у науковому пошуку, у тому числі й на теоретично-методологічному рівні. Зазначимо й таке: в сучасній іспанській літературі поки що не створена аналітична монографія історіографічного характеру з історії громадянської війни другої половини 1930-х рр.

Англомовна наукова література (американська, британська, канадська) формувалась у 40-60-і рр. рр. ХХ ст. До кінця століття в ній почав переважати об’єктивістський напрям, ґрунтований на глибокому вивченні документальної бази та спеціальної літератури, передусім іспанської. Поява та поширення об’єктивістського історіографічного напряму органічно відповідала на інтеграційні європейські процеси кінця ХХ ст. Англо-американські вчені найчастіше були незаангажованими і неупередженими в аналізі, особливо порівняно з іспанськими та радянськими дослідниками другої половини ХХ ст. Вони у багатьох питаннях з історії іспанської громадянської війни досягли наукового консенсусу.

Радянській історіографії була притаманна категорична ідеократична заангажованість і залежність від геополітичних намірів держави. Розвиток радянської історіографії умовно можна поділити на два періоди – довоєнний і післявоєнний. Радянська іспаністика закладалась у роки, коли точилася громадянська війна на Піренейському півострові, тому набула науково-популярного характеру. Джерельну базу напрацювань першого періоду становили переважно щоденники та мемуари учасників війни, суворо цензуровані. Архівна документалістика була мінімальною через закритість архівосховищ і недоступність для вчених фондів іспанських архівів. Зрештою, все більшої ваги набував політично-доктринальний фактор через поступове зміцнення комуністичного тоталітарного режиму.

Фактографія була піддана фальсифікації задля відповідності проголошеній ідейній доктрині, а тому історія громадянської війни висвітлювалася тенденційно, містила серйозні похибки проти істини, перекручення, замовчування та деформації. Наукові інтерпретації іспанських подій були здійснені на рівні тогочасного методологічного оснащення.

Російська іспаністика 90-х рр. ХХ – початку ХХІ ст. репрезентує цілком оновлену історичну науку, яка виразно відрізняється від історіографії радянської доби. Якісні характеристики пострадянської історичної думки такі: розширення документальної бази вивчення, залучення до наукового аналізу напрацювань іспанських та інших зарубіжних дослідників, прерогатива факту, відсутність ідеологічного замовлення. Російська сучасна іспаністика має, на відміну від інших національних іспаністських шкіл, перші історіографічні праці з історії громадянської війни.

розпад СРСР об’єктивно сприяв формуванню історичних національних шкіл, у тому числі іспаністики, на його теренах. Період 90-х рр. ХХ ст. у російській і вітчизняній історіографіях можна визначити як перехід до модернізму.

Проведене студіювання дозволяє стверджувати, що на сучасному етапі триває становлення самостійного вітчизняного напряму іспаністики ХХ ст. У забезпеченні даного процесу слід зауважувати принаймні два важливих чинники – цивілізаційну модернізацію України та вплив світової історичної науки.

2. В іспанській історіографічній традиції крайня політизація та поляризація прореспублікаських істориків і профранкістських дослідників була подолана на межі 1980-1990-х рр., коли Іспанія загалом опанувала уроки франкізму і накопичила сили для національного консенсусу в справі усвідомлення трагічного історичного минулого. Сучасна іспанська історіографія всього комплексу громадянської війни добре документована, глибоко аналітична і в цілому деполітизована.

процес соціальної та політичної трансформації суспільства, його реформування стали наступним фактором, який відкривав шлях до сприйняття нової національної історичної схеми. Необхідна нації історична концепція стала її національною парадигмою – спільною історією, що входить у психологічне оснащення даного суспільства. Таким чином, історичні оцінки громадянського конфлікту не тільки подали вихідний матеріал для самооновлення національної свідомості, а сформували саму націю. Огляд сучасної іспанської літератури з історії країни першої половини ХХ ст. дозволив зробити висновок про набуття нею наукової довершеності.

3. Вивчення новітньої історичної літератури про іспанську громадянську війну 1936-1939 рр. свідчить, що історики спромоглися виробити єдиний науковий апарат для означення подій, їх типологізації та інституювання.

4. Серед іспаністів досягнуто консенсусу у багатьох раніше суперечливих питаннях про: причини і початок війни; роль тоталітарних держав Німеччини та Італії у підготовці заколоту проти республіканців; роль СРСР та Комінтерну у інтернаціоналізації іспанської громадянської війни тощо.

5. У вивченні передумов війни, її причин та історичних витоків сучасні іспаністи різних національних шкіл дійшли висновку, що витоки громадянської війни 1936-1939 рр. слід шукати в минувшині не за десять років до її початку, а у надрах попереднього століття. Вчені суголосні в тому, що не варто зводити розгортання конфлікту до політичного протистояння республіканців і монархістів. Вони вважають, що війна була спричинена комплексом факторів суспільно-політичного,