ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

КУДИКІНА НАДІЯ ВАСИЛІВНА

УДК 373.31.03: 371.382 ] (043.3)

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ

ПЕДАГОГІЧНОГО КЕРІВНИЦТВА ІГРОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПОЗАУРОЧНОМУ

НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ

ПРОЦЕСІ

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському міському педагогічному університеті ім. Б.Д. Грінченка.

Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор,

академік АПН України

Савченко Олександра Яківна,

Академія педагогічних наук України,

віце-президент

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

академік АПН України

Бібік Надія Михайлівна,

Академія педагогічних наук України,

академік-секретар

доктор педагогічних наук, професор

Сущенко Тетяна Іванівна,

Запорізький обласний інститут післядипломної

педагогічної освіти , кафедра педагогічної майстерності, завідувач кафедри

доктор педагогічних наук, професор

Тарасенко Галина Сергіївна,

Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського, кафедра методики початкового навчання, завідувач кафедри

Провідна установа: Кіровоградський державний

педагогічний університет ім. В. Винниченка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Кіровоград.

Захист відбудеться “ 11 ” березня 2004р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м.Київ, вул. Артема, 52-д.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій частині Інституту педагогіки АПН України за адресою: 04053, м.Київ, вул. Артема, 52-д.

Автореферат розісланий “10” лютого 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Березівська Л.Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Демократичні тенденції соціального розвитку України зумовили зміни цілей і цінностей розвитку освіти. Гуманістичне оновлення школи неможливе без актуалізації внутрішнього потенціалу учнів у процесі тих діяльностей, які природно забезпечують саморозвиток дитячої особистості. До школи дитина набуває унікального досвіду ігрової діяльності, яка є своєрідним і незамінним засобом її самовиховання, самонавчання, самопізнання, самореалізації. Зорієнтована на дитину чотирирічна початкова освіта прагне цілеспрямовано використовувати гру у навчально-виховному процесі, оскільки вона має великий педагогічний потенціал і найбільшою мірою створює для учнів атмосферу психологічного комфорту .

У суспільстві склалися два підходи до керівництва дитячими іграми: стихійний і педагогічно упорядкований. Тривалий час соціокультурна регуляція ігрової діяльності здійснювалась інтуїтивно і безсистемно. На певному історичному етапі ігрова діяльність стає об’єктом розгляду філософів, психологів, культурологів та вчених інших галузей наукового знання. Керівництво ігровою діяльністю дітей молодшого шкільного віку опосередковано знайшло відображення в багатьох педагогічних дослідженнях, проте як правило воно не виділялось як окрема наукова проблема.

Наукове осмислення сутності гри та її значення для розвитку дітей започатковано в лоні психології. Першооснови педагогічної теорії ігрової діяльності закладені зарубіжними теоріями і системами дошкільного виховання в той період, коли виникли ідеї про доцільність забезпечення дітей ігровим матеріалом, використовуючи який вони самоініціативним шляхом могли навчатися і розвиватися (Ф. Фребель і М. Монтессорі ). Освітянською практикою система ігор Ф. Фребеля у першій половині ХХ століття була поширена на молодший шкільний вік.

На сучасному етапі розвитку психологічної і педагогічної наук визнаним є розуміння ігрової діяльності, яке започатковане у працях відомих психологів ХХ століття – Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, С.Л.аРубінштейна, Д.Б. Ельконіна, В.В. Зіньківського, О.В. Запорожця, та ін. Ці вчені розробили теоретичні засади історичного походження гри, її соціальної сутності та психологічного механізму. Л.С.Виготський, підкреслюючи культурно-історичний характер розвитку людської особистості, зазначав, що розвиток дитини в кожний віковий період життя тісно пов’язаний з її власною діяльністю. За концепцією цього вченого, ігрова діяльність є засобом активного засвоєння дитиною людської культури. Вирішальна роль у цьому належить спілкуванню дитини з дорослими та іншими дітьми, в процесі якого вона оволодіває “системою соціально вироблених знаків“. Визначальною серед них є мова, під впливом якої біологічна істота “олюднюється”, “вростає” у людську культуру.

Значний внесок у розвиток теорії ігрової діяльності зробив вітчизняний психолог і педагог В.В. Зіньківський. Психолого-педагогічну роль ігрової діяльності вчений вбачає в тому, що вона забезпечує емоційно-психологічне “вростання”дитини в соціальний світ, накопичення соціальних почуттів. Гру В.В. Зіньківський також пов’язував з формуванням у дітей соціального досвіду, моральних ставлень, з генезою моральної свідомості. Через гру дитина переймається ідеями, якими живе суспільство, навчається їх розуміти, вона, практично розрізняючи можливе і бажане, розвивається етично.

Плідні думки про гру як метод навчання і виховання учнів різних вікових категорій знаходимо у науковій спадщині видатних педагогів, які працювали в історично та соціально різних умовах – К.Д. Ушинського, П.Ф.аКаптерева, П.П. Блонського, В.К. Сороки-Росинського, М.І.Демкова, А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського та ін. Вони дійшли висновку про виняткову її цінність для дитини і необхідність цілоспрямованого використання в школі.

Грунтовніше проблема педагогічного керівництва грою досліджувалась на матеріалі дошкільного дитинства, оскільки гра для цього періоду онтогенетичного розвитку особистості є провідною діяльністю. Наукові пошуки дошкільної педагогіки (Л.В. Артемова, А.М. Богуш, Р.Й.аЖуковська, Н.Я. Михайленко та ін.) і психології (О.В. Запорожець, Н.І. Непомняща, О.В. Проскура, Ю.О. Приходько та ін.) є вагомим підґрунттям розробки проблеми педагогічного керівництва ігровою діяльністю дітей молодшого шкільного віку.

Особливо вагомий внесок у педагогічну теорію гри становить наукова спадщина О.В. Запорожця. У його працях підкреслено, що гра як практична діяльність сприяє вдосконаленню психічних процесів, оволодінню новими способами і формами її здійснення, формуванню інтелектуальної і мотиваційної сфер, забезпеченню емоційного спілкування і формуванню благополучних взаємин з однолітками. З накопиченням у процесі гри та інших видів практичної діяльності знань і умінь, досвіду спілкування з людьми, дитині стають доступними нові види діяльності і нові, більш складні форми стосунків з оточуючими. У процесі гри вона пізнає в дійовій формі оточуючий світ, соціальну дійсність, а це зумовлює перехід до якісно нових стадій її інтелектуального і соціального розвитку.

Педагогіку гри на сучасному етапі розвитку психологічної науки значно збагатила теорія особистісно зорієнтованого виховання дітей (І.Д.аБех, О.Л. Кононко).

У творчому доробку вчених, які досліджують педагогічні проблеми змісту і методів початкового навчання, знаходимо методичні прийоми ефективного застосування гри як засобу навчання, забезпечення мотивації навчальної діяльності (О.Я. Савченко, В.І. Бондар, М.С. Вашуленко, Т.М.аБайбара, І.П. Гудзик, О.Н. Хорошковська та ін. ). У працях Н.М. Бібік гра трактується як засіб розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів, естетико-екологічного виховання – у наукових розвідках Г.С.аТарасенко. Гру як один з цікавих і продуктивних видів організації позаурочної і позашкільної навчально-виховної роботи розглядають В.Г.аКузь, С.Г. Мельничук, Г.І. Сущенко та ін. вчені.

Об’єктивні передумови для широкого і різнопланового використання ігрової діяльності містить позаурочний навчально-виховний процес. Це відзначається у роботах Н.П. Анікєєвої, О.С. Газмана, Ж. Гот-даєва, В.П. Косорукової, О.В. Матвієнко, А.В. Фок, М.Г. Яновської та ін., які досліджували проблеми виховання грою, організації позаурочного часу молодших школярів у групах подовженого дня і канікулярного дозвілля, формування дружніх стосунків дітей, морального виховання у позашкільній діяльності, використання окремих видів ігор для розв’язання конкретних педагогічних завдань тощо. Незважаючи на це, теоретичні засади ігрової діяльності у педагогічній науці визначені ще недостатньо. Ця проблема у всій своїй багатогранності спеціально не вивчалася. На необхідності її розробки стосовно організації навчання шестирічних першокласників наголошується у багатьох працях педагогів і психологів (О.Я. Савченко, Н.Ф. Скрипченко, Н.М. Бібік, О.В. Проскура, Я.Л. Коломінський, В.С. Му-хіна та ін.).

Вивчення стану організації позаурочного навчально-виховного процесу початкової школи, аналіз педагогічного досвіду інноваційних загальноосвітніх навчально-виховних закладів показує, що ігрова діяльність є одним з найбільш значущих чинників, необхідних для комфортного існування дитячої особистості в шкільному світі. Психологічний комфорт сприяє переживанню радості, задоволення, які відчуває учень в освітньому середовищі. Комфортний психо-фізіологічний стан створює умови для успішної адаптації дитини до нових вимог життя, сприяє зниженню стомлюваності, збереженню здоров’я, підтримує позитивне емоційне тло навчальної діяльності.

Водночас масова шкільна практика свідчить, що керівництво ігровою діяльністю у позаурочному навчально-виховному процесі педагоги здійснють інтуїтивно, оскільки науково обґрунтованого методичного забезпечення ще не створено. На тлі гуманістичного спрямування сучасної початкової освіти спостерігається невідповідність між надмірним домінуванням учителя у позаурочній роботі та необхідністю забезпечення умов для дитячої активності, творчості, самостійності; між високим педагогічним потенціалом ігрової діяльності та його звуженим використанням; між потребою школи в цілісному осмисленні гри як методу навчання, виховання і розвитку дітей та стихійним здійсненням керівництва нею на практиці.

Отже, аналіз теоретичних напрацювань і стан педагогічної практики засвідчують актуальність спеціальної наукової розробки проблеми педагогічного керівництва ігровою діяльністю учнів молодшого шкільного віку. З огляду на актуальність і недостатню розробленість проблеми, її значення для теорії і практики початкової освіти, була визначена тема дисертаційного дослідження: “Теоретичні засади педагогічного керівництва ігровою діяльністю молодших школярів у позаурочному навчально-виховному процесі”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи Київського міжрегіонального інституту удосконалення вчителів імені Б.Д. Грінченка як складова комплексної теми “Теоретичні та методичні основи удосконалення навчання і виховання в галузі загальної середньої освіти” (протокол № 2 від 18.10.1999 р.). Тему узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні від 25. 09. 2001р.(протокол № 4).

Об’єкт дослідження – ігрова діяльність молодших школярів у позаурочному навчально-виховному процесі у трирічній і чотирирічній початковій школі.

Предмет дослідження – педагогічне керівництво ігровою діяльністю учнів молодшого шкільного віку у позаурочному навчально-виховному процесі.

Мета дослідження – теоретично і експериментально обґрунтувати наукові засади ефективного педагогічного керівництва ігровою діяльністю учнів молодшого шкільного віку у позаурочному навчально-виховному процесі.

Концептуальні ідеї дослідження ґрунтуються на положеннях культурологічної теорії гри, соціальної детермінованості ігрової діяльності, філософії і педагогіці гуманізму, теорії колективу, особистісно орієнтованого виховання, психологічній теорії діяльності, теорії зміни провідних видів діяльності протягом життя.

Вихідними положеннями концепції є: розуміння ігрової діяльності як обов’язкової і незамінної складової дитячого життя, що природно наділена функціями забезпечення емоційно комфортного самопочуття дитини, саморозвитку дитячої особистості, її прилучення до культури свого народу і людства. У навчально-виховному процесі початкової школи ігрова діяльність є багатофункціональним педагогічним методом. Його ефективність забезпечується через урахування вікових і індивідуальних потреб учнів, особистісно орієнтований підхід до кожної дитини, встановлення суб’єкт-суб’єктних стосунків між педагогами і дітьми; ставлення до гри як історично сформованої діяльності, яка має генетичний зв’язок з народною культурою. Це зумовлює актуалізацію її потужного потенціалу у процесі національно-культурного виховання підростаючої особистості. Ефективне педагогічне керівництво ігровою діяльністю учнів можливе на засадах гармонізації впливів педагогів з виявленням, розвитком і саморозвитком особистісного потенціалу учнів; забезпечення повноцінного функціонування всіх структурних компонентів ігрової діяльності; систематизації різноманітних ігор; моделювання ігрової діяльності; педагогізації ігрового середовища; організації діяльності педагогів-учасників позаурочного навчально-виховного процесу на наукових засадах.

Загальна гіпотеза дослідження. Педагогічне керівництво ігровою діяльністю молодших школярів у позаурочному навчально-виховному процесі охоплює два взаємопов’язані блоки: організаційно-пропедевтичний і методичний.

Перший блок передбачає професійну підготовку педагогів до керівництва ігровою діяльністю; процес цілепокладання і моделювання ігор на засадах врахування вікових потреб дітей за мікроперіодами 6-7 і 8-10 років, актуальних завдань початкової освіти і культурно-історичних ігрових традицій організацію виховного і розвивального ігрового середовища.

Методичний блок забезпечує повноцінне функціонування всіх структурних компонентів ігрової діяльності (мотиваційно-цільовий, змістовий, процесуально-операційний, контрольно-оцінний, результативний), стимулювання розвивально-виховного ефекту ігор різних видів і їх педагогічної багатофункціональності (збагачення емоційно-почуттєвої сфери, забезпечення основ здоров’я, креативна, адаптаційна, діагностуюча, мотиваційна, розвивальна, виховна, навчально-пізнавальна, коригуюча), реалізацію у методиці керівництва ігровою діяльністю способів взаємодії педагога з учнем, адекватних особливостям творчих ігор та ігор за готовими правилами.

Для досягнення мети і перевірки ефективності висунутої гіпотези було визначено такі завдання:

1)

2)

3)

4)

5)

6)

7)

Методологічну основу дослідження становлять фундаментальні філософські, педагогічні та психологічні наукові ідеї і положення про культурно-історичний розвиток суспільства; соціальну зумовленість людської діяльності; онто- та філогенетичний детермінізм; культурно-національну самоідентифікацію індивіда; неперервність розвитку особистості; комунікативно-діяльнісну основу соціалізації індивіда; цілісний характер навчально-виховного процесу; активність і саморозвиток дитячої особистості; особистісно орієнтовану взаємодію в системі “педагог-учень“.

Джерелознавчою базою дослідження є вітчизняна та зарубіжна педагогічна, психологічна, соціологічна, філософська, культурологічна література: монографії, наукові статті, дисертації й автореферати дисертацій, програми, підручники, дидактичні і методичні матеріали, наукові звіти; педагогічний досвід керівництва ігровою діяльністю молодших школярів у позаурочному навчально-виховному процесі.

Методи дослідження: використовувався комплекс загальнонаукових і спеціальних методів – теоретичний аналіз і синтез філософських, культурологічних, психологічних і педагогічних досліджень; аналіз сучасних концепцій початкової освіти; компонентно-структурний аналіз ігрової діяльності; вивчення і узагальнення передового педагогічного досвіду; теоретичне моделювання педагогічних явищ. Вони взаємно доповнювали один одного і дозволили визначити теоретичні основи досліджуваної проблеми. Емпіричні методи охоплювали спостереження, бесіди, інтерв’ю, опитування, моделювання експериментальних ігор, лабораторний і природний педагогічний експерименти, а також методи логічного і статистичного аналізу їх результатів. За їх допомогою експериментально перевірена ефективність запропонованої методики керівництва ігровою діяльністю молоших школярів.

Експериментальна база дослідження. В експерименті брали участь учні початкових класів київських загальноосвітніх навчальних закладів №№ 125, 137, 317, навчально-виховного комплексу “Інтелект”, шкіл 1 ступеня № 30 і № 100 (м. Київ), загальноосвітніх шкіл Київської області (№ 7 м.аБровари, №№ 1 і 2 м. Українка, сільських Копачівської і Кожухівської шкіл), слухачі курсів підвищення кваліфікації вчителів Київського міжрегіонального інституту удосконалення вчителів ім. Бориса Грінченка11 Київський міжрегіональний інститут удосконалення вчителів ім. Бориса Грінченка 2002 року переіменовано у Київський міський педагогічний університет ім. Б.Д.аГрінченка (рішення Київради № 82182).. У цих закладах здійснювалась лабораторна апробація розробленої методики педагогічного керівництва ігровою діяльністю і підготовка вихователів до її використання. Після лабораторного вивчення експериментальна методика проходила перевірку у довготривалому природному педагогічному експерименті. У цілому на різних етапах у дослідженні брали участь понад 1600 учнів обласних, районних та сільськіх шкіл Донецької, Полтавської, Львівської, Чернігівської обл. (1981-1986 рр.), шкіл м.м. Севастополя, Києва і Київської області (1981- 2003 рр.).

Наукова новизна. Вперше визначена ефективність ігрової діяльності як багатофункціонального педагогічного методу позаурочного навчально-виховного процесу, керівництво якою цілеспрямовано здійснюється шляхом послідовного розгортання двох органічно взаємопов’язаних блоків: організаційно-пропедевтичного і методичного. Перший блок охоплює професійну підготовку педагогів до керівництва ігровою діяльністю; процес цілепокладання і моделювання ігор на засадах врахування вікових потреб дітей за мікроперіодами 6-7 і 8-10 років, актуальних завдань початкової освіти і культурно-історичних ігрових традицій; організацію виховного і розвивального ігрового середовища. Методичний блок передбачає забезпечення повноцінного функціонування розгорнутої структури ігрової діяльності (мотиваційно-цільовий, змістовий, процесуально-операційний, контрольно-оцінний, результативний компоненти), особистісну зорієнтованість взаємодії педагога з учнями, стимулювання розвивально-виховного ефекту ігор різних видів, реалізацію у методиці керівництва ігровою діяльністю прийомів, адекватних особливостям творчих ігор та ігор за готовими правилами.

Вдосконалено класифікацію ігор дітей молодшого шкільного віку; способи забезпечення взаємозв’язку урочної і позаурочної діяльності; зміст і методику підвищення кваліфікації педагогів, які брали участь в організації позаурочного навчально-виховного процесу.

Набули подальшого розвитку положення про сутність ігрової діяльності та її культурно-історичну обумовленість, роль гри у національно-культурному вихованні підростаючого покоління, соціально-адаптаційну функцію ігрової діяльності у позаурочному навчально-виховному процесі.

Теоретичне значення дослідження полягає у визначенні наукових засад педагогічного керівництва ігровою діяльністю учнів молодшого шкільного віку в позаурочному навчально-виховному процесі: розробці наукових понять “ігрова діяльність“, “гра“; “позаурочний навчально-виховний процес“, “педагогічне керівництво ігровою діяльністю“; обгрунтуванні багатофункціональності ігрової діяльності, її теоретичної моделі та визначенні наукових основ класифікації дитячих ігор; доведенні культурно-історичного походження українських народних ігор; наукового забезпечення методики керівництва творчими іграми та іграми за готовими правилами.

Практичне значення результатів дослідження. Впроваджено в практику шкіл методику педагогічного керівництва ігровою діяльністю молодших школярів у позаурочному навчально-виховному процесі, спрямовану на забезпечення цілісності навчально-виховного процесу початкової школи через взаємозв’язок урочної і позаурочної діяльності; систему використання українських народних ігор як методу національно-культурного виховання молодших школярів; методику адаптації шестирічних першокласників до соціально-педагогічного середовища та формування пізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку засобами гри; розроблено і запроваджено в систему підвищення кваліфікації вчителів програму з методики керівництва ігровою діяльністю молодших школярів; розроблені та опубліковані навчальні посібники з організації ігрової діяльності у школі 1 ступеня; інтегровані програми з організації позаурочної діяльності учнів молодшого шкільного віку з урахуванням особливостей змісту окремих навчальних предметів та класифікаційних характеристик творчих ігор та ігор за правилами.

Методичні рекомендації педагогічного керівництва ігровою діяльністю учнів впроваджувались у масову педагогічну практику шляхом: участі у наукових конференціях, публікації посібників, статей у педагогічній пресі (довідка Міністерства освіти України № 7 від 12.01.2000 р.); виступів з науковими доповідями, читання лекцій, спецкурсів, організації семінарських занять у Київському міському педагогічному університеті ім. Б.Д.Грінченка (довідка №151 від 05.06. 2003 р.), Інституті післядипломної освіти (м.Севастополь) (довідка №141 від 03.09.2003 р.); застосуванням опублікованих матеріалів дослідження у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. М. Коцюбинського (довідка № 04/261 від 25.03.2002 р.),

Обласному інституті післядипломної педагогічної освіти, м. Чернівці (довідка№ 1 від 5.02.2002 р.), Інституті проблем виховання АПН України (довідка № 01-11/124 від12.06.2003 р. ).

Особистий внесок здобувача полягає у науковому обґрунтуванні теоретичних засад педагогічного керівництва ігровою діяльністю учнів молодшого шкільного віку у позаурочному навчально-виховному процесі; виявленні культурно-історичних джерел українських народних ігор і визначенні їх ролі у передачі дітям національних цінностей; створенні теоретичної моделі структури ігрової діяльності; класифікації ігор молодших школярів; методичному забезпеченні ігрової діяльності; експериментальному доведенні результативності запропонованої методики керівництва грою у розв’язанні конкретних педагогічних завдань.

В опублікованих у співавторстві (Р.М. Михайленко, Є.І. Ляхова, О.Н. Хорошковська, С.В. Журавель, І.П. Кочерга) роботах науково-методичного характеру особистий внесок здобувача полягає у розкритті методики педагогічного керівництва ігровою діяльністю у позаурочному навчально-виховному процесі.

Вірогідність та достовірність здобутих результатів забезпечуються методологічною обґрунтованістю вихідних позицій дослідження; використанням комплексу методів, адекватних його предмету, меті і завданням; опорою на сучасні досягнення психолого-педагогічної науки; теоретичним обґрунтуванням концептуальних положень дослідження; проведенням експерименту в природних умовах; поєднанням методів кількісного і якісного аналізу; широкою апробацією матеріалів дослідження в педагогічній практиці.

На захист виносяться теоретично і експериментально обґрунтовані наукові засади педагогічного керівництва ігровою діяльністю учнів молодшого шкільного віку у позаурочному навчально-виховному процесі, які охоплюють:

–

–

–

–

–

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювались на міжнародних, всеукраїнських та міжрегіональних семінарах і конференціях “Творческое наследие А.С.Макаренко и современная школа” (Сумы, 1988), “Идеи формирования гармонически развитой личности в педагогическом наследии В.А. Су-хомлинского и их творческая реализация в условиях перестройки общеобразовательной школы” (Кировоград, 1988), “Борис Грінченко і педагогічна культура України” (Київ, 1993), “Грінченківські читання – 96” (Київ, 1996), “Педагогічний експеримент як чинник реформування національної освіти” (Київ, 1998), “Виховання патріотизму у дітей та молоді в сучасних соціально-економічних умовах: Матеріали звітної науково-практичної конференції” (Київ, 1999), “Молодь та суспільство: проблеми фізичної культури молоді в період оновлення суспільства” (Одеса, 2001), “Актуальні проблеми науково-методичного забезпечення викладання зарубіжної літератури в навчальних закладах України” (Київ, 2001), “Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості” (Київ, 2001), “Проблеми професійної підготовки вчителя школи майбутнього” (Мелітополь, 2002) та ін., на засіданнях кафедри педагогіки Київського міського педагогічного університету ім.Б.Д.Грінченка і на засіданнях вченої ради даного вищого навчального закладу, оприлюдненням результатів дослідження у наукових збірниках.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено в 76 друкованих працях, із них 69 опубліковані без співавторів, у тому числі: 1 одноосібна монографія, 18 методичних рекомендацій, 25 публікацій у провідних фахових журналах і збірниках наукових праць, решта – в інших науково-педагогічних виданнях.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – теорія та історія педагогіки “Формирование словаря детей в сюжетно-ролевой игре (старший дошкольний возраст) ” захищена у 1980 році. Її матеріали у тексті дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук не використовувалися.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації 404 сторінки, основний - 368 сторінок; список використаних джерел охоплює 36 сторінок, 423 найменування. Робота містить 12 таблиць і 10 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження; сформульовано концепцію, охарактеризовано методи, розкрито новизну, теоретичне і практичне значення здобутих результатів, наведені дані щодо їх апробації та впровадження, особистого внеску здобувача.

У першому розділі “Ігрова діяльність дітей як психолого-педагогічна проблема“ проаналізовано теоретичний і практичний аспекти дослідження гри, обґрунтовано структуру ігрової діяльності, розроблено її теоретичну модель; здійснено класифікацію ігор дітей молодшого шкільного віку, охарактеризоване поняття “позаурочний навчально-виховний процес”, висвітлено концептуальні засади досліджуваної проблеми.

Аналіз теоретичних джерел засвідчив: педагогічне керівництво ігровою діяльністю – фундаментальна комплексна проблема, розкриття якої можливе на засадах інтеграції історично здобутих результатів наукових розвідок багатьох людинознавчих наук – філософії, культурології, історії, біології, антропології, педагогіки. Значну роль у розв’язанні цієї проблеми відіграють психологічні знання, які пояснюють механізм впливу гри на розвиток дитячої особистості, це дає змогу дібрати адекватні прийоми педагогічного керівництва нею.

Характерне для ХІХ-го – початку ХХ століття біологічне розуміння сутності гри, недооцінка її соціалізуючого значення для становлення особистості (С. Холл, Г. Спенсер, К. Гроос, Дж. Селлі, Е Клапаред, В.аШтерн, К. Бюлер, А. Валлон та ін.) зводили до мінімуму роль педагогічного керівництва цією діяльністю, яке переважно реалізовувалось стихійно або шляхом дидактично організованого ігрового середовища. Розуміння гри як одного з проявів спонтанного розвитку дитини обмежувало її цілеспрямоване використання у школі з метою розв’язання конкретних навчальних і виховних завдань.

Значний внесок в обґрунтування педагогічної теорії ігрової діяльності зроблено психологами С.Л. Рубінштейном, О.М. Леонтьєвим Л.С. Виготським і учнями їх наукових шкіл, які розглядали гру з позицій системно-структурного аналізу та її культурно-історичного походження.

У середині ХХ ст. у працях психологів, наукові пошуки яких були пов’язані з експериментальним навчанням дітей 6-10 років (Д.Б.Ельконін, О.В. Запорожець, Я.Л. Коломінський, В.С. Мухіна та ін.), підкреслено необхідність розробки проблеми педагогічного керівництва ігровою діяльністю. Проте, методика цього процесу ними не досліджувалась.

Відомими педагогами ХХ століття, які працювали з дітьми шкільного віку або експериментально досліджували провідні педагогічні проблеми, створені педагогічні парадигми практичної виховної роботи педагогів з учнями в контексті різних видів ігрової діяльності. Аналіз теоретичних досліджень ігрової діяльності другої половини ХХ століття засвідчує, що вона роглядається в школі переважно як дидактичний засіб, застосування якого набуло особливої актуальності у зв’язку із зниженням віку дітей, які залучаються до систематичного шкільного навчання. Охоплення навчанням шестирічних дітей, які по суті ще не вийшли із дошкільного віку, зумовлює необхідність систематичного і багатофункціонального використання гри в урочному і позаурочному навчально-виховному процесі.

Узагальнення педагогічних досліджень про використання ігрової діяльності у навчально-виховному процесі початкової школи дозволяє стверджувати, що вона є багатофункціональним педагогічним методом. Функції гри відображено на рисунку 1.

Отже, нами визначено основні педагогічні функції ігрової діяльності – збагачення емоційно-почуттєвої сфери, забезпечення основ здоров’я, креативна, адаптаційна, діагностуюча, мотиваційна, розвивальна, виховна, навчально-пізнавальна, коригуюча. Зазначимо, що кожна конкретна гра водночас виконує декілька функцій, проте певні з них є провідними. Наприклад, дидактичні ігри спрямовані переважно на розв’язання конкретних навчальних завдань, рухливі – забезпечення основ здоров’я тощо.

Теоретичний аналіз проблеми передбачав визначення змісту базових понять дослідження. Ігрова діяльність – це динамічна система взаємодії дитини з навколишнім середовищем, у процесі якої відбувається його пізнання учнем, засвоєння культурно-історичного досвіду і формування дитячої особистості. Специфіка ігрової діяльності в тому, що її продуктивність визначається креативністю дитини, активним функціонуванням уяви і міжособистісним спілкуванням. Термінологічне словосполучення ігрова діяльність розглядається як узагальнююче по відношенню до поняття гра. Гра – це конкретний прояв індивідуальної і колективної ігрової діяльності дитини, яка має конкретно-історичний, багатовидовий та багатофункціональний характер.

Педагогічне керівництво ігровою діяльністю – це спосіб досягнення мети навчально-виховного процесу шляхом цілеспрямованого застосування системи педагогічних прийомів, адекватних особливостям конкретної гри та спрямованих на гармонізацію взаємодії педагог-учень через задоволення актуальних дитячих потреб і реалізацію особистісного потенціалу учнів. За таких умов ігрова діяльність реалізується як педагогічний метод.

Дефініція позаурочний навчально-виховний процес – одне з провідних понять термінологічного апарату дослідження, донині не була чітко визначеною, не зважаючи на те, що це явище є об’єктивною реальністю шкільного життя. Наукове поняття позаурочний навчально-ви-

1 Примітка: ІД – ігрова діяльність

ховний процес розглядається нами як частина цілісного педагогічного процесу школи, який відбувається після уроків з метою реалізації завдань навчання, виховання і розвитку школярів. У педагогічній науці умови організації навчально-виховного процесу у позаурочний час досліджувались Е.Г. Костяшкіним, Б.С. Кобзарем, О.О. Огородніковим, К.В. Агафоновою, Л.Ф. Веденісовою, Р.Я. Зіміною, Л.М. Москаленко, В.Т.аЧубенко, В.К. Шурухіною та ін.

Залежно від особливостей організації позаурочного навчально-виховного процесу створюються різні умови для ігрової діяльності молодших школярів. Педагогічною практикою випробувані різні його форми: група подовженого дня, школа подовженого дня, школа повного дня, позакласна робота з дітьми, які не об’єднані у сталі групи для її проведення.

У науковій, методичній і довідковій літературі вирізняють організаційні форми навчально-виховної роботи з дітьми після уроків. Їх ми розглядаємо як підсистему позаурочного навчально-виховного процесу. Зазначена підсистема реалізується через комплекс форм і видів діяльності навчального і розвивально-виховного характеру (. самопідготовка, загальнорозвиваючі заняття, дитячі самодіяльні творчі об’єднання, заняття за інтересами, учнівські гуртки, проведення читацьких конференцій, оглядів, конкурсів, тематичних вечорів, шкільних свят, зустрічей з цікавими людьми тощо), у процесі яких реалізуються актуальні педагогічні завдання.

У наукових працях, предметом яких є дослідження умов підвищення ефективності навчання, виховання і розвитку учнів молодшого шкільного віку у позаурочному навчально-виховному процесі, наголошується на необхідності використання ігрової діяльності у різноманітних організаційних формах позаурочної роботи (Н.П.Анікєєва, Ю.Г.Бринзарей , Н.Т.Гурець, Л.С.Дягілєва, В.О. Коротєєва, В.Г. Кузь, Н.В. Кудикіна, А.С.аПрутченков, А.В .Фок та ін.).

У педагогічному керівництві ігровою діяльністю молодших школярів у позаурочному навчально-виховному процесі відповідно до їх функціональних обов’язків беруть участь: директор школи, його заступники з навчально-виховної і виховної роботи; педагог-організатор, вихователі, вчителі-класні керівники, вчителі-керівники гуртків, секцій, студій тощо, які працюють у позаурочний час у кабінетах, майстернях, на дослідних ділянках, батьки, залучені до участі у позаурочному навчально-виховному процесі, представники шефських організацій, старші учні.

Обґрунтовано структуру розгорнутої ігрової діяльності молодших школярів і побудовано її теоретичну модель (рис. 2).

Таким чином, структурна модель ігрової діяльності охоплює п’ять компонентів: мотиваційно-цільовий, змістовий, процесуально-операційний, контрольно-оцінний і результативний. Всі компоненти гри взаємопов’язані, сутнісні зміни складових ігрової діяльності зумовлюють її перетворення в діяльність продуктивного характеру ( наприклад, у трудову, навчальну).

Розроблена нами теоретична модель структури ігрової діяльності дозволила класифікувати ігри молодших школярів (рис. 3).

За ознакою особливостей наповнення структурних компонентів їх об’єднано у дві системоутворюючі групи – творчі ігри й за готовими правилами. Зазначений підхід ґрунтується на аналізі досліджень Л.С.Виготського і О.М. Леонтьєва.

Творчі ігри – це креативна (від лат. creatjo – творення) діяльність дітей, яка розгортається за їх власною ініціативою. Вони неоднорідні, а тому класифіковані нами за такими видами: сюжетно-рольові, конструктивно-будівельні, ігри-драматизації та театралізації, ігри з елементами праці, ігри-фантазування.

Ігри за правилами передбачають реалізацію дітьми попередньо створеної дорослими змістової і процесуальної основи. Дії і поведінка гравців обумовлюються ігровими правилами, які сформульовані в описі гри. Дана група ігор охоплює такі різновиди: дидактичні, пізнавальні, рухливі, спортивні, хороводні, народні, інтелектуальні, комп’ютерні, ігри-розваги.

У другому розділі дисертації “Культурно-історичні джерела і педагогічне значення українських народних ігор“ розглянуто походження поширених дитячих народних ігор. Витоки більшості традиційних дитячих ігор малих форм пов’язані з прадавніми обрядами та ритуалами, що спиралися на близькі дитячій психології елементи: символізм, стереотипізацію дій, антропоморфізм, анімістичне мислення (коли душею наділяються як люди, так і тварини, рослини, предмети неживої природи). Традиційна обрядовість зберігалась усно. Вона стала одним із джерел усної народної творчості – фольклору. Таким чином, традиційні дитячі народні ігри малих форм якнайтісніше пов’язані і з фольклором – усною народною творчістю.

Доведено, що важливими об’єктивними чинниками історичного походження традиційних українських дитячих ігор малих форм є: наявність ігрового компонента в традиційних святкових обрядах українського народу; періодичність відтворення, яка є умовою їх засвоєння дітьми; втрата обрядами їхньої первинної (релігійної) функції; радісна атмосфера обрядів та ритуалів, які були складовою народних свят; активне залучення підростаючого покоління до участі в традиційних обрядах та ритуалах.

Становлення й функціонування фольклору – це ще одне могутнє джерело дитячих народних ігор. Традиційні дитячі народні ігри малих форм є часткою фольклору, а відтак вони зберігають його характерологічні ознаки – невизначене авторство, варіативність, усний спосіб збереження тощо. Будучи складовою фольклорної спадщини, традиційні дитячі ігри малих форм є втіленням народної мудрості, естетичних й етичних ідеалів народу, його історії, філософії, психології, дидактики. В цьому педагогічне значення традиційних дитячих народних ігор.

Характерною рисою традиційних обрядових та ритуальних дій є їх емоційність, образність, динамізм, колективне виконання. Оскільки діти дуже чутливі до рухів, особливо пов’язаних з певними образами, шляхом наслідування вони швидко засвоювали рухові елементи обрядів та ритуалів. У такий спосіб традиційні релігійні обряди та ритуали, динамічні елементи народних свят стали джерелом рухливих народних ігор. Засвоюючи ігрові дії, діти наслідували і колективний спосіб їх виконання. Узгодження кожною дитиною власних дій з діями інших учасників гри сприяло формуванню умінь діяти в колективі. В такий спосіб народні рухливі ігри реалізовували функцію соціалізації дитячої особистості.

З дохристиянських часів ведуть свою історію і хороводні ігри. Процесуальна своєрідність традиційної хороводної гри виявляється в органічному поєднанні народної пісні, танцювальних рухів і наслідувально-ігрових дій. Культурно-історичний процес зумовив накопичення в хороводних іграх елементів духовного характеру. Їх застосування сприяло прилученню дітей до культури українського народу і гармонійному вихованню особистості.

Витоками сучасних дитячих драматизованих ігор та ігор-театралізацій є багатовимірна культура наших пращурів. Змістом цих ігор є сюжети казок, притч, характерних повчальних історій, оповідань, легенд, випадків із життя тощо. Джерельна база цього педагогічного явища зумовлює розвивально-виховний вплив драматизованих ігор на особистість молодшого школяра. Ігри за актуальною для сьогодення тематикою допомагають учням осмислити різноманітні життєві події і явища, формують творчу особистість школяра, сприяють її гармонійному розвиткові.

У третьому розділі дисертації “Експериментальне дослідження педагогічного керівництва ігровою діяльністю учнів молодшого шкільного віку у позаурочному навчально-виховному процесі“ висвітлено організацію дослідження; зміст та методику підготовки педагогів до керівництва ігровою діяльністю; обґрунтовано і експериментально перевірено методику керівництва творчими іграми (на прикладі ігор з елементами праці) та іграми за готовими правилами (на прикладі інтелектуальних ігор); розкрито особливості педагогічного керівництва ігровою діяльністю шестирічних першокласників, специфіку використання гри з метою прилучення дітей до культури українського народу.

Враховуючи багатоаспектність дослідницьких завдань, єдиний контингент учнів груп продовженого дня, експериментальна робота здійснювалась інтегровано. Так, у контексті дослідження гри як засобу прилучення учнів до культури українського народу перевірялись способи формування у дітей пізнавальних інтересів на матеріалі українознавства, а формування гуманних ставлень здійснювалось у процесі дослідження методики керівництва іграми різних видів. Завдання експерименту розв’язувалися шляхом застосування комплексу методів, які використовувались на засадах взаємодоповнення. Базою інформаційно-методичного забезпечення експериментального дослідження обрано Київський міжрегіональний інститут удосконалення вчителів ім. Б.Грінченка, в якому здобувач працює на посаді професора кафедри педагогіки. Викладацька, організаційно-педагогічна, методична і видавнича робота дозволяли нам підтримувати постійний взаємозв’язок з педагогами-учасниками експерименту.

Експериментальне дослідження реалізовувалось як два взаємопов’язані блоки: організаційно-пропедевтичний і методичний. Вихідною умовою ефективності експерименту є забезпечення готовності педагогів до керівництва ігровою діяльністю молодших школярів Воно здійснювалось через організаційно-пропедевтичний блок дослідження. Ним були охоплені на початку реалізації формуючої частини експерименту (1990-1995 рр.) педагогічні працівники різних категорій, які за своїми посадовими обов’язками брали участь в організації позаурочного навчально-виховного процесу. Підготовка педагогів здійснювалась за експериментальним планом і програмою, зміст яких висвітлено у спецкурсі “Теорія і методика ігрової діяльності“, планах семінарів для різних категорій педагогічних працівників, змісті роботи творчих груп.

Програмою експериментального дослідження визначено зміст знань з теорії досліджуваної проблеми та обсяг умінь і навичок, якими мають оволодіти педагоги для ефективного кервіництва ігровою діяльністю молодших школярів у позаурочному навчально-виховному процесі. У такий спосіб реалізація програми разгалужувалась на два напрями – теоретичний і практичний. Перший з них спрямовувався на опрацювання педагогами основних теоретичних положень з досліджуваної проблеми, а другий передбачав формування і розвиток умінь і навичок керівництва грою.

Теоретична підготовка охоплювала такі вузлові питання: психолого-педагогічні основи ігрової діяльності молодших школярів; класифікація ігор учнів молодшого шкільного віку; педагогічні функції ігрової діяльності; форми організації ігрової діяльності у позаурочному навчально-виховному процесі; особливості українських народних ігор; методика керівництва творчими іграми учнів молодшого шкільного віку; методика керівництва іграми за готовими правилами; педагогічне забезпечення особистісно орієнтованого підходу до керівництва ігровою діяльністю учнів молодшого шкільного віку; організація розвивального і виховного ігрового матеріального середовища; традиційна українська іграшка.

У кожній з цих тем розкривалися актуальні питання проблеми педагогічного керівництва ігровою діяльністю учнів молодшого шкільного віку у позаурочному навчально-виховному процесі. Теоретичний курс забезпечував науково-теоретичну базу для правильного розуміння педагогами гри, з одного боку, як своєрідного й неповторного явища дитячого життя, а з іншого – багатофункціонального педагогічного методу.

Практична частина спецкурсу полягала у формуванні у педагогів професійних умінь керівництва ігровою діяльністю учнів молодшого шкільного віку. Визначальні серед них – уміння здійснювати особистісно орієнтований підхід до дітей у процесі гри й забезпечувати повноцінне функціонування багатокомпонентної структури ігрової діяльності, її взаємоз’язок з навчанням на уроці.

Не менш важливим у реалізації програми спецкурсу було оволодіння педагогами колам вужчих умінь і навичок, які підпорядковувалися основним: проводити спостереження за ігровою діяльністю школярів; спілкуватися з дитиною з позицій ігрової ролі і ситуації, що розгортається у процесі гри; використовувати в ігровому спілкуванні засоби невербальної комунікації та емпатійну педагогічну дію.

Особлива увага у підготовці педагогів до керівництва ігровою діяльністю надавалась ознайомленню з українською народною іграшкою. Воно реалізовувалось шляхом теоретичної підготовки і формування практичних умінь виготовлення іграшок за народними традиціями, яке конкретизувалось залежно від типу іграшки. Так, навчання педагогів виготовленню керамічної іграшки охоплювало коло таких умінь: вибір традиційних образів народної керамічної іграшки (коники, баранці, олені, цапи, бички, корови, собаки, свинки, зайчики, рибки, півники, чаєчки, зозульки, індики, павички з павенятами, тури, фантастичні звірі, міфологічні істоти тощо ); аналіз можливих варіантів ліплення та їх залежності від структурних та композиційних особливостей іграшки чи іграшкового сюжету; вибір найдоцільнішого способу виготовлення визначеного образу з врахуванням народних традицій та художньо-пластичних можливостей глини; застосування традиційного декоративного оформлення народних іграшок; виявлення власного творчого потенціалу та індивідуального творчого почерку під час декоративного оздоблення керамічних іграшок; набуття досвіду практичної дослідницької роботи в галузі традиційної української керамічної іграшки.

Методика підготовки педагогів до керівництва ігровою діяльністю в системі підвищення кваліфікації вчителів реалізувалася через широке застосування активних форм і методів навчальної роботи (ділові ігри, моделювання ігрової діяльності, роботу творчих груп, самоосвіту тощо).

Методичний блок передбачав забезпечення повноцінного функціонування всіх структурних компонентів ігрової діяльності (мотиваційно-цільовий, змістовий, процесуально-операційний, контрольно-оцінний, результативний), стимулювання розвивально-виховного ефекту ігор різних видів і їх педагогічної багатофункціональності (збагачення емоційно-почуттєвої сфери, забезпечення основ здоров’я, креативна, адаптаційна, діагностуюча, мотиваційна, розвивальна, виховна, навчально-пізнавальна, коригуюча), реалізацію у методиці керівництва ігровою діяльністю способів взаємодії педагога з учнем, адекватних особливостям творчих ігор та ігор за готовими правилами.

У процесі керівництва творчими іграми широко використовувалися способи опосередкованого