ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ім. І. КРИП’ЯКЕВИЧА

ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА

Козубська Ольга Богданівна

УДК 246.1:726(477.83)

Сакральна готика середньовічного Львова:
історичний контекст

Спеціальність 07.00.01. – історія України

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Львів 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному університеті імені І.Франка.

Науковий керівник: доктор історичних наук
Александрович Володимир Степанович,
старший науковий співробітник Інституту українознавства імені І.Крип’якевича НАН України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук
Войтович Леонтій Вікторович,
заступник голови Миколаївської районної ради народних депутатів Львівської обл.

кандидат історичних наук
Тимошенко Леонід Володимирович,
завідувач кафедри всесвітньої історії Дрогобицького державного педагогічного університету імені І.Франка

Провідна установа: Інститут української археографії та джерелознавства імені М.Грушевського НАН України

Захист відбудеться 9 березня 2004 р. о 15 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д .222.01 для захисту дисертацій в Інституті українознавства імені І.Крип’якевича НАН України та Інституті народознавства НАН України за адресою: 79026 Львів, вул. Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту українознавства імені І.Крип’якевича НАН України за адресою: 79026 Львів, вул. Козельницька, 4.

Автореферат розісланий 7 лютого 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук ПАТЕР І.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Упродовж XIV–XVI cтоліть в українській архітектурі паралельно з розвитком місцевої архітектурної традиції відбувалася адаптація західних зразків, а саме – готики, найбагатший комплекс якої знаходився у Львові. Йдеться не про впливи західного мистецтва на сакральне будівництво порубіжних руських територій, а появу на місцевому ґрунті храмів, що функціонували в межах іншого (латинського) обряду, архітектура яких принесла зразки готичного стилю на наші землі. Які історичні процеси зумовили появу латинських храмів у руських землях, на територіях, заселених православними? Відколи постали львівські готичні костели і що можна сказати про їхні форми в загальному контексті готичної архітектури, особливо регіону Центрально-Східної Європи? Що на сьогодні відомо про історію цих храмів і як упродовж століть формувалися погляди на неї? Розгляд цих питань означав би не лише вивчення сакральної готики Львова, а дозволив би розширити та доповнити історію середньовічного міста, збагатити відомості про економічні й культурні контакти Галицької Русі. Робота зумовлена необхідністю докладніше вивчити культурне та релігійне життя міста, потребою критично переглянути історіографію й верифікувати існуючі погляди стосовно готичних пам’яток, відкинути необґрунтовані версії та спростувати стереотипи й традиції, які спотворюють розуміння історичного процесу. Досі в Україні глибші наукові дослідження як окремих готичних пам’яток, так і всього комплексу питань, пов’язаних із сакральною готикою Львова загалом практично відсутні.

Мета дисертації – шляхом якомога глибшого аналізу писемних джерел, історіографії пам’яток, широкого історичного контексту відтворити верифіковану та якнайдокладнішу картину львівської сакральної готики як історичного явища в найповнішому спектрі її різнопланових виявів.

Мета конкретизована в таких завданнях:–

проаналізувати розвиток поглядів на складення готичної архітектури у Львові та встановити їх історичні основи й джерельні підстави;–

висвітлити ширший історичний контекст сакральної готики Львова як явища, реконструювати процеси, наслідком і свідченням яких вона була;–

розширити та систематизувати джерельну базу готичної архітектури Львова, перевірити основні положення її історії;–

уточнити історію місійної діяльності францисканського та домініканського орденів на руських територіях у середньовіччі, оскільки це має першочергове значення для датування їхньої архітектури у Львові;–

з’ясувати рівень вивчення окремих пам’яток та верифікувати їхню історію;–

на основі вивчення особливостей архітектурних форм середньовічних костелів міста з’ясувати шляхи проникнення зразків, на яких взорувалася архітектура готичного Львова.

Предмет дослідження – пам’ятки львівської сакральної готики  та історичний контекст їх виникнення.

Об’єкт дослідження – обставини та фактори, що ініціювали появу перших католицьких храмів у Львові; історія та архітектура готичних костелів Львова.

Методологічною основою дослідження є принципи історизму та об’єктивності, регіональний підхід, визначений низкою специфічних рис, що дозволяють розглядати сакральну готику Львова як регіональний різновид традиції Центрально-Східної Європи.

Територіальні межі. Дослідження стосується насамперед середньовічного Львова, проте при вивчення історії місіонерської діяльності францисканців та домініканців чи торгівельних контактів береться до уваги весь регіон Центрально-Східної Європи, для якої землі Галицько-Волинського князівства становили східний рубіж.

Хронологія обмежується ХIII–ХV століттями. Нижня хронологічна межа – це період, яким у літературі традиційно датується постання найдавнішого львівського костелу – Марії Сніжної, храмів домініканського та францисканського монастирів, появи перших писемних джерел до історії Католицької церкви на руських землях. Верхня хронологічна межа визначена завершенням будівництва Латинської катедри та спорудженням останнього готичного костелу Львова – св. Станіслава й поширенням готики львівського зразка в інших містах Галичини.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що:–

робота демонструє новий спосіб ведення наукового дослідження архітектури за умови обмеженої джерельної бази та втрати більшості пам’яток;–

об’єктом дослідження вперше став весь комплекс пам’яток та джерел до історії архітектури готичних костелів Львова, який розглянуто на широкому історичному тлі;–

уперше дослідження проведено на міждисциплінарній основі із залученням усіх можливих джерел та шляхом зіставлення даних історії Церкви (зокрема, місійної діяльності орденів домініканців і францисканців), економічної (далека торгівля і присутність колоній купців-католиків) та політичної історії (релігійна політика князів, династичні зв’язки) з археологічними, іконографічними й писемними свідченнями, використано їхню взаємодоповнюваність, що дозволило істотно розширити джерельну базу дослідження та отримати нові результати;–

подано новий погляд на завдання та обставини місій францисканського й домініканського орденів у Київську Русь і переглянуто датування їхньої присутності тут. Окрему увагу приділено верифікації поширених версій про заснування домініканських монастирів Русі, зокрема, – у Львові;–

доведено пізнє й позаджерельне походження існуючих історіографічних традицій стосовно середньовічних пам’яток, уточнено датування, а також обставини фундації костелів Марії Сніжної та Вознесіння Діви Марії (майбутньої катедри), храмів францисканського й домініканського монастирів.

Практичне значення полягає у можливості застосування висновків дисертації для розширення та створення якісно нової історії Львова й західноукраїнського реґіону часів середньовіччя, узагальнюючих працях з історії культури та архітектури України й Центрально-Східної Європи, лекційних курсах із середньовічної історії України та Польщі, при вивченні історії Церкви, зокрема, – католицьких орденів на руських землях, місійної діяльності францисканців та домініканців у середньовіччі.

Апробація результатів дисертації здійснювалась на наукових конференціях і семінарах: International Seminar “National Heritage, World Heritage, Medievalism”; Department of Medieval Studies, Central European University (Budapest, 23–25 January, 2000); International Conference “Europe 1000-2000. Civitas et communitas”; Historical Department, CEU (Budapest, 3–5 May, 2000); International Conference on History of Art and Architecture. Fondazione Romualdo Del Bianco (Florence, 13–15 February, 2001); VIII Міжнародній науковій конференції “Пам’ятки сакрального мистецтва Волині” (Луцьк, 13–14 грудня 2001); VII Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Українська періодика: історія і сучасність” (Львів, 17–18 травня 2002). Основні положення дисертації викладено у 9 наукових публікаціях: 6 статтях і 3 тезах доповідей.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, восьми розді-лів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг тексту дисертації – 163 с., перелік джерел та літератури включає 281 позицію.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, хронологічні рамки та територіальні межі, сформульовано методологічні принципи дослідження, об’єкт і предмет роботи, визначено мету та завдання, розкрито наукову новизну й практичне значення дисертації.

У першому розділі „Історіографія і джерельна база” проаналізовано літературу з досліджуваної теми та основні групи використаних джерел. Вивчення сакральної готики Львовa ніколи не набувало систематичного характеру, проте історіографічні традиції, пов’язані з пам’ятками, дуже давні й у деяких випадках сягають XV ст. або й раніше. Хроніки XV–XVII століть (Я. Длуґоша, М. Кромера, Я. Альнпека, Ю.-Б. Зиморовича, Я.-Т. Юзефовича) становлять витоки історіографії, у якій результати опрацювання джерел, актового мате-ріалу поєднано з домислами та свідомими містифікаціями. Окрему групу історіографічного матеріалу складають праці францисканських та домініканських істориків (М. Корона, К. Бєрнацький, А.Бзовський, І. Ходикевич, С. Баронч). Їхній доробок важливий тим, що відповіді на питання походження та датування монастирських костелів середньо-вічного Львова дослідники шукали саме в обширній літературі цих орденів.

У ХIХ – на початку ХХ століття істотно зростала кількість видань як з історії Львова загалом (І. Ходиніцький, К. Расп, Ф. Паппе), так і присвячених окремим пам’яткам львівської архітектури (К. Відман, В. Жила, Ф. Захарясевич, М. Дзєдушицький). На тлі розгортання публікацій архівних джерел, реставрації пам’яток та археологічних досліджень вивчення архітектури набуло наукового характеру. Зразком такого підходу стала книга “Sztuka lwowska w XVI i XVII w. Architektura i rzeџba” В. Лозінського, написана наприкінці ХIХ ст. Львівський катедральний костел був предметом дослідження С. Зайончковського – його стаття “Z dziejуw katedry lwowskiej” з’явилася друком 1924 р. Основні її положення прийняла більшість пізніших дослідників; наскільки можна судити з наявної літератури, вони досі не пере-глядалися. Праця Т. Маньковського “Dawny Lwow. Jego sztuka i kultura artystyczna”, написана 1939 р., містить розділ “Gotycka architektura koscielna”, який є окремим цілісним дослідженням з метою реконструкції готичних костелів Львова. Окрему сторінку становить література, яка безпосередньо або опосередковано торкається історії львівських шпиталів та шпитальних костелів – Святого Духа й св. Станіслава (К.Расп, Ю. Скочек, Л. Харевич, М. Слонь, О. Денис). Цінну групу досліджень складають розвідки-реконструкції архітектури давнього Львова (Я. Витвицький, Ф. Марковський), метою яких було не лише вивчення історії, але й відтворення вигляду середньовічних пам’яток. Одним з порівняно нових видань, яке стосується готичної архітектури Львова, є “Architektura gotycka w Polsce” (1995) в чотирьох томах. Окрім багатого ілюстративного матеріалу (фотографій та планів), підбірки статей, які в загальних рисах характеризують готику різних реґіонів Польщі, тут подано також каталог-перелік джерельних згадок про ті чи інші пам’ятки, наведено обширну бібліографію. Львівська готика (готика руських земель Польського Королівства загалом) згадується в контексті розвитку цього стилю у Малопольщі. Крім того, інформацію про середньовічні сакральні фундації Львова можна знайти в літературі з історії Католицької церкви на руських землях (В. Абрагам, К. Кантак, Т. Трайдос, Є. Клочовський, М. Чубатий).

Література з історії готичної архітектури міста належала здебіль-шого польським чи німецьким авторам – в українській науці тема належить до малопопулярних і марґінальних. Над вивченням мистецької спадщини міста багато попрацював В. Вуйцик, проте сакральна готика ніколи не становила для нього окремого предмету дослідження. Загалом з другої половини ХХ ст., вітчизняна фахова історіографія висвітлювала готичну традицію лише побіжно, пере-важно у виданнях про архітектуру Львова (В. Овсійчук, Р. Липка, Г. Островський, Т. Трегубова). Чи не єдиною науковою працею, в якій цілісно розглянуто готичні пам’ятки Львова, є розділ “Архітектура і будівництво ХIII – першої половини XV століть” у другому томі багатотомної “Історії української культури”. Автор – В. Александрович розглянув це явище в загальному контексті архітектури України, визначивши його як чергове в історії української мистецької культури звернення до Заходу, що найповніше виявилося насамперед на львівському ґрунті.

Джерельна база дослідження опрацьована з метою охопити якомога більший масив інформації, здатної пролити світло на історію готичних костелів Львова, особливо їх початки. Корпус джерел про архітектурні пам’ятки, вкрай обмежений. У дослідженні використано два типи джерел – писемні та “візуальні” (іконографічні, картографічні, тощо). До писемних належать документальні матеріали ХIII–XVтоліть, а також свідчення наративного характеру – хроніки й подорожні записи. Всі документи цитовані за відповідними виданнями джерел. При дослідженні історії архітектури цінними є записи міських актових книг, що містять згадки про релігійні інституції середньо-вічного Львова, матеріали судових справ, надання та пожертви на храми тощо. Саме на їх підставі можна судити про датування пам’яток, особу фундатора та перебіг будівництва. Серед джерел наративного характеру важливішими є: Галицько-Волинський літопис, хроніка Янка з Чарнкова, а також подорожні записи місіонерів: угорських доміні-канців Юліана та Річарда, францисканця Джованні дель Плано Карпіні.

На сьогодні лише латинська катедра зберегла готичний характер архітектури. Фасад костелу Марії Сніжної після багатьох перебудов навряд чи може служити зразком готики – лише план будівлі має готичний характер. З огляду на втрату решти пам’яток важливою є також друга група джерел, які дозволяють бодай частково відтворити архітектурні форми костелів: іконографічні та картографічні матеріали (плани, графічні та живописні роботи того часу), а також матеріали археологічних досліджень та реставрацій. Окремою групою джерел є гравюри з видами Львова або зображеннями окремих будівель, а також дані паспортизації споруд під час реставрації. У поодиноких випадках на основі гравюр можна простежити як загальний характер архітектури пам’яток, так і зміни внаслідок реставрацій чи перебудов. Основними виданнями ілюстративного матеріалу є “Каталог гравюр XVII–ХХ ст. з фондів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН УРСР” С. Костюка й альбом репродукцій “Lwуw na dawnej rycinie i planie” О. Чернера.

У другому розділі „Латинська церква в Київській Русі та перші костели Львова” з’ясовуються фактори, які були визначальними для появи перших костелів на руських землях: династичні та політичні зв’язки руських князів та присутність колоній купців-католиків. Незважаючи на розкол на східне та західне християнство, усвідомлення догматичних відмінностей між обома Церквами в середовищі східноєвропейських володарів на перших порах було незначним. Можна сказати, що в ХII–ХIII століттях династичні зв’язки з католицькими королівськими дворами, як правило, не передбачали будівництва латинських храмів. Щойно хрестові походи й поступовий занепад православного Сходу, а також латинський взірець церковної єдності, що усував грецьку ієрархію та встановлював латинську, мали закріпити розкол між грецьким Сходом і латинським Заходом. Однак спроба накинути Галицько-Волинській Русі латинську ієрархію мала місце лише в другій половині ХIV ст. коли папа Григорій ХI в апостольському листі Ecclesiarum regimini 1372 р. велів усунути східних єпископів з їхніх катедр. Для Галицько-Волинської держави, яка зберегла суспільно-політичні та культурні форми Київської Русі, ХIII ст. принесло подальший розвиток зв’язків із католицькими сусідами. Виразно західна орієнтація виявлялась у політиці князя Романа Мстиславича (†1205), а особливо його сина – князя Данила Романовича (1201–1264). Саме на середину ХIII ст. припадає значна частина прийнятих у дотеперішній літературі датувань львівських середньовічних костелів – св. Марії Сніжної, домініканського костелу Божого Тіла, які, однак, не підтверджені джерелами. Не знайшлося достовірних свідчень про будівництво костелів з ініціативи його наступників – Льва Даниловича, Юрія Львовича, Юрія II Болеслава. Тому виглядає, що відкритість до Заходу та проникнення католицького елементу в середовище правлячої еліти Галицько-Волинської держави не було визначальною умовою для появи костелів.

Доречним, натомість, видається твердження, що перші католицькі храми Київської Русі постали завдяки присутності купців з католицької Європи. За аналогією до найважливіших торгових центрів Київської Русі (таких, як Київ та Новгород) можна припустити, що й у містах Галичини та Волині за умови присутності колоній іноземних купців могли існувати костели. Саме від середини ХIII ст., галицько-волинські центри, залучені до системи міжнародної торгівлі, поступово переймали роль Києва як найважливішого комерційного центру Русі. Руські князі за прикладом польських чи угорських володарів почали запрошувати іноземних колоністів задля розвитку торгівлі та ремесел та збільшення власних прибутків. Найранішим свідченням, що походить з першої половини ХIII ст., може послужити історія заснування міста Холма коли з ініціативи князя Данила скликалися “приходні”, серед яких – німці та ляхи. Громади німців на основі окремого німецького права існували у Володимирі, Перемишлі, Сяноку, Львові. Як свідчить копія грамоти князя Льва про продаж війтівства та мурованої церкви св. Миколая у Перемишлі якомусь Йоганові в німецьке право, організація громади йшла паралельно із заснуванням костелу. Щодо Львова, то документ Дмитра Детька 1341 р. із запрошенням прибувати до міста чітко вказує на практику заохочення поселення німецьких купців, яка розвинулась за правління руських князів. Німецьким колоністам, що осіли у Львові, слушно приписується заснування першого католицького костелу міста, посвяченого Діві Марії (Сніжній). Можна з певністю сказати, що визначальною підставою для виникнення перших костелів на руських землях була наявність осілих громад католиків.

Наступні п’ять розділів дисертації присвячені окремим пам’яткам сакральної готики Львова і мають подібну структуру з чотирьох основних складових: опис архітектури, формування історіографічної традиції в літературі, аналіз джерел та висновки. Спільною для усіх пам’яток проблематикою є датування, оскільки в жодному випадку точна дата не підтверджена джерельно.

У третьому розділі „Костел Марії Сніжної” проаналізовано історіографічної традиції та джерела до історії пам’ятки, яка вважається найдавнішим парафіяльним костелом міста. Погляди на неї назагал зводилось до таких версій: за першою, характерною для XVII–ХIХ століть, костел побудовано за панування у Львові Казимира III Великого, причому цей період, всупереч історичним фактам, мав починатись від 1340 р.; за другою, яка з’явилася з початком ХХ ст. й досі залишається актуальною для української історіографії, заснування костелу мало місце за княжих часів у ХIII ст. з ініціативи німецьких колоністів; за третьою – храм пов’язується з францисканськими місіями ХIII ст. При цьому висунуті твердження в жодному випадку не підкріплялися відповідними доказами чи джерельними свідченнями і не були результатами досліджень. При аналізі версій про заснування храму, наявних у літературі про Католицьку церкву на руських землях або історію та архітектуру Львова, стає очевидним, що впродовж століть і досі більшість з опублікованого про костел Марії Сніжної є продовженням “історіографічної традиції”, яка піддавалась трансформації відповідно до потреб часу. Аналіз джерел до історії костелу Марії Сніжної вказує, що храм існував уже 1353 р. Цілком прийнятною видається версія, що засновниками костелу стали німецькі колоністи, які осіли у Львові за княжих часів і до цього ж періоду слід віднести дату заснування храму. До його засновників належав перший війт німецької колонії міста Бертольд Штехер, а нащадок Бертольда – Петро Штехер згадувався у документах як опікун нового парафіяльного костелу на середмісті. Нез’ясованим залишається питання відколи костел існував як мурований, адже є можливість того, що перша католицька святиня була дерев’яною. За свідченнями сучасників – М. Ґруневега та Я. Альнпека – дерев’яною вона була ще й наприкінці XVI – на початку XVII століть. Так само верхня межа датування найдавнішої цегляної кладки у матеріалах реставрації пам’ятки подається як 1623 р. (щоправда, нижня остаточно не з’ясована). Цілком можливо, що костел Марії Сніжної був спочатку дерев’яним, а від XVIIт. – мурованим.

У четвертому розділі “Костел Вознесіння Діви Марії (Латинська катедра)” йдеться про найвизначнішу пам’ятку сакральної готики України – Латинську катедру у Львові. У літературі впродовж декількох століть сформувалась стійка історіографічна традиція, за якою початки її будівництва пов’язуються з іменем польського короля Казимира III. Не підкріплена достовірними доказами, вона зберігається актуальною у найновіших публікаціях. Крім того, не розв’язані суперечності щодо ймовірної дати фундації катедри. Як засвідчив аналіз історіографії, починаючи від Я. Длугоша, заснування катедри у Львові пов’язувалось з іменем Казимира III. Загалом, вже в XVII ст. був поширений традиційний для пізнішого часу погляд, за яким Казимир III ініціював будівництво Латинського катедрального собору у Львові. У той же час давні історики не мали одностайної думки щодо часу фундації, датуючи її 1361 р. за Я. Длуґошем або на власний розсуд – 1364 чи 1370 роками. Наступні століття (включно з ХХ ст.) принесли не лише активний розвиток версії про будівничу діяльність Казимира III у Львові, але й подальші варіанти історії датування катедрального костелу: до існуючих версій 1364, 1370 додалися ще 1344, 1350, 1361 та 1360 роки. Знаменно, що впродовж століть зазначена історіо-графічна традиція ні разу не перевірялась, а лише обростала до-датковими деталями та інтерпретаціями. Однак відомі нині джерела не дають підстав говорити про фундацію та будівництво парафіяльного (а згодом катедрального) костелу Вознесіння Діви Марії у Львові як ініціативу польського короля КазимираПопулярна історіографічна традиція, за якою король вважається фундатором храму, створена на підставі джерел, які не є первинними, і, що більше, пропонована інтерпретація часто була перекрученням їхнього реального змісту. У той же час, вивчення наявних документів XIV–XV cтоліть спонукає до висновків, які заперечують “казимирівську” традицію. Ініціаторами будівництва нового костелу слід вважати виключно міщан. Саме їхніми стараннями почалося і велося спорудження міського парафіяльного храму, вівтарну частину якого освятили 1405 р. Всупереч історіографічній традиції, яка йде від Я. Длуґоша, немає ніяких підстав вбачати в будівництві львівського парафіяльного храму присутність “королівської” ініціативи. В історії головного костелу міста вона з’являється щойно відтоді, як 1414 р. з Галича сюди перенесли столицю латинської архидієцезії приєднаних до Польщі земель галицько-волинської спадщини.

Скупі та неоднозначні документальні свідчення стосовно ранньої історії пам’ятки заперечують можливість точного датування. Визначаючи приблизні терміни початку будівництва, слід зауважити, що пошуки вірогідної дати в періоді від 1340 до 1370 року (який найчастіше фігурує в літературі) є цілковито безпідставними. Ймовірним часом закладення храму можна вважати щойно 1380-і роки, оскільки лише відтоді є конкретні документальні свідчення про фінансування будівельної діяльності на сторінках найдавнішої актової книги Львова.

У п’ятому розділі “Монастирські костели Львова” йдеться про францисканський костел Святого Хреста та домініканський Божого Тіла. Літературна традиція переконує, що в руські землі францисканці прибули ще в першій половині ХIII ст. й саме цим періодом датує початки їхнього монастиря у Львові. Переписуючи інформацію один від одного, автори XVII ст. утвердили версію про заснування львів-ського монастиря францисканців 1236 р. за дозволом архи-єпи-скопа Бернарда. Незважаючи на критичну настанову істориків Церкви початку ХХ ст. (В. Абрагама та К. Кантака) до подібних тверджень, для дослідників кінця ХХ ст. францисканські “традиції” є не-заперечним джерелом, a з їхньою місією пов’язується один з найдавніших львівських парафіяльних костелів – Марії Сніжної. Складається враження, що легенда францисканських історіографів про перебування ордену у Львові уже в 1230-их роках, яка викликала сумнів ще на початку ХХ ст., повернулася на сторінки фахових видань другої половини століття у формі “давньої традиції” й надалі ви-користовується як джерело для датування та інтерпретації середньовічної архітектури. Таким чином найстаріший костел Львова отримав датування, яке несподівано “робить” його давнішим... від самого міста. Автори другої половини ХХ ст., які писали про архітектуру Львова (зокрема, готичну), зверталися до “традиції”, апелюючи до неї як достовірного джерела. “Усталені відомості зручно компенсували брак первинних джерел, проте провадили до спотворення історичної картини. Рання історія францисканського будівництва у Львові практично не досліджувалась, а замість цього подавався переказ “прийнятих поглядів”. Існуючі джерела не під-тверджують присутності ордену міноритів у Львові в ХIII – першій половині XIV ст. Натомість наявні вагомі докази існування тут францисканського осідку в середині – другій половині XIV ст. Най-раніші свідчення францисканської присутності в руських землях (50–60-і роки XIV ст.) схиляють до думки, що перші монахи прибули сюди за часів Казимира III. Отже, незважаючи на розвинену “давню традицію” про францисканців у Львові в 1230-их роках та її перекази в сучасних публікаціях, версія про перебування тут ордену за княжих часів залишається цілковито міфічною. Спекулятивними виглядають також намагання пов’язати з францисканськими місіями перший у місті парафіяльний костел Марії Сніжної, спроби датувати його другою чвертю ХIII ст. та трактування архітектури цієї пам’ятки як “типово францисканської”.

До кінця XX ст. витворено достатньо деталізовану, але виразно суперечливу картину діяльності домініканців на руських теренах. На противагу багатій історіографії, джерельна база історії руських місій домініканців у ХIII ст. дуже обмежена й багато конкретних деталей, наведених у літературі, викликають застереження. Тому метою дослідження, окрім вивчення історії та архітектури готичного домініканського костелу Львова, тут є також простеження шляху конструювання існуючої історіографічної традиції, а також того, наскільки вона знаходить підтвердження в доступних первинних джерелах. Найраніші сліди присутності ордену датовано першою чвертю XIII ст. Вони часто пов’язуються з діяльністю св. Яцка Одровонжа (†1257) – польського домініканця, канонізованого в XVI ст. Крім того, вважається, що до появи братів-проповідників у Львові ХIII ст. спричинилась угорська королівна Констанція, дружина князя Льва Даниловича, або й сам князь. Причетність княжої родини до заснування львівського монастиря пропагували самі домініканці. Наприкінці XVI ст. орден підібрав матеріал для свого речника в суді, в якому йшлося про каплицю, прибудовану до домініканського костелу (на спірній території): її нібито фундувала княгиня Констанція Угорська “і там у святості закінчивши своє життя, похована”. Інший запис у матеріалах судового процесу звучить так: “монастир фундований перед 1297 р. у княжому палаці та монастирі василіан”. Отже, наприкінці XVI ст. львівські домініканці датували початки свого монастиря ХIII ст. коли руський князь нібито надав їм місце під осідок. Про те ж писали Т. Піравський та домініканський історик Ш. Околь-ський у XVII ст. А вже XVIII ст. змінило акценти в історіографічній традиції: як свідчать тогочасні джерела, фундацію домініканського монастиря у Львові приписувалось св. Яцкові. Про апостольство св. Яцка йдеться в історії руської провінції домініканця Ігнація Хо-дикевича, при цьому першим містом на шляху Яцкової місії виявився Львів, де 1233 р. він нібито керував будівництвом “невеличкого храму св. Івана Хрестителя”. Оглянуті історіографічні джерела подають різні варіанти датування присутності домініканців у Київській Русі ХIII ст.: зокрема у Львові – 1234, 1270, “до 1297”, 1297 роки. Розвинута впродовж століть історіографічна традиція не створила чіткої й обґрунтованої версії раннього періоду історії домініканських місій у Київській Русі та заснування тут перших монастирів. Сучасні дослідження не сприяли з’ясуванню ситуації через те, що автори, скоріше, схильні до повторення домініканських традицій, ніж до провадження наукових студій, які б сприяли розв’язанню суперечностей та усуненню міфічних елементів в сучасній історіографії. Вивчення обставин домініканських місій на території Київської Русі ХIII ст. виразно демонструє, що фундація львівського монастиря є абсолютно неможливою у даному контексті. Версії з таким раннім датуванням були витворені домініканською історіографією пізнішого часу (XVI–XVIII століть) і відтоді утвердились як “традиція”. Сюжети та акценти “усталених” відомостей змінювалися залежно від обставин, а тому традиція свідчить насамперед про кон’юнктуру та потреби ранньомодерної доби, а не реалії ХIII ст. Не-доведеним залишається також твердження про місіонерську діяльність у Київській Русі св. Яцка Одровонжа. Оскільки початки цій “традиції” заклав щойно М. Кромер у XVI ст., вона позбавлена будь-яких підстав. Так само версії про князів Данила Романовича, Льва Даниловича та його дружину Констанцію Угорську як можливих засновників чи доброчинців домініканського ордену у Львові за-лишаються не підкріпленими документально і є пізньою історіографічною “традицією” виразно легендарного характеру. Отже, повномасштабна діяльність домініканців в руських землях розпочалася щойно в другій половині XIV ст., ймовірно від 1370-их років. До цього часу належать також перші достовірні згадки про домініканський монастир та костел Божого Тіла у Львові, що дає підстави датувати його щойно цим періодом.

Шостий розділ “Шпиталі середньовічного Львова” стосується шпитальних костелів Святого Духа та св. Станіслава. Незважаючи на те, що про львівські шпитальні костели збереглося обмаль відомостей, історіографія цих пам’яток не витворила якихось традицій чи розмаїття версій щодо датування. Крім того, літератури на цю тему порівняно небагато. З’ясовано (М. Слонь), що в середньовічному Львові були три шпитальні заклади, а не два, як писав Ю. Скочек, оскільки шпиталь св. Єлизавети був окремою фундацією і не пов’язаний зі святодухівським. Це засвідчив документ 1418 р., який визначив також датування шпиталю. Щоправда, про шпиталь св. Єлизавети немає жодної додаткової інформації. Перша відоме писемне джерело зі згадкою про львівський шпиталь Святого Духа походить із 1375 р. коли Володислав Опольський подарував Бенкові, перемишльському старості, ділянку у Львові навпроти шпиталю. Судячи зі щедрих пожертвувань, шпиталь Святого Духа був багатою інституцією. На жаль, документи не подають інформації, яку можна було б використати для з’ясування історії архітектури шпитального костелу. Вигляд шпитального храму вдалося ідентифікувати на зображенні св. Яна з Дуклі XVIII ст. із бернардинського монастиря у Львові. Археологічні джерела, зокрема матеріали досліджень 1978 р., подають інформацію лише про фундаменти шпитального будинку та внутрішніх приміщень, у той час, як костел та інша забудова, яка, можливо, оточувала комплекс, залишились недослідженими. Одна з перших джерельних згадок про храм датована 1495 р., коли “шпиталь поза мурами міста” (“hospitale S. Stanislai extra muros civitatis”) oтримав надання від міщанки Доротеї. З опису М. Ґруневега випливає, що костел св. Станіслава був невеликою мурованою будівлею. Знаходження поза оборонними стінами міста зумовлювало часті пошкодження та руйнації споруди з наступними відновленнями або й перебудовами. Часткову інформацію про те, яким був зовнішній вигляд костелу, подає гравюра 1772 р. з видом Львова. Архітектурні деталі, а саме – елементи кам’яного різьблення, віднайдені на початку ХХ ст., були найважливішим матеріалом, на підставі якого можна було робити висновки про готичне оздоблення шпитального костелу.

У сьомому розділі “Каплиця св. Катерини” розглянуто проблему походження та архітектурну історію каплиці на Низькому замку Львова. З огляду на майже повну відсутність джерел, літератури до історії каплиці св. Катерини практично немає, не кажучи вже про окреме дослідження, присвячене цій пам’ятці. Більшість новітніх видань (переважно з історії Львова та архітектури міста) обмежувалися одним-двома реченнями, переказуючи та інтерпретуючи опис М. Ґруневевега. На підставі існуючих джерел про каплицю св. Катерини Низького замку можна сказати наступне. Це була цегляна будівля, західна частина якої вмурована в південний край замкового комплексу, а східна мала півкруглу або полігонально завершену апсиду. Незрозуміло, які саме особливості архітектури надавали будівлі “руського характеру” та що слід розуміти під такою характеристикою. Не виключено, що це свідчить про відсутність тут елементів, типових для готичних костелів, – контрфорсів та вікон у стрільчастих арках, наявність розписів, виконаних руськими малярами. Цілком припустимою виглядає гіпотеза, що саме князь Володислав Опольський був фундатором каплиці: вона існувала щонайпізніше від 1370-их років, тобто часів його правління.

Восьмий розділ “Сакральна готика Львова в контексті історичного розвитку Центрально-Східної Європи” становить синтез дослідження пам’яток готики Львова. Тут подано типологію середньовічних костелів і проведено паралелі між львівськими пам’ятками та сакральною архітектурою Центрально-Східної Європи. Прослідковано залежність розвитку готичної архітектури від процесу урбанізації та загального економічного розвитку. Впровадження німецького права та приплив колоністів із Заходу забезпечили адаптацію взірців організації міст, які на той час функціонували в центральноєвропейському реґіоні. Парафіяльний костел був головною будівельною інвестицією на початках локації. З часом будувалися монастирські костели, шпиталі. Львів міг претендувати на приклад якщо не ідеального, то все ж зразкового середньовічного міста. Оточена мурами сітка вулиць, прямокутник Ринкової площі з будинком ратуші та новим парафіяльним костелом на розі; францисканський та домініканський монастирі, розміщені при західній та східній стінах міських мурів; наявність шпиталю, водотягу, брукованих вулиць – все це свідчить про відповідність Львова тогочасним урбаністичним стандартам Європи.

ВИСНОВКИ

Вирішальним чинником для появи перших костелів на руських землях стала присутність католицьких громад. Колонії засновувались, як правило, при важливих торгових центрах й отримували правову незалежність на основі німецького (Маґдебурзького) права. Поява тут готичної архітектури була свідченням глибоких змін в економічному та політичному житті. У ХIII ст. землі Галицько-Волинського князівства увійшли важливою складовою до економічного регіону Центрально-Східної Європи і “відкрилися” для іноземних колоністів (переважно німців), що їх місцеві володарі запрошували з метою розвитку торгівлі та ремесел. Заснування колонії означало й закладення католицького храму. Саме з виникненням такої громади на німецькому праві у Львові пов’язана поява костелу Марії Сніжної – першої католицької святині міста. Наявні документи вказують, що у 1353 р. костел Марії Сніжної вже існував і виконував функції міського парафіяльного аж до часу посвяти нового храму Вознесіння Діви Марії, тобто щонайменше до 1405 р. Можна припустити, що костел Марії Сніжної спочатку був дерев’яним й щойно від XVIIт. – мурованим.

Фундація костелу Вознесіння Діви Марії належить до наступного етапу розвитку Львова, коли забудовувався новий (“німецький”) центр міста, де парафіяльному храмові відводилося місце на розі Ринкової площі. Саме в цей час (друга половина XIV cт.) Львів швидкими темпами здобув домінуючу позицію в економічному та політичному житті колишнього князівства. Цьому значною мірою сприяли торгові привілеї, отримані від володарів, зокрема повне право складу, що його угорський король Людовік II підтвердив 1380 р. Мурований парафіяльний костел почали зводити приблизно в 1380-их роках і його будівництво продовжувалося протягом наступного століття. Так само, як у випадку храму Марії Сніжної, ініціаторами спорудження були міщани-католики. Натомість не вдалося знайти підтвердження поширюваній впродовж століть версії про Казимира III як будівничого храму. “Королівська ініціатива” з’являється лише від часу, коли костел Вознесіння Діви Марії стає катедральним, тобто від 1412–1414 років. Особливості архітектури та вроцлавське походження будівничих катедри дають підстави вважати, що саме Сілезія, де на середину XIVт. витворився власний регіональний стиль сакральної готики, постачала архітектурні зразки для Львова.

Подібну архітектуру мали також монастирські храми – Святого Хреста францисканців та Божого Тіла домініканців. Як і в багатьох містах Центрально-Східної Європи, монастирські комплекси цих орденів знаходилися при міських оборонних мурах. Є всі підстави вважати, що їхнє спорудження розпочалося не раніше 1370-их років, отже могло відбуватися перед або одночасно з будівництвом па-рафіяльного костелу. Натомість немає жодних підстав датувати заснування мендиканських орденів у Львові ХIII ст. як це спосте-рігається в літературі, й пов’язувати з цим “найдавніші львівські костели ХIII ст”. Першими до Львова прибули францисканці, які, правдоподібно, осіли тут за часів Казимира III. Проте лише надання Володислава Опольського 1372 р. поклало початок будівництву монастиря і костела Святого Хреста. Домініканський орден, ймовірно, прибув до міста лише за угорського панування (тобто в 1370-их роках), а опольський князь став фундатором монастиря та храму Божого Тіла.

Небагато можна сказати про шпитальні костели Святого Духа та св. Станіслава, а також каплицю св. Катерини Низького замку. Відсутність як іконографічних, так і писемних джерел не дозволяє розглянути їхню історію та архітектуру докладніше. Однак, незважаючи на це, існуючі дослідження висвітлюють ці аспекти доволі адекватно, не вдаючись до міфологізації чи переповідання відомостей, прийнятих на віру, тобто “за традицією”. Зрештою порівняно скромна роль, яку вказані пам’ятки відігравали в житті міста та яку їм відводила історіографія, не сприяла витворенню якихось “традицій”.

Головні положення дисертації викладено в публікаціях:

1. Gothic Churches of Lviv. Abstract of MA Thesis // Annual of Medieval Studies at Central European University 1996–97 / ed. M.– Budapest, 1998. – Vol. 4. – S. 97–98.

2. Латинська катедра у Львові: спроба нової інтерпретації відомих фактів // Народознавчі Зошити. – Львів, 2000. – № 1. – С. 252–261.

3. Львівський костел Марії Сніжної в історіографії // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. – Львів, 2001.– Випуск 4. – С. -_.

4. Сакральна готика Львова y періодичних виданнях ХІХ–ХХ ст.Збірник праць Науково-дослідного центру періодики Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України / ред. М. Романюк. – Львів, 2001. – Випуск 9. – С. 611–622.

5. Катедральний костел фундації Казимира Великого: Львів чи Володимир? // “Пам’ятки сакрального мистецтва Волині”. Матеріали VIII міжнародної наукової конференції. – Луцьк, 2001. – Науковий збірник. Випуск 8. – С. 108–110.

6. Львівський катедральний костел в історіографії // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич, 2001. – Випуск V.– С. 140–152.

7. Львівські середньовічні шпиталі. За матеріалами періодики // Матеріали VII всеукраїнської науково-теоретичної конференції “Українська періодика: історія і сучасність”. – Львів, 2002. – С. 512_.

8. The Dominicans in Thriteenth-Century Kievan Rus’: History and Historiography // Annual of Medieval Studies at Central European University / eds. K. Szende, J. Rasson, M.– Budapest, 2003. – Vol. . – S. 203–223.

9. Джерела та історіографія руських місій домініканського ордену XIII ст. // Київська старовина. – 2003. – № 3. – С. 122–135.

АНОТАЦІЯ

Козубська О. Б. Сакральна готика середньовічного Львова: історичний контекст. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. – Історія України. – Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. – Львів, 2003.

У дисертації досліджено обставини та