ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н. КАРАЗІНА

КАРІНА ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА

УДК: 141.312

ВірТУАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ:
ОНТОЛОГІЧНИЙ СТАТУС

09.00.01 – онтологія, гносеологія, феноменологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Харківського національного університету радіоелектроніки Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Штанько Валентина Ігорівна,

Харківський національний університет

радіоелектроніки,

завідувач кафедри філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Сухіна Валентина Феофанівна,

Харківський гуманітарний університет

„Народна українська академія”,

завідувач кафедри філософії

кандидат філософських наук, професор

Рибалко Веніамін Кузьмич,

Харківський державний педагогічний

університет ім. Г.С. Сковороди,

професор кафедри філософії

Провідна установа: Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України,

відділ філософської антропології, м. Київ

Захист відбудеться 23.06.2004 р. о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.051.06 при Харківському національному університеті
ім. В.Н. Каразіна за адресою 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. IV-65.

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 21.05.2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Бортник Л.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Довгий час поняття “віртуальний” залишалось на узбіччі філософської думки. Необхідність пошуку його концептуальних засад виникла лише наприкінці ХХ сторіччя і була пов’язана з уведенням терміну “віртуальна реальність” (ВР) та його експансією, спровокованою розвитком інформаційних та телекомунікаційних технологій.

Бум поняття “віртуальний”, зважаючи на властиву йому “розмиту” семантику, дозволив без уточнення суті поширити сферу його використання. Як наслідок, смисловий спектр дефініції виявився ще більш розмитим та амбівалентним. З одного боку, це поняття вживають як синонім уявного, умовного, удаваного, фіктивного, позірного, неістинного, симулятивного, можливого, потенційного, такого, що не підлягає спостереженню, з іншого, – як синонім дійсного, фактичного, актуального, візуально представленого.

За короткий термін (останні 1015 років) поняття “віртуальний” та “віртуальна реальність” набули міждисциплінарного статусу. Їх використовують не лише у квантовій механіці, комп’ютерних науках, ергономіці, але й у психології, медицині, соціології, естетиці.

Популярність понять, їх смислова поліфонія і стрімке поширення сфери використання у науковому та повсякденному дискурсі, складність і неоднозначність феноменів віртуального і віртуальної реальності актуалізують пошук їх всебічного філософського обґрунтування. Метафізичне осмислення стає необхідним і через те, що революційні можливості використання сучасних ВР-технологій, телекомунікаційних та комп’ютерних систем кардинально змінюють і сприйняття світу, і саме середовище людського буття, його географію та екологію, організацію соціального поля і політичних практик, іншими словами – радикально трансформують світ.

За таких умов стає нагальною потреба у з’ясуванні суті понять “віртуальний” і “віртуальна реальність” та особливостей онтологічного статусу феноменів, що ними позначаються.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась у рамках науково-дослідницької держбюджетної теми кафедри філософії Харківського національного університету радіоелектроніки “Соціокультурні трансформації в процесі становлення інформаційної цивілізації (філософсько-методологічний аналіз) (державна реєстрація № U001347)”.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Цілісного і комплексного філософського осягнення феномену віртуальної реальності, зважаючи на його новизну (ВР-технології набули розповсюдження лише наприкінці ХХ сторіччя), не існує. Перші спроби рефлексії формуються за межами філософської думки. Спочатку ідея віртуальної реальності свого втілення набуває в американській контркультурі (19701980 рр.), де стає одним із центральних елементів своєрідного ліберально-ідеологічного дискурсу. Потім увага фокусується на історико-теоретичних аспектах феномену віртуальної реальності (Ф. Хемміт, М. Хайм, Дж.П. Барлоу). Врешті-решт проблема потрапляє у царину метафізичних роздумів.

У сучасному філософському знанні віртуальна реальність досліджується в декількох площинах.

З одного боку, вона розглядається як концептуалізація сучасного рівня розвитку інформаційної техніки і технологій, які дозволяють відкривати і створювати нові виміри культури і суспільства. Зазначена концептуалізація здійснюється в роботах, що присвячені філософському осягненню трансформацій в естетиці та культурі (Н. Маньковська, В. Мотлевський, А. Орлов, Є. Маєвський, А. Прохоров, Ю. Легенький, В. Куріцин, В. Тарасюк та інші). Існують певні теоретичні здобутки щодо даної проблематики в ракурсі соціальних трансформацій. Практичне формування концепції віртуалізації суспільства, яке зафіксував японський дослідник Кеніш Омає, було розпочате германськими соціологами А. Бюлем і М. Паетау та канадськими соціологами А. Крокером і М. Вайнштейном у методологічних межах традиції історичного матеріалізму К. Маркса, а також французькими мислителями Ж. Бодрійяром, Ж. Дельозом та П. Віріліо у межах постмодерністської парадигми. Російськими та українськими дослідниками (В. Ємелін, Д. Іванов, І. Девтеров, О. Одаренко, Б. Сівірінов) соціальні та соціально-філософські аспекти віртуалізації суспільства розглядаються переважно на засадах концепцій симуляції Ж. Дельоза та Ж. Бодрійяра. Найбільш глибоке філософське осягнення дана точка зору отримала у дисертаційному дослідженні В. Ємеліна, однак внаслідок того, що провідна проблема в ньому інша (взаємозв’язок інформаційних технологій та філософії постмодерну), розгорнутої розробки вона не набула.

З іншого боку, проблему віртуальної реальності розглядають як розвиток ідеї множинних (можливих) світів та споконвічної невизначеності і відносності “реального” світу. У межах даного вектора досліджуються проблеми віртуальних світів у модальній логіці (В. Васюков, А. Родін, О. Смирнова, Є. Сидоренко), множинних світів у квантовій механіці та у космології (Т. Романовська, В. Ерекаєв, О. Севальніков), віртуальної реальності та віртуальних світів як світів знання в епістемології (М. Овчинников, В. Візгін, С. Борчиков, С. Баксанський, О. Коняєв, М. Опенков, Л. Мікешина, О. Мамчур). Однак у межах даної дослідницької площини проблема феномену віртуальної реальності означена фрагментарно, розглядаються лише деякі її аспекти. Концептуальною засадою цього підходу є парадигмальна презумпція постмодернізму та постнекласичної науки – презумпція “когнітивного релятивізму” і відмова від побудови єдиної достовірної картини світу, що витікає з неї.

Крім того, віртуальну реальність розглядають як змінені стани свідомості. Статусу віртуальної реальності змінені стани свідомості набувають у межах поліонтичного підходу, який передбачає розгляд реальності як багаторівневої (М. Носов). Його практичне застосування у психології та медицині досліджується рядом вчених Лабораторії віртуалістики: В. Бабенком, П. Альошиним, В. Анциферовим, О. Генісаретським, Г. Юр’євим, А. Михайловим, І. Брязгуновим, В. Кучеренком, В. Петренком та іншими.

В усіх вищеназваних підходах присутнє артикульоване або імпліцитне розуміння онтологічних засад ВР. Так, симуляційна модель віртуальної реальності передбачає її розрив з означаючим і буттям і, як наслідок, віднесення її до сфери чистого становлення. Поліонтична модель передбачає множинність реальностей. Наявність ВР у такій картині світу витікає із здатності одного рівня реальності породжувати інший і бути породженим попереднім.

Існують філософські дослідження, де проблема онтологічного статусу віртуальної реальності постає безпосередньо (С. Хоружий, М. Опенков, Л. Мікешина). М. Опенков і Л. Мікешина онтологічний статус виводять з епістемологічної проблематики і розглядають ВР як певну “не злиту, неподільну” реальність між суб’єктомоб’єктом чи суб’єктомсуб’єктом, що фіксує момент розуміння Іншого та осягнення реальності в діалозі. С. Хоружий вперше артикулює питання про мову опису феномену віртуальної реальності і обґрунтовує можливість осягнення останньої в межах енергійного (дієслівного) дискурсу. Однак визначення мислителем онтологічного статусу віртуальної реальності як недо-буття свідчить про неявне визнання пріоритету за ессенціальним (сутнісним) дискурсом, що применшує статус і значення ВР. Мало уваги дослідники приділяють розробці таких онтологічних характеристик віртуальної реальності, як простір, час, каузальність.

У постмодерністській філософії проблема онтологічного статусу віртуальної реальності не артикульована спеціально, але іманентно включена у дослідження нон-фінальної процесуальності множинного середовища (перш за все, мовного), що втратило зв’язок з тим, що означає, зв’язок з буттям; і у критичне осягнення сучасних соціальних трансформацій (Ж. Бодрійяр, П. Віріліо, Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі).

Таким чином, необхідним є концептуальне оформлення феноменів віртуального, віртуальної реальності та комплексне осягнення онтологічного статусу ВР, що дозволить узагальнити усі існуючі інтерпретації, конкретні наукові дискурси, використовуючи категоріальний апарат сучасного філософського знання.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення онтологічного статусу та основних онтологічних характеристик віртуальної реальності.

Досягнення поставленої мети потребує виконання таких завдань: 

визначення семантичних навантажень, якими наділяється поняття “віртуальний” в історії філософії; 

дослідження спектра значень понять “віртуальний” та “віртуальна реальність” у сучасному науковому знанні; 

виявлення евристичного потенціалу постнекласичної філософії і, понад усе, філософії постмодерну для з’ясування онтологічного статусу віртуальної реальності; 

визначення особливостей буття комп’ютерної віртуальної реальності; 

виявлення просторово-часових особливостей ВР та особливостей її каузальності та логіки.

Об’єктом дослідження виступають феномени віртуального та віртуальної реальності в усіх формах їх прояву.

Предметом дослідження є онтологічний вимір віртуальної реальності.

Теоретичні та методологічні засади дослідження. Теоретичною базою дослідження є роботи, в яких тим чи іншим чином згадується поняття “віртуальний” та досліджуються проблеми віртуального та віртуальної реальності. До них можна віднести праці Ф. Аквінського, І. Скота, С. Брабантського, Миколи Кузанського, А. Бергсона, А. Арто, І. Інгардена, Ж.-П. Сартра, Ж. Дельоза, Ж. Бодрійяра, П. Віріліо, С. Хоружого, М. Носова. Як методологічні засади виступають постнекласичне мислення та метафізика відсутності. У дослідженні також використовувались методи контекстуального аналізу понять, компаративістського аналізу різних наукових та філософських дискурсів, що стосуються проблеми ВР, методи абстрагування, узагальнення, систематизації.

Наукова новизна дослідження пов’язана зі спрямованістю дисертаційної роботи на визначення онтологічного статусу та основних онтологічних характеристик віртуальної реальності.

Ця новизна конкретизується у наступних положеннях:

1. Визначено смислові навантаження, якими наділяється поняття “віртуальний” в історії філософії. На засаді їх аналізу зроблено висновок, що за допомогою цього поняття артикулюється взаємозв’язок сутнісного з усіма формами його існування, який не може бути представленим актуально, субстанціально.

2. Обґрунтовано, що, незважаючи на семантичну невизначеність та багатозначність понять “віртуальний” і “віртуальна реальність” у сучасному знанні, віртуальні об’єкти наділяються схожими властивостями – ситуативною актуальністю та ситуативною елімінованістю. Показано, що у дослідженні таких об’єктів парадигмальні установки класичної та некласичної філософії та науки є недостатніми.

3. Виявлено евристичний потенціал постнекласичної філософії для з’ясування онтологічного статусу віртуальної реальності. Обґрунтовано, що звернення філософської думки до вивчення станів і способів буття з нефіксованим статусом дозволяє включити віртуальну реальність до обрію онтологічного розгляду і визначити її як інтерактивну, символічну реальність, яка містить у собі нестачу реальності і внаслідок цього є умовою пошуку істини, виступає постійним нагадуванням про існування розрізнення між буттям та його формами. Для віртуальної реальності характерні нон-фінальна процесуальність та високий креативний потенціал.

4. Установлено специфіку комп’ютерної віртуальної реальності як динамічного, незавершеного середовища, що розташовується у зоні медіацій, взаємозалежностей і взаємодії людини та моделі світу, створеної інформаційними та телекомунікаційними технологіями. Показано, що знаки, які формують даний тип віртуальної реальності, є симулякрами, у результаті чого в ній поєднуються суперечливі тенденції – високий рівень креативності й загроза заміщення реальності екранним світом.

5. Визначено основні атрибути віртуальної реальності. Установлено, що для віртуального простору характерні: нелокалізованість, децентрованість, антиієрархічність. Показано, що час ВР є дискретним при зовнішньому розгляді з боку наявного буття, але є континуальним при погляді зсередини. Він сутнісно минулий, але при включенні у ВР основними характеристиками часу стають багатомірність, відносність (здатність проявлятися і у вигляді миті, і у вигляді вічності), зворотність, детермінованість людською діяльністю та знаковим характером існування. Переживання віртуальної реальності як творення і народження сенсу нічим не відрізняється від переживання часу будь-якого смислового ряду, тому з цієї точки зору час віртуальної реальності є незворотним. Причинність віртуальної реальності виражається лише у паралелізмах, явищах синхронності. Відносна каузальна свобода віртуальної реальності обумовлена тим, що: 1) у ній відбувається взаємопроникнення реального, вигаданого, символічного; 2) вона знаходиться у становленні, а отже менш симетрична, більш нестабільна. Віртуальна реальність і реальність, яку вона представляє чи заміщає, здатні до взаємної детермінації.

Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в тому, що, формуючи концепт “віртуальної реальності”, систематизуючи розрізнені інтерпретації, способи опису ВР, вона заповнює прогалини у сфері розуміння феноменів віртуального і віртуальної реальності, сприяє вирішенню актуальних для сучасності проблем, пов’язаних із перетворенням сприйняття реальності і перетворенням самої реальності внаслідок розвитку інформаційних і телекомунікаційних технологій. Методологічні підходи, що були використані в роботі, і отримані за їх допомогою теоретичні положення і висновки можуть стати засадою для подальшої розробки цієї проблематики і будуть корисними для філософів, психологів, соціологів у подальшому дослідженні проблеми віртуальної реальності, її впливу на людину та соціокультурні реалії. Теоретичний і фактологічний матеріал дисертації може бути використаний і використовувався у загальних курсах лекцій і спецкурсах із проблем онтології, постнекласичної філософії, філософського осмислення постіндустріального, інформаційного суспільства.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та ідеї дисертаційного дослідження пройшли апробацію на трьох наукових конференціях:

Всеукраїнській науково-методичній конференції “Формування національних і загальнолюдських цінностей у студентів вищих технічних навчальних закладів” (Полтава, 3031 жовтня 2002 р.);

IV Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих учених “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків, 2426 квітня 2003 р.);

VII Міжнародному молодіжному форумі “Радіоелектроніка і молодь у XXI столітті” (Харків, 2224 квітня 2003 р.).

Крім того, основні ідеї дисертації обговорювались на теоретичних семінарах кафедри філософії Харківського національного університету радіоелектроніки.

Публікації. Основні ідеї та результати дослідження викладено у 7 публікаціях у наукових спеціалізованих виданнях і тезах виступів на наукових конференціях, з яких 4 наукові статті опубліковано в спеціальних періодичних наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг дисертаційного дослідження. Дисертаційна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (198 найменувань). Загальний обсяг роботи 172 сторінки, з яких – 156 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність теми дослідження, окреслені ступінь розробки проблеми і база її теоретичних джерел, визначені мета і завдання дослідження, теоретико-методологічні засади дисертаційної роботи, сформульовані елементи наукової новизни, визначена можливість теоретичного і практичного використання результатів.

Перший розділ дисертаційного дослідження “Поняття “віртуальний” і “віртуальна реальність” в історико-філософському і науковому знанні”, що включає два підрозділи, присвячено проблемам дослідження смислових навантажень і сфер вживання понять в історії філософії та науковому дискурсі.

Звернення до контекстів вживання і семантики поняття “віртуальний” (латинське virtus) дозволяє визначити проблемну область, з якою воно найчастіше пов’язується. Ця область охоплюється двома споконвічними філософськими питаннями: 1) питанням про вирішення протиріччя між абсолютним становленням і незмінним Буттям; 2) питанням про зв’язок унікального й універсального, що фіксується й осягається в афективних і трансцендентних станах людини, у станах гармонії з навколишнім світом, і роль різного роду людських здібностей, насамперед, інтелектуальних і вольових, у досягненні і виявленні цього зв’язку.

Важливу роль поняття “віртуальний” відіграє в середні віки. У схоластичній натурфілософії об’єктом вивчення стає не тільки буття, але і способи його прояву. Вважається, що абсолютне буття не виявляється у своєму чистому вигляді, але залишається особливим чином присутнім в усьому. Поняття virtus вживається тут для позначення несубстанціального способу присутності абсолютного в одиничному, унікальному, і для позначення несутнісної наявності індивідуального у першосущому. Іншими словами, за допомогою цього поняття артикулюється взаємозв’язок сущого з усіма формами його існування, який не може бути представленим актуально. Все в усьому вважається присутнім віртуально: Абсолют у створеному, прості субстанції в складних, форми, сутності більш низького рівня через збереження якостей, що їм властиві, у формах більш досконалих. Присутність Абсолютного в індивідуальному виражена не наявністю, а ефективністю, дієвістю, креативністю, що за умови високої інтенсивності здатні привести до першого початку, до Абсолюту. Присутність унікального індивіда у першій сутності, в свою чергу, виражена в здатності останньої містити у собі не тільки сутнісні, загальні властивості всіх родів і видів, індивідів, але і властивості, що розділяють індивідів, задають їм унікальну неповторність. Завдяки використанню поняття virtus Ф. Аквінським, І. Скотом переосмислюються аристотелівські категорії “можливість” і “дійсність”, “форма” і “матерія”, “субстанція” та “акциденція”, а також переосмислюються проблеми індивідуації, зв’язку універсального та унікального. Крім того, поняття virtus використовують для позначення вищої духовної здібності і здібності до пізнання, для позначення сили, дієвості, креативности, можливості понятійного вираження випадкових і розділяючих властивостей індивідуальної речі (С. Брабантський, Ф. Аквінський, І. Скот). Віртуальним, спираючись на середньовікове розуміння, можна назвати і створений світ (Микола Кузанський).

Незважаючи на досить багатий метафізичний зміст поняття “віртуальний”, предметом спеціального розгляду воно все ж таки не було. Сформульована в роботі інтерпретація дефініції не була присутня у філософському знанні того часу явно, а виведена з контекстів вживання.

У класичній філософії і науці внаслідок становлення механістичної картини світу зникає потреба у понятті “віртуальний”. Воно не узгоджується з механістичною картиною світу, де знімається питання про становлення, про ступінь і спосіб буття і, відповідно, про різні рівні реальності. Проблема віртуального надовго випадає з філософського розгляду.

У сферу філософського вживання дефініція “віртуальний” потрапляє знову лише на початку ХХ століття. Через значну перерву в її використанні у метафізичному знанні вона в більшості випадків втрачає той багатий зміст, яким наділялась у середні віки. Відбувається зміна семантичного простору поняття, пов’язана зі становленням некласичної філософії і, зокрема, таких її напрямків, як феноменологія, психоаналіз, екзистенціалізм. У рамках даних напрямків припускається можливість плюрального моделювання світу, психологічні, логічні, мовні феномени трактуються як онтологічні. Як наслідок, змінюється смислове наповнення поняття “віртуальний” ? воно розглядається у контекстах діяльності свідомості і несвідомого, пов’язується зі світом уявлень (А. Бергсон), зі смисловою багатозначністю понять і тексту та багатозначністю їхнього прочитання (Р. Інгарден). Можливим стає розгляд віртуального як особливого роду реальності (наприклад, Двійника театру), буття і пояснення причин його існування (А. Арто). Сформоване екзистенціалізмом і психоаналізом розуміння ірраціональності і несвідомого як іманентних людській суб’єктивності дозволяє припустити, що при застосуванні “архетипічних символів” ірраціональне, хтонічне, жорстоке можна пережити і подолати у віртуальній реальності.

Зміна у некласичній філософії ракурсу дослідження онтологічної проблематики формує передумови, завдяки яким згодом стане можливим розгляд феномену віртуальної реальності і прояснення його онтологічного статусу. До найзначніших можна віднести: звернення філософської думки до вивчення процесуальності буття і творчого характеру еволюції, артикуляцію онтологічної проблематики в людиномірних параметрах, лінгвістичний зворот.

З огляду на все це не слід забувати, що аж до кінця ХХ століття поняття “віртуальний” для філософського дискурсу залишається маргінальним. Вибух його використання обумовлюється винятково розвитком технологій віртуальної реальності – засобів імітації, за допомогою яких людина може одержати відчуття псевдореальності штучно створеного середовища. Саме ефективність, поліфункціональність імітаційних технологій разом з незвичайністю словосполучення “віртуальна реальність” стали поштовхом надзвичайної популяризації поняття “віртуальний”, стрімкого розширення сфери його вживання і збагачення його семантичних навантажень; поштовхом концептуального оформлення ідеї “віртуальної реальності” у різних галузях знання і діяльності людини. Увага до феномену віртуального актуалізується як у тих наукових дисциплінах, в яких воно існувало раніше (фізика), так і в тих, для яких воно абсолютно нове (логіка, соціологія, психологія, медицина).

Розгляд віртуальних світів як можливих світів модальної логіки показує, що саме поняття “можливі світи” може набувати різних значень і існує необхідність розмежування понять “віртуальний” і “можливий”. Поняття “віртуальний об’єкт” у логіці використовують для позначення ідеалізованих об’єктів, що на метарівні можуть бути концептуально еліміновані (Д. Скотт).

Онтологічне обґрунтування віртуальних об’єктів (часток) як невід’ємної і необхідної частини дійсності, реальності, представленої як потенційна можливість, стає можливим у квантовій механіці (І. Цехмістро). Віртуальні частки визнаються онтологічними, тобто такими, що є унікальною, специфічною формою буття, частиною, аспектом реальності, без якої сама реальність неможлива. Віртуальні частки також свідчать про кризовість і неприйнятність опозиції “модель – реальність” для опису феноменів, що існують частково і мають лише ситуативну актуальність. Це потребує пошуку нових методологічних засад, інших, ніж у класичній і некласичній філософії.

Основними властивостями віртуальної реальності в її технічному втіленні є інтерактивність та повна включеність у неї людини. Відповідно її різнобічне вивчення припускає і використання потенціалу психології. У результаті виникає ряд досліджень, присвячених проблемі перебування людини у віртуальному середовищі. Однак через те, що термін “віртуальна реальність” усе частіше пов’язують з більш широким колом проблем, що виходить за межі феномену комп’ютерних моделей світу, психологічні дослідження ВР фокусуються на вивченні змінених станів свідомості.

Незважаючи на всю специфічність й унікальність предметної області розглянутих наукових дисциплін, слід зазначити, що віртуальні об’єкти в них наділяються подібними властивостями. І у квантовій механіці, і у модальній логіці, і при розгляді психічної ВР віртуальні об’єкти розглядаються як такі, що мають ситуативну актуальність і, як наслідок, як такі, що елімінуються – вони зникають, знищуються на новому рівні реальності, у наступний момент часу, на новому рівні теорії.

Аналіз смислових навантажень понять “віртуальний” і “віртуальна реальність” в історії філософії і науковому знанні дає підстави стверджувати, що труднощі у визначенні дефініцій і широкий спектр проблем, який здатний охопити феномен ВР, пов’язані з багатою і неоднозначною семантикою понять, що не стала більш визначеною з набуттям цими поняттями міждисциплінарного статусу. Амбівалентність смислових навантажень “віртуального” і “віртуальної реальності” втілилась у теоретичних інтерпретаціях феноменів. Хоча зазначена суперечливість не завжди виправдана, але, очевидно, вона відповідає самій суті віртуального. З огляду на те, що в історії філософії проблемна ніша віртуального вже задана, і що в науковому дискурсі, незважаючи на все різноманіття трактувань, присутнє і дещо спільне в розумінні досліджуваних феноменів, але загального і глибокого розуміння віртуальної реальності немає, існує необхідність пошуку нової методології для її інтерпретації і визначення онтологічного статусу.

У другому розділі дисертаційного дослідження “Онтологічні характеристики віртуальної реальності”, який композиційно складається із шести підрозділів, обґрунтовується евристичність постнекласичної філософії і, насамперед, постмодерністської філософії, у визначенні природи віртуальної реальності і її онтологічного статусу, визначається специфіка віртуальної реальності, створеної інформаційними і телекомунікаційними технологіями, формулюються її основні онтологічні характеристики: час, простір, каузальність.

Наприкінці ХХ століття поряд зі спробами концептуального оформлення в сфері наукового дискурсу феноменів віртуального і віртуальної реальності, формуються спроби їхнього філософського осмислення й онтологічного обґрунтування (М. Носов, М. Опенков, С. Хоружий). В них ВР визнається певною загальною характеристикою самої реальності, що розглядається з точки зору її структури та континуального характеру такої структури. Однак віртуальною реальністю різні дослідники називають досить різні феномени, тому взяті окремо їх інтерпретації не дають ані узагальненого її визначення, ані вичерпного онтологічного обґрунтування. Кожне з трактувань формується у рамках певної дослідницької парадигми і розглядає як віртуальні коло явищ, що входять у поле досліджень цієї парадигми. Наприклад, у М. Носова концепція віртуальної реальності формується як теоретичне узагальнення досліджуваних ним психологічних явищ. М. Опенков дає визначення віртуальної реальності, ґрунтуючись на підході М. Носова, але розширює його за рахунок включення явищ, що досліджуються епістемологією, проблеми розуміння як збагнення істини, реальності. Інтерпретація віртуальної реальності С. Хоружого формується в межах проблеми ісіхазму, що ним вивчається. Загальною посилкою для всіх цих концепцій у поясненні феномену віртуальної реальності є розуміння недостатності суб’єкт-об’єктного схематизму, ессенціального (сутнісного) дискурсу, моністичного підходу до реальності, лінійного причинно-наслідкового і просторово-часового її представлення.

На наш погляд, досить плідним для аналізу онтологічного статусу і осмислення природи ВР є застосування концептуального апарату постнекласичної філософії і, насамперед, філософії постмодерну. Певною мірою це пов’язано з тим, що феномен віртуальної реальності (у її технічному втіленні) і філософія постмодерну є синхронними явищами. З одного боку, змістовне наповнення постмодерністського мислення багато в чому визначено фундаментальною трансформацією відносин людини зі світом у результаті вторгнення символічних систем і мозаїчної реальності, що створюється мас-медіа (яку також починають інтерпретувати як ВР), з іншого ? віртуальна реальність, створена інформаційними технологіями і технологіями мультимедіа, певною мірою реалізує, представляє реальність, що описана постмодерном. Однак зв’язок феноменів ВР і постмодерну не можна представити як причинний, він скоріше акаузальний, тобто викликаний когеренцією культурного середовища.

Пильна увага сучасного філософського і наукового знання до процесуальності буття, увага до зон неприсутності, що принципово неатрибутивні і мають лише ситуативну актуальність, дозволяє сформулювати суть, риси й онтологічний статус ВР.

Реальність, що розуміється як проблематична, множинна, культурно ангажована і така, що знаходиться у процесі нон-фінального становлення і сенсоозначення, як сфера абсолютної випадковості і мінливості, в якій немає сутності, необхідного, відсутні виділений світ і абсолютний спостерігач, дозволяє інтерпретувати, з одного боку, саму цю реальність як віртуальне середовище, з іншого, процес збагнення, сприйняття і представлення реальності як процес її віртуалізації. Останній може розумітися: 1) як наслідок контекстуальності сприйняття, як збагнення реальності не в її істинному вигляді, не в актуальному втіленні; 2) як симуляція реальності, втілена в представленому світі мас-медіа, мультимедіа, як заміщення реальності симулякрами.

В контексті філософії постмодерну віртуальну реальність правомірно тлумачити як таку, що володіє повнотою реальності як віртуальна. Подолання схематизму суб’єктивногооб’єктивного на користь опозиції Зовнішнього і Внутрішнього, де Внутрішнє розуміється як складка, згин Зовнішнього, дозволяє обґрунтувати віртуальність реальності як результат представлення світу не в його актуальному вигляді, а через посередництво Іншого, як іншого можливого світу.

Важливу роль в обґрунтуванні онтологічного статусу ВР відіграє постнекласичне розуміння часу як конструкту. У Ж. Дельоза ця ідея реалізується шляхом визнання розходження за природою модусів часу: теперішнього, минулого і майбутнього. Минуле, як абсолютна стихія, згідно з Ж. Дельозом, завжди співіснує із теперішнім і збільшує його виміри. Абсолютне минуле вводить у світ ряд віртуальних об’єктів, що за природою відрізняються від реальних. Їх відмінність обґрунтована сутнісно минулим характером і фрагментарним, не повністю визначеним існуванням віртуальних об’єктів. Нелінійне розуміння часу обґрунтовує ВР як необхідний елемент реальності. Оскільки абсолютна пам’ять, чисте минуле, з’являється як додатковий вимір, що завжди співіснує із сьогоденням, то віртуальна реальність, віртуальні об’єкти з’являються як завжди співіснуючі з реальністю і реальними об’єктами. І віртуальні об’єкти, і віртуальна реальність свідчать про нестачу, втрату реальності, тому що не включеним у виміри світу залишається майбутнє, що несе в собі метаморфози і радикальні перетворення. Віртуальна реальність у своїй нестачі реальності виявляється умовою дії – пошуку реальності, а метаморфози – агентом дії, необхідним для появи сутнісно нового.

Віртуальна реальність є сферою, яка не просто не належить присутності, а є альтернативною і присутності, і відсутності. Вона являє собою нон-фінальну креативну процесуальність, реальну у своїй віртуальності як безупинне різноманіття розбіжних серій, як середовище, в якому відсутні виділений світ і абсолютний спостерігач. Істотно, що події, які мають місце у віртуальному середовищі, втягують у себе як існуючі, так і неіснуючі речі. Необхідність уведення концепту “віртуальна реальність” виникає в результаті того, що сутність у її сучасному розумінні визнається як така, яку не можна представити ні як дію, ні як життя, а лише як постійну зміну. Реальність трактується як відсторонене-відстрочене, зникаюче існування, що не набуває остаточної сталості. Стихія віртуального – стихія диференційованого. Тому віртуальний об’єкт завжди являє собою зсув. У ньому завжди є порція розходження. Реальність віртуального не представлена простором-часом і причинно-наслідковими відносинами, а втілена в диференційованих елементах і зв’язках, а також відповідних особливих моментах (сингулярностях). ВР є необхідним елементом утвердження унікального, неповторного, сингулярного як існуючого на всіх рівнях буття, а не тільки у світі присутності.

Таке визначення віртуальної реальності дозволяє: 1) інтерпретувати змінені стани свідомості і трансценденцію як подолання нестачі реальності, як синтез усіх часових рядів, як розгинання складки суб’єктивного; 2) представити віртуальну реальність, створювану інформаційними і телекомунікаційними технологіями, як простір симулякрів.

Комп’ютерна віртуальна реальність як продукт людської діяльності є однією з форм об’єктивації суб’єктивності. Однак внаслідок інтерактивності ВР її не можна однозначно віднести ні до світу об’єктивної, ні до світу суб’єктивної реальності. Специфіка комп’ютерної віртуальної реальності полягає у тому, що вона, не будучи повноцінною реальністю, прагне актуалізувати, представити усе: як те, що представленню підлягає, так і те, що принципово не можна представити. Віртуальна реальність, представлена технічними засобами формує переконання, що все можна втілити, зробити видимим і, таким чином, не залишає місця таємниці буття і його істині, що приховується. Тобто, якщо ВР як така завжди нагадує про існування забуття реальності у формах його представлення, то віртуальна реальність, створена інформаційними і телекомунікаційними технологіями, навпаки, призводить до забуття реальності. Таким чином, небезпека залучення до комп’ютерної віртуальної реальності полягає у тому, що вона формує впевненість, що усе суще, в тому числі і буття людини, Daseіn, можна запрограмувати як частину доступного до представлення і маніпулювання запасу. Експансія віртуального світу проблематизує реальність, але разом з тим наполегливо відсилає до реального, до істинного, до їх пошуку.

Внаслідок перманентної процесуальності ВР об’єкт, простір, час, причинність у ній інвертуються і руйнуються. Основними властивостями віртуального простору, сформованого інформаційними потоками, є мінливість, симуляційність, знеособленість, поверховість людських контактів, принципова відкритість, антиієрархічність, децентрованість, мобільність. Гіпертекстовий спосіб організації віртуального простору свідчить про нелокалізованість останнього і про універсальну співвіднесеність його елементів. Кіберпростір має власний семіозис, тобто особливий, характерний лише для нього спосіб утворення, перетворення і використання знаків.

Нетривіальним виявляється і час ВР. Усі можливі способи введення даної категорії в аналіз віртуальної реальності можна упорядкувати, розділяючи час самої ВР, час, що виникає всередині неї, і час, що індукується інформацією і сенсом, які містяться у ній. З погляду наявного буття час ВР дискретний і сутнісно минулий, однак при погляді зсередини він континуальний. Тут його специфіка цілком обумовлена симуляційною сутністю, видовищним характером, технологічними можливостями створеної реальності і зняттям у ній соціокультурних обмежень. Основними характеристиками внутрішнього часу ВР стають багатомірність, відносність (здатність виявлятися і у вигляді миті, і у вигляді вічності), зворотність, детермінація людською діяльністю і знаковим характером існування. Переживання часу ВР нічим не відрізняється від переживання часу будь-якого смислового ряду, і у своєму творенні сенсу час віртуальної реальності є незворотним.

Каузальність віртуальної реальності не вписується у традиційні причинно-наслідкові рамки тому, що простір і час у ній моделюються і постійно змінюються, реальне, вигадане і символічне взаємопроникають, а процес становлення ніколи не завершується. Логіці ВР характерні принципи металогіки: принцип логічного становлення, що означає перехідність логік, залежність конкретної логіки від певної ситуації, що складається; принцип фрактальності – логіка здатна виразити проміжні стани об’єкта, який змінюється; принцип локальної непередбачуваності, що означає неможливість передбачення логіки, яка буде потрібна після вибору варіанта розвитку.

У висновках дисертаційного дослідження узагальнюються його результати. Аналіз семантичних навантажень поняття “віртуальний” в історії філософії дозволяє стверджувати, що за допомогою цього поняття артикулюється зв’язок сущого в усіх формах його існування, який не може бути представленим актуально, субстанціально. Дослідження смислових навантажень понять “віртуальний” і “віртуальна реальність” у науковому знанні створює нову базу для їх філософського переосмислення і вимагає виходу за рамки класичної і некласичної філософії. Відзначається, що онтологічний розгляд ВР з позицій постнекласичної філософії дозволяє обґрунтувати віртуальну реальність як таку, що володіє повнотою реальності як віртуальна, і визначити її як інтерактивну, символічну реальність, для якої характерні нон-фінальна процесуальність і високий креативний потенціал. Разом з тим у віртуальній реальності завжди існує нестача реальності, яка у її комп’ютерному втіленні радикалізується і погрожує замістити реальність її симуляційним двійником. Як невід’ємна складова реальності ВР відіграє роль нагадування про існування забуття буття у формах його представлення і, таким чином, є умовою пошуку істини. Зв’язки між елементами ВР не локалізуються, простір і час знаходяться в процесі постійної зміни, каузальні відношення порушуються.

СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Каріна О.М. До визначення онтологічного статусу віртуальної реальності // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Харків, 2001. № . С. 197.

2. Каріна О.М. Смислові обрії поняття “віртуальний” // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Харків, 2002. № . – С. 86.

3. Каріна О.М. Время виртуальной реальности // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Харків, 2002. – № . – С. 163.

4. Каріна О.М. Виртуальная реальность: онтологический аспект // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Харків, 2003. № . – С. 44.

5. Каріна О.М. Інформаційний контекст глобалізаційних змін і формування полікультурного мислення майбутніх спеціалістів // Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції “Формування національних і загальнолюдських цінностей у студентів вищих технічних навчальних закладів” (Полтава, 3031 жовтня 2002 р.) – Полтава: ПолтНТУ, 2002. ? С. 16.

6. Каріна О.М. Свойства виртуального пространства // Материалы 7-го Международного молодежного форума “Радиоэлектроника и молодежь в ХХI веке” (22-24 апреля 2003 г.) – Харьков, 2003. – С. .

7. Каріна О.М. Темпоральные особенности компьютерной виртуальной реальности // Збірник робіт ІV Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих учених “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (2426 квітня 2003 року) – Харків: Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського “ХАІ”, 2003. – С. .

АНОТАЦІЇ

Каріна О.М. Віртуальна реальність: онтологічний статус. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.01 – онтологія, гносеологія, феноменологія. _Харківський національний університет ім. В.Н Каразіна, Харків, 2004.

У дисертації досліджуються онтологічний статус, основні онтологічні характеристики віртуальної реальності та особливості ВР, представленої технічними засобами. Визначаються смислові навантаження, якими наділяється поняття “віртуальний” в історії філософії та науковому дискурсі.

Виявляється евристичний потенціал постнекласичної філософії для з’ясування онтологічного статусу віртуальної реальності. Постмодерністська методологія дозволяє визначити віртуальну реальність як інтерактивну, символічну реальність, що містить у собі нестачу реальності і внаслідок цього є умовою пошуку істини, виступає постійним нагадуванням про існування розрізнення між буттям та його формами. Для даного типу реальності характерні нон-фінальна процесуальність та високий креативний потенціал. Обґрунтовується твердження, що на відміну ВР як такої, яка завжди нагадує про існування забуття реальності (буття) у формах її представлення, віртуальна реальність, створена інформаційними і телекомунікаційними технологіями, навпаки, призводить до забуття реальності, стверджуючи можливість абсолютного і вичерпного представлення буття технічними засобами. Внаслідок перманентної процесуальності ВР об’єкт, простір, час, причинність у ній інвертуються, знаходяться в процесі постійної зміни.

Ключові слова: віртуальний об’єкт, віртуальна реальність, комп’ютерна віртуальна реальність, нон-фінальна процесуальність, симулякр, нестача реальності, простір, час, каузальність ВР.

Карина Е.Н. Виртуальная реальность: онтологический статус. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.01 онтология, гносеология, феноменология. _Харьковский национальный университет им. В.Н Каразина, Харьков, 2004.

В диссертации исследуются онтологический статус, основные онтологические характеристики виртуальной реальности и особенности ВР, представленной техническими средствами. Определяются смысловые нагрузки, которыми наделяется понятие “виртуальный” в истории философии и научном знании. Обосновывается утверждение, что в исследовании виртуальных объектов парадигмальные установки классической и неклассической философии и науки являются недостаточными.

Выявляется эвристический потенциал постнекласической философии для определения онтологического статуса виртуальной реальности. Реальность, понятая как проблематичная, множественная, культурно ангажированная и находящаяся в процессе нон-финального становления и смыслоозначения, как сфера абсолютной случайности и изменчивости, в которой нет сущности, необходимого, отсутствует выделенный мир и абсолютный наблюдатель, позволяет интерпретировать, с одной стороны, саму эту реальность как виртуальную среду, с другой, процесс постижения, восприятия и представления реальности как процесс ее виртуализации. Последний может быть понят двояко: 1) как следствие контекстуальности восприятия, постижение реальности не в ее истинном виде, не в актуальном воплощении; 2) как симуляция реальности, воплощенная в представленном мире масс-медиа, мультимедиа.

Постмодернистская методология позволяет определить виртуальную реальность как интерактивную, символическую реальность, которая содержит в себе недостаток реальности и вследствие этого является условием поиска истины, выступает постоянным напоминанием о существовании различия между бытием и формами его представления. Для данного типа реальности характерны нон-финальная процессуальность и высокий креативный потенциал. В отличие от ВР как таковой, которая всегда напоминает о существовании забвения бытия в формах его представления, виртуальная реальность, созданная информационными и телекоммуникационными технологиями, наоборот, приводит к забвению бытия, утверждая возможность абсолютного и исчерпывающего его представления техническими средствами. Определены основные атрибуты виртуальной реальности. Основными свойствами виртуального пространства, сформированного информационными потоками, являются нелокализуемость, децентрированность, антииерархичность. Время ВР дискретно при внешнем рассмотрении со стороны наличного бытия, но обладает своего рода континуальностью при взгляде изнутри. При включении в ВР основными характеристиками времени становятся многомерность, относительность (способность проявляться и в виде мига, и в виде вечности), обратимость, детерминируемость человеческой деятельностью и знаковым характером существования. Переживание виртуальной реальности как смыслопорождение и смыслотворчество ничем не отличается от временного переживания любого смыслового ряда, поэтому с этой точки зрения время виртуальной реальности необратимо. Причинность виртуальной реальности выражается лишь в параллелизмах, явлениях синхронности.

Ключевые слова: виртуальный объект, виртуальная реальность, компьютерная виртуальная реальность, нон-финальная процессуальность, симулякр, недостаток реальности, пространство, время, каузальность ВР.

Karina E.N. Virtual reality: ontological status. _ Manuscript.

Thesis for academic degree competition of a candidate of philosophic science by speciality 09.00.01 – Ontology, Gnoseolody, Phenomenology. – V.N.Kharkiv National University, Kharkiv, 2004.

Ontological status, main ontological characteristics of virtual reality and virtual reality peculiarities presented by technology are analysed in the thesis. Notional loads by which the concept “virtual” in the history of philosophy and scientific knowledge is endowed are defined. A