ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

Каданер Оксана Вадимівна

УДК 821.161.1-31

АНТИНІГІЛІСТИЧНИЙ РОМАН
М.С. ЛЄСКОВА

10.01.02 – російська література

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті іме- ні Г.С. Сковороди, Міністерство освіти i науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Доценко Iгop Іванович,

Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, професор кафедри російської i

світової літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Лагунов Олександр Іванович,

Харківський національний

університет імені В.Н. Каразіна,

професор кафедри icтоpiї

російської літератури;

кандидат філологічних наук, Овчинников Михайло Олексійович,

Національний університет внутрішніх справ Міністерства внутрішніх

справ України (м. Харків),

старший викладач кафедри icтopiї державності України.

Провідна установа: Донецький національний університет,

кафедра російської літератури, Міністерство освіти i науки України,

м. Донецьк.

Захист відбудеться 20 травня 2004 р. о 13°° годині на засіданні спеціалізо- ваної вченої ради К 64.053.03 у Харківському державному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди (61002, м.Харків, вул. Артема, 29, ауд.№216).

3 дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61068, м.Харків, вул. Блюхера, 2, ауд.№215 - В.

Автореферат розіслано "16" квітня 2004 року.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Т.І.Тищенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У свідомості багатьох поколінь читачів міцно закріпилося уявлення про Миколу Семеновича Лєскова як про автора оповідань, повістей, нарисів, історичних хронік. Характеристика його літературної спадщини обмежувалася зазвичай такими творами, як “Левша”, “Тупейный художник”, а також “Очарованный странник” та “Леди Макбет Мценского уезда”, що увійшли до хрестоматій і підручників з літератури. Менш відомою й недооціненою до цього часу частиною спадщини Лєскова є його антинігілістичні романи.

Поява антинігілістичних романів Лєскова “Некуда” (1864) та “На ножах” (1870–1871) викликала запальну полеміку. Сама політична ситуація 1860-х– початку 1870-х років не сприяла безпристрасному аналізу романів Лєскова. В умовах гострого розмежування суспільних сил критики висловлювалися про твори письменника не стільки за законами мистецтва, скільки з тактичних міркувань політичної боротьби. Позначалася й ущербність методологічних основ демократичної критики, яка задавала тон у полеміці навколо лєсковських романів, її утилітаризм. Все це призвело до того, що поставлене Д.І. Писарєвим – В.О. Зайцевим тавро “відторгнення” на письменникові й визначило однобоку негативну оцінку названих романів Лєскова як реакційно-охоронних, антидемократичних. Подібний погляд на романи “Некуда” та “На ножах” остаточно сформувався в радянську епоху й панував аж до перебудовчого періоду. Стан справ кардинально змінився лише в останнє десятиліття. Почали публікуватися літературознавчі дослідження, в яких зроблена спроба відійти від стереотипів епохи тоталітаризму й зовсім по-новому подивитися на романи “Некуда” та “На ножах”. Основна роль тут, безсумнівно, належить Л.О. Анненському, Т.В. Казаковій, Р.М. Піддубній, Н.М. Старигіній та ін. І все ж варто відзначити, що до цього часу досліджувалися лише окремі аспекти антинігілістичних романів письменника, тому ціла низка питань ідейного змісту, поетики романів Лєскова залишилася поза межами уваги літературознавців. Настала потреба в монографічному вивченні романів “Некуда” та “На ножах” у всьому різноманітті проблем, що пов’язані з ними. Цими міркуваннями й визначається вибір теми дисертаційного дослідження: “Антинігілістичний роман М.С. Лєскова”.

Його актуальність обумовлюється такими обставинами. Різнобічний аналіз романів “Некуда” та “На ножах” дає можливість глибше проникнути в ідейний і художній світ письменника, точніше окреслити позицію Лєскова в ідейних та естетичних шуканнях сучасної йому епохи, місце антинігілістичних романів не тільки у творчості Лєскова, але й у російській антинігілістичній белетристиці другої половини ХІХ століття, відкриває нові перспективи у вивченні творчої спадщини таких письменників-антинігілістів, як В.П. Авенаріус, В.П. Клюшников,

В.В. Крестовський, Б.М. Маркевич, О.Ф. Писемський.

Для вітчизняного літературознавства звернення до цієї складової частини творчості Лєскова актуальне ще й тому, що деякі сюжети та образи його антинігілістичних творів були навіяні українськими мотивами.

Розпочате дослідження становить безумовний інтерес також у зв’язку з необхідністю докорінного переосмислення ідеології марксизму-ленінізму, що панувала понад сімдесят років.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Це дослідження проводилося в межах плану науково-дослідницької роботи кафедри російської та світової літератури Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Мета дисертації – дати об’єктивну характеристику антинігілістичних романів “Некуда” та “На ножах” на основі їх цілісного аналізу в єдності змісту та форми.

Мета дисертаційного дослідження обумовлює необхідність розв’язання низки завдань:

1. Визначити генетичне коріння антинігілістичної белетристики другої половини ХІХ століття та причини, що сприяли її виникненню.

2. Проаналізувати проблематику антинігілістичних творів Лєскова.

3. Розглянути образну та сюжетно-композиційну структуру романів “Некуда” та “На ножах”.

4. Охарактеризувати соціально-політичні погляди письменника з урахуванням його антинігілістичних творів.

5. Установити типологічні взаємозв’язки між антинігілістичною прозою Лєскова та творчістю його сучасників і на цій основі виявити її ідейно-художню своєрідність.

6. Осмислити місце романів “Некуда” та “На ножах” у творчій спадщині письменника та антинігілістичній белетристиці другої половини ХІХ століття.

Об’єктом дослідження стали антинігілістичні романи “Некуда” та “На ножах”.

Предметом дослідження є специфіка художнього відбиття антинігілістичних поглядів Лєскова в романах “Некуда” та “На ножах” у контексті антинігілістичної прози письменника та антинігілістичної белетристики другої половини ХІХ століття.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дисертації є праці сучасних дослідників про специфіку художньої творчості, з історії та теорії літератури. Особливості предмета дослідження, його мета та завдання обумовили використання методів системного, генетичного, порівняльно-типологічного, описового та біографічного аналізу.

Наукова новизна дослідження визначається недостатньою вивченістю проблеми, що розглядається, новим підходом до аналізованих творів Лєскова, які охарактеризовані не як реакційно-охоронні, такі, що перебувають на периферії творчості письменника, а як значуще художнє явище, котре має самостійну цінність. У дисертації подано ідейно-художній аналіз романів “Некуда” та “На ножах” у контексті антинігілістичної літератури другої половини ХІХ століття. Автор праці більш чітко визначив проблематику романів “Некуда” та “На ножах”, уточнив типологію героїв. Вперше глибоко досліджені образи нігілістів-авантюристів, оскільки в працях попередників предметом аналізу були переважно образи так званих “справжніх нігілістів”. Під час роботи також були виявлені нові дані про прототипів героїв романів “Некуда” та “На ножах”. Вперше в цьому дослідженні вказані романи розглянуті не ізольовано, а в контексті творчості самого письменника, в результаті чого простежена еволюція антинігілістичної теми в художній прозі Лєскова.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що розглянутий у ньому матеріал дозволяє встановити типологію російського антинігілістичного роману та місце в ньому творів Лєскова.

Практичне значення результатів. Отримані результати можуть бути використані у вузівських курсах історії російської та світової літератури, спецкурсах, спецсемінарах, присвячених творчості М. С. Лєскова, а також під час роботи з учнями старших класів гуманітарних ліцеїв і гімназій.

Апробація результатів дисертації. Розділи дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри російської та світової літератури Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Деякі положення роботи були викладені у виступах на п’ятих, шостих, сьомих і восьмих читаннях молодих учених пам’яті Л.Я. Лівшиця (Харків 2001р.; Харків 2002р.; Харків 2003р.); міжнародній конференції “Актуальні проблеми гуманітарних наук та їх інформаційне забезпечення” (НУА, Харків, 22 квітня 2000 року); на міжнародній конференції “Література та християнство” (БДУ, Бєлгород, 2-4 жовтня 2000 року). У повному обсязі дисертація розглядалася на засіданні кафедри російської та світової літератури ХДПУ імені Г.С. Сковороди 9 вересня 2003 року.

Структура та обсяг дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел, що налічує 243 позиції. Загальний обсяг дисертації – 181 сторінка, з них 162 сторінки основного тексту.

Публікації. Результати дослідження відображені в 11 публікаціях, з них 6 – у провідних наукових виданнях України.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначається об’єкт, предмет дослідження, його мета, завдання та методи, розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення виконаної роботи, наводяться дані про апробацію, публікації та обсяг дисертації.

Перший розділ “Антинігілістична белетристика в літературі другої половини ХІХ століття” складається з чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі з’ясовується стан вивчення поставленої в дисертації проблеми. У зв’язку з цим розглядаються наукові джерела (критичні, літературознавчі праці), пов’язані з оцінкою антинігілістичних романів Лєскова. Відзначається, що однобічні судження народницької критики про Лєскова як про автора антинігілістичних творів, як правило, виражені в шаблонних формулах: “реакціонер”, “фальсифікатор”, “письменник-наклепник”, – не пройшли безслідно і для літературознавства радянського періоду. Ім’я та творчість Лєскова в кращому разі або замовчували, або негативно, тенденційно їх оцінювали. Довгі десятиліття антинігілістична белетристика Лєскова була, по суті, забороненим предметом дослідження в літературознавстві доперебудовного періоду. Об’єктивний літературознавчий аналіз здебільшого неправомірно замінявся цілим набором усталених оцінок і стереотипних думок. Проблеми антинігілістичного роману, в тому числі й лєсковського, порушувались у працях В.Г. Базанова, А.І. Батюто, О.І. Білецького, Л.П. Гроссмана, С.С. Конкіна, Є.М. Конишева, М.С. Плещунова, Ю.С. Сорокіна, І.В. Столярової, О.Г. Цейтліна, Б.М. Ейхенбаума та інших, але запропоновані вченими висновки залишалися в межах усталених уявлень радянської науки. І тільки в недавній час однобічний підхід до антинігілістичної прози Лєскова змінився прагненням дослідників, у тому числі й українських, розглянути її у зв’язку з ідейно-творчою еволюцією письменника на тлі суспільного руху 1860-х років (Л.О. Анненський, Т.В. Казакова,Р.М. Піддубна, Н.М. Старигіна).

У другому підрозділі розглядається нігілізм (одна з розповсюджених ідеологій другої половини ХІХ століття) як сукупність ідей і форма соціальної поведінки, а також аналізуються проблеми виникнення та становлення антинігілістичної белетристики. Довгий час вона трактувалася виключно як література реакційно-охоронного характеру, основне завдання якої полягає в компрометації та дискредитації революційного руху. Автор праці спробував дати нове тлумачення антинігілістичних творів. Останні визначаються як твори з різко негативним ставленням до революційної ідеології (на початку в її революційно-демократичному, а потім – у народницькому варіанті), які ставили своєю головною метою розкриття її антигуманної суті. Таким чином, коріння антинігілістичної белетристики лежить в атмосфері російської дійсності 60–70-х років ХІХ століття, яка була вражена ідеями нігілізму – світогляду, заснованого на принципах руйнування, свавілля, насильницької, кривавої перебудови державної системи. Нігілізм створив фундаментальну базу революційно-соціалістичному рухові, ставши, за словами С.М. Степняка-Кравчинського, “свого роду прологом у тій великій драмі, яка розігралася пізніше”11 Степняк-Кравчинский С.М. Подпольная Россия. – М.: Гослитиздат, 1960. – С.168. , а також безпосередньо вплинув на становлення суспільно-морального обличчя революціонера - соціаліста, революціонера-терориста. Отже, за своїм ідейним спрямуванням антинігілістичні твори – це твори антиреволюційні, основне завдання яких полягає в дискредитації героя – носія руйнівних ідей. Однак не можна бачити у творах такого типу лише антинігілістичний памфлет, оскільки в них втілені художні образи, а ідеї нігілізму заперечувалися, як правило, не прямо, а шляхом глибокого аналізу нігілістичної ідеології та моралі, обґрунтування альтернативних нігілізмові поглядів на шляхи розвитку Росії.

Романи антинігілістичного напрямку можуть розглядатися і як своєрідне історико-філософське джерело. Вони свідчать про характер сприйняття філософських і соціально-політичних ідей різними прошарками суспільства, про психологічний стан цих прошарків. Разом з тим ці твори дозволяють робити висновки і про позиції самих письменників.

Третій та четвертий підрозділи першого розділу присвячені короткому огляду антинігілістичної прози сучасників Лєскова (“Марево” В.П. Клюшникова, “Кровавый пуф” В.В. Крестовського, ”Взбаламученное море”, “В водовороте” О.Ф. Писемського і т.ін.) та аналізу творів малої форми самого письменника, де також фігурують образи нігілістів (“Загадочный человек”, “Заячий ремиз”, “Овцебык”, “Путешествие с нигилистом”, “Шерамур”).

З точки зору строго хронологічної, першими творами, які провіщали пафос антинігілістичного роману, були, можливо, фарс Д.В. Григоровича “Школа гостеприимства” та повість Явдохи Глинки “Леонид Степанович и Людмила Сергеевна”, зараз, однак, зовсім забуті.

У творчих пошуках письменників-антинігілістів відбилася суперечність суспільної боротьби 60–70-х років, болючий процес пошуків виходу в майбутнє. При цьому для одних письменників ставлення до нігілізму проявлялося часом у тенденційності оцінок, розгляді радикалізму тільки як соціально-політичного руху або винятково політичної тактики осіб, що мали безпосередній стосунок до “польського питання”. Інші ж письменники показували глибинне коріння нігілізму, що засвідчувало його неспроможність. Їхні твори охоплюють набагато ширше коло проблем, що виходили за антинігілістичні межі (М.С. Лєсков, І.О. Гончаров,

Ф. М. Достоєвський).

У антинігілістичній белетристиці другої половини ХІХ століття відбилися пророчі ідеї про безперспективність революційних перетворень державних інститутів. Письменники-антинігілісти безупинно стверджували згубний вплив радикальних ідей на моральність, у їхніх творах чітко простежується ідеологічне начало, що досить природно дозволяє розглядати їх як напружену “битву ідей”.

І хоч автори цього кола дуже несхожі у своїй художній манері, у них є й чимало спільного. Для них усіх характерна безсумнівна схожість не тільки в тематиці, але й у сюжетній та образній системах. Типова система персонажів антинігілістичної прози така: “справжні нігілісти”, праведники від нігілізму (Артур Бенні та Василь Богословський у творах М.С. Лєскова “Загадочный человек” і “Овцебык”, Інна Горобець, героїня роману В.П. Клюшникова ”Марево”, персонаж роману В.В. Крестовського “Панургово стадо” Лука Благонабутий і т.ін.); нігілісти-авантюристи, шахраї, псевдореволюціонери (Ничипоренко в нарисі Лєскова “Загадочный человек”, герой роману Ф.М. Достоєвського “Бесы” Петро Верховенський, Бронський у романі “Марево” В.П. Клюшникова і т.ін.) та сумнівні нігілісти, любителі оперувати гучними фразами (персонаж лєсковських “Соборян” Бизюкіна, Бакланов із роману О.Ф. Писемського “Взбаламученное море” та інші).

Дисертант не включає славнозвісний роман І.С. Тургенєва “Отцы и дети” до розряду антинігілістичної белетристики з огляду на такі міркування. Безумовно, поняття “нігілізм” як синонім всеосяжного заперечення тогочасних підвалин суспільства сформувалось у свідомості читачів і письменників другої половини ХІХ століття не без впливу тургенєвського твору. Його головний герой – Євгеній Базаров–заперечує все: не тільки мистецтво, але й те, що лібералу Павлові Кірсанову навіть “страшно вимовити”, тобто весь устрій російського життя, вважаючи, що спочатку необхідно зруйнувати старе (“місце розчистити”), а потім уже створювати нове (“будувати”). Сама поява антинігілістичної белетристики 1860 –1870-х років була багато в чому стимульована романом І.С. Тургенєва. І разом з тим роман “Отцы и дети” принципово відрізняється від антинігілістичної белетристики. І.С. Тургенєв відбив у своєму романі нігілізм, який тільки починав утворюватися, за широко відомим висловом І.О. Гончарова, “загострюватися, як молодий місяць”. Нігілізм Базарова має доволі умоглядний, абстрактний характер – на рівні ще не повністю створеної теорії, він ще не набув ані руйнаційно-практичного характеру, ані соціалістичного забарвлення, не сформувався в ідеологічну доктрину, як у авторів антинігілістичних романів, що з’явилися слідом за “Отцами и детьми”. І.С.Тургенєв іще не ставив перед собою як головне завдання розвінчування нігілістичних, тобто революційних ідей. Письменник бачив головну мету свого роману в об’єктивному зображенні представників протилежних одна одній суспільних сил – різночинців-демократів і дворян-лібералів з їхніми очевидними перевагами та хибами. Тому точніше, на наш погляд, розглядати “Отцов и детей” не серед антинігілістичних творів, а як їхнього попередника.

Незважаючи на різноманітні історичні та ідеологічні перипетії, творчість письменників-антинігілістів не загубилася, а влилася в загальне річище російської прози ХІХ століття. У ній відбився один із найхарактерніших моментів в історії російського суспільства, в чомусь співзвучного з нашим сьогоднішнім духовним станом: утрата ідеалів, розчарування в житті, пошуки виходу з глухого кута, в якому опинилося молоде покоління.

Другий розділ “Роман “Некуда” присвячено дослідженню проблематики, сюжету, образної системи, композиції твору. Звернувшись одним із перших у 60-ті роки ХІХ століття до антинігілістичної белетристики, Лєсков сплатив за це дорогу ціну. Його роман “Некуда”, який мав антиреволюційні випади, серед радикально налаштованих прошарків суспільства був сприйнятий як пасквіль на нігілістів. Погляди Лєскова, “поступовця” та реформіста, активного противника радикалізму, яскраво виразились у цьому творі. Після публікації роману становище Лєскова в літературному середовищі різко похитнулося.

У романі “Некуда” окреслено значне коло моральних, соціальних і політичних проблем, які нерозривно пов’язані з розповсюдженням у Росії революційних ідей. Лєсков один із перших в російській літературі подає не тільки психологічний портрет нігіліста, але й розглядає нігілізм як явище суспільного та духовного життя країни. Як альтернативу революційному вибуху, письменник на сторінках свого роману висуває концепцію моральної особистості – основи будь-яких перетворень. На думку Лєскова, виникнення нігілістичного світорозуміння пов’язано з проблемою кризи релігійної свідомості. Письменник піддає глибокому аналізу нігілізм не тільки як систему політичних інтересів індивідуума, але й як цілісну систему поглядів, що визначає його життєві цінності. Нігілізм був не просто суспільною програмою, а й став своєрідним моральним орієнтиром для частини молоді 60–70-х років.

Устами своїх героїв Лєсков наполегливо стверджує, що революція в Росії неможлива. Письменник користується словом “нікуди”, яке повторюється там, де його герої, з волі автора, будуть поставлені в безвихідне становище. Лєсков уміло використовує для втілення свого замислу композиційні можливості жанру. Розміщення дійових осіб роману “Некуда” має на меті підвести читача до висновку про приреченість революційного руху. Автор розповідає про долю своїх героїв у різних, переплетених між собою паралельних сюжетних лініях, які створюють певну “картину світу”. Основу конфлікту складають гострі суперечності, кричущі невідповідності між нігілістичними теоріями та практикою реального життя. Зображаючи в романі революційний рух 60-х років ХІХ століття, письменник разом з тим прагне змалювати й історичне тло, на якому він розгортається.

Лєсков один із перших у російській літературі помітив багатошаровість, неоднорідність революційного руху в Росії. В романі представлені різні типи заперечників. Серед них виділяються “справжні нігілісти”, праведники від нігілізму. Їх одержимість іноді доходить до моральної нерозбірливості. Ця риса особливо яскраво виражена в Лізи. До цієї ж групи належать Райнер і Помада.

Головні дійові особи роману “Некуда” – Ліза, Райнер, Помада – чесні, духовно багаті люди, яким чужі корисливі інтереси. У своєму протистоянні до оточуючої їх несправедливої дійсності, в пошуках шляхів перебудови життя вони підпадають під вплив революційних і соціалістичних ідей, в основі яких – руйнація, повне відкидання старого світу. Полемізуючи з ними, Лєсков усією логікою оповіді, трагічною долею героїв підводить читача до висновку про те, що радикальні ідеї утопічні, не мають під собою реального ґрунту, а практична діяльність на їх основі шкідлива, небезпечна важкими наслідками, людськими жертвами й не може привести до історично-життєдайного результату. Передчасна загибель Райнера та Помади, на думку Лєскова, повинна попередити радикальну молодь про безперспективність її діяльності, заснованої на фатальних і небезпечних революційних теоріях, що призводять лише до моральних катастроф і психологічних зламів особистості. Пошуки вищої правди на основі ідей радикалізму позбавлені історичної перспективи. Письменник показує, як нігілізм спотворює душі, роблячи іноді з чесних і чистих людей жорстоких істот, чия ідейна переконаність межує з фанатичною одержимістю. “Справжні нігілісти”, ставши на шлях радикальних перетворень, рано чи пізно приходять до думки про неспроможність революційних шляхів. Наслідком подібних розчарувань стають понівечені душі праведників від нігілізму.

Зовсім інакшою за характером постає в романі “Некуда” друга досить поширена група нігілістів – псевдореволюціонерів, фразерів і пристосуванців, спроможних спалити Росію у вогні революції. До їх числа належать Пархоменко, Бичков, Арапов, Красін і багато інших другорядних персонажів роману. У дисертації вводяться нові дані про прототипів названих героїв для наукового використання, що дасть можливість повніше уявити ідейні погляди цих персонажів. Фанатично плекаючи мрію про революційний вибух, вони виявляють вражаючу легковажність і відсутність гуманності. Письменник історично справедливо вказує на те, що нігілісти такого типу – це політичні авантюристи, які, воюючи із законною владою, запозичують її методи та способи, відтворюють її структури, використовуючи облудливість, корисливість, гру в лібералізм.

Страшні своїми наслідками антигуманні ідеї, засновані на “арифметичному” підході, висловлюють у своїх планах нігілісти-авантюристи. Божевільна фантазія про криваву заграву одного з діячів революційної організації в романі Лєскова “Некуда” втратила свою метафоричність у ХХ столітті.

Для викриття позиції нігілістів-авантюристів автор користується не тільки характеристикою ідейної та психологічної сутності цих персонажів. Він уводить у текст роману мотив театральності, маскараду, що сприяє створенню комічного ефекту. Образи псевдореволюціонерів змальовуються письменником сатиричними тонами, завдяки чому Лєсков відкидає не тільки сам тип цих діячів, але й висміює ідейні основи їхньої діяльності.

У романі Лєскова є і вдавані нігілісти. В сатиричному зображенні гуртка маркізи де Бараль письменник змалював справжнє обличчя нігілістів-лібералів, які маскувалися під заперечників.

Як альтернативу нігілізму, Лєсков на сторінках свого твору пропонує шлях реформістських перетворень, шлях духовного вдосконалення суспільства.

Важливу роль у художньому світі “Некуда” відіграє текст роману М.Г. Чернишевського “Что делать?”, який справив безпосередній вплив на проблематику роману Лєскова. Для роману “Некуда” характерний полемічний початок стосовно цього програмного для революційної молоді твору. В “Некуда” Лєсков подає практичну реалізацію теоретичних, утопічних ідей автора “Что делать?”. Роман Лєскова, по суті, спрямований на обґрунтування неспроможності основних ідей і постулатів системи М.Г. Чернишевського. У дисертації розглянуті також певні перегуки роману Лєскова з творами Ф.М. Достоєвського, В.П. Клюшникова та багатьох інших письменників.

У третьому розділі “Роман “На ножах” розглядається ідейно-тематична, образна, сюжетна система твору.

Роман “На ножах” – твір складний, він наочно ілюструє етап творчих пошуків письменника, який прагне ще раз осмислити суперечливу обстановку російської дійсності другої половини ХІХ століття та зобразити тих, хто вносить розлад у її розмірений хід не стільки необґрунтованими радикальними перетвореннями, скільки всілякими провокаціями. Основне завдання автора в романі “На ножах” полягає в тому, щоб показати нову фазу нігілізму: якщо на початку 60-х років, на його думку, ще були “справжні нігілісти”, праведники, полум’яні ентузіасти революційних ідей (Артур Бенні, Помада, Ліза (“Некуда”), то на початок 70-х років їм на зміну прийшли шахраї та авантюристи, стурбовані лише власним інтересом і житейськими благами. На зміну “новим людям” з їхніми високими прагненнями та фанатичною відданістю революційним ідеалам прийшли “найновіші люди” – з єдиним принципом хитрощів і нещирості.

Головні герої роману “На ножах” (Горданов, Бодростіна та ін.) є виключно авантюристичним та егоїстичним началом у суспільному бродінні. Випереджаючи багато чого з показаного в “Бесах” Ф.М. Достоєвського, Лєсков ще з більшою силою та переконливістю, ніж у “Некуда”, розвінчує діяльність нігілістів-авантюристів, політиканів-пройдисвітів, людей без батьківщини, дії яких виглядають нікчемними та історично приреченими. Цей мотив роману, безумовно, до краю загострив негативне ставлення радикально налаштованої молоді до письменника. Лєсков прагнув протиставити в романі нігіліста-шістдесятника в його класичному різновиді (майор Форов, Ванскок) і псевдонігіліста, афериста (Горданов, Бодростіна та ін.), який сповідував найновіше вчення негілізм, що співвідноситься з прагматизмом і шахрайством. Згідно з новим ученням Горданова, груба прямота в поглядах на дійсність не виправдала себе в минулому, не обіцяє нічого доброго в майбутньому й повинна бути викорінена як шкідливий пережиток базарівських часів. Так само варто вчинити і з совістю та честю. Аферист Горданов у досить грубому, збоченому вигляді відтворює базарівський принцип заперечення. Таким чином, ідея нігілізму в її базарівському варіанті замінюється іншою; спільною залишається лише концепція заперечення етичних норм соціальної поведінки, що склалася.

Письменник у романі “На ножах” викриває небезпечні теорії прихильників нігілізму, їх методи державного тероризму, впровадження в суспільне життя анархії, насилля, всілякої розбещеності тощо. Негілісти – це злочинці, душевно хворі особи. Мета їхньої діяльності – не благо народу, а особиста користь. Балаканиною про революцію вони приховують свої страшні наміри та злочини. У своїх лозунгах негілісти протиставляють себе не “батькам”, які належать до патріархального дворянства, і не самодержавно-кріпосницькій бюрократії, а світові в цілому, всьому людству. Про особистості подібного типу Лєсков писав, що їхній “нігілізм виразився у вульгарному запереченні”11 Лесков Н.С. Собр.соч.: В 12 т.– М.: Правда, 1989.– Т.4. – С.52..

Однак не тільки нігілісти-авантюристи виступають у романі носіями анархії, ворожнечі, ненависті. Узагальнення письменника, досить чітко сформульоване в назві твору, характеризує й усе сучасне йому суспільство. Подана письменником у романі широка картина російського суспільного життя початку 70-х років ХІХ століття дає підстави для висновку, що в основі глибинного конфлікту роману “На ножах” лежать такі вічні категорії, як “добро” і “зло”, “світло” й “темрява”, на що звернули увагу у своїх працях Ю.С. Сорокін, Н.М. Старигіна.

У розв’язанні конфлікту роману Лєсков, релігійна людина, християнин, свідомо відштовхується від загальнолюдських, біблійних начал. У романі “На ножах” біблійні образи диявола, демона є морально-оцінними, такими що являють собою фантастичну форму відображення певних боків реальної дійсності в її сутнісному бутті (“зло”). Брехня, омана, маскарад, корисливе лицедійство, що лежать в основі поведінки головного нігіліста роману “На ножах” Павла Горданова, є свого роду самозванством. Самозванець Горданов, що очолював нову революційну партію, мав таємну надію затесатися в законні права “природної” влади й завдати невідпорного “удару вельмишановній батьківщині”. Взаємини Горданова з людьми розгортаються на основі біблійних сюжетів, які нашаровуються на первинне асоціативне уподібнення Горданова господареві демонів, що шарпають Росію. Нігілісти горданівського складу в романі одержимі злим духом, відлучені від Бога, позбавлені віри в Бога та людину. Всі їхні дії засновані на злісному шаленстві, що тягне за собою насилля і вбивство. У зображенні революційного руху “нетерпеливців-теоретиків” Лєсков близький до Ф.М. Достоєвського, до його роману “Бесы”. Тема бісівства в романі втілюється в образах маскарадного дійства. Художній світ роману “На ножах” не обмежується одними тільки образами нігілістів, поруч з ними у творі зображена й панорамна картина провінційного життя, охопленого протиріччями пореформеної епохи.

На противагу силам темряви (нігілістам-авантюристам) Лєсков уводить у свій роман позитивних героїв, які створюють світ чеснот, любові, спокою. Такими є генеральша Синтяніна, Катерина Форова, майор Форов, піп Євангел, Папінька, Підозеров. Письменник щиро вболіває за перемогу піднесеного християнського ідеалу життя, пов’язуючи його з образами “світлих” героїв роману. Ідея морального вдосконалення людини, в основі якої лежала євангельська заповідь “Полюби ближнього як самого себе”, ідея добра та милосердя, жертовності також асоціюються в Лєскова з позитивними героями. Лєсковські “світлі” герої далекі від суспільної боротьби, але ще більш далекі вони від будь-яких меркантильних розрахунків, егоїстичних спонук. Їхнє світорозуміння схоже з позицією письменника, впевненого в тому, що “люди власними своїми силами в найскромнішій долі можуть влаштувати своє життя так, щоб воно стало боголюб’язним”11 Лесков Н.С. Собр.соч.: В 11 т.– М.: Худож.лит., 1958. – Т.11. – С.112. . Мірою моральної гідності та внутрішньої досконалості свого позитивного героя Лєсков вважає чутливість до чужого горя, здатність до співпереживання, яке піднімається над переконаннями та особистими пристрастями, діяльну, щедру на добро та підтримку любов. Моральне зцілення Росії, яка стояла над прірвою, Лєсков покладає саме на праведників. В образах праведників автор “На ножах” концентрує потенційні можливості російської людини, духовність якої заснована на морально-етичних цінностях православного християнина. Тема праведництва розв’язується в Лєскова високою поетичною нотою про “духовну доблесть” російського народу, вірою в його величезні можливості, які розвинуться в процесі поступального розвитку країни, вірою у велике призначення Росії.

ВИСНОВКИ

Здійснене дослідження дозволяє зробити такі висновки. Антинігілістичні романи Лєскова “Некуда” та “На ножах” посідають не маргінальне, як це заведено було вважати в радянському літературознавстві, а одне з центральних місць у творчій спадщині письменника. Вони стали значним явищем в історії російської літератури другої половини ХІХ століття, виявивши приклад яскравої, високохудожньої, гострополемічної літератури, і заперечують міф про їхнього автора як про письменника-реакціонера.

Прибічник нереволюційного шляху розвитку Росії, “поступовець” Лєсков у своїх романах вступає в полеміку з “нетерпеливцями”-революціонерами і всією логікою оповіді переконливо доводить неспроможність їхньої теорії перетворення російської дійсності та несумісність її з практикою російського життя.

Проблематика романів “Некуда” та “На ножах” відбиває той спектр гострих злободенних питань, які поставали не тільки перед самим письменником, а й перед російським суспільством у пореформений період. Антинігілістична проза Лєскова наскрізь пройнята непідробним інтересом автора до складної та суперечливої обстановки другої половини ХІХ століття. Однією з основних, провідних, найбільш значущих проблем романів “Некуда” й “На ножах” та, власне, й усієї антинігілістичної белетристики письменника стає питання про подальші шляхи розвитку Росії. Ці твори Лєскова об’єднані роздумами про історичну долю Росії. У кожному з них вони вибудовуються в особливу сюжетну лінію, яку можна назвати, користуючись термінологією Т.В. Казакової, “сюжетом Росії”. Інші проблеми романів визначаються головною, вихідною, стаючи свого роду похідними: істинні, “справжні нігілісти” й нігілісти-авантюристи; доля пореформеного села та стан народу; особисте щастя та ін. Письменник був одним із перших, хто зумів вголос заговорити про те, що хвилювало не тільки сучасників, але й наступні покоління. Безперечна заслуга Лєскова полягає в тому внеску, який він зробив у розширення ідейно-тематичного діапазону російської антинігілістичної белетристики другої половини ХІХ століття, намітивши при цьому й подальші перспективи її розвитку.

Поява революційного руху, на думку Лєскова, пов’язана з пошуком інтелігенцією не тільки нових шляхів розвитку Росії, а й нового світогляду, нової філософії життя. Романи Лєскова, за своєю суттю не будучи винятково політичними творами, все ж мають більший політичний нахил, ніж, наприклад, “Отцы и дети” І.С. Тургенєва. І якщо І.С. Тургенєв виступає як об’єктивний спостерігач, то Лєсков виносить суворі моральні вироки своїм героям. У цьому не можна не побачити певної полемічності Лєскова стосовно І.С. Тургенєва, пов’язаної з пошуками морального ідеалу. В “Некуда” та “На ножах” зроблена спроба протиставити “зайвих людей” і “людей справи”. Як досить резонно відзначав М.С. Плещунов, для роману І.С. Тургенєва характерні статичні, незмінні герої, в той час як романи Лєскова – це романи розвитку характерів, що зближує письменника з Л.М. Толстим. При цьому Лєсков не висуває у своїх творах, на відміну, скажімо, від Ф.М. Достоєвського, на перший план протиборства ідей, широких соціально-філософських концепцій. Він бере російське життя наче на іншому, значно більш емпіричному рівні.

На антинігілістичні романи Лєскова, в тому числі й на його твори малої форми, певний вплив мала також проза М.В. Гоголя – його “Мертвые души” – одна з основних, опорних для письменника книг, свого роду “російське євангеліє”. Як і М.В. Гоголь, Лєсков бачить шлях переборення реального зла в удосконаленні особистості, в її моральному збагаченні та світоглядному переозброєнні.

Варто відзначити, що в способі просторової організації сюжету в романах Лєскова важливу роль відіграє принцип опозиції: протиставлення столиці та провінції. В романах “Некуда” та “На ножах” присутні ніби дві діаметрально протилежні реалії, два світи. Один із них – розпусний, брудний, розбещений світ буржуазного Петербурга, названий Лєсковим у романі “На ножах” “кублом

розпусти сорока розбійників”, а другий – тиха, дрімотна провінція, де панують свої зовсім інші звичаї. Схожа організація сюжету спостерігається в романах І.О. Гончарова (“Обрыв”), Ф.М. Достоєвського (“Бесы”). Романи Лєскова, І.О. Гончарова, Ф.М. Достоєвського, О.Ф. Писемського охоплюють більш широке коло проблем, відрізняються більш глибоким проникненням у суть нігілістичних ідей порівняно з творами В.П. Авенаріуса, В.П. Клюшникова, Б.М. Маркевича, для яких радикальні настрої є або наслідком польських інтриг, або розглядаються виключно як політичний рух. Однак усі антинігілістичні твори, незважаючи на їхню різну ідейно-художню цінність, характеризуються несприйняттям ідей нігілізму, виявляючи при цьому цілковиту схожість у тематиці, сюжетній і образній системах, будучи свого роду альтернативним напрямком до магістральної прямої суспільно- літературного руху 1860–1870-х років.

Систему персонажів в антинігілістичних романах Лєскова також організовує принцип опозицій. Герої поділені на два основних табори: “нетерпеливці” та “поступовці”. Конфлікт між цими полярними таборами й визначає розвиток сюжету. І якщо в таборі “поступовців” усі єдині, то в таборі “нетерпеливців” немає спільності. Табір нігілістів складається з двох виключно протилежних за своїм значенням груп: “справжні нігілісти” та нігілісти-авантюристи. Ці дві групи нігілістів найбільш чітко представлені в романі ”Некуда”. Нігілісти, за Лєсковим, у 70-ті роки (час написання роману “На ножах”) неминуче повинні або капітулювати, зневірившись в ідеях соціалізму, або перетворитися в пристрасних до наживи авантюристів і шахраїв. Лєсков один із перших у російській літературі розробляє подібну схему образної системи антинігілістичних романів, яка буде варіюватися в тій чи іншій мірі в наступних творах письменників-антинігілістів.

Головні герої “Некуда” та “На ножах” є віссю, навколо якої обертаються всі інші персонажі й будується сюжет. Зображуючи як нігілістів, так і “поступовців”, Лєсков намагається відтворити психологічно достеменні характери та ситуації, що, безсумнівно, дозволяє говорити про переконливу сюжетну мотивацію. В “Некуда” та “На ножах” письменник досить чітко розкриває психологію нігілістів. Кращі з нігілістів, чесні праведники антивіри, повіривши в соціалізм, уже не були тим ідеалом, до якого вони так нестямно прагнули. Саме в переродженні особистості під впливом руйнівних ідей заперечення Лєсков один із перших у російській літературі помітив головну небезпеку ідеології нігілістів. Письменник показав згубний вплив нігілістичних ідей на молоді голови, правильно помітивши, що часто нігілізм руйнує душі його праведників (Ліза Бахарева з ”Некуда”).

“Бісівським” ідеям нігілістів – історичних “нетерпеливців”, їхньому авантюристичному стрибку в “світле майбутнє” Лєсков протиставив ідеал терплячого трудівника (Розанов, Женні Гловацька, Підозеров, отець Євангел, Синтяніна та ін.), поступові реформістські перетворення , які враховують

національну самосвідомість, традиції, устрій життя російського народу. В удосконаленні особистості, в її духовному перетворенні та збагаченні позитивними моральними началами бачить Лєсков відповідь на питання, поставлені кризовим станом країни. Саме на своїх праведників Лєсков покладає надії щодо перетворення суспільства.

Образами праведників письменник приводить читачів до висновку про те, що тільки на релігійній основі можливе справжнє розмежування між добром і злом. Лєсков у своїх романах невтомно стверджував думку про те, що вирішальну роль у вдосконаленні суспільства відіграє не матеріальний прогрес, а духовне вдосконалення особистості. Позиція Лєскова виявляється близькою до поглядів І.О. Гончарова та Ф.М. Достоєвського. Однак у Лєскова, на відміну від Ф.М. Достоєвського, моральний елемент більш широко забезпечений факторами іншого плану – економічного, соціального, культурного. Утім, його провідна роль безсумнівна. З романами ж І.О. Гончарова твори Лєскова зближує підкреслено сильний інтерес до національного начала, не стільки політичний, скільки сімейно-побутовий, моральний аспект аналізу нігілістичних ідей. Це певним чином і відрізняє їх від творів В.П. Клюшникова та О.Ф. Писемського.

Ключові ідеї в романах Лєскова набувають апокаліптичного значення. Одержимість силами зла та руйнації, самозванні претензії на володіння світом – ці невикорінні духовні вади політичних честолюбців – оголюють деякі сутнісні закони протистояння добра і зла, які не можна відмінити. Одним із перших у російській літературі Лєсков втілив у художній формі образ революційного народника, передбачивши майбутню кризу всього народницького руху, обумовленого зверненням до помилкових, безплідних методів боротьби (“Загадочный человек”, “Овцебык”). Таким чином, Лєскова можна по праву й без перебільшення вважати одним із основоположників, родоначальників антинігілістичного напрямку в літературі.

Антинігілістичні романи Лєскова не пройшли для російської літератури безслідно. У 60–80-ті роки (період активного розвитку антинігілістичної белетристики) з’явились численні послідовники письменника (В.П. Авенаріус, В.П. Клюшников, В.В. Крестовський та ін.)

Наша сучасність далеко не розв’язала тих проблем, які ставилися в антинігілістичних романах Лєскова. Сьогодні говорити про Лєскова – значить все ще роздумувати про найглибші, болючі питання теперішнього життя. Наші сучасники й сьогодні заклопотані тими ж “болючими” питаннями, що й Лєсков майже півтора століття тому. Можливо, рецепти півторавікової давнини , автор яких гаряче любив свою батьківщину й бажав їй добра, стануть дійовими і в наші дні.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.Каданер О.В. К истории создания романа Лескова “На ножах” // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. – Серія “Літературознавство”. – Харків, 1998. – Вип.9(20). – С.84-87.

2.Каданер О.В. Образы псевдореволюционеров в романе Н.С. Лескова “Некуда” (1864) // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. – Серія “Літературознавство”. – Харків, 2000. – Вип. 1(25). – С.107-116.

3.Каданер О.В. К истории слова “нигилизм” // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. – Серія “Літературознавство”. – Харків,