УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КЛИМЧУК ОКСАНА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 811.161. 2‘373.2
ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ АНТРОПОНІМІКОН
П.КУЛІША: СКЛАД, ДЖЕРЕЛА, ФУНКЦІЇ
Cпеціальність 10.02.01 – українська мова
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
УЖГОРОД – 2004
Дисертацією є рукопис
Роботу виконано на кафедрі української мови Ужгородського національного університету Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор
Белей Любомир Омелянович,
Ужгородський національний університет,
професор кафедри української мови
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
Калінкін Валерій Михайлович,
Донецький національний університет,
професор кафедри загального мовознавства та
історії мови
кандидат філологічних наук, старший науковий
співробітник
Воронич Ганна Василівна
Інститут української мови НАН України,
провідний науковий співробітник відділу історії та
граматики української мови
Провідна установа: Чернівецький національний університет
ім.Ю.Федьковича, кафедра історії та культури
української мови, Міністерство освіти і науки
України
Захист відбудеться 20.05. 2004 р. о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К.61.051.06 в Ужгородському національному університеті за адресою: 88000, м.Ужгород, вул.Університетська, 14.
Із дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Ужгородського національного університету (88000, м.Ужгород, вул.Капітульна, 10).
Автореферат розіслано 19.04.2004 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради,
професор Л.О.Белей
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. За минуле десятиліття українська літературно-художня ономастика завдяки дослідженням Ю.О.Карпенка, Л.О.Белея, В.М.Калінкіна, В.М.Галич, Г.П.Лукаш, Н.С.Колесник Л.П.Кричун, Т.Б.Гриценко, М.Р.Мельник, Т.І. Крупеньової, О.Ю.Карпенко, М.І.Зубова та ін. досягла значних успіхів. Однак доробок українських учених у царині літературно-художньої ономастики незіставний із кількісним багатством та якісним розмаїттям об’єкта їх студій. Так, наприклад, досі комплексно не вивчалася літературно-художня антропонімія Пантелеймона Куліша, визначного письменника, перекладача, громадського діяча, який справив вельми помітний вплив як на творення нової української літератури, так і на формування нової української літературної мови.
П.Куліш увійшов у історію української культури як автор першого історичного роману, цілої низки оповідань, поетичних та драматичних творів, перекладів і переспівів. Жанрова і тематична різноманітність літературно-художніх текстів П.Куліша служить запорукою багатства та стильової багатофункціональності їх літературно-художніх антропонімів (ЛХА).
З огляду на сказане, актуальність нашої дисертаційної роботи визначається потребою всебічного і ґрунтовного вивчення літературно-художньої антропонімії П.Куліша як важливої ланки у розвитку нової української літературно-художньої антропонімії.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження „Літературно-художній антропонімікон П.Куліша: склад, джерела, функції” пов‘язана з плановою проблематикою кафедри української мови УжНУ.
Об’єктом аналізу стали оригінальні опубліковані літературно-художні тексти П.Куліша.
Предмет дослідження – літературно-художні антропоніми П.Куліша. Дослідження виконано на базі картотеки, що нараховує приблизно 7,5 тис. фіксацій ЛХА в оригінальних творах П.Куліша. При укладанні картотеки ми вдавалися до суцільного розписування текстів, що дозволило нам виявити усі структурні типи ЛХА П.Куліша, їх кількісні характеристики та стилістичні функції.
За матеріал дослідження обрано 153 оригінальні опубліковані літературно-художні тексти П.Куліша, а також ряд незавершених творів письменника („Грицько Сковорода”, „Хміль Хмельницький”, „Нагай”, „Уляна-ключниця”).
Мета дисертації – комплексний аналіз літературно-художніх антропонімів П.Куліша.
Реалізація поставленої мети передбачає розв‘язання таких завдань:
1) зібрати та систематизувати літературно-художні антропоніми П.Куліша;
2) з’ясувати склад літературно-художньої антропонімії П.Куліша;
3) окреслити джерельну базу літературно-художньої антропонімії П.Куліша;
4) встановити ресурси ЛХА П.Куліша;
5) охарактеризувати структуру ЛХА П.Куліша;
6) проаналізувати стилістичні функції ЛХА П.Куліша та провести їх функціонально-стилістичну класифікацію;
7) виявити специфічність ідіостилю П.Куліша у сфері літературно-художньої антропонімії.
Методика дослідження. Основним методом дослідження є описовий, бо тільки шляхом цілісного опису літературно-художнього антропонімікону П.Куліша можна виявити структурні особливості ЛХА письменника, створити адекватне уявлення про їх стилістичні функції. Визначення стилістичних типів ЛХА здійснюється за допомогою методики контекстуального аналізу. При визначенні складу літературно-художньої антропонімії П.Куліша застосовуються кількісні прийоми математичного методу. Оскільки літературно-художню антропонімію П.Куліша не можна розглядати ізольовано від решти онімійної лексики, а також поза конкретними культурно-історичними умовами, в яких вона творилася, то це зобов‘язувало нас вдаватися до прийомів культурно-історичної інтерпретації.
Наукова новизна. В українському мовознавстві запропонована робота є першою спробою комплексного монографічного дослідження літературно-художньої антропонімії П.Куліша. У роботі визначено джерельну базу, ресурси та стилістичні функції ЛХА П.Куліша. При аналізі літературно-художніх текстів П.Куліша вперше окреслено роль письменника у творенні нової літературно-художньої антропонімії, а також з‘ясовано, що ономатворчість виступає релевантною ознакою ідіостилю письменника.
Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що отримані результати дослідження розширюють і поглиблюють знання про місце та роль літературно-художньої антропонімії П.Куліша в історії нової української літературно-художньої антропонімії, що сприятиме уточненню концепції історії української літературної мови. Проведене дослідження допоможе більш повно охарактеризувати структуру українського антропонімійного простору у художніх творах та системні зв’язки між окремими його рівнями.
Практичне значення дисертації визначається тим, що її матеріали можуть бути використані при підготовці та читанні курсів історії української літературної мови, стилістики, спецкурсів, а також у лексикографічній практиці та написанні посібників із лінгвостилістики.
Апробація роботи. Основні положення дисертації оприлюднено на IX Всеукраїнській ономастичній конференції „Ретроспекції і перспективи української ономастики” (Кіровоград, 2001), на Всеукраїнській науковій конференції „Історія і сучасні проблеми функціональних стилів української літературної мови” (Чернівці, 2001), на звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу УжНУ (2002), а також на засіданні кафедри української мови УжНУ (2003).
Публікації. Основні положення і результати дослідження представлено у чотирьох фахових виданнях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури, який налічує 219 позиції, а також індексу ЛХА П.Куліша. Повний обсяг дисертації 223 сторінки, без списку літератури, індексу – 184 сторінки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У „Вступі” обґрунтовано актуальність, з’ясовано стан вивчення проблеми, визначено мету, завдання, методи, об’єкт, предмет, матеріал дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне значення та практичну цінність роботи.
Перший розділ дисертації – „Сутність літературно-художньої антропонімії П.Куліша” – складається із шести підрозділів. Перший підрозділ присвячено кількісній характеристиці літературно-художньої антропонімії П.Куліша. Загальна кількість власних назв персонажів та їх варіантів у художніх творах П.Куліша перевищує 1500 одиниць. Окрім ЛХА, у літературних текстах П.Куліша вживається значна кількість реальних антропонімів, які не називають персонажів, а письменник вживає їх принагідно, наприклад, у складі фразем. Пор.: создатель Адама, лоно Авраама, скринька Пандори тощо.
Найбільша кількість ЛХА вживається у таких літературно-художніх текстах П.Куліша, як поема „Україна” – 119 ЛХА, роман „Чорна рада” – 70 ЛХА, поема “Маруся Богуславка” – 48 ЛХА, драма „Цар Наливай” - 36 ЛХА, драма „Петро Сагайдачний” - 34 ЛХА, драма „Колії” – 18 ЛХА, оповідання „Яків Якович” – 16 ЛХА, поезія „Титани” – 11 ЛХА.
Вивчення кількісної дистрибуції ЛХА П.Куліша спростовує поширені уявлення про вживання ЛХА у літературних творах різних жанрів. Так, наприклад, поема “Україна” за кількістю ЛХА (119) переважає всі Кулішеві епічні та ліро-епічні твори. Кількість ЛХА в літературних текстах П.Куліша зумовлюється не лише жанром твору, а й специфікою авторського задуму та особливостями індивідуального онімного стилю письменника.
У другому підрозділі подається характеристика ЛХА П.Куліша з погляду їх мовного походження. Більша частина літературно-художнього антропонімікону П.Куліша має українське мовне підґрунтя. Так, прізвищеві назви, прізвиська та імені варіанти, якими П.Куліш іменує персонажів-українців, запозичені письменником з українського народнорозмовного антропонімікону. Пор.: Черевань, Голка, Загірний, Шрам, Невільник, Піддубень, Сурмач; Михайло, Іван, Петро, Петрусь, Петрик, Настуся, Леся, Василь, Ганна, Гнат, Павло, Павлусь тощо.
Помітний відсоток у літературно-художньому антропоніміконі П.Куліша складають запозичення із таких чужомовних антропонімійних систем:
а) із західноєвропейської антропонімії доби Середньовіччя та Відродження: Дон-Жуан, донна Інеза, Антонія, Альфонс, Лавуронька, Лір, Гаррик, Лойола, Поссевін, Пізон, Кромвель, Дант, Шекспір та ін.;
б) з античної грецької та латинської антропонімії: Зевс, Бріарей, Енкелад, Харон, Аполлон, Овідій, Вергілій та ін.
в) з польської антропонімії: Касилда, Ігнась, Антось, пані Пузинська, Марися, Криштоф, Януш та ін.;
г) з російської антропонімії: Хлопотова, Померанцев, Селезньов, Аннушка, Філька тощо;
г) з тюркської та арабської антропонімії: Заїра, Абаз-баша, Кантемір, Ахмет, Реджід-баша, Магомет, Хадиза, Аеша та ін.;
д) з єврейської антропонімії: Лейба, Хаїм, Аврум, Іуда, Сруль та ін.
У третьому підрозділі досліджується джерельна база літературно-художнього антропонімікону П.Куліша. Орієнтуючись на класифікацію Л.О.Белея, запропоновану у монографії „Нова українська літературно-художня антропонімія”, ми також поділили Кулішеві ЛХА щодо походження на первинні, секундарні і терціальні. Первинні ЛХА П.Куліша – це авторські неологізми, утворені на базі апелятивної лексики. Напр.: Женщина, Правда, Кривда, Премудрість, Туркеня, Ляхівка, Лях, Москаль та ін. Секундарні ЛХА – це власні назви персонажів, запозичені письмеником з реальної антропонімії – української або чужомовної: Гулак, Гуня, Дмитро Вишневецький, Северин Наливайко, Тарас, Харко, Настя, Уляна, Гомер, Шекспір, Петро Загірний, Іван Піддубень та ін. До складу терціальних ЛХА зараховуємо такі власні назви персонажів, котрі П.Куліш запозичив із літературно-художніх антропоніміконів інших письменників, а також із літературно-художньої антропонімії Біблії, фольклору, античних міфів. Так, наприклад, після Шевченкової “Катерини” П.Куліш у драмах “Колії” та “Байда…” використовує ЛХА Катря для називання жінок-страдниць. Разом зі сформованою онімною семантикою П.Куліш запозичує такі терціальні ЛХА, як Каїн, Ірод, Іуда, Ганжа Андибер, Настя Горова, Мінерва, Мельпомена, Харон та ін.
Четвертий підрозділ дисертаційного дослідження містить опис ресурсів літературно-художньої антропонімії П.Куліша. Для творення певної стилістичної значущості ЛХА П.Куліш використовує одиниці усіх мовних рівнів: фонетичного, словотворчого, морфологічного, лексичного, синтансичного. Найпродуктивнішими серед них у літературно-художньому антропоніміконі письменника стали словотворчі (50%) та лексичні (39%) засоби. Експонентами стилістичної значущості ЛХА П.Куліша одиниці інших мовних рівнів виступають лише спорадично: синтаксичні засоби – 8%, фонетичні – 2%, морфологічні – 1%.
У п’ятому підрозділі розглядаються структурні особливості ЛХА П.Куліша. Структура ЛХА П.Куліша відзначається багатством і різноманітністю. За будовою Кулішеві ЛХА ми поділяємо на однокомпонентні, двокомпонентні та полікомпонентні. Напр.: Вакула, Іванець, Тарас, Мотря, Параска, Афонець, Таволга, Грива; Петро Шраменко, Леся Череванівна, Іван Мартинович Брюховецький, Хома Пиндюр Плахта тощо.
У шостому дисертації підрозділі здійснена спроба періодизації розвитку літературно-художньої антропонімії П.Куліша. За нашими спостереженнями, еволюційний розвиток літературно-художньої антропонімії П.Куліша пролягає від антропонімійного натуралізму до антропонімійного реалізму, символізму та стилістичної поліфункціональності ЛХА.
Другий розділ дисертації – „Функціонально-стилістичні особливості вживання ЛХА П.Куліша” – складається із семи підрозділів.
У першому підрозділі аналізуються номінативні ЛХА П.Куліша, серед яких переважають іменні варіанти, позбавлені всяких емоційно-оцінних конотацій, а також ЛХА інших антропонімних класів, доонімна семантика яких не узгоджується з енциклопедичною характеристикою персонажа-денотата. Напр.: Гаврило, Грицько, Ігнат, Кирило, Петро, Маруся, Сомко, Загірний, Таволга та ін.
Серед соціально значущих ЛХА письменника найбільний відсоток складають власні назви персонажів, які передають об’єктно-вікову значущість. Пор.: “сусідня дівчина Оленка, теж недоліток”; недоліток Ігнатко”; Шраменко, Шраменя, Череванівна, Лободівна, Череваниха, Дзвонариха та ін. Усі ЛХА з об’єктно-віковою значущістю П.Куліш творить за зразком традиційних українських антропонімів, що функціонують як у народнорозмовному, так і фольклорному мовленні.
Щоб забезпечити у літературних текстах український чи чужоземний колорит, а також увиразнити українське чи неукраїнське походження персонажів-денотатів, П.Куліш використовує найтиповіші національно репрезентабельні антропоніми та антропонімійні конструкції. Загальноукраїнський національний фон у художніх творах П.Куліша, що покликаний правдиво, реалістично відображати українську антропонімійну дійсність, репрезентують традиційні народнорозмовні антропоніми різних класів – імена, прізвищеві назви, прізвиська, андроніми, патроніми. Напр.: Василь, Катруся, Оленка, Сурмач, Невольник, Тур, Карпиха, Ковбанівна, Шраменя тощо. Для номінації персонажів-неукраїнців П.Куліш використовує такі ЛХА, структура яких відповідає основним фонетичним, словотворчим, лексичним чи синтаксичним особливостям мови нації, до якої належить персонаж-денотат. Пор.: Матвей Никитович Померанцев, Николаша, Феклуша, Фекла Петровна; Криштоф, pani Puzinska, Ахмет, Магомет, Аврум, Лейба, Хаїм тощо.
Окрему групу національно значущих ЛХА П.Куліша складають власні назви персонажів, які наділені автором двоякою національною значущістю, тобто структура таких онімів поєднує виразні українські та неукраїнські риси. Так, наприклад, російський полководець М.Кутузов у тексті поеми “Куліш у пеклі” стає Кутузенком, а візантійський імператор Константин Порфирогенес – Багрянородненком. Поява таких ЛХА – результат невтомних (і не завжди успішних) Кулішевих пошуків адекватних способів інкультурації збутків світової культури.
Характеристичний потенціал інформаційно-оцінних ЛХА П.Куліша часто криється в доонімній семантиці ЛХА та розкривається на тлі енциклопедичної характеристики персонажа-денотата. Так, у романі “Чорна рада” П.Куліш називає козацького полковника Шрамом, бо на війні “пошрамовано його вздовж і впоперек”. Аналогічні характеристичні можливості має й ЛХА Чортовус, яким П.Куліш називає запорожця з “розкішними усима”. Окрім розкішних вусів, П.Куліш зауважує, що ”Чортовус був, кажуть, чарівник”. Оскільки знахарство в українській фольклорній традиції вважається даром нечистого, то ЛХА Чортовус натякає й на зв’язок денотата з нечистим.
В історії нової української літературно-художньої антропонімії П.Кулішеві належить пріоритет у використанні інформаційно-оцінних ЛХА-символів на зразок Катря, Павло, Мадонна, Ірод тощо, чим видатний письменник, окрім іншого, засвідчив самодостатність нової української літературно-художньої антропонімії, що проявляється в її здатності до самовідтворення.
Емоційно-оцінні ЛХА П.Куліша можуть передавати досить широкий спектр емоцій: від здрібніло-пестливих до зневажливо-згрубілих. Найчастіше експонентами емоційної маркованості ЛХА П.Куліша виступають оцінні суфікси Пор.: Івась, Петрусь, Ганнуся, Марусенька, Мартуся, Мелася, Мотруся тощо. Нерідко емоційний потенціал ЛХА-квалітативів посилюють традиційні українські народнопоетичні звертання на зразок Настусю-серденько.
Хронологічно значущі ЛХА П.Куліша – це найчисленніша та чітко структурована група літературно-художніх онімів, яка творить осердя літературно-художнього антропонімікону письменника. Оскільки П.Куліш, спираючись на численні історичні джерела, у літературних текстах прагнув легітимізувати власну візію історії України, то його ЛХА найчастіше стають виразниками історичної, або хронологічної значущості, як раз у раз актуалізовується в літературних текстах письменика.
До числа хронологічно значущих ЛХА, окрім літературно-художніх онімів, утворених на базі реальних імен відомих історичних осіб, належать і власні назви вигаданих персонажів, які П.Куліш запозичував з історичних документів або ж сам утворював, керуючись своїми знаннями про реальну антропонімію певної доби. Наприклад, хронологічну канву поеми “Україна” творить низка знакових хронологічно значущих ЛХА, які, окрім іншого, виступають найваживішим мовним засобом хронологізації зображуваних подій та забезпечують їх історичну достовірність. Пор.: князь Володимир, князь Гедимін, князь Ягайло, князь Дмитро Вишневецький, кошовий Нечай, гетьман Потоцький, гетьман Петро Сагайдачний та ін.
Поліфункціональні ЛХА П.Куліша – власні назви персонажів, яким притаманні найширші виражальні можливості, адже вони слугують мовним засобом характеристики персонажів-денотатів за двома і більше ознаками: хронологічною та соціальною, соціальною та національною тощо. Наприклад, ЛХА Гвинтовка є хронологічно значущим. Окрім хронологічної значущості, ця власна назва одного з персонажів “Чорної ради” розкриває честолюбні прагнення героя. Пор.: “О, далеко наша Гвинтовка досягає!” У суспільному житті персонаж також “далеко досягає” – прагне здобути титул князя.
Характерною рисою онімної складової ідіостилю П.Куліша є майстерне використання письменником ЛХА, утворених на базі реальних іменувань історичних осіб, у ролі поліфункціональних. Прикметно, що статусу поліфункціональних ЛХА чимало таких літературно-художніх онімів П.Куліша набувають завдяки їх майстерній стилізації у дусі українських фольклорних традицій. Так, ЛХА Хміль, яким П.Куліш називає Б.Хмельницького, володіє не лише хронологічною значущостю, а й вказує на завзятість денотата. У дусі фольклорних традицій на грунті асоціацій з однойменною рослиною письменник використовує ЛХА-прізвисько Хміль для художнього змалювання народних настроїв в період національно-визвольної війни: “Закрутилась круто Зелена хмелина, Звившись на тичину; Огласило хлопство Шляхту брехунами На всю Україну” (“Великі проводи”); “серед кривавих куп Хміль на тичину звився” (“Уляна-клюшниця”).
У „Висновках” узагальнено результати дослідження, з яких найголовнішими є:
1. У творчому арсеналі П.Куліша літературно-художні антропоніми – важливий мовний засіб з широкими виражальними можливостями. Нами зафіксовано більше 1500 ЛХА, які мають близько 7,5 тис. іменевжитків у 80% оригінальних літературних текстах П.Куліша. Тільки близько 20% літературних текстів П.Куліша ЛХА не містять. Випадки літературної анонімності характерні, як правило, для невеликих за обсягом ліричних поезій.
Оскільки літературно-художній антропонімікон П.Куліша віддзеркалює еволюцію національної свідомості письменника, його візію української історії та погляди на місце української культури в колі інших європейських культур, то частота вживання багатьох ЛХА часто зумовлюється місцем та роллю персонажа-денотата в історії України. Найуживанішими власними назвами персонажів П.Куліша є ЛХА Боян, Богдан Хмельницький, Тарас (Шевченко), які є знаковими як для політичної історії України, так і для української духовної культури. Їх автор вживає в різних 10-12 текстах.
2. Проведені спостереження дали змогу встановити певну залежність кількісного складу ЛХА від теми, змісту та жанру твору, в якому вони вживаються. На кількість ЛХА у літературних текстах П.Куліша найсуттєвіше впливають авторський задум, тема та зміст твору. Так, невелика за обсягом поезія (2 сторінки) „Титани”, яка містить 11 ЛХА, переважає за кількістю ЛХА великі епічні полотна „Байда…” та „Уляна-ключниця”, в яких вживаються по 9 ЛХА. Жанр літературного тексту П.Куліша на кількісний склад ЛХА впливає лише опосередковано: різні за жанром літературні тексти містять приблизно однакову кількість ЛХА: прозові – 25%, драматичні – 24,4%, поеми – 34% та поезії – 16,6%.
3. Структура Кулішевих ЛХА відзначається різноманітністю і відображає характерні особливості художнього стилю епохи Романтизму, представником якої є П.Куліш. У літературних текстах письменника представлено як однокомпонентні ЛХА, так і ЛХА, утворені за двокомпонентними та полікомпонентними антропонімійними моделями. Серед однокомпонентних та двокомпонентних ЛХА домінують прізвища видатних історичних осіб та культурних діячів, а також імена та прізвиська головних героїв невеликих оповідань й епізодичних персонажів великих прозових творів: Гомер, Шекспір, Дант, Мазепа, Орися, Оленка, Вакула, Мамай, Колій, Палій, Туриха, Ковбаниха та Прохор Осавуленко, Маруся Ковбанівна, Леся Череванівна, Божий Чоловік тощо. Сумарно однокомпонентні та двокомпонентні ЛХА складають 80% (приблизно по 40% кожен з структурних типів ЛХА) від загальної кількості власних назв персонажів у творах П.Куліша. Використання одно- та двокомпонентних ЛХА у текстах П.Куліша диктується виключно ідентифікаційною доцільністю. Полікомпонентні ЛХА становлять порівняно невелику групу – 20% від загальної кількості ЛХА. Їх своєрідність полягає у тому, що письменник використовує полікомпонентні ЛХА для номінації персонажів, що потребують точнішої ідентифікації або для називання персонажів-росіян, найменування яких передбачає, крім імені та прізвищевої назви, ще ім’я по батькові: Радько Гузир на прізвисько Турецький Святий, Хома Пиндюр на прізвисько Плахта, Северин Наливайко Тверезяка, Хлопотова Софія Карлівна, Селезньов Василь Павлович, Померанцев Матвій Микитович та ін.
4. Глибоке знання П.Кулішем особливостей української антропонімії – історичної та сучасної автору народнорозмовної – підтверджується кількісним та структурним багатством народнорозмовних та фольклорних з походження ЛХА П.Куліша. П.Куліш має неабиякі заслуги і в пропаганді колоритних народнорозмовних іменних варіантів на зразок Леся, Орися, Оксана, Одарка, які могли виноситися автором і в назви творів. Однак функціонування літературно-художньої антропонімії П.Куліша врегульовується не лише живомовним узусом. П.Куліш суттєво розширив мовні обрії нової української літературно-художньої антропонімії, збагативши її численними ЛХА, утвореними на базі чужомовних антропонімів. П.Куліш має значні заслуги і в адаптації чужомовних з походження ЛХА до фонофорфемної структури української мови.
5. За джерельною основою ЛХА П.Куліша можна поділити на три групи. Первинні ЛХА – це авторські неологізми П.Куліша на зразок Дід, Баба, Женщина, Знана, Туркеня, Ляхівка, Правда, Кривда, Премудрість, Мати тощо. В літературно-художньому антропоніміконі П.Куліша первинні ЛХА становлять 14,4%. Загальна кількість секундарних ЛХА П.Куліша, утворених на базі реального (українського або чужомовного) антропонімікону, складає 63%. Прикметно, що близько 70% секундарних ЛХА П.Куліша – це найменування реальних історичних осіб (Дмитро Вишневецький, Северин Наливайко, Лобода, Жовковський, Шевченко, Шекспір, Гомер та багато ін.).
Терціальні ЛХА – це власні назви персонажів П.Куліша, запозичені письменником з раніших фольклорних та літературних текстів з певним онімним значенням. Напр.: Маруся Богуславка, Фесько Ганджа Андибер, Морозенко, Марія Магдалина, Катря тощо. У літературно-художньому антропоніміконі П.Куліша терціальні ЛХА становлять 22,6% відсотків.
6. Літературно-художня антропонімія П.Куліша – поліфункціональна, стилістично здиференційована онімійна система, яка забезпечує дуже широкі можливості для характеристики персонажів-денотатів за хронологічною, національною, соціальною ознаками, а також дозволяє передавати ставлення до найменованого героя. Узгоджуючи власні назви з образами персонажів-денотатів, П.Куліш надавав важливого значення пошуку мовностилістичних засобів характеристичної оцінки. Реалістичність та функціонально-стилістична доцільність – ось два головні чинники, що врегульовують вживання стилістично значущих ЛХА П.Куліша.
7. За нашими підрахунками, мотиваційними ознаками для ЛХА П.Куліша послужили:
1) відповідність ЛХА історичній добі, в якій живе найменований персонаж (для 35,3% ЛХА). Напр.: Констянтин-Василь Острозький, Дмитро Байда Вишневецький, Яків Сомко, Васюта Ніженський, Іван Брюховецький, Цар Наливай, та ін.);
2) соціальне походження персонажа, в т.ч. і його об’єктно-вікові характеристики (для 19,7% ЛХА). Напр.: Іван Мартинович Брюховецький, преосвященний Методій, Череванівна, Лободівна, Ковбанівна, Череваниха, Туриха, Шраменко, Осауленко та ін.;
3) особливості зовнішньості чи характеру персонажа-денотата (для 13 % ЛХА). Напр.: Пугач, Сурмач, Шрам, Кукса, Чортовус, Колій, Палій, Бурлій, Мовчальник тощо;
4) національне або етнічне походження літературного героя ( для 9 % ЛХА). Напр.: Орися, Леся, Петро, Чорногор, Криштоф, Селезньов, Хлопотова, Померанцев, Хадиза, Шмуль, Іцько, Хаїм тощо. Пор.ще: „Хто був раз Золотаревським, Золотаренком знов не буде”; „Хто був Чапля, або Проскура, або Лопата, то вже стали – Чаплинський, Проскуринський, Лопатинський”;
5) суб’єктивне ставлення до найменованого персонажа (для 7 % ЛХА). Напр.: Оленка, Мелася, Настуся, Петрусь, Ігнатко, Ірод, Іуда та ін.
Приблизно 15 % ЛХА П.Куліша тлумачаться двома-трьома мотиваційними ознаками. У двоознакових ЛХА П.Куліша найчастотнішими є такі комбінації: національне походження та хронологічна ознака (5,3%), хронологічна ознака то соціальне походження (4,6%), національне та соціальне походження (3,1%). Близько 2% ЛХА було штучно утворено П.Кулішем для “двоякої” національної ідентифікації персонажів-чужинців, як правило, історичних осіб. Пор.: Багрянородний, Багрянородненко, Кутузенко, донна Хозиха, Тарквіній Гордий, Нестор Цареградський тощо.
8. З-поміж різних типів стилістично значущих ЛХА в літературно-художньому антропоніміконі П.Куліша особливе місце посідають хронологічно значущі ЛХА, адже їм відводиться роль одного з основних мовних засобів у створенні авторської візії історії українського народу, яка була реалізована П.Кулішем і в літературних текстах. Особливий статус хронологічно значущих ЛХА засвідчує їх кількість: більше третини ЛХА П.Куліша – хронологічно значущі оніми. П.Куліш на прикладі власного літературно-художнього антропонімікону переконливо довів, що історично правдива репрезентація в літературному тексті певного історичного періоду забезпечується майстерним використанням хронологічно значущих ЛХА.
9. Наше дослідження показало, що еволюція естетичних, політичних та ідеологічних поглядів П.Куліша позначалася на кількісному та якісному складі літературно-художньої антропонімії його літературних текстів. Це дає нам підстави запропонувати таку періодизацію літературно-художньої антропонімії П.Куліша: перший період (1840-55рр.) – період антропонімійного натуралізму; другий період (1855-кін.60рр.) – період створення поліфункціональних ЛХА, активне використання знакових для українців імен видатних діячів української історії; третій період (1870-90рр.) – період активного розширення мовного ареалу літературно-художньої антропонімії П.Куліша завдяки чужомовним запозиченням, а також появи символічних ЛХА.
В історію нової української літературно-художньої антропонімії П.Куліш увійшов як автор низки новаторських прийомів використання ЛХА, а саме: використання протонімів з панхронічною стилістичною значущістю, творення ЛХА-символів тощо, які активно використовували його наступники – І.Франко, Леся Українка, І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний, М.Зеров, М.Рильський та ін. Активні експерименти (не завжди вдалі) П.Куліша з передачею чужомовних з походження ЛХА також сприяли кристалізації норм передачі чужомовних онімів засобами української мови.
Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:
1. Історичні джерела літературно-художнього антропонімікону П.Куліша //Наукові записки. Серія: філологічні науки. – Кіровоград, 2001. – Вип.37. – С. 172-174.
2. Про соціальне в літературно-художній антропонімії П.Куліша// Науковий вісник Чернівецького університету: Слов’янська філологія. – Чернівці, 2001. – Вип.119. – С. 204-207.
3. Порівняльний аналіз антропоніміконів П.Куліша та Т.Шевченка// Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. – Ужгород, 2002. – Вип.6. – С. 105-109.
4. Еволюція літературно-художньої антропонімії П.Куліша//Українська мова. – 2003. – №2. – С. 87-93.
АНОТАЦІЯ
Климчук О.В. Літературно-художній антропонімікон П.Куліша: склад, джерела, функції.-Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Ужгородський національний університет,-Ужгород, 2004.
Дисертація присвячена комплексному вивченню власних назв персонажів, що вживаються в оригінальних літературно-художніх текстах П.Куліша. До процедури лінгвістичного аналізу залучено близько 1500 ЛХА П.Куліша. Досліджуючи сутність літературно-художньої антропонімії П.Куліша, ми вивчали кількісні характеристики, особливості структури, джерельну базу, ресурси, мовне походження літературно-художньої антропонімії П.Куліша, а також запропонували її періодизацію.
Аналізуючи функціонально-стилістичні можливості ЛХА П.Куліша, ми розділили власні назви персонажів письменника на такі групи: номінативні, національно значущі, соціально значущі, хронологічно значущі, інформаційно-оцінні, емоційно-оцінні та поліфункціональні.
Ключові слова: літературно-художня анторопонімія, літературно-художній антропонім (ЛХА), онім, стилістична значущість, характеристична функція, денотат-персонаж, антропонімійна система, ідентифікація, номінація.
SUMMARY
O.V.Klymchuk. Belle-lettre personage proper names in the works of P.Kulish: contents, sources, functions.-Manuscript.
Thesis submitted for Candidate of Science (Philology) degree in specialty 10.02.01 – the Ukrainian Language. – Uzhhorod National University,-Uzhhorod, 2004.
The thesis is devoted to the all-round studies of personage proper names used in original belle-lettre texts by P.Kulish. Over 1500 personage proper names are involved into the linguistic analysis procedure. The investigation of the essence of the belle-lettre personage proper names in the works of P.Kulish included qualitative characteristics, specific features of their structure, source base, resources, linguistic origin and proposed periodization.
The analysis of functional and stylistic abilities of the belle-lettre personage proper names in the works of P.Kulish has enabled us to classify the proper names into the following groups: nominative, nationally significant, socially significant, chronologically significant, informationally evaluative, emotionally evaluative and polyfunctional.
Keywords: belle-lettre personage proper name system, belle-lettre personage proper name, onym, stylistic significance, characteristic function, personage, anthroponymic system, identification, nomination.
АННОТАЦИЯ
Климчук О.В. Литературно-художественный антропонимикон П.Кулиша: состав, источники, функции.-Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. Ужгородский национальный университет,-Ужгород, 2004.
Диссертация посвящена комплексному изучению собственных имен персонажей П.Кулиша. Актуальность исследования литературно-художественного антропонимикона П.Кулиша определяется его ключевой ролью в истории новой украинской литературно-художественной антропонимии. Исследование выполнено на базе картотеки, насчитываючей более 7,5 тыс. фиксаций около 1,5 тыс. ЛХА.
Исследуя литературно-художественный антропонимикон П.Кулиша, мы изучили количественные параметры употребления ЛХА, определяемые жанром, темой, творческим замыслом писателя. Экспонентами стилистической значимости ЛХА П.Кулиша могут выступать единицы всех языковых уровней: лексического, словообразовательного, синтаксического, реже морфологического и фонетического.
В литературных текстах П.Кулиша употребляются как однокомпонентные ЛХА, так и ЛХА, образованные по двухкомпонтным и поликомпонентным антропонимным моделям. Структура ЛХА П.Кулиша определяется исключительно идентификационной достаточностью. Наследуя антропонимеческой действительности, писатель использует трехчленую модель (фамилия+имя+отчество) при номинации персонажей-русских.
Мотивационными признаками ЛХА П.Кулиша выступают: соответствие ЛХА историческому периоду, в котором живет персонаж-денотат; социальное происхождения героя, в т.ч. его объектно-возрастные характеристики; особенности внешности или характера персонажа, национальное или этническое происхождение литературного героя, субъективное отношение к называемому герою.
Характеристический потенциал литературно-художественных антропонимов П.Кулиша предоствляет возможность раскрывать внутренний мир денотата-персонажа, особенности его внешности, социальное состояние, национальную принадлежность, а также хронологизировать историческую эпоху, а также изображаемые в произведении события.
Среди разных типов стилистически значимых ЛХА П.Кулиша особое место занимают хронологические ЛХА, ведь именно они выступают главным языковым средством в обеспечении авторской интерпретации истории украинского народа, реализованной П.Кулишем в его литературных текстах.
Эволюция эстетических и политических взглядов П.Кулиша влияла на количественный и качественный состав литературно-художественной антропонимии его литературных текстов. Это послужило основанием для слудующей периодизации литературно-художественной антропонимии П.Кулиша: первый период (1840-1855) – период антропонимийного натурализма; второй период (1855-кон.60-х) – период создания полифункциональных ЛХА, активное использование знаковых для украинцев имен деятелей украинской истории; третий период (1870-90) – период активного расширения языкового ареала литературно-художественной антропонимии П.Кулиша за счет иноязычных заимствований, а также появления символических ЛХА.
Ключевые слова: литературно-художественная антропонимия, литературно-художественный антропоним (ЛХА), оним, стилистическая значимость, характеристическая функция, антропонимическая система, денотат-персонаж, идентификация, номинация.
