“Інститут аграрної економіки”

КОВАЛЬ ПАВЛО МИКОЛАЙОВИЧ

УДК: 336/ 1: 001: 63: 378

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ

АГРАРНОЇ НАУКИ І ВИЩОЇ ОСВІТИ

08.04.01 - фінанси, грошовий обіг і кредит

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному аграрному університеті Кабінету Міністрів України

Науковий керівник | доктор економічних наук, професор

Лайко Петро Афанасійович

Національний аграрний університет,

завідувач кафедри податкової та страхової справи

Офіційні опоненти | доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент УААН

Малік Микола Йосипович

Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки”, завідувач відділу

кандидат економічних наук

Боголіб Тетяна Максимівна

Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди, завідувач кафедри економічної теорії

Провідна установа | Науково-дослідний фінансовий інститут при Міністерстві фінансів України |

Захист відбудеться 30.06.2004 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.02 Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” за адресою: 03680, МСП, м. Київ, вул. Героїв оборони, 10, 3-й поверх, конференц-зал, к. 317.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” за адресою: 03680, МСП, м. Київ, вул. Героїв оборони, 10, 2-й поверх, к. 211.

Автореферат розісланий 28.05.2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Н.Л. Жук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Розвиток ринкових економічних відносин припускає перехід до такої структури суспільного виробництва, в якій визначальне місце одержує підготовка кадрів. У вирішенні цієї задачі велика роль належить вищій освіті, яка повинна забезпечувати народне господарство спеціалістами ринкового типу. Ринкові умови господарювання вимагають розробки нових наукових підходів до визначення ролі аграрної науки і вищої освіти в економічному житті суспільства, всестороннього дослідження тенденцій їх розвитку та закономірностей функціонування.

Необхідність вирішення проблем, пов’язаних з фінансовим забезпеченням аграрної науки і вищої освіти, зумовлює впровадження нових підходів до фінансування із загального фонду державного бюджету та розширення кола власних надходжень бюджетних установ. Їх ефективне функціонування не можливе без нових методологічних рішень та організаційних підходів щодо формування фінансових ресурсів шляхом застосування прогресивних методичних підходів до організації та поточного планування доходів і витрат, розробки напрямів розвитку науково-освітніх аграрних закладів. В умовах трансформації економіки важливого значення набувають питання ціноутворення та державного регулювання на ринку науково-освітніх аграрних послуг.

Питання теорії та практики фінансового забезпечення освіти, науки та соціальної сфери в цілому приділяли увагу українські економісти: Т.М. Боголіб, Є.М. Бойко, О.Д. Василик, Т.М. Гребнева, А.І. Даниленко, В.В. Євсєєв, В.І. Куценко, Н. Кравчина, П.А. Лайко, М.Й. Малік, В.І. Нові-ков, К.В. Павлюк, Г.О. П’ятаченко, П.Т. Саблук, А.А. Чугаєв, В.В. Юхи-менко та інші.

Вивченню питання фінансового забезпечення закладів освіти та науки присвячені роботи російських вчених: А.І. Анчишкина, В.Г. Афанас’єва, В.І. Басова, С.А. Белякова, С.М. Вишнева, О.А. Врублевської, Г.С. Григо-ряна, А.Б. Дайновського, В.І. Єрошина, В.А.Жаміна, Е.Н. Жильцова, С.Л. Костаняна, Ю.В. Пєшехонова, Г.Б. Поляка, С.Г. Струміліна, Л.П. Субо-тіної, Д.І. Чупрунова, Ю.Д. Чур’янова, М.К. Шерменєва та інших.

Серед західних економістів, які досліджували питання теорії та практики фінансування освіти, можна назвати Г. Беккера, Ч. Бексона, М. Благуа, Грегорі Дж. Брока, Дж. Вейзе, Є. Деннісона, П. Друкера, Є.Кола, Я. Мінсента, Шеннона Б. Мадда, Ф. Махлупа, Я. Тінбергена, Т. Шульца та інших.

Надбання названих вчених є значним внеском в теорію, методологію та організацію освіти і науки. Проте вирішення питань вдосконалення фінансового забезпечення функціонування закладів науки і освіти, підготовки кадрів і розробки інновацій не знайшли свого остаточного вирішення, що стримує впровадження економічних механізмів виходу закладів аграрної вищої освіти і науки зі скрутного економічного становища. Дане положення зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, її теоретичну та практичну значущість.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі податкової та страхової справи Навчально-наукового інституту бізнесу Національного аграрного університету Кабінету Міністрів України згідно з планом науково-дослідної роботи за темою: “Обґрунтувати джерела і ефективність фінансування аграрної науки і освіти в умовах переходу до ринку” (номер державної реєстрації 0101U003620).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка науково обґрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо формування пріоритетних джерел фінансового забезпечення розвитку аграрної науки і вищої освіти в сучасних умовах господарювання.

Реалізація поставленої у дисертаційній роботі мети зумовила розгляд та вирішення таких дослідницьких завдань:

- визначити сутність, принципи, форми, види та класифікацію фінансування витрат на функціонування закладів освіти і науки;

- узагальнити досвід функціонування казначейської системи виконання бюджету в частині фінансування закладів освіти і науки;

- визначити джерела фінансових ресурсів аграрної науки і вищої освіти в умовах ринку;

- виявити сучасні тенденції і закономірності фінансового забезпечення розвитку аграрної науки і вищої освіти;

- узагальнити зарубіжний досвід фінансового забезпечення науки та освіти з метою його застосування у вітчизняних умовах;

- запропонувати методологічні підходи щодо обґрунтування плати за навчальні послуги та визначити її параметри;

- обґрунтувати пропозиції щодо диверсифікації джерел фінансування та державного регулювання розвитку аграрної науки і вищої освіти.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є фінансова діяльність вищих закладів освіти і науково-дослідних установ та їх взаємовідносини із споживачами освітніх послуг і наукової продукції.

Предмет дослідження. Предметом дослідження виступають економічні відносини щодо формування та використання джерел фінансових ресурсів аграрних вищих закладів освіти та науково-дослідних установ.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи становить діалектичний метод пізнання, який забезпечив вивчення фінансових відносин в аграрних вищих закладах освіти і науки в їх розвитку, взаємозв’язку та взаємозалежності. У роботі використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання економічних явищ, які забезпечили розв’язання поставлених завдань з вибраного напрямку дослідження. Теоретичні і практичні розробки базуються на таких методах:

- метод теоретичного пошуку і праксиметричний метод використано у процесі дослідження наукової проблематики та вивчення досвіду зарубіжних науковців;

- економіко-статистичні методи (співставлення, табличний, графічний), метод укрупнення результатів, кількісні методи аналізу покладено в основу аналітичної оцінки визначення сучасних тенденцій і

закономірностей розвитку фінансового забезпечення аграрної науки і вищої

освіти;

- розрахунково-нормативний метод використано для прогнозування цін на освітні послуги аграрних вищих навчальних закладів.

Наукова новизна одержаних результатів. Найважливішими результатами досліджень, що характеризують їх новизну, розкривають зміст дисертації і виносяться на захист, є наступні:

Вперше запропоновано:

- методичні підходи щодо визначення ціни на освітні послуги вищих аграрних навчальних закладів, що базуються на постійних і змінних витратах, а також включають прибуток, що забезпечує їх рентабельність на рівні галузей матеріального виробництва;

- пропозиції змінити статус вищих навчальних закладів, в яких обсяг власних надходжень перевищує половину їх загальних видатків, з бюджетних установ на одержувачів бюджетних коштів;

- класифікацію джерел фінансування аграрної науки та вищої освіти за видом послуг, способом формування, видом діяльності, формою власності, постійністю надходження та належністю до держави.

Дістали подальший розвиток:

- трактування поняття “фінансове забезпечення аграрних наукових установ і навчальних закладів” як покриття грошовими ресурсами витрат на здійснення науково-дослідних робіт, надання освітніх послуг, а також на відтворення основного капіталу;

- схеми доведення затверджених асигнувань, відкритих асигнувань загального фонду, руху коштів при казначейській формі обслуговування бюджетних установ аграрного сектору економіки;

- підходи до створення системи доведення державного замовлення на підготовку спеціалістів аграрного спрямування;

- обґрунтування залучення приватних суб’єктів підприємництва до організації й фінансування освітньої і наукової діяльності та створення приватних навчальних і наукових закладів;

- обґрунтування державної прямої фінансово-організаційної підтримки фундаментальних і непрямої - прикладних наукових розробок;

- система показників оцінки науково-виробничих відносин наукових установ та дослідних господарств при освоєнні інновацій.

Доповнені раніше сформульовані положення про:

- основні напрямки державної політики в освіті та науці;

- віднесення всіх бюджетних статей витрат на науку до захищених;

- передачу відповідальності за частину витрат на вищу освіту регіональним органам управління.

Практичне значення одержаних результатів. Основні наукові положення дисертації доведено до рівня методичних розробок і практичних рекомендацій, що дає можливість широкого застосування викладених у ній положень і пропозицій щодо фінансового забезпечення розвитку аграрної науки і вищої освіти. Впровадження результатів дослідження у практику сприятиме формуванню ефективних економічних відносин між суб’єктами науково-дослідної та освітньої діяльності і, як наслідок, призведе до збільшення зацікавленості в нарощуванні обсягів освітніх послуг та інновацій.

Положення, висновки та рекомендації, що наведені у дисертаційній роботі, впроваджені та використовуються у практичній діяльності системи Української академії аграрних наук (довідка № 13/2-207 від 04.07.03 р.). Управління аграрної науки Міністерства аграрної політики України прийняло до впровадження пропозиції щодо удосконалення фінансового забезпечення розвитку аграрної науки та підвищення ефективності інноваційних процесів, системи показників оцінки науково-виробничих відносин наукових установ та дослідних господарств при освоєнні наукових досягнень (довідка № 37-21-1-7/5991 від 29.05.03 р.). Також вони знайшли своє відображення у заключному звіті про науково-дослідну роботу: “Обґрунтувати джерела і ефективність фінансування аграрної науки і освіти в умовах переходу до ринку” (номер державної реєстрації 0101U003620) (довідка № 1942 від 26.11.03 р.).

Особистий внесок здобувача. Одержані наукові результати з теоретико-методологічних і практичних питань фінансового забезпечення розвитку аграрної науки і вищої освіти є особистими розробками автора. Їх використання у практичній діяльності науково-дослідних і навчальних установ сприятиме стабілізації і розвитку ринку інновацій та освітніх послуг.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні наукові результати і висновки дисертаційної роботи доповідалися автором на: науково-практичній конференції “Економічні проблеми розвитку АПК в умовах ринкової трансформації” (м.Київ, Національний аграрний університет, 29-30 березня 2000 р.); міжнародній науково-практичній конференції присвяченій 50-річчю економічного факультету НАУ: “Механізм господарювання та економічного зростання АПК: стан, проблеми, перспективи” (м.Київ, Національний аграрний університет, 18-19 жовтня 2001 р.); всеукраїнській конференції молодих учених економістів-аграрників: “Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК” (м.Київ, Інститут аграрної економіки, 22-23 листопада 2001 р.); міжнародній науково-практичній конференції: “Соціально-економічні аспекти ефективного функціонування агропромислової сфери в ринковому середовищі” (м.Київ, Національний аграрний університет, 25-26 квітня 2002 р.), всеукраїнській науково-теоретичній конференції аспірантів та вчених: ”Наукові засади економіки та управління освітою” (м. Переяслав-Хмельницький, 14 квітня 2004 р.).

Публікації. За результатами досліджень автором опубліковано 5 наукових праць загальним обсягом 1,76 друк. арк., з них 4 у фахових виданнях загальним обсягом 1,51 друк. аркуша.

Обсяг та структура роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг 236 сторінок друкованого тексту, у тому числі 30 таблиць та 10 рисунків на 22 сторінках, список використаних джерел з 233 найменувань на 18 сторінках та додатки на 12 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі “Теоретичні засади організації фінансового забезпечення функціонування аграрної науки і освіти” досліджено, оцінено та узагальнено науковий доробок вітчизняних і зарубіжних вчених щодо фінансового забезпечення функціонування науки і вищої освіти, обґрунтовано принципи та класифікацію витрат на освіту і науку, висвітлено казначейське обслуговування розпорядників та одержувачів коштів державного бюджету, а також джерела фінансування аграрної науки та вищої освіти .

За соціально - економічним змістом видатки на професійну підготовку кадрів є частиною вартості робочої сили та безпосередньо зумовлені необхідністю її відтворення. Розвиток науково-технічного прогресу впливає на засоби виробництва, вдосконалення речовинних структурних елементів основного капіталу, а також на робочу силу, що об’єктивно спричиняє підвищення вимог до її професійної підготовки. Одночасно зростає продуктивна сила праці і вартість товару робоча сила. У зв’язку з цим витрати на освіту, на формування нового типу виробника, який має достатній рівень загальної та спеціальної підготовки, є однією з форм інвестицій, що приносить прибуток, і фінансується значною мірою за рахунок держави.

Узагальнивши визначення поняття фінансування (фінансове забезпечення) пропонується під фінансовим забезпеченням аграрних наукових установ і навчальних закладів вважати покриття грошовими ресурсами витрат на здійснення науково-дослідних робіт, надання освітніх послуг і на відтворення основного капіталу.

Формування джерел фінансування поточних і капітальних витрат може здійснюватися двома методами: безповоротним (метод фінансування) і поворотним (метод кредитування).

Безповоротний метод фінансування передбачає надання установам

науки та освіти фінансових ресурсів на поточні та капітальні витрати у порядку прямого їх виділення та без наступного повернення. У такому порядку використовуються бюджетні асигнування, власні надходження бюджетних установ, власні і залучені кошти інвесторів.

Надання фінансових ресурсів прямим фінансуванням поточних і капітальних витрат науки і освіти здійснюється за такими принципами: планово-цільового характеру використання; надання коштів у міру фактичного виконання обсягів робіт; безповоротний характер наданих ресурсів і контроль за їх цільовим використанням.

До джерел фінансового забезпечення розвитку аграрної освіти належать: кошти державного та місцевого бюджетів, надходження учбового закладу від навчальної, наукової, комерційної, виробничої діяльності, плата за оренду майна, надходження від реалізації майна, пільгові державні кредити для здобуття вищої освіти, оплата навчання студентів за рахунок фірм та підприємств, благодійні внески, гранти та дарунки, кошти, що надходять для виконання конкретних доручень від юридичних та фізичних осіб.

До джерел фінансового забезпечення розвитку аграрної науки

відносяться: кошти державного та місцевих бюджетів, плата за проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, наукової експертизи, проектування та виготовлення дослідних зразків, надходження від господарської та виробничої діяльності, плата за оренду майна, надходження від реалізації майна, благодійні внески, гранти та дарунки, кошти, що надходять для виконання конкретних доручень від юридичних та фізичних осіб, кошти іноземних замовників, інноваційних компаній, кредити. Джерела фінансування аграрної науки та вищої освіти пропонується класифікувати за такими ознаками:

- за видом послуг: плата за навчання, надходження від наукової діяльності, надходження від господарської та виробничої діяльності, плата за оренду майна, надходження від реалізації майна;

- за способом формування: кошти загального фонду державного та місцевих бюджетів; власні надходження бюджетних установ; благодійні внески, гранти та дарунки; кошти, що надходять для виконання конкретних доручень від юридичних та фізичних осіб; кредити; кошти інноваційних компаній; - за видом діяльності: основні (плата за навчання, надходження від наукової діяльності тощо); допоміжні (надходження від господарської або виробничої діяльності, плата за оренду майна, надходження від реалізації майна тощо);

- за формою власності: державні (кошти загального фонду державного бюджету); приватні (плата за навчання, благодійні внески, гранти та дарунки, кошти, що надходять для виконання окремих доручень від юридичних та фізичних осіб, оплата послуг приватними юридичними особами); - за постійністю надходження: постійні (плата за навчання, надходження від господарської та виробничої діяльності, плата за оренду майна тощо); тимчасові (надходження від реалізації майна, благодійні внески, гранти та дарунки, кошти, що надходять для виконання окремих доручень від юридичних та фізичних осіб тощо);

- за належністю до держави: вітчизняні (кошти державного бюджету, юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, та фізичних осіб - громадян України); іноземні (кошти юридичних і фізичних осіб інших держав).

Казначейське обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів є надійним засобом попереднього та поточного контролю за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, дотриманням процедури закупівлі товарів, робіт та послуг як за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, так і за рахунок власних надходжень бюджетних установ. Узагальнений рух коштів при казначейській формі обслуговування державного бюджету наведено на рис. 1.

У другому розділі “Динаміка і тенденції розвитку фінансування аграрної науки і вищої освіти” детально розглянуто стан, структуру і обсяги фінансового забезпечення розвитку аграрної науки і вищої освіти, зміну пропорцій, що у ньому відбувалися в нинішніх умовах, а також досвід фінансування освіти і науки за кордоном.

Обсяг фінансування наукових та науково-технічних робіт за рахунок усіх джерел фінансування становив за останні роки лише 1,2 % валового внутрішнього продукту проти 1,7 %, визначеного чинним законодавством, а за рахунок державного бюджету – лише 0,4 %. Мала місце тенденція до відносного скорочення фінансування науки та зни-ження наукоємності економіки.

Встановлено, що обсяги фінансування наукових та науково-технічних робіт за останні п’ять років виросли на 1350,8 млн. грн., або в 2,1 раза (табл.1).

Таблиця 1

Розподіл обсягів і джерел фінансування наукових та науково-технічних робіт

( у фактичних цінах, млн. грн.)

Показники | 1998 р. | 1999 р. | 2000 р. | 2001 р. | 2002 р.

Обсяги фінансування, всього | 1260,9 | 1554,1 | 2046,3 | 2432,5 | 2611,7

у тому числі за рахунок:

держбюджету |

363,0 |

428,2 |

614,5 |

751,6 |

733,3 | власних коштів | 39,2 | 62,0 | 61,3 | 210,4 | 146,7

коштів замовників:

вітчизняних |

494,1 |

597,6 |

785,8 |

789,5 |

933,6

іноземних держав | 291,1 | 359,7 | 477,1 | 555,3 | 683,1

інших джерел | 73,5 | 106,6 | 107,6 | 125,7 | 115,0

Якщо у 1998 р. за рахунок держбюджету було профінансовано 28,8 % всього обсягу науково-дослідних дослідно-конструкторських робіт, власних коштів наукових установ – 3,1, коштів вітчизняних замовників – 39,2, коштів замовників іноземних держав – 23,1, інших джерел – 5,8 %, то у 2002 р. за рахунок цих джерел було відповідно профінансовано – 28,1; 5,6; 35,7; 26,2 і 4,4 %. За цей період обсяг фінансування наукових та науково-технічних робіт за рахунок державного бюджету зріс у 2 рази, власних коштів наукових установ – у 3,7, коштів вітчизняних замовників – у 1,9, коштів замовників іноземних держав – у 2,3 та інших джерел – у 1,6 раза.

Намітилася чітка позитивна тенденція збільшення обсягів і часток фінансування за рахунок коштів замовників іноземних держав, коштів вітчизняних замовників та власних коштів наукових установ, тоді як у 1991р. державою фінансувалося 92 % науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт.

За 2000-2002 рр. фактичне виділення асигнувань загального фонду державного бюджету на фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу в аграрному секторі збільшилося з 77,3 до 91,7 млн. грн. або на 18,6 %. Виконання планових призначень становило у 2000 р. - 99,4 %, у 2001 р. - 81,6 і у 2002 р. - 83,5 %. Найбільшу частку в обсязі виділених асигнувань у 2002 р. займали асигнування на фундаментальні дослідження наукових установ (55,6 %) та на прикладні наукові та науково-технічні розробки з пріоритетних напрямків (40,4 %). В розрізі економічної класифікації видатків найбільша частка планових асигнувань припадала на заробітну плату з нарахуваннями: у 2000 р. – 57 %, 2001 р. – 65 і у 2002 р. – 70 %. Це свідчить про стійку тенденцію до підвищення середньої заробітної плати працівників аграрної науки.

Установлено, що не всі видатки бюджету на науку відносяться до захищених статей. Тому спостерігається різний рівень їх виконання за окремими статтями. Так, по заробітній платі з нарахуваннями, які є захищеними статтями, він становив 98-100 %. За такими статтями як дослідження і розробки, державні програми; придбання обладнання і предметів довгострокового користування; придбання предметів та матеріалів, які також відіграють провідну роль в наукових дослідженнях і розробках, рівень виконання в 2002 р. становив до 46,1 %. Виключенням був 2000 р., в якому державний бюджет виконаний в цілому за доходами і видатками. Отже, в умовах невиконання державного бюджету необхідністю стабільного розвитку науки стає віднесення всіх статей витрат на науку до захищених.

Важливим джерелом фінансування аграрної науки є спеціальний фонд державного бюджету або власні надходження бюджетних установ (табл. 2).

Таблиця 2

Джерела надходження коштів Української академії аграрних наук

(млн. грн.)

Джерела надходження коштів | 2000 р. | 2001 р. | 2002 р. |

2002 р. у % до 2000 р.

Всього | Частка, % | Всього | Частка, % | Всього | Частка, %

Всього: | 85,6 | 100,0 | 91,0 | 100,0 | 109,4 | 100,0 | 127,8

в т.ч.: загальний фонд | 64,7 | 75,6 | 66,6 | 73,2 | 79,5 | 72,7 | 122,9

спеціальний фонд | 20,9 | 24,4 | 24,4 | 26,8 | 29,9 | 27,3 | 143,0

з нього:

власні надходження,

в т.ч.: |

20,9 |

х |

24,4 |

х |

29,9 |

х |

143,0

плата за проведення науково-дослідних робіт |

20,3 |

23,7 |

24,2 |

26,5 |

29,3 |

26,8 |

144,6

плата за оренду майна | - | - | - | - | 0,16 | 0,1 | х

кошти, отримані для виконання окремих конкретних доручень |

0,61 |

0,7 |

0,24 |

0,3 |

0,39 |

0,4 |

63,5

Так, в Українській академії аграрних наук кошти спецфонду у 2001 р. зросли на 3,5 млн. грн., або на 16,7 % проти 2000 р., а у 2002 р. – на 5,5 млн. грн., або на 22,5 % проти 2001 року. Він формується на 97-99 % за рахунок плати за проведення науково-дослідних робіт.

В цілому по державному бюджету у видатках на науку кошти спецфонду становили у 2000 р. - 209 млн. грн. або 29,7 % всіх асигнувань, у 2001 р. - 258 млн. грн. або 33,3 %, а у 2002 р. – 344,7 млн. грн. або 30,5 %. Таким чином, при нестабільному фінансуванні із загального фонду державного бюджету наукові установи мають можливість вирішувати частину своїх фінансових проблем за рахунок власних надходжень, частка

яких зростає з кожним роком.

Бюджетні видатки на розвиток освіти в Україні за останні 5 років зросли з 4,6 млрд. грн. у 1998 р. до 12,3 млрд. грн. у 2002 р. або в 2,7 раза. Таке значне зростання досягнуто як за рахунок збільшення видатків з загального фонду (в 2 рази), так і за рахунок включення до бюджетів власних надходжень бюджетних установ та збільшення їх обсягів. Частка бюджетних видатків на освіту у валовому внутрішньому продукті зросла з 4,4 % у 1998 р. до 5,6 % у 2002 р., а у зведеному бюджеті - з 14,6 % у 1998 р. до 20,3 % у 2002 році. Це свідчить про постійний приріст видатків на освіту, хоч їх рівень ще недостатній.

Видатки Міністерству аграрної політики України із загального фонду державного бюджету на освіту становили: у 1999 р. - 112,6 млн. грн., у т.ч. на вищу освіту - 97,8 млн. грн., або 86,8 %; у 2000 р. - відповідно 133,6 і 123,8 млн. грн. або 95,6 %; у 2001 р. - 175,7 і 164,5 млн. грн. або 93,6

Щоб вивести галузь освіти з кризового стану, залучаються значні обсяги власних надходжень бюджетних установ. Їх структура наведена у табл. 3.

Таблиця 3

Структура власних надходжень вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації міністерств і відомств України, план 2004 р.

Міністерства, відомства |

Всього | У тому числі: | плата за освітні та наукові послуги | кошти від господарської та виробничої діяльності | плата за оренду майна | кошти від реа-лізації майна, благодійні внески, гранти, дарунки, тощо | Міносвіти і науки, млн. грн.

% | 1 , 

100,0 | 1 , 

96,0 | 33, 

2,7 | 16

1,3 | _

Міністерство охорони здоров’я, млн. грн.

% | 284

100,0 | 261,7

92,0 | 20, 

7,2 | 2,5

0,8 | _

Мінагрополітики,

млн. грн.

% | 137, 

100,0 | 127, 

92,4 | 9, 

6,9 | 0,7

0,5 | 0,2

0,2

Національний аграрний університет, млн. грн.

% | 15,0

100,0 | 12, 

86,0 | _ | _ | 2, 

14,0

Інші міністерства і відомства, млн. грн. |

318,2

100,0 | 271,5

85,3 | 31,4

9,9 | 8,4

2,6 | 6,9

2,2

Всього, млн. грн.

% | 1 ,3

100,0 | 1 ,8

93,4 | 94,7

4,8 | 27,6

1,4 | 9,2

0,4

Власні надходження вузів Мінагрополітики на 92,4 % формуються за рахунок плати за освітні та наукові послуги, Національного аграрного університету – на 86,0 %, тоді як у середньому вони займають 93,4 % спеціального фонду.

У видатках Міністерства аграрної політики України на освіту частка спецфонду становила у 2000 р. 44,3 % (106,3 млн. грн.), у 2001 р. - 45,1 % (144,1 млн. грн.), а у 2002 р. – 45,5 % (156,7 млн. грн.). По вищих закладах освіти цей показник був ще більшим, відповідно 45,6 % (103,5 млн. грн.), 46,3 % (141,8 млн. грн.) та 46,5 % (152,6 млн. грн.), з них по вищих закладах освіти ІІІ - ІV рівнів акредитації - 50,7 % (69,6 млн. грн.), 51,5 % (96,6 млн. грн.) та 52,1 % (99,3 млн. грн.). Це свідчить, що вищі аграрні заклади освіти, особливо ІІІ - ІV рівнів акредитації, мають значні обсяги власних надходжень коштів, що в умовах недостатнього фінансування із загального фонду державного бюджету дозволяє їм частково покривати поточні потреби.

Джерела надходження коштів одного з провідних аграрних вузів - Національного аграрного університету у 2000 - 2002 рр. наведено у табл. . Частка спецфонду по університету у 2002 р. становила 31,4 % (14,0 млн. грн.). За структурою він складається із: плати за навчання - 60,9 %, надходжень від господарської та виробничої діяльності - 25,2, плати за оренду майна - 1,0, благодійних внесків, грантів та дарунків - 8,1, надходжень від господарських договорів науково-дослідної частини - 4,5, надходження від діяльності фахової ради – 0,3 %.

Таблиця 4

Джерела надходження коштів Національного аграрного університету

(тис.грн.)

Джерела надходження коштів | 2000 р. | 2001р. | 2002 р. | Всього: | 20459,1 | 31995,5 | 44559,3 | в т.ч.: загальний фонд держбюджету | 12386,8 | 18160,5 | 30548,8 | спеціальний фонд держбюджету | 8072,3 | 13835,0 | 14010,5 | з нього: власні надходження бюджетної установи:

в т.ч.: | 8072,3 | 13835,0 | 14010,5 | плата за навчання | 5837,3 | 7707,5 | 8529,4

надходження від господарської та виробничої діяльності | 1062,5 | 2891,7 | 3535,5 | плата за оренду майна | 63,1 | 98,5 | 145,7

благодійні внески, гранти та дарунки | 6,9 | 2070,9 | 1129,8

господарські договори науково-дослідної частини | 987,5 | 935,8 | 628,8 | фахова рада | 115,0 | 130,6 | 41,3

Сьогодні в Україні працює 337 вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації (університети, академії, інститути). Кількість вищих навчальних закладів недержавної форми власності за останнє десятиріччя збільшилась з 2 до 93. Значні зміни відбулися в структурі джерел фінансування державних вищих навчальних закладів. Так, у 2003р. за рахунок загального фонду державного бюджету профінансовано лише 44,4 % видатків на їх утримання, в той час як за рахунок власних надходжень цих установ - 55,6 %.

По вузах окремих міністерств та відомств частка власних надходжень в загальному обсязі фінансування ще вища. Так, по Державному комітету зв’язку та інформатизації вона становила 72,0 % (16,1 млн. грн.), Міністерству охорони здоров’я - 71,2 (256,5 млн. грн.), Міністерству транспорту - 68,1 (34,1 млн. грн.), Державній податковій адміністрації - 57,0 (29,7 млн. грн.), Міністерству освіти і науки - 57,5 % (1187,4 млн. грн.). По Міністерству аграрної політики вона становила 54,6 % (132,7 млн. грн.).

У третьому розділі “Напрями удосконалення фінансового забезпечення розвитку аграрної науки і вищої освіти” запропоновано заходи щодо удосконалення та диверсифікації джерел фінансового забезпечення розвитку аграрної науки і вищої освіти, методичні підходи щодо визначення плати за навчальні послуги, розглянуто фінансові відносини у науково-виробничих системах.

Ефективне використання державних коштів, що виділяються на аграрну освіту, вимагає вдосконалення системи державного замовлення на підготовку кадрів. З цією метою пропонується замінити затратний механізм виділення коштів з державного бюджету на цільовий, проводити розрахунок ціни державного замовлення за спеціальностями, обсяг потрібних коштів встановлювати виходячи з необхідної чисельності випускників конкретного спрямування та ціни державного замовлення за даною спеціальністю, матеріальне становище органу управління вищої аграрної освіти поставити в залежність від стану працевлаштування випускників.

Надання державними вузами широкого переліку платних послуг зумовлює необхідність визначення ціни на них. Тому запропоновано методичні підходи щодо визначення ціни на освітні послуги вищих аграрних навчальних закладів, що базуються на постійних та змінних витратах і включають прибуток, що забезпечує рентабельність на рівні галузей матеріального виробництва.

Витрати поділено на постійні (умовно постійні), тобто такі, що не зростають із збільшенням чисельності студентів, та змінні - такі, що зростають із її збільшенням.

До постійних (умовно постійних) витрат віднесено: придбання обладнання і предметів довгострокового користування; придбання предметів, матеріалів, обладнання, інвентарю; оплата транспортних послуг; оренда та експлуатаційні послуги; поточний ремонт обладнання, інвентарю та будівель, технічне обслуговування обладнання; послуги зв’язку; заходи з охорони праці та техніки безпеки; видатки на відрядження; оплата теплопостачання, водопостачання і водовідведення, електроенергії, природного газу; оплата

інших комунальних послуг; капітальний ремонт тощо.

До змінних витрат віднесено: заробітну плату; нарахування на неї; виплати по тимчасовій непрацездатності; придбання бланків дипломів, підручників тощо.

Ціну за навчання студентів пропонується визначатися за такою формалізованою моделлю:

де: ЗВ - змінні витрати на одного студента, грн.;

ПВ - загальна сума постійних витрат навчального закладу, грн.;

П - плановий прибуток, грн.;

N - кількість студентів, чол.

В ринкових умовах попит на підготовку фахівців і пропозиція освітніх послуг визначають їх ціну. Оскільки в кожному вузі складається своя собівартість надання освітніх послуг, то відповідно може формуватися і власна їх рентабельність. Підвищення рентабельності навчання шляхом зменшення його собівартості обмежене, а в нинішніх умовах вона ще й зростає. Це пов’язано з необхідністю підвищення заробітної плати працюючим, подорожчанням енергоносіїв, оновленням матеріальної бази, капітальним ремонтом тощо. Тому враховуючи монопольне становище окремих вузів на ринку освітніх послуг доцільно обмежити їх рентабельність на рівні галузей матеріального виробництва. Це сприятиме закріпленню професорсько -викладацьких кадрів та притоку коштів.

За останні роки частка надходжень за платні послуги у загальному обсязі видатків державних вищих навчальних закладів зросла до 55,6 %. Це означає, що існує стабільний попит юридичних і фізичних осіб на такі послуги і замовники готові платити за них власні кошти. Окрім того, функціонують приватні установи, які надають аналогічні послуги. Тобто цей вид суспільних благ, що надається бюджетними установами, може повніше забезпечуватися на ринкових засадах. У зв’язку з цим пропонується змінити статус вищих навчальних закладів, в яких обсяг власних надходжень становить понад 50 % у загальному обсязі видатків, з бюджетних установ на одержувачів бюджетних коштів. Це надасть їм можливість самостійно формувати та використовувати фінансові ресурси, відкривати поточні і депозитні рахунки в установах банків, вести фінансово-господарську діяльність на комерційних засадах, планувати прибуток.

Прискорення соціально-економічного розвитку регіонів зумовлює необхідність здійснення переходу від централізованого розподілу бюджетних коштів на освіту до децентралізованого. Здійснити це можливо двома шляхами - розподілом фінансування за статтями витрат або за напрямами підготовки спеціалістів.

Необхідно ширше залучати приватних суб’єктів підприємництва до організації та фінансування освітньої та наукової діяльності шляхом укладення прямих договорів між закладами освіти та підприємствами-замовниками, створення навчальних і наукових закладів приватної форми власності, часткового переходу державних закладів на приватні джерела фінансових ресурсів. Аргументами на користь участі приватних ресурсів у освіті є: необхідність забезпечення достатніх обсягів фінансування освіти; обмеженість фінансових ресурсів державного бюджету; надання більшої автономії освітнім закладам і можливостей отримувати додаткові доходи від своєї діяльності; зростання приватного інтересу громадян до освіти; працевлаштування значної частини випускників, що навчалися за державні кошти, в приватному секторі.

Розвиток в Україні державного кредитування здобуття вищої освіти (у 2003р. на цю мету з державного бюджету виділено 15,0 млн. грн.) є позитивним явищем в освіті, оскільки дозволяє частково компенсувати недостатню платоспроможність населення, здобути вищу освіту здібним особам, в яких відсутні для цього кошти, поліпшити фінансовий стан вищих навчальних закладів та стимулює підприємницькі структури до приватного кредитування здобуття освіти.

Спираючись на досвід країн з розвинутою ринковою економікою, слід використовувати меценатство, спонсорство, попечительство, як ще одне джерело фінансового забезпечення підготовки кадрів.

Для розвитку науки та впровадження її досягнень у виробництво необхідні інвестиції. Провідна роль у цьому належить державі. Втручання держави в інноваційну сферу має проявлятись через пряму фінансову підтримку пріоритетних напрямків наукових досліджень та непрямі методи впливу на розвиток науки шляхом прийняття законодавчих актів і застосування економічних механізмів і важелів. Узагальнена схема державного регулювання ринку інтелектуальних продуктів наведена на рис.2.

Рис. 2. Державне регулювання ринку інтелектуальних продуктів

Пряму фінансово-організаційну підтримку держава повинна зосередити у сфері фундаментальних наукових розробок. Тут вона має виступати головним замовником наукоємної продукції, висувати свої критерії оцінки нововведень.

Держава повинна взяти на себе відповідальність за розробку програми перебудови системи наукового забезпечення агропромислового виробництва. Основними її напрямами мають стати: перехід від фронтального до селективного типу науково-технічного прогресу; збереження науково-технічного потенціалу і зміцнення його творчої основи; створення незалежної позавідомчої експертизи для виділення і постійного корегування головних соціально-економічних проблем розвитку АПК і визначення шляхів їх наукового вирішення; вдосконалення структури науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт; інтеграція вітчизняної аграрної науки з світовою й ефективне освоєння зарубіжного досвіду.

Ринкова ситуація та нинішній стан економіки вимагають конструктивного регулювання відносин між науковими установами та дослідними господарствами. Здійснювати це необхідно на основі таких методологічних засад: обґрунтування розмірів та структури дослідних господарств з урахуванням оптимальних потреб науки; визначення виробничих напрямів діяльності, форм організації, економічних відносин, які б відповідали соціально-економічним інтересам науки, виробництва і колективів дослідних господарств, формуванню в системі АПК інвестиційних фондів науки. Економічні відносини між науковими колективами і членами науково-виробничого об’єднання доцільно будувати шляхом укладання договорів з обумовленням мотивації дії та відповідальності сторін.

В умовах ринку держава має значно більше уваги приділяти стимулюючій ролі податкової політики, а податкові пільги пов’язувати із прискоренням освоєння науково-технічних досягнень. Податок повинен відчутно зменшуватися в залежності від обсягу витрат на наукову розробку та освоєння нової високоефективної продукції. Необхідно прибуток дослідно-конструкторських, конструкторсько-технологічних організацій, дослідних господарств і дослідних заводів звільнити від оподаткування. Також доцільно звільнити від оподаткування ту частку витрат виробників, яка використана ними на оплату договірної тематики.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне і практичне узагальнення, а також новий підхід до вирішення наукової проблеми фінансового забезпечення розвитку аграрної науки та вищої освіти в ринкових умовах. За результатами проведеного дослідження зроблено такі висновки:

1. Запропоновано під фінансовим забезпеченням аграрних наукових установ і навчальних закладів розуміти покриття грошовими ресурсами витрат на здійснення науково-дослідних робіт, надання освітніх послуг, а також на відтворення основного капіталу.

2. Джерела фінансування аграрної науки та вищої освіти класифікова-

но за такими ознаками: видом послуг, способом формування, видом діяльності, формою власності, постійністю надходження, належністю до держави.

3. Розроблено схеми доведення затверджених та відкритих асигнувань загального фонду державного бюджету до головних розпорядників коштів і органів Держказначейства та руху коштів за умови функціонування єдиного казначейського рахунку.

4. Провідна роль держави у розвитку аграрної науки реалізується шляхом прямої фінансово-організаційної підтримки у сфері фундаментальних досліджень і через використання економічних механізмів і важелів у сфері прикладних наукових розробок.

5. Необхідно віднести всі бюджетні статті витрат на науку до захищених, що в умовах невиконання державного бюджету стане гарантією стабільного фінансування її розвитку.

6. Запропоновано шляхи удосконалення системи доведення державного замовлення на підготовку спеціалістів аграрного спрямування.

7.  Запропоновано передати відповідальність за частину витрат на вищу освіту регіональним органам управління, що дозволить точніше враховувати потреби конкретних регіональних ринків праці в спеціалістах, найбільш раціонально вирішувати проблему перепрофілювання більшої частини вищих освітніх закладів, що розташовані в крупних регіональних центрах, та призведе за рахунок цього та наявної соціальної інфраструктури до економії матеріальних та фінансових ресурсів.

8. Обґрунтовано необхідність залучення суб’єктів підприємництва до організації та фінансування освітньої та наукової діяльності, створення приватних навчальних і наукових закладів і часткового переходу державних закладів на приватні джерела фінансових ресурсів.

9. Надання державними навчальними закладами широкого переліку платних послуг, в т.ч. і вищими, зумовлює необхідність визначення ціни на них. Запропоновано методичні підходи щодо визначення ціни на освітні послуги вищих аграрних навчальних закладів, що базуються на постійних та змінних витратах і включають прибуток, що забезпечує рентабельність на рівні галузей матеріального виробництва.

10. Запропоновано змінити статус вищих навчальних закладів, в яких обсяг власних надходжень становить понад 50 відсотків у загальному обсязі видатків, з бюджетних установ на одержувачів бюджетних коштів, що надасть їм можливість самостійно формувати та використовувати фінансові ресурси, відкривати поточні і депозитні рахунки в установах банків, вести фінансово-господарську діяльність на комерційних засадах, планувати прибуток.

11. Сформовано систему показників в сфері відносин наукових установ та дослідних господарств при освоєнні наукових досягнень, що дозволяє об’єктивно оцінити діяльність підрозділів, які входять до науково-виробничого об’єднання на основі змісту внеску, його результатів, впливу на кінцевий результат.

12. Сформульовано основні напрями державної політики в освіті:

забезпечення відповідності обсягів і структури підготовки кадрів потребам агропромислового виробництва; підготовка спеціалістів на рівні вимог, які пред’являють роботодавці розвинутих країн; перегляд навчальних планів, уведення нових, перспективних курсів і дисциплін, на зразок кращих вищих навчальних закладів розвинутих країн; перехід від принципу