НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

КОТАЛЕЙЧУК СЕРГІЙ ПЕТРОВИЧ

УДК 34.023+342.7+351.766.2

ТЕОРЕТИКО–ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ

НЕПОВНОЛІТНІХ В УКРАЇНІ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЙОГО

РЕАЛІЗАЦІЇ ЯК ОДИН ІЗ ОСНОВНИХ НАПРЯМКІВ

ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ

спеціальність: 12.00.01– теорія та історія держави і права?

історія політичних і правових учень

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ–2004

Дисертацією

є рукопис

Робота виконана

в Національній академії внутрішніх справ України

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент

Лисенков Сергій Леонідович

перший проректор Академії адвокатури України

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, член–кореспондент НАН України

Сіренко Василь Федорович, народний депутат України

кандидат юридичних наук, доцент

Шмоткін Олексій Вікторович, начальник кафедри теорії і історії держави і права Національної академії СБУ

Провідна

установа Інститут законодавства Верховної Ради України

Захист відбудеться 06.05.2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої Вченої ради К.26.009.01 в Національній академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ-35, Солом’янська площа, 1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національній академії внутрішніх справ України (м. Київ-35, Солом’янська площа, 1)

Автореферат розісланий 03.04.2004 року

Учений секретар

спеціалізованої Вченої ради О.Б.Горова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Теоретико–правові аспекти захисту прав людини є однією з актуальних проблем, що розробляється сучасною юридичною наукою. В рівній мірі це стосується самої незахищеної категорії соціальних суб’єктів – неповнолітніх, які потребують особливої уваги та турботи з боку суспільства в процесі реалізації їх прав та свобод, що є чи не найголовнішою умовою їх фізичного та психічного розвитку, забезпечення їх благополуччя.

Нині проблема захисту прав неповнолітніх постає такою, що потребує вирішення як на рівні міжнародного права, так і на рівні національного права. Світова спільнота підтвердила своє бажання захистити права неповнолітніх. Результатом цього стали такі документи як Женевська декларація прав дитини (1924 р.), Декларація прав дитини (1959 р.), Декларація про захист жінок та дітей у надзвичайних обставинах та під час збройних конфліктів (1978 р.), Конвенція про права дитини (1989 р.). У багатьох країнах світу створюється та розвивається інститут захисту прав неповнолітніх, удосконалюються механізми реалізації цих прав шляхом заснування нових відомств, органів тощо. Так, останнім часом у світі набуває актуальності створення інституту омбудсмена по правам неповнолітніх, функціонують спеціалізовані суди у справах неповнолітніх. Україна на даному етапі не має аналогічних інститутів та чіткого механізму захисту та реалізації прав неповнолітніх. Правове регулювання діяльності відповідних державних органів в сфері забезпечення прав неповнолітніх переважно носить загальний, а не конкретизований характер, як це є в багатьох демократичних країнах світу. Тому на сучасному етапі неабиякої актуальності набуває дослідження проблем закріплення відповідних прав, свобод і обов’язків неповнолітніх та особливостей притягнення їх до юридичної відповідальності, визначення ролі та повноважень органів та посадових осіб в сфері забезпечення правового статусу неповнолітніх.

Потреба дослідження даної проблеми має двоаспектний характер. Вона зумовлюється як теоретичними, так і практичними причинами. Теоретичне значення полягає у дослідженні основних категорій і положень правового статусу неповнолітніх, закріпленого у законодавстві як України, так й інших держав, а практичний інтерес зумовлений потребами удосконалення діяльності відповідних державних і правоохоронних органів та структур щодо забезпечення прав неповнолітніх.

На теоретичному рівні загальні проблеми забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, а також їх захист та охорона, діяльності міліції щодо їх захисту досліджувались у працях таких вчених, як В.Б.Авер’янов, Л.Д.Воєводін, Н.Б.Воронов, В.М.Горшенєв, В.Н.Денисов, О.О.Кутафін, В.В.Лазарєв, М.Н.Марченко, О.О.Мережко, Є.В.Назаренко, А.Ю.Олійник, В.Ф.Опришко, Т.Н.Радько, Л.М.Розін, Л.П.Самофалов, Є.М.Старостяк, А.П.Таранов, Є.В.Тихонова, І.Б.Усенко, В.Є.Чиркін, Ю.С.Шемшученко, Л.П.Юзьков, Л.С.Явич та інших.

Але на сьогодні ці наукові напрацювання потребують наукового переосмислення в контексті демократизації суспільства та сучасних ринкових реформ.

Проблемам правового статусу людини та громадянина, зокрема, неповнолітніх, а також його забезпечення державними та правоохоронними органами присвячено праці багатьох вчених, які є представниками як вітчизняної так і зарубіжної науки, таких як С.С.Алексєєв, М.В.Вітрук, Б.М.Габрічидзе, В.І. Євінтов, Р.А. Калюжний, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, В.В.Копєйчиков, Х. Лаутерпахт, С.Л. Лисенков, О.А.Лукашова, М.І.Матузов, В.С.Нерсесянц, М.П.Орзіх, П.М.Рабінович, Л.М.Розін, В.Ф.Сіренко, О.Ф.Скакун, Ю.М.Тодика, К.Б.Толкачов, І.А.Тимченко, А.Г.Хабібуліна, М.В.Цвік, В.М.Шаповал, О.В.Шмоткін, Н.В.Шость та ін.

Слід зазначити, що у вітчизняній юриспруденції монографічні дослідження, присвячені саме загальнотеоретичним аспектам нормативної регламентації правового статусу неповнолітніх, в тому числі діяльності державних органів та інших структур, а дослідження щодо забезпечення їх прав, свобод і обов’язків наразі відсутні. Такі дослідження мають бути складовою формування загальної теорії держави та права. Захистити неповнолітніх, зберегти свій генофонд для майбутнього України обов’язок держави, суспільства. У зв’язку з цим питання статусу неповнолітніх набувають актуальності у сфері правових досліджень, а також гостро постають в процесі діяльності багатьох державних та недержавних установ.

Незважаючи на існування системи актів національного законодавства з питань захисту неповнолітніх, а також комплексу актів міжнародного права, залишаються невирішеними цілий ряд проблем, пов’язаних з достатнім рівнем життя неповнолітніх, їх вихованням, навчанням, використанням інших соціальних благ. При цьому окремим блоком для дослідження є питання реалізації статусних обов’язків неповнолітніми та особливості притягнення їх до юридичної відповідальності. В цілому, всі ці питання об’єднуються загальною проблематикою статусу неповнолітніх та забезпеченням його реалізації, зокрема органами міліції України та іншими уповноваженими на те органам. Науково-теоретичний та практико-прикладний аналіз шляхів та методів забезпечення прав та свобод неповнолітніх відповідними органами держави та інституціями громадянського суспільства, принципів їх діяльності, на сьогодні в юридичній літературі представлений не в достатньому обсязі. В Україні відсутній чіткий механізм захисту порушених прав неповнолітніх, розподіл повноважень та функцій між правозахисними структурами в сфері забезпечення прав неповнолітніх, не розроблено доступних шляхів охорони та реалізації неповнолітніми своїх прав та свобод, не використовується позитивний досвід інших держав. Зазначені проблеми обумовили актуальність та вибір тематики правового статусу неповнолітніх в якості напрямку дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема і зміст дисертаційного дослідження обрана у відповідності з перспективним планом науково-дослідницької роботи Національної академії внутрішніх справ України ”Комплексної програми вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на 1999-2005 рр.”, відповідно до програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001–2005 рр.(Рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 року № КМ/1).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення особливостей змісту правового статусу неповнолітніх, напрямків його розвитку, шляхів удосконалення діяльності міліції по забезпеченню прав, свобод і обов’язків неповнолітніх.

Відповідно до зазначеної мети, у дисертації зроблено спробу розв’язання наступних завдань:

– встановити особливості правового статусу неповнолітніх через призму основних прав людини та громадянина;

– окреслити коло чинників, які визначають зміст прав неповнолітніх, здійснити класифікацію прав та обов’язків неповнолітніх;

– охарактеризувати обов’язки неповнолітніх та особливості притягнення їх до юридичної відповідальності;

– проаналізувати нормативну базу України відносно закріплення правового статусу неповнолітніх і компетенції відповідних органів міліції щодо його забезпечення;

– дослідити теоретико–правові засади діяльності органів міліції, інших правоохоронних органів по гарантуванню прав і свобод неповнолітніх;

– здійснити порівняльний аналіз функціонування механізму захисту прав неповнолітніх, шляхом співставлення правової практики діяльності відповідних державних структур сучасних країн світу;

– на підставі вивчення та узагальнення позитивного досвіду зарубіжних країн, запропонувати шляхи удосконалення механізму захисту прав неповнолітніх в Україні;

– з метою реалізації практико-прикладної функції дослідження, підготувати пропозиції щодо вдосконалення законодавчої бази в сфері забезпечення прав неповнолітніх.

Об’єктом дослідження виступають правовий статус неповнолітніх та діяльність міліції України, що пов’язана із забезпеченням реалізації вказаного статусу.

Предметом дослідження виступають зміст елементів правового статусу, а також правове регулювання діяльності органів міліції, окремих її структурних підрозділів, інших державних органів та структур в сфері забезпечення правового статусу неповнолітніх.

Методологічною основою є комплекс філософських, загально–наукових, приватно–наукових та спеціальних методів: аналізу та синтезу, індукції та дедукції, узагальнення, моделювання, абстрагування тощо. У процесі розроблення проблеми використовувалися різноманітні методи наукового пізнання, серед яких слід назвати такі як:

– діалектичний (використовувався при формулюванні вихідних понять, що стосуються предмета дослідження);

– історико-правовий (використовувався при дослідженні розвитку та становлення основних прав людини і неповнолітніх);

– порівняльний (використовувався, зокрема, при дослідженні іноземного правового досвіду);

– формально-логічний (його використання дозволило отримати нове юридичне знання про тенденції та найважливіші аспекти реалізації прав неповнолітніх);

– структурний (використовувався при вивченні побудови механізмів реалізації правового статусу);

– статистичний (при визначенні основних показників в сфері забезпечення прав неповнолітніх).

Науковий пошук базувався на принципах об’єктивності, плюралізму, конкретності, істинності, які і забезпечили обґрунтованість висновків. Теоретичною базою дисертаційного дослідження виступали монографії, підручники, статті; нормативною базою–Конституція України, чинне законодавство, нормативно-правові договори ратифіковані Україною, що сприяють соціальному захисту неповнолітніх. Висновки та положення, які містяться у дисертації, спираються на сучасні досягнення загальної теорії держави та права, конституційного права, на здобутки інших юридичних наук, а також на результат аналізу державно-правової практики України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дана робота є одним з перших в Україні комплексним, монографічним дослідженням, присвяченим теоретичним проблемам правового статусу неповнолітніх та його забезпечення міліцією.

Цю новизну конкретизують наступні положення та висновки, що виносяться на захист:

1) вперше обґрунтовано положення про права неповнолітніх як невід’ємної складової предмету теорії прав людини?

2) запропоновані додаткові класифікація та авторське визначення змісту основних прав, свобод та обов’язків неповнолітніх, як суб’єктів права.

3) теоретично обґрунтовані особливості притягнення неповнолітнього, як спеціального суб’єкта права (вік, обсяг дієздатності, гранична межа кримінальної відповідальності, наявність майна чи доходів у неповнолітнього тощо), до юридичної відповідальності ?

4) розвинуто теоретико-правове обґрунтування положення про діяльність кримінальної міліції та соціальних служб у справах неповнолітніх як частини юридичних гарантій по реалізації особистих конституційних прав і свобод громадян, зокрема, неповнолітніх;

5) запропоновані шляхи удосконалення механізму забезпечення прав неповнолітніх в Україні, серед яких: встановлення посади омбудсмена по правам неповнолітніх, налагодження ”гарячої лінії” по інформуванню щодо неповнолітніх, які знаходяться в несприятливих умовах і чиї права грубо порушуються; створення відповідних органів – ”культурних посередників” для налагодження контактів з неповнолітніми, схильними до вчинення правопорушень; створення ювенальних судів; посилення у навчально-виховних закладах індивідуалізації виховного процесу, з використанням соціально-психологічної діагностики, тощо;

6) запропоновано на підставі аналізу діяльності спеціально–освітніх закладів та виховних і виправних установ передати школи соціальної реабілітації у відання органів, що здійснюють контроль за виконанням покарання, враховуючи різні завдання, методи, форми і цілі діяльності вказаних закладів та установ;

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає, в тому, що окремі положення дисертації можуть бути враховані в процесі вдосконалення законодавства України, що регламентує діяльність міліції в сфері забезпечення реалізації правового статусу неповнолітніх, а також в процесі відомчої нормотворчості МВС України. По-друге вони надають можливість на концептуальному рівні визначити положення щодо покращання форм і методів роботи міліції.. По-третє, пропонують шляхи усунення причин порушення прав та свобод неповнолітніх. Крім того, окремі висновки та пропозиції, що містяться у дисертації можуть бути використані при викладанні навчального курсу з теорії держави та права, зокрема, тем: ”Правовий статус особи ”, ”Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні реалізації прав і свобод особи, людини та громадянина”, а також таких навчальних дисциплін як:” Конституційне право”, ”Державне право зарубіжних країн”, ”Адміністративна діяльність”.

Апробація результатів дослідження. Теоретичні положення, висновки, пропозиції в рамках досліджуваної теми знайшли своє відображення в опублікованих автором трьох наукових публікаціях. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри теорії держави та права Національної академії внутрішніх справ України, а також доповідались на IX Щорічній науковій конференції Національного університету ”Києво-Могилянська Академія” 27-31 січня 2003р.; на науково-практичній конференції ”Актуальні проблеми профілактики злочинності та правопорушень серед неповнолітніх” Львівського інституту внутрішніх справ 22-23 листопада 2002 р.

Публікації. Основні теоретичні положення і наукові висновки викладено у трьох статтях у фахових виданнях.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження, логікою викладення вивчених матеріалів і джерел. Дисертація складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Зміст роботи викладено на 214 сторінках друкованого тексту, який доповнюють назви використаної літератури на 21 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовані актуальність проблеми правового захисту неповнолітніх, сформульовано об’єкт, предмет, мету та завдання, основні методи дослідження, визначено його наукову новизну та практичну значущість, розкрито зв’язок роботи з відповідними темами, надано інформацію про апробацію.

Розділ 1. ”Правовий статус неповнолітніх в системі основних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина (теоретико-правовий аспект)” складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 1.1. ”Концептуальні засади основних прав і свобод людини та громадянина” присвячений аналізу сутності та розуміння прав людини взагалі, їх основних принципів. У ньому відображено вихідні ідеї видатних мислителів минулого та сучасності, розглянуто основні концепції прав людини. Зазначається, що ідею свободи, рівності та невід’ємності природних прав людини представляла ліберальна концепція прав людини. Важливим поштовхом в розвитку прав людини у ХХ ст. стала Декларація Організації Об’єднаних Націй, в якій 26 держав виразили своє тверде переконання в тому, ”що повна перемога над ворогами є дуже важливою для захисту життя, свободи, незалежності та релігійної свободи, а також для забезпечення прав людини і справедливості як на власній території, так і на інших територіях”. Поняття прав людини значно збагатилося і було детально розроблене з прийняттям Загальної декларації прав людини 1948 року, Європейської конвенції про захист прав і основних свобод 1950 року, Міжнародних пактів 1966 року та інших міжнародних актів в галузі прав людини.

З прийняттям Україною у 1996 році Конституції було втілено в життя нову концепцію взаємовідносин української держави і особи з пріоритетом особи, аналіз якої дозволив автору виділити відповідні принципи правового статусу особи, що визначають конституційну концепцію прав і свобод людини – це рівність конституційних прав і свобод людини і громадянина, їх гарантованість, невід’ємність. Аналізуючи різноманітні наукові підходи до поняття ”правовий статус”, дисертант зазначає, що зміст правового статусу особи складають: його права і свободи – тобто можливості діяти певним чином для задоволення своїх потреб; обов’язки і юридична відповідальність за їх невиконання чи порушення; гарантії забезпечення прав і свобод людини.

Підрозділ 1.2. ”Права і свободи неповнолітніх у системі прав і свобод громадян в Україні” присвячений теоретичному аналізу приписів національних та міжнародних нормативно–правових актів. Зокрема, на основі положень Загальної декларації прав людини, Конвенції про права дитини, Конституції України 1996 року, Закону України ”Про охорону дитинства” та інших нормативно-правових актів досліджено особливості прав неповнолітніх, проведено їх класифікацію та розкрито їх зміст. Так, на думку дисертанта, до особистих прав неповнолітніх слід віднести право на життя? право на захист від усіх форм насильства ? право на повагу честі і гідності? право на свободу слова, світогляду та віросповідання? право на ім’я і набуття громадянства? право на невтручання в особисте життя, сімейне життя. Економічні права неповнолітніх складають право на власність, право на зайняття підприємницькою діяльністю? право на працю? право на користування об’єктами публічної (суспільної) власності, право соціального забезпечення. До категорії культурних прав неповнолітніх, виходячи із змісту національного законодавства ми відносимо право на вільний розвиток особистості, право на свободу об’єднання у громадські організації (участь у культурному і творчому житті), право на освіту. Щодо місця прав неповнолітніх в категорії основних політичних прав людини, то автор схиляється до думки, що, оскільки права людини – це її певні можливості, то неповнолітні не можуть бути наділені політичними правами – вони не мають можливості до виповнення ними повноліття брати участь у виборах, бути обраними до органів державної влади, об’єднуватися в політичні партії, громадські об’єднання.

Дисертант вважає, що законодавство про інформацію та рекламу має обмежити поширення та рекламування певної продукції (спиртні напої, тютюнові вироби, журнали порнографічного характеру, відеокасети аналогічного змісту тощо) відповідними, конкретно визначеними місцями, куди не буде вільного доступу для неповнолітніх. Аналізуючи економічні права неповнолітніх, автор визначає певні їх особливості, які пов’язані з віковими критеріями неповнолітніх, від яких залежить можливість використання їх певних прав.

В даному підрозділі приділено увагу такому негативному соціальному явищу у суспільстві, як соціальне сирітство. Досліджено причини даного явища, які можна розподілити на соціально-економічні, морально-етичні, психолого-педагогічні. Вказується на можливі шляхи їх запобігання. Виходячи з викладеного автор визначає, що права неповнолітніх є складовою частиною прав людини.

Права неповнолітніх – це комплекс прав і свобод, який характеризує правовий статус неповнолітніх з урахуванням особливостей розвитку людини до досягнення нею віку повноліття.

У підрозділі 1.3. ”Основні обов’язки та особливості притягнення неповнолітніх до юридичної відповідальності” висвітлено природу категорій ”обов'язок” та ”відповідальність”, розкрито основні обов’язки та особливості притягнення неповнолітніх до юридичної відповідальності. У розумінні правового положення право і обов’язок складають єдине ціле. Першочерговою умовою реалізації і дотримання прав є виконання обов’язків суб’єктами права. Дисертант зауважує, що в Декларації про права людини і відповідних конвенціях сформульовані, перш за все, права індивідів, а також обов’язки держави і суспільства. Однак майже не згадуються обов’язки громадян тим більше – неповнолітніх, по відношенню до держави. Лише в ст. 29 Загальної декларації прав людини говориться, що ”людина має обов’язки перед суспільством, лише в якому можливий вільний і повний розвиток особистості”. Аналізуючи різноманітні підходи до визначення поняття ”обов’язок”, зазначається, що обов’язок має не лише активну сторону – виконання, але й пасивну – утримання від вчинення протиправних дій і пропонує охарактеризувати обов’язок як такий, що: визначає міру необхідної поведінки індивіда у формі утримання чи виконання; обумовлений потребами існування і розвитку суб’єктів права; є способом (гарантом) забезпечення прав особистості; має конкретну форму виразу правової відповідальності.

В системі основних конституційних обов’язків дисертант вказує на особливості виконання неповнолітніми таких обов’язків, як захист Вітчизни, обов’язок піклування про дітей, обов’язок сплати податків і зборів.

У даному підрозділі визначаються наслідки недотримання або порушення неповнолітніми своїх обов’язків, такі як покладання на них відповідальності, а також мета даних заходів, яка полягає, передусім, у розвитку правосвідомості неповнолітніх, розумінні протиправності своїх вчинків та їх негативних наслідків, а також усвідомленні необхідності особисто відповідати за них та усувати ці негативні наслідки. Особливістю відповідальності осіб, що не досягли вісімнадцяти років, є належна їм деліктоздатність. Пропонується класифікація юридичних обов’язків і проводиться аналіз особливостей відповідальності осіб, що не досягли вісімнадцятирічного віку.

Розділ 2 ”Проблеми забезпечення реалізації правового статусу неповнолітніх в сфері діяльності міліції, інших правоохоронних органів ” містить три підрозділи.

У Підрозділ 2.1. ”Теоретико-правові засади діяльності міліції, інших правоохоронних органів по забезпеченню реалізації правового статусу неповнолітніх” дається характеристика діяльності міліції, інших правоохоронних органів, визначається поняття ”правоохоронних органів”. У широкому розумінні поняття ”правоохоронні органи” охоплює усіх суб’єктів правоохоронної діяльності які покликані захищати або сприяти захисту прав та законних інтересів осіб. У сфері захисту прав неповнолітніх такими органами є також спеціальні загально-освітні школи та професійні училища соціальної реабілітації неповнолітніх, центри медико–соціальної реабілітації неповнолітніх, органи і служби у справах неповнолітніх, судові вихователі та інші органи та посадові особи, на яких покладено завдання по забезпеченню прав неповнолітніх і їх захисту.

Проведено теоретичний аналіз функцій держави, які реалізуються у цій сфері у формах: а) правореалізаційній; б) правоохоронній. Підкреслюється, що чинне законодавство не містить визначення таких понять як ”правоохоронні функції” і ”правозастосовчі функції”, і одночасно немає жодного державного органу, який би у своїй діяльності не застосовував би правові норми, тобто не виконував правозастосовчих функцій. Аналіз завдань і функцій, що виконуються різними підрозділами системи МВС України, свідчить, що в діяльності органів внутрішніх справ питання забезпечення, реалізації, охорони та захисту прав, свобод та законних інтересів громадян займають особливе місце. Особлива відповідальність у забезпеченні реалізації, охорони та захисту прав і законних інтересів неповнолітніх покладена на органи попереднього слідства та органи виконання покарань у випадку притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності, застосування до них заходів виховного характеру, тощо.

Досліджуються різноманітні форми діяльності органів міліції в сфері захисту прав неповнолітніх. Особливого значення набуває виховна форма, яка допомагає створити необхідні умови для підвищення рівня правосвідомості неповнолітніх. При цьому слід враховувати рівень розумового розвитку дитини, її психічний стан, умови життя та виховання у сім’ї.

Міліція має досить широкі можливості впливу на неповнолітніх, оскільки її діяльність включає в себе правозастосовчу, організаційну, виховну, інформаційно-консультативну роботу, тому можна передбачити, що у подальшому профілактично-виховні форми діяльності стосовно даної категорії осіб будуть використовуватись більш активно.

Підрозділ 2.2. ”Нормативне регулювання діяльності міліції України по забезпеченню реалізації правового статусу неповнолітніх”. Уданому підрозділі проведено аналіз теоретичних положень нормативно-правових актів, що регулюють діяльність та компетенцію органів міліції по забезпеченню реалізації правового статусу неповнолітніх, та інших органів, наділених відповідними повноваженнями. Зауважується, що якщо діяльність системи правоохоронних органів у сфері захисту прав неповнолітніх передбачає правову, соціальну та іншу допомогу і захист неповнолітніх та сім’ям з неповнолітніми, то діяльність у даній сфері такого органу як міліція, має на меті запобігання злочинності серед неповнолітніх. Сприяти ж поліпшенню умов сімейного виховання неповнолітніх покликані профілактичні заходи держави двох рівнів: а) загальносоціального, які безпосередньо не спрямовані на запобігання злочинності, однак їх профілактичне значення велике; б) спеціально–кримінологічного, які спрямовані на усунення причин та умов виникнення злочинності серед неповнолітніх.

Правові основи діяльності органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку визначаються Законом України ”Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”. Цей нормативно–правовий акт встановив широке коло суб’єктів, діяльність яких спрямована, передусім, на запобігання злочинності серед неповнолітніх. Проводити роботу по профілактиці злочинності серед неповнолітніх, покращанню умов сімейного виховання покликана також кримінальна міліція у справах неповнолітніх, яка працює в основному з аморальними сім’ями, що потребують комплексного впливу на них усіх суб’єктів профілактики. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх є складовою частиною кримінальної міліції органів внутрішніх справ і створюється на правах самостійного підрозділу.

На думку дисертанта доцільно звузити напрямки діяльності кримінальної міліції у справах неповнолітніх, з метою забезпечення ефективності її роботи.

Також пропонується доповнити пункт 3 Положення про кримінальну міліцію у справах неповнолітніх та викласти останню його частину у такій редакції: “надає у необхідних випадках психологічну допомогу підліткам, які вчинили правопорушення або які стали жертвою протиправних посягань з боку інших осіб”.Зокрема, застосування примусових заходів виховного характеру правоохоронними органами щодо неповнолітніх правопорушників не можливі без діяльності відповідних установ, які безпосередньо створюють умови та застосовують методи такого виховання. Такими закладами є загальноосвітні школи соціальної реабілітації.

Зазначені вище освітні заклади разом з відповідними структурними підрозділами правоохоронних органів вживають заходів щодо: попередження правопорушень серед неповнолітніх; забезпечення належних умов їх виховання та розвитку; підвищення рівня правового виховання та правової культури; створення умов для соціального захисту неповнолітніх.

В Україні досить необхідним на наш погляд є створення спеціальних судів у справах неповнолітніх, або ж у складі загальних судів запровадити посаду судді у справах неповнолітніх.

Підрозділ 2.3. ”Основні напрямки удосконалення системи забезпечення правового статусу неповнолітніх в Україні” характеризує іноземний досвід захисту прав неповнолітніх, висвітлено позитивні та негативні риси. Відзначається, що існуюча в країні система органів та посадових осіб по забезпеченню реалізації прав неповнолітніх здебільшого має вигляд складових частин (підрозділів та структур) відповідних органів і не являє собою особливого механізму, наділеного автономією, яким має бути. Автор проводить аналіз інституту омбудсмена, етапи його становлення та розвитку. При цьому зауважується, що хоча традиційно омбудсмени – уповноважені по всьому спектру прав людини –вони, як правило, не займаються справами неповнолітніх.

Дисертант зазначає, що на сьогодні очевидним недоліком діяльності нашої держави в сфері захисту прав неповнолітніх є відсутність спеціального уповноваженого з прав неповнолітніх, який повинен домагатися більш справедливого відношення до дітей, допомагаючи їм користуватися законодавчо закріпленими правами. Далі у тексті показані основні моделі відомства омбудсмена та надано коротку характеристику основних принципів діяльності ювенальних судів (або судів у справах неповнолітніх) різноманітних країн світу (Франції, Ізраїля, Канади та ін.). Пропонуючи запровадження ювенальної юстиції в Україні, автор пропонує ряд принципів щодо їхньої діяльності: обізнаність неповнолітніх щодо своїх прав і свобод; безкоштовне користування правовою допомогою у суді; виявлення причин, що сприяли вчиненню правопорушення неповнолітнім або порушення його прав; відношення до неповнолітнього як до особливо чутливої категорії людей; прояв турботи і поваги; звільнення неповнолітнього від будь-якої форми тиску з боку будь-кого (навіть батьків); принцип справедливості, гуманізму, максимального врахування інтересів неповнолітньої особи при винесенні вироку чи постановленні рішення.

У висновках, які завершують роботу, сформульовано головні результати дослідження, підкреслено теоретичне та практичне значення розробленої теми.

1. Права людини мають універсальний та динамічний характер. Вони мають природну основу і є невід’ємними для кожного індивіда.

Законодавчо закріплене правове положення людини своєю основою має саме природно-правову концепцію. Орієнтирами у взаємовідносинах держави і людини визначаються свобода, рівність, верховенство права, універсальність прав людини. Права людини – це певні можливості особи діяти відповідним чином залежно від рівня розвитку суспільства, які направлені передусім на розвиток своєї особистості, задоволення своїх потреб та інтересів.

Зміст правового статусу особи складають:

а) її права і свободи; б) обов’язки і відповідальність за їх невиконання чи порушення; в) гарантії забезпечення прав і свобод людини.

2. Аналізуючи зміст норм Конвенції про права дитини, Конституції України, Закону України ”Про охорону дитинства” та інших нормативних актів, дисертант виділяє такі основні права неповнолітніх в Україні, як особисті (фізичні) права (право на життя ( право бути народженою, право на виживання, право на захист матері у період вагітності), право на охорону здоров’я, право на захист від усіх форм насильства ( право не бути втягненим у злочинну діяльність, право на неучасть у збройних конфліктах, право на захист від викрадання чи торгівлі), право на повагу честі і гідності, право на свободу слова, світогляду та віросповідання( право на захист від залучення до екстриміських релігійних психокультових сект), право на ім’я і набуття громадянства, право на свободу, на невтручання в особисте, сімейне життя; економічні права неповнолітніх (право на власність(бути засновниками юридичних осіб), право на зайняття підприємницькою діяльністю, право на працю, право на користування об’єктами публічної (суспільної) власності, право соціального забезпечення; культурні права (право на вільний розвиток своєї особистості, право на свободу об’єднання у громадські організації (участь у культурному і творчому житті), право на освіту).

3. Виходячи із законодавства України, автор у даному дослідженні вказує на такі категорії неповнолітніх, що потребують особливої турботи з боку держави:

а) сироти, позбавлені батьківського піклування, безпритульні;

б) інваліди та, з вадами розумового або фізичного розвитку;

в) постраждалі внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф;

г) уражені ВІЛ-інфекцією, хворі на інші невиліковні та тяжкі хвороби;

д) біженці;

е) так звані ”важкі неповнолітні”.

4. Досліджуючи обов’язки та особливості притягнення неповнолітніх до юридичної відповідальності, дисертант охарактеризував обов’язок як такий, що: визначає міру необхідної поведінки індивіда у формі утримання чи виконання; обумовлений потребами існування і розвитку суб’єктів права; є способом (гарантом) забезпечення прав особистості; має конкретну форму виразу правової відповідальності.

Запропонована позиція у розумінні юридичного обов’язку визначає його як гарант здійснення прав. Гарантом є також міра відповідальності, що встановлюється за втілення принципу її невідворотності. Саме тому категорії ”обов’язок” та ”відповідальність” є парними з позиції їх теоретичного осмислення.

Особливістю відповідальності неповнолітніх є: факт їх неповноліття, що виступає пом’якшуючою обставиною при будь-якому виді відповідальності; наявність спеціальних норм, що визначають види примусових заходів щодо неповнолітніх; обсяг деліктоздатності, що, за певних обставин, виключає відповідальність.

5. Діяльність органів міліції дисертант оцінює як частину юридичних гарантій здійснення суб’єктивних прав і свобод неповнолітніх через те, що вона, у відповідності з правовими приписами, покликана сприяти неповнолітньому скористатися наданими йому можливостями діяти саме певним способом. Аналіз законодавства дозволяє визначити основні напрямки діяльності органів міліції щодо забезпечення реалізації, охорони та захисту основних прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх; захист та непорушність права на життя, здоров’я, інших їх прав, незалежно від віку, статі, майнового стану, національності, расової належності, мови та ін.; безпосередня охорона прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх від неправомірних посягань з боку батьків, держави, різноманітних органів та громадян; забезпечення необхідних умов реалізації неповнолітніми наданих законодавством прав, свобод та законних інтересів; проведення необхідних заходів по виявленню та усуненню можливих передумов порушення прав і свобод неповнолітніх, а також самими неповнолітніми.

6. Законодавче регулювання діяльності міліції, її структурних підрозділів, та їх співпраці з іншими органами та установами соціального призначення в сфері прав неповнолітніх перебуває на недостатньо належному рівні, що обумовлено: відсутністю чіткого розподілу повноважень контролюючих органів; відсутністю чіткого розмежування підстав застосування до неповнолітнього того чи іншого заходу впливу чи покарання, відсутністю системи моніторингу додержання чинного законодавства в сфері охорони прав неповнолітніх, значним розривом між політико–правовими деклараціями і реальними політико–економічними можливостями.

7. Існуюча в країні система органів та посадових осіб по забезпеченню реалізації прав, свобод та обов’язків неповнолітніх в усіх сферах ще не має чіткої структури та ієрархічності. В результаті не створено єдиної системи соціальних послуг і не складається цільного уявлення про те, яка ж від них реальна користь для зазначеної категорії суб’єктів права. Значне місце в цьому належить правовим механізмам захисту прав і свобод людини, в тому числі інституту омбудсмена – уповноваженого з прав людини. Розглядаючи різноманітні варіанти створення і діяльності відомств омбудсменів в різних країнах з метою запозичення позитивного іноземного досвіду, на нашу думку, для України найбільш вдалою виявляється модель створення інституту омбудсмена з прав неповнолітніх в рамках законодавства про охорону дитинства. Це, на думку дисертанта, пов’язано з тим, що:

– в Україні існує величезна кількість нормативно–правових актів в сфері захисту особистих, соціальних, економічних, культурних та інших прав неповнолітніх, контроль за якими покладено на різноманітні державні органи;

– відсутня система, яка б надала можливість в особі єдиного органу або посадової особи звітувати про стан дотримання прав неповнолітніх в усіх сферах;

– такий орган має бути відносно незалежним від політичного втручання;

– заснування відомства омбудсмена з прав неповнолітніх за даною моделлю передбачає можливість створення системи представництв омбудсменів на місцях, яким будуть делеговані відповідні повноваження щодо надання необхідної допомоги неповнолітнім.

Окрім того, це також викликає необхідність розбудови соціальних служб, а також некримінальних підрозділів міліції за зарубіжними моделями (наприклад, США), які б підтримували неповнолітніх, а також займалися профілактичною діяльністю. Важливе місце в цій роботі належить підготовці кадрів: юристів, суддів, прокурорів, співробітників міліції; педіатрів, психологів та психіатрів; соціальних працівників, зорієнтованих на проблему захисту неповнолітніх від усіх форм насильства, формуванню в них навичок та вмінь своєчасної комплексної допомоги нужденним неповнолітнім та їх батькам.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Коталейчук С.П. Теоретико–правові засади діяльності правоохоронних органів щодо гарантування прав і свобод неповнолітніх // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № . – С. 75–78.

2. Коталейчук С.П. Особливості нормативного регулювання діяльності міліції України щодо забезпечення реалізації правового статусу неповнолітніх // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2003. – № . – С. 120–129.

3. Коталейчук С.П. Деякі проблеми правової захищеності неповнолітніх в Україні // Науковий вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2003. – № . – С. 182–189.

АНОТАЦІЇ

Коталейчук С.П. Теоретико-правові проблеми правового статусу неповнолітніх в Україні та забезпечення його реалізації як один із основних напрямків діяльності міліції. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню місця правового статусу неповнолітніх в системі основних прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, діяльності міліції та інших державних установ і організацій по забезпеченню та гарантуванню прав неповнолітніх в Україні. Через призму основних прав і свобод людини та на підставі аналізу національного законодавства проведено класифікацію основних прав неповнолітніх в Україні, виявлено їх особливі риси. Подано характеристику основних обов’язків неповнолітніх та визначено особливості притягнення їх до юридичної відповідальності. На підставі аналізу національного законодавства визначено основні напрямки діяльності міліції в сфері гарантування та забезпечення прав неповнолітніх. Досліджено іноземний правовий досвід в галузі захисту прав неповнолітніх та запропоновано ряд висновків, що торкаються механізму їх здійснення.

Ключові слова: права людини, правовий статус, неповнолітні, сім’я, соціальна реабілітація, міліція, служби у справах неповнолітніх, омбудсмен.

Коталейчук С.П. Теоретико-правовые проблемы правового статуса несовершеннолетних в Украине и обеспечение его реализации как одно из основных направлений деятельности милиции. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2004.

Диссертация посвящена исследованию места правового статуса несовершеннолетних в системе основных прав, свобод и обязанностей человека и гражданина, деятельности милиции и других государственных организаций по обеспечению и гарантированию прав несовершеннолетних в Украине.

Проведено исследование понятий ”правовой статус личности”, ”права человека”, исследовано природу и содержание данной юридической категории. Через призму основных прав и свобод человека и на основании национального законодательства, а также ратифицированных нормативно-правовых актов, проведена классификация основных прав несовершеннолетних в Украине. Исследованы понятие и структура юридической обязанности, приведена характеристика основных обязанностей несовершеннолетних, выделены особенности привлечения их к юридической ответственности. В частности, указывается, что особенностью их ответственности являются: факт их несовершеннолетия, который выступает обстоятельством, смягчающим ответственность; наличие специальных норм, которые определяют виды принудительных мероприятий относительно несовершеннолетних; пределы деликтоспособности, которые при определенных условиях, исключают ответственность. На основании анализа национального законодательства определены основные направления деятельности милиции в области гарантирования и обеспечения прав несовершеннолетних. Это защита права на жизнь, здоровье, других прав, свобод и законных интересов несовершеннолетних не зависимо от пола, имущественного положения, национальности и пр.; непосредственная охрана прав, свобод и законных интересов несовершеннолетних от неправомерных действий родителей, государства, каких-либо организаций, граждан; проведение необходимых мероприятий по выявлению и пресечению возможных предпосылок нарушения прав и свобод несовершеннолетних, а также самими несовершеннолетними и пр. Деятельность милиции автор оценивает как часть юридических гарантий осуществления субъективных прав и свобод несовершеннолетних в силу того, что она в соответствии с правовыми предписаниями призвана способствовать несовершеннолетним воспользоваться предоставленными им возможностями действовать определенным образом.

Приведена характеристика деятельности других государственных учреждений и организаций, социальных служб по защите прав несовершеннолетних, их сотрудничество с органами милиции, указаны общие черты в их деятельности. Исследован зарубежный правовой опыт в области прав несовершеннолетних, предложено ряд выводов относительно механизма их осуществления. Указывается, что особенное значение следует уделить институту омбудсмена, уполномоченного по правам несовершеннолетних.

Ключевые слова: права человека, правовой статус, несовершеннолетние, семья, социальная реабилитация, милиция, службы по делам несовершеннолетних, ювенальная юстиция, омбудсмен.

Kotaleychuk S. Theoretical and Legal Problems of Legal Status of Juveniles in Ukraine and Providing its Realization as One of the Main Directions of Militia Activity. – Manuscript.

Dissertation for Candidate Degree of law science by specialty 12.00.01 – Theory and History of State and Law; History of Political and Law Studies. – National Academy of Interior of Ukraine, Kyiv, 2004.

The dissertation deals with investigation of legal status of juveniles in the system of fundamental rights, freedoms and duties of the person and the citizen, and with investigation of activity of militia and other state authorities and organizations on providing and guaranteeing juveniles rights in Ukraine. Rights of the juveniles in Ukraine are being classified through fundamental human rights and freedoms on the basis of analysis of national legislation. Specific features of