КАЗАНЦЕВА Тетяна Євгенівна

УДК 72.01:7.017.4 (477.83)

типи фактур в архітектурі Львова
1870-х – 1930-х рр. та принципи
їх сучасного збереження

Спеціальність 18.00.01 – Теорія архітектури, реставрація пам’яток

архітектури

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата архітектури

Львів – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національному університеті “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат архітектури, професор
Черкес Богдан Степанович, директор
Інституту архітектури Національного

університету “Львівська політехніка”

Офіційні опоненти: доктор архітектури, професор
Проскуряков Віктор Іванович, завідуючий

кафедрою дизайну архітектурного середовища

Національного університету

“Львівська політехніка”, м. Львів

кандидат архітектури, професор
Прибєга Леонід Володимирович, проректор
Національної Академії образотворчого

мистецтва і архітектури, м. Київ

Провідна установа: Харківський державний технічний університет

будівництва і архітектури
Міністерства освіти та науки України,

м. Харків

Захист відбудеться 1 квітня 2004 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .052.11 у Національному університеті “Львівська політехніка” (79013, Львів, вул. С. Бандери, , ауд. головного корпусу).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету “Львівська політехніка” (79013, Львів, вул. Профе-сорська, ).

Автореферат розісланий 27 лютого 2004 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат архітектури, професор Петришин Г.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

На межі ХІХ-ХХ ст. фактура стала першорядним засобом архітектурної виразності. У цей період у Львові фактурами тиньку та каменю було оздоблено понад 1000 фасадів та інтер’єрів споруд, було створено їх 33 основні типи та вироблено певні принципи їх застосування. Проте вивченню та збереженню типів фактур в архітектурі досі не приділялось достатньої уваги.

Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається такими положеннями:

1. Фізичним зносом фасадів та інтер’єрів львівських споруд ХІХ – І пол. ХХ ст. та необхідністю їх реставрації.

2. Руйнуванням чи спотворенням первісних фактур фасадів та інтер’єрів львівських споруд унаслідок ремонтів та реконструкцій ІІ пол. ХХ – поч. ХХІ ст.

3. Утраченими технологіями виготовлення типів фактур, на що вказують численні невдалі фактурні доповнення, виконані на фасадах у радянський час.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Напрямок проведеного дослідження збігається з основним напрямком наукової роботи кафедри дизайну та основ архітектури Національного університету “Львівська політехніка” – “Вивчення архітектурної спадщини та значення художніх дисциплін у формуванні творчого мислення архітекторів”.

Мета дослідження полягає у визначенні типів, прийомів та принципів застосування фактур та принципів їх сучасного збереження.

Завдання дослідження:

1. Систематизувати результати попередніх досліджень, вибрати загальнонаукові методи для проведення дослідження і скласти власну методику.

2. Визначити типи фактур в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр.

3. Встановити прийоми та принципи застосування фактур в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр.

4. Дослідити історичні передумови застосування типів фактур на основі історичного аналізу світової архітектури та львівської архітектури ХVІ – І пол. ХІХ ст.

5. Провести аналіз факторів, що впливали на застосування різноманітних типів фактур в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр.

6. Визначити принципи сучасного збереження фактур (зі складенням рекомендацій з реставрації та відновленням технологій виготовлення).

Об’єкт дослідження –фактури тиньку та каменю в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр.

Предмет дослідження – передумови розвитку, фактори впливу, типи, прийоми та принципи застосування фактур тиньку та каменю в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр. та принципи їх сучасного збереження.

Методи дослідження. Для вирішення завдань дослідження були використані загальнонаукові методи, а також авторські методики визначення типів, прийомів та принципів застосування фактур тиньку та каменю в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр., аналізу факторів, що впливали на їх застосування, та відтворення технологій виготовлення типів фактур. Вищевказане базується на спеціально розробленій методиці натурних досліджень, яка включає в себе методики фотофіксації, аналізу та опису типів фактур.

Хронологічні та територіальні межі дослідження. Дослідження охоплює забудову Львова 1870_х – 1930_х рр. з аналізом попередньої еволюції у львівській та європейській архітектурі та змін у ІІ пол. ХХ – поч. ХХІ ст.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше створена цілісна картина застосування типів фактур в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр., проаналізований стан дослідження застосування типів фактур тиньку та каменю в міській архітектурі. На основі розробленої методики фотофіксації, аналізу та опису фактур проведена класифікація та розроблена термінологія фактур, визначені типи, прийоми та принципи їх застосування. Узагальнена історія застосування фактур в архітектурі від Стародавнього Світу до ХХ ст. Установлені ідейні джерела активного застосування фактур в архітектурі ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст. Класифіковані причини руйнування та визначені принципи сучасного збереження типів фактур.

Практичне значення дослідження полягає у наступному:

1. Узагальнені матеріали натурних досліджень 1625 споруд Львова можуть бути базою для проведення реставрації історичних фасадів та інтер’єрів.

2. Відновлені технології виготовлення типів фактур тиньку в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр. сприятимуть практичному відтворенню втрачених фактур.

3. Результати дослідження можуть бути використані у навчальній та науковій літературі з архітектурної композиції, історії архітектури, архітектурного проектування, реставрації архітектурних комплексів.

4. Визначені типи та принципи застосування львівських фактур можуть бути використані при проектуванні споруд в історичних та нових районах міста.

Особистий внесок здобувача у працях, надрукованих у співавторстві. В працях [3, 6, 8, 9] за списком, наведеним в авторефераті, внесок автора полягає в участі в опрацюванні літературних джерел, натурних дослідженнях об’єктів, аналізі результатів дослідження та формулюванні висновків.

Апробація роботи. Матеріали дослідження були представлені на Міжнародній конференції “Колір та фактура в архітектурі” (Вроцлав, 1997 р.); Міжнародній науковій конференції “Медобори і духовна культура давніх, середньовічних слов’ян” (Гримайлів, 1998 р.); Міжнародному науковому семінарі “П’ятий фасад міста” (Львів, 2001 р.); І Міжнародному форумі реставраторів (Львів, 2002 р.); науковій сесії Наукового Товариства імені Т. Шевченка (Львів, 2003 р.).

Результати роботи було впроваджено в: а) курси лекцій “Історичні матеріали та технології” та “Будівельні техніки в реставрації” (кафедра РРАК НУ “Львівська політехніка”, 1999-2003 рр.); б) курсові роботи студентів старших курсів та дипломні роботи (Інститут архітектури НУ “Львівська політехніка” 1997-2002 рр.); в) реставрацію фактур фасадів Будинку вчених по вул. Листопадового Чину, у м. Львові (інститут Укр-за-хід-проект-рестав-ра-ція, 2001 р.); г) опорядження фасадів монастиря с. Св. Свмч. Йосафата у м. Львові (ТзОВ “Данко і К?”, 2003 р.); д) професійне навчання з підвищення кваліфікації реставраторів (ЗАТ “Львів-Реставрація”, 2003 р.).

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 12 статей, з яких 6 – у фахових виданнях ВАК України, 4 – у співавторстві, 2 – тези доповідей.

Структура й обсяг роботи. Текстова частина дисертації складається зі вступу, 5_ти розділів і висновків, списку використаних джерел, додатків, ілюстративної частини. Обсяг дисертації: 130 сто-рінок основного тексту, 47 сторінок з ілюстраціями та таблицями, список використаних джерел із 267 позицій, 98 сторінок додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ ТИПІВ ФАКТУР ТИНЬКУ ТА КАМЕНЮ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ТА ЗАРУБІЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Застосування типів фактур тиньку та каменю в архітектурі ІІ пол. ХІХ ст. – І пол. ХХ ст. Проведений аналіз праць, присвячених архі-тек-турі Львова, України та інших міст. Дослідники відзначають маскування фактури ма-теріалу в період історизму та вважають фактуру одним із головних за-со-бів виразності сецесії. Незважаючи на значну увагу, яка в цих працях при-діляється опорядженню фасадів історизму, сецесії та деякою мірою функціоналізму, явище застосування різноманітних типів фактур тиньку та каменю констатувалось лише кількома реченнями у працях Ю. Бірюльова, В. Вуйцика, І. Жука, О. Кіріченко, Я. Крастіниша, Р. Липки, Р. Миха, А. Ольшевського, В. Проскурякова, А. Рудницького, Т. Трегубової, В. Чепелика, В. Ясієвича та ін.

Термінологія типів фактур тиньку та каменю. Проаналізовані словники з архітектури, мистецтвознавства та будівництва та література з оздоблювальних та обличкувальних робіт.

Термін “фактура” трактується як будова поверхні, властива природньому матеріалу або надана йому під час обробки Архітектура: Короткий словник-довідник / Під загальною ред. Мардера А.П. – К.: Будівельник, 1995. – 335 с., іл. – С. 294.. Таке загальноприйняте значення терміну використано у даному дослідженні фактур тиньку та каменю. У вітчизняних словниках у науковий обіг введено лише тип “рустика”, у закордонних словниках типи фактур частково розглядаються в статтях, присвячених рустиці та орнаменту, зокрема в працях К. Зволінської, І. Ігнаткіна, Д. Керла, С. Козакевича, К. Краєвського, З. Маліцького, А. Мардера, Х. Сєраковського, Р. Стергіса, К. Харріса та ін.

У спеціальній літературі з обробки каменю та тиньку фактури класифіковано за способом виготовлення, що призводило до неточності термінології. Ця технологічна термінологія не була узгоджена зі словниковою, а багато історичних фактур узагалі не розглядаються в роботах В. Вікторова, Л. Вікторової, А. Галактіонова, Л. Григор’євої, Г. Добровольського, А. Заварзіна, В. Кардо-Сисоєва, А. Пєганова, В. Пясковського, А. Рєво, Г. Тхіладзе, А. Шепелєва та ін.

Застосування типів фактур каменю та тиньку в архітектурі до ІІ пол. ХІХ ст. Проаналізовано праці із загальної історії архітектури, архітектурні трактати та ін. Встановлена відсутність праць, в яких би змальовувалась цілісна картина застосування типів фактур в архітектурі певного періоду. Окремі аспекти розкриті в розділах, присвячених будівельній техніці та муруванню, зокрема в працях В. Бжезовського, Д. Вазарі, О. Лесика, Л. Прибєги, В. Самойловича, О. Шуазі та ін.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ ТИПІВ ФАКТУР ТА ПРИНЦИПІВ ЇХ СУЧАСНОГО ЗБЕРЕЖЕННЯ. Для успішного розв’язання поставлених завдань використані загально-наукові методи та авторські методики:

1. Методика визначення типів, прийомів та принципів застосування фактур тиньку та каменю в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр. полягає: а) у натурних дослідженнях (візуальне обстеження; фотофіксація; аналіз та опис у табличному вигляді 1522 об’єктів); б) у класифікації та складенні термінології фактур (аналіз літератури; визначення основних типів фактур методами порівняльного аналізу та статистичного опрацювання матеріалів натурних досліджень; складення термінологічного словника типів фактур на основі візуальної характеристики типу); в) у визначенні принципів застосування типів фактур (встановлення датування та стилістики фасадів; впорядкування матеріалів натурних досліджень за стилістикою споруди; визначення прийомів застосування фактур).

2. Методика аналізу факторів, що впливали на застосування різних фактур тиньку та каменю в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр. полягає у визначенні факторів впливу у європейській архітектурі до ІІ пол. ХІХ ст.; у львівській архітектурі XVI-XIХ ст. (103 об’єкти); у архітектурі інших країн Європи к. – поч. ХХ ст. та у філософських концепціях ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст.

3. Методика формування словника типів фактур полягає в аналізі існуючих словників; у складенні структури словника та у впорядкуванні авторських досліджень.

4. Методика відтворення технологій виготовлення львівських типів фактур тиньку полягає: а) у вивченні літератури з виготовлення фактурних тиньків; б) в опитуванні старих майстрів; в) у відтворенні технологій (зіставлення зовнішніх характеристик фактур існуючих та наведених у довідниках; консультації з майстрами-штукатурами; хімічний аналіз фактур).

РОЗДІЛ 3. ФАКТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЗАСТОСУВАННЯ ТИПІВ ФАКТУР ТИНЬКУ ТА КАМЕНЮ У ФОРМУВАННІ ДОМІНУЮЧИХ НАПРЯМКІВ В АРХІТЕКТУРІ ЛЬВОВА 1870_Х – 1930_Х РР. В результаті натурних досліджень були встановлені основні типи фактур тиньку та каменю на фасадах львівських споруд у стилі:

а) історизму – гротова, піктографічна, рифленка, “під бучарду”, “під килим”, “під кошик”, “під кратери”, “під луску”, “під мурування з гальки”, “під пір’я”, “під пластичну масу”, “під ламаний камінь”, “під сталактити”, “під червоточину”, “під шубу”, “укладанка”, хаотичні “коми”, “хвильки”;

б) сецесії – гротова, джгутоподібна, зубчаста, комбіновані, рифленка, текстильна, торцьована, “під бучарду”, “під деревину”, “під риб’ячий хребет”, “під кошик”, “під кратери”, “під ламаний камінь”, “під листя лавру (дуба)”, “під луску”, “під лущений пісковик”, “під мурування з гальки”, “під оpus incertum”, “під пір’я”, “під пластичну масу”, “під полігональне мурування”, “під сталактити”, “під шубу”, “укладанка”, хаотичні “коми”, “хвильки”, “штрихи”, “штрихи-хвильки”;

в) Арт Деко – рифленка, “під бучарду”, “під ламаний камінь”, “під шубу”;

г) функціоналізму – гротова, рифленка, сітчаста, “під бучарду”, “під діамант”, “під лущений пісковик”, “під рукавицю”, “під шубу”, “хвильки”.

Були визначені типи мурувань, рустів та розрізок, оздоблених фактурами, на фасадах у стилі:

а) історизму – оpus rusticus; русти грецький, дощатий та профільований; розрізки горизонтальна та “під оpus isodomum”;

б) сецесії – оpus rusticus, полігональне мурування, оpus isodomum (та розрізка), оpus pseudoisodomum (та розрізка), обличкування ортостатами; русти грецький, дощатий, русти-смуги; горизонтальна розрізка;

в) Арт Деко – полігональне мурування; розрізки “під оpus isodomum (pseudoisodomum)”;

г) функціоналізму – русти грецький, дощатий, русти-смуги; розрізки “під оpus isodomum (pseudoisodomum)”, на квадрати, на великі блоки.

Застосування фактур в інтер’єрах львівських споруд не набуло значного поширення. Типи фактур використовувались при оздобленні стін та стелі вестибюлів, проїздів та сходових кліток споруд. В інтер’єрах сецесії та функціоналізму спорадично застосовувались фактури рифленки, “під бучарду”, “під шубу”, ламаного каменю, “хвильки”, “штрихи-хвильки”. Проте поширилась обробка стін дощатим рустом та горизонтальною розрізкою, а також їх обличкування кам’яними плитами.

В результаті статистичного опрацювання матеріалів натурних досліджень були визначені принципи застосування типів фактур в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр. Принцип стилістичної залеж-ності полягав у застосуванні сукупності прийомів на фасадах у стилі:

а) історизму – застосування фактури на дзеркалах русту, замків, під вікнами ІІ пов., фризу; використання важких типів фактур на “несучих” частинах споруди та ризалітах;

б) сецесії – витіснення фактурами іншого декору; одночасне використання декількох типів фактур; поєднання фактур тиньку, каменю, цегли та керамічної плитки; оздоблення фактурами великих площин; обробка тла фактурою; застосування рельєфних типів фактур на завершальних частинах споруди;

в) Арт Деко – застосування рифленки на деталях при гладкому фасаді; обробка фасаду “під шубу” при гладких деталях; акцентування цоколю фактурами мурування;

г) функціоналізму – обробка фасаду одним типом фактури; акцентування фактурами цоколя, обрамувань входу та вікон, карнизів, площин між вікнами, огороджень балконів, торців балконних плит.

Принцип функціональної залежності полягає в тому, що в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр. фактури найчастіше засто-совувались на фа-садах та в інтер’єрах чиншових будинків, адмі-ністративно-громадських та торгових зак-ладів; часто – вілл, навчальних та лікувальних зак-ладів; рідко – сакральних споруд. Принцип об’ємно-просторової залеж-ності по-ля-гає в тому, що фактури найчастіше застосовувались на чільних фа-садах, часто на незабудованих брандмауерах, рідко в інтер’єрі та майже ніколи на дворових фасадах споруд. Принцип композиційної залежності полягає у застосуванні прийомів ком-понування типів фактур на фасадах та між собою. До прийомів ком-по-нування фактур в архітектурі Львова 1870_х – 1930-х рр. належать: а) про--пор-ціо-ну-вання (взаємоуз-годже-ння розмірів площин, на яких застосовані контрастні типи фактур); б) ритмізація (пов-то-рення того самого типу фактури через певні проміжки); в) членування (поділ фасаду на окремі час-тини шляхом зміни типу фактури); г) акцентування (виділення певним ти-пом фактури окремих частин архітектурної форми).

Розділ . ВПЛИВИ НА ЗАСТОСУВАННЯ ТИПІВ ФАКТУР В АРХІТЕКТУРІ ЛЬВОВА 1870_Х – 1930_Х РР.

Вплив архітектури до ІІ пол. ХІХ ст. Кожному періоду в історії архітектури були притаманні певні особливості застосування типів фактур. У Стародавньому Єгипті поширилась рифленка для оздоблення ордерних елементів та барельєфів. Якщо в Стародавній Греції необроблений камінь використовували тільки для оборонних споруд, то в Римі opus rusticus застосовувався з декоративних міркувань. Фасади та інтер’єри середньовічних споруд оздоблювались геометричними фактурами тесання та фактурою “під шубу”. Фасади Раннього Ренесансу характеризуються моделюванням розмірів фактурного русту. У Високому Ренесансі рустами з ламаною чи рифленою фактурою оздоблювались наріжники, пілястри, обрамування та перші поверхи. У Пізньому Ренесансі паралельно співіснували дві тенденції застосування фактур: декоративна та натуралістична. Для декоративної тенденції було властиво перенасичення фасаду типами фактур, заповнення виразною фактурою тла в орнаменті та застосування “авторських” типів фактур (арх. Романо). В натуралістичній тенденції фрагменти необробленого каменю та природні сталактити включались до ордерної композиції фасаду (арх. Серліо, Палладіо). При оздобленні барокових фасадів та інтер’єрів використовувались рифлені, морські, пористі та складчасті типи фактур. В класицизмі поширилось паладіанство з наслідуванням давньоримських типів фактур (арх. Камерон).

Особливості застосування типів фактур каменю та тиньку у львівській архітектурі XVI – І пол. XIX ст. Фактури каменю у львівсь-кому Ренесансі виникли внаслідок поєднання місцевих будівельних традицій із практикою італійського та північного Ренесансу. У львівському Ренесансі поширились такі прийоми застосування фактур: а) обробка рустів архівольтів чи фризів текстильною фактурою; б) заповнення тла орнаменту фактурою “під шубу” чи штрихів; в) оздоблення нижньої третини колон фактурою “під луску”; г) обробка профілів обрамувань фактурою “під листя”; д) застосування opus pseudoisodomum із фактурою тесання.

В архітектурі львівського бароко поширились такі прийоми застосування типів фактур каменю: а) обробка квадрів фактурою “під бучарду” з рифленими кантами; б) оздоблення рифленкою карнизів над І пов., обрамувань, кронштейнів та волют; в) заповнення фактурою “під шубу” великих заглиблених площин І пов., дзеркал на пілястрах і замках; г) застосування фактури “складок” на кронштейнах та картушах. На відміну від європейського бароко морські типи фактур у Львові не застосовувались.

У львівському класицизмі основним матеріалом опорядження фасаду був тиньк, фактурна обробка якого (“під шубу”) застосовувалась рідко та на невеликих дзеркалах (кронштейнів, квадрів). Переважали гладко тиньковані фасади; І пов. часто оздоблювався розрізкою “під opus isodomum” чи дощатим рустом.

Історичні прототипи фактур в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр. Пе-ре-важ-но типи та прийоми застосування фактур, властиві певному стилю, ви-ко-рис-то-ву-ва-лись на фасадах, споруджених у тому самому стилі. У львівському історизмі наслідувались прийоми застосування фактур італійського, французького та німецького Ренесансу та бароко. При оздобленні фасадів львівської сецесії архітектори часто вдавались до стилізації технологій обробки каменю Середньовіччя, творчості Палладіо та Серліо, інтерпретації прийомів застосування фактур в Пізньому Ренесансі та бароко. На фасадах львівського Арт Деко використовувались готичні прийоми застосування фактур, а для львівського функціоналізму було властиво наслідування барокових типів фактур.

Впливи домінуючих європейських шкіл ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст. Особливості застосування типів фактур у львівській архітектурі 1870_х – 1930_х рр. сформувались під впливом творчості О. Вагнера, віденської та німецької архітектурних шкіл.

Під впливом творчості О. Вагнера у львівській архітектурі 1870_х – 1930_х рр. поширились модернізовані прийоми застосування історичних типів фактур. Віденські впливи проявились у застосуванні таких прийомів: а) одночасна обробка фактурою І пов. та завершальних частин споруди; б) оздоблення “хвильками” великих площин; в) застосування рустів_смуг; г) обробка фактурами стін та стелі вестибюлів. Німецькі впливи полягали в обробці фасадів львівської сецесії та функціоналізму шорсткими фактурами з розрізкою на великі блоки.

Методом інтерпретації визначені ідейні джерела активного застосування фактур в архітектурі ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст. Так, особливе ставлення до матеріалу, виявлення його властивостей спричинило виникнення типів фактур, не пов’язаних з імітацією фактури чи мурування каменю. Велика кількість унікальних типів фактур та підкреслення їх виконання вручну пояснюються характерним для періоду зверненням до ремісничої праці. З принципу єдності утилітарного та прекрасного випливають концепції: а) виконання фактур є мистецтвом (як скульптура); б) максимальне виділення фактурних характеристик твору; в) рівнозначимість декору та фактурного тла; г) однакова цінність всіх матеріалів. Синтез мистецтв викликав запозичення прийомів з інших мистецтв та нечіткість жанрів мистецтва (фактура тиньку як новий орнамент сецесії). Тенденція звернення до природи спричинила: а) використання типів фактур, що стилізують природні форми; б) показ процесу становлення шляхом використання пластичного розчину; в) вираження природності творчого акту у вільному від канонів створенні фактури тиньку.

РОЗДІЛ . НАПРЯМКИ ВИКОРИСТАННЯ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ТИПІВ ФАКТУР В АРХІТЕКТУРІ.

У складеному словнику типів фактур тиньку та каменю фактури класифіковано на природні, технологічні та декоративні (імітаційні та геометричні). До імітаційних типів належать фактури, що імітують: а) природну чи технологічну фактуру каменю; б) фактуру мурування; в) природні утворення; г) рукотворні форми. До геометричних типів належать фактури, утворені правильним рисунком штриха.

Гротова фактура. Набула поширення в садово-парковій архітектурі XVI-XVIІ ст. Уживалась для оздоблення великих площин в архітектурі сецесії.

Джгутоподібна фактура. Виникла в глині на стінах печер раннього палеоліту. В тиньку використовувалась на фасадах пізньої сецесії.

Піктографічна фактура. На рустах використовувалась в архітектурі Пізнього Ренесансу та в історизмі.

Рифленка. Виникла як технологічна фактура тесання кантів квадра. Була поширена в Стародавньому Єгипті. Використовувалась в Середньо-віччі на плінтах та шийках романських капітелей та базах готичних колон. В Ренесансі оздоблювала грані русту, а в бароко – вузькі протяжні елементи. В сецесії набула живописності виконання вручну та оздоблювала великі площини. В Арт Деко та функціоналізмі була одним із головних засобів пластичної виразності.

Текстильна фактура. Використовувалась у Середньовіччі при оздобленні плінтів романських капітелей та баз готичних колон. Спорадично застосовувалась в італійській ренесансній архітектурі, звідки поширилась до північного Ренесансу. Оздоблювала фасади пізньої сецесії.

“Укладанка”. Виникла в народній архітектурі для зміцнення та утеплення стіни. Набула різноманіття в архітектурі Пізнього Ренесансу (до тиньку вкладались панцирі черепах, мушлі, мармурові камінці). Була поширена на фасадах історизму та сецесії.

Фактура з нерегулярним рисунком штриха. Виникла як навскісне нерегулярне тесання каменю. В тиньку уживалась на фасадах межі ХІХ-ХХ ст.

Фактура “під кошик”. Оздоблювала плінти капітелей в античності та Середньовіччі. Використовувалась на фасадах к. ХІХ – поч. ХХ ст. та в народній архітектурі.

Фактура “під кратери”. Виникла в італійському пізньому Ренесансі та використовувалась в архітектурі бароко, класицизму, історизму, сецесії.

Фактура “під листя лавру (дуба)”. В античній архітектурі оздоблювала валики баз та балюстри. В Ренесансі оздоблювала архівольти, тіло пілястр, фризи, деталі плафонів. В бароко прикрашала нервюри склепінь. В сецесії використовувалась класично та на рустах.

Фактура “під луску”. В античній архітектурі оздоблювала балюстри, валики баз та фризи. У романській архітектурі використовувалась на тілі колон та як фестони. В подальшому оздоблювала кронштейни, бази колон, аркові ніші, тіло колон і русти. Поширена в садово-парковій та народній архітектурі.

Фактура “під мурування”. Оздоблювала русти та замкові камені на фасадах та у вестибюлях Пізнього Ренесансу та бароко. Значної різноманітності набула в сецесії.

Фактура “під ламаний камінь”. Із технологічних міркувань використовувалась на утилітарних та оборонних спорудах усіх періодів. Із декоративних міркувань уживалась у Стародавньому Римі, звідки була перенесена в архітектуру Ренесансу та прикрашала русти нижніх поверхів, наріжників, порталів. В Пізньому Ренесансі оздоблювала також тіло колон, обрамування вікон, замки, цоколі, гроти. Була поширена в архітектурі класицизму, історизму, сецесії та “сталінського Ренесансу”. Використовується в архітектурі к. ХХ – поч. ХХІ ст.

Фактура “під риб’ячий хребет”. Поширилась в Середньовіччі при суцільній обробці квадрів та капітелей.

Фактура “під сталактити”. З природних сталактів в античності та Ренесансі споруджували фонтани. Штучна фактура застосовувалась в архітектурі французького та італійського Ренесансу, бароко та історизму. В сецесії використання фактури було пов’язано з наслідуванням природних форм.

Фактура “під червоточину”. Використовувалась в китайському мистецтві епохи Чамів, звідки була перенесена в архітектуру раннього французького класицизму. Уживалась на фасадах історизму.

Фактура “під шубу”. У всі періоди служила для виділення тла. Набула значного поширення на барокових фасадах для заповнення великих дзеркал на площині стіни та архітектурних елементах (рустах, пілястрах, замках, балконних плитах тощо). Барокові засоби застосування фактури наслідувались на фасадах у стилі історизму та сецесії. У ХХ ст. фактурою оздоблювали суцільну площину фасаду.

“Хвильки”. В італійському Ренесансі значних розмірів вертикальні “хвильки” використовувались на фризах. Спорадично оздоблювала плафони стелі барокових інтер’єрів. Широко застосовувалась в сецесії.

Збереження фактур в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр. Причинами занепаду застосування фактур у повоєнний період було типове будівництво, яке виключало використання різноманітних фактур, та низький рівень підготовки будівельних кадрів. Причинами руйнування чи спотворення фактур є суцільний набризк фасаду, санітарна побілка без розчищення фактур, використання цементного тиньку, ремонтні роботи, реконструкція фасаду (чи його фрагмента). Проведена класифікація причин руйнування фактур дозволила визначити принципи сучасного збереження типів фактур тиньку та каменю: а) принцип найменшого втручання та забезпечення максимального збереження автентичної фактури методами консервації, реставрації та відтворення; б) принцип реверсивності, тобто можливості видалення застосованих матеріалів та технологій без пошкодження автентичної фактури; в) принцип фізичної, хімічної та механічної сумісності реставраційних та історичних матеріалів; г) принцип відсутності шкідливої післядії застосованих матеріалів (недопустимо застосування цементних розчинів поверх вапняних).

На основі викладених принципів збереження фактур розроблено рекомендації з реставрації фактур тиньку:

1. Укріпити старий шар тиньку.

2. Встановити та ліквідувати причини пошкодження фактури тиньку: а) відремонтувати водостік тощо; б) розчистити від ремонтних нашарувань; в) видалити тиньк, який втратив адгезію до мурування.

3. Визначити рецептуру автентичного розчину та технологію виготовлення автентичної фактури.

4. Відновити фактуру тиньку.

Автором відтворено технології виготовлення 24 типів фактур тиньку в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр. із встановленням інструментів обробки, міцності розчину (звичайна, особлива), стану розчину (свіжонанесений, легкосхоплений, застиглий) та складу розчину, а саме співвідношення в’яжучого (тиньк, цемент) та заповнювача (пісок, гравій), наявність гіпсу, домішок.

ВИСНОВКИ

1. Аналіз літератури доводить, що типи фактур тиньку та каменю 1870_х – 1930_х рр. досі не були самостійним об’єктом дослідження. Дослід-ники відзначають, що фактурні поєднання були одним із головних засобів виразності в архітектурі зламу ХІХ-ХХ ст. Проте типологія фактур тиньку та каменю, принципи та прийоми їх застосування на фасадах та інтер’єрах історизму, сецесії та функціоналізму лишились не визначеними. Недослідженим є застосування типів фактур в архітектурі до ІІ пол. ХІХ ст., деякі відомості розпорошені в розділах, присвячених будівельній техніці та муруванню.

2. Для розв’язання поставлених завдань використано загальнонаукові методи та спеціально створену методику натурних досліджень фактур, яка включає в себе методики аналізу, опису та фотофіксації типів. Розроблені методики визначення типів, прийомів та принципів застосування фактур тиньку та каменю в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр., проведений аналіз факторів, що впливали на застосування фактур в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр. та розроблені методи відтворення технологій виготовлення фактур тиньку.

3. В результаті натурних досліджень 1522 об’єктів встановлено, що в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр. застосовувались 33 типи фактур тиньку та каменю. Ці типи класифіковано на технологічні (ламаний камінь, “під бучарду”, тесання) та декоративні (імітаційні та геометричні). До імітаційних типів належать фактури, що наслідують: а) технологічну чи природну (“під шубу”, “під кратери”, “під лущений пісковик”) фактуру каменю; б) фактуру мурування (“під мурування з гальки”, “під opus incertum”, “під поліго-нальне мурування”); в) природні утворення (гротова, “під дере-вину”, “під луску”, “під пір’я”, “під сталактити”, “під червоточину”); г) рукотворні форми (текстильна, піктографічна). До геометричних типів належать фактури з правильним рисунком штриха (рифленка, “хвильки”, “під кошик”, “під риб’ячий хребет”, джгутоподібна). На основі архітектурно-стилістичного аналізу визначено, що 17 типів фактур застосовувались у львівській архітектурі історизму, 28 типів – в архітектурі сецесії, 4 типи в архітектурі Арт Деко та 9 типів – в архітектурі функціоналізму.

4. В результаті послідовного проведення стилістичного, функці-онального, структурного та композиційного аналізу визначено чотири принципи застосування типів фактур в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр. Принцип стилістичної залежності полягає у сукупності прийомів застосування фактур у львівській архітектурі історизму (на дзеркалах русту, фризу, під вікнами ІІ пов.; на рустах нижніх поверхів, наріжниках і замках), сецесії (на великих площинах; на завершальних частинах споруди; на брандмауері; використання на фасаді декількох типів фактур), Арт Деко (на деталях при гладкому фасаді, на площині фасаду при гладких деталях), функціоналізму (на суцільній площині фасаду, на цоколі, обрамуваннях, карнизах, торцях балконних плит, між вікнами). Принцип функціональної залежності полягає в тому, що в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр. типи фактур найчастіше застосовувались при оздобленні чиншових будинків та адміністративно-громадських закладів; часто – вілл, навчальних та лікувальних закладів; рідко – сакральних споруд. Принцип об’ємно-просторової залежності полягає в тому, що типи фактур найчастіше застосовувались на чільних фасадах, рідко в інтер’єрі вестибюлів, проїздів та сходових кліток та майже ніколи на дворових фасадах споруд. Принцип композиційної залежності в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр. базується на прийомах компонування типів фактур на фасадах та поєднанні їх між собою.

5. Дослідження історичних передумов застосування фактур в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр. дозволило автору встановити типи та прийоми застосування фактур в архітектурі від Стародавнього Світу до ІІ пол. ХІХ ст., а саме у Стародавньому Єгипті (рифленка на ордерних елементах), Стародавньому Римі (opus rusticus із декоративних міркувань), Середньовіччі (геометричні фактури тесання, “під шубу”), Ранньому Ренесансі (зменшення рельєфності рустики по поверхах), Високому Ренесансі (рустика на нижньому поверсі, наріжниках, обрамуваннях), Пізньому Ренесансі (перенасичення фасаду типами фактур, фактури природних матеріалів та їх імітація), бароко (морські, пористі, складчасті фактури та впорядковане їх застосування на великих дзеркалах), класицизмі (класичні типи фактур). В результаті натурних досліджень 103 об’єктів установлено типи та прийоми застосування фактур у львівській архітектурі Ренесансу ( “під шубу” на дзеркалах; “під листя лавру” на обрамуваннях; “під луску” на кронштейнах; текстильна – на рустах архівольтів), бароко (рифленка на карнизах, волютах, кронштейнах і обрамуваннях; “під шубу” на дзеркалах та площинах; “складки” на замках та картушах), класицизму (“під шубу” на дзеркалах кронштейнів та квадрів).

6. Аналіз факторів впливу на застосування типів фактур у львівській архітектурі 1870_х – 1930_х рр. дозволив автору: а) з’ясувати історичні прото-типи фактур на львівських фасадах у стилі історизму (ренесансні та барокові фактури), сецесії (середньовічні, ренесансні та барокові фактури), Арт Деко (середньовічні фактури), функціоналізму (барокові фактури); б)визначити вплив провідних архітектурних шкіл ХІХ – поч. ХХ ст., а саме віденські впливи (фактури на завершальних частинах фасаду, “хвильки” на великих площинах), вплив творчості О. Вагнера (горизонтальна рифленка між вікнами, розрізки фасаду на великі блоки), німецькі впливи (обробка фасаду шорсткими фактурами).

7. На основі методу інтерпретації з’ясовано ідейні джерела активного застосування фактур в архітектурі ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст.: а) особливе ставлення до матеріалу; б) звернення до ремісничої праці; в) єдність утилітарного та прекрасного (рівнозначимість різних матеріалів; декору та фактурного тла); г) синтез мистецтв (запозичення хвилястих типів фактур зі східного мистецтва); д) нечіткість жанрів (фактура як новий орнамент сецесії); е) звернення до природи (стилізація природних форм, показ процесу становлення, природність у створенні фактури).

8. Проведені автором натурні дослідження споруд виявили, що фактури багатьох львівських фасадів зазнали руйнування, причинами якого є суцільний набризк фасаду, санітарна побілка без розчищення фактур, використання цементного тиньку, ремонтні роботи, реконструкція фасаду, а також недостатня кваліфікація майстрів. Визначено принципи сучасного збереження фактур тиньку та каменю: а) найменшого втручання та забезпечення максимального збереження фактури методами консервації, реставрації та відтворення; б) реверсивності; в) сумісності реставраційних та автентичних матеріалів; г) відсутності шкідливої післядії реставрації. На основі викладених принципів збереження фактур: а) розроблено рекомендації з реставрації фактур тиньку (з встановленням послідовності дій спеціалістів); б) відтворено технології виготовлення 24 типів львівських фактур тиньку (з визначенням інструментів обробки та характеристик розчину).

Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації

Наукові фахові видання України

1. Казанцева Т. До питання сприйняття фактури в архітектурі // Вісник ДУ “Львівська політехніка” “Архітектура”. – Львів, 1999. – № . – С. _.

2. Казанцева Т. Імітаційні фактури: “сталактити” // Вісник НУ “Львівська політехніка” “Архітектура”. – Львів, 2000. – № . – С. _.

3. Казанцева Т., Предко О. Засоби пластичної виразності фасадів (ордер і фактура) кам’яниць періоду Ренесансу // Вісник НУ “Львівська політехніка” “Архітектура”. – Львів, 2000. – № . – С. _.

4. Казанцева Т. Сграфітто рустика як синтез графічних та пластичних засобів // Вісник НУ “Львівська політехніка” “Архітектура”. – Львів, 2002. – № . – С. _.

5. Казанцева Т. Застосування фактури каменю та тиньку на фасадах львівської сецесії. Матеріали натурних досліджень // Сборник научных трудов ОГАСА “Региональные проблемы архитектуры и строи-тельства”. – Одеса, 2002. – №. _. – С. _.

6. Предко О., Казанцева Т. Застосування русту та фактури в ордерних деталях Львова XVI-XVII ст. // Вісник НУ “Львівська політехніка” “Архітектура”. – Львів, 2002. – № . – С. _.

Закордонні наукові фахові видання

7. KazancewaFaktury elewacji kamienic lwowskich z przelomu XIX i XX wieku // Architectus. – Wroclaw, 2000. – № . – S. _.

Публікації у наукових журналах, тези доповідей

8. Казанцева Т., Присяжний К. Фактури тиньку львівських фасадів кінця ХІХ– початку ХХ століття // Будуємо інакше. – 1998. – № . – С. _. – № . – С. _.

9. Присяжний К., Казанцева Т. Хрести і “фігури”. Питання поліхромії // Матеріали Міжнародної наукової конференції “Медобори і духовна культура давніх, середньовічних слов’ян”. – Львів, 1998.– С. _.

10. Казанцева Т. Фактура каменю та мурування з нього // Родовід. – К., 2002. – № _. – С. _.

11. Казанцева Т. Відновлення технологій виготовлення фактур тиньку на львівських фасадах кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Тези та матеріали доповідей І Міжнародного форуму реставраторів. – Львів, 2002. – С. .

12. Казанцева Т. Вплив світоглядних та філософських концепцій на сприйняття та застосування фактур // Вісник НУ “Львівська політехніка” “Філософські науки”. – Львів, 2003. – № . – С. _.

АНОТАЦІЯ

Казанцева Т.Є. Типи фактур в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр. та принципи їх сучасного збереження. – Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата архітектури за спеціальністю 18.00.01 – Теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури. – Інститут архітектури Національного університету “Львівська політехніка”, Львів, 2003 р.

У дисертації проведено наукове узагальнення попередніх досліджень застосування типів фактур в архітектурі. На основі традиційних методів і складених автором методик визначено типи, прийоми та принципи застосування фактур тиньку та каменю в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр. Проведено аналіз факторів впливу, що дало змогу створити цілісну картину застосування типів фактур в європейській архітектурі та визначити історичні прототипи львівських фактур. Визначено принципи сучасного збереження фактур, складено рекомендації з реставрації та відновлено технології виготовлення типів фактур тиньку в архітектурі Львова 1870_х – 1930_х рр.

Ключові слова: Львів, типи фактур тиньку та каменю, прийоми та принципи застосування, фактори впливу, прототипи, принципи сучасного збереження.

АННОТАЦИЯ

Казанцева Т.Е. Типы фактур в архитектуре Львова 1870_х – 1930_х гг. и принципы их современного сохранения. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата архитектуры по специальности 18.00.01 – Теория архитектуры, реставрация памятников архитектуры. – Институт архитектуры Национального университета “Львивська политэхника”, Львов, 2003 р.

В диссертации проведено научное обобщение результатов предыдущих исследований использования типов фактур в архитектуре. На основе традиционных методов и разработанных автором методик было определено, что в архитектуре Львова 1870_х – 1930_х гг. использовались 33 типа фактур штукатурки и камня. Эти типы были классифицированы на технологические и декоративные (имитационные и геометрические). К имитационным типам относятся фактуры, которые стилизируют: а) природные образования; б) естественную или технологическую фактуру камня; в) кладку; г) рукотворные формы. К геометрическим типам относятся фактуры с правильным рисунком штриха. На основе архитектурно-стилистического анализа было определено, что 17 типов фактур использовались во львовской архитектуре историзма, 28 типов – в архитектуре сецесии, 4 типа – в архитектуре Арт Деко и 9 типов – в архитектуре функцио-нализма. Использование типов фактур в архитектуре Львова 1870_х – 1930_х гг. подчинялось принципам стилистической, функциональной, объемно-пространственной и композиционной зависимости. Принцип стилистической зависимости заключается в совокупности приемов использования фактур во львовской архитектуре историзма (на зеркалах рустов, замков, фриза, под окнами ІІ  этажа; на рустах нижних этажей и ризалитах), сецесии (на больших плоскостях, на фризе и аттике, на брандмауерах, использование на фасаде нескольких типов фактур), Арт Деко (на деталях при гладком фасаде, на плоскости фасада при гладких деталях), функционализма (на плоскости фасада, на цоколе, обрамлениях, карнизах, торцах балконных плит, между окнами) Исследование исторических предпосылок исполь-зования фактур в архитектуре Львова 1870_х – 1930_х гг. позволило установить типы и приемы использования фактур в архитектуре от Древнего мира до ІІ пол. ХІХ ст., а именно в Древнем Египте (рифленка на ордерных элементах), в Древней Греции (преобладание гладких поверхностей), в Древнем Риме (opus rusticus из декоративных соображений), в Средневековье (геометрические фактуры тески, фактура “под шубу”), в Раннем Ренессансе (уменьшение рельефности рустики по этажам снизу вверх), в Высоком Ренессансе (рустика на нижних этажах, обрамленьях), в Позднем Ренессансе (перенасыщение фасада типами фактур, использование фактур природных материалов и их имитация), в барокко (геометрические, морские, пористые, складчатые типы фактур, использование их на больших зеркалах), в классицизме (отдельные классические типы фактур). Определены типы фактур и приемы их использования во львовской архитектуре Ренессанса (“под шубу” на зеркалах, “под листья лавра” на обрамленьях; “под чешую” на кронштейнах; текстильная – на рустах архивольтов), барокко (рифленка на карнизах, волютах, кронштейнах и обрамленьях; “под шубу” на зеркалах и плоскостях; “складки” на замках и картушах), классицизма (“под шубу” на зеркалах кронштейнов и квадров). Определены исторические прототипы фактур во львовской архитектуре историзма (ренесансные и барокковые фактуры), сецесии (средневековые, ренесансные и барокковые фактуры), Арт Деко (средневековые фактуры) и функционализма (барокковые фактуры). Проанализировано влияние творчества О. Вагнера, венской и немецкой архитектурных школ на исполь-зование типов фактур в архитектуре Львова 1870_х – 1930_х гг. Опре-делены идейные источники активного использования фактур во ІІ пол. ХІХ – нач. ХХ ст. Проведенные автором натурные исследования и инвентаризация сооружений установили, что фактуры многих львовских фасадов подверглись разрушению, причинами которого являются сплошной набрызг фасада, санитарная побелка без расчищения фактур, использования цементной штукатурки, ремонтные работы, реконструкция фасада, а также недостаточная квалификация мастеров. Для решения проблемы сохранения фактур было установлены причины упадка изготовления фактур в послевоенный период и причины разрушения фактур. Определены принципы современного сохранения фактур: а) наи-мень-шего вмешательства и обеспечения сохранения фактуры методами консервации, реставрации и воссоздания; б) реверсивности; в) совместимости реставрационных и аутентических материалов; г) отсутствия вредного пос-ледствия реставрации. На основе вышеизложенных принципов: а) разра-бо-таны рекомендации по реставрации фактур штукатурки (с установлением последовательности и характера действий специалистов); б) воссозданы технологии изготов-ления 24 типов фактур штукатурки (с определением инструментов обработки и характеристик раствора).

Ключевые слова: Львов, типы фактур штукатурки и