НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

КАЛЬЧЕНКО ТЕТЯНА ЛЕОНІДІВНА

УДК 343.915+343.121.5](477)(043.3)

ЗАПОБІГАННЯ

ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ В УКРАЇНІ

СПЕЦІАЛЬНИМИ ОРГАНАМИ

ТА УСТАНОВАМИ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КИЇВ – 2004

Дисертацією

є рукопис

Робота виконана

в Національній академії внутрішніх справ України, Міністерства внутрішніх справ України

Науковий керівник

академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Михайленко Петро Петрович, професор кафедри теорії кримінального права Національної академії внутрішніх справ України

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Туркевич Інна Костянтинівна, Академія адвокатури України, завідуюча кафедри кримінального та адміністративного права

кандидат юридичних наук, доцент Міллер Анатолій Йосипович, Київський національний університет культури і мистецтв, завідувач кафедри державно-правових дисциплін

Провідна

установа Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою; м. Київ

Захист відбудеться: “29” січня 2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 в Національній академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1)

Автореферат розісланий “11” грудня 2003 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.Д. Лук’янчиков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Соціальні процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві, характеризуються багатьма тенденціями. З одного боку – це руйнування форм спільної людської діяльності, що існували раніше, а з іншого – становлення їх нового розмаїття. Нововведення в галузі економіки, політики, культури, правового забезпечення, інших сферах змінили суспільне життя. Це зумовило суттєві зміни у соціальному просторі: злам культурних та моральних цінностей, норм, традицій, стереотипів, колишнього мислення та діяльності. В сучасному суспільстві, в ході таких змін та перетворень, у багатьох сферах суспільного життя стрімко зросла злочинність, отримали широке розповсюдження інші види злочинної поведінки як дорослих, так і неповнолітніх.

Рівень злочинності серед неповнолітніх має стійку тенденцію до зростання. За останні 10 років удвічі зросла кількість протиправних дій неповнолітніх. Підлітки віком від 14 до 18 років складають 8% всього населення України, однак скоюють чверть усіх зареєстрованих злочинів. Кількість злочинів вчинених неповнолітніми за останні 10 років, у 4 рази перевищує збільшення частки молоді всього населення. Лише у 2002 році, завдяки здійсненню комплексу загальнодержавних заходів щодо профілактики злочинності, намітилась поступова стабілізація криміногенної ситуації серед неповнолітніх. Підліткова злочинність, порівняно з минулим роком, знизилася на 10,7%.

Таким чином, стан і тенденції злочинності неповнолітніх дають достатні підстави для висновку про те, що одним із найважливіших завдань боротьби зі злочинністю є попередження злочинності неповнолітніх.

Сутність дослідження полягає не тільки у розгляді злочинності неповнолітніх як соціального феномену, а й у нагальній потребі організації цілеспрямованих дій суспільства та держави по запобіганню її розвитку, зростанню і поширенню в суспільстві в світлі прийнятого Закону “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 року, зі змінами внесеними до цього нормативного акту згідно із Законами № 312-XIV від 11.12.98 р., № 846-XIV від 06.07.99 р., та № 673-IV від 3.04.2003 р.

Серед суб’єктів запобігання злочинності неповнолітніх особливе місце належить органам внутрішніх справ, які не тільки самі здійснюють спеціальні попереджувальні заходи, а й забезпечують проведення таких заходів іншими спеціальними органами та установами, створюють для цієї діяльності сприятливі умови та використовують їх можливості. Саме у сфері протидії злочинності якнайповніше розкриваються загальносоціальні та спеціально-кримінологічні функції суб’єктів попередження злочинності неповнолітніх. Одночасно, для того щоб попереджувальна діяльність спеціальних органів та установ була максимально ефективною, її здійснення має бути чітко врегульоване нормативними актами, в першу чергу – законодавчими. На сьогодні правове регулювання повноважень спеціальних органів та установ, щодо запобігання злочинності неповнолітніх, форм та методів їх діяльності в цій сфері багато в чому не відповідає вимогам часу і потребує певного удосконалення.

Складна криміногенна ситуація стимулює дослідників різних галузей науки (юристів, соціологів, педагогів, психологів) досліджувати причини зростання злочинної поведінки неповнолітніх та шукати ефективні заходи щодо запобігання правопорушень та злочинів серед неповнолітніх.

Стан наукової розробленості теми. Слід зазначити, що її методологічні, загальнотеоретичні та прикладні аспекти вже активно досліджувалися, як вітчизняними кримінологами, соціологами, психологами, юристами, педагогами, так і науковцями близького зарубіжжя.

Характеризуючи джерела, присвячені даній проблематиці, можна виділити дві основні групи робіт. До першої відносяться історико-критичні огляди вітчизняних та зарубіжних досліджень злочинної поведінки. Серед них виділяються кримінологічні праці Н.П. Дубініна, І.І. Карпеца, Н.Ф. Кузнецової, Г.М. Міньковського, О.Р. Ратинова, Ф.М. Решетнікова, О.Б. Сахарова, та ін., а також соціологічні роботи В.С. Афанасьєва, І.С. Кона, Г.В. Осипова. Важливість цих робіт полягає в тому, що вони дозволяють скласти уявлення про теоретичні дослідження зарубіжних вчених та співставити їх із тенденціями та напрямками вітчизняних досліджень.

Другу групу складають праці, в яких робляться спроби соціологічного осмислення сутності та значення різних видів протиправної поведінки, зокрема, злочинної в розвитку нашого суспільства. До них відносяться роботи методологічного та загальнотеоретичного характеру О.М. Джужи, В.М. Кудрявцева, А.Й. Міллера, П.П. Михайленка та ін.

Значну частину робіт складають дослідження конкретних видів злочинної поведінки. Серед них значне місце посідають праці, присвячені різним аспектам вивчення злочинності. Серед них потрібно відзначити монографії А.Ф. Зелинського, А.П. Закалюка, К.Є. Ігошева, І.І. Карпеца, М.Й. Коржанського, Г.М. Міньковського та ін.

Проблема протиправної поведінки неповнолітніх протягом останніх років досить інтенсивно досліджувалась як українськими вченими, так і вченими близького і далекого зарубіжжя. Аналіз праць, які тією чи іншою мірою присвячені проблемі нашого дослідження, дозволяє окреслити коло питань, що в них розглядаються. Так, у вивченні даної проблеми визначилося декілька напрямів:

1) вивчення мотивації протиправної поведінки неповнолітніх (С.А. Белічева, В.І. Ветров, А.П. Закалюк, А.Й. Міллер, К.Є. Ігошев, А.П. Тузов, І.К. Туркевич та ін.);

2) дослідження негативних впливів мікросередовища на формування злочинної поведінки неповнолітніх (А.П. Зелінський, В.М. Ор-жеховська, В.М. Кудрявцев, В.І. Шакун, М.Д. Шаргородсь-кий та ін.);

3) пошуки шляхів, заходів та засобів попередження правопорушень та злочинів серед неповнолітніх (Г.А. Аванесов, Ю.Д. Блувш-тейн, А.А. Герцензон, О.М. Джужа, А.Є. Жалінський, П.П. Михай-ленко, Т.А. Третьякова, Н.В. Яницька та ін.).

Зусилля цих вчених були спрямовані на дослідження причин та умов злочинності серед неповнолітніх, вивчення явища “важковиховуваності” дітей та його зв’язку з правопорушеннями, пошуки ефективних шляхів профілактики злочинної поведінки, визначення ролі сім’ї та школи, а також інших спеціальних органів та установ у профілактичній роботі з неповнолітніми. Разом з тим, в існуючих працях аналізувалась переважно система соціальної профілактики правопорушень у тому числі і злочинів, яка склалася в минулому, а в наш час практично припинила своє існування. Тобто в сучасних умовах в Україні настала нагальна потреба відтворення такої системи на нових засадах, створення з цією метою відповідної законодавчої бази та якнайширшого залучення громадськості до цієї діяльності. За цих умов нового змісту набуває попереджувальна діяльність спеціальних органів та установ, виникають і поширюються нові форми і методи запобігання злочинів неповнолітніх, які потребують відповідно нового наукового осмислення. Усім сказаним і обумовлено актуальність теми дослідження.

Узагальнюючи аналіз розробленості проблеми у науковій літературі, можна сказати, що українськими юристами, кримінологами, педагогами, соціологами та психологами в останні десять років частіше досліджувались питання, пов’язані з аналізом причин протиправної поведінки неповнолітніх, вивченням мікросередовища, негативні чинники якого можуть спричинити антигромадські вчинки з боку неповнолітніх. Крім того, досить ґрунтовно розглядався стан злочинності неповнолітніх у минулі роки, але останнім часом інтерес вчених до цієї проблеми дещо зменшився. Разом з тим кримінальна статистика не дає підстав для самозаспокоєння.

Попри на увагу науковців до багатьох аспектів проблеми злочинності серед неповнолітніх, все ж чимало питань залишаються нез’ясованими і потребують подальшої розробки. Вимагає уточнення цілий ряд проблем, безпосередньо пов’язаних з питаннями взаємодії громадськості зі спеціальними органами та установами, які протидіють злочинності неповнолітніх.

Вагомість даної проблеми, недостатність її розробки у кримінологічній науці, а також актуальність зумовили вибір теми нашого дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дисертаційного дослідження базується на вимогах Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. Дисертаційне дослідження виконане згідно з Планом науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2001 рік (п. 104), схваленим Вченою радою НАВСУ 29 грудня 2000 р. (протокол № 19), і на 2002 рік (п. 111), схваленим Вченою радою НАВСУ 25 грудня 2001 р. (протокол № 14).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення сутності та системи протидії злочинності неповнолітніх, форм, а також заходів попереджувальної діяльності спеціальних органів та установ України в цьому напрямку в сучасних умовах, а також шляхів їх удосконалення.

Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішуються наступні задачі:–

визначити загальносоціальні та спеціально-кримінологічні заходи що спрямовані на запобігання злочинності неповнолітніх;–

визначити місце та роль спеціальних органів та установ у напрямку запобігання злочинів неповнолітніх;–

здійснити науковий аналіз основних причин та умов, що сприяють злочинності неповнолітніх;–

визначити організаційно-правові засади діяльності спеціальних органів та установ як суб’єктів попередження злочинності неповнолітніх;–

здійснити науковий аналіз повноважень, форм та заходів діяльності спеціальних органів та установ щодо загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання злочинності неповнолітніх;–

внести пропозиції щодо удосконалення діяльності спеціальних органів та установ, а також щодо їх взаємодії з іншими суб’єктами протидії злочинності неповнолітніх;–

визначити та здійснити науковий аналіз щодо ефективності форм взаємодії спеціальних органів та установ з громадськістю та іншими суб’єктами запобігання злочинності неповнолітніх в сучасних умовах.

Об’єктом дослідження є організаційно-правові основи та процес запобігання злочинності неповнолітніх спеціальними органами та установами в Україні.

Предмет дослідження складають загальносоціальні та спеціально-кримінологічні заходи попередження злочинів неповнолітніх в Україні; організація, форми, принципи діяльності спеціальних органів та установ щодо запобігання злочинів неповнолітніх; взаємодія з громадськістю у цій сфері.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження у відповідності з його об’єктом, предметом, метою та завданнями складає діалектико-матеріалістичне вчення про шляхи, методи і методики пізнання кримінологічних явищ та процесів. Методика наукового дослідження зумовлена застосуванням в сукупності конкретних методів, під час обґрунтування та формулювання проблеми дослідження, визначення мети і завдань, формуванні гіпотез, аналізу та синтезу отриманих теоретичних та емпіричних даних, розроблення пропозицій щодо удосконалення заходів соціального контролю за неповнолітніми та запобігання з їх боку злочинів спеціальними органами та установами.

В якості загальнонаукових методів було використано:–

системно-структурний аналіз, за допомогою якого досліджувались питання, пов’язані із визначенням цілісної державної системи і підсистеми органів та установ, їх структурних підрозділів, а також системи і відповідної підсистеми запобіжних заходів протидії злочинам серед неповнолітніх, їх форм, методів та засобів реалізації;–

історичний метод, що сприяв виявленню характерних тенденцій виникнення, становлення, формування та розвитку системи органів та установ, призначених для здійснення соціального контролю за неповнолітніми правопорушниками, а також правової регламентації і подальшого удосконалення їх діяльності;–

порівняльний метод, за допомогою якого визначались елементи схожості спільних, співпадаючих компонентів системи детермінант та механізмів взаємозв’язку, факторів, що впливають на вчинення злочинів неповнолітніми і заходів запобігання їм, а також розбіжностей та особливостей, які мають місце в даних структурах і характеризують вищеназвані компоненти;–

статистичний метод, який дозволив виявити рівень та динаміку вчинення злочинів неповнолітніми, їх тенденції до зростання і надав підстави для обґрунтування актуальності дисертаційного дослідження та його інших положень.

В якості конкретно-соціологічних методів використані:–

метод вивчення документів, зокрема особових справ та карток профілактичного обліку неповнолітніх на 123 особи віком від 9 до 18 років, які знаходились на профілактичному обліку в кримінальній міліції Подільського та Шевченківського РУ ГУ МВС м. Києва та ін.;–

метод опитування, зокрема понад 200 неповнолітніх, які займаються жебрацтвом та бродяжництвом на вулицях м. Києва, а також більш 160 співробітників органів внутрішніх справ, у тому числі працівників і керівників спеціальних органів та установ для неповнолітніх, дані яких було використано при підготовці пропозицій щодо покращення запобіжної роботи цих органів та установ;–

контент-аналіз нормативно-правових, науково-методичних матеріалів та преси.

Емпіричну базу дослідження склали дані державної статистики – матеріали Верховного Суду, МВС України, Прокуратури України, Державного комітету статистики України, архівні документи судових органів і органів внутрішніх справ республіки, результати наукових досліджень, що були здійснені вітчизняними та зарубіжними вченими, а також матеріали кримінологічних досліджень, засобів масової інформації за 1998-2003 роки.

Наукові висновки і рекомендації, що містяться у роботі, базуються на положеннях Конституції України, досягненнях вітчизняної кримінологічної науки, аналізі статей Кримінального кодексу, Кодексу про адміністративні правопорушення, Цивільного кодексу, Кодексу про шлюб та сім’ю України, постанов Пленуму Верховного Суду України, Законів України “Про міліцію”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”, “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”, Указів Президента України “Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики”, “Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки”, “Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку”, відомчих нормативних актів з питань боротьби зі злочинністю неповнолітніх, практики їх застосування. При цьому використовувалась не тільки спеціальна юридична література, а й соціологічна, педагогічна, психологічна, що безпосередньо стосувалася теми дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Досліджуючи тему запобігання злочинності неповнолітніх спеціальними органами та установами, автор, не претендуючи на вичерпне висвітлення усіх її аспектів, спробував зробити власний внесок у розробку цієї проблеми. Наведені нові аргументи стосовно деяких суперечливих положень, окремі питання висвітлюються в іншому ракурсі, запропоновано свій підхід до розв’язання актуальних проблем. Конкретизовано наукова новизна основних положень дисертації полягає в тому, що в ній:

визначено і сформульовано організаційно-правові засади діяльності спеціальних органів та установ, які за своїм призначенням реалізують запобіжний вплив;

дістало подальший розвиток визначення системи повноважень, сучасних форм організації діяльності спеціальних органів та установ, які виконують запобіжні функції щодо неповнолітніх, зроблено пропозиції відносно вдосконалення їх діяльності;

удосконалено підходи щодо здійснення наукового аналізу основних причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень неповнолітніми, їх впливу на рівень та динаміку злочинності в наш час;

дістало подальший розвиток теоретичне обґрунтування визначення заходів загальносоціального запобігання злочинності неповнолітніх, які безпосередньо не спрямовані на попередження злочинів, але є матеріальною і духовною основою протидії криміногенним факторам, що обумовлюють злочинність неповнолітніх;

удосконалено систему заходів спеціально-кримінологічного запобігання, які безпосередньо спрямовані на ліквідацію джерел формування особи неповнолітнього злочинця;

удосконалено наукові підходи щодо здійснення аналізу ефективності комплексних заходів запобігання та вирішення проблем у сфері розвитку форм взаємодії спеціальних органів та установ з громадськістю та іншими суб’єктами в процесі протидії злочинності неповнолітніх в сучасних умовах.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, які містяться у дисертації, можуть бути використані для вдосконалення законодавства, що регулює діяльність спеціальних органів та установ, які протидіють злочинності неповнолітніх.

Результати дослідження можуть бути використані в практичній діяльності правоохоронних органів, перш за все, внутрішніх справ (кримінальної міліції у справах неповнолітніх), суду, прокуратури, а також у діяльності спеціальних установ (приймальників-розподіль-ників для неповнолітніх, шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації, центрів соціальної реабілітації, виховно-трудових колоній, притулків для неповнолітніх), крім того, у діяльності комітетів у справах сім’ї та молоді, служб у справах неповнолітніх, навчальних закладів та медичних установ України.

Матеріали дисертації можуть бути також використані у навчальному процесі в юридичних та педагогічних вузах, факультетах при вивченні курсів “Кримінологія”, “Кримінальне право”, “Кримінально-виконавче право” та “Педагогіка”.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась за розділами і в цілому на засіданнях кафедри кримінології та юридичної соціології Національної академії внутрішніх справ України. Результати дослідження доповідались на міжнародній науково-практичній конференції “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (Київ, квітень 2001р.), що відбулася в Національній академії внутрішніх справ України. Основні положення дослідження впроваджені у плани роботи окремих підрозділів органів внутрішніх справ.

Публікації. Основні положення та результати дисертації знайшли своє відображення в п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях.

Структура дисертації будується відповідно до її мети, завдань та предмета дослідження і складається із вступу, трьох розділів, що об’єднують тринадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (всього 166 найменувань) та додатків (4-х додатків на 7-ми сторінках). Повний обсяг дисертації (без додатків) становить 217 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, визначається його мета і завдання, об’єкт, предмет, методологічна та науково-теоретична база, зв’язок з науковими програмами, показані теоретична та практична значимість одержаних результатів, їх впровадження та апробація, наведені дані про публікації і структуру дисертації.

Перший розділ – “Кримінологічні засади протидії злочинності неповнолітніх в Україні” – містить два підрозділи, в яких охарактеризовано організаційно-правові засади запобігання злочинів, що скоюються неповнолітніми. Розглянуто систему заходів загальносоціального та спеціально-кримінологічного попередження злочинності серед неповнолітніх, які за своїм характером і змістом визначаються найбільш гуманними, актуальними та ефективними, враховуючи їх зв’язок з рядом загальнонаціональних та регіональних програм спрямованих на протидію злочинності серед неповнолітніх в Україні.

У підрозділі 1.1. “Загальносоціальне запобігання злочинам неповнолітніх” дістало подальший розвиток теоретичне обґрунтування визначення заходів загальносоціального запобігання злочинам неповнолітніх, які безпосередньо не спрямовані на попередження злочинів, але є матеріальною і духовною основою протидії криміногенним факторам, що обумовлюють злочинність неповнолітніх. Визначено що даний вид виступає як засіб, за допомогою якого в суспільстві досягається зниження рівня та обмеження масштабів злочинності. Попередження злочинності серед неповнолітніх в роботі розглянуто як соціально-правовий процес, що знижує та обмежує антисуспільні явища, породжені злочинністю, який забезпечується всією сукупністю заходів, що здійснюються державними органами, спеціальними органами та установами а також громадськістю. Визначено, що реалізація загальносоціальних заходів попередження злочинності забезпечує позитивні зрушення суспільства, всебічний розвиток тих чинників суспільства, які спеціально не направлені на усунення або нейтралізацію причин злочинності, але сприяють вирішенню цієї задачі шляхом створення умов, що виключають або нейтралізують дію криміногенних факторів, Ці заходи носять багатоцільовий характер і, вирішуючи глобальні задачі, не можуть не переслідувати мету попередження злочинності в цілому.

В підрозділі 1.2. “Спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинам неповнолітніх” автором розглянуто систему заходів спеціально-кримінологічного запобігання, які безпосередньо спрямовані на ліквідацію джерел формування особи неповнолітнього злочинця.

Автором, з урахуванням позицій вчених, висловлено особистий погляд щодо поняття спеціально-кримінологічного попередження, що базується на реальній проблемі запобіжного впливу відносно специфічної категорії громадян – неповнолітніх, які знаходяться в особливих умовах, середовищах перебування, мають свій специфічний правовий статус, і відносно них застосовуються специфічні заходи і засоби впливу. Спеціально-кримінологічне попередження злочинів серед неповнолітніх розглядається як комплексна діяльність державних, у тому числі правоохоронних, органів, установ та спеціальних закладів, за участю широкого кола громадських організацій та формувань, окремих фахівців та представників суспільних об’єднань щодо організації та здійснення ранньої профілактики (виявлення та нейтралізації причин, умов, інших детермінант злочинності серед неповнолітніх на мікросоціальному, груповому та індивідуальному рівнях), відвернення злочинів на стадії виявлення наміру чи готування до злочину, а також на етапі припинення розпочатої протиправної (у тому числі злочинної) діяльності. Тому у досліджені розглянуто конкретний перелік спеціальних органів та установ що виступають в якості суб’єктів які, безумовно, спроможні залучати до цієї діяльності інших неспеціалізованих суб’єктів і створювати цілісну, професійно-орієнтовану систему запобігання злочинів та інших правопорушень серед неповнолітніх. Визначено, що спеціально-кримінологічне запобігання злочинів, які скоюються неповнолітніми, здійснюється спеціальними органами та установами в процесі виконання ними своїх професійних функцій за допомогою спеціально-кримінологічних заходів.

У другому розділі – “Спеціальні органи та установи, які ведуть боротьбу зі злочинністю неповнолітніх”, що складається з дев'яти підрозділів, окреслено коло спеціалізованих суб’єктів, безпосередньо утворених для здійснення заходів щодо запобігання злочинам неповнолітніх, розглянуто їх законодавче забезпечення та визначено основні принципи, напрямки та специфіку діяльності.

У підрозділі 2.1. “Законодавче забезпечення діяльності спеціальних органів та установ для неповнолітніх” розглянуто основні положення Закону України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” на яких базується дане дослідження, а також згідно якого визначилась структура системи спеціальних органів та установ для неповнолітніх в Україні в сучасний період.

Відзначаючи практичну значимість законодавства про запобігання злочинності, разом з тим автор відмічає недосконалість існуючого правового регулювання цього питання. Основним недоліком, вважається несистематизованість правових норм, що мають профілактичне значення. Те, що вони містяться у різних правових актах, виданих у різний час і на різних рівнях, ускладнює їх використання на практиці, збільшує можливість різночитання, неправильного тлумачення, помилок у застосуванні та інших небажаних наслідків. Автор наголошує на необхідності прийняти спеціальну програму про запобігання злочинності серед неповнолітніх, в якій знайшли б відображення завдання і основні принципи цієї діяльності, права і обов’язки всіх суб’єктів попередження злочинності (а не тільки спеціальних органів, служб та установ), основні її рівні і сфери, юридично значимі форми, заходи і засоби запобігання злочинам та інші питання. На думку автора, з прийняттям такої програми роль спеціальних органів та установ у запобіганні злочинності серед неповнолітніх також істотно зросте.

У підрозділах 2.2.–2.9. комплексно розглянуто коло спеціалізованих суб’єктів, які безпосередньо утворені для здійснення заходів щодо запобігання злочинам неповнолітніх, а також визначено і сформульовано організаційно-правові засади діяльності спеціальних органів та установ для неповнолітніх, які за своїм призначенням реалізують запобіжний вплив. Проаналізовано ряд актуальних теоретичних і практичних проблем організаційної діяльності кримінальної міліції у справах неповнолітніх, шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації неповнолітніх, центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, приймальників-розподільників і виховно-трудових колоній для неповнолітніх, судів, притулків та інших органів і установ, які здійснюють профілактичну діяльність у межах своїх професійних обов’язків щодо злочинності неповнолітніх. Визначено їх місце в системі органів державної влади, правове положення та функції. Проаналізовано систему правових норм, що визначають повноваження посадових осіб спеціальних органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх у сфері їх профілактичної діяльності, а також зроблено пропозиції відносно вдосконалення їх діяльності по кожному з суб’єктів попередження злочинності неповнолітніх.

У третьому розділі – “Взаємодія спеціальних органів та установ і громадськості у запобіганні злочинам неповнолітніх”, який складається з двох підрозділів, автор здійснив аналіз основних принципів, напрямків та форм взаємодії суб’єктів запобігання злочинності неповнолітніх.

Зазначивши що ефективність взаємодії може бути досягнута лише при обов’язковому дотриманні певних умов. Перш за все, повинні бути визначені взаємодіючи ланки, їх завдання та обсяг взаємодії, чітко розподілені функціональні обов’язки, обрані форми взаємодії та визначені конкретні виконавці, яким повинні бути роз’яснені поставлені перед ними спільні завдання. Автор наголошує на необхідності забезпечити обмін взаємною інформацією, визначити способи та засоби зв’язку між взаємодіючими ланками. Підкреслюючи, що контакти з громадськістю створюють можливість для організації та проведення різноманітних заходів профілактичного характеру.

У підрозділі 3.1. “Принципи взаємодії суб’єктів профілактики злочинів неповнолітніх”, автором визначено основні принципи взаємодії між органами внутрішніх справ, спеціальними органами та установами, громадськими формуваннями та іншими суб’єктами протидії злочинності якими є законність, науковість, плановість, гласність.

Принцип законності полягає у безумовному виконанні взаємодіючими суб’єктами в процесі реалізації своїх повноважень законів і підзаконних нормативних актів. Принцип науковості відображається у прагненні взаємодіючих сторін виробляти найбільш правильні рішення на підставі осмислення набутого досвіду взаємодії у справі боротьби зі злочинністю з позицій сучасних наукових поглядів. Також важливим принципом, на якому будується взаємодія з громадськістю, є принцип плановості. Він дозволяє взаємодіючим суб’єктам враховувати в своїй роботі різні обставини, ефективно використовувати функціональні можливості. Планування попереджувальних заходів – одна з найбільш характерних ознак цілеспрямованості зусиль всіх взаємодіючих суб’єктів запобігання злочинності, управління ними. Крім того, в сучасних умовах діяльності спеціальних органів та установ а також служб у справах неповнолітніх, важливим напрямком роботи яких є встановлення тісних зв’язків з державними організаціями, колективами громадськості та населенням, як підстави для попередження правопорушень та злочинів, принципового значення набуває принцип гласності. Гласність, як принцип взаємодії передбачає: по-перше, відкритий характер взаємовідносин між суб’єктами попереджувальної діяльності; по-друге, створення і функціонування надійної системи інформаційного забезпечення взаємодіючих суб’єктів; по-третє, наявність умов для розповсюдження інформації про результати взаємодії, про цілі їх спільної роботи, виникаючих перед ними проблемах. Багато інших принципів взаємодії також реалізуються у самому процесі діяльності спеціальних органів та установ для неповнолітніх, служб у справах неповнолітніх та інших суб’єктів які працюють з неповнолітніми.

У підрозділі 3.2. “Форми участі громадськості у запобіганні злочинам неповнолітніх” автор доходить висновку, що форми участі громадськості у напрямку протидії злочинності серед неповнолітніх дуже різноманітні і дають можливість охопити майже всі ланки попереджувальної роботи, починаючи від виявлення та усунення причин і обставин, що сприяють вчиненню злочинів, і закінчуючи виправленням, перевихованням та влаштуванням неповнолітніх правопорушників.

В роботі розглянуто основні напрямки попереджувальної діяльності різних органів, громадських організацій та формувань, які існували раніше, і позитивний досвід яких було б доцільно використовувати сьогодні. Удосконалено наукові підходи щодо здійснення аналізу ефективності комплексних заходів запобігання та вирішення проблем у сфері розвитку форм взаємодії спеціальних органів та установ з громадськістю та іншими суб’єктами в процесі протидії злочинності.

Враховуючи те, що певною мірою зруйнована система попередження злочинності з боку громадськості, яка існувала в часи радянської влади, автор пропонує відновити діяльність тих об’єднань, товариств, організацій, що позитивно показали себе у напрямку протидії злочинності серед неповнолітніх. Зокрема, розгорнути роботу по створенню мережі громадських формувань у вигляді центрів для організації дозвілля неповнолітніх, підліткових клубів, фізкультурно-оздоров-чих комплексів, культурно-виховних закладів, роботи з неблагополучними сім’ями тощо.

У висновках міститься узагальнений виклад підсумків дослідження, одержаних при розв’язанні наукового завдання. За результатами дослідження сформульовані рекомендації щодо вдосконалення роботи спеціальних органів та установ для неповнолітніх в Україні на сучасному етапі розвитку суспільства.

Автор дійшов висновку, що попереджувальна діяльність як органів внутрішніх справ, так і спеціальних органів та установ по запобіганню злочинам неповнолітніх – найважливіший, головний напрямок протидії злочинності. Але ця діяльність повинна обов’язково доповнюватись широкою участю громадськості. Тому що в нинішніх умовах становлення нових суспільно-економічних відносин роль громадськості у протидії злочинності неповнолітніх повинна бути особливо активною. Ця діяльність повинна бути спрямована на взаємодію з правоохоронними органами, на розробку та здійснення комплексних та локальних програм запобігання злочинам неповнолітніх.

Зокрема, аналіз практики роботи спеціальних органів та установ свідчить про те, що причини протиправної поведінки неповнолітніх тісно пов’язані з сучасною соціально-економічною та соціально-політичною нестабільністю в суспільстві, конкретною ситуацією та умовами виховання в родині, недоліками в організації навчально-виховного процесу, поганою організацією праці на виробництві (незайнятістю), неблагополучним побутовим оточенням, негативним впливом антигромадських елементів. Автор пропонує створити “Централізовану лабораторію з проблем злочинності неповнолітніх” і покласти на цю установу наступні завдання: інформаційно-методичне забезпечення роботи з неповнолітніми та батьками, узагальнення вітчизняного та світового досвіду, координація кримінологічних досліджень з відповідної тематики тощо. В обв’язки її входило б збирання, перероблення і наступний поділ інформації між конкретними суб’єктами профілактичної діяльності, що сприяло б покращенню обміну такою інформацією між зацікавленими органами, зокрема, кримінальною міліцією у справах неповнолітніх, органами освіти, судовими органами, притулками для неповнолітніх, службами у справах неповнолітніх та іншими установами.

Відмічається недостатня роль громадських організацій та формувань в організації дозвілля дітей та підлітків, у вихованні у них поваги до закону та норм суспільної моралі. Зокрема й те, що незадовільно організовано науково-методичне забезпечення цих проблем, не створена система підготовки та перепідготовки спеціалістів для організації роботи з неповнолітніми, зруйнована система правового навчання та виховання. Велика кількість дитячих приміщень передана комерційним структурам, спостерігаються недоліки і у кадровому забезпеченні роботи з підлітками за місцем проживання та навчання. Автор вважає доцільним створити “Інститут соціальних працівників” для роботи з підлітками-правопорушниками, а також на базі цього інституту передбачити курси підвищення кваліфікації та перепідготовки працівників навчально-виховних установ для неповнолітніх.

За останніми підрахунками 12 тисяч українських підлітків нині не відвідують школу. Необхідно якнайшвидше поновити зв’язки органів міліції зі школами, навчальними закладами, для чого Міністерству внутрішніх справ та Міністерству освіти доцільно було б підготувати службові інструкції, які б регламентували форми та методи співпраці з питань профілактики, нагляду, корекції поведінки неповнолітніх правопорушників. Зокрема, потрібно розробити та видати серію методичних матеріалів для педагогів, батьків, шкільних психологів з питань профілактики, реабілітації, психокорекції, а також літературу віктимологічного характеру.

Щоб поліпшити ситуацію в нашій державі щодо протидії злочинності серед неповнолітніх, зокрема, автор пропонує вжити наступних заходів, а саме:– 

розробити методичні матеріали (посібник) для співробітників спеціальних органів та установ для неповнолітніх, а також служб у справах неповнолітніх з профілактики злочинності в підлітковому оточенні, в якому викласти законодавчі та нормативні акти, які регламентують роботу з неповнолітніми правопорушниками;– 

для змістовного дозвілля, попередження негативних проявів серед неповнолітніх, службам у справах неповнолітніх та кримінальній міліції у справах неповнолітніх необхідно здійснити перевірки позашкільних навчальних закладів та підліткових клубів за місцем проживання незалежно від форм власності, проаналізувати стан та ефективність їх роботи, в разі потреби внести пропозиції органам місцевої виконавчої влади щодо відновлення роботи тих із них, які були закриті або використовуються не за призначенням;– 

для попередження злочинності серед неповнолітніх, кримінальній міліції у справах неповнолітніх та службам у справах неповнолітніх залучити громадські формування та організації, добровільні народні дружини, населення до розробки заходів щодо форм взаємодії та їх участі в охороні громадського порядку. Запровадити систему їх матеріального і морального заохочення.

Крім того, виходячи з необхідності підвищення ефективності протидії правопорушенням у тому числі і злочинам неповнолітніх, стає очевидним, що органи внутрішніх справ, які функціонально спеціалізуються на попереджувальній роботі серед неповнолітніх, ще не відіграють головної ролі у запобіганні злочинності. А такий стан обумовлений не тільки неналежною взаємодією зі школами, під-приємствами, громадськістю за місцем проживання, від яких можливо було б отримувати інформацію про вчинення неповнолітніми право-порушень та інших протиправних вчинків, а й через брак приміщень, спеціально пристосованих для роботи з неповнолітніми, неналежне матеріально-технічне забезпечення, а також недостатність педагогічно підготовлених кадрів.

В сучасних умовах розвитку суспільства потрібно суттєво змінити підхід до організації попереджувальної роботи серед неповнолітніх: від заходів адміністративно-правового впливу необхідно перейти до комплексної соціально-педагогічної допомоги, яка буде здійснюватись як державою на загальносоціальному рівні, так і всіма спеціальними органами та установами а також громадськістю на спеціально-кримінологічному рівні. Головним змістом цієї діяльності повинно стати розумне залучення неповнолітніх до участі в житті суспільства з тим, щоб вони набирали досвід, засвоювали моральні та правові норми, загальнолюдські та суспільно-корисні цінності. Від правильності запобіжного впливу на неповнолітніх з боку органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх спільно із громадськістю у значній мірі залежить перспектива скорочення злочинності по країні в цілому.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Кальченко Т.Л. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх як спеціальний орган запобігання злочинності в Україні // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України.– К.: НАВСУ, 2002.– № 1.– С. 241-246.

2. Кальченко Т.Л. Боротьба зі злочинністю неповнолітніх – запорука злагоди в нашій державі // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених: Науково-практичний збірник.– К., 2000.– № .– С. .

3. Кальченко Т.Л. Щодо питання профілактики злочинності неповнолітніх // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених: Науково-практичний збірник.– К., 2001.– № 5.– С. 10-17.

4. Кальченко Т.Л. Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні спеціальними органами та установами // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 13.– К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001.– С. 471-474.

5. Кальченко Т.Л. Запобігання, розкриття та розслідування злочинів неповнолітніх у сучасних умовах // Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах : Тези доп. міжнар. наук.-практ. конференції / Національна ака-демія внутрішніх справ України.– К.: НАВСУ, 2001.– Ч. 2.– С. 161-167.

6. Кальченко Т.Л. Боротьба із злочинністю неповнолітніх // Історія міліції України у документах і матеріалах / П.П. Михайленко, Я.Ю. Кондратьєв.– У 3-х т.– Т. 1: 1917-1925.– К.: Генеза, 1997.– С. . (Упорядкування, у співавторстві).

7. Кальченко Т.Л. Злочинність неповнолітніх (1926-1941) // Історія міліції України у документах і матеріалах / П.П. Михайленко, Я.Ю. Кондратьєв.– У 3-х т.– Т. 2: 1917-1945.– К.: Генеза, 1999.– С. . (Упорядкування, у співавторстві).

8. Кальченко Т.Л. Боротьба зі злочинністю неповнолітніх // Історія міліції України у документах і матеріалах / П.П. Михайленко, Я.Ю. Кондратьєв.– У 3-х т.– Т. 3: 1946-1990.– К.: Генеза, 2000.– С. . (Упорядкування, у співавторстві).

АНОТАЦІЇ

Кальченко Т.Л. Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні спеціальними органами та установами.– Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право.– Київ: Національна академія внутрішніх справ України, 2004.

Дисертація присвячена вивченню актуальних теоретичних і практичних проблем організаційної та правової основи діяльності кримінальної міліції у справах неповнолітніх, шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації неповнолітніх, центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, приймальників-розподільників і виховно-трудових колоній для неповнолітніх, судів, притулків та інших органів і установ, які здійснюють профілактичну діяльність у межах своїх професійних обов’язків щодо злочинності неповнолітніх. Визначено їх місце в системі органів державної влади, правове положення та функції. Проаналізовано систему правових норм, що визначають повноваження посадових осіб спеціальних органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх у сфері їх профілактичної діяльності. Запропоновано систему заходів загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання злочинності неповнолітніх, які за своїм характером і змістом визначаються найбільш гуманними, перспективними та ефективними.

Досліджуються шляхи вдосконалення діяльності спеціальних органів та установ для неповнолітніх, вносяться пропозиції щодо поліпшення їх роботи, розглядаються принципи, форми та напрямки взаємодії з громадськістю.

Ключові слова: неповнолітні, злочинність, запобігання, КМСН – кримінальна міліція у справах неповнолітніх, ПРН – приймальники-розподільники для неповнолітніх, ВТК – виховно-трудові колонії.

Кальченко Т.Л. Предупреждение преступности несовершеннолетних на Украине специальными органами и учреждениями. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право.– Киев: Национальная академия внутренних дел Украины, 2004.

Диссертация посвящена изучению актуальных теоретических и практических проблем организационной и правовой основы деятельности криминальной милиции по делам несовершеннолетних, школ и профессиональных училищ социальной реабилитации несовершеннолетних, центров медико-социальной реабилитации несовершеннолетних, приемников-распределителей и воспитательно-трудовых колоний для несовершеннолетних, судов, приютов и других органов и учреждений, которые осуществляют профилактическую деятельность в границах своих профессиональных обязанностей относительно преступности несовершеннолетних. Определено их место в системе органов государственной власти, правовое положение и функции. Проанализирована система правовых норм, которые определяют полномочия должностных лиц специальных органов и служб по делам несовершеннолетних и специальных учреждений для несовершеннолетних в сфере их профилактической деятельности. Предложена система мер общесоциального и специально-криминологического предупреждения преступности среди несовершеннолетних, которые по своему характеру и содержанию являются наиболее гуманными, перспективными и эффективными.

Автор детально анализирует основные причины и условия, которые способствуют совершению преступлений и других правонарушений несовершеннолетними, их влияние на уровень и динамику преступности в Украине.

Исследуются пути совершенствования деятельности специальных органов и учреждений для несовершеннолетних, вносятся предложения относительно улучшения их работы, рассматриваются принципы, формы и направления взаимодействия с общественностью.

Обосновывается необходимость привлечения общественности на всех этапах предупредительной работы с несовершеннолетними, начиная с выявления и устранения причин и обстоятельств, которые способствуют совершению преступлений, заканчивая исправлением и устройством несовершеннолетних правонарушителей.

Ключевые слова: несовершеннолетние, преступность, предупреждение, КМДН – криминальная милиция по делам несовершеннолетних, ПРН – приемники-распределители для несовершеннолетних, ВТК – воспитательно-трудовая колония для несовершеннолетних.

Kalchenko T.L. The prevention of juvenile delinquency by special institutions oriented to the preventive activities in Ukraine. – Manusript.

Dissertation of Law scientific degree on specalty 12.00.08 – criminal law and criminology; criminal executive law. – The National Academy of Internal Affairs of Ukraine, Kyiv, 2004.

The dissertation is devoted to the actual theoretical and practical problems of the legal and organization basis of institutions’ activities dealing with the prevention of juvenile delinquency: Criminal Militia Department for Combating Juvenile Delinquency,