ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

КОВАЛЬЧУК ВІРА МИКОЛАЇВНА

УДК 37.0(477)(092)

ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ ТА ГРОМАДСЬКО-ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ М. ГАЛУЩИНСЬКОГО

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Івано-Франківськ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії педагогіки Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України

кандидат педагогічних наук, доцент

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Сагарда Володимир Васильович

Ужгородський національний університет,

завідувач кафедри педагогіки та психології

кандидат педагогічних наук, професор

Пенішкевич Дарина Іванівна

Чернівецький національний університет імені Ю.Федьковича,

завідувач кафедри загальної та соціальної педагогіки

Провідна установа - Інститут проблем виховання АПН України, м. Київ

Захист дисертації відбудеться “28“ квітня 2004р. об 11.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.01 в Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника (76025, м.Івано-Франківськ, вул.Т.Шевченка, 57).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (76025, м.Івано-Франківськ, вул.Т.Шевченка, 57).

Автореферат розісланий “26” березня 2004р.

Вчений секретар

спеціалізованої ради Н.Р.Кирста

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Відповідно до вимог державних документів України (Закон України “Про освіту”, Державна національна програма “Освіта (Україна ХХІ століття)”, “Національна доктрина розвитку освіти”), навчально-виховний процес у сучасній школі повинен здійснюватися на національному ґрунті, в органічному поєднанні з національною історією та народними традиціями, сприяти збереженню й збагаченню духовної та матеріальної культури українського й інших народів.

Тому важливого значення набуває переосмислення й об’єктивне висвітлення надбань історико-педагогічної науки, творче використання національного освітнього досвіду, сконцентрованих переважно у теоретичному доробку визначних культурно-освітніх діячів і педагогів минулого.

Як підкреслює О. Сухомлинська, педагогічна думка “завжди персоніфікована – на ній лежить відбиток особистості її носія з його смаками, поглядами, віруваннями та уподобаннями”. Саме тому теоретична спадщина кожного з них заслуговує на детальне вивчення, науково-обгрунтовану оцінку, і, за висновком Б. Ступарика, має стати не лише важливим джерелом збагачення теорії та практики сучасної освіти, але й яскравим прикладом єдності національного духу, основою переконаності в тому, що лише спільною працею можна побудувати соборну Українську державу.

З огляду на це, надзвичайно перспективним є дослідження педагогічних поглядів і громадсько-просвітницької діяльності одного з видатних представників когорти українських педагогів Галичини – Михайла Миколайовича Галущинського (1878 – 1931). У національному культурно-освітньому процесі першої третини ХХ ст. він посідає особливе місце: талановитий учитель і організатор українського приватного шкільництва; теоретик і практик освіти дорослих, автор перших рідномовних підручників з андрагогіки і громадсько-політичний діяч, який захищав, розвивав і утверджував ідею незалежної єдиної України в теорії та практиці національного виховання.

Ім‘я і творча спадщина М. Галущинського, як і сотень інших репрезентантів української національної педагогіки, впродовж багатьох років знаходилися під ідеологічним табу, тривалий час не досліджувалися, а тому залишилися невідомими. Між тим вивчення науково-публіцистичного доробку та громадсько-політичної й просвітницької діяльності педагога дозволяє, по-перше, уточнити й поглибити уявлення про історично-культурні процеси в Галичині на етапі відродження та організаційно-політичного оформлення ідеї державного суверенітету України; по-друге, з’ясувати його місце в розробці концептуальних основ рідномовної шкільної та позашкільної освіти як важливого підґрунтя для формування національної свідомості різних категорій населення краю і, по-третє, визначити роль просвітителя у їх матеріалізації.

Діяльність М. Галущинського характеризується багатогранністю й широким діапазоном. Не було жодної ділянки громадського життя, в якій би він не брав участі в студентському русі Галичини, в розбудові українського шкільництва та позашкільних інституцій, у боротьбі за український університет, у розвитку вітчизняної преси, в організації політичних і просвітницьких акцій тощо.

Науковий доробок М. Галущинського, який, за даними дослідження, охоплює понад двісті найменувань творів різних жанрів, цілком вписується в контекст загальнонаціональної, європейської та світової педагогіки початку ХХ ст. Він є результатом власного практичного педагогічно-просвітницького досвіду, наслідком глибокого осмислення та подальшого розвитку української і світової філософсько-педагогічної спадщини.

Закономірно, що в умовах української незалежної держави творчі надбання й сама постать М.Галущинського привернули увагу вчених, передусім істориків та українознавців, громадських діячів, дослідників нашої минувшини. С. Гелей, В. Горинь, В. Качкан, Р. Коритко, Я. Малик, Ю. Шаповал та ін. оприлюднили маловідомі твори М. Галущинського, висвітлили окремі напрями фахової та громадської діяльності подвижника українського національного виховання. Свідченням уваги до її громадсько-політичного аспекту є дисертаційне дослідження в галузі історії України, здійснене в 2003 р. А. Прокопом.

Водночас аналіз першоджерел, наукової та мемуарної літератури засвідчує, що внесок ученого в розвиток української педагогічної думки загалом і галицького шкільництва зокрема вивчено недостатньо, оскільки цілісно та всебічно не проаналізовано його педагогічні погляди й громадсько-просвітницьку діяльність.

Багатогранність наукової спадщини М. Галущинського, її значення для сучасної теорії та практики національної освіти, разом із недостатнім вивченням творчого доробку вченого зумовили вибір теми дисертаційного дослідження – “Педагогічні погляди та громадсько-просвітницька діяльність М. Галущинського”.

Зв‘язок роботи з науковими програмами і темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до загального напряму історико-педагогічних досліджень кафедри історії педагогіки Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Тема роботи затверджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 4 від 4. 06. 1998).

Об‘єкт дослідження – освітня діяльність українських педагогів і громадських діячів другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст.

Предметом дослідження є науково-педагогічна спадщина й громадсько-просвітницька діяльність М. Галущинського.

Мета дослідження – з’ясувати сутність поглядів М. Галущинського на національну освіту як важливе підґрунтя докорінного реформування українського шкільництва Галичини першої третини ХХ ст. та розкрити зміст його громадсько-просвітницької праці.

Відповідно до об’єкта, предмета й мети дослідження визначено такі завдання:

-

-

-

-

-

Досягненню мети й розв’язанню поставлених завдань сприяло використання комплексу методів дослідження, які, взаємодоповнюючись, забезпечили всебічне пізнання предмета дослідження: теоретичні – контент-аналіз філософської, історичної, психолого-педагогічної, методичної, епістолярної літератури, дисертаційних робіт, дотичних до обраної теми; пошуково-бібліографічні – вивчення архівних і бібліотечних каталогів, описів та бібліографічних видань; аналіз продуктів діяльності – порівняльний, історико-логічний, хронологічний, предметно-цільовий; узагальнення й систематизація – аналіз діяльності педагога в динаміці та часовій послідовності; синтез виявленої інформації, фактів і даних про педагогічну і громадсько-просвітницьку діяльність М. Галущинського.

Джерела дослідження. Основою дослідження стали філософські ідеї українських педагогів та громадських діячів кінця ХІХ – початку ХХ ст. про сутність національної освіти, сучасні концепції педагогічної освіти, національного виховання, культурологічна концепція, архівні документи і матеріали. Зокрема, використані архівні справи фондів Центрального державного історичного архіву у Львові (ЦДІА у Львові) – №№178, 206, 306, 309, 310, 348, 352, 353, 360, 368, 385, 401); Державного архіву Львівської області (ДАЛО) – №№110, 271, 348, Державного архіву Івано-Франківської області (ДАІФО) – №2; Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського, Національної парламентської бібліотеки України, Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника НАН України; Державної обласної універсальної наукової бібліотеки м. Львова і Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені І. Франка.

Важливу групу матеріалів дослідження становлять опубліковані твори й рукописи М. Галущинського, його педагогічні та літературно-публіцистичні праці, підручники, статті, спогади, рецензії, листи.

У дослідженні опрацьовано тогочасні періодичні видання – “Батьківщина”, ”Діло”, “Життя і знання “, “Літературно-науковий вісник”, “Народна просвіта”, “Рідна школа”, “Світ дитини”, “Смолоскип”, “Україна молода”, “Учитель” та ін.

Наукова новизна й теоретичне значення одержаних результатів полягають в тому, що вперше цілісно проаналізовано педагогічну та громадсько-просвітницьку діяльність М.Галущинського в контексті суспільно-політичного розвитку Галичини; виокремлено основні напрями й висвітлено зміст наукової та організаційно-просвітницької діяльності педагога; узагальнено теоретико-методичні основи національного виховання дітей і молоді; висвітлено пріоритетні напрями забезпечення освіти дорослих; збагачено українську педагогіку новими історичними фактами, а також розкрито невідомі фрагменти життя і діяльності М. Галущинського. Введено до наукового обігу маловідомі архівні документи (ЦДІА у Львові, ф.348, оп.1, спр.7, 247, 352; ф.401, оп.1, спр.32; ф.206, оп.1, спр.2165; ф.310, оп.1, спр.56; ДАЛО, ф.110, оп.4, спр. 246 та ін.).

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в можливості використання сформульованих положень і висновків задля збагачення історико-педагогічних знань, наповнення змісту лекційних курсів “Історія педагогіки” та “Педагогіка в іменах” провідними ідеями педагогічної спадщини М. Галущинського; творчого застосування засадничих положень концепції національного виховання дітей і молоді для підвищення ефективності організації та управління виховною діяльністю в сучасних загальноосвітніх навчальних закладах України. Узагальнені пріоритетні напрями освіти дорослих можуть бути використані для вдосконалення змісту сучасного соціально-педагогічного патронату в різних регіонах країни, а також розробці підручників для вищих навчальних закладів і програм курсової перепідготовки педагогічних працівників в інститутах післядипломної освіти.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується методологічною й теоретичною обґрунтованістю його вихідних положень, послідовною реалізацією системного підходу, використанням комплексу методів дослідження, адекватних його меті та завданням, а також використанням документальних даних, архівних матеріалів, їх якісним аналізом задля виявлення основних педагогічних ідей творчого доробку вченого.

Особистий внесок здобувача полягає в науковому обгрунтуванні та визначенні соціально-історичних факторів впливу на формування й соціалізацію особистості М. Галущинського; узагальненні напрямів і змісту його педагогічної діяльності; обгрунтуванні педагогічних ідей та принципів ученого; розробці характеристики освітянської діяльності видатного педагога. Ідеї співавторів у наукових статтях та дисертації не використовувалися.

Апробація матеріалів дослідження. Результатами дослідження оприлюднено в наукових статтях, виступах і доповідях на наукових і науково-практичних конференціях: всеукраїнській – “Морально-етичне виховання школярів у системі громадянської освіти і виховання” (м.Івано-Франківськ, 2001р.); регіональних – “Україна: державність, історія, перспективи” (м. Івано-Франківськ, 1999 р.) та з нагоди 120-ї річниці від дня народження М. Галущинського і 90-ї річниці відкриття Рогатинської гімназії імені Володимира Великого (м. Рогатин, 1998 р.); звітних читаннях (Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти – 1998-2003рр.). За результатами дослідження дисертантом прочитано цикл лекцій на курсах підвищення кваліфікації педагогічних працівників у Івано-Франківському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти (довідка від 11.03.2003 р.), студентам Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка (довідка від 05.06.2003 р.), Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника (довідка від 21.04.2003 р.).

Публікації. Основні положення й висновки дослідження висвітлено в шести одноосібних публікаціях, п’ять із них – у наукових фахових виданнях та в одній ( у співавторстві) брошурі.

Структура та обсяг дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів та загальних висновків, списку використаних джерел (250 найменувань) та шести додатків. Загальний обсяг дисертації – 192 сторінки, з них 162 – основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми з огляду на ступінь її дослідженості; сформульовано проблему; визначено об‘єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження; наведено джерельну базу; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації; викладено результати апробації та впровадження матеріалів дисертації, розкрито особистий внесок здобувача у розробку теми.

У першому розділі – “Михайло Галущинський – подвижник української педагогіки” – здійснено ретроспективний аналіз основних суспільно-політичних і соціально-економічних передумов формування світогляду, соціальної позиції й педагогічних поглядів Михайла Миколайовича Галущинського (1878-1931), визначено основні напрями його наукової й організаційно – просвітницької діяльності.

У розділі, зокрема, підкреслюється, що українські землі Галичини в означеному в дослідженні періоді перебували на становищі внутрішньої колонії Австро-Угорщини (ХІХ – початок ХХ ст.) й Польщі (20-30-ті рр. ХХ ст.), були аграрно-сировинним придатком розвинутих промислових районів держав-загарбниць. Незважаючи на лояльність законів Австро-Угорщини, влада в краї фактично належала польській верхівці, яка гальмувала український національний та соціальний рух на всіх рівнях і активно полонізувала автохтонне населення краю.

Офіційним перешкодам прогресивна громадськість краю протиставляла низку організаційних заходів. Вони проявилися у створенні й різносторонній діяльності українських суспільно-політичних і культурно-освітніх організацій (“Наукове товариство імені Тараса Шевченка”, “Просвіта”, “Рідна школа”, “Учительська громада” та ін.).

Вагомий внесок у зростання національної свідомості галицьких українців внесено товариством “Просвіта” діяльність якого сприяла заповненню духовного вакууму в житті народу, шляхом організації читалень, випуску популярних книжок. На арену суспільно-політичного життя краю на зміну духовенству вийшла світська інтелігенція. Її представники по-новому оцінили народ і значення його просвіти. І. Франко, О. Барвінський, М. Павлик та інші відомі суспільно-політичні й культурні діячі розгорнули в галицьких містах і селах активну просвітницьку роботу, яка сприяла піднесенню національної самосвідомості українців. Дослідниками означеного періоду до результатів національно-культурного відродження кінця ХІХ ст. віднесено проголошення ідеї побудови незалежної України.

Водночас в українській педагогіці відбувався активний пошук концептуальних основ створення національної системи освіти і виховання, обґрунтовували її наукові засади, вперше розробляли проекти української національної школи.

В основу діяльності галицьких культурно-освітніх організацій була покладена програма розбудови рідної школи, створення приватного українського шкільництва. Його основотворчими принципами проголошено народність, природовідповідність, гуманізацію і демократизацію навчально-виховного процесу.

У першому розділі дисертації також визначено основні чинники формування світогляду подвижника української педагогіки М.Галущинського. Встановлено, що на формування особистості педагога великий вплив мала сім’я; приклад учителів Тернопільської гімназії, яка, за свідченням його сучасників, була центром суспільного виховання молоді, твердинею українського духу, викладачів філософського факультету Львівського (1898-1900) і Віденського (1900-1901) університетів; участь у товариствах “Академічна громада” (Львів) та “Січ” (Відень).

Навчаючись у Тернопільській гімназії, М. Галущинський став членом таємної молодіжної організації (громади). Основою її роботи було вивчення життя й творчості Шевченка, української історії, мови та літератури, патріотичних гімназійних традицій. Громадянська позиція М.Галущинського проявилася в активній участі у боротьбі за український університет у Львові: він працював головним референтом на першому вічі в університетській справі. У студентські роки на М. Галущинського помітно вплинула література й часописи національного спрямування.

Педагогічний талант у неподільній єдності з громадянською позицією М. Галущинського розвивалися й утверджувалися в його практичній діяльності в Золочівській та Рогатинській гімназіях. Тут відбулося становлення М. Галущинського як педагога – новатора, вмілого організатора освітньої справи й громадського діяча. У цей період він став відомий як засновник читалень, “Січей”, першого в Галичині селянського університету.

Доведено, що на формування його світогляду вплинула суспільно-політична ситуація в Україні де за панування Польщі переслідувалося все українське, а офіційною метою влади проголошувалось “винародовлення” українців.

Співпраця з О.Барвінським, І. Крип’якевичем, А. Лотоцьким, активна участь у культурно-просвітницьких товариствах краю (Наукове товариство імені Шевченка, “Рідна школа”, товариство “Просвіта”), парламентська діяльність у польському сеймі утверджували і зміцнювали громадянські позиції М. Галущинського.

На основі аналізу джерельної бази дослідження виділено основні напрями його діяльності :

-

-

Визначено вагомий внесок М. Галущинського у розвиток теорії та практики національної освіти, розкрито оцінку його діяльності сучасниками – відомими культурно-освітніми діячами, вченими – І. Крип’якевичем, І. Ющишиним. У сучасних дослідженнях (І. Воробець, С. Гелей, В. Горинь, Т. Завгородня, В. Качкан, Р. Коритко, Я. Малик, Б. Ступарик, М. Чепіль, Ю. Шаповал) спадщина М. Галущинського в царині теорії і практики національної освіти одержала високу оцінку.

У другому розділі – “Педагогічні погляди і навчально-виховна діяльність М. Галущинського” – розкрито погляди вченого на сутність освіти й виховання у становленні національної самосвідомості, простежено їх реалізацію в педагогічній, парламентській та громадсько-просвітницькій діяльності.

Історико-педагогічна спадщина М.Галущинського є переконливим свідченням його вагомого внеску в розвиток теорії та практики національного виховання.

Практична педагогічна діяльність для М. Галущинського була не лише основою розробки положень його науково-педагогічної концепції, але й їх апробації в роботі з підопічними різних вікових категорій.

На основі аналізу джерельної бази дослідження встановлено, що М.Галущинський вважав за необхідне задля збереження української нації спрямовувати діяльність в галузі освіти й національного виховання народу шляхом реформування школи, активізації культурно-просвітницьких організацій і товариств. Відтак учений розглядає національне виховання як творення й безупинне вдосконалення нації, а також виховання кожного громадянина для потреб нації. Найвищою і найкращою формою об‘єднання людей, на думку М. Галущинського, має бути держава, яка покликана розв’язати найважливіше питання – підготовку “одиниці до державного життя”. У працях ученого обґрунтовано науково-педагогічні засади національної освіти й виховання – глибоку науковість змісту освіти, який реалізується завдяки навчально-матеріальній базі; об’єктивність, взаємозв’язок із надбаннями вітчизняної і зарубіжної педагогіки. М.Галущинський проаналізував історію вітчизняної та зарубіжної освіти , підкреслив роль і значення окремої особи в розвитку українського шкільництва (“Шевченко – поет життя і чину”, ”Михайло Драгоманов” та ін.).

Визначальним чинником забезпечення національного виховання М. Галущинський вважав школу. Розглядаючи її як соціальний інститут, який має не тільки вчити, але й виховувати, він наполягав на перетворенні школи у “шкільну громаду”. Вона покликана привчати учнів підпорядковувати своє “я” загальній справі, панувати над власними пристрастями й забаганками, особливо тоді, коли “інтерес громади сего вимагає”.

Прикладом такої школи стала Рогатинська гімназія, де працювали відомі на той час науковою й громадською діяльністю М. Гірняк, А.Лотоцький, І. Крип‘якевич, М. Венгжин (Угрин-Безгрішний), Г. Мартинець, А. Борис та ін. В гімназії вперше утвердилася система навчально-методичної роботи, метою якої було виховання національно свідомих українців, готових до практичної реалізації української державницької ідеї. Для її реалізації М. Галущинський з допомогою громадськості створив належну навчально-матеріальну базу, обладнав кабінети, бібліотеку, забезпечив використання новітніх методів і засобів навчання тощо.

М. Галущинський, очоливши Рогатинську гімназію, розробив новий підхід до навчання, який був апробований її педагогічним колективом і використовується вже впродовж багатьох років в різних школах та навчальних закладах нового типу в Україні. Навчальна діяльність, на думку педагога, має бути активною і творчою, формувати духовно багату особистість. Цьому сприяє організація розумової праці на уроках і в позаурочний час, залучення учнів до творчої пошукової роботи.

Аналізуючи погляди М. Галущинського, можна зазначити, що якість проведених уроків він розглядав у залежності від багатьох факторів – знань, світогляду вчителя, його методичної підготовки, позакласної роботи. Він домагався, щоб навчання не зводилось до одноманітного механічного заучування. Педагогічно виправданим і найбільш доцільним М.Галущинський вважав постійне відвідування уроків керівниками шкіл. Під час відвідування уроків своїх колег він спостерігав, ґрунтовно вивчав, аналізував виклад учителем навчального матеріалу. Він зосереджував увагу на науковості, послідовності, якості, чіткості, виразності пояснень учителя, створенні емоційно позитивної атмосфери на уроці, організації спільної роботи вчителя з учнями.

У своїх працях М. Галущинський вказував на значущість міцності знань, системності, індивідуального підходу як необхідних вимог до процесу навчання.

Великого значення М. Галущинський надавав самостійному вивченню учнями фактів, явищ, предметів, здійснюваному під керівництвом наставника. На думку М. Галущинського, саме таке вивчення має бути органічною складовою процесу опанування нових знань і видів діяльності.

Виховання молоді, становлення її громадянської позиції М.Галущинський розглядав у неподільній єдності з навчанням. Шляхом засвоєнням учнями глибоких знань формувались національно свідомі громадяни держави. Обов’язковими навчальними предметами в гімназії було визначено рідну мову, історію, географію, природу рідного краю, математику. Завдання школи, за М. Галущинським, - це всебічне оновлення змісту навчальної роботи, організованої на основі наукових і корисних для життя знань й вихованні характерних рис української ментальності – любові до праці, поваги до трудящих.

Визначне місце в педагогічній концепції М. Галущинського посідала система дидактичних принципів навчання - гуманізації, природовідповідності, наочності, неподільності з життям, народності, системності й послідовності. Їх взаємообумовлене функціонування створило цілісну систему наукового забезпечення результативності навчання. М. Галущинський давав поради вчителям щодо вдосконалення змісту, структури, методів і форм організації навчання школярів. Організаційний аспект управління школою передбачав забезпечення зв’язку теорії з практикою навчання, врахування соціальних потреб, підготовку молоді до життя. Концептуальні засади управлінської діяльності, розроблені вченим варто розглядати як вагомий теоретико-методичний внесок у реформування сучасної школи.

Складовими управлінського аспекту концепції М. Галущинського виступили: сприяння організації учнівського самоврядування, організація діяльності допоміжних структур (бібліотека, перший селянський університет, наукова читальня), налагодження видавничої справи, вирішення фінансових проблем та ін.

М. Галущинський, як і тогочасні українські педагоги Г. Врецьона, О. Іванчук, І. Ющишин, О. Барвінський та ін., вважав, що незмінним результатом виховання має бути взаємна повага й толерантність у відносинах між представниками різних національностей. Проблеми національного виховання, до яких звертався у своїй діяльності педагог, не втратили своєї актуальності, а висловлені думки звучать у дусі сучасних вимог до розвитку освіти в Україні. Її першочерговим завданням є виховання вільних, незалежних, гордих своєю державою і нацією громадян.

За результатами здійсненого дослідження встановлено, що М. Галущинський надавав виняткового значення особі вчителя в забезпеченні результативності розумового, естетичного й морального виховання майбутніх громадян. Високо цінуючи педагогічну працю він наголошував, що саме вона творить підвалини суспільностей, народів і держав. Учитель середньої школи, за глибоким переконанням педагога, повинен “віддатися науці, фахови і школі”, бути зразком моральності, постійно підвищувати свою кваліфікацію. Ці постулати М. Галущинський переконливо довів у реальній практичній діяльності, вдосконалюючи професійну майстерність шляхом самоосвіти. Відтак педагог користувався високим авторитетом у колег, повагою учнів та їх батьків.

У третьому розділі – “Основні напрями громадсько-просвітницької діяльності М.Галущинського” – проаналізовано внесок ученого в розбудову громадських культурно-просвітницьких організацій краю та у розвиток української теорії і практики освіти дорослих, а також висвітлено зміст парламентської діяльності М. Галущинського, спрямованої на захист українського шкільництва.

Просвітницьку працю М. Галущинський розглядав як важливий чинник формування й піднесення національної свідомості народу. Відповідно він брав активну участь в українських товариствах, а його праця мала просвітницько-виховний характер. Уже в роки навчання М.Галущинський був членом гімназійного таємного учнівського гуртка “Громада”, керував гуртком молодших учнів, у студентські роки очолював товариства ”Академічна громада” та “Січ”.

За активну діяльність в царині національно-культурного відродження учитель гімназії в Золочеві М. Галущинський заслужив повагу й любов широкої громадськості. Водночас він очолював філію педагогічного товариства, в якому основним засобом поширення знань обрав книжку. Вона ставала доступною завдяки організованій товариством багатій бібліотеці для дорослих.

М. Галущинський бере активну участь у громадсько-політичному та культурно-освітньому житті краю, працюючи в наукових товариствах імені Т. Шевченка, “Рідна школа”, “Академічна поміч”, “Академічна громада”, “Українському крайовому товаристві охорони дітей і опіки над молоддю”, головуючи в Українському комітеті допомоги політичним в’язням та інтернованим, будучи співробітником “Літературно-наукового вісника”, “Народної просвіти”, засновником-редактором журналу “Життя і знання” та інших видань. З 1923 р. по 1931 р. – М. Галущинський, як голова товариства “Просвіта”, акцентує увагу на організаційно-освітній та виховній роботі, відновлює та створює філії й читальні, просвітні осередки, проводить при філіях освітні анкети, засновує самоосвітні гуртки, бібліотеки з відділами для молоді, аматорський театр, налагоджує видавничу діяльність “Просвіти” тощо. За часів головування М.Галущинського діяльність товариства “Просвіта” набула організаційного і виховного спрямування. Попри переслідування польських властей, значно зросла кількість її філій (від 86 до 96 одиниць), до 2930 збільшилась мережа читалень, що перевищило передвоєнні показники відповідно на 9 і 65 одиниць.

Для діяльності М. Галущинського, як голови “Просвіти”, визначальною була неподільна єдність з життям краю. Його часті поїздки Галичиною, Волинню, поширення просвітянських ідей за кордоном змінювали організаційні форми освітньої роботи, вдосконалювали методи навчання й виховання, стимулювали підвищеня фаховості освітніх закладів. Важливе місце в діяльності товариства посідали заходи на відзначення національних свят, видатних подій в житті народу, вечорниць, концертів на честь річниць Т. Г. Шевченка та інших відомих українських діячів.

За матеріалами аналізу протоколів засідання товариства “Просвіта” встановлено, що М. Галущинський особливо акцентував увагу на збільшенні кількості літератури для народу, популяризації таких форм культурно-освітньої роботи з дорослим населенням, як етнографічні концерти і виставки, доповіді на економічні та культурно-просвітницькі теми. Театральні гуртки й народні театри, на його переконання, пожвавлювали роботу читалень, формували й утверджували національну свідомість і громадську активність галичан, зберігали звичаї й обряди українського народу.

Важливе місце у вихованні М. Галущинський відводив пресі. В умовах заборони й нищення українського слова педагог усвідомлював роль часописів як засобу стимулювання національної свідомості шляхом поширення просвітницьких ідей. Відтак ним було налагоджено випуск періодичних видань “Аматорський театр”, “Бібліотечний порадник”, “Загальна бібліотека “Просвіти”, “Українське письменство”, “Народня бібліотека “Просвіти”, “Учітеся, брати мої!”, “Життя і знання”, “Народна освіта”, календарів “Просвіти” (”Ілюстрований календар”, “Народний календар”).

У березні 1929 р. М. Галущинського за активну громадсько-просвітницьку діяльність відзначено званням почесного члена товариства “Просвіта”.

Створивши систему освіти дорослих М. Галущинський започаткував основи української андрагогіки й увійшов в історію української науки як видатний вчений, теоретик та її організатор в Галичині.

Відсутність необхідних підручників для дорослих, пошук нових методів роботи зініціювали вивчення національного та зарубіжного досвіду з питань освіти дорослого населення. В результаті вийшли друком підручники М. Галущинського з педагогіки “Народна освіта й виховання народу” (1920) й “Позашкільна освіта”(1927). Автор аналізує цілі й методи освітньої праці з дорослими в різних країнах, передає читачеві її узагальнений досвід. Учений розкриває завдання й детально характеризує форми, способи використання засобів освіти дорослих за рубежем.

За М. Галущинським, головна мета такої освіти – формування національного світогляду, утвердження у свідомості кожного українця національної ідеї. З цього приводу він пише, що саме вона (національна ідея) “має в’язати всі порозділювані частини народу в одно духове ціле, себто дбати про вироблення сильного почуття національної єдності”.

У дисертації проаналізовано зміст праць ученого щодо теоретичних основ розбудови позашкільних закладів і підготовки просвітніх працівників. На думку М. Галущинського, саме від них значною мірою залежить успіх навчання. Він пропонує здійснювати їх шляхом організації курсів, проведення нарад, з’їздів, конференцій. Ці питання педагог висвітлював на сторінках преси (часописи “Народна просвіта”, “Життя і знання”) і давав методичні настанови просвітянам. У результаті проведених заходів сучасники відзначали позитивні зрушення в освітній сфері, кількісне і якісне зростання інституцій позашкільної освіти, утвердження почуття відповідальності й дисципліни освітян.

М. Галущинський приділяв особливу увагу самоосвіті й самовихованню: розкривав зміст діяльності курсів для неграмотних, роботу народних університетів, бібліотек, детально описував методику проведення народних читань, викладів тощо.

Розкрито основні теоретичні положення М. Галущинського щодо організації бібліотечної справи, методики роботи з книгою. Для організації сучасної системи національного виховання актуальні його погляди щодо ролі книги у становленні особистості. Для розповсюдження рідномовної літератури у віддалених куточках краю М. Галущинський радив створювати мандрівні бібліотеки. Важливу роль в освіті дорослих М.Галущинський відводив бібліотекарю.

Особливо детально вивчав М. Галущинський стан українського шкільництва після обрання послом до польського сейму (1928 р.), ставши сенатором. Цей період був найскладнішим для налагодження українсько-польських стосунків міжвоєнного періоду. Політику польського уряду М. Галущинський називав добре продуманим планом вбивання творчих сил, котрі живуть в поодиноких особах і цілих народах.

У виголошених ним промовах розкрито антиукраїнську спрямованість урядової політики, яка призводила до занепаду українського шкільництва, нищила українську культуру. Відтак М. Галущинський утверджував право українців на національну освіту й виховання, вимагав змінити ставлення до вчительства та змісту його професійної підготовки шляхом уможливлення університетської освіти, запобігання перевантаженню учнів. Для цього він проаналізував різні напрями діяльності Міністерства освіти, в тому числі реформу шкільництва, розкрив актуальні для українців питання уніфікації шкільних програм, які нехтували потреби й особливості автохтонного населення, перешкод з боку уряду щодо створення приватних навчальних закладів, упослідження української мови й гуманітарних наук загалом, вказував на закриття гуманітарних відділів в Українській державній гімназії у Львові, на заборону українській молоді вчитися рідною мовою у фахових школах. Натомість він вимагав зміни устрою шкільної адміністрації шляхом включення представників національних меншин у шкільні ради всіх рівнів, щоб їх представництво кількісно і якісно віддзеркалювало насущні потреби народу.

Одержані в процесі дослідження результати дають підстави для таких висновків:

1. Громадянська позиція і педагогічно-просвітницькі погляди М. Галущинського формувалися під впливом загальнополітичної та соціально-культурної еволюції кінця XIX – перших десятиліть XX ст. Вони були зумовлені загостренням національного питання в Австро-Угорській імперії, протистоянням “державних” і “недержавних” націй, що входили до її складу, розгортанням культурно-освітнього руху, активізацією політичного життя в Галичині.

Важливими чинниками становлення М. Галущинського як педагога і громадського діяча яскраво вираженої національної орієнтації були родинне оточення, де панував дух українства, пошани до книги, народних традицій; а також духовна атмосфера Тернопільської, Львівської, Золочівської та Рогатинської гімназій – провідних центрів національно-патріотичного виховання молоді Західної України. Організаторських навичок він набув у студентських громадських об’єднаннях “Академічна громада”, “Молода Україна” (Львів) та “Січ” (Відень), шліфував і реалізовував їх у загальнокрайових культурно-освітніх і педагогічних товариствах “Взаємна поміч українського вчительства”, “Просвіта”, “Рідна школа”.

2. Багатогранна діяльність М. Галущинського, головним стимулом якої була ідея побудови незалежної соборної української держави та служіння справі визволення українського народу від будь-яких форм дискримінації, розгорталася в таких освітніх напрямах.

Перший включав його фахову навчально-виховну працю як помічника вчителя Львівської академічної гімназії (1901–1904рр.), вчителя Золочівської (1904-1909рр.), директора Рогатинської (1909-1914рр.) гімназій, одного з організаторів і викладачів Українського таємного університету у Львові (1921–1925рр.), палкого прихильника та ініціатора розбудови системи українського приватного шкільництва.

Педагогічна практика М. Галущинського спрямовувалась на зміцнення матеріальної бази навчальних закладів, запровадження демократичних форм управління ними, підбір національно свідомих фахівців, удосконалення їх методичної роботи, сприяння організації учнівського самоврядування, урізноманітнення змісту позаурочної навчально-виховної роботи з молоддю й супроводжувалася активною науковою роботою – підготовкою наукових розвідок, науково-популярних статей, розробкою навчально-методичних посібників. Їх положення та висновки розкривали актуальні проблеми української школи і національного виховання. Діяльність Галущинського як популяризатора ідей зарубіжної та української педагогічної думки спрямовувалась на викладання навчальних дисциплін, в т.ч. й історії педагогіки, ознайомлення широкої громадськості з її надбаннями шляхом публікацій у пресі, виступів перед учнями й учителями, членами громадських культурно-освітніх організацій.

Другий, громадсько-просвітницький напрям зосереджувався на організації роботи наймасовішого громадського культурно-освітнього об’єднання Західної України – товариства “Просвіта” - та його низових осередків (філій, гуртків, читалень). Під керівництвом М. Галущинського (1923-1931рр.) “Просвіта” перетворилася на важливий чинник національного освітнього життя галицьких українців в умовах їх “бездержавного” функціонування, стала рупором пропаганди національного виховного ідеалу не тільки в Галичині, а й на приєднаних до Польщі землях Волині, Підляшшя, Полісся, Холмщини та в державах масового поселення української політичної еміграції.

Зокрема, очолюване ним товариство сприяло реалізації ідеї М.Галущинського про безперервну освіту населення краю. Саме “Просвіта” у 1920-1930 рр. стала ініціатором масових акцій з подолання неграмотності дорослих, обговорення проблем позашкільної освіти на другому Всеукраїнському освітньому конгресі (1929) тощо.

М. Галущинському належить першість у створенні в Галичині “селянського університету” (вищих загальноосвітніх курсів). Його метою було розширення світогляду слухачів, збагачення їх знань та формування культури міжособистісних стосунків.

Важливим напрямом була видавнича діяльність педагога. Він співпрацював практично з усіма провідними педагогічними й культурно-освітніми періодичними виданнями Західної України, редагував науково-популярний місячник “Життя і знання”, та додатки до “Народної просвіти” – “Аматорський театр” і “Бібліотечний порадник”. Вагомим внеском М.Галущинського у розвиток самоосвіти різних верств українського населення стало заснування Шевченківського видавничого фонду “Учітеся брати мої” (1921), що фактично перетворився на загальнодоступну бібліотеку українознавчої літератури - своєрідний український народний університет.

3. Проаналізована науково-популярна спадщина педагога-просвітителя (більше 200 найменувань) доводить непересічність його таланту як одного з провідних творців науково-методичних засад національної школи і національного виховання дітей та молоді. У творчому доробку М. Галущинського узагальнено:

-

-

-

4 Однією з провідних у педагогічній концепції М. Галущинського – автора перших українських підручників з андрагогіки розглядаємо ідею про необхідність безперервної освіти. Її імперативом вчений вважав навчання й виховання дорослих, що повинно ґрунтуватися не на традиційній добродійності, а на “фаховості”. Виходячи з мети освітньої праці з дорослими та враховуючи позитивний зарубіжний досвід, педагог окреслив чітку програму її організації.

Вона передбачала заснування читалень; відкриття книгарень і книжкових базарів; організацію нижчих і вищих курсів для неписьменних; створення “мандрівних” (пересувних) бібліотек; проведення “народних читань”; популяризацію знань засобами українських періодичних науково-популярних видань; організацію народних університетів; розвиток національного театрального мистецтва.

5. Результатами дослідження доведено актуальність основних положень педагогічної концепції М. Галущинського. Аргументовано їх співзвучність з теоретико-методичними засадами національної системи освіти в сучасній українській державі, проблемами й потребами державотворення. Передусім це стосується його ідей про формування активної національно-громадянської позиції особистості; застосування в навчально-виховному процесі рідної мови як найсуттєвішої ознаки нації, народного педагогічного досвіду, національної культури та виховного ідеалу. Залишаються актуальними вимоги М. Галущинського щодо врахування ініціативи та самостійності учнів – підґрунтя для розвитку їх самоврядування; дотримання принципу безперервності освіти.

Здійснене дослідження не вичерпує всіх аспектів розглянутої теми. Подальшого й глибшого аналізу потребує внесок М. Галущинського у видавничу діяльність, у розвиток андрагогіки, а також реалізація концепції національного виховання М. Галущинського в освітній діяльності українських діаспор різних країн світу.

Основні положення дослідження викладено в таких публікаціях:

1. Ковальчук В.М. Просвітницька нива Михайла Галущинського // Обрії. – 1999. – №1. – С.25 – 26.

2. Ступарик Б., Ковальчук В. Життя віддане національній ідеї. – Івано-Франківськ, 1998. – 56 с.

3. Ковальчук В.М. Літературна спадщина Михайла Галущинського // Михайло Галущинський – лицар обов’язку і чину: Мат. наук. конф., присвяченої 120-й річниці від дня народження і 90-й річниці відкриття Рогатинської гімназії імені Володимира Великого. – Львів – Рогатин, 1999. – С.73 – 77.

4. Ковальчук В.М. Михайло Галущинський про національне виховання // Вісник Прикарпат. ун-ту: Педагогіка. – Івано-Франківськ: Плай, 1999. – Вип. ІІ. – С. 149 – 155.

5. Ковальчук В.М. Михайло Галущинський про Тараса Шевченка // Джерела: Наук.-метод. вісник. - Івано-Франківськ, 2003. – №1. – С. 29 – 31.

6. Ковальчук В.М. Михайло Галущинський про вчителя та суспільне значення педагогічної праці // Наук. записки Тернопільського державного пед. ун-ту. Сер: педагогіки. – 2003. – №1. – С.75 – 78.

7. Ковальчук В.М. Михайло Галущинський – теоретик освіти дорослих // Наук. вісник Чернівецького ун-ту: Педагогіка та психологія. – Чернівці , 2003. – Вип. 175. – С.126 – 133.

Анотації

Ковальчук В.М. Педагогічні погляди та громадсько-просвітницька діяльність М. Галущинського. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, Івано – Франківськ, 2004.

У дисертації здійснено цілісний аналіз соціально – економічних та суспільно –політичних умов Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ століття й визначальних чинників формування особистості та педагогічних поглядів М. Галущинського. Науково обґрунтовано сутність і