КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

Куцевич Вадим Володимирович

УДК 725.8-728.48

РЕФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРНО-МЕТОДОЛОГІЧНОЇ БАЗИ ПРОЕКТУВАННЯ ОБ’ЄКТІВ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
В СУЧАСНИХ УМОВАХ УКРАЇНИ

18.00.02 – Архітектура будівель та споруд

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора архітектури

Київ – 2004

Дисертацією є

рукопис

Робота виконана в Українському зональному науково-дослідному та проектному інституті з цивільного будівництва, м.Київ (ВАТ КиївЗНДІЕП), Держбуду України

Наукові консультанти

доктор архітектури, с.н.с. Штолько Валентин Григорович,

ВАТ КиївЗНДІЕП, заступник директора

Офіційні опоненти:

доктор архітектури, професор Уреньов Валерій Павлович,

Одеський архітектурний інститут при Одеській державній академії будівництва та архітектури, директор інституту

доктор архітектури, професор Проскуряков Віктор Іванович,

Національний університет „Львівська політехніка”, декан архітектурного факуль-тету, завідувач кафедри дизайну архітектурного середовища

доктор архітектури, Вадімов Вадим Митрофанович,

Головне управління у справах містобудування та архітектури м.Полтави, начальник управління, головний архітектор міста

Провідна установа:

Полтавський національний технічний університет ім. Ю. Кондратюка,

Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться 23 грудня 2004 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.056.02 при Київському національному університеті будівництва і архітектури, за адресою: 03037, м.Київ-37, Повітрофлотський проспект, 31, ауд.466

З дисертацією можна ознайомитись у науково-технічній бібліотеці Київського національного університету будівництва і архітектури, за адресою: 03037, м.Київ-37, Повітрофлотський проспект, 31

Автореферат розісланий „_23_” листопада 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.О.Тімохін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми обумовлена новими соціально-економічними відносинами в Україні, що потребують перегляду усієї системи цивільного будівництва і нової організації соціокультурного обслуговування, які відповідають сучасним соціальним та науково-технічним пріоритетам держави. Ефективне цивільне будівництво, забезпечення населення України комфортним житлом та об’єктами соціокультурного обслуговування – це найважливіші державні народногосподарські завдання. На їхнє виконання націлені Концепція сталого розвитку населених пунктів України та Державна програма розвитку житлового будівництва із відповідною соціальною інфраструктурою на період до 2005 року.

Соціально-економічні перетворення, які відбуваються в Україні, поступальний рух нашого суспільства шляхом демократизації сприяють розвитку культури і духовності. В умовах національного відродження в країні після проголошення незалежності створюються сприятливі умови для паралельного творчого розвитку світської і релігійної культури, адекватного функціонування її інститутів. Як свідчать дослідження культурних і духовних інтересів, тяжіння людей до активних форм дозвілля та участі у релігійних святах і обрядах збільшується з кожним роком. У той же час рівень розвитку мережі об’єктів соціокультурного призначення, які покликані вирішувати ці завдання, зовсім не відповідає зростаючим потребам. До цих об’єктів належать заклади дозвілля, культурно-видовищного і культового призначення, які сприяють формуванню та удосконаленню особистості, а також задоволенню її життєвих і духовних потреб.

Недостатній розвиток матеріально-технічної бази закладів дозвілля і культурно-видовищного призначення, які морально і фізично застаріли, нерівномірність їхнього розподілу між містами призводить до розвитку провінційних рис у середніх і особливо у малих містах. Матеріально-технічна база культових будівель знаходиться у наш час на стадії становлення. Розвиток релігійного життя в Україні потребує, крім повернення релігійним громадам старовинних храмів, нового храмобудування.

Конституція України, основи законодавства про культуру, Державна програма розвитку культури до 2007 р., Укази Президента України „Про державну підтримку клубних закладів”, „Про основні напрямки розвитку кінематографії”, „Про невідкладні заходи щодо розвитку бібліотек”, „Фізичне виховання – здоров’я нації”, Закон України „Про свободу совісті та релігійні організації” та інші законодавчі акти поставили стратегічні завдання формування соціокультурної сфери, як системи взаємодії соціальних інститутів, як системи обслуговування населення для задоволення духовних потреб суспільства.

Актуальність даної проблеми обумовлена також новою архітектурною й містобудівною політикою Держави, яка відображена у Законах України „Про архітектурну діяльність”, „Про основи містобудування”, у Концепції Національної програми розвитку архітектури України, вимогами забезпечення комплексної забудови житлом та об’єктами громадського обслуговування у відповідності до соціальних, економічних, містобудівних, кліматичних, культурно-етнографічних та типологічних особливостей різних регіонів країни, необхідністю підвищення архітектурно-художньої виразності житлового середовища.

Перехід до нових соціально-економічних відносин вимагає реформування і внесення кардинальних змін до наукової політики та методів її реалізації. Важливою ланкою у цьому процесі є законодавче, архітектурно-типологічне, нормативно-методичне, наукове і проектне забезпечення цивільного будівництва. Правова країна не може обійтися без принципово нового законодавства і створення національної системи будівельних норм, правил та стандартів, які мають відповідати вимогам Європейського Союзу.

Необхідний принциповий перегляд усього комплексу технічного нормування в проектуванні і будівництві (СНиП, ДБН) як на державному, так і на регіональному рівнях, тому що сучасний стан цієї проблеми гальмує розвиток архітектурно-будівельної галузі. Тільки розробка єдиної системи правового регулювання і технічного нормування, цілісної та несуперечливої, дозволить у повній мірі сформувати єдиний архітектурний і культурний простір країни. Так, вдосконалення та адаптація архітектурно-типологічної та нормативно-методичної бази як інструмента регулювання і контролю якості проектування будівель та споруд соціокультурного призначення, що формує житлове середовище, нерозривно пов'язані із загальним процесом переходу України до ринкової економіки та децентралізації системи управління, що підтверджує актуальність даного дослідження.

Проблема формування архітектурно-просторової організації середовища культури і духовності в історичному процесі як галузі архітектурної типології має велике соціальне значення. Культура та релігія не випадкові і зовнішні сусіди, внутрішньо вони злиті з самого початку цивілізації. Влада релігії на ранніх етапах розвитку культури виходила за межі виміру останньої. Аж до пізнього середньовіччя церква охоплювала ледве не усі культурні сфери.

Історично кожна епоха відображає певний етап розвитку архітектури і містобудування, який, в свою чергу, мав вплив на рівень культури і духовності у суспільстві та розвиток архітектурної типології відповідних закладів. На жаль, войовничий атеїзм радянського періоду збіднив розвиток духовності в Україні та в інших колишніх союзних республіках. Більше сімдесяти років не будувалися храми. Протягом цього часу багато історичних пам’яток сакральної архітектури були зруйновані, закриті, пристосовувались під клуби, кінотеатри, музеї, спортивні зали, басейни, використовувались як склади та інші комунальні підприємства.

Клуб у колишньому СРСР був найбільш масовим ідеологічним, політико-освітнім закладом, „провідником комуністичної ідеології” у маси. В теоретичних розробках і проектуванні клубних будівель у 20-30 рр. минулого сторіччя в СРСР брали участь видатні архітектори І.І.Леонідов, К.С.Мельников, М.Я.Гінзбург, брати Весніни, В.О.Голосов (РРФСР), О.І.Дмитрієв, П.Ф.Альошин, В.Г.Заболотний, Я.А.Штейнберг (УРСР) та ін. Ці майстри архітектури зробили вагомий внесок у розвиток архітектурної типології.

У повоєнні роки була зроблена спроба розвитку типізації клубів, кінотеатрів, бібліотек та спортивних споруд. Особливу роль щодо розвитку цього напрямку та організації науково-методичного забезпечення проектування вказаних закладів у СРСР відігравали московські науководослідні і проектні інститути: ЦНДІЕП ім.Б.Мезенцева, Діпоротеатр, Діпрокіно, Союзспортпроект. В зазначених інститутах розроблялись СниПи, нормативні положення, нормалі, посібники, а також більшість будівель закладів культури і спорту для загальносоюзного застосування.

Основою типового проектування була створена для усієї країни єдина методика проведення клубної діяльності, кінопоказу, фізкультурно-спортивних занять і т. ін., в якій не враховувались регіональні особливості союзних республік, у тому числі й України. Це дозволило з одного боку уніфікувати типологічно-технологічні вимоги до об’єктів, а з другого – отримати в результаті тотальну типізацію парку проектів, які призначалися для будівництва на терені усього колишнього СРСР.

Теоретичною базою для досліджень і проектування закладів дозвілля та культу-рно-видовищного призначення були наукові праці В.І.Александрова, О.В.Анісімова, М.Г.Бархіна, Ю.Б.Бархіна, В.Є.Бикова, А.О.Гавриліної, Ю.П.Гнєдовського, В.Л.Ку-лаги, А.В.Лебєдєва, І.Г.Лежави, Ю.М.Лобанова, В.О.Машинського, М.Р.Савченка, Л.А.Сейтхалілова, Н.С.Стригальової, В.З.Черняка, Г.В. Ясного та інших.

Наукові дослідження і проектні розробки з питань типології зазначених закладів в Україні проводились у 60-80-х роках минулого сторіччя інститутами КиївЗНДІЕП, УкрНДІПроцивільсільбуд, КНУБА та НУ “Львівська політехніка”. В роботах ставилися завдання вивчення архітектурної типології цих закладів для масового будівництва в Україні. Серед них слід відзначити наукові праці В.В.Савченка, П.П.Безрід-ного, Г.В.Зеньковича, Н.Г.Зенькович, В.І.Проскурякова, В.З.Ткаленка, Т.П.Фельдман-Бабак, О.П.Чижевського.

Наукові дослідження, проведені в Україні, сприяли застосуванню прогресивних архітектурно-планувальних вирішень для типового проектування будівель, що розглядаються. Але за умов жорсткої централізації науково-проектних робіт експериментальні пошуки у масове будівництво не впроваджувались. Крім того, існуюча на той час нормативна база була орієнтована виключно на забезпечення державної монополії і типове проектування. Така практика об’єктивно гальмувала соціально-економічний і культурний розвиток суспільства, що найбільше віддзеркалилося у його соціокультурному стані.

Проголошення незалежності України, піднесення національної свідомості висунули нові вимоги до розвитку української культури і духовності, які потребують формування принципово нових, ефективних напрямків розвитку архітектурно-типологічних і нормативно-методологічних основ проектування об’єктів соціокультурного призначення (далі ОСКП) та їхньої адаптації до нових соціально-економічних умов. На все це спрямоване дане дослідження.

Постановка та вирішення зазначеної проблеми базуються на законодавчих, державних і програмних документах, фундаментальних наукових працях із загальнотеоретичних та типологічних питань архітектури і містобудування. Це праці Ю.С.Асєєва, В.А.Абизова, Х.А.Бенаї, Ю.М.Білоконя, В.М.Вадимова, М.М.Дьоміна, В.Ю.Дурманова, О.А.Гайдучені, В.І.Єжова, Л.М.Ковальського, С.Д.Крижицького, Г.І.Лаврика, О.В.Лесика, В.Ф.Макухіна, А.П.Мардера, В.Є.Михайленка, В.П.Мироненка, З.В.Мой-сеєнко, В.А.Ніколаєнка, Т.Ф.Панченко, О.Л.Підгірного, В.І.Проскурякова, О.Б.Раллєва, Ю.Г.Рєпіна, І.Д.Родічкіна, А.М.Рудницького, В.В.Савченка, О.С.Слєпцова, В.І.Соченка, В.О.Тімохіна, В.П.Уреньова, Г.Й.Фільварова, І.О.Фоміна, В.Г.Штолька та інших.

Формуванню нормативної бази щодо проектування цивільних будівель присвячені праці А.М.Гарнеця, Ю.П.Гнєдовського, С.В.Гнєдовського, Г.В.Зеньковича, Н.Г.Зенькович, Ю.М.Кеслєра, Л.М.Ковальського, В.В.Машинського, Н.Б.Мезенце-вої, Л.Х.Муляра, М.В.Омельяненка, М.Є.Прянишникова, М.Р.Савченка, В.Є.Шапо-валова.

Питання проектування сучасних культових будівель розглядаються у роботах Д.Н.Яблонського, О.Л.Баталова, Т.В.Буличової, Т.Геврика, Ю.М.Герасимова, Р.Б.Гнідця, І.Довганюка, Ю.М.Кеслєра, Ю.І.Криворучка, Г.К.Лоїка, І.І.Середюка, Л.П.Скорик, Ю.Устиновича, Р.Жука, М.Б.Яціва та інших вчених.

Соціально-економічний аспект перетворень сфери культури у нових демократичних умовах розроблявся Й.М.Бакштейном, Ю.С.Гур’яновим, Д.І.Думеновим, Г.Дюментоном, О.М.Ковтуном, Л.В.Коганом, Т.Нийтом, В.М.Пічею та іншими вченими. Соціальним основам сучасних релігійних відносин та розвитку духовності в Україні присвячені праці Т.Г.Горбаченка, Ю.А.Калініна, А.М.Колодія, Б.О.Лобо-вика, В.І.Лубського, І.Д.Нілова, М.Г.Писманика, В.С.Степина, Д.В.Степовика, Д.М.Угриновича, І.Т.Фролова, В.В.Чемоданова.

Дане дослідження ґрунтується також на історико-архітектурних, культурологічних, релігієзнавчих, фольклорно-етнографічних працях Ю.С.Асєєва, М.В.Бевзя, М.Ю.Брайчевського, Ф.К.Волкова, Ю.М.Герасимова, М.С.Грушевського, А.Дани-люка, Г.Н.Логвина, І.І.Огієнка, В.Л.Прибєги, В.І.Соченка, С.А.Таранущенка, В.І.Ти-мофієнка, П.А.Флоренського, І.О.Фоміна, М.П.Цапенка, В.В.Чепелика, П.Г.Юрчен-ка, Д.Н.Яблонського, А.Л.Якобсона.

Незважаючи на те, що праці перелічених авторів створили базу для подальшого поглиблення наукових досліджень та практичних надбань у проектуванні об’єктів соціокультурного призначення, в цій галузі ще залишаються невирішеними проблеми системної взаємодії архітектурної типології, що формується, та забезпечення її відповідною нормативно-методологічною базою проектування.

Таким чином, актуальність теми даного дисертаційного дослідження визначається новими соціально-економічними умовами, що склалися в Україні, змінами у галузі цивільного будівництва і новою організацією системи соціокультурного обслуговування населення та необхідністю реформування її типологічно-нормативного забезпечення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема даного дослідження – це один із основних напрямків планових науково-дослідних робіт ВАТ „КиївЗНДІЕП” і архітектурного центру цього інституту, керівником якого є автор даної дисертації. Робота виконувалась у відповідності до державних планів та програм: Держкомархітектури Держбуду колишнього СРСР (Соціально-економічні та архітектурні проблеми удосконалення громадських будівель і комплексів /0.55.04.22/: НДР з подальшого вдосконалення єдиної мережі і типів клубних будівель до 2000 р.: Звіт про НДР (заключн.) / КиївЗНДІЕП. – Тема № 5.1/ІІ.ІІ-Г-4; № ДР 01840038727; Інв. № 3503-0. – К., 1985. – 75 с.; Розробка завдання на проекту-вання комплексу фізкультурно-спортивних споруд мікрорайонів у містах УРСР: Звіт про НДР (заключн.) / КиївЗНДІЕП. – Тема № 1 ОБ/1-Г; № ДР 01850053418; Інв. № 3769-0. К., 1986. – 35 с.; Розробка системи варіантного проектування кінотеатрів, що пристосовуються до регіональних та місцевих умов: Звіт про НДР (заключн.) / КиївЗНДІЕП. – Тема № 10.2.5.3.1/1-1Г; № ДР 01860111175; Інв. № 4059-0. К., 1987. – 66с.); Держбуду України (Державна науково-технічна програма /040202/; наукова програма з проблем стандартизації, нормування, сертифікації та еталонної бази /040205/: Провести дослідження та розробити проект ДБН „Культурно-видовищні та дозвіллєві заклади”: Звіт про НДР (заключн.) / КиївЗНДІЕП. – Тема №357 – Н 96-96; №ДР 0197U008654; Інв. №5506-0. - К., 1996. – 310 с.; Провести дослідження та розробити проект ДБН „Спортивні та фізкультурно-оздоровчі споруди”: Звіт про НДР (заключн.) / КиївЗНДІЕП. – Тема №331 – Н 98-02; №ДР 0197U009450; Інв. №5595-0. - К., 2002. – 315 с.; Провести дослідження та розробити проект ДБН „Житлові будинки та комплекси”: Звіт про НДР (заключн.) / КиївЗНДІЕП. – Тема НЗ №1/2003; №ДР 0103U008987; Інв. №5362-0. - К., 2004. – 180 с.; Провести дослід-ження та провести перегляд нормативно-методичних документів у будівництві з метою їх вдосконалення та приведення у відповідність до сучасних вимог щодо захисту прав інвалідів: Звіт про НДР (заключн.) / КиївЗНДІЕП. – Тема №Н-2-12-03; №ДР 0103U006467; Інв.№5659-0/50. - К., 2003. – 36 с.; програма науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт /НДДКР/; програма проектних та вишукувальних робіт); Держміськадміністрації Києва: Провести дослідження та розробити пропози-ції з коригування організації мережі та розміщення об’єктів культурно-побутового обслуговування житлового р-ну „Теремки-1” у зв’язку з будівництвом громадського центру в Голосіївському р-ні м. Києва: Звіт про НДР (заключн.) / КиївЗНДІЕП.– Тема №6446; №ДР 0103U006469; Інв. №4385/346. - К., 2004. – 39 с.; міськвиконкомів Донецька, Рівного, Кіровограда, Лисичанська, Кам’янця-Подільського, Житомира, Полтави: Провести дослідження та розробити концепцію формування комплексу кафедрального собору у м. Полтаві: Звіт про НДР (заключн.) / КиївЗНДІЕП. – Тема Н/З №5/2002; №ДР 0102U007420; Інв. №5659-0/45. - К., 2002. – 35 с.; Славутича, Килії, Білої Церкви, Енергодару, Боярки: Провести дослідження та розробити концепцію соціально-економічного та культурного розвитку м. Боярки Київської обл.: Звіт про НДР (проміжн.) / КиївЗНДІЕП. – Тема №6282; №ДР 0101U006372; Інв. №5659-0/46. - К., 2001. – 85 с. та інших міст.

Робота також пов’язана з програмою науково-дослідних і проектних розробок Української Академії архітектури, які виконувались згідно з державними планами та програмами Держбуду України: Провести дослідження та розробити рекомендації з проектування сучасних культових будинків різних конфесій: Звіт про НДР (за-ключн.) / УАА. – Тема №747.95-96; №ДР 0195U030249; Інв. №92Н. – К., 1996. – 175 с.; Держміськадміністрації Києва щодо перетворення його в європейську столицю, відповідно до положень Закону України „Про столицю України – місто-герой Київ” за № 401-ХІV від 15 січня 1999 р.

Мета дослідження – визначення напрямів реформування та розроблення архітектурно-типологічних і нормативно-методологічних основ проектування об’єктів соціокультурного призначення з урахуванням сучасних соціально-економічних умов України.

Задачі дослідження:

- визначити соціальні передумови створення об’єктів соціокультурного призначення;

- виявити історичні закономірності поетапного архітектурно-типологічного формування ОСКП;

- проаналізувати сучасний стан мережі, виявити регіональні особливості її формування і розробити концепцію комплексної організації мережі ОСКП;

- визначити містобудівні показники для масових типів ОСКП і розробити на їхній основі принципову модель громадсько-культурних комплексів;

- визначити функціонально-структурні характеристики і установити закономірності архітектурно-планувальної організації ОСКП;

- розробити рекомендації із застосування новітніх архітектурно-конструктивних систем;

- розробити пропозиції щодо методики проектування ОСКП і визначити основні принципи їхнього проектування;

- розробити методику удосконалення нормативної бази проектування;

- визначити шляхи підвищення ефективності громадсько-культурних комплексів;

- розробити номенклатуру масових типів ОСКП та визначити перспективні напрямки їхнього розвитку.

Об'єктом дослідження є масові будівлі дозвілля (клуби, центри культури та дозвілля, фізкультурно-оздоровчі комплекси), культурно-видовищного (кінотеатри, відеокомплекси) і культового призначення (православні храми і комплекси) у процесі їхнього виникнення та розвитку у взаємозв'язку з іншими закладами обслуговування населення.

Предмет дослідження – формування і розвиток архітектурної типології та нормативно-методологічної бази ОСКП і їхньої адаптації до сучасних соціально-економічних умов України та вимог європейських стандартів.

Методи дослідження базуються на комплексному аналізі соціально-еконо-мічних, містобудівно-мережевих архітектурно-типологічних, нормативно-методич-них питань та розробленні структурних моделей.

Для вирішення зазначених питань використовувалися такі методи: експертне соціально-економічне опитування; порівняльний аналіз наукових положень, проектних вирішень і реалізованих об’єктів; систематизація та узагальнення наукових досліджень; графоаналітичний метод, побудований на графічному моделюванні й експериментальному проектуванні; експертні оцінки нових функціонально-типоло-гічних вирішень; техніко-економічний аналіз запроектованих об’єктів; нормативне регламентування вимог щодо проектування.

Наукові дослідження здійснювалися шляхом вивчення, узагальнення і порівняння теоретичних концепцій та їхнього практичного втілення, які ґрунтуються на багаторічному власному досвіді проведення науково-дослідних та проектних робіт, численних авторських експериментальних пошукових розробках з різноманітними техніко-економічними розрахунками.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше на основі подальшого поглиблення наукових досліджень і експериментальних розробок щодо перспектив розвитку цивільного будівництва:

- сформульовані історичні закономірності еволюції архітектурно-типологічних особливостей ОСКП у контексті паралельного творчого розвитку релігійної і світської культури;

- розроблені структуроформувальні принципи і методологічні основи комплексної організації мережі ОСКП;

- запропоновані нові гнучкі архітектурно-типологічні моделі ОСКП, які враховують історико-архітектурні традиції, сучасні культурні, релігійні, містобудівні умови та перспективи розвитку архітектурної діяльності в галузі культури і духовності;

- визначені пропозиції щодо методики проектування як багатофакторного процесу, що має базуватися на системному підході до управління якістю проектної продукції;

- сформована нова структурна модель удосконалення проектно-будівельного нормування на основі методики розроблення НД і багаторівневої системи нормативних документів;

- визначені напрямки та надані пропозиції з перспективного розвитку типів будівель і споруд та їхніх комплексів.

Розроблені автором наукові засади комплексного формування архітектурно-типологічної і нормативно-методологічної бази проектування ОСКП з теоретичним обґрунтуванням, структуроформувальними принципами, перспективними моделями, науково-практичними рекомендаціями та експериментальними проектними пропозиціями в сукупності сприяють вирішенню актуальної наукової проблеми, яка має важливе соціальне, культурне, архітектурно-містобудівне і економічне значення.

Практичне значення одержаних результатів. Основні результати роботи призначені для їхнього використання при розробленні державних програм, законодавчо-нормативних та концептуальних документів у сфері містобудування, архітектури, житлової і культурної політики, а також для реального проектування житлових районів, багатофункціональних комплексів, громадських будівель, житлових будинків із приміщеннями громадського обслуговування з метою удосконалення їхніх архітектурно-типологічних і інженерно-конструктивних вирішень, художньої виразності та економічності.

Важливе науково-практичне значення мають: пропозиції з методики застосування системного підходу до управління якістю проектного вирішення із залученням усіх факторів, які впливають на це шляхом створення постійного функціонування комплексу організаційних структур та персональної відповідальності; запропонована модель удосконалення нормування будівель соціокультурного призначення з урахуванням вимог щодо забезпечення і відповідності її основним стандартам ЄС, що дозволить розширити творчі можливості архітекторів та проектувальників і сприяти ефективнішому використанню капіталовкладень у будівництво; пропозиції щодо номенклатури будівель, запропоновані з урахуванням принципів сталого розвитку населених пунктів, будуть сприяти організації раціональної мережі ОСКП і формуванню різноманітних центрів та комплексів (громадські, культурні, торговельно-культурні, культурно-релігійні, духовні та ін.).

Результати дослідження впроваджені в концепцію створення державної системи будівельних норм, правил і стандартів України; Національну програму розвитку архітектури України; в програму архітектурної типології і конструктивних вирішень житлових та громадських будівель у містах України; науково-дослідні та проектні роботи, виконані на замовлення Держбуду, Мінкультури, Мінсоцзахисту та Держкомспорту України, Київ міськдержадміністрації, міськвиконкомів і знайшли практичне використання в навчально-методичній роботі КНУБА і НАОМА під час розробки курсових, дипломних проектів та лекційного курсу, які можуть бути використані в інших ВНЗах архітектурно-будівельного профілю.

Особистий внесок здобувача. Основний зміст роботи опублікований у 47 друкованих працях, 2 з них виконані із співавторами. У публікації №1 автором викладені принципи гнучкого планування, прийоми архітектурно-планувальної організації об’єктів соціокультурного призначення, крім висвітлення типологічних особливостей торговельно-побутових підприємств; а у публікації №2 – розроблені рекомендації з проектування сучасних культових будівель та споруд різних конфесій, крім розділу „Інженерне обладнання”.

Апробація результатів роботи. Дисертація є результатом більш як 30-річних науково-дослідних і проектних розробок автора, які здійснювалися в КиївЗНДІЕП.

Основні результати дослідження оприлюднені на 10 міжнародних, 7 всесоюзних (колишнього СРСР) та 13 республіканських конференціях, симпозіумах, семінарах і нарадах (усього 30) з проблем формування житлового середовища, проектування, будівництва і реконструкції громадських будівель та споруд (Київ, 1981; 1985; 2000, 2002; Рига, 1987; Москва, 1988; Ленінград, 1991; Кам'янець-Подільський, 1993; Гурзуф, 2002; Чернігів, 2003); з проблем удосконалення структури житлово-цивільного будівництва, його проектно-будівельного комплексу і застосування новітніх архітектурно-конструктивних систем (Одеса, 1989; Київ, 1998; 2001); з проблеми створення державної системи норм, правил і стандартів України (Київ, 1998; 2002); з проблем формування соціокультурної політики України і розвитку матеріально-технічної бази об’єктів обслуговування (Москва, 1986, 1996; Сімферополь, 1989; Луцьк, 1989; Ленінград, 1991; Алчевськ, 1993; Харків, 2000; Київ, 1999; 2001; 2002; 2003; 2004; Львів, 2003).

Публікації. Результати дисертації опубліковані у 81 друкованій праці. В авторефераті наведено 47 робіт, з них 2 книги, статті у фахових наукових і професійних журналах та збірниках наукових праць, 3-х тезах конференцій.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається з вступу, 5-ти розділів та висновків, викладених на 296 сторінках, списку використаних джерел (378 позицій), ілю-страцій (86 рисунків), 6 таблиць, 3 додатків.

Основні положення дисертаційної роботи

У Вступі висвітлюється існуюче положення в практиці проектування і будівництва ОСКП, ступінь наукової розробки теми, обґрунтування її актуальності, поставлені мета, задачі і методи дослідження, визначені основні наукові результати роботи, її практична значимість і впровадження результатів дослідження у практику проектування, нормотворення та навчальний процес ВНЗів, наведена структура дисертації.

Розділ 1. Передумови створення типології об’єктів соціокультурного призначення. На основі комплексного аналізу визначаються нові соціальні умови в країні, культурні та релігійні інтереси, визначаються історичні етапи еволюції типів ОСКП, практика їхнього проектування, будівництва і нормативного забезпечення, аналізується специфіка та дається характеристика основних факторів, які виявляють умови формування і розвитку перспективних типів, в результаті чого обґрунтовується їхня класифікація, напрями реформування архітектурно-методологічної бази ОСКП.

Культура і духовність є важливими сторонами людського існування разом з трудовою та творчою діяльністю. На основі проведених досліджень виявлено, що розмір вільного часу визначається доступним рівнем продуктивних сил, характером суспільних відносин, загальним станом культури, освіченості і потребами суспільства. Спільний розгляд проблеми культури і духовності – як форми існування людини і, з другого боку, практичних проблем її діяльності та просторового забезпечення, дали змогу виявити напрямки архітектурно-типологічного визначення цієї галузі.

Проведені дослідження еволюції архітектурно-просторової організації ОСКП на різних етапах розвитку суспільства з періоду стародавньої Греції до наших днів, визначили, що потреба у вільному спілкуванні властива людині на усіх стадіях формування суспільних відносин. Кожна епоха формувала будівлі та споруди, які трансформувалися у часі, виходячи з розвитку різноманітних соціокультурних форм.

Автором встановлено, що за останні десятиріччя в нашій країні та закордоном сталися серйозні зміни у розвитку моделі культурного центру. Перш за все, змінилася роль клубної діяльності людей; вона стала більш значущою; збільшилися потреби у її різноманітності; зросли вимоги до задоволення потреб різних соціально-демографічних верств населення (дорослих і дітей, підлітків і пенсіонерів, інвалідів) у закладах з вільними, нерегламентованими формами дозвілля.

Формування центрів культури і дозвілля у 80-х і кінці 90-х років минулого сторіччя відбувалося шляхом вирівнювання значущості функцій в об’єктах, межа між ними ставала менш помітною. Паралельно відбувався процес диференціації цих закладів на спеціалізовані будівлі культури і дозвілля, фізкультури і спорту, а також рекреаційного призначення.

У проектуванні кінотеатрів позначилися тенденції розширення функцій цих закладів шляхом введення до їхнього складу декількох залів для глядачів, приміщень дозвілля і харчування, а також забезпечення їх новітнім технологічним обладнанням. Виникає необхідність включення до складу спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд різних приміщень дозвілля та медико-відновлювального призначення. Встановлено, що в зонах громадської активності міського населення виникають заклади попутного обслуговування, які приваблюють зручністю та доступністю.

Дослідження різноманітних напрямків проектування і будівництва сучасних культових будівель та їхніх комплексів закордоном показує, що в Україні необхідно відтворити та відновити цілий напрямок у архітектурі громадських будівель – сакральне зодчество. На жаль, тривалий період відсутності практики створення цих будівель та споруд призвів до втрати професійних навичок у проектуванні й будівництві храмів. Специфіка цієї проблеми полягає в тому, що питання храмобудування має вирішуватися не тільки із вузькопрофесійних позицій, звичних сучасним проектувальникам, але й з усвідомленням з церковних позицій, які відповідають запитам і канонам церкви, національним традиціям.

У роботі досліджуються фактори, які впливають на формування ОСКП. Здійснений автором комплексний аналіз дозволив виявити основні з них: містобудівні, природно-кліматичні та екологічні, етнографічні, культурологічні і релігійні, функціонально-типологічні і технічні. Визначені фактори виявляють закономірності формування мережі, архітектурно-планувальної організації, конструктивні особливості та інженерне забезпечення будівель, що розглядаються.

Автор дійшов висновку, що у сфері соціокультурного обслуговування необхідно застосовувати принцип задоволення якісного зростання потреб населення диференційовано до особливостей різних категорій і груп та підвищувати рівень забезпеченості різноманітними закладами на основі реалізації збільшення прогнозованого вільного часу населення. Перспективна система обслуговування має відповідати усім вимогам культурного, духовного і фізичного розвитку людини, бути соціально-доступною для кожного споживача.

У результаті здійснених досліджень розроблена класифікаційна матриця будівель, що розглядаються, за різноманітними ознаками: пропускною спроможністю; об’ємно-просторовою структурою; архітектурною типологією, формами комерційної діяльності; принципами зведення (спорудження); за складом приміщень, кількістю функцій та конструктивною системою. Ця класифікація дала змогу виявити основні види і типи будівель. На основі комплексного аналізу соціальних умов, культурних і релігійних інтересів населення, еволюції формування типів ОСКП, практики проектування, будівництва та нормативного забезпечення, характеристики основних факторів, які визначають умови формування перспективних типів будівель, обґрунтування їхньої класифікації визначені напрями реформування архітектурно-методологічної бази проектування ОСКП: містобудівні, архітектурно-типологічні, науково-проектні та нормативно-методологічні.

Розділ 2. Містобудівні умови формування об’єктів соціокультурного призначення. Відповідно до виявлених факторів, які впливають на формування будівель та прийнятої їхньої класифікації, у дослідженні розглянуті основні містобудівні напрями створення спеціального архітектурного середовища для ОСКП.

У дисертації простежена різноманітність видів аматорських занять, зразків поведінки і інформації, які складають найважливіші характеристики міського способу життя. Сама можливість вибору зразків матеріальної і духовної культури, що тісно пов’язана із диференціацією усіх міських структур і функцій, виступає як найважливіша умова постійного удосконалення способу життя населення. В роботі автор дійшов висновку, що особливості сучасної організації міського середовища полягають у цілісності структури і образу міського простору, який має реалізовуватися у соціально-просторовій структурі та здійснюватися через систему культурних цінностей, норм і правил поведінки мешканців міст, художній образ і символіку, гармонію житла та об’єктів обслуговування, матеріального і природного оточення.

На основі досліджень виявлено, що виникла необхідність створення індустрії дозвілля, яка буде сприяти удосконаленню мережі закладів обслуговування на новому якісному, технологічному і технічному рівнях. Критеріями ефективності роботи окремих елементів системи обслуговування має стати активність відвідувань населенням і навантаження на місце, що мають специфіку у різноманітних містобудівних умовах і для кожного типу будівлі.

У роботі надаються пропозиції щодо формування зазначеної системи за двома напрямками: пошуковим і цільовим. Структура першого напрямку базується на визначенні максимального вибору форм діяльності при мінімумі витрат на одну людину і вимог до його культурного потенціалу. Структура другого напрямку орієнтована на культивування визначеного виду діяльності і надає максимальні можливості для поглиблення спеціалізації даної діяльності, а також характеризується збільшенням циклічності обслуговування, зменшенням потоку відвідувачів у разі зростання суми витрат на одну людину.

Здійснений в роботі аналіз стану мережі ОСКП дав змогу дійти висновку, що перспективою розвитку мережі закладів дозвілля та культурно-видовищного призначення має стати підвищення ролі спеціалізованих клубів, центрів культури та дозвілля, фізкультурно-оздоровчих комплексів, багатозальних кінотеатрів та відеокомплексів з розширеним складом приміщень. Одним із напрямків удосконалення мережі будівель, що розглядаються, пропонується реконструкція і модернізація існуючих закладів із урахуванням реалізації як загальних, так і спеціалізованих програм їхньої діяльності.

Нові соціально-економічні умови, що виникли в Україні, сприяли покращанню відносин між державою і церквою та обумовили необхідність відтворення і розвитку мережі культових будівель різних конфесій. Автор пропонує формувати мережу цих будівель як складовий елемент загальної системи соціокультурного обслуговування населення, а її об’єкти-представники – храми, мають стати невід’ємними компонентами міської забудови.

У результаті здійснених досліджень виявлений характер роботи системи соціокультурного обслуговування на основі організації мережі, яка базується на системі культурних і духовних цінностей та регіональних містобудівних принципах. В умовах ринкових відносин, що складаються, для забезпечення можливості контролю над формуванням системи обслуговування автором запропонована концепція комплексної організації багаторівневої мережі ОСКП із встановленням певного соціального мінімуму забезпеченості об’єктами обслуговування населення. Запропонована методика розрахунку місткості мережі дозволила визначити її диференційовані містобудівні показники. Такі показники мають бути обов’язковими для усіх частин міста і, звичайно, у разі необхідності, можуть бути збільшені. Як соціальний мінімум пропонується прийняти визначені в роботі диференційовані розрахункові містобудівні показники закладів і підприємств, які повинні бути наведені у ДБН 360-92**. Цей підхід був апробований автором під час розробки концепції формування системи соціокультурного обслуговування житлових районів „Теремки-1” та „Столичний” у м.Києві, де, крім соціального мінімуму, застосований підвищений коефіцієнт, який враховує реальні потреби майбутніх жителів і комерційних структур зазначених містобудівних комплексів.

Виявлена тенденція до інтегрування окремих елементів мережі у багатопрофільні комплекси із урахуванням прийнятних для кожного регіону будівництва споживацьких характеристик і місцевих умов. Цей напрямок буде сприяти вирішенню проблеми оптимізації системи закладів соціокультурного обслуговування, що склалася в містах України.

Удосконалення містобудівних принципів організації соціокультурного обслуговування пов’язане із вирішенням основних соціально-економічних проблем сталого розвитку міст України, які відповідають завданням подальшої демократизації суспільства. На цій основі автором розроблена варіантна структурна модель формування громадсько-культурних комплексів для різноманітних містобудівних рівнів на базі взаємопов’язаної системи обслуговування, що склалася.

Розділ 3. Архітектурно-планувальна організація об’єктів соціокультурного призначення. У дослідженні визначаються функціонально-типологічні характеристики будівель, даються пропозиції щодо використання новітніх архітектурно-конструктивних систем, наводяться рекомендації з номенклатури перспективних ти-пів будівель, запропоновані визначення соціально-економічної ефективності проектних вирішень.

Узагальнення сучасної вітчизняної і зарубіжної практики проектування та будівництва, проведення різноманітних НДР і експериментального проектування, роз-роблення ДБН дозволили виявити типологічні характеристики ОСКП на основі нормалізації їхніх приміщень із застосуванням принципу інтеграції функцій різних приміщень (закладів) у центри та комплекси. Так, типологічна особливість та архітектурно-планувальна організація багатофункціонального закладу – центру дозвілля, характеризується тим, що він призначений для усіх соціальних груп населення з наданням їм різноманітних можливостей активної творчої участі в його роботі. В структурі центру виділяються спеціалізовані сектори, кожен з яких, з одного боку, здатний забезпечити зовнішні функції центру; з іншого – відповідає певному напрямку діяльності. Особливість архітектурно-планувальної організації полягає у тому, що ні один із секторів не домінує над іншими; сектори знаходяться у постійній взаємодії та мають при цьому технологічну незалежність і самостійність. Кожний сектор орієнтований на одночасну, паралельну реалізацію основних функцій центру.

Проведення автором НДР, а також власний досвід щодо розроблення відповідних ДБН, дають можливість зробити висновок, що фізкультурно-оздоровчі комплекси за своєю ідеологічною та функціонально-планувальною структурою мають тяжіння до центрів дозвілля і формуються на основі фізкультурно-спортивних приміщень із розвинутими лікувально-відновлювальними функціями, а також приміщень для проведення дозвілля, ігор і супутніх функцій.

Відродження української культури, зокрема розвиток кінематографу, вимагає формування сучасних кінотеатрів і відеокомплексів. Автором запропоновано широке застосування перспективного типу кінотеатрів – мультиплексів, до яких, крім кінопоказу у трьох чи більше залах для глядачів із усіма приміщеннями обслуговування (вестибюль з гардеробом, фойє, кіноапаратні і т.п.), рекомендується вводити приміщення для проведення дозвілля (ігрові салони, клубні приміщення, концертні, танцювальні та виставкові зали, відеотеки, а також кафе, ресторани і т. ін.) із застосуванням новітньої проекційної та звуковідтворюючої систем. У той же час, крім багатофункціональних кінотеатрів, рекомендується формувати і спеціалізовані – монофункціональні (прем’єрні, студійні, дитячі та „експрес”) кінотеатри.

У результаті здійснених досліджень та експериментального проектування, автором розроблені пропозиції з архітектурно-планувальної організації об’єктів відео-показу, нового феномена аудіовізуальної культури із різними елементами цієї системи. Економічні розрахунки показують, що автоматична заміна кінопроекційної техніки комплектами відеопоказу дає значний економічний ефект у зв’язку із зменшенням витрат на виготовлення і транспортування відеокасет у порівнянні з фільмами.

Розвиток духовності та релігійного життя в країні визначає необхідність реставрації, відтворення пам’яток сакральної архітектури і проектування та будівництва сучасних храмів і храмових комплексів. У роботі на основі аналізу сучасної практики проектування та будівництва сакральних будівель і споруд, експериментального проектування та розроблення спеціальної нормативної бази визначається, що більшість храмів, які будуються останнім часом, позбавлені рис сучасності, архаїчні за формою і змістом. Це зрозуміло, адже багато років ми були позбавлені контактів з релігійним світом і сакральною культурою. Втрачена спадкоємність розвитку як містобудівних прийомів розміщення храмів, так і архітектурно-планувальних та об’ємно-про-сторових вирішень. Відсутність підготовки у питаннях храмобудування, нерозуміння специфіки проектування храмів призводить до ускладнення вирішення назрілих на сьогодні питань.

Основою для проектування православних культових будівель є канонічні вимоги, які склалися віками, і котрі необхідно розвивати у сучасному храмобудуванні. Проведені автором дослідження з відповідними розрахунками, що були перевірені у експериментальному проектуванні, дозволили надати пропозиції з архітектурно-планувальної організації сучасних православних храмів (каплиць, парафіяльних церков, кафедральних соборів, храмових комплексів і т.п.) із рекомендаціями щодо складу і параметрів їхніх приміщень (планувальних елементів).

На підставі аналізу вітчизняної та зарубіжної проектно-будівельної практики реалізації різних АКТС, вивчення науково-дослідних робіт і багаторічного досвіду проектних розробок серій цивільних будівель на основі індустріальних систем, автором виявлено напрямки перспективного розвитку і рекомендовано до застосування такі системи: безригельний каркас, монолітні і легкі металеві конструкції.

Конструктивна система з безригельним каркасом має значні переваги порівняно із ригельним та іншими традиційними системами, їй властива варіантність архітектурно-планувальних і композиційних вирішень. Плоскі перекриття із гладкою стелею сприяють застосуванню гнучкого планування (улаштування розбірних або пересувних перегородок, які жорстко зв’язані з конструктивними елементами стелі).

Одним із перспективних напрямків проектування ОСКП є застосування монолітних конструкцій. У КиївЗНДІЕП під керівництвом та за безпосередньої участі автора проводилась низка науково-дослідних і проектних робіт із застосуванням монолітних конструкцій у громадських і житлових будівлях (з приміщеннями обслуговування на перших поверхах). Монолітне домобудування, завдяки багаторазовому застосуванню опалубок для зведення будівель, стає одним із основних видів індустріального будівництва, де типізується не будівля, а елементи опалубок.

Нова архітектурно-конструктивно-технологічна система АКТС „ГІТОР”, розроблена в КиївЗНДІЕП, призначена для швидкого зведення різноманітних громадських будівель, у тому числі соціокультурних закладів. АКТС „ГІТОР” ґрунтується на безопалубній системі зведення і не залежить від існуючої бази індустріального будівництва. Можливості цієї системи використані автором під час проектування кафедрального собору в м. Полтаві.

З метою зменшення маси будівлі, трудомісткості робіт, скорочення термінів зведення будівель в наш час застосовуються нові ефективні матеріали та конструкції. Одним із перспективних напрямків вирішення цієї проблеми є застосування в будівництві легких металевих конструкцій.

У КиївЗНДІЕП розроблена система „Актив” для збірно-розбірних будівель павільйонного типу, сформована на основі металевого каркаса та огороджувальних панелей з ефективних матеріалів. Автором запропоновані об’ємно-планувальні та конструктивні вирішення серії будівель соціокультурного призначення (клуби, Фоки, кінотеатри, відеокомплекси, бібліотеки, храми тимчасової дії).

Пропозиції з номенклатури ОСКП ґрунтуються на низці Законів України та національних програм, перспективних соціологічних, містобудівних і типологічних дослідженнях, аналізі практики проектування та будівництва, експериментальному проектуванні. Номенклатура складена, виходячи із таких вимог: надання населенню максимальної комфортності у використанні мережі ОСКП із урахуванням нових економічних умов, культурного і національного відродження, диференційованих потреб; формування системи обслуговування з різними формами комерційної діяльності, а також із урахуванням взаємозв’язку містобудівних утворень у загальній системі населених пунктів; підвищення ефективності капітальних вкладень у будівництво закладів обслуговування.

У пропозиціях з номенклатури ОСКП враховані різноманітні показники: містобудівний рівень обслуговування (мікрорайонний, районний, міський); режим роботи (цілорічні, сезонні); частота відвідувань (повсякденне, періодичне, епізодичне обслуговування); якість послуг, що надаються (стандартні, вибіркові); доступність до об’єктів обслуговування різних соціальних і вікових груп населення; об’єкти різних форм власності (державні, приватні). Різниця морфологічних, організаційних і споживацьких характеристик ОСКП дозволила зазначити, що галузь застосування кожного типу закладу має визначатися рівнем урбанізованості та культурного розвитку міста, його адміністративним статусом; чисельністю населення, характером і якістю мережі об’єктів обслуговування, що вже діє; очікуваною активністю відвідувань і розподілом попиту населення по об’єктах.

Проведення численних НДР та експериментальне проектування дозволили сформулювати в роботі вимоги щодо ефективності будівництва і експлуатації ОСКП. Ці вимоги згруповані у такі блоки: соціально-демографічні, містобудівні, функціонально-типологічні, конструктивні, технологічні, інженерні, економічні, естетичні, а також за рівнем комфорту і обсягом послуг. Визначено, що в ОСКП підвищується інтенсивність експлуатації за рахунок багатоцільового використання і скорочення капітальних витрат на зведення будівель у розрахунку на одного відвідувача порівняно із монофункціональними будівлями.

Запропонована в роботі архітектурно-планувальна організація центру дозвілля дозволяє формувати його як заклад, який працює на госпрозрахунковій основі, що отримує прибуток шляхом реалізації своїх структуроформувальних функцій: надання послуг населенню; інтенсифікація робіт інших закладів, які використовують програми центру; реклама індустрії дозвілля і впровадження нового