НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ЛИЗОГУБ БОГДАН ВІКТОРОВИЧ

УДК 343.9 (477)

ОРГАНІЗОВАНІ ЗЛОЧИННІ УГРУПОВАННЯ:

КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ЗАХОДИ ПРОТИДІЇ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2004

Дисертація є рукописом.

Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ МВС України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор

Куц Віталій Миколайович,

Харківський економіко-правовий університет,

завідуючий кафедрою кримінально-правових дисциплін.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Мельник Микола Іванович,

Головне науково-експертне Управління

Апарату Верховної Ради України,

заступник керівника;

кандидат юридичних наук, доцент

Кальман Олександр Григорович,

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права.

Провідна установа: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою, м. Київ.

Захист відбудеться “17” вересня 2004 року о “10.00” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.64.700.03 Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий “17 ” серпня 2004 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кириченко В.Є.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У період розбудови незалежної, демократичної, правової, соціальної Української держави великого значення набуває забезпечення прав та свобод людини, одним з напрямків якого є боротьба зі злочинністю. За результатами соціологічних опитувань боротьба зі злочинністю, особливо її організованими формами, фігурує в числі перших найнебезпечніших загроз суспільству. Вченими і правоохоронцями констатовано, що організована злочинність становить своєрідну вищу стадію розвитку злочинності, є найбільш стійким та консолідованим її проявом. Суспільна небезпека організованої злочинності підкреслюється в багатьох міжнародно-правових документах, зокрема у преамбулі Рамкової Конвенції ООН проти організованої злочинності від 21 липня 1997 року, Неапольській політичній декларації та Глобальному плані дій проти організованої злочинності, прийнятих на Світовій конференції міністрів внутрішніх справ з проблем транснаціональної організованої злочинності, проведеної 21 – 23 листопада 1994 року у м. Неаполі, Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, підписаної 15 грудня 2000 року у м. Палермо.

Після проголошення незалежності України було прийнято ряд законодавчих актів, спрямованих проти організованої злочинності, в тому числі Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, Державну програму боротьби зі злочинністю, Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996 – 2000 роки, Комплексну програму профілактики злочинності.

За даними МВС України за період з 1997 по 2003 рр. в Україні було виявлено і знешкоджено 6509 організованих злочинних груп, якими було вчинено 53087 злочинів. За цей же період у членів організованих злочинних груп було вилучено 1899 одиниць вогнепальної зброї, 1212 автомобілів, 5278 кг наркотичних засобів. Проблемі протистояння організованій злочинності з боку держави та суспільства приділяється значна увага. Певні заходи протидії організованій злочинності вживаються, удосконалюється правова база боротьби з нею, але ця робота ще далека від завершення.

Значну увагу проблемі протидії організованій злочинності приділяють кримінологія та кримінально-правова теорія. Зарубіжна кримінологія досліджує цю проблему давно і досягла в цьому певних результатів. Феномен організованої злочинності та окремих її аспектів розглядався в роботах Алексєєва В.О., Адашкевича Ю.М., Антоняна Ю.М., Альбіні Д., Айенні Ф., Волобуєва А.Н., Ванюшкіна С.В., Галіакбарова Р.Р., Гурова О.І., Галкіна Є.Б., Долгової А.І., Дьякова С.В., Ємєльянова О.С., Емінова В.Є., Іванова М.Г., Іншакова С.М., Карпеця І.І., Ковальова М.І., Кузнєцової Н.Ф., Козлова Ю.Г., Крессі Д., Келлі Р., Кларка Р., Лунєєва В.В., Мартена Ф., Нікіфорова А.С., Номоконова В.А., Осіна В.В., Овчинського В.С., Овчинського А.С., Пахомова В.Д., Разінкіна В.С., Репецької А.Л., Сатерленда Е., Стручкова М.А., Слінька М.І., Топільської О.В., Тремблея П., Устінова В.С., Шеллі Л. та інших.

В Україні захищено декілька кандидатських дисертацій з окремих аспектів протидії організованій злочинності. Ця проблема в кримінологічному та кримінально-правовому аспектах розглядалась у роботах Андрушка П.П., Борисова В.І., Бурчака Ф.Г., Гуторової Н.О., Даньшина І.М., Ємельянова В.П., Єфремова С., Зелінського А.Ф., Картавцева В., Кальмана О.Г., Куца В.М., Кулика О.Г., Марчука Є.К., Мельника М.І., Литвака О.М., Рибакова В.І., Сташиса В.В., Слінька М.І., Савченка Д., Тація В.Я., Хавронюка М.І, Шапченка С., Шостко О.Ю., Ярмиша О.Н. та інших.

Разом з тим, до цього часу виникають складнощі з розмежуванням видів злочинних угруповань, трактуванням низки пов’язаних з ними понять, що негативно позначається на стані протидії організованій злочинності. З деяких питань точки зору науковців лишаються полярними, що призводить часом до ігнорування вельми суттєвих положень у висловлюваннях їх опонентів. Недостатня розробленість проблеми протидії організованій злочинності, значущість питань, що з неї випливають для захисту соціально-економічних умов функціонування суспільства, подальшого розвитку кримінологічної та кримінально-правової науки, удосконалення законодавства та практики його застосування, потреба подальшої активізації заходів протидії діяльності злочинних угруповань стали підставою для вибору теми даного дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Національного університету внутрішніх справ на виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376.

Мета і завдання дослідження. Метою даного наукового дослідження є розробка класифікації злочинних угруповань та комплексу кримінологічних заходів протидії їх діяльності. З урахуванням цього перед дослідженням поставлено такі завдання:

- дати кримінологічну характеристику злочинних угруповань, що діють в Україні;

- викласти уніфіковану класифікацію злочинних угруповань;

- виявити механізм діяльності злочинних угруповань;

- розглянути факторний комплекс існування, поширення та відтворення організованої злочинності;

- сформулювати і обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення відповідних положень кримінального законодавства та практики його застосування, положень деяких інших галузей законодавства;

- сформулювати та обґрунтувати пропозиції щодо системи заходів протидії діяльності злочинних угруповань.

Об’єктом дослідження є проблема класифікації злочинних угруповань, механізму їх діяльності, а також проблема протидії злочинним угрупованням в їх науковому та практичному аспектах.

Предметом дослідження є кримінальна статистика в частині, що стосується організованої злочинності, чинне українське та зарубіжне законодавство, що встановлює відповідальність за організовану злочинну діяльність, практика його застосування, система наукових розробок, що стосується досліджуваної проблематики.

Методологічну основу дисертації становлять положення загальної теорії та деякі спеціальні методи пізнання. У процесі дослідження використовувались такі наукові методи: порівняльний (у процесі аналізу теоретичних поглядів стосовно класифікації організованих злочинних угруповань); історичний (при аналізі розвитку організованої злочинності на теренах колишнього СРСР та сучасної України, формування правової бази протидії цьому виду злочинності); системно-структурний (під час обробки та узагальнення емпіричного матеріалу, розробки узагальненої класифікації організованих злочинних угруповань); формальної логіки (у ході аналізу об’єкта дослідження та вчення, що його відображає); юридичного аналізу (при формулюванні пропозицій стосовно внесення змін та доповнень до чинного законодавства з метою активізації протидії організованій злочинності); статистичного аналізу (під час вивчення матеріалів кримінальних справ, інших емпіричних матеріалів); конкретно-соціологічні (при проведенні контент-аналізу преси, вивчення думок працівників правоохоронних та інших державних органів відносно досліджуваної проблематики). У процесі написання дисертації використовувалися досягнення наук кримінального права, кримінології, загальної теорії права, психології, соціології, філософії та ін.

Нормативну базу дослідження складають Конституція України, Кримінальний кодекс України, нормативні акти різних галузей права, акти законодавства низки зарубіжних держав.

Емпірична база дослідження складається з вивчення й аналізу 198 кримінальних справ, що знаходилися у провадженні слідчих підрозділів УМВС України в Харківській області за період з 1997 по 2004 роки, аналізу статистичних звітів та інформаційно-аналітичних матеріалів МВС України за аналогічний період, контент-аналізу матеріалів преси за 1995 – 2004 роки, експертних висновків, відомчих, прокурорських та судових узагальнень практики протидії організованій злочинності.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим в українській кримінологічній науці монографічним спеціальним дослідженням уніфікованої класифікації злочинних угруповань та механізму їх діяльності.

Конкретний внесок у розробку наукової проблеми полягає в особистому обґрунтуванні низки нових положень, значущих для кримінологічної та кримінально-правової науки та правозастосовчої практики:

1.Уніфіковано наявні в наукових розробках класифікації злочинних угруповань в єдину;

2. Виявлено механізм діяльності злочинних угруповань;

3. Запропоновано криміналізацію насильницьких дій, пов’язаних зі зведенням рахунків між собою учасниками злочинних угруповань.

4. Обґрунтовано доцільність змін до кримінального законодавства України про відповідальність за незаконне поводження з спеціальними технічними засобами негласного отримання інформації;

5. Аргументовано пропозицію про вдосконалення кримінально-правової регламентації відповідальності за фінансування організованих злочинних груп або злочинних організацій та встановлення кримінальної відповідальності за передачу злочинним угрупованням відомостей, що становлять державну або іншу захищену законом таємницю;

6. Доводиться доцільність введення кримінальної відповідальності за ввезення, виготовлення, збут та розповсюдження творів, що пропагують злочинний спосіб життя, злочинні звичаї та традиції;

7. Обґрунтовано поняття стійкості організованих злочинних угруповань, виходячи з критерію здатності угруповання до протидії його викриттю та ліквідації правоохоронними органами;

8. Сформульовано новий склад злочину “організована злочинна діяльність” та запропоновано відповідні доповнення до Кримінального кодексу України;

9. Обґрунтовано пропозиції щодо створення загальнодержавної стратегії протидії діяльності злочинних угруповань та запропоновано нову концепцію Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що вони можуть бути використані:

- у правотворчості – при внесенні змін до Кримінального кодексу України, розробці інших законодавчих актів України;

- у правозастосовчій діяльності – для удосконалення практики боротьби з організованою злочинністю;

- у навчальному процесі – при викладанні курсів кримінології та кримінального права, підготовці відповідної навчально - методичної літератури, а також в науково-дослідницькій роботі студентів та курсантів.

Апробація результатів дослідження. Дисертація була обговорена на засіданні кафедри кримінального права та кримінології Національного університету внутрішніх справ. Низка її положень обговорювалась на міжнародній науково-практичній конференції “Боротьба з торгівлею жінками: проблеми вдосконалення законодавства та завдання органів внутрішніх справ України” (м. Харків, 27-28 травня 1999 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Боротьба з торгівлею людьми: вдосконалення роботи правоохоронних органів та взаємодія з міжнародними й неурядовими організаціями” (м. Харків, 2-3 червня 2001 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Питання застосування нового кримінального кодексу України” (м. Харків, 25-26 жовтня 2001 р.), міжнародному науково-практичному семінарі “Відповідальність посадових осіб за корупційну діяльність” (Харків, 11-12 травня 2001 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Співробітництво держави та громадськості з питань протидії торгівлі людьми” (м. Євпаторія, 20-22 травня 2004 р.), міжнародному науково-практичному семінарі “Національний та міжнародний механізм протидії торгівлі людьми: проблеми та шляхи їх вирішення” (м. Київ, 24-25 червня 2004 р.). Пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, адресовані відповідним комітетам Верховної Ради України.

Публікації. За темою дисертації автором опубліковано чотири статті, три з яких у спеціалізованих наукових виданнях, а також тези двох наукових доповідей на науково-практичних конференціях та семінарах.

Структура та обсяг дисертації. У відповідності до завдань та мети дослідження дисертація складається із вступу, двох розділів, які об’єднують шість підрозділів, висновку, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації – 187 сторінок. Список використаних джерел містить 291 найменування. Робота містить 12 додатків на 49 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, визначається ступінь наукової розробленості проблеми, вказуються методи дослідження та емпірична база, зв’язок роботи з науковими програмами і темами, розкривається наукова новизна дослідження, його науково-практичне значення, наводиться інформація про апробацію його результатів.

Перший розділ “Стан організованої злочинності та класифікація злочинних угруповань” містить три підрозділи. Підрозділ 1.1. “Виникнення, розвиток та сучасний стан організованої злочинності в Україні” присвячено розгляду історії виникнення і розвитку організованої злочинності, аналізу її сучасного стану на теренах України. Підхід до розгляду історії розвитку організованої злочинності, починаючи лише з 1917 року, трактується як обмежений, стверджується, що організована злочинність існувала завжди, але проявлялася у різних формах.

Автором вказується на помилковість віднесення до проявів організованої злочинності, хай навіть і політичної спрямованості, організацій, що діяли у напрямку спротиву радянській владі протягом громадянської війни та після її завершення. Наголошується, що такі прояви доцільно розглядати у контексті суб’єктивності їх оцінки панівною владою. На підставі здійсненого дослідження розвитку організованої злочинності в Україні автором пропонується умовна його періодизація на одинадцять етапів.

Досліджуючи стан виявлення організованої злочинності автор цілковито погоджується з твердженнями вчених-кримінологів, що найбільш небезпечна законспірована економічна організована злочинність, яка спричиняє величезну шкоду державі і суспільству, практично не виявляється, і статистика про організовану злочинність є зміщеною до її примітивно кримінальних форм. Констатується, що у виявлених на теренах України організованих злочинних угрупованнях домінує непрацююча молодь, але до організованої злочинності втягнені представники всіх соціальних груп. Відзначається загрозлива тенденція до контролю організованою злочинністю основних сфер суспільного життя. Наголошується на тому, що зменшення кількості виявлених організованих злочинних груп не може бути оцінено однозначно. Ставиться під сумнів декларована окремими політичними діячами можливість швидкої та повної ліквідації організованих злочинних угруповань, але утвердження в суспільній свідомості вкрай шкідливих та деморалізуючих установок на неминучу поразку суспільства у протистоянні з організованою злочинністю є неприпустимим.

На підставі здійсненого аналізу автор вказує, що чинні статистичні звіти є недостатніми для отримання повних і достовірних даних про організовану злочинність. Вони потребують вдосконалення, хоча при цьому зазначається, що проблема комплексного дослідження організованої злочинності цим не вичерпається, оскільки вона є більш широкою. Автор підкреслює потребу розробки спеціальних методики та методології дослідження організованої злочинності для отримання повних та достовірних даних про її стан, постійного відстеження тенденцій розвитку організованої злочинності. Наголошується на потребі перегляду підходів до аналітичної роботи у спецпідрозділах по боротьбі з організованою злочинністю. Коротко досліджується латентність діяльності організованих злочинних угруповань, формулюється вірогідне припущення про кількість організованих злочинних груп, що діяли в Україні протягом 1997 – 2002 року з застосуванням відомих кримінологічній науці кратних показників латентності організованої злочинності.

У підрозділі 1.2. “Аналіз теоретичних поглядів на класифікацію організованих злочинних угруповань” аналізуються теоретичні погляди на класифікацію організованих злочинних угруповань. Автором вказується, що термін “угруповання” можна прийняти як умовне об’єднавче поняття для зручності дослідження та практичного використання у правоохоронній діяльності, оскільки цей термін закріплений законодавчо і широко використовується практичними працівниками та науковцями. Змістом його виступатиме узагальнююче визначення різних типів об’єднань злочинців.

Недостатніми, вузько спрямованими, прийнятними лише до окремої частини об’єднань злочинців та однобічними є запропоновані у науковій літературі класифікації організованих злочинних угруповань. Поділ організованої злочинності на загальнокримінальну та економічну видається штучним, оскільки організована злочинність є цілісним явищем, окремим підтвердженням чого є факти зрощування організованих груп розкрадачів зі злочинцями так званого загальнокримінального профілю. Автором заперечується прийнятність для використання у класифікації організованих злочинних угруповань окремих висловлених в літературі критеріїв класифікації, зокрема класифікація на злочинні, конфліктні та ретретистські.

У підрозділі 1.3. “Узагальнена класифікація організованих злочинних угруповань” автором здійснюється спроба розробки уніфікованої класифікації організованих злочинних угруповань за такими критеріями: 1) за кримінально-правовими ознаками злочинних угруповань (організована група; сутенерська організована група, яка забезпечує діяльність з надання сексуальних послуг особами чоловічої та жіночої статі з метою отримання прибутків (ч.4 ст.303 КК України); організована група, створена у виправній установі з метою тероризування засуджених або нападу на адміністрацію (ст.392 КК України); банда (ст.257 КК України); не передбачене законом воєнізоване або збройне формування (ст.260 КК України); група, діяльність якої здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів і поєднана із заподіянням шкоди здоров’ю людей або статевою розпустою (ст.181 КК України); терористична група чи терористична організація (ч.4 ст.258 КК України); злочинна організація (ст.255 КК України); транснаціональна організація, яка займається порушенням встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, вилученням у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації або незаконною торгівлею органами або тканинами людини (ч.5 ст.143 КК України)); 2) за характером складу учасників злочинних угруповань (підлітково–молодіжні; традиційні “злодійські”; ситуативно-кримінальні; “нові” кримінальні; “білокомірцеві”; змішані); 3) за рівнем наявних корумпованих зв’язків злочинних угруповань (некорумповані угруповання; низькокорумповані угруповання; середньокорумповані угруповання; висококорумповані угруповання); 4) за видом структурованості злочинних угруповань (малоструктуровані; середньоструктуровані; нестало традиційно структуровані; жорстко традиційно структуровані; жорстко організаційно структуровані; структуровані за сітьовим типом); 5) за етнічною структурою злочинних угруповань (східноєвропейські; італійські; негритянські; латиноамериканські та центральноамериканські; азіатські; “інтернаціональні” угруповання); 6) за географією діяльності злочинних угруповань (локальні; регіональні; міжрегіональні; національного масштабу; транснаціональні); 7) за характером виникнення злочинних угруповань (сімейно – кланові; дозвільно – побутові; навчального середовища; спортивного середовища; пенітенціарного середовища; службово – трудового середовища; маргінального середовища; кримінально – репродуктивні; інфільтраційні; спонтанно – випадкові угруповання); 8) за наявністю легального прикриття діяльності злочинних угруповань (злочинні угруповання, які не мають легального прикриття, в тому числі: а) злочинні угруповання, які діють без застосування будь-якого прикриття своєї злочинної діяльності; б) злочинні угруповання, що діють з використанням фіктивних комерційних структур; злочинні угруповання, які мають легальне прикриття, зокрема: а) злочинні угруповання, які згуртувалися в легальних підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм їх власності та в подальшому використовують у злочинній діяльності їх можливості та діють під їх прикриттям; б) злочинні угруповання, які діють під прикриттям фінансової установи; в) злочинні угруповання, які діють під прикриттям торгівельно-посередницької установи; г) злочинні угруповання, які діють під прикриттям охоронної або приватної детективної структури; д) злочинні угруповання, які діють під прикриттям розважального закладу або закладу шоу-бізнесу; е) злочинні угруповання, які діють під прикриттям громадської організації.

Автор стверджує, що діяльність організованих злочинних угруповань повинна аналізуватися відповідними підрозділами правоохоронних органів з урахуванням одночасно всіх зазначених критеріїв їх класифікації. Обґрунтовується, що використання вказаної класифікації дозволить організувати цілеспрямоване документування їх злочинної діяльності з використанням криміналістичних методик, зорієнтоване на найбільш повне збирання та процесуальне закріплення доказів вчинення злочинів саме встановленим видом злочинного угруповання; належним чином організувати оперативно-розшукову роботу правоохоронних органів стосовно документування злочинної діяльності цього угруповання, зокрема в частині оптимальної розстановки джерел оперативної інформації та негласних співробітників, спрямування роботи оперативних працівників на відпрацювання певного середовища, повне виявлення зв’язків учасників злочинного угруповання; розробити адекватні заходи припинення спроб спротиву його учасників з використанням корумпованих посадових осіб заходам протидії їх злочинної діяльності, що вживатимуться правоохоронними органами; правильно розрахувати сили та засоби правоохоронних органів, що залучатимуться до знешкодження організованих злочинних угруповань; організувати роботу щодо готування необхідних документів для скасування державної реєстрації легального прикриття діяльності організованого злочинного угруповання в передбаченому законодавством порядку.

Другий розділ “Механізм діяльності організованих злочинних угруповань та протидія організованій злочинності” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. “Механізм діяльності організованих злочинних угруповань” автор пропонує визначити його як спосіб взаємодії злочинного угруповання та середовища, результатом якого є злочинна діяльність угруповання, і включає в себе особливості його функціонування, структуру розподілу ролей та функцій, планування та етапи реалізації його злочинної діяльності, сукупність факторів його зовнішнього та внутрішнього середовища. Обґрунтовується потреба розгляду особливостей функціонування організованого злочинного угруповання крізь призму своєрідних стадій його існування: 1) виникнення злочинного угруповання; 2) його розвиток і трансформація; 3) консолідація та усталення злочинного угруповання; 4) експансія та монополізація сфер злочинної діяльності; 5) структуризація (“бюрократизація”) злочинного угруповання; 6) його розпад або подальша трансформація. Проаналізовано всі стадії існування організованого злочинного угруповання. Дисертант обґрунтовує з метою протидії експансії та монополізації злочинних угруповань запровадити норму-заборону насильницьких дій, пов’язаних зі зведенням рахунків між собою учасниками організованих злочинних угруповань та розподілом між ними сфер впливу. У кваліфікованому складі такого злочину дисертант пропонує передбачити такі самі дії, пов’язані із заподіянням середньої тяжкості тілесних ушкоджень або із застосуванням холодної чи вогнепальної зброї, або інших предметів, використовуваних як зброя, а в особливо кваліфікованому - пов’язані із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або з використанням автоматичної зброї, кулеметів або іншого армійського озброєння, яке не охоплюється поняттям стрілецької зброї.

Автор стверджує, що розподіл ролей в кримінально-правовому сенсі у кожному організованому злочинному угрупованні незалежно від сфер його злочинної спеціалізації цілком вміщується в існуючу багато років законодавчо визначену конструкцію функцій виконавця, організатора, підмовника та пособника. У кримінологічному ж сенсі значимим є те, що ролі та функції чітко розподіляються відповідно до характеру злочинної діяльності певного організованого злочинного угруповання, обумовленого його конкретною сферою злочинної спеціалізації. Розподіл ролей та функцій автором розглядається на прикладах організованого злочинного угруповання, що діє у сфері торгівлі людьми.

Дисертантом пропонується під час аналізу механізму діяльності конкретного злочинного угруповання враховувати такі фактори його діяльності, які складатимуть своєрідне внутрішнє та зовнішнє середовище організованого злочинного угруповання: 1) повний комплекс характеристик угруповання; 2) особливості потерпілих від діяльності угруповання; 3) конкуруючі угруповання; 4) замовників злочинів та споживачів заборонених товарів та послуг; 5) осіб, що сприяють діяльності угруповання; 6) стосунки угруповання з державними органами; 7) технічну оснащеність угруповання; 8) озброєність угруповання; 9) грошові та матеріальні ресурси угруповання; 10) співпрацю та зв’язок з іншими угрупованнями; 11) інформаційне забезпечення діяльності угруповання.

Автором приділяється серйозна увага обґрунтуванню потреби посилення протидії технічній оснащеності організованих злочинних угруповань, вказується на недосконалість відповідних положень чинного законодавства та пропонується проект нової редакції ст. 359 КК України, в якому передбачається криміналізація не лише незаконного використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, а й незаконного їх придбання, виготовлення, збуту, ремонту, зберігання, носіння, перевезення, викрадення, привласнення, вимагання або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем. Кваліфікованим складом цього злочину дисертант пропонує передбачити такі самі дії, якщо вони вчинені повторно або спричинили велику шкоду охороняємим законом правам та інтересам або інші тяжкі наслідки. У примітці до вказаної статті автор пропонує визначити поняття спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації як промислово або кустарно виготовлених технічних засобів, устаткування, апаратури, приладів, пристроїв, препаратів та інших виробів, спеціально створених, розроблених, модернізованих, запрограмованих або пристосованих для отримання та фіксації аудіоінформації, візуального спостереження та документування, прослуховування та фіксації змісту телефонних переговорів, перехоплення та фіксації інформації з технічних каналів зв’язку, контролю поштових повідомлень та відправлень, обстеження предметів і документів, проникнення у приміщення, транспортні засоби та на інші об’єкти, фіксації обстановки на них, контролю за переміщенням транспортних засобів, інших об’єктів, отримання, зміни або знищення інформації з технічних засобів її зберігання, обробки та передачі.

З урахуванням значної суспільної небезпеки, яку становлять грошові фонди організованих злочинних угруповань, а також діяльності вказаних угруповань, спрямованої на отримання необхідної для продовження злочинної діяльності інформації, автором обґрунтовуються пропозиції щодо встановлення кримінальної відповідальності за фінансування організованих злочинних угруповань та за збирання або передачу злочинним угрупованням відомостей, що становлять державну або іншу захищену законом таємницю та формулюються проекти відповідних статей КК України. У першій з них він пропонує сформулювати склад злочинного діяння як створення, зберігання, організацію або забезпечення поповнення грошових фондів організованих злочинних груп або злочинних організацій, керівництво витрачанням коштів грошових фондів організованих злочинних груп або злочинних організацій, а так само інвестування цих коштів до законної господарської діяльності, використання їх для вкладання у громадські організації чи благодійні фонди, надання матеріальної допомоги особам, які утримуються у місцях позбавлення волі або попереднього ув’язнення чи їх близьким особам, забезпечення, продовження або розширення злочинної діяльності, надання коштів для давання незаконної винагороди службовим особам, заохочення учасників організованих злочинних груп або злочинних організацій.

У другій з цих статей дисертант пропонує встановити кримінальну відповідальність за збирання або передачу чи інші дії, спрямовані на отримання з метою передачі злочинному угрупованню відомостей, що становлять державну або іншу захищену законом таємницю, а також передбачити кваліфікований склад вчинення таких дії особою, якій відомості, що становлять державну або іншу захищену законом таємницю були довірені або стали відомими по службі чи роботі, та два особливо кваліфіковані склади вчинення таких дій службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

У підрозділі 2.2. “Факторний комплекс існування, поширення та відтворення організованої злочинності та деякі заходи протидії його впливу” дисертант погоджується з тими вченими, що наголошують на потребі врахування складності і відносності розмежування причин та умов злочинності і пропонують використовувати більш загальний термін “фактор”. Автор також погоджується з висловленими у науковій літературі позиціями стосовно виділення економічних, політичних, соціальних, морально-психологічних, правових та організаційно-управлінських факторів існування, поширення та відтворення організованої злочинності, аналізує найбільш суттєві з них.

З метою послаблення фактору усталення у суспільній свідомості стереотипу соціальної близькості кримінального елементу автор пропонує встановити кримінальну відповідальність за ввезення, виготовлення, збут та розповсюдження творів, які пропагують злочинний спосіб життя, злочинні звичаї та традиції та формулює проект статті КК України. Обтяжуючими обставинами у частинах другій та третій цієї статті він пропонує передбачити вчинення вказаних дій стосовно аудіо-, кіно- та відеопродукції та повторно, а додатковими видами покарання - конфіскацію творів, аудіо-, кіно- та відеопродукції, що пропагують злочинний спосіб життя, злочинні звичаї та традиції, засобів її виготовлення та демонстрування та позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Автором детально аналізується поняття стійкості організованого злочинного угруповання, пропонується вважати це поняття ключовим у відмежуванні організованих злочинних угруповань від груп, що діють за попередньою змовою. Дисертант показує, що інші ознаки організованих злочинних угруповань, які вказуються у науковій літературі, є властивими або всім без винятку злочинним угрупованням, зокрема розподіл функцій між учасниками, попередня домовленість та погодженість дій, наявність керівного ядра, або, навпаки, є неконкретними, як тривалість існування, відносними, як стабільність складу учасників, постійність форм та методів злочинної діяльності.

Досліджуються теоретичні передумови формалізації поняття стійкості організованого злочинного угруповання. Під стійкістю злочинного угруповання дисертант пропонує розуміти його здатність до активної протидії заходам правоохоронних та інших державних органів щодо припинення його діяльності або попередження вчинення ним нових злочинів. Автор аналізує складності застосування у правоохоронній діяльності статей 255 та 256 КК України, ставить під сумнів використання в їх тексті ознак ієрархічності та спеціальної мети вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів для розмежування організованої групи та злочинної організації. Він доводить, що підпорядкованість “організатор-виконавець” в будь-якому злочинному об’єднанні вже передбачає наявність певної ієрархії, а можливість вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів організованими групами не можна виключати в жодному разі. Заперечуючи доцільність введення такої ознаки як мета вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, автор зауважує, що змова про майбутній характер діяльності злочинців, як правило, неконкретна, спрямованість злочинних угруповань часто мінлива в залежності від прибутковості певної сфери діяльності, домовленість про створення злочинного угруповання носить загальний характер і не стосується конкретних злочинів, оскільки злочинне угруповання створюється на невизначений термін часу і наперед не може планувати всіх своїх майбутніх злочинів, а тим більше обговорювати їх тяжкість. Всі злочини, що вчинюються організованою групою, не можуть бути охоплені єдиним планом, оскільки проміжок існування організованої групи не конкретизується, і до того ж всі учасники організованої групи можуть бути і не обізнані стосовно загального плану злочинної діяльності, окремих учасників інформують лише про ті злочини, у вчиненні яких передбачається їх безпосередня участь або сприяння. Критично аналізується включення до норми про злочинну організацію положень стосовно організації, керівництва чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів чи умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій та організованих груп. Автор підтримує вчених, якими пропонувалася окрема криміналізація проведення злочинної сходки та наводить додаткові аргументи з цього приводу.

Дисертант звертає увагу на те, що кваліфікуюча ознака вчинення злочину організованою групою включена законодавцем до складу далеко не всіх злочинів, які потенційно з дуже високою вірогідністю можуть бути вчинені організованими групами, підкреслює, що, враховуючи постійне прагнення організованих злочинних угруповань до заняття найприбутковішими видами діяльності та намагання забезпечення максимальної безпеки, визначити вичерпний перелік як видів злочинів, котрі можуть бути вчинені організованими групами, так і тих, які не належать до типових для вчинення організованими групами злочинних діянь, неможливо.

Автором пропонується змінити підхід до вирішення зазначеного питання, а саме сформулювати єдину норму-заборону з цього приводу. У частині першій цієї статті передбачається встановлення кримінальної відповідальності за організацію стійкого об’єднання трьох або більше осіб за попередньою змовою для спільної злочинної діяльності, у частині другій – за організацію такого самого об’єднання з додатковою ознакою озброєності, у частині третій – за організацію стійкого об’єднання п’яти або більше осіб, що має корумповані зв’язки за попередньою змовою для спільної злочинної діяльності. В цій же нормі дисертант пропонує встановити відповідальність за керівництво зазначеними злочинними об’єднаннями, їх матеріальним чи технічним забезпеченням, втягнення у злочинну діяльність таких об’єднань, участь у них та заздалегідь не обіцяне сприяння їх учасникам та укриття їх злочинної діяльності шляхом надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів, а також заздалегідь не обіцяне здійснення будь-яких інших дій, що сприяють злочинній діяльності вказаних об’єднань. Норма повинна включати кваліфіковані склади вчинення вказаних дій службовими особами, що займають відповідальне та особливо відповідальне становище, положення про звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинила у складі зазначених злочинних об’єднань злочини, але добровільно заявили про це правоохоронним органам та сприяли викриттю і ліквідації злочинних об’єднань та примітку, в якій доцільно дати тлумачення понять стійкого, озброєного злочинного об’єднання та такого, що має корумповані зв’язки.

Стримуванню протидії злочинним угрупованням відсутністю чітких правових визначень може зарадити лише невідкладна та розумна систематизація законодавства: прийняття Закону України “Про нормативно – правові акти”; усунення багатоманітності і суперечливості різного роду підзаконних актів, які взагалі слід звести до необхідного мінімуму. Проблему внутрішньої суперечливості та неузгодженості системи законодавства, як фактору існування, поширення та відтворення організованої злочинності, на думку автора, доцільно розв’язувати за допомогою постійного проведення науково обґрунтованої кодифікації всіх без винятку галузей законодавства. Пропонується у Законі України “Про нормативно-правові акти” або у окремому законі детально регламентувати питання їх кримінологічної експертизи. Необхідно також здійснити переоцінку результатів діяльності спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, розглянути можливість запровадження у навчальних закладах МВС України та СБУ комплексного спецкурсу, присвяченого особливостям протидії організованій злочинності. Розглядаючи такі фактори існування, поширення та відтворення організованої злочинності, як незадовільна матеріально-технічна забезпеченість правоохоронних органів та низька правова і соціальна захищеність їх працівників, автор підкреслює, що доки законодавцями не буде усвідомлена занадто дорога ціна економії бюджету на витратах, пов’язаних з діяльністю правоохоронних органів, доти якісного зламу у протидії злочинності, в тому числі й організованій, не відбудеться.

У підрозділі 2.3. “Проблеми формування загальнодержавної стратегії протидії організованій злочинності” розглядається ефективність чинного Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” та аналізуються проблемні питання протидії організованій злочинності на загальнодержавному рівні. Дисертантом наголошується, що вказаний Закон в сучасних умовах не повною мірою відповідає потребам протидії організованій злочинності та пропонується викласти цей закон у новій редакції, концепція якої у загальному вигляді розкривається у цьому підрозділі та у вигляді постатейного розподілу наводиться ним у додатку.

У висновках в узагальненому вигляді автором викладені основні теоретичні положення та практичні рекомендації, сформульовані в результаті дисертаційного дослідження. Зокрема, запропоновано умовну періодизацію розвитку організованої злочинності в Україні, уніфіковану класифікацію організованих злочинних угруповань. Сформульовано визначення механізму їх злочинної діяльності та запропоновано розглядати його крізь призму своєрідних стадій існування. Обґрунтовано пропозиції щодо встановлення кримінальної відповідальності за насильницькі дії, пов’язані зі зведенням рахунків між собою учасниками організованих злочинних груп або злочинних організацій, їх фінансування, збирання або передачу їм відомостей, що становлять державну або іншу захищену законом таємницю, запропонована нова редакція статті КК України, що встановлює кримінальну відповідальність за незаконне поводження з спеціальними технічними засобами негласного отримання інформації. На підставі аналізу факторного комплексу існування, поширення та відтворення організованої злочинності пропонується створення комплексної норми, що встановлює кримінальну відповідальність за організовану злочинну діяльність, обґрунтовано криміналізацію ввезення, виготовлення, збуту та розповсюдження творів, що пропагують злочинний спосіб життя, злочинні звичаї та традиції. Сформульовано концепцію нової редакції Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Лизогуб Б.В. Торгівля жінками як сфера діяльності злочинних угруповань // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – Спецвипуск. С. 46 – 51.

2. Лизогуб Б.В. Про методологію дослідження організованої злочинності // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. – 2000. - № 2. С. 185 – 190.

3. Лизогуб Б.В. Про системну протидію торгівлі людьми // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. - №11. С. 30 – 31.

4. Лизогуб Б.В. Про посилення протидії злочинним об’єднанням у сфері протидії торгівлі людьми // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. - №16. С. 76 – 82.

5. Лизогуб Б.В. Про деякі проблеми застосування норм Кримінального кодексу України, спрямованих на посилення протидії організованій злочинності // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Питання застосування нового Кримінального кодексу України”. – Харків. – 2002. С. 67 – 70.

6. Лизогуб Б.В. Заходи протидії використанню злочинними угрупованнями корумпованих зв’язків // Відповідальність посадових осіб за корупційну діяльність. Збірник міжнародного науково-практичного семінару. – Харків. – 2003. С. 193 – 196.

АНОТАЦІЇ

Лизогуб Б.В. Організовані злочинні угруповання: класифікація та заходи протидії. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Національний університет внутрішніх справ, Харків, 2004.

Дисертація присвячена проблемам протидії організованій злочинності. Досліджуються виникнення, розвиток та сучасний стан організованої злочинності, теоретичні погляди на класифікацію організованих злочинних угруповань, механізм діяльності організованих злочинних угруповань, факторний комплекс існування, поширення та відтворення організованої злочинності.. На цій підставі формулюється узагальнена класифікація організованих злочинних угруповань, пропозиції щодо удосконалення заходів протидії організованій злочинності.

Ключові слова: організовані злочинні угруповання, організована злочинна діяльність, класифікація злочинних угруповань, протидія організованій злочинності.

Лизогуб Б.В. Организованные преступные группировки: классификация и меры противодействия. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Национальный университет внутренних дел, Харьков, 2004.

Диссертация посвящена проблемам противодействия организованной преступности. Исследуются возникновение, развитие и современное состояние организованной преступности, теоретические взгляды на классификацию организованных преступных группировок, механизм деятельности организованных преступных группировок, факторный комплекс существования, распространения и воспроизводства организованной преступности. На этом основании формулируется обобщенная классификация организованных преступных группировок, предложения по усовершенствованию мер противодействия организованной преступности.

Ключевые слова: организованные преступные группировки, организованная преступная деятельность, классификация преступных группировок, противодействие организованной преступности.

Lizohub B.V. Organized Criminal Grouping: Classification and Counteraction Measures. – Manuscript.

The thesis for Candidate of Law degree. Specialty 12.00.08 – criminal law and criminology, correctional law. – National University of Internal affairs, Kharkiv, 2004.

The thesis deals with organized crime counteraction measures. The origin, development and modern state of organized crime is researched, a division into periods of the organized crime development in Ukraine is proposed.

The theoretical views on organized criminal groupings are analyzed. On this ground the organized criminal groupings generalized classification is formulated. The organized criminal groupings are classified according to the criteria of: criminal-legislative features, accomplices composition characteristics, corruptional connections level, structuralization form, ethnical structure, geography of the activities, character of origin, legal cover of criminal activities availability.

The mechanism of organized criminal groupings activity and existence, spreading and reproduction of organized crime factors complex are examined. The mechanism of organized criminal groupings activity is defined as criminal groupings and environment interaction, resulted in criminal activity of groupings.

The necessity of organized criminal groupings examination through the distinctive existence stages such as origin, development and transformation, consolidation, expansion and criminal activities spheres monopolization, srtucturalization, disintegration or further transformation is substantiated.

The mechanism