НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

ЛЕБЕДИНСЬКА Ганна Олександрівна

УДК 301.162;327.56

ПОЛІТИКО-СТАБІЛІЗАЦІЙНА РОЛЬ

МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УМОВАХ

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політичних наук Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова.

Науковий керівник –

доктор політичних наук, професор

ГОРБАТЕНКО Володимир Павлович,

провідний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор

НАУМКІНА Світлана Михайлівна,

Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д.Ушинського, завідувач кафедри політичних наук;

кандидат політичних наук, доцент

СПІВАК Віктор Миколайович,

Інститут управління Національної академії внутрішніх справ України, начальник навчально-наукового управління.

Провідна установа –

Одеська національна академія зв’язку ім. О.С.Попова, кафедра політології.

Захист відбудеться 17 грудня 2004 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук в Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.

Автореферат розіслано 17 листопада 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат політичних наук М.Д. Ходаківський |

Підписано до друку 09.11.2004 р. Зам. № 1/11-2004.

Обсяг 0,9 друк. арк. Формат 60 90/16. Наклад 100 прим.

Видавничий центр Інституту держави і права

ім. В.М. Корецького НАН України: Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Протягом останніх років тема ролі регіонів у житті держави, їх відносин з центром в Україні знаходиться у фокусі уваги як політиків і представників органів державного управління, так і спеціалістів, які професійно вивчають дану тематику. Такий інтерес пояснюється перш за все актуальністю даної проблематики в плані вирішення різноманітних питань державного будівництва на етапі після прийняття Конституції в 1996 році. Поряд з реформуванням системи влади, політичного режиму, форм власності, проблема місцевого самоврядування постала серед першочергових завдань подолання перехідного стану суспільства, який нині воно переживає в Україні.

Крах тоталітарних режимів у колишніх соціалістичних країнах, що відбувався на межі 80—90 років ХХ ст., потреба перебудови суспільства на більш раціональних та демократичних засадах визначили необхідність корінних реформ. Важливе місце серед них займає реорганізація влади на місцях. Остання пов’язана перш за все з відродженням традиційного для України інституту місцевого самоврядування. Стало очевидним, що більшість питань соціально-економічного розвитку, не втрачаючи свого загальнодержавного значення, мають пряме відношення до повсякденного життя людей і повинні вирішуватись у місцях проживання громадян, за їх безпосередньою участю.

Проголосивши у Конституції України в якості пріоритетів утвердження демократичної, соціальної, правової держави, ми дотепер не маємо цілісної стратегії її будівництва, у тому числі й на регіональному та місцевому рівні. Тому на сучасному етапі трансформації України постає надзвичайно важлива проблема організації нової системи місцевого самоврядування. Її формування є передумовою процесу соціального реформування загалом та втілення мети побудови гармонійного суспільства, до якої мають бути залучені всі громадяни України. При цьому місцеве самоврядування по-винне розглядатися як важливий засіб включення населення в сучасні демократичні процеси.

Місцеве самоврядування як важливий елемент конституційного устрою демократичних держав і первинна ланка демократії покликане виконати завдання зміцнення публічної влади. Воно, зокрема, сприяє формуванню громадської свідомості, створює необхідні умови для реального наближення публічної влади до населення та залучення жителів до процесу її реалізації. Останнім часом вивчення і пропаганда ідей місцевого самоврядування істотно активізувалися в Україні. Проте ця робота ще не набула цілісного і системного характеру. Невирішених проблем, пов’язаних із місцевим самоврядуванням, залишається ще багато. Робота по створенню науково обґрунтованої Концепції регіональної політики в Україні ще триває. Слабким місцем у наукових розробках даної проблеми є політична сфера. Регіони розглядаються в основному як економічні і адміністративно-територіальні одиниці, а завдання регіонального управління, як правило, зводяться до перерозподілу компетенції місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Отже, актуальність проблеми місцевого самоврядування зумовлюється конкретно-історичними обставинами перехідного періоду, де можна виокремити як суто політико-практичний, так і науково-теоретичний аспекти проблеми. Це допоможе здійснити більш оптимальну модель самоврядування, яку неможливо втілити, не спираючись на потенціал такої науки як політологія, оскільки зазначену проблему треба вирішувати перш за все політично. Аналіз даної проблеми свідчить, що поряд з високим рівнем її загального осмислення в західних та вітчизняних наукових підходах в Україні досі не можна вважати достатнім рівень дослідження механізмів регіонального та місцевого розвитку, які б враховували вітчизняний досвід, традиції і можливості.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження узгоджується з комплексною науковою темою “Проблеми теоретичної і практичної політології в контексті розвитку політичної модернізації і політичної екології”, яку розробляє колектив кафедри політичних наук Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова, де здійснювалась дана дисертаційна робота.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження обумовлена актуальністю та ступенем розробленості обраної теми і полягає у визначенні тенденцій розвитку місцевого самоврядування в умовах суспільно-політичної трансформації сучасної України; пошуку оптимального механізму врегулювання діяльності органів місцевого самоврядування, заснованого на засадах права та демократії.

Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв’язання таких основних завдань:—

аналіз сутності поняття “місцеве самоврядування”, характеристика теоретичних здобутків і практичного розвитку даного інституту задля виявлення основних складових моделі місцевого самоврядування, адекватної сучасним українським реаліям;—

розгляд специфіки і основних напрямків політологічного аналізу проблеми місцевого самоврядування;—

визначення понять і змісту “централізації” та “децентралізації” як основи формування вітчизняної моделі місцевого самоврядування;—

аналіз сутності взаємовідносин центральної та місцевої влади з урахуванням досвіду зарубіжних країн та національної специфіки;—

виявлення тенденцій формування регіональної еліти й місцевого лідерства та їх ролі у розбудові демократії;—

системна характеристика політичної участі населення та розгляд чинників, що сприяють розвитку демократичних форм управління на місцевому рівні;—

систематизація практичного досвіду формування регіональної політичної культури.

Об’єктом даного дослідження є становлення і функціонування місцевого самоврядування в умовах підвищеної динаміки політичного розвитку суспільства перехідного типу.

Предметом дослідження є визначення політико-стабілізаційної ролі і системного характеру впливу місцевого самоврядування в умовах суспільно-політичної трансформації сучасної України з урахуванням світового досвіду та національних традицій.

Методологічна основа дослідження. Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження складають нормативно-правові акти щодо регулювання системи державного управління і місцевого самоврядування в Україні, а також концепції зарубіжних і вітчизняних вчених щодо суспільно-політичної природи місцевого самоврядування, його структури, скла-ду, функцій, місця і ролі в системі влади, умов і чинників, що визначають становлення і функціонування даного інституту, його політико-стабіліза-ційні можливості. Робота ґрунтується на критично-конструктивному аналізі, що передбачає об’єктивність та історизм, органічну єдність теорії і практики, поєднання критичного і раціонального, універсального і національного підходів.

При написанні дисертації були використані загальнонаукові методи пізнання (системний, структурно-функціональний, логічний, історичний), та спеціальні (порівняльно-політологічний, соціологіч-ний, інституціональний), які дозволили розглянути теоретичний і практич-ний розвиток місцевого самоврядування в Україні, його взаємодію з державними органами влади, діяльність регіональної еліти і місцевих лідерів, політичну участь населення на місцевому рівні, особливості регіональної політичної культури. Структурно-функціональний метод дозволив розглянути місцеве самоврядування як складний феномен, що сприяє забезпеченню гармонійного розвитку політичного життя, пошуку взаємозалежності окремих політичних явищ. Застосування порівняльно-політологічного методу дозволило через урахування світового досвіду зіставити однотипні політичні явища та висловити пропозиції щодо найбільш ефективного способу організації системи місцевого самоврядування. Комплексне застосування системного, логічного, історичного та інституціонального методів дозволило розглянути як лінійні, так і нелінійні явища і процеси у формуванні інститутів та механізмів місцевого самоврядування. В якості важливого засобу наукової аргументації використано соціологічну інформацію, отриману провідними соціологічними службами України.

Наукова новизна даної роботи полягає у створенні на основі систематизації відповідного світового та національного досвіду політологічної концепції розвитку місцевого самоврядування в умовах перехідного стану українського суспільства, яка полягає у визначенні допустимого ступеня децентралізації системи державного управління, політико-стабілізаційного потенціалу регіональних еліт і місцевого лідерства, форм і характеру політичної участі українського населення на місцевому рівні, особливостей формування регіональної політичної культури. В рамках розробленої концепції одержані такі результати:

1. На основі аналізу теоретичних здобутків і практичного розвитку місцевого самоврядування, вивчення зарубіжних та вітчизняних підходів до даного інституту з’ясовано, що побудова демократичної системи, якщо вона спрямована на тривалий економічний успіх і певну політичну стабільність, повинна здійснюватись паралельно з більш широким створенням і стимулюванням відповідних соціально-економічних умов, що відповідають структурним і культурним умовам розвитку окремо взятого соціуму (механізм поділу влади, рівень структуризації громадянського суспільства, домінуюча система культури і поведінки та ін.).

2. Показано специфіку функціонування місцевого самоврядування в Україні в контексті з’ясування його політико-стабілізаційної ролі й, зокрема, визначено основні напрямки політологічного аналізу досліджуваної проблеми, до яких автором віднесені: структурування громадянського суспільства і забезпечення його ефективності; здатність суспільства до самоорганізації та його спроможність щодо втілення верховенства інтересів суспільства; політичний плюралізм і конкуренція партій та груп інтересів у політичній системі; розподіл і перерозподіл повноважень в інститутах соціального управління через механізми централізації і децентралізації влади; політична культура (колективістська та індивідуальна) і її вплив на формування вітчизняної системи місцевого самоврядування.

3. Запропоновано критерії оптимального співвідношення централізації і децентралізації в умовах формування вітчизняної моделі місцевого самоврядування. В якості основних критеріїв визначено: 1) втілення централізованого начала як загальної стратегії, що задає напрям і тональність державно-правового, економічного, політичного, соціального і духовно-культурного розвитку суспільства як цілісного організму (забезпечення демократичних умов суспільного життя, сприятливого політичного клімату; законодавчої бази розвитку прав і свобод громадян, миру і спокою в суспільстві; сприятливої економічної кон’юнктури, здорової моральної атмосфери, зовнішньої безпеки країни; визначення цілей і перспектив суспільного розвитку; утвердження суспільних ідеалів та цілей); 2) втілення децентралізованого начала як можливості через місцеве самоврядування адекватно відображати всю багатоманітність потреб і запитів людей, гнучко і своєчасно реагувати на всі зміни і все нове, що з’являється (питання працевлаштування, комунально-побутового обслуговування, соціальної служби; роботи транспорту, освітніх закладів, медичних установ, культурного обслуговування; забезпечення правопорядку і безпеки в суспільстві; розвитку політичної активності громадян, їх участі в місцевому самоврядуванні, різних форм самоорганізації, самодіяльності, творчої ініціативи).

4. Через дослідження тенденцій формування регіональних еліт і місцевого лідерства з’ясовано їхні потенційні та реальні політико-стабілізаційні можливості. В якості таких можливостей в Україні, зокрема, виступають: значний потенціал для конкуренції з правлячою елітою (знання реальних потреб населення; досвід політичної боротьби, сформований у “горнилі” муніципальних виборів; високий рівень легітимності та ін.); вимірювання виборцями місцевої еліти та лідерів за шкалою приналежності до “своїх”; досвід безпосередньої політичної відповідальності; можливості для формування керівників нової хвилі за рахунок молоді, підприємців, освітян та ін. Доведено, що зазначені чинники виступають основою формування стилю діяльності регіональної еліти і місцевих лідерів (створення політичних коаліцій чи кланово-корпоративні махінації; застосування переконання чи примусу; директивне чи демократичне керівництво; владно-вольове чи співучасницьке управління). На думку автора, саме стиль діяльності регіональної еліти та місцевих лідерів у подальшому визначатиме динаміку місцевих, регіональних та центральних владних структур.

5. Проаналізовано форми і характер політичної участі українського населення на місцевому рівні. Доведено, що участь громадян у місцевому самоврядуванні дає можливість вчасно ставити суспільно значущі й особисті питання та забезпечувати їхнє вирішення, підтримувати, критикувати, контролювати обраних посадових осіб і службовців органів місцевого самоврядування та інших органів місцевої влади. Участь громадян у місцевому самоврядуванні може розвиватися і не може бути формальною за двох суттєвих умов. Перша умова пов’язана з розробкою законів, покликаних створювати широкий, сприятливий простір для участі громадян й відповідною зацікавленістю в такій розробці керівників центрального і місцевого рівнів функціонування влади. Друга умова пов’язана з активізацією громадян, суспільно-політичною організованістю через механізми громадсько-політичних формувань.

6. На прикладі полтавського та інших регіонів України систематизовано досвід формування регіональної політичної культури. В якості основних складових цього досвіду визначено: посилення контролю за дотриманням законів, який здійснюють спеціально уповноважені на це органи і особи; чітке розмежування функцій і повноважень органів державної влади на місцях і органів місцевого самоврядування, а також місцевих і вищестоящих та центральних органів влади; професіоналізм, громадська відповідальність керівників і службовців усіх місцевих органів влади, що передбачає гласність, відкритість у їхній роботі, контроль і критику з боку громадян та ЗМІ; просвітницька діяльність політичних партій, громадських організацій, місцевих ЗМІ. Здійснено спробу систематизації зазначеного досвіду та визначення тенденцій подальшого впливу даного типу політичної культури на характер розвитку політичної системи України.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Зроблені висновки дозволяють осмислити процес розвитку інституту місцевого самоврядування в Україні та зрозуміти способи розв’язання проблем, з якими зіштовхується країна у трансформаційний період. Проведене дослід-ження сприяє поглибленому пізнанню особливостей становлення системи місцевого самоврядування в умовах перехідного стану суспільства.

Фактологічний матеріал та отримані теоретичні результати дисертації можуть бути підставою для подальшої розробки цього дослідження, а також для їх використання при викладанні спецкурсів з питань організації системи місцевого самоврядування в Україні.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні результати та висновки дисертації обговорювались на засіданні кафедри політичних наук Національного педагогічного університету ім. М.П.Дра-гоманова. Ідеї дисертації викладені в опублікованих наукових збірниках і статтях, у виступах на “Всеукраїнській науково-практичній конференції “Українська політична антропологія як гуманістичний чинник державотворення в Україні” (Запоріжжя, 2002 р.), науково-практичних конференціях Кременчуцького інституту економіки та нових технологій. Окремі положення дослідження втілені у викладанні курсу “Політологія” для студентів зазначеного інституту, а також у навчальному посібнику “Політо-логія” за редакцією О.В.Бабкіної і В.П.Горбатенка (Київ, 1998).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою розробкою здобувача. Результати роботи реалізовано у 9 публікаціях, 6 із яких опубліковані в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України. В них відображено основні положення дисертації, проміжні результати дослідження та висновки щодо вирішення досліджуваних у роботі проблем.

Структура дисертаційного дослідження. Дане дисертаційне дослідження складається із вступу, трьох розділів, кожен з яких містить по два підрозділи, висновків та списку використаних джерел, що включає 243 найменування, в тому числі 19 іноземними мовами). Загальний обсяг дисертації 217 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність і новизна теми дослідження, визначається ступінь її розробки; характеризуються теоретико-методо-логічні основи, формулюються мета і завдання; обґрунтовується наукова новизна і практичне значення даного дослідження; окреслюється рівень апробації її результатів, подаються публікації автора, присвячені даній науковій проблемі, та структура дисертації.

Перший розділ — “Місцеве самоврядування в умовах перехідного стану українського суспільства: теоретико-методологічне обґрунтування” — складається з двох підрозділів і присвячений науково-теоретич-ному осмисленню рівня вивчення проблеми місцевого самоврядування з погляду політичної науки.

У першому підрозділі “Теоретичні здобутки і практичний розвиток місцевого самоврядування в Україні” на основі широкого кола наукових джерел і теоретико-політологічних праць з проблем розвитку місцевого самоврядування розкриваються теоретичне осмислення соціально-полі-тичного явища, яким є “місцеве самоврядування” та існуючі в світі моделі місцевого самоврядування, дається їх порівняльна характеристика. Дисертант звертається до теоретичних здобутків багатьох науковців, як вітчизняних, так й зарубіжних, серед них — О.Батанов, І.Бутко, А.Коваленко, М.Корнієнко, В.Кампо, А.Некряч, В.Гідевіус, О.Оффердал, Р.Дарендорф, Ф.Кнемайєр та інші. Характеризується зародження перших форм місцевого самоврядування починаючи з часів Київської Русі, Запорозької Січі, Козацької держави, Кирило-Мефодіївського братства. Простежується історія виникнення самого терміну “самоврядування”,

Дисертант доводить, що сильне міське самоврядування може виникнути, коли в містах з'являються добре організовані, економічно сильні громадські об'єднання дрібних і середніх підприємств та сильна міська громада, подібно до того як Магдебурзьке право з’явилось в результаті розвитку в середньовічних містах гільдій та потужної цехової організації ремісничого населення.

На основі аналізу теоретичних здобутків та практичного розвитку місцевого самоврядування як в Україні, так і за її межами дисертант доходить висновку, що місцеве самоврядування за своєю природою виступає як специфічна форма реалізації публічної влади, відмінної від державної влади і від влади об'єднань громадян. Воно уособлює місцеві корпоративні інтереси територіальних громад, тоді як держава — загальнонаціональні, а політичні партії чи громадські організації — політичні, соціальні, культур-ні та інші інтереси своїх членів. Місцеве самоврядування відрізняється від інших форм здійснення публічної влади своїми інститутами, формами
діяльності, повноваженнями, правовим захистом і відповідальністю. Його функціонування носить соціально-економічний характер.

У другому підрозділі “Специфіка і основні напрямки політологічного аналізу проблеми місцевого самоврядування” аналізується досвід вітчизняної науки у сфері державного будівництва, а також досвід здійснення самоврядування в країнах з ринковою економікою. Висвітлюється політична функція місцевого самоврядування. Дисертант визначає, що саме місцеве самоврядування займає головне місце у реформі політичної системи і є гарантом досягнення громадянської злагоди. У дисертації використано наукові розробки Б.Анресюка, М.Баймуратова, О.Батанова, І.Бутка, А.Гошка, В.Кампа, М.Корнієнка, А.Некряч та інших. Аналізується досвід західних демократичних країн у цій сфері, який розглядається у працях О.Оффердала, Р.Патнема, О.Черкесова, М.Єрмашенка та інших. На основі дослідження здобутків сучасної науки доводиться, що втілення місцевого самоврядування передбачає встановлення децентралізованої системи управління: закріплення нових основ відносин центральних і місцевих органів, механізму вирішення спірних питань, введення договірних, узгод-жувальних форм взаємовідносин. Реформа місцевого самоврядування вимагає від політології концентрації зусиль на аналізі процесів становлення вітчизняної моделі поділу влади, прогнозування її потенціалу та внесення пропозицій щодо шляхів її вдосконалення. Місцеве самоврядування з політологічної точки зору може бути кваліфіковане на сучасному конкретно-історичному розвитку державності як система інститутів і процесів, покликана слугувати одним із способів поступового цілеспрямовано-ево-люційного розширення демократичного простору, універсальним засобом ліквідації історично зумовленої суперечності між державою та суспільством, шляхом: подолання політичного відчуження населення від влади.

Процес демократизації об’єктивно потребує прозорості, відкритості. урахування громадської думки. Останнє — важлива ознака, що забезпечує волевиявлення як невід'ємне право людини— свідчить про ступінь політичної культури, зрілості та захищеності демократії. Дисертант доводить, що для професійної роботи у сфері місцевого самоврядування необхідно задіяти інститут місцевого лідерства та сформувати механізм залучення мешканців територіальних громад до роботи в органах місцевого самоврядування. Обидва чинники взаємозалежні. В міру розвитку суспільства дедалі більшої ваги набувають питання підвищення ефективності та демократизації управління публічними справами, що і обумовлює об'єктивну необхідність інституту місцевого самоврядування.

На основі здійсненого в першому розділі аналізу автором визначено, що побудова демократичної системи, якщо вона спрямована на тривалий економічний успіх і певну політичну стабільність, повинна здійснюватись паралельно з більш широким створенням і стимулюванням відповідних соціально-економічних умов, що відповідають структурним і культурним умовам. Відповідно, інститути управління повинні формуватися з урахуванням соціальної та економічної структури, домінуючих систем культури і поведінки, поділу влади, побудови громадянського суспільства. Прогресивне управління передбачає децентралізацію, яка повинна сприяти розширенню участі виборців та їх залученню до вирішення політичних питань у період між виборами, наприклад, заохочує до членства в громадських організаціях, розвитку різних форм місцевої демократії.

Місцеве самоврядування є одним з головних елементів громадянського суспільства. Фактичною одиницею вимірювання стану громадянського суспільства є його спроможність самоорганізовуватись незалежно від домінуючої системи влади та здатність забезпечити верховенство інтересів суспільства. Суспільне життя залежить від появи багаточисельних добровільних організацій, асоціацій, але, перш за все, від реального та справжнього місцевого самоврядування. Порівняльно-політологічний аналіз засвідчує, що багато труднощів у розвитку громадянського суспільства Центральної та Східної Європи спричинено їхньою схильністю до колективістської культури, яка характеризується меншою повагою до прав індивіда, слабким почуттям відповідальності перед іншими громадянами, тенденцією до передачі влади, повноважень та значної частини власної свободи лідерам. Звідси, від ефективного функціонування третього сектору України залежить міцність демократичних основ суспільства і швидкість подолання кризових явищ. В міру розвитку суспільства дедалі більшої ваги набувають питання підвищення ефективності та демократизації управління публічними справами, що і обумовлює об’єктивну необхідність інституту місцевого самоврядування як чинника політичної стабілізації суспільно-державного розвитку.

Другий розділ — “Система взаємовідносин центральної і місцевої влади: світовий досвід і формування вітчизняної моделі” — містить два підрозділи. За допомогою системного підходу та структурно-функціо-нального аналізу розглядаються основні стратегії управління в сучасній державі, розглядаються варіанти взаємодії органів державної влади з органами місцевого самоврядування. Велику увагу приділено тенденціям формування місцевого лідерства. Окремо з'ясовується складність розвитку місцевого самоврядування на перехідному етапі. Розглядаються різні аспекти автономії місцевого самоврядування — політична, економічно-фінансова, соціальна автономія. Наводиться проект вільної економічної зони на прикладі м. Кременчука Полтавської обл., як однієї з моделей автономії.

У першому підрозділі “Централізація і децентралізація як основа формування вітчизняної моделі місцевого самоврядування” розкриваються поняття “централізація” і “децентралізація”. Наводиться досвід інших країн з приводу реформування системи поділу влади, а також розподілу влади у вільних економічних зонах. Велика увага приділяється перспективам децентралізації в Україні. Аналізуються поняття “місцеве самоврядування” і “місцеве управління”, їх взаємозв'язок. Дисертант доводить, що державне управління має бути побудоване на засадах розумного співвідношення концентрації влади і децентралізації, оскільки порушення цього балансу в будь-який бік призводить до негативних наслідків. Занадто висока централізація породжує безініціативність нижчих ланок системи органів виконавчої влади, а надмірна децентралізація призводить до відсутності єдності у формуванні і здійсненні державної політики.

Дисертант підкреслює, що важливу роль у взаємовідносинах центральної та місцевої влад відіграє фінансовий контроль, пропонує розширення фінансової автономії місцевих органів влади за рахунок створення вільних економічних зон, які не тільки стимулюють економічні процеси, але й мають політичне значення у налагодженні управлінської вертикалі, створюють почуття причетності регіону до державної політики. Разом з тим вони є школою становлення місцевих органів влади, забезпечуючи їм довгоочікувану самостійність. Створення ВЕЗ є одним з елементів перенесення ваги управління соціально-економічними процесами на регіональний рівень і однією з форм забезпечення ефективності територіально-господарської організації економіки, що цілком співпадає із загальнодержавним підходом щодо перебудови економіки України та розширення самостійності регіонів.

Незважаючи на те, що законодавство України зробило спробу відокремити місцеве самоврядування від системи державних органів влади, що є важливим кроком у напрямку становлення демократичного суспільства, постає інша проблема: чи є в Україні дієздатна громада, що дозволяє створити дієвий механізм обмеження державної влади. Дисертант доходить висновку, що такої громади немає, бо за роки незалежності України не вдалося подолати ситуацію, за якої більшість населення усвідомлює себе в якості пасивних об'єктів політики. В Україні сформувались умови для впровадження основ достатньо автономного місцевого самоврядування, але не на всіх рівнях адміністративно-територіального устрою. Рівень областей, а особливо рівень районів, більше схильний до збереження адміністративної системи і психологічно не готовий до ширшої автономії.

У другому підрозділі “Регіональні еліти і місцеве лідерство: тенденції формування і політико-стабілізаційні можливості” аналізується сучасний стан формування політичної еліти України, який дозволяє стверджувати, що на політичну арену виходять представники економічних структур. Висвітлюється питання боротьби за владу між центральною та регіональною елітою. Розкривається проблема селекції кадрів, в якій головна роль відводиться політичним партіям. Наводяться результати останніх виборів до місцевих рад, а також результати соціологічного опитування щодо політичної відповідальності місцевих рад. Окремо приділяється увага міським головам, як виборним посадовцям регіонального рівня. Підкреслюється значення інституту лідерства для країн перехідного етапу соціально-політичного розвитку.

Процеси демократизації в сучасній Україні виводять на перший план проблему формування еліти, в центрі якої стоїть проблема людини як основного суб'єкта та об'єкта політики. Демократична перспектива розвитку України перш за все асоціюється з успішним професійним керівництвом. В Україні згідно з Конституцією роль сільських і міських голів у справах місцевого самоврядування буде зростати, оскільки конституційно вони не тільки головують на сесіях відповідної ради, але й очолюють її виконавчий орган і фактично покликані формувати та здійснювати комунальну політику. У цьому контексті набуває важливого значення просування до влади власне політичних керівників. Таким чином, постає проблема селекції кадрів, які були б гідними свої відповідальної ролі в суспільстві. Дисертант визначає, що необхідно стимулювати діяльність політичних партій на місцевому рівні, адже просування кандидатів у лідери — це їх природна функція. Наступним кроком може стати впровадження висунення кандидатів у мажоритарних округах тільки від політичних партій.

Безумовно, регіональні еліти і місцеві лідери є безпосередніми і головними суб'єктами на місцях у реалізації взаємодії, оптимального і гармонійного співвідношення централізації і децентралізації як основи формування вітчизняної моделі місцевого самоврядування. Потреби самоврядних утворень у центрі і потреби центру в місцевому самоврядуванні створюють об'єктивну основу для формування спільно відповідальної, демократичної, державницької, національно-свідомої місцевої еліти і місцевого лідерства.

Таким чином, на основі дослідження проблематики другого розділу автор доходить висновку, що політико-стабілізаційна роль місцевого самоврядування розкривається завдяки оптимальному вирішенню загальної проблеми співвідношення централізованого і децентралізованого начал в житті суспільства та управлінні ним. У межах централізованого цілого задається загальний напрям і тональність, стратегія державно-правового, економічного, політичного, соціального, духовно-культурного розвитку всього суспільства, а отже, і його складових частин, а також задаються ті загальні стратегічні основи життєдіяльності кожної людини, які потім на місцях дістають своє продовження в конкретних справах. У межах децентралізації на місцевому рівні через місцеве самоврядування відкривається можливість адекватно відображати всю багатоманітність потреб і запитів людей, гнучко і своєчасно реагувати на всі зміни і все нове, що з’явля-ється. В межах самоврядних територій через систему самоврядування вирішуються питання працевлаштування, комунально-побутового обслуговування, соціальної служби, роботи транспорту, освітніх закладів, медичних установ, культурного обслуговування, забезпечення правопорядку і безпеки громадян, розвитку політичної активності громадян, їх участі в місцевому самоврядуванні, різних форм самоорганізації, самодіяльності, творчої ініціативи. Безпосередніми і головними суб’єктами на місцях у реалізації процесу взаємодії, оптимального і гармонійного співвідношення централізації і децентралізації як основи формування вітчизняної моделі місцевого самоврядування є регіональні еліти і місцеві лідери. Потреби самоврядних утворень в центрі і потреби центру в місцевому самоврядуванні створюють об’єктивну основу для формування суспільно відповідальної, демократичної, державницької, національно-свідомої місцевої еліти і місцевого лідерства.

Третій розділ — “Перспективи розвитку політичної культури українського населення на місцевому рівні” — складається із двох підрозділів, в яких розглядаються форми політичної участі українського населення, висвітлюється досвід окремих регіонів України у розбудові демократії на місцевому рівні.

В першому підрозділі “Форми і характер політичної участі населення на місцевому рівні” підкреслюється, що демократія — це перш за все політична участь населення. Наводиться досвід взаємодії місцевої влади і населення скандинавських країн, Німеччини, Данії, США, Франції. Аналізуються форми безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні. Наводяться соціологічні дані щодо ставлення українських громадян до демократії. Аналізується політична функція територіальних громад. Особлива увага приділяється ролі політичних партій у місцевій політиці, яка порівнюється з європейськими країнами. Піднімається проблема пасивності населення та її подолання. Наводяться позитивні приклади залучення населення до управління в нашій країні. Висвітлюються слабкі сторони в процесі залучення громадян до місцевого самоврядування.

Політико-стабілізаційні можливості місцевого самоврядування можуть найкраще проявитися, коли якомога більша кількість українського населення братиме активну політичну участь на місцевому рівні. Участь громадян у місцевому самоврядуванні ґрунтується на таких засадах: свобода волевиявлення громадян, партиципація, рівноправність поєднання безпосередньої і представницької демократії, свобода агітації, гласності, публіч-ності. Дисертант детально зупиняється на проблемах, що з'являються в процесі залучення громадян до інститутів місцевого самоврядування.
Невміло організований процес залучення громадян може розколоти громаду на ворогуючі табори і викликати протистояння. Звичайно, процес залучен-ня громадян до управління тривалий процес, оскільки необхідно пройти етап звільнення громадян від психології пасивних спостерігачів. Громадяни повинні не тільки активно використовувати свої політичні права, а навіть вважати їх своїми обов'язками, зокрема, такі, як право обирати і бути обраними в органи місцевого самоврядування, право ставити питання на засіданнях представницьких органів, участь у місцевих референдумах та виступи за власною ініціативою, право організовувати загальні збори за місцем проживання, розпоряджатися комунальною власністю тощо. Дисертант наводить приклади досвіду українських міст щодо залучення громадян до здійснення місцевого самоврядування.

Отже, політико-стабілізаційна роль місцевого самоврядування забезпечується участю громадян у самоврядуванні та у різних формах самоорганізації, оскільки саме завдяки участі громадян знімаються питання, які можуть бути джерелом соціального невдоволення, напруги і, зрештою, соціально-політичної дестабілізації. Участь громадян у місцевому самоврядуванні дає можливість вчасно ставити суспільні і особисті питання, давати хід їх вирішенню, підтримувати, критикувати, контролювати обраних посадових осіб і службовців органів місцевого самоврядування та інших органів місцевої влади.

У другому підрозділі “Досвід формування регіональної політичної культури в Україні” подається аналіз політичної культури України, підкреслюється її регіональний характер та значення в період становлення демократії. Висвітлюється досвід міст Полтавщини та інших регіонів щодо виховання громадськості, формування високої правової культури.

Побудова в майбутньому реального самоврядування означатиме досягнення високого ступеню “демократичності управління”, доступного всім. на основі наявного в суспільстві високого рівня життя і політичної культури. Аналізуючи процеси місцевого розвитку з точки зору форм, методів та ефективності дій органів влади, слід зробити застереження, що Україна, яка ніколи не була монолітною державою, має значні традиції регіонального самоуправління.

Політико-стабілізаційна роль місцевого самоврядування як розвиток участі в ньому громадян пов'язана з формуванням політичної культури на місцевому рівні. Її становлення передбачає, щоб усі владні структури і керівники на місцях діяли в рамках законів, власних рішень і не виходили за їх межі, чого можна досягти за умови контролю за дотриманням законів, який здійснюють уповноваженні на це органи і особи. Формування політичної культури на місцевому рівні пов'язано з професіоналізмом, громадською відповідальністю керівників і службовців усіх місцевих органів влади, що передбачає гласність, відкритість в їхній роботі, можливість їхнього контролю і критики з боку громадян, ЗМІ та позитивного дієвого реагування на критику, що має наслідком усунення недоліків. Формування політичної культури на місцевому рівні потребує просвітницької діяльності політичних партій, громадських організацій, місцевих ЗМІ, розширення і розвитку участі громадян у місцевому самоврядуванні.

У цілому політико-стабілізаційна роль політичної культури на місцевому рівні виявляється у взаємодії, співпраці всіх органів місцевої влади, а також взаємодії місцевої і центральної влади, співпраці з громадянами; у заінтересованому вирішенні суспільних справ окремих громадян, у вирішенні всіх суперечок між місцевими і центральними органами влади на основі законів, толерантності, досягнення компромісу, виходячи з інтересів територіальних громад і суспільства в цілому.

Аналіз матеріалів, що склали основу третього розділу, засвідчує, що політико-стабілізаційна роль місцевого самоврядування забезпечується участю громадян у самоврядуванні та у різних формах самоорганізації, оскільки саме завдяки участі громадянами знімаються питання, які можуть бути джерелом соціального невдоволення, напруги і, зрештою, соціально-політичної дестабілізації. Участь громадян у місцевому самоврядуванні може відбуватися, розвиватися і не бути формальною за двох суттєвих умов. Перша пов’язана з розробкою законів, які будуть створювати широкий, сприятливий простір для участі громадян у місцевому самоврядуванні і коли в ній будуть заінтересовані і будуть потребувати її керівники як на місцях, так і в центрі. Друга умова пов’язана з активізацією самих громадян стосовно участі в місцевому самоврядуванні. Активізація громадян пов’язана з розвитком їхньої суспільно-політичної організованості за допомогою громадсько-політичних структур. Політико-стабілізаційна роль місцевого самоврядування значною мірою пов’язана з формуванням політичної культури на місцевому рівні. Остання передбачає з професіоналізм, громадську відповідальність керівників і службовців усіх місцевих органів влади, гласність, відкритість в їхній роботі, можливості їхнього контролю і критики з боку громадян, ЗМІ. Функції політичної культури на місцевому рівні виявляються у взаємодії, співпраці всіх органів місцевої влади, а також місцевої і центральної влади, у співробітництві з громадянами, в заінтересованому вирішенні суспільних справ і справ окремих громадян.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, сформульовано рекомендації щодо їх наукового і практичного використання. Зокрема, на основі здійсненного аналізу визначено наступне. Динаміку розвитку місцевого самоврядування в Україні не можна визнати задовільною, однак, процеси демократизації суспільного життя невідво-ротні. Сьогодні зусиллями міжнародних консультантів, вітчизняних науковців політична еліта приходить до нового розуміння суті місцевого самоврядування як публічної влади, природа якої відрізняється від природи державної влади.

Місцеве самоврядування як суспільно-політичний феномен є універсальним засобом ліквідації історично зумовленої суперечності між державою і суспільством та шляхом подолання політичного відчуження населення від влади. Місцеве самоврядування як соціальний феномен і одна з підвалин демократичного суспільства здатне слугувати об'єднавчим механізмом для формування умов сучасної держави.

Політико-стабілізаційна роль місцевого самоврядування полягає в тому, що в політичній системі суспільства воно сприяє формуванню спільних інтересів територіальних громад, інтегрує їх жителів у активне політичне життя, сприяє вихованню високої політичної свідомості і культури. За сприятливих умов воно може і повинне сприяти поступовому вростанню України в демократичний режим, ініціюючи його знизу. Місцеве самоврядування здатне допомогти громадянам усвідомити, що демократія є не тільки формальним встановленням необхідного набору виборчих процедур, але й соціальним партнерством, особистою участю кожного в справах і турботах того соціуму, частину якого він собою являє. Політико-стабілізаційна роль місцевого самоврядування виявляється і в тому, що воно є органічною частиною системи стримувань і противаг, яка працює не лише по горизонталі, але й по вертикалі, допомагає знайти оптимальне поєднання загальнодержавних інтересів з інтересами кожного окремого муніципального утворення.

У дослідженні дисертант доводить, що місцеві співтовариства здійснюють свою політико-стабілізаційну роль також тим, що вони потенційно можуть стати опорою центральної влади, оскільки зацікавлені в сильному центрі, бачать у ньому гаранта свого статусу. На основі аналізу світового досвіду дисертант зробила висновок про те, що місцеве самоврядування створює реальну противагу сепаратистським настроям регіональних еліт і сприяє зміцненню принципів унітарності, чим також виконує політико-стабілізаційну роль.

Оскільки саме муніципальній владі доводиться задовольняти основні, насущні потреби населення, ця система, забезпечена фінансово-економічними гарантіями, може стати стабілізуючим чинником, здатним відвернути сплески соціальних криз. Саме місцеве самоврядування може сприяти подоланню національних і релігійних конфліктів, оскільки воно будується не за етнічною і конфесійною ознаками, а на основі громадської співпраці, співробітництва з державою. Разом з тим місцеве самоврядування є однією з найзручніших форм реалізації принципу національно-культурної автономії. Тому даний інститут виступає ефективним інструментом подолання “атомізованого” стану суспільства, відродження його традиційних мікроструктур.

Отже, нині в світі спостерігається підвищення ролі місцевого самоврядування, що знайшло відображення в міжнародно-правових документах і в національних законодавствах сучасних держав. Основою підвищення цієї ролі є ускладнення всіх сторін суспільного життя, ріст освітнього рівня, кваліфікації, інформованості громадян, індивідуалізація їхніх потреб і запитів. Місцеве самоврядування як соціальний інститут в умовах соціально-політичної трансформації сучасної України відіграє важливу політико-стабілізаційну роль.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1. Лебединська Г.O. Політико-економічні аспекти практичного втілення концепції “відкрите місто Кременчук” // Держава і право. — 2000. — Вип. 5. — С. 250-256.

2. Лебединська Г.О. Нові тенденції в розвитку місцевого самоврядування // Держава і право. — 2000. — Вип. 7. — С. 485-490.

3. Лебединська Г.О. Здійснення регіональної політики в соціально-економічній сфері: світовий досвід і Україна // Політологічний вісник. — 2001. — Вип. 9. — С. 281-288.

4. Горбатенко В.П., Лебединська Г.О. Територіальна громада — основа самоврядування в Україні. Рецензія. // Держава і право. — 2002. — Вип. .—С. 538-540.

5. Лебединська Г.О. Основні стратегії управління в сучасній державі // Борисфен. — 2002. — № . — С. 4-5.

6. Лебединська Г.О. Досвід формування регіональної політичної культури на місцевому рівні (на прикладі полтавського регіону) // Нова парадигма. — Вип. 37. — К., 2004. — С. 177-185.

7. Горбатенко В.П., Лебединська Г.О. Політика і політична наука // Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. — К.: Видавничий центр “Академія”, 1998. — С. 5-15.

8. Лебединська Г.О. Розвиток політичної участі населення на місцевому рівні управління суспільством // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. — 2002. — № 9. — С. 158-167.

9. Лебединська Г.О. Політичні партії як суб'єкт місцевого самоврядування // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. — 2002. — № . — С. .

Лебединська Г.О. Політико-стабілізаційна роль місцевого самоврядування в умовах суспільно-політичної трансформації сучасної України. — Рукопис (217 стор.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 — політичні