Київський університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Ткаченко Олеся Віталіївна

УДК 947.083(477):364.4

Підприємницька та меценатська діяльність

родини Терещенків в Україні ( 1861 - 1917 р.р.)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Автореферат на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Національного педагогічного університету ім.М.Драгоманова.

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор кафедри архівознавства і спеціальних галузей історичної науки Київського університет імені Тараса Шевченка Щербак Микола Григорович

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Путро Олексій Іванович, завідуючийкафедрою країнознавства Словянського університету.

кандидат історичних наук, Ступак Федір Якович, доцент кафедри соціології Національного медичного університету імені О.Богомольця

Провідна установа Інститут історії України НАН України, м.Київ

Захист дисертації відбудеться “11” листопада 1998 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 01.01.38 у Київському університеті імені Тараса Шевченка ( 252017, м.Київ, вул.Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “8” жовтня 1998 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук,

доцент О.П.Гончаров

Загальна характеристика дисертації

Вступ. Актуальність дослідження. Державотворчі процеси в незалежній Україні органічно пов’язані з суспільними відносинами, що виникали на зламних етапах розбудови української державності. За нових суспільно-політичних умов, що склалися на рубежі 1980-90-х років історична наука, відмовившись від застарілих догм веде активний науковий пошук історичної правди. Для того, щоб він мав ефективний характер, потрібні історіографічні праці, які покликані вивести історичну думку на новий рівень узагальнень. Саме історіографія повинна сприяти поглибленню теоретичного рівня творчої праці істориків, підвищувати якість та результативність конкретно-історичних розвідок.

Селянське питання, а саме земля в широкому розумінні, та в її вартісному виразі, відношення до неї сільськогосподарського виробника-- була тим об’єктом, що викликав напругу та соціальні вибухи в суспільстві. В умовах сучасної України, як і 80 літ тому, аграрна проблема продовжує стояти на порядку денному не знаходячи належного теоретичного обгрунтування. З огляду на це, для вітчизняної історичної науки значну актуальність становить відстеження та узагальнення багаторічного досвіду вивчення наріжних питань української революції.

Одним із важливих завдань дослідників сьогодні є переосмислення ролі селянського питання в українській революції, об’єктивне відтворення умов за яких здійснювалося вивчення проблеми з 1917 року до сучасного періоду. Визначення факторів, які негативно впливали як на історичну науку в цілому, так і на дослідження даної теми зокрема. Стан сучасної розробки питання вимагає від вчених створення спеціального історіографічного дослідження в якому було б здійснено аналіз наукової спадщини, охарактеризовано сумарні досягнення різних історіографічних шкіл та напрямків з даної проблеми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках підготовки спеціального курсу “Українська державність 1917-1921 роках у зарубіжній та вітчизняній історіографії”, який розробляється на історичному факультеті Черкаського державного університету ім. Б.Хмельницького.

Об’єктом аналізу виступають наукові праці істориків, політологів, економістів з аграрної проблематики, боротьби найчисельнішої верстви нації за землю напередодні і в роки української революції, за доби Центральної Ради і Української Держави гетьмана П.Скоропадського.

Предметом дослідження є вивчення тенденцій розвитку історичних знань з селянського питання, стану аграрних відносин, причин селянських рухів, їх спрямованості в 1917- 1918 рр., виявлення повноти дослідження цих проблем у працях опублікованих в 1920-90-х рр.

Стан наукової розробки проблеми. Складність і гострота проблеми обумовили увагу вчених до її дослідження. Аграрна тематика в цілому та окремі її аспекти були предметом вивчення науковців. Проте узагальнюючої історіографічної роботи до нині не створено. В працях, як правило, виділялися вступні розділи, що присвячувалися історіографії проблеми. В них давався аналіз досліджень попередників, робилися відповідні висновки стосовно питань, які потребували більшої уваги.

Першими історіографами аграрного руху 1917-1918 рр. були діячі тогочасних владних структур, які прагнули теоретично обгрунтувати своє бачення аграрної реформи. Саме вони в 1920-х рр. поклали початок з’ясуванню передумов та причин невдоволення широких верств селянства існуючими аграрними відносинами в Україні Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції 1917 - 1920 років.- Т.3-4. Відень, 1921-1922; Клунний Г.В. До питання про земельну політику на Україні в дискусійному порядку. -К., 1921.; Мартос Б. Теорія кооперації. -Подебради., 1923,.

У той же період з’являються праці, автори яких намагаються проаналізувати стан вивчення селянських господарств в Україні. Ці питання стали об’єктом дослідження А.Залужного, В. Качинського, М. Гуревича Залужный А. Украинское крестьянство и советская власть.- К., 1920; Качинский В. Очерки аграрной революции на Украине. - Выпуск 1. - Харьков, 1922; Гуревич М. К вопросу о дифференциации крестьянского хозяйства Украины. - Харьков, 1925.. Узагальнені статистичні дані цих досліджень підтверджують висновки, що саме розшарування селянства, яке складало в Україні 85% всього населення вимагало розв’язання аграрного питання в інтересах працюючих мас.

З початком насильницької колективізації, і на довгі десятиліття після неї, проблема селянського руху взагалі була під ідеологічною забороною. Виняток становили поодинокі нариси та статті в наукових збірниках та академічних випусках з відсутніми або куцими історіографічними ремарками у витриманому ідеологічному дусі Чеботарьов Ю. Селянський рух на Україні в 1917 році.- К., 1940; Рубач М.А. Класове розшарування селянства України напередодні пролетарської соціалістичної революції //Наукові записки Інститут історії і археології АН УРСР. - 1943.- Кн.1; Городецкий Е.Н. О некоторых особенностях расслоения крестьянства на Украине в 1917 году // Вестник Московского университета. - 1947. - №1..

Певне пожвавлення в дослідженні селянського питання в 1917-1918 роках спостерігалося в часи хрущовської “відлиги”. Помітний поштовх цьому дала поява монографічної роботи відомого історика-аграрника М. Рубача Рубач М.А. Очерки по истории революционного преобразования аграрных отношений на Украине. -К.,1954., в якій знаходимо авторське бачення стану дослідження проблеми його попередниками.

В 1960-х роках вийшла історіографічна дисертаційна робота Ю.Гамрецького Гамрецкий Ю.М. Советская историография Великой Октябрьской социалистической революции на Украине. - Дис… канд. іст. наук. -К., 1962.. Хоча вона стосувалася періоду в цілому, і виконана виключно в дусі пануючої комуністичної ідеології, та все ж один із розділів включав конкретні аспекти вивчення селянського руху 1917 - початок 1918 років.

Історіографія проблеми розглядалася в розділах монографічних досліджень Р.Ляха, П.Телечука, В.Чуприни, А.Чмиги, І. Хміля Лях Р.Д. Розв’язання аграрного питання на Україні (1917-1923рр.).-К., - Донецьк, 1975. Телечук П.П. Економічні основи аграрної революції на Україні.- К., 1973; Чуприна В.М. Більшовики України у боротьбі за трудяще селянство (березень 1917- лютий 1918).-Львів, 1974; Чмига А.Ф. Колхозное движение на Украине (1917-1929 гг.). - М.,1974; Хміль І.В. Трудяще селянство України в боротьбі за владу Рад.- К.,1977.. Звісно, автори не виходили за рамки існуючих стереотипів, однак проведені історіографічні узагальнення сприяли більш грунтовному розгляду проблеми селянства в 1917-1918 рр.

Невисоку активність в дослідженні селянського питання у 1917-1918 роках проявили історики української діаспори, а більш-менш значимі роботи історіографічного характеру в них взагалі відсутні. До деякої міри, виключенням може бути праця Д.Гирського Гирський Д. Дивні спроби виправдування антидержавної політики.- Торонто,1973.. Автор зосередився на розгляді ролі селянства в працях політичних лідерів, а за тим відомих дослідників, що стояли на різних позиціях: В.Винниченка, В.Андрієвського, М.Шаповала, П.Христюка, Д.Дорошенка та ін.

В останні десятиріччя опубліковані монографії В.Верстюка, В.Марочка, П.Захарченка Верстюк В.Ф. Боротьба трудящого селянства України за зміцнення влади Рад. -К., 1984; Марочко В.І. Українська селянська кооперація: історико-теоретичний аспект. - К., 1995; Захарченко П. Селянська війна в Україні: рік 1918. -К.,1997., в яких автори, аналізуючи тему селянства, зупинились на історіографічних моментах проблеми. Ряд важливих аспектів проблеми досліджено в кандидатських дисертаціях, наукових статтях Сусоров С.В. Аграрне питання в Україні: причини, прояви, шляхи розв’язання (кінець ХІХ - поч. ХХ ст.).–Херсон, 1997; Якименко М.А. Становлення селянського (фермерського) господарства в Україні після скасування кріпосного права (1861-1918 рр.)//УІЖ.–1996.–№1.–С.3-13; Малик Я. Земельне питання в Україні в 1917-1920рр. // Науковий збірник Українського вільного університету. –Мюнхен - Львів, 1995.–С.40-46; Барановська Н. Національно-визвольний рух в Україні за відновлення державної незалежності (березень 1917-квітень 1918 рр.).–Львів, 1995..

Кількісне зростання досліджень з історії української революції спричинили увагу вчених до їх історіографічного аналізу. Окремих аспектів, що тією чи іншою мірою стосуються проблеми селянства опосередковано торкаються роботи В.Солдатенко та Л.Радченко Солдатенко В.Ф. Українська революція: концепція та історіографія.- К., 1997; Радченко Л.О. Сучасна історіографія національно-демократичної революції в Україні. 1917-1920 рр.- Харків, 1996. . В.Солдатенко основну увагу сконцентрував на концептуальному аналізі основних праць ідеологів тогочасного визвольного руху, документів політичних партій і організацій.

Означені історіографічні дослідження сприяли поглибленню вивчення змісту, сутності та причин загострення земельного питання в період 1917-1918рр. Втім авторами не ставилося завдання проаналізувати всю історичну спадщину з проблем селянського питання у вказаний період.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від початку 20-х років до середини 90-х років XX століття. У цей час історична наука пройшла звивистий шлях нагромадження, переосмислення знань і уявлень про події української революції. Розмаїття поглядів на селянське питання в історичній літературі 1920-х початку 30-х років змінилося відвертою заідеологізованістю та заангажованістю досліджень радянських істориків другої половини 1930-х кінця 80-х років. Дев’яності роки поклали початок якісно новому етапу розвитку історіографії проблеми на Україні.

Зарубіжна історіографія, українська зокрема, протягом всього досліджуваного періоду відзначається багатоплановістю, різноманітністю політичних орієнтирів і уподобань.

Метою дисертаційного дослідження є аналіз складнощів і суперечностей розвитку історичних знань з аграрного питання та спробам його розв’язання у перші роки української революції. Необхідно з’ясувати критерії наукової оцінки, спробувати визначити концептуальні підходи, знайти спільне і відмінне у поглядах вчених й за цими ознаками визначити їх ставлення до аграрної проблеми і належність до відповідного напрямку історіографії.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

·

·

· відстежити ступінь вивчення, тенденції дослідження селянського питання та шляхів його розв’язання в історіографії;

· визначити спільне та відмінне у поглядах істориків на діяльність українських урядів у галузі реформування аграрних відносин;

· провести аналіз наукової, мемуарної літератури, преси та архівних матеріалів для встановлення співвідношення внутрішніх і зовнішніх чинників, що привели до виникнення та розгортання селянського руху в 1917-1918рр.в Україні;

· висловити власні міркування та окреслити коло питань для подальшої наукової розробки проблеми.

Методологічною основою даного дослідження є загальні принципи наукового пізнання: об’єктивність, єдність історичного та логічного. Для аналізу джерел з метою синтезу та узагальнення їхніх даних автором застосовано методи: порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, типологічний та системно-функціональний.

Джерельну базу дисертації складає уся сукупність історіографічних джерел. В основній своїй масі це опубліковані матеріали різножанрового характеру, починаючи від публіцистики і закінчуючи роботами теоретико-методологічного плану.

Загалом вони класифікуються на декілька груп. Насамперед–це спеціальні індивідуальні Качинский В. Очерки аграрной революции на Украине.–Выпуск 1.–Харьков,1922; Байєр М. Причини аграрної революції на Україні і шляхи до розв’язання аграрної справи.– К., Відень, 1920; Кононенко К.С. Україна і Росія і соціально-економічні підстави української національної ідеї, 1917-1960.–Мюнхен, 1965. та колективні Історія селянства Української РСР.–Т.2.–К.,1965; Очерки развития социально-классовой структуры УССР (1917-1937).–К.,1987; Мороз О., Злупко С. Українське селянство першої половини ХХ століття: трагедія і героїзм.–Львів, 1997; ПанченкоП.П., Славов В.П., Шмарчук В.А. Аграрна історія України.–К.,1996 тощо. праці різнорідного політичного спектру, що ставили за мету висвітлити проблему в цілому, але обмежувалися тематично і хронологічно. В них зібрано і узагальнено фактичний матеріал, який відтворює структуру сільського населення, його диференціацію за соціальною ознакою, показано процес загострення земельного питання, відстежено динаміку наростання селянського руху, розкрито його специфіку в різних регіонах України, спрямованість та масовість, причини спаду чи піднесення на тому чи іншому етапі. Деякі роботи дають уявлення й про програми політичних партій, їхню тактику та засоби втілення програмних положень у сфері земельних відносин Гайдалемівський П. Українські політичні партії. Їх розвиток і програми.–Зальсведель,1919; Мещеряков В. Земельна політика комуністів.–К.,1919..

До кола аналізованих потрапили й невеликі за обсягом праці, які в тій чи іншій мірі заторкують окремі аспекти досліджуваної проблеми. Йдеться про брошури Мицюк О. Всенароднє право на землю та промислова майбутність України.–Львів,1921; Кулик І. Боротьба робітників і селян за встановлення і зміцнення радянської влади на Україні.–К.,1947 тощо., публікації в наукових збірниках Рубач М.А.. Боротьба більшовиків України за трудяще селянство// Більшовики України в боротьбі за перемогу Жовтневої революції і встановлення Радянської влади (березень 1917-лютий 1918).–К.,1957.–С.110-143; Левчук Д. Сили демократії і консерватизму у визвольних змаганнях України // Ідеї і люди визвольних змагань 1917 1923.–Нью-Йорк,1968.–С.41-57 тощо., часописах Качинський Б. Аграрний рух за часів гетьманщини// Літопис революції.–1928.–№1-2; Миронець Н.І. Селянські повстання на Поділлі у вересні-жовтні 1917 р.// Український історичний журнал.–1965.–№2.–С.72-78; Гошуляк І.Л. Про причини поразки Центральної Ради // УІЖ.–1994.–№1.–С.31-45 тощо., газетні статті Скрипник М.О. Історія пролетарської революції на Вкраїні: короткий начерк.–Харків, 1923; Майоров М. З історії революційної боротьби на Україні (1914-1919).–Харків, 1928; Козаченко А. Селянський рух 1917 року на Україні// Селянський будинок. – 1927. - №12. – С. 28-33 тощо..

Особливу групу джерел становлять роботи провідників української революції та тих, хто очолював політичну і збройну опозицію, що перебувала з протилежного боку революційних барикад. Їхня творча спадщина багата працями різноманітних літературних жанрів, значне місце серед яких займають мемуари Винниченко В. Відродження нації (Історія української революції [березень 1917- грудень 1919]).–Ч.1-3.–Київ, Відень, 1920; Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917-1921.–Т.1-3.–Прага, 1942; Скоропадський П. Спогади: кінець 1917-грудень 1918.–К., Філадельфія, 1995 тощо.. При цьому деякі автори виходили за межі особистих спогадів та переживань, залучали документальні, пресові матеріали, систематизували і узагальнювали факти, події, статистику, тобто проводили справжню дослідницьку роботу, спрямовану на вивчення широкого кола питань. З числа останніх дослідницько-аналітичним характером виділяються праця В. Липинського та одна з численних робіт М.Шаповала Липинський В. Листи до братів-хліборобів: Про ідею і організацію українського монархізму.–Відень, 1926; Шаповал М. Революційний соціалізм на Україні.–Відень, 1921..

Поряд з науковими працями використана велика кількість опублікованих документів Гражданская война на Украине. 1917-1920 гг.: В 3-х томах, 4-х книгах.–К., 1967; Великая Октябрьская социалистическая революция и победа Советской власти на Украине (февраль 1917 – февраль 1918). – К.: Наукова думка, 1977. – 711 с. , за допомогою яких перевірено достовірність висновків дослідників. Зважаючи на те, що майже всі збірники документів видавалися за часів радянської доби і несуть в собі ідеологічну заданість, їхнє використання в історіографічній праці потребує науково зважених, критичних підходів.

Останніми роками джерельна база поповнилася новими виданнями документальних збірників Українська Центральна Рада: документи і матеріали.–Т.1.–К., 1996; Т.2.–К., 1997; Україна в ХХ столітті. Збірник документів і матеріалів. (1900-1939).–К., 1997., які дають можливість поглибити вивчення проблеми в цілому, розкрити її важливі аспекти, прослідкувати діяльність Центральної Ради у вирішенні злободенних земельних проблем, з’ясувати, чому її реформи в цій галузі не могли задовольнити селянство і, навпаки, викликали боротьбу певних верств проти неї.

Безперечну історіографічну цінність має періодична преса. Саме вона віддзеркалювала політичне життя в країні, публікувала урядові постанови та рішення. Серед них газети “Нова Рада”, “Вісник Генерального секретаріату Української Народної Республіки”, “Державний вісник”, “Боротьба” та інші.

Робота над історіографічною тематикою зумовила використання архівних матеріалів. Дуже багатим є документальний масив Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України), зокрема недавно розсекречені фонди канцелярії Центральної Ради (Ф.1115) і Генерального секретаріату (Ф.1063). Важливу інформацію містять фонди Міністерства внутрішніх справ (Ф.1216) та Міністерства іноземних справ Української Держави, які дають можливість простежити за розгортанням аграрного руху на землях, що підлягали юрисдикції гетьманської держави. Серед документів фонду політичних партій (Ф.4659) знаходимо потрібні відомості про політичні та економічні орієнтири членів партій, їхніх лідерів, що лягли в основу реформування провідної галузі національної економіки, витяги з матеріалів партійних форумів, які істотно прирощують інформацію на необхідну досліднику тематику.

Спираючись на них, вдалося уточнити сумнівні статистичні дані та відомості, що стосувалися стану сільського господарства напередодні і в ході української революції, з’ясувати кількісні показники селянських виступів, простежити в цілому за розмахом селянсько-повстанської боротьби протягом 1917-1918 років.

Загалом джерельна база (історична та історіографічна) дозволяє відстежити основні тенденції, особливості, проблеми та закономірності розвитку селянського питання у період 1917-1918 років.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній відповідно з вимогами сучасної історичної науки здійснено аналіз становлення і розвитку історіографії селянського питання за доби українських урядів 1917-1918рр. Подана нова, в порівнянні з існуючою до недавнього часу історіографічна оцінка раніше написаних робіт, показана їх прихильність до загально-демократичної революції 1917-1921 рр. Виявлені причини, що негативно впливали на об’єктивне висвітлення даної проблеми. Загальний аналіз поєднувався з науковим опрацюванням ряду конкретних питань, які складають основний зміст проблеми, і як правило, досліджувалися фрагментарно.

Зроблено спробу комплексно розглянути надбання як вітчизняної так і зарубіжної історіографії стосовно селянського питання на Україні в 1917-1918 років.

Практичне значення дослідження. Основні положення дисертації, висновки, фактичний матеріал можуть бути використані при вивченні історії України, вітчизняної історіографії, українознавства як комплексної дисципліни, а також при написанні узагальнюючих праць з історії української державності, розробці лекційних та спеціальних курсів.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри новітньої історії України Київського університету імені Тараса Шевченка, кафедри новітньої історії України Черкаського державного університету ім. Б. Хмельницького. Деякі положення досліджуваної теми розглядалися на наукових конференціях: 1995, 1996, 1997 років, які проводяться регіональним центром наукових досліджень “Розвиток Придніпров’я з найдавніших часів до сьогодення”, що діє на базі історичного факультету Черкаського державного університету ім. Б.Хмельницького. Основний зміст дослідження відбитий в 4-х авторських публікаціях загальним обсягом 4,6 друк. арк.

Основний зміст дисертації

Перший розділ дисертації “Аграрні відносини та соціальна структура селянства напередодні української революції” включає аналіз стану земельних відносин напередодні української революції поданий представниками різних історіографічних шкіл.

Першими дослідниками породжених царизмом аграрних проблем на світанку української революції стали лідери різних її етапів: М.Грушевський, В.Винниченко, П.Скоропадський. Кожен із них мав свою точку зору на стан аграрних відносин в Україні, та власні підходи щодо його поліпшення. Якщо М.Грушевський бачив розв’язання проблеми у соціальному визволенні українського народу, то П.Скоропадський підпорядковував вирішення земельного питання не тільки внутрішньоекономічним, а й політичним чинникам.

Спираючись на аналіз земельних відносин та існуюче соціальне розшарування населення, вмотивовували сенс реформування сільськогосподарської галузі на соціалістичних засадах такі дослідники як О.Щадилов, І.Фещенко-Чопівський, О. Мицюк Щадилов О. Аграрна реформа і прогрес сільського господарства. —К.,1918; Фещенко-Чопівський І. Природні багацтва України: Сільське господарство та сільськогосподарська промисловість. —Ч.ІІ. —К.,1919; Мицюк О. Всенародне право на землю та промислова майбутність України. —Львів, 1921. —Ч.12; Його ж. Земельні реформи на Україні. —Львів, 1921. Його ж. Аграрна політика (1800—1925 р.р.). —Подєбради, 1925. —Т.2.— Ч.1. .

Поряд з революційним пафосом та максималізмом, тогочасна історіографія несла на собі й тягар реформаторських прорахунків. Адже переважна більшість дослідників цієї доби була водночас ще й фундаторами нової економіки на базі соціалістичних виробничих відносин та колективних форм господарювання Туган-Барановський М.І. Кооперація: її природа та мета. —Львів, 1936; Мацієвич К. Завдання сільськогосподарської політики та її напрямки в переходовий період: Відбитка зі збірника “Сільське господарство України”. —Прага, 1942; Мартос Б. Відбудова української кооперації: Відбитка зі збірника “Сільське господарство України”. —Прага, 1942; Його ж. Теорія кооперації. —Подєбради, 1923. —Ч.1.; Мацієвич К. Про сільськогосподарські райони України.— [Б.р.], [Б.м.] .

У довоєнний період лише кілька радянських істориків досліджували стан і динаміку аграрних відносин в Україні напередодні жовтневого перевороту Залужный А. Украинское крестьянство и советская власть. —К., 1920. —С.23.. А.Залужний відзначав близькість трудових мас як до куркульських верств, так і до незаможних селян.

В.Качинський доходить висновку про те, що головним джерелом збагачення та прирощення земельних площ заможнішим селянством стало не майно, реманент та землі розорених односельчан, а купівля поміщицьких земель за власні заощадження, при допомозі Селянського банку та кредитів інших банків. В українській радянській історичній літературі О.Гермайзе Гермайзе О. Нариси з історії революційного руху на Україні. —К., 1926. —Т.1. —С.14—15; Порш М. Статистика землеволодіння в 1905 р. і мобілізація земельної власности на Україні від 1877 по 1905. //Україна. —1907. —Кн. ХІ—ХІІ. —С.168. один з перших обгрунтував доцільність поділу селянства на групи за кількістю землі. Щоправда цифрова канва значною мірою запозичена ним у М. Порша та П. Христюка Порш М. Із статистики України //Україна. —1907. —Кн.VII—VIII —С.20—46; Його ж. Статистика землеволодіння в 1905 р. і мобілізація земельної власності на Україні від 1877 по 1905 р. //Там само. —Кн. ХІ—ХІІ.—С.145—180; Христюк П. 1905 рік на Україні. —К.,1925..

Майже через два десятиліття дослідник М.А. Рубач повернувся до спроби з’ясувати витоки невдоволення українського селянства станом аграрних відносин, що склалися напередодні соціальних потрясінь 1917 року, проаналізувати його розшарування за соціальною ознакою, визначити питому вагу селянського та поміщицького господарств у землеробській системі України Рубач М.А. Класове розшарування селянства України напередодні пролетарської соціалістичної революції // Наукові записки Інституту історії і археології АН УРСР. —1943. —Кн.1. —С.215—230; Рубач М.А. Класове розшарування селянства на Україні по землі напередодні 1917 року // Наукові записки Інституту історії і археології АН УРСР. —1946. — Кн.2. —С.185—203..

У 1947 році соціальну структуру селянства передреволюційний період реконструював вчений Є.Городецький. Аналізуючи причини соціальної диференціації, автор схиляється до думки, що зростання кількості куркулів відбувалося за рахунок поповнення цієї групи із середняцьких прошарків.

Своєрідні виміри соціальної структури українського селянства демонструє сучасний дослідник стану аграрних відносин в Україні напередодні революційних перетворень 1917 року І.В. Хміль. Він розмежовує селянство за принципом М.А. Рубача на три основні групи, але цифрову канву площинних вимірів пропонує власну.

Зроблені нами узагальнення та проведені арифметичні операції не мали на меті з’ясування точного відношення земельних площ, що перебували у розпорядженні відповідних категорій селянства (для цього не маємо достатніх статистичних та документальних матеріалів), а лише постановочно означуємо проблему, яку радянській історіографії , попри бажання, розв’язати не вдалося Качинский В. Крестьянское движение // 1917 год в Харькове. Харьков, 1927. —С.180—269; Каган С. Аграрная революция на Киевщине. К вопросу о социальных и политических процессах на селе.—К., 1923; Межберг Н., Коган С. Дореволюционные земельные отношения в бывшей Херсонской губернии // Октябрь на Одещине.— Одесса, 1927. —С.69—77; Іргізов А. Селянський рух на Київщині //Літопис революції. —1931. —№4. —С.3—34; Вовк А.А. Боротьба селян Київської губернії за здійснення ленінського декрету про землю (листопад 1917 — січень 1918 року)// Вісник Київського університету. —Серія історії та філософії. —Випуск 1. —1959. —№2. —С.17—31; Михайлюк О.Г. Селянський рух на Волині у 1917 році // Наукові записки Луцького педагогічного інституту. —Серія суспільних наук. —1957. —Т.2. —С.89—100; Коган Э. Из истории аграрного движения на Екатеринославщине // Борьба за Советы на Екатеринославщине. —1927. —С.53—72; Гавриш Л.Т.,Островский С.Я. Сельськое хозяйство Харьковщины за 40 лет. —Харьков, 1958; Немченко В.М. Селянський рух на Півдні України напередодні Великої Жовтневої соціалістичної революції // Праці Одеського державного університуту. — Серія суспільних наук. —Випуск 8. —1962. —Т.152. —С.259—276; Решодько П.Ф. Селянський рух у Харківській губернії (березень 1917 —січень 1918 рр.). —Х., 1972; Шиян К.К., Островський С.Я. Минуле і сучасне села. —Х., 1963..

Молода вітчизняна історіографія ще не встигла переключитися на проблематику аграрних відносин передреволюційної доби, хоча перші несміливі кроки на цьому шляху зроблені Малик Я. Тоталітаризм в українському селі: Перша спроба впровадження. —Львів, 1996; Зіновчук В.В. Кооперативна ідея в сільському господарстві України і США. —Київ, 1996; Мороз О., Злупко С. Українське селянство першої половини ХХ століття: трагедія і героїзм. —Львів, 1997. . Використання статистичних даних та документів дозволило дослідникам зробити сміливі висновки відносно шляхів реформування земельних відносин в Україні 1917-1921рр.

Таким чином, огляд різноманітних історіографічних шкіл виявив глибокі розбіжності, які існували не тільки між ними. Єдиною позицією, на якій зійшлися геть усі дослідники аграрних відносин напередодні національно-демократичної революції, стала констатація факту безземелля в українському селі. Однак причини явища, кількість безземельних, розміри земельних площ, необхідних для задоволення земельного голоду, та інші кількісні та якісні параметри проблеми залишилися назавжди ареною теоретичних баталій.

У другому розділі дисертації “Селянське питання в програмах національних партій та в практиці українських урядів” розглянуто наукові праці в яких відображені теоретичні положення та практичні дії основних політичних сил, що боролись за владу на Україні по відношенню до селян та їх інтересів .Проаналізовано статистичні та документальні матеріали в яких йдеться про кількісний та якісний склад політичних сил , які претендували на керівництво національно-визвольним процесом в Україні.

На початку визвольних змагань в політичному просторі України значний вплив мали партії соціалістичної орієнтації. Тому й об’єднувалося селянство навколо українських соціалістичних партій Майстренко І. Історія мого покоління. —С.24. Клунний Г. В боротьбі за селянство //Червоний шлях.— 1926.— №4.— С.92.; Шлемкевич М. Українська синтеза чи українська громадянська війна.— Бломберг, 1949.— С.29.; Рядніна І.І. Більшовицькі організації України в Жовтневій революції.— К., 1958.— С.36; Короливский С.М. Украинское национальное движение в период подготовки Октябрьской революции // История СССР. —1965. —№5. —С.20; Попов Н.Н. Мелкобуржуазные антисоветские партии. —М., 1924. —С.113.. До них, насамперед, належали УПСР, УСДРП, Українські соціалісти-федералісти, соціалісти-самостійники, хлібороби-демократи та інші.

Починаючи з 1930-х років, в дослідженнях годі й шукати бодай натяки на існування програмових документів українських опозиційних партій. Характерною ознакою робіт є їхня ідеологічна заангажованість, попередня заданість висновків та узагальнень. Більшовицька ідеологічна машина намагалась знищити будь-які відомості про сам факт існування національної опозиції.

Лише у 19601970-х роках розпочався процес відстеження “контрреволюційної” діяльності буржуазних і дрібнобуржуазних партій, що діяли в Росії протягом 1917–1921 років Гусев К.В Партия эсеров: от мелкобуржуазного революционаризма к контрреволюции /Исторический очерк/. —М., 1975; Спирин Л.М. Крушение помещичьих и буржуазных партий /начало ХХ в. —1920 г./. —М., 1977; Астрахан Х.М. Большевики и их политические противники в 1917 г. —Л., 1973; Комин В.В. Банкротство буржуазных и мелкобуржуазных партий России в период подготовки и победы Великой Октябрьской социалистической революции. —М., 1965; Сивохина Т.А. Крах мелкобуржуазной оппозиции. —М., 1973; Соболева П.И. Октябрьская революция и крах социал-соглашателей. —М., 1968; Полушкіна В.А. Рост влияния большевиков в массах и крах мелкобуржуазных партий на Украине на завершающем этапе гражданской войны —К., 1972; Курас І.Ф. В.І.Ленін і національно-визвольний рух трудящих України в Жовтневій революції (березень—грудень 1917 р.). —К., 1971..

Пізніше, в 1980-х роках з’явилися глибші дослідження монографічного характеру Иллерицкая Е.В. Аграрный вопрос: провал аграрных программ и политики непролетарских партий в России. —М., 1981; Ветров Р.И., Королев Б.И. Углубление противоречий и усиление разброда среди меньшевиков на Украине в 1917 году // Непролетарские партии и организации национальных районов России в Октябрьской революции и гражданской войне. —М., 1980. —С.42—51; Полушкина В.А. Стратегия и тактика большевиков по отношению к непролетарским национальным партиям (1903—1925 гг.). — Дис… докт. істор. наук. —М.,1986; Спирин Л.М. Россия 1917 год. Из истории борьбы политических партий. —М., 1987; Непролетарские партии России: урок истории. —М., 1984. Ветров Р.И Победа Октябрьской революции и банкротство меньшевиков на Украине. —Х., 1983; Ветров Р.И., Черненко А.М. Октябрьская революция и банкротство эсеров на Украине.—Днепропетровск, 1983. . В них розглядалася тактика більшовиків відносно національних партій, підкреслювалася непримиреність їх ідейних суперечностей.

В літературі західної діаспори, також не відстежений рівень врахування актуальності земельного питання багаточисельними українськими партіями. Поодинокі автори, розглядаючи зміст партійних програм, відводили певне місце аналізу їх аграрної частини, і майже всі одностайно відзначали її слабку розробленість, наголошували на відсутності прагнення провідними діячами української революції до реформування земельних відносин, що мали місце в Україні в 1917-1921рр. Мірчук П. Українська державність 1917—1920. —Філадельфія, 1967; Витанович І. Аграрна політика українських урядів років революції й визвольних змагань (1917—1920) // Український історик. —1967. —№3—4 (15—16). —С.5—60; Його ж. Аграрна політика українських урядів 1917—1920 рр. —Мюнхен-Чікаго, 1968..

Погляди авторів аграрних програм, всіх українських партій до реформування земельного сектору за соціалістичними принципами, в основному співпадали. В узагальнюючому вигляді їх можна сформулювати наступним чином: під соціалізацією абсолютна більшість розуміла передачу землі в користування землеробських общин, а під націоналізацією – у власність держави Туган—Барановский М.И. Национализация земли. — СПб.,1906; Його ж. Национализация земли. Очерк движения в пользу национализации земли и практические выводы. —СПб., 1906; Мещеряков В. Земельна політика комуністів. —К., 1919. —С.4—5; Качинский В. Социализация сельского хозяйства на Украине. —К., 1919. —С.7. .

Загалом, аграрна проблематика в період української революції представлена небагатою науковою літературою. Ще мізерніша її кількість присвячена спробам української національної влади, її урядів реформувати земельні відносини, що гальмували розвиток продуктивних сил і виробничих відносин у провідній галузі української економіки.

Оцінку Української Центральної Ради за діяльність у сфері реформування аграрних відносин на селі мемуарні та історіографічні джерела дають на підставі аналізу ухвалених представницьким органом двох правових актів. Йдеться про аграрні положення ІІІ Універсалу та Земельний закон від 18 січня 1918 року.

Поява аграрного маніфесту викликала величезне збентеження серед усіх верств українського громадянства, підтвердження цього ми зустрічаємо в працях С. Воліна, О. Субтельного, Д. Коваля та інших Волин С. Меньшевики на Украине (1917—1921). —Vermont, 1990. —С.17; Субтельний О. Україна. Історія. —С.305..

Сучасна вітчизняна історична наука відповідного напрямку зосередила увагу на з’ясуванні основних засад аграрної перебудови України. Особливо змістовими стали дослідження В.Солдатенка, О.Воронянського, І.Верхоляка та інші Воронянський О.В. Економічна політика Центральної Ради. –Дис… канд. істор. наук. —Дніпропетровск, 1995. —С.122. Верхоляк І.М. Аграрне питання в діяльності політичних українських партій. (березень 1917-квітень 1918 рр.).–Дис…канд.істор.наук.–К., 1993.–C.145; Воронянський О.В. Зазн. праця.–C.131..

В.Солдатенко довів, що лідери української революції у своєму баченні економічних перетворень спиралися на заздалегідь розроблену програму дій, тобто мали свої концепції Солдатенко В.Ф. Українська революція: концепція та історіографія. —К., 1997. —С.107—183..

Не оминули науковці увагою й земельне законодавство Центральної Ради. Його детально прореферував правознавець О.Мироненко, юридичний аспект земельного законодавства опрацьовували й інші автори Рогожин А., Гончаренко В. Земельне законодавство Центральної Ради //Вісник Академії правових наук України. —Вип.2. —1994; Копиленко О.Л. “Сто днів” Центральної Ради. —К., 1992; Копиленко О.Л., КопиленкоМ.Л. Держава і право України. 1917—1920. —К., 1997. —С.10—87..

Плідна робота ведеться по вивченню земельних відносин за доби Української держави гетьмана П. Скоропадського. Але тут поступ іде значно повільніше.

Спільною рисою для всієї радянської історіографії та й прихильників українських соціалістичних партій було ігнорування української державності за доби Гетьманату, подача матеріалу виключно під кутом зору потреб окупаційної адміністрації. Вважалося, що українська влада була суто маріонетковою, а вся внутрішня політика, у тому числі й земельна, здійснювалася з єдиною метою—реставрувати в повному обсязі буржуазно-поміщицькі порядки Какурин Н.Е. Как сражалась революция. —Изд.2. —М., 1990. —С.85; БондарТ.Д. Комуністична партія України в період іноземної інтервенції та громадянської війни (лютий 1918 — січень 1919 рр.). —К., 1968. —С.162—165; Качинський Б. Аграрний рух за часів гетьманщини // Літопис революції. —1928. —№1; №2. Кондуфор Ю.Ю. Укрепление союза рабочего класса и крестьянства на Украине в период гражданской войны. —К., 1964. —С.32; Сціборський М. Грязь Москви //Новий шлях. —1934. —7 серпня. —С.58—61; Доленга С. Скоропадщина. —Варшава, 1934; Ростовець М. Скоропадський і скоропадчуки. — Саскатун—Саскачеван, 1938; Лазаревський Г. Гетьманщина // За державність. —1932. —Зб.2, Зб.3. .

Загалом, історіографія консервативного крила не торкнулася самого ходу реформи на місцях, не з’ясувала, реакції селянської глибинки. Джерела обмежувалися здебільш переліком виданих гетьманським урядом законодавчих актів по земельному питанню, реферували зміст та характеризували урядові заходи по охороні земельної власності поміщиків від надокучливих соціалізаторів Полонська—Василенко Н. Історія України. —2 видання. —К., 1993. —С.499; Солуха П. Договор з Москвою проти гетьмана Павла Скоропадського: В.Винниченко та М. Шаповал по допомогу до Москви — до Леніна. [Б.м.]: [Б.в.], 1973. —С.223—224; Моргун О. До питання про устрій Української Держави //Ідеї і люди визвольних змагань 1917—1923. —С.317; Пасіка М. Земельна справа в Українській Державі //За велич нації: У двадцяті роковини відновлення Української гетьманської Держави. —Львів, 1938. —С.73..

Інтерес до Української Держави і гетьмана П. Скоропадського, як носія її влади, прокинувся в Україні на переломі 1980—1990-х років Проданюк Ф. До питання про внутрішню політику держави Павла Скоропадського //Останній гетьман. —К., 1993. —С.61—62; Його ж: Внутрішня політика Української Держави (29 квітня — 14 грудня 1918 р.). —Дис… канд. істор. наук. —К., 1995. —С.106; Малик Я. Земельне питання в українській гетьманській державі //Останній гетьман. —С.99; Клименко—Мудрий В.С. Національно-демократичний рух за часів Української Держави гетьмана П. Скоропадського. —К., 1997. —С.81; Історія України: нове бачення. —С.61—62; М’якота С.Е. Економічна політика уряду Української Держави (квітень — грудень 1918 рр.). —Дис… канд. істор. наук. —К., 1997. —С.164; Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. —Т.3. —С.56.. Саме в період відстоювання незалежності українським народом.

Сучасна українська історична наука об’єктивно підходить до аналізу аграрної політики провідних політичних сил української революції 1917-1921 років Рафес М.Г. Два года революции на Украине. —М., 1920. —С.109; Рибалка І.К., Довгопол В.М.. Історія Української РСР: епоха соціалізму. —К., 1982. —С.85.. Аграрні реформи, пропоновані усіма соціалістичними українськими партіями, сутність земельного питання зводили до малоземелля, а слід було б орієнтуватися на заміну екстенсивних форм землеробства, на інтенсивні Сусоров С.В. Аграрне питання в Україні: причини, прояви, шляхи розв’язання. —Херсон, 1997. —С.37..

Нині доведено, що всі українські партії (без винятку) мали свої аграрні програми, які за всіма параметрами, у тому числі й за демократизмом та піклуванням про незаможні селянські верстви, нічим не поступалися більшовицькій.

В третьому розділі “Боротьба українських селян за землю в 1917-1918рр.” зроблено аналіз наукової, документальної та мемуарної літератури з даної теми. Відмічено, що найбільш яскраво рух за розв’язання земельної проблеми проявився в повстансько-партизанській боротьбі українського селянства. Як показують численні дослідження, публіцистичні твори, мемуарна література в основі селянських виступів, що прокотились Україною в 1917-1918 рр. було бажання селян володіти землею. Саме на формах і методах боротьби селянських мас, невдоволених обіцянками Тимчасового уряду розв’язати земельне питання на Установчих зборах, загострювали увагу дослідники А.Річицький, Т.Каретникова, Г.Клунний Річицький А.Центральна Рада від лютого до жовтня.- Х.1928; Каретникова Т. Аграрна революція на Україні// Більшовик України.- 1927. - №10. - С. 44-51.; Клунний Г. В боротьбі за селянство: земельне законодавство контрреволюційних урядів за час революції на Україні.-Х.1926.. Межі висвітлення селянських виступів, їхня характеристика та оцінки перебували у повній залежності від становлення комуністичної партії в Українській РСР, з одного боку, та національних партій та близьких до них політичних групувань за її межами, з другого, як до самого руху, його змісту та наслідків.

У дослідженнях істориків діаспори боротьба провідної верстви української нації – селянства, у 1917-1918 рр. не знайшла належного місця, адже об’єктивно вона несла руйнацію основам української державності Сціборський М. Земельне питання.–Париж, 1939.–С.15; Грушевський М. На порозі нової України: статті і джерельні матеріали.–Нью-Йорк.–Львів.–Київ.–Торонто.–Мюнхен.–1992.–с.80.. На відміну від радянської історичної дисципліни, яка селянському рухові 1917-1918 рр. присвятила не одну сотню статей, десятки монографій та колективних праць.

Абсолютна більшість робіт розглядала селянський рух як найважливішу передумову перемоги Жовтневої революції в Україні, як грунт, по якому “тріумфальною ходою” пройшла радянська влада, відверто підтасовувалися факти, що підтверджували значимість більшовицьких ідей і їхній вплив на розгортання селянського руху. Грунтовно характеризував стан наукової розробки історії революційних подій 1917р. історіограф діяльності більшовицької