НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ

УДК 330.322:622.3

ЛЕСИК ЛЕСЯ СТЕПАНІВНА

МЕХАНІЗМ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТЕХНІЧНОГО ПЕРЕОЗБРОЄННЯ ВУГІЛЬНОЇ
ПРОМИСЛОВОСТІ

Спеціальність 08.07.01 – Економіка промисловості

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Донецьк – 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті економіки промисловості Національної академії наук України (м. Донецьк) у відділі фінансово-економічних проблем використання виробничого потенціалу.

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор,

академік НАН України
Амоша Олександр Іванович,

Інститут економіки промисловості НАН

України (м. Донецьк), директор інституту.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук

Кабанов Анатолій Іванович,

Інститут економіки промисловості НАН

України (м. Донецьк), завідувач відділу проблем

перспективного розвитку паливно-енергетичного
комплексу;

кандидат економічних наук, доцент

Степанова Тетяна Олександрівна,

Донецький національний технічний університет

Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк),

доцент кафедри економіки підприємства.

Провідна установа – Донбаський гірничо-металургійний інститут

Міністерства освіти і науки України (м. Алчевськ),

кафедра економіки і управління.

Захист відбудеться 18 березня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .151.01 в Інституті економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, .

Автореферат розісланий “ 17” лютого 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.М.Кузьменко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вугільна промисловість є однією з головних ланок економіки України, яка виробляє продукцію, необхідну для забезпечення енергетичної безпеки держави. Але досягнуті обсяги видобутку вугілля становлять лише 69% від потреби економіки України (за даними досліджень вчених НАН України потреба у вугіллі складає 120,4 млн.т на рік). У той же час зарубіжний досвід свідчить, що 40% виробництва енергії в Європі та 44% – у світі базується на використанні вугілля. Вищезазначене дозволяє констатувати, що необхідно надати допомогу галузі, щоб позбутися кризи та забезпечити сталий розвиток вугільної промисловості. Але аналіз роботи вугільної промисловості свідчить, що технічний стан більшості вуглевидобувних підприємств є вкрай незадовільним. Промислові виробничі фонди шахт спрацьовано в середньому на 65%. Із 10 тис. одиниць основного стаціонарного устаткування 25% цілком вичерпали свій нормативний ресурс експлуатації.

Основною причиною зменшення виробничих потужностей і низького рівня їх освоєння є недостатній обсяг капітальних вкладень у будівництво, реконструкцію і технічне переоснащення вуглевидобувних підприємств, а також у придбання гірничо-шахтного устаткування для оснащення вибоїв і заміни стаціонарного устаткування, що відпрацювало свій ресурс.

Розвиток вугільної промисловості потребує впровадження на державному рівні контрольних показників відновлення шахтного фонду, модернізації технічного переоснащення, реконструкції вугільних шахт з обґрунтуванням джерел фінансування та дієвого механізму реалізації прийнятих завдань.

Проведений аналіз стану технічної бази вугільної промисловості, процесів її відновлення та результатів наукових досліджень з проблеми пошуку потенційних джерел фінансування цих процесів, підвищення дієвості та спрямування коштів у розвиток вугільної галузі дозволив зробити такий висновок: унаслідок кризового стану та специфіки вугільної промисловості, надмірної зношеності її основних виробничих фондів, зменшення державної підтримки розвитку галузі проблема фінансового забезпечення її технічного переозброєння є надто складною та багатогранною, яка містить низку невирішених методологічних і прикладних питань, що потребує подальшої розробки. Трансформаційні перетворення викликають необхідність пошуку та мобілізації власних фінансових резервів інвестування, залучених і позикових коштів, упровадження нових фінансових інструментів, знаходження нетрадиційних джерел фінансового забезпечення технічного переоснащення вуглевидобувного виробництва.

Означені питання через свою складність ще недостатньо досліджено, їх вирішення є необхідним у теоретичному та практичному плані формування і реалізації стратегії техніко-технологічного оновлення галузі. Теоретична та практична значущість цих питань обумовлює актуальність теми дисертації, її мету і задачі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано згідно з науково-дослідною тематикою Інституту економіки промисловості НАН України: тема “Проблеми оновлення і перспективи розвитку виробничого потенціалу” (номер держреєстрації 0199U001189, 1999-2001 рр.), у рамках якої автором було виконано аналіз стану техніко-технологічної бази промисловості України в цілому та вугільної промисловості зокрема, виявлено причини кризового стану в процесі відтворення та оновлення основних виробничих фондів галузі, особливо їх активної частини, та розроблено пропозиції щодо удосконалення механізму інвестиційного забезпечення процесу технічного переозброєння вугільної галузі; тема “Підвищення ефективності використання виробничого потенціалу в промисловості” (номер держреєстрації 0102U001230, 2002-2004 рр.), де дисертантом було зроблено аналіз та оцінку потенціалу джерел інвестицій у вугільну промисловість, виявлено специфіку інвестування в галузі та обґрунтовано напрями удосконалення механізму фінансування прискореного оновлення технічної бази, розроблено науково-методичні рекомендації щодо реалізації потенціалу найпотужніших інвестиційних джерел та його спрямування у технічне переозброєння вугільної промисловості.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є подальший розвиток теоретичних основ, розробка методичних положень і практичних рекомендацій щодо удосконалення механізму інвестиційного забезпечення оновлення технічної бази вугільної промисловості.

Для досягнення поставленої мети в дисертації було вирішено такі задачі:

визначено сутність і специфічні особливості відшкодування та оновлення основних виробничих фондів вугільної промисловості;

визначено основні можливі джерела фінансування технічного переозброєння виробництва галузі, дано оцінку їх потенціалу в сучасних умовах;

проаналізовано стан технічної бази галузі та оцінено ступінь забезпеченості її розвитку інвестиційними ресурсами;

охарактеризовано основні залучені та власні джерела фінансового забезпечення переозброєння вуглевидобувних підприємств галузі, проаналізовано їхню дієвість і визначено умови їх активного використання в напрямі технічного оновлення;

розроблено рекомендації щодо широкого використання лізингу для технічного оновлення виробництва вугільної промисловості;

розроблено пропозиції щодо мобілізації нетрадиційних джерел, у тому числі коштів, одержаних від оптимізації структури споживання первинних енергоносіїв;

проаналізовано роль, стан і потенціал амортизації як найважливішого джерела фінансування технічного оновлення вугільної промисловості та обґрунтовано напрями удосконалення амортизаційної політики;

розроблено економічну постановку та економіко-математичну модель визначення оптимальної кількості капітальних ремонтів, тривалості міжремонтних періодів і оптимальних строків служби гірничошахтного устаткування;

розроблено науково-методичні рекомендації щодо формування амортизаційного фонду на вуглевидобувних підприємствах в умовах реструктуризації галузі з урахуванням інтенсивності використання машин і устаткування.

Об’єктом дослідження є процес інвестиційного забезпечення технічного переозброєння вугільної промисловості.

Предметом дослідження є механізм інвестиційного забезпечення оновлення технічної бази вугільної промисловості.

Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дослідження становлять положення сучасної економічної науки, економічні концепції господарського механізму антикризового та інноваційного розвитку, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем розвитку виробничих систем, регулювання інвестиційних процесів у ринковій економіці та специфічних умовах трансформаційних процесів.

Інформаційною базою наукового дослідження стали нормативно-правові акти України, офіційні матеріали державної статистики, звітні дані галузевих органів, матеріали первинного обліку та статистичної звітності на підприємствах вугільної промисловості, результати досліджень і практичної діяльності автора.

Вірогідність і обґрунтованість досліджень було забезпечено використанням методів системного аналізу, що дозволило визначити дію законів, які формують елементи механізму інвестиційної діяльності; методів логічного узагальнення, за допомогою яких окреслено коло організаційних, правових, економічних умов ефективної дієвості механізму забезпечення; методів порівняльного і статистичного аналізу при визначенні динаміки результатів роботи вугільних підприємств у їх залежності від стану технічної бази галузі; методів економіко-математичного моделювання для визначення оптимальних строків використання гірничошахтного устаткування та його структури, обґрунтування ефективності застосування методів прискореної амортизації.

Наукова новизна одержаних результатів. Новизна наукових результатів полягає в поглибленні теоретичних засад та розвитку науково-методичних положень щодо механізму фінансового забезпечення процесу технічного оновлення виробництва у специфічних умовах функціонування вугільної промисловості в період трансформаційних перетворень суспільно-економічних відносин.

Уперше:

запропоновано рекомендації щодо використання нетрадиційних джерел інвестування технічного оновлення виробництва, а саме коштів, одержаних від оптимізації структури споживання енергоносіїв та активізації процесу енергозбереження;

розроблено пропозиції щодо удосконалення державної амортизаційної політики та прийняття закону про амортизацію. Визначено методи амортизації, права підприємств у їх виборі при формуванні амортизаційного фонду, сфера та порядок застосування методів амортизації для умов переходу до відокремлених стандартів обліку для оподаткування і зовнішніх користувачів. Уточнено групування основного капіталу з урахуванням галузевої специфіки та інтенсивності зношування, обґрунтовано умови застосування прискорених методів.

Дістало подальшого розвитку:

застосування системного підходу до економічних законів, їх впливу на механізм ресурсного забезпечення розвитку техніко-технологічної бази вугільної промисловості, відповідно до чого темпи технічного переозброєння галузі розглядаються у взаємодії з умовами та чинниками, які забезпечують реалізацію потенціалу інвестиційних джерел;

обґрунтування основних причин кризи у вугільній промисловості як результату прийняття низки неадекватних і суперечливих рішень на всіх ієрархічних рівнях управління виробничими системами;

методичні рекомендації щодо формування амортизаційного фонду, в яких визначено методи та процедури нарахування амортизації з урахуванням вимог Програми реформування системи бухгалтерського обліку відповідно до міжнародних стандартів, становлення ринкових відносин, необхідності реструктуризації та значення галузі для енергетичної безпеки України.

Удосконалено:

визначення та обґрунтування резервів зростання рівня фінансового забезпечення технічного оновлення виробництва галузі, пропозиції щодо вдосконалення законодавчих і методичних засад пошуку та акумуляції фінансових ресурсів для технічного оновлення галузі, які на відміну від існуючих ураховують вплив ринкових важелів і механізму державної підтримки;

обґрунтування ролі лізингу у процесі технічного переозброєння вуглевидобувного виробництва і визначення причин, що перешкоджають його розповсюдженню. Розроблено рекомендації щодо впровадження лізингу при технічному переозброєнні виробництва на вугільних шахтах, які у порівнянні з діючими визначають умови ефективності лізингових операцій.

Практичне значення одержаних результатів. Результати проведеного дослідження спрямовано на обґрунтування економічних, організаційних і законодавчих умов, націлених на активізацію процесу технічного переозброєння вугільної промисловості. Практичне значення результатів полягає у тому, що розроблені методичні підходи, рекомендації та методи реалізації потенціалу інвестиційних джерел і його спрямування у технічне переозброєння вугільної промисловості сприяють виведенню галузі з кризи, її адаптації до ринкових умов господарювання та забезпеченню економіки країни енергетичними ресурсами. Основні положення роботи знайшли відбиток у науково-методичних рекомендаціях щодо інвестиційного забезпечення технічного переозброєння вугільної промисловості.

Упровадження одержаних наукових результатів підтверджується відповідними довідками: Міністерства палива та енергетики України щодо рекомендацій з удосконалення механізму формування амортизаційного фонду та залучення інвестиційних ресурсів для технічного переозброєння вугільної промисловості (№ 04/10-568 від 12 червня 2003 р.); Української державної компанії реструктуризації підприємств вугільної промисловості "Укрвуглереструктуризація" щодо пропозицій з удосконалення механізму формування амортизаційного фонду (довідка від 12 травня 2003 р.); ВАТ "Вугільна компанія „Шахта "Красноармійська-Західна №1" щодо пропозицій з удосконалення методів формування фінансових ресурсів для оновлення та інвестиційного забезпечення вугільної галузі (№381-4 від 18 травня 2003 р.).

Одержані результати, висновки і рекомендації було викладено в наукових доповідях і доповідних записках, поданих до Адміністрації Президента України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства палива та енергетики України.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою, в якій викладено результати особистих досліджень і розробок автора щодо вирішення наукових задач з обґрунтування елементів механізму інвестиційного забезпечення технічного переозброєння вугільної промисловості. Внесок автора у колективно опубліковані роботи конкретизовано у списку публікацій.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні результати і пропозиції доповідались автором і одержали позитивну оцінку на науково-практичних конференціях, методологічних семінарах, регіональних і галузевих науково-технічних радах, засіданнях відділення “Економічні проблеми промислового розвитку” ІЕП НАН України; на всеукраїнській науково-практичній конференції “Теорія і практика управління у трансформаційний період” (4-6 жовтня 2001 р., м. Донецьк), 3-й Міжнародній науково-практичній конференції “Глобалізація: трактування і дійсність” (18-19 квітня 2002 р., м. Донецьк).

Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 10 наукових праць, у тому числі 1 монографія, 8 статей у наукових журналах і збірниках наукових праць, 1 матеріали конференцій загальним обсягом 5,7 д.а., з яких особисто авторові належить 4,32 д.а.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел зі 157 найменувань, 6 додатків. Повний обсяг дисертації складає 233 сторінку комп’ютерного тексту, містить 25 таблиць, 7 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У дисертаційній роботі розвинуто теоретичні положення, розроблено методичні підходи і практичні рекомендації, що спрямовані на забезпечення фінансовими ресурсами процесу оновлення і розвитку промислового виробництва.

Розділ 1. Теоретичні аспекти технічного переозброєння виробництва. Значним резервом підвищення ефективності створеного в країні економічного потенціалу є своєчасне і регулярне оновлення і технічне переозброєння всіх галузей національної економіки, у тому числі вугільної промисловості, яка є найбільш фондо- і капіталоємною. Масштаби створених основних фондів обумовлюють великі розміри витрат на їх підтримання у робочому стані. Разом з тим накопичення застарілих і спрацьованих засобів праці заважає поліпшенню економічних показників підприємств, відволікає на їх обслуговування і ремонт значну кількість трудових ресурсів.

В умовах переходу економіки України на шлях сталого розвитку нагальним стає завдання докорінного оновлення основних виробничих фондів, для чого необхідним є обґрунтування оптимальних пропорцій між формами відтворення основних виробничих фондів і розвитком фондостворюючих галузей. Об’єктом обґрунтування повинні стати обсяги вибуття і розміри ресурсів, спрямовуваних щорічно для заміни сучасними прогресивними видами техніки _активної частини основних виробничих фондів, які вибувають.

Процес створення основних фондів здійснюється у фондостворюючих галузях і передбачає наукові дослідження з розробки нової техніки і проектно-пошукові роботи. Для окремого підприємства кругообіг основних фондів обмежується такими стадіями, як введення (заміна) і споживання (знос). Відтворення активної частини основних виробничих фондів – машин і устаткування – спрямовано на відшкодування їх фізичного і морального зносу. На рис.1 показано взаємозв’язок видів зносу, форм відшкодування, типів оновлення і характеру відтворення.

Аналіз стану устаткування з точки зору ефективності капітального ремонту свідчить про те, що із зростанням вартості і ремонтоскладності машин економічна ефективність відновлення їх зносу таким шляхом підвищується. У зв’язку з цим необхідно зазначити, що за останні роки спостерігається тенденція ускладнення і подорожчання устаткування, яке випускається. За останні 30 років вартість вітчизняної техніки (без урахування інфляційних процесів) зросла в 7 разів. Аналогічна тенденція спостерігається і в інших промислово розвинених країнах: випуск більш складного і продуктивного обладнання супроводжується його подорожчанням.

Необхідною умовою оновлення виробничого апарату є прискорення виведення з дії зношеного обладнання, значне збільшення коефіцієнтів вибуття активної частини основних виробничих фондів, що дозволить перейти до інтенсивного оновлення, здійснити технічну реконструкцію виробництва.

Проведений аналіз свідчить, що стан капітального будівництва паливно-енергетичного комплексу та темпи оновлення основних фондів підприємств вугільної промисловості протягом багатьох років були незадовільними. Недостатність бюджетного фінансування стримувала темпи проведення будівельно-монтажних робіт, придбання обладнання та матеріалів, виконання проектних робіт згідно з передбаченими програмами капітального будівництва в галузі. Відсутність протягом багатьох років розрахунків з підрядними організаціями банківськими коштами призвела до практично повної зупинки роботи будівельного комплексу вугільної промисловості, а система взаємозаліків знищила їх обігові кошти, що вкрай негативно впливає на виконання навіть тих замовлень підприємств галузі, які забезпечені фінансуванням.

Рис. 1. Схема взаємозв’язку видів зносу, типів оновлення,
характеру відтворення

З метою підвищення ефективності роботи підприємств вугільної промисловості та забезпечення необхідного видобутку вугілля для потреб національної економіки постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2001 р. № затверджено Програму “Українське вугілля”, реалізацію якої розраховано на 2001-2010 рр. Основними напрямами реалізації програми у 2001-2003 рр. є такі: забезпечення належного бюджетного фінансування галузі та спрямування коштів державної підтримки в основному на відтворення активної частини основних фондів, максимальне використання власного ресурсного потенціалу, формування інвестиційної привабливості та залучення вітчизняних і зарубіжних інвесторів, реструктуризація галузі. Негативними чинниками, що ускладнюють роботу підприємств із видобутку вугілля, є незадовільний стан шахтного фонду, несвоєчасна підготовка діючої очисної лінії вибоїв і нестача коштів. За розрахунками для виконання завдань програми необхідний обсяг капітальних вкладень на 2002 р. складав 4,46 млрд.грн., у тому числі з державного бюджету – 2,45 млрд.грн., власних коштів – 0,42 млрд.грн., залучених коштів – 1,6 млрд.грн.

З метою виконання завдань, визначених програмою розвитку галузі на 2001-2010 рр., необхідно спрямовувати всі зусилля на залучення коштів для фінансування оновлення виробничих потужностей вугільної промисловості.

В економіці України існують різноманітні джерела фінансування інвестиційної діяльності: власні (прибуток, амортизаційні кошти), залучені (кредити, лізинг, кошти іноземних інвесторів), які при створенні відповідних умов можуть ефективно функціонувати. Проведений аналіз стану інвестування відтворювальних процесів в економіці України та у вугільній промисловості зокрема свідчить, що структура джерел інвестиційного забезпечення технічного переозброєння у промисловості України суттєво змінилася. Має місце стійка тенденція зменшення частки державних інвестицій в оновлення виробництва. Але специфічні умови видобутку вугілля в галузі, кризове становище, надзвичайна зношеність основних фондів і велика значущість вугільної промисловості у забезпеченні енергетичної безпеки держави потребують у процесі реструктуризації галузі з метою її адаптації до ринкових умов поряд зі значною державною фінансовою підтримкою розроблення та реалізації механізму активізації дії власних і залучених інвестиційних джерел і направлення їх коштів у технічне переозброєння підприємств галузі. Арсенал засобів забезпечення державою активізації процесу оновлення виробництва у вугільній промисловості полягає також у створенні економічних, правових та організаційних умов для розкриття дії різноманітних джерел інвестицій, властивих ринковій економіці. Такими умовами є стимулююче оподаткування, широке впровадження лізингових відносин, відповідна амортизаційна політика.

Рівень реалізації потенціалу інвестиційних джерел значною мірою залежить від економічної політики та економічної ситуації в країні, законодавчого та нормативного забезпечення грошово-кредитної політики, розвиненості інфраструктури процесу залучення і захисту інвестицій.

Розділ 2. Механізм залучення інвестиційних ресурсів у технічне переозброєння галузі. Успішне функціонування вугільної галузі значною мірою визначається інвестиційною політикою. Структура інвестицій в основний капітал економіки України характеризується значним обсягом, що направляється у промисловість, рівень якого у 2002 р. становив 39,5% від загального обсягу. Із них близько 60% спрямовано в базові галузі - чорну металургію (19%), електроенергетику (15%), газову промисловість (12,7%), вугільну промисловість (13,2%).

Дані таблиці свідчать, що спостерігається зменшення обсягів інвестицій в основний капітал вугільної промисловості. Крім того, у 2002 р. зменшилася частка інтенсивних інвестицій - вкладень у технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств. Характерною особливістю відтворювальних процесів у вугільній промисловості є значний обсяг інвестицій в основний капітал, направлених на підтримання потужностей на діючих підприємствах, який в окремі роки досягає більше 40% від загального обсягу інвестицій в об’єкти виробничого призначення галузі. У 2002 р. цей показник у вугільній промисловості Донецької області становив 37,3%.

Інвестиційна діяльність у вугільній промисловості, в результаті якої здійснюється розвиток вуглевидобувного виробництва, знаходиться в глибокій кризі, що призвело до катастрофічного старіння шахтного фонду і виробничого устаткування. Нині більше 80% вуглевидобувних підприємств працюють без реконструкції і технічної модернізації, необхідних за технологією відтворення продукції та основних фондів. Вкрай у незадовільному стані знаходяться гірничі виробки, протягом 5-7 років вони не перекріплювалися, січення їх значно зменшилося, що знижує можливість використання високопродуктивних очисних комплексів, виробниче устаткування застаріло не тільки морально, але і фізично. В умовах дефіциту капітальних вкладень для підтримки в працездатному стані шахт значно збільшилося використання на інвестиційні цілі обігових коштів, що призвело до зростання кредиторської заборгованості, крім того, вугільна промисловість України зазнає значних збитків від нецільового використання амортизаційних відрахувань. У зв'язку з цим необхідно реформувати систему амортизації з метою її лібералізації, значного розширення прав підприємств у формуванні та використанні власних амортизаційних фондів, виборі методів нарахування амортизації, визначенні термінів корисного використання об'єктів основних засобів.

Таблиця

Співставлення інвестицій в основний капітал вугільної промисловості
та загального обсягу інвестицій у промисловість України

(за кошторисними цінами 1997 р.) |

1990 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002

Інвестиції – всього,

млн.грн. | 55368 | 16097 | 12557 | 11449 | 12151 | 12197 | 13955 | 16857 | 18353

% до 1990 р. | 100 | 29.07 | 22.68 | 20.68 | 21.95 | 22.03 | 25.20 | 30.44 | 33.15

у тому числі у промисловість

млн.грн. | 19088 | 6121 | 5055 | 4644 | 4540 | 4582 | 5672 | 6651 | 7241

% до 1990 р. | 100 | 32.07 | 26.48 | 24.33 | 23.78 | 24.00 | 29.72 | 34.84 | 37.94

у тому числі у ву-гільну промисловість

млн.грн. | 2682 | 1179 | 1009 | 901 | 835 | 770 | 683 | 1107 | 954

% до 1990 р. | 100 | 43.96 | 37.62 | 33.59 | 31.13 | 28.71 | 25.47 | 41.28 | 35.57

Фінансове забезпечення технічного оновлення виробництва у вугільній промисловості повинно здійснюватися на основі нового економічного механізму, що базується на взаємодії планового і ринкового регулювання. Складовими такого механізму є система регулювання розвитку галузі цільовими програмами; система зниження інвестиційних ризиків; бюджетна та грошово-кредитна політика; цінова, тарифна та митна політика; податкова політика; амортизаційна політика; система економічної відповідальності за ефективність рішень у сфері фінансування інвестицій; система забезпечення ефективного функціонування ринків довгострокових фінансових інструментів; система мотивації до залучення фінансових інвестиційних ресурсів банків та інших фінансових інститутів на технічне оновлення виробництва; система законодавчого та правового забезпечення, сприятлива для активізації дії фінансових джерел технічного оновлення вугільного виробництва; система страхування ризиків інвестиційних фінансових ресурсів, спрямованих на технічне оновлення виробничого потенціалу галузі; система стимулювання інвесторів.

Одним із фінансових джерел інвестицій в оновлення вуглевидобувного виробництва можуть бути кошти, одержані від оптимізації структури споживання енергоносіїв в Україні. Проведені розрахунки свідчать, що щорічно можна направити більше 700 млн. грн. на оновлення виробничого потенціалу вугільної галузі за рахунок зміни структури споживання первинних
енергоносіїв в економіці України. Суттєвим фінансовим джерелом інвестицій у технічне оновлення виробництва в галузі можуть бути кошти, одержані від упровадження енергозберігаючої техніки і технологій.

Перспективним методом забезпечення оновлення устаткування є придбання його в оренду, однією з форм якої є лізинг. Необхідним є становлення і розвиток лізингу для технічного переозброєння підприємств вугільної промисловості. Розвиваючи лізингові угоди у вугільній промисловості, відразу можна вирішити декілька проблем: без значних початкових витрат провести реконструкцію застарілих вугільних підприємств; забезпечити замовленнями вітчизняні машинобудівні підприємства – виробників засобів виробництва і будівельні організації, що стане каталізатором початку економічного підйому в цих галузях промисловості; знизити рівень бартерних взаєморозрахунків між підприємствами, що вирішило б проблему неплатежів; створити в країні додаткову кількість робочих місць у тих регіонах, де це особливо актуально, а саме у вуглевидобувних.

Але, як показують результати вітчизняних досліджень, досвід країн із розвинутою ринковою економікою, особистий аналіз і практична діяльність автора, найбільш важливими інвестиційними джерелами є власні – прибуток і амортизація. В умовах низької рентабельності та збитковості багатьох шахт у даний час основним власним джерелом фінансування технічного переозброєння виробництва є амортизаційний фонд.

Розділ 3. Науково-методичні рекомендації щодо формування
амортизаційного фонду на вугільних шахтах. Перехід економіки України до ринкових відносин спричинив необхідність перегляду системи амортизації, надавши їй роль головного джерела інвестицій у технічне переозброєння вугільних шахт.

Результати аналізу діючої системи амортизації свідчать, що в регламентуючих документах мають місце недоліки, через які діюча система амортизації не стимулює активізацію технічного переозброєння, не враховує специфіку галузевого виробництва, наявність великої кількості збиткових підприємств, не орієнтована на умови перехідного до ринкової економіки періоду і тому потребує суттєвого удосконалення.

Запровадження податкової амортизації було причиною реформування в системі обліку основних фондів, введення податкового обліку, який суттєво відрізняється від бухгалтерського обліку, що ускладнило бухгалтерські розрахунки і призвело до втрати економічної сутності багатьох операцій щодо основних фондів. Виникла проблема вести позасистемний облік операцій з основними засобами для правильного складання податкової декларації. Правила проведення такого обліку в даний час відсутні.

У зв’язку з відсутністю адекватного визначення правових та економічних засад функціонування ефективної амортизаційної системи необхідно удосконалити чинну систему в напрямі інвестиційної орієнтації та узгодження відповідних елементів податкової і амортизаційної політики з метою прискореного оновлення промислового виробництва. Доопрацювання системи амортизації необхідно здійснити у такому напрямі: лібералізувати практику нарахування амортизації, значно розширити права підприємств щодо формування та використання власних амортизаційних коштів, вибору методу нарахування та строків корисного використання основних засобів; обмежити державне регулювання у сфері амортизаційної політики підприємств, стимулювати інвестиційну ініціативу суб’єктів господарювання шляхом надання цільових податкових знижок; законодавчо розмежувати практику нарахування амортизації: економічної – для відображення реального знецінення основного капіталу в процесі виробництва та надання послуг, податкової – для визначення оподаткованої частини прибутку; запобігати зростанню цін виробників шляхом надання можливості суб’єктам господарювання відносити прискорену амортизацію не на витрати виробництва, а на зменшення оподаткованої частини прибутку.

Надання більш широких прав підприємствам у виборі методів нарахування амортизації потребує від підприємств визначення періоду експлуатації, протягом якого машина в конкретних виробничих умовах буде використовуватися найбільш ефективно, після чого слід відмовитися від її подальшої експлуатації, а замінити новою. Для цього необхідно враховувати технічні, технологічні й економічні чинники, що відображають закономірності зношування основних засобів.

Визначення оптимального строку служби, тобто періоду експлуатації, протягом якого машина використовується найбільш ефективно, і неможливе без урахування технічних, технологічних і економічних чинників, що відбивають фізичний і моральний знос техніки. Для повного використання всіх можливостей, закладених у новому устаткуванні, необхідно враховувати зміни показників його роботи в процесі всього періоду експлуатації, починаючи з моменту впровадження і закінчуючи моментом повного фізичного зносу машини.

Характер зміни продуктивності машин у процесі експлуатації можна зобразити кривою, наведеною на рис. 2. Аналіз свідчить, що на першому етапі впровадження машини її продуктивність значно нижча можливої (точка Ро). Протягом певного інтервалу часу вона різко зростає (точка Рос) і згодом майже не змінюється, асимптотично наближаючись до максимального значення (пряма Р Рном).

Потім крива, що характеризує продуктивність машини, дещо знижується і через певний проміжок часу досягає точки Рз. Таке падіння продуктивності машини відбувається внаслідок поступового зношування її вузлів і деталей. Таким чином, кожна машина має межу експлуатаційних можливостей. 3 цього, природно, не випливає, що на даному виробничому процесі досягнуто межі збільшення продуктивності праці. Подальше її зростання можливе, оскільки з’являється нова, більш досконала машина аналогічного функціонального призначення або модернізується стара.

Рис. 2. Динаміка продуктивності машин у процесі експлуатації

Дослідження свідчать, що оптимальний термін експлуатації устаткування визначається періодом, протягом якого питомі витрати на виробництво продукції за допомогою конкретного виду устаткування (витрати на його придбання, експлуатаційне обслуговування і капітальні ремонти, віднесені на одиницю продукції) будуть мінімальні. Розроблено економіко-математичну модель визначення оптимального періоду експлуатації гірничо-шахтного устаткування, що враховує продуктивність устаткування, поточні експлуатаційні витрати, вартість капітальних ремонтів, темпи морального зносу.

, (1)

де С(Т*) - середні витрати на виробництво одиниці продукції (тонни вугілля) за весь термін служби устаткування; Ко - вартість нового екземпляра даного устаткування в початковий момент часу; R(Tі) - вартість капітального ремонту устаткування, що залежить від тривалості його використання за попе-
редній міжремонтний період; і – індекс міжремонтного циклу; f(t) функція поточних витрат; Р(t) - продуктивність устаткування даного типу в конкретних виробничих умовах; Е - коефіцієнт дисконтування капітальних вкладень; n - кількість міжремонтних циклів протягом терміну служби устаткування; б(i) - функція зниження продуктивності устаткування в результаті залишкового фізичного зносу; в(i) - функція зростання поточних експлуатаційних витрат унаслідок залишкового зносу; Тi - тривалість і-го міжремонтного періоду; Т - загальний термін служби устаткування; t – поточний момент часу; Т* - момент часу, після якого подальше використання устаткування неефективне; j – індекс року у міжремонтному циклі.

Оптимальний строк служби устаткування визначається терміном Т*, який складається із суми міжремонтних періодів Т1+Т2+…+Тп. Використання машини впродовж оптимального строку забезпечує мінімум середніх загальних питомих витрат за цей період. У представленій моделі невідомими є кількість міжремонтних періодів п і тривалість кожного з них Т1, Т2,…, Тп, що складають строк використання машини. Ці показники набувають оптимальних значень у точці Т*, де функція С(Т*) дорівнює мінімуму. Знаходження Т1, Т2,…, Тп здійснюється ітеративним методом найшвидшого спуску. Розроблену модель було апробовано на прикладі знаходження оптимального строку використання видобувного комбайну ГШ-68.

Наведену модель визначення оптимального строку служби можна використовувати і для іншого гірничого устаткування, для якого є можливість установлення кількісних співвідношень між періодом роботи машини і результатами її використання.

Відтворювальна функція амортизації як ресурса відновлення і розвитку виробничого потенціалу набуває особливо важливого значення сьогодні, коли має місце збитковість значної частини вугільних підприємств (кожна третя шахта збиткова), високий ступінь зносу основних виробничих фондів, особливо активної їх частини, сягає на окремих шахтах більше 80%. Аналіз балансу машин і обладнання по вуглевидобувних підприємствах Донецької області свідчить про низький технічний стан, їх знос становив у середньому більше 55%.

Одним із заходів для відновлення амортизації як джерела фінансових ресурсів для інвестування у виробництво є застосування методів прискореної амортизації, бо саме вони більш відповідають динаміці протікання фізичного і морального зносу устаткування.

Використання прискорених методів амортизації обумовлюється тим, що багато видів основних фондів виробничого призначення мають продуктивність і діють більш ефективно, поки вони ще нові, тобто в перші роки їх корисного використання. Впровадження методів прискореної амортизації обумовлюється також темпами науково-технічного прогресу - у зв’язку з удосконаленням і застосуванням новітніх технологій основні засоби швидко втрачають свою вартість (морально старіють). Тому є доцільним списання більшої суми зносу в перші роки експлуатації основних фондів, що дозволить швидше накопичувати амортизаційний фонд як гарантію проти втрат від морального зносу через неповне відшкодування їх вартості. Прискорені методи нарахування амортизаційних відрахувань доцільно застосовувати для активної частини основних засобів: машин та устаткування.

Одним з найскладніших питань при використанні методів прискореної амортизації є компенсація приросту частки амортизаційних відрахувань у собівартості продукції і, як наслідок, зниження частки прибутку. Ця компенсація може бути забезпечена як збільшенням навантаження виробничих потужностей, так і зниженням податкових ставок на прибуток від реалізації продукції. Питання щодо вибору методу нарахування амортизаційних відрахувань повинно вирішуватися на кожному підприємстві економічними службами і затверджуватися головним бухгалтером і керівником.

ВИСНОВКИ

Основна концепція виконаного дослідження полягає в розробці підходу щодо вирішення задачі інвестиційного забезпечення технічного переозброєння вугільної промисловості в умовах її реструктуризації. Відповідно до загальної мети і конкретних задач основні результати роботи такі.

1. Визначено сутність і специфічні особливості відшкодування і оновлення основних виробничих фондів вугільної промисловості. Процес відтворення основних виробничих фондів галузі є об’єктивним і виступає в єдності трьох форм: грошової, виробничої і товарної.

Кошти спрямовуються на спорудження в галузі необхідних об’єктів і придбання нового устаткування. У процесі виробництва відтворення основних фондів спрямоване на відшкодування їхнього зношування, яке може здійснюватися через заміну на нові засоби або капітальні ремонти. Важливим питанням при використанні основних фондів є проблема збереження авансованої первісної вартості, нарахування амортизації, яка виступає як форма руху зношеної частки вартості основних фондів на товарній і грошовій стадіях. У результаті реалізації виробленої за допомогою основних фондів вугільної продукції вони переходять із товарної форми у грошову. У сучасних умовах фізичне відшкодування фондів у натурі не відповідає вартісному.

2. Занедбаний стан і низька ефективність використання діючої техніко-технологічної бази свідчать про необхідність здійснення комплексу заходів щодо підвищення її технічного рівня. Необхідність переходу на інтенсивний шлях функціонування галузі з досягненням високої продуктивності вуглевидобутку та конкурентоспроможності підприємств і вугільної продукції потребує пошуку нових форм розвитку інвестиційної діяльності; прискореного інноваційного забезпечення технічної бази шахт.

3. На основі дослідження потенційних можливостей джерел утворення інвестиційних ресурсів для технічного переозброєння вугільної галузі встановлено, що основними є внутрішні джерела, серед яких важливе місце належить амортизаційному фонду.

4. Проведено оцінку і обґрунтовано основні джерела фінансування інвестицій, фінансовий потенціал економічного зростання на кожній шахті. Найбільш суттєвими джерелами інвестиційних ресурсів є амортизаційний фонд, довгострокові кредити банків, іноземні кредити, які при створенні відповідних умов можуть ефективно функціонувати. Проведений аналіз стану інвестування відтворювальних процесів у вугільній промисловості свідчить про необхідність формування нового підходу в розробці механізму мобілізації і ефективного використання фінансових ресурсів для інвестування процесів оновлення і розвитку технічної бази галузі.

5. Розроблено рекомендації щодо широкого використання лізингу для технічного переоснащення вугільної промисловості. Це дозволяє прискорити науково-технічний прогрес на підприємствах машинобудування, зміцнити конкурентоздатність усіх задіяних через лізингові операції учасників.

Лізинг становить інтерес для більшості підприємств вугільної промисловості, в яких не вистачає коштів на придбання сучасного гірничо-шахтного устаткування. Розвиваючи лізингові угоди у вугільній промисловості, відразу можна вирішити декілька значних проблем: без вагомих початкових витрат провести реконструкцію застарілих вугільних підприємств; забезпечити замовленнями вітчизняні машинобудівні підприємства – виробників засобів виробництва і будівельні організації, що прискорить процес економічного підйому в цих галузях промисловості.

6. Підготовлено пропозиції щодо мобілізації нетрадиційного джерела інвестицій – оптимізації структури споживання первинних енергоносіїв. Обґрунтовано, що одним із фінансових джерел інвестицій у технічне оновлення виробництва в галузі можуть бути кошти, одержані від упровадження енергозберігаючої техніки і технологій.

7. Аналіз ролі стану та потенціалу амортизації як джерела фінансування технічного оновлення вугільної промисловості дозволив виявити недоліки в законодавчому та нормативному забезпеченні амортизаційної системи, в яких не враховуються фізичний і моральний стан технічної бази вугільних підприємств, збитковість більшості шахт галузі, відсутність можливостей одержання банківських кредитів, недостатність державної підтримки.

8. Розроблено рекомендації щодо визначення меж амортизаційних строків служби та капітальних ремонтів гірничо-шахтного устаткування. Доведено, що оптимальним строком корисного використання технічного засобу є термін, що складається із декількох міжремонтних періодів, за який загальні витрати на 1 т вугілля будуть мінімальними. Розроблено економіко-математичну модель визначення міжремонтних періодів і строку використання машини, за яких питомі витрати будуть мінімальними.

9. Для надання амортизаційним відрахуванням провідної ролі у формуванні достатніх власних коштів для відтворення основних фондів розроблено науково-методичні рекомендації, які враховують: умови надання підприємствам вугільної промисловості права самостійного формування і використання амортизаційного фонду на технічне оновлення виробничого потенціалу; розвиток ринкових умов функціонування основних засобів; можливість акумулювання на добровільних засадах коштів амортизаційних фондів у межах господарських об’єднань за галузевими або територіальним ознаками відповідно до чинного законодавства з метою більш ефективного їх використання; наявність необхідної державної фінансової підтримки для технічного переоснащення підприємств вугільної промисловості; створення умов для пріоритетного розвитку вугільного машинобудування, модернізації та обґрунтованого нарощування виробничого потенціалу; нарахування амортизаційних відрахувань щомісяця; звільнення підприємств галузі і прибутків інвесторів від стягнення податків на прибуток до повного відшкодування капітальних витрат, здійснених інвестором.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Лесик Л.С. Лізинг як джерело технічного переозброєння вугільних шахт //Уголь Украины. _2003. - № . – С. .

2. Лесик Л.С. Підвищення ефективності діяльності підприємств України на основі лізингу //Экономика промышленности. - Донецк: ИЭП НАН Украины.-2002.-С. .

3. Лесик Л.С. Зарубіжний досвід забезпечення фінансовими ресурсами оновлення виробництва у вугільній промисловості //Проблемы повышения эффективности функционирования предприятий различных форм собственности. – Донецк: ИЭП НАН Украины. – 2002. – С. .

4. Лесик Л.С. Обґрунтування оптимального строку корисного використання гірничошахтного устаткування //Соціально-економічні дослідження в перехідний період. – Транскордонне співробітництво, ринкова інфраструктура та фінансово-інвестиційна діяльність. – Львів: ІРД НАН України. – 2002. – Вип. V1(37). – С. 600-608.

5. Шемякина Н.В., Лесик Л.С. Актуальные вопросы амортизационной политики в угольной промышленности //Економіка промисловості. – 2002. - № 2(16). – С. 36-44.

Особистий внесок автора: визначено специфічні особливості амортизації у вугільній промисловості та напрями її удосконалення.

6. Шемякина Н.В., Лесик Л.С. Механизм формирования амортизационного фонда //Производственный потенциал: проблемы обновления и развития. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 2002. – С. 62-69.

Особистий внесок автора: запропоновано умови застосування прискореної амортизації та розроблено відповідні методичні рекомендації.

7. Лесик Л.С. Напрямки вдосконалення амортизаційної політики у вугільній промисловості //Проблемы повышения эффективности функционирования предприятий различных форм собственности. – Донецк: ИЭП НАН Украины. – 2001. – С. 235-246.

8. Хижняк Л.Т., Лесик Л.С. Моделювання оптимального строку служби гірничошахтного устаткування //Экономика промышленности. – Донецк: ИЭП НАН Украины. – 2001. – С. 93-101.

Особистий внесок автора: визначено закономірності зношування ви-
ємкового устаткування в конкретних технічних і гірничо-геологічних умовах виробництва та розробка алгоритму визначення раціональних термінів служби.

9. Смеричевский С.Ф., Шемякина Н.В., Лесик Л.С. Зарубежный опыт и отечественные перспективы государственной амортизационной политики в угольной промышленности // Прометей. – Донецьк: СП у формі ТОВ “Донецький економіко-гуманітарний інститут". – 2002. – Вип. . – С. 177-189.

Особистий внесок автора: узагальнено зарубіжний досвід амортизаційної політики і визначено умови його використання в Україні.

10. Лесик Л.С. Роль амортизації в активізації інвестиційних процесів у вугільній промисловості України //Теорія і практика управління у трансформаційний