КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЛІТВІН

НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА

УДК 339.97:334.716

АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ В КРАЇНАХ З ПЕРЕХІДНОЮ ЕКОНОМІКОЮ

Спеціальність 08.02.03 – організація управління,

планування і регулювання економікою

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Дисертаційна робота виконана на кафедрі управління зовнішньоекономічною діяльністю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

кандидат економічних наук, доцент

Ступницький Олексій Іванович

доцент кафедри управління зовнішньоекономічною діяльністю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор

Лігоненко Лариса Олександрівна

завідувач кафедри економіки підприємництва Київського національного торговельно-економічного університету

кандидат економічних наук, доцент

Солом’янюк Павло Григорович

доцент кафедри економічної теорії економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа – Національний інститут стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України, м. Київ.

Захист відбудеться “6” вересня 2004 р. о “16” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.02 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, зал засідань вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.12.

Автореферат розісланий “6” серпня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради |

Поліщук Л.С.

.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Історія трансформації економік країн Центральної та Східної Європи наочно показує, що макроекономічну стабілізацію, найбільше економічне зростання і покращення добробуту населення демонструють ті країни, що зуміли здійснити широкомасштабну приватизацію та реструктуризацію промислових підприємств, досягли максимального прогресу в лібералізації цін, торгівлі та міжнародному обміні, створили високоефективний банківський сектор, ринок цінних паперів та інші фінансові інститути, сприяють розвитку внутрішньої конкуренції. Економіка перехідного періоду нерідко стає вразливою від політичної нестабільності, приречена на вплив таких факторів, як інфляція, криза платежів, відсутність фінансової дисципліни, нездатність ряду господарських керівників працювати в умовах ринку. Особливо негативну роль у цьому ланцюзі відіграє неплатоспроможність підприємств. Для більшості країн з перехідною економікою 1990–і роки були десятиріччям економічного спаду, тобто характеризувались скороченням ВВП.

Незважаючи на істотні ринкові зрушення в економіці країни, позитивний вплив реформ на стан та темпи подальшого розвитку національної економіки є недостатнім, наявний в Україні науково-технічний та виробничий потенціал ще не реалізовано повною мірою. Теперішній стан розвитку багатьох суб'єктів господарювання та низки галузей фахівці продовжують визначати як кризовий. Індикатори кризових явищ, що стали, на жаль, типовими для багатьох підприємств, загальновідомі: спад виробництва, цінові та структурні диспропорції, випуск неконкурентоспроможної продукції, зниження продуктивності праці, масова збитковість та низька рентабельність, незадовільна структура балансу, дефіцит обігових коштів, неплатоспроможність, незбалансованість відтворювальних процесів. Зовнішні показники кризи на рівні окремого підприємства доповнюються внутрішніми проблемами, що також свідчить про розвиток кризових явищ, надмірно централізована структура та командний стиль управління, відсутність стратегічного та оперативного планування і контролю, незадовільний морально-психологічний клімат у трудових колективах, конфлікти між менеджерами різних рівнів.

Причинами кризового стану підприємств практично усіх галузей та секторів економіки України є не тільки вплив зовнішніх факторів: зниження платоспроможного попиту , втрата налагоджених господарських зв'язків , ринків закупівлі та збуту, суттєве збільшення цін на енергоносії, недосконале правове поле господарювання тощо, а й не адекватний ринковим вимогам стан управління господарсько-фінансовою діяльністю суб'єктів господарювання. Забезпечення реалізації визначеного курсу на стійке економічне зростання України робить надзвичайно актуальними питання організації протидії кризовим явищам та відродження нормального перебігу господарювання суб'єктів підприємницької діяльності, потребує термінової розробки теорії та вдосконалення практики антикризового управління підприємствами.

Серед наукових праць, в яких досліджуються проблеми антикризового управління у цілому, окремі його інструменти та аспекти зокрема, необхідно виділити дослідження таких зарубіжних вчених, як: Edvard I. Altman, V. Vincentz, D. Brown, J. Earle, W. Aghion, Ph. Aghion, L. Barton, I. Donald, D Cantor. З питань антикризового управління підприємствами, банкрутства, санації і фінансової реструктуризації та їх впливу на сучасний розвиток підприємств, української економіки надруковано цілу низку науково-теоретичних досліджень вітчизняних вчених-економістів, а саме: І.П. Булєєва, Н.Е. Брюховецької, А.С. Гальчинського, В.М. Геєця, Л.О. Лігоненко, А.М. Чернявського, О.М. Терещенко.

Представники економічної та юридичної наукових шкіл республік колишнього СРСР також не обійшли стороною згадану проблематику. Найпомітнішими серед них є праці російських науковців: П. Градова, А.Г. Грязнової, Г.П. Іванова, В.І. Кошкіна.

Проте існуючі теоретичні розробки та підходи щодо вирішення цієї проблеми охоплюють лише окремі аспекти антикризового управління підприємствами, тому існує потреба в її комплексному вивченні та дослідженні.

Вище зазначені обставини й пояснюють актуальність та своєчасність розробки теми даної дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у відповідності із науковою темою кафедри управління зовнішньоекономічною діяльністю „Організація управління на національному і господарському рівнях”, яка є складовою частиною теми №01БФ048-01 „Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України”, що виконується в Інституті міжнародних відносин в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України”.

Мета і завдання дослідження. Виходячи з наукової та практичної актуальності теми і спираючись на результати вивчення окремих її аспектів у світовій та національній економічній літературі, метою дисертаційної роботи є розробка науково-методологічних основ побудови системи антикризового управління підприємством у країнах з перехідною економікою, наукове обґрунтування концептуальних засад і особливостей процесу антикризового управління в контексті економічного розвитку України.

Досягнення поставленої мети дисертаційної роботи передбачає розв'язання наступних завдань дослідження, які й визначають структуру роботи:

розкрити теоретико-методологічні особливості проблеми визначення, класифікації та аналізу сутності кризових явищ і антикризових процесів з урахуванням їх сучасних форм;

виявити структурні елементи механізму антикризового управління підприємствами в транзитивних країнах;

охарактеризувати сутність та особливості теоретичних моделей відновлення платоспроможності підприємств, виявити недоліки методичних підходів до оцінки схильності підприємств до банкрутства в теоретичному та практичному аспекті;

всебічно розкрити цілі, завдання та оцінити ефективність санаційних заходів, з'ясувавши їх форми, характер застосування, а також сумісність та співвідношення з найважливішими напрямами державної програми антикризових заходів;

розкрити основні проблеми антикризового управління підприємствами в Україні, оцінивши ситуацію з неплатоспроможними підприємствами;

розробити оптимізаційну модель антикризового управління підприємством.

Об'єктом дослідження є система управління діяльністю підприємства в умовах становлення ринкових механізмів у країнах з перехідною економікою. Відповідно до цього предметом дослідження виступають теоретичні та практичні аспекти управління підприємствами з огляду на особливості застосування різних інструментів антикризового управління в країнах з перехідною економікою.

Методи дослідження. В дисертації застосовано широкий інструментарій загальноприйнятих методів наукового дослідження світогосподарських зв'язків і міжнародних економічних відносин. Так, при вивченні механізмів та інструментів антикризового управління в країнах з перехідною економікою (зокрема, в підрозділах 2.2 та 2.3) використано методи синтезу та порівняння. Шляхом системного аналізу встановлений взаємозв’язок між неплатоспроможністю підприємств та загальноекономічною політикою держави (підрозділ 3.1). Застосовуючи емпіричний метод вимірювання досліджено ефективність санаційних заходів у країнах з перехідною економікою (підрозділи 2.2 та 2.3). Для ілюстрації механізму прийняття рішень підприємствами в стані кризи в умовах перехідних економік використано метод економетричного моделювання (підрозділ 3.2). За допомогою математичного моделювання розроблена модель оптимального антикризового управління (підрозділ 3.2)

Крім того, в роботі були використані й інші методи теоретичного та емпіричного дослідження, окремі різновиди як загальноприйнятих наукових принципів, так і спеціальних принципів науково-економічного пізнання: творчо-критичний та описово-аналітичний (наприклад, у розділі 3), метод мікро - і макроекономічного аналізу (розділ 1), метод групування, табличний метод (розділи 1, 3).

Наукова новизна одержаних результатів. В процесі дослідження автором були одержані наступні найбільш суттєві наукові результати, які розкривають його особистий внесок у розробку проблеми, що досліджується, та конкретизують новизну роботи:

обґрунтовано доцільність використання дефініції „державне антикризове регулювання”, як макроекономічної категорії, що відображає заходи організаційно-економічного та нормативно-правового впливу з боку держави, який спрямований на захист підприємств від кризових ситуацій, запобігання банкрутству або ліквідацію в випадках, коли подальше функціонування суб’єкту є недоцільним;

доповнено класифікацію кризових явищ і ситуацій. Зокрема, визначено доцільним доповнити перелік класифікаційних ознак і класифікувати явища за ступенем можливості прогнозування, адекватності часу ухвалення рішення з антикризового управління та за впливом на діяльність суб’єкта;

доведено, що механізм антикризового управління підприємством-боржником складається з наступних основних елементів: діагностика фінансового стану, оцінка бізнесу підприємства, антикризовий маркетинг, антикризовий організаційно-виробничий менеджмент, антикризове управління персоналом, антикризове фінансове управління, антикризовий інноваційний менеджмент, антикризова інвестиційна політика, антикризове бізнес-планування;

виявлено, що основними специфічними причинами зростання такого негативного явища як банкрутство в країнах з перехідною економікою є: відсутність налагоджених зовнішньоекономічних зв’язків, інноваційна криза, нестабільна законодавча та нормативно-правова база, зростання навантаження податкових та соціальних витрат, ланцюгова реакція банкрутства;

запропоновано механізм оптимізації антикризових процедур. Зокрема, для неплатоспроможних підприємств, які знаходяться в перед - або кризовому стані, постановка задачі вибору напряму поточної діяльності полягає у виборі найбільш ефективної політики реструктуризації активів та пасивів;

здійснено диференціацію боргового критерію в залежності від масштабів виробництва; на основі аналізу національного законодавства про банкрутство запропоновано низку практичних рекомендацій щодо удосконалення процедури банкрутства; для запобігання кризових явищ на підприємствах-партнерах, зумовлених накладанням мораторію на підприємство-боржника, необхідно провести більш детальний економічний та технологічний аналіз зв’язків між боржником та його партнерами;

удосконалено методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, зокрема запропоновано доцільним включення до цих методичних рекомендацій коефіцієнту відновлення платоспроможності, коефіцієнту втрати платоспроможності, коефіцієнту оборотності кредиторської заборгованості та строк обороту кредиторської заборгованості; коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості та строк обороту дебіторської заборгованості та коефіцієнти загальної та абсолютної ліквідності.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність дослідження полягає в тому, що його основні положення можуть бути використанні у діяльності органів виконавчої та законодавчої влади в процесі формування антикризової політики, при реалізації програми антикризового управління підприємствами. Матеріали дослідження можуть бути корисними для керівників та менеджерів українських фірм та компаній, а також арбітражних керуючих, що спрямовують свою діяльність на відновлення платоспроможності підприємств, які знаходяться у кризовому стані, або бажають впровадити докризове управління на підприємстві. Крім того, ці матеріали можуть бути використані в навчальному процесі при викладенні курсів, спецкурсів та підготовці методичної літератури з питань антикризового управління підприємствами, а також можуть бути впроваджені при підготовці арбітражних керуючих.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено в практичну роботу Криворізького центру антикризового управління (акт №07/058 від 15.05.2003р.), Агентства з питань банкрутства Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України (акт №01/139 від 09.02.2004р.), та використовуються у навчальному процесі Херсонського державного технічного університету при підготовці фахівців зі спеціальності „Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”, зокрема, у лекційних курсах „Міжнародний стратегічний менеджмент”, „Менеджмент ризику”, „Організація та планування на підприємстві” та при виконанні курсових та дипломних робот (акт № 11-07/10 від 11.11.2003р.) .

Апробація результатів дисертації. Основні положення та наукові результати дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри управління зовнішньоекономічною діяльністю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка та міжнародних науково-теоретичних і науково-практичних конференціях в Україні: міжнародній науково-практичній конференції „Причерноморье на пороге XXI столетия: тенденции глобализации и регионализации социально-економического развития” (18-21 вересня 2001р., м. Феодосія); науково-практичній конференції студентів та молодих вчених „Міжнародний бізнес в Україні: становлення та розвиток в умовах ринкової трансформації суспільства” (1-2 листопада 2001р., м. Київ); міжнародній науковій конференції, присвяченій 175-річчу від дня народження Георгія Андрузького „Україна: шляхами віків” (17 травня 2002 р., м. Київ); II науково-практичній конференції студентів та молодих вчених „Міжнародний бізнес: адаптація до зовнішнього середовища” (10-11 жовтня 2002 р., м. Київ); „Міжнародний бізнес: розвиток ринку інформаційно-комунікаційних технологій” (9-10 жовтня 2003 р., м. Київ).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено дослідження антикризового управління підприємствами та обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення механізму антикризового регулювання в умовах країн з перехідною економікою. Усі наукові результати, викладені у дисертаційному дослідженні, отримані автором особисто.

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 6 наукових праць, написаних без співавторства, загальним обсягом 1,9 д.а., з яких 6– у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і 10 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки, у тому числі 23 аналітичні таблиці, 9 рисунків. При написанні дисертації використано 194 літературних джерела, перелік – на 16 сторінках. Додатки містять 2 рисунки і 10 таблиць на 10 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У „Вступі” обґрунтовано актуальність теми дослідження, показано ступінь розробки теми, зв’язок роботи з науковими програмами і темами, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення.

У першому розділі – „Теоретико-методологічні основи антикризового управління” – розглянуто існуючі концепції та теорії антикризового управління підприємствами, які складають теоретичне підґрунтя для аналізу підприємств у кризовому стані, визначення його характерних рис у країнах з перехідною економікою.

В роботі зазначено, що реформування економіки супроводжується кризою, специфіка якої визначається змістом перехідного періоду.

У дисертації зроблено наголос на тому, що теоретико-методологічна проблема визначення поняття „антикризове управління” є досить складною та багато в чому дискусійною і суперечливою в економічній науці, що зумовлено відсутністю єдиної точки зору щодо змісту цього терміну. Між вченими розвинутих країн та вченими транзитивних країн є деякі суперечливості щодо сутності антикризового управління. Перші вважають, що будь-яке управління організацією повинне бути антикризовим, тобто побудованим на обліку (врахуванні) ймовірності і небезпеки кризових ситуацій. Специфіка транзитивних країн впливає на передумови, течію, поширеність кризи як такої. Якщо для розвинутих країн банкрутство це звичне явище – відокремлення неконкурентноздатних структур ринку, то для транзитивних країн це явище мало ознаки масовості та галузевої належності, що обумовлювало розгортання системної кризи. Автор вважає, що головним завданням антикризового управління є мінімізація ризиків управлінських рішень, що дозволило б досягти поставленої мети і результату за мінімумом додаткових засобів і за мінімальних негативних наслідків.

Досі економісти пов’язували падіння виробництва або з фактором попиту, або з фактором пропозиції. Різноманітні моделі циклів та криз, створені за останні кілька десятиліть, тим чи іншим чином базуються на цих уявленнях. Жодна з теорій криз, що існують (реальний цикл, мультиплікатор-акселератор, рівноважний цикл) не здатна пояснити перехідну кризу, більш за те, вона взагалі не має пояснення в межах тих фундаментальних принципів, на яких базуються ці теорії.

У дисертаційному дослідженні показано, що антикризове управління включає два види управління: випереджуюче управління й кризове. Попереджуюче управління виникає при появі "слабких" сигналів про кризові ситуації й спрямоване на запобігання розвитку кризи. При попереджуючому управлінні використовують новітні технології менеджменту, інновації, кадрові зміни тощо. Кризове управління здійснюється при наявності кризових ситуацій на підприємстві. Найбільш несприятливої з точки зору підприємства кризовою ситуацією є його банкрутство. Банкрутство підприємств - це останній етап розвитку кризової ситуації.

З врахуванням особливостей транзитивної економіки автором сформульована концепція антикризового управління на цей період, яка складається з чотирьох блоків (Рис. 1).

Антикризове управління підприємством у процвітаючих фірмах країн із розвинутою ринковою економікою є невід'ємним елементом системи управління підприємством і представляє собою систему заходів, спрямованих не тільки на вихід підприємства з кризи, але і запобігання входження в таку ситуацію. Процес антикризового управління в таких фірмах провадиться постійно: починаючи зі створення фірми і протягом усіх наступних стадій життєвого циклу підприємства (прискореного росту, уповільнення росту, зрілості, спаду). Як свідчить світовий досвід, антикризовий процес в умовах ринкової економіки – це процес яким можна управляти. Тому доцільним є виокремлення двох понять: антикризове управління та антикризове регулювання. Антикризове управління є категорією мікроекономічною і відображає виробничі відносини, які виникають на рівні підприємства при його оздоровленні або ліквідації. Антикризове управління – це сукупність форм та методів реалізації антикризових процедур по відношенню до конкретного підприємства-боржника. Антикризове регулювання – це макроекономічна категорія, яка відображає заходи організаційно-економічного та нормативно-правового впливу з боку держави, який спрямований на захист підприємств від кризових ситуацій, запобігання банкрутству або підвищення ефективності судових процедур при провадженні банкрутства підприємства.

З точки зору призначення антикризового управління виділяють наступні його складові: аналіз стану макро- і мікросередовища і вибір кращої місії підприємства; пізнання економічного механізму виникнення кризових ситуацій і створення системи сканування зовнішнього і внутрішнього середовищ підприємства з метою раннього виявлення слабких "сигналів" про загрозу наближення кризи; оперативна оцінка й аналіз фінансового стану підприємства, розробка політики дій в умовах кризи, що настала і виходу з неї; постійне урахування ризику підприємницької діяльності і розробку заходів для його зниження; розробка стратегії запобігання неспроможності, стратегічний контроллінг діяльності підприємства.

Механізм антикризового управління підприємством-боржником складається з наступних основних елементів: діагностика фінансового стану; оцінка бізнесу підприємства; антикризовий маркетинг; антикризовий організаційно-виробничий менеджмент; антикризове управління персоналом;

Рис.1. Елементи концепції антикризового управління

антикризовий фінансовий менеджмент; інноваційний менеджмент, інвестиційна підтримка; антикризова інвестиційна політика; антикризове бізнес-планування.

У другому розділі – „Особливості застосування інструментів антикризового управління в країнах з перехідною економікою” досліджуються й аналізуються головні інструменти антикризового управління підприємствами в транзитивних країнах, до складу яких віднесено: діагностику, реструктуризацію, санацію та ліквідацію, з’ясовуються їх цілі, завдання та характер застосування.

В роботі були розглянуті методичні підходи діагностики рівня неплатоспроможності, серед яких: двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства; оцінка ймовірності банкрутства на основі Z-рахунку Альтмана; оцінка фінансового стану по показниках У. Бівера; метод рейтингової оцінки фінансового стану (рейтингове число); R-модель прогнозу ризику банкрутства; прогнозна модель Таффлера; модель Фулмера; модель Спрінгейта; узагальнена модель, розроблена на основі дискримінантної функції; РАS-коефіцієнт. При проведенні аналізу цих методик були виявлені їх недоліки та переваги, а також оцінена можливість застосування в країнах з перехідною економікою. На підставі проведеного порівняльного аналізу цих методик виявлено, що традиційними показниками діяльності підприємств, які зазвичай використовуються в перебігу діагностики загрози банкрутства є показники фінансової звітності: 1) прибуток підприємства; 2) короткострокові зобов’язання; 3) рентабельність власного капіталу; 4) поточна ліквідність. В той же час перспективним вважається розширення переліку оціночних показників та включення до їхнього складу якісних параметрів, що характеризують ефективність побудови управлінського процесу.

Досвід реструктуризації та її вплив на конкурентоспроможність суттєво відрізняються у залежності від країни і ці розбіжності дають можливість виявити деякі загальні особливості та зробити висновки політичного характеру.

У дисертаційній роботі зазначено, що успіх реструктуризації підприємств транзитивних країн залежить від поглиблення їх інтеграції у світову економіку через переорієнтацію та виробництво продукції на експорт. На макроекономічному рівні це вимагає сприяння відкритості та прозорості торговельної політики, застосування таких заходів як усунення існуючих експортних бар'єрів, прийняття й взаємне визнання норм, стандартів і процедур сертифікації, прийнятих на міжнародному рівні, та усунення всіх обмежень щодо використання іноземної валюти.

Вагомим мотиватором реструктуризації та покращання результатів діяльності компаній є посилення бюджетних обмежень, як це відбувалося в Угорщині та Польщі. (Проте, особливістю Білорусі є той факт, що підприємства які користуються пільгами, провадять реструктуризацію більш активно, ніж підприємства, що працюють в умовах бюджетних обмежень.) Так, будь-які заходи з реструктуризації вже реалізували 74,8% підприємств, що мають преференції з боку держави, і 66,7% підприємств, які не мають пільг та преференцій. Виходячи з цього, треба значно зменшити державне субсидування, а з приводу будь-яких майбутніх субсидій мають надаватися регулярні статус-звіти та огляди результатів діяльності. Сприяння розвитку конкуренції між вітчизняними та іноземними виробниками є рушійною силою процесу реструктуризації підприємства. Це вимагає застосування добре розробленої антимонопольної політики, створення сприятливого економічного середовища для відкриття нових приватних компаній та припинення практики захисту імпорту.

Автором обґрунтовано, що реструктуризація підприємства не матиме ефекту в нестабільному та непривабливому для інвестицій економічному середовищі. Виконання контрактів, захист прав власності, стабільність законодавчої бази разом із простим і зрозумілим податковим законодавством є передумовами для успіху процесу реструктуризації підприємства та економічного зростання взагалі.

Найбільш актуальною проблемою при розробці антикризових заходів вважається моделювання процесів фінансової реструктуризації. Автором запропоновано концептуальний підхід до фінансової реструктуризації, який розглядається через цілісність всієї системи фінансового оздоровлення підприємств. Концептуальний підхід до фінансової реструктуризації в антикризовому управлінні розглядається в два етапи. Перший етап фінансової реструктуризації в процесі антикризового управління полягає у визначенні поточної ринкової ситуації на підприємстві, яка включає фінансову діагностику та аналіз життєздатності підприємства. Другим етапом фінансової реструктуризації в процесі антикризового управління на підприємстві є оцінка наміченої антикризової стратегії. Необхідно підкреслити, що фінансове моделювання не повинно бути відокремлене від загального стратегічного плану. При цьому ліквідаційна вартість порівнюється з вартістю реорганізованого бізнесу як діючого підприємства. Доречно вибирати стратегію, спрямовану на реорганізацію бізнесу, тільки в тому випадку, коли вартість діючого підприємства перевищує його ліквідаційну вартість. В зв’язку з цим, автор приєднується до підходу інтегрування функціональних стратегій бізнесу за схемою “маркетингова стратегія – виробнича стратегія – стратегія “кадри/управління” – фінансова стратегія”.

У даній роботі пропонується система критеріїв оцінки санації підприємств, котрий дозволяє більш повно визначити якісний та кількісний ефект, що спостерігається у зв'язку з проведенням санаційних заходів. Відповідно до рівня ієрархії критерії оцінки санації пропонується розділити на два класи: глобальні та локальні. Так, глобальні критерії оцінки санації будуть пов'язані з аналізом загальнодержавних, регіональних та галузевих інтересів, а локальні критерії будуть визначатися інтересами підприємства-боржника, кредиторів, санаторів та (або) інвесторів, нових власників підприємства-боржника (у разі реорганізації). Загальний критерій ефективності санації тісно пов'язаний з частковими критеріями ефективності, та його значення будуть визначатися ступенем задоволення інтересів основних учасників процесу банкрутства та санації.

Механізм санації містить у собі чотири локальних механізми, взаємозв'язок і взаємозумовленість яких характеризують весь процес санації: механізм оцінки схильності підприємства до банкрутства; механізм кількісної оцінки стану підприємства; механізм прогнозування тенденцій розвитку кризових явищ; механізм розробки комплексу управлінських рішень щодо локалізації розвитку кризи.

Третій розділ - „Система антикризового управління та антикризового державного регулювання в Україні” присвячено критичному розгляду особливостей сучасного стану системи антикризового управління в Україні, визначенню основних принципів, характеристик та напрямів державного антикризового регулювання та розробці пропозицій щодо його удосконалення.

В роботі показано, що одним з найважливіших завдань державного регулювання економіки є ліквідація порушень функціонування ринкового механізму на мікрорівні, створення умов для подолання кризових явищ у діяльності підприємств. Вирішується це завдання шляхом розробки та реалізації заходів державного антикризового регулювання. Державне антикризове регулювання в авторському розумінні – це макроекономічна категорія, яка відображає відносини, що виникають при організаційно-економічному та правовому впливі держави для захисту підприємства від кризових ситуацій, запобігання банкрутства або припинення їхнього подальшого функціонування.

Головною метою державного антикризового регулювання є підвищення інвестиційної привабливості національної економіки шляхом створення та забезпечення діючої системи відновлення виробничих активів підприємств-банкрутів, реабілітація боржників, запобігання фіктивному банкрутству та ведення необхідної статистики та реєстрів. Функціонування системи забезпечується спільними зусиллями державного органу країни з питань державного антикризового регулювання, судів та ліцензованих арбітражних керуючих з питань неплатоспроможності та кризис-менеджерів.

Метою державного антикризового регулювання є забезпечення функціонування механізмів антикризового управління на мікрорівні, розробка і реалізація національної моделі, яка б враховувала умови країни, та сприяла економічному зростанню.

Аналіз діяльності підприємств, які є основним об'єктом мікроекономічної політики держави, дозволив виділити ряд проблем, що впливають на глибину промислової кризи. Основні з них: неефективність системи управління підприємствами; низький рівень відповідальності керівних органів та посадових осіб товариств перед засновниками за наслідки рішень, що приймаються, за збереження та ефективне використання підприємств, а також фінансово-господарські результати їх діяльності; низькі розміри статутного капіталу акціонерних товариств; відсутність досконалого механізму примусової реалізації майна за рішенням суду; недостатня завантаженість виробничих потужностей підприємства; незабезпеченість єдності підприємства як майнового комплексу, що знижує його інвестиційну привабливість; високі витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення і житлово-комунального господарства, мобілізаційних резервів, об'єктів з особливим режимом приватизації; наявність неефективної організаційної структури товариства та його низький кадровий потенціал, недосконала організація менеджменту; наявність на підприємствах застарілих технологічних ліній виробництва, а також відсутність коштів на їх модернізацію, що істотно впливає на конкурентноздатність продукції підприємств; недостатність інформації щодо фінансово-економічного стану підприємств у акціонерів та керівників підприємств, потенційних інвесторів і кредиторів, а також у органів виконавчої влади; нестійка та неврегульована структура власності товариств, що знижує їхню інвестиційну привабливість для приватного капіталу. Перелічені вище проблеми призводять до економічної нестабільності, збільшують значення та роль антикризового управління підприємством.

Рис. 2. Дебіторська та кредиторська заборгованість підприємств України

Незважаючи на те, що впродовж останніх чотирьох років українська економіка демонструє високі темпи росту, кількість підприємств- банкрутів збільшилась: в 1999 році - 3412, в 2000 р. - 6019, в 2001 р. - 5481, в 2002 р. - 5680, в 2003.р. – 7765.

Як показано на рисунку 2, складеному автором за даними Держкомстату України, кредиторська та дебіторська заборгованість підприємств також щорічно зростає.

Рис.3. Проведення процедур санації та ліквідації в Україні

В чинному законодавстві велика увага приділяється застосуванню процедури санації, але, як показує графік на рис. 3, ліквідація підприємств є найбільш поширеним засобом реорганізації підприємств в Україні.

На основі проведеного дослідження автором розроблено оптимізаційну модель антикризового управління підприємством. Автором зазначено, що моделювання є невід’ємною частиною будь-якої цілеспрямованої діяльності, тому що ціль можливо розуміти як модель бажаного стану системи, якого потрібно досягти.

Для неплатоспроможних підприємств, які знаходяться в перед - або кризовому стані, постановка задачі оптимізації вибору напрямів поточної діяльності полягає у виборі найбільш ефективної політики реструктуризації активів та пасивів. Для фінансово стійких підприємств постановка задачі оптимізації полягає в підтриманні та розвитку досягнутого рівня фінансової стійкості за рахунок реалізації такого комплексу організаційно-технічних заходів по функціям управління діяльністю, які забезпечили б покращення показників фінансової спроможності.

Задача оптимізації основних параметрів поточної діяльності може бути представлена наступним чином:

;

;

;

;

;

де - функціонал задачі;

- кількість напрямів реорганізаційної політики;

- нормована експертна оцінка пріоритетності і-го напрямку поточної діяльності;

- незалежні змінні, вектор управління структурою майна;

- коефіцієнти при невідомих змінних;

- константа забезпечення поточної ліквідності;

- мінімально допустимий рівень забезпеченості власними оборотними засобами;

- верхній рівень допустимого продажу та придбання активів;

- відповідно нижня та верхня границі зміни і-го виду активів;

- питома вага і-го виду активів підприємства в загальній вартості його майна

Таким чином, при типовій незадовільній структурі балансу (коефіцієнт поточної ліквідності (Кпл) < 2, коефіцієнт забезпеченості власними засобами = 0,1), що є характерним для більшості неплатоспроможних підприємств, можливі напрями реструктуризаційної політики обираються з наступної множини можливих рішень:

де ОА - оборотні активи;

КЗ - короткострокова заборгованість;

ВА - необоротні активи;

А - актив балансу;

П – пасив балансу;

ПЗ – поточні забов’язання.

Вибір рішень щодо реструктуризації активів чи пасивів здійснюється виходячи з системи умов досягнення і підтримки платоспроможності:

;

.

а також можливостей практичної реалізації запропонованих заходів:

;

;

.

де а, b, g - гранично допустимі для збереження статусу діяльності підприємства розміри зменшення оборотних активів (наприклад, до 20%) необоротних активів (10%), короткострокової заборгованості (50%).

Реальність реструктуризаційної структури активів підприємства і їх джерел вимагає мінімальних впливів на складові балансу. Тоді цільовою функцією такого впливу є:

min(d1x1+ d2x2),

де d1, d2 - експертні оцінки значущості (пріоритетність) тих або інших напрямів реорганізації діяльності: продаж майна, заповнення оборотних активів, погашення найбільш термінових зобов'язань; d1, d2 > 0; d1 + d2 = 1. Вирішуючи сформульоване завдання як задачу лінійного програмування, можливо отримати оптимальне значення параметрів відповідних антикризових реорганізаційних політик.

Запропонована модель оптимального антикризового управління підприємством базується на даних звітності, є простою у застосуванні. На її підставі можливо отримати кількісний результат та за умови проведення інновацій, впровадження управлінського обліку провадити постійний моніторинг антикризових дій.

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють зробити наступні висновки та рекомендації, які характеризуються науковою новизною і мають теоретико-методологічне та науково-практичне значення:

1. Проблеми, пов’язані зі з’ясуванням сутності антикризового управління, зумовлені значною мірою складністю і неоднозначністю цього поняття, наявністю та взаємопереплетенням багатьох видів кризових явищ. Перехідна криза характеризується принципово новим типом кризового механізму, коли спад виробництва спричиняється зміною цільової функції виробників, незалежно від напрямів руху кривих попиту та пропозиції. Саме наявність елементу нетрадиційної економічної поведінки надає кризі того своєрідного характеру, який дозволяє визначати перехідну кризу як специфічну.

2. Кризові явища і ситуації можуть бути класифіковані за такими ознаками: приналежність до країни функціонування суб'єкта управління, рівень виникнення, сфера походження, причини виникнення, ступінь системності, можливість прогнозування, ступінь реалізації, адекватність часу ухвалення рішення з антикризового управління, вплив на діяльність суб'єкта управління. Розгортання кризи автор пропонує розглядати у наступній послідовності (у залежності від прихованих можливостей підприємства): потенційна криза - прихована криза - реальна криза. Гостроту криз можна і потрібно істотно знизити, якщо враховувати їхні особливості і вчасно розпізнавати наближення. А це, природно, досягається за допомогою управління.

3. Антикризове управління істотно відрізняється від традиційного управління підприємствами, має свою специфіку, що пов'язана з суттєвими змінами в умовах діяльності підприємства, а також з непередбачуваністю ситуації та новими управлінськими проблемами. Задачу виходу з кризи та підвищення фінансово-економічної стійкості підприємств не можна розглядати як стислий у часі одноразовий діловий прийом. Це динамічний процес. Розвиток виробничо-господарських об'єктів може бути здійснений за різними схемами та варіантами, тому вибір принципової організаційної схеми розвитку, орієнтація на який, спрощує і дозволяє більш ефективно вести розробку реального варіанта, є одним з етапів вирішення проблеми. На основі характеристик загальної моделі й аналізу шляхів розвитку конкретних об’єднань, автор вважає за доцільне, виділити три принципові схеми організаційно-економічних перетворень: перша схема – варіант адаптивного розвитку; друга – варіант поетапного організаційно-економічного розвитку; третя – варіант кардинальної реорганізації.

4. Аналіз методичних підходів до оцінки рівня неплатоспроможності підприємств, що традиційно використовуються, дозволив сформулювати їх переваги і недоліки. Практика використання цих методів за даними підприємств країн з перехідною економікою і аналіз експертних висновків у даному контексті показали, що найбільш поширеними є “кількісні” методи оцінки. Це пов'язано насамперед з тим, що “якісні” методи передбачають використання вербальних оцінок, які важко піддаються формалізації.

5. Проблема оцінки рівня кризи за якоюсь спеціальною методикою не є якісною. Цю задачу успішно вирішує поглиблений фінансово-економічний аналіз, доповнений оцінкою зовнішнього середовища і діагностикою системи управління підприємством. Звідси один з головних напрямків моделювання - це розробка фінансово-економічної стратегії на перспективу.

Кожне підприємство має свою специфіку, що повинна бути врахована не стільки в моделях, скільки в реальній системі прийнятих заходів і в завданнях оцінки повноти і вірогідності вхідної інформації. На даному етапі дослідження можна сформувати вербальну модель антикризового управління та представити її графічну інтерпретацію.

6. Для транзитивних країн найбільш поширеними інструментами антикризового управління є використання процедури санації та реструктуризації підприємств. Але подальший розвиток антикризового управління на підприємстві повинен базуватися на вмінні правильно застосовувати досягнення сучасного менеджменту. Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на удосконалення організаційної структури підприємства, організаційно-правових форм бізнесу, поліпшення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих відносин між членами трудового колективу. Роль держави полягає у встановленні правил, які включають створення системи судочинства, органів регулювання, інститутів для ефективного функціонування ринків.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У фахових виданнях:

Літвін Н.М. Основні причини неплатоспроможності і банкрутства в Україні // Экономические инновации. – Вып. 11. Сборник научных работ. – Одесса: Институт проблем рынка и экономико- экологических исследований НАН Украины, 2001. – 187 – 194;

Літвін Н.М. Державне регулювання антикризових процесів.// Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб.наук.праць. - Вип. 29. - Ч.4 - К.: Київський університет. - 2001. - С.42- 44;

Літвін Н.М. Класифікація та циклічність кризових явищ та ситуацій на підприємствах в умовах економіки перехідного періоду. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб.наук.праць. - Вип. 35. - Ч.1 - К.: Київський університет. - 2002. - С.166-168;

Літвін Н.М. Поняття антикризового управління підприємствами (міжнародний досвід) // Вісник Київського університету. Міжнародні відносини. - Вип. 27. - К.: Київський університет. - 2003.- С.232-234;

Літвін Н.М. Банкрутство як метод антикризового управління. // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - Вип. 2. - К.: АПСВ Федерації профспілок України. - 2002. - С.139-142.

Літвін Н.М. Реструктуризація промислових підприємств в транзитивних країнах // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб.наук.праць. - Вип.44. - Ч.1 - К.: Київський університет. - 2003.

АНОТАЦІЯ

Літвін Н.М. Антикризове управління підприємствами в країнах з перехідною економікою. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 – організація управління, планування і регулювання економікою – Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.

У дисертації, на прикладі Словенії, Чехії, Польщі, Росії, Білорусі та України досліджено теоретичні і практичні аспекти антикризового управління підприємствами країн Центральної та Східної Європи та СНД. Проаналізовано сучасні концепції антикризового управління підприємствами, показані особливості антикризового управління підприємствами в країнах з перехідною економікою. Представлено класифікацію кризових явищ та ситуацій. Визначено принципи та елементи механізму антикризового управління підприємства в транзитивних країнах.

В роботі, виявлено переваги та недоліки методик оцінки схильності підприємств до банкрутства та можливості їх використання на підприємствах країн з перехідною економікою. Вказано, що найбільш прийнятним є використання кількісних методик оцінки неплатоспроможності підприємств, які враховують коефіцієнт менеджменту. Виявлено, що основним інструментом антикризового управління підприємствами в перехідних економіках є санація та реструктуризація підприємств.

Наведено економетричну модель оптимального антикризового управління підприємствами і проаналізовано можливості її використання в Україні. Представлено аналіз факторів неплатоспроможності підприємств в Україні. Визначено вплив державного антикризового регулювання на становлення системи антикризового управління в Україні.

Ключові слова: антикризове управління, банкрутство, санація, реструктуризація підприємств, неплатоспроможність, державне антикризове регулювання.

АННОТАЦИЯ

Литвин Н.Н. Антикризисное управление предприятиями в странах с переходной экономикой . – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.02.03 – организация управления, планирования и регулирования экономикой. – Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2004.

В диссертации, на примере Венгрии, Чехии, Польши, Беларуси, России и Украины, исследованы теоретические и практические аспекты антикризисного управления предприятиями в странах с переходной экономикой ЦВЕ и СНГ. Проанализированы современные концепции антикризисного управления предприятиями в странах с переходной экономикой. Представлена классификация кризисных явлений и ситуаций. Выявлены основные элементы механизма антикризисного управления. Представлена авторская концепция антикризисного управления предприятием, которая состоит из четырех блоков: диагностика кризиса, методология антикризисного управления, прогнозирование кризиса, социальноэкономические аспекты антикризисного управления.

В работе определены недостатки и преимущества методик оценки уровня неплатежеспособности и подверженности банкротству предприятий. Определено, что количественные методики являются более привлекательными, но предпочтительнее для предприятий использовать методики которые учитывают коэффициент менеджмента. В ходе сравнительного анализа методик оценки уровня неплатежеспособности были выявлены основные показатели, которые следует учитывать при разработке интегрального показателя, а именно: прибыль предприятия, краткосрочная задолженность, рентабельность капитала и текущая ликвидность. Автором проанализированы понятия реструктуризация и санация предприятий. Рассмотрены два основные подхода к реструктуризации в ходе процесса санации. Автором предложен концептуальный подход к финансовой реструктуризации, который рассматривается через целостность всей системы финансового оздоровления предприятия. Приватизация рассматривается как наиболее важный элемент в процессе деполитизации экономики и как ключ к промышленной реструктуризации.

Предложена модель оптимального антикризисного управления предприятиями и проанализированы возможности ее использования в Украине. Для неплатежеспособных предприятий, которые находятся в пред- или кризисном состоянии, постановка задачи оптимизации направлений текущей деятельности состоит в выборе наиболее эффективной политики реструктуризации активов и пассивов. Для финансово устойчивых предприятий постановка задачи оптимизации состоит в поддержании и развитии достигнутого уровня финансовой устойчивости за счет реализации такого комплекса организационно-технических мероприятий по управлению деятельности, которые обеспечили б улучшение показателей финансовой устойчивости.

Представлен анализ факторов неплатежеспособности предприятий в Украине. Определено направление государственного антикризисного регулирования и влияние государства на становление системы антикризисного управления в Украине. В работе показано, что государственное регулирование экономики решает такие вопросы как стимулирование экономического роста, регулирование