ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Литовченко Наталія Петрівна

УДК 1( 091 ) (470)

ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ У КОНТЕКСТІ

ТЕОРІЇ ВСЕЄДНОСТІ В.С. СОЛОВЙОВА

Спеціальність 09.00.05 – історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Дніпропетровськ 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Дніпропетровського національного університету, Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: член-кореспондент АПН України,

доктор філософських наук, професор

ГНАТЕНКО Петро Іванович,

Дніпропетровський національний університет, завідувач кафедри філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

ШЕВЧЕНКО Володимир Ісакович,

Чернігівський державний інститут економіки і управління, завідувач кафедри філософії

кандидат філософських наук, доцент

МАЛІВСЬКИЙ Анатолій Миколайович,

Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту ім.академіка В.Лазаряна, доцент кафедри філософії і соцілогії

Провідна установа: Донецький національний університет, кафедра філософії, Міністерство освіти і науки України, м.Донецьк

Захист відбудеться “24” червня 2004 р. о 12:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .051.11 при Дніпропетровському національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, 50, пров. Науковий, 13,тел. 460-095.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий “18” червня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Окороков В.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Становлення незалежної України в XXI столітті як складової частини цілісної світової системи, пошук національно-культурної і цивілізаційної ідентичності, глобалізація соціально-економічного і суспільно-політичного життя висувають на перший план проблеми національної психології, що мають важливе значення в розробці нових принципів співіснування народів і цивілізацій.

При осмисленні проблем психології міжнаціональних відносин, заснованих на єдиній загальнолюдській культурі, посилюється інтерес до творчої спадщини Володимира Сергійовича Соловйова. В історію філософської думки В.С.Соловйов увійшов як мислитель, що затверджує вселюдську єдність за допомогою глибокого за своїм задумом гуманістичного глобалізму, заснованого на моральних принципах, що мають за мету обов'язкове ставлення до людини як до цінності, незалежно від расової, національної, класової та іншої ознаки.

Слов'янофіли уперше винесли проблему національної психології на рівень самосвідомості, а В.С.Соловйов ставить за мету реалізацію оновленої християнським універсалізмом національної ідеї у суспільному житті. Ідея В.С.Соловйова про відновлення духовної інтеграції суспільства за допомогою християнської релігії, як об'єднуючої підстави, є і на сьогодні затребуваною. Сучасна суспільна свідомість виявляє глибоку зацікавленість до осмислення способів формування соловйовської синтетичної системи гармонічного життя космосу і національного духу за допомогою метафізики та етики.

В умовах духовної кризи українського суспільства, що виявляється в поділі українців на східних і західних, створюється ситуація для визрівання націоналізму, який руйнує єдність не тільки даної нації, але й гальмує процеси культурної інтеграції народів. В.С.Соловйов прагнув перебороти націоналізм і вивести націю з атмосфери замкнутості і спрямованості на себе на простори відкритості і любові по відношенню до інших народів. З цією метою він вносить у поняття “національна психологія” новий зміст: прогресивного розвитку національної самосвідомості, всесвітньої інтеграції народів, що має значення не тільки для практики побудови суспільного життя, але і для розвитку теорії та історії філософії.

За пошуком національної ідеї у теорії всеєдності ховаються важливі для сучасного суспільства моральні питання – про сенс життя, сенс існування нації.

Звернення до проблем національної психології у контексті теорії всеєдності В.С.Соловйова як до предмета історико-філософського дослідження має особливе значення, тому що в них відображається ідея вибору нації на користь всесвітнього чи свого, національного; добра чи зла; невизначено-абстрактного Боголюдства чи Бога.

Увагу дослідників Е.Радлова, О.Вергазової, М.Сікорського, М.Бердяєва, М.Лосського у філософії В.С.Соловйова, перш за все, привертає практичний зміст проблем національної психології: пошук досконалих форм солідарності націй, привнесення гуманістичних принципів у національну ідею, прийняття передових ідей західноєвропейського просвітництва і досягнень науки, свобода духовного розвитку. Проте до цього часу залишаються не дослідженими погляди В.С.Соловйова на проблеми національної психології у контексті його теорії всеєдності.

Питання, які постають у філософії В.С.Соловйова є складовою частиною актуальної для сьогодення теми глобалізації. Філософ став провісником тієї форми глобалізму, що має за мету побудову мобільного суспільства здатного до самокоординації.

Вітчизняні філософи П.І.Гнатенко, А.К.Бичко, І.В.Бичко, Г.А.Заїченко, О.М.Корх, Ф.І.Прокоф’єв, В.І.Шубін, В.І.Шевченко у зв’язку із залученням українського суспільства до світової соціокультурної спільноти звертають увагу на пошук гуманних форм відносин між націями, у цьому випадку, очевидна актуальність теоретичних розробок В.С.Соловйова, в яких передбачається активне впровадження моральних принципів у суспільне життя.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в Дніпропетровському національному університеті в рамках науково-дослідної теми кафедри філософії “Філософія науки та духовна культура на межі тисячоліття” (реєстраційний № 0199V001308).

Мета і завдання дослідження. Головна мета дисертації: реконструкція змісту поняття “національна психологія” у теорії всеєдності В.С.Соловйова.

Для досягнення означеної мети необхідно вирішити такі завдання:

- проаналізувати вплив ідей слов'янофілів на проблеми національної психології у В.С.Соловйова;

- визначити історико-філософські основи і зміст поняття “національна психологія” у роботах В.С.Соловйова;

- обґрунтувати основні принципи формування національної психології у теорії всеєдності В.С.Соловйова;

- розкрити проблему співвідношення національного і вселенського в ученні В.С.Соловйова;

- прояснити етико-аксіологічний зміст поняття “національна психологія” у працях В.С.Соловйова;

- дослідити роль релігійних елементів у соловйовському трактуванні проблем національної психології.

Об'єкт дослідження: філософія всеєдності В.С.Соловйова.

Предмет дисертаційного дослідження: національна психологія у філософії В.С.Соловйова у контексті його ідеї вселенської єдності націй.

Методи дослідження. У роботах В.С.Соловйова знання розуміється як духовний досвід конкретної людини і людства в цілому, що ґрунтується на синтезі філософії, релігії і науки. Для відновлення цілісного змісту поняття “національна психологія” у теорії всеєдності залучаються загальнофілософські методи метафізика та діалектика.

У процесі дослідження дисертантка посилається на ідею діалогічності. Такий підхід пов'язаний з особливостями розгляду проблем національної психології у контексті духовної ситуації ХІХ століття (зіткнення ідеї слов'янофілів про відродження самобутності російського національного характеру з ідеологією універсальної всеєдності націй В.С.Соловйова).

У рамках системного підходу при виявленні основних складників національної психології у контексті теорії всеєдності використовувалися диференціація та інтеграція.

Поряд із методами аналогії, дедукції, аналізу і синтезу особливе місце займає біоісторіографічний метод, за допомогою якого досліджені процеси взаємозв'язку життєвого і творчого шляху В. Соловйова з ідейними пошуками щасливого й умиротвореного суспільного життя. Застосування методу ідеалізації сприяло осмисленню перспектив практичної реалізації концепції всеєдності в теорії і практиці духовного відродження суспільства.

Наукова новизна дисертаційної праці полягає у тому, що в ній на підставі вивчення робіт В.С.Соловйова уперше здійснена теоретична реконструкція поняття “національна психологія” у контексті його філософії всеєдності.

У процесі дослідження автор прийшла до наступних висновків, які мають наукову новизну і виносяться на захист:

- пояснено, що підставою для формування у Соловйова ідеї синкретичної єдності націй є погляди слов'янофілів на цілісне суспільство, яке основується на православній культурі, оновленій західноєвропейським просвітництвом;

- установлено, що поняття “національна психологія” у теорії всеєдності ґрунтується на синтезі релігійного, філософського та наукового знання, і являє собою єдність національного духу, національної ідеї, національної самосвідомості, національних почуттів і національного характеру;

- з'ясовано, що основним принципом формування національної психології у теорії всеєдності В.С.Соловйова виступає хіліазм в аспектах теократії, екуменізму, синтезу церков і держави, націй і Боголюдства;

- показана компліментарність національного і вселенського в ученні В.С.Соловйова, обумовлена: онтологічно – метафізикою всеєдності, релігійно-пантеїстичним та іудео-християнським синкретизмом; гносеологічно – раціоналізованим містицизмом; морально – автономним характером етики;

- обґрунтовано, що етико-аксіологічний зміст національної психології у В.Соловйова складає ідея всесвітньої єдності націй, у синкретичності якої переборюються однобічності націоналізму і космополітизму;

- виявлено, що формування змісту елементів національної психології у філософії В.С.Соловйова здійснювалося у контексті ствердження християнського гуманізму.

Практичне значення отриманих результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у процесі подальшого дослідження творчості В.С.Соловйова, визначенні й уточненні діапазону і проблематики його філософсько-публіцистичної спадщини, понятійного апарату. Результати дисертації мають інтерес для соціальної практики в аспекті побудови ідеї цілісного гармонійного суспільства. Окремі положення і висновки дослідження можуть бути застосовані при розробці лекційного курсу "Національна психологія", вивченні історії філософії, а також при читанні лекцій, присвячених історії російської філософської думки.

Особистий внесок дисертанта. Робота виконана самостійно; статті, опубліковані дисертантом з теми дисертації без співавторів, і є самостійними дослідженнями.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, ідеї і висновки дисертації були апробовані на Всеросійській науково-теоретичній конференції “Філософія права і питання формування сучасної державно-правової ідеології” (Ростов-на-Дону, 24-25 жовтня 2001р.), на міжвузівському науковому семінарі “Перехідна економіка у контексті глобалізації і реґіоналізації” (Дніпропетровськ, 25 квітня 2002р.), на міжнародній науковій конференції “Філософія права в Росії: Вітчизняна війна 1812 року і розвиток російської політичної культури” (Київ, 13-15 грудня 2002р.), на міжнародній науково-теоретичній конференції “Філософія І.Канта і сучасність”, присвяченій пам’яті видатного мислителя (Дніпропетровськ, 13-14 травня 2004р.).

Публікації. Основні положення, ідеї і висновки дисертаційної роботи знайшли відображення у 7 авторських публікаціях (3 з них фахові).

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, загальних висновків та списку використаної літератури (309 позицій). Основний зміст роботи викладений на 185 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної теми, показано зв’язок роботи з науковою темою кафедри філософії Дніпропетровського національного університету; визначено мету і завдання, об’єкт, предмет дослідження; розкрито його теоретико-методологічна основа; сформульовано основні положення наукової новизни; указується науково-практичне значення одержаних результатів, відзначається апробація результатів дисертаційної роботи.

Перший розділ – “Огляд літератури з теми дисертації та методологія дисертаційного дослідження” присвячений аналізу літератури та методологічним засадам дослідження.

У підрозділі 1.1. “Огляд літератури з теми дисертації” відмічається, що філософії В.С.Соловйова присвячено сотні наукових робіт. Однак, враховуючи багаточисельність літератури, слід відмітити, що філософські погляди В.С.Соловйова на проблеми національної психології у контексті його ідеї вселенської єдності націй ще не були предметом спеціального дослідження .

Аналіз філософської спадщини мислителя, дозволяє нам виділити у науковій і філософській розробці проблем національної психології В.С.Соловйовим декілька етапів. І-й – 70-і роки XIX століття, коли починається пошук філософом єдиного підґрунтя, єдиної підстави світу, здійснюється спроба подолати західноєвропейську обмеженість раціонального та емпіричного досвіду, визначається прагнення людського духу до всецілісного знання, до взаємодії всіх елементів світу, як організму, що становиться, що прямує до всеєдності; і переноситься процес єдності із космології на історичний процес з метою з'єднання божественної основи з людством і внутрішнього народження божества в людині. II-й етап відкривається статтею Соловйова “Три сили” (1877). Його ще можна назвати “діяльним,” оскільки він має за мету знайти таку форму суспільного устрою, на ґрунті якої можна було б реалізувати ідею всеєдності.

Період з 1881р. по 1888р. пов’язаний з осмисленням В.С.Соловйовим національного питання у контексті всесвітньої історії. На основі метафізики в циклі статей, об'єднаних у роботі “Національне питання в Росії” вимальовується зміст національної психології, її основні елементи, їх взаємозв'язок.

Автор дисертації схиляється до думки, що з кінця 80-х рр. XIX століття укорінення Соловйова у загальнолюдському стало поштовхом до написання праць “Російська ідея”, “Історія і прийдешність теократії”, “Росія і Вселенська Церква”, “Про причини упадку середньовічного світогляду”. Для “увічнення” національної індивідуальності В.С.Соловйов поширює процеси інтеграції за межі життя соціального у сферу космічну. Саме ці моменти і вплинули на наступний етап творчості В.С.Соловйова. У 90- х роках XIX століття виходять праці: “Суть любові” (1882- 1894р.), “Візантизм і Росія”, “Виправдання добра. Моральна філософія” (1895р.), “Право і моральність” (1897р.), мета яких однозначна – виправдати сутність буття народу як буття, що є у злагоді із вселенським. Головний зміст органічної логіки і нової теорії пізнання В.С.Соловйова – досягти універсального боголюдства у всьому його обсязі, зі збереженням національного характеру в його своєрідності.

Формування поглядів В.С.Соловйова з проблем національної психології складалося у руслі полеміки з І.Аксаковим, М.Страховим, Д.Самаріним, К.Леонтьєвим, В.Розановим з національного питання в Росії.

Критична література першої половини XX століття стосовно творчості В.С.Соловйова має різнобічний характер. У ній, насамперед, привертає увагу прийняття дослідниками християнсько-універсалістських принципів філософії Соловйова за основу соціальних перетворень. Сюди можна віднести роботи М.О.Бердяєва, СМ.Булгакова, О.І.Введенського, В.Л.Величка, О.Г.Вергазової, Ф.Геца, В.Іванова, М.О.Лосського, С.М.Лук'янова, К.В.Мочульського, Г.С.Петрова, В.Пипіної-Ляцької, Е.Л.Радлова, В.Г.Рождєственського, М.Сікорського, О.Скобцової, І.В.Сперанського, Є.М.Трубецького, С.М.Трубецького, М.О.Енгельгардта.

Починаючи з 20-х років і майже до 80рр. XX століття вивчення філософської спадщини В.С.Соловйова в основному здійснювалось за кордоном. Дослідники зосереджують увагу на релігійній стороні філософських праць В.С.Соловйова, причому, автори протестантського і прокатолицького напрямків Г.Закке, Л.Мюллер, Е.Мюнцер, А.Паплаускас-Рамунас, Г.Подскальскі, Б.Шульце звертають увагу на екуменічні принципи теорії всеєдності, проблеми впливу західноєвропейської філософії на історіософію В.С.Соловйова, сутность історичного розвитку; учення про боголюдство. Прихильники православної традиції М.Зернов, Г.Флоровський, Д.Стрємоухов, В.Зеньковський розробляють есхатологічні мотиви творчості Соловйова, розглядають перспективи теократичного проекту земної облаштованості, впливу національної самосвідомості на формування національної ідеї, взаємозв'язок національної свідомості з релігією, подолання позитивної філософії за допомогою впровадження християнських принципів у національну самосвідомість.

Дослідженню окремих аспектів проблем національної психології у філософії В.С.Соловйова у радянський і пострадянський періоди приділяли увагу В.М.Акулінін, П.П.Гайденко, Х.Даам, С.В.Жеребкін, О.О.Ісаєв, О.П.Козирєв, В.Д.Комаров, О.В.Копеліович, М.Г.Макаров, Т.О.Офертене, Р.Є.Пул, Є.Б.Рашковський, Л.М.Шульміна.

Значним внеском у вивчення особливостей релігійно-філософського синтезу теорії всеєдності В.С.Соловйова і його впливу на осмислення національного питання є праці О.Ф.Лосєва, В.Ф.Асмуса.

При нинішньому акценті філософії на осмисленні глобальних зв'язків і значення національної психології та її елементів у здійсненні інтеграційних процесів виникла необхідність у більш глибокому і детальному вивченні самого феномена національної психології. Провідний спеціаліст вітчизняної філософської думки у цій галузі дослідження П.І.Гнатенко визначив зміст і структуру національної психології, дослідив механізм формування національного характеру, ґрунтуючись на багатому історико-філософському матеріалі, показав взаємозв'язок ідей М.Данилевського і В.С.Соловйова в питанні визнання за росіянами особливого складу характеру і відзначив, що головною ланкою його філософії, в якій поєднуються увесь світ і всі народи, є релігія.

В.І.Шубін відзначає, що пробудження національних рухів і національної самосвідомості додають темі національної ідентифікації злободенний характер. Досліджуючи проблему ідентичності П.І.Гнатенко і В.М.Павленко звертають увагу не тільки на її багатомірність, але і на живий зв’язок через національну ідею з дійсністю. Проблема єдності націй, що займає значне місце у філософії всеєдності В.С.Соловйова, у XX і XXI століттях має доленосний характер для українців, які в межах значних здобутків самостійної держави бажають осмисленння ідеї своєї нації, свого характеру, співвідношення своєї нації з іншими. У зв’язку з цим Шляхов Б.М., Суходуб Т. відмічають високогуманістичну позицію В.С.Соловйова, що стверджує моральність у політичному устрої країни, в суспільному житті.

Релігійне месіанство у контексті історіософії В.С.Соловйова, проблеми суспільного ідеалу, національної релігії набувають актуальності у зв'язку з включенням України в світові інтеграційні процеси. Про невичерпний інтерес до єдності на базі універсалістських принципів теорії Соловйова свідчить конференція, що відбулася у 1998році на базі Дрогобицького педагогічного університету. Г.Стежко та Ю.Стежко відзначили метаісторичну роль антропоцентризму соловйовської концепції, а доповідач з Голландії Манон де Кортен запропонував програму дослідження творчості В.Соловйова, в якій зазначив важливі, але поки ще у повній мірі не осмислені питання: В.С.Соловйов як філософ нової нації, нового національного проекту; вирішення слов'янофільського протиріччя у творчості В.Соловйова; релігійний націоналізм і християнський універсалізм у роботах В.С.Соловйова.

Аналіз літератури показує, що специфіка розуміння В.С.Соловйовим проблем національної психології у контексті ідеї вселенської єдності залишається не проясненою. Фактично відсутні роботи в яких національна психологія у творчості В.С.Соловйова є невід’ємною частиною його загальнофілософської теорії про світовий прогрес як прагнення всіх елементів до всеєдності.

У підрозділі 1.2. “Методологія дисертаційного дослідження” формулюються основні методологічні положення дисертації і розкривається зміст використаних у роботі методів.

Для з’ясування суті національної психології у контексті теорії всеєдності дисертантка спиралась на загальнофілософські методи метафізики та діалектики, викладені у працях С.Булгакова, О.Введенського, Геґеля, В.Зеньковського, Л.Карсавіна, П.Лодія, Ж.Марітена, І.Мейендорфа, В.Лосського, М.Лосського, К.Поппера, Е.Радлова, М.Гайдеґґера. Метафізика допомагає розкрити первинні підстави вселюдської єдності. Діалектика сприяє пізнанню діючого принципу соловйовської тріади: філософія – релігія – наука у становленні єдності божественного і людського.

Дисертантка спиралась на цінні теоретико-методологічні результати, що містяться в роботах вітчизняних філософів І.В.Бичко, Г.А.Заїченка, П.І.Гнатенка, В.І.Шевченка, В.І.Пронякіна, В.І.Шинкарука, А.М.Малівського, В.С.Лісового, В.Б.Окорокова, В.О.Панфілова , А.Б.Філатова .

Використання протиріччя як методу пізнання надає можливість побачити особливе й істотне у ствердженні єдності народів через містику. Компаративність розширює наші пізнання про національну психологію у творчості В.Соловйова до розуміння взаємовпливів різних культур, цивілізацій і традицій, з'ясовуючи щораз особливість свого, національного.

Оскільки всеєдність В.Соловйова являє собою не тільки теоретичний феномен синтезу, але і вимогу практично-діяльної участі у вселенському процесі, для цього необхідне застосування цілого комплексу методів: органічного, історичного, раціоналістичного, герменевтичного, порівняльного, методу ідеалізації, що допомагають висвітлити ряд наступних питань: а) вплив ідей романтизму слов'янофілів на філософську позицію В.Соловйова з проблем національної психології; б) з’ясування універсалістських принципів формування національної психології у теорії всеєдності; в) істотне й особливе у національному характері крізь призму соціально-політичних пошуків В.С.Соловйова, г) аналіз елементів національної психології у контексті теоретичного обґрунтування “всеєдності”.

Другий розділ “Вплив ідей слов'янофілів на формування поглядів В.С.Соловйова з проблем національної психології” введено до дисертації, зважаючи на ту обставину, що формування поглядів В.С.Соловйова щодо національної психології здійснювалось невідривно від історичної дійсності, коли правлячі кола російської держави намагались заглушити великодержавним патріотизмом і національним пафосом проблеми пригнобленої особистості, пригноблених суспільних станів, пригноблених націй, що спонукало слов’янофілів зосередити основну увагу на національних проблемах.

У розділі висвітлюється теоретична основа взаємозв'язку ідеї Володимира Соловйова про всесвітню єдність націй з ідеєю слов'янофілів про цілісність і соборність російського народу.

У полеміці В.С.Соловйова зі М.Страховим, Д.Самаріним, К.Леонтьєвим, В.Розановим, І.Аксаковим, М.Данилевським з національного питання викристалізовується ідеал боголюдської єдності народів.

Дослідники О.Ф.Лосєв, В.Ф.Асмус, Є.М.Трубецький, В.Л.Величко, Е.Л.Радлов відзначають глибоке укорінення світоглядної позиції В.С.Соловйова в основну тематику філософії слов'янофілів – пошук підґрунтя для духовного відродження нації. В.С.Соловйов, керуючись слов'янофільською ідеєю про те, що релігія є субстанцією духовного єднання, поставив перед філософією практичне завдання – формування національної самосвідомості на підвалинах християнської моралі. З його формули відновлення суспільного життя християнським універсалізмом пробуджується інтерес до проблем національної психології: особливостей національного характеру, вселюдської єдності, патріотизму, націоналізму, космополітизму.

Відправною точкою філософствування слов'янофілів і В.С.Соловйова в національному питанні є християнська релігія, за допомогою якої вони бажають відновити духовний потенціал суспільства. Слов'янофільське неприйняття всього зла у житті В.С.Соловйов перетворив у програму діяльного звільнення Росії від усіх неправд і протиріч християнському універсалізму.

Питання відновлення загубленої єдності є близьким для української філософії. М.І.Костомарова, слов'янофілів, В.С.Соловйова об’єднує думка, що основою поновлення внутрішнього змісту народного життя є християнська релігія.

Дисертантка, порівнюючи дві світоглядні позиції з проблем національної психології – слов'янофілів і В.С.Соловйова, дійшла висновку, що слов'янофільське питання про існування Росії, її історичну місію В.С.Соловйовим значно розширив. Філософ уперше задався метою з'ясувати всесвітнє завдання російського народу, вирішити питання про сенс існування Росії у всесвітній історії.

Виходячи з цього, зміст національної психології розкривається у В.С.Соловйова через поняття “російська ідея”, що має досить широке трактування. Воно включає і національну самосвідомість, і душевні переживання, і думки, дії, що бажає здійснити народ в історії людства.

М.Бердяєв, Г.Флоровський звертають увагу на своєрідне “філософське пробудження”, пов’язане з раціонально-філософським переосмисленням слов’янофілами історичного шляху розвитку російського народу у складі західноєвропейського культурного комплексу. Це був перший досвід національного самовизначення. Ідеал цілісного життя слов'янофіли намагалися осмислити, виходячи з православної традиції, з общинної форми народного життя. Володимир Соловйов, як вважає дисертантка, наповнює поняття “національна ідея” новим змістом, включаючи в нього земне і небесне, вселюдське і боголюдське. Саме відношення Росія – народ виводиться філософом на рівень самосвідомості, і вирішується вже не з позиції самого народу, а зі сторони інтелігенції, як ідейно-теоретичне учення .

Слов'янофільству у вирішенні питання цілісності народного духу багато в чому близька німецька класична філософія з її строгістю формального закону, логічною послідовністю. В.С.Соловйов прагнув вирватися з полону закону, порушити дисципліну розуму, керуватися тими засобами і методами, що виходять за рамки емпіричної науки і раціональної філософії. Він розвиває знання про безумовне самоствердження і прагнення кожного елемента до всеєдності, і поширює його на національний ідеал.

Є.М.Трубецький відзначає в роботах Соловйова переробку деяких положень філософії слов’янофілів: про дроблення та автономію, а також самозвеличення людини властиві західній культурі.

У той же час, вже в юнацьких творах Соловйова зустрічається щось таке, що свідчить про подолання слов'янофільської традиції і самостійну філософську позицію. Це виразилося, насамперед, в ототожненні національних задач з прогресом людства у всесвітній історії. Така думка ставить його в невизначене положення стосовно слов'янофілів. Він доводить до вищого етапу слов'янофільську тенденцію про переваги російського народу, але, у той же час, розчиняючи народне у вселенському, приходить до заперечення, яких би то не було, “самобутніх” основ російської народності, тим самим, відрікається від слов'янофілів.

Слов'янофіли, використовуючи здобутки західноєвропейської думки, створили ідеал общинного російського життя. В.С.Соловйов, керуючись християнськими принципами, оновленими західноєвропейським просвітництвом, виходить за межі народного на простори всесвітньої культури, релігії, боголюдської єдності.

Положення про універсальну загальнолюдську істину, закладену у західноєвропейському просвітництві, В.С.Соловйов, прийнявши від слов'янофілів, розів'є в учення про оновлення національної ідеї через освічене християнство.

Слов'янофіли започаткували романтичний характер осмислення проблем національної психології: установлення суспільної правди, християнської моралі, чистої совісті, достоїнства, і визначили шлях реалізації ідеалу общинної гармонії – зміна взаємин між людьми через самосвідомість. У даному випадку відбувається дистанціювання, відчуження від реалій життя, зростає бажання змінити світ, але не себе, що зумовило пошук Володимиром Соловйовим центру внутрішнього осередку буття, який збирає всі окремішні сили у всеєдності.

Слов'янофільське твердження про те, що Росія володіє всесвітньо-історичною ідеєю, що має священний характер, визначало установку Соловйова на єдність Заходу і Сходу, церков і народів.

Третій розділ “Універсалістські принципи філософії Володимира Соловйова у національній психології” присвячено дослідженню природи, специфічних особливостей і концептуальних основ національної психології у філософії В.С.Соловйова. Перед дисертантом стояло завдання розкрити зміст поняття “національна психологія” у філософії В.С.Соловйова через принципи, що у синтезі науки, філософії та релігії відтворюють єдність буття нації, як “емпіричного організму”, наділеного самосвідомістю, почуттями, волею, характером, та “тіла містичного”, із його прагненням боголюдської єдності.

У дисертації зазначається, що уявлення філософа про проблеми національної психології сформувались ще на початку творчого шляху. Для В.Соловйова історичний процес є безмежний потяг до всеєдності, яка виявляє себе у вільному єднанні всіх народів.

У висвітленні проблем національної психології В.С.Соловйов виявляє певну самостійність, його важко віднести до західників чи до слов'янофілів. Від західників він відрізняється неймовірною силою боротьби за російську ідею, яку виносить за межі земного життя з метою возз'єднання розірваних частин дійсності в універсальній всеєдності. Зі слов'янофілами В.Соловйов пориває тому, що більше вірить в ідеал вселенського життя, ніж в ідеалізацію російської старовини. За творчою спадкоємністю В.Соловйов є послідовником російської релігійно-філософської традиції. У його творчості присутня і цілісність слов'янофілів, і характер “християнських настанов” П.Юркевича. В універсалізмі Соловйова національно-самобутнє російського народу розчиняється у великій людській єдності, яка має реалізацію у формі соціального тіла.

Наявність елемента протиставлення “Схід-Захід” у філософії Соловйова являє собою деяку наступність слов'янофільської ідеї відродження втраченої єдності, хоча для слов'янофілів цілісність життя відігравала роль народного початку, для Соловйова – трансцендентного ідеалу народного духу.

Філософією всеєдності пояснював В.Соловйов відмінні риси Заходу і Сходу. Перший, виявляючи індивідуальне, бере верх над єдиним, другий, у прагненні до єдиного, нівелює його, підкоряючи себе множинності. Росія повинна була, на його думку, перебороти роз'єднаність і злити воєдино Схід і Захід у прагненні до Абсолюту.

У межах національної психології, створеної В.Соловйовим, є підстави говорити про національну ідею, як про визначену індивідуальну і соціальну реальність, із властивим їй всесвітнім змістом і функціями універсального соціально-християнського характеру, обумовленого процесом всеєдності.

Існування Росії В.Соловйов визнає за великий історичний факт, що припускає з'ясування ряду моментів: пошук ідеальних принципів, що одушевляють Росію; рішення вселенських задач російським народом; історичне значення російського народного життя. Концептуально всі питання проблеми національної ідеї В.С.Соловйов виклав у праці “Росія і Вселенська Церква”, в якій показав її соціальний зміст, що зводиться до досягнення союзу церкви, держави і народу.

Національна ідея у В.Соловйова породжена новими моральними орієнтирами, що вимагають пристосування християнства до філософії. Переміщення раціонального та емпіричного в трансцендентну площину висувало досить високі вимоги, В.Соловйов бажає бачити національну ідею відповідну універсально-християнському ідеалу.

У “російській ідеї” В.Соловйова виражений пошук домінант духовного потенціалу нації, системи ціннісних орієнтирів суспільства, які б гарантували стабільність і перспективи національного розвитку. Оскільки національна свідомість у даному випадку не може бути чимось нейтральним, виникла необхідність у визначенні національно-державних інтересів і пріоритетів. Російський дух, як відзначав В. Соловйов, споконвічно тяжів до вищого, отже, у російській ідеї сконцентровані всі сподівання вселенської єдності.

В.Соловйов вважав за необхідне з’єднання позитивних елементів просвітництва західноєвропейського і російського у справі культурної інтеграції. Культурне питання постало питанням, що повинне вирішити протиріччя Сходу і Заходу, народного і вселенського. Примирення В.С.Соловйовим Росії і Заходу через оновлене просвітництвом християнство додавало російській національній ідеї, як вважає В.Зеньковський, універсального характеру. В універсалізмі В.Соловйова стирається грань між західництвом і слов'янофільством, і національна ідея здобуває нові, унікальні властивості вселенського інтересу.

Гуманістична універсальність позитивної всеєдності визначає космічну гармонійність російської душі. Щоб підкреслити справжню красу світу, як відображення Божественного Лику, В.С.Соловйов вводить поняття “Софії”, “Премудрості Божої”. Софіологія, вічна жіночність багато в чому визначає характер російського народу, стає одним із факторів російського національного духу .

Перетворивши релігію в елемент самосвідомості, В.Соловйов жадає від неї, насамперед, просвітительських рис. Таким чином, православ'я стає чисто культурним феноменом, і прогрес його полягає у просуванні до вселенського.

Характеристика російської релігійності В.Соловйовим значно відрізняється від поглядів Ф.М.Достоєвського на народну релігійність. Письменник вірить у минуле і прийдешнє Царство Боже, усвідомлює необхідність особистої праці і подвигу для його здійснення. В.Соловйов питання релігійності ставить на ґрунт моральної і практичної реалізації суспільного ідеалу в земному житті. Тому він вимагає від народу відректися від своєї гордої самотності, від егоїзму, щоб моральним актом самовідданості духовно возз'єднатися у вселенському братстві народів.

Інтеграційний принцип вводиться В.Соловйовим для усунення внутрішніх причин релігійної і національної боротьби. Таким чином, він стає, свого роду, способом духовного примирення, що переноситься на область суспільного устрою, політики, права.

В.С.Соловйов, бажаючи перебороти складні місця життєдіяльності нації, вводить моральний принцип у національну психологію і за допомогою його одухотворяє національну ідею, тобто здійснює своєрідне “перетворення” у плоті. Це дає підстави М.О.Лосському, Г.В.Флоровському говорити про утопічні мотиви соловйовського універсалізму.

Для обґрунтування сутності духу нації В.С.Соловйов використовує метафізику зовсім незалежну від богослов'я, засновану на пантеїстично-язичеському та іудео-християнському синкретизмі. Основним завданням такої метафізики є надання дієвості суспільному життю, мета якого – здійснення повноти боголюдства.

Опорою і натхненням усіх прозрінь В.С.Соловйова в області національного духу служить етика, що ґрунтується на автономній моральності. Перетворення релігії у принцип безумовної моралі надає релігійності як прояву російського національного характеру риси вселенскості.

Західноєвропейська філософія, досліджуючи духовні основи буття нації, вбачає в них лише сукупність абстрактно-ідеальних форм, логічних принципів. В.Соловйов дорожить ідеальними формами, як життєвим процесом, і за допомогою метафізики додає їм конкретності, реальності.

Для В.Соловйова важлива якісна сторона звершення суспільної цілісності. Кожен народ відіграє у нього важливу роль у становленні боголюдської єдності. Самоствердження при цьому завжди оцінюється як негативна риса, воно прирівнюється до егоїзму особистості. Сутність суспільного прогресу В.С.Соловйов пов’язує із впровадженням універсальних принципів християнства у сферу політики, громадського життя, міжнародних відносин. У романтичних ідеях В.Соловйова є визначні надбання – принципи християнського гуманізму, які у вирішенні проблем суспільного життя за першорядне значення мають взаєморозуміння та любов. Гуманізація національної ідеї стирає месіанські домагання, імперські спокуси богообраності російського народу.

Життєва сфера універсального, як торжества правди і істини, бажала зречення від земних спокус, універсалізм як торжество ratio впроваджує в народний характер гуманістичні, освітні, просвітительські, вселюдські риси.

У синтезі релігій, в межах екуменічної ідеї відбувається зближення національних культур, їхнє взаємопроникнення і наповнення єдиними гуманістичними принципами, що у багатомірності культур до цього не проглядалися.

У четвертому розділі “Елементи національної психології у концепції всеєдності В.С.Соловйова” здійснена спроба реконструкції поняття “національна психологія” у контексті втілення В.Соловйовим ідеалу вселенської єдності у всесвітній історії. Виходячи з основних положень філософії всеєдності В.Соловйова, національна психологія має наступні складники: 1) дух народу, 2) самосвідомість, 3) національні почуття, 4) національний характер. Кожний з цих елементів виконує визначену роль у справі єднання народів. Філософ переміщає єднання в історичну площину, створюючи аналогію між національним і вселенським, і намагається довести, що в народі закладене прагнення до безумовного, це не що інше, як бажання бути з усіма в єдності. Духовна історія народів зображується у формі самостійного розвитку тези й антитези, що мають зустрітися в синтезі. У цьому випадку, єдине боголюдство є не тільки кінцева мета розвитку нації, але і сам закон цього розвитку, процес послідовних і все більш повних взаємопроникнень Бога і людини.

В остаточному підсумку Соловйов не виключає самобутності духовного складу російського народу, зумовленої єдністю поглядів на світ, релігійною вірою. Позицію мислителя у цьому питанні можна назвати і національною, і універсальною. Виходячи з неї, чим менше народ укорінений у самобутньому духовному ґрунті, тим більше він вселюдський. Зіставлення В.С.Соловйовим Заходу і Росії є в цілому закономірним і виявляє національний тип мислення. Воно є необхідною ланкою у визначенні національно-психологічних установок західноєвропейського типу світосприйняття і російського. Так, західна свідомість, заснована на індивідуалізмі, за відправну точку бере “я”, російська шукає опору в дусі, у ній переважає – “ми”. При такому розумінні індивідуальне здобуває самоцінність і своєрідність у зв'язку з цілим у внутрішньому нерозкладному синтезі. Таким чином, внутрішня органічна єдність російської самосвідомості служить у В.Соловйова підставою цілісного сприйняття світу, у якому досягається гармонія індивідуального і колективного, національного і вселюдського.

В.Розанов, М.Страхов, В.Зеньковський, відзначаючи творчу обдарованість В.Соловйова, в той же час відмічають, що корені його творчості не тільки російські чи західноєвропейські , а навіть міжнародні, вселенські. Автор дисертації, на основі аналізу творчої спадщини В.С.Соловйова, визнає значний вплив соловйовської ідеї всеохоплюючого єднання, як основного принципу досягнення абсолютного ідеалу суспільного життя, на російську національну свідомість і відхилення її вбік лібералізму і глобалізму.

Народне життя, за Соловйовим, виникає з троякої будівлі людського суспільства: природного, що забезпечує матеріальне існування; штучного, розвиваючої сили суспільства; і духовного, що виробляє вищі блага.

Виходячи з цього, нація у своєму розвитку проходить два етапи: 1) національні інстинкти і 2) національна самосвідомість. Національна самосвідомість у В.Соловйова покликана подолати “природну обмеженість” і вивести народ на духовний рівень суспільного життя.

В.Соловйов безмежно вірив в удосконалення за допомогою самосвідомості, вважав її двигуном особисто-суспільного життя, яке складається з трьох стадій розвитку: родової, національно-державної та універсальної. Філософ добре усвідомлював соціальний характер моральності і намагався сформулювати моральний закон нації. Виходячи з цього, основна увага В.Соловйова зосереджена на еволюції соціальних форм і інститутів, через які і розкривається національна психологія, відбувається поступовий розвиток національного духу. Природні групи, що у психологічному плані розширюють світ особистості до вселенської єдності – родина, народ, людство. Окрема людина одержує сенс життя через родину, родина має зміст через народ, отже, народ, за В.Соловйовим, живе тільки у зверхнародному і міжнародному середовищі.

У самосвідомості, як внутрішньому атрибуті психології нації, В.Соловйов виділяє дві форми – язичеську, що потонула у самовдоволенні та відсталості, і християнську, що виявляється у покаянні, самоосуді, і духовному удосконалюванні.

З важливості розвитку національної самосвідомості, її визначальної ролі на шляху до боголюдської єдності відбувається, за В.Соловйовим, процес формування національних почуттів. Національна самосвідомість з її тенденцією прагнення до вселенського життя наповнює своїм змістом почуття, додає їм визначену морально-ціннісну орієнтацію. Почуття виражали у творчості В.Соловйова акт відновлення порушеної всеєдності, що відбувається в трансцендентній області, тому вони є містичним переживанням єднання божого світу з людським. Отже, якщо патріотизм виявляє діяльну вселюдську любов, то націоналізм виражає любов до своєї нації, – значить, – егоїстичне почуття. Патріотизм у В.Соловйова формується на основі етичної любові, пов'язаної з психологічним розумінням і схваленням позитивних особливостей чужих націй, тому варто любити всі народності, як свою власну. До факторів, що руйнують буття нації, філософ відносить націоналізм і патріотизм, що мають егоїстичний, підкреслено революційний, руйнівний характер.

Стверджуючи принципи “оновленого просвітництвом християнства” і подвиг національного самозречення, В.С.Соловйов створює ланцюг взаємозалежності самосвідомості, почуттів і характеру, що мають універсальне значення.

Національна психологія у філософії всеєдності має своє джерело у початках, що визначають саму природу людини. Для В.Соловйова такими є воля, мислення і почуття; перше спрямоване до блага, друге – до істини, третє – до об'єктивної краси. У цій тріаді В.Соловйов визначає російський національний характер, виділяючи в ньому особливий потяг до створення священного суспільства, релігійного і містичного. Ми зустрічаємося з дивною властивістю суміщення схематизму у викладі проблем національної психології з яскравими і багатими моментами життєвого процесу. У вирішенні протиставлень націоналізм – космополітизм, самобутність – вселенскість значну роль надає В.Соловйов християнству, яке постає не тільки діяльним засобом, а і політичною силою, здатною змінити суспільство. Метод ідеалізації дозволяє визнати точку зору К.Мочульського, Г.Флоровського, що у питанні поєднання політики і моралі, в здійсненні Царства всеєдності в історії у В.Соловйова присутні утопічні сподівання. Але у визначенні ситуації, що склалась відносно самосвідомості, національної ідеї В.Соловйов правильно констатував необхідність повернення до морального вибору.

Як бачимо, національний характер у філософії всеєдності формується з першорядної важливості самосвідомості і почуттів.

Усякий розвиток, у тому числі й в області національного характеру, складається у В.С.Соловйова з трьох етапів: зовнішня єдність, відокремлення елементів і вільна внутрішня єдність. Уявлення про характер російського народу випливає безпосередньо з учення про універсальну всеєдність. Народ російський є носієм християнської ідеї, і, в міру входження в загальне життя християнського світу, повинен усім серцем, душею сприяти здійсненню вселенської єдності людського роду. Завдання полягає у зреченні від духу егоїзму, що встиг затвердитися в російському характері, зростись із проявами релігійності, до того ж так, що росіяни зверхньо заявляють про свої християнські переваги. Націоналізм, вважає В.С.Соловйов, ізолює росіян від інших народів, породжує неприязнь, антагонізм.

Порівняння поглядів В.С.Соловйова і Ф.М.Достоєвського показує, що попри повне визнання вселенського духу російського народу обома мислителями, В.Соловйов не обмежується особистісним становленням. Щира святість для нього полягає в любові до інших, у жалю, що неодмінно виражаються в діяльній допомозі щодо ліквідації чужих страждань. Тому шліфування характеру відбувається у процесі так названої у концепції В.С.Соловйова “універсальної народної творчості” за допомогою самосвідомості, дозрівання якої свідчить про те, що народ починає усвідомлювати зміст життя, тобто, починає вірити і служити всеєдності.

Зміст поняття “національна психологія” у В.С.Соловйова доповнюється гуманістичними принципами християнського універсалізму, виходячи з яких кожен народ існує не за рахунок усіх, чи на шкоду іншим, а на користь усіх.

У процесі дослідження теми дисертаційної роботи автор дійшла до таких висновків:

1.

2.

3.

4.