Міністерство культури і мистецтв України

Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури

Левкович Наталія Ярославівна

УДК 728.83. + 712.25

Стильові особливості палацових та садибно-паркових ансамблів

Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст.

18.00.01. – Теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис:

робота виконана у Львівській академії мистецтв, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник кандидат мистецтвознавства, доцент

КРАВЧЕНКО Ярослав Охрімович, Львівська

академія мистецтв, кафедра Історії та теорії

мистецтв, доцент

Офіційні опоненти:

доктор архітектури, професор РАЛЛЄВ Олександр Борисович, Одеська державна академія будівництва та архітектури, завідувач кафедрою основ архітектури

кандидат архітектури, ВЕЧЕРСЬКИЙ Віктор Васильович, Управління містобудування і архітектури Київської міськдержадміністрації, головний спеціаліст

Провідна установа:

Національний університет “Львівська Політехніка”, кафедра Реконструкції та реставрації архітектурних комплексів (м. Львів), Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться “__20_” квітня 2004 р. о. 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради К 26.103.01 при Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, за адресою: 04053, м. Київ, вул. Смірнова-Ласточкіна, 20

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури за адресою: 04053, м. Київ, вул. Смірнова-Ласточкіна, 20

Автореферат розісланий _25___ лютого 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої ради,

професор Ю.В. Белічко

Загальна характеристика роботи

Палацові та садибно-паркові ансамблі Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. відіграли помітну роль у формуванні художньої виразності архітектури краю, стали відображенням естетичних смаків суспільства, втіленням ідеї раціоналізму, цілісності, гармонії і врівноваженості, а також домінуючого принципу класицизму – звернення до природи й античності. Саме в цей період сформувався феномен садибної культури. Заміська садиба була основним полем культурної діяльності. Галичина в кінці XVIII – першій половині ХІХ ст. як провінція Австро-Угорської імперії розвивалася в руслі загальноєвропейських культурних процесів. Ідеї класицизму знайшли своє втілення в мистецтві, найбільш повно – в архітектурі краю. Це особлива сторінка в історії українського будівництва, тісно пов’язана з розвитком архітектури Західної та Центрально-Східної Європи, а саме – Франції, Австрії, Польщі, Росії. Архітектура Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. представлена численними громадськими, адміністративними, культовими, палацовими та садибно-парковими ансамблями. Їх будівництво характеризувалося розмахом та розмаїттям, віддзеркалюючи у гармонійних і вишуканих формах художні смаки і світогляд архітекторів, скульпторів, художників і, врешті, замовників. Авторами цих пам’яток були талановиті зодчі Ю.Глоговський, Ф.Трешер, А.Вондрашка, Ф.Бауман, П.Нобіле, Ю.Бем, Л.Піхль, Я.Зальцман та багато інших.

Актуальність дисертаційного дослідження визначається необхідністю вивчення архітектурно-планувальних і стилістичних особливостей палацових і садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Масові руйнації пам’яток архітектури привели до катастрофічної ситуації. Однією з причин вкрай поганого стану збереження пам’яток палацової та садибно-паркової архітектури Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. є їх недостатнє вивчення й аналітичне опрацювання. До сьогодні більшість збережених архітектурних ансамблів є не задокументовані належним чином, що провокує несанкціоновані реставраційні роботи, перебудови, і навіть повне знищення об’єктів. Тому одним з приоритетних напрямів історії сучасної української архітектури, мистецтвознавства є дослідження садибних ансамблів України, зокрема Галичини. Варто зазначити, що в загальноукраїнському науковому контексті у вирішенні цієї проблематики досягнуто значних успіхів, особливо впродовж останнього десятиріччя. Але багатьом сучасним дослідженням бракує повноти фактологічного матеріалу. Знищення культурної спадщини, недбале використання і пристосування пам’яток архітектури до сучасних потреб, відсутність їх комплексного наукового опрацювання доводить актуальність нашого дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є дослідження архітектурно-планувальних й стилістичних особливостей палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. з урахуванням історичних, соціокультурних чинників.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено наступні завдання:

1.

2.

3.

4.

Об’єктом дослідження стали існуючі, частково втрачені та знищені палацові та садибно-паркові ансамблі Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст.

Предметом дослідження визначено стильові особливості палацових та садибно-паркових ансамблів кінця XVIII – першої половини ХІХ ст.

Основою для написання наукової роботи стали палацові та садибно-паркові ансамблі Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст., а також архівні матеріали Львівського державного історичного архіву, Тернопільського історичного архіву, літературні джерела з Бібліотеки НАН України ім. В.Стефаника, Наукової бібліотеки Національного університету “Львівська політехніка”, Наукової бібліотеки Львівської академії мистецтв, бібліотеки Галереї мистецтв у Львові, а також матеріали авторських польових досліджень 1999 – 2002 рр.

Територіальний ареал дослідження охоплює історичні землі Східної Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. (1772 – 1848 рр.). За сучасними територіальними межами – це адміністративні райони Львівської, Тернопільської та частково Івано-Франківської областей України.

Хронологічні межі дослідження охоплюють кінець XVIII – першу половину ХІХ ст. – період найбільш яскравого розквіту класицистичної архітектури Східної Галичини. Однак, за необхідності екскурсів у більш давні періоди, залучаються відомості та матеріали відповідного часу.

Методологічною основою дослідження стали принципи історизму у вивченні архітектури. Методом дослідження обрано комплексний підхід, згідно якого палацові та садибно-паркові ансамблі Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. досліджуються на основі порівняльно-історичного, формально-типологічного аналізу з урахуванням міждисциплінарних методик.

Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається метою і завданнями, опираючись на теоретичні досягнення попередніх дослідників, вперше подається загальна характеристика становлення та особливостей розвитку класицизму як стилю в палацовій та садибно-парковій архітектурі Галичини. Розглянуто і систематизовано широке коло пам’яток, подано аналіз їх композиційно-планувальних схем, стилістичних та образно-мистецьких особливостей.

Теоретичне значення полягає у тому, що результати дослідження доповнюють фактологічну основу історії української архітектури. Визначення стильових особливостей палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. стане важливою складовою досліджень локальних рис формотворення в архітектурі Галичини.

Практичне значення та застосування результатів дослідження визначається його актуальністю та науковою новизною у вирішенні архітектурно-теоретичних, мистецтвознавчих і загальнонаукових проблем. Результати нашого дослідження можуть бути використані при проведенні реставрації та консервації, відтворення та реконструкції втрачених пам’яток, при оцінці історико-культурного значення пам’яток з метою їх захисту і збереження, у вузівській практиці при читанні спецкурсів чи окремих розділів теоретичних курсів, що висвітлюють культуру, архітектуру та мистецтво класицизму в Україні, зокрема в Галичині.

Особистий внесок автора полягає в тому, що в основу дослідження було покладено матеріали, отримані в результаті польових експедицій, проведених упродовж 1999 – 2002 рр. Обстежено збережені пам’ятки у Львівській, Тернопільській та частково Івано-Франківській областях, проаналізовано значний архівний та літературний матеріал з бібліотек та архівів Львова, Тернополя. На основі дослідження архівних та літературних джерел, результатів експедиційної діяльності вперше введено в науковий обіг низку пам’яток: палацово-паркові комплекси в селах Струсів (Теребовлянський р-н Тернопільської обл.), Неслухів (Пустомитівський р-н. Львівської обл.), Йосипівка (Бузький р-н. Львівської обл.) тощо.

Апробація результатів дисертації проведена на засіданні кафедри історії та теорії мистецтва Львівської академії мистецтв (протокол № 1 від 9 вересня 2003 р.). Основні положення та результати дослідження апробовано в доповідях на наукових конференціях: Другі міжнародні філософсько-культурологічні читання “Діалог культур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта” (Львів, 1998), ХХХІХ, ХХХХ науково-творчих конференціях професорсько-викладацького складу ЛАМ (Львів, 2000, 2001), науковій конференції “Сакральне мистецтво. Традиції. Сучасність. Перспективи” (Львів, 2001).

Обсяг і структура дисертації. Дисертація, загальним обсягом 132 сторінки основного тексту, складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (136 позицій), списку ілюстрацій, додатку А, що містить 48 рисунків.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, окреслено стан дослідження теми, сформульовано мету й завдання роботи, визначено предмет і об’єкт дослідження, зазначено методику та джерельну базу, наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації, вказано особистий внесок здобувача, апробацію основних результатів.

Розділ 1. Історіографія. Джерела та методи дослідження. Подано аналіз основних етапів дослідження палацової та садибно-паркової архітектури Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Зазначено джерела та методику дослідження.

Першими дослідниками палацових і садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. були польські етнографи, історики та краєзнавці кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. У численних путівниках, довідниках вони подали стислу інформацію про власників маєтків, у окремих випадках наведено опис об’єктів. Детальний етнографічний опис маєтностей, доповнений численними ілюстраціями, подає Р. Афтаназі у багатотомнику “ Materialy do dziejow rezydencji ”. Aftanazy R. Materialy do dziejow rezydencij / Red. J. Baranovskiego. – Warszawa: Polska akademia nauk, Instytut sztuki, 1990. - T.VII.A. – 696 s.

У контексті дослідження мистецтва України архітектуру Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. розглядали українські науковці В.Січинський, Д.Антонович, М.Голубець, які здійснили комплексний аналіз стилів, класифікацію та систематизацію архітектурних пам’яток укладена періодизація стилів в історії українського будівництва.

Системне вивчення архітектури України припадає на другу половину ХХ ст., однак у більшості праць архітектура Галичини цього періоду розглядається лише на прикладі Львова. Можемо відзначити дослідження Т.Трегубової, Ю.Нельговського, Г.Островського, Р.Липки, Д.Степовика.

Слід відзначити дослідження В.Тимофієнка і В.Єрошева “Українська садибна архітектура другої половини XVIII – першої третини ХІХ ст.” Тимофієнко В., Єрошев В. Українська садибна архітектура другої половини XVIII – першої третини ХІХ ст. – К.: НДІТІАМ, 1993. – 44 с., у якому узагальнено значний матеріал з історії палацової та садибно-паркової архітектури другої половини XVIII – першої третини ХІХ ст., проаналізовано еволюцію садибного будівництва. Виклад доповнено ілюстративним матеріалом, реконструкціями, планами.

Найбільш ґрунтовні дослідження палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. були проведені у 1990 – 2002 рр. Окремо слід виділити дисертаційне дослідження Н. Соснової “ Архітектурно-ландшафтний уклад садибно-паркових комплексів Галичини (кінця XVIII – початку ХХ століть) ” Соснова Н. Архітектурно-ландшафтний уклад садибно-паркових комплексів Галичини (кінця XVIII – початку ХХ століть): Автореф. дис. на здобуття наукового степеня к-та архітектури: 18.00.01/ Національний Університет “Львівська Політехніка”. – Львів, 2003. – 19 с., в якому автор проводить детальний аналіз ландшафтних особливостей побудови архітектурних ансамблів, однак менше уваги приділяє стильовим та архітектурно-планувальним особливостям палацових та садибно-паркових ансамблів.

Джерелами вивчення палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. стали збережені пам’ятки, архівні та літературні матеріали, графічні реконструкції.

У роботі застосовано історико-порівняльний і порівняльно-типологічний методи, адже саме вони визначають характер взаємодії між складовими системи і всесторонньо розглядають загальні закономірності, за якими розвивається система. Типологічний метод передбачає виділення спільних рис у межах одного виду, що дає можливість систематизувати пам’ятки в окремі типологічні групи. У дослідженні звертаємося до описового методу, визначаючи його цінність тим, що більшість пам’яток не розглянуто в україномовній літературі.

Розділ 2 Архітектурно-планувальні особливості палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. За хронологічним принципом проаналізовано 52 пам’ятки палацової та садибно-паркової архітектури Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. 2.1. Архітектурно-планувальні особливості палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII ст. Наприкінці XVIII ст. у Галичині форми класицизму стали панівними і загальноприйнятими. Вони використовувалися не тільки у палацовому будівництві великих маєтків, але й при спорудженні садибних комплексів дрібної шляхти. Як у великих палацових ансамблях, так і в садибах центром композиції є головний житловий корпус, оточений по колу або по периметру господарськими приміщеннями, флігелями, стайнями, конюшнями, кухнями. Архітектурні об’єми комплексів часто безпосередньо не пов’язані з основним ядром. Переважно в садибному будівництві тільки центральній споруді надавали рис чітко визначеного стилю. Стилістично ансамбль був розрізненим, пояснюється це тим, що нерідко не проводилося одночасне, цілісне зведення комплексу, а до нових потреб пристосовувалися вже існуючі будівлі. Синтез різних класицистичних шкіл і народної дерев’яної архітектури мав вирішальне значення для формування основного типу садиб кінця XVIII ст., а саме – одноповерхової, видовженої, накритої високим чотирисхилим дахом споруди з портиком або ризалітом у центрі. 2.2. Архітектурно-планувальні особливості палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини першої чверті ХІХ ст. На початку ХІХ ст. австрійська влада міцно укріплюється на теренах Галичини, провідну роль у забудові краю починає відігравати Дирекція архітектури. Таким чином, визначальними стають впливи віденського варіанту класицизму. Поряд з властивою йому монументальністю, певною сухістю та стриманістю спостерігаються прагнення до більш мальовничого архітектурного вирішення, урізноманітнення форм об’ємів споруд. Домінантою палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини залишається центральне ядро, але поступово архітектори відмовляються від рамкового типу розташовування архітектурних об’ємів, надаючи перевагу відкритим фронтальним композиціям. Центральний будинок, галереї, флігелі, офіцини, кухні, стайні, конюшні, оранжереї здебільшого розташовують фронтально, на загальній осі, або ж вписують у природний ландшафт. Провідним на початку ХІХ ст. стає тип одноповерхового палацу, спорудженого на підвищенні, що домінує над загальним середовищем. Звернення до токаї планувальної структури пояснюється впливом на заміське будівництво міської архітектури. Парадний двір з боку заїзду переважно, оформлюється геометрично правильно розташованими газонами, квітниками. Решта парку, неодмінно ландшафтного типу, має більш інтимний характер, утворюється за допомогою безлічі заплутаних алей, водоймищ, острівців, пагорбів. У архітектурних формах парків, альтанок, павільйонів, гротів відслідковується стилістична єдність з основною будівлею ансамблю.

На відміну від фронтальних, лінійних і довільних композицій великих палацово-паркових ансамблів початку ХІХ ст., у садибному будівництві простежується схильність до створення замкнутих композицій. Господарські, службові споруди розташовуються ближче до центрального об’єкта, нерідко по колу або по периметру. Об’єми будівель на початку ХІХ ст. набувають масивності, приземкуватості, надмірної спрощеності. Єдиними акцентами виступають здебільшого чотириколонні портики або ледь окреслені ризаліти.

2.3. Архітектурно-планувальні особливості палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини другої чверті ХІХ ст. У другій чверті ХІХ ст. стиль класицизм на теренах Галичини переходить у завершальну фазу своєї еволюції – ампір. Зростає прагнення до академізму, стриманості, монументальної виразності, відповідно до нових вимог часу і ідеологічних переконань. Джерелом натхнення архітекторів та художників-декораторів цього напряму стає мистецтво Давнього Риму імперського періоду. Таким чином сповідуваний у давньоримській, мілітарній за своєю суттю культурі та філософії диктат сили, централізованої влади проникає в будівництво, втілюючись у стриманих, масивних, лаконічних формах.

Центральні об’єкти ансамблів споруджуються на пагорбах, завдяки чому домінують над навколишнім середовищем. У декоративному вирішенні надається перевага кольоровим, світлотіньовим, фактурним контрастам.

На відміну від палацових ансамблів, де в 30-х роках ХІХ ст. посилюються впливи бідермаєру, форми садиб наслідують класицистичну стилістику, оскільки такі естетичні засади, що сповідували стриманість, гармонійність, симетричність, наближеність до земного і природного, відповідали моральним принципам дрібної шляхти і селянства.

Численні палацові та садибно-паркові ансамблі, зведені в Галичині в кінці XVIII – на початку ХІХ ст., стали свідченням високого культурного розвитку краю, відображенням естетичних поглядів і переконань, мистецької та фахової освіченості місцевих архітекторів. Великі маєтки і невеличкі садиби належали австрійським, польським, українським магнатам, відповідно, в їх архітектурному вирішенні втілювалися погляди та ідеї, якими переймалась тогочасна аристократія. До будівництва палаців запрошували відомих архітекторів або ж купували готові “типові” плани, запроектовані в Австрійській академії архітектури. Палацовим та садибно-парковим ансамблям, створеним під перехресними впливами французької, австрійської, польської, російської архітектурних шкіл і національних традицій, притаманна своєрідність вирішення об’ємно-просторових композицій – горизонтальна тяглість, вписаність у природний ландшафт, незамкнута забудова комплексів, поліфасадність будівель, симетрія, гармонійність, витонченість архітектурного декору і раціональність облаштування інтер’єрів.

У процесі аналізу архітектурно-художніх і декоративних особливостей палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. зроблено висновок, що в кінці XVIII ст. в архітектурно-планувальному та стильовому вирішенні ансамблів домінували впливи французської та польської архітектурних шкіл, натомість на початку ХІХ ст. визначальним стає вплив австрійської школи в поєднанні з традиціями місцевого будівництва. У другій чверті ХІХ ст. панівною стає стилістика ампіру. Більшості ансамблів притаманне чітке планування, простота та гармонійність, дотримання стилістики класицизму.

Розділ 3 Об’ємно-просторовий розвиток палацових та садибно-паркових ансамблів кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. У третьому розділі на основі попереднього опису та аналізу пам’яток здійснено уточнену періодизацію розвитку класицизму в палацовій та садибно-парковій архітектурі Галичини. Визначено типи об’ємно-просторових композицій ансамблів. Розглянуто особливості забудови паркових зон.

3.1. Періодизація розвитку палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Перші, на нашу думку, зразки архітектури класицизму на теренах Галичини, великі палацово-паркові ансамблі, були споруджені в першій третині XVIII ст., і мали безпосередній стильовий зв’язок із французьким класицизмом XVII ст. та польським мистецтвом початку XVIII ст. Як приклад, можна навести палаци у Вишнівці (1730) (Збаразький р-н Тернопільської обл.), Оброшино (1730) (Пустомитівський р-н Львівської обл.), митрополочий палац у Городку (1740) (Львівської обл.). Західноєвропейські впливи класицизму поширювалися в Галичині через Польщу, а саме – через варшавську архітектурну школу.

Друга хвиля класицизму прийшла в Галичину в часи правління польського короля Станіслава-Августа Понятовського. Складність в хронологічних межах цього етапу спричиняє незначна кількість пам’яток, що споруджувалися одночасно з бароковими. Окреслюємо цей, певною мірою умовний, період 1765 – 1770 роками. Загалом, класицизм третьої чверті XVIII ст. виявився в архітектурі Львова, його житловій забудові (будинок на площі Ринок, 15). Певні класицистичні риси в архітектурі “періоду С.- А. Понятовського” виявлені в споруді костелу Воздвиження в с. Підгірці (Бузький р-н Львівської обл), а також у палацово-парковому ансамблі у с. Мальчиці (Пустомитівський р-н Львівської обл.), що зведений у стилістичному синтезі бароко та класицизму.

Вплив віденської школи архітектури в Галичині був визначальним у кінці XVIII – першій половині ХІХ ст. Саме в цей період в Галичині поширюється третя хвиля класицизму, найбільш тривала та значна. Цей етап окреслюємо 1772 – 1848 рр. і поділяємо на три періоди – становлення стилю (1772 – 1800 рр.), розквіт (1800 – 1830 рр.), занепад (1830 – 1850 рр.).

3.2. Просторова структура палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Архітектурі Галичини періоду класицизму притаманна різноманітність просторових структур при використанні однотипних декоративних прийомів, з яких ми виділяємо п’ять основних типів:

I – П – подібна замкнута композиція;

II – довільна композиція;

III – прямокутна, в якій будівлі розташовуються геометрично правильно і вписуються в прямокутник;

IV – центрична, в якій центральна будівля геометрично цілісно не пов’язана з рештою споруд;

V – підковоподібна, де будівлі в плані розташовані у формі підкови і з’єднані між собою критими галереями.

Одним з найважливіших дієвих чинників у виборі композиційного планування палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. слід вважати особливості природного ландшафту. Його вплив пов’язувався зі специфікою території, наявністю природних водоймищ, лісових смуг. Вплив ландшафту першочергово позначався на просторовій орієнтації основного архітектурного ядра ансамблю відносно сторін світу, а також на влаштуванні палацової та паркової зон. Більшість ансамблів на теренах Галичини – це невеликі за розмірами заміські резиденції, при побудові яких не проводилося робіт зі зміни природного ландшафту, таким чином його вплив був визначальним для типу композиції. Особа власника маєтку, його соціальний статус, а також фінансові можливості впливали на вибір планувальної композиції архітектурного ансамблю. Обов’язковим було урахування комплексу функцій, зумовлених життєвими процесами.

При забудові великих палацових комплексів основна увага архітекторів зосереджувалася на влаштуванні репрезентативної, парадної частини, що виступала ядром композиції. Решта приміщеннь підпорядковувалася основному об’єму. Спосіб життя зумовлював розподіл між зонами ансамблю і створював чітку, розмежовану структуру композиції – парадна зона, до якої входила територія перед палацом, палац, регулярна частина парку; приватна зона з рядом флігелів, кухонь, стаєнь, манежів тощо. Зв’язок між ними налагоджувався рядом алей та стежок. Іншу ситуацію простежуємо у плануванні невеликих маєтків, репрезентативна функція яких поступалася життєдіяльній. Здебільшого вони менші за розмірами зі спрощеною, порівняно з палоцом, об’ємною композицією і зведеним до мінімуму декоративним оздобленням. При збереженні невеликої парадної частини господарські приміщення (флігелі, стайні, манежі, кухні, каретні) розташовувалися в навколопалацовій зоні. Архітектурно-просторове вирішення службових корпусів підпорядковувалося загальним закономірностям забудови комплексу. Стилістична спорідненість об’єктів простежується переважно у використанні ордерної системи. Функцію парку в таких невеликих ансамблях часто виконував фруктовий сад.

3.3. Ландшафтно-планувальний уклад паркових зон палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. За природно-географічними особливостями Галичина виразно ділиться на дві частини – гірську (карпатську) і низинну, природною межею цих частин є річка Дністер. Особливості ландшафту території вплинули на щільність постання палацових та садибно-паркових ансамблів, які у структурі існуючої забудови населених пунктів розташовувалися низкою способів: 1). ансамбль поза межами села; 2). ансамбль частково введений у структуру села, здебільшого на його краю; 3). ансамбль у структурі забудови села. Формування просторової структури першого типу було довільним, дозволяло використовувати велику територію, залучати водоймища, ліси, заплави, інколи переплановувати існуючий ландшафт (палацові та садибно-паркові ансамблі в селах Загребля, Пієнаки, Пониква). Поєднувався такий ансамбль із селом окремою дорогою, найчастіше обсадженою по обидва боки високорослими деревами. Розташування другого типу частково обмежувало просторовий розвиток ансамблю. Водночас такий варіант дає можливість візуально поєднувати його з окремими домінантними спорудами села, здебільшого храмами (палацові та садибно-паркові ансамблі в селах Йосипівка (Бузький р-н Львівської обл.), Семенівка (Пустомитівський р-н Львівської обл.). Комунікація налагоджувалася рядом способів, до ансамблю вело декілька доріг. Найбільш обмеженим у можливостях розвитку є третій тип. Ансамбль, введений у просторову структуру села переважно займає невелику площу, основна увага концентрується на центральній частині садиби, фруктовий сад виконує роль парку. Інколи таких дрібних садиб у селі було кілька – панський маєток, житло священика, заїжджий двір. Сполучалися вони із селом дорогою, що вела прямо з центральної вулиці (палацові та садибно-паркові ансамблі у селах Неслухів (Перемишлянський р-н Львівської обл.), Давидів (Перемишлянський р-н Львівської обл.), Золотники (Теребовлянський р-н Тернопільської обл.). При влаштуванні паркових зон перевага надавалася ландшафтному типу побудови композиції. Регулярності дотримувалися тільки у центральній частині ансамблю. Зв’язок між ними налагоджувався мережею алей, стежок. Залежно від розмірів, парки ділили на кілька зон: парадний партер, алеї для прогулянок, дендрозони, водоймища. Варто зазначити, що часто парки обмежувалися саме природним руслом річок (парк у селах Микулинці (Теребовлянський р-н. Тернопільської обл.), Струсів (Теребовлянський р-н. Тернопільської обл.). Поширеними в Галичині були парки-сади ужиткового характеру. Основу їх зелених насаджень створювали фруктові дерева (парки в селах Йосипівка (Бузький р-н Львівської обл.), Блудники (Івано-Франківський р-н Івано-Франківської обл.), Нова Скварява (Жовківський р-н Львівської обл.), Чорниця (Миколаївський р-н Львівської обл.). Улаштування парків Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. зводилося до прорідження лісових смуг, окультурнення існуючого ландшафту.

Розділ 4 Синтез архітектури і скульптурного декору в палацових та садибно-паркових ансамблях Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Розглядаються особливості взаємозв’язку архітектури і скульптури в палацових та садибно-паркових ансамблях Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Подано основні орнаментальні мотиви, що використовувалися у монументально-декоративному оздобленні пам’яток. 4.1. Художні особливості об’ємно-просторової пластики палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Визначено, що в кінці XVIII –першій половині ХІХ ст. у Галичині поширеними стають майже всі види скульптури: міський монумент, меморіальні пам’ятники, садово-паркова й монументально-декоративна скульптура, скульптурний портрет. Скульптура як і архітектура Галичини цього періоду, розвивалася під впливом австрійського мистецтва. Перевагу надавали образам античної міфології (оздоблення палацу в с. Семенівка (Пустомитівський р-н Львівської обл.). Згідно з естетичними засадами класицизму антропоморфні постаті сповнені величавості та стриманості. Відповідно до мілітарного характеру культури першої половини ХІХ ст., є поширенними є зображення воїнів (скульптурна композиція Спартанець з парку в м. Роздол). Доведено, що скульптура в класицистичних палацових та садибно-паркових ансамблях Галичини виконувала допоміжну функцію, основна мета її полягала в об’єднанні й організації ансамблю, наданні йому змістового та ідейного звучання відповідно до естетики класицизму. Водночас, символізм зображень у цей період втрачає свою значущість. У окремих випадках для оздоблення паркових зон використовували скульптури барокового періоду (фігури турків з парку в с. Чорниця (Миколаївський р-н Львівської обл.). 4.2. Монументально-декоративне оздоблення палаців і садиб Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Визначено, що скульптурний декор у палацовій та садибній архітектурі Галичини не мав самостійного виражального навантаження, а виконував функцію оздоблення та акцентував конструктивні деталі. Розміщувався переважно на фризах антаблементів, міжповерхових фризах, тимпанах фронтонів (фризи палаців у селах Плотич (Тернопільський р-н Тернопільської обл.), Микулинці (Теребовлянський р-н Тернопільської обл.), Йосипівка (Бузький р-н Львівської обл.), Пієнаки (Бродівський р-н Львівської обл.), тимпани фронтонів палаців у м. Пустомити (Львівської обл.), селах Бурштин (Івано-Франківський р-н Івано-Франківської обл.), Семенівка (Пустомитівський р-н Львівської обл.). Більшість орнаментальних композицій виконані в техніці горельєфу. Найбільш популярними мотивами в оздоблені палацових та садибних споруд Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. були: акантове листя, іонік, гирлянди квітів, лаврового і дубового листя, стрічки, військова атрибутика. Основними рисами декоративного оздоблення є чіткість композиції, почленованість форм на окремі сюжети, горельєфне трактування об’єму, підвищена скульптурність. Домінантою виступає строга, чітка форма споруди, а орнамент тільки підкреслює окремі деталі. Декоративні вставки розмежовують основні членування, центральні лінійні композиції, концентрують увагу на головних елементах. Декор архітектонічно зумовлений як у розміщенні на фасаді, так і щодо свого трактуванні.

Висновки

Аналізуючи процес становлення та розвитку класицизму в архітектурі Галичини, стильові особливості палацових і садибно-паркових ансамблів, можна зробити наступні висновки:

1. Класицизм в архітектурі Галичини мав міцне підґрунтя для розвитку у вигляді стійких місцевих традицій, а також сторонніх західно - центральноєвропейських впливів. Всі варіанти стилю в Галичині розвивалися в одному загальному напрямі, спираючись на теоретичні досягнення провідних філософів, художників, архітекторів і кращі зразки пам’яток європейської архітектури. Основними чинниками, що спричинили розвиток палацової та садибно-паркової архітектури Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст., стали: активна розбудова краю, зріст економіки, відкриття нових громадських навчальних закладів, театрів, поява цілої плеяди професійних архітекторів, які працювали для місцевого замовника і дотримувалися провідних мистецьких орієнтирів європейських архітектурних шкіл.

2. На основі історико-порівняльного аналізу стильових особливостей 52-х палацових і садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. у роботі доведено, що:

І. Наприкінці XVIII ст. у побудові палацово-паркових ансамблів визначальними були традиції попередніх епох, зокрема, бароко, а також варшавської архітектурної школи, через посередництво якої у Галичині поширювалися впливи французького класицизму та палладіанства.

ІІ. У першій чверті ХІХ ст. помітний вплив на архітектуру справляла віденська мистецька школа. У будівництві заміських комплексів простежується певна уніфікованість та однотипність забудови.

ІІІ. Друга чверть ХІХ ст. характеризується поширенням впливів початково ампіру, а згодом бідермаєру. При спорудженні невеликих садибних комплексів визначальними стають традиції народної архітектури.

3. Запропоновано уточнену періодизацію архітектури класицизму в Галичині:

І. Перші палацово-паркові ансамблі класицизму на теренах Галичини були споруджені на початку XVIII ст. і мали безпосередній стильовий зв’язок із французьким класицизмом XVII ст. і польським мистецтвом початку XVIII ст.

ІІ. Наступний етап поширення стилю припадає на третю чверть XVIII ст. Складність датування цього етапу зумовлює незначна кількість пам’яток архітектури класицизму, що споруджувалися одночасно з бароковими.

ІІІ. Провідним стилістичним напрямом класицизм стає в кінці XVIII – першій половині ХІХ ст. Цей етап можна окреслити 1772 – 1850 рр., він поділяється на три періоди: становлення стилю (1772 – 1800 рр.), розквіт (1800 – 1830 рр.), занепад (1830 – 1850 рр.).

4. В результаті дослідження виокремлено п’ять типів архітектурної забудови палацових та садибно-паркових ансамблів, що сформувалися наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст. в архітектурі Галичини: 1). – П-подібна замкнута композиція; 2). – довільна композиція; 3). – прямокутна, в якій будівлі розташовуються геометрично правильно і вписуються в прямокутник; 4). – центрична, в якій центральна будівля геометрично цілісно не пов’язана з рештою споруд; 5). – підковоподібна, де будівлі в плані нагадують форму підкови і з’єднані між собою критими галереями.

5. Виділено три способи розташування палацових та садибно-паркових ансамблів відносно загальної забудови населеного пункта: 1). ансамбль поза межами забудови; 2). ансамбль на краю забудови; 3). ансамбль у структурі забудови.

6. Окреслено роль і місце об’ємно-просторової пластики у формуванні композиції палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Розглянуто художньо-стилістичні особливості монументально-декоративного оздоблення об’єктів дослідження. Визначено, що декор палаців та житлових будинків садиб виконував допоміжну функцію, акцентуючи конструктивні деталі. Поширеними були декоративні мотиви притаманні стилістиці класицизму.

Основні положення дисертації викладені у наукових статтях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Апробація результатів на наукових конференціях: Другі міжнародні філософсько-культурологічні читання “Діалог культур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта” (Львів, 1998), ХХХІХ, ХХХХ науково-творчих конференціях професорсько-викладацького складу ЛАМ (Львів, 2000, 2001), конференції “Сакральне мистецтво. Традиції. Сучасність. Перспективи.” (Львів, 2001).

Анотація

Левкович Н. Я. Стильові особливості палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури зі спеціальності 18.00.01 – Теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури.

Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури

Київ - 2004

Дисертація присвячена дослідженню стильових особливостей палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. У роботі розглянуто 52 пам’ятки палацового та садибно-паркового будівництва. На основі проведеного аналізу архітектурно-планувального та декоративного вирішення низки ансамблів подано уточнену періодизацію архітектури класицизму в Галичині. Простежено шляхи поширення стилю класицизм в архітектурі краю. Проведено типологізацію об’єктів. Розглянуто основні принципи композиційної побудови ансамблів, їх монументально-декоративного оздоблення. Основні результати дослідження можуть бути використані при проведенні реставрацій та консервацій об’єктів, при оцінці історико-культурного значення пам’яток з метою їх захисту і збереження.

Ключові слова: палацові та садибно-паркові ансамблі Галичини, стильові особливості, об’ємно-просторова структура.

Levkovych N. Palaces and homestead-parks ensembles in Galicia from the 18 – th to the first half of the 19-th centuries: Characteristics of Stile.

Dissertation as a fulfillment of the requirements for Candidat of Architecture degree in spesiality specialization 18.00.01 – Theory of Arhitekture, Restoration of Architekture monuments.

The dissertation analyzes characteristics of Stile of Palaces and homestead-parks in Galicia from the 18-th to the first half of the 19-th centuries. The study incorporates an analyze of 52 monuments of Palaces and homestead parks buildings. These objects are analyzed from the typological perspective, including their purpose of classicistic Stile and specific ornamental decoration. In the base of analyzes, the dissertation are completed periodicities of classicistic Architecture in Galicia, sketched the ways of classicistic Stile areas to the Architecture of Galicia, formed the principal types of ensembles compositions, their specific monumental decoration. The main results of dissertation may used in contemporary sciences of restoration and conservation of monuments, through the estimation of Historical and cultural value of monuments with the purpose of their protection and preservation.

Key words: Palaces and homestead parks in Galicia, Characteristics of Stile, Structure of range and space.

Левкович Н. Я. Стилистические особенности дворцовых и усадебных ансамблей Галичины конца XVIII – первой половины ХIХ вв. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата архитектуры по специальности 18.00.01 – Теория архитектуры, реставрация памятников архитектуры.

Национальная академия изобразительного искусства и архитектуры

Киев - 2004

Диссертация посвящена исследованию стилестических особенностей дворцовых и усадебных ансамблей Галичины конца XVIII – первой половины XIX вв. В работе рассмотрено 52 памятника дворцового и усадебного строительства. Определено, что общепринятыми формы классицизма в архитектуре Галичины стают в конце XVIII в. Центром планировочных композиций выступает главный жилой корпус, окруженный хозяйственными помещениями: флигелями, кухнями, каретными, манежами, оранжереями, конюшнями. Синтез разных класицистических школ и народной деревянной архитектуры имел решающее значение для формирования основного типа усадеб конца XVIII в. Это одноэтажные, удлинённые в плане здания с портиком или ризалитом в центре. В незначительных усадебных комплексах только центральное здание имело черты чётко определённого стиля. Связь классицистических усадеб с народными домами прослеживается в традиционном планировании. Большинство из них – это развитый тип украинской тридельной хаты. В начале XIX в. определяющими стают влияния венского варианта классицизма. Доминантой дворцовых и усадебных ансамблей Галичины является центральный жилой корпус. Флигели, галереи, кухни, конюшни размещаются фронтально относительно всей композиции. Ведущим в начале XIX в. становится тип одноэтажного дворца, построенного на возвышении. Обращение к такому планированию обусловлено влиянием на загородное строительство городской архитектуры. Во второй четверти XIX в. стиль классицизм переходит в свою конечную фазу эволюции – ампир. Центральные объекты ансамблей сооружаются на природных или искусственно созданных возвышениях, благодаря чему доминируют над окружающим ландшафтом. В декоративном решении преимущественно используются цветовые, световые, фактурные контрасты.

На основе проведенного анализа в третьей главе диссертации подана уточнённая периодизация архитектуры классицизма в Галичине. Так, первые классицистические дворцовые ансамбли на территории Галичины были построены в начале XVIII в. и имели непосредственную связь с французским классицизмом XVII в. и польским искусством начала XVIII в. Следующий этап распространения стиля датируем третьей четвертью XVIII в., он обусловлен влиянием польской архитектурной школы. Главным стилистическим направлением классицизм становится в конце XVIII – первой половине XIX вв. Архитектура Галичины этого периода формируется под влиянием австрийского, польского и частично русского искусства.

В диссертации проведена типологизация объектов, рассмотрены основные принципы композиционного построения ансамблей, выделено пять типов архитектурно-планировочной застройки дворцовых и усадебных ансамблей Галичины конца XVIII – первой половины XIX вв.: 1). П-образная замкнутая композиция; 2). свободная композиция; 3). прямоугольная, в которой здания размещены по периметру; 4). центричная, главный корпус композиционно не связан с остальной застройкой; 5). подкообразная в плане. Все ансамбли чётко разделены на парадную и частную зоны, в соответствии с заданными жизненными функциями. На устройство парков значительное влияние имели особенности природного рельефа. Парковая зона имела преимущественно ландшафтное планирование, регулярности придерживались только в партере. В небольших усадьбах иногда парк заменял фруктовый сад. Дендрический характер парка определяли деревья местной флоры.

Отдельная глава диссертации посвящена синтезу архитектуры и скульптуры в дворцовых и усадебных ансамблях Галичины конца XVIII – первой половины XIX вв. Рассмотрены художественные особенности объемно-пространственной пластики дворцовых и усадебных ансамблей Галичины исследуемого периода. Выделены наиболее распространённые типы скульптуры, их главное содержательное назначение. Отдельно проанализированы монументально-декоративные особенности