ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

ЛУЦИШИНА ОЛЕНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 294.5

УЯВЛЕННЯ ПРО ЛЮДИНУ В РІҐВЕДІ

Спеціальність 09.00.11 — релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ — 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та релігієзнавства Національного університету “Києво-Могилянська Академія”.

Науковий керівник – доктор філософських наук, професор

Филипович Людмила Олександрівна

(Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України,

завідувач відділом проблем релігійних процесів в

Україні)

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, доцент

Павленко Юрій Віталійович

(Інститут світової економіки та міжнародних

відносин НАН України,

головний науковий співробітник)

кандидат філософських наук

Капранов Сергій Віталійович

(Інститут сходознавства ім. А.Кримського НАН України,

старший науковий співробітник)

Провідна установа: Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка,

кафедра релігієзнавства, м. Київ

Захист відбудеться “24” вересня 2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 7 ” серпня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук

Бучма О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Вагомий внесок у самоосягненні людини належить індійській думці, біля витоків якої перебуває Ріґведа (далі – РВ) – найдавніша індійська пам’ятка. У розвиткові ідей вед або в полеміці з ними зростали різні індійські релігійні напрями та філософські школи. І сьогодні веди є “живими”: важко уявити собі індійського мислителя, твори якого не містили б рецепції ведійських думок. Тому дослідження ведійських пам’яток є одним з найнеобхідніших кроків, що уможливлює пізнання як індійської культури, так і її трансформацій на західному ґрунті. Вони не обійшли стороною й багатоконфесійної та поліетнічної України. При цьому ознайомлення з уявленнями про людину тієї культури, з якою ми прагнемо встановлення діалогу, має не останнє значення.

Аналіз розуміння людини в РВ розкриває цінні дані, виявляючи ідеї, співзвучні з ідеями подальших індійських текстів, у т. ч. й філософських. Ці ідеї, що у РВ наявні переважно на рівні світогляду, відображеного у її мові, є тим контекстом, з якого виростає і за допомогою якого осмислюється індійська думка.

Для вивчення самої РВ реконструкція її поглядів на людину має першорядну роль, оскільки віссю пам’ятки, джерела насамперед релігійного, є відносини “божество – людина”. Те, що ця тема не привертала належної уваги, можна пояснити тим, що ефективний аналіз уявлень про людину РВ потребує виокремлення світогляду, який значною мірою закладений у її мові. А це вимагає від дослідника поєднання філософської освіти з навичками кропіткого перегляду контекстів ведійського оригіналу. Філософські підходи до вивчення світогляду РВ часто обмежуються розглядом її космогонічних гімнів. Однак при цьому не завжди враховується цілісний контекст пам’ятки, фігурування слів, що постають у даних гімнах, в інших фрагментах джерела.

Взагалі дослідження віддзеркалених у релігійному світогляді уявлень про людину служить пізнанню певної релігії. Це передбачає осягнення відношення того, хто вірить, людини, до трансцендентного. Дослідження уявлень про людину та відносин “людина – божество” в давньоіндійській релігії в перспективі може бути цінним матеріалом при філософському осмисленні феномену релігії. Адже відомо, що вітчизняне і західне релігієзнавство відштовхується у міркуваннях про релігію здебільшого від свого знайомства із християнством, не вдивляючись пильно у багатий спектр інших релігій.

Нині простежується тенденція українських релігієзнавців (А.Колодний, Б.Лобовик та ін.) до витлумачення “релігійної системи” як “картини людини”, а не “картини світу”. Відповідно на уявленнях про людину в релігії, які є ключем для розуміння останньої, зосереджується підвищений інтерес. Ця тенденція перебуває у загальному руслі настанов покантівської філософії, що у філософії ХХ століття виявились у формі таких явищ, як відкриття життєвого світу, у якому закорінений суб’єкт, “антропологічний поворот”, “лінгвістичний поворот”.

Актуальність даної теми зумовлена і тим, що вивчення джерел індійських релігій та філософій, яке перебуває ще у зародковому стані у вітчизняній науці, має посісти місце, відведене йому важливістю нашого знайомства з індійською думкою.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації узгоджена з планами науково-дослідної та методичної роботи кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА, що передбачає відродження та розвиток вітчизняного вивчення східних релігійно-філософських традицій, а також з плановою темою Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України “Трансформація релігійної духовності” (державний реєстраційний номер 0101U002660).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – на основі обґрунтування комплексного підходу розкрити ріґведійське розуміння людини. Даній меті підпорядковано вирішення таких завдань:

- випрацювати підхід до вивчення уявлень про людину РВ;

- дослідити смислонаповнення слів РВ на позначення людини;

- реконструювати уявлення про людину з точки зору відповіді на питання про її безсмертну основу;

- виявити специфіку людини, тобто її особливості у порівнянні з божеством, а також місце людини, адепта й неадепта, у ведійських зіставленнях, до яких вона входила; з’ясувати, наскільки сильною є тенденція РВ до поділу людей на адептів та неадептів ведійського культу.

Об’єктом дослідження є РВ як джерело філософського вивчення ідей давньоіндійської релігії. Предмет дослідження визначений темою дисертації – ним є розуміння людини у РВ.

Методи дослідження. Робота ґрунтується на загальних методологічних принципах наукового дослідження: об’єктивності, позаконфесійності, контекстуальності та історичності, світоглядного плюралізму.

Головним є герменевтичний метод, який реалізувався переважно через іманентний аналіз РВ на основі ведійськомовного оригіналу (за класичним виданням Т.Ауфрехта) та перекладів (російською, німецькою, англійською, українською). Надання переваги аналізу пам’ятки самої з себе зумовлене тим, що РВ фактично є єдиним джерелом для реконструкції уявлень її авторів: адже РВ є першою відомою пам’яткою індійської літератури, безперервність у традиції інтерпретування якої відсутня, а роль археології, у якій немає згоди щодо знахідок, котрі можна пов’язати з авторами РВ, є досить скромною.

Результативний іманентний аналіз РВ вимагав систематичного контекстуального аналізу лексики джерела. Питома вага такого аналізу, який є невід’ємною складовою історико-філософського та релігієзнавчого витлумачення, зростає у випадку, коли текст не містить розгорнених розмірковувань з обраної дослідником теми і цінним матеріалом стає мова тексту як носій певного світогляду. Для всеохопного врахування контекстів слова широко використовувалися комп’ютерні технології із залученням електронної версії ведійського джерела, електронних індексів А.Лубоцького, де всі випадки вживання слова у РВ з’єднано між собою та зі словником, а також класичні покажчики до РВ (Г.Ґрассманна, К.Ґельднера). Здійснення частотного аналізу позначилося у взятті до уваги повторюваності ідей та слів, важливих для нашого розгляду. Порівняльний метод, який виступає у роботі у своїй синхронічній та генетичній формах, здебільшого використано в межах іманентного аналізу РВ. Оскільки джерело має різні хронологічні рівні, то їх вивчення вимагало врахування генетичного порівняльного методу – зіставлення ідей більш ранніх та пізніх контекстів пам’ятки. Але поза межами тексту РВ даний метод використовувався із застереженнями та обережністю – щоби уникнути привнесення у РВ не властивих для неї пізніх думок.

Виходячи з часової та географічної неоднорідності джерела, нез’ясованості для нас багатьох ріґведійських реалій, а також з можливості множинних смислів певних фрагментів пам’ятки, що є особливістю стилю РВ, дисертантка нерідко не вважала за доцільне зводити різноманітні одиничні дані пам’ятки, коли на це немає достатніх підстав, до однозначних узагальнень, намагаючись показати кілька вірогідних інтерпретацій.

Методологічною базою дисертації є ідеї або засади та прийоми дослідження В.Гумбольдта, Е.Кассірера, Б.Лобовика, М.Вітцеля, Г.-Ґ.Ґадамера, Дж.Ґарднера, Я.Ґонди, В.Горського, Т.Єлізаренкової, А.Колодного, Ю.Павленка, Б.Скарґи, Л.Филипович, Б.-А.Шарфштайна, П.Яроцького.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі дослідження розрізнених, непрозорих, важко узгоджуваних між собою фрагментів РВ, у яких уявлення про людину є імпліцитними, а не розгорнено викладеними, реконструюється розуміння людини з точки зору її безсмертної “сутності”, проявів, особливостей у порівнянні з іншими видами сущого. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні таких положень:

- специфіка РВ та аналіз підходів досліджень, спрямованих на реконструкцію уявлень про людину у релігійних джерелах, насамперед індійських, вказують на доцільність (1) комплексного підходу, який полягає у тематизації ріґведійських уявлень про людину з потрійної перспективи: “сутнісної”, описової та антропологічної, а також (2) контекстуального аналізу слів РВ на позначення людини, який передує застосуванню триаспектного підходу, підтверджує та доповнює його результати;

- “сутнісна” перспектива як відповідь на питання про сталу сутність людини у випадку РВ розкривається через реконструкцію уявлень про безсмертну основу людини; уявлення про безсмертне як відокремлюване “ядро”, що зберігається по втраті різних компонентів та функцій людини, є не властивими для ранніх фамільних мандал та слабко вираженими у поодиноких фрагментах мандал пізніших; безсмертне людини уявлялося переважно як “я”, ідентичність, а не людськість; матеріал РВ не є достатнім ані для реконструкції послідовного погляду на “сутність” людини, ані для відповіді, чи всі люди мали безсмертне;

- антропологічна перспектива РВ розкривається через виявлення специфіки людини у порівнянні з божеством (зіставлення “божество – ведієць”), разом з яким вона творила центральні відносини РВ, та розгляд інших наявних у джерелі зіставлень (“ведієць – неведієць”, “рухомий світ – нерухомий світ”, “двоногі” – “чотириногі”), до яких входили люди, ведійці і неведійці;

- границі між людьми-адептами та богами, людьми-адептами та людьми-неадептами, людьми та іншими видами дійсності, попри закріплення за кожним з них своїх ознак, характеризувалися рухомістю, можливістю взаємоперенесення цих ознак;

- в РВ простежується сильна тенденція до поділу людей, що має радше релігійно-мовно-культурний, а не расовий характер, на дві групи: адептів та неадептів ведійського культу; ця тенденція яскраво виявляється, по-перше, у схильності не застосовувати слова, які у присвячених РВ словниках та дослідженнях виступають як відповідники слова “людина” або лексика, що позначає групу людей, по відношенню до неадептів, називаючи нею адептів, по-друге, у схильності до демонізації неадептів;

- боги та люди (фактично адепти) не тільки виступають в опозиції один до одного як безсмертні, безгрішні, могутні та смертні, гріховні, слабкі, вразливі, а й зближуються внаслідок причетності людей до божественного світу істини; низка ознак, притаманних або богам, або адептам, показує, що більш-менш чітка границя між ними існувала, але вона не була нерухомою, що виявляється у приписуванні людям характеристик богів і навпаки, у спільних рисах, шлюбних стосунках та спільному потомстві, можливості взаємопереходу поміж групами богів та адептів;

- ведійські зіставлення “двоногі” (адепт) – “чотириногі” та “світ рухомий” – “світ нерухомий”, які входять до сфери сприяння ведійських богів і до яких належала людина-адепт, демонструють тенденцію не виділяти людину серед інших істот;

- ріґведійське смислонаповнення слова пуруша важливе для розуміння уявлень про людину не тільки РВ, а й подальшої індійської думки; виявлено дві лінії осягнення пуруші у РВ, які поєднуватимуться у пізніших індійських передфілософських та філософських текстах: (1) уявлення про пурушу як слабку, стражденну, гріховну, вразливу істоту, що потребує підтримки та захисту з боку богів, яким вона поклоняється, та (2) злиття в образі Пуруші людини, божества та макрокосму.

Теоретичне та практичне значення дисертації. Аналіз уявлень про людину в РВ, її співвідношення з божеством слугуватиме філософському осмисленню як ведизму й індуїзму, так і релігії як такої. Дослідження важливе для пізнання індійської культури та її трансформацій і впливів на Заході й в Україні, підготовки до діалогу з представниками індійської культури та тими, хто зазнав її впливу (у т. ч. релігійними течіями на теренах України). Матеріали дослідження можуть бути використані у науковій роботі для подальшого вивчення ведизму, одного з фундаментів і живильних і до сьогодні джерел індійської культури, а також у викладацькій роботі при розробці загальних курсів з релігієзнавства, філософії та спеціальних – з індійської релігії, філософії, культури.

Апробація дослідження та публікації. Результати роботи над дисертацією апробовані у наукових журналах, філософському енциклопедичному словнику, доповідях на наукових конференціях, під час літніх філософських шкіл, семінарів, зокрема на І та ІІ Всеукраїнських сходознавчих конференціях 1997 р. та 2000 р. (Київ, Національний Університет “Києво-Могилянська Академія” (далі – НаУКМА)), І Всеукраїнській науково-практичній конференції індологів 2000 р. (Київ, Інститут сходознавства ім. А.Кримського), круглих столах „Історія релігій в Україні” 1998 та 2000 р (Львів), Днях науки Європейського колегіуму польських та українських університетів 2001 р. та 2002 р., Днях науки в НаУКМА 1995, 1997, 1999, 2001, 2002 рр.

Публікації. Результати дослідження викладено у статтях, надрукованих у наукових журналах (9 статей загальним обсягом близько 5 д. а.), збірках тез наукових конференцій (2), філософському словнику (1).

Структура дисертації. Мета та завдання дослідження, а також підхід і методи визначили структуру дисертації.

Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків та списку використаної літератури (247 найменування). Основний текст дисертації становить 293 сторінки.

У першому розділі на основі аналізу досліджень, присвячених висвітленню уявлень про людину, випрацювано підхід до реконструкції ріґведійського розуміння людини. Також схарактеризовано стан розробки теми та труднощі, пов’язані з вивченням РВ. У другому розділі здійснено контекстуальний аналіз слів, які у присвячених РВ словниках та дослідженнях виступають як відповідники слова “людина” або лексика, що позначає групу людей. Третій, четвертий та п’ятий розділи розкривають ріґведійські уявлення про людину з точки зору визначених у першому розділі підходів (кожному підходові приділено свій розділ), тобто реконструюють уявлення про: 1) безсмертну основу людини; 2) вияви людини (розбирається тільки можливість застосування такого підходу на сучасному етапі вивчення РВ); 3) специфіку людини у порівнянні з іншими видами дійсності.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет, мету і завдання роботи, викладено наукову новизну та методи дослідження, його теоретичне та практичне значення, вказано форми апробації і структуру дисертації.

Перший розділ – “Формулювання підходу, огляд наукової літератури за темою дослідження, особливості джерельної бази дисертації”.

На основі аналізу підходів досліджень, присвячених реконструкції розуміння людини у не спрямованих на тему людини джерелах (а саме таким джерелом є й РВ), насамперед джерелах індійських традицій, сформульовано підхід до розгляду уявлень про людину РВ, який визначив структуру дисертації. З’ясовано, що розкриття теми людини, причому з мінімізацією накидання не властивих для джерела ідей, забезпечуватиметься взяттям до уваги трьох проаналізованих нами філософських і відповідно дослідницьких підходів, що передбачають осмислення людини як: 1) відповідь на питання про її незмінну основу (відтворюється як відповідь на питання про її безсмертне, оскільки на основі матеріалу РВ не доводиться говорити про сталість або змінність складової, що залишається по смерті) – т. зв. “сутнісний” підхід; 2) характеристику її різноманітних виявів, властивостей – описовий підхід; 3) віднайдення її специфіки у співвіднесенні з іншими видами сущого – антропологічний підхід.

РВ вже протягом двох століть є предметом наукового вивчення і весь величезний масив присвячених їй досліджень важко проконтролювати. Науковому ж вивченню передувала, а згодом його супроводжувала, індійська коментаторська традиція, до якої традиційно зверталися західні дослідники і якій вони завдячують проясненням численних складних для розуміння фрагментів пам’ятки. Після виникнення наукового інтересу Заходу до РВ з’являються і праці, в яких здійснено спробу поєднати індійський традиційний погляд на веди з західними принципами наукового дослідження.

Серед робіт, що опрацьовано при написанні дисертації і які являють собою найкращі зразки застосування західної методології наукових досліджень до аналізу ведійського тексту, відзначимо доробки К.Ґельднера, Г.Ґрассманна, А.Людвіґа, Т.Єлізаренкової, М.Вітцеля, Дж.Ґарднера, Я.Ґонди, Ф.Кьойпера, А.Макдонелла, Н.Брауна, М.Вінтернітца, П.Ґрінцера, Г.Бодевітца, Й.Юревич, Д.Овсяніко-Куликовського. До вказаної групи праць тяжіють роботи індійських дослідників, чия причетність до традиції не позначилася або майже не позначилася на об’єктивності аналізу РВ: Р.Дандекара, С.Дасґупти, К.Раджі, С.Белвалкара та Р.Ранаде, П.Раджу, С.Радгакрішнана, С.Данґе. Ближчими до традиційних коментаторів, ніж до науковців західного типу, є С.Варма, пандити-перекладачі РВ С.Сарасваті та С.Відьяланкар. Особливо важливими коментарями до РВ багатьма поколіннями індологів слушно вважаються “Нірукта” Яски (V-VI ст. до н. е.) та коментар Саяни (XIV ст.), до яких зверталась і дисертантка.

Взято до уваги також роботи тих, хто на території України досліджував ведійську традицію або кому у наші дні належить внесок у відродження її вітчизняного вивчення. Це знаний літературознавець, мовознавець та дослідник ведизму Д.Овсяніко-Куликовський (1853-1920), автор монографій та статей (російськомовних) з ведійської релігії та мови, та його учень П.Ріттер (1872-1939) – індолог-філолог, який переклав українською мовою з оригіналу фрагменти ведійських текстів, у т. ч. кілька гімнів РВ. Враховано доробок сучасних українських науковців (на сьогодні це рівень окремих розвідок, розділів, словникових статей, читання лекцій та заохочення студентства до вивчення даної галузі) – К.Жоля, Ю.Завгороднього, С.Капранова, Ю.Павленка, І.Папуші, О.Сарапіна, С.Секунданта, Л.Филипович, І.Чеховського.

У першому розділі також вказано особливості РВ, що зумовлюють труднощі її витлумачення та які мають бути враховані при аналізі її уявлень для уникнення спрощених інтерпретацій (творення РВ багатьма авторами, розділеними у часі й просторі і належними до різних ведійських кланів, а також труднощі мови та стилю РВ).

Другий розділ – “Контекстуальний аналіз лексики РВ, що позначає людину та групу людей”. Ріґведійські уявлення про людину прояснюють контексти слів, якими її позначали. Контекстуальний аналіз особливо важливий у джерелі, де ці уявлення не є спеціально викладеними та не становлять узгодженого погляду одного автора.

Контекстуальний аналіз лексики РВ (враховуючи складні слова та деривати розібраних слів), яка у присвячених РВ словниках та дослідженнях характеризується як відповідники слова “людина” або слова, що позначають групу людей, показує: значна частина даної лексики демонструє випадки свого вживання тільки щодо людей-ведійців, не маючи переконливих прикладів застосування по відношенню до неведійців (слова на позначення людини від _, слова вy?-, pъru?a-, nбrya-, dvipбd-, k?i?н-, car?a?н-, jбnman-, jбnya-); інша частина такої лексики, хоча й може використовуватися і щодо зовнішніх ведійському культові, теж переважно прикладається до прихильників релігії РВ (jбna-, jantъ-, mбrta-, mбrtya-, n?-, vнњ-, k???н-). Однак характер РВ, де центральними є відносини “божество – адепт” і сторонні щодо ведійського культу згадуються набагато менше, а також те, що більшість даних слів у подальшій індійській думці виступає загальними відповідниками людини, а не обмеженої групи (слова від _, слова jбna-, jantъ-, mбrta-, mбrtya-, вy?-, pъru?a-, n?-, nбrya-, dvipбd-, vнњ-, k???н-, k?i?н-, car?a?н-, jбnya-), виправдовує розгляд вищезгаданих слів як слів на позначення людини / групи людей.

Випадки вживання і щодо неведійців частини цієї лексики та вищевказаний характер джерела дають підстави утриматися від висновку, що у РВ неведійці не вважалися людьми. Вірогідно, уявляння неведійців, не завжди відрізнюваних від демонів, як відмінного від ведійських адептів класу істот можна назвати лише сильною тенденцією РВ.

Прикладання і до богів деяких слів, що виступають, позначаючи людей, як збірні поняття (jбna-, jбnman-, jantъ-, vнњ-), а також слів n?-, nбrya-, вказують на рухомість границі між богами та людьми. Конотації ж інших слів на позначення людини, таких, як pъru?a-, mбrta-, mбrtya-, свідчать, навпаки, про окреслення різниці між богами та людьми, розуміння людей як слабких, гріховних, нерозумних у порівнянні з богами, що потребують внаслідок цього з боку богів милості та захисту.

Для розгляду уявлень про людину особливо важливою є семантика слова пуруша, хоча і не широковживаного у пам’ятці. Дане слово має особливе значення у зв’язку не тільки з дослідженням уявлень про людину у ведійській традиції, а й для вивчення інших напрямів індійської думки; також у РВ простежуються його витоки як філософського поняття. Враховуючи набуток Дж.Ґарднера, який зробив кроки у напрямі дослідження ряду контекстів слова пуруша, проаналізовано всі такі контексти, включаючи й похідні та складні слова, утворені за його участю. Показано, що РВ демонструє дві лінії розуміння пуруші. Першою з них (поза “Пуруша-суктою”) є уявлення про пурушу як слабку, вразливу, стражденну, гріховну людину, другою (у “Пуруша-сукті”) – злиття в образі Пуруші людини, божества та всезагальної основи. Ці лінії поєднуватимуться в межах вчення упанішад про визволення від страждань через осягнення єдності себе та універсального принципу. Упанішади наставлятимуть, що людина, стражденна істота, здатна, подолавши свою обмеженість і несамодостатність, осягнути, що вона є всім. Поки ж, у РВ, ця стражденність пуруші виступає не сама по собі, як в упанішадах, а у порівнянні з богами, які є покровителями пуруші.

У третьому розділі “Уявлення РВ про безсмертну основу людини” реконструюються уявлення про людину з точки зору відповіді на питання про її сталу (у випадку РВ безсмертну) “сутність”. Для цього розглянуто фрагменти, переважно пов’язані з поховальним ритуалом та переправленням в небесний світ, що засвідчують уявлення ведійців про безсмертний компонент людини або їх відсутність.

Показано, що уявлення про безсмертне як про відокремлюване “ядро”, що зберігається по втраті різних компонентів й функцій людини та переходить у світ потойбічний, є не властивими для ранніх фамільних мандал РВ та слабко вираженими у поодиноких фрагментах мандал пізніших.

Серед слів, що у дослідницькій літературі характеризують як слова, що позначають відокремлювану “сутність” людини (mбnas-, бsu-, jоv?-, вtm?n-, prв??-), як така основа людини, а не просто один з компонентів, хай і необхідних для існування, можуть бути потрактовані в одиничних випадках пізніх мандал бsu-, mбnas-, jоv?-, меншою мірою – вtm?n-.

Взагалі дані РВ, що можуть бути витлумачені як вказівки на “дуальність” (вислів Дж.Ґарднера) сталого “ядра” та тлінних складових, є епізодичними, непрозорими та незрідка піддатними інтерпретації і поза руслом вказаної “дуальності”. Ці розрізнені дані – у пізніх частинах РВ, хоча і тут вони є раритетом, а поруч з ними виступають фрагменти, де немає натяків на “дуальність” або які можуть свідчити радше про відсутність уявлень про неї (коли переправлення істоти у небесний світ трактується як переправлення цілісне, включаючи і її плоть, хай і зцілену, приведену через поховальний ритуал у досконалий стан).

Як би не розумілося безсмертне людини – як її відокремлюване “ядро” чи цілісний образ, що репрезентує людину як єдність всіх її виявів, – воно здебільшого уявлялося як “я”, ідентичність. Очевидно, воно не було носієм людськості – померлі предки (пітари) людьми не називаються і є предметом поклоніння у формі релігійного культу, що ріднить їх скоріше з богами, а не з людьми.

Матеріал РВ не є достатнім для прояснення, чи всі люди мали безсмертне (або його собою являли), чи не дорівнювала посмертна доля тих, хто не потрапив на небо, цілковитій анігіляції. Спроби реконструювати послідовний ведійський погляд на ці питання, а також на “сутність” людини, іншої істоти, явища, якого могло не скластися на ті часи, наражені на натяжки у витлумаченні.

Четвертий розділ – “РВ про вияви людини”.

Реалізація такої широкої задачі, що тяжіє до нескінченності своїх аспектів, як філософський аналіз закладених у релігії РВ ідей про вияви людини, потребує випрацювання гнучкої схеми такого аналізу, яка поєднувала би здатність бути застосованою до неоднорідних, фрагментарних, концептуально не оформлених уявлень РВ зі здатністю бути схемою вивчення тих ідей про людину в релігії, які становлять інтерес з точки зору філософії. Важливою умовою її випрацювання є проясненість лексики РВ, особливо слів, що позначають властивості людини.

Однак відомо, що досі, попри двохсотрічний розвиток та значні здобутки ведологічних студій, існує брак досліджень, пов’язаних з ретельним і неупередженим дослідженням значень слів ведійських текстів, зокрема РВ. Отже, застосування описового підходу унеможливлюється необхідністю дослідження значень великої кількості слів РВ, найкращим посібником до більшості з яких досі залишається класичний словник Г.Ґрассманна ХІХ ст.

Завчасність комплексного застосування описового підходу до реконструкції уявлень про людину РВ продемонстровано на основі розбору показової спроби К.Вернера реконструювати “концепцію” структури людини. Серйозні сумніви викликає Вернерове трактування ajб- як сили-основи людської “особистості”, а також поділ структурних компонентів людини на три шари та повнота списку проявів людини, тобто включення одних властивостей до своєї схеми й не взяття до уваги інших.

Таким чином, у розділі, присвяченому уявленням про людину як опису її різноманітних виявів, ми обмежились лише критичним аналізом дослідницької спроби застосування даного підходу, ілюстрацією складностей, які справляють сьогодні перешкоду у застосуванні такого підходу до матеріалу РВ, а також накресленням довгострокових перспектив дослідження.

П’ятий розділ – “Уявлення РВ про специфіку людини”. У даному розділі уявлення РВ про специфіку людини розкривається шляхом порівняння людини (фактично адепта) з божествами, оскільки відносини людини й божества є віссю РВ, а також шляхом розгляду наявних у тексті РВ зіставлень, до яких входили люди. Одним з цих зіставлень, явно виражених в межах одного вірша, і є (1) “адепти (ведійці) – боги”, іншими – (2) “двоногі” – “чотириногі”, (3) “рухомий світ – нерухомий світ”, (4) “ведієць – неведієць”.

Матеріал пам’ятки засвідчує, що ґраниці між богами та людьми (адептами), людьми-адептами та іновірцями, людьми та іншими видами дійсності, попри закріплення за кожним з них своїх ознак, характеризувалися можливістю взаємоперенесення цих ознак, були рухомими, нечіткими.

Оскільки центральними у РВ є відносини "божество – людина", яка йому поклоняється, то найбільшу увагу присвячено співвідношенню (1) божества та адепта. Розгляд приписуваних богам ознак, доповнений і підтверджений врахуванням даних проробленого у другому розділі контекстуального аналізу слів на позначення людини, засвідчує таке співвідношення поміж богами та адептами:

- наявний масив лексики, що застосовується тільки по відношенню до богів чи тільки по відношенню до адептів або має сильний пріоритет у прикладанні до перших чи до останніх; при цьому лексика богів виражає їх могутність, а лексика адептів – їх слабкості;

- лише адепти (а також як одиничний виняток – неведійці), але не боги (однак один раз – бог Аґні) є носіями гріха, похибки (?gas-, йnas-), від якого їх можуть звільнити боги;

- лише боги здатні змінювати вигляд, форму свого явлення;

- і боги, і адепти, і ворожі сили (серед яких – люди-неадепти) володіють творчою силою mвy?-, яка перевершує звичайні можливості адепта; однак mвy?- богів, по-перше, є сильнішою за цю силу адептів та ворогів, завжди її перемагаючи, по-друге, mвy?- богів є сприятливою, а адептів та їх ворогів – негативно забарвленою;

- боги в межах одного вірша часто протиставляються адептам як “безсмертні” – “смертним”; це протиставлення може супроводжуватися іншими характеристиками божеств, що виражають їх силу, та адептів, що виражають їх слабкість;

- адепт, як і бог, може володіти божественною істиною, однак боги владні наділяти або позбавляти цього дару адептів, у той час як здатність адепта бачити істину без допомоги богів є, попри пов’язані з цим розвідки, питанням відкритим;

- тільки для богів, “безсмертних”, є відкритою перспектива необмеженої тривалості існування без проходження через смерть; люди-адепти, але з необхідністю проходження через смерть, теж могли досягти безсмертя у світі померлих предків (пітарів) Ями, однак при цьому людина ставала пітаром, предметом релігійного поклоніння, і словами на позначення людини більше не називалася;

- богам (а також близьким до них за ознаками пітарам) адресувалось поклоніння у вигляді ведійського культу, спричинене могутністю богів порівняно з адептами; все ж є гімни, здебільшого пізні, де на зразок богів та пітарів славляться люди;

- безсмертя богів, а також культ, жертвоприношення та священне слово, які це безсмертя підтримують, були колись започатковані; отже, безсмертя богів мало початок, як і безсмертя смертних у царстві Ями;

- людина, “смертний”, цілком може досягнути статусу божества без проходження через смерть, перетворитися на божество (devб-) – це демонструє винятковий приклад братів Рібгу; не менш винятковий приклад Ями є, навпаки, прикладом бога, який стає “смертним”, людиною, зрікаючись своєї божественної природи;

- ознаки божеств (божественне походження, гідні богів діяння, поклоніння у гімнах) можуть приписуватись адептам (в основному це деякі риші, меншою мірою царі); Анґіраси взагалі суміщають виразні ознаки божеств, пітарів та людей-адептів;

- можливе змішання “двох родів” – богів та людей, що доводять їх шлюбні стосунки та спільне потомство.

Людина-адепт входить також до ведійського зіставлення (2) “двоногі” (dvipбd-) – “чотириногі” (cбtu?pad-), іноді доповнюваного птахами. Контексти слова dvipбd-, де воно означає людей-ведійців та виступає у зіставленні з cбtu?pad-, ілюструють тенденцію не виділяти людину серед істот, що теж належать до “сприятливої зони”. Dvipбd- та cбtu?pad- входять до сфери ритуального піклування ведійця, тобто є своїми людьми та своїми тваринами. Постання “двоногих” разом з “чотириногими” за відсутності їх протиставлення й проведення різниці між ними, включення поруч з людьми “чотириногих” до сфери опіки ведійських божеств, буквальний сенс самого слова “двоногий” демонструють схильність особливо не вирізняти людину серед інших істот.

Людина-адепт належить до (3) “світу рухомого” (jбgat-, carбtha-), який зіставлено зі “світом нерухомим” (sthвt?-, tasthivв?s-, sth?-). Обом світам сприяють ведійські боги, тому приналежність людини-неведійця до “світу рухомого” не є ясною. Боги – “небесний рід” – поза поділом на “світ рухомий” та “світ нерухомий”, який стосується земного.

Зіставлення (4), переважну більшість з яких складають опозиції, у найближчому контексті дасів (dвs?-, d?sa- (d?si-)) / дасью (dбsyu-) з арійцями (?rya-) або тими, хто названий взаємозамінними з ?rya- у багатьох випадках словами на позначення людини від кореня _, підтверджують дані проробленого нами контекстуального аналізу слів на позначення людини: люди у РВ були поділені на адептів та неадептів ведійського культу.

Даса / дасью протиставлений арійцю або названому словом на позначення людини від _ (mбnu?a-, mбnu-, mбnus-) за низкою характеристик, що виражають сторонність щодо ведійської релігії першого та приналежність до неї останнього. Дані характеристики є центральними у зображенні як дасів / дасью, так і взагалі ворожих ведійцям сил, серед яких найбільш згадуваними були даси / дасью; ці характеристики є коренем негативних ознак, приписуваних людям-іновірцям. Негативні ознаки, спричинені сторонністю щодо ведійського культу, були спаяні в уяві авторів РВ з темношкірістю, а то й демоноподібним виглядом неадепта.

Однак те, що даса та арієць у низці фрагментів не перебувають у найближчому контексті в опозиції, показує недоцільність абсолютизації тенденції, хоча й сильної, чіткого поділу людей на дві групи: адептів та демоноподібних інших (про недоцільність такої абсолютизації свідчать також згадані приклади, хай і нечисленні, позначення людей-неведійців тими ж словами, що й ведійців). Обидві групи допускали взаємоперехід. Так, хоч у більшості контекстів dбsyu-, d?sa-, dвs?-, d?si- є взаємозамінними, dвs?- (але не dбsyu-, d?sa-, d?si-) могли перетворюватись ведійцями на залежне населення або в одиничному випадку ставати повноцінними членами ведійської спільноти офіродавців. D?sa- ж (але не dбsyu-, dвs?-, d?si-) у третині контекстів свого вживання ставиться в один ряд з ?rya- (причому один раз у такому прикладі ?rya- названий “безбожним”), коли і d?sa-, і ?rya- означають ворога, про перемогу над яким просять ведійських богів, що може підтверджувати думку про існування окремих племен аріїв-неведійців або об’єднання дасів з арійцями.

У висновках сформульовано основні результати дослідження, вказано питання, які потребують подальших розробок, та намічено перспективи їх вивчення.

Особливості РВ – джерельної бази дисертації – зумовили випрацювання нами комплексного підходу, який полягає у тематизації уявлень про людину з потрійної перспективи: “сутнісної”, описової та антропологічної.

“Сутнісна” перспектива як питання про сталу сутність людини у випадку РВ розкривається через реконструкцію уявлень про її безсмертну основу. Розуміння безсмертного як відокремлюваного “ядра”, котре зберігається по втраті різних компонентів або функцій людини, не є властивим для ранніх фамільних мандал та слабко вираженим у кількох розрізнених фрагментах пізніших мандал. Це безсмертне – чи як відокремлюване “ядро”, чи як цілісний образ, що репрезентує людину у єдності всіх її виявів, – здебільшого уявлялося як “я” людини, ідентичність, а не людськість. Дані РВ не є достатніми ані для реконструкції послідовного погляду на “сутність” людини, якого могло не скластися в добу РВ, ані для відповіді, чи всі люди мали безсмертне, тобто чи не дорівнювала посмертна доля тих, хто не потрапив до світу пітарів, цілковитій анігіляції.

Описова перспектива, тобто філософська реконструкція закладених у ріґведійській релігії ідей про вияви людини, на сьогоднішньому етапі вивчення РВ є завчасною. Тому ми обмежились демонстрацією масштабності такої задачі, як опис властивостей людини, у т. ч. на прикладі критичного розбору показової спроби її реалізації у розвідці К. Вернера, а також накресленням перспектив дослідження у цьому напрямі.

Антропологічна точка зору розкривається через виявлення специфіки людини, адепта й неадепта, у порівнянні з божеством, а також її місця в інших наявних у тексті РВ зіставленнях, до яких вона входила (“божество – ведійський адепт”, “адепт – неадепт”, “двоногі – чотириногі”, “рухомий світ – нерухомий світ”).

Основний зміст роботи викладено у публікаціях дисертантки:

1. Проблема підходу до аналізу давньоіндійських уявлень про людину // Українське релігієзнавство. – № 24. – К., 2002. – С. 48-57.

2. Давньоіндійські уявлення про людину (на матеріалі аналізу гімнів Ріґведи) // Наукові записки Національного університету „Києво-Могилянська академія”. – Т. 19. – Спецвипуск: У 2 ч. – Ч. 1. – К.: КМ Академія, 2001. – С. 69-73.

3. Пуруша в Ріґведі // Українське релігієзнавство. – № 26. – К., 2003. – С. 65-73.

4. Людина у релігійно-філософському вченні найдавніших упанішад // Наукові записки Національного університету „Києво-Могилянська академія”. – Т. 19. – Філософія та релігієзнавство. – К.: КМ Академія, 2001. – С. 76-81.

5. Онтологічний дуалізм: за і проти (на прикладі аналізу філософії школи санкх’я та Р. Декарта) // Маґістеріум. Історико-філософські студії: Вип. 3. – К., 2000. – С. 166-170.

6. Уявлення про людину в Ріґведі // Індія: давнина і сучасність: Збірник наукових праць. – Вип. 1. – К.: Національна академія наук України, 2003. – С. 110-117.

7. Уявлення про людину у ведичній релігійно-філософській традиції: окреслення підходів та структури дослідження // Rocznik Europejskiego Kolegium Polskich i Ukrainskich Uniwersytetуw. – T. 1. – Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skіodowskiej, 2003. – C. 316-322.

8. ‘Unity of Human Kind’ in the Rigveda // Rocznik Europejskiego Kolegium Polskich i Ukraiсskich Uniwersytetуw. – T. 2. – Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skіodowskiej, 2004. – C. 196-201.

9. Еволюція уявлень про Брагмана й атмана у ведичній духовній традиції // Альманах студентських наукових робіт. – Вип. 1. – К.: КМ Академія, 1997. – С. 7-9.

10. Уявлення про людину в Ріґведі // Тези І Всеукраїнської науково-практичної конференції індологів, присвяченої 50-річчю республіки Індія. – К.: Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАНУ, 2000. – С. 37-40.

11. Д. М. Овсяніко-Куликовський – визначний український дослідник ведизму // Матеріали тижня студентської науки. – К.: НаУКМА, 1996. – С. 201-203.

12. Упанішади // Філософський енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002. – С. 657.

АНОТАЦІЇ

Луцишина О.А. Уявлення про людину в Ріґведі. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 – релігієзнавство. – Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (Відділення релігієзнавства). – Київ, 2004.

Дисертацію присвячено реконструкції уявлень про людину у Ріґведі – найдавнішій індійській літературній пам’ятці, що являє собою один з головних фундаментів індійської культури. Віссю Ріґведи є спілкування людини з божеством, відносини “божество – ведієць”, що і зумовлює важливість реконструкції уявлень про людину для вивчення Ріґведи. Специфіка пам’ятки визначила комплексний дослідницький підхід, який полягає у тематизації уявлень про людину з потрійної перспективи: “сутнісної”, описової та антропологічної, а також важливу роль контекстуального аналізу лексики Ріґведи, зокрема слів на позначення людини, який становить матеріал для застосування триаспектного підходу, підтверджує та доповнює його результати.

Ключові слова: Ріґведа, людина, комплексний підхід, контекстуальний аналіз, безсмертна основа, “божество – ведійський адепт”, “ведієць – неведієць”, “двоногі – чотириногі”, “рухомий світ – нерухомий світ”, пуруша.

Луцышина Е.А. Представление о человеке в Ригведе. – Рукопись.

Диссертация на соискание