Львівський національний університет
імені Івана Франка

Липитчук Ольга Василівна

УДК 347.97/99(438)“1918/1939”

Система судових органів
та судочинство Республіки Польща

(1918-1939 рр.)

Спеціальність 12.00.01. – теорія та історія держави

і права; історія політичних та правових вчень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Львів – 2004

Дисертацією

є рукопис

Робота виконана

у Львівському національному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник

кандидат юридичних наук, професор Тищик Борис Йосипович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри історії та теорії держави і права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрН України Святоцький Олександр Дмитрович, головний редактор “Право України”, директор НДІ інтелектуальної власності АПрН України

кандидат юридичних наук, доцент Поліковський Микола Федорович, Львівський юридичний інститут МВС України, завідувач кафедри теорії та історії держави і права

Провідна установа:

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

кафедра теорії та історії держави і права.

Захист відбудеться 18 червня 2004 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 14, ауд. Г-409.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий 12 травня2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Луць Л.А.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проголошення незалежності Української держави зумовило активізацію державотворчих процесів. Ці процеси спрямовані на побудову демократичного громадянського суспільства та становлення України як рівноправного партнера світової спільноти.

Однією з найважливіших умов досягнення цієї мети є побудова судово-правової системи, яка відповідає новим суспільно-політичним та економічним реаліям; створення законодавства, норми якого відтворюють модель демократичного судочинства; зміцнення судової влади як незалежної гілки, що має охороняти конституційні права і свободи людини як визначальної суспільної цінності. Це вимагає також досягнення рівня міжнародних стандартів правових систем.

Проведення судово-правової реформи в Україні в умовах зростаючої взаємозалежності національних правових систем передбачає всебічне вивчення, поглиблений аналіз, а також використання досвіду та досягнень, нагромаджених світовою спільнотою у створенні національних судових систем. Відтак перед українською юридичною наукою назріла нагальна потреба використання відповідного міжнародного досвіду, що, сподіваємось, дасть можливість створити оптимальну модель судоустрою, зробити судочинство ефективним та справедливим.

Важливим у цьому відношенні для українських правознавців є звернення до вивчення досвіду Польщі. Така необхідність актуалізується і тим, що на сучасному етапі Україна і Польща прагнуть гуманізувати правові системи, зміцнити порядок і законність, гармонізації законодавства з нормами міжнародного права. Це сприяє всебічним науковим контактам учених-правознавців, спільному пошуку вирішення багатьох проблем юридичної науки та узагальненню практики здійснення правосуддя. У цій співпраці особливого значення набуває вивчення досвіду Польської Республіки в організації системи правосуддя у міжвоєнний період. Адже в цей період, відновивши у 1918 р. державну незалежність, Польща приступила до створення та організації в рамках національної держави єдиної судово-правової системи, розв’язуючи проблеми, які на початку 1990-х років постали перед незалежною Українською державою. Такий досвід для державотворчого процесу в Україні є надзвичайно багатим і важливим, оскільки закономірності формування судової системи в міжвоєнній Польщі багато в чому подібні до законотворчих процесів в Україні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою наукової проблематики кафедри історії та теорії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка та виконане в рамках планових наукових досліджень у контексті наукової теми “Актуальні проблеми історії держави і права України та зарубіжних країн” (тема № , затверджена наказом ректора ЛНУ імені Івана Франка за № від 01.07.2002 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблення історико-правових знань стосовно основних засад, структури та компетенції системи судових органів та особливостей здійснення цивільного і кримінального судочинства у міжвоєнній Польщі.

Не претендуючи на вичерпне висвітлення досліджуваних аспектів цієї проблеми, автор намагався вирішити такі завдання:

- охарактеризувати основні періоди становлення і розвитку судово-правової системи міжвоєнної Польщі та встановити їх межі;

- уточнити особливості судової реформи та становлення єдиної національної судової системи в міжвоєнній Польщі, що знайшли закріплення в Законі “Про устрій загальних судів” 1928 р.;

- виявити чинники, які визначали правовий статус суддів і впливали на діяльність судів на різних етапах міжвоєнної Польщі;

- окреслити характерні риси та визначити особливості цивільного і кримінального судочинства;

- проаналізувати зміни у функціонуванні судової системи в апараті Польської Республіки на різних етапах розвитку міжвоєнного періоду.

Об’єктом дисертаційного дослідження є судова система Польської Республіки у 1918-1939 рр.

Предметом дослідження є історико-правові закономірності та особливості становлення, функціонування та розвитку судової системи Польської Республіки у 1918-1939 рр.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є система філософських, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів. У роботі використано, зокрема, діалектичний метод – у процесі виявлення особливостей розвитку судової системи міжвоєнної Польщі; соціологічний – у процесі визначення чинників, що впливали на діяльність судів; системно-структурний – у процесі аналізу структури судової системи, виявлення зв’язків між судовими органами в межах цієї системи; історико-правовий – у процесі дослідження закономірностей функціонування державного устрою Польської Республіки у міжвоєнний період; порівняльно-правовий – при порівнянні діяльності судових органів на різних етапах міжвоєнного періоду; формально-юридичний – у процесі дослідження нормативно-правових актів.

Джерельною базою дисертації є передусім національне законодавство Республіки Польща у міжвоєнний період, наукові праці вітчизняних і зарубіжних авторів; неопубліковані документи, які зберігаються в архівах України та Польської Республіки.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших у вітчизняній юридичній науці монографічних досліджень проблем становлення, функціонування і розвитку судової системи Польської Республіки (1918-1939 рр.).

В результаті проведеного дослідження сформульовані основні положення, в яких конкретизуються елементи новизни, що виносяться на захист:

1. Визначено, що становлення та розвиток судової системи Польської Республіки міжвоєнного періоду відбувалося в два етапи, що зумовлювалося виявленими в процесі дослідження закономірностями її функціонування.

2. Встановлено, що судова система еволюціонувала від ліберальної моделі в період парламентаризму, згідно з якою судова влада була незалежною гілкою всередині поділу державної влади, до підпорядкування її виконавчій владі в умовах авторитарного режиму.

3. Уточнено, що судова реформа, яка відбувалася згідно Закону “Про устрій загальних судів” 1928 р., була спрямована на створення єдиної системи загальних судів, фіксацію правового положення судових органів та статусу суддів, визначення єдиних професійних вимог до кандидатів у судді, єдиних вимог щодо касаційного та апеляційного перегляду справ. Встановлено, що судова реформа була непослідовною та недовершеною, що у подальшому зумовило її новелізацію.

4. З’ясовано, що особливістю судової системи міжвоєнної Польщі був поділ судів на загальні та спеціальні, в основі якого лежала засада деконцентрації. Це сприяло більш ефективному функціонуванню судової системи.

5. Встановлено, що упродовж міжвоєнного періоду в Польщі простежується тенденція до обмеження принципу незалежності суддів.

6. Виявлено, що цивільний процес був складним, повільним та характеризувався високими судовими оплатами, що зумовлювалося низкою встановлених в дисертаційному дослідженні факторів.

7. З’ясовано, що кримінальне судочинство мало суперечливий характер. Водночас кримінальне законодавство характеризувалося ліберальними тенденціями. Встановлено, що саме політичні чинники призвели до посилення репресивно-каральної функції кримінального процесу.

8. Виявлено, що численні новелізації цивільного та кримінального законодавства ускладнювали діяльність суддів, зумовлювали довільне застосування ними норм законодавства.

9. Виявлено, що характерною рисою функціонування польської судової системи та судочинства була фактична правова нерівність та незахищеність українців та інших національних меншин, які перебували у складі Польщі.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що:

- висновки та теоретичні положення певною мірою поглиблять знання у вітчизняній історико-правовій науці з проблем становлення, функціонування та розвитку судової системи Польської Республіки у міжвоєнний період та можуть бути використані у подальших історико-правових дослідженнях Польської держави;

- матеріали дисертації можуть бути використані у навчальному процесі на лекціях і практичних заняттях з курсу “Історія держави і права зарубіжних країн”, спецкурсів з історії держави і права Польської Республіки, у процесі підготовки навчальних посібників;

- висновки та узагальнення, сформульовані в дисертації, можуть бути враховані при проведенні досліджень, спрямованих на реформування судової системи в Україні з метою запобігання деформацій і помилок.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії та теорії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка. Матеріали дослідження висвітлювалися у доповідях здобувача на V, VI, VII, VIII, ІХ регіональних науково-практичних конференціях – “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 1999, 2000, 2001, 2002, 2003 рр. відповідно); на міжнародній історико-правовій конференції – “Польща-Русь-Україна – одинадцять століть сусідства” (Люблін, 2000 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дослідження викладені автором у 11 публікаціях, зокрема, 7 – фахових, 3 – тези конференцій.

Структура дисертаційної роботи обумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 210 сторінок, з них 24 сторінки займає список використаних джерел (393 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета і завдання, об’єкт та предмет дослідження, вказано на наукову новизну головних положень, що виносяться на захист, розкривається методологія дослідження, висвітлено науково-практичне значення роботи та відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” проаналізовано головні етапи та напрями розвитку історико-правової науки досліджуваної проблеми.

У міжвоєнний період значний доробок польської науки з проблем організації та устрою судів згідно із судовою реформою 1928 р. належить відомим польським вченим С. Голомбу, А. Червінському, З. Вісатовському, М. Аллєрганду, З. Нагурському. В цих працях головну увагу приділено з’ясуванню основних правових засад, систематизації нормативно-правових актів, у межах яких відбувалося становлення судової системи в міжвоєнній Польщі. До історико-правової науки міжвоєнного періоду доцільно віднести численні статті у фахових юридичних часописах (польських і українських), які здебільшого висвітлювали актуальні проблеми становлення та розвитку судової системи на різних етапах. Проблеми цивільного та кримінального судочинства досліджували М. Аллєрганд, З. Вісатовський, С. Глязер, С. Голомб, Я. Коржонек, Р. Куратовський, Ю. Макаревич, В. Маковський, А. Могільницький, Е. Раппапорт, А. Тхон, Я. Ямонтт. Заслуговують на увагу їхні коментарі до кодексів та підручники. Зауважимо водночас, що коментарі є суто правовими і соціальний зміст відповідних статей розкривається лише побіжно. Соціологічний напрямок у дослідженні кримінального судочинства започаткували Б. Врублевський та В. Свіда. Їхні дослідження ґрунтуються на анкетуванні, проведеному серед суддів з різних проблем судової практики.

Другий період припадає на повоєнний час, коли юридична наука перебувала під впливом марксистської ідеології, яка ґрунтувалася на засадах класового аналізу. Польський дослідник С. Владика з певних ідеологічних позицій аналізує найважливіші проблеми польського судочинства у міжвоєнний період. Розвиток історико-правової науки у цей період узагальнено у великих колективних працях, зокрема підручнику з історії держави і права міжвоєнної Польщі за редакцією Ф. Рижки та підручнику з історії держави і права Польщі, авторами якого є Ю. Бардах, Б. Лєснодорський і М. Пієтрчак. Проблема організації судів та судочинства Польщі міжвоєнного часу вивчалася одночасно і в Україні. В. Калинович хоча і не без певних політико-ідеологічних спрощень, зумовлених вимогами часу, розкрив зміст судової політики польської держави на західноукраїнських землях.

Новий період у дослідженні проблеми судової системи та судочинства в міжвоєнній Польщі почався з кінця 80-х років ХХ ст., що було пов’язано із утвердженням у науці принципів плюралізму. Опубліковано чимало підручників з історії держави і права Польщі, авторами яких є Е. Борковська-Багенська, Б. Лєсінський, Т. Мацієвський, Т. Опас, К. Суйка-Зелінська,

В. Цвік, П. Юрек. Сучасна польська історико-правова наука збагатилася дослідженнями з різних проблем польського судочинства міжвоєнного періоду (Д. Гурецький, С. Котовський, В. Скшипінський, П. Стаханчик, М. Матерняк-Павловська). Найпомітніший внесок у польську юридичну науку, зокрема дослідження проблем судової системи міжвоєнної Польщі зробив С. Плаза. Систему органів правосуддя в Польщі у міжвоєнний період вивчали українські дослідники В. Кульчицький, Л. Присташ, Б. Тищик, Г. Ткач.

Отже, історіографічний огляд дає підстави стверджувати, що увага вчених юристів зосереджена переважно на систематизації та дослідженні правових норм і засад польського судоустрою. Закономірності та особливості становлення, розвитку, функціонування судової системи в Польщі міжвоєнного періоду ще потребують детального вивчення.

Джерельну базу дисертації становлять нормативно-правові акти: Конституції Польської Республіки, закони, розпорядження та декрети Президента (Начальника Держави 1918-1922 рр.) Польської Республіки, закони сейму, розпорядження Ради Міністрів, міністра юстиції, кодекси кримінального права і процесу та цивільного процесу.

У дослідженні використано неопубліковані документи архівів України – Львова, Польської Республіки – Варшави, Кракова, Жешува. Зокрема, в Центральному державному історичному архіві у Львові: фонд “Прокурор апеляційного суду у Львові”, фонд “Галицьке намісництво у Львові”, фонд “Окружний суд у Любліні”, фонд “Кураторія шкільного округу у Львові”; Державному архіві Львівської області у Львові: фонд “Львівський окружний суд”, фонд “Дрогобицький міський суд”, фонд “Львівське воєводське управління”, фонд “Львівське повітове староство”, фонд “Львівське воєводське управління державної поліції”; Державному архіві у Варшаві: фонд /111 “Апеляційний суд у Варшаві”; Архіві Нових Актів у Варшаві: фонд “Міністерство юстиції”; Державному архіві у Кракові: фонд “Апеляційний суд у Кракові”, фонд “Окружний суд у Кракові”; Державному архіві у Жешуві: фонд 424 “Окружний суд у Жешуві”, фонд “Повітовий (гродський) суд в Соколові Малопольському”. Матеріали цих фондів містять чимало інформації про організацію і структуру судів, здійснення ними судочинства в кримінальних та цивільних справах, правове становище суддів.

Серед опублікованих джерел особливий інтерес становлять статистичні матеріали, а також матеріали гучних судових процесів. Джерельну базу дослідження суттєво доповнює мемуаристика, польська та українська преса.

У другому розділі “Становлення, розвиток та особливості державно-політичного устрою Республіки Польща (1918-1939 рр.)” висвітлено головні особливості процесу відновлення польської державності: по-перше, до складу Польщі увійшли колишні окупаційні російська, австрійська та прусська території з відмінним державно-політичним устроєм та різними судовими системами; по-друге, до її складу були включені етнографічно непольські території з мільйонами громадян непольської національності, які не пов’язували з нею свою долю, що не сприяло державній стабілізації.

Аналіз положень перших тимчасових конституційних норм та Березневої конституції 1921 р. дав підстави автору зробити висновок, що в Польщі впроваджувався республіканський устрій та створювалися правові засади для розвитку парламентської демократії. Водночас наголошується, що конституційні положення містили застереження, які, якщо не відхиляли, то створювали підстави для їхнього скасування.

З’ясовано, що травневий переворот 1926 р., який пройшов під гаслами санації (“оздоровлення”) держави, став визначальним етапом у подальшому розвитку державно-політичного устрою та призвів до встановлення авторитарного режиму Ю. Пілсудського.

На підставі аналізу змін та доповнень Березневої конституції 1921 р. та практики санаційного уряду робиться висновок, що характерними рисами цього режиму були: обмеження ролі парламенту серед вищих органів державної влади, посилення виконавчої влади, обмеження політичних та громадянських прав і свобод.

Аналіз положень Конституції 1935 р. підтверджує висновок, що вона, відмовившись від концепції поділу влад, завершила процес перебудови державного устрою з демократично-парламентського на авторитарний, який одержав юридичне оформлення.

Автор поділяє думку істориків права, згідно з якою у міжвоєнній Польщі утвердився авторитарний режим. Однак дисертант не зовсім погоджується з думкою деяких істориків права, що авторитарний режим у Польщі мав певні особливості, а саме: був “третім шляхом, золотою серединою між ліберально-демократичним та тоталітарним режимом”, “спробою поєднати сильну владу із свободою особи”. Цей режим, на нашу думку, був перехідним етапом від парламентсько-демократичного до тоталітарного типу. Збереження інституту представницьких органів та певних прав і свобод у період авторитарного режиму дає підставу твердити, що протистояння між різними тенденціями (демократичною і тоталітарною) не було остаточно розв’язано до кінця міжвоєнного періоду.

Розділ третій “Організація, структура, компетенція та правові засади діяльності судових органів Польської Республіки 1918-1939 рр.” присвячено з’ясуванню питань організації діяльності судових органів у період функціонування різних судових систем в Польщі, здійсненню судової реформи та розвитку судової системи. Виявлення особливостей процесу становлення та розвитку судової системи, змін в організації, структурі, компетенції дало підстави виділити у цьому процесі декілька періодів.

Автор не поділяє твердження, що відкриття польсько-королівських судів (вересень 1917 р.) поклало початок створенню незалежної польської судової системи. Аналіз нормативно-правових актів Тимчасової Державної Ради дає підстави дійти висновку, що польська адміністрація і судочинство залишалися підконтрольними окупаційній владі. Відтак, початком становлення незалежного польського судочинства можна вважати момент відродження Польської держави.

З’ясовано, що у перший період (1918-1921 рр.) одна із головних особливостей становлення польської судової системи полягала в успадкуванні Польщею різних судово-правових систем. Вищою ланкою у цих судових системах були апеляційні та окружні суди, організація і спосіб функціонування яких були майже подібними. Найсуттєвіші відмінності існували у нижчій ланці судів. На колишній російській території діяли мирові суди, на австрійській і прусській територіях, а також на території сілезького воєводства – повітові суди. На прусській території і в сілезькому воєводстві функціонували при повітових судах або замість них лавничі й мирові суди. Важливе значення мала організація у 1919 р. Найвищого суду у Варшаві як загального суду найвищої інстанції, якому було підпорядковано судочинство всієї Польщі. Найважливішою проблемою стало забезпечення судів національними та професійними суддівськими кадрами. Наголошується, що специфікою організації судової влади на етнографічно непольських територіях, що увійшли до складу Польщі, влада відкрито використовувала суди як засіб свого утвердження.

Крім судів загальної юрисдикції, діяли спеціальні суди. Зокрема, в армії функціонували військові суди. На колишній російській території юрисдикцію в сімейних справах здійснювали духовні суди.

Правову основу судових органів відновленої Польщі визначила Березнева конституція 1921 р. Аналіз її положень дозволяє зробити висновок, що судова влада визнавалася як незалежна, закріплювалася засада виключної компетенції судів у здійсненні правосуддя.

Другий період охоплює 1922-1928 рр. З’ясовано, що встановлення кордонів Польської Республіки сприяло стабілізації системи загальних судів. У 1923 р. ця система становила: Найвищий суд у Варшаві, 8 апеляційних судів, 50 окружних, 716 повітових та мирових судів. У них працювало 3030 суддів. Однак проблема суддівських кадрів залишалася гострою. У Польщі було на 1/3 менше суддів, ніж у довоєнний період у розвинутих західноєвропейських країнах. На цьому етапі було висунуто якісно нові завдання: підготовку високопрофесійних суддівських кадрів та створення незалежних судів, які б забезпечили правопорядок і законність.

Реалізація цих завдань була пов’язана з проблемами як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Об’єктивні полягали у забезпеченні правового та матеріального становища суддів, належної професійної підготовки. Акцентовано на тому, що найнебезпечнішими для правосуддя були проблеми суб’єктивного характеру, які виявилися у порушеннях демократичних конституційних засад. Передусім це порушення принципу суддівської незалежності. На перше місце висувалися не професійні якості суддів, а їхня політична благонадійність. Посилення правової нерівності неполяків, зокрема українців, виявилося у польському законодавстві. Підставою для такого твердження є закон “Про офіційну мову в судах, прокуратурі та нотаріаті” (1924 р.), який значно обмежував вживання української мови в судах. Стверджується, що порушенням конституційних положень стали надзвичайні суди, які перетворилися у постійну інституцію в мирний час. Тенденція до зміцнення судів професійними суддями призвела до витіснення громадського чинника в судах, а саме, обмеження дії судів присяжних, які фактично діяли тільки на колишній австрійській території.

На цьому етапі створено спеціальні публічні суди, визначені їхні структура, організація та компетенція: Найвищий Адміністративний Трибунал, який перевіряв законність нормативно-правових актів державної адміністрації і органів самоврядування, Державний Трибунал у справах конституційної відповідальності президента та членів уряду, Компетенційний Трибунал, для розгляду компетенційних спорів між судами та адміністративними органами з питань захисту як державних інтересів, так і особистих прав громадян.

У 1928 р. створено ще одну ланку спеціальних судів – суди праці, які мали вирішувати трудові конфлікти між роботодавцями і робітниками.

Важливим етапом становлення судової системи стала судова реформа, проведена на підставі Закону “Про устрій загальних судів” 1928 р. з метою запровадження на всій території Польщі єдиної системи загальних судів. Аналіз Закону 1928 р. свідчить про збереження у засаді попередньої системи загальних судів: чотириступінчастої системи, що було пов’язано із триінстанційністю апеляційного процесу і поділом судів першої інстанції на дві ланки – для дрібних і більш важливих справ. Реформою 1928 р. встановлювалася така система загальних судів: гродські, окружні, апеляційні суди та Найвищий суд. Польська система загальних судів включала елементи всіх успадкованих судових систем.

Закон 1928 р. ухвалювали в умовах становлення авторитарного режиму, що й зумовило його суперечливий зміст. Результати дослідження доводять, що у цілому Закон 1928 р. спирався на ліберальні та демократичні засади (автономія судів, незалежність, суддівське самоврядування, виключна компетенція судів у вирішенні кримінальних і цивільних справ, участь громадського чинника в судочинстві). Водночас у ньому містилися положення, які обмежували і спотворювали реалізацію цих принципів. Передусім це стосувалося обмеження принципу суддівської незалежності. З-під компетенції судів вилучалися деякі справи, в яких була зацікавлена політична влада. Недостатньо чіткі формулювання положень щодо організації, діяльності, структури судів та здійснення контролю над ними не сприяли ефективному та справедливому судочинству. Не передбачалося також послідовного захисту прав деяких категорій населення, зокрема неповнолітніх.

Наступний період розвитку судової системи охоплює 1929-1939 рр. У цей час була прийнята низка (1930, 1932, 1937 рр.) нормативно-правових актів, які містили зміни до Закону 1928 р. До кінця міжвоєнного періоду із 299 статей первісного тексту цього документу тільки 145 залишилися незмінними. Результати аналізу цих актів показали, що розвиток судової системи відбувався з порушенням демократичних засад. Новели значно обмежили принцип суддівської незалежності та її гарантії, що було пов’язано з призначенням суддів на посаду та переведенням до іншого суду. На підставі цього проведено чистки суддівських кадрів, які торкнулися передусім суддів-українців. Була обмежена компетенція судів у кримінальних справах, особливо політичних, позаправовими адміністративно-поліційними засобами. Квітнева Конституція 1935 р. відступила від засади поділу влад, унаслідок чого суди вже не були самостійною, незалежною гілкою державної влади.

Дисертант не поділяє думку деяких сучасних польських дослідників, які намагаються довести, що забезпечити законність і ефективність діяльності судових органів можна було в умовах ліквідації поділу влади і значного обмеження суддівської незалежності. У 1931 р. діяльність надзвичайних судів була поширена на всю територію Польської держави. Водночас сформувалося негативне ставлення до громадського чинника в правосудді, зокрема – до судів присяжних, які, як і мирові суди були скасовані у 1938 р. Результати дослідження показали, що порушення демократичних засад у судоустрої призвели до падіння авторитету судів у суспільстві.

Зазначається, що у цей період виразно виявилися недоліки в судовій системі. Здебільшого це стосувалося низького матеріального забезпечення суддів, особливо основної і найчисленнішої ланки в системі судоустрою – гродських судів та низького рівня фахової підготовки суддівських кадрів, організації суддівської практики.

Четвертий розділ “Характерні риси судочинства в Республіці Польща 1918-1939 рр.” присвячено дослідженню головних особливостей цивільного та кримінального судочинства, з’ясуванню правових засад, принципів та напрямів змін законодавства, визначенню чинників, які впливали на діяльність судів у здійсненні ними правосуддя.

Акцентовано на тому, що успадкування різних цивільних процесуальних кодексів, недосконалість положень нового польського цивільного процесуального кодексу, пристосування нових процесуальних норм до попереднього процесуального законодавства, часткова уніфікація цивільного права, неуніфікованість неспірного процесу зумовлювало складні правові прецеденти у здійсненні судами цивільного судочинства.

Виявлено, що цивільне судочинство здійснювалося надто повільно. Головними причинами цього, як свідчить практика судів, були порушення у застосуванні норм цивільного процесуального кодексу, зростання кількості справ, неукомплектованість судів суддівськими кадрами, недостатня професійна підготовка суддів, перевантаження суддів, суттєві помилки суддів на стадії підготовки справи до розгляду, недостатнє використання норм кодексу, які давали змогу прискорити цивільний процес, неефективна робота секретаріатів, низький рівень матеріального забезпечення. У 1938 р. на одного суддю в Найвищому суді припадало в рік 286 справ, в апеляційних судах – 355, в окружних – 864, в гродських – 2700. Вказується, що найменш ефективно розгляд цивільних справ відбувався в гродських судах. Триінстанційність апеляційного процесу хоч і слугувала ґрунтовному розгляду справ, однак не сприяла його прискоренню. У 1937 р. оскаржено 25% судових рішень судів першої інстанції, з яких половину було скасовано.

Наголошується, що цивільний процес мав фіскальний характер. Високі судові оплати, касаційна застава, обов’язковість адвокатського захисту позбавляло частину населення можливості вирішувати спори у судовому порядку. Проте це не зменшило кількість справ, які надходили у Найвищий суд: у 1938 р. в ньому знаходилося близько 10 тис. невирішених справ. Спроба вдосконалити цивільне судочинство у 1938 р. була безумовно позитивним явищем, однак зміни були некардинальними і лише обмежили можливості певної частини населення вирішувати спори в судовому порядку. Не всі сфери соціального життя були охоплені державним цивільним процесом. Сімейні відносини залишалися в юрисдикції духовних судів (на колишній російській території), що зумовлювало численні проблеми в їх вирішенні.

В результаті дослідження зроблено висновок, що вирішення спорів у судах праці здійснювалося ефективно. Це вселяло надію, що проблеми, які виникають у галузі трудових правовідносин, можуть знайти об’єктивне вирішення в державних судових інстанціях.

Виявлено, що зміни та доповнення, які вносилися до успадкованого та нового польського кримінально-процесуального законодавства пере-творювали його у складну і заплутану систему норм. На різних територіях Польщі виявилися значні відмінності у кримінальній ситуації, що позначилося на різних пріоритетах у кримінальній політиці. Результати дослідження показали, що кримінальне судочинство мало суперечливий характер.

Аналіз кримінально-процесуального законодавства та судової практики дає підстави стверджувати, що в кримінальному судочинстві переважали ліберальні тенденції. Водночас характерним було недооцінка загрози поширення для суспільства деяких небезпечних масових злочинів (за винятком політичних) та недостатньо високий рівень правосвідомості як серед суддів, так і суспільства в цілому.

На підставі аналізу нормативно-правових актів доведено, що упродовж міжвоєнного періоду простежувалася тенденція до обмеження гарантій громадян у кримінальному судочинстві та пристосовування його до потреб авторитарного режиму. Це проявилося у розширенні переліку політичних злочинів, одноособового розгляду справ в окружних судах, посиленні поліційного нагляду, поліційно-репресивних методів здійснення дізнання і слідства, застосуванні надзвичайного процесу, обмеженні можливостей обвинуваченого вносити додаткові докази, підстав для апеляції та касації, поновлення слідства на користь обвинуваченого, принципу відкритості розгляду кримінальних справ, ліквідації судів присяжних. Суди намагалися відстоювати законність та виносити об’єктивні вироки, однак їм чимраз складніше було протистояти тиску адміністративної влади у політичних справах. Порушення норм та засад кримінально-процесуального кодексу в судовій практиці, недостатня професійна підготовка суддів негативно позначилися на ефективності кримінального судочинства, законності та справедливості у вирішенні кримінальних справ. Спроби вдосконалити кримінальне судочинство у 1938 р. лише погіршили становище обвинувачених і потерпілих.

У Висновках підводяться підсумки дослідження:

1. Визначено два етапи становлення та розвитку судової системи Республіки Польща міжвоєнного періоду. Зроблено висновок, що перший етап (1918-1928) характеризується функціонуванням різних (російської, австрійської та німецької) систем судових органів, пристосуванням їх до нових соціально-політичних умов та наростанням деформацій, зумовлених порушенням демократичних засад Березневої конституції 1921 р. Другий етап (1928-1939) – створення єдиної системи загальних судів та її реформування у напрямку антидемократичних засад (принципів).

2. Встановлено, що еволюція державно-політичного устрою міжвоєнної Польщі від парламентської демократії до встановлення авторитарного режиму зумовила зміну ролі і місця судової влади в апараті держави. В умовах авторитарного режиму судова влада перестала функціонувати як незалежна гілка влади, хоча судові органи зберігали певну самостійність, захищаючи демократичні традиції судочинства.

3. Уточнено, що беззаперечними досягненнями судової реформи 1928 р. є створення єдиної системи загальних судів, хоча і не були чітко узгоджені організаційні та структурні засади всіх ланок загальних судів, а також, не в повному обсязі визначена їхня компетенція. Встановлено, що судова реформа була непослідовною та недовершеною. В процесі реформування судової системи характерною була тенденція до обмеження незалежності судів, що не гарантувало здійснення ними об’єктивного і справедливого правосуддя.

4. З’ясовано, що діяльність не тільки загальних, а й спеціальних судів забезпечувала ефективне функціонування судової системи, сприяла більш якісному розгляду цивільних, кримінальних та інших справ.

5. Встановлено, що упродовж міжвоєнного періоду в Польщі простежувалася тенденція до обмеження принципу незалежності суддів, що знайшло закріплення в законодавстві. Це проявлялося, зокрема, під час формування суддівського корпусу, важливим критерієм якого була політична благонадійність, призначення та переведення суддів на інше місце роботи (або на пенсію), так званих чисток суддівських кадрів та ін., що відбивалося на об’єктивності розгляду справ у судах.

6. Виявлено, що цивільний процес не завжди був ефективним, оскільки складність процедур, повільність у розгляді справ, великі судові витрати та інші чинники позбавляли надійного правового захисту частину населення.

7. З’ясовано, що кримінальне судочинство мало суперечливий характер. Це зумовлювалося особливостями кримінального законодавства та відмінностями кримінальної ситуації на різних територіях Польщі. Водночас кримінальне законодавство, яке вважалося ліберальним для цього періоду призводило, що в судовій практиці знижувалася оцінка низки злочинів, як суспільно небезпечних явищ (за винятком політичних злочинів). Встановлено, що вплив політичного чинника в кримінальному судочинстві сприяло посиленню його репресивно-карального характеру, що призвело до значних порушень прав учасників кримінального процесу.

8. Виявлено, що часті зміни та доповнення законодавства, слушні з огляду на суспільну потребу, і ті, які суперечили правовим нормам та засадам чинних законів, кодексів на догоду різним політичним ситуаціям, безперечно дезорганізовували судочинство, позбавляли правові норми стабільності, спричиняли плутанину в їхньому застосуванні, а відтак ставили під сумнів дієвість цих норм.

9. Виявлено, що характерною рисою функціонування польської судової системи та судочинства була дискримінація українців та інших національних меншин, що знайшло свій вияв, зокрема, в обмеженні використання української мови в судах, усуненні суддів-українців із суддівських посад, численних порушеннях прав під час судового процесу.

10. Досвід міжвоєнної Польщі у становленні та розвитку судової системи є корисним для України. Вартим уваги, на нашу думку, є діяльність спеціальних публічних судів, приватних третейських судів, судів присяжних, громадських правничих організацій.

Основні положення дисертації відображено у таких публікаціях:

1. Липитчук О. Судді у міжвоєнній Польщі: правовий та соціальний статус // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – Львів, 2001. - № . – С. .

2. Липитчук О. Суди присяжних у Галичині в 1930-х роках // Вісник Львівського університету. – Серія юридична. – Львів, 2001. – Вип. . – С. .

3. Липитчук О. Надзвичайні суди та їх роль у судовій системі міжвоєнної Польщі // Науковий вісник. – Чернівці, 2001. – Вип. . – С. .

4. Липитчук О. Судова система Другої Речі Посполитої: основні періоди розвитку (1918-1939 рр.) // Право України. – 2001. - № . – С. 12.

5. Липитчук О. Діяльність польських судів на західноукраїнських землях (1921-1939 рр.) // Актуальні проблеми держави і права. – Одеса, 2001. - № . – С. .

6. Липитчук О. Юлій Макаревич – видатний представник львівської школи кримінального права // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали VII регіональної науково-практичної конференції. – Львів, 2001. – С. .

7. Липитчук О. Національні права українців у польському судочинстві міжвоєнного періоду // Наукові зошити історичного факультету. – Львів, 2001. – Вип. . – С. .

8. Липитчук О. Структура та діяльність судів праці в міжвоєнній Польщі // Вісник Львівського університету. – Серія юридична. – 2002. – Вип. . – С. .

9. Липитчук О. Об’єднання польських юристів та їх діяльність (1918-1939 рр.) // Polska-Ruњ-Ukraina – jedenaњcie wiekуw s№siedztwa. – Lublin; Lwуw, 2002. – S. 127-133.

10. Липитчук О. Польський кримінально-процесуальний кодекс 1928 р. та його характеристика // Вісник Львівського університету. – Серія юридична. – Львів, 2003. – Вип. . – С. .

11. Липитчук О. Основні засади та оцінка польського цивільного процесуального кодексу 1930 р. // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2003 р.). – Львів: Малий видавничий центр юридичного факультету ЛНУ імені Івана Франка, 2003. – С. .

Анотація

Липитчук О.В. Система судових органів та судочинство Республіки Польща (1918-1939 рр.) – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2004.

У дисертації досліджується становлення, розвиток та функціонування судової системи в Республіці Польща у 1918-1939 рр. З’ясовано місце і роль органів судової влади в системі державних органів Польської Республіки. Простежено зміни у державно-політичному устрої Польської Республіки у зазначений період, а також їхній вплив на розвиток судової системи. Окреслено головні етапи та періоди розвитку судової системи у 1918-1939 рр. Проаналізовано особливості функціонування судових органів в умовах чинності російської, австрійської та німецької судових систем. Розкрито зміст судової реформи 1928 р. З’ясовано правові засади, принципи, структуру, склад, компетенцію загальних судів. Визначено правовий статус суддів. Досліджено головні напрями новелізації судової реформи 1928 р. Виявлено особливості здійснення та характерні риси цивільного та кримінального судочинства. Вивчено чинники, які впливали на діяльність судів і суддів. У висновках сформульовано пропозиції щодо використання досвіду організації та функціонування судової системи в міжвоєнній Польщі у процесі реформування судової системи України.

Ключові слова: авторитарний режим, судова влада, судова система, судоустрій, цивільне і кримінальне судочинство.

Аннотация

Липитчук О.В. Система судебных органов и судопроизводство Республики Польша (1918-1939 гг.) – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко. – Львов, 2004.

В диссертации исследуются вопросы становления и развития судебной системы Польши в 1918-1939 гг. На основе анализа текстов Конституции 1921 г. и Конституции 1935 г. сделан вывод, что изменения в государственно-политическом развитии страны от демократического парламентаризма к авторитарному режиму значительно повлияли на роль и место судебных органов среди других органов государственной власти. Суды из независимых органов власти превратились в органы, подчиненные непосредственно президенту. Одновременно суды сохранили определенную самостоятельность, защищая демократические традиции судопроизводства.

Выявлено особенности становления и развития судебной системы в межвоенной Польше, что дало возможность хронологически поделить этот процесс на этапы и периоды. Первый этап характеризовался существованием унаследованных Польшей российской, австрийской и немецкой судебных систем и правовых норм. Установлены особенности судебных систем на разных территориях Польши. Прослеживается увеличение нарушений принципов Конституции 1921 г. при попытках приспособить деятельность судебных органов к потребностям авторитарного режима. Второй этап определяется установлением единой системы общих судов. Значительное внимание уделено характеристике Закона “Об устройстве общих судов” 1928 г., на основе которого проведено судебную реформу. Анализируя этот документ, автор делает вывод, что к достижениям судебной реформы можно отнести: образование единой системы общих судов, определение их структуры, компетенции; формирование профессиональных требований к кандидатам на должность судей, порядок назначения судей; установление единых требований апелляционного и кассационного пересмотра судебных решений; введение судейского самоуправления; утверждение принципа участия граждан в деятельности судов. Одновременно судебная реформа имела противоречия и недостатки, которые проявились в недостаточно четком согласовании организационных и структурных принципов всех звеньев общих судов и определении их компетенции. Ряд положений Закона 1928 г. свидетельствовали об отступлении от основных принципов Конституции 1921 г.: ограничивалась судейская независимость и компетенция судов. На основе этого автор делает вывод, что судебная реформа была непоследовательной, незаконченной и не обеспечивала полностью правовой защиты от давления власти. Одновременно деление судов на общие и специальные обеспечивало эффективное функционирование судебной системы, способствовало более качественному рассмотрению гражданских, уголовных и других дел.

Установлено усиление влияния политического фактора на развитие судебной системы. Закон 1928 г. был подвергнут изменениям в соответствии с потребностями авторитарного режима. Дальнейшее развитие судебной системы характеризовалось ограничением самостоятельности и независимости судебной власти. Отмечено, что возрастающая зависимость судов от исполнительной власти лишала их роли важного защитника правопорядка и законности, снижала качество рассмотрения ними дел.

В процессе исследования проанализированы главные особенности гражданского и уголовного судопроизводства. Обосновано, что для гражданского судопроизводства было характерным сложность, медлительность и значительные судебные оплаты. Это обусловливалось законодательством, нарушением норм гражданского процессуального кодекса, увеличением количества дел, перегруженностью судей, неукомплектованностью судов судьями, ошибками судей, неэффектив-ностью работы секретариатов, низким уровнем материального обеспечения, высокими судовыми оплатами, обязательностью адвокатской защиты. Уголовное судопроизводство имело противоречивый и одновременно либеральный характер. Попытки приспособить его к потребностям авторитарного режима усиливало его репрессивный характер: ограничивались принцип открытости рассмотрения уголовных дел, защита и апелляционный процесс; значительно расширялся перечень политических преступлений; усиливался полицейско-репрессивный характер проведения дознания и следствия; применялся чрезвычайный процесс; исключалось участие граждан в судах. Об этом свидетельствовали постоянные политические процессы и связанные с ними нарушения прав национальных меньшин.

Попытки усовершенствовать в 1938 г. гражданский и уголовный процесс лишили надежной правовой защиты малообеспеченные группы населения, а также усугубили положение обвиняемых и потерпевших.

Ключевые слова: авторитарный режим, судебная власть, судебная система, судоустройство, гражданское и уголовное судопроизводство.

Summary

Lypytchuk O.V. Court System and