Національна академія державного управління

при президентові України

Лебединська Ольга Юріївна

УДК 351.824

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ МіськиМ продовольчиМ комплексОМ

25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

КИЇВ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий консультант - | доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент УААН

Юзефович Анатолій Едуардович,

Інститут стратегічної політики,

заступник директора.

Офіційні опоненти: | доктор наук з державного управління, доцент Мордвінов Олександр Григорович,

Запорізький університет “Запорізький інститут державного і муніципального управління”, завідувач кафедри адміністративного менеджменту;

доктор економічних наук, професор,

академік НАН України

Онищенко Олексій Мусійович,

Об’єднаний інститут економіки НАН України, головний науковий співробітник;

доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Данилишин Богдан Михайлович,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, заступник голови.

Провідна установа - | Донецька державна академія управління Міністерства освіти і науки України, кафедра загального і адміністративного менеджменту,

м. Донецьк.

Захист відбудеться 25 червня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізо-ваної вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 24 травня 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.К. Майборода

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Україна є високоурбанізованою державою. Рівень господарської освоєності її території – один з найвищих у світі, і не тільки за рахунок землеробства, а й переважно в результаті інтенсивного розвитку промисловості, збільшення площ, які займають міські поселення. Сьогодні на території України розташовано майже 500 міських населених пунктів. Частка міського населення України становить майже 70% від загальної його кількості й має тенденцію до подальшого збільшення. Вся територія країни “цементується” міськими поселеннями. В державі практично немає “глухих закутків”, які б не відчували безпосереднього або опосередкованого впливу міст.

Характерною особливістю міського населення є його територіальна й професійна відокремленість від сільськогосподарського виробництва. На відміну від сільського населення, харчування мешканців міст не може із зрозумілих причин забезпечуватись безпосередньо з поля, власних при-садибних ділянок. Потреби городянина істотно відрізняються від потреб селянина. Якщо сільський житель споживає значно більшу частину харчових продуктів у натуральному, природному вигляді, то мешканець міста висуває вищі вимоги до попиту на продовольчі товари підвищеного рівня промислової, кулінарної обробки, збагачені білками, жирами, вітамінами, мікробіологічними добавками, радіопротекторами, мінеральними солями, іншими поживними елементами, до того ж у зручній для споживання тарі й упаковці.

Еволюція в розвитку продуктивних сил, урбанізація поступово змінюють форми суспільної організації виробництва й споживання продуктів харчування.

В економічно розвинутих країнах світу сільське господарство вже перетворилося із сфери економіки, яка інтегрує всі галузі, що виробляють продовольство, на сировинну базу харчової та переробної промисловості. Звичайно, певну кількість сільськогосподарської продукції населення, зокрема і міське, завжди споживатиме у свіжому, природному вигляді. Але і в цьому разі продукт, перш ніж потрапити до споживача, має пройти через не пов’язані із сільгоспдіяльністю сфери виробництва: охолодження, заморожування, сублімацію, сортування, розфасовку, кулінарну обробку тощо. Інакше кажучи, кінцевий продукт уже виробляє не сільське господарство, а харчова і переробна промисловість, а сільське господарство з галузі, яка зумовила виникнення харчової, переробної промисловості, перетворилося на один, але визначальний вихідний елемент агропромислового комплексу.

Харчова і переробна промисловість відіграють все значнішу роль у встановленні інтеграційних зв’язків в організації виробництва і реалізації продуктів харчування.

Відповідно до цих тенденцій змінюється і формується міський продо-вольчий комплекс. Особливо наочно це виявляється в індустріально розвинених країнах та їх регіонах. Наприклад, у Донецькій області, де вже сьогодні міське населення становить 90%, міський продовольчий комплекс вже сформу-вався, став реальністю. В недалекому майбутньому міський продо-вольчий комплекс будь-якої країни в умовах постіндустріального суспільства стане основною формою організації виробництва і постачання населенню продуктів харчу-вання. Саме на нього покладатиметься розв’язання продовольчої проблеми і забезпечення продовольчої безпеки держави.

На жаль, ця новітня тенденція в еволюції організаційних форм суспільного виробництва продуктів харчування поки що відповідно не відобра-жена у вітчизняній та світовій науці. Як і раніше, розвиток продуктивних сил досліджується за інерцією, на екстраполяційній основі – акцент робиться на агропромисловий комплекс, під яким розуміється розвиток сільського господарства на індустріальній техніко-технологічній та організаційній основі.

Що стосується міського продовольчого комплексу, який покликаний замінити агропромисловий комплекс, то в сучасній науковій літературі дуже рідко, навіть епізодично, зустрічається така дефініція, як “міський продовольчий комплекс”. Як об’єкт управління він взагалі не згадується в державних документах. Серед наукової літератури в Україні підготовлена й видана лише одна монографія, в якій досліджуються проблеми формування і розвитку міського продовольчого комплексу - В.М.Савенко “Продовольствен-ный комплекс города (теория, практика, проблемы управления)”. – К.: Наук. думка, 1986. - 168 с.

Примітно, що це дослідження було підготовлено в Донецькому науковому центрі Національної академії наук України – в регіоні з найвищим у світі рівнем урбанізації. Саме в Донецьку й сформувалась найпотужніша в Україні школа з дослідження проблем міського продовольчого комплексу (Г.К.Губерна, В.К.Мамутов, В.В.Фінагін, М.Г.Чумаченко та інші).

Через низку об’єктивних і суб’єктивних обставин дослідження проблем формування і еволюції міського продовольчого комплексу в наш час значно звузилися. Хоча після видання названої монографії минуло вже майже 20 років і соціально-економічна ситуація в Україні радикально змінилася, праця В.М.Савенко залишається єдиною. Проте це не означає, що науковці взагалі “ігнорували” дослідження проблем міського продовольчого комплексу. Тією чи іншою мірою з різних точок зору їх розглядали П.Г.Борщевський, Б.М.Дани-лишин, Л.Д.Дейнека, П.А.Лебединський, Ю.П.Лебединський, В.Я. Мессель-Веселяк, О.М.Онищенко, А.Е.Юзефович, В.В.Юрчишин, М.М.Паламарчук, О.М.Паламарчук, П.Т.Саблук, С.І.Соколенко, В.М.Трегобчук. Значно більшою мірою досліджуються та розглядаються ті чи інші складові теорії та історії державного управління, в тому числі на місцевому й регіональному рівнях. Серед сучасних дослідників слід виділити праці В.Б.Авер’янова, В.Д.Баку-мен-ка, В.Г.Бодрова, М.І.Долішного, С.І.Дорогунцова, О.Г.Мордвінова, В.М.Рижих, І.В.Розпутенка, В.П.Троня, П.І.Надолішнього, Н.Р.Нижник та інших, в яких розкрито як концептуальний, так і локальний підходи до комплексоутворення.

Роботи названих науковців містять цінні висновки в галузі генезису інтеграційних процесів. Але що стосується дослідження проблем формування та розвитку міського продовольчого комплексу як об’єкта управління, то вони, якщо оцінювати в цілому, обмежилися висуванням лише гіпотези про потенційно можливе формування міського продовольчого комплексу. У даному дисертаційному дослідженні саме і робиться спроба перевести це гіпотетичне припущення в аксіоматичне положення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась на кафедрі управління містом Національної академії державного управління при Президентові України в межах комплексного наукового проекту “Державне управління та місцеве самоврядування” (РК 0199U002827) - тема дослідження “Основні напрямки вдосконалення територіальної організації влади та управління в контексті проведення Адміністра-тив-ної реформи в Україні”, в якій автор дисертації була виконавцем.

Об’єкт дослідження – державна політика у сфері розвитку міського продовольчого комплексу.

Предмет дослідження – розробка основних напрямів удосконалення адміністративно-господарського та планово-економічного механізмів державного регулювання сталого розвитку міського продовольчого комплексу.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що в постіндустріальних високоурбанізованих державах основною інтегруючою ланкою продовольчого комплексу стає харчова й переробна промисловість міських поселень, а сільське господарство перетворюється на головного постачальника сировини для виробництва кінцевого продукту.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування наявності міського продовольчого комплексу як реального об’єкта державного управління, висвітлення його ролі й місця в розв’язанні продовольчої проблеми і забезпеченні продовольчої безпеки держави в умовах розвинутої постіндустріальної ринкової економіки. Відповідно до зазначеної мети й гіпотези поставлені такі завдання:

–

–

–

–

–

–

–

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційного дослідження слугували фундаментальні положення сучасних теорій - державного управління та економічної, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з питань економічного розвитку та державної політики у сфері регулювання сталого розвитку продовольчого комплексу. Для обґрунтування деяких тез, думок про вдосконалення системи управління міським продовольчим комплексом використані концептуальні положення, викладені в наукових працях академіків О.М.Алимова, В.К.Мамутова, О.М.Онищенка, М.Г.Чумаченка. Для досягнення поставленої в роботі мети застосовувались сучасні методи дослідження. На основі системно-аналітичного методу здійснене теоретичне узагальнення наукових концепцій, розробок і пропозицій провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, присвячених розвитку і функціонуванню продовольчого комплексу, зокрема міського. Для вирішення окремих завдань використовувалися також наступні методи: статистичного аналізу – для дослідження динаміки, структури та ефективності продовольчого комплексу великих міст; проблемно-орієнтований – для наукового обґрунтування державного регулювання задоволення потреб міського населення в продуктах харчування за науково обґрунтованими фізіологічними нормами споживання; економіко-математичного моделювання – для розрахунків абсолютних обсягів потреб населення так званих “міст-мільйонників” в основних продуктах харчування та оптимізації структури міського продовольчого комплексу. Крім того, застосовувалися методи комплексного системного аналізу соціально-економічних явищ і процесів.

Інформаційними джерелами дослідження стали звітні матеріали міністерств і відомств, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування щодо рівня розвитку міського продовольчого комплексу та задоволення потреб населення в продуктах харчування за науково обґрунтованими нормами споживання, а також аналітичні огляди й науково-методичні публікації з досліджуваної проблеми в періодичній пресі, інструктивні та нормативно-правові документи, особисті обстеження автора.

Наукова новизна одержаних полягає в тому, що:

уперше:

–

–

–

–

уточнено:

–

–

дістали подальшого розвитку методичні підходи щодо формування нових виробництв і галузей продовольчого комплексу;

–

–

–

Практичне значення одержаних результатів визначаються тим, що висновки і рекомендації, а також матеріали дисертаційного дослідження, використані: Науково-дослідним інститутом соціально-економічних проблем міста (м. Київ) при підготовці наукових звітів з проблем управління містом, регіонального управління, розробці організаційно-економічних засад та інвестиційних джерел створення типових агропромислових комплексів в приміських зонах великих міст; Державної програми соціально-економічного розвитку м. Києва на період до 2010 року, варіанта Концепції пріоритетної стратегії розвитку м. Києва у ХХІ сто-річчі, пропозицій щодо формування єдиного промислового комплексу на території м. Києва, проекту регіональної програми розвитку імпортозамінюючого виробництва м. Києва (довідка про впровадження № 11/219-921/1 від 25 листопада 2003 року); Київською міською державною адміністрацією при розробці комплексної програми забезпечення реалізації Стратегії подолання бідності в м. Києві, програми соціально-економічного та культурного розвитку м. Києва на 2004 рік, програми розвитку малого підприємництва на 2003-2004 роки (довідка про впровадження № 8350/05 від 28 листопада 2003 року); Житомирським обласним центром зайнятості при вирішенні проблем працевлаштування тимчасово безробітних на сезонних громадських роботах сільськогосподарського походження (довідка про впровадження № 01-2448 від 27 листопада 2003 року); Консалтинговою компанією “УВЕКОН” при оцінці вартості підприємств харчової промисловості (довідка про впровадження № 112-48 від 1 грудня 2003 року); при розробці методичних рекомендацій і навчальних програм спеціалізацій “регіональне управління та місцеве самоврядування” і “управління містом”; розробці та викладанні навчального модуля “Регіональна та міська економіка” в Національній академії державного управління при Президентові України (довідка про впровадження № 184 від 2 грудня 2002 року) та Міжрегіональній академії управління персоналом (довідка про впровадження № 5602/1 від 1 грудня 2003 року), підготовці навчальних посібників і монографій, нав-чаль-них програм для керівних кадрів тощо.

Рекомендації і пропозиції, сформульовані автором на підставі проведеного в роботі аналізу та виявлені в процесі дослідження теоретичні підходи і запропоновані методичні розробки також можуть бути використані:

· у діяльності Кабінету Міністрів України та інших органів державної влади, спрямованій на реалізацію Стратегії економічного і соціального розвитку України в частині, що стосується питань продовольчої безпеки країни;

· у роботі центральних органів виконавчої влади при формуванні програм, спрямованих на суспільний розвиток, стратегічному плануванні, консультуванні й управлінні;

· у навчальному процесі Національної академії державного управління при Президентові України та інших вузів за програмами підготовки магістрів державного управління, зокрема при розробці або вдосконаленні навчальних курсів.

Особистий внесок здобувача полягає в спробі переведення гіпотези про формування в умовах постіндустріальної економіки міського продовольчого комплексу як об’єкта державного управління в аксіоматичне положення. Дисертація є кваліфікаційною науковою роботою, що містить одержані особисто автором результати. У процесі отримання наукових результатів не використовувалися ідеї або розробки інших дослідників (П.Г.Борщевського, О.С.Ігнатенка, О.Г.Мордвінова, М.К.Орлатого, П.Т.Саблука та інших), з якими опубліковано сім наукових праць у співавторстві.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертацій-ного дослідження доповідались автором на 23 національних та міжнародних наукових, науково-практичних конференціях, семінарах, симпозіумах. Найважливішими з них були: науково-практична конференція “Актуальні питання втілення в життя положень Конституції України” (Київ, 1998); науково-практична конференція за міжнародною участю “Проблеми наукового забезпечення адміністративної реформи в Україні” (Київ, 1999); міжнародний науково-практичний семінар “Управління сучасним містом: проблеми, реалії та перспективи” (Київ, 2000); міжнародний науково-практичний семінар “Розвиток партнерських зв’язків між місцевою владою, неурядовими організаціями та населенням як засіб розв’язання місцевих та регіональних проблем” (Київ, 2000); науково-практична конференція “Київ у ХХІ столітті: стратегія розвитку”(Київ, 2001); міжнародний науково-практичний семінар “Міське відновлення і економічний розвиток” (Одеса, 2001); науково-практична конференція за міжнародною участю “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський союз” (Київ, 2002); міжнародна науково-практична конференція “Ринкова трансформація економіки АПК” (Харків, 2002); науково-практична конференція за міжнародною участю “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003); міжнародна науково-практична конференція “Проблеми регіональної політики України” (Київ, 2003).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 30 наукових праць, з них 6 монографій, 18 статей у наукових фахових виданнях України. Серед публікацій, які додатково відображають наукові результати дисертації, 6 статей, навчальних посібників, конспектів лекцій до навчального модуля в інших наукових виданнях. Загальний обсяг публікацій за темою дослідження – 57 друкованих аркушів.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі всту-пу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додат-ків. Вона викладена на 362 сторінках, містить 11 таблиць та 8 рисунків, 309 найменувань у списку ви-ко-ристаних джерел і 1 додаток на трьох сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито сутність і стан наукової проблеми, що досліджується; обґрунтовано вибір і актуальність обраної теми, вказано на зв’язок роботи з дослідженнями Національної академії державного управління при Президентові України; висвітлено ступінь її наукової розробленості, визначено мету й завдання роботи, а також об’єкт, предмет і гіпотезу дослідження; охаракте-ризовано елементи наукової новизни одержаних результатів, їх теоретичне й практичне значення та особистий внесок здобувача; наведено дані щодо апробації результатів дослідження й публікацій за темою дисертації.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади становлення та еволюції продовольчого комплексу як об’єкта державного управління в постіндустріальній економіці” – визначаються сутність продовольчої проблеми і продовольчої безпеки держави, розглядаються питання еволюції основних джерел і організаційних форм забезпечення населення продуктами харчування, виникнення міського продовольчого комплексу як форми організації суспільного виробництва продовольчих товарів, що притаманна високоурбанізованим країнам на постіндустріальному етапі їх розвитку.

Задоволення потреб населення в продуктах харчування є “вічною проблемою”. Вона постала перед людством з моменту формування суспільства і стоятиме перед ним, поки воно існуватиме. Без їжі неможлива ніяка виробнича, наукова, політична, громадська діяльність; не можуть формуватися будь-які потреби і розвиватися здібності людини.

Першою широковідомою науковою працею, в якій досліджувалися соціально-економічні аспекти розвитку соціуму в контексті задоволення його потреб у харчових продуктах, була робота Т.Малтуса “Дослідження закону народонаселення” (1798 р.). В ній обґрунтовувався досить сумний для людства прогноз його існування, а саме: об’єктивність голоду, масових хронічних захворювань, епідемій, інших “неприємностей”. Після видання цієї праці минуло не одне століття, але суперечки з приводу сформулюваного Т.Малтусом “закону” тривають і досі. Практика демонструє численні приклади як на користь прибічників малтусової позиції, так і її опонентів. Голод і недоїдання завжди були притаманні людству впродовж всієї його історії. Але людство завжди знаходило також шляхи подолання і пом’якшення катастрофічних наслідків голоду, які пророкував Т.Малтус. Проте продовольча проблема залишається однією з найважливіших як у межах країни, так і у світовому масштабі.

Серед науковців і фахівців ще немає навіть одностайної думки щодо її змісту і сутності. Поки ще переважає думка, що “продовольча проблема” – це забезпечення населення земної кулі, кожної країни і особи зокрема достатньою масою продовольства в його калорійному еквіваленті, необхідному для відшкодування енергетичних витрат людини в процесі праці та життєдіяльності – приблизно 3000 Ккал на добу в розрахунку на душу населення. Але розв’язання продовольчої проблеми не досягається лише споживанням відповідної маси продуктів харчування. Тому в дослідженні наголошується на тому, що, крім кількісного, “енергетичного” аспекту, вона має і якісний. Для нормального фізичного та інтелектуального розвитку людина повинна споживати з їжею не тільки певну кількість продуктів харчування, які задовольняють енергетичні потреби людського організму, а й певний набір поживних речовин у вигляді білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мікроелементів. Жоден продукт харчування, взятий окремо, не містить всіх цих поживних елементів в достатній кількості і пропорціях. Тому необхідний широкий асортимент різних харчових продуктів. Задоволення потреб населення в різноманітних поживних речовинах в строго визначеній наукою структурі можна визначити як якісний аспект продовольчої проблеми.

Доведено, що продовольча проблема залишається як у глобальному масштабі, так і в межах окремих країн найактуальнішою в економічному та в соціальному аспектах. Виходячи з цього вона характеризується наявністю економічної та соціальної складових. До економічної слід віднести великі витрати суспільної праці на виробництво продуктів харчування. Так, в економічно розвинених країнах третина всього працюючого населення зайнята у сфері виробництва продуктів харчування, а в країнах, що розвиваються – понад 90%. Що стосується соціального аспекту продовольчої проблеми, то він полягає в забезпеченні всіх верств населення продуктами харчування на досить однопорядковому рівні хоча б у кількісному, калорійному вимірі. Тобто продовольча проблема зумовлюється не тільки недостатнім виробництвом продуктів харчування, а й нерівномірним розподілом доходів серед різних соціальних прошарків громадян цінами на продукти харчування, що призводить до недоїдання та нераціонального харчування. Це, насамперед, стосується найменш захищених категорій населення – дітей, пенсіонерів, інвалідів. Отже, можна зробити висновок, що продовольча проблема також є наслідком недосконалої соціально-економічної побудови і розвитку суспільства. Жодна країна світу не розв’язала продовольчої проблеми в тому розумінні, яке викладене в цій дисертації: кількісному і якісному, економічному і соціальному аспектах.

Нестача продовольства, неможливість певної частини населення придбати необхідну його кількість через низький рівень доходів становить реальну загрозу безпеці кожної країни. Забезпечення продовольчої безпеки залишається актуальним як у світовому, так і в регіональному аспектах. В роботі доводиться, що в Україні продовольчу безпеку необхідно розглядати в контексті можливостей держави гарантувати задоволення попиту в продовольстві на рівні, що забезпечує нормальні фізіологічні та інтелектуальні потреби життєдіяльності власного населення, гостей, туристів. При цьому продовольча безпека держави має досягатися завдяки наявності ефективного механізму державного управління, який би забезпечував координацію діяльності держави у сфері виробництва, збереження, розподілу й споживання продуктів харчування, а також дієвих інститутів її захисту. Важливим інструментом забезпечення продовольчої безпеки має стати залучення громадськості та органів місцевого самоврядування до контролю за виробництвом та якістю продуктів харчування. Ураховуючи сприятливі природно-кліматичні умови і традиційно-історичний досвід населення, Україна повинна брати активну участь у міжнародному поділі праці з метою розв’язання продовольчої проблеми в глобальному її аспекті. Для України орієнтація господарства на експорт продовольства має стати одним з найпріоритетніших напрямів зовнішньоекономічної політики.

Аналіз наукової літератури показав, що структура джерел забезпечення населення продуктами харчування змінюється досить повільно, тоді як зміни форми використання цих джерел в історичному плані відбуваються значно швидше. Традиційним і найважливішим джерелом одержання продуктів харчування є сільське господарство, проте потенційно більші можливості для розв’язання продовольчої проблеми й забезпечення продовольчої безпеки має аквакультура. В Україні склалися сприятливі умови для розвитку як високоінтесивного сільського господарства, так і аквакультури. Разом з тим процеси урбанізації, постійне зростання чисельності і частки міського населення, яке відокремлене територіально і професійно від цих джерел постачання йому продуктів харчування у натуральному вигляді, висуває інші вимоги до харчових і поживних якостей продуктів харчування, ніж сільське. Все більша частина сільськогосподарських продуктів, а тим більше продуктів аквакультури, що потрапляють на стіл городян, потребують промислової і кулінарної доробки і переробки. Якщо в 1940 році в Україні на промислову переробку надходило до 3% від товарної маси сільськогосподарської продукції, то зараз – 75%. В економічно розвинених країнах, наприклад Сполучених Штатах Америки, майже вся продукція сільського господарства перш ніж потрапити до споживача, проходить такі виробничі цикли: обробку, переробку, зберігання, охолодження, таропакування, збагачення вітамінами, мікроелементами, біологічно активними речовинами, навіть кулінарну обробку тощо. Тобто найістотнішим моментом в еволюції організаційних форм суспільного виробництва продуктів харчування, як доведено в дослідженні, можна вважати те, що виробником кінцевого продукту стала харчова промисловість, а сільське господарство перетворилось на її сировинну базу. Саме харчова і переробна промисловість у зв’язку із змінами, що відбулися в результаті науково-технологічного прогресу, урбанізації перетворилася на галузь, яка диктує умови територіальної організації сільського господарства, його спеціалізації, зонування, висуває вимоги до якості сировини, перш за все до її технологічних властивостей (вмісту сухих речовин, придатності до зберігання, виготовлення напівфабрикатів, збагачення тощо), тобто виступає в постіндустріальній економіці організуючою ланкою для своєї сировинної бази та стає головним елементом продовольчого комплексу.

Сутність і структура міського продовольчого комплексу, як доводиться в дисертації, відрізняється від аналогічних понять в агропромисловому комплексі. Більшість фахівців у структурі агропромислового комплексу виділяють п’ять сфер: 1) виробництво засобів виробництва для сільського господарства, харчової та переробної промисловості; 2) власне сільське господарство; 3) харчову і переробну промисловість; 4) торгівлю і громадське харчування; 5) виробничу і соціальну структуру (будівництво на селі, транспорт, зв’язок, підготовка кадрів тощо).

У розділі обґрунтовується відмінність структури продовольчого комплексу від агропромислового, яка полягає в тому, що кінцевим продуктом продовольчого комплексу є лише продукти харчування, у тому числі ті, які не є похідними продуктами від сільського господарства (сіль, деякі вітаміни, мінеральні добавки, радіопротектори, столові та мінеральні води), а не весь спектр сільськогосподарського виробництва та переробки. Тобто в структуру продовольчого комплексу можуть входити такі галузі, як: соляна промисловість, виробництво безалкогольних та алкогольних напоїв, море-продуктів тощо.

Ще одне принципове положення, яке доводиться автором, полягає в тому, що поширений у вітчизняній науці і практиці висновок про включення до складу агропромислового комплексу або продовольчого комплексу такої сфери, як “виробництво засобів виробництва” для сільського господарства, харчової промисловості, торгівлі не є методологічно коректним і призводить до прийняття неправильних управлінських рішень. Якщо використовувати викладений підхід, то потрібно було б визнати, що продовольчий комплекс тотожний усій економіці, що апріорі неправильне. Єдиним критерієм комплексоутворення може бути тільки технологічний взаємозв’язок галузей, що виробляють кінцевий продукт. Решта комплексів підпадають під визначення такого поняття, як “кластер”.

Визначається, що структуру продовольчого комплексу можна розглядати не лише за сферами (підгрупами його технологічних підрозділів), а й за так званою продуктовою (галузевою) структурою. В цьому разі виділяються продуктові підкомплекси (які іноді називають “спеціалізованими продовольчими комплексами”), кожний з яких об’єднує галузі, підгалузі й види діяльності, технологічно пов’язані в процесі виробництва конкретних кінцевих продуктів.

Дослідженням встановлено, що продовольчий комплекс міста є відкритою системою, яка скла-дається з органічно пов’язаних між собою галузей виробництв, розташованих на території міста й в його приміській зоні, та охоплює вироб-ництво, переробку, транспортування, зберігання й реалізацію про-дуктів харчування. Тобто продовольчий комплекс міста може бути представлений як взаємо-пов’язана сукупність спеціалізованих, допоміжних і обслуговуючих виробництв, зосереджених на певній території (у місті та приміській зоні), що охоплюють виробництво, переробку й реаліза-цію харчових продуктів.

В Україні сьогодні існує понад 500 міських населених пунктів. В середньому на кожні 1300 км2 території припадає одне місто, тобто в державі немає територій, на яких не відчувається міський вплив. У цьому плані є підстави стверджувати, що в Україні існує загальнодержавний міський продовольчий комплекс і можливе дослідження проблем його розвитку в широкому народногосподарському аспекті.

Доведено, що місто, насамперед велике, є організаційно-господарським центром регіону, а також центром регіонального продовольчого комплексу, воно концентрує навколо себе великомасштабне виробництво на промисловій основі й зосереджує на своїй території найваж-ливіші об’єкти всіх сфер агропромислового комплексу. Таким чи-ном, місто не тільки впливає на характер розвитку приміського сільського господарства, а й змінює (підвищує) свою роль як центр великоміського продовольчого комплексу. Ця роль зумов-лює особливості структури міста, що виявляється, насамперед, у розвитку елементів продовольчого сектора міста.

У дослідженні визначені специфічні риси великоміського продовольчого комплексу: значні масштаби сільськогосподарського виробництва і ви-сокий ступінь його територіальної та організаційно-економічної концентрації; вища за середню інтенсифікація виробництва; його продовольча спеціалізація за практичної відсут-ності вивезення і значного ввезення проміжних і кінцевих продуктів; прискорений розвиток харчової промисловості, торгівлі, громадського харчування, покликаний задовольнити підвищені вимоги мешканців міст щодо ступеня готовності продуктів харчування, їх асортименту, якості, дієтичності, ритмічності надходження; розвинена територіальна структура концентричного типу, що ускладнюється формуванням системи мікроприміських агропромисло-вих комплексів навколо міських агломерації; концентрація значної частини виробництва продовольчого комплексу в “місті-центрі” та формування в ньому продовольчого сектора як найважливішої територіальної підсистеми великоміського продовольчого комплексу і частини господарства міста.

Встановлено, що найбільш наочно явище міського продовольчого комплексу виявляється на рівні великих міст і міських агломерацій, а також монофункціональних міст харчової спеціалізації, яких в Україні налічується 18 (табл. 1). У дослідженні визначені просторова і продуктова структура таких міст. З метою поліпшення системи управління продовольчим комплексом у роботі розроблена модель оптимізації галузевої структури монофункціо-нального міста, що розташована в зоні міської агломерації великого міста (на прикладі м. Яготина в зоні Київської міської агломерації). Модель може бути використана для вирішення типових з погляду вдосконалення структури міського продовольчого комплексу завдань на території України.

Таблиця 1

Монофункціональні міста України харчової спеціалізації

Область | Місто | Питома вага галузі в структурі матеріального виробництва,%

Волинська | Берестечко | 70,5

Житомирська | Андрушівка | 62,0

Запорізька | Кам’янка-Дніпровська | 71,5

Київська | Кагарлик

Миронівка

Яготин | 82,0

71,5

88,6

Кіровоградська | Мала Виска | 75,8

Луганська | Олександрівськ | 90,0

Львівська | Ходорів | 67,0

Миколаївська | Очаків | 68,4

Одеська | Березівка | 61,5

Полтавська | Зіньків

Пирятин | 53,4

65,5

Сумська | Буринь | 92,8

Тернопільська | Борщів

Збараж | 72,2

60,8

Черкаська | Городище

Жашків | 82,4

70,8

У другому розділі – “Економічні та управлінсько-організаційні основи стійкого розвитку міського продовольчого комплексу України” – визначаються критерії оцінки стану, гостроти продовольчої проблеми і продовольчої безпеки, методичні підходи до визначення потреб населення найбільших міст України в основних продуктах харчування, розроблена на прикладі картоплепродуктового продовольчого комплексу модель територіальної організації виробництва продуктів харчування, висвітлено проблеми розвитку виробництва продуктів дитячого харчування, розглядаються питання сталого розвитку міського продовольчого комплексу.

Критерій оптимальності являє собою вихідну й основну категорію в системі оптимального управління. Досягненню оптимальності має підпо-ряд-ковуватися співвідношення всієї маси очікуваних компонентів. Тому правильне встановлення критерію оптимальності економічних рішень є найважливішою проблемою науки державного управління.

У розділі доводиться, що критерієм оптимальності розвитку продо-вольчого комплексу не може бути лише мінімізація витрат суспільної праці чи максимізація прибутку. Кожен із цих критеріїв у процесі виробництва такого вітального продукту, як продовольство, є важливим, але далеко не вичерпним. При виробництві продуктів харчування використання показників мінімізації суспільної праці або максимізації прибутку доцільне лише як допоміжних індикаторів. Основним критерієм оптимальності продовольчого комплексу може бути лише досягнення такого рівня виробництва продуктів харчування, який забезпечував би потреби населення відповідно до науково обґрунтованих фізіологічних норм споживання.

На основі обґрунтованого в дисертації критерію оптимальності продовольчого комплексу розраховані потреби населення найбільших міст України (так званих міст-мільйонників) в основних продовольчих продуктах (табл. 2).

Таблиця 2

Потреби жителів найбільших міст України в основних продовольчих продуктах за науково обґрунтованими нормами споживання

Основні продовольчі продукти | Потреби населення в основних продовольчих продуктах, тис. т/рік

Київ | Харків | Дніпропетровськ | Одеса | Донецьк

М’ясо і м’ясопродукти в пере-рахунку на м’ясо (включаючи сало і субпродукти в натурі) | 200 | 113 | 82 | 79 | 78

Молоко і молочні продукти

(в перерахунку на молоко) | 1129 | 638 | 462 | 447 | 441

Яйця, млрд шт. | 0,76 | 0,43 | 0,31 | 0,3 | 0,3

Риба і рибопродукти | 47 | 27 | 19 | 19 | 18

Цукор | 94 | 53 | 38 | 37 | 37

Олія | 19 | 11 | 8 | 8 | 7

Картопля | 252 | 143 | 103 | 100 | 99

Овочі та баштанні | 380 | 215 | 155 | 150 | 148

Плоди, ягоди та виноград

(без переробки на вино) | 247 | 140 | 101 | 98 | 96

Хліб і хлібопродукти | 312 | 176 | 128 | 123 | 122

Аналіз потреб населення в основних продуктах харчування показав, що стан продовольчого забезпечення міського населення України вкрай незадовільний: загальна калорійність його харчування нижча від норми, найцінніші продукти - м’ясо, молоко, риба, овочі, фрукти, тобто білкові та вітамінізовані продукти - споживаються на найнижчому рівні.

Скрутне становище з продовольством висуває на перший план завдання навіть не стільки різкого поліпшення стану продовольчої безпеки країни і розв’язання продовольчої проблеми, скільки забезпечення її стійкості на сучасному рівні, а вже далі – стабільного розвитку продовольчого комплексу.

У вітчизняній науковій літературі часто ідентифікуються поняття “стійкість” і “стійкий, стабільний розвиток”. У дисертації ці поняття розмежовуються. “Стійкість” характеризує незмінність функціонування, здатність не погіршувати основні параметри при негативних зовнішніх і внутрішніх впливах, а “стійкий, стабільний розвиток” означає використання нових факторів і умов.

Специфіка стійкості відтворення в продовольчому комплексі визначається специфікою відтворення в агропромисловому комплексі в цілому, збалансованістю та пропорційністю ресурсів і потреб його функціональних комплексів. Водночас стійкість відтворення в продовольчому комплексі має свою специфіку:

? його зв’язок із сільським господарством більш тісний, ніж інших підкомплексів агропромислового комплексу, оскільки переважна більшість продовольчих товарів виробляється із сільськогосподарської сировини;

? продукти харчування мають обмежені строки зберігання, тому стабільність забезпечення населення продовольством багато в чому залежить не тільки від кількості виробленої сільськогосподарської продукції, а й від умов зберігання цієї продукції, своєчасної її переробки й реалізації;

? стійкість задоволення потреб населення в продуктах харчування не може бути забезпечена в довго- і середньостроковому плані за рахунок резервних фондів продовольства, оскільки є багато видів продовольчих товарів, що швидко псуються;

? значущість стійкості виробництва продовольства (економічна, соціальна, політична) вища, ніж непродовольчих товарів народного споживання.

Доведено, що стійкість функціонування продовольчого комплексу варто відрізняти від стабільності виробництва й споживання продуктів харчування. Стабільність відображає переважно незмінність динаміки, її характер. Стійкість функціонування фіксує зміни пропорцій між потребами і ресурсами продовольства.

Загальна стійкість відтворення в продовольчому комплексі складається зі стійкості продуктивних сил і виробничих відносин. Останні можуть як сприяти відтворенню й використанню потенціалу продуктивних сил, так і перешкоджати цьому. Стійкість відтворення в продовольчому комплексі полягає в здатності безперервно підтримувати оптимальну пропорційність між ресурсами і потребами у всій його системі, в забезпеченні необхідних темпів розвитку в масштабі країни, регіонах і господарських структурах в умовах постійних кризових явищ, з метою задоволення потреб населення в продуктах харчування.

Дослідження засвідчили, що найгостріші кризові ситуації в розвиткові продовольчого комплексу відбувалися в Україні не стільки через природно-кліматичні причини, що періодично виникають, скільки через соціально-політичні негаразди та прорахунки в процесі прийняття управлінських рішень. На сьогодні криза в продовольчому комплексі призвела до зниження рівня його стійкості і чекати на її подолання найближчим часом поки що немає підстав. Процес цей довготерміновий, який може бути успішним не за умов “ін’єкцій” у так звані “точки зростання”, а за умов комплексного всеохоплюючого підходу до реформування всієї системи виробничих відносин у продовольчому комплексі на основі інноваційних підходів. Це вимагає перегляду державної продовольчої політики на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях, особливо у сфері фінансування підприємств продовольчого комплексу. При цьому необхідно враховувати, що продовольчі ресурси формуються не тільки за рахунок обсягів вітчизняного виробництва. Певною мірою стійкість продовольчого комплексу визначається обсягами й надійністю зовнішньо-економічних зв’язків.

У розділі обґрунтовується необхідність визначення як найпріори-тетнішого завдання виробництва, так і забезпечення населення продуктами дитячого харчування. Розв’язання проблеми забезпечення дитячого населення України повноцінним харчуванням залежить не стільки від обсягів його виробництва, асортименту, скільки від доходів населення, розміри яких мають бути достатніми для придбання за рахунок сімейного бюджету відповідних продуктів. У державі відбувається стабільна депопуляція населення, погіршення здоров’я нації та дітей, підвищення рівня дитячої смертності, що є також наслідками катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції, які будуть відчуватись ще не одне століття. У дисертації зазначається, що в Україні майже зовсім не виробляється продуктів дитячого харчування на плодоовочевій, м’ясній, рибній, зернокруп’яній основах. Соціальна значущість розв’язання проблеми дитячого харчу-вання вимагає впровадження низки заходів щодо здешевлення продукції дитячого харчування та створення умов для підйому виробництва: зменшення або скасування податку на додану вартість на всіх етапах отримання сиро-вини, її переробки та доведення до споживачів; надання пільгових кредитів переробним підприємствам, що виготовляють продукти дитячого харчування, з метою поповнення обігових коштів на закупівлю сировини; передбачення стимулювання виробників екологічно чистої сировини (молока, овочів, фруктів тощо) за дотримання санітарно-гігієнічних умов виготовлення продукції, призначеної для дитячо-го харчування. Пропонується запровадження адресних дотацій сім’ям з дітьми на прид-бання дитячих харчових продуктів вітчизняного виробництва, як у всіх розвинутих країнах світу. Сенс такого підходу полягає не лише у виявленні турботи про підростаюче покоління з боку суспільства, а й у підтримці власного виробника, пожвавленні виробництва шляхом посилення зворотних зв’язків між виробниками і споживачами. За умови застосування навіть окремих з ви-щенаведених заходів має підвищуватися активність у сфері виробництва продуктів дитячого харчування та доведенню цих про-дуктів до споживачів.

Іншими державними механізмами фінансового забезпечення виробництва продуктів дитячого харчування на регіонально-му рівні є: випуск облігацій місцевих позик, пільгове банківське кредитування, створення акціонерних товариств за участю великих промислових підприємств, банківських установ, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

У розділі пропонується створити спеціальний державний орган управління з питань забезпечення дитячим харчуванням, будувати спеціалізовані