КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЛЕОНЕНКО ПЕТРО МИХАЙЛОВИЧ

УДК 330.8: 330.101(477)

МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ІСТОРІЇ

ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ В КОНТЕКСТІ ЇЇ РОЗВИТКУ

08.01.04 – економічна історія та історія економічної думки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант: академік НАН України,

доктор економічних наук, професор,

Чухно Анатолій Андрійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри економічної теорії

Офіційні опоненти: доктор економічних наук

Горкіна Лариса Павлівна,

Об’єднаний інститут економіки НАН України,

завідувач відділу економічної історії

доктор економічних наук, професор

Гринчуцький Валерій Іванович, Тернопільська академія народного господарства, завідувач кафедри економіки підприємств і корпорацій

доктор економічних наук, професор

Жученко Володимир Семенович,

Полтавський державний педагогічний

університет імені В.Г. Короленка,

професор кафедри економічної теорії

Провідна установа: Київський національний економічний

університет, кафедра історії економічних

учень та економічної історії, м. Київ

Захист відбудеться “26” травня 2004 р. о “15” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.13 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, 90 А, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12.

Автореферат розісланий “26” квітня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Мазур І.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що проблеми методології історії економічної теорії в контексті її розвитку є основними щодо з’ясування реальної ретроспективи і перспективи розвитку світової та вітчизняної економічної думки, піднесення значення та ролі української економічної науки в процесах ринкових трансформацій в країні з урахуванням не лише світового, але й вітчизняного історичного досвіду.

У сучасних умовах системної ринкової трансформації спостерігається актуалізація проблем методології економічної науки взагалі та історико-економічних наук зокрема. Це знаходить свій вираз у численних явищах, серед яких – гострота багаторічних наукових дискусій навколо сучасних визначень предмету, методу, функцій, структури економічної теорії, протиставлення одна одній політичної економії, економічної теорії, економікс, розгляд їх як неминуче альтернативних, спроби ситуативної заміни “єдино вірного вчення” конгломератом теорій із арсеналу сучасної економічної науки Заходу, полеміка про синтез різних економічних теорій тощо. Як справедливо зазначають відомі вітчизняні дослідники історії економічної думки В.Г. Бодров, Т.В. Гайдай, Л.П. Горкіна, В.Г. Єременко, С.М. Злупко, Л.Я. Корнійчук та ін., зростання інтересу до проблем методології є цілком природним в умовах зміни переважаючих наукових парадигм та докорінної перебудови системи економічної освіти. Вчені справедливо вважають визначення та уточнення нових методологічних засад дослідження історії світової і вітчизняної економічної думки одним з найактуальніших завдань сучасної історико-економічної науки.

У повоєнний період питання методології історії економічної думки розглядали відомі українські вчені Д.Ф. Вірник, В.С. Жученко, Р.Х. Васильєва, Л.Я. Корнійчук, В.П. Теплицький, Є.А. Шаблій (Голубовська), С.М. Злупко, С.М. Грицай та ін. Зрозуміло, їх праці виконані в дусі ортодоксального марксизму, відповідної монопольно пануючої ідеології. Однак, це не применшує значення постановки і розробки вченими методологічних питань, низки отриманих здобутків, всупереч деяким сучасним твердженням про безплідність підрадянської політекономічної “науки”.

За останнє десятиріччя в цілому у галузі досліджень історії світової та національної економічної думки, на наш погляд, зроблено можливо й більше, ніж за весь попередній семидесятирічний період. Тут виявився благодійний вплив здобуття народом власної державності, внаслідок якого відбулося піднесення духовних сил нації, свободи мислення, сплеск творчої активності дослідників. Вітчизняні науковці видали низку ґрунтовних робіт. Насамперед це праці С.О. Білої, В.Г. Бодрова, Р.Х. Васильєвої, Л.П. Горкіної, В.І. Гринчуцького, Т.І. Дерев’янкіна, В.Г. Єременка, С.М. Злупка, Є.В. Клішової, В.М. Ковальчука, Л.Я. Корнійчук, А.І. Кредісова, Е.Л. Лортікяна, Л.А. Родіонової-Реви, М.І. Сарая, Н.О. Татаренко, В.М. Фещенко та ін.

Подібні ж питання, стосовно історії розвитку світової та російської економічної думки, до якої за давньою традицією продовжують зараховувати і видатних українських науковців ХІХ – початку ХХ ст., досліджують російські вчені. Найбільш відомими у цій галузі серед них є Є.Ф. Авдакушин, В.С. Автономов, О.І. Ананьєв, А.В. Анікін, Д.В. Валовой, О.В. Іншаков, Н.А. Макашева, Ю.Я. Ольсевич, І.М. Осадча, М.Г. Покидченко, В.М. Пушкарьова, Л.Н. Сперанська, Т.Г. Семенкова, О.В. Карамова, В.М.Усоскин, Д.П. Фролов, О.Г. Худокормов, В.Н. Черковець, М.С. Шухов та ін.

Суттєвий внесок у розробку проблем методології історії економічної думки зробили такі видатні зарубіжні науковці, як Ш. Жід та Ш. Ріст, Е. Жамс, Й. Шумпетер, Б.Б. Селігмен, Р. Бекгауз, М. Блауг, Т. Гатчісон, Т. Негіші, І. Ріма та ін. Положення з їх праць творчо використані у даному дисертаційному дослідженні.

Але чимало проблем історії економічної науки залишилися невисвітленими у вітчизняній науці з нових теоретико-методологічних позицій, особливо з врахуванням досвіду постсоціалістичних перетворень. Як і раніше, відчувається дефіцит літератури в галузі аналізу історії світової та вітчизняної економічної думки. Продовжує викликати занепокоєння стан розробок в царині методології економічної теорії та історико-економічних наук. Так, незважаючи на окремі солідні публікації з цієї проблематики, насамперед В.Д. Сікори, Л.П. Горкіної, Т.І. Дерев’янкіна, С.М. Злупка, І.-С. Коропецького та ін., чимало питань методології, як і раніше, швидше поставлені, ніж розв’язані. Йдеться про широке коло найбільш загальних питань становлення та розвитку економічної теорії та її історії, серед них – моделі розвитку науки; предмет і метод науки; ключові теорії та категорії; термінологія науки; класифікація (систематизація економічних наук) і місце в ній історико-економічних наук тощо. На основі їх розв’язуються більш конкретні проблеми розвитку науки. Між тим спостерігається слабке усвідомлення значення розробки методологічних проблем для подальшого розвитку історико-економічної науки, ряд вітчизняних науковців втратили смак до вивчення методології економічної теорії, в окремих працях переважають не аналітичні дослідження, а описовість.

Низькою продовжує залишатись швидкість розповсюдження та свідомого засвоєння новітніх досягнень західних учених у галузі економічної методології на постсоціалістичних просторах. Більш-менш швидке опанування нових (для вітчизняного наукового співтовариства) ідей та підходів із загальної економічної теорії, мікро- і макроекономіки, історико-економічних наук суттєво скоротило розрив, що відділяв вітчизняне наукове співтовариство від світового по засвоєнню стандартного набору знань. Водночас, розрив у способах методологічної рефлексії, пов’язаний із осмисленням природи таких знань, їх функцій і сфери застосування, продовжує зберігатись і, можливо, навіть зростає.

Слід особливо підкреслити, що розробка теорії і методології історико-економічних дисциплін є запорукою піднесення наукового рівня і практичного значення історії економічної думки як науки. При цьому економічна теорія продовжує відігравати роль фундаментальної (світлоносної, за виразом Ф. Бекона) науки, методологічної основи всіх економічних наук. Історичний досвід свідчить, що між економічною теорією і конкретними економічними дисциплінами продовжує існувати глибока взаємодія, в ході якої зростає і вдосконалюється методологічний арсенал конкретних наук, а вони, в свою чергу, збагачують зміст економічної теорії і слугують одним із критеріїв її достовірності та ефективності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри, є складовою теми №01 БФ 040-01 “Теорія і практика соціально-економічного розвитку України в умовах ринкових перетворень” (державний реєстраційний номер 0101U006977). Внесок автора полягає у розробці теоретико-методологічних засад дослідження, систематиці вітчизняних та зарубіжних концепцій ринкових перетворень в перехідних економіках, здійсненні порівняльного аналізу системних трансформацій в Україні та інших постсоціалістичних країнах, з’ясуванні специфіки трансформаційної кризи і виходу з неї.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є визначення на основі критичного аналізу світової та вітчизняної економічної літератури ХІХ-ХХ ст. напрямів формування знань в галузі методології економічної теорії та її історії, розкриття закономірностей та особливостей їх розвитку.

Досягнення поставленої мети обумовило необхідність вирішення таких завдань дослідження:

проаналізувати стан досліджень концептуально-методологічних засад історії економічної теорії в контексті її розвитку в світовій та вітчизняній економічній літературі ХІХ – ХХ ст.;

визначити й розкрити основні напрями колишньої та сучасної розробки теоретико-методологічних основ історії економічної теорії;

простежити еволюцію поглядів на проблему і здійснити історіографію досліджень;

проаналізувати основні моделі розвитку економічної науки та їх застосування у трактуваннях історії економічної думки протягом останніх двох століть, простежити спадкоємність і “розриви” у цих моделях;

дослідити кризові явища в економічній науці та їх відображення в історії економічної теорії, розкрити особливості їх подолання на різних етапах розвитку економічної науки;

проаналізувати концепції класифікації (систематизації) економічних наук у літературі ХІХ – ХХ ст. і у зв’язку з цим еволюцію поглядів учених на проблеми взаємозв’язку та взаємодії економічної теорії, історико-економічних, конкретно-економічних та організаційно-управлінських наук;

висвітлити загальне та особливе у розвитку економічної теорії та її історії в Україні на сучасному етапі;

здійснити порівняльний (компаративний) аналіз минулого і сучасного розвитку теоретико-методологічних засад історії економічної теорії, показати зміни в ретроспективі;

систематизувати і дослідити основні концепції ринкових перетворень в перехідній економіці України і здійснити порівняльний аналіз системних економічних трансформацій;

сформулювати практичні пропозиції щодо використання досвіду, здобутого з досліджень теоретико-методологічних питань економічної теорії та її історії, порівняльного розвитку економічної науки для практики господарювання.

Об’єкт дослідження – наукове відображення у світовій та вітчизняній економічній літературі ХІХ-ХХ ст. питань методології економічної теорії та її історії.

Предмет дослідження – проблеми зародження, нагромадження і розвитку наукових знань з методології історії економічної думки у тісному зв’язку з розвитком методології політичної економії (економічної теорії) у просторовому і часовому розрізах, єдності логічного та історичного.

Теоретичною та методологічною базою дослідження виступають праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених з питань економічної теорії та її історії, в яких аналізуються питання методології економічної теорії, історії світової та національної економічної науки протягом ХІХ – ХХ ст.

Методи дослідження. Обґрунтованість та достовірність отриманих результатів дисертації забезпечена обраною сучасною методологією досліджень, що включає загальнонаукові та спеціальні методи і науковим трактуванням теоретичної спадщини економістів ХІХ – ХХ ст. Серед них методи наукової абстракції, аналізу і синтезу, логічного і історичного, дедукції і індукції, порівняльного аналізу, системного підходу та ін. Структурно-функціональний метод застосовувався при дослідженні структури та функцій системи економічних наук і місця в ній політичної економії (економічної теорії) та її історії. Метод якісного аналізу використовувався при визначенні минулих і сучасних тенденцій розвитку світової та вітчизняної економічної думки, окремих економічних концепцій. На основі поєднання логічного та історичного підходів, аналізу і синтезу здійснено періодизацію формування та розвитку економічної науки у її поступальному русі. При дослідженні процесів системної ринкової трансформації, їх передумов та соціально-економічних наслідків широко використовувались поєднання кількісного і якісного аналізу, статистичні методи. На базі методу аналогій проведено аналіз класифікацій економічних теорій та напрямів, шкіл економічної науки у працях зарубіжних і вітчизняних економістів.

Інформаційну базу дослідження щодо ретроспективи економічної думки складають архівні матеріали, а стосовно сучасних ринкових перетворень – статистична інформація Державного комітету статистики України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Українсько-європейського консультативного центру (UEPLAC), матеріали міжнародної статистики, опубліковані Європейською статистичною комісією, Світовим банком.

Наукова новизна одержаних результатів і особистий внесок автора полягають у комплексному, системному історико-економічному аналізі методології світової та української економічної думки, виокремленні та обґрунтуванні проблем, які мають велике теоретичне і практичне значення для реалізації наукового напряму “Історія розвитку провідних економічних теорій XIX-XX ст. і участь вітчизняних вчених у їх розробці”.

Найбільш вагомими науковими результатами, що характеризуються науковою новизною, отримані здобувачем особисто і виносяться на захист, є наступні: –

розкрита визначальна роль методології у дослідженні історико-економічних проблем, розвинуті і поглиблені принципово важливі методологічні підходи до аналізу історії економічної думки. На цій основі виявлена і вперше проаналізована множинність моделей її розвитку (кумулятивна, фальсифікаційна, наукових революцій, конкуруючих програм досліджень, класичних ситуацій та ін.), розкриті їх основні характеристики (нескінченність, відсутність універсалізму, релятивізм, рівноправність тощо) стосовно історії світової та вітчизняної економічної думки; –

доведено, що недооцінка сучасної методології в умовах поширення методологічного плюралізму проявилась у новітніх вітчизняних історико-економічних дослідженнях у невизначеності наукових позицій окремих авторів, переважанні описовості замість аналізу та узагальнень, невмілому використанні методологічного інструментарію тощо; –

обґрунтовано як основну закономірність розвитку історико-економічної науки поєднання і взаємовплив аналітичної та емпіричної її складових, перша з яких визначає нарощування історико-економічних знань в результаті розвитку різних концепцій, шкіл, напрямів, течій у неперервному історичному процесі, а друга – їх інтерпретацію істориками-економістами стосовно місця й часу, тобто залежно від конкретних історичних умов. Ця закономірність знаходить вияв у взаємодії історичного і логічного, еволюційних та революційних змінах у розвитку історико-економічних знань, у базових моделях розвитку економічної теорії та економічної науки в цілому; –

розкрито в ретроспективі еволюцію поглядів провідних вітчизняних і зарубіжних учених останньої третини ХІХ – початку ХХ ст. на предмет і методи економічної теорії, які розглядаються не як сталі та незмінні категорії економічної науки, а як такі, що постійно розвиваються, суттєво збагачують свій зміст в процесі суспільного розвитку, відбивають історичність, пов’язані з дією різноманітних чинників в сфері матеріального і нематеріального, духовного виробництва, впливом на них економічної політики держави. Доведено, що послідовна реалізація в історико-економічних дослідженнях змін у предметі та методах економічної теорії є необхідною умовою їхньої методологічної зрілості;–

з’ясовано методологічне значення для історико-економічних досліджень взаємодії загального і особливого. Розкрито, що визначальний вплив світової історико-економічної науки на формування і розвиток її національної складової водночас супроводжувався і зворотнім впливом: розвиток економічної науки в Україні в останню третину ХІХ - 20-і рр. ХХ ст. досяг такого рівня, коли її видатні представники (С.А.Подолинський, М.І.Туган-Барановський, В.Ф.Левитський, О.Д.Білімович, К.Г.Воблий, М.П.Яснопольський, Є.Є.Слуцький та ін.) по ряду важливих напрямків досягли світового визнання, суттєво збагатили світову економічну науку; –

вперше виявлено і досліджено, що праці цілого ряду провідних українських учених (М.Х.Бунге, Д.І.Піхна, М.І.Тугана-Барановського, В.Ф.Левитського та ін.) містили витоки та методологічні засади інституціонально орієнтованих концепцій. Показано, що ряд загальнометодологічних та теоретичних положень української економічної науки, співзвучних інституціоналізмові, не втратив своєї актуальності і нині має принципове значення для реформування національної економіки та розвитку економічної теорії у постсоціалістичних умовах України; –

проаналізовано вітчизняні та зарубіжні класифікації економічних наук, визначені їх суспільні функції та роль, ієрархічні залежності. Доведено неспроможність спроб видавати одну із економічних теорій як наукову, а решту піддавати жорсткій критиці начебто за методологічну і практичну неспроможність. На основі історичного досвіду показано, що ті теорії, які ще зовсім недавно трактувались як щось штучне, позбавлене теоретичного, а особливо практичного значення, наприклад, теорія граничної корисності з її методологією граничного аналізу, в світовій економічній науці мають переважаюче теоретичне і практичне значення; –

обґрунтована наявність багатоаспектного зв’язку історії економічної думки з системними трансформаціями. З’ясовано, що системні соціально-економічні перетворення, в тому числі ринкового типу, загострюють питання про історичну долю різних моделей економічного розвитку, зокрема моделей ринкового соціалізму як альтернативи сучасної економічної трансформації; –

піддана всебічній перевірці і в результаті цього підтверджена закономірність переходу економічної теорії та її історії на терені постсоціалістичних країн до конкуруючих науково-дослідних програм. Проаналізована специфіка цього переходу, що полягає насамперед у критичному осмисленні економічної думки і досвіду 20-80-х років ХХ ст., відмові від ортодоксальної марксистської моделі економічної науки і здогматизованої “марксистської” структури, відповідного характеру досліджень та викладання історії економічних учень, у виборі та творчому засвоєнні нових парадигм тощо. Водночас доведено важливість використання дійсно цінних елементів марксового підходу: діалектичного та історичного методів дослідження, врахування соціальних суперечностей економічного розвитку, застосування мікро- і макроекономічних підходів, допущення моментів дискретності в розвитку науки, врахування досягнень загальнолюдської й національної культури та ін.;–

на основі порівняльного аналізу теоретичних передбачень та їх практичної реалізації розкриті історичні переваги ринкової економіки, зокрема, її сприйнятливість до науково-технічного прогресу, підпорядкування задоволенню потреб і зростанню платоспроможного попиту населення, формування теорії і практики соціально орієнтованого ринкового господарства, які зумовили не лише необхідність переходу від командної до ринкової економіки, але й стали теоретичною основою перехідного періоду економіки цілої групи постсоціалістичних країн.

Практичне значення отриманих результатів. Наукові положення, висновки та рекомендації дисертаційної роботи можуть бути використані:

при проведенні подальших досліджень у галузі історико-економічних наук, насамперед їх методології, вивчення історії світової та української економічної теорії;

у навчальному процесі для більш якісного висвітлення в лекціях і на семінарських заняттях історії світової та української економічної думки і підвищення завдяки цьому рівня підготовки майбутніх фахівців у галузі економіки;

при підготовці підручників, навчальних посібників та іншої навчально-методичної літератури з економічної теорії та її історії;

науково-дослідними установами країни в ході розробки сучасних проблем економічної теорії та її історії з врахуванням світових і вітчизняних надбань;

у роботі органів державної влади для підвищення наукової обґрунтованості заходів економічної політики держави, спрямованої на створення в Україні сучасної соціально орієнтованої ринкової економіки.

Наукові розробки та пропозиції автора використані науково-дослідними установами України, органами державної влади, вищими навчальними закладами, що підтверджено відповідними офіційними документами. Зокрема, матеріали дослідження застосовувались НДФІ при Міністерстві фінансів України (довідка від 23.03.2004 р., №25/184), НДЕІ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України при розробці науково-дослідних тем.

Автор у складі Науково-методичної комісії з напряму “Економіка і підприємництво” Міністерства освіти і науки України брав участь у розробленні освітньо-професійної програми підготовки бакалаврів, спеціаліста і магістра напряму 0501 – “Економіка і підприємництво”. Зокрема, автором розроблені концепція, структура та основний зміст нормативної програми “Сучасні економічні теорії” із спеціальностей 7.050101 та 8.050101 – “Економічна теорія” (Див.: Освітньо-професійна програма підготовки бакалавра, спеціаліста і магістра напряму 0501 – “Економіка і підприємництво” / Колектив авт. під загал. керівн. А.Ф. Павленка. – К.: КНЕУ, 2002. – С.IV, 15-16).

Методологічні підходи, обґрунтовані в дисертації, насамперед розгляд історії економічної теорії з позицій моделі класичних ситуацій, втілені у підручнику “Основи економічної теорії: політекономічний аспект” за ред. проф. Г.Н. Климка, який вже вийшов п’ятим виданням. (Див.: Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко – 5 вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2003. – С.595-646).

Основні положення та результати дисертаційної роботи були впроваджені у навчальний процес, широко використовуються при викладанні нормативного курсу “Історія економічної думки України” та ряду курсів за вибором з історії сучасних економічних теорій Заходу в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Вони використані при розробці навчально-методичного комплексу кафедри економічної теорії, виданого видавництвом Київського університету у 2002 р. за ред. П.М. Леоненка (довідка від 19.06.2003 р., №511/183).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є одноосібно написаною науковою працею, в якій автор обґрунтував методологічні засади історії економічної теорії в контексті її розвитку, розкрив закономірності і особливості її становлення і розвитку, в тому числі в Україні. Внесок автора у працях, що написані у співавторстві, відображено в переліку опублікованих робіт.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації її автор доповідав на більш ніж 30 республіканських та міжнародних наукових, науково-практичних, науково-методичних конференціях та симпозіумах у Кракові, Києві, Львові, Луцьку, Харкові, Черкасах та ін. Це підтверджено програмами і опублікованими доповідями автора дисертації у матеріалах конференцій (вказано у списку опублікованих праць).

Публікації. За результатами виконаного дослідження опубліковано 70 наукових праць. Серед них індивідуальна монографія (27,1 друк. арк.), 6 навчальних посібників (особисто автору належить 41,1 друк. арк.), 31 публікація в наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій (особисто автору належить 15,8 друк. арк.). У фахових виданнях опубліковано 32 індивідуальних та у співавторстві статей (16, 3 друк. арк.).

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації складає 418 сторінок, основний зміст роботи викладено на 390 сторінках, список використаних джерел включає 342 найменування на 28 сторінках. Дисертація містить в основному тексті 4 таблиці та 2 рисунки, які займають 8 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету та завдання дисертаційної роботи, показано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі “Методологія досліджень з історії наукової економічної думки” здійснено історіографічний огляд проблеми дисертаційного дослідження, розглянуто моделі розвитку економічної науки, проаналізовані їх суть та основні характеристики, еволюція поглядів провідних вітчизняних і зарубіжних економістів на предмет і методи політичної економії (економічної теорії), економічні закони.

У дисертації з’ясовано, що наприкінці 80-х рр. в результаті дискусій серед радянських вчених стан історико-економічних наук в Україні як на рівні досліджень, так і на рівні навчальних дисциплін був визнаний вкрай незадовільним. Проте ще не піддавалась докорінному перегляду недосконала методологія цих досліджень, продовжувалась їх штучна ізоляція від досягнень світової економічної науки, існували так звані білі плями внаслідок заборонних для вивчення тем тощо.

До початку 90-х рр. ХХ ст. вітчизняні дослідження з історії світової та української економічної думки на теренах України велись винятково з монопольних позицій ортодоксальної марксистської парадигми, без допущення альтернативних підходів. У цьому полягала принципова відмінність вітчизняних досліджень від західних немарксистських, включаючи й праці представників української діаспори.

З 90-х рр. ХХ ст. у вітчизняних дослідженнях та викладанні у вузах історії економічної думки стались докорінні зміни. Зокрема, відбулося критичне подолання марксової моделі розвитку економічної науки і пов’язаних з нею концепцій, опановуються здобутки немарксистської економічної думки Заходу, творчо осмислюються явища та процеси системної трансформації економіки. У ряді робіт, проведених провідними українськими вченими в галузі історико-економічних наук (Ю.М. Бажалом, С.О. Білою, В.Г. Бодровим, Л.П. Горкіною, Т.І. Дерев’янкіним, С.М. Злупком, В.Г. Єременком, Л.Я. Корнійчук, А.І. Кредісовим, С.В.Мочернм, В.Д. Сікорою, Н.О. Татаренко, В.М. Фещенко та ін.), виявлені та проаналізовані головні зміни у дослідженнях та викладанні історії світової і української економічної думки.

Проведене дисертантом дослідження моделей розвитку економічної науки показало, що в принципі число цих моделей нескінчене, як і нескінчений розвиток економічної теорії та її історії. В останні сорок років розроблено ряд моделей, що вже стали традиційними і відбулось суттєве збагачення методології науки за рахунок новітніх моделей “риторики економіки” Д. Мак-Клоскі та А. Кламера, “методологічного плюралізму” П. Фейєрабенда, “радикального раціоналізму” М. Ротбарда та ін. Безсумнівно, такий процес відбуватиметься і у майбутньому, хоча форми його нині достовірно передбачити неможливо.

З останньої третини ХХ ст. в філософії науки відбувається своєрідна наукова революція – перехід від позитивізму до постпозитивізму, з яким пов’язані глибокі зміни в економічній методології. В цілому стан у цій сфері науки характеризується різкою критикою загальновизнаних у минулому моделей і напруженим пошуком більш адекватних альтернатив.

Значне число представників сучасної економічної науки схиляється до висновку про відсутність єдиного правильного методу дослідження і рівноправність всіх можливих підходів до вивчення соціально-економічної дійсності, а отже і до економічної історії та історії економічної думки.

Дисертантом розкрито, що множинність моделей характеризується відсутністю універсалізму, релятивізмом, певними пізнавальними можливостями для аналізу реального процесу розвитку економічної теорії та її історії. Разом з тим кожна з них має і свої теоретико-методологічні обмеження. У дисертації зроблено висновок про те, що врешті-решт всі моделі та їх вибір виявляються рівноправними при розгляді історичного розвитку економічної думки.

Застосування моделі класичних ситуацій Й. Шумпетера в економічній науці для трактування розвитку економічної думки протягом ХІХ – початку ХХ ст. дало можливість автору дисертації виділити наступний хронологічний ряд у цьому розвитку: 1) 1750 – 1790 рр.; 2) 1790 – 1860 рр.; 3) 1870-1914 рр. Співвіднесення їх з основними періодами розвитку економічного аналізу, якщо останні визначити за основними напрямами економічної теорії, приводить до такого ряду: 1) ранньокласичний період; 2) пізньокласичний період; 3) неокласичний період.

У роботі обгрунтовано, що розвиток національної економічної науки в Україні у кожній з цих класичних ситуацій, по-перше, характеризувався рядом спільних рис з подібним розвитком світової економічної думки; по-друге, одночасно відзначався певною специфікою порівняно з західним та російським; по-третє, на певних етапах зазнавав радикальних змін; по-четверте, знаменувався виходом на світовий рівень на рубежі ХІХ – ХХ ст. і при цьому навіть випередженням деяких європейських країн.

На підставі аналізу розвитку світової та вітчизняної економічної науки протягом ХІХ – початку ХХ ст. виявлено наступні принципово важливі явища і процеси, характерні для нього: 1) тривала провідна роль класичної школи політекономії (у широкому, немарксистському розумінні суті цього поняття, кола його представників і хронологічних меж); 2) боротьба альтернативних шкіл та напрямів економічної думки; 3) зіткнення “ортодоксії” і “єресі” практично в межах кожної із шкіл, внутрішні розколи різних напрямів економічної думки, яких не уник жоден із них; 4) криза класичної політекономії і боротьба навколо питання про її суть та шляхи виходу з кризового стану економічної науки; 5) маржиналістська революція і формування неокласичного напряму економічної теорії; 6) завершення другої і настання після 1870 р. чергової, третьої класичної ситуації у розвитку економічної науки; 7) подальше ускладнення структури економічної науки і спроби її класифікації; 8) зміна співвідношення наукових сил і впливу різних шкіл економічної науки, тріумф одних і занепад інших. Проте форми їх національного прояву були специфічними.

Дисертантом виявлені і висвітлені значні зміни, які мали місце в економічній думці протягом ХІХ – початку ХХ ст. Відображенням основних процесів, що відбувалися у світовій та вітчизняній економічній науці, стали спочатку зміцнення та прогрес тогочасної провідної школи економічної думки – класичної, а з 70-х рр. ХІХ ст. – неокласичної. Разом з тим у протиборстві з панівними течіями поступово виникали на різних етапах суспільно-економічного розвитку нові школи та напрями (марксистський, історичний, інституціональний та ін.). Таким чином, структура економічної науки значно ускладнилась і сама вже потребувала наукового пояснення.

У роботі проаналізовані причини і значення плюралізму в розвитку економічної теорії, показана неоднозначність його оцінок і зроблений висновок про його неминучість та позитивну роль.

Більшість українських і зарубіжних учених в цілому розглядають плюралізм не як вияв слабості та хаотичного стану економічної науки, чинник, що дискредитує її, а як свідчення її складності, сили і плодотворності. Вчені приходять до висновку про дві протилежні тенденції в розвитку економічної думки – тенденцію до синтезу, об’єднання позицій і тенденцію до внутрішнього розшарування, відокремлення і протистояння теорій, шкіл, напрямів. Вони чітко простежуються протягом усього розвитку економічної науки, хоч на співвідношення їх, безумовно, впливали конкретні умови окремих історичних періодів.

Представники ж ортодоксального марксизму традиційно розглядали плюралізм і суперечливість в “буржуазній” економічній теорії як один з найважливіших виявів її безвихідної кризи. Водночас, досить часто міркування щодо кризи зустрічаються і в немарксистській літературі. Однак у цих випадках “криза” трактується принципово інакше (здебільшого як переломний момент розвитку).

При розгляді питання про еволюцію поглядів на предмет політичної економії (економічної теорії) звернена увага на важливі спільні підходи вітчизняних і зарубіжних економістів до проблеми. Серед них виділені наступні. Перший. Хоч предмет визначався по-різному, але в основі лежали економічні відносини між людьми, з якими пов’язувалось багатство націй, народний добробут. Другий. Підкреслювався тісний зв’язок такого вивчення з об’єктивними економічними законами, що управляють господарством. Третій. Бралась до уваги історичність, тобто змінність економічних відносин людей. Четвертий. Вивчення цих відносин пов’язувалось з дією та взаємодією різноманітних чинників, з впливом економічної політики держави на ці чинники. П’ятий. Визначення предмета політичної економії пов’язувалося не лише зі сферою матеріального виробництва, а й з нематеріальним, духовним виробництвом та державною діяльністю. Шостий. Акцентувалась увага на зв’язку політичної економії як науки з моральністю, етикою.

Як розкрито у дисертації, типовим для вітчизняних економістів останньої третини ХІХ – початку ХХ ст. (М.І. Туган-Барановський, В.Ф. Левитський, М.М. Соболєв, В.Я. Желєзнов та ін.) було визначення політичної економії як науки про народне господарство. Суть цього визначення зводилась до того, що політична економія – це наука, що вивчає суспільні відносини людей, які виникають на ґрунті господарської діяльності.

Значним науковим досягненням М.І. Тугана-Барановського стало застосування системного аналізу народного господарства, яке дало можливість досягти плідних результатів. Вирішення проблеми криз тривалий час не вдавалося економічній науці тому, – вважав М.І. Туган-Барановський, – що економісти шукали причини криз у тій чи іншій окремій сфері суспільного господарства. Насправді ж, на його думку, кризи виникають на основі всієї сукупності явищ суспільного господарства. Вчений дослідив цю сукупність явищ і в результаті прийшов до висновку, що головна причина циклічних коливань полягає у диспропорціональності між рухом заощаджень та інвестицій. Тим самим М.І. Туган-Барановський попередив основну ідею кейнсіанської теорії циклів.

Другий розділ дисертації “Теорія і методологія історії економічної думки у працях вітчизняних учених” присвячений дослідженню витоків історії світової та національної економічної думки в Україні, розкриттю проблем формування та розвитку історії фінансової та управлінської науки у нашій країні.

Показано, що у роботах українських дослідників з історії економічної думки принципове значення мало розкриття питань методології історико-економічної науки. До таких питань належали, зокрема, з’ясування причин порівняно пізньої появи політичної економії як науки, групування її теорій і напрямів, розкриття моделей розвитку економічної теорії, класифікація економічних наук, встановлення співвідношення різних економічних наук у їх системі, взаємодії між ними, взаємозв’язку політичної економії та інших суспільних наук тощо.

З’ясовано, що становлення історії політичної економії як науки в Україні в першій половині XIX ст. відбувалося в двох напрямах: по лінії дослідження її формування в окремих країнах (Італія, Франція, Англія) (праці І. Вернадського, О. Гейссмана та ін.) і в Західній Європі в цілому (роботи М. Балудянського, Т.Степанова та ін.). Дослідження ж процесу становлення і розвитку економічної теорії в Україні та Росії в історичному ракурсі розпочалося в працях вітчизняних учених лише у другій половині XІХ століття.

У роботі розкрито, що в основу своїх досліджень історії економічної думки вітчизняні науковці, як правило, клали зміну поглядів основних представників економічних учень на об’єктивні (за тодішньою термінологією, природні) економічні закони і економічну діяльність держави. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. ці погляди переломлювались через трактування змісту співвідношення двох частин економічної науки – чистої (теоретичної) і прикладної (практичної) або економічної політики. У своїй сукупності вони не втратили свого значення і для сучасних досліджень розвитку економічної теорії в просторі і часі. Актуальними продовжують залишатися також ряд інших принципів дослідження, яких досить послідовно дотримувались вітчизняні науковці при розгляді питань світової та національної історії економічної думки.

У третьому розділі “Історико-методологічний аспект еволюції наукових засад політичної економії в ХІХ – на початку ХХ ст. в Україні” розкриті питання про сутність кризових явищ в економічній теорії та їх подолання, особливості відбиття нових економічних явищ і процесів вітчизняними науковцями, формування українських витоків та методологічних засад інституціонально-орієнтованих концепцій.

Спільною для вітчизняних і зарубіжних науковців останньої третини ХІХ ст. була констатація факту очевидного кризового стану політичної економії. Проте саме явище кризи, її причини, хронологічні межі, а також особливо шляхи подолання кризових явищ в науці отримували різне тлумачення. Воно залежало від того, до якої школи чи напряму економічної думки належав той чи інший вчений. У найширшому плані всі тлумачення зводились до двох діаметрально протилежних за своєю суттю – марксистських і немарксистських.

На думку ортодоксальних марксистів, це була криза класичної буржуазної політекономії, що охопила її ще у 30-ті рр. ХІХ ст. Як наслідок, шляхом кристалізації із окремих ненаукових елементів у поглядах класиків та нових поверхових досліджень ринкової економіки виникла “вульгарна буржуазна політекономія”. Вона стала самостійною, хоч і ненауковою, віткою економічної думки пострікардовського періоду. Крах класичної політичної економії, на думку марксистів, не вирішив проблему виходу із кризи економічної науки. За їх уявленнями, після 30-х рр. ХІХ ст. сама “вульгарна буржуазна політекономія” перебуває у перманентній кризі. Отже, для належного вирішення проблеми необхідне усунення “вульгарної політекономії” і встановлення безроздільного панування марксистської політекономії (або, за виразом К. Маркса, політекономії праці). Зрозуміло, це можливо лише в результаті революційної ліквідації капіталістичного способу виробництва – матеріальної основи і реального об’єкта вивчення політичної економії у вузькому смислі слова.

Представники всіх інших шкіл і напрямів економічної думки – поза марксизмом – не прийняли жодного із ключових понять викладеного Марксового трактування кризи: суті її, кола представників і хронологічних меж класичної і “вульгарної політекономії”, пропонованих шляхів подолання кризи тощо. Саме поняття “вульгарна буржуазна політекономія” було відкинуте, як партійне, ненаукове. Між тим існувала реальна проблема пояснення суттєвих відмінностей у поглядах представників ранньо- і пізньокласичної політекономії. Абсолютизація їх якраз і наштовхнула марксистів на пошук особливої, “вульгарної” (тобто ненаукової, поверхової) політекономії.

Але при спільному неприйнятті Марксової моделі розвитку економічної науки між представниками немарксистських шкіл на Заході і в Україні не було єдності у тлумаченнях кризових явищ та процесів у розвитку економічної науки, механізмів виходу із кризи.

У заочній полеміці з відомими дослідниками історії української економічної думки, насамперед, Л.П. Горкіною та І.-С. Коропецьким, дисертант відстоює точку зору, що нема вагомих підстав ні применшувати значення впливу німецької історичної школи на національну економічну науку, ні перебільшувати його, вважаючи головним або єдиним у будь-який період розвитку. На неї також впливали класична політична економія, марксизм, маржиналізм, неокласика тощо. Набирали сили українські витоки інституціонально-орієнтованих концепцій. Широко обговорювались у вітчизняній літературі питання економічної теорії соціалізму. Відношення до самого соціалізму у різних представників національної економічної науки також було різним: від прямого заперечення і відвертих атак на нього до спроб пристосувати ті чи інші ідеї соціалізму на користь ліберальному реформуванню існуючого ладу.

У дисертації розкрито, що насправді в Україні і Росії на початку ХХ ст. досить значного поширення набув маржиналізм. З розповсюдженням його основоположних ідей та теорій був пов’язаний реальний вихід з кризового стану економічної науки. Проте подолання кризових явищ в економічній теорії, як і весь її подальший розвиток, відбувався у протиборстві різних теоретичних концепцій. Виразно протистояли одні одним немарксистські та марксистські школи, а всередині кожної з них – їх специфічні течії.

Одночасно основною тенденцією розвитку економічної науки і, за висловом професора В.Я. Желєзнова, найбільш значним явищем у її русі тодішньої пори, став синтез положень класичних і маржиналістських теорій, започаткований на Заході А. Маршаллом, а в Україні – М.І. Туганом-Барановським.

Виникнення і формування Київської школи – це безпосередня реакція на кризу та розклад класичної політичної економії в 60-х роках XIX ст. Факт кризи знайшов красномовне визнання в працях таких відомих вчених-економістів, як Д. Інгрем, І. Янжул, О. Миклашевський, М. Рождественський та ін. Виходом з неї стала “маржиналістська революція” останньої третини XIX ст., що привела до одночасного виникнення в різних країнах світу кількох шкіл економічної теорії (віденської, кембріджської, лозаннської, американсь-кої, київської та ін.), об’єднаних спільною методологією і рядом фундаментальних теоретичних положень.

Автором дисертації показано, що у процесі вироблення “примирювальних теорій” прихильники Київської політекономічної школи, починаючи з М.Х. Бунге, особливу увагу звертали на потреби як вихідний пункт політико-економічних досліджень, їх роль у визначенні цінності. У зв’язку з цим вчені (Д.І. Піхно, О.Д. Білімович та ін.) не лише розпочинали аналіз господарських явищ з вчення про потреби, але й виділяли його в особливий відділ, класифікували потреби і здійснювали їх якісний і кількісний аналіз.

Навіть здійснене в 1890 р. А. Маршаллом і М.І. Туган-Барановським (незалежно один від одного) “примирення” теорії граничної корисності і тру-дової теорії вартості класичної політекономії не було негайно прийняте вче-ними. В 1914 р. О.Д. Білімович оцінював становище в галузі економічної науки наступним чином: “Робота примирювальних теорій, однак, ще далеко не за-кінчена. Дуже багато дечого залишається спірним і недостатньо виясненим, інше поки зовсім не привернуло до себе уваги дослідників”. О.Д. Білімович і більш пізні представники Київської школи широко використовували ідеї та результати, добуті іншими прихильниками маржиналізму, в