ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПОЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ АПН УКРАЇНИ

ЛАРІНА Тетяна Олексіївна

УДК 316.624 – 053.6

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ

АУТОАГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ МОЛОДІ

19.00.05 – соціальна психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2004

Дисертація є рукописом.

Робота виконана в Інституті соціальної та політичної психології АПН України

Науковий керівник: | доктор психологічних наук, професор
Титаренко Тетяна Михайлівна,
завідувачка лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної та політичної психології АПН України

Офіційні опоненти: | доктор психологічних наук, професор
Орбан-Лембрик Лідія Ернестівна,
завідувачка кафедри соціальної психології
Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника

кандидат психологічних наук
Кісарчук Зоя Григоріївна,
завідувачка лабораторії наукових основ практичної психології Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України

Провідна установа: | Київський національний університет ім. Тараса Шевченка,
кафедра соціальної психології

Захист відбудеться 22 квітня 2004 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.457.01 в Інституті соціальної та політичної психології АПН України за адресою: 04070, м. Київ, вул. Андріївська 15.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту соціальної та політичної психології АПН України за адресою: 04070, м. Київ, вул. Андріївська 15.

Автореферат розісланий 21 березня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради
кандидат психологічних наук
старший науковий співробітник Жадан І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження зумовлена тим, що останнім часом масового характеру набувають прояви несуїцидальної аутоагресивної поведінки, коли людина не ставить собі за мету покінчити життя самогубством, але її поведінка спрямована на саморуйнування. Така поведінка досить поширена серед сучасної молоді, це --– алкоголізм, наркоманія, тютюнопаління, невиправданий ризик та ін.

В Україні за останнє десятиріччя спостерігається зростання аутоагресивної активності в різних її проявах, зокрема у такому життєво небезпечному як суїцидальна поведінка. Саме тому аутоагресія в сучасній науці та практиці розглядається як гостра медико-соціальна та соціально-психологічна проблема, що постійно перебуває у полі зору фахівців різних галузей: соціологів, юристів, медиків, психіатрів, психологів, педагогів. Проблема аутоагресії розглядається переважно в рамках клініко-психологічних досліджень (А.Г.Амбрумова, О.Е.Калашнікова, С.В.Жабокрицький, О.М.Моховиков, В.О.Тіхоненко, О.В.Вроно, Л.Я.Жезлова та ін.). Аутоагресивною поведінкою вважається багатокомпонентна реакція індивіда на дію оточення. Дослідники зосереджують увагу здебільшого на вивченні мотиваційної основи такої поведінки. Існують підходи, за якими аутоагресія розглядається як природжена інстинктивна риса індивіда (З.Фрейд, К.Лоренц, А.Адлер, Е.Фромм) чи специфічна форма інстинкту самозбереження (В.І.Полтавець, В.С.Первий). Представники ж соціологічної теорії стверджують, що причиною аутоагресивних думок і дій є ізольованість людини від соціального середовища (Р.Мартенс, A.Bandura, A.Buss).

В умовах трансформації українського суспільства молода людина з характерними для неї емоційною нестійкістю, імпульсивністю дедалі частіше потрапляє у кризові ситуації, що супроводжуються депресивними переживаннями. Перешкоди, які стають на заваді досягненню життєвих цілей, реалізації мрій і видаються непереборними, змушують юнака боротися, шукати вихід, переосмислювати сенс буття. Саме в юнацькому віці загострюється проблема пошуку сенсу життя, зростає невпевненість у собі, виникають інтимні, особистісні та міжособистісні негаразди, які часто вирішуються шляхом зведення рахунків з життям.

У період становлення моральних цінностей та норм поведінки юнак опиняється в умовах, коли задоволення потреби в самовизначенні супроводжується підвищеною емоційною чутливістю. Через це аутоагресивна поведінка частіше спрямована на знищення себе як індивіда внаслідок зруйнованих соціальних зв'язків з оточенням, а отже, перетворюється на специфічний негативний засіб самоствердження. Подібними формами самоствердження є ризиковані вчинки, наприклад, захоплення ризикованими видами спорту, туризму, участь у ризикованій діяльності, зловживання наркотичними речовинами. При використанні цих засобів самоствердження цінність людського буття ніби підвищується, підкріплюється гострими відчуттями, грою з небезпекою. За припущенням Н.Фербоу та Е.Шейдмана, люди, що демострують таку поведінку як алкоголізм, схильність до невиправданого ризику та ін., свідомо наближають власну смерть і схильні до саморуйнівної поведінки. Е. Дюркгейм розглядає поведінку людини, яка свідомо наражається на небезпеку, прагне до ризику, до переживання екстремальних ситуацій, чітко усвідомлюючи ступінь імовірності смертельного кінця, як вид зародкового самогубства. Такі вчинки, за його твердженням, мають аналогічну мотиваційну структуру, тому що пов’язані зі смертельним ризиком.

Спираючись на існуючі критерії ризику виникнення аутоагресивної поведінки, зазначимо, що, крім особистісних факторів слід враховувати також показники здоров'я юнака, які є сильним психотравмуючим фактором: захворювання опорно-рухового апарату, травми, які призвели до інвалідизації, захворювання на СНІД та ін. (А.Е.Лічко, Ю.В.Попов, Л.Н.Юр’єва). Так, дослідження особливостей формування аутоагресивної поведінки серед людей, що опинилися в об’єктивно важких умовах (невиліковна хвороба, стан після фізичних травм та ін.), вказує на те, що у таких випадках думки про смерть інколи можуть мати позитивне значення. Найскладніше цей стан переживає молода людина, для якої втрата свободи, неможливість нормально функціонувати примушує її обмежувати соціальну взаємодію, а іноді навіть припиняти важливі стосунки. Перебуваючи у соціально-дезадаптивному стані, юнак готовий прийняти смерть як полегшення, звільнення від хвороби. Результати численних закордонних досліджень з цієї проблематики свідчать про те, що на перший план у юнаків-інвалідів виступають соціальні та емоційні труднощі в комунікації та взаємодії з близьким оточенням (E. Rubler-Ross, A. Cartnright, B.A. Orcutt).

Незважаючи на широке висвітлення різних аспектів аутоагресивної поведінки молоді, деякі питання вивчено недостатньо. Залишаються поза увагою соціально-психологічні особливості несуїцидальних форм аутоагресивної поведінки молоді, що зумовило вибір напряму дослідження, а саме: вивчення соціально-психологічних передумов аутоагресії юнаків, які займаються ризикованими видами спорту, та юнаків з обмеженою дієздатністю.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційне дослідження здійснювалося відповідно до плану наукових досліджень лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної та політичної психології АПН України на тему „Механізми гармонізації особистіного розвитку та методи психологічної допомоги в критичних життєвих ситуаціях”, номер держреєстрації 0197U006292; „Соціально-психологічні передумови та детермінанти особистісного вибору ”, номер держреєстрації 0198U002048. Тему узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні від 25.11.2003 р. (протокол № 9).

Об’єкт: аутоагресивна поведінка особистості.

Предмет: соціально-психологічна детермінація аутоагресивної поведінки молоді.

Мета: з’ясування соціально-психологічних передумов формування аутоагресивної поведінки молоді груп соціального ризику.

Гіпотеза дослідження. Деформація смисложиттєвих орієнтацій і міжособистісних стосунків призводять до соціальної дезадаптації особистості, що обумовлює прояви аутоагресії в юнацькому віці.

В умовах, коли неможливо задовольнити потребу в самоствердженні у близьких міжособистісних стосунках, формується негативне ставлення до себе, що спонукає юнаків до ризикованої поведінки.

Відповідно до мети й гіпотези дослідження були поставлені такі завдання.

1. Провести теоретичний аналіз соціально-психологічних передумов аутоагресивної поведінки молоді.

2. Розробити програму емпіричного дослідження особистісних властивостей і міжособистісних стосунків юнаків, схильних до аутоагресивної поведінки.

3. Розкрити особливості смисложиттєвих орієнтацій юнаків груп соціального ризику.

4. З’ясувати і пояснити соціально-психологічну залежність аутоагресивної поведінки юнаків від особливостей формування у них смисложиттєвих орієнтацій і міжособистісних стосунків, а також схильності до ризику.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять: принцип цілісного розгляду психічних утворень, системного підходу до дослідження особистості (Б.Г.Ананьєв, Б.Ф.Ломов); положення про єдність свідомості та діяльності (Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн); розгляд людини як суб'єкта життєдіяльності (К.О.Абульханова, Б.Г.Ананьєв, А.В.Брушлинський, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко); розуміння вчинку як сутнісної основи людини і осередку її системи психіки (М.М.Бахтін, В.А.Роменець); закономірності формування особистості у юнацькому віці (М.Й.Боришевський, І.С.Кон, С.Д.Максименко); постулати гуманістичної психології (К.Роджерс, А.Маслоу); положення про соціально-психологічні детермінанти і механізми поведінки (Г.М.Андрєєва, В.П.Казмиренко, Л.І.Карамушка, М.Н.Корнєв, М.М.Слюсаревський).

Для розв’язання поставлених завдань використовувався комплекс методів: теоретичний аналіз досліджуваної проблеми на базі вивчення психологічної літератури, бесіди, анкета та психодіагностичні методики. Кількісний аналіз результатів проводився за допомогою математико-статистичного методу обробки емпіричних даних.

Наукова новизна дослідження полягає у розширенні розуміння соціально-психологічних детермінант аутоагресивної поведінки; в розробці та обґрунтуванні комплексу діагностичних засобів вивчення саморуйнівної поведінки молоді груп соціального ризику; у визначенні напрямку профілактико - корекційної роботи з молоддю, схильної до аутоагресії.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає у поглибленні розуміння соціально-психологічних передумов формування аутоагресивної поведінки у юнацькому віці, в обґрунтуванні методологічних основ психодіагностичного дослідження молоді з аутоагресивними тенденціями і розробленні засобів психологічної корекції та профілактики аутоагресивних тенденцій в юнацькому віці.

Наукові результати можуть бути використані у практичній діяльності центрів соціальних служб для молоді, шкільних психологів, центрів реабілітації дітей з вадами фізичного розвитку.

Впровадження наукових розробок. Теоретичні положення роботи й результати експериментального дослідження використано у консультативній роботі з батьками, а також у корекційній роботі з підлітками і юнаками (ССМ Подільського р-ну м. Києва). Теоретичні та практичні висновки використовуються під час читання курсу лекцій “Соціально-психологічний тренінг” та проведення практичних занять (Відкритий університет розвитку людини “Україна”).

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження доповідалися й обговорювалися на засіданнях лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної та політичної психології АПН України, на Міжнародній практичній конференції (Харків, 2000), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених (Одеса, 2001), Міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми професійної підготовки фахівців соціальної роботи в Україні і за рубежем” (Ужгород, 2003), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Теорія та досвід застосування тренінгових технологій у практичній психології” (Київ, 2003), на звітній сесії Інституту соціальної та політичної психології АПН України 1999 р.

Основний зміст і результати дисертаційного дослідження відображено в 8 публікаціях.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел з 156 найменувань та додатків. Основна частина дисертації виконана на 150 сторінках комп’ютерного тексту і містить 2 таблиці та 4 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету, об’єкт, предмет, сформульовано гіпотезу та конкретні завдання, розкрито методологічні та теоретичні засади дослідження, описано методи, висвітлено наукову новизну, теоретичну і практичну цінність, апробацію результатів дослідження та наведено відомості про структуру дисертації.

У першому розділі “Теоретичний аналіз соціально-психологічних передумов аутоагресивної поведінки” здійснено аналіз теоретичного та експериментального матеріалу вітчизняних і зарубіжних науковців з проблеми дослідження, визначено соціально-психологічні фактори та мотиви аутоагресивної поведінки молоді, представлено засоби діагностики та профілактики аутоагресивної поведінки юнаків.

Аналіз літератури (З.Фрейд, А.Адлер, К.Юнг, К.Лоренц, Д.Доллард, А.Бандура, Е.Дюркгейм, К.Менінгер, В.Франкл, А.Г.Амбрумова, Г.Я.Пілягіна, В.І.Полтавець, В.В.Сулицький) було спрямовано насамперед на розкриття змісту понять “аутоагресія” та “аутоагресивна поведінка”. Зокрема, показано, що сучасні психологічна теорія і практика поступово відмовляються від традиційного підходу до вивчення феномена аутоагресії (А.Г.Амбрумова, Г.Я.Пілягіна, О.Г.Жезлова, В.І.Полтавець, О.М.Вроно, В.В.Сулицький), який ґрунтується на концепції суїцидальної поведінки. Згідно з цією концепцією, аутоагресія виявляється у суїцидальній поведінці, яка є наслідком соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах переживання мікросоціального конфлікту. Таке розуміння аутоагресії, на нашу думку, є недостатнім для визначення психологічних передумов аутоагресивної поведінки, оскільки ціла низка проблем залишається поза увагою науковців. Серед них – звуження групи суїцидального ризику, неможливість визначення психологічних особливостей потенційних суїцидентів, відсутність акцентування на аутоагресивному патерні особистості, недостатня увага до внутрішньої мотивації (форма самореалізації та самоствердження) аутоагресивної поведінки.

Узагальнення теоретичних та емпіричних даних з проблеми мотивації аутоагресивної поведінки (Е.Шнейдман, О.М.Вроно, М.Т.Кузнєцов, В.В.Сулицький, С.М.Трусова, О.М.Моховиков) дало змогу визначити такі соціально-психологічні фактори виникнення аутоагресії у юнаків: соціальні проблеми, переживання життєвої кризи, що знижує адаптивні можливості особистості, почуття самотності (як незадоволення потреби в любові, у прийнятті в значущу соціальну групу і як наслідок соціальної ізольованості), фрустрація потреби в самореалізації та самоствердженні, підвищена сензитивність до пошуку сенсу життя.

На основі теоретичного аналізу взаємозв’язку мотиваційних чинників аутоагресивної поведінки з іншими проявами життєздійснення юнаків було встановлено, що складовими аутоагресивного патерну особистості можна вважати невиправданий ризик та переважання стресового ситуаційного навантаження, почуття безнадійності і безпорадності. Психологічна напруженість, переживання самотності та соціальної ізольованості, підвищена підозрілість та недовіра, страх розчарування у своїх можливостях, експериментування із суспільними нормами та цінностями, позитивне ставлення до таких моделей поведінки, як "небезпечний" секс, дуже швидка їзда на автомобілі, потреба перебувати в екстремальних умовах, заняття ризикованими видами спорту, мають у своїй основі схильність до аутоагресії. Теоретичне розуміння аутоагресивної поведінки ґрунтується на поглядах К.Хорні, представника психодинамічного напряму вивчення руйнівних схильностей, які спрямовані на себе і є наслідком розладу міжособистісних взаємин та невротичного конфлікту особистості; на положеннях представників гуманістичної психології (Р.Мей, К.Роджерс) про провідну роль тривоги та інших емоційних переживань (недовіра до себе, власного досвіду, ненависть, зневага до життя, самотність) у формуванні аутоагресивної поведінки.

У другому розділі “Методичні засади емпіричного дослідження соціально-психологічних передумов аутоагресивної поведінки молоді” розкриваються методичні засади експериментального дослідження, виділяються критерії вивчення особливостей аутоагресивної поведінки юнаків груп соціального ризику, обґрунтовуються підбір та використання конкретних психодіагностичних методик, представлено процедуру емпіричного дослідження.

Проведений теоретичний аналіз дав змогу виділити такі критерії вивчення особливостей аутоагресивної поведінки молоді груп соціального ризику (юнаки, що займаються ризикованими видами спорту, та юнаки з обмеженою дієздатністю): особливості соціально-психологічної адаптації; індивідуально-типологічні особливості юнаків груп соціального ризику; рівень осмисленості життя.

Емпіричне дослідження проводилось у такій послідовності:

1. Для визначення особливостей соціально-психологічної адаптації проводилось напівстандартизоване інтерв’ю.

2. Для визначення індивідуально-типологічних особливостей міжособистісної взаємодії та рівня осмисленості життя юнаків груп соціального ризику було використано низку психодіагностичних методик. Комплекс методик, підібраних нами для дослідження, відображає ступінь прояву кожного з означених нами аспектів аутоагресивної поведінки:–

діагностика і порівняльний аналіз смисложиттєвих властивостей юнаків, що займаються ризикованими видами спорту, юнаків-інвалідів та “благополучних юнаків” (опитувальник на виявлення мотиваційного потенціалу, тест "смисложиттєвих орієнтацій" Д.О.Леонтьєва);–

діагностика індивідуально-типологічних особливостей у спілкуванні методом діагностики міжособистісних взаємин (ДМВ);–

діагностика неусвідомлюваних аутоагресивних тенденцій молоді груп соціального ризику за допомогою графічного тесту “Будинок-Дерево-Людина” ;–

діагностика емоційно негативного ставлення до життя за допомогою методики "Образ життя та смерті" — модифікованого нами тесту “образ світу”, “картина світу” (Е.С.Романова).

У дослідженні взяли участь 111 осіб (68 чоловіків та 43 жінки) віком 17–24 років. Загальна вибірка була побудована так, щоб відобразити різні соціальні групи сучасної молоді за видами діяльності та можливостями самоствердження. Вона складалася з чотирьох груп. Перша група – 25 осіб віком 17–24 років, з них 15 хлопців і 10 дівчат студенти, які відвідують секцію альпінізму при Національному Університеті цивільної авіації., друга група – 27 осіб віком від 17 до 24 років, з них 22 хлопці та 5 дівчат – юнаки, що відвідують секцію спелеології, з них близько 50% студенти різних навчальних закладів, третя група – 30 осіб, з них 11 хлопців і 19 дівчат віком 17-22 роки – молодь з обмеженою дієздатністю, з функціональними обмеженнями, юнаки з малозабезпечених сімей, юнаки, що мають батьків-інвалідів (студенти Всеукраїнського університету розвитку людини "Україна") і четверта (контрольна) група – 29 осіб, з них 10 хлопців і 19 дівчат віком 18 – 22 роки – студенти юридичного факультету Академії Державної податкової служби України.

Юнаки перших двох груп фізично підготовлені, не мають зовнішніх обмежень у самореалізації, активно прагнуть до екстремальних ситуацій, виявляючи ризиковані форми поведінки. Юнаки, які займаються ризикованими видами спорту й туризмом, прагнуть досягти успіху, перемогти. Вони зорієнтовані на швидке досягнення результату і, незважаючи на небезпеку, прагнуть бути попереду. Хоча прагнення успіху і є дуже конструктивним напрямком розвитку особистості, проте молода людина, яка не має внутрішніх ресурсів для досягнення запланованого рівня успіху (відповідних умінь, можливостей, здібностей та ін.), відчуває стрес, що може призвести до депресії та соціальної дезадаптації.

Третя досліджувана група – це молодь з обмеженою дієздатністю, з функціональними обмеженнями, юнаки з малозабезпечених сімей, юнаки, що мають батьків-інвалідів (студенти Університету розвитку людини "Україна"). Більшість молодих людей з цієї групи мають обмеження у самореалізації та самоздійсненні (фізичні вади розвитку, складні соціальні умови). Функціональні обмеження, насамперед ускладнюють процес спілкування інваліда і стоять на заваді задоволення багатьох базових потреб, — серед яких і потреба у прийнятті і потреба у коханні. Молодь з обмеженою дієздатністю відчуває труднощі у спілкуванні з однолітками, у неї практично немає можливості встановлювати близькі стосунки з партнером. Такі юнаки частіше, ніж їхні здорові однолітки, перебувають у стані фрустрованості актуальних потреб, тому більше потребують соціального визнання і частіше зорієнтовані на інтереси й цінності оточення, що веде до надмірного прагнення „поводитись пристойно”. Інвалідізація також значною мірою обмежує можливості професійного самовизначення молодої людини. Вони часто не в змозі реалізувати свій потенціал, що пов’язане з індивидуально-психологічними особливостями, наприклад, їм дуже складно прявляти свої лідерські якості у середовищі однолітків.

Юнаки четвертої групи – студенти юридичного факультету Академії державної податкової служби України були обрані нами для дослідження як такі, що мають стійку мотивацію оволодіти соціально корисною професією, зорієнтовані на досягнення успіху в подальшій професійній діяльності і не демонструють саморуйнівну поведінку

У третьому розділі „Аналіз передумов аутоагресивної поведінки молоді в контексті групової взаємодії” подано інтерпретацію отриманих даних, проведено статистичний аналіз результатів дослідження.

Аналіз результатів емпіричного матеріалу дав змогу виявити такі закономірності. Юнаки, які займаються ризикованими видами спорту й туризму, більш самовпевнені, спрямовані на отримання швидкого результату від діяльності, надмірно прагнуть емоційного задоволення від життя. Переважання активних рис характеру (владність, рішучість, незалежність, прямолінійність, скептичність) веде до конфліктних проявів у поведінці. Непримиренність та впертість зумовлюють активне протистояння соціальним нормам та вимогам. Неусвідомлення власних фізичних і психологічних обмежень виявляється у самовпевненості та самозакоханості. Такі молоді люди вважають себе повними господарями свого життя і не приймають суспільні норми, не рахуються з обмеженнями.

Юнаки з обмеженою дієздатністю виявляють такі амбівалентні тенденції, як покірність та прагнення домінувати, що можна пояснити невпевненістю у собі, особливим ставленням до них оточення. Звідси виникає неспроможність самостійно ставити життєві цілі та вирішувати повсякденні завдання. Загалом у молоді з обмеженою дієздатністю переважають пасивні риси характеру: поступливість, довірливість, добросердечність, чуйність, конформні стратегії у спілкуванні. Юнаки цієї групи зорієнтовані на міжособистісну взаємодію, для них головною цінністю є прийняття з боку тих, хто їх оточує. Вони хочуть бути "гарними для всіх" і задля цього готові підкорюватись, поступатись власними бажаннями та інтересами, приймати роль "жертви". Невпевненість у своїх можливостях щодо встановлення та підтримки емоційно значущих взаємин блокує прояви активних рис характеру.

Статистичний аналіз дає змогу сказати, що юнаки з групи спелеологів, групи альпіністів і групи з обмеженою дієздатністю мають значущі відмінності на рівні середніх показників за шкалою загальний показник осмисленості життя (t=3,02; р<0,01), тобто для спелеологів, альпіністів та юнаків з обмеженою дієздатністю проблема пошуку сенсу життя є більш актуальною порівняно з юнаками контрольної групи. Спелеологи мають найвищі показники ступеню осмисленості життя у порівнянні з іншими експериментальними групами. Гостра потреба зрозуміти життєвий смисл, відчути цінність власного життя, можливо, і штовхає юнака до такого ризикованого заняття, як спелеологія. На відміну від альпінізму спелеологія не вважається видом спорту, це радше вид екстремального туризму, більш масовий і доступний для молоді, яка має бажання ризикувати й випробовувати себе.

Порівняння групи студентів з обмеженою дієздатністю (студенти, яких ми досліджували, були із сімей низького соціального становища і мали обмежені можливості соціально-психологічної адаптації) із студентами контрольної групи вказує на зниження показника загальної осмисленості життя у групі студентів з обмеженою дієздатністю, що може свідчити про невизначеність або відсутність цілей у майбутньому. Невизначеність цілей поєднується з невдоволенням самореалізацією, результатом прожитого життя. Єдиним, що надає сенсу життя для досліджуваних студентів, є власне процес життя, тобто його емоційна насиченість.

У табл.1 подано середні значення і стандартні відхилення по шкалах тесту (СЖО), що були отримані у контрольній групі та групах ризику, які складаються з альпіністів, спелеологів та юнаків з обмеженою дієздатністю.

Таблиця 1

Структура смисложиттєвих орієнтацій юнаків

групи аутоагресивного ризику |

Контрольна група | Групи аутоагресивного ризику

Група

альпіністів | Група

спелеологів | Група юнаків з обмеженою дієздатністю

x | у | x | у | t | x | у | t | x | у | t

Загальний показник ОЖ | 80,83 | 6,55 | 75,12 | 5,17 | -3,51* | 75,37 | 5,91 | -3,26* | 74,80 | 7,31 | -3,33*

Цілі | 30,48 | 3,68 | 27,15 | 2,98 | -3,61* | 27,2 | 2,27 | -4,98* | 25,50 | 4,26 | -4,80*

Процес | 22,93 | 3,26 | 23,15 | 2,08 | 0,30 | 24,1 | 1,62 | 0,95 | 22,97 | 3,40 | 0,04

Результат | 23,28 | 2,99 | 22,2 | 3,30 | -1,36 | 22,9 | 1,70 | -1,21 | 20,37 | 3,36 | -3,51*

ЛК - Я | 18,83 | 3.57 | 17,5 | 3,45 | -1,74 | 16,7 | 3,13 | -2,69* | 14,77 | 4,30 | -3,94*

ЛК – життя | 19,07 | 3,95 | 15,55 | 2,84 | -3,39* | 16,7 | 4,01 | -2,46* | 17,73 | 4,88 | -1,15

*р< 0,05.

Таким чином, для юнаків з обмеженими можливостями соціально-психологічної адаптації характерними є невизначеність майбутнього та недостатньо розвинена здатність до рефлексії, яка допомагає усвідомити власне життя та виробити ціннісні орієнтири у майбутньому. Тому інтерес до життя виявляється тільки в емоційно насичених контактах з оточенням. Таке зміщення життєвих орієнтирів відбувається внаслідок незадоволеності потреб безпеки та захисту в колі сім'ї і фрустрованості потреби належності до референтної групи (відсутність або незадоволеність міжособистісними контактами).

Аналіз співвідношення субшкал локусу контролю – Я та локусу контролю – життя вказує на те, що для юнаків з обмеженою дієздатністю значущим є зниження показників за шкалою локус контролю – Я. Таке зниження характеризує досліджуваних як невпевнених у собі, неспроможних контролювати події власного життя і є показником зниження вірі у власні можливості, що призводить до виникнення таких емоційних станів, як неврівноваженість, тривожність, підозрілість та агресивність. Невіра у власні сили щодо можливості досягнення поставленої мети стає на перешкоді формування навичок здійснювати життєвий вибір, приймати рішення, спираючись на власні цілі та уявлення про сенс буття.

Отримані дані дали нам змогу провести порівняльний аналіз показників тесту СЖО у юнаків, що займаються ризикованими видами спорту, зі студентами з обмеженою дієздатністю. Статистично значущою є різниця між шкалами “результативність життя” (задоволення самореалізацією) та “локус контролю – Я”. На нашу думку, це пов'язано з тим, що юнаки з обмеженою дієздатністю порівняно з юнаками, що займаються ризикованими видами спорту більше незадоволені власним життям та відчувають свою неспроможність контролювати події життя.

Аналіз відповідей на запитання "Чи думали Ви про смерть серйозно як про вихід?" показав, що 25,7% юнаків які займаються ризикованими видами спорту висловилися позитивно стосовно думок про смерть як про дійсний вихід. Відповідно, серед юнаків-інвалідів 48% думали про смерть як про вирішення проблеми. Серед юнаків контрольної групи 19,5% дали позитивну відповідь на це запитання, а решта відповіли, що не думали про смерть як про вихід.

Дослідження соціально-психологічних факторів життя молоді з обмеженою дієздатністю показало, що великий процент позитивних відповідей щодо аутоагресивних думок зумовлений передусім незадоволеністю міжособистісними взаєминами (особливо статевими), певною ізольованістю, відсутністю поваги з боку однолітків, фрустрованістю потреби належності до референтної групи.

Діагностичну значущість має відсутність серед молоді контрольної групи таких, хто б відмовлявся від відповіді на це запитання. Не змогли дати відповідь 31,4 % юнаків-екстремалів та 28% студентів-інвалідів. Це може бути наслідком внутрішньої емоційної напруги з приводу міркувань про смерть, що вказує на наявність захисних механізмів, які стримують емоційне усвідомлення (прийняття) смерті. Можна припустити, що думки про смерть у юнаків-екстремалів викликають неусвідомлювані негативні переживання, які вони протиставляють сильним емоційним відчуттям, що виникають у ризикованих екстремальних ситуаціях.

Вивчення ставлення молодої людини до власної особистості, до життя та смерті, визначення неусвідомлюваних аспектів ставлення до себе, до своєї скінченності за допомогою проективних методик показало, що у 62,5% малюнків спелеологів, у 55,5% малюнків альпіністів і у 45,8% малюнків юнаків з обмеженою дієздатністю відмічаються ознаки стану підвищеного емоційного напруження. Цей стан зумовлено, по-перше, невпевненістю в собі, у власних силах і тривогою та незахищеністю; по-друге, труднощами в міжособистісних взаєминах. Внаслідок цього оточення сприймається, з одного боку, як небезпека, від якої треба захищатися, а з другого – юнаки відчувають брак емоційного прийняття, особливо з боку батьків. Порівнюючи малюнки юнаків досліджуваних груп, ми дійшли висновку, що для юнаків з обмеженою дієздатністю характерним є надмірна спрямованість до встановлення зв’язків з оточенням. Для них незадоволеність міжособистісними контактами є сферою надмірної психологічної напруженості. Юнаки-екстремали мають значні труднощі у спілкуванні, встановленні міжособистісних контактів, причиною яких є орієнтація на внутрішні критерії, високий рівень інтроверсії, порушення адекватного емоційного реагування, дотримування “психологічної дистанції”, яку особистість встановлює між собою та іншими людьми, втечу у свій внутрішній світ. Юнаки, що займаються ризикованими видами, спорту виявляють також надмірну замкнутість, відокремленість від оточення.

Для визначення загальних особливостей формування аутоагресивної поведінки юнаків було проведено факторизацію відповідних психодіагностичних показників.

У результаті факторного аналізу отриманих даних виділено психологічні чинники, які найбільш змістовно розкривають загальну структуру аутоагресії юнаків та відображають конкретні особливості досліджуваних груп. До факторної структури психологічної схильності до аутоагресії увійшли такі показники: F1 (33,8) – потреба – відсутність потреби у сенсі життя; F2 (22,6) - прагнення до спілкування у референтної групі, готовність підкорюватись; F3 (12,2) – незалежність, самостійність, прагнення до лідерства; F4 (7,8) – недовірливість, скептицизм, агресія.

Психологічний зміст першого фактора “потреба у сенсі життя” більшою мірою співвідноситься із смисловою регуляцією особистості і в даному випадку може вказувати на недостатню наявність сенсу в житті, віддалених цілей і цінностей, а це викликає сильні страждання та призводить до депресії, до порушення адаптивних форм поведінки, спричиняє реальну загрозу формування аутоагресивих тенденцій.

Фактор "спрямованість до співпраці, інтерес до людей" значною мірою становить актуальну потребу досліджуваних. Незадоволення потреби у спілкуванні, у прийнятті і повазі з боку друзів та однолітків призводить до надмірної конформності, підлеглості, альтруїстичності та виявляється у схильності до самозвинувачення.

Фактор "агресія” розкриває мотиви агресивних стратегій у спілкуванні досліджуваних юнаків. Конфліктна поведінка часто є захисною реакцією на почуття власної невпевненості, неспроможності відстоювати власну точку зору. Конфліктність поведінки може виявлятись також у відкритому "бунтарстві", провокуванні суперечок з оточуючими (особливо зі значущими близькими), жорстокості, соціально неприйнятних формах поведінки.

Фактор “самоствердження” характеризує прагнення до домінування, можливість отримати перевагу над іншими, а для юнаків з обмеженою дієздатністю це можливість самоствердитись у групі і відкрито прийняти цілі групи.

Порівняння факторних структур дали підстави для розробки системи соціально-психологічних заходів, спрямованих на підвищення рівня соціально-психологічної адаптації та корекцію аутоагресивних тенденцій юнаків.

У висновках підбито підсумки дисертаційного дослідження, результати якого підтвердили висунуті на захист гіпотези, окреслено перспективи подальшої розробки проблеми.

Узагальнення результатів дослідження дало підстави зробити такі загальні висновки.

1. Аутоагресія є сукупністю тенденцій у реальній поведінці та в уявленнях суб’єкта, спрямованих на те, аби завдати шкоди самому собі. Слід розрізняти суїцидальні (завершені суїциди та спроби самогубства) й несуїцидальні (алкоголізм, токсикоманія, наркотична залежність, нехтування рекомендаціями лікаря, трудоголізм, делінквентні вчинки, невиправдана схильність до ризику, необачливий азарт та ін.) форми аутоагресивної поведінки. Аутоагресивна поведінка молоді має такі особливості як демонстративність, імпульсивність, спрямованість аутоагресивної дії на мікросоціальне середовище (переживання інтерперсонального конфлікту), захисний компенсаторний характер поведінки, переважання групових форм аутоагресії.

2. Можна визначити такі соціально-психологічні передумови аутоагресивної поведінки молоді: стан дезадаптації, зумовлений деформацією смисложиттєвих орієнтацій; стан дезадаптації, що виникає внаслідок дисгармонійної міжособистісної взаємодії; індивідуально-типологічні особливості особистості; належність до групи соціального ризику.

3. Деформація смисложиттєвих орієнтацій виявляється у недостатній осмисленості життя, невизначеності майбутнього, нерозвиненості здатності до рефлексії власного досвіду. Блокування здатності виробляти ціннісні орієнтири у майбутньому призводять до того, що інтерес до життя виявляється лише в надміру емоційно насичених контактах з оточенням. Таке зміщення життєвих орієнтирів відбувається внаслідок незадоволеності потреб безпеки та захисту у колі сім'ї і фрустрованості потреби належності до референтної групи (відсутність взаємодії або незадоволеність міжособистісними стосунками). Недовіра до власного досвіду, поєднуючись із нестійкістю емоційної сфери, що виявляється у станах неврівноваженості, тривожності, підозрілості та агресивності, стає передумовою формування аутоагресивних форм поведінки молоді.

4. Деформацію міжособистісної взаємодії спричиняє несформованість такої стратегії спілкування, як співпраця. Підґрунтям деформації є страх соціальної взаємодії як наслідок недовіри до оточення та браку навичок виражати власні почуття і бажання. У молоді груп соціального ризику відмічається переважання таких стратегій взаємодії у спілкуванні як конфліктність та надконформність, що спричиняються надмірною фіксованістю на власному самоствердженні та самоповазі.

5. Схильність до аутоагресії корелює з такими особистісними характеристиками, як самозакоханість, незалежність, егоцентричність, підвищений рівень домагань та покірність, надмірна конформність і чуйність. Міжособистісна взаємодія молоді груп соціального ризику ускладнюється такими психологічними рисами особистості, як підвищена образливість, дратівливість, імпульсивна ворожість у разі виникнення протидії та критики власних дій. Ці риси поєднуються з безсилістю, пасивністю, невпевненістю, зосередженістю на власних вадах та проблемах, підвищеною схильністю до самозвинувачення, прагненням "бути гарним" для всіх без урахування обставин, надмірною "жертовністю", яка веде до нав'язливості, гіпервідповідальності та готовності допомогти. Потреба відчувати себе сильним та неуразливим є гіперкомпенсацією комплексу неповноцінності, залежності від авторитарних значущих близьких.

6. Під впливом таких фруструючих факторів як стресове напруження, несформованість ідентичності, невизначеність майбутніх цілей, відбувається деформація смисложиттєвих орієнтацій та міжособистісної взаємодії, порушується механізм соціально-психологічної адаптації особистості, що обмежує можливості самореалізації юнака і спричиняє його саморуйнівну поведінку.

7. Схильність до аутоагресії як особистісна риса юнака виявляється у способах адаптації до середовища, у життєвих виборах, формах самореалізації та самоздійснення. Схильність до ризику, що виявляється у ризикованих вчинках, виступає однією з передумов формування несуїцидальних форм аутоагресивної поведінки молоді. Імовірність того, що сформована протягом юнацького віку аутоагресивна поведінка детермінуватиме реакції на психотравмуючі ситуації у подальшому житті, залежить від смисложиттєвих орієнтацій молоді, стратегій спілкування, механізмів адаптації (конструктивне вирішення міжособистісних конфліктів).

8. Юнаки групи аутоагресивного ризику виявляють підвищену мотивацію пошуку сенсу буття, що пояснюється неусвідомленням цінності життя, відсутністю відповідальності за свої вчинки, неможливістю свідомо планувати своє життя, ставити цілі, вирішувати актуальні проблеми. Брак цілей на майбутнє, які надають життю осмисленості та спрямованості, зумовлений тим, що невдоволеність своїм минулим (результатами самореалізації), поєднуючись із такими емоційними переживаннями, як неврівноваженість, тривожність, підозрілість та агресивність, викликає почуття безпорадності, невіру у власні сили, що ускладнює усвідомлення минулого та майбутнього як єдиного процесу життєздійснення.

9. Для юнаків з груп аутоагресивного ризику характерним є стан підвищеного емоційного напруження, зумовлений, по-перше, невпевненістю в собі, у власних силах і тривогою та незахищеністю; по-друге, труднощами в міжособистісних взаєминах. Бажання психологічно відгородитись від неприємних переживань знаходить вихід у амбіційності, агресивності, тривожності, що викликає негативне ставлення до життя і взагалі зниження його цінності. Таке емоційне напруження обумовлюється страхом смерті у юнаків-екстремалів і страхом власної неповноцінності у юнаків-інвалідів. Для зменшення емоційного напруження юнакі-екстремали вдаються до самовдосконалення, часто використовуючи дуже небезпечні засоби (випробування своїх сил у дуже складних умовах, прагнення подолати свій страх перед фактом бути слабким і перебувати під тиском оточення). Також схильна до ризику молодь спрямовує свою діяльність на те, щоб подолати страх смерті, неповноцінності, життєвої некомпетентності. Неусвідомлення обмежень особистого психологічного та фізичного ресурсу обумовлює прагнення до ризикованих екстремальних ситуації, щоб відчути власну активність, здатність самостійно приймати рішення, вирішувати проблеми. Стратегія подолання страху виступає компенсаторною щодо неможливості творчої самореалізації та досягнення успіху у професійній сфері та у сфері міжособистісних стосунків.

Результати проведеного дослідження дають можливість визначити перспективні напрямки подальшої розробки проблеми: розроблення практичних рекомендацій щодо профілактики саморуйнівних стратегій поведінки різних груп населення з урахуванням вікових особливостей, соціальної ситуації взаємодії і спілкування та можливостей самореалізації.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Вплив ціннісно-смислової структури особистості на формування суїцидальної активності у підлітків та юнаків // Вісн. Харк. держ. ун-ту – Харків, 1999. – №452 – Серія: психологія: Зб. наук. пр.– С.90–91.

2. Особливості смисложиттєаих орієнтацій у юнаків, що займаються ризикованими видами спорту // Наук. студії із соц. та політ. психол.: Зб.наук.пр. Ін-ту соц. Та політ. психології АПН України – К., 2000. – Вип. 3 (6). – С. 78–88.

3. Внутрішня структура юнаків та підлітків, схильних до самогубства //Психологія на перетені тисячоліть: Зб. наук. пр. – К., 1998. – С. 293–299.

4. Дослідження психологічних передумов аутоагресивної поведінки за допомогою проективних методів // Вісн Київ. ун-ту.– Серія: соціологі, психологія, педагогика. – Київ, 2002. – Вип. 13. – С. 117–121 (у співавторстві з Тюптєю О.В.).

5. Дослідження психологічних передумов аутоагресивної поведінки особистості за допомогою методики смисложиттєвих орієнтацій // Практична психологія та соціальна робота. – 2003. – №1. – С. 74-76 (у співавторстві з Тюптєю О.В.).

6. Ризикована поведінка молоді як форми аутоагресії //Молодежь и общество: пути решения проблем: Сб. науч. тр.– Одесса, 2001. – Т ІІ. – С.20–23

7. Дослідження психологічних передумов аутоагресивної поведінки особистості за допомогою тесту Т.Лірі” /Актуальні проблеми професійної підготовки фахівців соціальної роботи в Україні і за рубежем: Матеріали Міжнар. Наук.-практ. конф. (5–6 травня 2003р., м. Ужгород) / За ред. І.В.Козубовської, І.І.Миговича. – с. Ужгород, 2003. – С. 190–194.

8. Профілактика аутоагресії за допомогою тренінгових технологій //Теорія та досвід застосування тренінгових технологій у практичній психології: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. ( 22 листопада 2003 р., м. Київ) / За. ред. Л.І. Мороз. – К.: КІВС, 2003. – С. 166–170

Додатковий список опублікованих автором праць

1 Умови, мотиви та профілактика юнацьких суїцидів //Проблеми політ. психол. та її роль у становленні громадянина Української держави. Матеріали Другої всеукр. конф. (13–14 листопада 1997р., м. Київ) – К.: ДОК-К, 1997. – С.42–46.

2. Суїцидальна поведінка особистості //Психологія життєвої кризи / За. ред. Т.М. Титаренко. – К.: Агропромвидав України, 1998. – С. 159–178.

3. Методичні рекомендації з надання психологічної допомоги молоді, яка схильна до суїциду чи здійснила спробу суїциду / Упорядник Б.П. Лазоренко – К.: УДЦССМ, 1998 (у співавторстві з Лазоренко Б.П.).

4. Життєва криза і самогубство //Життєві кризи особистості: Наук.метод. посібник. – К.: ІЗМН, 1998. –Ч. 1. – С.222-239 (у співавторстві з Піщевець О.Є.).

Ларіна Т.О. Соціально-психологічні передумови аутоагресивної поведінки молоді. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.05 – соціальна психологія. Інститут соціальної та політичної психології АПН України. Київ, 2004.

У дисертації відображено результати теоретичного та експериментального дослідження проблеми аутоагресивної поведінки молоді груп соціального ризику. Визначено такі соціально-психологічні передумови формування аутоагресивної поведінки молоді, як стан дезадаптації, зумовлений деформацією смисложиттєвих орієнтацій, дезадаптація внаслідок дисгармонійної міжособистісної взаємодії, що є наслідком несформованості такої стратегії спілкування як співпраці та індивідуально-типологічні особливості юнаків, належність до групи соціального ризику. Показано, що схильність до ризикованих вчинків, порушення механізму соціально-психологічної адаптації особистості обмежують можливості самореалізації і виступає однією з передумов формування несуїцидальних форм аутоагресивної поведінки молоді.

Визначено, що схильність до аутоагресії корелює з такими особистісними характеристиками, як самозакоханість, незалежність, егоцентричність, підвищений рівень домагань та покірність, надмірна конформність і чуйність. Міжособистісна взаємодія молоді груп соціального ризику ускладнюється такими психологічними рисами особистості, як підвищена образливість, дратівливість, імпульсивна ворожість у разі виникнення протидії та критики власних дій.

Ключові слова: аутоагресія, соціально-психологічна адаптація, смисложиттєві орієнтації, міжособистісна взаємодія, ризик.

Ларина Т.А. Социально-психологические предпосылки аутоагрессивного поведения молодежи. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.05 – социальная психология. Институт социальной и политической психологии АПН Украины, Киев, 2004.

Цель диссертационного исследования – выделить социально-психологические предпосылки аутоагрессивного поведения молодежи групп социального риска, определить влияние деформации смысложизненных ориентаций и межличностных отношений на формирование аутоагрессивного поведения молодежи.

В диссертации отображены результаты теоретического и экспериментального исследования проблемы аутоагрессивного поведения молодежи из групп социального риска. В ходе исследования выделены такие социально-психологические предпосылки формирования аутоагрессивного поведения молодежи: состояние дезадаптации, которое обусловлено деформацией смысложизненных ориентаций; дезадаптация как следствие дисгармоничности межличностного взаимодействия, несформированности такой стратегии общения как сотрудничество; индивидуально-типологические особенности молодых людей; принадлежность к группе социального риска.

В работе уточнены существующие представления о формах аутоагрессивного поведения. Показано, что