ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н.Каразіна

МОСКВІНА АНАСТАСІЯ ОЛЕГІВНА

УДК 339.9.009.12

НАЦІОНАЛЬНІ КОНКУРЕНТНІ ПЕРЕВАГИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ В ТРАНЗИТИВНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Спеціальність 08.01.01 - економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків - 2004

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Харківському національному університеті

ім. В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор Задорожний

Григорій Васильович, Харківський національний

університет ім. В. Н. Каразіна Міністерства освіти

і науки України, професор кафедри економічної

теорії та економічних методів управління

Офіційні опоненти – доктор економічних наук, професор Волинський

Георгій Семенович, Східноукраїнська філія

Міжнародного Соломонова університету, м. Харків,

завідувач кафедри фінансів

кандидат економічних наук Довбня Владислава

Володимирівна, Національна юридична академія

України імені Ярослава Мудрого Міністерства

освіти і науки України, м. Харків, доцент кафедри

економічної теорії

Провідна установа – Донецький національний університет, кафедра

економічної теорії, Міністерство освіти і науки

України, м. Донецьк

Захист відбудеться ”9” квітня 2004 року о 15-15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.01 Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків-77, площа Свободи, 4, ауд. V-67.

З дисертацією можна ознайомитись в Центральній науковій бібліотеці

Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна за адресою: 61077,

м. Харків-77, площа Свободи, 4.

Автореферат розісланий ” 6 ” березня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Соболєв В. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний світ змінюється, відповідно змінюється і світова економічна система. Цей факт не обходить стороною і нашу економіку. Необхідно прямувати слідом за світовими, глобальними змінами, шукати нові шляхи і способи реалізації національної економіки для того, щоб органічно вливатися у взаємозалежну світову систему, зайняти своє місце та успішно конкурувати в ній. Нові тенденції в економіці зумовлюють участь у глобалізації, що є безальтернативним варіантом подальшого розвитку. Які пріоритети вибере для себе країна в XXI столітті, чи зуміє вона плідно використати свої потенційні можливості – від цього залежить її майбутнє.

В умовах глобалізації питання про національну конкурентоздатність країни є найбільш актуальним. Перехід до економічної системи, заснованої на ринкових принципах, вимагає теоретичного обґрунтування проблем, пов'язаних з формуванням національних конкурентних переваг. Для транзитивних суспільств важливе значення має створення системи пріоритетів подальшого розвитку з виділенням конкурентних переваг саме тоді, коли розвинуті держави вже зайняли всі головні ніші на світовому ринку і не бажають втрачати свої позиції. Тому необхідно визначитися у світовому розподілі праці, спеціалізації і конкурувати у своєму сегменті на основі чітко визначених національних конкурентних переваг, що дозволить у майбутньому ввійти в цивілізоване співтовариство сучасних держав як країні зі стійкими конкурентоздатними позиціями.

При розробці політики, спрямованої на підвищення конкурентоздатності країни, поряд з підтримкою потенційно конкурентоздатних галузей національного виробництва, що історично склалися, важливо нарощувати інтелектуальний капітал як основу створення національних конкурентних переваг.

Спрямованість політики, що забезпечує підвищення конкурентоздатності країни, полягає в забезпеченні інвестиційного характеру розвитку економіки, перерозподілі ресурсів на користь інноваційного розвитку через розгортання сучасних науково-технологічних систем, наукомістких галузей, впровадження прогресивних нововведень, створення попиту на інтелектуаломістку продукцію. У сполученні з людськими здібностями інвестиції сприяють створенню нових конкурентних переваг, тому що в умовах глобалізації найбільш важливим результатом людської діяльності стає основний фактор сучасного економічного розвитку – знання, які втілюються в інтелектуальний продукт, що визначає економічне становище країни у світовій ієрархії держав.

Перебування економіки в трансформаційному стані до ринкових відносин різко збільшує соціально-економічну невизначеність рівень ризиків, а також кількість варіантів формування нової системи, серед яких потрібно обрати оптимальний для суспільства. Це стосується як визначення вектора політики відносно подальшого наукового розвитку, так і вибору пріоритетів, орієнтирів руху всієї господарської системи в напрямку трансформації інтелектуального потенціалу країни в її конкурентні переваги. Завдання економічної теорії – визначити контури відповідного оптимального варіанта серед альтернативних моделей, обґрунтувати шляхи руху до нього, сформулювати ”правила гри”, застерегти від можливих помилок і негативних соціальних наслідків.

Ступінь наукової розробки проблеми. Проблеми конкурентоздатності вивчаються в економічній літературі досить давно, але поглиблення наукових досліджень цього питання саме в умовах сучасної глобалізації стає необхідним. Важливу роль у досліджені проблем підвищення конкурентоздатності країни належить таким вченим як А. Сміт, Д. Рікардо, Е. Хекшер, Б. Олін, П. Самуельсон, М. Портер, В. Ойкен, Г. Куліков, Г. Волинський, В. Жуковська, І. Трофімова, Л. Кузін, Б. Губський, Г. Задорожний, Є. Ульянов, В. Довбня, І. Спирідонов, А. Юданов, В. Андріанов, О. Завірюха, М. Гельвановський, О. Масленнікова, В. Кондратов, Д. Чистилін та ін.

Незважаючи на те, що в Україні проблема конкурентоздатності стоїть досить гостро, практичні заходи принципового характеру в цьому відношенні потрібно нарощувати. У перспективі варто більш наполегливо розв’язувати проблеми забезпечення конкурентоздатності, відновити і розвивати нові детермінанти конкурентних переваг України, розробити ряд комплексних заходів для динамічного підйому економіки на базі сучасних технологій. Досягнення в Україні ефективного економічного розвитку, забезпечення гідного рівня життя населення у вирішальному ступені залежить від науково обґрунтованого виділення пріоритетів розвитку, комплексного підходу до проблеми забезпечення національної конкурентоздатності з урахуванням як світових тенденцій, так і національних особливостей при наявності відповідних ресурсів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах планової теми науково-дослідних робіт кафедри економічної теорії та економічних методів управління Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна "Особливості формування соціального ринкового господарства в Україні в умовах глобалізації" (ДР № 0103U004258).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення сутності національної конкурентоздатності, визначення способів її досягнення шляхом створення і реалізація національних конкурентних переваг з урахуванням сучасних тенденцій глобалізації й особливостей розвитку транзитивних суспільств. Для досягнення цієї мети поставлено ряд завдань:

- визначити зміст і можливі моделі національних конкурентних переваг;

- розкрити джерела, основні фактори і способи формування національних конкурентних переваг;

- проаналізувати світові тенденції розвитку конкурентоздатності і довести необхідність актуалізації прискореного підвищення національної конкурентоздатності, визначити його шляхи в сучасних умовах;

- розробити блок-схему створення національних конкурентних переваг у транзитивному суспільстві;

- обґрунтувати інтелектуальну конкурентоздатність як новий напрямок наукових досліджень у економічній теорії;

- розкрити взаємозв'язок інтелектуального капіталу і створення нових національних конкурентних переваг, охарактеризувати співвідношення інтелектуального капіталу і підвищення конкурентоздатності країни;

- розробити практичні рекомендації щодо формування національних конкурентних переваг і підвищення конкурентоздатності перехідної економіки України.

Предмет і об'єкт дослідження. Предметом даного дослідження є відносини з приводу забезпечення національних конкурентних переваг, їхнього формування, використання і визначення впливу на розвиток транзитивного суспільства.

Об'єктом дисертаційного дослідження є система економічних відносин що зумовлює формування національних конкурентних переваг в умовах ринкової трансформації в постсоціалістичних країнах.

Методи дослідження ґрунтуються на загальнонаукових методах пізнання: індукції і дедукції, узагальнень, аналізу і синтезу, абстрагування, методів порівняльного аналізу, системному підході до вивчення економічних явищ і процесів, використанні основних елементів діалектичного методу: пізнання історичного та логічного, загального й особливого, пізнання суперечностей, перехід кількісного в якісні структурні зміни. Широко застосовується створення схем взаємозв'язку економічних явищ, моделювання, математична інтерпретація економічних процесів.

Теоретичні засади дисертаційної роботи склали фундаментальні дослідження вітчизняних і закордонних економістів, інформаційно-довідкову основу – законодавчі і нормативні документи, офіційні статистичні публікації, періодичні видання, а також матеріали міжнародних та українських наукових конференцій.

Наукова новизна результатів дослідження, отриманих особисто автором, полягає у наступному:

1. Розроблено системні критерії державних пріоритетів забезпечення високої конкурентоздатності національної економіки:

а) за якісними показниками

- значимість для формування соціально орієнтованої економіки;

- інституціоналізація розвитку академічно-освітнього середовища;

- ступінь інтелектуалізації експорту за параметрами світового ринку;

б) за часовими показниками:

- ступінь терміновості (короткострокові, середньострокові, довгострокові);

- ступінь практичної важливості (поточні, средньоважливі, відстрочені).

2. Обґрунтовано пріоритетні напрямки розподілу інвестицій для створення національних конкурентних переваг України:

- галузі відтворення знань та інтелекту;

- індустріальні галузі національного конкурентоздатного виробництва: ракето- і літакобудування, танкобудування, суднобудування, виробництво турбін та генераторів, екологічно чистих продуктів харчування на основі впровадження досягнень мікробіології, генетики та ін.

3. Розкрито полієдиний і одночасний зміст інтелектуального капіталу як фактора національних конкурентних переваг: нематеріальний товар чи продукт (знання, культура, мережі, довіра); фактор виробництва (знанняємна сировина – винахід, ноу-хау, high-tech, high-hume); частка нового технологічного товару; інвестиційний ресурс.

Виявлено й описано найважливіші характеристики інтелектуального капіталу: невідчужденність від джерела породження; самозворотність через ефект накопичувального бумеранга; безмежна корисність; подвійний ефект виробництва та інформованості; необмежений ресурс; самонакопичуваність (якісний самоприріст); фактор мультиінвестиційного ефекту та ін.

4. Запропоновано розмежування конкурентоздатної (комерційної) і неконкурентоспроможної (цивілізаційної) частин інтелектуального капіталу. Доведено необхідність добору і розподілу інтелектуального капіталу за допомогою державних заходів у відповідності з визначенням рівнів інтелектуального капіталу на основі поділу конкурентоздатності на внутрішньонаціональну й зовнішньонаціональну.

5. На основі розробленої блок-схеми створення національних конкурентних переваг обґрунтовано алгоритм соціально-економічної поведінки транзитивного суспільства з метою нарощування й реалізації національних інновацій (конкурентних переваг) на світовому ринку товарів та послуг за напрямком інвестиційно-інтелектуально-іноваційному розвитку (”Три-І”): інвестиції + інтелектуальна діяльність = інновації, ідеї.

6. Уведено в науковий обіг категорію “інтелектуальна конкурентоздатність”, що відображує взаємозумовлену сукупність соціально-економічних відносин науково-освітньої, виробничої і законодавчої сфер, котрі утворюють умови для генерування нових знань та ідей, забезпечують ресурсну базу для їхньої реалізації, санкціонування (правове регулювання) інтелектуальної власності як наявного ресурсу.

7. Чотирьох стадійна модель міжнародної конкуренції М. Портера доповнена п’ятою стадією – інтелекту та знань, - як специфічною для сучасної міжнародної конкуренції, на котрій доступ до продуктивної інформації (наукової) і уміння генерувати нові ідеї виступають основними ресурсами розвитку та головними конкурентними перевагами країни.

8. Обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення положень про необхідність:

а) укладення угод між індивідом і державою щодо повернення в бюджет витрат на підготовку фахівця у випадку його міграції в іншу країну у вигляді виплати фіксованого відсотку із закордонного заробітку по фаху для відшкодування витрат держави у зв'язку із захистом національних інтересів (інтересів громадян, які знаходяться в країні). Підписання таких контрактів доцільно практикувати під час вступу у вищі навчальні державні заклади на бюджетне відділення або під час оформлення документів на виїзд із країни;

б) забезпечення правового захисту національних інтересів при іноземному інвестуванні наукових розробок через укладання чітко визначених угод.

Результати наукового дослідження, відображені в п.п. 4, 5, 6, 7, є новими, а в п.п. 1, 2, 3, 8 - суттєво доповнюють існуючі положення і вносять у них часткову новизну.

Практичне значення отриманих результатів. Теоретичні і практичні висновки, що отримані в рамках дисертаційної роботи, введено в практику викладання економічних дисциплін у Харківському бізнесі-коледжі (довідка № 06/1 від 12.01.2004 р.).

Теоретичні узагальнення, що складають наукову новизну, поглиблюють розуміння сутності державного регулювання як передумови реалізації національних конкурентних переваг і підвищення конкурентоздатності і роблять внесок у розробку теорії перехідної економіки. Результати й основні положення дисертації можуть бути використані державними установами при розробці стратегії інституціональних перетворень у рамках ринкової трансформації.

Висновки і пропозиції автора можуть бути використані при створенні концепції стратегічного розвитку України, при реформуванні сфери освіти, поліпшенні конкурентоздатності країни шляхом розширення сфери застосування інтелектуального капіталу.

Науково-теоретичні і методологічні результати дослідження можна використати в навчальному процесі при читанні курсів і спецкурсів з економічних дисциплін, при підготовці навчальних програм, курсів, розділів підручників, навчальних посібників, методичних розробок для студентів ВНЗ з метою поглиблення знань про конкурентоздатність і її роль у розвитку економіки.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, що викладені у дисертації, отримано автором особисто. В дисертації використано лише ті ідеї і положення, що є результатом особистої роботи дисертанта і відображені у переліку наукових праць.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення і теоретичні висновки дисертаційної роботи доповідалися автором на двох конференціях: на Всеукраїнської науково-практичній конференції “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” (м. Донецьк, 2000) і на Міжнародній науковій конференції “Экономический рост и вектор развития современной России” (м. Москва, 2003).

Публікації. Теоретичні і практичні висновки дослідження знайшли відображення в 4 статтях автора загальним обсягом 1,8 д. а., які опубліковані у фахових наукових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація має вступ, два розділи, висновок, список використаних джерел, що включає 187 найменувань і 15 додатків. Дисертація містить 3 таблиці та 8 рисунків. Загальний обсяг дисертації – 223 сторінки машинописного тексту, основний зміст роботи викладений на 190 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено предмет і об'єкт дослідження, методологічна і теоретична бази, сформульовано мету і основні завдання дослідження, викладено наукову новизну та практичну цінність отриманих результатів, вказано про апробацію роботи.

У першому розділі “Теоретичні основи аналізу конкурентних переваг національного господарства” осмислюється процес формування конкурентоздатних переваг національного господарства, приводиться визначення національних конкурентних переваг і суміжних понять, розкривається авторське бачення моделі створення національних конкурентних переваг і здійснюється аналіз конкурентних переваг нації як основного фактора стійкості національної економіки.

В умовах глобалізації, теоретичне вивчення проблем міжнародної конкуренції виходить на перший план. Конкуренція забезпечує умови для творчої свободи особи, її самореалізації в сфері економіки шляхом розробки і створення нових конкурентних переваг. Конкурентоздатність є чинником зростання якості і рівня життя населення країни, відображує всю сукупність загальноекономічних, соціальних і політичних відносин і їх динаміку, визначає положення країни у світовій ієрархії держав.

Національну конкурентоздатність можна представити як здатність нації (або товаровиробника як представника країни) в умовах вільної і справедливої конкуренції зберігати обумовлене економічними, соціальними і політичними факторами стійке положення на внутрішньому і зовнішньому ринках через виробництво і реалізацію конкурентоздатних товарів і послуг, що задовольняють вимогам світових ринків. Конкурентні переваги – це ті відмінні риси, що відсутні в конкурентів і дають можливість конкурувати у певній сфері на визначеному рівні. Конкурентні переваги визначаються наявністю груп цілеспрямованих, взаємозалежних галузей, що забезпечують виробництво і реалізацію конкурентоздатної продукції, існуванням допоміжних структур для забезпечення якісного функціонування спеціалізованих виробничих сфер, що мають свою нішу на світовому ринку.

Національні конкурентні переваги установилися у визначених галузях промисловості, навіть скоріше в сегментах галузей. У кожен період часу виділяються галузі та виробництва, що створюють домінуючий технологічний уклад і служать носіями економічного росту. Розширення саме цих галузей і виробництв відіграє вирішальну роль у підвищенні конкурентоздатності країни. Сучасний розвиток цивілізації характеризується домінуванням галузі відтворення знань та інтелекту, що сприяє відродженню і подальшому розвиткові інтелектуального сектора національної економіки, у якому відбувається інтелектуальне виробництво, здатне забезпечити процвітання нації і високу конкурентоздатність національного інтелектуального капіталу.

Розвиток економіки все більше спирається на використання нематеріальних цінностей – знань та ідей. В ній підвищується роль розумової діяльності людини, зростають витрати на придбання, технічне оснащення, виробництво і поширення знань та інформації. Успіхи в технологічному плані усе більше залежать від успіхів у сфері теоретичного знання, що створює передумови для інтелектуалізації усіх сфер діяльності.

При використанні ресурсного підходу для оцінки конкурентоздатності окремих країн важливим виявляється облік нематеріальних складових наявного капіталу, що враховує кількісні і якісні характеристики, перспективи збільшення і внутрішнього нагромадження інтелектуального капіталу країни. Показник оцінки інтелектуального капіталу у майбутньому варто включити в показники оцінки рейтингу країн під найменуванням “ступінь інтелектуалізації країни”, тому що на сучасному етапі всі сфери господарювання піддаються інтелектуалізації і містять основоположні інтелектуальні складові елементи.

Однієї з основ сучасного світоустрою є високі ціни на наукомісткі товари. Світова система виглядає таким чином, що в розвинутих країнах у значній мірі зосереджені основні інтелектуальні, інформаційні й фінансові ресурси людства, що позначається на їхньому виробництві. Талановиті, високоосвічені люди мігрують до передових країн, де вони знаходять можливості для творчої праці. Спостерігається прогрес передових країн у розвитку інтелектуальних продуктивних сил, формуванні значного за розмірами нематеріального багатства і порівняно швидко зростаючої інноваційно-інформаційної сфери.

У зв'язку з цим економісти стали використовувати новий термін: "інформаційне суспільство". Це явище відображує об'єктивну тенденцію нового етапу еволюції цивілізації, зв'язаного з появою нових інформаційних технологій, нових потреб і способу життя, коли інформація стала однієї з основних цінностей у житті людей.

Інформатизація суспільства являє собою процес створення оптимальних умов для задоволення інформаційних потреб на основі використання інформаційних ресурсів, їхнього вільного формування і доступності. Розвиток глобальної інформаційної інфраструктури призводить до створення єдиного інформаційного простору, завдяки чому стане можливим об'єднати інформаційні й інтелектуальні ресурси людства, створити глобальну базу знань, загальний асоційований інтелект планети, як продуктивну силу суспільства.

Формування інформаційних ресурсів здійснюється з двох джерел, один із яких являє собою інтелектуальну індивідуально-спільну діяльність людини, спрямовану на пізнання законів природи і людського суспільства, а іншої – формалізовані результати корисної життєдіяльності.

Перетворення інформації в знання є результатом процесу сприйняття і переробки її людським інтелектом, що вимагає творчих здібностей, які виявляються і актуалізуються повною мірою лише на сучасному інтелектуальному рівні розвитку. Сучасний період міжнародного розвитку ми характеризуємо як стадію знань (інтелекту). Чотирьох стадійна модель міжнародної конкуренції М. Портера доповнена нами п'ятою стадією – інтелекту і знань. Коли країна в змозі подолати стадію багатства і розвиватися далі, вона переходить до нової стадії конкуренції, що характеризується високим ступенем інформованості країни і здатністю її членів переробляти інформацію в знання: наявністю специфічного ресурсу – здатності генерувати ідеї. В дисертації обґрунтовано, що на даній стадії послуги з створення конкурентоздатних ідей і винаходів переважають у відтворенні ВВП, відбувається інтелектуалізація всіх сфер діяльності, підтримується виробництво і попит на інтелектоємні товари і послуги. Країни, що не мають доступу до інформаційних потоків і базисних технологій, не можуть на рівних конкурувати на світовому ринку, тому що вони знаходяться в залежному, економічно невигідному положенні. Йде боротьба країн за доступ до інформації, до Світового банку знань, що дозволяє обґрунтувати й охарактеризувати специфіку сучасної міжнародної конкуренції. Доступ до сучасної продуктивної інформації, а також здатність генерувати нові ідеї складають основний ресурс розвитку країн на стадії інтелекту і знань, є їх головною конкурентною перевагою на початку XXI століття.

Уміння трансформувати інформацію в знання, генерувати ідеї і накопичувати результати інтелектуальної діяльності визначають появу нової інтелектодійсної культури, яка визначає рівень інтелектуального спілкування, що містить в собі нові форми особистих і професійних зв'язків.

Науково-обґрунтована інформація, знання, уміння їх накопичувати і генерувати є основними складового інтелектуального капіталу. Інтелектуальний капітал можна розглянути в декількох якостях, що дозволяє розкрити його полієдиний і одночасний зміст як фактора національних конкурентних переваг: нематеріальний товар або продукт (знання, культура, мережі, довіра), що споживається в готовому нематеріалізованому вигляді; частина технологічно нового товару; фактор виробництва (знанняємна сировина – винаходи, ноу-хау, high-tech, high-hume); інвестиційний ресурс. Він має особливі властивості: невідчудженність від власника, від джерела виникнення або виробника (суспільно-індивідуальне благо, що примножується не відчужуючись); самозворотність через процес якісного накопичування (ефект накопичувального бумеранга); самозростання вартості (у залежності від попиту: товари-цінності); відносно необмежена корисність (безмежна корисність – корисність прагне до нуля, графік корисності асимптотично наближається до нуля); подвійність корисного ефекту виробництва та інформаційного ефекту; необмеженість як ресурс (не вичерпується на відміну від інших ресурсів); прискореність поширення (миттєвий ефект); визначальний компонент суспільних і загальносвітових благ (товари-відкриття, що мають цивілізаційне значення); фактор якісного самозбільшення (самонакопичування); фактор мультиінвестиційного ефекту.

Сукупний інтелектуальний капітал нації в сучасних умовах сильної конкурентної боротьби дозволяє створювати цінності й забезпечувати конкурентоздатність країни на світових ринках. Аналіз цієї ситуації дав змогу обґрунтувати і ввести в науковий обіг категорію “інтелектуальна конкурентоздатність”, що відображає взаємообумовлену сукупність соціально-економічних відносин науково-освітньої, виробничої і законодавчої сфер, що створюють умови для генерування нових знань та ідей, забезпечують ресурсну базу для їхньої реалізації, санкціонування (правове регулювання) інтелектуальної власності як наявного ресурсу.

Інтелектуальний капітал може бути конкурентоздатним (комерційним) і неконкурентоспроможним (що має цивілізаційне значення), а також поділяється на внутрішньонаціональну і зовнішньонаціональну конкурентоздатність. Для покращення свого стану на світових ринках країна повинна відтворювати інтелектуальний капітал, що має зовнішньонаціональну конкурентоздатність. Це передбачає створення певних умов у країні: комерціалізації інтелектуальних проектів, правове забезпечення інтелектуальної власності з метою збільшення експорту і розвитку виробництва.

Конкурентні переваги зараз не зводяться лише до наявності достатнього інтелектуального капіталу в країні, а включають комплекс взаємозалежних основних і підтримуючих галузей, що діє як цілеспрямований механізм виробництва і реалізації конкурентоздатного інтелектуального капіталу. Цей комплекс є результатом налагодженої роботи інтелектуальних кластерів.

З врахуванням світових тенденцій і досвіду розвитих країн у практиці стимулювання інтелектовиробляючих галузей дисертантом розроблена блок-схема створення національної конкурентної переваги. Вона включає в себе поетапне інвестування розвитку інтелектуальних здібностей, відтворення і накопичення інтелектуального капіталу нації, його відбір і розподіл за допомогою державного контролю стосовно його конкурентоздатної і не конкурентоздатної частин відповідно до визначення рівнів інтелектуального капіталу. Ці дії являють собою взаємозв'язок державного забезпечення функціонування запропонованої моделі і її впливу на політику країни, з метою забезпечення урядом відповідних цілей господарської системи. На основі розробленої блок-схеми створення національних конкурентних переваг дисертантом запропоновано алгоритм соціально-економічної поведінки держави з метою нарощування і реалізації національних інновацій (конкурентних переваг) на світовому ринку товарів і послуг в напрямку інвестиційно-інтелектуально-інноваційного розвитку країни (”Три-І”): інвестиції + інтелектуальна діяльність = інновації, ідеї. Цей алгоритм може бути застосований для розробки державної політики з метою забезпечення стійкої конкурентоздатності і довгострокової цільової спрямованості економічного розвитку суспільства (рис. 1). Зміна моделей національних конкурентних переваг в напрямку науково-технічного розвитку веде до підвищення конкурентоздатності країни.

У другому розділі “Особливості реалізації національних конкурентних переваг у транзитивній економіці” розглядаються питання формування національних конкурентних переваг у транзитивних суспільствах і їх реалізація за допомогою різних механізмів економічної системи з урахуванням особливостей транзитивного стану.

З початку 80-х років спостерігається усе більш виразний перехід від регульованої економічної системи до системи, що направляється ринками капіталів, які очолюють транснаціональні компанії і транснаціональні банки. Такий світовий порядок, надзвичайно вигідний для розвинутих країн із практично повним контролем над фінансовою системою, вимагає наукового осмислення ролі транзитивних економік в умовах глобалізації.

Для оптимального входження України в систему глобальної економіки, що трансформується, необхідно реалізувати такі першочергові завдання як

створення сприятливих умов для переходу від наздоганяючого розвитку до інноваційного типу економічного зростання, пошук власної “ринкової ніші” у сучасній системі світового господарства, визначення груп галузей, для пріоритетного розвитку яких у державі є сприятливі умови.

Великого значення набуває створення системи пріоритетів подальшого розвитку з виділенням конкурентних переваг саме для транзитивних суспільств тому, що підвищення конкурентоздатності країни в більшому ступені залежить від наукового обґрунтування пріоритетів розвитку, а також комплексного підходу до їх реалізації. З урахуванням цього в дисертації були розроблені:

а) системні критерії державних пріоритетів за тимчасовими показниками: ступеня терміновості з погляду тимчасової тривалості реалізації проектів (короткострокові, середньострокові, довгострокові); ступеня практичної значимості з погляду першочерговості реалізації проектів (поточні, середньоважливі, відстрочені);

б) системні критерії державних пріоритетів за якісними показниками: значимість для формування соціально орієнтованої економіки; інституціоналізація умов розвитку академічно-освітнього середовища; ступінь інтелектуалізації експорту за параметрами світового ринку.

Один з головних пріоритетів розвитку є перехід до структурно-інноваційного напрямку, який передбачає збереження й розвиток науково-технічного потенціалу країни, подальше формування й удосконалення академічно-освітнього середовища та інституціоналізація умов його розвитку, як у функціональному, так і в організаційному й правовому аспектах. Подальше перетворення інституціонального середовища повинне полягати в першу чергу в створенні спеціальних інститутів, які займалися б акумуляцією інвестицій і спрямуванням ресурсів у пріоритетні, конкурентоздатні сфери економіки, а також їх інформаційним і правовим забезпеченням.

Особливостями конкурентоздатності нації у постіндустріальних суспільствах є орієнтація на конкурентоздатність їх інтелектуального капіталу як фактора випереджального розвитку. Важливе значення інтелектуальний капітал має для становлення й розвитку транзитивних держав, у тому числі й України, тому що саме інтелектуальні ресурси стають головним елементом національних конкурентних переваг. Необхідно слідувати світовим тенденціям в акумулюванні і раціональному використанні власного інтелектуального капіталу.

Українське суспільство усе ще знаходиться в стані вибору вектора подальшого розвитку. Найбільш вдалим шляхом суспільного розвитку для України повинен стати перехід до інтелектуальної спрямованості економіки. Це відкривало б великі можливості для рішення найбільш гострих соціально-економічних проблем, а також сприяло б рухові на випередження, необхідному для сучасного цивілізаційного розвитку. Тому актуалізується роль тих сфер життєдіяльності, що забезпечують відтворення інтелектуального капіталу: освіти, науки, охорони здоров'я, культури. У XXI сторіччі лідерство в господарському, соціальному, культурному плані буде належати державам з переважним розвитком інтелектуального капіталу як показником людського розвитку. Даний показник набуває великого значення в сучасних умовах і відображається в індексі людського розвитку, що розраховується на основі даних, які характеризують найважливіші аспекти людського благополуччя – здоров'я, освіта, матеріальний достаток.

Україна сьогодні не може належним чином вирішити соціальні проблеми суспільства через відсутність необхідної політичної й фінансової підтримки, що є великою перешкодою для переходу до економіки знань, входження на вищу стадію конкуренції на основі інтелекту. Невміле використання інтелектуального потенціалу і низька вартість висококваліфікованої робочої сили знижують можливості країни слідувати світовим тенденціям інтелектуалізації економіки. Аналіз показує, що Україна поки ще зберігає певний рівень інтелектуального потенціалу, що при цілеспрямованій інвестиційній політиці може трансформуватися в інтелектуальний капітал країни. У зв'язку з цим у дисертації виділені пріоритетні напрямки розподілу інвестицій для створення національних конкурентних переваг. Це галузі відтворення знань і інтелекту. Розвиток науки повинен розглядатися як першочерговий пріоритет суспільного розвитку, тому і фінансування повинне поетапно наближатися до рівня фінансування розвинутих країн. В Україні спостерігається криза в науці у зв'язку зі зниженням витрат на її розвиток, низькою оплатою праці науковців, недоліком коштів на відновлення технічної бази, відсутністю налагодженої системи впровадження результатів наукових розробок, та правового захисту національних інтересів при іноземному інвестуванні наукових розробок, яку можна контролювати через укладання чітко визначених угод. Кризовий стан у цій сфері не дозволяє вийти на сучасний рівень розвитку, тягне країну до числа периферійних країн. Це стало причиною втрати значної частини висококваліфікованого кадрового персоналу. Дискваліфікація фахівців має масштабний характер і виявляється в переході фахівців в інші сфери економіки, перш за все в торгівлю і посередництво. Спостерігається виїзд спеціалістів за кордон. Останнє обертається у великою втратою коштів для країни. Необхідно переглянути політику відносно фінансування освіти фахівців, що від’їжджають на постійне місце роботи за кордон. Так, багато фахівців, одержуючи освіту в нашій країні, їдуть працювати за кордон, і іноземні фірми одержують готових фахівців, не несучи витрат на їх навчання. Це є вивозом інтелектуального капіталу з нашої країни. Назріла доцільність законодавчого закріплення положення про укладання угоди між індивідом і державою щодо повернення в бюджет витрат на підготовку фахівця за рахунок бюджетних коштів у випадку його міграції в іншу країну. Повернення цих витрат можливо здійснювати у формі виплати фіксованого відсотка з закордонного заробітка мігранта - робітника за фахом. Підписання таких контрактів доцільно практикувати під час вступу у вищі навчальні державні заклади на бюджетне відділення або під час оформлення документів на виїзд із країни. З точки зору захисту національних інтересів і інтересів українських платників податків це цілком виправданий крок, який буде сприяти поповненню коштів для фінансування науки та освіти. Виїзд одного фахівця з вищою освітою, за експертними даними, приносить Україні близько 240 тис. дол. втрачених можливостей. Якщо ж виїжджає кандидат або доктор наук, втрати для країни збільшуються багаторазово.

Країнам із перехідною економікою необхідно дотримуватися прогресивних світових тенденцій, якщо вони хочуть зайняти своє місце у світовій системі. Відразу підняти свою конкурентоздатність до світового рівня і конкурувати з передовими країнами – складне завдання. Тому доцільно первісне забезпечення стійкості тих сфер економіки країни, що споконвічно, історично і завдяки відповідним факторам і умовам є потенційно конкурентоздатними. Необхідна підтримка вже сформованих сфер діяльності, що дасть основу для переходу до сучасних видів конкурентних переваг у майбутньому.

Хоча основною ланкою конкурентоздатності економіки країни є галузь або фірма, власне, кажучи, підйом економіки досягається одночасним розвитком безлічі різних галузей. Україні необхідно створювати сприятливі умови для поліпшення загального стану економіки країни за допомогою комплексного розвитку всіх сфер, акцентуючи увагу на вже існуючі потенційно конкурентоздатні галузі, що при правильній політиці, пріоритетній фінансовій підтримці зможуть стати повноцінно конкурентоздатними і послужити основою для розвитку прогресивних галузей. Такі галузі як ракето- і літакобудування, виробництво енергетичного устаткування (турбін і генераторів) ще є потенційно конкурентоздатними і за умови їх реструктуризації і модернізації Україна ще може розраховувати на гідне місце на світових ринках. Причому космічна діяльність в Україні вже є її конкурентною перевагою.

Також потенційно конкурентоздатними є авіаконструкторські розробки й розробки в області ядерної фізики, танко- і суднобудування (виробництво двигунів для судів), виробництво програмних продуктів і екологічно чистих продуктів харчування. Ці галузі вже мають синхронізований комплекс для зовнішньонаціонального конкурентоздатного виробництва, що знаходиться в пригніченому становищі. Вірно обрана стратегія стосовно цих галузей, підтримка їх урядом, достатнє фінансове забезпечення для фізичного й морального відновлення виробництв допоможе створити їхню реальну конкурентоздатність. Така тенденція сприяє переорієнтації обмежених інвестиційних ресурсів у ті галузі, що виробляють високотехнологічну продукцію. Це буде сприяти в переходу країни до інноваційної стадії розвитку. Транзитивна держава повинна не тільки проголошувати пріоритетні напрямки розвитку, але і реально, насамперед, фінансово забезпечувати цей пріоритет. У наслідку хронічної недостачі інвестиційних засобів необхідно підвищувати ефективність інвестиційних вкладень, що передбачає з боку держави такі заходи: сприяння підвищенню ефективності інвестицій шляхом урахування співвідношення обсягу і результатів інвестування; створення умов для максимально можливої прибутковості пріоритетних галузей; підвищення ефективності діяльності фондового ринку і системи комерційних банків; формування інвестиційних ресурсів не тільки у фінансовому, але й в інших секторах через сприяння процесу раціонального розміщення капіталу в перспективні галузі; здійснення вкладень за територіальною, крапковою спрямованістю і кількісним обсягом інвестицій у залежності від пріоритетності, конкурентоздатності сфери, а також ступеня терміновості, окупності, значимості для національного розвитку; проведення фундаментальних досліджень інвестиційних вкладень та пошук шляхів переважного з точки зору національної економіки використання інвестицій.

Для структурної модернізації економіки необхідно синтезувати всі можливі інвестиційні джерела, а, отже, раціонально поєднати використання венчурних джерел інвестицій, коштів підприємств, ресурсів бюджету, заощаджень населення. Перелічених джерел недостатньо, тому дефіцит внутрішніх джерел накопичення можна компенсувати шляхом залучення іноземних інвестицій.

У даних процесах важлива роль належить державі, її регулюючим функціям як основному механізму для реалізації національних конкурентних переваг особливо в перехідних системах. Дії держави повинні ґрунтуватися на системній основі, комплексності, концентрації на головних проблемах забезпечення стійкої конкурентноздатності при наявності відповідних ресурсів суспільства і з обліком світових глобальних тенденцій. Без структурної перебудови економіки України неможлива її інтеграція у світове співтовариство і досягнення інтелектуального типу розвитку.

ВИСНОВКИ

Проблема підвищення конкурентоздатності економіки України набула особливої гостроти у зв'язку з посиленням міжнародної конкуренції за рахунок кардинального поглиблення міжнародного поділу праці і формування глибоко інтегрованої глобальної фінансово-економічної системи. Транзитивні держави мало уваги приділяють цій проблемі. Вони ще не мають достатніх коштів і бази для реалізації національних конкурентних переваг, створення якої визначає структурну перебудову всієї економіки і перегляд пріоритетів та ідеології нації.

Перевагою нині вважається наявність висококваліфікованих інтелектуальних працівників, які забезпечують технологічний відрив від конкурентів, тобто здатність експортоорієнтованих галузей країни створювати нові інтелектоємні технології і продукти. Одночасно має значення підвищення рівня розвитку всіх сфер діяльності, тому що поновлення і стабільний розвиток економіки в цілому і в конкурентних сферах зокрема, в Україні може бути забезпечений лише при комплексному підході до цієї проблеми. Необхідна послідовна структурна політика технологічно-інноваційною орієнтацією економіки, що забезпечить прискорення інтеграції країни в сучасну світогосподарчу систему.

Політика, що спрямована на підвищення конкурентоздатності країни на світовому ринку, визначається як сукупність погоджених заходів, щодо якісних і кількісних структурних й інвестиційних перетворень економіки з метою стимулювання економічного зростання: перерозподіл ресурсів на користь інноваційного розвитку, систем сучасного технологічного і наукового укладу, наукомістких галузей; стимулювання господарської діяльності задля впровадження прогресивних нововведень; модернізація економіки в напрямку створення попиту на інтелектоємну продукцію.

Необхідно стимулювати інвестиційний процес, оскільки саме інвестиції разом з інноваціями і технологіями є чинником розвитку всієї економічної системи, фактором створення національних конкурентних переваг, орієнтованих на майбутнє високе місце країни у світовому рейтингу.

Специфіка реалізації національних конкурентних переваг трансформаційної економіки полягає в підвищенні ролі знання та інформації, у цілеспрямованому формуванні потреб у наукових розробках, створенні конкурентного середовища. Потрібні комплексні заходи для динамічного підйому економіки і переводу її на інноваційний шлях розвитку:

- забезпечення розвитку національної науки, стимулювання її виходу на міжнародний рівень через збільшення розмірів фінансування;

- послідовне проведення соціально-економічних перетворень задля формування сучасної високоефективної соціально-орієнтованої ринкової економіки;

- усунення бар'єрів у підприємницькій діяльності, зменшенні податкового тиску до рівня, що буде сприяти нагромадженню капіталу для інноваційного розвитку, створенню оптимального інвестиційного клімату;

- розвиток конкуренції при активному сприянні держави, державний контроль над тим, щоб конкурентоздатність забезпечувалася завдяки інноваційним процесам. Законодавче і фінансове стимулювання інноваційної діяльності й забезпечення її правового захисту;

- розробка національної програми по цивілізованому розвитку конкурентних відносин. Організація навчання кадрів передовим формам і методам управління. Додержання світових тенденцій в сфері інтелектуального розвитку суспільства, вихід його на п’яту стадію конкурентоздатності – стадію інтелекта і знань

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях

1. Москвина А. О. Использование метода финансовых коэффициентов в целях инвестиционного планирования // Вісник Харківського державного університету. Економічна серія. – Харків. – 1999. - № 436. – С. 121-128.

2. Москвина А. О. Конкурентные преимущества стран и их особенности в Украине // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Економічна серія. – Харків. – 2001. - № 508. – С. 62-67.

3. Москвина А. О. Современные подходы к анализу проблемы конкурентоспособности страны // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Економічна серія. – Харків. – 2001. - № 530. – С. 57-62.

4. Москвина А. О. Интеллектуальная направленность экономики как ее конкурентное преимущество // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Економічна серія. – Харків. – 2002. - № 575. – С. 22-28.

Тези доповідей

5. Москвина А. О. Выбор новых приоритетов в развитии национальной конкурентоспособности Украины // Труди Всеукр. наук. конф. ”Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” – Ч. 1. – Донецьк: ДонНУ. – 2000. – С. 45-47.

6. Москвина А. О. Повышение конкурентоспособности как основной фактор экономического развития // Ломоносов – 2003: Междунар. конф. студентов, аспирантов и молодых ученых по фундаментальным наукам, МГУ им. М.В. Ломоносова 15-17 апреля 2003. Сборник тезисов / Под общ. ред. В.Н. Сидоренко и др. – М.: ТЕИС, 2003. – С. 83-84.

АНОТАЦІЯ

Москвіна А. О. Національні конкурентні переваги та особливості їх реалізації в транзитивній економіці. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 – економічна теорія.

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. - Харків, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню теоретичних аспектів змісту й основних напрямків формування національних конкурентних переваг у транзитивному суспільстві, пошукові методологічних, теоретичних і практичних засобів підвищення конкурентоздатності України.

Обґрунтовано модель створення національних конкурентних переваг, її вплив на алгоритм державної поведінки в умовах глобалізації. Доведено необхідність прискореного розвитку сфер відтворення людських здібностей як фундаментального елемента структури економіки.

Розкрито полієдиний і одночасний зміст інтелектуального капіталу як фактора національних конкурентних переваг у глобальній економіці. Виявлено й описані найважливіші характеристики інтелектуального капіталу.

Чотиристадійна модель міжнародної конкуренції Н. Портера доповнена п’ятою стадією - інтелекту і знань.

Введено в науковий оборот поняття “інтелектуальна конкурентоздатність”, яке відображує взаємообумовлену сукупність соціально-економічних і законодавчих відносин науково-освітньої і виробничої сфер, що створюють умови для генерування нових знань й ідей, що забезпечують базу