У повісті Є.Іваничука "Записки каторжанина" образ автора також представлений у двох іпостасях: головного героя (молодого Євгена, який потрапив до сталінських концтаборів) та оповідача (зрілого автора твору). За жанром повісті А.Дімарова та Є.Іваничука близькі між собою. Подібні вони й за співвідношенням функцій оповідача та головного героя. Але "Записки каторжанина", у першій частині яких подано історію виживання й становлення молодої людини в екстремальних умовах репресій, більше, ніж твір А.Дімарова, наближені до мемуарів, бо автор використав усю повноту свого життєвого досвіду, не обмежуючись досвідом молодого головного героя. Події з життя останнього переповідаються не стільки ним самим, скільки досвідченим оповідачем. Проте досвід оповідача використовується лише для повнішого розкриття життєвої трагедії головного героя, а через неї – теми репресій, і ніколи – для створення об'ємного, естетично вартісного образу самого оповідача, як у художніх мемуарах В.Дрозда та І.Жиленко.

На першому плані оповіді перебуває головний герой автобіографічної повісті П.Наніїва "Лозинова труна". Але практично ніколи він не постає у творі наодинці із самим собою. У центрі уваги оповідача знаходяться події, що відбуваються на селі, а не внутрішній світ хлопця. Він об'єктивно й навіть відсторонено ставиться до головного героя, не допускаючи зайвих емоцій. Письменник не виділяє себе малого серед маси страдників, абстрагується від особистих образ, гніву, радощів, посилюючи таким чином викривальний зміст повісті.

Надзвичайно вдалою у художньому плані є повість "Чорний ворон". Образ головного героя в ній, як і в "Лозиновій труні", естетизований за допомогою образу оповідача, який знаходиться на великій часовій відстані від головного героя, і його розташування за кадром оповіді в якості відстороненої свідомості. Право почувати, страждати, радіти, мучитися належить головному героєві. Він же є носієм містичного страху – наслідку крайнього психологічного напруження. Оповідач використовує всю повноту свого досвіду, щоб пояснити душевний стан героя реальними, невигаданими умовами. У повісті наявні три джерела інформації. Перше – головний герой, через образ якого йде найбільш емоційна, "сира" інформація, друге – зрілий оповідач, який передає осмислену, опрацьовану, таку, що не потребує додаткового переосмислення, інформацію. Третє джерело – безособове. Це посилання, що містять здебільшого сухі факти, статистику, документ і підтверджують правдивість перших двох джерел.

Зразок незвичайного співвіднесення функцій головного героя та оповідача подає "майже автобіографічна повість" М.Невидайла "Кум, чорна кицька, Родіон і ми". У ній, на відміну від традиційних автобіографічних повістей, оповідач не відсторонений; він пристрасний, гнівний, гордий і саркастичний в оцінці давноминулих подій; він наче переживає їх зараз, а не з часової відстані у сорок-п'ятдесят років. Такий підкреслений суб'єктивізм ідейно й естетично зашкодив би образу традиційного автобіографічного головного героя, але в повісті М.Невидайла останній є другорядним персонажем, про нього навіть йдеться лише у третій особі (виняток становить перший розділ "Інтродукція"). Увага автора зосереджена на постаті іншого персонажа – Родіона Ільїна, який уособлює всю тероризовану інтелігенцію радянської імперії. Він (автор) свідомо обирає собі роль особисто зацікавленого свідка, а не відстороненого, спокійного й розважливого очевидця, який пам'ятає події, та вже не відчуває їхньої гостроти. Такий перерозподіл ролей – удала спроба посилити емоційне звучання повісті, акцентуючи насамперед події.

Акцент на емоційному сприйнятті інформації зроблено і в повісті В.Лопати "Десь на дні мого серця". І головний герой, і оповідач у ній постають як персонажі екзистенціальні, які вміють відчувати й філософськи осягати буття. Вони фактично рівноправні, бо вміння розчинятися в бутті, черпаючи у стані, схожому на стан медитації, життєві й творчі сили, однаково властиве малому хлопцеві й зрілому митцю. Оповідач не просто художньо реконструює образ головного героя (себе в дитинстві), він намагається відродити в собі дорослому ту дитину, якою він був, відчути знову й виразити свої тодішні почуття, одним словом, викликати до буття маленького Василька, віддавши свій голос і свою свідомість у його розпорядження. Протягом твору почуття головного героя й оповідача ідентичні. Ці персонажі знаходяться на одній емоційній хвилі. Дистанціювання, необхідне для створення естетично вартісного художнього образу головного героя тут, як і в повісті М.Невидайла, відбувається трохи інакше, ніж в інших розглянутих нами автобіографічних повістях. Оповідач дистанціюється не стільки від головного героя, скільки від себе дорослого, підкреслюючи цим важливість змальованого в повісті образу. Причому образ головного героя важливий і цінний сам по собі, а не лише завдяки досвіду, набутому ним свого часу. Адже крім знань, надбаних емпіричним шляхом, головний герой володіє сакральним знанням, досвідом душі, притаманним йому від народження.

Отже, хоча в усіх досліджуваних автобіографічних творах 90-х років ХХ ст. образ автора розкладено на образи оповідача (зрілий характер) та головного героя (той самий характер, але в минулому, у процесі розвитку й становлення), їхні функції суттєво відрізняються. У художніх мемуарах І.Жиленко та В.Дрозда й оповідач, і головний герой представлені як персонажі твору. Відповідно обидва ці образи вимагають естетизації. Що стосується автобіографічних повістей означеного періоду, то в них образ оповідача не є персонажем твору й не потребує естетизації. Він голос за кадром, який ніколи не має власного сюжетного часу у творі. Тому зусилля письменника спрямовані лише на естетизацію образу головного героя.

У висновках систематизовані та узагальнені основні результати дослідження.

В основі української автобіографічної повісті 90-х років ХХ століття лежить відносно самостійний біографічний матеріал, вона має закритий фінал та єдиний тематичний центр – "історія доби" (повісті П.Наніїва, М.Невидайла, Є.Іваничука, А.Дімарова) або "історія формування творчої особистості" (повість В.Лопати). Автобіографічний герой в ній є головним діючим персонажем, на подіях його життя певного періоду зосереджено увагу оповідача. Останній же – лише голос за кадром, інтелектуальна субстанція, що робить образ головного героя завершеним. Не дивлячись на спільну тематику, кожній з повістей притаманний свій ракурс зображення та метод естетизації автобіографічного матеріалу, що робить кожну з них неповторною, несхожою на інші.

Подвійний тематичний центр ("історія "Я" та "історія суспільства"); принципово відкритий фінал; поєднання біографічного, автобіографічного, публіцистичного фактичного матеріалу; спрямованість більше на переказ подій та їх філософсько-психологічне осмислення, ніж на зображення; естетизація не лише образу головного героя, а й образу оповідача, репрезентація першого як "експонату" ("Музей живого письменника...") або мешканця "країни тіней" ("Homo feriens") – всі ці риси притаманні українським художнім мемуарам означеного періоду (твори В.Дрозда, І.Жиленко) й відрізняють їх від автобіографічних повістей.

Виявлення типологічних рис українських автобіографічних повістей та художніх мемуарів дозволило розмежувати їх, незважаючи на жанровий синкретизм, притаманний цим жанрам у 90-х рр. ХХ століття.

Основні положення роботи викладено в публікаціях:

1. Маслюченко Г.О. Специфіка жанру автобіографічної повісті в українській літературі 90-х років ХХ століття // Актуальні проблеми літературознавства: Збірник наукових праць. ? Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2001. – Т. 11. ? С. .

2. Маслюченко Г.О. Жанрові особливості "Головних книг" О.Берггольц та І.Жиленко (на матеріалі творів "Денні зірки" та "Homo feriens") // Актуальні проблеми літературознавства: Збірник наукових праць. – Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2002. – Т. . ? С. 148-155.

3. Маслюченко Г.О. Тема людини в українській автобіографічній прозі 90-х рр. ХХ ст. // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наукових праць. ? К.: Твім інтер, 2002. – Вип. . – С. 257-265.

4. Маслюченко Г.О. Диференціювання жанрів літератури спогадів: критерії розрізнення художніх мемуарів та автобіографічної повісті // Таїни художнього тексту: Збірник наукових праць. – Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2002. ? Вип. . – С. .

5. Маслюченко Г.О. Ідейно-естетичні засади шістдесятництва й українська автобіографічна повість 90-х років // Шістдесятництво як літературне явище: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. – Дніпропетровськ: Наукова книга, 2000. – С. 64-68.

АНОТАЦІЯ

Маслюченко Г.О. Художні мемуари та автобіографічна повість в українській літературі 90-х років ХХ століття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Дніпропетровський національний університет. – Дніпропетровськ, 2004.

Дисертацію присвячено дослідженню української автобіографічної прози 90-х років ХХ століття, зокрема таких її жанрових різновидів, як художні мемуари та автобіографічна повість, в аспекті поетики художнього тексту. Для аналізу залучено автобіографічні твори В.Дрозда, І.Жиленко, А.Дімарова, Є.Іваничука, П.Наніїва, М.Невидайла, В.Лопати зазначеного періоду.

Об'єктом спеціального дослідження в роботі стали тематичні центри автобіографічних повістей та художніх мемуарів, а також шляхи естетизації автобіографічного матеріалу в них та специфіка побудови образу автора.

Порівняння автобіографічних повістей та художніх мемуарів 90-х років ХХ століття, їх чітке розмежування на основі обраних критеріїв дозволило поглибити аналіз творів.

Ключові слова: художні мемуари, власне мемуари, автобіографічна повість, художня автобіографія, тематичний центр, автор, оповідач, головний герой, альтернативний головний герой, засоби естетизації.

АННОТАЦИЯ

Маслюченко Г.А. Художественные мемуары и автобиографическая повесть в украинской литературе 90-х годов ХХ века. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 – украинская литература. – Днепропетровский национальный университет. – Днепропетровск, 2004.

Диссертация посвящена анализу украинской автобиографической прозы 90-х годов ХХ века в аспекте поэтики художественного текста. Для исследования были выбраны восемь автобиографических произведений вышеназванного периода: "Музей живого письменника..." В.Дрозда, "Homo feriens" И.Жиленко, "Прожити й розповісти. Повість про сімдесят літ" А.Димарова, "Записки каторжанина" Е.Иванычука, "Лозинова труна" и "Чорний ворон" П.Наниева, "Кум, чорна кицька, Родіон і ми" Н.Невидайла, "Десь на дні мого серця" В.Лопаты.

В первой главе "Критерии различения художественных мемуаров и автобиографической повести" на основании исследования отечественных и зарубежных теоретических работ и критических статей, посвященных автобиографической прозе, выбраны критерии идентификации и различения художественных мемуаров и автобиографической повести.

Во второй главе "Тематический центр украинских художественных мемуаров и автобиографических повестей 90-х годов ХХ века" исследуются выбранные для анализа автобиографические произведения в аспекте идейно-тематических центров. В результате исследования установлено, что художественные мемуары И.Жиленко и В.Дрозда – произведения с двойным тематическим центром, рассказ в которых строится вокруг тем "история "Я", "история общества". Темы раскрываются в трех ракурсах: автобиографическом, мемуарном, историко-публицистическом. Таким образом, несмотря на разные идейные установки и различные подходы к раскрытию тем, "Homo feriens" и "Музей живого письменника..." являются одножанровыми произведениями, художественно-документальными и философскими, для авторов которых важен интуитивный, метафизический уровень познания. По широте замысла и его исчерпанности они тяготеют к романам. Для авторов автобиографических повестей-свидетельств П.Наниева, А.Димарова, Е.Иванычука, Н.Невидайла важна внешняя история, свидетельство трудных времен. Рассказ в их произведениях строится вокруг единого тематического центра, который условно можно назвать "история общества". Тема раскрывается в основном на автобиографическом материале. Традиционная разновидность автобиографической повести – повесть о формировании творческой личности – представлена в 90-х годах ХХ века повестью В.Лопаты "Десь на дні мого серця". Каждая из исследуемых автобиографических повестей отличается своеобразием эстетизации автобиографического материала.

В третьей главе "Специфика образа автора в украинских художественных мемуарах и автобиографических повестях 90-х годов ХХ века" анализируется структура образа автора и функциональное соотношение его составляющих. В обоих жанрах происходит обязательное расщепление образа автора на рассказчика (зрелый характер) и главного героя (характер в процессе становления). Однако в художественных мемуарах В.Дрозда и И.Жиленко рассказчик и главный герой являются персонажами произведения и действуют каждый в своем сюжетном времени. При этом образ рассказчика несет даже большую смысловую нагрузку, чем образ главного героя. В автобиографических же повестях акцентируется прежде всего образ главного героя, а соответственно и события, в которых он принимает участие. Рассказчик является голосом за кадром, интеллектуальной субстанцией вне сюжетного времени.

В выводах систематизируются результаты анализа художественных мемуаров и автобиографической повести в аспектах тематического центра и структуры образа автора.

Ключевые слова: художественные мемуары, собственно мемуары, автобиографическая повесть, художественная автобиография, тематический центр, автор, рассказчик, главный герой, альтернативный главный герой, способы эстетизации.

ANNOTATION

Maslyuchenko G.A. The art memoirs and autobiographical story in Ukrainian literature of 1990 years of the 20th century. – Manuscript.

The present thesis on reception of the scientific degree of the candidate of Philological Sciences on speciality 10.01.01 – Ukrainian Literature. – Dnipropetrovsk National University. – Dnipropetrovsk, 2004.

The Ph. D. thesis is devoted to the research of Ukrainian autobiographical prose of 1990 years of the 20th century, such genres as art memoirs and autobiographical story in the aspect of poetics of the art text. At the analysis we used autobiographical works of V.I.J., P.M. and V. Lopata of the specified period of time.

The objects of the present research are the thematic centres of the autobiographical stories and art memoirs, the ways of aesthetics in its autobiographical material, and also specific construction of character of the author.

Comparison of the autobiographical stories and art memoirs of 1990 years of the 20th century, its precise differentiation based on the chosen criteria allowed to extend the analysis of the products.

Key words: art memoirs, actual memoirs, autobiographical story, art curriculum vitae, thematic centre, author, narrator, main character, main alternative character, ways of aestheticism.

Маслюченко Г.О. Художні мемуари та автобіографічна повість в українській літературі 90-х років ХХ століття: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. – Дніпропетровськ, 2004.

Підписано до друку 05.04.2004 р. Формат 60х84/16. Папір для множних апаратів.

Умовн. друк. арк. 0,83. Обл.-вид. арк. 1,0. Замовлення № __________

Тираж 100 прим.

Видавництво Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту

імені академіка В.Лазаряна ДК № 1315 від 31.03.2003

Адреса видавництва та дільниці оперативної поліграфії

49010, Дніпропетровськ, вул. Акад. Лазаряна, 2